2333

Цивільна оборона

Конспект

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часів і їх вплив на життєдіяльність населення України. Соціально-політичні та соціально-психологічні НС. Характеристика осередків ураження, що виникають при надзвичайних ситуаціях. Речовини й розчини, що дезактивують.

Украинкский

2013-01-06

11.13 MB

72 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АВТОМОБІЛЬНО - ДОРОЖНІЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
«ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

                                                                         Кафедра «Екологія і безпека

                                                                                      життєдіяльності»

   

                              

Конспект лекцій

з дисципліни «Цивільна оборона»

Горлівка -2011

           Тема 1 : Надзвичайні ситуації мирного та воєнного часів і їх вплив на життєдіяльність населення України

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15 липня 1998 року "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

Надзвичайна ситуація ~ порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних матеріальних втрат.

Стихійне лихо - явище природи, яке викликає катастрофічні обставини і характеризується раптовим порушенням нормального життя та діяльності населення, загибеллю людей, руйнуваннями або пошкодженнями будівель та споруд, знищенням матеріальних цінностей.

Небезпечне природне явище - подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть уражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, або території загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа - велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.          

     Надзвичайні ситуації поділяються на 2 групи:

  1.  НС мирного часу.
  2.  НС воєнного часу.

  1.   Загальна характеристика можливих наслідків НС в Україні

      НС мирного часу  поділяються на наступні групи:

І. Техногенні НС.

ІІ. Природні НС.

ІІІ. Екологічні НС.

IV. Антропогенні НС.

V. Соціально-політичні і соціально-психологічні НС.

    

  1.  Техногенні НС 

     Техногенні можна класифікувати за наступними ознаками:

1.За відомчою приналежністю у залежності від кількості людських жертв:

а) транспорт;

б) промисловість;

в) сільське господарство;

г) будівництво.

2. За характером небезпеки:

а) аварії на АЕС та інших об’єктах,  де використовуються радіоактивні матеріали;

б) аварії на хімічно-небезпечних об’єктах (хімічні підприємства, фільтрувальні станції, міські очисні споруди, продовольчі бази з промисловими холодильниками тощо, у яких в якості холодоагента використовується зазвичай аміак);

в) аварії на пожежно-вибухонебезпечних обєктах;  

г) гідродинамічні аварії (аварії на водосховищах, греблях, шлюзах тощо).

3. За масштабами наслідків НС можуть присвоюватися наступні рівні:

а) об’єктовий рівень, якщо наслідки аварії у вигляді пожежі, хімічного, радіоактивного забруднень або руйнування не виходять за межі санітарно-за-хисної зони підприємства, де трапилася НС;

б) місцевий рівень, якщо наслідки аварій виходять за межі санітарно-захис-ної зони підприємства, де трапилася НС, і створюють небезпеку для житлових масивів даного населеного пункту;

в) регіональний рівень, якщо наслідки аварії створюють небезпеку для декількох населених пунктів;

г) загальнодержавний рівень, якщо наслідки аварії створюють небезпеку для декількох областей.

4. За тяжкістю наслідків:

а) аварії, якщо кількість людських жертв і матеріальні збитки невеликі;

б) катастрофи, якщо кількість людських жертв і матеріальні збитки великі.

      1.2 Природні НС

      Природні НС поділяються на наступні групи:

а)  геологічні НС (землетруси, оповзні, просідання землі  та ін.);

б)  метеорологічні НС (урагани, смерчі, сильні заморозки та ін.);

в)  гідрологічні НС (повені, снігові лавини, селеві потоки та ін.);

г)  морські (шторми, цунамі, нагонні повені та ін.);

д) геліофізичні (погіршення радіаційної обстановки, викривлення електро-магнітного поля Землі);

є) масові захворювання (епідемії, епізоотії, епіфітотії).

  1.  Екологічні НС

 До екологічних НС належать:

а) забруднення атмосфери;

б) забруднення гідросфери;

в) забруднення літосфери.

  1.  Антропогенні НС

До антропогенних НС належать:

а) електромагнітне забруднення навколишнього середовища;

б) радіаційне забруднення навколишнього середовища;

в) шумове забруднення навколишнього середовища;

г) світлове забруднення навколишнього середовища.

  1.  Соціально-політичні та соціально-психологічні НС

     Соціально-політичні:

а) міжнаціональні  та расові конфлікти;

б) терористичні акти;

в) мітинги, демонстрації та інші акції  протесту.

    Соціально-психологічні:

а) діяльність агресивних релігійних сект;

б) суїцид;

в) наркоманія.

Тема 2 : Характеристика осередків ураження, що виникають при надзвичайних ситуаціях

       Осередок  ураження  – це територія, на якій в наслідок НС виникли масові ураження людей та тварин.

  1.  Осередок ураження при вибухах бензо-повітряних і вуглецево-водневих паливних сумішей

        Фактором, що уражає  при вибухах, є ударна хвиля, тобто область сильно стисненого середовища (повітря, води або землі), що рухається з надзвуковою швидкістю в усі боки з епіцентру вибуху.

2.1.1 Дія ударної хвилі на людину

        Параметрами ударної хвилі є:

  1.  Надлишковий тиск у  фронті  ударної хвилі,  ∆Рф (кПа).  

                                ∆Рф = Рмax - Pатм , (кПа),                                          (2.1)

де  Рмax – максимальний тиск у якійсь точці поверхні, до якої підійшов

фронт ударної хвилі, кПа;

     Рмax – величина атмосферного тиску, кПа.

         Надлишковий тиск діє на людину як  різке короткочасне стиснення з усіх боків, що може викликати різні ступені ураження ( табл. 2.1).

Таблиця 2.1 – Характеристика і ступінь ураження повітряною ударною хвилею

Види уражень і руйнувань

Ступінь ураження і руйнування

Надлишковий тиск

  1.  Пряме ураження людей

Украй  тяжкі контузії і травми

Розриви внутрішніх органів, переломи кісток, внутрішні кровотечі, струси мозку, довготри-вала втрата свідомості

∆Рф ≥ 100 кПа

Тяжкі конту-зії і травми

Сильна контузія  організму, втрата свідомості, переломи кісток, кровотечі з носа, рота та вух

∆Рф = 60…100 кПа

1

2

3

Продовження таблиці 2.1

1

2

3

Ураження се-редньої тяж-кості

Вивихи кінцівок, контузія головного мозку, пошкодження органів слуху, кровотечі з носа, рота та вух.

∆Рф = 40…60 кПа

Легкі ура-ження

Порушення функцій організму (дзвін у вухах, запаморочення, головний біль), що  проходять.

∆Рф =20…40 кПа

2. Непряме ураження : ураження людей, тварин уламками цегли, склом та ін.

 3500 шт./м2

                                3. Цивільних та промислових будівель

Зона повних руйнувань

   Повністю руйнуються всі житлові будинки, промислові будівлі і протирадіаційні укриття. Суцільні завали.

При ∆Рф ≥50 кПа і більше.

Зона сильних руйнувань

Руйнування конструкцій, що несуть навантаження і перекриттів верхніх поверхів, утворення тріщин, місцеві завали.

При ∆Рф = 30…50 кПа.

Зона середніх руйнувань

Середні і слабкі руйнування. Руйнування стріх, убудованих елементів. Окремі завали.

При ∆Рф = 20…30 кПа.

Зона слабких руйнувань

Будівлі отримують слабкі руйнування (руйнування перегородок, дверей та вікон)

При ∆Рф = 10…20 кПа.

4. Енергетичного, промислового, комунального обладнання

Сильні  руйнування

Масові розриви трубопроводів, кабелів, руйнування опор ЛЕП.

При ∆Рф= 1000… 2000 кПа.

Середні руйнування

Окремі руйнування, розриви, деформація кабелів, трубопроводів, ЛЕП, зміщення цистерн на опорах, пошкодження верстатів

При ∆Рф= 300…600 кПа.

Слабкі руйнування

Деформації трубопроводів, пошкодження на стиках,  руйнування контрольно-вимірюваль-ної апаратури, пошкодження верхньої частини колодязів

При ∆Рф= 150…200 кПа.

                                ∆Ршв = 2,5*∆Рф2 / (∆Рф + 720), (кПа).                     (2.2)

  1.       Осколкові поля, тобто шматки цегли, скла, металу та ін., що розлітаються в усі боки і можуть травмувати людей.

         2.1.2 Вплив ударної хвилі на устаткування

Для споруджень і устаткування, що швидко обтікаються ударною хвилею (трансформатори, верстати, антени, опори й т.п.), найбільшу небезпеку представляє швидкісний напір повітря, що рухається за фронтом ударної хвилі. Тиск швидкісного напору ΔРшв визначається за формулою (2.2.).

Під час дії швидкісного напору на об'єкт виникає сила, що зміщує ΔРзм, що може викликати зсув устаткування щодо основи (фундаменту) або його відкидання; перекидання устаткування, ударні перевантаження, тобто миттєве інерційне руйнування елементів устаткування. Зсув устаткування, викликаний дією ударної хвилі, може привести до слабких, а в ряді випадків і середніх руйнувань. Устаткування зрушується зі свого місця, якщо сила Рзм, що зміщує, буде перевершувати силу Fтр тертя й горизонтальну складову сили Qr кріплення , тобто

                                                PшвFтр + Qr,                                          (2.3)

                                            Fтр = f*G = f*m*g,                                       (2.4)

де Qr - сумарне зусилля болтів кріплення, що працюють на зріз, Н;

     f – коефіцієнт тертя;

    Gвага устаткування, кг;

     m – маса устаткування, кг;

     g – прискорення вільного падіння, g=9,8 м/с2.

 Cила, що зміщує, визначається за формулою

                                                Рзм = Сх*S*ΔРшв ,                                    (2.5)

де Сх - коефіцієнт аеродинамічного опору предмета,

     S - площа міделя обтічного предмета, м2. 

                                                     S = b*h;                                              (2.6)

де b і h- відповідно ширина і висота обладнання, м.

Якщо тіло має складну форму, що  складається з кількох тіл, то орієнтовне значення Сх тіла складної форми визначається як:

                                         Сх,скл = Σ(Схі*Si)/ΣSi,                                     (2.7)

де Схі- коефіцієнт аеродинамічного опору i-тієї частини тіла,

    Si – площа міделя i-ої частини тіла.

Так як  Рзм = Cx*S*ΔРшв, то тиск швидкісного напору повітря, що не викликає зміщення обладнання, буде дорівнювати

                             ΔРшв ℓімзм = f*m*g/Cx*b*h.                                        (2.8)

Високі елементи устаткування під дією ударної хвилі можуть перекида-тися (звалюватися) і сильно руйнуватися.

