2593

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю...

Украинкский

2015-01-16

246 KB

829 чел.

Лекція 2. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

  1.  Становлення і розвиток наукового стилю української мови.
  2.  Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю.
  3.  Оформлювання результатів наукової діяльності.
    1.  План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
    2.  Анотування і реферування наукових текстів.
    3.  Основні правила бібліографічного опису джерел.
    4.  Оформлювання покликань.
    5.  Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату.
    6.  Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
    7.  Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт.
    8.  Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці.
  4.  Науковий етикет.

Література:

Основна:

  1.  Васенко Л. А., Дубічинський В. В., Кримець О. М. Фахова українська мова : навчальний посібник / Л. А. Васенко, В. В. Дубічинський, О. М. Кримець. – К. : Центр навчальної літератури, 2008. – 272 с.
  2.  Загнітко А. П., Данилюк І. Г. Українське ділове мовлення: фахове і нефахове спілкування / А. П. Загнітко, І. Г. Данилюк. – Донецьк : ТОВ «ВКФ «БАО», 2010. – 480 с.
  3.  Зубков М. Сучасна українська ділова мова. – 7-ме вид., виправлене / М. Зубков. – Донецьк : СПД ФО Сердюк В. І., 2005. – 448 с.
  4.  Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура української фахової мови : навч. посібник / Л. І. Мацько, Л. В. Кравець. – К. : ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.
  5.  Онуфрієнко Г. С. Науковий стиль української мови : навч. посібник / Г. С. Онуфрієнко. – К. : «Центр навчальної літератури», 2006. – 312 с.
  6.  Пентилюк М. І., Гайдаєнко І. В., Окуневич Т. Г. та ін. Навчально- й науково-дослідна робота студентів-філологів (реферат, курсова, випускна робота з української мови та методики її навчання) : навчально-методичний посібник для студентів / М. І. Пентилюк, І. В. Гайдаєнко, Т. Г. Окуневич. – К. : Ленвіт, 2010. – 120 с.
  7.  Семеног О. М. Культура наукової української мови : навч. посіб. / О.М. Семеног. – К. : ВЦ «Академія», 2010. – С. 106-113.
  8.  Шевчук С. В. Українське ділове мовлення : підручник / С. В. Шевчук. – К. : Атіка, 2004. – 592 с.

Додаткова:

  1.  Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери : навч. посібник для вищ. та серед. спец. навч. закладів – 3-тє вид., переробл. і допов. / С. В. Глущик, О. В. Дияк, С. В. Шевчук. – К. : А.С.К., 2002 – 400 с.
  2.  Культура фахового мовлення : навчальний посібник / За ред. Н. Д. Бабич. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.
  3.  П’ятницька-Позднякова І. С. Основи наукових досліджень у вищій школі : навчальний посібник / І. С. П’ятницька-Позднякова. – К. : Центр навчальної літератури, 2003. – 116 с.

Професійна діяльність ґрунтується на наукових знаннях, тому дотримання стильових норм наукового стилю є важливим показником культури фахової мови. Науковий стиль характеризується абстрагованістю, інформативністю, понятійністю, предметністю, логічністю, узагальненістю, однозначністю, точністю, об’єктивністю і лаконічністю викладу. Досягається це шляхом використання різних мовних одиниць, серед яких помітну роль відіграють терміни. Досконале володіння термінологічною системою, притаманною певній професії, свідчить про сформовану професійну мовнокомунікативну компетенцію індивіда.

  1.  Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Науковий стиль сучасної української мови (мова науки), почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинської мов (латина на той час була мовою наук усієї Європи). Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів шляхом спеціалізації їх вжитку і термінологізації значень.

Хоч «наука» Київської Русі, за винятком богослів’я, була популяризаторською, все ж вона мала істотне значення для становлення наукового стилю української мови.

Визначними творами наукової літератури того часу (X – XI ст.) були:

  1.  історичні переклади (переклад світової історії Іоана Малали (VI ст.), що являв собою історію Давньої Греції, Риму та Візантії; «Хроніка» Георгія Амартола (Многогрішного), в якій ідеться про історію Візантії, та хроніка Георгія Сінкела; елементи наукового викладу є і в «Ізборнику» Святослава (1073));
  2.  природничі твори («Шестодневи» – виклад природознавства у формі коментаря до історії шести днів творення світу, які містять також короткий виклад світської «науки» і полеміку щодо неї, філософське вчення про елементи, про рух небесних світил, про тварин та рослин; «Фізіолог» – збірка оповідань про навколишній світ;
  3.  сентенції знаменитих людей (збірник «Бджоли» та ін.).

