2335

АФО органів травлення. Обмін речовин. Імунна система. Ендокринні залози. Нирки. Сечові шляхи. АФО новонародженої дитини

Лекция

Медицина и ветеринария

Анатомо-фізіологічні особливості органів травлення у дітей. Бактерії кишок мають велике значення для життєдіяльності організму. Їх роль наступна. Особливості імунологічної реактивності у дітей. АФО ендокринної системи у дітей. Гормони задньої долі гіпофізу. Основні принципи невідкладної допомоги.

Украинкский

2013-01-06

175.84 KB

43 чел.

Херсонський базовий медичний коледж Херсонської обласної ради

3-й семестр

Лекція № 3

Тема: ″АФО органів травлення. Обмін речовин. Імунна система.

Ендокринні залози. Нирки. Сечові шляхи.

АФО новонародженої дитини″.

Спеціальність: 5.12010101 "Лікувальна справа"

Викладач: В.П.Волошин

м. Херсон, 2012 р.

План лекції:

1. АФО органів травлення.

2. Обмін речовин у дітей.

3. Імунна система.

4. Ендокринні залози.

5. Нирки.

6. Сечовивідні шляхи.


Анатомо-фізіологічні особливості органів травлення у дітей

Порожнина рота у дітей новонароджених і раннього віку відносно невелика. Жувальні м’язи розвинені добре, язик відносно великих розмірів, але короткий і широкий.

Слизова оболонка порожнини рота ніжна, багата на кровоносні судини, має рожеве забарвлення, але суха і тому легко травмується.

Рот дитини грудного віку має деякі особливості будови, які сприяють акту ссання грудей:

1. В товщі щік є жирові комочки. Вони називаються подушечки Біша і спри-яють створенню в порожнині рота негативного тиску при ссанні грудей.

2. На щелепних відростках є валикоподібні потовщення, особливо добре ви-ражені там, де будуть прорізуватися клики.

3. На слизовій оболонці губ є поперечні складки.

Наявність потовщень і поперечних складок сприяють кращому захопленню соска при ссанні груді.

Слинні залози у новонародженого і дітей перших 3-4 місяців життя недос-татньо розвинені. Тому в цьому віці слини виділяється мало і слизова оболонка порожнини рота суха. Це сприяє її легкому травмуванню. У зв’язку з цим, здо-ровим дітям у цьому віці не можна протирати слизову оболонку рота, тому що вона може легко травмуватися, на ній можуть виникати подряпини, ранки.

На 3-4 місяці життя слинні залози уже достатньо розвинені, і в цьому віці у дітей спостерігається постійне виділення слини з рота (фізіологічна слинотеча). Це пояснюється тим, що слини виділяється багато, але діти ще не навчилися її ковтати.

Дитина перших місяців життя приймає їжу тільки шляхом ссання. Це природжений акт (рефлекс), і він є у всіх доношених дітей. Акт ссання складається з трьох фаз: аспірації, здавлювання соска і проковтування аспірованого молока.

При ссанні дитина захоплює сосок і частину навколососкового кружка губами. Одночасно вона опускає нижню щелепу разом з язиком до низу. Під дією подразнення м’язи соска скоро-чуються, він стає твердим, тоншим і подовжується. При рухах язика і нижньої щелепи в порож-нині рота виникає знижений тиск (нижче атмосферного), який підтримується подушечками Бі-ша. Дитина натискає своїми щелепами на навколососковий кружок, молоко витікає з відкритих молочних протоків і дитина проковтує його. Одному ковтанню передують декілька ссальних рухів.

Разом з молоком дитина заковтує деяку кількість повітря (фізіологічна аерофагія). Після годування повітря в шлунку підіймається вверх по стравоходу і виникає відрижка. Якщо разом з повітрям виділяється частина молока з шлунка, то виникає зригування.

Для його попереджування необхідно після годування дитину потримати декілька хвилин у вертикальному положенні, щоб повітря вийшло з шлунка.

Годування груддю для матері є складним рефлексом, який пов’язаний зі станом її нервової системи. На акт ссання (кількість висосаного молока, активність ссання) впливають індивіду-альні особливості дитини, стан її нервової системи.

Стравохід у дитини раннього віку відносно довий, чим у дорослих, має лій-коподібну форму. Слизова оболонка його ніжна, має багато судин, суха у зв’язку з тим, що слизові залози в ній майже відсутні.

Довжина його у новонародженого 10-11 см, у дітей грудного віку - 12 см, в 5 років - 16 см. Знання довжини стравоходу у дітей різного віку необхідне при промиванні шлунка, яке часто проводять при різних патологічних станах.

Шлунок розташований у лівому підребер’ї і тільки вихід його - пілорус - біля серединної лінії.

До кінця першого року життя шлунок розташований горизонтально. Після першого року життя, коли дитина починає ходити, шлунок займає більш верти-кальне положення.

При народженні у дитини є всі відділи шлунка які є і у дорослого, але дно погано виражене.

Слизова оболонка шлунка відносно товща, чим у дорослих. М’язи шлунка розвинені помірно, за виключенням пілоричного відділу, де вони розвинені добре.

Сфінктер вхідної частини шлунка недорозвинений. Це сприяє тому, що у ді-тей раннього віку легко виникає зригування і блювання.

У більшості старших дітей величина, форма, положення шлунка легко зміню-ється в залежності від стану органів черевної порожнини.

Місткість шлунка у доношеного новонародженого 30-35 мл, в 3 міс - 100 мл, в 1 рік - 250 мл.

Кишечник грудної дитини відносно довший, чим у дорослого. Довжина його у грудної дитини в 6 разів більша від зросту (у дорослих - в 4 рази).

Слизова оболонка кишок розвинена дуже добре, має багато кровоносних су-дин, клітинних елементів, ніжна, має велику кількість лімфовузлів і ворсинок.

До періоду статевої зрілості відмічається більш енергійний ріст товстого ки-шечника. Низхідний відділ товстого кишечника більший висхідного. Сліпа кишка і апендикс рухливі і дуже часто апендикс займає нетипове положення (позаду слі-пої кишки, у малому тазі, біля правої нирки). Це може затруднювати постановку діагнозу ″апендицит″, тому, що локалізація болю в такому випадку буде не типо-вою.

Пряма кишка відносно довша, її слизова і підслизова оболонка слабо фіксова-ні між собою, тому при деяких захворюваннях може виникати випадіння прямої кишки.

Брижа у дітей рихла, довша, легко розтягується, що є причиною частих

гриж, а іноді і інвагінації кишок, особливо у дітей раннього віку.

Важливою особливістю кишок у дітей раннього віку є підвищена про-никність їх стінок. Тому при багатьох захворюваннях, особливо шлунково-кишкового тракту, токсини і продукти неповного перетравлювання їжі легко проникають через слизову оболонку кишок і поступають у кров, визиваючи розвиток токсикозу. Внаслідок цього, перебіг багатьох кишкових інфекцій у дітей 1-го року життя супроводжується ураженням нервової , серцево-судин-ної систем.

Вміст кишок зразу після народження дитини стерильний. Але уже через декілька годин у ньому з’являються різні бактерії, які проникають в нього з повіт-ря, з сосків матері, з предметів догляду.

У різних відділах травного каналу здорової дитини розміщується характерна для кожного відділу мікрофлора:

В порожнині рота бактерії різноманітні і їх дуже багато.

В шлунку і верхніх відділах тонкого кишечника бактерій дуже мало (на них згубно діє соляна кислота шлунка).

В товстому кишечнику бактерій дуже багато.

Вид бактерій у кишках дітей грудного віку залежить від виду вигодовування.

Основними бактеріями , які є в кишках дитини на грудному вигодовуванні є біфідобактерії. В невеликій кількості поряд з ними зустрічаються ентерококи і кишкова паличка.

Біфідобактерії - фізіологічні для дитини перших місяців життя і вони залиша-ються основними до тих пір, пока дитина отримує молоко матері. По мірі перехо-ду дитини на змішане і штучне вигодовування кількість біфідобактерй зменшує-ться, і в кишках переважає кишкова паличка.

Біфідобактерії непатогенні, вони ніколи не визивають ніяких захворювань, а кишкова паличка умовно патогенна. При зниженні опірності організму вона може визивати різні захворювання. Тому діти, які знаходяться на природному вигодову-ванні значно рідше хворіють, чим діти на змішаному і штучному вигодовуванні.

Вид бактерій у кишечнику залежить від виду вигодовування. Це пов’язано з тим, що у грудному молоці вуглеводи представлені β-лактозою (сприяє росту бі-фідобактерій і пригнічує ріст кишкової палички), а в коров’ячому молоці вуглево-ди представлені α-лактозою, яка сприяє росту кишкової палички і пригнічує ріст біфідобактерій.

Бактерії кишок мають велике значення для життєдіяльності організму. Їх роль наступна:

1. Вони мають захисні, антитоксичні властивості. Біфідобактерії, кишкова паличка, ентерококи в умовах нормального функціонування кишок здатні при-гнічувати різні патогенні мікроорганізми.

2. Вони приймають участь у синтезі вітамінів групи В.

3. Деякі бактерії мають ферментативні властивості, приймають участь у пе-ретравлюванні їжі по тому типу, що і травні ферменти.

Поряд з позитивною роллю для організму мікробів кишечника в фізіологіч-них умовах, при аутоінфекції, при зниженні захисних властивостей організму, во-ни можуть визивати різні захворювання.

Кишкові палички при зниженні опірності організму можуть набувати токси-генних властивостей і можуть бути причиною виникнення захворювань.

При захворюваннях щлунково-кишкового тракту мікрофлора кишок змінює-ться, виникає дисбактеріоз. Загальна кількість бактерій зменшується, біфідобак-терії, типові кишкові палички часто повністю зникають, з’являються бактерії, які мають токсигенні властивості.

Останнім часом все частіше зустрічаються дисбактеріози, які виникають в наслідок пригнічення або знищення нормальної мікрофлори організму антибіоти-ками, особливо при неправильному їх використанні.

Печінка у новонароджених і дітей грудного віку - відносно великий орган. Маса її у новонародженого складає 4% від маси всього тіла (у дорослого - 2%).

Печінка дуже багата на кровоносні судини, сполучної тканини в ній мало, дольки в ній виражені нечітко.

До 6-8 років розвиток печінкових клітин ще не закінчений.

Ці особливості будови печінки пояснюють те, що при багатьох захворюван-нях вона легко і швидко збільшується.

Печінка відіграє велику роль в усіх видах обміну речовин. Вона являється бар’єром для ряду ендогенних і екзогенних речовин, токсинів, мікробів, в ній від-кладається багато поживних речовин, головним чином - глікогену, а також жиру і білка. Звідси ці речовини поступають в кров.

Печінка виробляє жовч. В перші місяці життя її відносно мало.

В складі жовчі є деякі особливості, - відносна перевага вмісту таурохолевої кислоти над глікохолевою. Це вигідно для дитячого організму. Таурохолева кис-лота має великі антисептичні властивості і підсилює виділення соку підшлункової залози.