Умовою перекидання устаткування є перевищення перекидаючого мо-менту над стабілізуючим, тобто для закріпленого устаткування

                                            Рзм*zG*l/2 + Q*l;                                     (2.9)

для незакріпленого

                                                  Рзм *zG*l/2.                                      (2.10)

Сила Рзм, що зміщує , діючи на плечі Z, буде створювати перекидаючий момент, а вага устаткування G на l/2 плечі s реакція кріплення Q на плечі l- стабілізуючий момент.

Із нерівності визначаємо силу, що зміщує:

                                           Рзм l*(G/2 + Q)/z.                                     (2/11)

Швидкісний напір ΔРшв, що не викликає перекидання устаткування:

                                    ΔРшв = l*(G/2 + Q)/Cx*z*S,                              (2.12)

       тобто ΔPшв ℓіmпер= (G*l)/(Cx*z*S) = (m*g*l)/(2*Cx*z*S) (при Q = 0), (2.13)

         де z = h/2 – плече, на якому діє равнодействующая сила.

Якщо ΔРшв ≥ ΔРшв ℓімзм, то обладнання зміститься і зазнає слабких руйнувань.

Якщо ΔРшв ΔРшв ℓімпер, то обладнання перекинеться і зазнає середніх руйнувань.

Якщо ΔРшв ≥≥≥ ΔРшв ℓімзм, то обладнання буде відкинуте  і зазнає сильних руйнувань.

2.2 Осередок ураження при пожежах

       Пожежа- це будь-яке неконтрольоване горіння за межами спеціально відведеного осередку, яке може викликати матеріальні збитки та людські жертви.

        2.2.1 Чинники, що уражають людину при пожежах

       Чинниками, що можуть уражати людину при пожежах, є:

  1.  Відкрите полум’я уражає людей, що блоковані в палаючому примі-щенні або втратили свідомість.
  2.  Променисті  потоки (інфрачервоне теплове випромінювання), що мо-жуть викликати опіки незахищених ділянок шкіри на значних відстанях. Екс-периментально виявлено, що опік першого ступеня виникає у людини:

       - через Т= 30 с, якщо інтенсивність випромінювання складає 2,8 кВт/м2;     - через Т= 10 с, якщо інтенсивність випромінювання складає 3,5 кВт/м2;

       - через Т= 3 с, якщо інтенсивність випромінювання складає 8,75 кВт/м2.

  1.  Температура середовища, може викликати при зовнішній дії тепловий удар з утратою свідомості, а при внутрішній-некроз (омертвлення) верхніх дихальних шляхів. Експериментально установлено, що некроз виникає у людини:

а) через Т=26 с, якщо температура середовища складає t=71 C0;

 б) через Т=15 с, якщо температура середовища складає t=100 C0;

 в) через Т=7 с, якщо температура середовища складає t=176 C0;

  1.  Токсичні продукти горіння, від яких, за статистикою пожеж, гине 80% людей наведені у табл. 2.2.

Таблиця 2.2 – Токсичні продукти, що утворюються при пожежах

№ п/п

Найменування матеріалу, що горить

Токсичні продукти,  що при цьому утворюються

1

Волос, шкіра, тканини, шерсть

Продукти, що неприємно пахнуть: пиридин, хинолін, цианісті сполуки, з'єднання, що містять сірку, а також гази з сильним і гострим запахом (альдегіди, кетони).

2

Каучук

Ізопрен, вищі неграничні вуглеводні.

3

Лаки і продукти, що містять нітроцелюлозу

Оксид вуглецю, оксид азоту, синильна кислота

4

Пластмаси, целулоїд

Оксид вуглецю, оксид азоту, синильна кислота, цианісті сполуки, формальдегід, фенол, аміак, ацетон, стирол і т.д.

  1.  Утрата видимості внаслідок задимленості.
  2.  Зниження концентрації кисню та збільшення концентрації  вугле-цевокислого газу.

а) При концентрації кисню 20,5% складаються оптимальні , комфортні умови для людини, а при концентрації кисню 15% наступає швидка втрата свідомості.

б)) При концентрації вуглекислого газу 0,03% складаються оптимальні, ком-фортні умови для людини, а при концентрації вуглекислого газу 10% людина швидко втрачає свідомість.

        2.2.2 Чинники, що впливають на масштаби і характер пожеж

        Головними чинниками, що впливають на масштаби і характер пожеж, є:

  1.  Щільність забудови підприємства, що характеризується коефіцієнтом забудови, тобто

                                                  Кз = Sбуд*100% / Sт,                                        (2.14)

         де Sбудплоща, зайнята будинками та спорудами;

              Sт – загальна площа території підприємства.

        При наступних величинах коефіцієнта забудови підприємства можуть виникати пожежі різних видів:

а)  Кз <7% - утворюються окремі пожежі (палає 1-2 будівлі);

б) Кз = 7…20% - утворюються масові пожежі (палає до 25%  будівель);

в) Кз = 20…40% - утворюються суцільні пожежі (палає  25 …90% будівель);

г) Кз >40%  - можуть утворюватися вогняні шторми (палає  більше 90% буді-вель).

  1.  Категорія пожежонебезпечності виробництва.  В залежності від технології виробництва в будівлі і матеріалів, що при цьому використовуються будівлям присвоюються наступні категорії:

Категорія А – в будівлі використовуються рідини, що легко спалахують при температурі t сп ≤ +280С.

Категорія Б – в будівлі використовуються рідини, що легко спалахують при

температурі t сп = +28…+1200С.

Категорія В – в будівлі використовуються рідини, що легко спалахують при

температурі t сп ≥ +1200С  або в будівлі оброблюється деревина.

Категорія Г – в будівлі використовуються матеріали, що не горять але технологія виробництва супроводжується підвищеними виділеннями тепла.

Категорія Д в будівлі використовуються матеріали, що не горять і технологія виробництва не супроводжується підвищеними виділеннями тепла.

Категорія Є – в будівлі використовується природний газ.

3. Ступінь вогнестійкості елементів будівель. В залежності від конст-руктивних матеріалів будівлі можуть мати  І-V класи вогнестійкості.

4.  Наявність та стан засобів пожежогасіння.

5.  Погодні умови та ін.

        2.3 Осередок ураження при радіаційних аваріях

        Осередок ураження може утворитися при ядерних вибухах, аваріях на АЕС та інших радіаційно-небезпечних підприємствах. При цьому створюється осередок ураження, на території якого умовно виділяються декілька зон радіоактивного зараження (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 – Характеристика зон радіаційного забруднення , що утворюються при радіаційних аваріях і ядерних вибухах

Най-мену-ання

зони

Радіаційні аварії

Ядерні вибухи

Наймену-вання зони

Р1

(мР/год.)

Найменування зони

Р1

(Р/год.)

Д*

(рад)

А

Добровільного відселення

2

Помірного зараже-ння

8

40

Б

Обов’язкового відселення

5

Небезпечного зара-ження

80

400

В

Відчуження

20

Надзвичайно небез-печного зараження

240

1200

            Примітка: * - Д = 5∙ Р1.

         Параметрами радіаційного зараження місцевості є :

1.Потужність експозиційної дози випромінювання (рівень радіації на місцевості), що перерахований на 1 годину після радіаційної аварії або ядерного вибуху Р1 (Р/год., мР/год., мкР/год.).

      2.Поглинена доза радіації, яку може отримати людина на відкритій місцевості за весь час до повного розпаду всіх радіонуклідів Д(рад, мрад, мкрад).

На масштаби й характер радіоактивного зараження впливають наступні фактори:

1. Кількість викинутих радіоактивних речовин та  їхній  ізотопний склад. Найбільш вагомі складові частини при радіаційних аваріях наведені у табл.2.4.

   Таблиця 2.4-Склад радіаційного викиду на ЧАЄС

п/п

Найменування радіоактивного елементу

Частка у загаль-ному викиді,

         %

Період напівроз-паду елементу

   Т1/2

Вид випроміню-вання, що ство-рює даний еле-мент

1

Йод - 131

20

8 діб

альфа

2

Цезій - 137

5

30 років

гамма, бета

3

Стронцій - 90

4

28 років

бета

4

Цезій - 134

2

2,4 роки

гамма, бета

         2. Відстань від місця  аварії  й  віддалення  вправо - вліво  щодо осі сліду. Під час руху радіоактивної хмари понад Землею з неї на  Землю випадають радіоактивні частинки у вигляді пилу або дощу, при чому:

    а) частинки  діаметром  500мкм  випадають  на  Землю з радіоактивної хмари через1 годину;

    б) частинки діаметром 50 - через 100 годин;

    в) частинки діаметром 5 мкм - через 1000 годин.

      Таким чином, найбільш великі за розміром і відповідно за масою частинки випадають, в основному, на найменшій до аварійного реактора відстані і вздовж осі і створюють при цьому найвищі рівні радіації.

   3.Час, що пройшов з моменту  аварії  або ядерного вибуху. З кожним семиразовим збільшенням часу рівні радіації з моменту радіаційної аварії або з моменту ядерного вибуху зменшуються у певну кількість разів (табл. 2.4).

          4. Погодні умови. Більш інтенсивно радіаційні частинки випадають з опадами: дощем або снігом і створюють на поверхні Землі більші рівні радіації після опадів.

5. Рельєф місцевості.

Таблиця 2.4-Спад рівня радіації при радіаційних аваріях і ядерних вибухах

Час, що пройшов з моменту радіаційної аварії або ядерного вибуху, Т, год.

 Спад рівня радіації,  разів

Радіаційні аварії

Ядерні вибухи

                         7

            2

10

72=49

22=4

102=100

 73=243

23=8

103=1000

6. Наявність і характер рослинності й водойм.

2.4 Осередок ураження при хімічних аваріях

2.4.1 Можливі джерела хімічного забруднення місцевості

При хімічних аваріях може утворитися хімічне зараження місцевості

за рахунок викиду в навколишнє середовище небезпечних отруйних речовин (НХР)

До небезпечних хімічних речовини (НХР)  належать:

  1.  СДОР - це хімічні речовини й з'єднання, здатні в концентраціях, що перевищують гранично-допустимі концентрації (ГДК), викликати масові ураження людей і тварин.
  2.  Промислові отрути (ПО).
  3.  Бойові отруйні речовини (БОР).
  4.  Сільськогосподарські отрутохімікати (СГОХ).
  5.  Предмети побутової хімії.

ГДК – це такі найбільші концентрації НХР, при вдиханні яких необмежено довго не погіршиться стан здоров’я людини ні відразу, ні потім.

Наприклад, для аміаку ГДКРЗ – у робочій зоні дорівнює 20 мг/л, а

ГДКСД – середньодобова для населення - 0,2 мг/л.

За характером протікання процесу хімічні аварії діляться на 3 види:

1. Вибух парової хмари.

