23499

Встановлення радянської влади і насильницька трансформація традиційного життя села

Контрольная

История и СИД

Наступ на українське село у 1918 році, конфлікт інтересів та продовольча розкладка. Негативне ставлення до українського селянства, методи реалізації продрозкладки та репресивна політика проти незгодних. Проведення заходів для внесення розбрату і розшарування українського села

Украинкский

2017-07-14

171 KB

50 чел.

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД СУМСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ –

ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

ТА РОБОТИ З ТАЛАНОВИТОЮ МОЛОДДЮ

Тема: Встановлення радянської влади і насильницька трансформація традиційного життя села

Суми 2016 рік

Савицький Артем – вихованець ОЦПО та РТМ гуртка «Юні екскурсоводи»; 8 кл.

Зякун Олександр Сергійович – ОЦПО та РТМ; керівник гуртка;

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ І. НАСИЛЬНЕЦЬКЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ НА СЕЛІ ………………………………………………………………………….……5

  1. Наступ на українське село у 1918 році, конфлікт інтересів та продовольча розкладка …………………………………………………………………….……5
  2. Негативне ставлення до українського селянства, методи реалізації продрозкладки та репресивна політика проти незгодних…………………..….7
  3. Проведення заходів для внесення розбрату і розшарування українського села ……………………………………………………………………………….10

РОЗДІЛ ІІ. НЕПРИЙНЯТТЯ БІЛЬШОВИЗМУ УКРАЇНСЬКИМ СЕЛОМ ...12

2.1. Національний склад у органах влади ……………………………………...12

2.2. Протидія більшовизму та підтримка бандитизму ………………………..15

2.3. Тимчасові поступки для села та уроки для більшовиків ………………...16

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………18

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………………...19

ДОДАТКИ ………………………………………………………………………..21

ВСТУП

Робота присвячена проблемі встановлення радянської влади в українському селі, насильницькій зміні традиційного побуту і життя селянства, значенню і проявам репресивної політики більшовиків щодо українського селянства.

У першій частині піднімаються такі питання: відношення більшовицької влади до українського селянства; економічна і духовна війна, яка проводилася політикою воєнного комунізму; руйнація ринку через наступ Червоної армії; конфлікт економічних прагнень селян і більшовиків; продовольча розкладка, як синонім контрибуції; реалізація репресивної політики проти незгодних; колективна відповідальність за непокору; провокаційна політика для вчинення розбрату на селі.

Друга частина присвячена непокорі селянства більшовизму, методам насильницького закріплення влади більшовиків у вигляді насадження на керівні посади представників інших народностей. Через негативне відношення влади виникають масові протести, партизанські рухи, підтримка бандитизму. На певний час більшовики змінили ставлення до селянства, пішли на певні поступки, зробили висновки, та конфлікт нікуди не зник, а набув уповільненого вигляду.

РОЗДІЛ І. НАСИЛЬНЕЦЬКЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ВЛАДИ БІЛЬШОВИКІВ НА СЕЛІ

  1. Наступ на українське село у 1918 році, конфлікт інтересів та продовольча розкладка

Перша і друга війни більшовицької Росії проти Української Народної Республіки, політика воєнного комунізму зачепили всі прошарки українського селянства.До українського села прибували більшовицькі загони з міст у пошуках хліба, м’яса, овочів, молока. Більшовики не гребували вилученням особистих речей у селян. Політка воєнного комунізму, впроваджена в Україні з 1919 року передбачала те, що селяни мали віддавати владі більшість з того, що вони виростили і надбали а натомість не отримувати нічого.

Крім того, протягом багатьох років більшовицька влада ставилася з цілковитою підозрою до українського селянства, яке не відповідало комуністичному баченню щодо побудови нового суспільного соціалістичного ладу. Селян цікавили не соціалістичні перетворення, а земля. Український селянин був скоріше прихильником індивідуального, а не колективного землекористування. У цьому полягала головна відмінність завдань більшовицької влади і селянства. Під гаслом боротьби з куркульством у селі розпочинається поборювання підприємливих, економічно незалежних селян.

