25219

Типологія знання. Особливості наукового пізнання

Доклад

Логика и философия

Особливості наукового пізнання. Знання форма духовного засвоєння результатів пізнання процесу відображення дійсності що характеризується усвідомленням їх істинності. Рефлексія відображення термін для позначення такої риси людського пізнання як дослідження самого пізнавального акту діяльності самопізнання що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини. пізнання наук.

Украинкский

2013-08-13

25 KB

8 чел.

86. Типологія знання. Особливості наукового пізнання.

Знання – форма духовного засвоєння  результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням  їх істинності. Сумнів щодо істинності пізнавального результату виключає можливість зведення його до знання і перетворює цей результат на гадку.  Статус знання як права на істину здатна забезпечити лише практика.  Підміна критерію практики суб’єктивною впевненістю може призвести до заміни знання вірою.

Знання поділяється на буденне( пов’язане з лексикою природних мов), конкретно-наукове(визначається певними канонами експериментальної та дедуктивної достовірності), філософське(характеризується все загальністю, необхідністю та специфічними формами рефлексії). Рефлексія – (відображення) термін для позначення такої риси людського пізнання як дослідження самого пізнавального акту, діяльності самопізнання, що дає змогу розкрити специфіку духовного світу людини.

Знаково- мовною реалізацією знання виступає текст.

На відміну від донаук. пізнання наук. пізнання (Н.П.) виникає лише на певн. етапі іст. розвитку -  пов'язане з сусп. розподілом праці, з відділенням розум. праці від фіз. і перетворенням розум. праці, дух. д-сті у відносно самост.сферу. НП являє собою відносно самостійну, цілеспр. пізн. д-сть, яка скл. із взаємодії таких компонентів: 1) пізнав.д-сті спец. підготовл.груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світогл.та методол. установки з приводу своєї профес.д.сті; 2) об'єктів пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; 3) предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання і проявляється в певних логічних формах; 4) особл. методів та засобів пізнання; 5) уже сформованих логічних форм пізнання та мовних засобів; 6) результатів пізнання, що виражаються головним чином у законах, теоріях, наукових гіпотезах; 7) цілей, що спрямовані на досягнення істинного та достовірного, систематиз.знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично. НП — це цілеспр. процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання детермінуються практ. потребами сусп-ва та потребами розвитку самого НП.

У НП в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціон. головна роль належить рац.мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донаук., так і на наук. рівні пізнання. В НП формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Прогрес пізнання знаходить свою остаточну межу в межі пізнаваності. За цією межею починається непізнаване (часто помилково зване ірраціональним). Існування непізнаваного — це таке існування, яке не дає припинитися процесу пізнання.