Травний канал дитини як і дорослого, складається з різних відділів, де харчова маса в залежності від її властивостей і спеціалізації цих відділів затримується на деякий час, або швидко переходить з одного відділу в інший. В цих відділах їжа піддається дії травних соків, які виробляються секреторними клітинами - залозами.

В кожному відділі є своя спеціалізація клітин, які виробляють і виділяють травні соки.

Процес травлення починається в порожнині рота, де їжа піддається дії слини. В ній є фермент птіалін, який перетворює крохмал в декстрини.

Дитина в перші місяці життя харчується виключно грудним молоком, в якому крохмалу немає.

У зв’язку з цим мала кількість слини в цей період не відображується на травленні.

В шлунку їжа вперше піддається значним хімічним перетворенням під дією соку шлунко-вих залоз і частково - слини.

Шлунковий сік грудної дитини має такий же склад, як і у дорослого. В його вміст входить соляна кислота і ферменти.

У новонароджених загальна кислотність низька (3-6), поступово, з віком, вона підвищу-ється і у дітей 8-12 років стає 40-60.

Активність ферментів менша, чим у старшому віці.

Травлення в шлунку протікає під дією слідуючих ферментів:

1. Сичужного - визиває зсідання білка (казеїну, альбуміну) молока.

2. Пепсину - розщеплює білки на пептони і альбумози.

3. Ліпази - розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти.

Найбільше значення в шлунковому травленні має пепсин.

Секреція ферментів залежить від складу їжі і стану дитини. Для перетравлю-вання жіночого молока необхідні ферменти значно меншої активності, чим при годуванні коров’ячим молоком.

Найменшу кислотність шлунковий сік має при вигодовуванні грудним моло-ком, тоді, як вигодовування коров’ячим потребує виділення шлункового соку більшої активності. Тому необхідно, щоб дитина в перші місяці життя отримува-ла тільки грудне молоко.

Час спорожнення шлунка у дітей грудного віку різний в залежності від ха-рактеру їжі.

При грудному вигодовуванні шлунок спорожняється через 2-3 години, при годуванні коров’ячим молоком - через 3-4 години.

Кров’яче молоко залишається в шлунку більш тривалий час у зв’язку з тим, що в ньому більше білка, жир його не розщеплюється.

Білки і жири їжі взагалі затримують випорожнення шлунка.

Частково перетравлена їжа евакуюється з шлунка для подальшого перетрав-лювання спочатку в 12-палу кишку, а потім в тонкий кишечник.

Травлення в цих відділах проходить під дією соків підшлункової залози, пе-чінки і тонких кишок.

Найбільше значення в кишковому травленні має підшлунковий або панкреатичний сік, в якому є ферменти, які діють на всі елементи їжі:

1. Трипсин - розщеплює білки на поліпептиди і амінокислоти, які потім всмоктуються в кишках.

2. Амілаза - діє на вуглеводи, розщеплюючи їх на моносахариди.

3. Ліпаза - активується жовчними кислотами і розщепляє жири на гліцерин і жирні кислоти.

Хоча всі ці ферменти є у дитини, вони недостатньо активні, і в наступному їх травна сила збільшується по мірі ускладнення харчового режиму дитини.

Всмоктувальна діяльність кишок у дітей є головною їх функцією.

В тонких кишках всмоктуються продукти розщеплення білка - амінокислоти, вуглеводів - моносахариди і частково мінеральні солі.

В товстому кишечнику головним чином всмоктується залізо, фосфор і лужні основи.

Тривалість проходження харчової маси (хімусу) через кишки коливається в широких межах.

У новонароджених - від 4 до 18 годин, у більш старших дітей - в середньому біля доби.

Тривалість перетравлювання їжі в кишках при штучному вигодовуванні - біля доби.

Випорожнення у дітей значно змінюються в залежності від віку, характе-ру вигодовування, стану шлунково-кишкового тракту та травних залоз.

Так, у новонароджених дітей в перші дні життя виділяється меконій. Він утворюється в кишках плода ще внутрішньоутробно, являє собою темнозелену однорідну в’язку масу без запаху.

Він складається з секрету різних відділів травного каналу, злущеного епіте-лію кишок, навколоплідних вод.

Темнозелений колір меконію поступово змінюється, переходить в коричне-вий.

На 2-3 день життя випорожнення стають більш рідкі.

До 4-5 дня життя меконій поступово змінюється нормальними випорожнен-нями дітей грудного віку.

Випорожнення дітей грудного віку на грудному вигодовуванні гомогенні, ма-ють консистенцію м’якої мазі золотисто-жовтого кольору з кислуватим запахом. Після перебування на повітрі колір випорожнень стає зеленим внаслідок окислен-ня.

Випорожнення дитини грудного віку, яка знаходиться на штучному вигодо-вуванні , більш світлого забарвлення, більш твердої консистенції, мають різкий запах.

Частота випорожнень здорової дитини від 1 до 4 разів на добу, у деяких ді-тей 1 раз у 2-3 дні. Це пов’язано з добрим перетравлюванням грудного молока, з його добрим засвоюванням і малою кількістю шлаків.

У деяких дітей перших тижнів життя при доброму загальному стані і самопо-чутті випорожнення можуть бути 6-8 разів на добу, що пояснюється пристосуван-ням кишок до нових умов вигодовування.

Чим багатша їжа білком, тим твердіші випорожнення, тим блідніший їх ко-лір, сильніший різкий запах.

Якщо в їжі переважають вуглеводи, випорожнення більш рідкі, жовтувато-коричневі, мають більш кислу реакцію.

При введенні в їжу овочів, залишки їх можуть надавати випорожненням від-повідний колір (наприклад, морква).

З віком частота випорожнень зменшується, після року стає 1-2 рази на добу.

Обмін речовин у дитячому віці

Внаслідок інтенсивного росту і розвитку дитина на першому році життя пот-ребує підвищеного засвоєння окремих харчових інгредієнтів.

Основною особливістю організму, що росте, є напруженість процесів обміну речовин.

Для здорових доношених новонароджених у перші 3 год життя характерний значний зсув кислотно-основного стану крові в кислу сторону, тобто декомпенсо-ваний метаболічний ацидоз.

На 4-5-й день життя показники газообміну наближаються до рівня здорової людини, проте схильність до ацидозу у немовлят зберігається.

Водний обмін

Тіло плода складається переважно з води. На воду припадає 75-80% маси тіла новонарод-женого і 62-65% - під кінець першого року життя. Вода є передумовою збільшення маси тіла. З віком поступово зменшується відносний вміст води в організмі.

Потреба у воді залежить від інтенсивності обмінних процесів, концентраційної здатності нирок, витрат води в процесі росту, від характеру харчування, температури навколишнього се-редовища, поведінки дитини.

Дитині перших тижнів життя потрібно 180-200 мл, на кінець 1-го року 100-120 мл,  до 12 років 45 мл вода на 1 кг маси тіла.

На внутрішньоклітинну рідину припадає 45-50% загальної маси тіла дитини, позаклітинну рідину - 20-25%, причому 5% рідини знаходиться в плазмі крові і 15% - в інтерстиціальній ріди-ні.

У новонароджених переважає позаклітинна рідина, якої в 2 рази більше, ніж у дорослих. Ця рідина не міцно зв'язана, легко віддається, тому у немовлят часто виникає стан ексикозу (зневоднення).

Всмоктування води здійснюється переважно в тонкій кишці. Вода виділяється нирками, шкірою, легенями і кишками. У дітей грудного віку позаниркові втрати води при деяких станах досягають 52-75%. У здорових дітей дошкільного віку через нирки виділяється 60% води.

Значне виділення води внаслідок непомітного випаровування (легенями і шкірою) у дітей раннього віку пов'язане з функціональною незрілістю нирок, із збільшенням частоти дихання і відносно більшою поверхнею тіла.

У новонародженого нейрогуморальні, ендокринні і ниркові механізми водно-сольового обміну недосконалі.

Мінеральний обмін

Водний обмін в організмі нерозривно пов'язаний з електролітним.

Основним катіоном позаклітинної рідини є натрій, аніоном - хлор, внутрішньоклітинної - катіоном калій, аніонами - фосфати, сульфати, білки, гідрокарбонати.

Синтез білка і глікогену пов'язаний з поглинанням калію.

Калій бере участь у проведенні нервових імпульсів, у підтриманні м'язового тонусу та ін-ших процесах в організмі.

Натрій забезпечує осмотичний тиск позаклітинної рідини, нормальний кислотно-основ-ний стан крові. Таку саму функцію в організмі виконує іон хлору.

Посилений ріст дитини вимагає великих кількостей кальцію, фосфору, магнію.

Залізо не тільки тісно пов'язане з утворенням гемоглобіну, а й є каталізатором окисних процесів в організмі.

Велику роль відіграють інші мікроелементи (мідь, кобальт, цинк, бром, йод, фтор тощо).

З обміном води й електролітів нерозривно пов'язаний кислотно-основний стан крові.

У здорових дітей показник рН крові становить 7,35-7,45. Регуляція кислотно-основного стану здійснюється буферними системами крові, нирками, легенями.

Основний обмін визначається інтенсивністю клітинного обміну, залежить від стану ендо-кринної і вегетативної нервової систем.

Головною особливістю організму, що росте, є витрачання частини енергії на ріст і від-кладення речовин.

Добовий основний обмін у новонароджених низький, він поступово підвищується і дося-гає максимальної величини до 1,5 року.

Підвищення основного обміну спостерігається в пубертатному періоді. Показник його по-в'язаний із вмістом жирової тканини і в організмі.

На величину основного обміну впливають приймання їжі, рухливість і поведінка дитини.

Ріст і відкладання речовин у внутрішньоутробному періоді супроводжуються великими енергетичними затратами.

Білковий обмін, як правило, ототожнюють з обміном азоту.

Білки є пластичним матеріалом для росту і розвитку тканин, органів і систем. На відміну від дорослих, дитині властивий позитивний азотистий баланс.

У перші дні життя дитина перебуває в умовах пониженого надходження білка. З 5-го дня життя катаболічні процеси змінюються анаболічними, збільшується маса тіла.

Білок грудного молока засвоюється майже повністю, коров'ячого - значно менше. Орга-нізм, який росте, потребує повноцінного білка, що містить незамінні амінокислоти.

Дітям у першому півріччі життя необхідно 2,5-3 г, у другому півріччі - 3,0-3,5 г, у 15 років - 1,5-2 г білка на 1 кг маси тіла.

Дефіцит білка веде до затримання росту, імунної недостатності.

Для оптимального засвоєння білка потрібні вуглеводи, жири, насамперед поліненасичені жирні кислоти.

Співвідношення між білками, жирами, вуглеводами на першому році життя повинно ста-новити 1:3:6.

Продуктами білкового обміну є сечовина, сечова кислота, креатин, креатинін, амінокис-лоти, які виділяються з сечею.

В білковому обміні беруть участь вітаміни групи В (тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, біотин) та ін.

