2391

Вступ. Періоди дитячого віку. АФО ЦНС, шкіри, підшкірної основи. Температура тіла

Лекция

Медицина и ветеринария

Вступ. Визначення педіатрії як науки. Роль фельдшера в організації профілактичної та лікувальної допомоги дітям. Періоди дитячого віку та їх характеристика. АФО шкіри, її функції, особливості догляду за шкірою. Вимоги до одягу дітей раннього віку. АФО підшкірної основи.

Украинкский

2013-01-06

137.92 KB

97 чел.

Херсонський базовий медичний коледж Херсонської обласної ради

3-й семестр

Лекція № 1

Тема: ″Вступ. Періоди дитячого віку. АФО ЦНС, шкіри,

підшкірної основи. Температура тіла.″

Спеціальність: 5.12010101 "Лікувальна справа"

Викладач: В.П.Волошин

 

м. Херсон, 2012 р.

План лекції:

1. Вступ. Визначення педіатрії як науки. Роль фельдшера в організації профі-лактичної та лікувальної допомоги дітям.

2. Періоди дитячого віку та їх характеристика.

3. АФО ЦНС.

4. АФО шкіри, її функції, особливості догляду за шкірою. Вимоги до одягу  дітей раннього віку.

5. АФО підшкірної основи.

6. Температура тіла.

1. Періоди дитячого віку

Спостерігаючи здорову або хвору дитину, здійснюючи профілактичну роботу серед дитячого населення, фельдшер має справу з організмом, що розвивається, характеристики та особливості якого безперервно змінюються в процесі роз-витку.

Дитячий організм не є зменшеною копією дорослого, а має ряд вікових особ-ливостей, характерних для окремих періодів свого розвитку.

З моменту зачаття починається складний шлях розвитку заплідненої яйцеклі-тини, або гамети, в зрілий людський організм, який після народження триває ще два десятиріччя.

Слід пам’ятати, що народження є важливою віхою, аж ніяк не початком роз-витку, і за перебігом цей процес розвитку не є прямолінійним, а він певною мі-рою якісно стрибкоподібний, що веде до зміни умов існування дитини, її взаємо-дії з навколишнім середовищем, способом реакції організму на хворобу.

Чим молодша дитина, тим менш досконала її система захисту від інфекцій (тобто, імунна система), тим менша її здатність локалізувати процес хвороби, тим  більшою є схильність до генералізованої, поширеної реакції організму на хворобу.

Тому, з точки зору виховання здорової дитини, профілактики, діагностики і лікування її захворювань доцільно виділити такі періоди дитячого віку (класифі-кація ВООЗ, 1973 р).

1.  Період внутрішньоутробного розвитку.

Починається з моменту  запліднення жіночої яйцеклітини сперматозоїдом і

до моменту народження дитини (тобто, весь період вагітності - 270-280 днів).

У ньому виділяють:

     а).  Фазу ембріонального розвитку - до 9 тижнів вагітності.

     б).  Фазу плацентарного розвитку плода - 9-40 тижнів вагітності.

2.  Період новонародженості  -  0-28 днів.

3.  Період немовляти, або період вигодовування груддю  - 29 днів-12 мі-сяців.

4.  Період нейтрального дитинства (дошкільний)  - 1-7 років.

    а).  Переддошкільний - 1-3 роки.

    б).  Дошкільний - 3-7 років.

5.  Шкільний вік.

    -  Молодший шкільний вік  - 7-10 років.

    -  Середній шкільний вік  - 11-14 років.

    -  Старший шкільний вік (період статевого дозрівання)  - 15-18 років.

1. Внутрішньоутробний етап розвитку має велике значення для подальшої життєдіяль-ності людського організму. Він складається з двух фаз: фази ембріонального розвитку і фази розвитку плода.

У першій фазі відбувається формування органів і систем, що закінчується до 56 дня ва-гітності.  

З 22-23 дня починає битися серце зародка (ембріона). Оскільки в ембріональній фазі фор-муються органи, то в цей період ембріон особливо чутливий до несприятливої дії навколишньо-го середовища - інфекції, іонізуючого випромінювання, дії хімічних речовин, лікарських засо-бів, вірусів. Усі ці шкідливості впливають на формування органів, що призводить до вад роз-витку.

Фаза плацентарного розвитку характеризується в основному ростом плода, хоча розви-ток уже сформованих органів триває, і не тільки у цю фазу, а й після народження.

 

Основними особливостями внутрішньоутробного періоду розвитку є швидкий ріст і інтен-сивне харчування плода за рахунок організму матері. Легені матері дихають також і для плода, обмін речовин відбувається завдяки ферментам, печінці і ниркам матері. Тому на розвиток пло-да дуже впливають харчування, спосіб життя і стан здоров’я матері.

 

2.  Період новонародженості починається з моменту народження дитини. Це перший пе-ріод позаутробного існування дитини. Для нього характерний процес перебудови різних систем організму дитини, пристосування їх до позаутробного існування. З моменту народження почи-нають функціонувати легені.

З початком легеневого дихання пов’язана перебудова кровообігу: закривається овальний отвір, артеріальна протока, утворюється мале та велике коло кровообігу.

Починає функціонувати система травлення, підвищується основний обмін речовин. Най-інтенсивніші ці процеси у перші 7 днів життя, тобто, в ранній неонатальний період. У цей час запустіває, муміфікується і відпадає залишок пуповини, заживає пупкова ранка (до 14 дня жит-тя). Пізній  неонатальний період триває з 8-го по 28-й день життя.

Найпоширенішими в періоді новонародженості є три групи захворювань:

1. Наслідки захворювань матері та інших несприятливих впливів на ембріон та плід - ем-бріо- та фетопатії (вади розвитку, недоношеність, природжена гіпотрофія).

2. Інфекції - природжені та набуті після пологів. З останніх особливе значення мають гній-но-септичні захворювання. З природжених інфекцій найчастіше зустрічаються цитомегалові-русна інфекція, токсоплазмоз.

3.  Асфіксія і пологові травми.

3.  Період грудного вигодовування. З 5-го тижня до кінця 12-15 місяця  життя. У цей пе-ріод дитина значною мірою залежить від матері, вона відносно безпорадна щодо навколишньо-го середовища. Ця залежність проявляється у пристосуванні травної системи до годування мо-локом матері (у другому півріччі - часткового). Існування дитини повністю залежить від догля-ду за нею матері.  

Протягом першого року життя відбувається інтенсивний ріст дитини: до кінця року маса, яка була при народженні, потроюється, довжина тіла збільшується на 25см.

 

Травний канал відрізняється функціональною незрілістю ферментних систем і процесів всмоктування, тому легко можуть виникати гострі і хронічні розлади травлення і живлення.

 

Для грудного періоду дуже важливе значення має правильне вигодовування, тобто, году-вання такою їжею, яку її травний канал здатний перетравити.  

З часу народження дитина має пасивний імунітет: у її кров’яному руслі є антитіла, що пе-рейшли від матері. Протягом перших місяців життя пасивний імунітет послаблюється і починає формуватися набутий імунітет внаслідок впливу різних інфекційних збудників, з якими зустрі-чається організм. Частину антитіл дитина отримує з молоком матері.  

Для періоду вигодовування груддю найбільш характерні такі гострі та хроніні розлади живлення і травлення - диспепсія, гіпотрофія, інфекційно-запальні захворювання органів ди-хання і травного каналу, рахіт.

Період новонародженості і вигодовування груддю характеризується також такою особли-вістю реакції дитячого організму на несприятливі впливи навколишнього середовища, як стрес. Дитячому організму властива фізіологічна недостатність кори надниркових залоз. Це призво-дить до особливої, незрілої форми реакції на стрес, зокрема - на інфекційний процес.  

Новонароджені і немовлята мають низьку здатність локалізувати інфекційно-запальні про-цеси, у них переважає загальний, генералізований тип  реагування.  

Здатність до продукування захисних антитіл у цьому віці знижена.  

Центральна та вегетативна нервова система також значною мірою лабільна. У таких дітей при різних захворюваннях, особливо запальних, часто виникають симптоми ураження нервової системи, хоч вона безпосередньо не бере участі в патологічному процесі.  

Схильність немовлят до судорожних реакцій, до менінгізму, а також до справжніх менін-гоенцефалітів пояснюється морфологічною незакінченістю будови тканини мозку, підвищеною проникністю гематоенцефалічного бар’єру, легкістю виникнення порушень водно-сольового обміну.  

До кінця першого року життя дитина уже може обійтися без тих антитіл, ферментів і гор-монів, які вона отримувала з молоком матері. У цей час доцільно  відлучати дитину від грудей.  

З досягненням першого року життя починається період нейтрального дитинства, який триває до 7 років. Інтенсивність росту і здатність організму відповідати поширеною реакцією на захворювання поступово зменшується.

4.  У переддошкільному віці діти навчаються самостійно їсти, пересуватися і активно пізнають навколишній світ, у них з’являється фразова мова. Але і в дошкільному віці у них ще не розвинена здатність концентрувати увагу на певному завданні, засвоювати абстрактні, уза-гальнюючі поняття.  

Така здатність появляється у дітей у 6-7-річному віці (тоді доцільно розпочинати заняття у школі). В переддошкільному віці діти можуть ще хворіти на рахіт, частішають прояви алергіч-ного діатезу, різні алергічні захворювання, нерідко виникають запальні процеси в органах ди-хання.  

5.  У дошкільному віці (3-7 років) дуже часто зустрічаються дитячі інфекційні хвороби, зростає частота інфікування туберкульозом.  

6.  Молодший шкільний вік (7-10 років) характеризується високою здатністю до навчан-ня. Значно вдосконалюється система імунітету, в основному завершується морфологічний роз-виток багатьох органів і систем. Діти набагато менше схильні до запальних захворювань орга-нів дихання, кишкових інфекцій, але зростає питома вага ревматизму та інших серцево-судин-них захворювань.  

7.  У середньому шкільному віці (11-14 років) настає певна перебудова життєдіяльності організму. Якщо в період нейтрального дитинства статеві залози і статеві гормони не відіграють відчутної ролі, то з настанням пубертатного періоду вони набувають важливого значення. Ак-тивність гормону росту, навпаки, наприкінці пубертатного періоду різко знижується.  

8.  Далі настає період статевого дозрівання, який називають юнацьким. Строки статевого розвитку в окремих осіб різні. Як правило, статеве дозрівання у дівчаток починається раніше (12-13років), ніж у хлопчиків (13-15 років). У цьому віці знову прискорюються темпи фізичного розвитку, діти інтенсивно ростуть, змінюється будова тіла, фігура набуває форми тіла дорослої людини, розвиваються вторинні статеві ознаки.

У цьому періоді виділяють старший шкільний вік (15-18 років). Повністю процес фізич-ного і статевого розвитку завершується приблизно в 20 років, у дівчаток дещо раніше, ніж у юнаків.

Статевий розвиток і пов’язана з ним гормональна перебудова можуть істотно впливати на перебіг таких хронічних захворювань, як епілепсія, бронхіальна астма, туберкульоз, зумовлюю-чи загострення процесу в одних випадках і затухання - в інших. У цей час нерідко спостерігаю-ться неврози, функціональні розлади вегетативної нервової системи. Перебіг багатьох захворю-вань мало відрізняється від перебігу їх у дорослих.

2. АФО ЦНС.

Методика дослідження. Семіотика уражень.

"Глубоко прав был великий писатель Л.Н.Толстой, утверждая, что от рож-дения и до пятилетнего возраста ребенок берёт из окружающего мира во много раз больше для своего разума, чувств, воли, характера, чем от пятилетнего воз-раста до конца своей жизни. Ту же мысль повторил и советский педагог А.С.Ма-каренко: человек станет тем, чем он стал до пятилетнего возраста".

                                                                          В.А.Сухомлинский. "Сердце отдаю детям."  

Головний мозок є найбільшим органом у новонародженого. Його маса становить у се-редньому 1/8-1/9 маси тіла, а до кінця першого року життя - 1/11-1/12, тоді як у дорослого - тільки 1/40 маси тіла.  

У дитячому віці мозок росте порівняно мало: його маса збільшується у 3,76 рази, а маса всього тіла - в 21 раз. За зовнішнім виглядом мозок дитини в загальних рисах нагадує мозок до-рослого, хоч борозни виражені слабше, деяких зовсім немає.

Проте за своєю мікроскопічною будовою головний мозок є незрілим органом.  

Тканина мозку у новонародженого дуже багата на воду. Майже немає мієлінових оболо-нок нервових волокон, на розрізі сіра речовина мало відрізняється від білої.  

Ця особливість головного мозку мікроскопічно визначається до 4-5 років, коли мозок ще розвивається морфологічно.  

Але ознаки незрілості в різних відділах виражені неоднаково. Найбільш зрілими є старі в еволюційному відношенні ділянки, що містять життєво важливі центри (мозковий стовбур,гі-поталамус).  

Найбільш незрілою (морфологічно і функціонально) є кора великого мозку. Хоча вона функціонує уже у новонародженого, значення її в цьому віці невелике.  

У новонароджених у функціональному відношенні переважає вплив таламопалідарної си-стеми, що спричиняє рефлекторно-стереотипний і атетозоподібний характер рухів.  

Згодом дедалі більшого значення набуває функція смугастого тіла і кори великого мозку, рухи стають більш координованими і цілеспрямованими, в поведінці дитини все більшу роль ві-діграють умовні рефлекси, які починають формуватися у перші місяці життя.

