2591

Макроэкономіка та макроекономічні показники

Конспект

Макроэкономика

Тема 1 Предмет та метод макроекономіки. економічні ресурси. ринкова система. Макроекономіка - наука про функціонування та регулювання ринкової економіки країни. Предмет макроекономіки - це пошук шляхів ефективного використання обмежених економічних ...

Украинкский

2012-11-12

209.5 KB

8 чел.

Тема 1 Предмет та метод макроекономіки. економічні ресурси. ринкова система.

Макроекономіка - наука про функціонування та регулювання ринкової економіки країни.
Предмет макроекономіки - це пошук шляхів ефективного використання обмежених економічних ресурсів для найбільш повного задоволення матеріальних потреб людей.

Матеріальні потреби - це бажання споживачів придбати та використати товари та послуги, які приносять їм задоволення. Між товаром та послугою в економічному розумінні

 немає різниці. Матеріальні потреби необмежені.

Економічні ресурси - все, що використовується суспільством для виробництва товарів (послуг):

-земля - це безкоштовні блага природи, які можуть бути використані для виробництва товарів

/земельна площа, вода, атмосфера, дикий ліс, корисні копалини, ефірний простір тощо/;

-капітал: а/ реальний капітал - виготовлені засоби виробництва /споруди, обладнання, товарні запаси/;

б/ фіктивний капітал (гроші, цінні папери), який на відміну від РК не є обмеженим ресурсом;

-праця - це фізичні та розумові здатності людини, які можуть бути використані на виробництво товарів.

-підприємницька здатність - це здатність людини: а) проявити ініціативу об'єднання землі, праці та

капіталу; б) брати на себе підприємницький ризик; в) приймати послідовні цілеспрямовані рішення.

Економічні ресурси на кожен момент мають певний кінцевий обсяг і їх завжди менше, ніж хотілося б людям для задоволення потреб. Розрив між наявним обсягом ресурсів і зростаючими потребами спонукає економічних агентів до суспільного виробництва. За використання економічних ресурсів береться плата: за капітал - процент, за землю - рента, за працю - заробітна плата, за підприємницьку здатність - прибуток.

Завданням макроекономіки як науки є пізнання законів функціонування економічної системи, її механізму.

Практичним завданням макроекономіки є пошук шляхів регулювання ринкової економіки з метою досягнення повної зайнятості, стабільності та процвітання. Повна зайнятість - це ефективне використання суспільством всіх наявних економічних ресурсів. Стабільність – це такий рівень інфляції, який не береться в розрахунок фірмами та домогосподарствами при складанні своїх планів. Процвітання - це економічне зростання при мінімальному рівні інфляції.

У ринковій економіці держава виконує функції: 1/ забезпечення правової бази; 2/ захист конкуренції; З/ перерозподіл суспільного доходу; 4/ коригування структури суспільного виробництва; 5/ надання суспільних послуг.

Держава сама по собі нічого не виробляє і не постачає для економіки. Але державні органи є споживачами товарів і послуг. Держава як апарат не є власником економічних ресурсів. Для функціонування держава отримує кошти за рахунок податків, тобто безповоротних платежів на користь держави з боку фірм та домогосподарств.

Власником ресурсів є вся спільнота (суспільство) , яка виступає у вигляді “домогосподарств” та “фірм”.

Домогосподарства - це узагальнююча назва володарів + постачальників ресурсів, з одного боку, і споживачів товарів/послуг, з іншого боку. Під цією економічною категорією розуміються і окрема особа, і сім’я, і фермерська родина, і комуна.

Фірми – це узагальнююча назва виробників товарів/послуг будь-якої форми власності, юридичного статусу, розміру - від фізичних осіб (підприємців-індивідуалів) до корпорацій.

Взаємовідносини між домогосподарствами і фірмами показує схема макроекономічного кругообігу:

Доходи (як оплата ек.ресурсів)

Історичні типи екон-х систем: - натурально-розподільча; - вільна ринкова (саморегуляція); - планова (державна, командна); - змішана (ринкова +держрегулювання).

Ознаки ринкової ек-ки: -приватна власність; -вільна конкуренція; -вільне ціноутворення, яке визначається попитом і пропозицією. Практична макроекономіка має показувати як узгодити регулюючі дії держави з вільним функціонуванням економіки таким чином, щоб одночасно забезпечити суспільні інтереси і не зашкодити дії ринкових регуляторів.

Тема 2 МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА ЇХ ВИМІРЮВАННЯ

Мета вимірювання макроекономічних явищ полягає у виявленні тенденцій та рівня розвитку економіки та вжиття необхідних заходів щодо їх коригування з боку держави.

Основним показником, за допомогою якого вимірюють обсяг національного виробництва, є валовий національний продукт (ВНП). Він визначається як сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними виробниками в економіці за рік. Ринкова вартість сукупного випуску продукції дорівнює сумі доданих вартостей, створених усіма фірмами в економіці. Паралельно з ВНП використовується також показник ВВП – валовий внутрішній продукт. Якщо ми до ВНП додамо продукцію, вироблену іноземними виробниками в даній країні, та відмінусуємо продукцію національних виробників, які діють за кордоном, то отримаємо ВВП.

При обчисленні ВНП не беруться до уваги державні трансферти /пенсії, допомоги, субсидії, дотації тощо/; приватні трансферти /аліменти, подарунки, знахідки, спадщина/; операції з цінними паперами - купівля-продаж акцій, облігацій, кредити, тому що вони не створюють нової вартості; продаж речей, що були у користуванні (виключення подвійного рахунку); проміжні продукти.

ВНП можна виміряти двома методами: 1) підсумовуванням усіх витрат на придбання товарів і послуг, зроблених у даному році в країні, 2) за допомогою дскладання доходів, отриманих у результаті виробництва продукції в цьому ж році. Розмір ВНП, обчислений по доходах та по видатках повинен бути рівним. Є ще виробничий метод, коли до первинної продукції послідовно додають додані вартості.

До основних компонентів витрат суспільства, що враховуються при підрахунку ВНП, входять особисті споживчі витрати (C), валові внутрішні приватні інвестиції (Ig), державні закупівлі товарів і послуг (G) і чистий експорт (Хn). Таким чином, за витратами ВНП = C + G + Xn + Ig 

У доходну частину включаються відрахування на споживання капіталу (амортизація), непрямі податки, винагорода за працю найманим робітникам, рентні платежі, процент, прибутки від власності і прибуток корпорацій.

Хоча ВНП відбиває вартість тільки кінцевих товарів і послуг, він усе-таки містить повторний рахунок, тому що включає валові інвестиції, і, отже, амортизаційні відрахування. Тому для більш точного виміру національного виробництва використовується показник чистого національного продукту (ЧНП). Він відрізняється від ВНП на розмір амортизації, тобто включає тільки чисті інвестиції. ЧНП - це такий обсяг суспільного виробництва, який фірми та домогосподарства здатні спожити, не погіршуючи виробничі можливості.

Національний дохід країни розраховується на основі доданої вартості, створеної протягом року. Він характеризує чистий доход суспільства, що вимірюється сумою цін усіх економічних ресурсів. Національний доход дорівнює ЧНП за відрахуванням непрямих податків. З точки зору власників економічних ресурсів, національний доход - це зароблений доход. Але вони, по-перше, повинні робити відрахування на соціальне страхування, виплачувати податки з прибутку і спрямовувати визначену частину прибутку у виробництво (нерозподілений прибуток); по-друге, можуть одержувати прибутки, що не мають відношення до використання належних їм економічних ресурсів (наприклад, трансфертні платежі). З цих причин особистий (отриманий) доход не збігається з національним доходом. Його обсяг дорівнює національному доходу мінус: виплати на соціальне страхування, податки з прибутку корпорацій, нерозподілений прибуток і плюс трансферти.

Проте особистий доход, у свою чергу, перевищує доход, який домогосподарства отримують в остаточному вигляді. Власники особистого прибутку повинні сплатити державі індивідуальні податки. Після цього в них залишається прибуток, який вони спрямовують на споживання і заощадження.

Макроекономічні показники національного виробництва відображаються в ринкових цінах. В залежності від прийнятих при обчисленні ВНП цін виділяють номінальний (у поточних цінах) та реальний (у співставних цінах) ВНП. Необхідність поділу ВНП на реальний та номінальний викликана тим, що він виражений у грошовій формі, а вартість грошової одиниці із часом змінюється під впливом інфляції або дефляції. Це необхідно для співставності ВНП отримуваного в різні роки. Співвідношення: Ном. ВНП / Кінфл = Реал. ВНП. Для того щоб виявити реальну зміну обсягу національного виробництва використовують коефіцієнти інфляції (якщо ціни ростуть) і дефляції (якщо ціни падають).

Макроекономічні показники дають уявлення лише про матеріальний добробут суспільства, але не є повною характеристикою його реального добробуту. ВНП не враховує позаринкові операції, зміну якісних параметрів продукції, характер розподілу ВНП, стан навколишнього середовища, тіньову економіку тощо.