У XVI – XVII ст. наукові книги – монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди – готувалися і видавалися українськими вченими в Острозькій академії, Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України.

У Києво-Могилянській академії, наприклад, було розроблено теорію онтології терміна, виділено властивості наукових номінацій, закладено передумови дихотомії «слово – термін».

Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки у середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді.

Сподвижниками загальнонаціональної наукової мови в Україні були Пантелеймон Куліш (1819 – 1897), Микола Костомаров (1817 – 1885), Михайло Драгоманов (1841 – 1895), Іван Франко (1856 – 1916), Іван Верхратський (1846 – 1919), Володимир Антонович (1834 – 1908), Іван Огієнко (1882 – 1972), Михайло Грушевський (1866 – 1934), Костянтин Михальчук (1840 – 1914), Сергій Подолинський (1850 – 1891), Михайло Павлик (1853 – 1915), Агатангел Кримський (1871 – 1942), Борис Грінченко (1863 – 1910), Микола Сумцов (1854 – 1922), Володимир Гнатюк (1871 – 1926), Василь Сімович (1880 – 1944), Олена Курило (1890 – ?) та ін. Ці вчені вважали, що створення наукової української мови є цілком закономірним і неминучим процесом у розвитку літературної мови.

Наукові журнали. Журнал «Основа» та заснована в 1868 р. «Просвіта» були першими і на той час єдиними осередками, що гуртували навколо себе науковців, техніків, господарників. У 1878 р. М. Драгоманов, М. Павлик і С. Подолинський започаткували видання «Громада», основним завданням якого було вироблення українського наукового стилю і його термінології.

Наукові товариства. У 1873 р. у Львові почало працювати Літературне товариство імені Тараса Шевченка, зорієнтоване на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи І. Франка воно реорганізувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка і мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу секції. Тоді ж було засновано видання «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», в якому публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. Ці товариства видавали українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії, техніки. У 1939 р. діяльність Товариства імені Тараса Шевченка в Україні припинилася, але продовжилася за кордоном (Париж, Сідней, Нью-Йорк, Торонто), де воно пропрацювало 50 років. У 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка повернулося до Львова.

Однією з проблем Наукового товариства імені Тараса Шевченка було формування української наукової термінології. Завдяки його роботі уже наприкінці XIX ст. існували загальнонаукова, гуманітарна й фахова термінології, що відображали рівень науки на той час: аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, абсолютизм, методологія, об’єктивний, полеміка, діагностика, симетричний та ін.

Наукові комісії та установи. У 1918 р. при київському Науковому товаристві було створено Термінологічну комісію, покликану виробити термінологію природничих наук. Важливою подією у розвитку термінознавства було створення в 1919 р. Орфографічно-Термінологічної (Правописно-Термінологічної) комісії при Українській академії наук. Комісія мала природничу, технічну, правничу, орфографічну секції.

У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови, основним завдання якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузей знання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував в СРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, освіти.

Питання термінології висвітлювалися і на сторінках науково-популярного журналу «Рідна мова» (заснований у 1933 р.), головним редактором і видавцем якого був Іван Огієнко. «Термін, – писав І. Огієнко, – це зовнішній знак певного наукового розуміння. Найперша вимога від кожного терміна – щоб він найвідповідніше передавав сховане в нім розуміння». Ця думка була визначальною упродовж п’яти років існування журналу. Статті часопису присвячувалися питанням юридичної, шкільної, військової, автомобільної та інших терміносистем. Фахівці аналізували семантику слів-термінів, виділяли з-поміж існуючих ті, які точніше, на їхню думку, передають суть поняття або вже сприйняті народом. Сам І. Огієнко працював над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови, орієнтуючись на термінографічну практику Інституту української наукової мови, на теорію терміна, розроблену київськими вченими. Результати його праці були відображені на сторінках часопису. Тобто журнал «Рідна мова» продовжив традиції розвитку української термінології, вироблені українською термінологічною школою кінця XIX – початку XX ст.

Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами і терміносполученнями.