2. Стійке горіння небезпечної хімічної речовини (НХР).

3. Токсична дія НХР.

Сильнодіюча отруйна речовина (СДОР) – це хімічна речовина, застосовувана в народногосподарських цілях, що при виливі або викиді може привести до зараження повітря концентраціями, що уражають.

Зона хімічного зараження – це територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря із концентраціями, що уражають і смертельними концентраціями.

Осередок хімічного ураження – це територія, у межах якої можуть відбутися масові токсичніураження людей, тварин і рослин у результаті аварійного викиду СДОР.

Токсодоза – це кількісна характеристика СДОР, що відповідає при інгаляційних ураженнях добутку концентрації речовини в повітрі на час перебування людини в зараженій атмосфері. Токсодоза може бути трьох видів:

1. Порогова токсодоза- це така токсодоза, при якій у 50% людей виникають початкові симптоми ураження (подразнення слизових оболонок, сльозотеча. нудота та ін.).

2. Токсодоза, що уражає – це така токсодоза, при якій буде уражено і вийде з ладу 50% людей.

3. Смертельна токсодоза – це така токсодоза, при якій загине 50% уражених.

Первинна хмара зараженого повітря – це хмара СДОР, що утвориться у перші 3 хвилини при викиданні СДОР в атмосферу в результаті руйнування ємності, що містить зріджені або стиснені гази. Рідкі СДОР, що мають температуру кипіння  вище температури навколишнього середовища, практично первинної хмари не утворюють.

Вторинна хмара зараженого повітря – це хмара СДОР, що утвориться в результаті випаровування розлитих при аварії рідких або зріджених СДОР.

Коефіцієнт еквівалентності – це коефіцієнт, що чисельно дорівнює такій кількості СДОР, яка при аварійному викиданні(виливанні) створить у повітрі уражаючі (або смертельні) концентрації на тім же віддаленні, що й одна тонна хлору за  однакових умов.

Коефіцієнт випаровуванняце відношення часу випаровування даної СДОР до часу випаровування еталона (хлору) за однакових умов.

Відкрита місцевість –це така місцевість, коли між хімічно-небез-печним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходиться  поле, степ, пустеля й т.п.

Закрита місцевість - це така місцевість, коли між хімічно-небезпеч-ним об’єктом і конкретною точкою місцевості знаходяться  житлові або виробничі будівлі, ліс, гори й т.п..

Всі НХР у залежності від величини коефіцієнта можливого інгаляційного отруєння (КМІО) діляться на 4 класи хімічної небезпеки

                               КМІО = С20mах / СL50,                                              (2.15)  

де  С20mах – максимальна концентрація НХР, що може утворитися при

температурі повітря + 200 С;

                  СL50 – середня смертельна концентрація НХР.

  1.  клас при КМІО > 300- високо небезпечні.
  2.  клас при КМІО = 30…30 - небезпечні.
  3.  клас при КМІО = 30…3 - помірно небезпечні.
  4.  клас при КМІО < 3 - мало небезпечні.

За характером дії на людину НХР діляться на наступні групи:

а) речовини дратівної дії (аміак, хлор);

б) речовини припікальної дії (усі кислоти, аміак);

в) речовини задушливої дії (фосген);

г) речовини загальнотоксичної дії (сірководень, акролеїин);

д) речовини наркотичної дії (формальдегід).

2.4.2 Фактори, що впливають на масштаби й характер хімічного зараження

На масштаби й характер хімічного зараження впливають наступні фактори:

1) Кількість небезпечної хімічної речовини в ємності, що надходить при аварії в навколишнє середовище.

2) Тип або вид небезпечної хімічної речовини.

3) Швидкість вітру й стійкість його напрямку (чим більше швидкість вітру, тим більш вузькою і довгою буде зона зараження).

7

Аз=2700

V1=1 м/с

                     

Рисунок 2.1 – Зразок нанесення на карту місцевості азимуту вітру:

7 - хмарність у балах, Аз - азимут вітру, V1- швидкість вітру на висоті 1 метр від землі .

Азимут вітру – це кут у градусах, відкладений по годинній стрілці від північного напрямку до напрямку, звідки дує вітер.

4) Характер місцевості між місцем витоку речовини й конкретною точкою на місцевості (відкрита або закрита).

5) Ступінь вертикальної стійкості повітря (СВСП). Вона може бути трьох видів:

- інверсія (утворюється уночі). При цьому температура повітря поступово збільшується з висотою;

- ізотермія (утворюється у похмуру погоду удень і уночі). При цьому  температури шарів повітря приблизно однакові;

- конвекція (утворюється в ясний сонячний день). При цьому  тепле повітря рухається уверх,а холодне – униз. Що сприяє інтенсивному перемішуванню шарів повітря поміж собою.

Визначається СВСП за графіками або таблицями з використанням швидкості вітру й температурного градієнта.

Температурний градієнт – це різниця температур, що виміряна на висотах  50 і 200 см від землі:

                                               .                                        (2.16)

6) Умови зберігання НХР у ємності (наявність або відсутність піддона);

7) Агрегатний стан НХР у ємності:

- стиснений газ (утворює тільки первинну хмару);

- рідина (утворює тільки вторинну хмару);

- зріджений газ (утворює і первинну і вторинну хмари).

8) Погодні умови (улітку концентрація НХР у повітрі зменшується  швидше, ніж узимку але й концентрація НХР більше).

2.5 Осередок ураження при застосуванні зброї масового ураження (ЗМУ)

2.5.1 Осередок бактеріологічного ураження

Зона бактеріологічного (біологічного) зараження – територія, яка піддалася безпосередньому впливу бактеріологічної зброї, і територія, на якій поширилися біологічні рецептури й заражені кровососні переносники інфекційних захворювань. Зона бактеріологічного зараження включає район застосування ЗМУ і район поширення бактеріологічних засобів і характеризується довжиною, глибиною й площею. Розмір зони залежить від виду боєприпасів, біологічної рецептури, кількості засобів і способів застосування, а також від погоди.

Територія, у межах якої в результаті застосування бактеріологічної зброї відбулися масові ураження людей і тварин, називається осередком бактеріологічного ураження. Для запобігання поширення інфекційних захворювань в осередку бактеріологічного ураження уводиться карантин, а у прилягаючих районах уводиться режим обсервації.

Карантин уводиться головним чином у тих випадках, коли збудники хвороб належать до особливо небезпечного виду (чума, холера).

Обсервація уводиться, якщо установлений вид збудника не належить до групи особливо небезпечних.

Бактеріологічна зброя (біологічна) є засобом масового ураження людей, тварин і знищення сільськогосподарських культур. Основу його уражаючої дії складають бактеріальні засоби, до яких належать хвороботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і токсини, що виробляються бактеріями.

Бактерії – мікроорганізми рослинного походження, переважно одноклітинні. За сприятливих умов вони розмножуються дуже швидко простим діленням через кожні 20-30 хвилин. При дії сонячного проміння , дезинфікуючих речовин і кип'яченні бактерії швидко гинуть, але деякі з них, перетворюючись у спори, володіють високою стійкістю до вказаних чинників.

Бактерії викликають захворювання чумою, холерою, сапом, сибірською язвою та ін.

Віруси – найдрібніші організми, в тисячі разів менше бактерій. Віруси розмножуються тільки в живих тканинах. Багато  з них витримує висушування і температуру понад 1000С. Віруси можуть викликати такі захворювання, як натуральна віспа, грип, пситтакоз, американський кінський енцефаломієліт і ін.

Рикетсії за розмірами і формами наближаються до деяких бактерій, але розвиваються і живуть вони тільки в тканинах уражених ними органів. Вони викликають захворювання висипним тифом, плямистою лихоманкою Скелястих гір, лихоманкою Цуцугамуши і ін.

Грибки, як і бактерії, мають рослинне походження, але більш досконалі за будовою. Стійкість грибків до дії фізико-хімічних чинників вища, ніж бактерій; вони добре переносять дію сонячного випромінення і висушування. Грибки викликають такі захворювання, як кокцидіоїдомікоз, кріптококкоз та ін.

Мікроби виробляють сильнодіючі отрути – токсини, які викликають важкі отруєння, У висушеному вигляді токсини зберігають токсичність (отруйність) протягом багатьох тижнів.

Характерною особливістю бактеріологічної зброї є властивість збудників інфекційних захворювань викликати епідемії, тобто масові захворювання людей даною хворобою на значній території в короткий час.

Захворювання від дії бактеріологічної зброї:

а) Чума – гостре інфекційне захворювання. Збудником є мікроб, що не володіє високою стійкістю поза організмом; але у мокроті, що виділяється людиною, він зберігає свою життєздатність до 10 днів. Інкубаційний період  складає 1 - 3 діб. Захворювання починається гостро: з'являється загальна  слабкість, озноб, головний біль, температура швидко підвищується, свідомість затьмарюється.

б) Холера – гостре інфекційне захворювання, що характеризується важким протіканням і схильністю до швидкого розповсюдження. Збудник  холери - холерний  вібріон - малостійкий  до  зовнішнього середовища, але у воді зберігається протягом декількох місяців. Інкубаційний період при холері продовжується від декількох годин до 6 днів, в середньому 1 - 3 дні. Основні  ознаки: блювота, пронос, судоми, швидке схуднення, пониження температури до 350С.

 в) Сибірська виразка – гостре захворювання, яке уражає головним чином сільськогосподарських  тварин, а від них може передаватися людям. Збудник  сибірської виразки проникає в організм через дихальні шляхи, травний тракт, пошкоджену шкіру. Захворювання наступає через  1 – 3 доби; воно протікає в трьох формах: легеневій, кишковій і шкірній.

 Легенева форма: температура тіла різко підвищується, з'являється кашель  з виділенням  кров'яної мокроти, серцева діяльність слабшає  і  за відсутності лікування через 2 - 3 дні наступає смерть.

Кишкова  форма: гострі  болі  в животі, кров'яна блювота, пронос; смерть наступає через 3 - 4 дні.

При шкірній формі сибірської виразки уражаються найчастіше відкриті ділянки тіла  (руки, ноги, шия, обличчя).  З'являється  пляма, що зудить, міхур  з  каламутною  або  кров'яною рідиною, утворюючи  чорний струп, навколо якого з'являються нові міхури, зараження крові і смерть.

г) Ботулізм викликається ботуліничним токсином,  що є  однією з найсильніших отрут, відомих в даний час.

Токсин ботулізму уражає центральну нервову систему,  і нервовий апа-рат серця. Спочатку з'являються загальна  слабкість,  запаморочення, тиск  в  підложковій  області, порушення роботи шлунково-кишкового тракту, потім  розвиваються  паралітичні явища:  параліч головних м'язів, м'язів, мови, м'якого  ньоба, гортані, лицьових м'язів; надалі спостерігається параліч  м'язів шлунку і кишечника, унаслідок чого спостерігається метеоризм і стійкий запор. Температура тіла  хворого  зазвичай  нижча  за нормальну. У важких  випадках  смерть  може  наступити  через декілька годин після початку захворювання внаслідок паралічу дихання.