У міжнародних порівняннях використовують такі показники: ВВП (ВНП), НД / душу населення або ВВП, НД / кількість працюючих, що показує продуктивність праці.

Міжнародна спільнота розробила єдину для всіх країн методику розрахунку макроекономічних показників, яка називається Системою Національних Рахунків (СНР). Тепер є можливість порівнювати економіку різних країн.

Тема 3 НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ЕКОНОМІКИ (ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ)

Для ринкової економіки характерна нестабільність: їй властиві підйоми і спади, що утворюють економічний цикл. Діловий цикл - це послідовне проходження економікою фаз піднесення та спаду.

Безпосередньою причиною циклічних коливань у економіці є неспівпадання сукупного попиту та сукупної пропозиції тобто, якщо була рівновага і з певних причин змінюються або попит або пропозиція. У ринковій системі діє тенденція до економічної нестабільності, що виражається в її циклічному розвитку, безробіттю, інфляційному рості цін.

Економічний цикл включає підйом, спад, депресію, пожвавлення, але його інтенсивність, тривалість залежать від тих конкретних умов, у яких він розвивається.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін. Інфляція вимірюється за допомогою індексу споживчих цін. За причинами виникнення виділяють основні типи інфляції

Інфляція попиту виникає коли економіка витрачає грошей більше, ніж виробляється товарів.

Інфляція пропозиції викликана зростанням виробничих витрат або зменшенням обсягів виробництва.
Інфляція, якщо вона носить непередбачений характер, призводить до довільного перерозподілу прибутків. Втрати несуть кредитори, власники заощаджень, одержувачі фіксованих прибутків. Прогнозована інфляція дозволяє окремим особам і фірмам пом'якшити її тиск на прибутки.

Дуже загрозливою формою інфляції є гіперінфляція - це дуже швидке зростання цін. Причина: повзуча («звичайна», очікувана) інфляція посилюється інфляційними очікуваннями людей. Вони намагаються швидше витратити гроші - зростає пропозиція грошей /попит на товари/ - ростуть ціни - люди намагаються ще швидше витратити гроші ("інфляційна спіраль"). Гіперінфляція веде до того, що домогосподарства та фірми відмовляються приймати гроші і переходять на натуральний обмін. Держава не отримує податків.

Безробіття – це відсутність робочих місць для осіб, які бажають та в змозі працювати за певну зарплату. Виділяють наступні типи безробіття:

Фрикційне безробіття - викликане добровільним бажанням працівника змінити місце роботи. Це в цілому прогресивне явище, держава допомагає їм влаштуватися шляхом підбору вакантних місць.

Структурне безробіття - пов'язане із змінами в структурі суспільного виробництва: застарілі виробництва згортаються, а з’являються нові прогресивні галузі і виробництва. Звільненим робітникам треба перекваліфіковуватися на нові спеціальності.

Природне безробіття - фрикційне та структурне разом. Цей тип безробіття присутній на всіх фазах циклу, в тому числі і на піковому відрізку. Воно вважається нормальним і існує в усіх країнах..

Циклічне безробіття - викликане циклічним спадом виробництва. З цим видом безробіття держава бореться шляхом макроекономічних заходів. Різновидами циклічного безробіття є змушена неповна зайнятість, приховане безробіття.

Безробіття веде до відставання рівня виробництва від потенційного рівня, що описується законом Оукена: якщо фактичний рівень циклічного безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу виробництва від потенційного рівня складає 2,5%. Крім того, при безробітті має місце втрата професійної майстерності у безробітних, зростання рівня злочинності, самогубств, насильницьких дій у суспільстві, необхідність накопичення ресурсів для підтримання стабільного рівня споживання трудящих у період безробіття.

Інфляція та безробіття знаходяться в зворотно пропорційній залежності (це відображає крив Філіпса).

У ході ділового циклу держава при регулюванні економіки послідовно має зіткнення з інфляцією та безробіттям. Проте держава не може одночасно ліквідувати інфляцію та безробіття. Можна лише їх звести на найменший рівень. Боротьба з інфляцією на фоні безробіття зводиться до попереднього зменшення інфляції, а потім до усунення безробіття.

Виділяють особливий вид інфляції - стагфляція, тобто інфляція в умовах високого рівня безробіття, викликаного спадом виробництва. Причина - випуск державою надмірних грошей в умовах відсутності стимулів для економічного зростання. Наявна грошова маса перевищує доступну товарну масу.

Тема 4 СУКУПНИЙ ПОПИТ ТА СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ

Модель економічної рівноваги виражається через рівність між сукупним попитом (на графіку крива АD) і сукупною пропозицією (крива АS)

Сукупний попит - це реальний об’єм національного виробництва, що споживачі готові купити при будь-якому можливому рівні цін. Графічно модель сукупного попиту може бути подана у вигляді кривої із негативним нахилом, що характеризує залежність між обсягом реального ВНП і рівнем цін.

На динаміку реального ВНП впливають цінові і нецінові чинники. Дія цінових чинників реалізується через зміну в обсязі сукупного попиту на товари і послуги і графічно виражається рухом уздовж кривої АD. Нецінові фактори викликають зміну в сукупному попиті, зрушуючи криву АD вліво або вправо. Зміни в споживчих витратах можуть бути викликані змінами й у рівні добробути споживачів, і в їхніх очікуваннях, і в розмірах споживчої заборгованості і податків.

На інвестиційні витрати впливають динаміка процентної ставки, перспективи одержання прибутку на вкладений капітал, рівень податків на підприємництво, розвиток технології і ступінь використання виробничих потужностей.

Зміни в державних витратах, як правило, викликаються політичними рішеннями.

Витрати на чистий експорт залежать від динаміки і рівня прибутку інших країн і від валютного курсу національної грошової одиниці.

Сукупна пропозиція - це реальний обсяг виробництва ВНП, що фірми можуть виробити при кожному можливому рівні цін. Модель сукупної пропозиції графічно може бути подана кривою АS, що виражає позитивну залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва.

Вплив нецінових факторів на динаміку сукупної пропозиції графічно ілюструється зсувом кривої АS. До нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться: 1) рівень цін на виробничі ресурси (внутрішні й імпортні); 2) структура ринку; 3) продуктивність; 4) зміни правових норм.

Універсальна крива сукупної пропозиції складається з наступних відрізків: 1. горизонтальний /кейнсіанський/, який відповідає економіці у період спаду /депресії, дна/; 2. висхідний /проміжний/, який відповідає періоду початку піднесення, коли з'являються перші дефіцити; 3. вертикальний /класичний/, який відповідає періоду піку та повної зайнятості – це на даний момент межа виробничих можливостей.

Рівноважний рівень цін і рівноважний обсяг виробництва припускає рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції. Ця рівність на графіку ілюструється точкою перетинання кривих АD та AS.

Зсув цієї кривої впливає на рівноважний об’єм національного виробництва. Якщо крива сукупного попиту АD зміщується на горизонтальному відрізку кривої АS, то змінюється тільки реальний обсяг ВНП; зсув її на проміжному відрізку призводить до зміни і номінального, і реального ВНП; на вертикальному відрізку зсув кривої АD супроводжується тільки збільшенням цін (інфляція попиту), а реальний ВНП залишається незмінним.

Збільшення сукупного попиту викликає ріст цін (при зсуві кривої АD праворуч на проміжному і вертикальному відрізках кривої АS), але його скорочення (зсув ліворуч) призводить до їхнього падіння з визначеним тимчасовим лагом (так званий “ефект храповика”). При незмінному сукупному попиті зсув кривої АS ліворуч буде сприяти росту цін (інфляція, викликана ростом витрат виробництва). Якщо вона зрушується праворуч, то реальний обсяг виробництва збільшується при одночасному зниженні рівня цін, що свідчить про зростання виробничих можливостей економіки.

Тема 5 ПРОБЛЕМИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ:

споживання, заощадження, інвестиції

При аналізі макроекономічної рівноваги принциповими є положення кейнсианськой теорії:

У короткостроковому періоді ставки заробітної плати і ціни стабільні. Тому ринковий механізм без державного втручання не в змозі самостійно збалансувати економіку, одночасно забезпечуючи і повну зайнятість, і повне використання засобів виробництва.

Рушієм економічного росту виступає сукупний попит, тому що в короткостроковому періоді сукупна пропозиція незмінна і орієнтується на очікуваний сукупний попит.

Обсяг інвестицій визначають рівень доходу і зайнятості. Збільшення рівноважного доходу завжди більше приросту інвестицій і його розмір визначається за допомогою мультиплікатора ЧНП.

На динаміку рівноважного ЧНП (якщо мова йде про відкриту економіку) впливає розмір і зміна чистого експорту.

Рівноважний ЧНП можна визначити двома методами: підсумовуванням сукупних витрат (ЧНП = С + In або ЧНП = С + In + G + Хп) і шляхом «вилучень-ін'єкцій» (In = S).

