25079

Біоетика – нормативне знання

Доклад

Культурология и искусствоведение

Прикладом такого розуміння евтаназії є введення летальної дози препарату термінальному хворому з метою полегшення тяжких страждань. Ще одна відмінність дуже важлива в дискусії з приводу евтаназії. Можливість такої евтаназії розглядається у пацієнтів не здатних приймати самостійні рішення наприклад душевнохворі. Якщо розглядати в сукупності випадки добровільної недобровільної евтаназії з випадками активної пасивної евтаназії можна виділити чотири різновиди евтаназії: 1 добровільна активна; 2 недобровільна активна; 3 добровільна пасивна;...

Русский

2013-08-12

56 KB

1 чел.

Біоетика – нормативне знання, що охоплює моральну проблематику, пов'язану з розвитком біомедичних наук, які стосуються питань генетикимедичних досліджень, терапії, турботи про здоров'я і життя людини.

Термін «біоетика» ввів у 1927 Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив», як поняття про моральні засади використання лабораторних тварин і рослин. Сучасне уявлення про біоетику розробив у 1971 році американський біохімік Ван Ренсселер Поттер з метою виокремлення вчення про моральність людської поведінки з позиції біологічно-медичної галузі та інших соціально-орієнтованих наук про життя.

Об'єкт біоетики

Моральність людської поведінки у біологічно-медичній галузі та в сфері охорони здоров'я стосовно її відповідності моральним нормам та цінностям. Дозволеність медичних втручань в людський організм з точки зору права, зокрема, тих втручань, що пов'язані з розвитком біологічних і медичних наук. Використання біологічних наук на службі людині з ціллю покращити умови життя. У сферу інтересів біоетики включаються також проблеми створення та інтродукції в біосферу трансгенних рослині тварин, використання генетично модифікованих харчових продуктів.

Біоетика або етика життя — це розділ прикладної етикифілософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини, визначає, які дії щодо з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медициниз духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості.

Утвердження засад біоетики внесе відповідну частку в практичну реалізацію в суспільстві основних засад християнського буття, побудові цивілізації любові та формування здорового способу життя громадян. Дані біоетики є додатковим імпульсом для поглиблення богословського розуміння гідності людської особи, бо висвітлюють досі невідомі аспекти людського існування .

Біоетика як біологія духовності застерігає молодь перед загрозами для життя, які часто проявляються як егоїстичні задоволення. Біоетика — це сукупність понять і принципів, направлених на моральне вдосконалення людства, охорону прав і достоїнств людини у зв'язку з революційними досягненнями сучасної біології, особливо молекулярної генетики, генетичної інженерії, розшифрування генома людини і тварин. Біоетика старається визначити рубежі медичного втручання людини, а також визначити моральну вартість медичних діянь, які розглядаються. «Становлення і все ширший розвиток біоетики сприяє рефлексії і діалогу — між віруючими і невіруючими, а також між прихильниками різних релігій — про основні етичні проблеми, пов'язані з людським життям». Біоетика закладає глибокий фундамент «цивілізації любові та життя», без якої існування осіб і суспільства втрачає свій найбільш людський сенс.

Біоетика спричиняється до зростання інтересу до якості життя, а також до екології, що особливо актуально в суспільствах з високим ступенем розвитку, в яких люди прагнуть вже не тільки до запевнення собі основних засобів до життя, скільки до глобалістичного покращення умов життя. В сучасному суспільстві людство стоїть перед надлюдським, драматичним змаганням між злом і добром, між смертю і життям, між «культурою смерті» і «культурою життя». Всі ми беремо участь у цьому, а отже, не можемо ухилятися від безумовного обов'язку відповідальності за життя . Біоетика — це наука, яка займається відношеннями, які етика має із проблемою пов'язаної з життям, як наприклад: штучне запліднення, генетична маніпуляція, розмноження — in vitro тощо. Наука яка ставить у стисле відношення науки, як наприклад: біологія, біомедицина, технологія, яка ними пов'язана, якої природа не тільки етична, але юридична і соціальна. Щоправда, дебат дуже відкритий між науковими працівниками, економістами, політиками і церковної владою, з наміром уникнути розділення і відокремлення наукового дослідження щодо філософсько-моральної рефлексії.