Однак слід пам’ятати, що жодна мова не має своїх чистих терміносистем, без запозичень. Природа наукової мови така, що вона різною мірою, але завжди запозичує у якості термінів слова з інших мов.

  1.  Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Мовні засоби наукового стилю

Науковий стиль належить до книжних стилів літературної мови, яким властиві попередня підготовленість висловлювання, ґрунтовна обізнаність з проблемами і темами, монологічність, унормованість мови. Сфера його використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта.

Основні стильові ознаки наукового стилю і специфічна мовленнєва системність визначаються позамовними стилетвірними чинниками:

а) призначення – віднайдення ідеї, визначення понять і категорій, формулювання концепцій, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань;

б) зміст стилю – теоретичні відомості та практичні знання про людство, природу і Всесвіт;

в) мета стилю – повідомлення нового знання про дійсність і доведення його істинності (мета коригується в кожному конкретному випадку створення тексту);

г) комунікативне завдання стилю – передавання адресату знань у переконливій і доступній формі.

За сферами наукового знання тексти наукового стилю поділяються на:

  1.  науково-технічні (містять описи технічних об’єктів, аналіз технологій та ін.);
  2.  науково-природничі (тексти з біології, хімії, фізики, географії, що подають опис наук про живу і неживу природу);
  3.  науково-гуманітарні (тексти з філології, культурології, філософії, історії, що осмислюють феномен культури, людської особистості).

Функціональна класифікація дає змогу виділити такі підстилі й жанри наукового стилю:

  1.  власне науковий (жанри: стаття, дисертація, монографія, наукова доповідь, курсова й бакалаврська робота);
  2.  науково-популярний (жанри: нарис, книга, лекція);
  3.  науково-навчальний (жанри: підручник, навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект);
  4.  науково-інформаційний (жанри: реферат, анотація, рецензія, відгук, огляд);
  5.  науково-довідковий (жанри: словник, довідник, енциклопедія, каталог);
  6.  науково-технічний (жанри: інструкція, патент, авторське свідоцтво, доповідна записка, службовий лист, промислова реклама);
  7.  науково-діловий (жанри: науковий звіт, довідка про впровадження результатів дослідження, угода про наукову співпрацю);
  8.  науково-публіцистичний (жанри: науково-публіцистична стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв’ю, репортаж);
  9.  науково-фантастичний (жанри: фантастичні оповідання, повісті, романи).

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний підстиль і жанр характеризується своїми особливостями використання мовних засобів. Власне науковий підстиль має інтернаціональні загальнонаукові терміни; науково-популярний – використовує й елементи художнього мовлення (епітети, порівняння, метафори), щоб зацікавити читача; науково-навчальний – характеризується доступністю викладу інформації, спрощеністю системи доведень, програмністю викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовним уведенням термінологічної лексики.

Основними стильовими ознаками наукового стилю є:

1. Абстрагованість і узагальненість, які створюються шляхом широкого використання мовних одиниць абстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. У науковому стилі частотність вживання іменників порівняно з іншими частинами мови дуже висока, що визначає іменний характер цього стилю.

Абстрагованості тексту сприяють:

1) лексичні засоби;

2) морфологічні засоби: 

а) абстрактні іменники (клімат, швидкість, гравітація, сюжет, діалектика, категорія, вічність, фактор, функція);

б) дієслова широкої семантики (існувати, мати, виявляти, проявлятися);

в) граматична форма однини іменників, за якою стоїть не окремий предмет, а поняття про клас предметів: Вовк  хижа тварина із роду собак. Латаття біле багаторічна водяна трав’яниста рослина родини лататтєвих; 

г) позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу: Вода кипить при температурі 100°. Внаслідок цього в металі почнуть індукуватись вихрові струми, які також будуть змінюватись;

д) дієслова третьої особи множини у неозначено-особовому значенні: Буре вугілля видобувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття. За цим методом розплавлений метал вміщують у магнітне поле, яке змінює свою величину;

е) дієслова у ролі компонентів дієслівно-іменних сполучень, в яких основне смислове навантаження виражається іменниками: проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддавати криниці, знаходити застосування тощо; це пов’язано з тим, що в науковій літературі визначення понять переважає над назвою дій.

