25239

Життєвий світ і система

Доклад

Логика и философия

Габермас досліджує шлях уречевлення комунікації визначаючи його як роз'єднання системи і життєвого світу. Концепція життєвого світу дістає своє емпіричне втілення за Габермасом в архаїчних суспільствах де структури нормативної інтеграції опосередковані мовленнєвою комунікацією водночас становлять системні структури. Тому архаїчне родове суспільство Габермас розглядає як втілення єдності системи й життєвого світу. Однак ця система зберігає своє відношення хоча й перетворене до життєвого світу.

Украинкский

2013-08-13

32 KB

7 чел.

62. Життєвий світ і система

Життєсвіт – поняття, оформлення якого відбувається в пізніх працях Гуссерля («Формальна і трансцендентальна логіка», «Криза європейських наук і транс феноменологія»). Виступає основою взаємоузгодженого досвіда, а також основою об'єктивних наук, є інтегральним аналогом інтенційного предмета інтерсуб'єктивності, що лежить в основі усіх опосередкованих зв'язків між людьми. У природній настанові свідомості постає як світ людського досвіду, що є світом суб'єктів, інтереси, уявлення, нахили яких спрямовані на реальність. Життєсвіт утворює широкий горизонт, у межах якого розгортаються різні інтереси та відбуваються цілепокладання. Коли ми діємо в таких горизонтах інтересів, то просто припускаємо, що живемо у світі. Для нас він існує як сукупність смислів, котрі можна перевіряти, модифікувати і навіть спростовувати. Гуссерль пропонує розглядати життєсвіт також і у феноменологічній настанові, де він відкривається як корелят інтенційної суб'єктивності, сферою значень, що конституюється трансцендентальною суб'єктивністю. На відміну від природньої настанови, де усі є зануреними у життєсвіт, феноменологічна настанова дає змогу усвідомити його даність наперед у співвідношенні з людською суб'єктивністю, що надає смисли усяким переживанням свідомості, предметам, процесам і зв'язкам життєсвіту. Універсальне значення життєсвіту, що залишається у будь-яких смислах, знаходить прояв у універсальному, відкритому горизонті, котрий пов'язаний з переживанням свідомості, відкриваючи нові можливості розгортання смислів. Методологічне значення поняття життєсвіту, за Гуссерлем, полягає у переорієнтації європейських наук, які не враховували інтерсуб'єктивних умов визначення предметів свого дослідження.

Габермас досліджує шлях уречевлення комунікації, визначаючи його як роз'єднання системи і життєвого світу. Концепція життєвого світу дістає своє емпіричне втілення, за Габермасом, в архаїчних суспільствах, де структури нормативної інтеграції, опосередковані мовленнєвою комунікацією, водночас становлять системні структури. В архаїчних суспільствах неподільними є діяльність, що зорієнтована на результат (цілераціональна), і діяльність, що зорієнтована на взаєморозуміння (комунікативна). Системні механізми в цих суспільствах невіддільні від соціально-інтегративних інституцій, заснованих на життєвому світі. Отже, механізми обміну ще слабко відділені від нормативного контексту етичних цінностей (етосу). Тому архаїчне родове суспільство Габермас розглядає як втілення єдності системи й життєвого світу. У традиційному суспільстві виробничі відносини вплетені в політичний лад, тимчасом як релігійні погляди виокремлюються в деяку соціальну систему і перебирають на себе ідеологічну функцію. Однак ця система зберігає своє відношення (хоча й перетворене) до життєвого світу. Ускладнення суспільства, у свою чергу, залежить від диференціації життєвого світу. Структурна зміна останньо-підпорядковується знову ж іманентному комунікативній націоналізації сенсу. Тому Габермас вважає за основу цього процесу раціоналізацію життєвого світу, способу життя та думки тощо.

Із структурною диференціацією життєвого світу співвідноситься функціональна спеціалізація відповідних процесів його репродукування, що віддзеркалюється у створенні систем науки, права, моралі, мистецтва. На думку Габермаса, відповідною до цього процесу є диференціація культури, суспільства і особистості, які первісно утворювали елементи життєвого світу. Тепер вони відокремлюються один від одного на основі поглиблюючої розбіжності між формою і змістом.

У площині культури здійснюється відрив серцевини традиції від конкретного змісту, з котрим вона нерозривно переплетена у міфологічному світогляді. Традиція згортається у формальні елементи (поняття, абстрактні цінності).

У площині суспільства викристалізовуються загальні принципи координації діяльності, які відриваються від особливого контексту життєдіяльності. В сучасному (капіталістичному) суспільстві функціонують абстрактні принципи правопорядку й моралі, які вже мають слабкий зв'язок із конкретними життєвими формами.

У площині системи особистості когнітивні структури, що виникають у процесі спеціалізації, дедалі більше позбавляються змісту культурного знання, з яким ці структури спочатку були пов'язані в "конкретному мисленні".

Життєвий світ Габермас розглядає раціоналізованим настільки, наскільки він створює інтеракцію, що визначається не нормативно приписаною згодою на основі наслідування традиції, а безпосередньо або опосередковано — взаєморозумінням, що досягається комунікативно.

