2592

Спілкування як інструмент професійної діяльності

Лекция

Психология и эзотерика

Поняття професійна мова і ділова мова. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Типи і форми професійного спілкування. Поняття про ділове спілкування. Основні закони спілкування. Поняття про ораторську (риторичну) компет...

Украинкский

2013-01-06

118.5 KB

501 чел.

1. Поняття «професійна мова» і «ділова мова».

2. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

3. Типи і форми професійного спілкування. Поняття про ділове спілкування.

4. Основні закони спілкування.

  1.  Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію.
  2.   Мистецтво аргументації. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.


Література:

Бацевич Ф.С.Нариси з комунікативної лінгвістики / Ф.С.Бацевич. – Львів, 2003

Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник / Ф.С.Бацевич. – К.:ВЦ «Академія», 2009. –375с.

Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации / И.Н.Горелов. – М., 1980.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів/ За ред.. С.Я.Єрмоленко. – к., 2001

Колотілова Н. А. Риторика [Текст] / Н.А.Колотілова. – К.: Центр учбової літератури, 2007.

Мацько Л. І. Риторика [Текст] / Л.І.Мацько, О.М. Мацько. – К.: Вища школа, 2006.

Онуфрієнко Г. С. Риторика [Текст] / Г.С.Онуфрієко. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

Сагач Г. М.  Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації [Текст] / Г. М. Сагач. – К.: Зоря, 2003.


1. Сучасна
українська ділова мова – це мова усного та писемного ділового спілкування; це мова, що використовується мовцями у сфері діяльності державних та громадських установ в умовах офіційно-ділового спілкування, тобто для письмового закріплення адміністративного врегулювання державних та ділових стосунків.

Ділове мовлення передається через простір і час, забезпечує господарські і ділові стосунки між членами суспільства, інформує про певну життєву ситуацію, відображає характер суспільних відносин, стосунків між людьми в державі. Його завдання – закріпити і встановити діловий контакт.

Терміни «мова професійного спілкування» і «ділова мова» не тотожні. Діловою мовою послуговуються представники різних професій, а мова професійного спілкування функціонує в межах певної професійної сфери. Ділова мова – це реалізація офіційно-ділового стилю, зафіксованого в документах; у мові професійного спілкування реалізуються також науковий стиль та розмовний. Водночас елементи ділової мови і мови професійного спілкування можуть використовуватися паралельно, наприклад в офіційних переговорах, ділових бесідах тощо.

Отже, особливості мови професійного спілкування і ділової мови забезпечують різні комунікативні потреби мовців не тільки у професійній, але й у діловій сфері.

Щоб досягти значних успіхів у професійній діяльності, необхідно досконало володіти мовою як професійного, так і ділового спілкування.

Таким чином, спілкування є необхідною умовою будь-якої діяльності.

2.У побутовому мовленні ми досить часто ототожнюємо поняття «спілкування» з поняттям «комунікація», вбачаючи в них передусім спільне: соціальну взаємодію, результатом якої є передача інформації, обмін думками. Проте в науці ці поняття різняться, вважається, що поняття «спілкування» є більш загальним, а «комунікація» – конкретним.

Проаналізуємо, у чому ж виявляється узагальненість або конкретність цих понять.

За тлумачним словником ,

спілкування – це сукупність зв’язків і взаємодій людей, суспільств, суб’єктів (класів, груп, особистостей), у яких відбувається обмін інформацією, досвідом, уміннями, навичками та результатами діяльності.

 

Спілкування охоплює всі можливі типи взаємодії та взаємозв’язку людей: це процес інформаційний (обмін інформацією), інтерактивний (зв’язки і впливи учасників) і перцептивний (сприйняття органами чуттів).

І якщо комунікація – це смисловий та ідеально-змістовий аспект соціальної взаємодії; обмін інформацією в різноманітних процесах спілкування, то зрозуміло, що комунікація є складовою частиною спілкування.Флорій Сергійович Бацевич пропонує таку схему структури спілкування:

 

 Спілкування

 

Комунікація Інтеракція Перцепція

*Термінологічний словник

Інтеракція – повсякденна взаємодія людей.

Перцепція – безпосереднє відображення предметів і явищ об’єктивної дійсності органами чуття.