Евтаназія (у перекладі з гр. — швидка й легка смерть) — це навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого, що знаходиться в термінальному стані, з метою припинення його страждань. Авторство терміна "евтаназія", на думку більшості фахівців, належить англійському вченому Ф. Бекону, який писав: "Обов'язок лікаря полягає не тільки в тому, щоб відновити здоров'я, а й у тому, щоб полегшити страждання і муки, спричинені хворобою, і це не тільки тоді, коли таке полегшення болю як небезпечного симптому може призвести до видужання, але навіть у тому разі, коли вже немає ніякої надії на порятунок і можна лише зробити саму смерть більш легкою і спокійною, оскільки ця евтаназія... вже сама собою є чималим щастям".

Термін "евтаназія" вживається як у вузькому, так і в широкому розумінні. Різниця найбільш зрозуміла у разі уточнення поняття "вбивство" і розгляду відмінностей між двома його неоднаковими за значущістю відтінками: "убити" і "дати вмерти". За аналогією з потопаючою людиною відмінність між "убити" і "дати вмерти" така сама, як між "утопити" і "не врятувати потопаючого", "дати йому потонути". Відомо, що юридично тільки перше діяння кваліфікується як убивство, тоді як друге є лише предметом етичної оцінки.

У вузькому розумінні цього слова "евтаназія" обмежена активними діями з прискорення смерті пацієнта. У цьому контексті йдеться про вбивство з гуманних міркувань. Прикладом такого розуміння евтаназії є введення летальної дози препарату термінальному хворому з метою полегшення тяжких страждань. Проте, дії, які "дозволяють хворому вмерти" шляхом відмови від проведення або припинення життєво підтримувальної медичної допомоги, не вважаються евтаназією у вузькому розумінні цього поняття. Хоча все частіше термін "евтаназія" використовують саме у вузькому значенні, припустимі його трактування й в широкому розумінні, коли евтаназія поєднує як убивство, так і дозвіл умерти (на підставі гуманних міркувань). Якщо використовувати поняття про евтаназію в широкому розумінні, то дидактично виправданим є визначення відмінностей між активною евтаназією (тобто вбивством) і пасивною евтаназією (тобто дозволом смерті з милосердя).

Ще одна відмінність дуже важлива в дискусії з приводу евтаназії. Добровільна евтаназія здійснюється у відповідь на інформовану вимогу дієздатного пацієнта. Недобровільна евтаназія - це випадки, коли пацієнт не здатний дати згоду на неї через недієздатність. Можливість такої евтаназії розглядається у пацієнтів, не здатних приймати самостійні рішення (наприклад, душевнохворі).

Якщо розглядати в сукупності випадки добровільної/недобровільної евтаназії з випадками активної/пасивної евтаназії, можна виділити чотири різновиди евтаназії: 1) добровільна активна; 2) недобровільна активна; 3) добровільна пасивна; 4) недобровільна пасивна. Сучасні дебати точаться навколо моральної легітимності, насамперед, добровільної активної евтаназії. Менше розбіжностей виникає з приводу моральності пасивної евтаназії. Ідея про те, що морально прийнятою є відмова від проведення або припинення життя, яке підтримують лікуванням, досить обґрунтована, принаймні у США.

Останніми роками проблемами евтаназії займаються медики і філософи, психологи і юристи, теологи і політики, етики і біоетики. У сферу евтаназії залучаються проблеми медико-біологічні, етичні, ідеологічні, релігійні, соціальні, філософські, психологічні. Прихильники активної евтаназії говорять про неї як про право людини "на гідну смерть". Одні автори наполягають на відкритті спеціальних клінік "легкої смерті", інші — на створенні апаратів для самогубства.

Прихильники активної евтаназії вважають, що підставами для її проведення є невиліковність захворювання, нестерпність страждань та інформована добровільна згода пацієнта вмерти. Іноді до цього додаються психологічні, психічні, вікові, моральні й економічні причини.

Противники активної евтаназії наводять такі основні доводи на захист своїх міркувань: 1) убивство безневинної особистості є споконвічним злом; 2) убивство несумісне з професійною відповідальністю лікаря; 3) будь-яке систематичне проведення активної евтаназії може призвести до небажаних соціальних наслідків (через зменшення поваги до людського життя). Останній аргумент найчастіше наводять у суперечках про легітимність активної евтаназії. Побоювання полягає в тому, що коли активна евтаназія буде дозволена, то всі нові і нові причини будуть визнаватися достатніми, і кількість кандидатів — збільшуватися. Відстоюється традиційна теза про святість життя, що цілком виключає право на смерть, а тим більше право лікарів (або інших осіб) навмисно вбити пацієнта з милосердя. Позиція релігійних етиків у цілому залишається негативною. Переважає думка, що тільки Бог розпоряджається життям і смертю людини, а страждання людські бажані Богові. Категорично проти евтаназії висловився Е. Кант із позицій етики поваги до особистості.

