23276

Гюго

Доклад

Литература и библиотековедение

Гюго Оди й різні вірші 1822 до якої ввійшли вірші створені переважно за правилами класицизму. Відкинувши класицистичну нормативність Гюго ввів у французьку поезію нові форми й розміри створив нову систему віршування велику увагу приділив звуковій організації вірша його ритмомелодиці. останній роман Гюго присвячений революції 93 рік 1874 р. Поезія Гюго.

Украинкский

2013-08-04

22.53 KB

2 чел.

Гюго

творчий доробок

  1.  1 період творчості: перехід письменника на позиції романтизму. написання «СПБ», поетична збірка «Східне», 4 поетичні збірки «Осінні листя», «Пісні сутінок» (філософсько-історична, громад. лірика.), «Внутрішні голоси» (1837), «Промені та тіні» (громад.лірика, але домінувала інтимна, ліричне «я») (1841). Збірка «Осінні листя» звернена до людського серця, в ній домінували інтимні мотиви та настрої, зокрема це було пов’язано з проблемами особистого життя.
  2.  Перша поетична збірка В. Гюго — «Оди й різні вірші» (1822), до якої ввійшли вірші, створені переважно за правилами класицизму. Перехідний етап у світогляді та творчості письменника засвідчила наступна поетична збірка «Оди й балади»: оди (провідний жанр класицистичної поезії) об’єднані з баладами, характерним жанром романтичної поезії. У цій збірці більшість балад написано на сюжети з французького середньовіччя, деякі з них мали досить виразне фольклорне забарвлення. Відкинувши класицистичну нормативність, Гюго ввів у французьку поезію нові форми й розміри, створив нову систему віршування, велику увагу приділив звуковій організації вірша, його ритмомелодиці.
  3.  Поетична творчість В.Гюго 20-х років увінчалася збіркою «Орієнталії» (1829), яка мала великий успіх;.
  4.  2 період: вигнання поета з Ф., політична і соціальна спрямованість творів: Письменник створив свої визначні романи — «Відторгнуті»,«Трудівники моря», «Людина, яка сміється». Збірка «Споглядання» - 2 част. – колись і тепер, різноманітність тем.
  5.  3 період: повернення до Ф. останній роман Гюго, присвячений революції, — «93 рік» (1874 р.).

Поезія Гюго. Зб. Орієнталії

Поетична творчість Гюго 20-х років увінчується збіркою "Орієнталії" (1829), яка мала великий успіх, витримала за два місяці чотирнадцять видань і створила авторові репутацію великого поета. Вона належить до найяскравіши зразків французького "живописного романтизму", одного з цікавих і своєрідних породжень європейської романтичної літератури. Для "живописного романтизму" характерна спрямованість на зовнішній, об'єктивний світ, прагнення зображувати красу й форми матеріально-чуттєвої реальності, що, до речі, спростовує поширені уявлення про суб'єктивність як універсальну рису романтичної літератури, її "родову прикмету".

Східна тема відкривала перед Гюго особливо широкі можливості для здійснення цих його нових, "живописних" устремлінь. Схід вабив поета яскравою барвистістю, помноженою на екзотичність. Тут перед читачем постають яскраві картини, сповнені барв і пластики, поет ніби вступає у змагання з майстрами пензля і різця. В деяких поезіях наявний сильний ліричний струмінь ("Прощання аравійки", "Полонянка" та ін.), але їхній ліризм "об'єктивізований", його носіями виступають персонажі, які не мають нічого  спільного з автором. Загалом же в "Орєнталіях" живописнийелемент має рішучу перевагу над поетичним. Тут торжествує стихія барв і світла, живописних форм і картин, поет творить сміливі, пластичнее довершені образи, які здаються майже скульптурними.