Отже, як бачимо, спілкування, будучи однією з необхідних і всезагальних умов існування, формування, розвитку суспільства й особистості, спирається на комунікацію як на специфічну форму взаємодії людей у процесі їхньої

пізнавально-трудової діяльності під час обміну думками, результатами дослідження, певними даними, ідеями тощо.

Чи можна вживати ці терміни як синоніми? Мовознавці вважають, що відповідь на це запитання може бути позитивною, якщо термін «комунікація» вживається з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії.

 У сучасному суспільстві спілкування виконує декілька функцій:

  •  контактну (встановлення готовності з боку комуні кантів передавати і сприймати повідомлення, дотримувати взаємний зв’язок до завершення акту спілкування;
  •  інформаційну (обмін інформацією, запитаннями та відповідями тощо);
  •  спонукальну (спонукати, заохочувати комуні кантів до певних дій);
  •  координаційну (узгодження дій учасників спілкування щодо спільної діяльності);
  •  пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень, взаємне розуміння намірів, установок, стану комунікантів тощо);
  •  емотивну («обмін» емоціями, збудження у партнерів певних переживань, емоційно-психічних станів тощо);
  •  налагодження стосунків (усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, ділових, міжособистісних стосунків);
  •  впливову( спрямування на зміну норм поведінки, намірів, поглядів партнера-комуніканта, його рішень, думок тощо).

Безперечно, під час спілкування ці функції не реалізуються кожна сама по собі – вони тісно переплітаються, органічно доповнюють одна одну, хоча у процесі спілкування може домінувати якась одна або декілька функцій.

3. Щоби розкрити це питання, з’ясуємо, чи є спілкування діяльністю. Оскільки воно розгортається у часі, просторі, здійснюється під контролем свідомості учасників, остільки можна стверджувати: спілкування є діяльністю, елементом якої є діяльність мовленнєва. Як і будь-якій діяльності, їй притаманні мотив, мета, дія, операції. Спираючись на ці складові частини діяльності та інші критерії, виділяють кілька типологій спілкування:

  •  за участю чи неучастю мови: вербальне (словесне) і невербальне спілкування;
  •  за формою реалізації засобів мовного коду: усне спілкування, письмове, друковане;
  •  за темою спілкування: політичне, наукове, філософське, навчально-педагогічне та ін.;
  •  за мірою офіційності: офіційне спілкування – неофіційне;
  •  за мірою контрольованості: формальне спілкування – неформальне;
  •  за соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване і соціально зорієнтоване;
  •  за формою спілкування: закрите спілкування – відкрите, змішане;
  •  за свободою вибору партнера: ініціативне спілкування, вимушене;
  •  за метою спілкування: ділове спілкування – розважальне

та інші.

 

Форми мовного спілкування

У процесі становлення правил спілкування (люди обмінювались інформацією, висловлювали свої думки, емоції, почуття , спираючись на певні традиції, норми)сформувалися типи, різновиди міжособистісного спілкування. Безумовно, кожен акт людського спілкування з погляду комуні кантів є індивідуальним, неповторним, але з погляду його організації, реалізації тощо характеризується певними загальними ознаками, тобто відбувається в межах відпрацьованих, прийнятих суспільством форм.

 Форми мовного спілкування –це типи інтеракції, виділені залежно від немовних складників комунікації:

  •  форми втілення засобів мовного коду,
  •  способу взаємодії учасників,
  •  специфіки каналів, функцій та змісту повідомлень,
  •  сфери спілкування тощо.

Формами мовного спілкування можуть бути:

Зовнішнє  Внутрішнє

(усне, писемне, паралінгвальне) (діалог людини із самим собою)

  •   Монологічне, діалогічне ,полілогічне;
  •   Мовлення безпосередньої та мовлення опосередкованої комунікації   
  •  За функцією і змістом повідомлення: побутове,наукове , офіційно-ділове, естетичне
  •  За способом організації комунікації: стихійне та організоване

та інші.    

 

Кожній формі мовного спілкування властиві особливості добору і використання засобів мовного і паралінгвального кодів, стильова і стилістична специфіка тощо. Для здійснення майбутньої професійної діяльності важливі такі форми мовного спілкування, як діалог, монолог і полілог. Саме ці форми, пов’язані зі способом взаємодії комунікантів, були детально проаналізовані на заняттях з української мови за професійним спрямуванням.