Спинний мозок у момент народження є більш зрілим утворенням. Відносно хребта він довший, ніж у дорослого, доходячи у новонародженого до нижнього краю 2-го поперекового хребця.

Спинномозкова рідина новонародженої дитини дещо відрізняється від спинномозко-вої рідини старших дітей. Вона багата на клітини і білок. В 1мм3 спинномозкової рідини ново-народженої дитини налічується в середньому 15 клітин.  

Вміст білка може досягати 600-1000 мг/л, а у недоношених дітей - 1500-1800 мг/л. Вміст клітин з віком поступово зменшується і досягає в 3 місяці незалежної від віку кількості - 4 клі-тини в 1мм3. Вміст білка також зменшується, досягаючи мінімуму у віці 3-9 місяців (200мг/л).

У дітей до 10 років верхня межа норми білка становить 300 мг/л, а у дорослих - 400 мг/л.   

Оскільки гематоенцефалічний бар’єр у новонароджених дітей більш проникний, співвід-ношення між рівнем глюкози спинномозкової рідини і крові вище, ніж у дітей поза періодом новонародженості. Воно становить не менше як 2/3, тим часом, як пізніше рівень глюкози спин-номозкової рідини може дорівнювати 1/2 його рівня в крові.  

Периферичні нерви. Основною особливістю є порівняно пізня мієлінізація черепних нервів, яка закінчується в 15-місячному віці, а спинномозкових - у 3-5 років. Через відсутність мієлінової оболонки або неповної мієлінізації швидкість проведення збудження в перші місяці життя знижена.

Вегетативна нервова система функціонує у дитини з моменту народження, коли зливаються окремі вузли і утворюються могутні сплетіння симпатичної частини вегетативної нервової системи.

-   обидва відділи функціонують з моменту народження;

-   у крові новонароджених переважає норадреналін;

-   з віком відбувається перехід від генералізованих вегетативних реакцій до локальних, спеціалізованих реакцій;

-   з 3 до 7-місячного віку переважає парасимпатична нервова система.

Аналізатори:

-  Зоровий - до 2-3-місячного віку спостерігається фізіологічна світлобоязнь, фізіологіч-ний ністагм, фізіологічна далекозорість, більша широта акомодації; з 6-місячного віку дитина розрізняє кольори;

-  Слуховий - сприйняття звуків у новонароджених знижене, оскільки барабанна порож-нина заповнена повітрям; з 2-місячного віку дитина диференціює звуки; з 7-8 міс життя відбу-вається координація слухового та зорового аналізаторів;

-  Нюховий - у новонароджених знижений поріг чутливості, сприймає тільки сильні запахи; починаючи з 4-місячного віку дитина диференціює декілька запахів;

-  Смаковий - у новонароджених ширше рецепторне поле і вищий поріг чутливості;          з 3 міс життя дитина диференціює декілька смакових відчуттів; тонкі смакові відчуття вдоско-налюються в молодшому шкільному віці.

Чутливість:

-  Тактильна - визначається з 7-го місяця внутрішньоутробного періоду, краще розвинена на обличчі, підошвах, кистях;

-  Температурна - вищий поріг чутливості; дитина краще сприймає холод;

-  Больова - розвинена слабко; формується до 6-го дня після народження, має найбільший поріг;

-  Глибока (вібраційна, м'язово-суглобова чутливість, відчуття тиску, ваги)  - формуєть-ся до 2-х років життя.

Методика дослідження нервової системи удітей

Проводячи клінічне обстеження дитини, потрібно звернути особливу увагу на такі момен-ти:

1. Під час вивчення анамнезу встановити фактори, що впливають на формування нерво-вої системи внутрішньоутробно, інтранатально, у перші місяці та роки життя дитини.

2.  Проаналізувати терміни розвитку статичних і моторних функцій, умовно-рефлекторної діяльності, мови; для старших дітей - дані про поведінку в сім'ї та школі, успішність.

3.  Під час огляду оцінити поведінку дитини, її реакцію, настрій, вираз обличчя, координа-цію рухів, ходу, м'язовий тонус.

4.  Під час обстеження визначити стан тім'ячка і швів черепа (для дітей 1-го року життя), шкірної чутливості, периферичних нервів, м'язів; шкірних  рефлексів, рефлексів зі слизових оболонок і сухожилків з урахуванням особливостей розвитку нервової системи дітей різного ві-ку, дермографізму.

5.  Призначити план обстеження (за показаннями): визначити рівень електролітів у сиро-ватці крові, провести нейросонографію, вектроенцефалографію,  комп'ютерну та магнітнорезо-нансну томографію тощо.

6.  Оцінити результати лабораторних та інструментальних досліджень.

ТРАНЗИТОРНІ РУДИМЕНТАРНІ РЕФЛЕКСИ

Транзиторні рудиментарні рефлекси відображають рівень розвитку рухових аналізаторів і з віком зникають.

У дітей 1-го року життя стан нервової системи відображають безумовні рефлекси, які об'є-днують оральні і спінальні сегментарні автоматизми, мієло-енцефальні позотонічні рефлекси і мезенцефальні установчі автоматизми.

Оральні сегментарні автоматизми

Смоктальний рефлекс - якщо покласти в рот соску, виникнуть активні смоктальні рухи (рефлекс фізіологічний до 1-річного віку).

Пошуковий (Куссмауля) рефлекс - при погладжуванні шкіри в ділянці кута рота, не тор-каючись губ, відбувається опускання губи, відхилення язика і поворот голови в бік подразника (рефлекс фізіологічний до 1-річного віку).

Хоботковий рефлекс - при постукуванні пальцем по губах відбувається витягнення губ хоботком (рефлекс фізіологічний до 2 міс життя).

Рефлекс Бабкіна (долонно-ротовий) - при натисканні на подушечки великого пальця від-кривається рот і згинається голова (рефлекс фізіологічний до 3 міс життя).

Спінальні сегментарні автоматизми

Хапальний (Робінсона) рефлекс - дитина хапає і міцно тримає предмет при торканні ним поверхні долоні. При цьому іноді вдається підняти дитину над опорою.

Підошвовий рефлекс - при натисканні в ділянці основи II-III пальців підошви відбуваєть-ся підошвове згинання пальців (рефлекс фізіологічний до 2-4 міс життя).

Рефлекс Моро (охоплювальний):

а)  дитину, що перебуває на руках лікаря, різко опускають на 20 см, потім піднімають до вихідного рівня;

б)  швидким рухом розгинають нижні кінцівки;

в)  легенько стукають по поверхні, на якій лежить дитина, на відстані 15-20 см з обох бо-ків від голови.

Дитина спочатку відводить руки в боки і розгинає пальці, потім повертає руки у вихідне   положення (рефлекс фізіологічний до 4 міс життя).

Рефлекс опори - дитину треба взяти під пахви з боку спини, підтримуючи вказівними пальцями голову. Піднята дитина згинає ноги в кульшових і колінних суглобах. Опущена на опору, вона спирається на неї всією стопою, "стоїть" на напівзігнутих ногах, випрямивши ту-луб (рефлекс фізіологічний до 2 міс життя).

Рефлекс автоматичної ходьби - коли дитину, що перебуває в позі опори, злегка нахили-ти вперед, вона "крокує" по поверхні, не супроводжуючи ці кроки рухом рук.

Рефлекс повзання (Бауера) - дитину кладуть на живіт так, щоб голова і тулуб були розта-шовані по середній лінії. У такій позі дитина піднімає голову і здійснює повзаючі рухи. Якщо під підошви підставити долоні, то рухи активізуються, до "повзання" підключаються руки (ре-флекс фізіологічний до 4-мі-сячного віку).

Рефлекс Таланта - якщо в дитини, яка лежить на боці, провести великим і вказівним пальцями по паравертебральних лініях від шиї до сідниць, дитина вигинається дугою (рефлекс фізіологічний до 4 місжиття).

Рефлекс Переса - у положенні дитини лежачи на животі проводять пальцем по остистих відростках від куприка до шиї. Це спричинює прогинання тулуба, згинання верхніх і нижніх кінцівок, підняття голови, тазу, а іноді сечовиділення і дефекацію. Цей рефлекс болісний, тому його досліджують останнім  (фізіологічний до 4-місячного віку).

Мієлоенцефальні позотонічні рефлекси

Лабіринтовий тонічний рефлекс - проявляється легким напруженням м'язів-згиначів верхніх і нижніх кінцівок, якщо дитина лежить на животі; легким напруженням м'язів-розгина-чів при перевертанні на спину (рефлекс фізіологічний до 1 міс життя).

Симетричний шийний тонічний рефлекс - при пасивному згинанні голови в новонарод-женої дитини, яка лежить на спині, відбувається підвищення тонусу м'язів-згиначів рук і м'язів- розгиначів ніг. При розгинанні голови - навпаки  здорових новонароджених цей рефлекс ви-ражений слабко, зникає до 2 міс життя).

Асиметричний шийний тонічний рефлекс - голову дитини, яка лежить на спині, повер-тають так, щоб підборіддя торкалося плеча. При цьому знижується тонус кінцівок, до яких по-вернене обличчя. Іноді вони розгинаються на короткий час, і підвищується тонус протилежних кінцівок (рефлекс фізіологічний до 2-3 міс життя).

Мезенцефальні установчі автоматизми

Лабіринтовий установчий рефлекс - у новонароджених відсутній або дуже слабо вира-жений. На 1-му тижні дитина робить спроби підняти й утримати голову. На 2-му місяці реф-лекс добре виражений.

Прості шиийні й тулубні установчі рефлекси - поворот голови вбік. Спричинює пово-рот тулуба в той самий бік, але не одночасно, а по черзі: спочатку повертається грудний відділ, потім тазовий. Ці рефлекси з'являються у новонародженого та до 6-7-місячного віку зникають.

МЕНІНГЕАЛЬНІ ЗНАКИ, РЕФЛЕКСИ

Ригідність потиличних м'язів - біль або неможливість привести голову до грудей.

Рефлекс Бабінського - штрихове подразнення підошви по зовнішньому краю стопи від п'ятки до основи великого пальця спричинює тильне згинання великого пальця і підошвове зги-нання інших пальців (рефлекс фізіологічний до 2 років життя).

Рефлекс Керніга - спроба розігнути ногу, зігнуту в колінному та кульшовому суглобах під прямим кутом, у дитини, яка лежить на спині, не вдається  (рефлекс фізіологічний до 4-6 місяч-ного віку).

Рефлекс Брудзінського (фізіологічний до 3-4 міс життя):

-  верхній: при пасивному згинанні голови в дитини спостерігається швидке згинання ніг у колінних та кульшових суглобах;

-  середній: при натисканні ребром долоні на ділянку лобкового зчленування у хворої ди-тини згинаються ноги;

-  нижній: при пасивному згинанні однієї ноги в колінному і кульшовому  суглобах згина-ється й друга нога.

Рефлекс Ласега - неможливість зігнути випрямлену ногу в кульшовому суглобі більше ніж на 60-70°.

У новонароджених для діагностики менінгіту використовують синдром  Флатау  (розши-рення зіниць при швидкому нахилі голови вперед) і Лессажа  (підтягнення дитиною ніг до жи-вота в підвішеному стані) у поєднанні з клінічною картиною.

Основні симптоми та синдроми ураження нервової системи

в дітей раннього віку

Менінгеальний синдром. Клінічні симптоми, які виникають при ураженні мозкових оболонок (запального і незапального генезу), утворюють менінгеальний синдром. До найбільш частих ознак належать такі:

-  менінгеальні знаки, рефлекси;

-  головний біль (у дітей раннього віку він проявляється монотонним криком), запаморо-чення;

-  нудота, блювання, що не пов'язані з вживанням їжі;

-  у маленьких дітей - вибухання, напруження великого тім'ячка, у здорової дитини відчу-вається його пульсація;

- загальна гіперестезія (підвищена чутливість) - безболісний дотик до шкіри дитини суп-роводжується плачем, криком.

При ураженні мозкових оболонок незапального генезу розвивається синдром менінгізму. Це обумовлено недостатністю гематоенцефалічного бар'єра.

Енцефалічний синдром. Ураження головного мозку при всьому різноманітті клініч-них проявів має ряд загальних рис:

-  загальноінфекційні симптоми - підвищення температури тіла, зміна картини крові;

-  загальномозкові симптоми - набряк, гіперемія, гіперсекреція спинно-мозкової рідини, порушення свідомості, нерідко збудження, епілептичні напади, сіпання м'язів; при тяжкому пе-ребігу - пригнічення рефлексів, порушення серцевої діяльності і дихання;

-  вогнищеві симптоми різного ступеня вираженості, які залежать від локалізації уражених ділянок мозку (рухові, чутливі, мовні розлади тощо);

-  менінгеальні симптоми, які майже завжди супроводжують енцефаліт.

Синдром рухових порушень. Унаслідок ураження різних ділянок рухових відділів центральної або периферичної нервової системи виникають парези (ослаблення рухів) або пара-лічі (відсутність рухів). За локалізацією ураження поділяють на такі:

-  центральні (спастичні), які супроводжуються підвищенням м'язового тонусу,сухожил-кових рефлексів, появою патологічних рефлексів та зниженням або відсутністю шкірних реф-лексів;

-  периферичні (атонічні, мляві), які супроводжуються зниженням або відсутністю тонусу м'язів, сухожилково-періостальних рефлексів, атрофією м'язів, може спостерігатись фібрилярне тремтіння м'язів.