Споживчі витрати діляться на автономні і залежні від динаміки особистого доходу домогосподарств після сплати податків. Ця залежність фіксується функцією споживання. Споживання – це витрати домогосподарств на придбання товарів та послуг. До товарів відносяться: товари поточного споживання; товари довгострокового споживання. Принципової різниці немає. Споживчі витрати залежать від наступних факторів:

Розмір особистого доходу після сплати податків – як джерело споживчих витрат, вони ростуть при зменшенні податків, збільшенні доходу;

Очікування споживачів – споживчі витрати будуть зростати при очікуванні інфляції, тобто люди будуть намагатися встигнути витратити гроші до підвищення цін. При очікуванні безробіття споживчі витрати будуть зменшуватися на користь збільшення заощаджень;

Реклама та зміна уподобань споживачів – не тільки змінює структуру споживання, а й може збільшити розмір споживання;

Заборгованість споживачів – при високій заборгованості споживачі зменшують споживчі витрати, а доходи витрачають на погашення боргів, тобто на заощадження.

Заощадження - це частина доходу домогосподарств після сплати податків, яка не використовується для споживчих витрат. Доход, що йде у заощадження, не є носієм безпосереднього споживчого попиту. Суб'єктом заощаджень є домогооподарства. Джерелом заощаджень є особистий доход домогосподарств після сплати податків. Заощадження ускладнюють дію закону Сея, тому що вони виходять з обігу доходу.

Форми заощаджень домогосподарств: готівка (приріст запасів грошей у населення); депозити з банках, в тому числі внески в страхові фонди; цінні папери; погашення боргів.

Мета заощаджень домогосподарств: великі покупки; страховий запас; традиція; відсутність потреби витрачати гроші; накопичення капіталу.

Розмір заощаджень не залежить відвідсрткової ставки. В деяких випадках при зростанні проценту розмір заощаджень навіть зменшуються (при заощадженні з метою сформувати капітал). Розмір заощаджень знаходиться в прямій залежності від рівня доходу домогосподарств.

Основні характеристики споживання та заощадження:

Середня схильність до споживання /APC/ - частка споживання в ОДt. По мірі зростання доходу APC зменшується: APC = C / ОДt.

Середня схильність до заощадження /APS/ - частка заощадження в ОДt. По мірі збільшення ОДt зростає. АРS = S / ОДt. APC + АРS = 1.

Гранична схильність до споживання /MPC/ - відношення приросту споживання до відповідного приросту доходу. МРС = С / ОДt.

Гранична схильність до заощадження /MPS/- відношення приросту заощадження до відповідного приросту доходу. МРS = S / ОДt. МРС + МРS = 1.

Інвестиції - це витрати на придбання засобів виробництва та зміну матеріальних запасів. Форми інвестицій: придбання нових засобів виробництва, в тому числі будівництво нових підприємств, виробництв, інфраструктури, встановлення обладнання; зміна розміру запасів виробленої продукції.

Суб'єкт інвестицій - фірми. Джерела інвестицій - заощадження, нерозподілений прибуток фірм, банківські кредити, кошти держбюджету, іноземних резидентів. Мета інвестицій – отримання прибутку.

Рівень інвестицій залежить від двох факторів: 1) очікувана норма прибутку; 2) рівень проценту (альтернативне використання коштів або джерело). Інвестиції практично не залежать від розміру поточного ВНП, а, головним чином, від очікуваного різня ділової активності, тобто від проценту.

Від'ємний нахил кривої інвестицій зумовлюється тим, що інвестиційні проекти реалізуються лише до точки, в якій очікуваний прибуток дорівнює ставці проценту.

Фактори, що впливають на розмір інвестицій (зокрема, очікування інвесторів та рівень процента) в реальному житті змінюються дуже швидко і це робить інвестиції найбільш рухомою частиною сукупних витрат. Інвестиції можуть бути і від'ємними, тобто із знаком мінус, це має місце тоді, коли у економіці спад і вилучаються амортизаційні відрахування на споживання.

Фінансовий ринок - це ринок, де здійснюється купівля-продаж грошей. Фінансовий ринок - це посередник між заощадженнями та інвестиціями. Основним регулятором фінансового ринку є процент, тобто ціна грошей. При S = In на фінансовому ринку буде рівновага. Проте, згідно із кейнсіанською теорією, між заощадженнями та інвестиціями є неспівпадання. Розмір заощаджень та інвестицій можуть між собою не збігатися з наступних причин: 1) суб'єкти заощаджень та інвестицій - різні особи (домогосподарства та фірми); 2) різні мотиви заощаджень та інвестицій: заощадження - фінансуванню в кінцевому рахунку споживчих витрат /відкладення попиту/, інвестиції - отримання прибутку;

Мультиплікатор ЧНП - це співвідношення відхилення рівноважного ЧНП та вихідної зміни у витратах, що викликали ці зміни. Мультиплікатор для інвестицій: М = ЧНП / In. Мультиплікатор діє у обох напрямах - при збільшенні або при зменшенні сукупних витрат. Суть мультиплікатора - невелике збільшення або зменшення інвестицій викликає досить суттєві зміни у ЧНП. Числове значення М = 1 / MPS. Значення мультиплікатора полягає у посиленні коливань ділової активності в залежності від коливань інвестицій. Під дію мультиплікатора в принципі попадає будь-яка зміна в сукупних витратах споживання, інвестиції, державні витрати, чистий експорт.

Ефект мультиплікатора є основою так званого парадоксу заощадливості.

Суть його полягає в тому, що якщо люди будуть більше заощаджувати без росту інвестицій, то ці заощадження в майбутньому будуть мати менше можливостей (купівельної спроможності; відсоток на банківські внески тощо). У домогосподарств бажання заощаджувати виникає саме в той момент, коли економіці потрібні гроші /попит/: перед спадом, безробіттям та очікуванням зменшення доходів.

Тема 6 ПОДАТКОВО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА

Податково-бюджетна або фіскальна політика - це свідомі зміни бюджета, спрямовані на стабілізацію економічного розвитку. Держава виражає не приватні, а суспільні інтереси, тому фіскальна політика є ефективним інструментом державного впливу на економічний ріст, рівень зайнятості і динаміку цін. У кейнсианскій моделі економічної рівноваги роль фіскальної політики пов'язана з її впливом на рівноважний ЧНП через зміну сукупних витрат, тобто сукупного попиту.

Сукупність доходів і видатків держави складає державний бюджет, а саме:

а/ доходна частина: податки, тобто безповоротне, основане на законі, вилучення грошей у домогосподарств та фірм; надходження від продажу державних цінних паперів; інші надходження /нетипові/ - санкції, доходи від державного майна, іноземна допомога, спадщина на користь держави, тощо.

б/ видатки державного бюджета: державні закупівлі, тобто закупівля державою товарів та ресурсів, необхідних для своєї діяльності; державні трансферти; обслуговування державного боргу - погашення раніш отриманих позик та процентів по них.

Таким чином, у чистому вигляді державний бюджет має вигляд: Tn = G + D; де: D - дефіцит або профіцит державного бюджету, Tn – чисті податки (валові податки мінус трансферти).

З точки зору макроекономіки: податки - це вилучення, державні закупівлі - це ін'єкції.

Фіскальна політика здійснюється у двох формах: а) дискреційна та б) недискреційна фіскальна політика.

Дискреційна фіскальна політика здійснюється через державні закупівлі товарів і послуг, державні трансферти і податки. Зміна їхніх розмірів призводить до зміни сукупних витрат. Дискреційна фіскальна політика - це зміна державою ставок оподаткування та рівня державних видатків. Якщо метою держави є збільшення ЧНП (при спаді), то необхідно проводити зменшення податків, збільшення державних витрат; якщо зменшення ЧНП (при піку) - збільшення податків, зменшення державних витрат.

Недискреційна фіскальна політика грунтується на залежності змін податкових надходжень і державних трансфертів від динаміки ЧНП, що відбиває хід ділового циклу. Вона передбачає автоматичну зміну суми податкових надходжень при незмінних ставках в залежності від розміру ЧНП. При недискреційнії фіскальній політиці передбачається, що розмір державних видатків /G/ незмінний. Більшість податків в Україні пов'язані з розміром ЧНП: ПДВ, на прибуток, акциз. При цьому держава встановлює лише ставки оподаткування, а розмір податкових надходжень залежить від розміру ЧНП. Недискреційна фіскальна політика передбачає створення вмонтованих стабілізаторів, тобто механізмів, які сприяють стабілізації економіки.

Механізм дії недискреційної фіскальної політики:

а/ в економіці спад, безробіття, розмір ЧНП знижується, тоді як ставки податків та розмір державних витрат незмінні. При зменшенні ЧНП податкові надходження будуть падати, а державні витрати - незмінні. В бюджеті з'являється дефіцит. Він діє на економіку як ін'єкція, тобто стимулює попит і вихід із кризи. У цьому випадку політика - стимулююча.