Воєнний комунізм ніс в українське село не лише масові реквізиції, але й цілковите заперечення духовних і традиційних надбань, що його виробило селянство протягом століть. Конфлікт влади і селянства, що розгорівся наприкінці 10-х – на початку 20-х років ХХ століття мав характер протистояння не лише в економічному, а й у духовному сенсі. Більшовицькі керманичі розуміли це, і, очевидно, саме тому з початком радянізації проти українського села ведеться тотальна, а не лише економічна війна. Боротьба ця ведеться головним чином під керівництвом неукраїнських діячів. Для надійності ЦК РКП(б) лише за період з січня по листопад 1918 року відрядив в Україну 618 партійних працівників. Що це значить, стане зрозуміло, якщо нагадати, що вся КП(б)У влітку 1918 року нараховувала тільки 4,5 тис. членів, з яких 90 % становили не українці. Більше того, у Росії постійно формувалися не лише центральні, а й обласні партійні та державні органи влади України. [1]

Наприкінці листопада 1918 року почався наступ в Україну радянських військ під командуванням В. Антонова-Овсієнка. 250-тисячна Червона Армія була завчасно сформована влітку-восени 1918 року на території Росії та її коштом. Складалася вона з росіян і євреїв, а також 6 тис. башкирів і татар, 5 тис. китайців, 1 тис. угорців, 1 тис. латишів, окремого кавказького полку. Згідно наказу № 220 Реввійськради РСФРР від 13 листопада 1918 року та таємного додатку до нього за № 48 до складу командування, штабів, управлінь усіх частин і з’єднань, котрі наступали в Україну, були підібрані лише росіяни та євреї. Жителів України за цими документами можна було призначати на посади не вище командира батальйону, і то не масово. [2] Не важко собі уявити, що українське селянство було цілком чужим для цієї більшовицької армії та її провідників, що розуміли подальший розвиток села по-своєму. Центральною ідеєю комуністичної доктрини було знищення ринкових відносин, а, отже, й приватної власності. Передбачалося вилучення державою всіх засобів виробництва.

Для більшої частини селянства це передбачало відібрання засобів до існування. Мала постраждати таким чином не лише заможна частина села й переважна його більшість, бо праця селянина ґрунтувалася переважно на індивідуальній праці на землі. Таким чином, більша частина селянства опинялася у ворожому щодо більшовиків стані в якості ідеологічних ворогів. Подальший перебіг відносин влади й селянства лише підтвердить цей факт.

Встановлення радянської влади в Україні тісно пов’язане з насильством щодо населення. В умовах руйнування ринку через розгортання бойових дій селянство втрачало зацікавленість щодо збільшення результатів своєї праці. Для отримання продовольства комуністична влада застосовує насильницькі заходи. Насильство стає невід’ємною складовою політики більшовиків щодо селянства. 11 січня 1919 року з’явився декрет про продовольчу розкладку, яка протягом року поширилася на всі види продовольства і сільськогосподарської сировини.

Держава мала платити за вилучену продукцію лише символічну ціну. Обсяг вирощеної продукції при вилученні до уваги не брався, тому розкладку податком назвати не можна. Здійснення продовольчої розкладки обумовлювалися потребами держави без огляду на реальні можливості селян. Обсяги вилучення залежали від реальної спроможності державних органів їх здійснити.

Обсяги накладеної продрозкладки були досить тяжкими для виконання селянством. Наприклад, Бацманівська волость (тепер Роменського району Сумської області) у 1920 році мала виконати такий обсяг продовольчої розкладки: «хліба різного роду 149700 пудів, худоби 250, вівців 440, свиней 400, гусей 710, качок 280, курей 2700, сіна 2820 п., соломи 8070 п.»; до січня 1921 року з волості було вилучено 20 тисяч пудів хліба, конфісковану худобу й продукти харчування не підраховували взагалі. [3] Продрозкладка передбачала вилучення не лише продовольчих, але й матеріальних цінностей. [4]

  1. Негативне ставлення до українського селянства, методи реалізації продрозкладки та репресивна політика проти незгодних

У радянських документах, в яких йдеться про продрозкладку, вилучення продовольства та іншого майна у населення часто називається терміном «контрибуція».

