23280

Естетичні засади романтизму

Доклад

Литература и библиотековедение

Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття людини мислячої мірилом людяності якої є розум здатність мислити бажання пізнати таємниці землі та неба то найбільшим здобутком нового літературного напряму романтизму стало відкриття внутрішньої людини природу якої визначає не стільки її інтелект скільки багатство та глибина її душі. Індивідуальне Я людини було цінним для Просвітництва в тій мірі в якій воно було корисним для суспільства. Воно цікавило просвітителів не саме по собі а як засіб інструмент...

Украинкский

2013-08-04

43 KB

17 чел.

2. Естетичні засади романтизму.

Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття «людини мислячої», мірилом людяності якої є розум, здатність мислити, бажання пізнати таємниці землі та неба, то найбільшим здобутком нового літературного напряму — романтизму — стало відкриття «внутрішньої людини», природу якої визначає не стільки її інтелект, скільки багатство та глибина її душі.

 Ідеологія романтизму спирається на культ індивідуалізму, на підкреслену, загострену увагу до людської особистості, до психологічних проблем її внутрішнього «Я». Філософським підґрунтям цієї ідеології стала німецька ідеалістична філософія (праці Іммануїла Канта, Августа Вільгельма Шлегеля, Фрідріха Вільгельма Шел-лінга) і особливо суб'єктивний ідеалізм Йоганна Готліба Фіхте, який проголошував людське «Я» єдиною реальністю, декларував почуття глибокої поваги до сильно вираженої індивідуальності, закликав до необмеженої особистої свободи, часто навіть до нестримуваного свавілля.

Концепція особистості, висунута романтиками, була принципово новою позицією, яка не стільки протиставлялася попереднім, скільки просто їх перекреслювала. Індивідуальне «Я» людини було цінним для Просвітництва в тій мірі, в якій воно було корисним для суспільства. Воно цікавило просвітителів не саме по собі, а як засіб, інструмент, використовуючи який можна досягти певних цілей — позитивних і потрібних, але зовнішніх до самого «Я» людини. Навпаки, для романтиків критерій суспільної вартості не визначав справжньої ціни людського «Я», яке було для них самоцінним, тобто цікавило саме по собі і саме в собі, а не в зв'язку з чимось; цікавило, інакше кажучи, не як засіб чи інструмент, а як та кінцева мета, на яку і має спрямовуватись увага митця. В центрі уваги поетів-романтиків не просто людське «Я», його індивідуалізована суть, а особистість, яка протиставляє себе за ознакою своєї осібності всьому іншому світові, особистість, яка в своїй неповторній, яскравій осібності немовби підноситься над сірою масою.

Найвищим, класичним взірцем такої сильної і яскраво вираженої особистості на кінець XVIII — початок XIX ст. був Наполеон.

Особистість у творах романтиків розвивається й усвідомлює себе в конфлікті і з Богом, і з суспільством, і з самою собою. Герой романтизму протестує проти суспільних умов, що обмежують його свободу, він — бунтар, революціонер або розбійник. Його душа, як правило, роздвоєна між світом реальності і світом мрій, а його доля найчастіше трагічна.

Внутрішню конфліктність і суперечність людського «Я» романтики розглядають не через її раціональну сферу, як просвітителі-класицисти, а через сферу почуттів. Сприйняти розумом великий світ природи і місце людини в ньому, з погляду романтиків, було неможливо. Розуму вони не довіряли. Розумом, вважали вони, не можна збагнути і внутрішню природу людини. Цього можна досягти лише через почуття.

Пріоритет почуття, почуттєвої сфери перед розумом, раціональною природою людини дещо зближує романтиків з їхніми попередниками — сентименталістами, але сентименталісти в чуттєвості і чуттєвій сфері намагалися знайти те, що об'єднує всіх людей, наприклад здатність людини до співчуття ближньому, а романтики, навпаки, шукали в чуттєвому світі людини її особистісно єдине і неповторне, не «ми», а «Я».