д) Сап  хронічна хвороба кінських, рідше верблюдів, котячих і людини, що викликається бактерією сапу. Симптоми: специфічні вузлики, а потім язви в органах дихання і на шкірі. Зараження відбувається при контакті з хворими тваринами. Хворих тварин знищують.

Одним з першочерговіх заходів є екстренне  профілактичне лікування населення.

Строки карантину й обсервації встановлюються виходячи із тривалості максимального інкубаційного періоду захворювання.

2.5.2 Осередок хімічного ураження

Хімічна зброя – це зброя масового ураження, дія якої заснована на токсичних властивостях бойових отруйних речовин (БОР), і засоби їх застосування: снаряди, ракети, міни, авіаційні бомби, ВАПи (виливні авіаційні прилади). Разом з ядерною і біологічною зброєю належить до зброї масового ураження (ЗМУ).

Хімічну зброю розрізняють за наступними характеристиками:

– характером фізіологічної дії БОР на організм людини;

– тактичним призначенням;

– швидкістю  дії;

– стійкістю дії;

– засобами і способами застосування.

За характером фізіологічної дії на організм людини виділяють п'ять типів БОР:

БОР нервово–паралітичної дії, що впливають на центральну нервову систему. Метою застосування БОР нервово–паралітичної дії є швидке і масове виведення особового складу з ладу з можливо великою кількістю смертельних наслідків. До БОР цієї групи належать зарин, зоман, табун і Vх-гази.

БОР шкірно–наривної дії. Вони уражають, головним чином, через шкірні покриви, а при застосуванні їх у вигляді аерозолів і парів — також і через органи дихання. Основні БОР цієї групи — іприт, люїзит.

БОР загальноотруйної дії. Потрапляючи в організм, вони порушують передачу кисню з крові до тканин. Це одні з самих швидкодіючих БОР. До них належать синильна кислота і хлорциан.

БОР задушливої дії уражають, головним чином, легені. Головні БОР — фосген і дифосген.

БОР психохімічної дії – ці БОР, впливаючи на центральну нервову систему, порушують нормальну психічну діяльність людини або викликають такі психічні недоліки як тимчасова сліпота, глухота, відчуття страху, обмеження рухових функцій. Отруєння цими речовинами , в дозах, що викликають порушення психіки, не приводить до смерті. БОР з цієї групи – інукліділ-3-бензилат (BZ) і діетіламід лізергинової кислоти.

БОР дратівливої дії або іррітанти (від англ. Irritant - дратівлива речовина). Дратівливі речовини належать до швидкодійних. В той же час їх дія, як правило, короткочасна, оскільки після виходу із зараженої зони ознаки отруєння проходять через 1 — 10 хв. До дратівливих БОР належать сльозоточиві речовини, що викликають рясну сльозотечу, чхання і подразнення  дихальних шляхів (можуть також впливати на нервову систему і викликати ураження шкіри). Сльозоточиві речовини – CS, CN, або хлорацетофенон і PS, або хлорпікрин. Чхальні речовини – DM (адамсит), DA (діфенилхлорарсин) і DC (діфенілцианарсин).

Тактична класифікація підрозділяє БОР на групи за бойовим призначенням.

Смертельні – речовини, призначені для знищення живої сили, до яких відносяться ОР нервово–паралітичної, шкірно–наривної, загальноотруйної і задушливої дії.

Що тимчасово виводять живу силу з ладу – речовини, що дозволяють вирішувати тактичні задачі по виведенню живої сили з ладу на терміни від декількох хвилин до декількох діб. До них відносяться психотропні речовини (інкапаситанти) і дратівливі речовини (іррітанти).

За швидкістю дії розрізняють:

Швидкодійні  – до них відносять нервово–паралітичні, загальноотруйні, дратівливі і деякі психотропні речовини.

Повільнодійні– до них відносять шкірно–наривні, задушливі і окремі психотропні речовини.

Залежно від тривалості збереження уражаючої здатності ОР підрозділяють на

короткочасної дії (нестійкі або летючі) – декілька хвилин

довгострокової дії (стійкі) – від години до декількох днів.

Характеристика основних отруйних речовин

а) Зарин (нервово–паралітична ОР) – є безбарвною  або  жовтого  кольору  рідина майже без запаху, що утрудняє виявлення його по  зовнішніх  ознаках.

Зарин викликає ураження через органи дихання, шкіру, шлунково-кишковий тракт; через шкіру впливає в краплинно-рідкому і пароподібному станах, не викликаючи при цьому місцевого її ураження.  При дії зарину в ураженої людини спостерігаються слинотеча, рясне потовиділення, блювота, запаморочення, втрата свідомості, напади  сильних судом, параліч і, як наслідок сильного отруєння, смерть.

б) Зоман (нервово–паралітична ОР) – безбарвна і майже без запаху рідина. За  багатьма  властивостями  дуже схожа на зарин. Стійкість зомана декілька вищі, ніж у зарину; на організм  людини  він діє приблизно в 10 разів сильніше.

в) V-гази (нервово–паралітична ОР) є  малолетючими  рідинами  з дуже високою температурою  кипіння, тому  стійкість їх у багато разів  більше, ніж стійкість зарину. Vх-гази в 100 - 1000 разів токсичне інших ОР нервово–паралітичної дії. Вони відрізняються високою ефективністю при дії через шкірні покриви, особливо в краплинно-рідкому стані: попадання на шкіру людини дрібних крапель  Vх-газів, як правило, викликає смерть людини.

г) Іприт (шкірно–наривна ОР) –  темно-бура масляниста рідина з характерним  запахом, що нагадує запах часнику або гірчиці. Стійкість на місцевості складає: влітку - від 7 до 14 днів, взимку - місяць і більше. Іприт володіє багатобічною дією на організм: у краплинно-рідкому і пароподібному станах він уражає шкіру і  очі,  в  пароподібному - дихальні шляхи і легені, при попаданні з їжею і водою усередину уражає органи травлення. Дія іприту виявляється не відразу, а через деякий час, званий періодом прихованої дії.

д) Синильна  кислота (загальноотруйна ОР) – безбарвна  рідина  з своєрідним запахом, що нагадує  запах гіркого мигдаля; у малих концентраціях запах важко помітний.  Характерні  ознаки ураження: металевий  присмак  у роті, роздратування горла, запаморочення, слабкість, нудота, болісна задишка, сповільнюється пульс, втрата свідомість, наступають різкі судоми, з утратою чутливості, падінням температури, пригнобленням  дихання і подальшою  його  зупинкою.

е) Фосген (задушлива ОР) – безбарвна, легколетюча рідина  із запахом прілого  сіна або  гнилих яблук. На організм діє в пароподібному стані.

Фосген має період прихованої дії 4 - 6 годин. При  вдиханні  фосгену людина  відчуває солодкуватий неприємний смак в роті,  потім з'являються покашлювання, запаморочення і загальна слабкість. Через 4 - 6 годин у  ураженого  наступає різке погіршення стану: швидко розвиваються синюшне фарбування губ, щок, носа; з'являються загальна слабкість, головний біль, прискорене дихання, сильно виражена задишка, болісний кашель з відділенням  рідкої, пінявої, рожевого кольору мокроти указує на розвиток набряку легенів.

д) Діметіламід  лізергинової  кислоти (психохімічна ОР) – при попаданні в організм людини через  3  хвилини  з'являються  легка нудота  і  розширення  зіниць, а потім - галюцинації слуху і зору, що продовжуються протягом декількох годин.

ТЕМА 3: ОЦІНКА РАДІАЦІЙНОЇ І ХІМІЧНОЇ ОБСТАНОВКИ ПРИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

3.1 Фізичні основи радіаційної безпеки

Радіоактивність – це мимовільне перетворення нестійкого нукліда в інший нуклід, що супроводжується випущенням іонізуючого випромінювання.

Нуклід – це вид атомів з даними числами протонів і нейтронів у ядрі, що характеризується масовим числом (атомна маса) і атомним номером.

Ізотопи – різновиди атомів того самого елемента.

Ізотопи, що мимовільно перетерплюють ядерні перетворення і випускають при цьому іонізуюче випромінювання у вигляді гамма-квантів, альфа-частинок, називаються радіоізотопами.

Іонизуючим випромінюванням називається будь-який вид вип-ромінювання, взаємодія якого із середовищем приводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

До іонізуючих випромінювань належать:  альфа-, бета-, гамма-випромі-нювання, рентгенівське випромінювання, потоки нейтронів й інших ядерних часток, космічні промені. Всі види випромінювань можна розділити на 2 групи: електромагнітні (γ, рентгенівське) і корпускулярні (випромінювання різного роду ядерних часток : α-, β- і нейтронне випромінювання ).

α-випромінювання являє собою потік ядер атомів гелію. За своєю сутністю α-частки являють собою ядра атомів гелію: вони складаються із двох протонів і двох нейтронів й, отже, несуть два елементарних позитивних електричних заряди. Ці частки випускаються при радіоактивному розпаді деяких елементів з більшим атомним номером (трансуранові елементи з атомними номерами більше 92). Дане випромінювання характеризується великою іонізуючою й малою проникаючою здатністю.

β-випромінювання утворюється при розпаді природних і штучних радіоактивних речовин й являє собою електрони (з негативним зарядом), які швидко пересуваються або позитрони (з позитивним зарядом). Іонізуюча здатність β -часток нижче, а проникаюча здатність вище, ніж α -часток.

γ-випромінювання – короткохвильове електромагнітне фотонне вип.-ромінювання з дуже малою довжиною хвилі. Це високочастотне електромаг-нітне випромінювання, що виникає в процесі ядерних реакцій або радіоак-тивного розпаду. Має високу проникаючу здатність.

Рентгенівське випромінювання  подібне до γ-випромінюванням. Має велику проникаючу здатність. Довжини його хвилі більше, ніж γ -випромінювання, а частота більш низька.

Нейтронне випромінювання – це потік нейтральних часток, що не несуть електричного заряду і можуть проникати до ядра атому, змінюючи при цьому атомну масу елемента.

Для характеристики іонізуючих випромінювань існує ряд величин:

Експозиційна доза – це міра іонізації повітря, тобто кількість енергії іонізуючого випромінювання, отриманої одиницею об'єму повітря. Використовується для оцінки радіаційної обстановки на місцевості, у робочому або житловому приміщеннях, обумовленої впливом рентгенівського або γ-випромінювання ( одиниці вимірювання - Кл/Кг або Р (рентген)).