б/ в економіці підйом, інфляція, розмір ЧНП у поточних цінах зростає, тоді й сума податкових надходження зростає, що при незмінних державних витратах створює в бюджеті надлишок. Він діє на економіку як вилучення, зменшуючи сукупний попит та інфляцію. Політика у цьому випадку – стримуюча.

Таким чином, вмонтовані стабілізатори зменшують розмахи як спадів, так і підйомів. Головна перевага недискреційної фіскальної політики – відрив держави від економіки. Державі достатньо встановити фіксовані на довгий період ставки оподаткування та розмір витрат державного бюджету, а економіка буде регулюватися в цих умовах сама, не буде руйнівного впливу грубого державного керівництва.

Ефективність впливу фіскальної політики на практику може знижуватися в результаті її тимчасового запізнювання стосовно потреб поточної економічної ситуації, її використання в політичних цілях, а також у результаті непередбачених міжнародних шоків сукупного попиту й ефекту чистого експорту, якщо економіка носить "схований” характер.

Бюджетний дефіцит виникає внаслідок перевищення державних витрат над державними доходами. Він призводить до росту державного боргу - загальної суми накопичених бюджетних дефіцитів минулих років.

Існують різні підходи до регулювання бюджету:

1/ щорічно збалансований, тобто щорічно T = G. При цьому немає дефіциту та надлишку, не виникає пов'язаних із цим проблем. Але цей тип бюджету посилює циклічні коливання в економіці. Так, при спаді: розмір ЧНП знижується – розмір Т знижується – у бюджеті буде дефіцит - держава повинна скоротити G - а це зменшить попит та ще посилить спад. При інфляції - навпаки. Цей тип бюджету може існувати, але при дуже малій частці держави в ЧНП /5%/.

2/ бюджет, що балансується на циклічній основі, тобто в роки спадів мають місце дефіцити, а в роки підйому - надлишки. А в цілому Т = G за період циклу. Якщо підйоми рівні спадам за тривалістю та розмаху коливань ЧНП, тоді все гаразд, а якщо буде неспівпадання, то в кінці циклув в бюджеті буде або дефіцит або надлишок.

3/ функціональні фінанси, коли проблема балансування державного бюджету займає другорядне місце у порівнянні із балансуванням економіки. Метою держави у цьому випадку є забезпечення неінфляційної повної зайнятості. При цьому іде процес накопичення бюджетних дефіцитів. Але треба врахувати й нахил лінії довгострокового тренду, що веде до розширення з часом бази для покриття дефіциту.

Державний борг - це зобов'язання держави перед фірмами, домогосподарствами, банками, нерезидентами. Інакше кажучи, це сума бюджетних дефіцитів за винятком бюджетних надлишків.

Причина утворення державного боргу - неспівпадання податкових надходжень та державних витрат, а це може бути у випадках:

неспівпадання тривалості підйомів та спадів;

позаекономічні причини /політика, війни, стихийні лиха/. Приклад, як краще фінансувати воєнні витрати: інфляція - підриває стимул до праці; податки – зменшують інвестиції, підривають довіру до уряду; запозичення – оптимальне, погашення буде вже після війни, у громадськості є стимул виграти війну);

створення надійної сфери заощадження, тому що уряду всі довіряють.

Суб'єктом (дебетором) державного боргу є уряд країни

Параметри державного боргу:

Відношення суми державного боргу до суми державного бюджету – критична межа 100%.

Відношення суми державного боргу до розміру ВНП – критична межа 50%.

Відношення суми держ-го боргу до розміру експортних надходжень – критична межа 200 %.

При перевищенні цих нормативів виникає проблема отримання державою нових позик та погашення старих, тобто загроза державного банкрутства.

Збільшення державного боргу в принципі не може призвести до банкрутства держави з ряду причин. Необхідність погашення боргу відсутніх, достатньо лише фінансувати його. Крім того, джерелом прибутків для виплати боргу і відсотків може виступати додаткове оподатковування. Нарешті, уряд має право збільшувати грошову масу в обертанні.

Але ріст державного боргу може викликати негативні тенденції, зокрема:

І/ ефект витіснення інвестицій: при великій сумі позик держава виступає як конкурент фірм на грошовому ринку: щоб купили державні папери, їх треба зробити привабливими для населення та фірм; для цього необхідно підняти доход по них; у свою чергу це викличе збільшення процентних ставок в економіці; це зменшить інвестиції та ЧНП; що призведе до зростання безробіття.

2/ поглиблення нерівності у доходах окремих верств населення: процент по державному боргу отримують головним чином багаті люди, а джерелом є або податки /з усіх/ або скорочення інших статей держбюджету /перш за все трансферти/;

З/ сплата процентів по зовнішнім боргам зменшує національний доход країни. У великих розмірах може загальмувати економічний розвиток країни.

Тема 7 ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА (ГКП)

Блок 1. ГРОШІ В ЕКОНОМІЦІ 

1.1. Чотири функції грошей:

- міра вартості (визначає відносну цінність товарів/послуг – відповідь на питання “Скільки коштує ця річ?)

- засіб обміну (замість обміну товару на товар це відбувається через “грошове посередництво)”

- засіб нагромадження (частина грошей не витрачається, а заощаджується, перетворюючись в різні фінансові активи, які в сукупності складають певне багатство; ! вразливий актив – той, що потерпає від інфляції)

- засіб платежу ( гроші виступають як папірці при розрахунках за товари та послуги - раніше

розраховувалися, наприклад, золотом; купівельна спроможність сучасних грошей залежить, зокрема, від їх кількості в обігу).

1.2.В сучасній ринковій економіці грошовий обіг забезпечується готівковими і безготівковими грошима.

Готівкові Г – паперові гроші (банкноти) та монети; емісію (випуск грошей) здійснює тільки Національний банк

Безготівкові Г – внески в комерційні банки та записи на банківських рахунках. Інша назва – банківські гроші.

Форми: - депозити (поточні та на певний термін – строкові; - чеки; - кредитні картки тощо.

В нормально функціонуючій сучасній економіці переважна частка грошей припадає на банківські Г, тому значна кількість операцій з купівлі-продажу здійснюється без участі готівкових грошей.

Сукупність готівкових і безготівкових грошей називається грошовою масою, яку розподіляють на певні грошові складові – агрегати.

1.3. Всі форми грошей, фінансових активів, майна мають різну ліквідність.

Ліквідність - це ступінь легкості, з якою будь-які цінності (активи) можуть бути переведені у готівкові гроші. При цьому можуть мати місце втрати.

Абсолютна ліквідність - втрати дорівнюють нулю, це - законна валюта в обігу.

Абсолютна неліквідність - актив, який перевести в гроші неможливо.

По ступеню зменшення ліквідності виділяють грошові агрегати:

М0 - готівка, тобто законна валюта з обігу /банкноти, казначейські білети, розмінна монета/,

М 1 – грошова маса. У нього входять: М0 плюс чекові депозити, тобто рахунки в банківських установах, по яких можуть бути виписані чеки. Чек - це розпорядження власника рахунка банку щодо виплати певної суми грошей іншій особі.

М 2 - проміжні гроші. Він включає й себе: агрегат МІ плюс безчекові поточні рахунки в банках;

короткострокові державні зобов'язання.

По цих видах активів власник несе певні втрати при конверсії їх у готівку /втрата процентів, час на відвідування банківських установ /.

М 3 - майже гроші, він включає в себе агрегат М2 плюс строкові депозити в банках. По цих активах власник втрачає право на отримання процентів при достроковому вилученні грошей та може ще й сплачувати штраф, пеню.

Грошовий ринок - це механізм, де поєднується пропозиція та попит грошей. Пропозиція грошей (Мпроп) - це кількість грошей, що знаходиться в обігу. Попит на гроші (Мпоп) - це бажання домогосподарств та фірм отримати гроші для здійснення операцій та заощаджень.

Попит на гроші складається із двох частин:

І) попит на гроші для операцій/угод / Моб/. Це випливає із функції грошей як засобу обігу, тобто для здійсненню актів купівлі-продажу. Цей попит прямо пропорційний номінальному розміру ВНП і не залежить від банківської процентної ставки.

2) попит на гроші як актив /Мs/. Це випливає із функції грошей як засобу заощадження. Частину заощаджень домогосподарства та фірми тримають у депозитах та цінних паперах /L, М2, М3/, а частину - у вигляді готівки чи чекових депозитів /М1/, як правило, МІ не дає власнику прибутку. Розмір попиту на гроші як актив залежить від рівня проценту. Чим вищий процент, тим менше заощаджень буде зберігатися у вигляді М1.

Загальний попит на гроші - сума попередніх двох форм попиту на гроші.

Грошовий ринок прийде до рівноваги через зміну проценту. Збільшення чи зменшення пропозиції грошей при незмінному рівні номінального ВНП змінює процент.

Блок 2. Регулюючі дії держави: грошово-кредитна політика (ГКП).