Білковий обмін регулюється центральною нервовою та ендокринною системами.

Вуглеводний обмін забезпечує головні енергетичні потреби організму.

Вуглеводи є матеріалом, який використовується організмом для продукування тепла і ро-боти.

Посилений ріст дитини в перші 2 роки життя супроводжується збільшеним гліколізом, підвищенням вмісту молочної кислоти в крові.

Рівень глюкози у новонароджених і дітей грудного віку нижчий, ніж у дорослих -  (3,5-4,5 ммоль/л).

Вуглеводний обмін у дітей дуже лабільний, регулюється нервовою та ендокринною систе-мами.

Дитині першого року життя необхідно 12-15 г вуглеводів на 1 кг маси тіла.

Вуглеводи є обов'язковою складовою частиною всіх клітин і тканин, вони сприяють нор-мальному окисленню жирів і синтезу білків.

З грудним молоком дитина одержує лактозу, з додатковим підгодовуванням - сахарозу, полісахариди.

Надлишок вуглеводів веде до мучного розладу живлення і значного зниження імунітету.

Жировий обмін тісно пов'язаний з вуглеводним. Жири є основним джерелом енергії, но-сіями жиророзчинних вітамінів. Вони відкладаються у вигляді жирових запасів у підшкірній основі, брижі.

Жир тіла новонародженої дитини багатий на високомолекулярні жирні кислоти - пальмі-тинову, стеаринову.

Інтенсивне розщеплення тригліцеридів (нейтрального жиру) веде до утворення вільних жирних кислот, які використовуються як основне джерело енергії.

Жири покривають близько 50% усієї енергетичної потреби дитини. Біологічна цінність їх визначається вмістом незамінних поліненасичених жирних кислот, лінолевої, ліноленової й арахідонової, які сприяють економному витрачанню білка, беруть участь у багатьох обмінних процесах в організмі.

Дитині 1-го року життя потрібно жиру 6,5-6 г/кг маси, в 6-10 років - 2-3 г/кг, старшим за 10 років - 1-3 г/кг маси.

Жири грудного молока засвоюються на 98%, коров'ячого - на 85%. Невикористані жири виділяються з випорожненнями.

З другого півріччя життя близько 10-15% жирів повинні бути рослинного походження.

Нестача вуглеводів у харчуванні може призвести до кетозу через гальмування окислення кетонових тіл, сповільнене перетворення їх у вищі жирні кислоти.

Вітаміни поряд з білками, жирами, вуглеводами і солями відіграють важливу роль у рості і розвитку дитини, виконуючи функцію регулятора життєвих процесів, їх поділяють на жиро-розчинні (ретинол, холекальциферол, вікасол, токофе-рол) і водорозчинні (аскорбінова і нікоти-нова кислоти, піридоксин, рибофлавін, цитрин, ціанокобаламін та ін.).

Ретинол (вітамін А) підтримує живлення шкіри і слизових оболонок, захисні сили орга-нізму, стимулює ріст і збільшення маси тіла, регулює зорову адаптацію, бере участь в обміні ре-човин. Здебільшого він надходить в організм з їжею у вигляді провітаміну А - каротину.

Кальциферол (вітамін D) регулює фосфорно-кальцієвий обмін в організмі, сприяє росту скелета.

Вікасол (синтетичний аналог вітаміну К) збільшує вміст протромбіну, бере участь у про-цесі зсідання крові.

Токоферол (вітамін Е) бере участь у жировому обміні, підтриманні м'язового тонусу і функцій нервової системи. Він необхідний для нормального розвитку ембріона.

Комплекс вітамінів В включає близько 20 окремих компонентів. Найбільш вивчені віта-міни В1, В2, В6, РР, В12.

Тіамін (вітамін В1) бере участь у вуглеводному обміні, забезпечує нормальну функцію травного каналу, центральної та периферичної нервової системи.

Рибофлавін (вітамін В2) бере активну участь у клітинному диханні, у функції шкіри і слизових оболонок, у нервово-регуляторних процесах.

Піридоксин (вітамін В6) бере участь у регуляції амінокислотного обміну, запобігає жи-ровій інфільтрації печінки.

Ціанокобаламін (вітамін В12) виявляє антитоксичну дію, стимулює вуглеводний і жиро-вий обмін, пластичні процеси в організмі.

Ніацин (нікотинова кислота, вітамін РР) відіграє роль каталізатора окисно-відновних процесів в організмі, регулятора обміну мозкової тканини, впливає на тонус судин, секрецію шлункового соку, зсідання крові і гемопоез. При дефіциті вітаміну РР розвивається пелагра, що проявляється дерматитом, діареєю, деменцією.

Аскорбінова кислота (вітамін С) регулює окисно-відновні процеси, стимулює синтез ан-титіл, інтерферону, ферментів, гормонів, кровотворення, має десенсибілізуючі властивості. Аві-таміноз С є причиною розвитку скорбуту (цинги).

Цитрин (рутин, вітамін Р) зменшує проникність і ламкість капілярів, спряє засвоєнню вітаміну С в організмі.

Вітаміни повинні надходити до організму дитини з їжею залежно від її потреби, проте на першому році життя слід додатково вводити ергокальциферол з метою профілактики рахіту.

Недосконалість нейроендокринної регуляції, інтенсивний ріст і розвиток дитини зумовлю-ють лабільність обміну речовин у ранньому дитячому віці, при захворюваннях легко виникають його розлади.

Особливості імунологічної реактивності у дітей

Стійкість організму до захворювання, захисно-пристосовні реакції при про-никненні мікроорганізмів чи вірусів пов’язані зі станом специфічної і неспеци-фічної імунологічної реактивності (тобто, з імунітетом).

Механізми природної імунологічної реактивності різноманітні. Вони про-являються:

  1.  запальною реакцією;
  2.  лихоманкою;
  3.  виділенням із організму бактерій і їх токсинів нирками та легенями;
  4.  змінами обміну речовин, кислотно-лужного стану;
  5.  реакцією ендокринних залоз;
  6.  активізацією ферментних систем;
  7.  зміною функціонального стану ЦНС.

Неспецифічний захист пов’язаний також із захисною функцією шкіри, сли-зових оболонок, лімфатичних вузлів, фагоцитарною активністю гранулоцитів і макрофагів, а також субстанціями, які проявляють бактерицидну дію (компле-мент, пропердін, лізоцим, β-лізини, інтерферон).

Загальні механізми неспецифічного імунітету вмикаються в початковий пе-ріод хороби, функції специфічного імунітету - на більш пізніх термінах захворю-вання.

При народженні дитини фактори специфічного і неспецифічного захисту ма-ють деяку ступінь зрілості. Навіть глибоко недоношені діти здатні до імунної від-повіді на антигенні дії вірусного, бактеріального і харчового походження.

Імунна реакція плода і новонародженого залежить від стану імунологічної реактивності матері.

Одним з факторів неспецифічного захисту організму є пропердин. Це біо-логічно активна речовина, яка є медіатором (посередником) в імунних реакціях організму. Вміст пропердину особливо низький в сироватці пуповинної крові. Він підвищується з віком і досягає максимуму в 7 років, після чого його вміст трохи знижується і залишається таким у дорослих.

Пропердин з’єднується з полісахаридними комплексами мікробних клітин з утворенням комплексу "пропердин + полісахарид", який вступає у зв’язок з ком-плементом.

Комплемент являє собою комплекс білків сироватки крові, діючих у спів-дружності з іншими факторами імунного захисту організму.

В основі дії комплементу лежить цитоліз. Тітр комплементу при народженні найбільш низький, він підвищується на 2-7 день життя і залишається високим на протязі першого місяця.

З другого місяця тітр комплементу знижується і в подальшому не має віко-вої динаміки, що відповідає його кількості у дорослих.

Важливим засобом неспецифічного імунітету організму є лізоцим - білок , який визиває бактеріоліз. Він у великій кількості міститься у слині, сльозах,лей-коцитах і є ферментом, який руйнує мукополісахариди бактеріальних оболонок.

Існує зв’язок між лізоцимом, пропердином, комплементом і антитілами. Ак-тивність лізоциму висока у сироватці пуповинної крові, але уже в перший тиж-день життя знижується. В 14-15 років активність лізоциму відповідає активності його у дорослих.

β-лізини відносяться до субстанцій сироватки крові, які мають антибактері-альну дію шляхом порушень клітинних поверхень чутливих бактерій.

Концентрація їх низька у сироватці пуповинної крові і у дітей 1-го місяця життя. З віком концентрація β-лізинів підвищується і досягає максимуму в  4-12 місяців, залишається на одному рівні до 3-х років, потім знижується і у віці 8-15 років відповідає рівню у дорослих.

До клітинних захисних механізмів відноситься фагоцитоз. 

Інтенсивність фагоцитозу залежить від самих клітинних факторів і від деяких гуморальних субстанцій, підсилюючих фагоцитоз. Вони називаються опсоніни.

До специфічних опсонінів відносяться нормальні (природні) і імунні антиті-ла, до неспецифічних - комплемент, пропердин, лізоцим, С-реактивний білок, гіс-тони, які виділяються клітинами організму. Процес внутріклітинного перетравлю-вання відбувається в присутності ферментів клітини.

При завершеному фагоцитозі бактеріальні антигени виходять з клітин, діють на лімфоїдні клітини, стимулюючи продукцію антитіл.

При незавершеному фагоцитозі мікроорганізм всередині фагоцита залишає-ться живим і навіть розмножується, що призводить до руйнування фагоцита і роз-сіювання інфекції.

Мікроорганізми всередині фагоцита можуть залишатися в латентному стані, тому при несприятливих для організму умовах можливе загострення інфекції.

Фагоцитарні показники і завершеність фагоцитозу у дітей перших років жит-тя знижені, вони підвищуються з віком.

У противагу природним неспецифічним факторам захисту набутий іму-нітет є пристосувальною реакцією на подразнення яким-небудь антигеном.

У відповідь на антиген лімфоїдними клітинами синтезуються специфічно ре-агуючі антитіла - імуноглобуліни. Вони є специфічними сироватковими протеїна-ми (білками).

У сироватці крові виявлено 5 класів імуноглобулінів (Ig), які відрізняються за хімічною структурою і біологічною функцією:

1. Імуноглобуліни G (Ig G). Їх вміст високий в момент народження дити-ни, потім знижується, з 4-х місяців - підвищується. У віці від 1-го до 3-х років спостерігається подальше його збільшення.

2. Імуноглобуліни M (Ig M). З’являються першими після антигенного по-дразнення. У деяких дітей у сироватці пуповинної крові відсутні. Уже в перші дні життя виявляються в крові у невеликій кількості. З віком спостерігається їх збіль-шення.

3. Імуноглобуліни А ((Ig А). Є важливим засобом захисту організму від ін-вазії мікроорганізмів через дихальні шляхи і кишечник. У більшості дітей виявля-ються лише з 10-го дня життя. Кількість їх з віком підвищується.