Рентген – ця така доза рентгенівського або γ-випромінювання, при якій у 1 см3 сухого повітря при 00 С и тиску 760 мм рт. ст. утвориться близько 2 млрд. пар іонів, кожний з яких несе заряд, що дорівнює заряду електрона.

Поглинена доза – це кількість енергії, поглиненої опромінюваною речовиною і розрахованої на одиницю маси цієї речовини (одиниці вимірювання - –грей (Гр), 1Гр = 1 Дж/кг, 1 Гр = 100 рад).

Кількість одержуваної середовищем в одиницю часу дози опромінення називається потужністю дози або рівнем радіації.

Активність радіоактивного джерела – це фізична величина, що характеризує число радіоактивних розпадів в одиницю часу. В якості одиниці активності прийнято  беккерель (Бк) - один розпад за секунду.

Наведена радіоактивність – це перетворення атомів деяких нерадіоактивних (стійких) елементів у радіоактивні γ-випромінюючі під дією нейтронного випромінювання. Нейтрон, не маючи заряду, легко захоплюється ядром атома й, залишаючись там, змінює природне співвідношення числа протонів і нейтронів у ядрі і його атомну масу, створюючи тим самим радіоізотоп даного хімічного елемента.

  1.   Дозиметричні прилади

В основу дії дозиметричних приладів покладені наступні основні методи виявлення іонізуючих випромінювань:

  1.  Фотографічний метод заснований на здатності іонізуючих випро-мінювань вибивати електрони зв'язку з молекул бромистого срібла, що входить до складу емульсії фотоплівки. Створені при цьому мікрокристали срібла, які  при проявленні фотоплівки виглядають на ній як темні ділянки.
  2.  Хімічний метод заснований на здатності іонізуючих випромінювань підвищувати оптичну щільність розчинів.
  3.  Сцинтиляційний метод полягає в здатності деяких хімічних сполук (наприклад, сірчистого цинку, йодистого натрію) випускати спалахи світла під дією іонізуючих випромінювань. Спеціальний пристрій – фотоелектро-помножувач - вимірює енергію цих спалахів і по ній дозволяє судити про потужність експозиційної дози випромінювання.
  4.  Іонізаційний метод полягає в здатності іонізуючих випромінювань підвищувати електропровідність повітря й газів. Виникаючий іонізаційний струм прямо пропорційний потужності експозиційної дози.

 Схема

За призначенням дозиметричні прилади поділяються на наступні групи:    

  1.   Рентгенметри (індикатори радіоактивності) - призначені для вимірювання рівнів радіації на місцевості і фіксують γ-випромінювання. Наприклад, прилади: «Белла», СРП-88Н, «Кадмій».
  2.  Радіометри – призначені для вимірювання питомої, об'ємної або поверхневої активності різних проб і фіксують α- або β- випромінювання. Наприклад, прилади: «Бета», РKC-100, «Альфа-РАД».
  3.  Рентгенметри-радіометри – призначені для вимірювання рівнів радіації на місцевості, щільності радіоактивного зараження об'єктів і фіксують γ- і (γ+β)-випромінювання. Наприклад, прилади: ДП-5А, 5Б, 5В, 5ВБ; МКСУ, «Прип'ять», «Стора».
  4.  Індивідуальні дозиметри – призначені для вимірювання доз радіації, одержуваних окремою людиною. Наприклад прилади: ДК-02 (0...0,2 рад), ДКП-50А (2...50 Р), ІД-1 (10 ... 500 рад), ИФКУ (0,05...2 сГр), ДПС-11 (0,01...10 рад), ІД-11 (20 ... 1500 рад).
  5.  Багатофункціональні прилади- призначені для вимірювання не менш, ніж 3-х параметрів. Наприклад, прилади «Терра», МКС-07 «Пошук», КАТЗРК «Орешник».

3.2 Прилади хімічної розвідки й хімічного контролю

Прилади хімічної розвідки й хімічного контролю призначені для виявлення в повітрі небезпечних отруйних речовин, їхньої ідентифікації і визначення концентрацій.

До них належать прилади:

  1.  ВПХР, МПХР, ППХР.
  2.  Газоаналізатор АМ-5.
  3.  Універсальний газоаналізатор УГ-2.
  4.  Універсальний прилад газового контролю УПГК.
  5.  Газоаналізатори «Колион - 1», «Колион - 701».
  6.  Газоаналізатори «Дозор» (Росія).
  7.  Газоаналізатори «Pulsar», «Тіtan», «Sirius», «Altair» «Drager» (Ні-меччина)   

         3.3 Методика оцінки радіаційної обстановки при радіаційних аваріях

Радіаційна обстановка(РО) – це масштаби (довжина й ширина) зон зараження й характер (рівні) радіації на місцевості й характер радіаційного зараження місцевості, що порушує нормальну життєдіяльність людей.

Цілями оцінки РО є :

  1.  Вимірювання рівнів радіації на місцевості й приведення їх до одного встановленого часу.
  2.  Нанесення на карту місцевості границь зон радіаційного зараження.
  3.  Визначення ступеня впливу радіаційного зараження на життя людей і роботу об'єктів.
  4.  Розроблення найбільш доцільних заходів із захисту людей.

Для приведення обмірюваних у різний час рівнів радіації до однієї години використовується коефіцієнт приведення kt:

                                                    kt = t-n ,                                                 (3.1)

де t - час, що пройшов з моменту аварії або вибуху;

   n - показник ступеня, що характеризує спад рівня радіації за часом. Для радіаційних аварій n = 0,4, а  для ядерних вибухів n = 1,2.

                                               Pi = P1 ∙ kti,                                               ( 3.2)

де Pt – рівень радіації, обмірюваний через t годин після аварії.

                                                Рі = Р1kti.                                              ( 3.3)

Дозу радіації за час знаходження на зараженій території при радіаційних аваріях можна розрахувати за формулою

                                 , рад,                            ( 3.4)

де t, t – час початку й закінчення робіт на зараженій території;

   РН, РК – рівні радіації в моменти початку й закінчення робіт;

   Косл – коефіцієнт ослаблення радіації об'єктом, у якому перебуває людина.

   Косл = 2 для автомобілю;

   Косл = 3 для дорожньо-будівельної техніки;

   Косл = 2 для дерев'яного будинку;

   Косл = 10...12 … 12 для бетонного будинку.

Якщо відомий елемент - забруднювач території, то з урахуванням періоду його напіврозпаду можна розрахувати дозу радіації, що одержать люди за час тривалого проживання на цих територіях.

                         , рад.           (3.5)

де Р0 – початковий рівень радіації на місцевості, рад/рік;

    tп,tк– відповідночас початку й закінчення проживання на зараженій території, роки.

                                 , рад/год,                      (3.6)

    μ - лінійний коефіцієнт ослаблення γ -променів повітрям, 1/см;

    Е - енергія випромінювання при одному розпаді, МеВ;

   - початкова щільність зараження території, Кі/км2;

    n - кількість γ -квантів, що утворяться при одному розпаді.

3.4 Рішення задач з оцінки радіаційної обстановки

Задача 1. Рятувальному формуванню має бути виконувати роботи тривалістю 6 годин на радіоактивно зараженій місцевості з Косл = 1, t = 4год., 

РН = 5 рад/год. Визначити дозу радіації, що одержать люди і порівняти її з припустимою.

Рішення.

  1.  Ддоп = 25 рад = 0,25 Гр.
  2.  Р1 = РH /KH = P4 /K4 = 5/0,575 = 8,8 рад/год.
  3.  РК = Р10 = Р1 * ДО10 = 8,8 * 0,4 = 3,5 рад/год.

                     t = t + T = 4 + 6 = 10 год.

  1.  рад.

Висновок: норми радіаційної безпеки дотримуються.

Задача 2. Визначити припустиму тривалість робіт на території, зара-женій викидами АЕС, якщо вони почнуться через 24 години з моменту аварії, Рпоч = 3 рад/год., Косл = 1, раніше люди одержали дозу Д = 15 рад.

Рішення.

  1.  .
  2.  Дзад = Ддоп – Д1 = 25 – 15 = 10 рад.
  3.  .
  4.  Т = 4 год (за графіком).

Задача 3. Рятувальному загону належить виконувати роботи протягом 6 годин на зараженій місцевості з Косл = 1. Задана доза 10 рад. Р1 = 10 рад/год. Визначити припустимий час початку робіт.

  1.  Кінцевий рівень радіації:

  1.  Передбачувана доза радіації:

  1.  Коефіцієнт перерахування на невідомий час.

4. годин.

Задача 4. Рятувальному формуванню має бути виконувати роботи на зараженій території з Косл. = 1, tн = 2 год., Рн = 10 рад/год. Загальний обсяг робіт можна виконати за 10 годин. Дзад = 25 рад. Визначити необхідна кількість змін і тривалість кожної зміни.

  1.  Час закінчення всіх робіт:

                          tk = tн + Т = 2+10=12 год.

  1.  Рівень радіації на цей момент:

рад/год.

  1.  Орієнтовна доза:

рад.

  1.  Необхідна кількість змін:

 N = D/Dзад = 68/25≈3 зм.

5. .

6. Розбивка по змінах:

I зм.:      t1 = 1 год,       (за графіком)

II зм.:

III зм.: ч; ч.

Задання 5. Визначити припустимий час початку руху автоколони, що участвуют у рятувальних роботах на зараженій території з Косл. = 2, якщо за-дано дозу = 5 рад, довжина маршруту 45 км, середня швидкість руху автоко-лони 30 км/год. Виміряні рівні радіації на 1 годину в точках маршруту скла-дають:

точка 1: Р1 = 10 рад/год; точка 2: Р1 = 12 рад/год; точка 3:

Р1 =18 рад/год; точка 4:16 рад/год; точка 5: Р1 = 14 рад/год.

     1. Середній рівень радіації на маршруті:

рад/год.

     2. Якщо почнуть руху відразу, то

  1.  Коефіцієнт перерахування на невідомий  час:

  1.  tн = 6,5 годин.

Задача 6. Визначити дозу радіації сільського населення, що поверну-лося із зон добровільного відселення на свої території через 10 років після аварії на АЕС.

tн = 10 років, tk = 70 років, Косл = 2,5 137Cs, T1/2 = 30 років, ASo = 5 Кі/км2, E = 0,7 МеВ, μ = 0,95*10-4 1/см, n = 1, Дж = 35 рад.

1. Визначаємо початковий рівень радіації:

. 2.Розраховуємо дозу радіації

3.5 Біологічний вплив радіації на людину

Розрізняють три шляхи впливу радіації на людину:

- зовнішнє опромінення від джерел, що перебувають за межами тіла (викли-кає  променеву хворобу, злоякісні захворювання шкіри й крові, катаракту);

- внутрішнє опромінення від радіонуклідів, що потрапили в організм (зло-

якісні захворювання крові й внутрішніх органів);

- контактне опромінення від радіонуклідів, що потрапили на шкіру (радіа-ційні опіки, злоякісні захворювання шкіри).