є) дієслова-зв’язки: бути, являти (собою), служити, володіти та ін., що також сприяє створенню узагальнено-відстороненого колориту;

3) синтаксичні засоби:

а) неозначено-особові речення;

б) узагальнено-особові речення;

в) безособові речення;

г) вживання номіналізованих структур, зокрема таких, у яких семантика предиката виражена віддієслівним іменником в синтаксичній позиції підмета чи додатка, а дієслово є формально-граматичним центром речення: Внаслідок реакції відбувається перерозподіл маси.

2. Підкреслена логічність виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереженням відношень і зв’язків реальної дійсності.

Умови логічності мовлення:

  1.  логічність мислення, яка передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументувати факти, вмотивовувати висновки, що є необхідними умовами логічності мовлення;
  2.  знання і правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет мислення і саму думку про нього, досягти смислової зв’язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу:

а) вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати зміст і чіткіше передати смислові й логічні зв’язки між частинами змісту і речення (причина і наслідок, докази і висновки);

б) ускладнення речень відокремленими членами, що підвищує їх спаяність;

в) вживання однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять;

г) вживання вставних слів і словосполучень, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.);

д) використання слів і словосполучень, які вказують на логічний зв’язок: тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо;

е) прямий порядок слів у реченні;

  1.  дотримання триєдиної композиції наукового тексту: вступ, основна частина, висновки.

3. Однозначність і точність формуються на основі зв’язку мовлення з дійсністю і мисленням. Їх можна досягти за умови глибокого знання предмета мовлення, мовної системи і вироблених мовленнєвих навичок.

Точність мовице відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет і поняття, розмежуванню значень багатозначного слова (багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань), слів-синонімів, омонімів, паронімів.

Точність і однозначність наукового мовлення досягається завдяки використанню:

  1.  великої кількості термінів;
  2.  слів у прямому значенні;
  3.  відокремлених узгоджених означень;
  4.  вставних і вставлених слів і словосполучень;
  5.  різного роду уточнень;
  6.  зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об’єктивність та достовірність висловленого.

Оскільки точність тісно пов’язана з підкресленою логічністю, то на синтаксичному рівні вона виражається тими самими конструкціями.

4. Ясність наукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладу.

Ясності усного мовлення сприяють:

  1.  чітка дикція;
  2.  логічне й фонетичне наголошування;
  3.  правильне інтонування;
  4.  розмірений і уповільнений ритм;
  5.  спокійний і ввічливий тон.

На письмі ясності досягають:

  1.  послідовністю викладу матеріалу, що відображає логічне розгортання думки;
  2.  точним називанням;
  3.  членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки;
  4.  повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

5. Об’єктивність викладу в науковому стилі полягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв’язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

6. Діалогічність. Науковий текст кваліфікується як монологічний, але йому, як і будь-якому іншому тексту, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв’язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами.

Діалогічність виражається у використанні:

  1.  запитань – відповідей;
  2.  проблемних запитань;
  3.  чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки;
  4.  оцінних мовних засобів;
  5.  вставних і вставлених слів і конструкцій;
  6.  підкресленого протиставлення різних поглядів на проблему;
  7.  спростування позицій опонентів тощо.

7. Інформативна насиченість – це ступінь смислової на змістової новизни наукового тексту, що виявляється в авторській концепції, системі авторських оцінок. Цього досягають шляхом доказовості, логізованої оцінності, переконливості, аналізу, синтезу, аргументації, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновків тощо.

8. Стислість наукового тексту полягає в умінні автора уникати непотрібних повторів, багатослів’я, мовної надмірності.

У науковому стилі добір і поєднання мовних засобів значною мірою залежить від підстилю, змісту наукової праці, мети наукового повідомлення і ситуації. Спільним для більшості текстів цього стилю є використання:

  1.  абстрактної лексики; 2)символів; 3)великої кількості термінів; 4)схем, таблиць, графіків; 5)зразків-символів; 6)часто іншомовних слів; 7)наукової фразеології (стійких термінологічних словосполучень); 8)цитат, посилань; 9)однозначної загальновживаної лексики.

А також відсутність тих мовних засобів, які б указували на особу автора, його уподобання (особові займенники, особові форми дієслів, експресивні суфікси).