Яскравим зразком "живописного романтизму" Гюго є включена до збірки поема "Мазепа". В ній тема запозичена з однойменної поеми Байрона, "перекладається" на мову "живописного романтизму", внаслідок чого виникає зовсім інша художня структура. В поемі Гюго нічого не лишається від ліричного драматизму Байрона, сюжет переключається в епічний план і об'єктивізується. Якщо у Байрона герой розповідає сам, що надає його поемі характеру ліричної сповіді, то у Гюго поема переводиться в епічний простір, а герой перетворюється на постійний компонент потоку розкішних живописних кадрів, що йдуть один за одним:

Окрему группу становлять в збірці "Орєнталії" поезії, присвячені національн-визвольній боротьбі грецького народу протии турецького поневолення в 20-х роках минулого сторіччя. Тут Гюго оспівує героїку визвольної бороть бигреків ("Канаріс", "Наварін" та ін.), викриває й засуджує звірства завойовників ("Захопленемісто", "Дитина", "Голови в сералі"), закликає європейську громадськість піднятися на допомогу розтерзаній, але не скореній Греції ("Ентузіазм" та ін.). Загалом тут маємо перший прорив Гюго до громадянської поезії, яка далі посяде значне місце в його творчості.

Історичний роман «СПБ» (В.Скотт)

  1.   "Собор Паризької богоматері". Цим твором Гюго завершується короткий період яскравого розквіту історичного роману у французькій романтичній літературі.
  2.  Задуманий роман був наприкінці 20-х років, а написаний зразу ж після Липневої революції 1830 р. й вийшов у світ на початку 1831 р. Дія роману відбувається у XV ст., в якому Гюго, слідом за істориками періоду Реставрації, вбачав переломну епоху в історії Франції, епоху, коли кінчалося середньовіччя і починався новий час. А це, з одного боку, означало кризу феодалізму і його головної ідеологічної опори, католицької церкви, а з іншого — пробудження третього стану й людської думки, яка починає поступово виходити з-під влади феодально-церковної догматики.
  3.  Автор точно датує початок дії роману — 6 січня 1482 р. Це ще середньовічна Франція, але вона вже стоїть на порозі Відродження. Свій роман Гюго починає з живописання строкатого міського натовпу, соціальних низів, того ще безформно-хаотичного середовища, з якого має витворитися демократія. Спочатку це середовище весь час заповнює перший план твору, представники вищих верств з'являються епізодично, і тільки з четвертої книги автор починає й на них зосереджувати увагу. Роман наповнений розгорнутими масовими сценами й картинами народного життя середньовічного Парижа.
  4.  Проте Гюго ставив своїм завданням змалювати процес пробудження третього стану в усій його історичній складності й суперечливості, в різних аспектах і на різних рівнях. Найвищий рівень тогочасного руху третього стану відбито в образі панчішника Коппеноля, посла городян Фландрії, які вже звільнилися від опіки феодалів і перетворилися в консолідовану суспільну силу. Перед цим ремісником із Гента запобігають феодали, змушений з ним рахуватися й король Луї XI.
  5.  Поряд з тим Гюго змальовує повстання трюанів, які штурмують собор Паризької богоматері, прагнучи визволити Есмеральду. Це цілком стихійний виступ ізгоїв середньовічного суспільства без будь-яких соціально-політичних цілей, який був жорстоко придушений королівською гвардією. Та в очах Гюго важливе значення мало тут те, що трюанів на штурм собору веде обурення несправедливістю й прагнення врятувати невинну жертву, тобто врешті-решт моральне почуття й "моральна ідея".
  6.  Ця ж тема пробудження третього стану в його найнижчих верствах знайшла символічне вираження в одному з центральних образів роману — образі Квазімодо.
  7.  Мир добра и зла.