ГКП – це вплив держави на економіку

шляхом регулювання грошово - кредитної сфери

для досягнення бажаних макроекономічних параметрів

Що таке грошово-кредитна сфера, політика і таке інше? Це гроші, які використовуються для кредитів, або скорочено – гроші для кредитів. Тобто в макроекономічному розумінні залежність така: кредитні гроші = для поточних виробничих потреб + інвестиції у засоби виробництва.

Більше кредитів – більше виробництва – більше товарів – більше споживання + більше доходів.

За допомогою ГКП держава намагається створити:

а) безінфляційну економіку (ми розуміємо, що не «0» інфляцію)

б) умови повної зайнятості. головна мета макроекономічного регулювання

Як це можна робити ? Здійснювати контроль за пропозицією грошей і - при необхідності - регулювати її.

Суб’єкт ГКП - центральний банк країни (в Україні – Національний Банк України).

Центральний банк (ЦБ) - це державна кредитна установа, яка регулює економіку, використовуючи ГКП

Як розуміти “державна”? Не приватна (засновником і власником є держава), але відносно самостійна від уряду.

Функції ЦБ:

регулювання грошового обігу

емісія банкнот

касове виконання державного бюджету

регулювання кредитної системи держави.

ЦБ не має справи з фірмами і домогосподарствами, а веде операції лише із комерційними банками.

Баланс ЦБ:

Актив: (куди вкладені гроші)

державні зобов'язання - придбані на первинному або на вторинному

 ринку державні зобов'язання (облігації);

позики комерційним банкам - за допомогою позик ЦБ комерційні банки можуть збільшувати свої резерви. За користування цією позикою ЦБ бере облікову ставку.

основні та оборотні кошти ЦБ;

інші активи /золото, валюта, цінні папери інших держав тощо/.

Пасив:

резерви комерційних банків (це тимчасова власність банку - їх не можна пускати в обіг)

депозити державного бюджету - залишки на рахунках держбюджету;

банкноти у обігу - це кількість банкнот ЦБ, що знаходяться за його межами.

Банкноти, що повертаються до ЦБ, у балансі не відображаються

власний капітал - належить державі як засновнику ЦБ

ЦБ має такі інструменти впливу на поточний стан економіки:

1. операції на відкритому ринку; 2. резервна норма; 3. облікова ставка.

Операції на відкритому ринку (на вторинному ринку державних зобов'язань) - найбільше гнучкий і тонкий інструмент контролю за пропозицією грошей.

Механізм дії:

А/ Купівля державних зобов'язань:

ЦБ підвищує ціну (курс) зобов'язань для стимулювання попиту на них

це зменшує розмір проценту /доходу/ по зобов'язанню

комерційні банки, фірми та домогосподарства починають продавати державні зобов'язання центральному банку, отримуючи натомість гроші

грошова маса збільшується

збільшується пропозиція грошей

зменшується процентна ставка

зростають інвестиції

зростає сукупний попит

зростає ЧНП, тобто обсяг виробництва

зменшується безробіття.

Б/ Продаж державних зобов'язань - все іде навпаки і в кінцевому рахунку   зменшується інфляція.

Переваги операцій на відкритому ринку: висока оперативність; висока гнучкість; добровільність з боку громадськості. Можливі недоліки - зменшення ефекту внаслідок спекуляцій.

 

Комерційні банки складають основу кредитної системи. Вони виступають в якості посередників між тими, хто зберігає гроші і тими, хто їх інвестує. Комерційний банк - це установа, що здійснює торгівлю грошима. Мета - отримання прибутку на різниці процентних ставок /маржі/.

Баланс комерційного банку

Актив:

Каса - готівка (банкноти центрального банку) у касі комерційного банку, доходу немає.

Резервний рахунок у центральному банку, доходу немає.

Видані позики - це кошти, які банк віддав у користування фірмам та домогосподарствам.

За це комерційний банк бере позичковий процент.

Державні зобов'язання - це державні цінні папери, якими володіє комерційний банк. По ним він

 отримує доход у вигляді проценту.

Основні та обігові кошти комерційного банку.

Пасив:

Власний капітал - це зобов'язання комерційного банка перед власниками, звичайно поділений на акції, по ним комерційний банк виплачує дивіденд;

Депозити фірм та домогосподарств - це залучені гроші, по яким комерційний банк сплачує доход у вигляді банківського проценту.

Позики, отримані у центрального банка - це кошти, які центральний банк передав у користування комерційного банка і вимагає за це облікову ставку.

Сучасна банківська справа заснована на системі часткових резервів.

Резервна норма - це обов'язкові відрахування комерційних банків від суми отриманих депозитів на резервний рахунок в центральному банку або у готівку. Розмір резервної норми встановлює центральний банк.

Механізм дії:

А) ЦБ підвищує резервну норму: а) комерційні банки повинні збільшити обов'язкові резерви; б) це зменшує надлишкові резерви; в) це, в свою чергу, зменшує видані позики, або зменшує отримані депозити - у будь-якому випадку це зменшує можливість комерційних банків до кредитування; г) зменшується кількість грошей з обігу; д) підвищується норма відсотка; е) зменшуються інвестиції; ж) зменшується сукупний попит; з) зменшується ЧНП; і) зменшується рівень інфляції.

Б/ При зменшенні резервної норми все відбувається у зворотному порядку,

тобто в кінці перетворень зростає інфляція, але зменшується безробіття

Перевага резервної норми, як інструмента макроекономічного регулювання полягає у тому, що зміни резервної норми мають пряму дію, тобто не залежать від спекуляцій.

Недоліки - а/ певний часовий лаг (затримка), поки банки приведуть у відповідність свої баланси;

б/ часті зміни резервної норми сприймаються негативно комерційними банками

(нестабільність, неможливість надійного планування)

Облікова ставка - це процент по позиках, які ЦБ видає комерційним банкам. Механізм дії:

А) ЦБ знижує розмір облікової ставки.

це призведе до збільшення отримання комерційними банками позик у ЦБ

у них збільшаться надлишкові резерви (на позики ЦБ не діє резервна норма)

3. збільшується здатність банків до кредитування

зменшується процент на грошовому ринку

збільшуються інвестиції

збільшується сукупний попит

збільшиться ЧНП

зменшиться безробіття.

Б) ЦБ підвищує розмір облікової ставки - все іде навпаки.

Переваги облікової ставки: безпосередня дія, тобто відсутність спекулятивних ризиків,

добровільність отримання кредитів у центрального банка, досить висока оперативність.

Недоліком є слабкий вплив на економіку через невелику частку позик ЦБ у пасиві комбанків.

! Облікова ставка ЦБ є важливим макроекономічним орієнтиром для економічних суб’єктів.

Центральний банк встановлює для комерційних банків норму обов'язкових резервів, тобто частку активів, що у виді готівки і засобів на рахунку в центральному банку являють собою резерв комерційного банки.

Фактичні резерви рівні сумі обов'язкових і надлишкових резервів.

Використовуючи систему резервів, центральний банк може контролювати об’єм банківських депозитів, динаміку грошової маси, що обертається, і умови кредитування.

Комерційний банк, надаючи позички, створює гроші, але його можливості робити гроші обмежені. Випуск додаткових грошей в обіг можливий доти, поки розміри обов'язкового резерву по сумі знову створених чекових рахунків не виявляться рівними розміру надлишкових резервів банку.

Створені банком гроші перетворюються в депозити інших банків, які також створюють гроші, Чим менше норма обов'язкових резервів, тим більше сукупний обсяг позичок наданих усіма комерційними банками, і їхніх інвестицій.

ДЕПОЗИТНИЙ/ГРОШОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР

Надлишкові резерви породжують ланцюг послідовних операцій, у результаті яких виникає ефект грошового мультиплікатора, тобто відбувається багатократне розширення обсягу кредитування.

Грошовий мультиплікатор - це величина, зворотно пропорційна нормі обов'язкових резервів.

Грошовий мультиплікатор показує, яку кількість нових кредитних грошей може створити одиниця додаткових надлишкових резервів.

Значення грошового мультиплікатора та ефекту багатодепозитного розширення полягає в тому, що банківська система здатна створювати нові гроші /чекові депозити/ у значно більшому розмірі, ніж надходження додаткових резервів.

Грошово-кредитна політика на фазах циклу діє таким чином:

В економіці спад та безробіття.

ЦБ веде політику здешевлення грошей: купує державні зобов'язання у громадськості; знижує резервну норму, знижує облікову ставку. Ці заходи збільшують грошову пропозицію, знижують процент, збільшують інвестиції, збільшують сукупний попит, зростає ЧНП.

В економіці інфляція.

ЦБ веде політику дорогих грошей: продає державні зобов'язання громадськості; підвищує резервну норму; підвищує облікову ставку, вводить певні адміністративні обмеження у банківській сфері.