Підсумок. Отже, науковий стиль, реалізуючись у різних підстилях (власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-довідковий, науково-інформативний, науково-технічний, науково-діловий, науково-публіцистичний, науково-фантастичний) і жанрах (стаття, дисертація, монографія, наукова доповідь, курсова й бакалаврська робота, нарис, книга, лекція, підручник, навчальний посібник, навчальна програма, збірник вправ, лекція, конспект, реферат, анотація, рецензія, відгук, огляд, словник, довідник, енциклопедія, каталог, інструкція, патент, авторське свідоцтво, доповідна записка, службовий лист, промислова реклама, науковий звіт, довідка про впровадження результатів дослідження, угода про наукову співпрацю, науково-публіцистична стаття, хроніка, науковий огляд, наукове інтерв’ю, репортаж, фантастичні оповідання, повісті, романи), активно обслуговує наукову галузь: повідомляє, аргументує, уточнює, конкретизує, оцінює, забезпечує науковий діалог і полілог. Сферою використання наукового стилю є писемне й усне мовлення.

  1.  Оформлювання результатів наукової діяльності
    1.  План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

Складання плану – вид роботи з текстом, засіб засвоєння і розуміння прочитаного, шлях до вивчення (складання, підготовки) композиції тексту.

На відміну від конспектів і тез, які варто готувати після повного прочитання матеріалу, план укладають під час ознайомлювального читання тексту. План залежить від змісту тексту, його основної ідеї. Виділяючи в науковому тексті окремі частини і в кожній частині головну думку та називаючи її певним заголовком, важливо усвідомлювати сутність цієї назви для розкриття основного змісту твору.

Принципами складання плану готового наукового тексту є:

  1.  поділ тексту на смислові блоки (частини);
  2.  визначення головної думки кожного смислового блоку (частини);
  3.  формулювання пунктів плану (заголовків).

Складання плану сприяє кращому розумінню наукових текстів, які не мають детальної рубрикації (поділу на розділи, параграфи, підрозділи), наприклад статей. Однак план не передає фактичного змісту наукового тексту, а пропонує певну схему.

Тези доповіді – стислий виклад основних думок, публікація яких передбачає попереднє ознайомлення учасників конференції, семінарів, симпозіумів та інших наукових форумів з результатами проведеного дослідження. Їхній зміст у найбільш повному обсязі повідомляється автором-доповідачам в усній формі. Тези складаються з послідовного викладу окремих тверджень, що не підкріплюються фактичним матеріалом та висвітленням перебігу їх досліджень.

За змістом тези поділяють на три типи:

  1.  тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми; огляд наявних поглядів на проблему чи опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок);
  2.  тези, що висвітлюють результати дослідження (короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у випадку експериментального дослідження); перелік застосованих методів; параметри вибірки; власне результати; інтерпретація і висновки);
  3.  тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ, що описує сферу застосування методики; опис наявних методик; опис результатів застосування, методики оцінювання ефективності; висновки).

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це, зокрема, висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, термінами й абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджувального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної констатації. Твердження у тезах мають бути короткими й місткими, обґрунтованим.

Тези є одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках – і виділенням абзаців під однією рубрикою.

Конспект – короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.

Не варто конспектувати під час першого прочитання наукового тексту. Потрібно спочатку одержати загальне уявлення про твір загалом. Після цього (під час повторного читання) слід конспектувати, звертаючи основну увагу на ключові слова, так звані інформаційно-смислові центри.

Для конспектування доцільні опис, розповідь, міркування. Опис використовують за необхідності відтворити певне явище або процес, викласти нову інформацію. Розповідь застосовують при хронологічному викладі фактів. Міркування передбачає доповнення конспекту власними роздумами з питань, які розглядаються.

Особливу увагу слід приділяти структуруванню опрацьованого матеріалу, побудові логічних схем, які чітко відображають набуті дослідником знання. Такий конспект слугує основою для підготовки наукової доповіді, написання курсової та дипломної робіт, статей.

Конспектування є універсальною формою запису первинного тексту, що допомагає відпрацювати вміння чітко викласти зміст власними словами, за потреби швидко його відновити, доповнити, аргументувати, а також відшліфувати вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати прочитане.

  1.  Анотування і реферування наукових текстів

Читання наукового тексту супроводжується визначенням смислових частин і зв’язків між ними, тобто проведенням компресії.

Компресія наукового тексту – членування тексту на блоки інформації, їх називання, розкриття смислової структури тексту.

Різновидами компресії наукового тексту єреферат і анотація.

Анотаціякороткі відомості про книгу, статтю, монографію з погляду призначення, змісту, виду, форми й інших особливостей.