Образ символ собору

  1.  В романі е ще один образ, функціонально надзвичайно важливий, — образ собору Паризької богоматері. Він — не просто місце дії твору, але і його ідейно-композиційний центр, грандіозний символ епохи, який виражає не тільки її зміст і колорит, а й філософсько-історичну істину.
  2.  Архітектура була для Гюго передусім своєрідним камінним літописом, де не переповідається історія, а виражаються її суть, її глибинні закономірності й конфлікти, На думку письменника, ці "камінні книги" виражають передусім ту істину, що "всяка цивілізація починається з теократії, а закінчується демократією. Цей закон, за яким свобода приходить на зміну єдності, записаний в архітектурі". Можна сказати, що Гюго "відкриває" в архітектурі минулих часів закон, який був тоді символом віри передової французької громадськості, ідею неухильного руху людства від рабства до свободи і від аристократії до демократії. У трактуванні Гюго Собор Паризької богоматері — це символічне вираження напруженої боротьби феодально-теократичного і народно-демократичного первенів, боротьби, яка становить основний зміст змальованої в романі епохи і є її глибинною філософсько-історичною істиною. Але що ж дозволило письменникові таким чином витлумачити "камінну книгу" Собору Паризької богоматері? Як відомо, цей собор будувався протягом тривалого часу, з XII по XV ст., внаслідок чого в ньому поєдналися різні архітектурні стилі: романський раннього середньовіччя і готичний пізнього середньовіччя. Але ж, за законами естетики, різнорідні стилі не можуть гармонійно зливатися в художньому цілому, між ними виникає певна напруженість, "конфлікт", який Гюго і витлумачив в історіософському плані як вираження боротьби "теократії" і "демократії".
    Згідно з ним, романський стиль — це втілення теократії, це соціальна й духовна статика, чавунна єдність, абсолютна влада догми, що виключає вияв вільної думки. "В усьому й завжди священик, ніколи людина, завжди каста". Готичний стиль — це вже породження пізнішої епохи, що настала після хрестових походів, коли розпочалися народні виступи й під їх дією "влада розхитується, єдність розколюється. Феодалізм домагається поділення влади з теократією, поки не виступить народ, котрий неминуче забере собі лев'ячу долю". Архітектура вже не належить виключно духовенству, тепер у ній проявляється передусім народний геній. Статика змінюється динамікою, цілісність поступається місцем розмаїтості, всевладдя догми змінюється вільним розвитком і боротьбою ідей. Це архітектура, "символічне значення якої — свобода, народ, людина".

Драматургія Гюго

До драматургії Гюго звертався протягом усього життя, але є період, коли вона була основною сферою його творчої діяльності. Це десятиліття, 1827 — 1837 рр., що розпочинається "Кромвелем", його першою спробою у драматичному жанрі, і завершується "Рюї Блазом", одним з його найкращих творів у цьому жанрі. А в проміжку між ними були написані "Маріон Делорм" (1829), "Ернані" (1830), "Король розважається" (1832) та ін.

Сюжети всіх цих драм Гюго брав з історії Франції та інших західноєвропейських країн XVI — XVII ст. (велика переломна епоха європейської історії)

Власне, в основі сюжетів усіх драм Гюго, написаних у зазначений період, за винятком хіба що "Лукреції Борджа" (1833), лежить конфлікт простолюдинів, представників третього стану, з феодальною аристократією і монархією.

Як свідчать його передмови до драм, в кожну із них Гюго закладав певну соціальну, політичну чи моральну ідею. Це відповідало його поглядам на природу й призначення театру, в якому він вбачав передусім ефективний засіб морального впливу та громадської дії.

Гюго уникав будувати сюжети своїх драм на реальних історичних подіях або хоча б пов'язувати їх з цими подіями. Сюжети його драм повністю вигадані, і хоч у них вплітаються реальні історичні особистості, їхні дії у драмах — це, сказати б, легенди, а не історія в точному значенні слова. Та все ж у драмах Гюго є певне історичне ядро, проте у процесі розгортання дії від нього часто нічого не залишається. І так буває передусім тому, що в його драмах сюжет часто підпорядковується досягненню мелодраматичних ефектів.

