25170

Поняття феномену у феноменологічній філософії

Доклад

Логика и философия

Поняття феномену у феноменологічній філософії Феномен від грецьк. У феноменології Гуссерля Ф. дається в принципово іншій феноменологічній установці. Після процедури феноменологічної редукції очищення змісту свідомості від натуралізму та психологізму цей зміст постає як інтенційна даність ноезоноематичних актів що конституюють змістовний результат пізнання.

Украинкский

2013-08-12

31 KB

4 чел.

52. Поняття феномену у феноменологічній філософії

Феномен (від грецьк. φαινόμενον – те, що виявляється) – у традиційній (класичній) філософії (ХVІІ–ХІХ ст.) – поняття, співвідносне з поняттям сутності і протиставлене йому, як зміст явлення речей у пізнанні змісту речей самих по собі.

У ХХ ст. (Брентано, Дільтей та ін.) проводиться розрізнення фізичних Ф. (знаків чогось дійсного, що викликає уявлення) і психічних Ф. (змісту, що іманентно переживається свідомістю і є безпосередньою очевидністю). У феноменології Гуссерля Ф. дається в принципово іншій – феноменологічній – установці. Після процедури феноменологічної редукції, «очищення» змісту свідомості від «натуралізму» та «психологізму», цей зміст постає як інтенційна даність ноезо-ноематичних актів, що конституюють змістовний результат пізнання. Зміст Ф. Гуссерль розглядає як багатошаровий: а) словесна (мовна) оболонка; б) психічні переживання суб’єкта пізнання; в) «сенс» і «значення» виразу і пізнавального переживання; г) покладений через значення «предмет». Перші два шари не становлять інтересу для феноменології, останні ж два підлягають феноменологічному аналізу, центральне місце в якому належить «сенсу», в якому виявляється суто логічна природа пізнання. Цей «сенс» належить чітко відрізняти від усіх видів психічних переживань, він являє собою «інтенційну єдність» пізнавального результату.

Задля того, щоб зрозуміти сенс поняття феномена у феноменології, я спробую зіставити це базове феноменологічне поняття, з одного боку, з його повсякденним розумінням, а з іншого - з тим, яке значення має це поняття у класичному трансценденталізмі, засновником якого є Кант. У повсякденному слововжитку поняття феномен означає якусь надзвичайну подію, яка відбувається в об'єктивній реальності. Отже, двома визначальними характеристиками поняття "феномен" для пересічної людини є надзвичайність, а інколи навіть надприродність і об'єктивність. У феноменології, натомість феномен розглядається як феномен досвіду свідомості, тобто все, що може постати як явище у досвіді, має бути розглянутим як феномен. У такому разі надзвичайні явища позбуваються свого пріоритету і залучаються до низки явищ, що їх актуально переживає або потенційно може пережити свідомість. Таким чином, феноменологія трактує феномен як базовий елемент досвіду свідомості, й на відміну від повсякденного розуміння не приписує феномену характеристику надзвичайності, а також сприймає об'єктивність не як непроблематичну вихідну характеристику феноменів, а як тему феноменологічного дослідження. Кант протиставляє феномен ноумену, або явище "речі-у-собі". Для нього феноменальним є іманентний світ актуального або потенційного досвіду, тоді як ноуменальний характер має все трансцендентне, або те, що лежить за межами будь-якого можливого досвіду.

Найбільш влучно феноменологічне розуміння феномена, викладає Сартр на початку свого твору "Буття і ніщо". Він вважає, що феноменологічній філософії притаманне прагнення подолати споконвічний дуалізм європейської метафізики. І саме феноменологічне розуміння феномена знімає одну з фундаментальних опозиції західного мислення, а саме опозицію внутрішнього і зовнішнього: "Феномени, що репрезентують суще - ані зовнішні, ані внутрішні, вони рівноцінні і на рівних співвідносяться з іншими феноменами, жоден з них не переважає". Схопити феномени у такий спосіб нам заважає наївна віра в ноуменальний світ: "Доки ми могли вірити в існування ноуменальних реальностей, ми уявляли видимість як чистий негатив. Це було "те, що не є буттям", видимість не має іншого буття, окрім буття ілюзії і помилки". Проявлене стає цілком позитивним, і його сутністю є "явлене", яке більше не протистоїть буттю, а, навпаки, стає його мірилом". Саме таке "явлене" буття феноменолог і називає феноменом, який Сартр визначає дещо у парадоксальний спосіб як відносний абсолют: Відносність    феномена залишається, оскільки "з'явлення", по суті, припускає присутність когось, для кого щось з'являється. Феномен може бути вивчений і описаний як такий, оскільки йому властиве абсолютне вказування на самого себе". У цьому уривку схоплено найважливіші моменти феноменологічного розуміння поняття "феномен".