Анотування – це процес створення анотації, аналітико-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики наукового документа, що розкриває логічну структуру та зміст. Об’єктами анотування можуть бути наукова стаття, монографія, дисертація, підручники, наукові посібники.

Анотації належать до стандартизованих жанрів писемного наукового мовлення, від інших вторинних текстів відрізняються максимальною компактністю (до 500 друкованих знаків) і лаконічністю: анотація подає загальне уявлення про зміст першоджерела, але не розкриває його подробиць. Це зручно, наприклад, для огляду наукових джерел у курсових і дипломних роботах.

Складати анотацію бажано з урахуванням її сигнальної та пошукової функцій, тобто анотація подає таку інформацію про документ, що допомагає встановити його основний зміст і призначення, мету, вирішити, чи варто звертатися до повного тексту.

Для підготовки анотації важливо виконати такі операції:

  1.  оглядове, або ознайомлювальне, читання роботи, яке здійснюють з метою одержання уявлення про вихідні дані та загальний зміст наукового джерела (назва, жанр наукової продукції, автор, рік і місце видання, структура, обсяг, рубрики, ілюстрації тощо);
  2.  повторне читання окремих частин тексту, спрямоване на смисловий аналіз з метою висловити актуальність, цільове й читацьке призначення; на структуру й головну інформацію тексту (як розглянуто й розв’язано поставлені проблеми; яких висновків доходить автор);
  3.  мовне опрацювання інформації у вигляді стислої характеристики.

Головними структурними елементами анотації наукового джерела є:

  1.  вступ – вихідні дані джерела (назва, жанр, автор, місце і рік видання, структура, обсяг, ілюстрації);
  2.  основна частина – перелік ключових проблем опрацьованого джерела (можна за розділами, підрозділами, параграфами);
  3.  завершальна частина – актуальність і адресат джерела.

Показниками рівня якості анотації є стислість і точність інформації про першоджерело, а також оформлення відповідно до чинних мовних норм. Найпоширеніша помилка при складанні анотацій – надлишковість (повтор інформації, використання невдалих висловів, зайвих фраз, складних конструкцій). Наукова термінологія має бути загальноприйнятою.

В анотації можливі такі мовні кліше:

  1.  дані про автора: автор монографії, відомий український...;
  2.  жанр твору: монографія видатного дослідника; у навчальному посібнику розглядаються...; у збірнику наукових праць уперше представлено...; це перший в Україні підручник, у якому...;
  3.  характеристика видання: у посібнику подано програму, змістові модулі й теми, короткий словник...; навчальний посібник створено відповідно до сучасних концепцій; наводиться статистичний матеріал...; монографія присвячена сучасним проблемам лінгводидактичної підготовки; в монографії здійснено аналіз...; автор, аналізуючи (що?), зупиняється на...; у книзі вміщено наукові та науково-популярні студії, розвідки та навчальні розробки відомого мовознавця; головна увага звертається на...; робота завершується оглядом...; коротко викладається історія...; розкривається суть... тощо;
  4.  призначення: рекомендовано студентам, аспірантам, молодим ученим; для широкого кола читачів; розраховано на викладачів, аспірантів, студентів...; монографія адресована...; прислужиться усім, хто прагне ефективно використовувати мовний ресурс в усіх ділових ситуаціях....

Кожний автор, видавець намагається уникнути монотонності й одноманітності викладу, загострити увагу на сутності питань, викладених у книзі, тому в анотаціях пропонуються такі мовні кліше: систематизовано, розглянуто найактуальніші проблеми...; предметом особливої уваги є...; враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах...; викладені в підручнику положення проілюстровано...; книга побудована на нових концептуальних засадах мовної освіти в Україні; подано спеціальні завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу; особливу увагу приділено...; засвоєнню проблематики, наближенню знань до практичних потреб сприятимуть запропоновані завдання; подано зразок аналізу художнього твору з використанням структурного аналізу; теоретичні відомості проілюстровано прикладами з художньої літератури... .

Анотації, як правило, подають на початку книг.

Анотації на статті пишуть в лаконічній і конкретній науковій формі українською, російською та англійською мовами, вони відображають основний зміст і результати наукового дослідження. Після кожної анотації вміщують ключові слова відповідною мовою. Загальна кількість ключових слів – від трьох до десяти.