Гіперкінези (мимовільні, неритмічні, різноманітні, некоординовані рухи кінцівок у ве-ликих суглобах) поділяють на такі різновиди: атетоз, тік, тремор. Гіперкінези є результатом порушення функції стріарної системи, яка відповідає за м'язовий тонус. Вони відзначаються при органічних ураженнях мозку, хореї, гіперкінетичній формі дитячого церебрального паралі-ча.

Синдроми порушення свідомості 

(включають сомнолентність,ступор, сопор і кому)

Сомнолентність - постійна млявість, сонливість, але сон настає на короткі періоди, по-верхневий. Замість плачу та крику тихий стогін, реакція на догляд матері непомітна, дитина слабо реагує на огляд та сповивання. Шкірна чутливість і сухожилкові рефлекси знижені.

Ступор - стан оціпеніння, з якого хворий виходить тяжко, після енергійного турбування. Рефлекси знижені.

Сопор - глибокий сон, приголомшеність, дитину неможливо розбуркати. Шкірна чутли-вість не визначається, сухожилкові рефлекси викликаються важко і не постійно. Реакція на біль невиразна. Збережені зіничний, рогівковий  рефлекси, ковтання.

Кома - вимкнення свідомості з повною втратою сприйняття навколишнього світу ісамо-го себе. Виділяють три ступеня вираженості (стадії).

Судомний синдром. Є однією з найбільш частих ознак ураження нервової системи. Судоми - це раптові напади мимовільних, короткочасних скорочень  м'язів зі знепритомненням чи збереженою свідомістю.

Судоми бувають:

клонічні - мимовільні сіпання м'язів (починаються з м'язів обличчя, поступово переходять на кінцівки й тулуб);

тонічні - мимовільне напруження м'язів без сіпання (класичний приклад - опістотонус при правці);

тоніко-клонічні - спочатку голова відкидається назад, верхні кінцівки згинаються в суг-лобах, нижні витягуються (це тонічна стадія). Після цього настає короткочасна зупинка дихан-ня, яка змінюється глибоким вдихом. Це є початком клонічної стадії, яка проявляється сіпання м'язів лиця, кінцівок, гучним  диханням.

3. АФО шкіри

Шкіра новонародженої і грудної дитини відрізняється від шкіри дорослої людини такими особливостями:

- шар епідермісу тонкий;

- клітини епідермісу мають багато води;

- зв’язок між клітинами епідермісу слабкий;

- шар епідермісу значно тонший;

-  базальна мембрана недорозвинена, ніжна, рихла. Тому зв’язок між шаром епідермісу і дермою (шкірою) слабкий, що часто приводить до відшаровування епідермісу від дерми;

-  кровоносні судини добре розвинені, широкі.

 

Такі особливості будови шкіри у дітей раннього віку необхідно завжди брати до уваги під час проведення догляду за дитиною (купання, обсушування, вибір миючих засобів та одягу).

У новонародженої дитини шкіра гладенька, еластична, дещо гіперемована і покрита шаром первородної змазки. Тонким і ніжним є епідермальний шар.

У шкірі добре розвинені сальні залози і погано - потові.

Шкіра здорової грудної дитини ніжно-рожевого кольору, гладенька, оксами-това на дотик.

Потові залози мають недорозвинені просвіти. Протягом перших 3-4 місяців виявляють деяку функціональну недостатність. Починають функціонувати з 3-4 мі-сяця життя. 

Сальні залози починають функціонувати уже в ембріональному періоді життя. Після на-родження дитини вони цілком розвинені і виділяють багато секрету. Уже у новонароджених: на шкірі кінчика і крил носа, а іноді і на прилеглих ділянках шкіри щік помітні жовтуватобілі цят-ки (milia) - надлишкове накопичення секрету в шкірних сальних залозах.

Волосся на голові у новонародженого добре розвинене, але в зв’язку з відсутністю в ньо-му серцевини, м’яке. Через 4-8 тижнів після народження дитини, значна частина волосся випа-дає і поступово замінюється новим.

У доношеного новонародженого зародкове пушкове волосся є тільки на спині між лопат-ками. Невдовзі після народження воно випадає.

Шкіра відіграє важливу фізіологічну роль в організмі дитини. Через неї проходить тісний безпосередній зв’язок з навколишнім середовищем, вона є своєрідним індикатором віку внут-рішньоутробного розвитку, а також патологічних змін окремих органів та систем і організму вцілому.

Шкірні покриви та слизові оболонки дітей грудного та раннього віку відрізняються підви-щеною чутливістю, легкою ранимістю. Вони можуть служити вхідними воротами для інфекцій і розвитку тяжких захворювань.

Вміння виявити і правильно оцінити зміни зі сторони шкіри і видимих слизових оболонок має велике значення у встановленні діагнозу захворювань та порушень функціонування різних органів та систем.

Будова шкіри

Епідерміс є багатошаровим плоским епітелієм. Товщина епідермісу у новонароджених і дітей раннього віку на різних ділянках тіла коливається від 0,035 до 0,25 мм, на долонях, підо-швах і подушечках пальців вона більша (у дорослих 0,25-0,36 мм), найтонша на обличчі та в природніх складках.

Епідерміс складається з п’яти шарів: 

-  базального (росткового);

-  шиповидного;

-  зернистого;

-  блискучого;

-  рогового.

 

Із всіх шарів епідермісу найбільші особливості у дітей мають базальний, зернистий і рого-вий.        

Дерма (власне шкіра) складається  з сосочкового і ретикулярного шарів.

Загальні особливості шкіри у дітей

В епідермісі немає кровоносних судин. Зовнішні шари епідермісу безперервно і дуже швидко роговіють, висихають і відпадають, замінюючись нижчележачими клітинами. Неорого-віла частина епітелію містить близько 70% води, а роговий шар - 10%.

Роговий шар у воді або при великій вологості може поглинати воду, однак, у звичайних умовах він затримує випаровування води з епідермісу. Це найбільш товстий шар епідермісу, який складається з порожнистих лусочок.

Основний матеріал лусочок - кератин. Роговий шар у дітей тонкий і складається з 2-3 ря-дів, слабо зв’язаних між собою, які постійно злущуються.

Структура клітин більш рихла, ніж у дорослих, містить більше води, що створює вражен-ня більшої товщини.

Зернистий шар у дітей виражений слабо, чим пояснюється значна прозорість шкіри ново-народжених і дітей перших місяців життя, а також її рожевий колір. У новонароджених і дітей грудного віку через прозорий роговий шар і слабо помітний шипуватий видно колір крові в ка-пілярах. В клітинах зернистого шару у новонародженої дитини відсутній кератогіалін (речови-на, яка надає біле забарвлення шкірі).

В базальному або ростковому шарі проходить інтенсивне розмноження клітин прямим і, головним чином, непрямим поділом, переважно вночі і зранку. Базальний шар у новонародже-них добре виражений і представлений двома видами клітин: базальними та меланоцитами.

Внаслідок недостатнього утворення меланіну в новонароджених дітей шкіра спочатку більш світла.

Епідерміс поновлюється за 32-36 днів. В ньому проходить вуглеводний обмін і є невелика кількість глікогену, що розщеплюється ферментами.

Ороговіння знаходиться у прямій залежності від вмісту вітамінів в їжі.

Наприклад, при авітамінозі А ростковий шар розвивається нормально, але ороговіння не відбувається. Вітамін D підвищує стійкість шкіри до ультрафіолетового проміння.

Основна перепонка (базальна мембрана), яка розділяє епідерміс і дерму, у новонарод-жених дітей недостатньо розвинута, дуже ніжна, рихла, результатом цього морфологічного не-дорозвитку є слабкий зв’язок між епідермісом і дермою. Межа між епідермісом і дермою нерів-на, що пояснює виникнення епідермолізу (пухирів).

Поверхня шкіри покрита секретом, з рН 6,3-5,8 (близьке до нейтрального), протягом 1-го місяця життя рН знижується до 3,8, одночасно зростає бактерицидність шкіри.

 

Недостатність місцевого імунітету, недосконалість місцевої терморегуляції приводять до легкої ранимості шкіри, схильності до мацерації, легкого інфікування і своєрідності протікання  шкірних захворювань у дітей, особливо раннього віку.

Шкіра в дітей багата водою, при народженні вона покрита досить товстим шаром сиропо-дібної змазки сірувато-білого кольору (vernix caseosa), яка складається з жиру, злущених еле-ментів епідермісу, містить багато холестерину, глікоген і елеідин.

На дотик шкіра здорової новонародженої дитини бархатисто-м’яка, з доброю еластичніс-тю на всій поверхні, особливо на плечовому поясі та спині, може бути покритою м’яким пуш-ком (lanugo).

Шкіра - індикатор віку внутрішньоутробного розвитку. Так, шкірні борозни на підошвах з’являються на 32-34 тижні в верхній частині підошви і йдуть поперечно. Біля 37 тижня бороз-ни займають біля двох третин стопи, переважно в верхніх відділах. До 40 тижнів вся стопа по-креслена борознами.

Пушкове волосся (lanugo) з 20 тижнів внутрішньоутробного розвитку покриває все тіло плода.

Приблизно з 33 тижнів воно поступово починає зникати: спочатку з обличчя, потім з тулу-ба і кінцівок. До 40 тижнів пушкове волосся залишається тільки в ділянці лопаток, а до 42 тиж-нів зникає повністю.

Соски і ареоли грудних залоз починають виступати над шкірою з 34-го тижня внутрішньо-утробного розвитку, а з 36-го тижня можна прощупати вузлики залозистої тканини (1-2 мм), розміри яких швидко збільшуються (на 37-38 тижні - 4 мм, на 40-му - 7-10 мм). Залозиста тка-нина залишається доступною для пальпації до 3-х тижневого віку.

Функціональні особливості шкіри

Шкіра виконує багато функцій. Завдяки надзвичайно великій кількості шкір-них рецепторів вона є джерелом шкірної чутливості, виникення безумовних і умовних рефлексів на скелетні м’язи і внутрішні органи.

Тактильні і теплові подразнення шкіри викликають сон.

1.  Захисна функція шкіри полягає у тому, що шкіра захищає організм від шкідливих впливів зовнішніх подразників, затримує випаровування води. Роговий шар значно послаблює тиск, тертя і удари. На ділянках тіла, які багаторазово механічно подразнюються, роговий шар стає твстішим і з’являються  мозолі.

При механічному захисті велику роль відіграють колагенові волокна шкіри, які чинять опір розриву в 43 рази більший, ніж еластичні. Механічне подразнення шкіри викликає зміни просвіту кровоносних судин шкіри - їх розширення (червоний дермографізм) або звуження (бі-лий дермографізм).

В захисті шкіри від електромагнітних хвиль істотна роль належить пігменту шкіри мелані-ну, синтез якого активується ультрафіолетовими і рентгенівськими променями. Цей пігмент сильно поглинає ультрафіолетові промені, тому пігментація шкіра захищає від шкідливої дії на організм сонячних променів.

Ліпіди шкіри гальмують її проникність - проникнення газів, води і розчинених в ній речо-вин. Тому видалення жирів з поверхні шкіри збільшує її проникність.

Шкіра пошкоджується кислотами, лугами, солями, отрутами при достатній їх концентра-ції. Значно більше вона чинить опір дії кислот, ніж лугів.

Здатність шкіри нейтралізувати луги залежить від інтенсивності функцій сальних і пото-вих залоз. Чим більше потовиділення, тим менша на поверхні шкіри кислотність.

На поверхні шкіри здорової дитини завжди знаходиться велика кількість мікроорганізмів, хоча в дітей в кілька разів менше, ніж у дорослих. Захист шкіри від цих біологічних подразни-ків здійснюється роговим шаром, непроникним для мікроорганізмів. Крім того, при безперерв-ному злущенні відмерлих клітин рогового шару проходить видалення мікробів з його поверхні. У дітей цей процес проходить швидше, ніж у дорослих. Непроникність епідермісу для збудни-ків захворювань і кількість мікроорганізмів на його поверхні знаходяться в прямій залежності від його здатності до регенерації. Мікроорганізми можуть проникати в отвори волосяних сумок і у вивідні протоки сальних і потових залоз, але течія шкірного сала і поту вимиває їх назовні.

2.  Шкіра має бактерицидну властивість - здатність знищувати мікроби. Чиста шкіра викликає загибель більшого числа мікробів, ніж брудна. Бактерицид-ність шкіри різна на різних її ділянках: найбільша  -  на шкірі пальців рук, значно менша  -  на спині і передпліччі.

 Бактерицидні властивості шкіри залежать від інтенсивності обміну речовин, вмісту в шкірному салі і поті молочної і вільних жирних кислот, вмісту лізоциму і т.д.

Чим чистіша шкіра, тим більше утворюється в ній лізоциму, що знищує деякі мікроорга-нізми. Тому чиста шкіра має значно більшу бактерицидність, ніж забруднена.

3.  Шкіра приймає велику участь в обміні речовин. Перш за все, шкіра - депо крові. Порушення обміну речовин в організмі дитини призводить до змін об-міну речовин в шкірі і розладів її функцій.

В самій шкірі проходить інтенсивний обмін речовин, синтез вітаміну D, кератину, мелані-ну, ферментів. За вмістом води шкіра займає друге місце після м’язів.

Вміст води у верхніх шарах на 2-3% більший, ніж в нижніх.