У своїй драматургії Гюго дотримувався принципів романтичної поетики контрастів, які домінують і в композиції його драм, і в розгортанні інтриги, і в системі діючих осіб та засобах їх змалювання.

За художньою структурою драма Гюго — антипод класицистичної трагедії. Гюго творить драму, що є захоплюючим барвистим видовищем, сповненим динаміки й пристрасті, яскравих кольорів та емоційного напруження, яке часто переростає в мелодраматизм. В театрі Гюго все виноситься на сцену: тут плетуться змови й розігруються поєдинки, тут люблять і ревнують, тут вирують почуття й пристрасті, які вулканічне вибухають.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24123. Категория «материя». Основные характеристики материи (время, пространство, движение, системность) 15.51 KB
  Основные характеристики материи время пространство движение системность. характеристика материи через основной вопрос мировоззрения а не через понятие вещества или набор его свойств. Существует и другая точка зрения согласно которой нужно отказаться от представления о материи как субстанции гносеологический признак материи. Но важнейшими свойствами являются: пространство; время; движение как способ существования материи.
24124. Категория «дух», «идеальное». Объективная и субъективная реальность 16.14 KB
  Категория дух идеальное. Идеальное в идеалистической традиции понимается как самостоятельное нематериальное начало существующее вне пространства и времени дух идеи. Дух философия философское понятие часто отождествляемое с невещественным началом. Определение соотношения духа и материи зачастую считается основным вопросом философии.
24125. Основной вопрос философии и классификация философских направлений 15.65 KB
  Основной вопрос философии и классификация философских направлений. Основной вопрос философии метафилософская и историкофилософская концепция в философии марксизма согласно которой основной проблемой философии на протяжении всей её истории является вопрос об отношении сознания к материи мышления к бытию духа к природе. в философии Зап. неопозитивизм РасселВинтгенштейн Карнап Шлик который отвергая возможность философии как теоретического познания мировоззренческих проблем противопоставляет науку философии сводит задачу философии к...
24126. Диалектика как учение о всеобщей связи и развитии, её основные принципы. Диалектика и метафизика. Диалектика и синергетика 16.66 KB
  Диалектика как учение о всеобщей связи и развитии её основные принципы. Диалектика и метафизика. Диалектика и синергетика. Диалектика как учение о всеобщей связи и развитии Диалектика – такое понимание мира и такой способ мышления при кот.
24127. Исторические типы диалектики. Законы и категории диалектики 17.53 KB
  Диалектика – это философское учение о наиболее общих закономерных связях и развитиях. Вершина диалектики – учение Гегеля который выделил учение о противоречии как источник развития движения силы развития. В живой материи при процессах развития накопление информации количества переходит в совершенствование качество генетического кода универсализацию и повышение жизнеспособности. Существуют процессы как развития так и деградации переходы как качества в количество так и количества в качество.
24129. Личность и индивид. Личность и общество, проблема отчуждения 16.37 KB
  Личность и индивид. Личность и общество проблема отчуждения. От этих двух понятий необходимо отличать понятие личность. Слово личность лат.
24130. Основные понятия философской аксиологии. Этические и эстетические ценности. Ценности современного общества 14.17 KB
  Этические и эстетические ценности. Ценности современного общества. Этические ценности это прежде всего ценности взаимоотношений с другими людьми. ЭСТЕТИЧЕСКИЕ ЦЕННОСТИ это ценности образного постижения мира в процессе любой деятельности человека прежде всего в искусстве на основе законов красоты и совершенства.
24131. Проблема смысла жизни, цели жизни, счастья 15.82 KB
  Проблема смысла жизни цели жизни счастья. Вопрос о смысле жизни это очень человеческий вопрос. С незапамятных времен вопрос о смысле жизни занимал человека. Когда же речь заходит о самом человеке и его жизни то уже ставится вопрос: Зачем Различное отношение людей к вопросу о смысле жизни нашло отражение в таких воззрениях как оптимизм пессимизм и скептицизм.