Як бачимо, офіційно-ділове спілкуванняце форма мовного спілкування, що виокремлюється за такими критеріями, як функція і зміст.

Ділове спілкування завжди тематичне, заздалегідь продумане і сплановане, має певну мету(іншими словами, ділове спілкування повинно закінчувати певним результатом)

4. Мова, як і будь-яка наука, має свої закони (закон аналогії, закон економії мовних засобів тощо), тому і в комунікації діють певні закони.

Комунікативні закони – це найзагальніші нежорстокі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування.

Ці закони пов’язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями.

Треба звернути увагу на те, що комунікативні закони, як і закони мови, можуть змінюватися, мають національну специфіку. Реалізуються вони незалежно від мовленнєвої ситуації, у різних типах міжособистісного і масового спілкування.

Крім комунікативних законів, у спілкуванні діють його правила.

 Правила спілкування – рекомендації щодо ефективного спілкування, які сформувалися в суспільстві й відзеркалюють комунікативні традиції певного етносу.

Правила засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично. Так, наприклад, японські менеджери не віддають накази, а лише натякають на те, що слід зробити. Національною рисою спілкування є загальна обов’язкова ввічливість, яка створє клімат, у якому здається, що підлеглі тихо і мирно отримують поради.

На сучасному етапі розвитку комунікативної науки за Йосипом Стерніним виокремлюють такі комунікативні закони:

  1.  Закон дзеркального розвитку спілкування є одним із найважливіших принципів безконфліктного спілкування (навести приклади, коли поведінка одного співрозмовника починає впливати на поведінку іншого).
  2.  Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль:

чим більше комунікативних зусиль затрачає адресант, тим вища ефективність його мовленнєвого впливу. Інколи щоби досягнути комунікативного успіху, необхідно застосувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватись законів, правил спілкуванняю.

  1.  Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів полягає в тому, що чим довше промова, тим неуважніше слухачі сприймаюит мовця. За даними дослідників, ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.
  2.  Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності. У цьому законі знаходить своє втілення «ефект натовпу», який полягає в тому, що в натовпі людина гірше мислить логічно, посилюються емоційні реакції, послаблюється інтелектуальна діяльність, людина легше піддається впливу оточення. З огляду на це лекторові, промовцеві слід брати до уваги кількість присутніх. Найважче переконати одного слухача.
  3.  Закон комунікативного самозбереження: у спілкуванні людина намагається зберегти досягнуту нею комунікативну рівновагу. ( Наприклад, співрозмовник не сприймає висунуту вами пропозицію, піддає її сумніву, особливо якщо запропоноване якимось чином стосується його функціональних обов’язків або соціального статусу тощо. Пізніше він може погодися з вами, але перша реакція – несприйняття, сумніви, критика та подібне).
  4.  Закон ритму спілкування виявляється в кількісній характеристиці таких процесів, як говоріння та мовчання , потреби в говорінні у представників різного віку, різної статі, національності.

Так, наприклад, доведено, що жінки відчувають більшу потребу в говорінні, ніж чоловіки. Якщо характеризувати ритм спілкування по відношенню до вікового показника, то у дітей та молоді величезна потреба у спілкування, у людей середнього віку вона зменшується, а в похилому віці знову зростає.

Якщо говорити про національну специфіку щодо ритму спілкування, по представники таких націй, як італійці, іспанці, французи, характеризуються я активні співрозмовники; значне менше розмовляють естонці, фіни, шведи, народи Півночі.

На співвідношення говоріння і мовчання впливають різні чинники, серед яких насамперед професійний. Треба пам’ятати, що представники «розмовних» професій потребують відпочинку від говоріння; це стосується акторів, учителів, викладачів, дикторів, продавців та ін.. Зверніть увагу на хворих або на людей похилого віку, людей, чия професія не вимагає активного спілкування протягом дня, тобто на людей, які через певні обставини «виключені» із звичного ритму говоріння Найчастіше вони повинні «набрати» певний обсяг спілкування, бути «задіяними» в говорінні.