Реферування  аналітико-синтетичне опрацювання наукового джерела (статті, монографії тощо), аналіз його основних положень, фактів, результатів, висновків.

Реферат виконує інформаційну функцію (подає інформацію про певний документ) і пошукову (його використовують для пошуку конкретних тематичних документів та інформації).

Реферуючи наукове джерело, на етапі ознайомлювального читання з метою проведення оглядового аналізу читають заголовок, вступ (передмову), зміст тексту, висновки, анотацію. На етапі поглибленого аналізу тексту документа з’ясовують особливості об’єкта, можливість його практичного застосування, вивчають факти, нові ідеї й гіпотези, експериментальні дані, нові методики, переваги застосування запропонованого варіанта розв’язання проблеми. За потреби включають до реферату ілюстрації, таблиці, бібліографічні посилання.

Текст реферату складається, як правило, із трьох частин: вступу, основної і завершальної частин.

Вступ містить вихідні дані наукового джерела. Описуючи його, у вступі користуються такими зворотами: пропонована стаття (книга, монографія) подає детальний розгляд питань; тема статті становить значний інтерес...; вибір теми статті (дослідження) не випадковий...; на початку статті (дослідження) автор подає обґрунтування актуальності теми (проблеми, питання, ідеї)...; у статті узагальнюється досвід, обґрунтовується принцип...; у книзі описана методика...; у роботі аналізуються різні підходи до розв’язання проблеми....

В основній частині подають характеристику важливих положень тексту, тому доречне використання таких мовних кліше: аналізована книга складається з ... частин...; автор подає визначення (порівняльну характеристику, огляд, аналіз)...; автор зупиняється на таких проблемах, як...; дослідник детально з’ясовує історію виникнення (появи, становлення)...; автор детально досліджує причини (умови) виникнення...; особливу увагу автор приділяє коментуванню отриманих результатів...; важливе значення мають дані, що свідчать про...; автор вважає за необхідне навести додаткову аргументацію...; автор доводить..., заперечує...; у посібнику наведено низку прикладів, що ілюструють...; у статті (дослідженні) узагальнюється....

Завершальна частина містить загальні висновки до роботи. Мовні кліше цієї частини такі: у висновках автор наголошує, що...; викладене дає змогу автору дійти висновку про те, що...; слід наголосити, що... .

Для характеристики композиції тексту-джерела використовують слова узагальнено-абстрактного значення (огляд, підходи, погляди, основні положення, досвід); терміни, що позначають елементи структури наукового тексту (аргументація, доказ, ілюстрація, історична довідка, відомості, узагальнення, оцінка (результатів), висновки); слова, які більш точно, повно характеризують або оцінюють зміст окремих частин тексту-джерела, але не використані автором (недоліки, особливості, відмінності, аспекти, необхідність, сукупність, тенденції).

Елементами мовного оформлення реферату є:

  1.  цитування, тобто дослівне відтворення фрагментів первинного документа;
  2.  перефразування, що передбачає часткову зміну (скорочення, об’єднання, групування тощо) окремих фрагментів тексту первинного документа;
  3.  заміщення, тобто заміна фрагмента тексту (речення загалом чи його частини, словосполучення чи слова), якщо це не спотворює змісту документа, словами такі, подібні, вищезазначені, розглянуті попередньо;
  4.  опущення, що полягає у пропуску слова чи словосполучення на зразок ця стаття, відповідно, наприклад, зокрема без спотворення смислового змісту тексту реферату;
  5.  суміщення, коли два чи кілька речень, де є подібні елементи, накладають одне на одне, утворюючи складну конструкцію.

Текст реферату має вирізнятися конкретністю, чіткістю, лаконічністю, небажано використовувати громіздкі речення, через які важко сприймати зміст.

Підсумок. Отже, важливою складовою роботи з текстом є його переглядове, ознайомлювальне, поглиблене, аналітико-критичне читання. Успішність цих процесів залежить від сприймання й усвідомлення, необхідною передумовою яких є внутрішня мотивація. Осмислення сприйнятого залежить від віку, досвіду, фонових знань, творчого мислення читача. Унаслідок сприймання й усвідомлення відбувається розуміння тексту та його інтерпретація. Компресія наукового тексту через конспект, анотацію, тези, реферат дає змогу більш ефективно вичленувати блоки інформації і розкрити смислову структуру в тексті.