Вуглеводний обмін шкіри становить 15-18% вуглеводного обміну всього організму.

В шкірі міститься 20-25% всіх білків тіла. До білків шкіри відносять колаген, еластин, аль-буміни, глобуліни, кератин, нуклеопротеїди, нуклеомукоїди, ДНК, РНК. При дії УФО різко збільшується розщеплення білків.

В нормальному обміні речовин шкіри беруть участь усі вітаміни. На обмін білків шкіри впливають, головним чином, вітаміни А, В1, В6, В12, С, В, Е, Р, Н; на обмін жирів - В1, В2, Е; вуглеводів - В1, В2. Авітамінози і гіповітамінози супроводжуються різноманітними пошкоджен-нями шкіри.

4.  Дихальна функція шкіри: інтенсивність шкірного дихання в дітей дуже велика. За даними В.І.Молчанова ця функція шкіри  у новонароджених виражена у 8 разів сильніше, ніж у дорослих. Шкірне дихання зростає при підвищенні тем-ператури тіла, збільшенні вмісту кисню в повітрі, при травленні їжі, м’язовій ро-боті. На тулубі і голові  воно інтенсивніше, ніж на верхніх та нижніх кінцівках.

5.  Видільна функція шкіри у дітей раннього віку недосконала. Потові за-лози функціонально недорозвинуті.

Потовиділення в дітей, як і в дорослих, поділяється на психічне, що викликається емоція-ми чи розумовою діяльністю, і теплове, викликане підвищенням температури тіла.

Розрізняють непомітне невелике потовиділення, яке проходить безперервно з випарову-ванням поту зразу ж після виділення, і помітне велике потовиділення, з накопиченням крапель поту на поверхні шкіри, викликане м’язовою або розумовою діяльністю, емоціями, підвищен-ням температури навколишньоого середовища. При деяких емоціях виступає "холодний піт", так як одночасно з потовиділенням звужуються кровоносні судини шкіри.

Теплове потовиділення регулюється гіпоталамічною ділянкою, а психічне - великими пів-кулями, і проводиться крупними потовими залозами, які дозрівають пізніше.

В дітей першого року життя теплове потовиділення недостатнє для віддачі тепла випаро-вуванням. Тому з підвищенням температури навколишнього середовища в них підвищується температура тіла.

Тільки з 2-3 років тепловіддача при перегріванні внаслідок значного потовиділення стає достатньою.

Регуляція температури тіла шкірою (близько 80% тепловіддачі) в новонароджених і дітей перших місяців життя недосконала, що пов’язано з великою поверхнею тіла, добре розвинутою судинною сіткою, у зв’язку з чим діти схильні як до перегрівання так і до переохолодження.

В дітей сильніше виражене безпосереднє випаровування.

6.  Резорбційна функція шкіри у дітей підвищена (тонкість рогового шару, багатство судин). На цьому грунтуються протипокази до застосування деяких ре-човин в мазях, кремах, пастах.

Небезпечним є застосування мазей, виготовлених з речовин з токсичною дією, наприклад, жовтої ртутної мазі, накопичення якої може викликати пошкодження печінки, нирок, серцево-судинну недостатність.

7.  Ферментативна функція шкіри полягає в тому, що в шкірі містяться численні ферменти: амілаза, ліпаза, протеаза, фосфатаза та інші, хоча вміст їх у шкірі значно нижчий, ніж у крові.

 

Особливістю цієї функції у новонароджених є  їхня недостатня активність в засвоєнні біл-ків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей і води, чим пояснюється відносно велика поширеність дістрофічних патологічних змін і розвиток запальних захворювань шкіри у новонароджених ді-тей.

8.  Шкіра виконує функцію органа чуття так як в шкірі містяться багато-численні і різноманітні рецептори, які сприймають подразнення ззовні.

Тому шкіра відіграє важливу роль в процесі пристосування новонароджених до умов нав-колишнього середовища. Кожному виду чутливості відповідають особливі рецептори, які ділять на групи: тактильні, теплові, холодові, больові.

Абсолютна специфічність, тобто здатність реагувати тілки на якийсь один вид подразни-ка, характерна тільки для деяких рецепторних утворень шкіри. Багато з них реагують на різні подразники.

Сприйняття механічних подразників (дотик, тиск, вібрація, розтягнення) називають так-тильною рецепцією.

Сприйняття тепла і холоду визначають як температурну рецепцію.      

Сприйняття больових подразнень здійснюється не тільки вільними нервовими закінчення-ми, а при достатньо інтенсивному подразненні і іншими рецепторами шкіри.

Майже всі рефлекси новонародженого викликаються дотиком до його шкіри. Найбільш чутлива до дотику шкіра рук, підошов, обличчя. Тому шкіра - це периферичний аналізатор.

Особливості функції шкіри у новонароджених

У новонароджених дітей захисна функція недосконала, бактерицидана низь-ка, терморегуляторна недостатня, дихальна, депонуюча, резорбційна, рецепторна, обмінна добре виражені, ферментативна недостатня, екскреторна функція також виражена недостатньо через пізній (з 3-4 місяців) початок функціонування пото-вих залоз, буферна (бактерицидна) розвинута слабо, пігментоутворююча функція не сформована, синтез вітаміну Д та інших біологічно активних речовин послаб-лений, секреторна функція підвищена (холестерину - сальними залозами, сполук кальцію і фосфору - потовими).

Придатки шкіри представлені сальними, потовими залозами, волоссям та нігтями.  

Придатки шкіри розвиваються з первинних епітеліальних зародкових клітин.

Нігті з’являються на 5-му тижні внутрішньоутробного розвитку і являють собою змінений епідерміс - без участі зернистого і скловидного шарів.

Зачатки, з яких утворюється волосся і сальні залози, виникають на 5-7-му тижнях внутрі-шньоутробного розвитку і являють собою продукт диференціації клітин базального шару епі-дермісу.

 

Потові залози з’являються на 8-му тижні, в першу чергу на долонях і підошвах. Кількість потових залоз до народження дитини така ж як у дорослих. Тому по мірі росту поверхні тіла число потових залоз на одиницю поверхні прогресивно зменшується.

Еккринові потові залози в дітей добре сформовані і здатні функціонувати, однак, їхні про-токи розвинуті слабо, просвіти закриті епітеліальними клітинами. Формування вивідних прото-ків потових залоз частково відмічається вже на 5-му місяці життя, а повністю закінчується тіль-ки після 7 років.

Швидше завершується формування потових залоз на лобі і голові. При цьому нерідко ви-никає посилене потовиділення, що супроводжується неспокоєм дитини, облисінням (обтиран-ням) потилиці. Згодом виникає потовиділення на шкірі грудей і спини. Темпи встановлення функції потовиділення найбільш високі на 1-2-му місяцях життя.

Апокринові залози в дітей починають функціонувати тільки біля 8-10 років.

 

Сальні залози у новонароджених поширені по всій шкірі, за виключенням долоней і пі-дошов. Вони повністю оформляються морфологічно і починають функціонувати уже на 7 міся-ці внутрішньоутробного розвитку і гістологічно не відрізняються від структури дорослого.      

У новонароджених дітей вони можуть прероджуватись у кисти, особливо на шкірі носа і на сусідніх ділянках обличчя, утворюючи дрібні біло-жовті утворення (milea). Вони можуть бути поверхневими і зникати разом з родовою змазкою або можуть розташовуватись під рого-вим шаром шкіри.

На волосяній частині голови за рахунок їх підвищеної секреції можуть утворюватися "мо-лочні кірки". Сальні залози в дітей відрізняються крупними розмірами, вони однокамерні, роз-міщені поверхнево, найбільша кількість їх в дітей в ділянці обличчя і волосистої частини голо-ви (milea).

Сальні залози функціонують ще внутрішньоутробно (беруть участь у створенні першород-ної змазки), їх кількість на 1 см² шкіри у 4-8 разів більша, ніж у дорослих.

Волосся з’являється ще у ембріональному періоді, у вигляді зародкового пушка, воно зра-зу ж після народження випадає і змінюється постійним.

Первинне волосся (lanugo) немає в центрі стержня. Особливістю росту волосся у дітей є його сповільнений ріст в перші 2 роки життя і швидка його зміна.

Вії у дітей ростуть швидко і у віці 3-5 років їх довжина така ж, як у дорослих.

Щетинисте волосся  з’являється в період статевого дозрівання на обличчі (у хлопчиків), під пахами, на лобку.

Нігті у новонароджених дітей досягають дистальних закінчень останньої фаланги і є од-ним (менш постійним) з критеріїв зрілості. Вони добре виражені, еластичні, м’які, містять бага-то води. Після народження ріст нігтів сповільнюється, що пов’язано з потовщенням епідермаль-них тяжів під нігтевим ложем, які ускладнюють крово- і лімфообіг. Це проявляється появою на нігтьовій пластинці поперечної "фізіологічної" риски. На 3-му місяці вона досягає вільного краю нігтя. Це дозволяє визначити вік грудної дитини. Таке ж сповільнення росту нігтів відмі-чається у дітей після важких соматичних захворювань: біля ногтевого ложа полоска  з’являєть-ся через 4-5 тижнів від початку хвороби. При білково-калорійній недостатності харчування мо-же з’являтися двобічна ложкоподібна деформація нігтів - койлоніхія. 

Методика дослідження шкіри

Методика дослідження включає збирання скарг, анамнезу захворювання і життя, об’єк-тивне обстеження (огляд, пальпація), при необхідності - додаткові лабораторно-інструментальні дослідження.

При  об’єктивному дослідженні шкіри звертають увагу на зміну її забарвлення, властивос-тей волосся, нігтів, капілярів, чутливості, вологості, наявність висипки, свербежу.

Ретельне обстеження і адекватна оцінка змін зі сторони шкірних покривів та слизових оболонок дозволяє діагностувати цілий ряд інфекційних і неінфекційних захворювань. Шкіра обстежується при загальному огляді хворого, а також при оцінці вогнищевих відхилень від нор-ми. Найкраще оцінювати шкіру у повністю роздягненої дитини.  

Зміни кольору шкіри

1.  Блідість може спостерігатися при анемії, патології нирок, гострому болі. Блідість шкі-ри у здорових дітей спостерігається при конституційній гіпопігментації загального покриву або при глибокому розміщенні сітки шкірних капілярів, надлишковому відкладанні в шкірі жиру, спазмі судин шкіри.

2.  Почервоніння шкіри може бути фізіологічним і патологічним. У новонародже-них фізіологічна гіперемія шкіри пов’язана зі значним діаметром шкірних капілярів, дуже тон-ким епідермісом і транзиторною гіпереретремією.

Почервоніння спостерігається після впливу тепла, УФО, при вживанні судинорозширюю-чих засобів, в результаті хвилювання, крику, збудження. При поліцитемії внаслідок значного збільшення кількості еритроцитів і вмісту Hb шкіра стає синьобагровою.

3.  Жовтушне забарвлення шкіри може з’являтися у здорових дітей при вживанні в їжу надмірної кількості овочів і фруктів, що містять барвні речовини (морква, помідори, апельсини, мандарини). Таку жовтяницю називають каротиновою, бо в шкірі відкладається ка-ротин (переважно на обличчі, долонях, підошвах). Слизові оболонки і сеча при цьому зберіга-ють нормальний колір.

Жовтушність (іктеричність) є характерною ознакою ряду захворювань: при гепатитах, атрезії жовчних протоків, гемолітичній анемії, кон’югаційних жовтяницях.

Дифузне жовтушне забарвлення шкіри виявляється при ряді захворювань: жовтяниці, сеп-сисі, лістеріозі, інфекційному мононуклеозі, гемолітичній анемії.

Накопичення в шкірі білірубіну і солей жовчних кислот викликає зуд, тому при обстежен-ні дитини з інтенсивною жовтяницею нерідко можна помітити розчухи на шкірі. Якщо іктерич-ність виникає внаслідок цирозу печінки, то окрім розчухів на шкірі і слизових оболонках вияв-ляють геморагії, синці. У таких хворих бувають кровотечі з носа, шлунка, кишок.

4.  Пігментація шкіри залежить від стану залоз внутрішньої секреції (гіпофізу, над-ниркових залоз, щитовидної, статевих). Посилене утворення та інтенсивне відкладання мелані-ну в шкірі проходить під дією сонячних, ультрафіолетових, рентгенівських променів, при дея-ких ендокринних хворобах (адіссонова хвороба, хронічний гіпертіреоїдизм, гіпопітуітаризм). Захворювання, що характеризуються підвищеним відкладанням меланіну в шкірі називають меланозом шкіри.

5.  Синюшність кінчиків пальців, мочок вух, слизової оболонки губ спостерігається при патології серцево-судинної системи. При загальному ціанозі слід думати про гострі розлади дихання. Поверхневі вени виявляють при рахіті, гідроцефалії, портальній гіпертензії.

6.  Підвищена вологість шкірних покривів спостерігається при грипі, туберкульоз-ній інтоксикації, бруцельозі, малярії, пневмонії в період розпалу захворювання.

7.  Сухість шкіри характерна для гіповітамінозу, кахексії, гіпотіреозу, діабету.

8.  Надлишкова "рослинність" на обмежених ділянках шкіри притаманна туберку-льозу спини і кінцівок, ексудативному діатезу у вигляді гребінцевого росту волосся.