Підкреслюючи позитивний характер раціоналізації життєвого світу, Габермас, подібно до Вебера і Дюркгейма, розглядає його як суперечливий процес, як "діалектику раціоналізації". З одного боку, відмежування (внаслідок раціоналізації життєвого світу) комунікативної дії від нормативного контексту традиційно встановлених інституцій (згоди на підставі приписів) призводить до того, що механізми узгодження набувають можливості більшого впливу на координацію діяльності. З іншого боку, раціоналізація життєвого світу містить у собі небезпечну тенденцію вивільнення від нормативних приписів взагалі. "Раціоналізація життєвого світу уможливлює такий тип системної інтеграції, який суперечить інтегративним принципам, засадниченим взаєморозумінням, і за певних умов у свою чергу має зворотний дезін-тегруючий вплив на життєвий світ". Підвищення системної комплексності гіпертрофується у такий спосіб, що вивільнені системні імперативи руйнують життєвий світ, інструменталізуючи його. Для координації діяльності він стає зайвим. "Чим складніша суспільна система, тим провінційнішим є життєвий світ". Суспільні системи постають самостійними щодо життєвого світу. Вони згортаються в "другу природу" вільної від моральних норм соціальності, що функціонує як щось самостійне в об'єктивному світі, як уречевлені життєві взаємозв'язки. Тому цей процес Габермас описує в термінах уречевлення: "Роз'єднання системи і життєвого світу відбувається в середині сучасного життєвого світу передусім як уречевлення: суспільна система руйнує обрій життєвого світу, позбавляється передрозуміння комунікативної повсякденної практики". Якщо системна інтеграція вторгається в соціальну, підсумовує автор, то комунікативно структурований життєвий світ набуває характеру хибного консенсусу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33833. Иудаизм 18.57 KB
  Иудаизм называют национальной религией евреев. Историки отмечают что формирование иудаизма как национальной религии евреев началось задолго до XIII века когда их кочевые племена вторглись на территорию Палестины. Однако многобожие у евреев просуществовало еще несколько столетий о чем свидетельствует указ царя Иосифа от 622 г. Во время вавилонского пленения иудаизм становится идейной основой борьбы евреев за освобождение и восстановление собственной государственности принявшей форму движения к возврату на землю предков.
33834. Современный иудаизм 14.75 KB
  Одной из причин столь длительной неизменности иудаизма является его замкнутость самонаправленность. Третья ветвь современного иудаизма консервативное течение занимающее промежуточное положение между ортодоксами и либералами. Существует и мистическая эзотерическая форма иудаизма известная под названием Каббала. В рамках иудаизма сосуществуют самые различные обычаи и верования.
33835. Проблема человеческой индивидуальности 14.57 KB
  С эпохой Возрождения приходит новое видение человека; выдвигается предположение что одна из причин трансформации средневековых представлений о человеке заключается в особенностях городской жизни диктующих новые формы поведения иные способы мышления. Причастность к новой среде зависела преимущественно от духовных свойств конкретного человека. Представители новой светской интеллигенции гуманисты защищают в своих произведениях достоинство человека; утверждают ценность человека независимо от его общественного положения; обосновывают и...
33836. Религия Нового времени 14.54 KB
  Это идолы рода т. Идолы пещеры – личные суеверия присущие отдельному исследователю. Идолы рынка – использование в языке дурных слов влияющих на наш ум. Идолы театра – те что связаны с общепринятыми системами мышления напр.
33838. Субъекти́вный идеали́зм 14.55 KB
  Выступал с критикой понятий материи как вещественной основе тел а так же теорией Ньютона о пространстве как вместилище всех природных тел и учение Локка о происхождении понятий материи и пространства. В основе понятия материи лежит допущение что мы можем образовать отвлеченную идею общего для всех явлений общего понятия вещества. У людей не может быть чувственного восприятия материи как таковой т.
33839. Проблема человека и его прав в философии французского просвещения и педагогические воззрения 14.83 KB
  Проблема человека. Основное внимание Вольтер как философ уделяет проблеме человека в обществе. Паскаля 16231662 о ничтожестве человека это ничтожество связано с ограниченностью познавательных способностей подверженностью человека страданиям его порочностью.
33840. Немецкая классическая философия и ее представители 14.34 KB
  Своеобразным пониманием роли философии в истории человечества в развитии мировой культуры. Все представители классической немецкой философии относились к философии как к специальной системе философских дисциплин категорий идей. Классическая немецкая философия подчеркивала роль философии в разработке проблем гуманизма и предприняла попытки осмыслить человеческую жизнедеятельность. Можно определенно сказать что представители классической немецкой философии пошли вслед за просветителями XVIII в.
33841. ФИЛОСОФИЯ И. КАНТА 15 KB
  КАНТА Иммануил Кант 1724–1804 является родоначальником немецкой классической философии. В критическом периоде наиболее важными произведениями Канта являются Критика чистого разума Критика практического разума Критика способности суждения. Гносеологические взгляды Канта включают в себя анализ трех ступеней познания. В работе Критика практического разума Кант утверждает что объектом познания является материальная вещь находящаяся вне человека и его сознания.