На клітинному рівні вплив іде двома шляхами:

1. Хімічний шлях: радіоліз молекул води й утворення вільних радикалів -ОН;

2. Фізичний: розщеплення молекул білка, порушення міжклітинних зв'язків, порушення функцій регенерації кліток.

3.5.1 Променева хвороба людини

Залежно від швидкості накопичення дози в людини можуть виникнути 2 форми променевої хвороби:

1) гостра –виникає при опроміненні великими дозами за короткий час;

2) хронічна – при опроміненні невеликими дозами протягом тривалого часу.

Залежно від отриманої дози можуть виникнути 3 види променевої хво-роби:

1) Церебральна при величині поглиненої дози Д ≥ 50 Гр (5000 рад).

Не виліковується.

2) кишкова при величині поглиненої дози Д = 10...50 Гр (1000...5000 рад). Не виліковується.

3) кістково-мозкова при величині поглиненої дози Д < 1000 рад. Умовно виліковується.

Кістково-мозкова променева хвороба за ступенем важкості ділиться на 4 види:

- легка при дозі Д = 1...2 Гр, смертельних випадків не буває, виліковує-ться за 1-2 місяці;

- середня при дозі Д = 2...3 Гр, смертність до 20%, виліковується за 2-3 місяці;

- важка при дозі Д = 3...5 Гр, смертність 50 - 80 %, виліковується за 4...6 місяців.

- украй важка при дозі Д = 5...6 Гр, смертність 98%, строк лікування 8...9 місяців.

На протязі променевої хвороби виділяється 4 стадії:

1. Поява перших ознак опромінення (1-3 дні).

2. Латентний (прихований) період (1 … 3 тижні при легкій формі, при важкій цього періоду взагалі може не бути).

3. Розпал хвороби (від одного  тижня до одного місяця).

4. Результат хвороби – людина або одужує або помирає.

3.6 Організація дозиметричного контролю на підприємстві

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення й контроль радіоактивного зараження.

При контролі радіоактивного опромінення визначається величина по-глиненої дози радіоактивного опромінення людей за час перебування на зара-женій місцевості. Контроль опромінення ділиться на груповий й інди-відуальний.

Груповий контроль проводиться командиром по бригадах з метою оде-ржання даних про середні дози опромінення для оцінки й визначення їхньої категорії працездатності.

Доза опромінення особового складу формувань цивільної оборони, ро-бітників та службовців визначається за допомогою приладів (вимірів дози: ІД-1 або дозиметрів ДКП-50А з комплексів ДП-24 і ДП-22В), а непра-цюючого населення - розрахунковим методом. Дози опромінення населення, яке знаходиться в зоні радіоактивного зараження, розраховується за форму-лою

Д = (Рср*Т)/Косл.,                                                       

де Т - тривалість опромінення, год;

Косл. – коефіцієнт ослаблення радіації будинком, де перебувають люди;

Рср – середній рівень радіації в місці перебування людей, Р/год,

Рср= (Р12+…+Рn)/n.

де Р12,…,Рn – рівні радіації, обмірювані через рівні проміжки часу.

Індивідуальний контроль проводиться з метою одержання даних про дози опромінення кожної людини, які необхідні для первинної діагностики ступеня важкості гострої променевої хвороби.

4 ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВ ПРИ НС

Для захисту населення і персоналу підприємств передбачаються нас-тупні заходи:

  1.  Своєчасне оповіщення про погрозу НС або її виникнення.
  2.  Використання засобів індивідуального захисту промислового або са-мостійного вироблення..
  3.  Евакуація  й розосередження населення з небезпечних зон у безпе-чні райони.
  4.  Укриття населення в будинках або захисних спорудженнях.
  5.  Введення режимів радіаційного захисту на заражених територіях до початку евакуації.
  6.  Медичний захист населення.

4.1 Організація оповіщення

         Для організації оповіщення при НС застосовується система оповіщення «Сирена», до якої входять:

а) передача сигналу «Увага всім!» за допомогою сирен і гудків транс-порту. Кожної середи о 9:35 вранці проводиться планова перевірка систем оповіщення ( у США-кожного першого понеділка о 10:00 ранку);

б) міська радіотрансляційна мережа;

в) стаціонарні гучномовні установки на освітлювальних опорах і адмі-ністративних спорудах;

г) пересувні гучномовні установки на спеціальних автомобілях;

д) радіо й телебачення;

є) телефонний зв'язок;

ж) посильні.

4.2 Засоби індивідуального захисту

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту органів дихан-ня і шкірних покривів людині і поділяються на наступні групи:

а) засоби захисту органів дихання;

б) засоби захисту шкіри;

в) медичні засоби захисту.

4.2.1 Засоби захисту органів дихання

Засоби захисту органів дихання поділяються за призначенням на нас-тупні групи:

  1.  Респіратори:

а) протипилові:

Моделі ШБ-1 «Лепесток», «Росток» - 1,2,3», «Пульс» призначені для захисту органів подиху від пилу, включаючи, радіоактивну, а при просоченні фільтрових елементів наступними розчинами й від малих концентрацій НХР:

- для захисту від аміаку: на 1 склянку води додати 0,5...1 чайну ложку лимонної, борної або оцтової кислоти;

- для захисту від хлору: 1 склянку води додати 1-2 чайні ложки харчо-вої соди.

Примітка: в крайньому разі, коли немає цих розчинів, змочити засоби захисту мінеральною водою.

б) протигазові: призначені для захисту від пилу, включаючи радіоак-тивний, і від деяких НХР при концентраціях до С≤15 ГДК. Наприклад, моде-лі РУ-60М-А, РПГ-67-В, «Тополь – КД».

Респіратори захищають:

-серія А (червоний колір фільтруючої коробки) - від парів органічних речовин (бензин, гас, дизельне пальне, розчинники тощо),від хлору, хлорорганічних і фосфорорганічних речовин;

- серія B  (жовтий колір) - від кислих газів, від ядохімікатів;

- серія Г  (чорний колір) - від парів ртуті та її спорлук;

- серія КД (сірий колір) - від аміаку і сірководню.

Примітка: респіратори  не захищають від окису вуглецю!

  1.  Протигази:

а) фільтруючі цивільні, захищають від НХР при концентраціях С≤150 ГДК. До них належать:

 -дитячі протигази моделі ПДФ – 7д,ш, засоби захисту дітей СЗД-1,5, камери захисні дитячі КЗД-6.

- протигази для дорослих ГП-7, ГП-9, ГП-10, МП-5у, М-98 та вітчизня-ні УЗС-ВК-220.

Примітка: протигази ГП-7 у звичайній комплектації не захищають від оксиду вуглецю та аміаку. У поєднанні з додатковим патроном ДПГ-1 захист забезпечується.

б) фільтруючі промислові, захищають від НХР при концентраціях С≤750 ГДК. До них належать, наприклад, протигази УЗС-ВК-600.

в) шлангові , наприклад, моделі:

- ПШ -1 (8метрів шлангу);

- ПШ -2 (40 або 20 метрів шлангу).

г) ізолюючі (застосовуються при будь-яких концентраціях). До них на-лежать, наприклад, протигази ІП - 4, ІП-46, Р-34, Р-35, «Postauer», шахтні саморятувальники моделі ШСМ-30 тощо.

  1.  Найпростіші та підручні засоби.

         До найпростіших належать - протипилові тканинні маски й ватно-мар-леві пов'язки, виготовлені в домашніх умовах з підручних матеріалів.

4.2.2 Засоби захисту шкіри:

  1.  Засоби, що фільтрують: захисний фільтруючий одяг ЗФО-58; військовий захисний одяг ФЗК-2Б.
  2.  Засоби, що ізолюють: загальновійськовий захисний комплект ОЗК, легкий захисний костюм Л-1, костюм для захисту від гарячої та холод-ної води «АКВА-Т»; костюми для пожежників «Універсал», «Індекс»,; про-тихімічні костюми «Рятувальник», «Захисник», «Ікар», «VAUTEX-SL».
  3.  Найпростіші й підручні засоби. До найпростіших належить так званий імпрегнований одяг. Звичайний одяг (куртка, брюки, светр) замочує-ться в розчині: на 2...3л води при температурі t0 ≥ +70 C0 додається 1 пачка прального порошку і 1 півлітрова пляшка  рослинної олії.
  4.  Медичні засоби захисту: аптечки цивільної оборони АІ-1, АІ-2, «Негайна допомога»;  індивідуальні протихімічні пакети ІПП-8 та ІПП-3д.

4.3 Захисні споруди цивільного захисту

За своїм  призначенням й захисним властивостям захисні споруди діляться на сховища, протирадіаційні укриття та найпростіші укриття.

Сховища – спорудження, призначені для захисту людей від зброї масо-вого ураження.

За призначенням вони бувають: а)  для укриття людей; б) для розміщення пунктів керування.

За розташуванням сховища бувають: а) убудовані під будівлями; б) такі, що розташовані окремо.

У містах сховища будуються, як правило, подвійного призначення. Вони використаються в мирний час для потреб народного господарства, а у воєнний- для укриття людей. Для повного забезпечення населення міст за-хисними спорудженнями з виникненням загрози нападу супротивника буду-ються швидкозводимі сховища, що за своїми характеристиками майже не по-ступаються сховищам, побудованим завчасно. Сховища класифікуються за захисними властивостями, за місткістю, за місцем розташування, за забез-печенням фільтровентиляційним устаткуванням, за часом захисту.

Вимоги до сховищ:

- вони повинні забезпечувати захист людей, що вкриваються в них, від усіх факторів, що уражають ядерного вибуху, отруйних речовин, бактеріоло-гічних засобів і теплової дії при пожежах;

- вони повинні бути побудовані на ділянках місцевості, що не підда-ються затопленню;

- мати входи й виходи з тим же ступенем захисту, що й основні примі-щення, а на випадок завалювання  їх уламками – мати також аварійні виходи;

- мати вільні підходи, де не повинно бути легкозапалюємих або сильно паруючих матеріалів;

- фільтровентиляційне устаткування повинно очищати повітря й забез-печувати подавання чистого повітря в межах установлених норм за режимами чистої вентиляції, фільтровентиляції та регенерації повітря.

Протирадіаційні укриття – захисні спорудження, що забезпечують за-хист людей, що укриваються в них, від зараження радіоактивними речови-нами і від радіоактивного опромінення в зонах радіаційного зараження міс-цевості.  