9.  При значному зневодненні організму, яке спостерігається при гіпотрофії, нецукровому діабеті, ряді кишкових інфекцій виявляється зниження або втрата еластичності шкіри.

Висипи

Висипи - це локальне місцеве запалення епідермісу і дерми із змінами кольору і набряком шкіри як прояв реакції на збудника захворювання або його токсичні продукти.

При виявленні висипань слід враховувати переважаюче розміщення елементів висипки, їх кількість, розміри окремих елементів, форму, краї переважаючих елементів висипань. Висипка може рівномірно покривати всю шкіру (рідко), може бути в ділянці природніх складок, гомілко-во-ступневих суглобів, розгинальних поверхонь рук, ніг і т.д.

Кількість елементів висипки може бути від поодиноких, коли можна точно вказати їх кіль-кість, до великої кількості (не підлягати підрахунку).

Форма висипки: кругла або овальна, неправильна (зірчаста або павутиноподібна). Краї елементів висипки можуть бути чіткими або нечіткими.

За кольором висипання бувають рожевими, червоними, темно-червоними.

Розрізняють первинні елементи висипань, які утворюються в гострому періоді захворю-вання, і вторинні.

Розеола - блідо-рожева пляма діаметром 1-5 мм круглої або овальної форми, що не під-вищується над поверхнею шкіри. При розтягуванні шкіри розеола безслідно зникає. Такі еле-менти спостерігаються при черевному і висипному тифі, паратифах, скарлатині.

Пляма (macula) відрізняється від розеоли розмірами: при дрібноплямистих висипаннях їх діаметр складає 5-10 мм, при крупноплямистих - 11-20 мм, бувають неправильної форми і є постійним симптомом краснухи, кору, медикаментозної алергії.

Еритема - це великі ділянки (більше 20 мм) гіперемованої шкіри неправильної форми. Найчастіше зустрічається при бешисі.

Папула (papula) - обмежене, злегка підвищене над рівнем шкіри утворення з плоскою або куполоподібною поверхнею. Утворюється в результаті ексудації і місцевої інфільтрації шкіри клітинними елементами, розміром від 1 до 20 мм.    

В залежності від розмірів розрізняють міліарні (просовидні) папули (1-2 мм в діаметрі), лентикулярні (lenticula - сочевиця) папули до 5 мм в діаметрі і нумулярні (numma - монета) папули розміром 10-20 мм в діаметрі. Папули великих розмірів (більше 20 мм) називаються бляшками. Папули залишають після себе пігментацію, лущення. Зустрічаються ці елементи при корі, краснусі, геморагічному васкуліті та ін.

Горбик (tuberculum) - обмежений, щільний, безпорожнинний елемент, що виступає над поверхнею шкіри і утворюється в результаті запальної інфільтрації глибоких шарів дерми. Клі-нічно подібний до папули, але при ощупуванні в глибині шкіри виявляється ущільнення. При зворотньому розвитку підлягає некрозу з розвиткорм виразки, а згодом рубця або рубчика. Такі висипання характерні для туберкульозного вовчка, лепри, грибкових уражень шкіри.

Вузол (nodus) - щільне, виступаюче над рівнем шкіри (або ж знаходиться в її товщині), ут-ворення розміром 10 мм і більше. Утворюється при скупченні клітинного інфільтрату в підшкі-рній клітковині і власне дермі. В процесі еволюції може перетворюватись у виразку і рубцюва-тись. Великі синьо-червоні вузли, болючі при пальпації, називаються вузловатою еритемою. Такі (незапалені) вузли зустрічаться при новоутвореннях шкіри (фібромах, ліпомах).

Піхур (urtica) - гострозапальний елемент, що виникає в результаті обмеженого набряку со-сочкового шару шкіри, підвищується над поверхнею шкіри, має округлу форму, розмірами      20 мм і більше. Цей елемент швидко еволюціонує, не залишаючи після себе сліду. Поява піхура супроводжується свербіжем. Уртикарні висипання характерні для алерго-дерматозів.

Піхурець (vesicula) - поверхневе, дещо виступаюче на поверхнею шкіри, наповнене сероз-ною або кров’яностою рідиною, утворення розміром 1-5 мм, яке в процесі еволюції може підси-хати з утворенням прозорої або бурої кірочки, при розриві оголюється обмежена мокнуча еро-зія. Після відпадання кірочки залишається тимчасова гіперпігментація (чи депігментація) або зникає безслідно. При накопиченні в піхурці лейкоцитів (приєднання інфекції) він перетворює-ться в гнійничок (пустулу). Пустула може утворюватись і первинно, найчастіше в ділянці воло-сяних фолікулів. Піхурець є характерним елементом везикульозного лишая, екземи, вітряної та натуральної віспи.

Міхур (bulla) - елемент, подібний до піхурця, але значно перевищує його розміри (3-15 мм і більше). Розміщується у верхніх шарах епідермісу і під ним, наповнений серозним, кров’янис-тим або гнійним вмістом. Може спадатись, утворюючи кірки. Після себе залишає нестійку піг-ментацію. Виникає при опіках, гострому дерматиті, герпетиформному дерматиті Дюринга.

Нерідко на шкірі може виявлятись кілька первинних або поєднання первинних і вторин-них елементів.

Вторинні елементи висипань

Лусочка (squama) - скупчення відторгуваних рогових пластинок епідермісу. Лусочки мо-жуть бути різної величини: від 1 до 5 мм (пластинчате лущення), найдрібніше; більше 5 мм (листовидне лущення). За кольором вони бувають жовтуваті або сіруваті. Рясне дрібне лущення створює враження припудреності шкіри. Поява лусочок спостерігається після корової,скарла-тинозної висипок, при псоріазі, себореї.

Кірка (crusta) - вторинний елемент, який утворюється в результаті висихання ексудату пі-хурів, пустул, піхурців, міхурів, що виділяються з мокнучих поверхонь. Кірки можуть бути се-розними (прозорі або сіруваті), гнійними (жовті), кров’янистими (бурі). Кірки, які спостеріга-ються на щроках у дітей з ексудативно-катаральним діатезом носять назву молочного струпа.

Виразка (ulcus) - це вторинний елемент висипань, що характеризується наявністю глибо-кого дефекту шкіри, що іноді досягає нижчележачих органів. Утворюється в результаті розпаду первинних елементів висипки при розладах лімфо- і кровообігу, травмах, трофічних порушен-нях.

Рубець (cicatrix) - це вторинний елемент висипань, який являє собою грубо-волокнисту сполучну тканину, що виповнює глибокий дефект шкіри, який виник після виразки. Свіжі рубці мають червоний колір, який згодом блідне.

При описуванні елементів висипань на шкірі слід дотримуватись певних правил:

1. Встановти час появи, локалізацію.

2. Вказати розмір елементів та їх кількість.

3. Описати форму та колір.

4. Вказати всі частини тіла, на яких є висипка.

5. Вказати на переважаючу локалізацію висипки.

Після огляду приступають до пальпаторного обстеження шкіри. Пальпація повинна бути поверхневою, проводити її слід обережно, не викликаючи больових відчуттів у дитини, особли-во у місцях локалізації запалених інфільтратів.

Руки повинні бути чистими, теплими і сухими. Необхідно слідкувати за мімікою дитини, розмовою відволікати її увагу від обстеження.

Пальпаторно визначають товщину, еластичність, вологість і температуру шкіри.

Еластичність шкіри досліджують на тильній поверхні китиці, над ребрами, в ліктьовому згині, на животі, на внутрішній поверхні нижньої третини передпліччя шляхом захоплення шкі-ри в складку і спорстереження за швидкістю розправлення складки після відняття пальців руки дослідника.

Вологість шкіри визначається шляхом погладжування шкіри пальцями на симетричних ділянках тіла: грудях, тулубі, пахвинних складках, на долонях, підошвах, а у дітей раннього ві-ку - на потилиці.

Пальпаторно досліджують температуру шкіри, можливе місцеве підвищення або зни-ження. Підвищення температури шкіри може спостерігатися при запальному ураженні суглоба (над ним), зниження - при спазмі судин, ураженні центральної і периферичної  нервової систем.

Для визначення стану кровоносних судин застосовують дослідження симптомів джгута, щипка, молоточкового симптому.

При перевірці симптому джгута (Кончаловського-Румпеля-Лееде) резиновий джгут на-кладають на середню третину плеча з силою, що припиняє венозний відтік, не припиняючи ар-теріальний (пульс на артеріальній артерії повинен прощупуватися). Після 3-5 хвилин уважно оглядають шкіру в місці тиску, в ліктьовому згині і на передпліччі. При підвищеній ламкості з’являється петехіальна висипка. Патологічною вважається поява більше 4-5 петехіальних еле-ментів.

При перевірці симптому щипка захоплюють шкірну складку (без підшкірного жирового шару), краще на передній або боковій поверхні грудей великим і вказівним пальцями обох рук (віддаль між пальцями правої і лівої рук приблизно 2-3 мм) і зміщують її частини впоперек дов-жини складки в протилежні сторони. Поява на місці щипка крововиливів свідчить про позитив-ний симптом.

Молоточковий симптом перевіряється шляхом постукування помірної сили, що не вик-ликає больових відчуттів у дитини, перкусійним молоточком в ділянці груднини. При появі на шкірі над грудниною геморагій симптом вважається позитииним.

 

До додаткових методів дослідження шкіри відносять визначення дермографізму. Дослідження дермографізму проводять шляхом проведення зверху вниз кінчиком вказівного пальця правої руки або рукояткою молоточка по шкірі грудей і живота. Через деякий час на міс-ці механічного подразнення з’являється біла або червона смуга. Відмічають вид дермографізму (білий чи червоний), швидкість його появи, зникнення, розміри (розлитий або нерозлитий).

4. Особливості підшкірної жирової основи

Підшкірна основа у доношеної новонародженої дитини дуже добре розвинена. Цим і пояс-нюється округлість його форм і глибокі складки у згинах (пахових, ліктьових та ін.).  

Добре розвинений підшкірно-жировий шар має велике значення для дитини і являється добрим захистом від надмірного виділення тепла і як запас матеріалу для живлення.  

Склад жиру у дітей раннього віку відрізняється тим, що в ньому багато пальмітинової і стеаринової кислот з більш високою температурою плавлення. Тому у дітей перших місяців життя (особливо у недоношених, при переохолодженні, в результаті захворювань та ін.) під-шкірна основа стає твердою. Це явище називається склерема.

Підшкірна жирова основа починає формуватись на 5-му місяці внутрішньоутробного роз-витку, але максимально відкладається на 8-9 місяці. У дітей раннього віку вона складає близько 12% від маси тіла (у дорослого - не більше 8%).

Склад підшкірної жирової основи у новонароджених близький до складу жирів жіночого молока: велика кількість твердих (пальмітинова і стеаринова) кислот і менше - рідкої олеїнової. Це створює можливість безпосередньої утилізації жиру материнського молока.

Переважання твердих жирів над рідкими забезпечує більш щільний тургор тканин у дітей 1-го року життя і схильність до утворення локальних ущільнень і набряку шкіри та підшкірної жирової основи (склерема, склередема новонароджених).

У дітей раннього віку наявна коричнева (бура) жирова тканина, яка розміщена в кліткови-ні грудної клітки, середостіння, навкруг великих судин і внутрішніх органів. Вона забезпечує більш високий рівень теплопродукції у новонароджених.

Основною функцією бурої жирової клітковини є нескоротливий термогенез, тобто тепло-продукція, не пов’язана із м’язовим скороченням. Під впливом холодового подразнення прохо-дить виділення гормону симпатичних закінчень - нолрепінефрину, що прямо діє на метаболізм бурої жирової тканини. В результаті цього вивільняється значна кількість тепла. Зникнення бу-рої клітковини проходить кілька місяців.

Жирові клітини у новонароджених дрібніші, містять ядра. З часом вони збільшуються в розмірах, а ядра зменшуються. В грудній, черевній порожнинах, в заочеревинному просторі скупчення жирової клітковини майже відсутні. Вони з’являються тільки до 5-7 річного віку і в основному в період статевого дозрівання. Цим пояснюється легке зміщення внутрішніх органів у дітей молодшого віку.

У новонароджених і грудних дітей зберігаються ділянки тканин ембріонального характе-ру, що мають жиронакопичуючу та кровоутворюючу функції.

Своєрідним є розподіл і порядок зникнення підшкірної жирової основи при схудненні. Більше жиру відкладається на обличчі, де жирові тільця щоки (тільця Біша) містять особливо багато твердих жирних кислот.

На сідницях, стегнах, животі переважає вміст рідких жирних кислот. Тому підшкірна жи-рова основа спочатку зникає на животі і грудях, згодом - на кінцівках, і в останню чергу - на обличчі. У дітей, які підлягали довготривалому охолодженню, зникає і бура жирова клітковина.

При голоданні спочатку зникає біла жирова клітковина, а при великій тривалості і ступені голодування - бура. Ось чому у дітей з дистрофією різко зростає схильність до охолодження. Передчасно народжені діти з малим запасом бурої жирової тканини також дуже легко охолод-жуються і потребують постійного зігрівання.

З віком проходять зміни складу жирової тканини. У новонародженого на власне жир при-падає тільки 35,5%, до 1-го року життя - 56%, у дорослих - 60-90% від складу жирової тканини. Змінюється співвідношення компонентів жиру. У дітей про розвиток жирової тканини судять виходячи із співвідношення довжини і маси тіла або по товщині складки.