4. Імуноглобуліни Е (Ig E). Приймають участь у алергічних реакціях.

5. Імуноглобуліни D (Ig D). Виявляються в сироватці крові у невеликій кількості. Функція їх з’ясована недостатньо.

Особливо важливу роль в стійкості організму відіграє клітинний імунітет, який, в основному, забезпечують Т-лімфоцити (тимусзалежні лімфоцити).

В-лімфоцити, будучи попередниками плазматичних клітин, - продуцентів ан-титіл, обумовлюють гуморальний імунітет.

Для оцінки стану клітинного імунітету в сучасних дослідженнях підрахову-ють кількість Т-лімфоцитів в периферичній крові.

Зараз відомі хвороби первинної імунологічної недостатності, багато з яких передаються генетично.

АФО ендокринної системи у дітей

(семіотика уражень: гіпо- та гіперфункція ендокринних

залоз у дітей)

Залози внутрішньої секреції (ендокринні) - це такі органи або групи клі-тин, головна функція яких полягає у виробленні специфічних біологічно активних речовин, що беруть участь в регуляції функції організму.

Ендокринні залози:

- гіпофіз (1),

- епіфіз (2),

- щитоподібна залоза, паращитоподібна залоза (3),

- вилочкова залоза (тимус) (4),

- наднирники (5),

- підшлункова залоза (6),

- статеві залози (7, 8).

Ендокринні залози беруть участь в контролі і корекції всіх життєвих проце-сів в організмі дитини.

Розвиток і удосконалення функції окремих залоз здійснюється характерним для кожної залози темпом. Кожна залоза має свій максимум розвитку, період спо-вільненого та прискореного росту або періоди інволюції.

Всі залози внутрішньої секреції перебувають між собою в складному кореля-тивному зв’язку і в функціональній взаємодії з центральною нервовою системою, тому ізольоване порушення діяльності однієї з них спостерігається рідко.

Внутрішньоутробно ріст плода регулюється ендокринною функцією плацен-ти.

Лінійний ріст дитини після народження забезпечується впливом соматотроп-ного гормону, що особливо проявляється після трьох років життя.

Скелетне дозрівання забезпечують тиреоїдні гормони, які добре функціону-ють вже з народження.

Порушення активності ендокринних залоз у дітей спостерігається частіше, ніж у дорослих, що спричинено незавершеністю їх будови, лабільністю регуля-торних механізмів.

Для кожного періоду дитинства характерним є переважання функції певних залоз.

В період внутрішньоутробного розвитку і новонародженості найбільш ак-тивно функціонує інтрареналова система.

Грудний період характеризується підсиленим інкреторним впливом щитопо-дібної і вилочкової залоз.

В період молочних зубів активізується гіпофіз, вилочкова залоза.

Статеві залози, щитоподібна залоза, гіпофіз найбільш активні в пубертатний період, проте значно зменшується роль вилочкової залози (процес інволюції).

Лише в 6-7 років виникає чітка синхронна взаємодія залоз. 

Гіпофіз

Гіпофіз закладається на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку.

Маса залози: у новонароджених - 10-15 мг, в 14 років - 20-35 мг, у дорос-лих - 50-65 мг.

Початок виділення гормонів гіпофізу припадає на 9-10-й тижні внутрішньо-утробного розвитку.

Передня доля гіпофіза виділяє:

 

- Соматотропний (СТГ) або гормон росту.

- Адренокортикотропний (АКТГ).

- Тиреотропний (ТТГ).

- Фолікулостимулюючий (ФСГ).

- Лютеїнізуючий (ЛГ).

- Лактогенний гормон.

СТГ впливає на вуглеводневий обмін, знижуючи використання глюкози тка-нинами, впливає на жировий обмін, сприяючи швидкій мобілізації жиру з депо і підвищенню в крові кетонових тіл, чинить протизапальну дію, сприяє відновлен-ню імунної компетенції і здатності відповідати на антиген, є одним із стимулято-рів росту на рівні тканин, забезпечуючи проліферацію хрящових клітин, остеоге-нез, синтез білка, утворення нових капілярів.

ТТГ збільшує масу щитовидної залози, підвищує секрецію тиреоїдних гор-монів, впливає на білковий, жировий, вуглеводний, мінеральний та водний обмі-ни.

АКТГ стимулює секрецію гормонів наднирників, впливає на вуглеводний обмін шляхом посиленого гліконеогенезу, впливає на мінеральний обмін через продукцію альдостерону.

ФСГ викликає ріст фолікулів яєчника, сприяє утворенню естрогенів в фолі-кулах, впливає на сперматогенез в сім’яниках.

ЛГ викликає овуляцію, сприяє утворенню жовтого тіла в яєчнику, стиму-лює вироблення андрогенів у сім'янику, ріст сім’яних пухирців і простати.

Пролактин або лютеотропний гормон (ЛГ) стимулює функцію жовтого ті-ла і сприяє лактації, стимулює молокоутворення, впливає на молоковіддачу.

 

Середня доля гіпофізу

секретує меланоцитстимулюючий гормон, що регулює відкладання пігмен-ту, бере участь в продукуванні АКТГ.

Гормони задньої долі гіпофізу

вазопресин - має виражену антидіуретичну дію (приймає участь у регуляції водного балансу), впливає на функцію ниркових канальців, стимулює гладку мус-кулатуру артерій і кишківника.

Окситоцин - сприяє скороченню матки і молочних протоків, впливає на лак-тацію.

Пригнічення функції гормонів гіпофізу називається гіпопітуітаризм. Розрізняють то-тальний (гіпофізарна кахексія або хвороба Сіммондса) і парціальний гіпопітуітаризм.

Якщо знижується продукція соматотропіна і гонадотропіна розвивається гіпофізарний на-нізм, що характеризується відставанням у зрості більше, ніж на 20% від нормального для відпо-відного віку (ріст у чоловіка нижче 130 см, а жінки - 120 см) - карликовий ріст.

 

Причинами карликового росту є:

- Захворювання кісткової системи (хондродистрофія, рахіт, незавершений остеогенез, ту-беркульозний спондиліт).

- Аліментарні розлади і порушення обміну речовин (целіакія, муковісцидоз), хронічні за-хворювання нирок, недостатність функції печінки, аліментарні дефекти і хронічні інфекції.

- Розлади кровообігу (ВВС, хронічні захворювання легень).

- Ендокринні захворювання (гіпотиреоз, раннє статеве дозрівання, гіпофізарна недостат-ність).

- Запізнілий пубертатний розвиток з ознаками сповільненого росту.

- Первинний нанізм (сімейний нанізм, спорадичний нанізм, синдром аплазії статевих за-лоз).

У клінічній картині гіпофізарного нанізму спостерігаються нормальні розміри і маса тіла до 2-3 років, а після цього віку - затримка росту.

Затримується ріст кісток: ядра окостеніння зявляються з великим запізненням, зони росту залишаються відкритими невизначений час або закриваються тільки у дорослому віці.

Дитячі пропорції тіла зберігаються і в дорослому віці при відсутності статевого розвитку.

Характерне передчасне старіння шкіри, рання поява зморшок. Інтелектуальний розвиток у людей з гіпофізарним нанізмом не порушений.

Примордіальний нанізм (вроджений інфантилізм, гіпопластичний нанізм) характеризу-ється тим, що діти народжуються карликами (маса тіла 1500г, ріст 20-35 см), однак зони окос-теніння і вторинні статеві ознаки в них з’являються своєчасно.

Зниження продукції ліпотропіна викликає нейроендокринне ожиріння, або адипозогені-тальну дистрофію.

 

Ожиріння - збільшення маси жирової тканини на 10% і більше від нор-мальної для даного віку.

Діенцефальне ожиріння є результатом функціональних або органічних ура-жень гіпоталамічних центрів. Причинами можуть бути важка травма голови, ней-роінфекції (енцефаліт).

Розрізняють ожиріння:

І ступеня - надлишок маси 15-24%,

ІІ ступеня - 25-49%,

ІІІ ступеня - 50-99%

ІV ступеня при надлишку маси 100% і більше.

Пубертатне нервове виснаження викликається психічними травмами, переживаннями, конфліктними ситуаціями. Хворіють переважно дівчатка у віці 13-14 років.

Збільшене вироблення АКТГ в результаті травми, інфекції, пухлини мозку викликає хво-робу Іценко-Кушинга.

В клінічній картині переважає диспропорційне ожиріння, затримка росту і статевого до-зрівання, передчасна поява оволосіння статевих органів, артеріальна гіпертензія, остеопороз, трофічні порушення шкіри, розлади вуглеводного обміну.

Травматичні пошкодження або хронічні інфекції нейрогіпофізу спричиняють розвиток нецукрового діабету, що пов’язаний з ураженням діенцефально-гіпофізарної системи. При цьому знижується продукція антидіуретичного гормону - вазопресину. Клінічна картина харак-теризується спрагою, поліурією, нічним нетриманням сечі, слабкістю, поганим апетитом, низь-кою питомою вагою сечі (1000-1005), сухістю шкірних покровів, відставанням у фізичному роз-витку, затримкою статевого до-зрівання.

 

Гіперфункція передньої долі гіпофізу приводить до гіпофізарного гігантизму, а по закін-ченні періоду росту - до акромегалії. Паталогічним вважається зріст 200 см.

Гігантизм - це захворювання, що супроводжується різким посиленням росту. Виникає при гіперпродукції гормону росту в молодому віці.

Причинами гігантизму є еозинофільна аденома передньої долі гіпофізу, інфекційні захво-рювання.

Проявляється в пубертатному періоді у вигляді швидкого, але рівномірного росту дитини. Скелет при цьому пропорційний, з дещо подовженими кінцівками.

Акромегалія зустрічається у дітей дуже рідко. Проявляється різким збільшення кінцевих частин тіла (рук, ніг, носа, щелепи). Характеризується периостальним ростом кінцівок, збіль-шенням маси мяких тканин внутрішніх органів.

Епіфіз (шишковидна залоза)

Епіфіз - непарний орган. Маса його - 0,118 г. Маса і розміри його у дітей від-носно більші, ніж у дорослих, особливо у дівчаток. Підвищений вплив його на ор-ганізм дитини спостерігається у переддошкільному періоді.

Секреція гормонів епіфізу починається на 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку.

Епіфіз - метаболічно активний орган, в якому проходить інтенсивний обмін ліпідів, білків, фосфору, нуклеїнових кислот.

В тканині гіпофіза виявляють біологічно активні аміни: мелатонін, серото-нін, норадреналін, гістамін.

 

Мелатонін:

- пригнічує секрецію гонадотропінів;

- викликає затримку статевого розвитку;

- впливає на пігментний обмін.

Секреція мелатоніна максимальна до 5-7 річного віку, тому до цього віку вто-ринні статеві ознаки відсутні, повільно формуються статеві відмінності.

Зворотній розвиток відбувається після 10 річного віку. Різке зниження мела-тоніну призводить до раннього статевого розвитку.