Тлумачення слова «контрибуція» має таке формулювання: 1) повоєнні примусові платежі, що стягаються з переможеної держави державами-переможцями; 2) примусові грошові й натуральні побори з населення, що здійснюються під час війни чужоземними військами на захопленій ними території. [5] Політика більшовиків мала на меті не лише вирішення економічних потреб режиму, а й деморалізацію і упокорення селянства. Вилучення продовольства, залучення населення до громадських робіт (чищення снігу, наряд на підводи та інше) супроводжувалися насильством. [6] Самі директиви більшовицьких органів влади свідчать про насильницьке проведення продовольчої розкладки. Наприклад, Глухівських повітовий ревком 20 грудня 1920 року радить проводити розкладку на селі у такий спосіб: «Щойно загін вступить до села, зібрати Раду, після цього зборам пред’являється накладена на їхнє село продовольча розкладка, яку вони мають виконати найближчими днями. Водночас з цим брати заручників з куркульського елементу від 5-ти до 10-ти чоловік, котрих негайно направляти до Глухова у розпорядження Повітревкому для ув’язнення до Виправбудинку.Населенню повідомити, що заручників не буде звільнено допоки не буде виконана продовольча розкладка». [7]

Необхідно зазначити, що політика більшовиків щодо селянства у часі встановлення радянської влади просто вражає своїм негативним ставленням до простого селянства. Це спостерігається і серед посадових осіб, про що свідчать їхні директиви, і серед виконавців цих вказівок. Часом такі виконавці не лише втілювали настанови керманичів, а й воліли «провчити» селян. У лютому 1921 року командир загону з викачування цукру Дерев’янко свідчив: «Працюючи з викачування цукру мені довелося зустрітися з роз’їздами корпусу Котовського, які роз’їжджали хуторами Сумської волості […] де кавалеристи, відбираючи цукор, награбований у селян, міняли тут же все на самогон, і, роблячи самочинні обшуки, грабували селян і кількох ч[ервоноармій]-ців, але вони, погрожуючи, говорять, що ми приїхали у тил робити чистку…». [8]

Спроби окремих більшовицьких органів вгамувати вседозволеність більшовицьких військ особливої результативності не давали. У лютому 1921 року Сумська повітова ЧК розглядала справу коменданта 8-ї стрілецької дивізії Петрова, котрий у січні цього року разом з підлеглими червоноармійцями зґвалтував п’ятьох жінок на Кияницькому заводі, що знаходився на території нинішнього Сумського району. Петров часто відбирав цукор у населення, вимагав приносити йому самогон. [9] Звичайно, що подібні злочини типові для воєнної доби, але одна справа, коли вони відбуваються поодиноко, а зовсім інша річ, коли такі випадки стають наслідком державної політики.

Стосовно українського селянства репресивна політика більшовиків мала цілком плановий характер. Зокрема, у резолюції повітового паркому від 14 травня 1919 року наголошувалося: «Контрреволюції, що піднімає голову і підриває владу робітників і селян, спричиняє паніку серед робітничо-селянських мас, заважає викачуванню хліба та відмовляється щодо видачі надлишків, а також заважає об’єднанню сільської бідноти, відповісти нещадним терором. Боротьбу покласти на волосні виконкоми, комітети бідноти, комуністичні осередки та на місцеву повітову надзвичайну слідчу комісію». [10] Отже, хто не міг чи не бажав здавати продрозкладку, вважалися ворогом влади. Щодо них спрямовувалася репресивна політика, що мала різноплановий характер.

12 травня 1920 року засідання Сумського Бюро виконкому щодо продовольчого питання прийняло таке рішення: з огляду на невиконання деякими волостями хлібної розкладки вжити таких заходів: запропонувати уповноваженим виконкому – у Білопільській, Павлівській, Вирівській, Річанській та Миколаївській волостях щодо громадян, які не виконують розкладки вжити репресивних заходів у вигляді конфіскації у куркулів до 20 коней на волость. На засіданні розглядалося питання про відправлення військових загонів на допомогу уповноваженим виконкому для здійснення розкладки у Терешківській, Уляновській та Степанівській волостях. [11]

Один з проявів репресивної політики більшовиків щодо селянства – взяття заручників. Радянські та компартійні органи радили рекомендували брати заручників з числа «куркулів». Конкретних тлумачень цього слова не подавалося, тому ярлик «куркуля» можна було почепити на будь-якого селянина, що міг бути невдоволений політикою більшовиків. За намаганням представити боротьбу на селі як класову приховувалося намагання розколоти й знесилити українське село, зробити його покірним.

