ID: 2435

Название работы: Фактори психологічного розвитку людини

Категория: Контрольная

Предметная область: Психология и эзотерика

Описание: Нормативні вікові фактори, які знижуються у юнацькому віці. Нормативні історичні фактори, які є майже симетрично протилежними до вікових. Ненормативні фактори. Чим старшою стає людина, тим більше ці фактори на неї впливають.

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2013-01-06

Размер файла: 30 KB

Работу скачали: 30 чел.

У 80-х роках ХХ ст. Паултес (американський психолог) виміряв фактори, які можуть вплинути на психічний розвиток людини.
Він виділив:

•  Нормативні вікові фактори, які знижуються у юнацькому віці.
•  Нормативні історичні фактори, які є майже симетрично протилежними до вікових.
•  Ненормативні фактори. Чим старшою стає людина, тим більше ці фактори на неї впливають.

Третім ключовим питанням онтогенезу є питання про характер психічного розвитку.

Якщо ми бачимо, що психічний розвиток відбувається неперервно, тоді ми не визнаємо стадіальності розвитку. Такої точки зору дотримувалися біхевіористи. Вони не визнавали періодизації розвитку, бо на їхню думку все плавно відбувається.

Також розвиток може бути стрибкоподібним, коли відбуваються якісь якісні зміни. Фрейд, Еріксон, Піаже саме так підходять до розвитку.

1.  Природа людини, як суб’єкта розвитку.

Механістичний підхід.

Людина розглядається, як механізм. Як суб’єкт, який пасивно реагує на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, вона є заручником умов і не може їм протистояти.

Класичний підхід.

Людина — це організм. Людина є активним діячем, може активно змінювати навколишнє середовище і саму себе.

Теорії онтогенезу

Біологічні теорії:

Підгрунтя зявляється у 17-18 столітті і особливо у 19, коли створюється еволюційна теорія Дарвіна. В цих теоріях вважається, що у кожному організмі у зародку, у готовому вигляді закладені властивості і ознаки дорослого організму. А розвиток розгортається сам по собі. До біологічних теорій відносять:

1.  Теорія рекапітуляції, запропонована Геккелем.
2.  Теорія дозрівння Геззела.
3.  Етологічна теорія (етологія — вчення про поведінку тварин в природніх умовах) її представником є Лоренс, вони намагаються пояснити розвиток людини на основі розвитку тваринного організму.

Теорії научіння у них підкреслюється, що розвиток відбувається за законами научіння і визначається подіями зовнішнього середовища.

Представники:

Біхевіористи. У 60-х роках Бандура створив теорію соціального научіння, яка пояснює розвиток людини. Ця теорія наголошує на тому, що в повсякденному житті ми помічаємо, як людина наслідує поведінку інших. В результаті наслідування поведінки інших дитина набуває нового досвіду і розвивається. Потім ця теорія перетворюється в соціально-когнітивну теорію научіння, де Бандура робить акцент на мислення, де дитина не просто наслідує поведінку інших, а перед тим “пропускає це все, через свій розум”. Дитина може вчитись і на помилках інших.

Когнітивні теорії. Розвиток розглядають, як еволюцію ментальних (психічних структур) та способів опрацювання інформації, частково генетично-запрограмованих і залежних від зрілості індивідуума.

Еволюція структур.

Теорія генетичної епістемології Ж. Піаже

Ж. Піаже в свою теорію включив біологію в плані біологічного розвитку, також він об’єднав філософію зі своєю теорією. (Біологія + філософія). Теорія Піаже стосується пізнавальної сфери людини, точніше інтелекту. В основі теорії лежить ідея про те, що в процесі розвитку дитина діє активно. Піаже говорить про те, що для розвитку інтелекту його (інтелект) потрібно адаптовувати до нових умов. Дитина здатна асимілювати знання і це є крок до адаптації інтелекту. Піаже оперує такими поняття, як схема — гнучка ментальна (психічна) структура, яка в продовж росту змінюється кількісно і якісно. Піаже запропонував стадії психічного розвитку, які тривають до юнацького віку. Він говорив тільки про дитячо-юнацький вік.