Серотонін:

- пригнічує виділення окситоцину;

- пригнічує кортикотропну і гонадотропну функції гіпофіза;

- пригнічує функції кори наднирників.

Епіфіз регулює процеси росту і статевого розвитку, гальмує тропні гормони гіпофізу, має гіпоглікемічну дію, бере участь в регуляції показників гомеостазу, сольового обміну (Р, К, Са, Мg), має звʼязок з вилочковою залозою і наднирника-ми.

Щитоподібна залоза

Розташована на передній поверхні шиї, складається із двох частин і переший-ка.

Ембріогенез. Закладка щитоподібної залози відбувається на 3-4-му тижні гестації.

В 2 міс. внутрішньоутробного розвитку залоза вже сформована, але ще неактивна.

З 3-го місяця розвитку плода починається активне функціонування залози - синтез тирок-сину і трийодтироніну.

На 1-му році життя росту тканини залози немає, в 2-6 років спостерігається бурхливий її ріст, а з 7-11 років ріст сповільнюється.

У віці 12-15 років тканина залози посилено росте і відбувається її гіперплазія. Гістологіч-на будова залози завершується в 15 років.

Головним фактором регуляції функції щитоподібної залози є тиреотропний гормон, що виробляється передньою долею гіпофізу і регулюється гіпоталамусом.

Гормони щитоподібної залози: тироксин, трийодтиронін, кальцитонін.

На внутрішньоутробному етапі їх головне значення полягає у диференцію-ванні тканин: серцево-судинної, кісткової, сполучної.

Гомони щитоподібної залози регулюють білковий обмін (катаболізм та ана-болізм), підвищують метаболізм вуглеводів, викликають посилення ліполізу, приймають участь в мінеральному обміні.

Вони мають виражений вплив на обмінні процеси і сприяють процесам рос-ту, впливають на психічний стан людини, підтримують інтелект. Крім того, гор-мони щитоподібної залози підсилюють газообмін.

Гіпертіреоз - клінічний синдром, який розвивається внаслідок надмірної продукції гор-монів щитоподібної залози і характеризується переважним ураженням симпатичної нервової системи.

Клінічно проявляється підвищеною дратівливістю дитини, тремтінням верхніх кінцівок або всього тіла, появою очних симптомів (витрішкуватість, симптоми Кохера, Штельвага, Ро-зенбаха). Підвищуються сухожильні рефлекси, порушується функція гонад. При цьому сама щитоподібна залоза може бути збільшена (дифузний або вузловий зоб).

Гіпотіреоз - дефіцит гормонів щитоподібної залози в організмі внаслідок первинного ураження цієї залози (первинний) або гіпоталамо-гіпофізарних порушень. Гіпотіреоз може бути вроджений і набутий.

Основними симптомами вродженого гіпотіреозу є велика маса при народженні, пізнє від-падання пупкового залишку.

В періоді новонародженості виникають дихальні розлади, закрепи, затяжна жовтяниця, термонестійкість, брадикардія, відставання у фізичному та психомоторному розвитку.

Тілобудова у таких дітей диспропорційна, спостерігається ожиріння, сповільнення появи ядер окостеніння.

Паращитовидні залози

Паращитовидні залози містяться на задній поверхні бічних часток щитопо-дібної залози. Найчастіше у людей їх буває 4. У дітей вони малих розмірів, із сла-бо розвинутою сполучнотканинною стромою і великою кількістю паренхіми, яка ще не поділена на часточки.

Паращитоподібні залози виділяють паратгормон, який відіграє важливу роль в обміні кальцію, в регуляції процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках.

 

При підвищеному продукуванні паратгормону (гіперпаратиреозі) спостерігається втрата фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини, мʼязова слабість, болі в кістках, нерідко - переломи кісток, в мʼяких тканинах - кальцифікати.

Гіпопаратиреоз (спазмофілія) проявляється трофічними порушеннями з боку кісток, зубів, шкіри та її придатків. Характерна збудливість нервово - м’язової системи (судоми, ларинго-спазм).

Тимус (загрудинна залоза)

Тимус складається з двох часток, міститься у верхній передній частині груд-ної порожнини над ручкою грудини і продовжується до ІІІ-ІV ребра.

Активно функціонує внутрішньоутробно і до 2-х років.

У новонародженого маса його становить в середньому 12 г, досягаючи в 11-15 років 35-40 г.

Потім маса тимуса починає поступово зменшуватися і у 25-річних людей во-на зменшується до 25 г, в 75 років складає 6 г.

Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету.

В ній утворюється складний комплекс гормонів - тирозин, тимопоетин і ряд інших факторів, що активно впливають на реакції клітинного імунітету і стиму-люють лімфоцитопоез.

Тимус стимулює ріст і розвиток людини, чинить гальмівний вплив на розви-ток статевих залоз.

Встановлено тісні функціональні зв’язки загрудинної залози з усіма ендо-кринними залозами: вона стимулює структурне і функціональне вдосконалення інших залоз.

 

Тимомегалія спричинює розвиток тиміко-лімфатичного статуса, для якого характерні серцево-судинний колапс, утруднене стридорозне дихання, повторне безпричинне блювання, приступи апное і ціанозу. Даний стан потребує невідклад-ної допомоги, яка полягає в:

1. Оксигенотерапії;

2. В/м введенні кортикостероїдів за призначенням лікаря.

Передчасна інволюція тимуса супроводжується схильністю до інфекційних захворювань, відставанням у психофізичному розвитку, появою міастенії, атаксії.

Підшлункова залоза

Розташована позаду шлунка, звичайно на рівні І і ІІ поперекових хребців.

В ній розрізняють головку, тіло і хвіст.

Підшлункова залоза має зовнішньо секреторну (виділяє ферменти трипсин, ліпазу, амілазу) і внутрішньо секреторну функції (виділяє гормони інсулін, глю-кагон, соматостатин). Кожен гормон виробляється спеціалізованими клітинами.

Інсулін, який секретується β-клітинами, є найважливішим анаболічним гор-моном організму: він стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот з аміно-кислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний транспорт ка-лію, затримує воду в організмі.

Глюкагон, що виробляється α-клітинами підшлункової залози, антагоніст ін-суліну. Він посилює розпад глікогену в печінці, посилює ліполіз, стимулює гліко-неогенез і біосинтез глюкози з амінокислот.

Гіперінсулінізм проявляється відчуттям голоду, загальною слабкістю, холодним потом на шкірі, сонливістю, тремором рук. Крайнім проявом гіперінсулінізму є гіпоглікемічна кома, яка характеризується судомами, розширенням зіниць, втратою свідомості.

 

Об’єм невідкладної долікарської допомоги.

1. Дати дитині з'їсти грудочку цукру або випити солодкого чаю.

2. Внутрішньовенно ввести 20-40 мл 40% р-ну глюкози.

3. В подальшому продовжувати інфузію 5% р-ну глюкози до нормалізації рівня глюкози.

 

При зниженій продукції інсуліну виникає цукровий діабет. Основними симптомами його є полідипсія (підвищена спрага), поліфагія, поліурія. На обличчі хворих виникає так званий "діа-бетичний" рум’янець. В крові при цьому виявляють гіперглікемію, виникають ознаки метабо-лічного ацидозу, в сечі - глюкозурія, ацетон.

Значне зниження рівня інсуліну в крові викликає розвиток гіперглікемічної (діабетичної) коми.

 

Основні принципи невідкладної допомоги.

1. Усунення інсулінової недостатності (інсулінотерапію проводять методом дрібних доз, кожні 4 або 2 год, з розрахунку 1 од інсуліну на 1 кг ваги тіла на до-бу);

2. Усунення кетоацидозу (ввести в/в розчин натрію гідрокарбонату);

3. Відновлення електролітних зрушень.

Догляд за дитиною із цукровим діабетом включає контроль її самопочуття, режим фізич-ного навантаження, гігієна шкірних покривів (регулярне підмивання, профілактик пролежнів), гігієнічний догляд за ротовою порожниною.

Слід стежити за динамікою маси тіла дитини, станом серцево-судинної системи та дихан-ням, динамікою діурезу.

В харчовому режимі проводять розрахунки добової калорійності за формулою: 1000+(100 х число років).

З цієї кількості 50-60% енергії забезпечується за рахунок вуглеводів, 25-30% за рахунок жирів, 15-20% - білків.

При цьому з раціону виключають рафіновані вуглеводи з високим "глікемічним індек-сом" - білий хліб, булочки, манну крупу, макаронні вироби, а збільшують кількість вуглеводів з харчовими волокнами - овочі, фрукти. Виключають також продукти з тугоплавкими жирами і великою кількістю холестерину.

Наднирники

Наднирникові залози розміщені над верхніми полюсами нирок.

Маса кожного наднирника при народженні така сама як і у дорослих, проте розвиток їх не завершений.

Наднирники складаються з двох шарів: коркового і мозкового.

Коркова речовина виробляє:

глюкокортикоїди (кортикостерон, кортизон та ін.), що регулюють вугле-водний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію, виявля-ють катаболічний ефект;

мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які підвищують реабсорбцію води і хлору в канальцях нирок;

статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий та вод-но-сольовий обмін, прискорюють ріст, стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозковий шар

У новонароджених не недорозвинутий, диференціація його триває до 2 років.

Гормони мозкової речовини - катехоламіни: адреналін, норадреналін, які підвищують артеріальний тиск, звужують кровоносні судини.

Гіперпродукція гормонів кори наднирникових залоз призводить до розвитку синдрому Іценко-Кушинга, який клінічно схожий з хворобою Іценко-Кушинга та адрено-генітального синдрому.

Для останнього характерне раннє статеве дозрівання, поява рожевих вугрів на спині, грудях, обличчі. Діти низькорослі з короткими нижніми кінцівками, вна-слідок раннього закриття епіфізарних хрящів.

Гіперпродукція гормонів мозкової речовини викликає розвиток гіперальдо-стеронізму.

Гостра і хронічна недостатність кори надниркових залоз становлять загрозу для життя.

 

Гостра наднирникова недостатність проявляється різким падінням артеріального тис-ку, при цьому виникає задишка, блювання, пульс стає ниткоподібним. Знижуються всі рефлек-си. В крові діагностують гіпонатріємію, гіпохлоремію, зростає рівень калію.

 

Невiдкладна терапiя гострої наднирникової недостатностi:

 

- викликати лікаря;

- за призначенням лікаря ввести в/м або в/в преднізолон;

- при збереженій гіпонатріємії і гіпохлоремії вводять ізотонічний розчин хлориду натрію та 5% розчин глюкози.

При хронічній наднирниковій недостатності

(хворобі Аддісона) виникає наростаюча фізична і психічна астенія, анорексія, кишкові розлади, змінюється пігментація шкіри.

Статеві залози

Яєчники та яєчка - парні органи.

В ранньому дитячому віці статеві залози відіграють порівняно незначну роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання.

За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорос-лої жінки, однак розміщені вони вище над входом у малий таз.

У віці 2-5 років вони опускаються в малий таз, займаючи звичайне положен-ня.