Ці заходи зменшують грошову пропозицію, підвищують процент, зменшують інвестиції, зменшують сукупний попит, зменшують номінальний ЧНП.

Тема 8 МАКРОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ

Історично економічні зв’язки між країнами рухалися від торгівлі товарами (а згодом і послугами: транспортні, будівництво тощо) до так званої “відкритої економіки”. Зараз практично не існує країн, які б мали “закриту” економіку, тобто таку, що замкнена у межах країни і функціонує виключно за рахунок внутрішніх джерел, не маючи обміну з іншими країнами.

Що ж таке відкрита економіка в сучасному розумінні ?

До торгівлі товарами та послугами між країнами додалася торгівля “знаннями” або ж інтелектуальною продукцією, під якою розуміється продаж патентів, ліцензій, “ноу-хау”.

Міжнародний рух капіталів: інвестиції (тобто фінансові ресурси, що спрямовуються у сферу виробництва) тепер спрямовуються в об’єкти не тільки своєї країни, а й в інші країни. При цьому суб’єктами інвестицій (тобто донорами) можуть бути як державні установи, так і: - приватні “капіталісти”; - портфельні інвестори (це фонди, які акумулюють фінанси окремих інвесторів); - міжнародні інвестиційні організації (приклади: Міжнародна фінансова корпорація із Світовим банком, Європейський банк реконструкції та розвитку).

Міграція робочої сили тобто переміщення людей з одних країн до інших на тимчасове працевлаштування (з можливим подальшим залишенням в країні перебування назавжди).

Міжнародна кооперація виробництва. Зараз у світі існує багато транснаціональних компаній (корпорацій), які мають штаб-квартиру в якійсь країні, а виробничі потужності розміщують в багатьох країнах. Це, наприклад, такі відомі компанії як Кока-кола, японські, корейські, німецькі виробники автомобілів, телевізорів, комп’ютерів і іншої продукції. Ці компанії мають виробництва (філіали) в десятках країн і кількість робітників в них сягає сотень тисяч. Але ! Це відноситься до руху капіталу/інвестицій.

До міжнародної ж кооперації відносяться спільні міжнародні проекти, які виконуються кількома країнами, наприклад, з розбудови транспортних артерій (каналів), аеропортів, космічні програми тощо.

ВИСНОВОК: відкритість економік сучасних країн змушує уряди вносити певні корективи у макроекономічне регулювання, зокрема, враховувати світові ціни, стабільність і співвідношення національних валют, кон’юнктуру фондових ринків, співвідношення рівнів життя і зарплат в різних країнах і таке інше.

Зупинимося на складових процесу міжнародних економічних зв’язків.

Експортно-імпортна діяльність. Має і економічне і стратегічне значення.

До показників, що характеризують експортну діяльність країн, належать:

- сума експортних продаж відносно ВВП (%) вкупі з таким же показником імпорту дають

кількісне уявлення щодо рівня відкритості економіки в торгівлі товарами та послугами;

- коефіцієнт покриття імпорту експортом – це відношення суми експортних продаж до суми

імпортних закупівель оскільки на оплату імпорту потребується валюта, то її можна брати

з експортної виручки;

- структура продаж за галузями і видами товарів (є міжнародна товарна класифікація з кодами

товарів, за якою легко отримувати статистику) – певною мірою відображує галузеву структуру

національної економіки, і можна робити два порівняння: а/ з іншими країнами; б/ в динаміці для

виявлення тенденцій;

- “вертикальна структура товару” – співвідношення видів продукції в процесі перетворення

(переробки) від сировини до кінцевої споживчої продукції; ! ринкова вартість продукції зростає по мірі її перетворення: наприклад, тонна колготок, що виробляється з первинної сировини – нафти – продається приблизно в 1000 разів дорожче ніж тонна нафти. Цей показник характеризує рівень глибини переробної промисловості країни, і, чим він більший, тим більшу суму можна отримати з експорту;

- географія експорту – якщо поділити світ на три групи країн (високорозвинені, розвинені, відсталі), то співвідношення продаж у ці групи країн відображує рівень розвитку самої країни;

- окремими групами враховуються експорт зброї і унікальної продукції, яка виробляється тільки в

одній країні або в невеликій кількості країн – цей показник має стратегічне значення.

Показники імпортної діяльності:

- сума імпортних закупок відносно ВВП (%) – характеризує “імпортозалежність” країни. Чому

виникає потреба в імпорті? А) якщо певні товари в країні не виробляються з об’єктивних причин;

 Б) якщо товари принципово можна виробляти, але ціна на них буде вища за імпорт;

структура імпортних закупок - аналогічно з показниками експорту по галузях або за видами продукції + виділяють специфічні показники імпорту: 1. критичний імпорт (для України це енергоносії + деяка сировина) – це товари, без яких виробництво не може функціонувати, а таких товарів в країні немає; 2. інвестиційні товари, до яких належать, зокрема, засоби виробництва;

3. споживчі товари, які в країні або не виробляються або вітчизняні товари мають низьку якість.

Міжнародний рух капіталу. Розглянемо 2 канали: а) капіталовкладення (або те ж саме – інвестиції) та б) кредити.

Серед інвестицій розрізняють прямі і портфельні. Прямі – це коли інвестор вкладає гроші в конкретне підприємство і, тим самим, приймає безпосередню участь в управлінні/контролі. Якщо у підприємства/проекта багато інвесторів, то серед них може виділятися стратегічний інвестор, який володіє вагомою часткою акцій або майна підприємства. Портфельні інвестиції утворюються за такою схемою: спочатку окремі інвестори (фізичні або юридичні особи) складають свої капітали до певного фонду, який виступає потім як кумулятивний інвестор і сам вирішує куди вкладати гроші. Тобто реалізується посередницька схема. Конкретно інвестиції реалізуються в чотирьох популярних варіантах: 1. створення нової фірми; 2. покупка діючої фірми (100%); 3. покупка частки фірми (бізнесу); 4. створення спільного підприємства.

Вважається, що розвинені країни, а точніше – гіганти бізнесу в них, не зацікавлені в передачі високих технологій менш розвиненим країнам, щоб не створювати самім собі конкурентів.

Тому гроші/інвестиції вкладаються або в видобувну промисловість (сировина), або в прості виробництва (пиво, кондитерська галузь тощо), а не у високотехнологічне виробництво, наприклад, комп’ютерів, складних електронних виробів, мобільних телефонів і таке інше.

Також розвинені країни намагаються винести за межі своїх країн шкідливі виробництва або виробництва, що потребують багато ручної праці, залишаючи собі невисоко витратні високотехнологічні (“наукомісткі”) процеси: виробництво чіпів, оптоволоконної техніки ...

Щодо міграції робочої сили, то вона відбувається під впливом таких головних факторів:

внаслідок існуючого міжнародного розподілу праці – історично склалася певна територіальна картина світу за розміщенням певних видів виробництв між країнами або групами країн (регіонами), тому люди (фахівці) переїжджають до інших країн, де є попит на їх спеціалізацію;

внаслідок нерівності соціальних умов – безробіття, низький рівень життя змушують людей шукати кращої долі;

внаслідок свідомої політики країн із залучення певних унікальних спеціалістів – програмістів, математиків, компьютерщиків тощо, для чого країни проводять певну міграційну політику (квоти, пільги...).

ХТО і ЯК регулює міжнародні економічні стосунки? На сьогодні існує багато загально-світових і регіональних організацій, об’єднань та угод, які регулюють двосторонні і багато сторон-ні відносини. Як прилади: Економічна комісія ООН; Міжнародний валютний фонд і Світовий банк; Світова організація торгівлі; ГАТТ –генеральна угода з торгівлі і тарифів; ОПЕК – об’єд-нання експортерів нафти та інші. Повний перелік таких організацій і що саме вони регулюють будуть детально розглядатися в дисципліні “Зовнішньоекономічна діяльність”, який буде читатися на старших курсах.

ПІДСУМОК ТЕМИ: в сучасних умовах відкритості економік всіх країн внутрішній стан економі-ки будь-якої країни пов’язаний і суттєво залежить від світової економіки, а тому рішення уряду, центрального банку тощо мають прийматися із врахуванням зовнішньоекономічних обмінів.

Тема 9 ТЕОРІЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Існують різні теоретичні уявлення про функціонування сучасної ринкової економіки і, в першу чергу, про можливості регулюючого впливу самого ринкового механізму, з одного боку, і держави, з іншого. Про регулювання чого йде мова?

Головна мета щодо стану економіки – забезпечення стану повної зайнятості

(згадаємо, що це таке?), а витікаючі з цього похідні наступні: - рівновага попиту і пропозиції; - стабільність; - рівень інфляції; - рівень безробіття та інші.

Однак класична теорія потерпіла фіаско у 30-ті роки ХХ-ого сторіччя під час грандіозної світової економічної кризи (Велика депресія) – очікування багатьох країн на самостійне повер-нення економіки до нормального стану не виправдалися. Вирішальну роль у перегляді класич-них уявлень про ринкову саморегуляцію відіграв Джон Мейнард Кейнс (у 1936 р. вийшла знаме-нита книга “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, де викладені положення теорії).

