25239

Життєвий світ і система

Доклад

Логика и философия

Габермас досліджує шлях уречевлення комунікації визначаючи його як роз'єднання системи і життєвого світу. Концепція життєвого світу дістає своє емпіричне втілення за Габермасом в архаїчних суспільствах де структури нормативної інтеграції опосередковані мовленнєвою комунікацією водночас становлять системні структури. Тому архаїчне родове суспільство Габермас розглядає як втілення єдності системи й життєвого світу. Однак ця система зберігає своє відношення хоча й перетворене до життєвого світу.

Украинкский

2013-08-13

32 KB

9 чел.

62. Життєвий світ і система

Життєсвіт – поняття, оформлення якого відбувається в пізніх працях Гуссерля («Формальна і трансцендентальна логіка», «Криза європейських наук і транс феноменологія»). Виступає основою взаємоузгодженого досвіда, а також основою об'єктивних наук, є інтегральним аналогом інтенційного предмета інтерсуб'єктивності, що лежить в основі усіх опосередкованих зв'язків між людьми. У природній настанові свідомості постає як світ людського досвіду, що є світом суб'єктів, інтереси, уявлення, нахили яких спрямовані на реальність. Життєсвіт утворює широкий горизонт, у межах якого розгортаються різні інтереси та відбуваються цілепокладання. Коли ми діємо в таких горизонтах інтересів, то просто припускаємо, що живемо у світі. Для нас він існує як сукупність смислів, котрі можна перевіряти, модифікувати і навіть спростовувати. Гуссерль пропонує розглядати життєсвіт також і у феноменологічній настанові, де він відкривається як корелят інтенційної суб'єктивності, сферою значень, що конституюється трансцендентальною суб'єктивністю. На відміну від природньої настанови, де усі є зануреними у життєсвіт, феноменологічна настанова дає змогу усвідомити його даність наперед у співвідношенні з людською суб'єктивністю, що надає смисли усяким переживанням свідомості, предметам, процесам і зв'язкам життєсвіту. Універсальне значення життєсвіту, що залишається у будь-яких смислах, знаходить прояв у універсальному, відкритому горизонті, котрий пов'язаний з переживанням свідомості, відкриваючи нові можливості розгортання смислів. Методологічне значення поняття життєсвіту, за Гуссерлем, полягає у переорієнтації європейських наук, які не враховували інтерсуб'єктивних умов визначення предметів свого дослідження.

Габермас досліджує шлях уречевлення комунікації, визначаючи його як роз'єднання системи і життєвого світу. Концепція життєвого світу дістає своє емпіричне втілення, за Габермасом, в архаїчних суспільствах, де структури нормативної інтеграції, опосередковані мовленнєвою комунікацією, водночас становлять системні структури. В архаїчних суспільствах неподільними є діяльність, що зорієнтована на результат (цілераціональна), і діяльність, що зорієнтована на взаєморозуміння (комунікативна). Системні механізми в цих суспільствах невіддільні від соціально-інтегративних інституцій, заснованих на життєвому світі. Отже, механізми обміну ще слабко відділені від нормативного контексту етичних цінностей (етосу). Тому архаїчне родове суспільство Габермас розглядає як втілення єдності системи й життєвого світу. У традиційному суспільстві виробничі відносини вплетені в політичний лад, тимчасом як релігійні погляди виокремлюються в деяку соціальну систему і перебирають на себе ідеологічну функцію. Однак ця система зберігає своє відношення (хоча й перетворене) до життєвого світу. Ускладнення суспільства, у свою чергу, залежить від диференціації життєвого світу. Структурна зміна останньо-підпорядковується знову ж іманентному комунікативній націоналізації сенсу. Тому Габермас вважає за основу цього процесу раціоналізацію життєвого світу, способу життя та думки тощо.

Із структурною диференціацією життєвого світу співвідноситься функціональна спеціалізація відповідних процесів його репродукування, що віддзеркалюється у створенні систем науки, права, моралі, мистецтва. На думку Габермаса, відповідною до цього процесу є диференціація культури, суспільства і особистості, які первісно утворювали елементи життєвого світу. Тепер вони відокремлюються один від одного на основі поглиблюючої розбіжності між формою і змістом.

У площині культури здійснюється відрив серцевини традиції від конкретного змісту, з котрим вона нерозривно переплетена у міфологічному світогляді. Традиція згортається у формальні елементи (поняття, абстрактні цінності).

У площині суспільства викристалізовуються загальні принципи координації діяльності, які відриваються від особливого контексту життєдіяльності. В сучасному (капіталістичному) суспільстві функціонують абстрактні принципи правопорядку й моралі, які вже мають слабкий зв'язок із конкретними життєвими формами.