Крім продукування яйцеклітин, яєчники виробляють статеві гормони - естрогени, що впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак. Вони беруть участь в активації проферментів, необхідних для по-будови білків і стимуляції багатьох процесів обміну.

Протягом перших 6-7 років життя статеві гормони не впливають на ріст і роз-виток дитини.

В препубертатному періоді (з 8-12 років, до першої менструації) відбуваєть-ся помітна статева диференціація організму, зумовлена інкреторною діяльністю залоз.

В пубертатному віці (до 18 років) посилюється і завершуються процеси ста-тевого дозрівання.

В яєчках виробляються чоловічі статеві гормони - тестостерон і андросте-рон.

Під впливом тестостерону формуються і розвиваються зовнішні статеві ор-гани, простата і сім'яні міхурці, він має виражену анаболічну дію.

 

Гіперфункція статевих залоз призводить до передчасної появи точок окостеніння, швид-шого темпу статевого дозрівання, до раннього встановлення сперматогенезу у хлопчиків та овуляції у дівчаток.

 

Знижена функція статевих залоз проявляється розвитком гіпогонадизму, що включає ожиріння, недорозвиток статевих органів, затримку фізичного та статевого розвитку.

Гіпофункція статевих залоз спостерігається і при деяких хромосомних захворюваннях: синдромах Шерешевського-Тернера, Клайнфельтера.

Анатомо-фізіологічні особливості сечової системи.

Методи обстеження сечової системи у дітей.

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НИРОК

Нирки мають своєрідну форму. Маса їх по відношенню до маси тіла майже завжди постійна і складає у дітей 1/100 маси тіла, у дорослих 1/200-1/250 (тобто відносно більша, ніж у дорослих), складає приблизно 11-12 г.

До року маса нирки потроюється, а до 15 років зростає у 10 разів.

Ріст нирок і розвиток ниркових структур ідуть нерівномірно.

Ці процеси більш виражені на першому році життя і в період статевого доз-рівання.

У новонароджених форма нирок майже кругла, а з віком вони набувають бо-бовидної форми.

Довжина нирок, як правило, не перевищує висоти тіл чотирьох поперекових хребців, різниця в довжині правої і лівої нирок - 1см, права нирка дещо більша лі-вої. Ширина нирки у дітей першого року життя складає в середньому 65% її дов-жини. З віком ріст нирок в довжину випереджає їх ріст в ширину, і у дітей стар-шого віку ширина нирок складає близько 50% довжини органа (у дорослих - 30-35%).

Розташовані нирки вище, ніж у дорослих. У новонароджених нирки розмі-щуються на рівні І-V поперекового хребця, а у дітей старшого віку - між ХІ грудним і ІV поперековим хребцями.

Ліва нирка знаходиться дещо нижче правої, але різниця в розташуванні ни-рок в нормі не перевищує висоти тіла одного хребця.

Більш низьке розташування нирок спостерігається у дітей 7-8 річного віку. Нирки розмі-щені поблизу аорти в заочеревинному просторі та інтенсивно кровопостачаються, зовні вони вкриті фіброзною капсулою, яка у новонароджених дітей дуже тонка і безпосередньо прилягає до паренхіми внаслідок відсутності жирової капсули.

Фіксуючий апарат нирок (фіброзна капсула, зв’язки (lig.hepatorenale, lig. lienorenale, lig. duodenorenale) і судини, навколониркова жирова клітковина, фасція) у дітей раннього віку не-достатньо розвинений.

Це пояснюється відсутністю жирової капсули і недостатнім розвитком зв’язкового апа-рату. Остаточне формування механізму фіксації закінчується тільки до 5, а іноді лише до 8 ро-ків.

Недостатній розвиток фіксуючого аппарату нирок сприяє більшій фізіологічній їх рухо-мості у дітей молодшого віку, зумовлений актом дихання, зміною положення тіла. Фізіологічна рухливість нирок дорівнює висоті тіла одного поперекового хребця і складає в середньому 1-2 см. При зміщенні нирок на 1,5 і більше поперекових хребців можна допустити наявність у дитини патологічної рухливості нирки (нефроптоз).

В період інтенсивного росту дитини в довжину (пубертатний період) недостатній розв-иток механізму фіксації нерідко сприяє виникненню нефроптоза, що створює умови для роз-витку запальних захворювань нирок.

Велика рухливість нирок і більш низьке їх розташування дозволяють у дітей перших трьох років життя пальпувати нирки через передню черевну стінку.

ВИСНОВОК: анатомічними особливостями нирок є:

1) відносно великий об’єм і маса;

2) більш низьке розташування;

3) велика фізіологічна рухливість;

4) недостатній розвиток фіксуючого апарату.

В нирках розрізняють зовнішню (коркову) і внутрішню (мозкову) речовини. Корковий шар у новонароджених розвинутий слабо.

У новонароджених і дітей перших років життя визначається онтогенетична незрілість нир-кової тканини з недостатнім розвитком коркової речовини. Товщина коркового шару у новона-роджених складає 1/4 частини мозкового, в той час як у дорослих - 1/2.

В 7 років встановлюється таке співвідношення між корковою і мозковою речовинами, як у дорослих. Мозковий шар нирок у дітей виражений достатньо добре.

Інтерстиціальна тканина слабо розвинута, тому у дітей рідко виникає інтерстиціальне уш-кодження нирок (інтерстиціальний нефрит).

Гістологічні особливості. Структурно-функціональною одиницею ниркової тканини є нефрон. Він складається з клубочка, кровоносних капілярів і системи ниркових канальців.

Загальна кількість нефронів в обох нирках складає приблизно 2 млн. Розміри нефронів і їх ниркових клубочків збільшуються з віком.

Утворення нових нефронів завершується до 20 дня постнатального розвитку.

У новонароджених і дітей раннього віку нирки зберігають властивості ембріональної бу-дови, що проявляється у їх дольчатості. Нирки мають 10-20 дольок, поділених між собою бо-рознами, що зникають до 2-4 років.

Наявність дольчатої нирки у більш старшому віці вважається аномалією, що має назву губчатої нирки.

Особливості сечовивідних шляхів

Ниркові лоханки у новонароджених і грудних дітей мають відносно великі розміри, їх стінки слабо розвинуті, гіпотонічні (слабкий розвиток м’язових і елас-тичних волокон).

Тому форма лоханок може бути різною: ампулярною, галузистою, мішковид-ною.

Остаточне формування ниркової лоханки проходить до 12-го місяця життя дитини.

Слабкий розвиток м’язових і еластичних волокон, відносно великі розміри лоханок, гіпотонія стінок спричиняють застій сечі і розвиток запального процесу.

У дітей до 5 років переважає внутрішньониркове розміщення лоханок, вони знаходяться всередині ниркового синуса. В наступні роки по мірі розкриття нир-кового синуса лоханки роз-міщуються позанирково.

Сечоводи у дітей відносно ширші і довші, ніж у дорослих. Довжина сечово-да у новонародженого складає 6-7 см, у 1-річної дитини -10 см, до 4 років -15 см, у дорослого - 20-28 см.

Сечоводи у новонароджених звивисті, зі складчастою слизовою оболонкою, яка до 1-го року вирівнюється.

Еластичний шар сечоводів відсутній, що спричиняє атонію стінок сечоводів.

Ці особливості у поєднанні з перегином сечоводів на рівні безіменної лінії спричиняють застій сечі і виникненення мікробно-запальних процесів у лохан-ці.

 Дистальний відділ сечовода у новонароджених дітей дуже короткий і довжи-на внутрішньоміхурового сегмента не перевищує 0,5 см. До 10-12 років вона збільшується до 1,5 см.

Такий короткий внутрішньоміхуровий сегмент сечовода спричиняє роз-виток міхурово-сечовідного рефлюкса, тобто призводить до зворотнього за-киду вмісту сечового міхура в сечовід (або навіть в лоханку).

Сечовий міхур у немовлят розташований вище, ніж у дітей шкільного віку, частково заходить в малий таз, з віком поступово опускається в порожнину мало-го тазу, це дозволяє пальпувати його у дітей раннього віку, в наповненому стані пропальповується на рівні пупка і навіть вище.

Вільний від сечі сечовий міхур має веретеноподібну або грушоподібну фор-му. У дівчаток шкільного віку він набуває круглу, у хлопчиків зберігає овально-подовгасту форму.

М’язовий шар і еластичні волокна розвинуті слабо, краще виражений поз-довжній м’язовий шар стінки сечового міхура, циркулярний шар виражений слаб-ше.

Активний розвиток м’язового шару спостерігається з 6 років. Гирла сечово-дів мають форму ямки, зяють із-за слабкого розвитку м’язових волокон в цих ді-лянках.

Слизова оболонка сечового міхура, представлена сполучнотканинною осно-вою, відносно товста і розвинена краще, ніж у дорослих. Проте вона рихла, ніж-на, добре васкуляризована, що зумовлює частий розвиток запального процесу.

Місткість сечового міхура складає:

- у новонародженого приблизно 50 мл;

- у річної дитини до 200мл;

- у віці 9-10 років - 600-900 мл.

Сечовипускний канал як у хлопчиків, так і у дівчаток в ранньому віці більш короткий, зі слабо вираженою складчатістю слизової оболонки, що містить мало сполучнотканинних волокон і еластичної тканини, більш широкий.

У новонароджених хлопчиків він має довжину 5-6 см, до періоду статевого дозрівання збільшується до 12 см (у дорослого до 18 см).

У дівчаток при народженні довжина сечовипускного каналу складає 1-3 см, а до періоду статевого дозрівання досягає 3-5 см.

Складки слизової сечовипускного каналу розвинені слабо.

Зовнішній отвір сечовипускного каналу у дівчаток зіяє, передній край його гладкий, задній покритий ворсинками, які перешкоджають проникненню інфекції з розміщеного поблизу заднього проходу. Це вимагає ретельного гігієнічного дог-ляду за дітьми.

Функції нирок

Клубочкова фільтрація: у новонароджених виражена слабо, що пояснюєть-ся незрілістю клубочка і низьким артеріальним тиском (ще більш незріла вона у плода).

Загальна фільтруюча поверхня менша, ніж у дітей більш старшого віку, а ве-личина клубочкової фільтрації знижена.

Величина клубочкової фільтрації досягає показників дорослого тільки до кін-ця 1-го початку 2-го року життя.

Низький рівень клубочкової фільтрації у новонароджених і дітей першо-го року життя зумовлений: низьким АТ, меншим діаметром відвідної судини (на 1/3 менше діаметра привідної судини), меншою проникністю клубочків і відносно малою сумарною фільтруючою поверхнею клубочків, яка в 5 разів менша, ніж у дорослих.

Нирки ембріона починають функціонувати відносно рано. Сечоутворення у плода зареєст-ровано на 9-10-му тижні гестації. Однак, в цей період роль нирок як екскреторних органів не має практичного значення. Функцію екскреції виконує плацента.