Загальні естетичні принципи романтизму:

• містичне відчуття (багато моментів безпосереднього спілкування з божествен-

ним світом);

• кохання — шлях пізнання таємниці буття;

• ствердження самостійності, неповторності кожної людини;

• центр уваги перенесений із зовнішнього світу у внутрішній;

• заперечення канонів у творчості;

• поет — вільний творець, який має право висловлювати у своїх творах власне

«я». Він ставить себе високо над натовпом;

• фантазії відводиться головне місце; розуму — другорядне;

• незвичайний герой у незвичайних обставинах (розчарований, самотній — спу-

стошений життям, пасивний; з другого боку — бунтар, протестант);

• любов до неясних сюжетів минулого часу, віддалених країв (особливо Індії);

• пошуки ідеалу;

• відкриття краси народного мистецтва — казок, пісень, легенд та переказів;

• незадоволення суспільним ладом.

Усі романтики вважали, що існував трагічний розрив між їхнім уявленням і реальним життям. Людина у мистецтві романтизму завжди трагічна: вона не сприймала дійсність, знаходилася у дисгармонії з собою, вона — бунтар і жертва. Тому романтичний напрям передбачав ліричний бурхливий вияв почуттів. Зі сцени лунали

заклики до свободи, до захисту людської гідності. Романтизм в театрі пов’язаний з іменами поетів Д.Байрона, П.Шеллі, драматургів В.Гюго, А. де Мюссе, Г.Гейне та письменників А.Міцкевича, О.Пушкіна,

М.Лермонтова. В сценічних образах акторів-романтиків переважала правда почуттів, яка продиктована була протестом проти дійсності. Актори і драматурги не прагнули розібратися в реальних обставинах, вони занурювалися у світ бурхливих страждань власного внутрішнього світу, були зайняті пошуком ідеалу в собі чи в минулому.

Заслуги романтизму:

• послужив переходом до реалізму;

• звільнив особистість поета від кайданів естетики класицизму з її жанровою ієрархією, обов’язковими правилами трьох єдностей;

• показав, як творчість мусить переважати над правилами, а не навпаки;

• надав поштовх розвитку історичній і філологічній наукам;

• залишився неперевершеним у відображенні кохання з усіма суперечностями й спалахами цього почуття;

• вплинув на інші види мистецтва, а також на літературу реалізму.

Трагічне і героїчне в романтичному мистецтві тісно переплетені. Поєднання героїч-

ного, бунтарського настрою і трагічного розчарування знаходимо у творах письменни-

ків-романтиків, зокрема у творах великого англійського поета Дж. Г. Байрона.

Філософською основою романтизму стала філософія Фіхте з його вченням

про творчу діяльність абсолютного суб’єкта «Я», який породжував свій об’єкт

вихідним пунктом світосприймання. За його філософією, світ розглядався не як

сукупність незмінних речей і готова форма, а як процес безкінечного станов-

лення, який був творчою духовною діяльністю і причому діяльністю символіч-

ною, втіленням викриття внутрішнього через зовнішнє, тобто процес художньої

творчості.

Людина розглядалася як основний центр і кінцева мета природного процесу і

одночасно як початковий пункт надприродного відкриття. Рушійними силами душі

людини вважалися не мислення та інтелект, а фантазія і почуття.

Суб’єктивне осмислення автором ролі явищ реальної дійсності, прагнення приписа-

ти їй те, що письменник-романтик хотів би побачити в житті, — все це часто призво-

дило до неправильного розуміння, а інколи і перекручення об’єктивних законів розви-

тку дійсності. Реалії капіталістичного суспільства не влаштовували романтиків, тому

вони перебували у постійному пошуку відповідей на наболілі питання: як усунути зло і

вади цього суспільства, де той ідеал, до якого треба прагнути.

Говорячи про романтизм слід наголосити, що він не був лише літературним на-

прямком, він був рухом, що охопив різні сфери духовної культури того часу. Він

нагадував інші великі епохи, такі як Середньовіччя, Відродження, Просвітництво.__


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70291. Аналіз збутової діяльності фірми (на прикладі підприємства ПП „Курс”) 71.17 KB
  Перспективи вдосконалення та напрями стимулювання збуту в комерційній діяльності підприємства. Охарактеризувати перспективи вдосконалення та напрями стимулювання збуту в комерційній діяльності підприємства. Предметом дослідження є структура проблеми особливості напрямки розвитку...