2550

Документ – основний вид писемного ділового мовлення

Лекция

Архивоведение и делопроизводство

До істотних ознак писемного ділового мовлення можна віднести безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом документа.

Украинкский

2013-01-06

261.79 KB

101 чел.

Лекція № 2

Документ – основний вид писемного ділового мовлення

1. Писемне ділове мовлення, його ознаки.

До істотних ознак писемного ділового мовлення можна віднести безособовий характер тексту, висловлювання йде від якоїсь узагальненої особи (держави, закону, порядку, права). І навіть у тих документах, де є конкретна особа (заява, доручення тощо), авторська індивідуальність приховується стандартом документа. Відсутність авторства зумовлює і відсутність емоційності, суб'єктивності. В офіційно-діловому стилі діє експресія не почуттів, а волевиявлення й логіки змісту {Висока сторона уповноважена заявити, вирок остаточний і оскарженню не підлягає).

Специфічною мовною ознакою офіційно-ділового стилю є ділова лексика, що містить юридичну, дипломатичну, адміністративну термінологію (акт, акредитація, заява, інструкція, нота, контроль, кодекс, позов, уповноважені, компенсація), терміни з різних галузей науки, виробництва, громадського життя, оскільки офіційно-діловий стиль регулює не тільки дії владних структур, а й ділові стосунки груп і окремих людей між собою.

В офіційно-діловому лексиконі основний масив складає міжстильова, загальновживана лексика з високою частотністю. Офіційно-діловий стиль має в чотири рази більше високочастотної лексики, ніж художній. Така частотність пояснюється потребою забезпечити адекватність і точність передачі інформації, швидку обробку документів, тому однотипні поняття позначаються однотипними лексемами, не замінюються синонімічними, щоб не «розмивався» зміст, не виникало різночитання.

На морфологічному рівні офіційно-ділового стилю помітна висока частотність іменників. У текстах багато назв, іменники і прикметники майже не замінюються займенниками, дії і процеси передаються опредмечено, через віддієслівні іменники (виконання, засідання, опис, розподіл).

До високочастотних мовних одиниць у офіційно-діловому стилі можна віднести відіменні похідні прийменники: відповідно до, у відповідь па, на виконання, у зв'язку з, на заміну, у разі.

Імперативний, розпорядчий характер багатьох документів (наказ, постанова) зумовив високу частотність інфінітивів (заслухати, обговорити, підготувати, обґрунтувати, піднести), серед дієслівних форм виділяються частотністю використання форми теперішнього часу та дієприкметники і дієприслівники, що пояснюються потребою стисло викласти зміст.

Слід відзначити, що в текстах офіційно-ділового стилю мало прикметників, зокрема майже немає якісних, тому що переважає номінація фактів, явищ без якісної оцінки їх.

Ті прикметники, що вживаються в офіційно-діловому стилі, є відносними і майже всі входять у стійкі словосполучення: державна скарбниця, матеріальна допомога, соціальний захист, моральне відшкодування, нормативний акт, грошова одиниця, споживчий кошик. З цієї самої причини (відсутність якісних оцінок) у документах дуже мало прислівників, частково функція їх компенсується прийменниково-іменниковими конструкціями: до запитання, за власним бажанням, за наказом, у розвиток наказу, за фактами порушень.

На синтаксичному рівні специфікою офіційно-ділового стилю є використання ускладнених довгих речень з дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, однорідними членами, підрядними реченнями, але при цьому зміст речення не губиться завдяки членуванню його на окремі блоки, що створюють своєрідну синтаксичну комбінацію.

Синтаксичною ознакою офіційно-ділового стилю є широке використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових, що пояснюється імперативним характером документів, а також номінативних речень у заголовках різних документів: Заява про відкриття рахунка; Опис бланків суворої звітності.

Найсуттєвішою рисою офіційно-ділового стилю є стандартність мовного оформлення документів.

Стандартизація породжує усталені мовні формули і блоки текстів, які за синтаксичною будовою нагадують словосполучення чи моделі речень: особа без певного місця проживання, порядок денний, право на працю, рада засновників, строк чинності, бути на утриманні, вести облік, вступити в права, діяти на засадах, довести до відома, залишитись у силі, набрати чинності, накласти стягнення, визнати такими, що втратили чинність.

Особливістю цих стійких словосполучень (мовних формул) є те, що вони нерозчленовано виражають поняття і водночас мають виразну норму синтаксичного словосполучення.