Функціонування нирок в антенатальному періоді має значення лише для "тренування " ор-гану і підготовки до функціонування в постнатальному періоді.

Функції нирок після народження:

1) участь у підтриманні стабільності концентрації осмотично активних речовин крові та інших рідин організму (осморегуляція);

2) регуляція об’єму крові та позаклітинних рідин (волюморегуляція);

3) регуляція іонного складу крові;

4) регуляція кислотно-основного складу (КОС);

5) екскреція кінцевих продуктів азотистого обміну і чужерідних речовин;

6) екскреція надлишку ряду органічних речовин (амінокислоти, глюкоза та ін.);

7) метаболізм білків, вуглеводів, ліпідів;

8) регуляція артеріального тиску;

9) регуляція еритропоезу;

10) індукція ряду біологічно активних речовин (активний віт. Д, простагландини та ін).

Ці функції здійснюються за рахунок процесів, які проходять в паренхімі нирок: фільтраціії рідини в клубочках, реабсорбції, секреції в канальцях, синтезу нових сполук.

Згідно сучасних даних, всі нефрони у людини постійно функціонують. Завдяки їх діяль-ності здійснюється ниркова регуляція постійності внутрішнього середовища і виведення нирка-ми токсичних речовин, продуктів метаболізму. Наслідком цієї діяльності є сечоутворення.

 

Функція канальцевого апарату. Інфільтрат плазми крові в ниркових канальцях значно змінюється в об’ємі, за якісним складом, в результаті чого виникає остаточна сеча.

Канальцева реабсорбція у новонароджених і дітей першого року життя недосконала. Мак-симальна канальцева реабсорбція глюкози в розрахунку на стандартну поверхню тіла у новона-роджених дітей складає 1/5 величини дорослих і досягає значення дорослих до 10-12 років.

До кінця першого року життя здатність до реабсорбції глюкози складає 50% відповідної величини дорослих.

Незрілість канальцевої реабсорбції глюкози зумовлює у дітей першого року життя фізіологічну глюкозурію, що супроводжується появою глюкози в сечі. Вона виникає при значно меншому навантаженні нефрона глюкозою (140-150 мг%), ніж у дорослого (170-180 мг%).

Натрій основний катіон ультрафільтрату плазми, який забезпечує на 90% осмотичний тиск в проксимальному канальці. Реабсорбція Na+ в цьому відділі канальцевої системи, як і в інших частинах нефрона, є активним процесом. Нирки дитини перших місяців життя реабсорбують Na більш ефективно, ніж нирки дорослих. Тому вміст Na+ в сечі дітей в 5 раз менший, ніж у дорос-лих, хоча фільтрація в 2 рази менша, ніж у дорослих.

Більш виражена реабсорбція Na+ у новонароджених сприяє його затри-мці в організмі при надлишковому поступленні електролітів. Тому у дітей є схильність до утворення набряків і інших проявів гіперсалемії.

Здатність нирок до активної канальцевої реабсорбції значно зростає до  5-6 міс життя і повністю функціонує до кінця року.

Низька ефективність нирок новонароджених до регуляції КОС обмежує компенсаторні можливості організму при різних порушеннях КОС. Тому діти більш схильні до харчових і ендогенних ацидозів.

Недосконалість водовивідної функції пояснює високий діурез (виділення сечі за одиницю часу). Добова кількість сечі з віком зростає.

До кінця першого місяця життя добовий діурез складає 200-300 мл, до кінця року - 600 мл. У дітей, старших року і до 10 років добовий діурез можна визначити за допомогою емпіричної формули:

600+100(n-1), де n - вік дитини в роках.

Діти, старші 10 років виділяють за добу стільки ж сечі, скільки й дорослі (1700-2000 мл).

Однак нирки дитини здатні до виведення води, якщо вона вводиться не одно-моментно, а дробно протягом доби. У зв’язку з таким великим діурезом, інтенсив-ністю обміну речовин, швидким водним обміном, діти вимагають більше води на 1 кг маси.

Так:

- у новонародженого потреба у воді складає 180-200 мл/кг;

- в 6 міс 150 мл/кг;

- в 1 рік - 120-130 мл/кг, 2-3 роки - 90 мл/кг;

- у дорослих 40-50 мл/кг.

Слід згадати, що вміст води в організмі новонародженого складає 75-80% його маси, у дорослих 60%.

Відносний об’єм позаклітинної рідини у дорослих в 2 рази менший, ніж у

новонароджених (відповідно 20% і 40%), що спричиня легке зневоднення орга-нізму дитини раннього віку.

З іншої сторони, великий об’єм позаклітинної води і сповільнена водови-дільна здатність нирок можуть призвести при водному навантаженні до гіпергід-ремії, що проявляється набряками.

Ці особливості слід враховувати в клінічній практиці при встановленні опти-мального водного режиму.

В перші дні життя дитини частота сечопуску складає 5-6 разів за добу (олі-гурія або анурія).

На 3-4-й день життя число сечовипускань зростає і з 2-го тижня складає 20-25 разів на добу.

Така кількість сечопуску зберігається до 6 міс., згодом зменшується до 15-20 разів, до року 10-15 разів на добу, в дошкільному і шкільному віці - до 6-8 ра-зів за добу.

У дітей до 6-ти міс. частота сечопуску визначається як фізіологічна полакі-урія. В середньому при кожному сечопуску діти виділяють:

- новонародженні - 10-15 мл;

- в 6 міс - 30 мл;

- в 1 рік - 60 мл;

- в 3-5 років - 90-100 мл;

- в 7-8 років - 150 мл;

- в 10-12 років -250 мл.

Добова кількість сечі може коливатися в широких межах.

Це залежить від характеру вигодовування, кількості вжитої їжі, температури оточуючого середовища та інших факторів.

Дитина більше виділяє рідини при більш низькій температурі оточуючого се-редовища, тоді як при високій температурі у зв’язку із збільшеною втратою води шляхом дихання через шкіру сечі виділяється менше.

Концентраційна функція нирок у дітей перших місяців життя дуже обме-жена. В цьому віці нирки не здатні утворювати гіпертонічну сечу. До 3 міс. дити-на виділяє сечу меншої корцентрації, ніж плазма крові. Це зумовлено: короткими петлями Генле, зниженою чутливістю дистальних канальців до дії антидіуретич-ного гормону, що має вплив на механізм осмотичної концентрації сечі.

Концентраційна здатність нирок вдосконалюється до 4-6-го місяця життя, хо-ча досягає рівня дорослих тільки до 9-12 міс.

У зв’язку з низькою концентраційною здатністю низька і відносна густина сечі. Тільки у новонароджених в перші дні життя відносна густина сечі складає 1006-1012 за рахунок невели-кої кількості сечі.

Згодом відносна густина зменшується і у дітей грудного віку складає 1002-1006, в 2-5 ро-ків - 1009-1016, в 10-12 років наближеється до величин дорослих - 1012-1025.

Враховуючи те, що у створенні осмотичної концентрації сечі істотне значення має сечови-на та сечова кислота, що є продуктами пуринового і білкового обміну, харчування дитини по-винно містити адекватну кількість білка. Білкове навантаження негативно впливає на концент-раційну здатність нирок.

Таким чином, дитина народжується з морфологічно і функціонально не-дозрілими нирками. Однак функція нирок достатня для забезпечення гомео-стазу в суворо фізіологічних умовах. Будь-яка зміна рівноваги може призвести до порушень гомеостазу, особливо при захворюваннях дитини.

ОСОБЛИВОСТІ НЕФРОЛОГІЧНОГО ОБСТЕЖЕННЯ В ПЕДІАТРІЇ

В комплекс обстеження дітей входять:

- Клінічні методи.

- Генетичні.

- Клініко-лабораторні.

- Інструментальні неінвазивні (ультразвукові, тепловізійні, рентгено-радіологічні).

- Інструментальні ендоскопічні (цистоскопія).

- Морфобіоптичні.

Клінічні методи

Збір скарг спрямований на виявлення болей в животі, попереку, головного болю, дизурич-них розладів, спраги, почащений або рідкий сечопуск, нічне або денне нетримання сечі,загаль-не нездужання, втомлюваність, дратівливість, підйом температури тіла, блювання, пронос.

У дітей раннього віку скарги матері на млявість дитини, відмову від їди, підйом темпера-тури тіла, блювання, пронос, зміну кольору сечі на пелюшці.

Збираючи анамнез важливо уточнити стан здоров’я матері у всі її вікові періоди, можли-вість впливу тератогенних факторів, перенесені захворювання, застосування нею нефротоксич-них медикаментів.

Встановлюють наявність у дитини рахіту, гіпервітамінозу Д, поствакцинальних реакцій, частих ГРВІ, скарлатини, що можуть зумовити появу нефропатії.

Уточнюють зв’язок з передуючим інтеркурентним захворюванням (рахіт, ГРВІ, скарла-тина і т.д.) при яких виникнення ниркового захворювання є характерним для вроджених та спадкових захворювань нирок, через деякий час після інтеркурентного - для патології нирок, пов’язаній з утворенням імунних комплексів в організмі.

Вживанням дитиною нефротоксичних ліків (препарати тяжких металів, аміноглікозиди, бісептол, поліміксин, тетрациклін, еритроміцин, циклофосфан та ін.) також слід виявити при опитуванні.

Огляд дитини включає оцінку фізичного розвитку (відставання спостерігається при спад-ковій патології нирок, хронічній нирковій недостатності; ожиріння при вживанні стероїдів, по-єднаній патології гіпоталамо-гіпофізарної системи і нирок), виявлення зміни ходи при остеопо-розі, зумовленому нефропатією, зовнішніх малих аномалій (при спадкових нефропатіях), проя-вів ексудативнока-тарального діатезу, наявність зовнішніх екстраренальних ознак ураження се-човидільної системи ("ниркова" блідість, яка не супроводжується анемізацією дитини, набряки, геморагії).

Вивчають при огляді загальний стан дитини, поведінку, активність.

Оглядають шкірні покриви (колір, сухість, наявність разчухів), слизові оболонки ротової порожнини (стан і колір).

Визначають набряки на обличчі, кінцівках, тулубі.

Вимірюють розміри, оцінюють форму живота.

Спостерігають за зміною поведінки дитини під час сечопуску.

Нирки пальпуються у дітей до 3-х років, при збільшенні в 1,5-2 рази, нефроптозі, загаль-ному виснаженні.

Пальпація нирок в горизонтальному положенні:

1 етап. Дитина лежить на спині зі злегка зігнутими й розведеними ногами в колінних суг-лобах на горизонтальній поверхні. Руки дитини розміщені вздовж тіла.

2 етап. Для пальпації правої нирки ліву руку підкладають під праву поперекову ділянку в поперечному до тулуба напрямку. Пальці цієї руки складені разом і випрямлені, впираються в кут, утворений ХІІ ребром і довгими м'язами спини.

3 етап. Праву руку кладуть на живіт вздовж зовнішнього краю правого прямого м'яза жи-вота так, щоб кінці пальців були навколо реберної дуги. Пальці складені разом і розміщені пер-пендикулярно лівій руці.