У площині системи особистості когнітивні структури, що виникають у процесі спеціалізації, дедалі більше позбавляються змісту культурного знання, з яким ці структури спочатку були пов'язані в "конкретному мисленні".

Життєвий світ Габермас розглядає раціоналізованим настільки, наскільки він створює інтеракцію, що визначається не нормативно приписаною згодою на основі наслідування традиції, а безпосередньо або опосередковано — взаєморозумінням, що досягається комунікативно.

Підкреслюючи позитивний характер раціоналізації життєвого світу, Габермас, подібно до Вебера і Дюркгейма, розглядає його як суперечливий процес, як "діалектику раціоналізації". З одного боку, відмежування (внаслідок раціоналізації життєвого світу) комунікативної дії від нормативного контексту традиційно встановлених інституцій (згоди на підставі приписів) призводить до того, що механізми узгодження набувають можливості більшого впливу на координацію діяльності. З іншого боку, раціоналізація життєвого світу містить у собі небезпечну тенденцію вивільнення від нормативних приписів взагалі. "Раціоналізація життєвого світу уможливлює такий тип системної інтеграції, який суперечить інтегративним принципам, засадниченим взаєморозумінням, і за певних умов у свою чергу має зворотний дезін-тегруючий вплив на життєвий світ". Підвищення системної комплексності гіпертрофується у такий спосіб, що вивільнені системні імперативи руйнують життєвий світ, інструменталізуючи його. Для координації діяльності він стає зайвим. "Чим складніша суспільна система, тим провінційнішим є життєвий світ". Суспільні системи постають самостійними щодо життєвого світу. Вони згортаються в "другу природу" вільної від моральних норм соціальності, що функціонує як щось самостійне в об'єктивному світі, як уречевлені життєві взаємозв'язки. Тому цей процес Габермас описує в термінах уречевлення: "Роз'єднання системи і життєвого світу відбувається в середині сучасного життєвого світу передусім як уречевлення: суспільна система руйнує обрій життєвого світу, позбавляється передрозуміння комунікативної повсякденної практики". Якщо системна інтеграція вторгається в соціальну, підсумовує автор, то комунікативно структурований життєвий світ набуває характеру хибного консенсусу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5109. Урок як основна форма фізичного виховання школярів 76.5 KB
  Урок як основна форма фізичного виховання школярів. Особливості організації і методики проведення уроків фізичної культури з учнями молодшого, середнього та старшого шкільного віку. Урок найбільш розповсюджена форма реалізації базової програм...
5110. Особливості методики контролю за процесом фізичного виховання дітей шкільного віку 64.5 KB
  Особливості методики контролю за процесом ФВ дітей шкільного віку. Основним джерелом отримання інформації про об’єкт, яким управляють є контроль за його станом після виконаних управляючих команд (канал зворотного зв’язку). Для фізичного ви...
5111. Організаційні форми фізичного виховання школярів протягом навчального дня 82.5 KB
  Організаційні форми фізичного виховання школярів протягом навчального дня. Позакласна і позашкільна робота з фізичної культури. Учитель фізичної культури – організатор здорового способу життя. Практична реалізація фізичного виховання школярів з...
5112. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей шкільного віку 94 KB
  Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей шкільного віку. До шкільного віку відносяться діти від 6-7 до 17-18 років. Відповідно до існуючої системи загальної освіти цей віковий період поділяється на три етапи: молодший середній і старший....
5113. Особливості розвитку рухових якостей у дітей дошкільного віку 80.5 KB
  Особливості розвитку рухових якостей у дітей дошкільного віку. Всебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якостей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили. Фізичні...
5114. Диференційоване фізичне виховання школярів. Особливості фізичного виховання школярів, які мають відхилення у стані здоров’я 80.5 KB
  Диференційоване фізичне виховання школярів. Особливості фізичного виховання школярів, які мають відхилення у стані здоров’я. Поняття диференційований підхід...
5115. Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Реферат 85.5 KB
  Теоретико-методичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Теорія фізичного виховання дітей дошкільного віку – це наука про загальні закономірності фізичного виховання та формування особистості дитини від народження до семи років. У...
5116. Основи фізичного виховання дітей першого та другого року життя 55.5 KB
  Основи фізичного виховання дітей першого та другого року життя Дитина народжується з потребою до рухової активності. Вона багато рухається, виявляє активний пошук до різноманітних (зорових, слухових, тактильних та ін.) подразників. Обмеження рухової...
5117. Організаційні форми фізичного виховання дітей дошкільного віку 43 KB
  Організаційні форми фізичного виховання дітей дошкільного віку. Організація раціонального режиму фізичного виховання дітей 3-6 років полягає у використанні різноманітних форм фізичного виховання, засобів і методів їх застосування, що відповідають ві...