2. Поняття про документ. Функції документа.

СПРАВОЧИНСТВО (діловодство) — це діяльність, що охоплює питання документування й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Основними елементами справочинства є письмові документи та документування, тобто створення документів.

Складовими частинами справочинства (діловодства) є система документації, документування й організація роботи з документами. Тобто справочинство охоплює сукупність документів, прийомів, способів та форм роботи з ними.

Система документації – це сукупність документів, взаємопов’язаних між собою, що взаємодіють та створюють цілісні утворення із певними специфічними рисами. Систем документації багато. Найчисленнішою є система управлінських (адміністративних, загальних) документів. Специфіку різних сфер діяльності суспільства відтворюють специфічні (галузеві) документаційні системи, як-от: банківська, дипломатична, зовнішньоекономічне, юридична тощо.

ДОКУМЕНТ (лат. documentum – повчальний приклад, доказ) — основний вид ділової мови; засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Документи широко використовуються у нашій повсякденній діяльності як джерела та носії інформації, вони сприяють удосконаленню внутрішньої організації будь-якого підприємства, закладу чи установи, є підставою для прийняття рішень, узагальнень, довідково-пошукової роботи.

Документи є засобом засвідчення, доведення певних фактів і, отже, мають велике правове значення.

У людському суспільстві документи виконують багато функцій, основною з яких є інформаційна. Похідними від основної є функції доказова, облікова та управлінська.

Документ має відповідати таким основним вимогам:

- видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її компетенції;

- не суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів влади;

- бути максимально точним, достовірним і переконливим;

- бути належно відредагованим та оформленим відповідно до чинних стандартів;

- містити конкретні й змістовні вказівки та пропозиції;

- бути придатним для тривалого зберігання.

3. Класифікація документів.

Відповідно до цих вимог виділяють такі види документів за ознаками класифікації та групами.

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ

ГРУПИ ДОКУМЕНТІВ

За спеціалізацією

Загальні

З адміністративних питань

Спеціалізовані з фінансових, комерційних питань та ін.

За призначенням

Організаційні

Розпорядчі

Інформаційні

Колегіальних органів

За походженням

Внутрішні Зовнішні

За напрямом

Вхідні Вихідні

За джерелами виникнення

Первинні

Вторинні

За формою

Стандартні

Індивідуальні

За технікою відтворення

Рукописні

Відтворені механічним способом

За секретністю

Для службового користування

Секретні

Цілком секретні

За терміном виконання

Звичайні безстрокові

Термінові

Дуже термінові

За складністю

Односкладні

Складні

За стадіями створення

Оригінали

Копії

За терміном зберігання

Постійного зберігання

Тривалого зберігання (понад 10 років)

Тимчасового зберігання (до І0 років)

За рівнем стандартизації виділяють:

1. Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обов’язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, автобіографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформація, офіційний лист тощо).

2. Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, анкета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких документах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і ділового стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти, програми конференцій, проспекти.

За видом інформації документи можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (конституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інформативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсумовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва).

4. Реквізити документа та їх оформлення.

Кожний документ складається з окремих елементів — реквізитів. Розрізняють постійний і змінний реквізити документа.

Постійні реквізити друкуються при виготовленні бланка; змінні — фіксуються на бланку в процесі заповнення.

Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром. Кожний вид документа повинен мати свій формуляр.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Кожна установа, організація, підприємство повинні мати два види бланків: а) для листів; б) для інших документів. Бланки виготовляються двох форматів — А4 (210x297 мм) та А5 (148x210 мм).

Група реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку документа як єдиний блок, називається штампом. Державні стандарти передбачають кутове і поздовжнє розміщення штампа.

Поздовжнє розміщення доцільне тоді, коли назва установи складається з великої кількості слів і не може розміститись на площі, відведеній для кутового штампа.

Бланк з кутовим штампом доцільніший, оскільки праворуч від штампа на вільному місці можна заповнити реквізити "адресат", "гриф обмеження доступу до документа", "гриф затвердження", "резолюцію".

Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів:

1. Державний герб України.

2. Емблема організації чи підприємства.

3. Зображення державних нагород.

4. Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5. Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

6. Назва міністерства або відомства.

7. Повна назва організації, установи чи підприємства.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс і дату вхідного документа.

14. Місце укладання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Віза.