Кейнсіанська теорія функціонування та регулювання економіки виходить із наступного:

Ринкова система не може самостійно забезпечити повне використання ресурсів (повну зайнятість) та стабільність.

Цьому заважає неспівпадання інвестицій та заощаджень: не всі заощадження спрямовуються в інвестиції

Відсоткова ставка є не єдиним регулятором рівня інвестування; суттєвий вплив має також очікувана норма чистого прибутку.

Завдяки ринковим регуляторам може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і пропозицією, але одночасно з цим може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та висока інфляція.

Не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію, а це означає, що приймаючи участь у збільшенні сукупного попиту, держава може ефективно впливати на рівень виробництва.

Регулюючий вплив держави може відбуватися:

а/ шляхом збільшення держзакупок та/або зниження податків (фіскальна політика через державний бюджет);

б/ за рахунок зниження відсоткових ставок за кредити (грошово-кредитна політика через центральний банк).

Перевага надається фіскальному регулятору, тому що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження відсоткової ставки.

Кейнсіанська теорія домінувала до кінця 70-х років, коли в економіці багатьох країн з’явилися нові негативні явища. Головною проблемою стала висока інфляція при одночасному падінні виробництва (стагфляція). Кейнсіанські рекомендації по збільшенню бюджетних витрат в той час, як існувало дефіцитне фінансування держбюджету виявилися неефективними. З’явилося кілька нових (альтернативних) теорій макроекономічного регулювання: - монетаристська, - економіки пропозиції, - раціональних очікувань.

Монетаризм - це теоретична течія в макроекономіці, яка головну роль відводить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. Засновник теорії - Мілтон Фрідмен (США) в 1976 р. отримав Нобелівську премію. Головна робота - "Грошова історія США". 

Монетаризм передбачає наступне:

Ринкова система здатна досягти стабільності без втручання держави - більш того, втручання держави негативно впливає на економіку.

Якщо кейнсіанці спиралися на рівняння ВВП = Спож + Інвест + Держвитр + Чистий експорт,

то головне рівняння монетаристів: M х V = Р х Q, де:

 M - пропозиція грошей (грошова маса);

  V - швидкість обігу грошей (кількість разів на рік)

P - рівень цін;

Q – фізичний обсяг ВНП.

Швидкість обігу грошей стабільна

Співвідношення кількості грошей до ВНП також стабільне.

Позиція монетаризму щодо грошово-кредитної політики: центральний банк повинен стабілізувати не процентну ставку, а грошову пропозицію.

Монетарне

правило: приріст грошей у обігу повинен дорівнювати темпу приросту реального ВНП.

З одного боку, монетаристи підтверджують, що ринковий механізм спроможний забезпечити стабільний розвиток економіки. З іншого боку, вони вважають, що фіскальна політика неефективна, тому що виштовхує приватні інвестиції з виробництва, а використання кредитно-грошової політики може підсилити дестабілізацію у виробництві в зв'язку з непередбачуваністю її реального майбутнього впливу на економіку. З погляду монетаристів держава повинна тільки регулювати темп приросту грошової маси відповідно до реального приросту ВНП і рівня цін (правило монетаристів) у довгостроковому періоді.

Серед слушних критичних зауважень до положень монетарної теорії виділяються наступні.

Швидкість обертання грошей нестабільна – вона мінлива і непередбачувана, тому що гроші використовуються не тільки для поточних угод (“купівля-продаж”), а й зосереджені в активах. Останні – це непрацюючі гроші, швидкість обертання яких дорівнює нулю. Співвідношення між двома складовими грошей впливає на швидкість їх обертання.

Швидкість обертання грошей знаходиться в оберненій залежності від грошової маси, яка опосередковується прямою залежністю від відсоткової ставки. А оскільки залежність попиту на гроші як активи від відсоткової ставки не піддається передбаченню, то вплив грошової маси на номінальній ВНП не може бути ні пропорційним, ні передбачуваним.

Кейнсіанці вважають грошово-кредитну політику неефективною з точки зору її впливу на реальний ВНП. Це пояснюється низькою чутливістю: а/ відсоткової ставки до грошової маси і б/інвестицій до відсоткової ставки. Тобто, зростання грошової маси викличе лише невелике зниження відсоткової ставки, яка в свою чергу несуттєво вплине на збільшення інвестицій. До того ж, в умовах значного спаду виробництва відсоткова ставка та альтернативна вартість грошей дуже низькі і спостерігається інвестиційний песимізм. Це означає, що чутливість відсоткової ставки до грошової маси та інвестиції до відсоткової ставки взагалі дорівнює нулю.

 

Теорія раціональних очікувань базується на двох постулатах:

1. Підприємці, споживачі, наймані робітники, як правило, осмислюють економічну інформацію, яка має для них практичний інтерес, в результаті чого вони здатні прогнозувати майбутні зміни в економічній кон’юнктурі, розуміти можливі наслідки реалізуємої державою економічної політики і приймати такі власні рішення, що максимізують їхній добробут. Сукупність цих рішень/дій в масовому масштабі стає впливовим фактором стану економіки.

2. Всі ринки конкурентні, а ціни і ставки заробітної плати еластичні і реагують не тільки на зміну економічної ситуації, але і на інформацію про можливі зміни державної політики. Інформація, яку одержують економічні суб’єкти, швидко відбивається на зміні співвідношення попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри економіки відновлюються, досягаючи стану повної зайнятості.

Саморегулююча здатність економічних суб’єктів до раціональних дій реалізується через ринковий механізм, тобто без державного втручання. З погляду прихильників цієї теорії будь-яка дискреційна стабілізаційна політика в принципі марна, за винятком політики, що проводиться відповідно до правил монетаристів.

Проте, доцільно зауважити, що людей, обізнаних у функціонуванні економіки, значно менше, ніж вважають прихильники цієї теорії. Крім того, багато ринків не є конкурентними, до того ж існує часовий лаг, коли економіка знов прийде у рівновагу.

В цілому протидія громадськості, як показує досвід багатьох країн, не дуже й велика.

Суть теорії економіки пропозиції полягає у перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва теорії є похідною від її головної ідеї – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили.

Теорія ґрунтується на наступних положеннях: 

Повинні бути скорочені податки, особливо на виробництво, адже вони лише посилюють циклічні коливання. Зокрема пропонується відмовитися від прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків на заробітну плату, наприклад, має підвищити стимули до праці, що призведе до зростання пропозиції робочої сили на ринку праці.

Повинні бути скорочені державні витрати, особливо трансферти, адже вони знижують стимули до праці. Ці витрати повинні нести самі працівники та фірми.

Проблемою, яка виникає внаслідок зниження податків, є скорочення бюджетних доходів, а, отже, збільшення бюджетного дефіциту. Вирішувати цю проблему пропонується шляхом зменшення соціальних програм, скорочення апарату державного управління, відмови від малоефективних державних витрат (субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо).

Згідно з теорією економіки пропозиції зменшення податкового тиску викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що у довгостроковому плані збільшить податкові надходження (крива Лаффера). Зростання ж податкових надходжень поряд із зменшенням державних витрат має забезпечити збалансування державного бюджету. Проте, слід мати на увазі, що ефект від зменшення ставок податків виявиться лише через кілька років, а скорочення соціальних програм викличе значні позаекономічні проблеми, які можуть переважити суто економічний ефект.

РЕЗЮМЕ

Альтернативні теорії макроекономічного регулювання не знижують значення кейнсіанської теорії, а доповнюють її, поглиблюючи уявлення про складний механізм функціонування економіки.

Досвід показує, що замало орієнтуватися лише на кейнсіанську теорію, згідно якої фіскальні засоби є головними, а гроші відіграють другорядну роль.

Також помилково віддавати перевагу тільки монетаристській теорії, за якою вирішальну роль мають гроші.

Світова практика засвідчує, що найбільший ефект в процесі державного регулювання економіки досягається при раціональному поєднанні фіскальної та грошово-кредитної політики.

Є сенс в теорії економіки пропозиції, відповідно до якої ціни, зайнятість і безробіття залежать не просто від розміру сукупного попиту, а від його співвідношення із сукупною пропозицією. Застосовуючи фіскальні засоби впливу на сукупний попит, держава не повинна залишати поза увагою сукупну пропозицію. В умовах стагфляції сукупна пропозиція має бути пріоритетом державного регулювання економіки.

Вважати теорію раціональних очікувань повністю відірваною від життя також помилково: не можна ігнорувати гіпотетичну, але в певних країнах реально припустиму здатність економічних суб’єктів до антиципації (сприйняття) і кумулятивного впливу на перебіг економічних процесів.

Отже кожна з альтернативних теорій має право на існування за певних макроекономічних умов, і вони можуть доповнювати одна одну.