Методи фізичного дослідження жирової тканини у дітей

 

Включає огляд та пальпацію.

Для оцінки підшкірної жирової основи вимагається більш глибока пальпація, ніж при до-слідженні шкіри.

Для цього великим і вказівним пальцями правої руки захоплюється в складку не тільки шкіра, але і підшкірна жирова основа. Визначається товщина підшкірної жирової основи в кіль-кох різних місцях. В залежності від товщини шару говорять про нормальне, надмірне або недос-татнє відкладання жиру. Звертається увага на рівномірність розподілу підшкірної жирової осно-ви по всьому тілу.

Визначають товщину підшкірної жирової основи в наступній послідовності: на животі - на рівні пупка на боковій його поверхні; на грудях - біля краю груднини; на спині - під лопатками; на кінцівках - на внутрішньозадній поверхні стегна і плеча; на обличчі - в ділянці щік. У здоро-вих дітей раннього віку в нормі товщина підшкірної жирової основи становить 1,5-2 см.

Більш об’єктивно товщину підшкірної жирової основи визначають каліпером за сумою товщини 4 шкірних складок: над біцепсом, трьохголовим м’язом, під лопаткою, над клубовою кісткою. При поглиблених оцінках фізичного розвитку використовують спеціальні таблиці і но-мограми, які дозволяють за сумою товщини шкірних складок достатньо точно розрахувати за-гальний вміст жиру, активну (знежирену) масу тіла організму.

Звертають увагу і на консистенцію підшкірного жирового шару наявність набряків чи пас-тозності. При перевірці наявності набряків чи пастозності вказівним пальцем натискують на шкіру і підшкірну жирову основу в місцях, де вона безпосередньо прилягає до кісток (над вели-когомілковою кісткою, на крижах та ін.) після чого вказівним пальцем погладжують місце на-тискування.

При наявності набряку в місці натискування з’являється заглибина, яка повільно зникає, а при пастозності відчувається нерівність поверхні.

Досліджується також тургор тканин. Тургор - це властивість тканин чинити опір, який від-чуває лікар при стискуванні пальцями шкіри і всіх інших м’яких тканин. Тургор тканин дослід-жується на внутрішній поверхні стегна і плеча шляхом стискування великим і вказівним паль-цями руки шкіри, підшкірної жирової основи і м’язів. Оцінюється відчуття опору, який чинять м’які тканини при їх стисканні.

При  гіпотрофії спостерігається стоншення підшкірної жирової основи. Причиною цього є втрата жирової тканини. Це буває при гострих і хронічних  інфекційних захворюваннях, кіль-кісному і якісному голодуванні дитини, ендокринній патології, спадкових захворюваннях.

Стоншення підшкірної жирвої основи при гіпотрофії проходить етапно: спочатку зменшується на животі, при подальшому прогресуванні - на тулубі і кінцівках і в останню чергу зникає на обличчі.

Рівномірне потовщення за рахунок надмірного розвитку підшкірної жирової основи спос-терігається в дітей грудного віку при паратрофії. А в старшому віці - при ожирінні.

Розрізняють ендокринне ожиріння та аліментарно-конситуційне. В залежності від відсотка надлишку маси у порівнянні з нормальною, виділяють 4 ступені важкості ожиріння: 

-  при  1 ступені надлишок маси складає 10-29% від нормальної;

-  при  2 ступені - 30-49%;

-  при  3 ступені - 50-99%;

-  при  4 ступені - понад 100%.

Нерівномірний надмірний розвиток підшкірної жирової основи спостерігається при ендо-кринній патології: при синдромі Іценко-Кушинга, при тривалому лікуванні гормональними пре-паратами - похідними кортизолу.

Набряки чи пастозність виявляють при захворюваннях нирок, серцево-судинної системи, при втраті білка (целіакія), при алергії.

При переохолодженні, зневодненні, виснаженні, певних особливостях обміну речовин у новонароджених, особливо недоношених, спостерігається місцеве чи дифузне ущільнення під-шкірної жирової основи на сідницях і стегнах, шкіра над якими не збирається в складку, бліда, холодна на дотик, туго натягнута, при натискуванні пальцем на яку не залишаються заглибини.  Це склерема.

Склередема - обумовалена особливостями хімічного складу жиру підшкірної жирової ос-нови (високий вміст багатонасичених жирних кислот) у дітей раннього віку  та порушеною про-никливістю стінок капілярів і характеризується щільною твердою набряклістю із збільшенням ураженої ділянки тіла, синювато-блідого забарвлення, при натискуванні відмічається болючість та залишається заглибина.

Зниження тургору тканин  спостерігається при зневодненні, гіпотрофії тяжкого і серед-ньотяжкого ступеня, хронічній інтоксикації.

5. Температура тіла

Постійна температура людського тіла підтримується за допомогою утворень, які знахо-дяться в гіпоталамусі головного мозку. Їх називають центром терморегуляції. Цей центр керує біохімічними процесами, що забезпечують теплопродукцію, і регулює тепловіддачу.

Тепловіддача залежить від інтенсивності шкірного кровотоку, від випаровування води з поверхні шкіри і легень. М’язи, скорочуючись, також забезпечують теплоутворення.  

Температура, яку вимірюють у прямій кишці (ректальна), найбільш точно відображає тем-пературу внутрішнього середовища організму. Вона на 0,3-0,5°С  вища за температуру, яку ви-мірюють у пахвовій або паховій ділянці.  

Ректальна температура тіла дитини зразу після народження перебуває у ме-жах 37,7-38,°С. Вона дещо вища, ніж у матері, і свідчить про здатність плода до самостійної теплопродукції.

Протягом 2-3 годин ця температура через підвищену тепловіддачу знижується на 2-2,5°С, досягаючи протягом доби 37°С. Надалі вона залишається на кілька десятих градуса вищою, ніж температура у дорослих, поступово наближаючись до неї.  

У немовлят регуляція тепловіддачі шляхом зміни шкірного кровотоку і потовиділення ду-же недосконала. Майже відсутня здатність підвищення  теплоутворення внаслідок збільшення м’язової роботи.  

Відносно велика поверхня тіла збільшує тепловіддачу. Тому немовля перебуває в неспри-ятливих умовах стосовно підтримування постійної температури тіла.  

Дуже недосконалою є терморегуляція у новонароджених, особливо у недоношених дітей, які часто не справляються з коливаннями температури навколишнього середовища, через що вони переохолоджуються або перегріваються.  

Важливо підтримувати необхідну температуру в приміщенні, де знаходиться новонарод-жена дитина. Якщо вона не здатна самостійно підтримувати нормальну температуру тіла, її слід помістити в кувез - апарат, який підтримує в камері певну температуру і вологість повітря.

Для грудних дітей характерні менші коливання температури тіла протягом  доби, ніж у до-рослих (відповідно - 0,4°С і 1°С). З віком підвищується здатність дитини підтримувати темпера-туру свого тіла в нормальних межах  (36-37°С), незалежно від зміни температури навколишньо-го середовища.  

Недосконалість терморегуляції у дітей раннього віку нерідко проявляється також як гіпертермічний синдром - підвищення температури тіла понад 38,5°С, при інфекційно-запаль-них захворюваннях.

Особливості термогенезу і терморегуляції у дитячому віці.

Семіотика гіпо- та гіпертермій у дітей різного віку.

Догляд за хворими з порушенням теплового балансу.

Перегрівання або переохолодження організму зменшує захисні сили. У відповідь на дію холоду або тепла в організмі виникає складний комплекс реакцій, в якому беруть участь певні функціональні системи, які підтримують температуру тіла на належному рівні.

Температура тіла людини (як показник теплового стану організму залишається при будь-яких умовах відносно сталою величиною.

Теплорегуляцію виконують різні відділи ЦНС, у ній беруть участь і залози внутрішньої секреції. Теплорегуляція полягає у підтриманні певної рівноваги між теплоутворенням і тепло-віддачею, внаслідок чого утримується стала температура тіла, це поєднання фізичних та хіміч-них реакцій, що виникають в організмі.

Теплоутворення в основному процес хімічний. Джерелами тепла є процеси окислення, тобто згоряння вуглеводів, жирів і почасти білків у всіх клітинах і тканинах організму, насам-перед у клітинах скелетних м’язів та печінки.

Тепловіддача, що здійснюється через шкіру і частково легені, в основному процес фізич-ний. У спокійному стані він відбувається за допомогою випромінювання з поверхні тіла близь-ко 80% тепла та через випаровування води з повітрям, яке людина видихає, і, потом, 1,5%, втрачається з сечею і калом.

Велике значення в цьому має і конвенція, тобто перехід тепла з шкіри на одяг і навко-лишнє повітря, температура яких нижча від тілесної. Інтенсивність тепловіддачі через шкіру залежить від температури, вологості і руху повітря в приміщенні, від мікроклімату під одягом, стану потових залоз, скорочення або розширення кровоносних судин шкіри і стану мікроцир-куляції, теплопровідності шкіри, тобто від ступеня розвитку жирової тканини.

Якщо розширюється судинне русло і збільшується об′єм кровопостачання шкіри, випромі-нювання тепла посилюється, якщо звужуються судини шкіри, тепловіддача зменшується.

Висока температура зовнішнього середовища подразнює терморецептори шкіри, при цьому рефлекторно розширюються кровоносні капіляри шкіри, частішає дихання. Внаслідок цього відбувається посилення тепловіддавання за рахунок випромінювання тепла з поверхні шкіри, випаровування поту, що посилено виділяється, і, в меншій мірі, за рахунок випроміню-вання тепла та випаровування вологи із слизової оболонки дихальних шляхів та поверхні альве-ол.

Знижена зовнішня температура, подразнюючи шкірні рецептори, рефлекторним шля-хом призводить до звуження шкірних капілярів та до спазму гладенької мускулатури вивідних протоків потових залоз ("гусяча шкіра"), внаслідок чого тепловіддача зменшується.

Посилення процесів теплоутворення внаслідок посиленої м′язової роботи призводить до збільшення  тепловіддачі.

Підвищена тепловіддача у холодну пору року може компенсуватися підсиленням тепло-утворення як за рахунок інтенсивної м’язової роботи, так і за рахунок посиленого харчування або поєднання цих факторів.

У нормі температура тіла дітей трохи вища, ніж у дорослих, за рахунок підвищення в них окислювальних процесів, необхідних для росту.

Добові коливання температури на кілька десятих градуса перебувають у прямій пропор-ційній залежності від коливань окислювальних процесів, пов′язаних або з роботою, або з спо-живанням їжі.

Крім коливань нормальної температури, пов'язаних з обміном речовин, можна отримати різні цифри температури залежно від місця її вимірювання.

Так, температура слизової оболонки порожнин рота, піхви, прямої кишки) вища на        0,2-0,4°С, ніж температура шкіри у пахвинних складках чи пахових ділянках. Надвечір темпе-ратура вища, ніж вранці на кілька десятих градуса.

Тепловий баланс в організмі дитини підтримується на сталому рівні (36,5-36,9°С) за учас-тю не лише гіпоталамічних центрів терморегуляції, а й інших центрів, які регулюють кровообіг, дихання, потовиділення, обмін речовин.

Майже у всіх людей можна виявити добові коливання температури тіла, які складають 0,1-0,6°С. Максимальна температура тіла реєструється в другій половині дня (між 17 і 21 годи-нами), а мінімальна - рано вранці (між 3 і 6 годинами). Влітку температура тіла, як правило, на 0,1- 0,5°С вища, ніж зимою.

Підвищення температури тіла спостерігається після прийому їжі, при інтенсивній м′язовій роботі, сильному емоційному напруженні (наприклад у студентів під час екзаменаційної сесії, спортсменів перед стартом).

Розмах коливань температури тіла протягом доби при сталій температурі навколишнього середовища в перші дні життя складає всього 0,3°С, до 2-3 місяців зростає до 0,6°С, а до 3-5 ро-ків сягає 1°С. Коливання температури відображають стан фізичної і психоемоційної активності здорових дітей.

Всі коливання температури, з чим би вони не були пов′язані, в нормі не перевищують 1°С.

При народженні ректальна температура новонародженого складає 37,7- 38,2°С і наближа-ється до температури тіла матері. В найближчі 2-3 год проходить значне зниження температури (на 1,5-2°С), а потім знову її підвищення.

Аксілярна температура складає при народженні 37,2°С, через 2 год зменшується до 35,7°С, через 4-5 год поступово зростає до 36,5°С, до 5-го дня життя складає 37,0°С. Зниження температури тіла в перші  години після народження називається транзиторною гіпотермією новонароджених, що зумовлене різкою зміною температури навколишнього середовища.

У частини новонароджених на 3-5-й день життя спостерігається транзиторна гіпертермія новонародженого, яка пояснюється впливом бактеріального заселення кишечника і деяким зне-водненням організму.

Перші дні життя відмічаються нестійкістю температури, її швидкою зміною при спови-ванні чи первдяганні підгузника, після годування. Циклічні добові коливання температури тіла встановлюються до 1,5-2 місяців життя, що співпадає з формуванням добового ритму частоти дихання і серцевих скорочень. У недоношених дітей добова циклічність температури встанов-люється значно пізніше, ніж у доношених.

Критерії зрілості системи терморегуляції:

-   стабільність ректальної температури при температурі повітря 20-22°С;

-   наявність різниці між ректальною температурою і температурою в пахвовій впадині, або між температурою шкіри на грудях і стопах;

-   виникнення добової періодичності температури;

-   присутня температурна реакція при різних інфекційних захворюваннях.