26. Печатка.

27. Відмітка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

31. Відмітка про надходження документа.

Як датувати документ?

Дата

  1.  день написання листа або наказу;
  2.  день затвердження плану, звіту, інструкції;
  3.  день фіксації вчинків у протоколах, актах;
  4.  день набирання чинності розпорядчого документа після одержання адресатом (якщо документ її не обумовлює).

Способи датування: 10.05.98; 10 травня 2007 р.

У фінансових документах використовують словесно-цифровий спосіб.

Де розташувати ініціали того, хто підписує документ?

а) на адресуванні — після прізвища, напр.: Іванюку С. Г:,

б) при підписуванні документа, його затвердженні — перед прізвищем, напр.: С. П. Балакін;

в) на резолюції — після прізвища або без зазначення ініціалів. Напр.: Симоненко; Йолкіну М. Ю.

г) у текстах документів (у списках, анкетах, автобіографіях, довідках та ін.) — після прізвища, напр.: «Присвоїти Клищунові Ю. Е. науковий ступінь...»

д) ініціали не можна відривати від прізвища при переносі слова.

Де поставити печатку?

Печатка повинна частково захопити найменування посади особи, яка підписала документ, та сам підпис. У фінансових документах — тільки найменування посади.

На службових листах, друкованих на бланках, печатка не ставиться.

Як зазначити наявність додатків?

Наявність додатків до документа зазначають так:

а) Додаток: на 2 арк. у 4 прим.

б) Додаток: кошторис витрат на наукову тему, на 3 арк. в 1 прим.

в) Додаток: лист Міністерства освіти України від 14.05.98 № 5— 5/128 на 8 арк.

г) Додаток: на 4 арк. у 3 прим., на іншу адресу.

ФОРМУЛЯР ДОКУМЕНТА ТА ЙОГО РЕКВІЗИТИ

План

1. Поняття реквізиту документа. Формуляр, бланк, штамп.

2. Основні правила оформлення реквізитів.

3. Датування документів.

4. Розташування ініціалів тих, хто підписує документ. Печатка на документах.

5. Зазначення наявності додатків.

Література

1. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери: Навч. посібн. для вищ. та серед, спец. навч. закл. - 4-те вид., переробл. і доповн. -К., 2003.

2. Ділова українська мова: Посібник для студентів вузів / За ред. Н.Д. Бабич. - Чернівці, 1996.

3. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. -К., 1997.

4. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Підручник. - К., 2003.

1. Поняття реквізиту документа. Формуляр, бланк, штамп.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називають реквізитами. Розрізняють постійний і змінний реквізити документа.

Постійні реквізити друкують при виготовленні бланка; змінні — фіксують на бланку в процесі заповнення.

Сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називають формуляром. Кожний вид документа повинен мати свій формуляр.

Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називають бланком. Кожна установа, організація, підприємство повинні мати два види бланків: а) для листів; б) для інших документів. Бланки виготовляють двох форматів — А4 (210x297 мм) та А5 (148x210 мм).

Групу реквізитів та їх постійних частин, відтворена на бланку документа як єдиний блок, називають штампом. Державні стандарти передбачають кутове і поздовжнє розміщення штампа.

Поздовжнє розміщення доцільне тоді, коли назва установи складається з великої кількості слів і не може розміститись на площі, відведеній для кутового штампа.

Бланк з кутовим штампом доцільніший, оскільки праворуч від штампа на вільному місці можна заповнити реквізити "адресат", "гриф обмеження доступу до документа", "гриф затвердження", "резолюцію".

Формуляр-зразок встановлює такий склад реквізитів:

1. Державний герб України.

2. Емблема організації чи підприємства.

3. Зображення державних нагород.

4. Код установи, організації чи підприємства за Українським класифікатором підприємств і організацій (УКПО).

5. Код форми документа за Українським класифікатором управлінської документації (УКУД).

6. Назва міністерства або відомства.

7. Повна назва організації, установи чи підприємства.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер телефону, факсу, номер рахунка в банку, електронна адреса.

10. Назва виду документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс і дату вхідного документа.

14. Місце укладання або видання.

15. Гриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Гриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Відмітка про контроль.

21. Текст.

22. Відмітка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Гриф погодження.

25. Віза.

26. Печатка.

27. Відмітка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Відмітка про виконання документа й скерування його до справи.

30. Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій.

31. Відмітка про надходження документа.