Тема 10. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Економічне зростання (синонім – ріст) - це збільшення виробництва реального ВНП в умовах повної зайнятості та стабільного рівня цін. Економічне зростання дозволяє подолати обмеженість ресурсів і, отже, розширити можливості економіки задовольняти потреби товариства. Значення економічного зростання полягає у більш повному задоволенні потреб населення; розширенні можливостей вирішення соціальних проблем (освіта, здоров'я, культура, наука, спорт тощо).

Економічний ріст вимірюється двома засобами: а/ збільшенням реального ВНП і б/ ростом його обсягу на душу населення за визначений період часу.

Фактори економічного росту (тобто, за рахунок чого можна збільшити виробництво) поділяють на три групи:

  1.  фактори пропозиції (природні ресурси, трудові ресурси, обсяг основного капіталу, технологія);
  2.  фактори попиту (рівень сукупних витрат) і
  3.  фактор розподілу (ефективне використання ресурсів).

Провідне місце займають фактори пропозиції. Тому на графіку економічний ріст відображається зсу-вом кривої пропозиції вправо. Збільшення ВНП можна досягти: а/ і нарощуванням ресурсів, і б/під-вищенням ефективності їх використання. Перше потребує розширення екстенсивних факторів росту пропозиції (тобто обсягу ресурсів), друге на перший план висуває інтенсивні фактори його розширен-ня. В даний час у розвинутих країнах першорядну роль економічного росту грають інтенсивні фак-тори - технічний прогрес, організація і управління виробництвом, загальна освіта, фахова підготовка

Над пошуком можливостей економічного зростання останні десятиріччя “б’ються” вчені-економісти. Різні школи по своєму бачать такі шляхи.

Математично залежність екон. зростання від визначаючих факторів показується формулами. Най- більш відомі виробничі функції: Кобба-Дугласа, Р.Солоу, Б.Уолта, Е.Денісона, Дж.Міда, В.Свена (це прізвища їх обгрунтовувачів).

Сучасний економіст Ян Тінберген (Нобелевський лауреат): його теорія економічних циклів об’єднала теорії економічного зростання, що базувалися на ідеї виробничої функції. “Саморегулювання залежить від стану та співвідношення факторів і фаз циклу: посилюється під час оновлення факторів виробництва і послаблюється, коли фактори “старіють”.

ВНП можна розглядати як добуток трудовитрат та продуктивності праці. Ріст трудовитрат - це екстенсивний шлях. Для кожної країни трудовитрати пропорційні залученим трудовим ресурсам, кількість яких знаходиться під впливом двох протилежних тенденцій: а) зростання чисельності населення збільшує чисельність робочої сили; б) зростання багатства суспільства зменшує чисельність бажаючих працювати (діти, пенсіонери, рантьє, домогосподарки тощо), а також залежить від тривалості робочого дня. Ріст продуктивності праці - це інтенсивний шлях. Він залежить від наступних факторів: а) технічний прогрес, тобто нові методи поєднання праці, капіталу та землі; б) збільшення капіталу - заміна ручної праці уречевленою (тобто людей машинами); в) освіта та професійна підготовка; г) організація та розміщення виробництва; д) ефективний менеджмент, стимулювання творчої і продуктивної праці.

Таким чином, якщо збільшення ВВП відбувається внаслідок тільки збільшення кількості ресурсів виробництва, то це буде економічний ріст або зростання.

Якщо ж ВВП росте завдяки і інтенсивній складовій (більш продуктивне обладнання, більш фахові робітники, ефективніший менеджмент тощо), то це буде економічний розвиток.

 

Екстенсивні (кількісні) і інтенсивні (якісні) можливості підвищення продуктивності

Загалом по Україні рівень зношення осн-х виробничих фондів > 40% (в промисловості ~50%, в будівництві ~ 60%)

Фондоозброєність = вартість осн-х фондів / чисельність працівників

Фондовіддача = річний обсяг продукції / балансова вартість осн-х фондів (! без урахування зносу)

2. організаційно-економічні: головне – це удосконалення організації і управління виробництвом +

   загальне стратегічне управління

3. соціально-психологічні: професійний рівень кадрів, соціально-психологічна атмосфера в колективі,

 мотивація, згуртованість, конкурентноздатність, невпинний розвиток

Економічне зростання супроводжується не тільки позитивними, але і негативними наслідками, зокрема:

Забруднення навколишнього середовища внаслідок збільшення використання ресурсів, що веде до збільшення відходів.

Збереження і поглиблення різниці в доходах різних груп населення, тому що структура доходів суспільства не змінюється, а, крім того, зростає державний борг і проценти по ньому ідуть багатим людям.

Погіршення умов праці, зменшення задоволення від неї (впровадження поточних технологій, монотонність праці, зростання структурного безробіття, добровільне продовження робочого дня з метою отримання більшого доходу).

Відхід від загальнолюдських цінностей, адже посилюється конкуренція між людьми і посилюється тяжіння до матеріальних благ.

З другого боку, при економічному зростанні збільшується ВНП, за рахунок чого збільшуються можливості суспільства до усунення негативних наслідків.

Серед прихильників економічного зростання існують розбіжності щодо варіантів участі держави в його стимулюванні і регулюванні:

І/ кейнсіанська теорія - стимулювання в першу чергу сукупного попиту через грошово-кредитну політику, фіскальна політика займає підпорядковане місце;

2/ монетаристи - держава не повинна втручатись в економіку, лише забезпечувати приріст громової маси на рівні приросту ВНП;

З/ теорія раціональних очікувань - держава не повинна втручатися, економіка сама вийде на потрібний рівень;

4/ теорія економіки пропозиції - держава повинна зменшити або зовсім відмінити податки на виробництво, працю, заощадження /натомість запровадити паушальний або майновий податки/.

Це збільшить заощадження та інвестиції.

Сучасна теорія “стійкого економічного розвитку” (sustainability). Її ідея полягає в пошуку відповіді на питання: яким чином досягати стабільного економічного зростання, не завдаючи шкоди природі, по перше, і шукаючи нові відновлювальні джерела ресурсів/енергії, щоб за багато років не вичерпати ті, які є. Тобто, щоб не залишити нащадків без джерел.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2937. Здоровый образ жизни, мероприятие для 10 класса 70.5 KB
  Сформировать ценностное отношение к собственному здоровью при помощи углубления знаний по анатомии и физиологии человека; Создать условия для формирования и развития у учащихся умения самостоятельно приобретать и применять знания, описывать результаты наблюдений, выдвигать гипотезы, делать выводы, обсуждать результаты эксперимента, участвовать в дискуссии.
2938. Хто квітень наш отак підступно зрадив 69.5 KB
  Хто квітень наш отак підступно зрадив? Мета:  висвітлити основні відомості про Чорнобильську трагедію, виховувати почуття поваги й пам’яті до трагічних в сторінок історії України. Обладнання: проекто...
2939. Святкування Водохреща 63 KB
  Святкування Водохреща. Мета: розширити знання учнів про святкування Водохрещення, розвивати вміння аналізувати і робити висновки, порівнювати, бажання загартовувати свій організм; виховувати повагу до традицій і звичаїв українського народу. Об...
2940. Исследование колебаний механической системы с одной степенью свободы 45.5 KB
  Дана механическая система с одной степенью свободы, представляющая собой совокупность абсолютно твердых тел, связанных друг с другом посредством невесомых нерастяжимых нитей, параллельных соответствующим плоскостям. Система снабжена внешней упругой ...
2941. Дружба. Виховна година. 51 KB
  Виховна година на тему Дружба Мета, розкрити зміст понять дружба, дійсний друг показати його відмінність від понять приятель і знайомий прищепити учням повагу до цінностей дружби, сприяти розвиткові критичного ставлення до себе і с...
2942. Праздник 8 Марта — день чудесный 50.5 KB
  Тема, 8 Марта — день чудесный. Форма, концертная программа. Цели, - развивать творческие возможности детей, фантазию, наблюдательность, - память, - доставить детям радость от участия в мероприятии. Задачи, - способствовать развитию речевых ум...
2943. Travelling: Who Knows More 47.5 KB
  Travelling: Who Knows More? Цели: 1. Расширение лингвострановедческой компетенции учащихся. 2. Воспитание интереса к культуре стран изучаемого языка. Задачи: 1. Образовательные: Обобщение страноведческих знаний учащихся, полученных в р...
2944. Введение в управление предприятием и содержание дисциплины «Менеджмент предприятия» 100.5 KB
  Введение в управление предприятием и содержание дисциплины Менеджмент предприятия  Вопросы для изучения: Краткая историческая справка и отличительные особенности развития управленческой мысли в нашей стране. Основные проблемы пере...
2945. Сущность эффективного управления предприятием 113 KB
  Сущность эффективного управления предприятием Вопросы: Сущность и характерные черты менеджмента. Содержание менеджмента. Современные подходы и концепции менеджмента. Виды и уровни менеджмента предприятия. Успешное (эффективное) у...