4 етап. Під час видиху лікар праву руку занурює в черевну порожнину в напрямку до зад-ньої стінки і намагається доторкнутися до пальців лівої руки.

5 етап. Одночасно лівою рукою піднімає догори поперекову ділянку, намагаючись набли-зити нирку до передньої черевної стінки.

6 етап. Під час глибокого вдиху нирка злегка опускається і за певних умов її можна про-пальпувати. При цьому пальцями правої руки можна відчути нижній полюс нирки. Провівши пальцями вздовж нижнього полюса нирки , можна оцінити його еластичність, форму, товщину, болючість, ступінь рухливості.

 

Пальпація нирок у вертикальному положенні:

NB! Методика пальпації запропонована С.П.Боткіним, дозволяє виявити опущену або па-тологічно рухливу нирку.

1 етап. Пацієнт стоїть зі злегка нахиленим вперед тулубом (для розслаблення м'язів пе-редньої черевної стінки).

2 етап. Руки лікаря розташовуються аналогічно як і при пальпації у горизонтальному по-ложенні: ліва паралельно і на рівні ХІІ ребра, права - вздовж зовнішнього краю прямого м'яза живота, перпендикулярно лівій руці.

3 етап. Під час глибокого видиху лікар намагається звести руки разом і пропальпувати нирку.

Пальпація сечового міхура:

1 етап. Сечовий міхур перед пальпацією повинен бути звільнений від сечі.

2 етап. Пальпацію проводять двома руками одночасно в надлобковій ділянці.

3 етап. Бімануальна пальпація дозволяє виявити пухлину або камінь у сечовому міхурі, однобічне випинання над лобком (дивертикул сечового міхура), овальний еластичний утвір з гладкою поверхнею, що іноді досягає пупка (гостра або хронічна затримка сечі).

NB! У нормі сечовий міхур пальпується в дітей до 2-х літнього віку.

Пальпація живота визначає рідину в черевній порожнині, болючісті і чутливість в про-екції нирок.

Пальпація гомілок, поперекової ділянки, низу живота проводиться також з метою визна-чення набряків.

Перкусія визначає вільну рідину в черевній порожнині (в положенні тіла вертикально та горизонтально), допомагає оцінити стан наповнення сечового міхура, визначає болючість в про-екції нирок - Симптом Пастернацького.

Для виявлення асциту (вільної рідини в черевній порожнині) необхідно провести перкусію в горизонтальному і вертикальному положеннях.

Перкусія живота в горизонтальному положенні:

1 етап. Пацієнт лежить на горизонтальній нерухомій поверхні (ноги випрямлені в колін-них і кульшових суглобах, руки вздовж тіла).

2 етап. Палець-плесиметр розташовують вздовж передньої серединної лінії. При цьому середня фаланга пальця-плесиметра розташовується на пупку.

3 етап. Перкусія тиха, проводиться по пупковій лінії в напрямку правого і лівого бічних відділів живота до переходу тимпанічного звуку в тупий.

В нормі це місце переходу збігається з передньою пахвинною лінією.

Перкусія живота у вертикальному положенні:

При вертикальному положенні пацієнта рідина накопичується внизу живота.

1 етап. Палець-плесиметр розміщують вздовж пупкової лінії. При цьому середня фаланга пальця розташовується на пупку.

2 етап. Проводиться тиха перкусія. Перкусію проводять зверху (від пупкової лінії) вниз (до лобка) до одержання тупого перкуторного звуку.

Визначення симптому Пастернацького

1 етап. Пацієнт стоїть або сидить спиною до джерела світла.

2 етап. Лікар розташовується ліворуч від пацієнта.

3 етап. Ліву руку кладе на поперекову ділянку (праворуч, а потім ліворуч).

4 етап. Ребром долоні правої руки наносить короткі не сильні удари по зовнішній поверх-ні лівої руки.

5 етап. З'ясувати в пацієнта, чи супроводжується постукування болісними відчуттями. Якщо так, то з якої сторони і куди віддає біль.

Перкусія сечового міхура:

Перкуторне обстеження проводять при наповненому сечовому міхурі для визначення ви-соти стояння останнього над лобком.

1 етап. Пацієнт обличчям обернений до джерела світла.

2 етап. Лікар сидить праворуч від пацієнта.

3 етап. Палець-плесиметр лівої руки кладуть паралельно лобку і перкутують зверху вниз по середній лінії починаючи від пупка до лобка (застосовують тиху перкусію).

4 етап. Поява притупленого перкуторного звуку свідчить про висоту стояння верхнього полюса наповненого сечового міхура над лобком.

NB! Перед обстеженням необхідно спорожнити сечовий міхур і з'ясувати, чи був у дити-ни стілець. Переповнений сечовий міхур або розтягнуті каловими масами петлі кишок дадуть при перкусії притуплення, які не дозволять визначити дійсний рівень рідини.

Клініко-лабораторні методи

- Загальний аналіз сечі.

- Аналіз сечі за Нечипоренко.

- Аналіз сечі за Зимницьким.

- Аналіз сечі за Каковським-Аддісом.

- Аналіз сечі за Амбурже.

- Бакпосів сечі з визначенням чутливості флори до антибіотиків.

Методика забору сечі на дослідження у дітей різних вікових груп

Перед забором сечі на дослідження необхідно провести ретельний туалет зовнішніх статевих органів. 

Дівчаток грудного віку кладуть на підкладний гумовий круг, під який підставляють суху чисту глибоку тарілку.

Хлопчикам грудного віку підклеюють липким пластирем до статевого члена пробірку.

Діти старшого віку збирають сечу у скляну банку або чистий сухий горщик. Перша пор-ція сечі випускається в унітаз.

- Для загального аналізу сечі, на пробу за Амбурже, Нечипоренко збирають ранкову сечу.

- Для проби за Каковським-Аддісом сечу збирають в одну посудину впродовж 12-24 го- дин, починаючи з 20.00.

- Для проби за Зимницьким збирають 8 порцій сечі з тригодинними проміжками: о 9-00, 12-00, 15-00, 18-00, 21-00, 24-00, 3-00, 6-00. Для вільної проби за Зимницьким збирають сечу при довільному (поза певними годинами) сечовипусканні.

Сеча до дослідження зберігається в холодному місці.

В направленні в лабораторію вказують прізвище, ім’я, вік дитини, мету дослідження.

Для бактеріологічного дослідження забір сечі проводять після попередньої обробки зовнішніх статевих органів розчином фурациліну 1:5000, перша порція сечі випускається, нас-тупна - в стерильну банку чи пробірку, яку відразу закривають і направляють в лабораторію. Забір сечі здійснюють м’яким або твердим катетером.

Особливості догляду за хворими

Температура повітря в палатах має бути не нижче 20-22°С. Приміщення слідпровітрюва-ти не менше 3-х разів на добу.

Дітям рекомендують носити одяг з натуральної тканини - вовняну натільну білизну, вов-няні шкарпетки, широкий пояс на тілі.

Постіль має бути зручною, теплою, чистою.

У дітей перших років життя, а також при нетриманні сечі під простирадло кладуть медич-ну клейонку.

Обов’язковим є ранковий туалет, регулярні гігієнічні ванни.

Медичний персонал повинен проводити ретельний контроль об’єму випитої та виділеної рідини. Режим годування: для дітей старших 2-х років 4-разове вживання їжі з виключенням гострих, солоних, копчених, смажених страв. При набряках обов’язковим є обмеження кіль-кості рідини. При гломерулонефриті призначається безсольова дієта з обмеженням кількості білка. При нічному нетриманні сечі дієта характеризується обмеженням рідини у вечірні години і дачею солоних страв увечері.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

43090. ОБЛАКО ТЕГОВ ДЛЯ ИНФОРМАЦИОННОЙ ФИЛЬТРАЦИИ ДАННЫХ 33.5 KB
  Для параллельных вычислений особенно важен вопрос оценки эффективности. В случае визуализации больших объемов данных, этот вопрос связан с тем, в таких случаях для сокращения времени работы и объема пересылок лучше применять параллельный рендеринг, а в каких фильтрацию данных
43091. Привод стенда балансировки роторов электродвигателей выполненного по системе генератор двигатель (ГД) без обратных связей 4.33 MB
  Процесс развития автоматизации электроприводов может быть разбит на два основных этапа. К первому этапу относиться создание устройств, предназначенных для выполнения операций автоматического управления собственно электроприводом. Сюда включают операции пуска, торможения, реверса, изменения скорости и т.п.
43092. Проектирование РПУ 581 KB
  Для постоянства уровня выходного сигнала при значительных изменениях его на входе придется включить в схему систему АРУ и несколько каскадов УПЧ. Избирательность по зеркальному каналу будет обеспечивать преселектор а избирательность по соседнему каналу неперестраеваемые фильтры каскадов УПЧ. спектр импульса занимает широкий диапазон частот и необходимо выполнить условие о неискажении формы импульсного сигнала при усилении далее система АРУ регулирующая входное напряжение первых каскадов УПЧ которые осуществляют основное...
43093. Дидактичний проект розробки заняття навчання технічній творчості 1.78 MB
  Так можна сказати що творчість як діяльність це результат що є створення нових оригінальних і більш сучасних матеріальних і духовних цінностей що володіють об'єктивною чи суб'єктивною значимістю а в свою чергу технічна творчість являє собою ефективний засіб виховання цілеспрямований процес навчання та розвитку творчих вмінь учнів у результаті створення матеріальних технічних об’єктів з проявами корисності та новизни. Основними формами технічної творчості є: – бригада раціоналізаторів;...
43094. Расчет параметров компенсированной линейной дискретной антенны 347.5 KB
  Требования к синтезу антенны . Построение в декартовых координатах диаграмм направленности лепестков антенны . Расчет разности фаз и временной задержки для каждого элемента антенны 11 7.
43096. Проектирование силового одноосного гиростабилизатора на дважды интегрирующем гироскопе 5.81 MB
  подпись дата инициалы и фамилия САНКТПЕТЕРБУРГ 2010 Содержание: Введение 3 Техническое задание 5 Принципиальная кинематическая схема 6 Оценка условий эксплуатации проектируемого устройства 8 Аналитическое описание проектируемой системы 11 Математическая модель 11 Структурная схема проектируемого устройства 14 Выбор элементной базы 18 Стабилизирующий привод 18 Усилитель 21 Датчик угла по оси стабилизации 22 Чувствительный элемент 24 Датчик момента 24 Токоподводы...
43097. Расчет усилителя мощности звуковой частоты, состоящая из регулятора громкости, тембра и ИМС 789 KB
  Допустимый уровень нелинейных искажений: не более 1 9 Предусмотреть регулировку громкости и тембра по ВЧ и НЧ плавно потенциометром. Выбор и обоснование структурной схемы Вх Вых РГ регулятор громкости РТ – регулятор тембра T7283P – усилитель мощности. Регулятор тембра является обязательным узлом современного высококачественного устройства звуковоспроизведения...