2. Основні правила оформлення реквізитів.

Під час оформлення документів слід дотримуватися головних правил їх складання, які передбачають правильне написання реквізитів, розміщення на бланку документа. Додержання цих вимог надає документу юридичної сили.

Реквізити

Розташування та правила оформлення

1.

Державний герб

Посередині бланка або в кутку над серединою рядка з назвою організації

2.

Емблема організації чи підприємства

Поряд із назвою організації. Як емблему можна використовувати товарний знак, зареєстрований у встановленому порядку

3.

Код підприємства, установи, організації

У верхньому правому кутку

4.

Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа

У верхньому лівому кутку або посередині сторінки

5.

Повна назва установи, організації або підприємства — автора документа

У верхньому лівому кутку. Може наноситися за допомогою штампа або друкарським способом

6.

Назва структурного підрозділу

У верхньому лівому кутку. Дозволяється друкувати машинописним способом

7.

Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпу, номер телефону, факсу, номер рахунка в банку

У верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил

8.

Назва виду документа

Зліва або посередині сторінки. В усіх документах, крім листів, наводиться назва його виду. Залежно від цієї назви встановлюється формуляр, структура тексту, особливості викладу

9.

Дата

Документ датується днем його підписання або затвердження. На бланках дату підписання документа ставлять у лівій верхній частині разом з індексом на спеціально відведеному для цього місці. Якщо документ складений не на бланку, то дату ставлять під текстом зліва. Вона записується словесно-цифровим способом (24 серпня 2006 р.) або цифровим — трьома парами арабських цифр у такій послідовності: день, місяць, рік — 27.06.06 (тобто 27 червня 2006 року). У документах матеріально-фінансового характеру дата оформляється словесно-цифровим способом

10.

Індекс

У верхній частині сторінки зліва. Цей реквізит дозволяє забезпечити оперативний довідково-інформаційний пошук документа, контроль виконання. Індекс документа містить три пари арабських цифр, де перша пара — індекс структурного підрозділу, друга — номер справи за номенклатурою для підрозділу, третя — порядковий номер за журналом обліку. Наприклад:

№ 08-10/32, де 08 шифр структурного підрозділу; 10 номер справи; 32 реєстраційний номер документа за журналом обліку вхідних документів та канцелярії

11.

Посилання на індекс та дату вхідного документа

У верхній частині сторінки зліва. Містить дату та індекс, вказані у документі організацією, яка уклала чи видала документ. Наприклад: на № 02-10/135 від 01.03.06, де 02 — індекс структурного підрозділу; 10 номер справи за номенклатурою; 135 порядковий номер

12.

Місце укладання чи видання

У верхній частині сторінки зліва. Містить назву міста чи населеного пункту, де видається документ

13.

Адресат

3 правого боку у верхній частині сторінки. Кожний елемент — назва установи, підрозділу, посада, прізвище та ініціали особи, поштова адреса — пишеться з середини нового рядка з великої літери. Якщо документ адресовано до установи, то поштова адреса може зазначатися після назви установи, структурного підрозділу й прізвища службової особи; коли приватній особі — тоді перед її прізвищем. Наприклад:

Директорові Наукової бібліотеки України ім. В. І. Вернадського

акад. Оншценку О. С.

Романову Г.С.

вул.. Ольжича, б. 2, кв. 3

м. Київ

14.

Гриф затвердження

У верхній правій частині документа. Затвердження — спосіб засвідчення документа після його підписання, який санкціонує поширення дії документа на визначене коло структурних підрозділів, організацій чи службових осіб. Елементи грифу затвердження:

— слово ЗАТВЕРДЖУЮ;

— назва посади;

— особистий підпис;

— ініціали та прізвище особи, що затвердила документ;

— дата затвердження.

15.

Резолюція

У правому верхньому кутку. Якщо це місце зайняте іншим реквізитом, то резолюцію вміщують на будь-якій вільній площі лицьового боку сторінки документа, крім полів. Складається з таких елементів:

— прізвище та ініціали виконавця, якому відправлений документ;

— вказівка на порядок виконання документа;

— термін виконання документа;

— особистий підпис керівника;

— дата.

Як виконавці у резолюції зазначаються службові особи, а не структурні підрозділи. Відповідальною за виконання документа є особа, названа в резолюції першою

16.