Система вентиляції в протирадіаційному укритті - припливно-витяжна із примусовим припливом повітря, при цьому приплив повітря повинен перевищувати витяжку на 20%. Повітрозабірний отвір вентиляційного каналу повинен бути розташований не нижче 3 м від поверхні землі і мати козирок для захисту від радіоактивного пилу. Опалення протирадіаційних укриттів установлюється від загальної опалювальної систем або пічне. Водопостачання - від водогінної мережі, аварійний запас води з розрахунку 6 л на одну людину, що укривається. Санвузол у вигляді ям з одним - двома очками й витяжними вентиляційними отворами над ними; освітлення може бути від електромережі, а аварійне- від акумуляторів. Також доцільно мати телефон і репродуктор, що підключений до міської або місцевої радіотрансляційної ме-режі.

4.4 Евакуація і розосередження населення

Розосередження – організоване вивезення  (іноді-виведення) і розміщення в ближній заміській зону робітників та службовців підприємств, організацій, що продовжують роботу в містах і на важливих об'єктах.

Евакуація – організоване виведення (вивезення) робітників та службовців підприємств, організацій й установ, що припиняють або перенаправляють свою діяльність у віддалені райони заміської зони, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення із зон можливих сильних руйнувань міст і важливих об'єктів, розташованих поза цими містами.

Комбінований спосіб евакуації – масове виведення населення з міст пішим порядком, що сполучається з вивезенням деяких категорій населення всіма видами наявного транспорту. Населення виводиться пішим порядком до проміжних пунктів евакуації, а з них може вивозитися транспортом, що звільнюється від першочергових перевезень населення, що розосереджується. Перевагою комбінованого способу евакуації є те, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони у порівняно короткі терміни.

Задачі розосередження і евакуації вирішують евакуаційні органи, до яких належать міські (районні) евакуаційні комісії (МЕК), збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), об’єктові евакуаційні комісії (ОЕК), проміжні пункти евакуації (ППЕ), приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП).

Міські (районні) евакуаційні комісії призначені для:

  1.  обліку населення, установ і організацій, що підлягають евакуації і розосередженню:
  2.  облік можливостей населених пунктів заміської зони з приймання та розміщення евакуйованого населення;
  3.  розподілення районів і населених пунктів заміської зони між районами міста, підприємствами. Організаціями і установами;
  4.  облік транспортних засобів і розподілення їх по обєктах для проведення евакуації і розосередження;
  5.  визначення складу піших колон і маршрути їх руху;
  6.  вирішення питань матеріального, технічного і других видів забезпечення;
  7.  розробка відповідних документів і визначення строків проведення розосередження і евакуації.

        Збірні евакуаційні пункти призначені для:

  1.  збирання і реєстрації населення;
  2.  формування піших колон і відправлення їх до заміської зони;
  3.  надання звітів у МЕК о проведені вищезазначених заходів.

          ЗЕП розгортуються у громадських місцях (палаци культури, клуби, на-вчальні заклади та ін.) поблизу від місць посадки людей на відповідний транспорт.    

           Об’єктові евакуаційні комісії призначені для:

  1.  обліку кількості робітників і службовців, що підлягають розосередженню, і членів їхніх родин, що підлягають евакуації;
  2.  визначення складу піших колон і уточнення маршрутів їх руху;
  3.  рішення питань транспортного забезпечення;
  4.   підготовки проміжних пунктів евакуації, районів розосередження і евакуації, пунктів посадки і висадки;
  5.   організації зв’язку і взаємодії з районною евакуаційною комісією і ЗЕП.

            Проміжні пункти евакуації виконують одночасно дві задачі - приймання і відправлення евакуйованих.

            Приймальні евакуаційні комісії призначені для:

  1.  підготовки для приймання і розміщення населення (при можливості і тимчасового працевлаштування);
  2.  організації забезпечення продовольством, предметами першої необхідності, медичного та іншого обслуговування і забезпечення.

           Приймальні евакуаційні пункти призначені для зустрічі, приймання, реєстрації і розселення евакуйованого населення.

           При слідуванні на ЗЕП кожний повинен взяти з собою паспорт, військовий білет, документи про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, необхідний запас продуктів (на 2…3 доби), білизну, постільне приладдя та інші необхідні речі з урахуванням довготривалого перебування у заміській зоні.

           Дітям дошкільного віку необхідно вкласти у кишені або пришити до одягу записки з указівкою прізвища, ім’я, по-батькові і місця мешкання або роботи батьків дитини.

Транспортне забезпечення включає організацію й проведення вивезення населення і матеріальних цінностей в райони евакуації; перевезень робочих змін з району розосередження в місто на підприємства й назад у заміську зону. В першу чергу транспортом забезпечуються робітники і службовці підприємств, організацій, що продовжують роботу в містах і на важливих об'єктах і населення, що не може здійснювати піші переходи (хворі, малі діти, люди похилого віку).

Матеріальне забезпечення – забезпечення розосередженого евакуй-ованого населення продовольством і предметами першої необхідності з державних запасів.

Медичне забезпечення – передбачається здійснювати через існуючу мережу лікарняних поліклінік і медпунктів сільської місцевості, що розширюються за рахунок виведених міських лікувальних установ.

Інженерне забезпечення – забезпечення утримання і ремонту доріг, мостів і дорожніх споруджень, устаткування пунктів посадки й висадження, колонних шляхів на пішохідних маршрутах, пристрій пішохідних переходів; устаткування вкриттів для населення на шляхах евакуації.

4.5 Завдання і сили цивільного захисту України

До завдань цивільної оборони належать:

  1.  Попередження й запобігання техногенних НС і зменшення можливого матеріального збитку від природних НС.
  2.  Своєчасне оповіщення населення про НС, постійне й об'єктивне інформування його про обстановку, що склалася.
  3.  Захист населення в зонах стихійних лих і техногенних катастроф.
  4.  Організація і проведення рятувальних й інших невідкладних робіт (РтаІНР) у зонах НС.
  5.  Організація життєзабезпечення населення в зонах НС.
  6.  Створення систем оповіщення і керування, прогнозування і зв'язку, контролю і спостереження за обстановкою, що склалася.
  7.  Підготовка й перепідготовка керівного складу, навчання населення правилам і способам захисту в надзвичайних ситуаціях.

Для оповіщення й своєчасного реагування на НС в Україні створена Єдина державна система цивільного захисту (ЄДСЦЗ).

Вона побудована на 4-х рівнях:

- державному;

- регіональному ( обласні Головні Управління з НС, цивільного захисту населення і в справах  захисту від наслідків чорнобильської катастрофи);

- місцевому (міські Управління з надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення);

- об'єктовому (об'єктові Постійні комісії з надзвичайних ситуацій).

Ця система містить у собі наступні органи:

- координуючі;

- постійні;

- органи повсякденного керування.

Департамент управління рятувальними силами містить у своєму підпо-рядкуванні Центральний аварійно-рятувальний загін (м. Київ), Зведений ря-тувальний загін (м. Полтава), Спеціальний рятувальний загін (м. Ромни) та інші зведені рятувальні загони. Крім цього, маються ще 23 аварійно-ряту-вальних загони спецпризначення у регіонах України, що підпорядковані Головним управлінням МНС України в регіонах.

До участі в рятувальних роботах залучаються:

- міліція;

- пожежні частини;

- воєнізовані гірничо-рятувальні частини (ВГРЧ);

- газорятувальні служби;

- гірно-рятувальні загони ( у Карпатах та у Криму;

- мобільні госпіталі «Медицини катастроф»

3. Невоєнізовані формування цивільного захисту з робітників, службовців, студентів:

- загального призначення;

- формування служб.

4.6 Заходи, що проводяться при загрозі або виникненні хімічного зараження:

  1.  Прогнозування можливих масштабів і характеристика хімічного зараження.
  2.  Розроблення і дотримання вимог норм проектування й інженерно-технічних заходів щодо зберігання і використання хімічно-небезпечних речовин.
  3.  Накопичення засобів індивідуального захисту для персоналу підприємства і їхнє використання при НС.
  4.  Укриття персоналу в будинках або існуючих захисних спорудженнях.
  5.  Евакуація персоналу підприємства і членів їхніх родин з небезпечних зон у безпечні райони.
  6.  Накопичення медичних засобів захисту і їхнє використання.
  7.  Оповіщення персоналу підприємства при НС.

Тема 5. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПРОВЕДЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ ТА

     ТА ІНШИХ   НЕВІДКЛАДНИХ РОБІТ (Р та ІНР) У ЗОНАХ НС

До рятувальних робіт належать:

  1.  розвідка маршрутів висування сил ЦО і ділянок проведення робіт;
  2.  локалізація гасіння пожеж на маршрутах руху і ділянках проведення робіт;
  3.  розшукування потерпілих на місцевості;
  4.  розбирання завалів і розчищення під'їзних шляхів;
  5.  витягування постраждалих з-під завалів, із загазованих і задимлених будинків приміщень;
  6.  надання постраждалим невідкладної медичної допомоги і евакуація їх у лікарні та шпиталі;
  7.  евакуація і розосередження населення з небезпечних зон у безпечні райони;
  8.  підвезення потерпілим продуктів, води, медикаментів, наметів і ковдр;
  9.  підвезення матеріальних і технічних засобів, необхідних для проведення рятувальних робіт;
  10.  розшукування, упізнання і поховання загиблих людей;
  11.  розшукування і поховання загиблих тварин;
  12.  забезпечення громадського порядку в зонах НС.

До невідкладних аварійно- відбудовних робіт належать:

    1)  виявлення й знешкодження боєприпасів, що не розірвалися, і інших

небезпечних об'єктів;

         2) локалізація й усунення аварій, що перешкоджають проведенню рятувальних робіт;

  1.  зміцнення або обвалення конструкцій, що загрожують обвалюванням або перешкоджають проведенню рятувальних робіт;
  2.  тимчасове відновлення систем життєзабезпечення, необхідних для проведення рятувальних робіт.

5.1 Машини й механізми, застосовувані при проведенні рятувальних робіт.

Машини й механізми застосовують залежно від виду проведених робіт і підрозділяють на наступні групи:

Машини й механізми для розроблення й розчищення завалів, підніманну, переміщення й транспортування вантажів: екскаватори, трактори, бульдозери, автомобільні крани, причепи, лебідки, блоки, поліспасти, домкрати.

Екскаватори застосовують для розбирання завалів, навантаження уламків на самоскиди й інший транспорт, розкриття завалених сховищ і укриттів, для розкриття підземних комунікацій.

Бульдозери - для розбирання завалів і обладнання проїздів, для розчищенні люків аварійних виходів сховищ і виконання різних видів земляних робіт.

Трактори – для витягування елементів конструкцій різної довжини при розбиранні завалів, обвалювання окремих елементів будинків, що загрожують обвалюванням.