  1.  Закон мовленнєвого самовпливу. На цьому законі, зокрема, ґрунтується аутогенне тренування, коли людина само собі подає команди, що регулюють її психічний або фізичний стани («Я спокійний, спокій розливається по моєму тілу, у мене рівно б’ється серце» тощо). Людина, словесно втілюючи ідеї або емоції, формує їх у себе, починає вірити в словесно оформлене, впевнюватися в тому, що знайшло словесне втілення.
  2.  Закон довіри до зрозумілих висловлювань: форма висловлення не повинна бути ускладненою Чим простіше мовець оформлює свої думки, тим легше , краще його розуміють і більше вірять. Особливо важко цього досягати в наукових працях, де реалізується власне науковий підстиль, і цього треба досягати ораторам на мітингах, зборах тощо.
  3.  Закон притягування критики. Сутність цього закону полягає в тому, що чим більш публічна людина, чим більше вона виділяється в оточенні, тим більше вона стає об’єктом лихослів’я, її критикують, концентрують увагу на її недоліках з метою «опустити» – і найчастіше до свого рівня. Пояснити це можна з психологічного погляду: те, що виділяється, привертає до себе увагу.

10.Закон самовиникнення інформації. Найчастіше цей закон «спрацьовує» там, де бракує нової інформації. Дефіцит інформації стає поштовхом до виникнення такої інформації, яка найчастіше має вигляд чуток. Народившись один раз , така чутка-інформація може стати причиною появи інших чуток.

11. Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників спілкування. Цей закон конкурує із законом дзеркального розвитку спілкування, за яким співрозмовники в процесі спілкування імітують стиль один одного. За законом модифікації нестандартної комунікативної поведінки якщо один із співрозмовників порушує комунікативні норми, інший намагається змусити його змінити комунікативну поведінку. Який з двох законів переможе залежить від ситуації, статусу, психології, особистостей учасників спілкування.

12.Закон прискореного поширення негативної інформації. Психологи підтверджують, що людина, отримуючи позитивну інформацію, дуже швидко звикає до неї, сприймаючи як норму. Як наслідок цього – перестає таку інформацію обговорювати. Що ж до інформації негативної, то вона має тенденцію до швидкого поширення.

13.Закон спотворення інформації («зіпсутого телефону»). Сутність цього закону полягає в тому, що будь-яка інформація, яку передають у групі спілкування, спотворюється в процесі передавання. Причиною спотворення є суб’єктивна інтерпретація інформації, що пояснюється особистісним ставленням до отриманої інформації, бажанням прокоментувати її зміст. Спотворення інформації виникає інколи через невміння слухати співрозмовника.

14. Закон емоційної афіліації («зараження»): особи, які перебувають в однаковому емоційному стані, прагнуть об’єднатися в групу і спілкуватися один з одним. У психології таке явище коментується, як «подібне притягує подібне».

15. Закон мовленнєвого посилення емоцій активно використовується у пропаганді, рекламі, релігійних практиках, деяких медитативних практиках через здатність емоційних вигуків людини посилювати емоції, які людина в певний момент переживає. Словесне вираження емоції посилює її в півтора-два рази.

16. Закон мовленнєвого поглинання емоцій ви неодноразово використовували на практиці, не знаючи його теоретично. Сутність його полягає в тому, що у разі послідовної вдумливої розповіді про емоцію, які переживають, вона наче поглинається мовленням, «щезає». Слова ніби всмоктують її ( дія «поскаржитись комусь на життя»).

17. Закон емоційного пригнічення логіки: людина, перебуваючи в емоційному, збудженому стані, втрачає здатність логічно мислити , аргументувати, що й виявляється в її мовленні. (Домінує права півкуля головного мозку, яка відповідає за емоції, а ліва, що відповідає за логіку, породження зв’язного мовлення, ніби пригнічена). Знання цього закону дозволяє правильно побудувати розмову із збудженою людиною ( не переконувати її в такому стані, а начебто погоджуватися нею, потрохи знижувати її збудженість, щоб згодом задіяти логіку).

«Знання комунікативних законів та вміння використовувати їх або, навпаки, протистояти їм є важливою складовою частиною комунікативної компетенції кожної освіченої людини» (Ф.Бацевич).