Для досягнення цієї мети годилися будь-які засоби. Заручників з числа селян брали практично в усіх регіонах. У «Протоколі № 29 пленарного засідання Роменського повітового виконкому» датованого 1919-м роком містилися рекомендації, що за кожного вбитого радянського працівника необхідно розстрілювати 10 заручників куркулів. [12]

Те, що така політика щодо селянства схвалювалася й заохочувалася владною верхівкою може підтвердити «Стисла інструкція щодо боротьби з бандитизмом та куркульськими повстаннями» від 20 квітня 1920 року, затвердженій РНК УСРР. Згідно неї передбачалося жорсткі заходи щодо селянства, включно з взяттям заручників, арештом усього чоловічого населення віком від 19 до 45 років, , накладання на нього контрибуції продовольством, грошима, обстріл населеного пункту або його знищення. [13]

  1. Проведення заходів для внесення розбрату і розшарування українського села

На селян покладалася колективна відповідальність за прояви невдоволення чи, бодай, за теоретичну можливість таких проявів. Вже мова йшла про те, що командний склад Червоної Армії в Україні складався переважно не з українців. Тому, власне, стає зрозумілим, чому більшовицьке військо так жорстко поводилося з українським селянством. Для нього українські селяни були чужим і ворожим населенням, упокорення якого для більшовиків було за всяку ціну і у будь-який спосіб.

У радянських документах часто згадується, що конфісковане у селян майно має передаватися бідноті. У такий спосіб більшовики намагалися розколоти село, нацькувати бідніших на заможніших, підступом змусити працювати селян на себе. Це підтверджують радянські документи. Завідуючий полтавським Агітпросвітом у 1919 році захоплено констатував про те, що «классовое разложение в деревне – на лице. Надо привнести в нее бе[з] всякой отсрочки, момент безпощадной классовой борьбы; надо экономически политически и неустанно коммунистическим словом ободрить бедноту и помочь ей организоваться». [14]

У 1921 році Президія ВУЦВК затвердила «Інструкцію до наказу про призначення відповідачів у населених пунктах, прилеглих до залізниць. Вказаний документ рекомендував: «Мати на увазі, що головною метою створення інституту відповідачів є аж ніяк не негайний розгром бандитизму шляхом репресій, що є нездійсненним, а внесення розбрату та розшарування до села...» [15] Відповідачів призначали не лише за псування залізниці, але й нищення телеграфного й телефонного зв’язку, теракти проти представників радянської влади. За нищення засобів комунікації на відповідачів накладався штраф: за спиляний стовп – два коня чи дві корови, за перерізаний дріт – одну голову худоби. За вбивство радянського активіста, червоноармійця, члена комітету незаможних губерніальна ЧК мала право виконати рішення про розстріл одного з відповідачів. За переховування тіл убитих покарання мали нести відповідачі з прилеглих сіл. Особа, призначена відповідачем, мала обмежену свободу пересування, без дозволу комітету незаможних селян не мала права залишити село. [16]

Для українського селянина притаманний свій особистий світогляд і спосіб життя, що формувався багато років. У прибулих з Росії більшовиках українське селянство бачило не лише ідейно чуже середовище, а й чуже національно. Попри кількасотлітнє панування Росії над українськими землями, селяни зберегли відчуття своєї української окремішності. Цікаво, що у 1920 році на бланку «Особистої відомості» організаційного відділу Полтавського губернського паркому КП(б)У в графі № 13, де йшлося про військову службу члена партії, знаходимо таке формулювання: «Чи були в москалях», [27] що було продовженням давнього виразу «поголили в москалі» на означення служби у російському, тобто, чужому війську. Отже, до цього часу серед українського загалу, зокрема, серед селянства існувало переконання про «своє» і «чуже». І от з приходом більшовиків це «чуже» починає чинити насильство. Для багатьох селян це було стимулом до повстанської боротьби проти більшовиків, бо іншого виходу вони вже не бачили. Проте, поруч зі страхом дії радянської влади приносили також і спроби протидії селянством. У таємному циркулярі секретаря ЦК КП(б)У, наркому продовольства і начальника управління народного комісаріату продовольства УСРР, що датується не пізніше червня 1922 року йшлося про те, що «Численні репресії, до яких змушені були вдаватися продоргани торік, часто не досягаючи мети, приносили з собою завжди край небажане озлоблення селян…». [18]

