25142

Поняття практичного розуму у І.Канта

Доклад

Логика и философия

Свобода – альфа і омега всієї практичної філософії Канта саме в свободі Кант вбачав високе призначння людини.€ Найглибший вимір людини який відрізняє її від усього створного світу – моральність. Основний закон моральности – категоричний імператив дотримання якого – моральний обов’язок людини.Формула персоналізації – вчиняй так щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі будьякої іншої людини також як до засобу і ніколи тільки як до мети.

Украинкский

2013-08-12

30 KB

3 чел.

2.Поняття практичного розуму у І.Канта

Етика – головна частина, стрижень філософського вчення І.Канта.

Свобода – альфа і омега всієї практичної філософії Канта, саме в свободі Кант вбачав високе призначння людини.

Три головні праці з етики відповідають на три головні питання і тому доповнюють одна одну. Основи метафізики моральності (1785) вирішує питання Що такє мораль?, Критка практичного розуму (1788)-Як можлива мораль? (який її головний закон?),Метафізика звичаїв(1797) -Який гарант виконання морального закону в емпіричному світі.

Найглибший вимір людини, який відрізняє її від усього створного світу – моральність. Людина – передусім моральна істота.

Практичний розум (воля) – вихідне поняття етики Канта, це здатність або створювати предмети відповідні уявленням, або визначати самих себе до створення них. Практич.розум – підгрунтя теоретичного.

Критика усіх попередніх (гетерономних) вчень про моральність: мораль.закон непов’язаний з емпіричними причинами (прагненням до щастя) чи божествнним законодавстом. Він всезагальний і необхідний, а тому незалежний (автономний) від часу і від зовнішніх підстав. Оскільки всезагальність і необхідність не може бути отримана з досвіду, остільки, моральний закон апріорний: стосується не матерії (змісту) вчинку, а лише його форми (стимулу).

Основний закон моральности – категоричний імператив, дотримання якого – моральний обов’язок людини. Тільки почуття обов’язку, а не мотив чи схильність надає вчинку моральну цінність.  

Розрізняє обов’язок стосовно самого себе – власна досконалість і стосовно інших людей – чуже щастя.    

Імператив один, але він виражений у трьох взаємопов’язаних формулах:

1.Фомула універсалізації – вчиняй тільки згідно з такою максимою, керуючись якою, ти в той же самий час можешь побажати, щоб вона стала всезагальним законом.

2.Формула персоналізації – вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі будь-якої іншої людини також як до засобу і ніколи тільки як до мети.

3.Формула автономії – воля має бути не просто підкорена закону, а підкорена йому так, щоб вона розглядалась також, як сама для себе законодацька і саме лише через це як підкорена закону.      

Категор.імператив – безумовний, він вимагає поводитися морально заради самої моральності, а не якихось своїх цілей.

Вирішальна роль в оцінці моральності поведінки людини відводиться не лише змісту вчинку, а і його мотиву. Розрізняє моральні і легальні вчинки. Легальний вчинок – формально відповідає вимогам морального закону, але мотив пов’язаний з суб’єктивною користю. Моральний – той вчинок, який здійснюється лише через почуття обов’язку.

Постулати практичного розумусвобода (основний, це необхідна умова і основа моральності), безсмертя душі і Бог (допоміжні, як умови реалізації категоричного імперативу).