Автомобільні крани – для піднімання і витягування великорозмірних важких уламків при розчищенні завалених входів у сховища, укриття і аварійних виходів з них.

Пневматичний інструмент є комплектом компресорної станції, до якого входять бурильні і відбійні молотки.

Бурильні молотки (ручні перфоратори) використовуються для буравлення отворів у кам'яних, цегельних і бетонних стінах і перекриттях завалених сховищ з метою подавання в них повітря для постраждалих.

Відбійні молотки застосовують для розбирання цегляного, бутового мурування, бетонних стін з метою подавання повітря, виведення людей, які укриваються, із завалених сховищ, а також дроблення великих брил.

Устаткування для різання металів. Металеві елементи великого розміру, які важко витягати із завалів, можна розрізати на частині. Для цього використовують  бензо-і гасорізи.

Механізми для відкачування води. До них належать насоси й мотопомпи, які застосовуються для відкачування води при затопленні сховищ та інших заглиблених приміщень і для подавання води при гасінні пожеж.

Тема 6. ЗНЕЗАРАЖУВАННЯ ТРАНСПОРТУ, ТЕХНІКИ, БУДИНКІВ І СПОРУД, ДОРІГ І МІСЦЕВОСТІ. САНІТАРНА ОБРОБКА ЛЮДЕЙ

Знезаражування містить у собі наступні види робіт:

- дезактивацію;

- дегазацію;

- дезинфекцію.

6.1 Дезактивація

Дезактивація – це механічне видалення радіоактивних часток з поверхні зараженого об'єкта з метою їхнього подальшого поховання.

Оцінюється якість дезактивації за шкалою якості за допомогою нас-тупних коефіцієнтів:

- коефіцієнт дезактивації – застосовується для невеликих за розмірами об'єктів:

                                         КД = АSпоч  / АSкін    ,                                       (6.1)

де Asпоч; Asкін – щільність радіоактивного зараження об'єкта до дезактивації і після, виміряна впритул до об'єкта;

- коефіцієнт зниження потужності дози – застосовується для великорозмірних об’єктів:

                                          КС = РХпоч / РХкін,                                           (6.2)

де Рхпоч; Рхкінц - потужність експозиційної дози до дезактивації і після, виміряні поблизу від об'єкта.

Розрізняють часткову й повну дезактивації.

Ціль часткової дезактивації - зниження щільності забруднення до значення, що гарантує короткочасне безпечне знаходження людей.

Ціль повної дезактивації -  зниження щільності забруднення для забезпечення необмеженого безпечного знаходження людей.

Існують 4 методи дезактивації:

1. Механічний - змивання, змітання, зрізання, пиловідсмоктування.

2. Фізичний: оброблення зараженої поверхні паром або розпеченими газами.

3. Хімічний: оброблення поверхонь поверхнево-активними (ПАР), хімічно-активними речовинами (ХАР) і комплексоутворювачами.

4. Біологічний: використання спеціально виведених бактерій, здатних усмоктувати в себе радіонукліди  і шляхом фільтрації видаляємих потім з води.

Дезактивація заражених об’єктів здійснюється різними способами (див. табл.6.1)

Таблиця 6.1 - Способи дезактивації   

№ п/п

Найменування спо-собу

Обєкти, що дезакти-вуються

Технічні засоби дезактивації

1

2

3

4

1

Оброблення струме-нем води під тиском.

Дороги з твердим пок-риттям, техніка, обладнання, транспортні  засоби, споруди.

Авторозливальні станції АРС-14, АРС-15, пожежні ма-шини, поливальномийні ма-шини.

2

Оброблення струме-нем повітря під тис-ком або розпеченими газами.

Теж саме.

Компресори, теплові машини ТМС-65, піскоструменеві ус-тановки.

3

Пиловідсмоктування

-«-

Побутові і промислові пило-соси, вакуумні підмітально-прибиральні машини ВПУ-53, комплекти для дезак-тивації автотракторної тех-ніки ДК-4.

4

Оброблення мийними розчинами

-«-

Авторозливальні станції АРС-14, АРС-15,  поливаль-номийні машини, комплекти ДК-4, ІДК-1, садові обприс-кувачі.

5

Оброблення плінкоут-ворюючими розчина-ми.

Дороги з твердим пок-риттям, техніка, тран-спортні засоби, спору-ди.

Сільськогосподарська авіа-ція, поливально-мийні маши-ни.

 Продовження табл. 6.1

1

2

3

4

6

Зрізання забрудненого шару

Місцевість, дороги з грунтовим покриттям

Бульдозери, скрепери, грейде-ри.

7

Екранування забруд-неної поверхні.

Поля, дороги з твер-дим покриттям, спо-руди.

Сільськогосподарська і доро-жньо-будівельна техніка.

8

Оброблення високоте-мпературноюпарою.

Техніка, транспортні засоби, споруди.

Парогенератори.

9

Оброблення піною.

Техніка, транспортні засоби, обладнання.

Піногенератори.

10

Прання і екстракція.

Одяг, обмундируван-ня.

Польові пральні ЕПАС, дези-нфекційно-душові автомобілі ДДА.

11

Використання сорбентів.

Вода.

Піскорозкидувачі, барботажні установки.

6.1.1  Речовини й розчини, що дезактивують

До  речовин і розчинів, що дезактивують, належать:

  1.  водорозчинні – поверхнево-активні речовини (ПАР):

а) порошки СФ-2у, СФ-3к;

б) порошок СН-50;

в) паста РАС;

г) гексаметафосфат натрію ГМФН з добавкою соляної кислоти (зас-тосовується для зняття глибинних заражень);

д) мийні засоби ОП-7, ОП-10;

         е) для дезактивації гумових поверхонь використовується розчини:     

         - ГМФН+ перманганат калію (медична «марганцівка»);

- трилон Б+Na+пральний порошок «Новость»;

ж) побутові мийні засоби;

2) хімічно-активні речовини (ХАР):

- бензин, гас, ДТ, дихлоретан та інші розчинники;

- відходи хімічної промисловості.

3) плівкоутворюючі речовини, такі як полівіниловий спирт (ПВС), сульфитно-спиртова барда (ССБ);

4) для оброблення шкірних покривів: паста «Защита», трилон Б, перекис водню, 3% розчин лимонної кислоти.

5) для дезактивації води-сорбенти (активоване вугілля, бентонітова глина, каолін, цеоліти).

6.2 Дегазація

Дегазація – це хімічна нейтралізація небезпечних хімічних речовин, що перебувають у краплинно-рідкому стані з наступним захороненням продуктів хімічної реакції.

Способи дегазації:

- механічний;

- фізичний (термічне розкладання речовини за допомогою паяльних ламп, газових пальників);

- хімічний (нейтралізація НХР речовинами із протилежними хімічними властивостями).

 Речовини, що дегазують:

         а) хлорне вапно;

         б) двох-третинносновна сіль гіпохлориду кальція (ДТСГК);

         в) дегазуючий розчин ДР№1 (моноетаноламін);

         г) дегазуючий розчин ДР№2 (диметиламін);

         д) аміачно-лужні розчини АЛ-1 іАЛ-2;

         є) відходи хімічної промисловості;

         ж) поверхнево-активні речовини.

         6.3 Дезинфекція

Дезинфекція це знищення збудників небезпечних епідемічних захво-рювань, тобто вірусів, мікробів, бактерій, грибків і вироблюваних ними отрут (токсинів). Дезінфекція проводиться для знезаражування об'єктів, території, будинків, споруджень, техніки і т.д.

Дезінсекція й дератизація – це заходи, пов'язані зі знищенням комах і винищуванням гризунів, які є переносниками інфекційних захворювань.

До дезінфікуючих розчинів належать:

  1.  ДТС ГК (для оброблення техніки, територій, споруджень і нежитлових приміщень).
  2.  Хлорне вапно(для оброблення техніки, територій, споруджень і нежитлових приміщень).
  3.  Розчини хлораміну (для оброблення меблів, підлоги, одягу, взуття).
  4.  Розчин лізолу (для оброблення посуду та особистих речей хворих).
  5.  3- % розчин перекису водню(для оброблення посуду).
  6.  Розчин оксиду етилена (для оброблення нежитлових приміщень, застосовується у вигляді газу).

Дезинфекція може проводитися з використанням наступних методів:

  1.  Фізичний метод – оброблення за допомогою високої температури.
  2.  Хімічний метод- оброблення за допомогою дезинфікуючих речовин.
  3.  Комбінований метод - використання дезинфікуючих речовин у поєднанні з високою температурою (наприклад пароформаліновий для дезинфекції одягу).

              Тема 7. ОРГАНІЗАЦІЯ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Див. практ. заняття №4 №4 «Организація автомобильніх перевезень при виникненні надзвичайних ситуацій ситуацій»  (Методичні вказівки №19/8)

           

  Тема 7. Організація дослідження стійкості об’єкта в умовах нс


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76188. Емоції і почуття 26.94 KB
  Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.
76189. Инновационная экономика Бразилии 53.95 KB
  По размеру территории и численности населения Бразилия пятая по величине страна в мире. Она обладает широким спектром отраслей включая автомобилестроение металлургию производство компьютеров химическую и авиационную промышленность.
76190. Психологические особенности дошкольного возраста 43.96 KB
  Общая характеристика психологических особенностей дошкольников Дошкольный возраст - это этап психического развития детей охватывающий период от 3 до 67 лет характерен тем что ведущей деятельностью является игра весьма важен для формирования личности ребенка.
76191. Радиофизические методы 31.31 KB
  Анализ физических свойств атмосферы определенного района измеряемых в метрологии имеет также большое значение для авиации сельского хозяйства и других отраслей народного хозяйства. Кроме глобальных измерений состояния атмосферы описанных выше радиофизические дистанционные...
76192. Космические технологии в земледелии 80 KB
  Земледелие - отрасли с.-х. производства, основанные на рациональном использовании земли с целью выращивания с.-х. культур. Полеводство, овощеводство, луговодство, лесоводство, винаградоводство и т.д. являются отраслями частного земледелия.
76193. Августин Блаженный 32.75 KB
  Августин жил на закате античности и является самым крупным раннехристианским мыслителем в трудах которого с предельной яркостью выразился переход от античного мировоззрения к средневековому.
76194. Дослідження космосу 24.52 KB
  Великий німецький філософ Іммануїл Кант зазначив одного разу, що є лише дві речі, гідні справжнього подиву і захоплення: зоряне небо з нас і моральний закон всередині нас. У давнину вважали: те й інше нерозривно пов’язані між собою.
76196. Transferuri de date si operatii oritmetice cu memorie 106.04 KB
  Forma Lagrange de interpolare polinomului arată caracterul liniar al polinomului de interpolare și unicitatea acestui polinom. De aceea, este de preferat în probe și argumente teoretice.