По-перше, феномен не вказує на щось трансцендентне, приховане на річ-у-собі, або на ноумен, те, як він себе проявляє і є його справжнім буттям.

По-друге, феномен завжди є корелятом того, перед чим він постає, тобто свідомості, яка його конституює у своєму переживанні. Саме тому поняття свідомість і світ не можна розглядати відокремлено одне від одного і намагатися вивести одне з одного. Ці два поняття є корелятивними і описати світ можна лише через його співвідношення зі свідомістю, так само як свідомість не можна зрозуміти без того світу, свідомістю якого вона є. Таким чином, стосовно таких фундаментальних філософських понять, як свідомість і світ, феноменологія також долає дуалізм, який відриває одне поняття від другого і намагається пояснити або світ через свідомість, або свідомість через світ. Утім, суттєвим для нас залишатиметься нове розуміння феномена як відносного абсолюту-, який вказує на самого себе і тому не відсилає до прихованої сутності, але при цьому завжди постає як корелят конститутивної діяльності свідомості. Феномени не відсилають до чогось іншого, вони нічого не приховують. Феноменолог не протиставляє феномену сутність, проявом якої він є. Феноменальний світ і є єдиним можливим світом досвіду. Втім, задля того, щоб побачити його сутність ми маємо змінити нашу інтелектуальну оптику. А це означає, що ми маємо виключити природну настанову нашого повсякденного життя і опинитися у феноменологічній настанові. Цьому переключенню настанов і слугує головна методологічна процедура феноменології - феноменологічна редукція.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81183. Психолого-педагогические принципы организации деловой игры 35.65 KB
  Моделирование реальных условий профессиональной деятельности специалиста во всем многообразии служебных социальных и личностных связей является основой методов интерактивного обучения; принцип игрового моделирования содержания и форм профессиональной деятельности. Реализация этого принципа является необходимым условием учебной игры поскольку несет в себе обучающие функции; принцип совместной деятельности. В деловой игре этот принцип требует реализации посредством вовлечения в познавательную деятельность нескольких участников.
81184. Признаки деловой игры 33.44 KB
  Решение принимаемое участниками игры на первом этапе воздействует на модель и изменяет её исходное состояние. Изменение состояния поступает в игровой комплекс и на основе полученной информации участники игры вырабатывают решение на втором этапе игры и т. Распределение ролей между участниками игры.
81185. Структура деловой игры 34.17 KB
  В сочетании со средой внешним окружением имитационной модели имитационная модель формирует проблемное содержание игры. При этом и модель и действующие лица находятся в игровой среде представляющей профессиональный социальный или общественный контекст имитируемой в игре деятельности специалистов. Сама игровая деятельность предстает в виде вариативного воздействия на имитационную модель зависящего от её состояния и осуществляемого в процессе взаимодействия участников регламентируемого правилами.
81186. Естественный и искусственный государственный интерес 35.62 KB
  По субъекту формирования государственный интерес можно подразделить на естественный и искусственный. Субъектом формирующим естественный интерес является общество. Естественный государственный интерес это частные интересы социальных групп и институтов а также иных субъектов политики и общественной жизни которые государство обобщает в свой интерес с их подачи.
81187. Организационные отношения в системе социального управления (координация) 36.05 KB
  Координация это такой вид социального управления при котором осуществляется горизонтальная упорядоченность как на внутригрупповом так и на межгрупповом уровне а стороны части и элементы одной и той же социальной общности или взаимодействие нескольких общностей характеризуются тождественностью равновеликостью. Координация предоставляет участникам управленческого процесса необходимую самостоятельность широкую возможность для выражения и отстаивания собственного интереса при осуществлении общей работы. Лунев указывал что координация...
81188. Организационные отношения в системе социального управления (субординация) 36.81 KB
  Субординацией соподчинением называется вид социального управления при котором осуществляется вертикальное упорядочение а один из элементов какойлибо общности или одна из взаимодействующих общностей играет роль ведущего определяющего начала в деятельности всех остальных. Субординационное управление свойственно главным образом основным формам взаимодействия другой пары всеобщих носителей социальной деятельности социального субъекта и социального объекта. Она упорядочивает по линии соподчинения не просто целостности а системы в...
81190. Потребности и интересы населения, и их учет в государственном и муниципальном управлении 33.17 KB
  Цели ценности социальные нормы социальные институты и культура как регуляторы жизнедеятельности людей в обществе. Ценности это какие либо материальные и духовные блага которые присущи тому или иному человеческому сообществу. Ценности различаются по интенсивности силе длительности числу. Ориентация на ценности лежит в основе управленческой деятельности.