РОЗДІЛ ІІ. НЕПРИЙНЯТТЯ БІЛЬШОВИЗМУ УКРАЇНСЬКИМ СЕЛОМ

2.1. Національний склад у органах влади

Політика більшовиків щодо селянства здійснювалася в умовах нестабільності радянської влади. Селяни негативно реагували на реквізиції, переслідування, гоніння. Репресивними заходами більшовики воліли деморалізувати, розшарувати селянство, щоб воно таким чином боялося і через це визнавало радянську владу. Постійним супутником українського селянина на багато років стає страх, навіюваний йому владою. У п’єсі Афіногенова «Страх» професор Бородін виголошує всесильність цього відчуття, що утверджується як дієва зброя більшовицького режиму для свого існування. «Страх детермінує поведінку совітської людини.Знищіть страх – і відчиняться шляхи до добробуту, до творчої праці. Але страх – це диктатура. Знищити страх – значить знищити диктатуру. 80 % всіх досліджених живуть під вічним страхом на гримання і страти соціяльної підпори. Молочарка боїться конфіскати корови, селянин – примусової колективізації, совіт урядник – безнастанних «чисток», партійний урядник – обвинувачення в ухилі, науковий – обвинувачення в ідеалізмі, технік – в шкідництві. Живемо в добі великого «страху». [17]

У 1919 році більшовицькі політичні працівники скаржилися, що вони на межі відчаю через несприяйняття їх селянством. Спостерігалася паралізованість, моральний занепад політпрацівників, котрі нарікали, що всі волості і села є недоступними для них, бо підтримують і охоче постачають партизанські загони. [19] Причини для розчарування були. З рештою, навіть цілком мирні акції більшовиків часом сприймалися селянством вельми вороже. Наприклад, влітку 1919 року у с. Бобрик на Роменщині трапився жіночий бунт під впливом чуток з сусіднього села Засулля про те, що перепис дітей проводився з метою насильного їх відправлення до комун. Розлючені жінки ледь не вчинили розправу над головою колегії відділу народної просвіти, якому ледь вдалося втекти. Виступ жінок-селянок придушив більшовицький збройний загін. [20]

У багатьох місцевостях панувало безвладдя. Завінфрмвідділом ЦК КП(б)У на початку березня 1920 року повідомляв про становище у Глухівському повіті: «В уезде царит анархия и бандитизм. Работники не едут в деревню. 7-я дивизия положительно разграбила уезд. Крестьяне против советской власти… Общее собрание Глуховской организации К.П.У. констатировало, что подавление анархо-бандитов в уезд 7-й дивизией велось нетактично – применялось грубое насилие и накладывание неимоверных контрибуций.». [21]