У разі невиліковної хвороби і безнадійного стану пацієнта найперший обов'язок лікаря — полегшити страждання й утішити хворого. Слід ураховувати такі важливі обставини, які мають відношення до етичних дискусій про прийнятність активної евтаназії:

1) величезні успіхи медицини в боротьбі з болем — головною причиною страждань тяжкохворого;

2) постійний, завдяки прогресу медицини, перехід багатьох хвороб з розряду невиліковних у виліковні або у хвороби з тривалою ремісією;

3) мінливий емоційний стан багатьох хворих — від безнадії з бажанням звести рахунки з життям — до бурхливого захвату від будь-якого проблиску надії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

23275. Гофман 20.18 KB
  Гротескнофантастичний романтизм Гофмана На останньому етапі творчості Гофмана остаточно визначається його гротескнофантастичний романтизм. Але найуживанішим і найефективнішим художнім засобом стає у Гофмана гротескгротеск це вільне й примхливе поєднання різних образів і мотивів вільна гра з ними викличне ігнорування раціоналістичної розсудливості й зовнішньої правдоподібності. У цьому плані дуже характерним твором Гофмана є повістьказка Малюк Цахес яка повністю складається з образівгротесків гротескних ситуацій і вся є...
23276. Гюго 22.53 KB
  Гюго Оди й різні вірші 1822 до якої ввійшли вірші створені переважно за правилами класицизму. Відкинувши класицистичну нормативність Гюго ввів у французьку поезію нові форми й розміри створив нову систему віршування велику увагу приділив звуковій організації вірша його ритмомелодиці. останній роман Гюго присвячений революції 93 рік 1874 р. Поезія Гюго.
23277. Диккенс 23.65 KB
  Діккенса можна поділити на чотири періоди. Показовим для цього періоду творчості Діккенса є побудований на матеріалах побутового нарису роман Посмертні нотатки Піквікського клубу 1837. Другий період творчості Чарлза Діккенса Другий період творчості письменника значною мірою пов'язаний з закордонними подорожами письменника по Італії Швейцарії Франції США. У цей час ще яскравіше проявився талант Діккенсапубліциста Американські замітки майстра нарисів Картини Італії .
23278. Едгар По Творчий доробок 19.49 KB
  По 373839 Творчий доробок його талант багатогранний це проза поезія літкритичні статті рецензії науковоастрономічна поема засновник детективного жанру у літру ввійшов як новеліст 64 новели перша Рукопис знайдений у пляшці одне з найкращий оповідань Золотий жук двотомна збірка оповідань Гротески та арабески поезія Крук Оповідання По відрізняються одне від одного сюжетом настроєм тональністю так що здається важко знайти для них якийсь тематичний і стилістичний спільний знаменник за яким ми пізнаємо руку того...
23279. Творчість Еспронседи (байронізм) 20.43 KB
  Еспронседа не відразу знайшов свій поетичний шлях. Другий період творчості ЕспронседаіДельґадо розпочався у 1833 р. ЕспронседаіДельґадо поет пов'язаний з іспанською національною традицією. У своїй творчості ЕспронседаіДельґадо звертався до змалювання сучасного йому суспільства особливо яскраво це прослідковується у таких його поезіях як Злочинець засуджений до страти Кат Злидар.
23280. Естетичні засади романтизму 43 KB
  Якщо епоха Просвітництва найбільшим своїм здобутком вважала відкриття людини мислячої мірилом людяності якої є розум здатність мислити бажання пізнати таємниці землі та неба то найбільшим здобутком нового літературного напряму романтизму стало відкриття внутрішньої людини природу якої визначає не стільки її інтелект скільки багатство та глибина її душі. Індивідуальне Я людини було цінним для Просвітництва в тій мірі в якій воно було корисним для суспільства. Воно цікавило просвітителів не саме по собі а як засіб інструмент...
23283. Новелістика Ірвінга 16.42 KB
  Ірвінґ здобув визнання як один із найвидатніших американських гумористів Характерні риси новелістики Ірвінґа цікавість і гострота сюжету поєднання серйозного та смішного романтичної іронії з раціоналістичним первнем. Ірвінґ висміює те що було містичним іронізує над недосяжним незбагненним реалії побуту поєднує з вигадкою політ фантазії з умінням відтворити особливості місцевого колориту та національного характеру. Поєднавши ілюзію з реальністю Ірвінґ значною мірою визначив шляхи розвитку американського романтизму виступивши...