Заголовок до тексту

Друкується малими літерами, розміщується під назвою виду документа, відображає головну ідею документа і, здебільшого, починається з прийменника «про»; має бути лаконічним і точним, якнайповніше розкривати зміст документа

17.

Текст

Складається з таких логічних елементів:

— вступу;

— доказу;

— закінчення.

Розташовується на всю ширину сторінки (від поля до поля)

18.

Підпис

Підписують, як правило, перший примірник документа. До складу підпису входять:

— зазначення посади (з лівого боку);

— підпис (між назвою посади й прізвищем);

— ініціали й прізвище особи, що підписала документ (праворуч).

Підписи кількох службових осіб на документах розташовуються одна під одною у послідовності, що відповідає посаді.

Якщо документ підписують кілька осіб, що обіймають однакову посаду, то їхні підписи розташовуються на одному рівні.

Розшифрування підпису в дужки не береться

19.

Печатка

Печатка прикладається до документів, що вимагають особливого засвідчення. Печатки є гербові та прості. Гербова печатка прикладається до документів, що засвідчують юридичні або фізичні права осіб; до статутів, положень, які вимагають відбитка печатки, та інших. Прості печатки мають різну форму: круглу, квадратну, трикутну. Герб на них не зображується. Просту печатку прикладають до документів, що виходять за межі організації, до розмножених примірників розпорядчих документів для їх розсилання, до довідок з місця роботи і т. ін.

20.

Відмітка про засвідчення копій

У правому верхньому кутку пишеться слово «копія»; під реквізитом «підпис» слово «правильно»; дата; посада виконавця; підпис і його розшифрування. За потреби підпис засвідчується печаткою

21.

Прізвище виконавця та номер його телефону

Цей реквізит обов'язковий на вихідних документах (листах, довідках, висновках). Складається з:

— прізвища виконавця;

— номера його службового телефону.

Вони ставляться в нижньому лівому кутку зворотного або лицьового боку останньої сторінки документа

22.

Відмітка про перенесення відомостей на машинний (електронний) носій

Розміщується після тексту в нижній частині документа. Містить:

— запис «Інформація перенесена на машинний (електронний) носій»;

— підпис особи, відповідальної за перенесення даних;

— дату перенесення

3. Датування документів.

Дата

  1.  день написання листа або наказу;
  2.  день затвердження плану, звіту, інструкції;
  3.  день фіксації вчинків у протоколах, актах;
  4.  день набирання чинності розпорядчого документа після одержання адресатом (якщо документ її не обумовлює).

Способи датування: 10.05.98; 10 травня 2007 р.

У фінансових документах використовують словесно-цифровий спосіб.

Місце датування:

А) на бланку (№_____ „___”_______2010 р.

Б) не на бланку – після тексту перед або під підписом.

4. Розташування ініціалів тих, хто підписує документ. Печатка на документах.

а) на адресуванні — після прізвища, напр.: Іванюку С. Г:,

б) при підписуванні документа, його затвердженні — перед прізвищем, напр.: С. П. Балакін;

в) на резолюції — після прізвища або без зазначення ініціалів. Напр.: Симоненко; Йолкіну М. Ю.

г) у текстах документів (у списках, анкетах, автобіографіях, довідках та ін.) — після прізвища, напр.: «Присвоїти Клищунові Ю. Е. науковий ступінь...»

д) ініціали не можна відривати від прізвища при переносі слова.

Печатка повинна частково захопити найменування посади особи, яка підписала документ, та сам підпис. У фінансових документах — тільки найменування посади.

На службових листах, друкованих на бланках, печатка не ставиться.

5. Зазначення наявності додатків.

Наявність додатків до документа зазначають так:

а) Додаток: на 2 арк. у 4 прим.

б) Додаток: кошторис витрат на наукову тему, на 3 арк. в 1 прим.

в) Додаток: лист Міністерства освіти України від 14.05.98 № 5— 5/128 на 8 арк.