Причини недосконалості терморегуляції у грудних дітей:

-   незавершеність розвитку центрів терморегуляції;

-   відносно велика поверхня тіла;

-   слабкість потовиділення у перші 2-3 місяці життя;

-   недосконалість вазомоторних механізмів;

-   недостатній розвиток м′язів шкіри і підшкірного жирового шару;

-   густа сітка кровоносних судин шкіри.

Грудні діти швидко і легко переохолоджуються і перегріваються, бо пристосувальні меха-нізми до значних температурних коливань зовнішнього середовища у них недорозвинені.

Аффекторна ланка терморегуляції представлена комплексом периферичних (шкірних) і центральних терморецепторів. Шкірні рецептори добре розвинені у доношених і недоношених дітей. Найчутливішою зоною терморецепції є шкіра обличчя, що нервується трійчастим нервом.

Центральною ланкою терморегуляції є гіпоталамічні центри.

Хімічна терморегуляція (теплопродукція) здійснюється переважно задніми ядрами гіпота-ламусу, фізична (тепловіддача) - передніми його ядрами.

Причинами неадекватної терморегуляції можуть бути: гіпоксія, внутрішньочерепна трав-ма, інфекції. Органічні ураження центральної нервової системи або аномалії розвитку.

Нижча 36°С або субнормальна гіпотермія спостерігається при недоношеності, гіпотрофії, пілоростенозі, гіпотіреозі, природжених вадах серця та деяких інших захворюваннях.

Відносна недостатність теплопродукції у новонароджених і особливо недоношених дітей  вимагає створення оптимального температурного режиму і знання термонейтральної зони, що являє собою діапазон меж температур повітря, яке оточує дитину, при яких постійна і нормаль-на температура тіла підтримується при мінімальному напруженні механізмів продукції тепла.

Для здорових новонароджених, які лежать без одежі,така термонейтральна зона має межі 32 і 35°С, для глибоко недоношеної дитини - від 36 до 36°С. Для сповинутої доношеної дитини ця зона знаходиться в межах 23-26°С, а для глибоко недоношеної  дитини - між 30 і 33°С. До місячного віку межі термонейтральної зони зменшуються на 1,5-2°С, а їх діапазон зростає на 0,3-0,5°С.

Сповивання дітей зменшує витрати енергії. Сповивання з відкритим обличчям або голів-кою додатково покращує можливості термоадаптації у зв′язку з включенням механізмів актив-ної терморегуляції з рецепторів обличчя. У новонароджених дітей необхідно суворо дотриму-ватися усіх умов температурного режиму. Порушення останніх швидко відбивається на стані здоров′я новонародженого.

Навіть незначне охолодження дитини впливає на її захворюваність і негативно відбиває-ться на розвитку головного мозку в перші тижні і місяці життя.

Новонароджених зразу викладають на материнські груди і накривають теплим покрива-лом. Недоношених, незрілих і хворих дітей з порушеною терморегуляцією доглядають і виход-жують у кювезах з автоматичною підтримкою постійної температури і вологості повітря.

Причини пошкоджуючої дії охолодження на організм дитини:

-   відносна недостатність енергетичного обміну;

-   виникнення метаболічного ацидозу;

-   порушення мікро циркуляції;

-   внутрішньо судинне згортання крові.

В результаті такої дії (холодова травма) посилюються розлади дихання, кровообігу, акти-вуються вогнища інфекції.

Пошкоджуюча дія перегрівання:

-   довготривале (навіть і помірне перегрівання) призводить до зневоднення організму;

-   викликає порушення мікро циркуляції;

-   порушення функції ЦНС, важливих життєвих органів;

-   призводить до розвитку шоку та теплового удару.

Велике значення у підтриманні нормальної температури тіла дитини має мікроклімат при-міщення в якому вона знаходиться. Вологість повітря повинна бути 30-60%, швидкість руху по-вітря 0,12-0,2 м/сек, межі теплового комфорту для дітей грудного віку знаходяться в діапазоні від 21 до 22°С, з 2-х років нижня межа комфорту зміщується до 18°С.

Важливо дотримуватися основних правил вдягання дітей. Число шарів одягу в зимовий час на вулиці повинно складати 4-5 з врахуванням забезпечення вітронепроникності верхнього шару.

В приміщенні дитина в залежності від температури повітря повинна мати 1-2 шари одягу (температура 22°С і вище) або 3 шари при температурі 16-17°С.

Велике значення має і загартовування. Невід′ємною умовою загартовування є обов′язкове збереження нормального теплового балансу, недопустимість охолодження дитини. Тренування здійснюється шляхом систематичного короткочасного холодового подразнення. По мірі адапта-ції інтенсивність і тривалість загартувальних процедур зростають, але вони не повинні виклика-ти пониження внутрішньої температури тіла.

Довготривале перебування в умовах несприятливого температурного режиму (жара або холод) може викликати виснаження компенсаторних механізмів і резервів терморегуляції і при-вести або до значного зниження (екзогенна гіпотермія) або до значного підвищення (екзогенна гіпертермія) температури тіла.

У значної частини здорових дітей в денні години спостерігається помірне підвищення температури тіла.

Підвищення температури тіла вище 37°С називається гарячкова гіпертермія (пірексія).

 

Гарячка - це зміна теплового балансу, викликана дією на гіпоталамічні центри терморе-гуляції ендогенних пірогенів.

В результаті відмічається посилення теплопродукції і збільшення тепловіддачі, яке не від-повідає приросту теплопродукції (відстає); або навіть її зниження. Теплопродукція у новона-роджених здійснюється, як правило, шляхом теплоутворення в жировій тканині (перш за все у бурій, кількість якої у новонародженого складає 25-30 г в залежності від маси тіла) - нескоро-чуваний термогенез.

У випадках приєднання скорочуваного термогенезу (за рахунок підвищення активності і тонусу м′язів) виникає лихоманка.

Залежно від ступеня гіпертермії розрізняють такі види гарячки:

-   Субфебрильна температура - від 37° до 37,9°С;

мала субфебрильна -      37-37,5°С

велика субфебрильна -  37,5-37,9°С

-   Помірна гарячка - 38-38,9°С низька фебрильна;

-   Висока фебрильна - 39-40°С;

-   Дуже висока фебрильна (гіперпірексія) - вище 40°С.

Мала субфебрильна температура тіла може бути у здорових дітей при доброму самопо-чутті і поведінці. Причиною цього може бути дія їжі або активація енергетичного обміну під впливом фізичного навантаження чи психоемоційного збудження дитини. У дітей з підвище-ною психічною збудливістю коливання температури тіла протягом дня можуть бути більш зна-чними.

Гарячку слід розглядати як загальну пристосувальну реакцію організму на дію шкід-ливого (частіше інфекційного) агенту.

Вона може бути результатом впливу бактерій і їх токсинів (інфекційна), продуктів білко-вого розпаду (при гемолізі, некрозі тканин, кісткових переломах, при наявності гнійних вогнищ та ін.), гормонів, отрут, а також виникати при подразненні теплового центру в результаті пош-коджень і струсів головного мозку.

Гарячка при інфекційних захворюваннях носить переважно захисний пристосувальний характер. Закінчення інфекційних захворювань, що супроводжуються підвищенням температу-ри тіла, завжди більш сприятливі, ніж при перебігу без підвищенн температури або при штуч-ному фармакологічному (медикаментозному) зниженні.

Разом з тим, у дітей раннього віку гарячка при інфекційних захворюваннях досить часто переходить в гіпертермічний стан і втрачає своє захисне значення.

При гіпертермічному стані має місце неадекватність терморегуляції зі стійким підвищен-ням теплопродукції і зменшенням тепловіддачі.

Гіпертермічний стан сам може привести дитину до летального кінця внаслідок виникаю-чих при ньому енергетичного виснаження, внутрішньо-судинного згортання крові, набряку го-ловного мозку.

У дітей з гіпотрофією, дихальною та серцево-судинною недостатністю, ураженням ЦНС (енцефалопатія) перехід гарячки в гіпертермічний стан може пройти і при порівняно помірних підвищеннях температури тіла (38-38,5°С).

При гарячці зростає теплопродукція за рахунок активації метаболізму (на кожен 1°С вище 37°С енерговитрати збільшуються на 10%) і скорочується тепловіддача шляхом спазму судин підшкірної жирової основи із зниженням кровотоку в ній.

Підвищення температури тіла викликають ендогенні та екзогенні пірогени. Першим нале-жить провідна роль. Їх виділяють фагоцитуючі лейкоцити і макрофаги в момент фагоцитозу бактерій, вірусів, комплексів антиген-антитіло.

Гарячка при інфекційних захворюваннях сприяє загибелі мікробів і вірусів, які не витри-мують температурит тіла вище 38°С. Одночасно посилюється імунна відповідь макроорганізму, зростає бактерицидна  функція крові, активність поліморфно-ядерних лейкоцитів. Підвищена активність метаболізму забезпечує прискорене поступання до тканин поживних речовин.

Подібно до більшості неспецифічних реакцій захисту (біль, шок, запалення), гарячка віді-грає адаптивну роль тільки до певної межі. При прогресуючому підвищенні температури тіла збільшується навантаження на дихання і кровообіг.

На кожен 1°С вище 37°С задишка стає більшою на 4 дихання за хвилину, а тахікардія - на 20 серцевих скорочень за хвилину. Не дивлячись на це, поступлення кисню уже не забезпечує зростаючі тканинні потреби, і, в кінцевому результаті, розвивається відносна гіпоксія. В першу чергу від неї страждає ЦНС, що проявляється маренням, галюцинаціями, судомами.

Ступінь гіпертермії, при якій виникають ці розлади, дуже варіабельна. Частіше вона від-повідає температурі тіла 39-40°С, але залежить від індивідуальних особливостей дитини. Чим молодший її вік, чим важче протікає період новонародженості і є уже неврологічні пошкоджен-ня, тим швидше виникає декомпенсація.

При гарячці порушуються всі види обміну речовин, збільшується кількість азоту, що ви-водиться з сечею, виникає гіперглікемія, іноді глюкозурія, посилюється жировий обмін, пору-шується водно-сольовий баланс. Підвищення темпера-тури тіла на 1°С, як правило, супровод-жується прискоренням ритму на 10 ударів, дихання частішає паралельно підвищенню ритму серцевих скорочень і температури.

Температура відображає ступінь реактивності хворого організму, а тому вона є цінним по-казником його стану в боротьбі з інфекцією. Проте, гарячка не завжди є позитивним явищем, так як надмірне підвищення температури тіла як і падіння її, має негативний вплив на організм.

Дуже важливими є записи коливання температури тіла дитини протягом доби і всього пе-ріоду хвороби. Графічно вимальовується тип гарячки, оцінка якого має клінічне значення.

Розрізняють наступні основні типи гарячки

1.  Монотонний або постійний (febris continua) - коли висока температура зберігається довго, а добові коливання знаходяться в межах 1°С (крупозна пневмонія, черевний, висипний тиф).

2.  Ремітуючий тип або послаблююча гарячка (febris remittens) - висока температура ті-ла з добовими коливаннями в межах 1-2°С (гнійні захворювання, сепсис, вогнищеві захворю-вання легень).

3.  Інтермітуючий тип або переміжна гарячка (febris intermittens) - правильне чергуван-ня короткочасних підйомів температури тіла (пароксизми) з періодами (одно- або дводенними) нормальної температури (малярія).

4.  Поворотний тип (febris reccurens) чергування кількаденних періодів високої темпера-тури з безгарячковими періодами, підвищується і знижується температура тіла дуже швидко (поворотний тиф).

5.  Хвилеподібна або ундулююча температура (febris undulans) - температурна крива ха-рактеризується поступовим наростанням протягом кількох днів, а потім зниженням до нораль-них цифр. Після безгарячкового періоду виникає чергове поступове підвищення з наступним падінням (зустрічається при бруцельозі, лімфогранулематозі).

6.  Гектична або виснажлива (febris hectica) - характеризується великими добовими ко-ливаннями температури тіла (3-4°С). Зустрічається при сепсисі, лімфогранулематозі, важких формах туберкульозу.

7.  Атипова або нерегулярна (febris irregularis) - гарячка не має якихось закономірностей у добових коливаннях температури тіла і температурної кривої (зустрічається при ревматизмі, грипі, дизентерії та ін.).

8.  Спотворена гарячка або порушеного типу (febris inversa) - характеризується підйо-мом ранкової температури більше, ніж вечірньої. Зустрічається при туберкульозі легень, сеп-сисі.

Вигляд температурної кривої часто дозволяє не тільки визначити захворювання, а й орієн-туватися у тому, якого перебігу воно набуває і чи не з’являється ускладнення. Якщо атипова температурна крива при вогнищевому запаленні легень змінюється на гектичну, слід мати пі-дозру на ускладнення - початкове нагноєння в легенях. Безгарячковий перебіг інфекцій чи суб-фебрильна температура замість гарячки свідчать про знижену реактивність організму.

Протягом більшості гарячок розрізняють три стадії

Перша стадія - наростання температури (stadium incrementi) - короткочасна, характеризу-ється переважанням теплопродукції над тепловіддачею, охолодження поверхневого шару шкіри рефлекторно викликає тремор, а відчуття холоду пояснюється подразненням нервових закін-чень шкіри внаслідок зниження її температури, викликаної спазмом поверхневих судин. Може тривати від кількох годин до кількох днів.