Ще однією складовою, що забезпечує високий професіоналізм у діловому спілкуванні, є риторична компетенція.

5.Дослідники по-різному трактують поняття «риторична компетенція». Так,

О.Симакова зазначає:«Риторична компетенція–це сукупність взаємопов’язаних якостей особистості, які визначають здатність до ефективного спілкування, а риторична компетентність – володіння людиною цими якостями, особистісним ціннісним ставленням до спілкування та досвідом спілкування, спрямованого на здійснення особистісно й соціально-значущої продуктивної діяльності».

О. Бабкіна визначає риторичну компетентність як коректну мовленнєву поведінку і вважає її невід’ємною частиною комунікативної компетентності. Серед складових риторичної компетентності називає: комплекс знань, умінь і навичок, спрямованих на досягнення запланованого прагматичного результату; експресивно-емоційні та логічні засоби мови.

До структури риторичної компетентності студентів-нефілологів варто віднести:

- комплекс мовних і риторичних знань у контексті їх вправного застосування в мовленнєвій діяльності (теоретико-практична площина);

- комунікабельність (ініціативність, здатність до включення в активну комунікацію) (площина активності); 

- вправність у доборі стратегій і тактик спілкування (організаційно-методологічна площина);

- вправність у володінні експресивно-емоційними засобами мови для досягнення запланованого прагматичного результату (площина впливовості мовленнєвого акту);

- навички спілкування, комунікації відповідно до мовленнєвої ситуації;

- застосування вмінь використовувати обрані засоби для досягнення комунікативної мети (процесуально-діяльнісна площина);

- цінності, ціннісні орієнтації, духовність особистості (соціокультурна – морально-етична площина).

Риторична компетентність виявляється під час публічних виступів, а метою будь-якого виступу (на переговорах, на конференціях, на суду та ін..) є переконати слухачів (партнерів, опонентів, студентів тощо) в істинності тієї інформації (чи поглядів, позицій), яка надається,

6. У риториці все підпорядковане мистецтву переконання як способу впливу на співрозмовника (аудиторію). На етапі інвенції — це підбір матеріалу, в диспозиції — його розташування, в елокуції —добір мовних засобів і способів їх подачі, в мнеморії — запам'ятовування найважливішого, в акції — характер мовної поведінки і паралінгвістичних прийомів (виголошення, міміка, кінесика, жести). Це підтвердження (confirmatio) і спростування (refutatio) певних положень.

Проте основним етапом і змістом переконання є аргументація як логічна частина диспозиції. Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат — мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза (гр. thesis), аргумент (лат. argumentum), демонстрація (лат. demonstratio).

Аргументація – специфічна форма комунікативної діяльності, що нерозривно та органічно пов'язана з процесом переконання. Під час прийняття рішень в практичній діяльності аргументація орієнтована на таку зміну поглядів та суджень співрозмовника, що може спонукати його до виконання тих чи інших дій. Це виходить з мети аргументуваннявплинути на вибір адресата в процесі прийняття рішення і тим самим вплинути на його структуру діяльності.

Аргументація розглядається як нежорсткий засіб впливу одного суб’єкта на погляди та поведінку іншого суб’єкта. Нежорсткий означає, що аргументатор визнає реципієнта (аудиторію) вільною особистістю, визнає його інтелектуальне і моральне право відкинути аргументацію. (Порівняйте: фізичний вплив, наказ, команда, погроза).

 

( Можна пригадати класифікацію аргументів, запропоновану Г.М.Сагач

Сильні

Слабкі

Неістинні

„доказ від факту” (доказ, побудований на аналізі факту, тобто на вивченні причинно-наслідкових зв’язків, які випливають з факту).

„Доказ від сумніву” (доказ, зумовлений особистими сумнівами переконуючого субєкта);

„доказ від авторитету” (доказ, який визначається загальною вірою переконуючого та переконуваного в авторитет „третьої сторони”);

„доказ від впевненості” (доказ, який випливає з особистої впевненості переконуючого).

„Доказ від загрози” (доказ, заснований на загрозі аудиторії);

„Доказ від обіцянки” (доказ, заснований на обіцянці аудиторії з боку переконуючого);

„доказ від засудження” (доказ, заснований на засудженні мовця і аудиторії третьою стороною).