г) Додаток: на 4 арк. у 3 прим., на іншу адресу.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

16760. ОПЫТНО КОНСТРУКТОРСКИЕ РАЗРАБОТКИ ПО ИЗВЛЕЧЕНИЮ ЗОЛОТА 157 KB
  ОПЫТНОКОНСТРУКТОРСКИЕ РАЗРАБОТКИ ПО ИЗВЛЕЧЕНИЮ ЗОЛОТА 1.1. Разработки НТЦ Горнообогатительные установки МГГУ 4 1.2. Центробежный концентратор разработка Гинцветмет и ЗАО Редцветмет 7 1.3. Опытнопромышленный комплекс по извлечению золота из отходов амальгации...
16762. Применение песковых флотомашин SkimAir при обогащении золотосеребряных руд месторождения 504 KB
  Применение песковых флотомашин SkimAir при обогащении золотосеребряных руд месторождения Дукат Аксенов Б.В. директор ДНТИ Бабук А.В. Галютин А.Ю. аспиранты СППГИ Золотодобыча №130 2009 ЗАО Полиметалл Инжиниринг В работе описывается применение флотомашин пе
16763. РАЗРАБОТКА ТЕХНОЛОГИИ ПЕРЕРАБОТКИ РУД АЛБАЗИНСКОГО МЕСТОРОЖДЕНИЯ 30 KB
  РАЗРАБОТКА ТЕХНОЛОГИИ ПЕРЕРАБОТКИ РУД АЛБАЗИНСКОГО МЕСТОРОЖДЕНИЯ Албазинское месторождение расположено в Хабаровском крае Российской федерации. Лицензия на отработку месторождения принадлежит ООО Ресурсы Албазино входящему в горнодобывающий холдинг ООО Полиме...
16764. ТЕХНОЛОГИИ ДЛЯ ДОБЫЧИ МЕЛКОГО ПЫЛЕВИДНОГО СВЯЗАННОГО ЗОЛОТА ИЗ РУДЫ ИЛИ ХВОСТОВ РУДНОЙ ЗОЛОТОДОБЫЧИ 151.5 KB
  ТЕХНОЛОГИИ ДЛЯ ДОБЫЧИ МЕЛКОГО ПЫЛЕВИДНОГО СВЯЗАННОГО ЗОЛОТА ИЗ РУДЫ ИЛИ ХВОСТОВ РУДНОЙ ЗОЛОТОДОБЫЧИ Основные потери при добыче россыпного и рудного золота приходятся на тонкое пластинчатое и пылевидное золото с размером частиц от миллиметра до несколь...
16765. Флотационное извлечение золота из сульфидных руд цветных металлов 29.5 KB
  Флотационное извлечение золота из сульфидных руд цветных металлов Бочаров В.А. Игнаткина В.А. МИСиС Чантурия Е.Л. МГГУ Лапшина Г.С. Херсонская И.И. Агафонова Г.С. Гинцветмет Благородные металлы в сульфидных рудах в основной своей массе тесно ассоции
16766. ЭФФЕКТИВНЫЕ ТЕХНОЛОГИИ ИЗВЛЕЧЕНИЯ УПОРНОГО ЗОЛОТА ИЗ РУД И КОНЦЕНТРАТОВ 37.5 KB
  ЭФФЕКТИВНЫЕ ТЕХНОЛОГИИ ИЗВЛЕЧЕНИЯ УПОРНОГО ЗОЛОТА ИЗ РУД И КОНЦЕНТРАТОВ Автор: Седельникова Г.В.Савари Е.Е.Крылова Г.С. Источник: Новые технологии добычи и переработки природного сырья в условиях экологических ограничений: Материа
16767. Автоклавное окисление сульфидных золотосодержащих концентратов повысило извлечение с 15 до 90% 105 KB
  Автоклавное окисление сульфидных золотосодержащих концентратов повысило извлечение с 15 до 90 Баликов С.В. д.т.н. Богородский А.В.аспирант ОАО Иргиредмет Золотодобыча №130 2009 К перспективным способам вскрытия золота и серебра в сульфидных концентратах относится м
16768. АВТОКЛАВНО-ТИОМОЧЕВИННАЯ ТЕХНОЛОГИЯ ИЗВЛЕЧЕНИЯ ЗОЛОТА ИЗ УПОРНЫХ МЫШЬЯКСОДЕРЖАЩИХ РУД 24.5 KB
  АВТОКЛАВНОТИОМОЧЕВИННАЯ ТЕХНОЛОГИЯ ИЗВЛЕЧЕНИЯ ЗОЛОТА ИЗ УПОРНЫХ МЫШЬЯКСОДЕРЖАЩИХ РУД Степанов Б.А. Синяшина И.В. Шарипов Х.Т. Ежков А.Б.РО Спецсплав АО Узнипроцветмет Ташкентский технический университет Республика Узбекистан Доля сульфидно мышьяковых...