Друга стадія (stadium fastigii) - постійно підвищеної температури - характеризується вста-новленим на певному рівні підвищенням тепловіддачі і теплопродукції. Баланс між продукцією і віддачею тепла встановлюється на рівні більш високому, ніж у здорової людини. Понижена роль потовиділення. З припиненням підйому температури значно зменшується озноб і м’язовий тремор, зменшується і зникає спазм судин шкіри, так що блідість шкірних покривів змінюється їх гіперемією.

В цей період можуть з’явитися скарги на загальну слабість, головний біль, відчуття жару, сухість в роті. У хворих відмічаються порушення функцій серцево-судинної і дихальної  систем (тахікардія, тахіпное, артеріальна гіпотонія). В ряді випадків стан серцево-судинної системи має вирішальне значення в прогнозі гарячкового захворювання.

В другій стадії гарячки можуть спостерігатися виражені розлади зі сторони ЦНС (головні болі, порушення сну). При сильному головному болі на лоб хворого кладуть холодний компрес або пухир з льодом.

На висоті гарячки у старших дітей може бути марення, галюцинації, а у маленьких - судо-ми. В таких випадках організовують індивідуальний пост і постійний нагляд за хворим.

При годуванні дітей з гарячкою слід враховувати відсутність апетиту у них, тому доцільно призначити часте, дробне пиття і харчування у періоди більш низької температури тіла.

Враховуючи наявність при гарячці явищ загальної інтоксикації, пацієнтам (при відсутнос-ті протипоказів) рекомендується багато пити (соки, компоти, морси, мінеральні води), невели-кими ковтками, часто.

Необхідний ретельний догляд за порожниною рота. Обробляти тріщини на губах і в кутах рота перекип’яченою олією, вазеліновим маслом. При закрепах слід своєчасно призначати послаблюючі засоби або зробити очисну клізму. Проводиться обов’язкова профілактика про-лежнів.

Третя стадія - падіння температури тіла (stadium decrementi) - характеризується знижен-ням продукції тепла і наростанням його віддачі. Протікання різних періодів гарячкового про-цесу визначається не тільки етіологічним фактором, але і станом організму, реактивністю його нервової системи, обміном речовин і інтенсивністю окислювальних процесів.

За тривалістю гарячки розрізняють:

-  скороминущу - від кількох годин до 1-2 днів;

-  гостру - до 15 днів;

- підгостру - до 45 днів;

-  хронічну - понад 45 днів.

Раптове швидке підвищення температури діти здебільшого переносять тяжко. При цьому у них спостерігається блідість, тахікардія, озноб, у дітей раннього віку можуть виникати судо-ми.

Різке зниження  високої температури тіла протягом кількох годин до нормальних цифр називається кризою, а поступове (протягом кількох днів) - лізисом, який супроводжується по-рівняно сприятливою динамікою відновлення функціональних можливостей організму.

Криза у деяких дітей проходить дуже важко, із значними серцево-судинними розладами і навіть колапсом. В результаті різкої перебудови механізмів регуляції серцево-судинної систе-ми, криза може привести до колаптоїдного стану (гострої судинної недостатності), яка прояв-ляється різкою слабістю, рясним потом, блідістю, ціанозом шкіри, частим пульсом, зниженням його наповнення аж до появи ниткоподібного.

Це вимагає прийняття невідкладних мір: введення препаратів, що збуджують дихальний і судинноруховий центр і сприяють посиленню серцевих скорочень та підвищенню артеріально-го тиску (адреналін, норадреналін, мезатон, серцеві глікозиди, кортикостероїдні препарати та ін.). Хворого обкладають грілками, зігрівають, дають гарячий чай, своєчасно міняють натільну і ліжкову білизну.

Криза може мати сприятливий  перебіг, коли зниження температури супроводжується ряс-ним потом, пульс і дихання не прискорені, свідомість відновлюється і гарячкове збудження та безсоння змінюються сном.

На несприятливий перебіг кризи вказує мокра від поту бліда шкіра, поява ціанозу. Пульс прискорюється, його важко намацати, дихання стає частим, поверхневим. Настає запаморочен-ня. У такий період дитина може загинути, якщо не вжити термінових заходів.

Глибокий розлад терморегуляції з підвищенням температури тіла до 39°С і вище за раху-нок надмірної теплопродукції і обмеженої тепловіддачі називається гіпертермічним синдро-мом. 

У дітей синдром гіпертермії найчастіше буває при гострих інфекційних захворюваннях, пневмонії, дизентерії, сепсисі, респіраторних вірусних інфекціях.

З неінфекційних факторів гіпертермію спричинюють крововиливи в мозок, пухлини моз-ку, травми голови, дія на центри терморегуляції продуктів неповного окислення і розпаду тка-нин.

Різко і до високих цифр підвищується температура тіла при деяких хірургічних захворю-вання у дітей (остеомієліт, перитоніт), а також у післяопераційний період, відразу або через кілька годин після операції.

Догляд за хворими треба здійснювати в усі періоди гарячки від початку підвищення тем-ператури до стійкого її зниження. В першій стадії гарячки, коли у хворого виникає ниючий біль по всьому тілу, головний біль, ціаноз губ, слід створити спокій дитині, вкласти у ліжко, добре укутати, до ніг прикласти грілку. Напоїти чаєм з лимоном, журавлиним морсом, кип’яченою водою; слідкувати за фізіологічними відправленнями.

Їжа повинна бути напіврідкою, теплою; при високій температурі з раціону виключають м’ясні і гострі страви.

У зв’язку із значним зниженням апетиту дитину слід годувати частіше, невеликими пор-ціями. Під час гарячки в кров всмоктуються токсичні продукти, для виведення яких необхідно давати велику кількість рідини у вигляді фруктових і ягідних соків, морсу, мінеральної води. Пляшку з мінеральною водою слід потримати деякий час у відкритому вигляді для видалення газів і профілактики метеоризму.

В раціоні обмежують кухонну сіль, що призводить до посилення діурезу. В цей період у хворих з’являється сухість у роті, утворюються тріщини на губах. Тому періодично необхідно протирати ротову порожнину дитини слабким розчином (2%) гідрокарбонату натрію і змащу-вати губи перекип’яченою олією.

Вимірювання температури тіла людини носить назву термометрії (від грецького terme, metreo - вимірювати), яка здійснюється з допомогою медичного ртутного термометра.

Вперше медичний термометр був запропонований в 1723 році Фаренгейтом. Термометр являє собою скляний резервуар, куди впаяні шкала і капіляр, який має на кінці розширення, за-повнене ртуттю. При нагріванні стовпчик ртуті починає поступати в капіляр, залишаючись по-тім навіть при охолодженні на рівні максимального підйому і опускаючись тільки при струшу-ванні. Шкала медичного термометра (в °Цельсія) включає в себе діапазон вимірювань темпера-тури від 34 до 42°С з ціною однієї поділки 0,1°С.

Зберігати термометри слід в банці або стакані, на дно яких кладуть шар вати і наливають дезинфікуючий розчин. Перед вимірюванням температури термометр слід ретельно витерти і струсити ртуть до мітки нижче 35°С. Після кожного вимірювання термометр дезінфікують.

Температуру найчастіше вимірюють у пахвовій западині, рідше - в пахвинній складці.     

У немовлят можна вимірювати температуру тіла в прямій кишці і шийній складці. Перед вкладанням термометра шкіру витирають змоченим у теплій воді рушником і висушують тому, що волога охолоджує ртуть і термометр покаже більш низьку температуру.

Термометр ставлять так, щоб ртутний резервуар з усіх сторін торкався до тіла, не зміщую-чись протягом всього часу вимірювання. Плече притискують до грудної клітки так, щоб пальці знаходились у протилежній пахвовій западині. Між термометром і тілом не повинна потрапляти білизна. При вимірюванні температури тіла у немовлят, неспокійних дітей старшого віку, у тяжкохворих і дуже виснажених, термометр треба притримувати.

При вимірюванні температури тіла в паховій складці ногу дитини дещо згинають в куль-шовому суглобі.

Маленьких дітей під час вимірювання температури тіла беруть на руки. Якщо стан хворої дитини важкий, вона при цьому лежить. У всякому випадку термометр притримують, притиска-ючи зігнутою рукою або ногою дитини. Старші діти самі тримають термометр. У них на деякий час краще забрати іграшки і книги, бо, ослабивши увагу, дитина може випустити термометр.

Маленьких дітей, навпаки, цікаві іграшки, кольорові малюнки заспокоюють і полегшують проведення термометрії.

Вимірювання температури тіла в прямій кишці, де температура постійна, проводиться найчастіше у немовлят, виснажених хворих, в яких термометр у пахвовій западині нещільно охоплюється м’якими тканинами, або при ураженнях шкіри у пахових ямках чи у пахвині.

Протипоказаннями для цього методу є проноси, закрепи, захворювання прямої кишки з підвищеною реакцією на механічне подразнення, психічні захворювання.

Техніка проведення: малюка кладуть на бік і вводять в ректальну порожнину змащений вазеліном ртутний резервуар термометра за внутрішній сфінктер на 2-3 см. Під час вимірюван-ня температури слід притримувати сідниці стуленими.

Для ректального вимірювання температури необхідний індивідуальний термометр. Після процедури термометр миють теплою водою, насухо витирають і дезінфікують. Зберігають у склянці з дезрозчином.

Тривалість вимірювання температури тіла в паховій ділянці і в пахвинній 10 хвилин, у порожнинах - 5 хвилин.

Температуру тіла звичайно вимірюють о 7-8 годині ранку натще і о 17-18 годинах перед останнім прийомом їжі. Результати термометрії реєструються у щоденнику медсестри і на тем-пературному листку. Якщо необхідно, температуру вимірюють через кожних 2-3 години, крес-лять добовий температурний профіль.

Хоч медична сестра вимірює температуру тіла у певні години, визначені режимом відді-лення або спеціальним приписом лікаря, бувають винятки, коли вона відмічає раптові зміни у стані хворого, неспокій, гіперемію, блідість обличчя, появу нових скарг, погіршення самопо-чуття, головний біль та інші. В такому разі медсестра повинна негайно поміряти температуру тіла і доповісти лікареві про результати термометрії і своїх спостережень.

У тяжкохворих допустиме вимірювання температури під час сну. Одужуючих і при легко-му перебігу захворювання дітей не рекомендується будити вранці для згаданої процедури. Це можна зробити і на 1-2 години пізніше, коли дитина прокинеться.

Старші діти цікавляться температурою свого тіла і нерідко відчувають неспокій і навіть страх, коли вона підвищується. Це особливо стосується нервових і тривожно-недовірливих дітей.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

55109. Исследование систем управления 88 KB
  Методологии и практическим навыкам исследования надо учить вкус к исследовательской деятельности надо прививать способности к исследовательской работе надо развивать уже в процессе подготовки специалистов.
55110. Коммерческие банки и их функции 19.57 KB
  В механизме функционирования кредитной системы огромная роль принадлежит коммерческим банкам. Они аккумулируют основную долю кредитных ресурсов, предоставляют клиентам полный комплекс финансового обслуживания, включая выдачу ссуд, прием депозитов, расчеты, покупку-продажу и хранение ценных бумаг, иностранной валюты и т.д
55111. История развития генетики как фундаментальной науки. Методы исследования генетики человека 40 KB
  Мать и отец пробанда здоровы. Четыре сестры матери пробанда здоровы мужья их здоровы. О двоюродных сибсах со стороны матери пробанда известно: в одной семье один больной брат две сестры и брат здоровы; в двух других семьях по одному больному брату и по одной здоровой...
55112. Банковский мультипликатор: сущность и механизм действия 18.77 KB
  Банковский мультипликатор представляет собой процесс увеличения (мультипликации) денег на депозитных счетах коммерческих банков в период их движения от одного коммерческого банка к другому
55114. ИСТОРИЯ РИТОРИКИ 217.5 KB
  Интерес представляет риторическое обучение в духовных академиях и старообрядческих общинах. В библиотеках Москвы, Киева, Санкт-Петербурга хранятся многочисленные рукописи учебников, созданных учителями риторики для своих учеников, различные сборники с риторическими статьями и школьными речами.
55115. Почвозащитная способность сельскохозяйственных культур и севооборотов. Проектирование севооборотов с учетом уклонов на пашне. Методические указания 318.5 KB
  Озимые зерновые пропашные культуры зернобобовые яровая пшеница гречиха Просо Пласт многолетних трав пропашные культуры озимые зерновые залежь Гречиха Пропашные яровые зерновые зернобобовые культуры Зернобобовые...
55116. Основы молекулярной генетики, моделирование процессов кодирования наследственной информации 38 KB
  Определить антикодоны транспортных РНК, которые осуществляют доставку к рибосомам следующих аминокислот: фенилаланин, серин, тирозин, цистеин, лейцин, треонин, лизин, глутамин.
55117. Рекультивация почв, засоленных и осолонцованных при загрязнении нефтепромысловыми сточными водами (НСВ). Методические указания 309 KB
  Цель занятия: научиться разрабатывать системы мероприятий по рекультивации засоленных и загрязненных НСВ земель; дать студентам знания: по известкованию почвы; изучить методы и расчеты норм известкования почвы; по гипсованию почвы; изучить методы и расчеты норм гипсования почвы; по засолению почв промывке почв; изучить методы и расчеты промывной нормы при засолении почвы....