Стадії:

1.  Сенсомоторна стадія, яка триває від народження до 2 років. На цьому періоді новонароджена дитина і немовля пізнає світ лише через дії (хапання, смоктання, жування).
2.  Доопераціональна 2-7 років. На цій стадії формуються поняття у дитини, але вони обмежені особистим безпосереднім досвідом і цей досвід є дуже егоцентричний (дитина не здатна поставити себе на місце іншої людини). На цій стадії спостерігається “феномен Піаже”, основний його зміст в тому, що людина не може стати на позицію іншої людини. Дитина не аналізує.
3.  Стадія конкретних операцій 7-11 років. Дитина здатна мислити, аналізувати, але лише тоді, коли оперує конкретними об’єктами чи подіями. Дитина не оперує ще абстракцією.
4.  Стадія формальних операцій. Після 11 років у дитини з’являється абстрактне мислення.

Психосексуальна теорія Фрейда, який поділив стадії розвитку на: оральну аналіну, фалічну, латентну і генітальну.

Теорія психосоціального розвитку Е. Еріксона. Ключовим поняттям його теорії є набування егоідентичності. Щоб набути егоідентичність людина проходить 8 стадій розвитку. Кожна з цих стадій — стадія психосоціального розвитку. На кожній з цих стадій людина має розв’язати певний психосоціальний конфлікт в середовищі. Стадії:

1.  Перша стадія починається від народження, триває до 1.5 і називається орально-сенсорна. На цій стадії психосоціальний конфлікт розгортається на основі довіри і недовіри до світу. Цю довіру можна сформулювати на основі того, що дитина почуває себе прийнятою у сім’ї.
2.  Мязево-анальна стадія 1.5-3 роки. Діти бігають, говорять. Не можна слідкувати за кожним кроком дитини і забороняти їй все, бо тоді її автономія (незалежність) не сформується. І в дорослому віці вона буде пасивною. Якщо дитині дозволяти щось робити самій, то тоді у ній виховується впевненість в собі, якщо ж навпаки, то тоді у неї почнуть виникати сумніви (можна/неможна і т. д.).
3.  Локомоторно-генітальна 3-6 років. Розвиток автономії переростає в ініціативність. Ініціативність не варто приглушувати, потрібно дозволяти дитині щось починати робити самій (не все, але потрібно), бо в іншому випадку у дитини буде виникати почуття провини (я щось не так зробив і т .д.)
4.  Латентна стадія 6-11 років. Працелюбство і почуття власної неповноцінності. 6-11 років — це вік, коли навички і вміння інтенсивно формуються. Не можна дітей порівнювати з кимось іншим. Самооцінка у дитини до 11 років має бути висока.
5.  Підлітково-юнацкий вік 11-20 років. Конфлікт між особистісної ідентичністю і рольовою невизначеністю.
6.  Стадія молодості. 20-40 років. Вік, коли треба знайти другу половинку собі, або принаймні близьку за духом людину. Тоді формується інтимність, яка базується на духовній близькості. Якщо такого не буде, то буде розвиватись духовна самотність.
7.  Стадія дорослості 40-60. Генеративність, породження чогось нового, творення чогось. Людина хоче щось створити, щось залишити після себе. Є спрямованість на творчу діяльність, а з іншого боку “застій” (я нічого не можу і т.д.)
8.  Стадія зріслості 60+. З одного боку це цілісність его, з іншого — відчай.

Теорія культурно-історичного розвитку психіки Л. Виготського

Показники психічного розвитку:

В підході Грейс Грайх є 4 показники психічного розвитку:

1.  Фізичний розвиток. Це має значення на початку і в кінці життя. Звертається увага на ріст, на будову тіла, на сексуальні можливості.
2.  Когнітивний розвиток. Тут увага звертається на мислення і мовлення, пам’ять і сприймання.
3.  Психосоціальний розвиток, яка у дитини Я-концепція, чи є емоційна зрілість.
4.  Соціальні моделі і соціальні навички.

Тенденції онтогенезу:

1.  Розвиток іде від голови до ніг. Спочатку формується зір, слух
2.  Розвиток іде від центру до периферії, спочатку нюх і смак, потім зір, потім слух і т. д.
3.  Розвиток іде від загального до специфічного.

Закономірності:

1.  Пластичність психічного розвитку.
   При дефектності якоїсь психічної функції посилено розвивається інша, тобто відбувається компенсація, якщо у людини слабка пам’ять, то у неї може бути добре розвинена увага і мислення.
2.  Інтегрованість психіки. Виявляється у тому, що у міру розвитку психіка людини набуває все більшої цілісності і стійкості.
3.  Гетерохромність (хром — час, гетеро — нерівномірність) Гетерохромність — це нерівномірність психічного розвитку у часі. Одні психічні функції то прискорюють то уповільнюють свій розвиток.