Отже, переконання — це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. Отже, переконання — це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.

Переконання не дасть належного результату, якщо його підмінено моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу "мусиш", "зобов'язаний", "як не соромно" та ін. Така форма сприймається як формальна і до неї ставляться іронічно, а то і з презирством.

Мистецтво переконувати полягає як у тому, щоб бути приємним, так і в тому, щоб логічно обґрунтовувати свою позицію й переводити мислення в мовлення.

Проте якщо людина не хоче, щоб її переконали, тут не допоможуть ні логіка, ні аргументація. Не можна також досягти бажаного результату, якщо той, хто переконує, поводиться зверхньо або поблажливо, прагне самоствердитися.

До способів спілкування відносять і інші способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо "спровокувати" її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності "слабкі місця", визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх. Отже, будь-який вплив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни настанов, поглядів, взаємин, почуттів. дій тощо. .

До групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме.

 Навіювання — це психічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. У нашій країні значення навіювання тривалий час недооцінювалося. Його називали буржуазним засобом впливу на людей. Насправді ж навіювання посідає дуже важливе місце в нашому житті, воно є механізмом, який дає змогу вплинути на несвідоме: установки, емоційні реакції, очікування тощо.

Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпечується прийняття інформації, що містить готовий висновок. Використовуючи інформацію, людина, на яку впливають, має сама дійти необхідного висновку.

Виокремлюють такі види навіювання на людину:

1) коли вона перебуває в активному стані;

2) під гіпнозом;

3) під час сну.

Першим і основним є, звичайно, навіювання в активному стані.

Навіювання може бути навмисним. Це цілеспрямований і свідомо організований психологічний вплив, коли сугестор (тобто той, хто користується цим способом) знає, кому і що він хоче навіяти і відповідно до цього добирає прийоми впливу. Бажано, щоб сугестор був людиною авторитетною, тоді йому довірятимуть. Виокремлюють також навіювання ненавмисне, коли сугестор не ставить перед собою спеціальної мети, проте своїми словами та діями навіює іншому саме той стан, який би спонукав того до відповідної дії.

За змістом впливу та кінцевим результатом навіювання буває позитивним і негативним, етичним і неетичним; за засобами впливу — прямим і непрямим.

При прямому навіюванні сугестор закликає до певної дії. Вона передається як наказ, вказівка, розпорядження і заборона (наприклад: "Усім бути завтра о 9 годині на роботі", "Цей блок включати не будемо" та ін.).

При непрямому навіюванні сугестор не говорить прямо про свою мету, проте виказує своє ставлення до предмета. Непряме навіювання розраховане на некритичне сприймання інформації, але для цього використовуються не наказові, а оповідні форми. Мета досягається за рахунок того, що викликаються сильні емоційні реакції. Основними формами навіювання є натяк, схвалення, засудження (наприклад: "Наші сусіди вже закінчили оранку" або "У нас механік ніколи не перевіряє верстати" і т. ін.).

Одним із видів навіювання є самонавіювання. Це свідоме саморегулювання, навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. У цьому процесі людина сама створює модель стану або дій і вводить її у свою психіку.

Згідно з методикою самонавіювання, по-перше, треба виявити недолік, якого людина хоче позбавитися, а по-друге — розробити формулу самонавіювання. Формули мають бути спрямовані на себе. Створювати їх слід від імені першої особи.

Психічне зараження — спосіб психічного впливу, що відомий із сивої давнини. На відміну від навіювання та переконання, які часто застосовуються в міжособистісних взаєминах, у разі взаємодії з організованою групою психічне зараження яскраво виявляється як засіб впливу в групах малознайомих людей (це спостерігається під час релігійного екстазу, паніки і т. ін.). Свідомі характеристики властиві майже однаковою мірою більшості індивідів, зникають у таких умовах і замінюються несвідомими. Цим, мабуть, пояснюється, чому в натовпі не спостерігаються дії, які потребують цілеспрямованого логічного мислення, і чому тут люди спілкуються на низькому рівні.