Значна відповідальність за вчинені насильства і репресії проти селянства лежить на прибулих до України більшовицьких чиновників, військових і політичних діячів. У лютому 1920 року член колегії губпродкому Полтавщини Кондратенко у доповідній записці до ЦК прохав скласти з нього повноваження члена колегії. Своє рішення він мотивував тим, що серед членів колегії він один лише є місцевим працівником, а решта – направлені з півночі. На думку Кондратенка, «москвичі» надто різко й прямолінійно здійснюють продовольчу політику і цілком не рахуються з його дукою. [22] Масова кількість інонаціонального елементу серед більшовиків була добре помітною для селян. Більшовицька влада для українського селянства стає уособленням чогось чужинського і ворожого. У «Доповіді про роботу у селі» ЦК КП(б)У за 1919 рік констатується, що «Оставленная вне сферы организационных забот и идейного влияния со стороны Коммунистической Партии, деревня ответила на социалистическую конструкцию Советских органов в деревне ненавистью со стороны кулацких элементов, недоверием со стороны середняков и полным равнодушием со стороны бедноты.Так в период второго прихода Советской Власти оказалась Украина с Советскими органами, но без Советской Власти. Так складывалось в сознании щироких крестьянских масс отожествление коммунистов то с продовольственником – «голодавшим [справлено на «голодным»] кацапом», то с насильником «комунаром» [справлено на «комуниром»], то просто с «жидом». [23] Українські селяни розуміли більшовицьку владу як привнесену ззовні. Наприклад, у квітні 1920 року у Мерефі на Харківщині у прибулого більшовика Зайцева селяни запитували: «Чому Москва хліб бере, нам не дає?». [24]

Згідно звіту НКВС УСРР за 1920 рік національність голів, керівників різних ланок губернських та повітових виконкомів (ревкомів) в Українібула представлена таким чином: 167 складалася з українців, 146 – з росіян, 34  – євреїв, 3  – латишів, 3 – поляків, 2– естонці, 1– білорус, 1 – німець. [25] Тобто, з 357 осіб українців було менше 50 %. Це, власне, дані лише щодо одного відомства. Подібні ситуація помітна й в інших структурних одиницях більшовицьких органів влади.

На зміцнення радянській владі з Росії прибувають 30 тис. комуністів і 10 тис. комсомольців. А для того, щоб постійно мати в Україні під рукою надійні частини, Москва формує тут влітку 1919 р. 1-шу інтернаціональну дивізію. [26] Така політика свідчить про те, що більшовики в Україні головним чином покладалися на утвердження своєї влади шляхом залучення представників інших національностей, бо місцевим мешканцям довіри не було. Для багатьох селян більшовизм був втіленням чужого неукраїнського світу. Попри багаторічні спроби російських імперських властей стерти грані між Україною й Росією, їм так цього зробити й не вдалося.

2.2. Протидія більшовизму та підтримка бандитизму

Характеризуючи причини і характер селянського повстанського руху у 20-х роках радянський дослідник Б.Козельський у праці «Шляхом зрадництва і авантюр» (1927 р.) констатував, що: «Зацікавленість великої сили селянства успіхами бандитизму було, звичайно, дуже серйозним й небезпечним явищем…Бандитизм підтримували широкі маси сільського населення… Перше й основне завдання радянської влади було диференціювати село, треба було перенести громадянську війну в саме село.

Селянська молодь була для бандитизму найкращим елементом. Вихована в старих націоналістичних традиціях, вона мала перекручене уявлення про історію українського народу; затуманена своєрідною романтикою гайдамаччини, молодь постачала бандитські загони.». [28] Звичайно, те, що для більшовиків здавалося «затуманеністю», бо не відповідало комуністичним ідеалам, насправді підтримувало бойовий дух і традицію українського села. Ворожнеча з більшовиками – це був конфлікт не лише в економічній площині, але й у духовній, національній, культурній. Більшовики намагалися змінити не лише соціальний і майновий стан, але перевернути гори дном всю його сформовану за багато поколінь традиційність, внести розруху в його усталене життя. Намагання «перенести громадянську війну в саме село» свідчить про те, що, попри деякі суперечності, пов’язані з майновим та земельним станом, конфлікту і протистояння в українському селі не було. Чвари й протистояння прийшли в українське село з більшовика. У багатьох комуністичних документах йдеться про те, що для підкорення українського села необхідно внести в нього розкол.

2.3. Тимчасові поступки для села та уроки для більшовиків

Попри те, що більшовики виграли війну і залишилися при владі, у 1921-1922 роках 92 % земельного фонду залишилося у індивідуальному користуванні. [29] Успіхом повстанського руху було те, що селянам вдалося зберегти землю, хоч і на деякий час. На наш погляд, саме через те, що селяни взялися за зброю, їм вдалося певною мірою зберегти українську ідентичність і культуру. Завдяки вольовій позиції українського селянства вдалося вибороти поступку в радянської влади, що знайшла свій вияв в українізації.