При психічному зараженні процес передавання емоційного стану відбувається від одного індивіда до іншого на несвідомому рівні. Унаслідок такого впливу індивід швидко переймається психічним станом інших людей. При цьому багаторазово підсилюється емоційний вплив за рахунок його "відбиття" від багатьох людей. У таких ситуаціях індивіди несвідомо йдуть за іншими, наслідуючи їхню поведінку Найбільшому психічному зараженню піддаються люди в натовпі.

Психічне зараження може відігравати не лише деструктивну, а й позитивну роль. Найчастіше конструктивна дія зараження ентузіазмом спостерігається у професійній діяльності. Якщо люди люблять своє діло, то успіхи одного заражають інших, викликаючи в них інтерес, захоплення, а не заздрість і поганий настрій. Здібні люди своїми словами, діями можуть так впливати на людей, що ті переймаються чужими переживаннями як власними, починають плакати і сміятися, сумувати і радіти, обурюватися і співчувати.

Наслідування особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Важливо наголосити, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом впливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.

У дорослих механізми наслідування набагато складніші, аніж у дітей. Дорослі більш критично сприймають зразки, запропоновані їм для наслідування. Останнє в цьому разі більшою мірою є елементом навчання. Це стосується професійної діяльності, спорту, мистецтва і т. ін. Наприклад, молодий спеціаліст вчиться у досвідченого, наслідуючи зразки його дій, стратегії та тактики вирішення професійних завдань. Таке явище є позитивним.

На практиці навіювання, переконання, психічне зараження, наслідування рідко застосовуються в чистому вигляді. Найчастіше вони доповнюють одне одного, функціонують у системі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

3925. Мотивація та моделі поведінки в організації 224 KB
  Мотивація та моделі поведінки в організації Вступ Актуальність. Процеси трансформації економічно-економічної системи в Україні вимагають нових рішень з організації ділової активності суспільства у багатьох сферах. Зокрема, ефективна організація прац...
3926. Передаточные функции объектов управления 99 KB
  Передаточные функции объектов управления. Цель: изучить формы представления передаточных функций объектов управления в среде программирования «MatLab» или других (напр. SCILAB, GAP). Определение нулей и полюсов передаточной функции >> G=tf([0...
3927. Работа агрегата Центробежный насос ЭЦНГ-10С76 89 KB
  Основными характеристиками надежности объектов эксплуатации являются функция плотности распределения наработок изделий до отказа f(t), функция распределения наработок изделий до отказа (Вероятность отказа есть функция распределения време...
3928. Общая статистика. Значение группировок и интервалов 276.5 KB
  Сводка и группировка. На основе собранных данных нельзя произвести расчет и сделать выводы, для начала их нужно обобщить и свести в единую таблицу. Для этих целей служат сводка и группировка. Сводка – комплекс последовательных операций по обобщ...
3929. Сутність поняття соціальна технологія 749 KB
  Сутність поняття «соціальна технологія» полягає в наступних пунктах: Соціальна технологія — це певний спосіб здійснення людської діяльності по досягненню суспільно значимих цілей Сутність даного способу полягає в поопераційному з...
3930. Соціальна технологія підготовки та проведення фокус-групового дослідження 78.5 KB
  Соціальна технологія підготовки та проведення фокус-групового дослідження в рамках вивчення дисципліни Методи, методологія та технологія соціологічних досліджень Суспільна потреба, яку покликана задовольнити соціальна технологія: Будучи студен...
3931. Соціальна технологія проведення анкетного опитування 66.5 KB
  Соціальна технологія проведення анкетного опитування в рамках навчальної дисципліни ММТСД. Суспільнапотреба: Виникнення складностей у студентів при підготовці, проведенні анкетного опитування та обробці даних, через брак теоретичних знань, нав...
3932. Социальная технология подготовки кандидата на конкурс Містер факультету 40.5 KB
  Социальная технология подготовки кандидата на конкурс Містер факультету Общественная потребность, которую призванная удовлетворить социальная технология: недостаточный уровень развития организационных навыков у студентов и низкое качество творческих...
3933. Характеристика адміністративної системи з точки зору системної теорії на прикладі магазину продажу взуття Монарх 123.5 KB
  Характеристика адміністративної системи з точки зору системної теорії Об’єктом для системного аналізу буде магазин продажу взуття «Монарх», тому що в ній я мала досвід роботи. Система. В даному випадку системою є магазин продажу взуття «М...