Для більшовиків конфронтація з селянством на початку 20-х років стала певним уроком. Для реалізації своїх намірів комуністичній владі однієї збройної сили було недостатньо. З огляду на те, що відмовлятися від планів комуністичної перебудови села більшовики не збиралися, українському селу вирішили дати певний перепочинок. Водночас необхідно було вдосконалити і застосовувати ширший спектр соціально-політичних і культурних заходів для перетворень в українському селі, яких прагнули більшовики. Для цього комуністи мали владу і цілий державний апарат. Збройне протистояння між владою і селянством з 1923 року майже припинилося. Лише найзатятіші противники більшовицького режиму продовжували вести боротьбу протягом 1920-х років. [30] Але протистояння залишилося у соціокультурній сфері.

ВИСНОВКИ

Прихід більшовиків українське село сприйняло спочатку майже пасивно і лише політика жорсткого матеріального визиску й репресій проти селянства змусили українське село до радикальних дій. Більшовики, що намагалися утвердитися при владі в Україні розглядали українське село головним чином як постачальника матеріальних ресурсів. Мало знаючись на його традиціях культурі, більшовизм започатковує суспільно-політичні перетворення зовсім не рахуючись з інтересами села.

Ворожнеча між більшовиками і українськими селянами перетворюється на протистояння в етнічному, ментальному сенсі. На початку 1920-х років розгортається боротьба не лише на воєнному, але й на світоглядному рівні Для пересічного українського селянина більшовик – це, зазвичай, представник іншого народу, що прийшов відібрати чесно зароблене селянське добро і вивезти його за межі України.

Придушуючи селянський опір більшовицький режим боровся проти селянства не просто як суспільного прошарку, але головну небезпеку вбачав у національній його ідентичності, традиціоналізмі. Цілий ряд репресивних заходів, застосованих проти непокірного селянства на початку 20-х років, за визначенням самих більшовиків, не мав на меті негайного припинення збройного протистояння, а передбачав створення в українському селі атмосфери страху і небезпеки. Попри поразку збройного опору селянства, саме активна його протидія як носія української культури проти більшовизму дало можливість зберегти українську національну самобутність, виборола певні поступки для України у національному і культурному житті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Держалок М. Міжнародне становище України та її визвольна боротьба у 1917-1920 рр. – К., 1998. – С. 93.

2. Держалок М. Вказана праця – С. 33.

3. ДАСО. – ФР. 3579, – Оп. 1, – Спр. 16, – Арк. 46.

4. ДАСО. – ФР. 88, – Оп. 3, – Спр. 10, – Арк. 202.

5. Словарь иностранных слов. – М., 1986. – С. 250.

6. ДАСО. – ФР. 88, – Оп. 3, – Спр. 10, – Арк. 21; ДАСО. – ФР. 415, – Оп. 1, – Спр. 28, – Арк. 3.

7. Іванущенко Г.М. Залізом і кров’ю. Історико-документальні нариси. – Суми: Собор, 2001. – С. 23. – 190 с.

8. ДАСО. – Ф. Р. 88, – Оп. 3, – Спр. 10, – Арк. 33.

9. ДАСО. – Ф. Р. 88, – Оп. 3, – Спр. 10, – Арк. 237-239, 243.

10. Білас І.Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Кн. 2. – К.: Либідь-Військо України, 1994. – С. 25-26.

11. Власть Советам! (издание Сумского ревкома и паркома КП(б)У). – 27 мая 1920.

12. ДАСО. – Ф. Р. 1441, – Оп. 2, – Спр. 13, – Арк. 210.

13. ДАСО. – Ф. Р. 98, – Оп. 2, – Спр. 56, – Арк. 83-84.

14. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 61. – Арк. 43 зв.

15. ДАСО. – Ф. Р. 1241, – Оп. 2, – Спр. 8, – Арк. 24.

16. ДАСО. – Ф. Р. 1241, – Оп. 2, – Спр. 8, – Арк. 26.

17. Д[онцов].Д. Система страху // Літературно-Науковий Вісник. – Кн. VI. – червень 1932. – С. 540-549.. – С. 546.

18. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 990. – Арк. 206.

19. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 17. – Арк. 163.

20. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 124. – Арк. 26.

21. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 159. – Арк. 69.

22. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 159. – Арк. 56.

23. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 20. – Арк. 54-55.

24. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 269. – Арк. 69.

25. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 300. – Арк. 342.

26. Діяк І.В. Хто захистить наш народ і державу: КПУ чи УКП? Штрихи до історії та сьогодення Компартії України. - К.: Асоціація «Нова література», 2000. – С. 23. – 263 с

27. ЦДАГОУ. – Ф 1. – Оп. 20. – Спр. 300. – Арк. 104.

28. Героїзм і трагедія Холодного Яру. Збірник матеріалів і спогадів. Під ред. Коваля Р.М. – К., 1996 р. – С. 73-75.

29. Архієрейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні у 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1999. - № 1/2 (10/11). – С. 120. – (С. 87-127).

30. Архієрейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні у 20-ті рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1999. - № 1/2 (10/11). – С. 107-127; Сергійчук В. Крізь тюрми й кордони // Пам'ять століть. – 2001. - № 3. – С. 58-59.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11201. Контроль у сфері державного управління 24.94 KB
  Держава є одним із головних суб’єктів здійснення контрольної функції в суспільстві. Вона наділена реальними повноваженнями і має можливості для впливу на суспільство, в ході здійсненнія якого покладається і на результати контролю.
11202. Технология монтажа центробежного охлаждающего насоса пресной воды 2.38 MB
  По результатам расчета ходкости для заданного корпуса судна произведён альтернативный выбор ГД, для которого разработаны системы (топливная, масляная, охлаждения, пускового воздуха), обеспечивающие его надежную работу. Для этих систем определён состав и технические характеристики основного оборудования.
11203. Ливия в системе международных отношений в конце XX – начале XXI веков 226 KB
  Целью моей работы является рассмотрение вопроса Ливии в системе международных отношений, региональной и глобальной безопасности. Исходя из цели работы, я ставлю перед собой такие основные задачи, как: изучение истории государства Ливия; анализ кризисного государства и угрозы глобальной и региональной безопасности; рассмотрение потенциала Ливии
11204. Общие черты и особенности правового положения сельскохозяйственных коммерческих организаций и предприятий 51.5 KB
  Общие черты и особенности правового положения сельскохозяйственных коммерческих организаций и предприятий. Говоря о сельскохозяйственных организациях можно выделить их общие черты присущие любой коммерческой организации. Все они имеют обособленное имущество отв...
11205. Правовые основы проведения аграрной реформы в России 61.5 KB
  Тема: Правовые основы проведения аграрной реформы в России. Объективные предпосылки реорганизации колхозов и совхозов. Порядок определения земельных долей и имущественных паёв в процессе реорганизации сельскохозяйственных предприятий. Особенност...
11206. Аграрные правоотношения 60.5 KB
  Аграрные правоотношения. Понятие аграрных правоотношений. Внутренние и внешние аграрные правоотношения. 1. Понятие аграрных правоотношений. Аграрными правоотношениями являются отношения складывающиеся в процессе производства сельскохозяйств
11207. Акцентная структура слова 118 KB
  ЛЕКЦИЯ 10 Акцентная структура слова. Словесное ударение. Акустикофизиологическая природа словесного ударения в английском языке в сравнении с русским. Виды словесного ударения. Функции словесного ударения. Место словесного ударения. Градация сло...
11208. ИНТОНАЦИЯ И ПРОСОДИЯ 96.5 KB
  ЛЕКЦИЯ 11. ИНТОНАЦИЯ И ПРОСОДИЯ. Понятия интонации и просодии и их соотношение как лингвистического и акустикофизиологического явления. Компоненты интонации: мелодика громкость темп качество голоса пауза. Методы записи интонации. Функции просодии. ...
11209. Региональная и социальная вариантология. Американский, австралийский и канадский варианты английского языка. 102 KB
  ЛЕКЦИЯ 13 Региональная и социальная вариантология. Американский австралийский и канадский варианты английского языка. Американский вариант английского языка. Американский вариант английского языка детально описывался многими учёными из разных стран. С точ