  1.  Основні правила бібліографічного опису джерел

Бібліографія – це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки чи техніки, якій присвячено основний зміст книги. Розрізняють бібліографію:

  1.  реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання;
  2.  рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;
  3.  як список використаної літератури – містить перелік книг, на які посилається автор.

Вибір автором певного типу бібліографії залежить від характеру та призначення видання.

Способи розташування бібліографічних відомостей:

  1.  алфавітний,
  2.  хронологічний,
  3.  тематичний (усередині тематичних рубрик слід дотримуватись алфавітного або хронологічного принципу розташування назв).

Укладають бібліографію відповідно до вимог державного стандарту.

Для уніфікації складання бібліографічного опису на міжнародному рівні, забезпечення можливості обміну результатами каталогізації розроблено новий національний стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», який набув чинності 1 липня 2007 року. Він є базовим для системи стандартів, правил, методичних посібників зі складання бібліографічного опису.

Новий національний ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 покликаний забезпечити впровадження сучасних автоматизованих технологій опрацювання документів, ведення інформаційних баз даних; ефективність пошуку та використання документів усіх видів і типів; результативний обмін бібліографічною інформацією між інформаційними службами, бібліотеками, видавцями і книготорговельними організаціями як усередині України, так і за її межами. Дотримання нових норм при створенні бібліографічної інформації дасть змогу адекватно подати документ у бібліографічному записі й створити якісний інформаційний продукт.

  1.  Оформлювання покликань

Невід’ємною складовою наукових робіт є посилання / покликання на наукові джерела.

Розрізняють два способи покликань:

  1.  Покликання – фрагмент наукової праці, у якому автор подає відомості про предмет свого дослідження, наявні в інших наукових джерелах.

Мета покликання – аргументувати, доповнити або проілюструвати власну думку фактами з інших наукових текстів; підтвердити чи спростувати чужу думку; порівняти різні підходи вчених щодо аналізованої проблеми, наприклад: Мова, – наголошував В.Гумбольдт, – це об’єднана духовна енергія народу, що дивовижним чином закріплена у відповідних звуках і в цьому вияві та через взаємозв’язок своїх звуків зрозуміла всім мовцям [1, с. 21].

У записі [1, с. 21] 1 указує на перше джерело в бібліографії, 21 – на його сторінку. Наявність покликань свідчить про наукову обізнаність автора, обґрунтованість положень запропонованого дослідження.

Необхідно подавати покликання на всі джерела чи матеріали згадані в науковому тексті.

  1.  Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення або коментаря, ставиться знак покликання (цифра з дужкою чи без неї або зірочка), який повторюється на початку самого покликання.

Знак «зірочка» використовується в тому випадку, коли покликань у роботі небагато і розміщуються вони переважно по одній на сторінці.

Якщо використовуються арабські цифри як знак покликання, то його нумерація може бути сторінковою (в межах однієї сторінки) чи наскрізною (через усю роботу).

Знаки покликань повинні бути однотипними в межах однієї роботи. Цифри й зірочки пишуться біля слова вгорі, без відступу між словом і знаком, проте після покликання відступ обов’язковий. Розділові знаки ставляться після знака покликання.

Правила оформлення тексту покликання.

  1.  Основний текст відділяється від тексту покликання горизонтальною рискою в 15 знаків.
  2.  Відокремлювальна риска відділяється від основного тексту півтора або двома інтервалами залежно від того, з яким інтервалом написано сам текст.
  3.  Текст покликання відділяється двома інтервалами від відокремлювальної риски.
  4.  Текст покликання пишеться через один інтервал з абзацу.
  5.  Якщо на сторінці декілька покликань, то кожне відділяють двома інтервалами.
  6.  Усі покликання друкуються на тій сторінці, до якої вони стосуються. Не бажано розривати покликання та переносити їх на іншу сторінку.

  1.  Реферат як жанр академічного письма. Складові реферату

Реферат – стислий виклад у письмовій формі суті певного питання або наукової проблеми, що включає огляд відповідних джерел. Реферат завжди має письмову форму і використовується для виголошення доповіді, підготовки наукового звіту, написання статті.

Види рефератів:

1) оглядовий – огляд і аналіз певного кола наукових джерел;

2) пошуковий – виклад змісту наукової роботи, що висвітлює відповідну інформацію та містить елементи самостійного пошуку;

3) автореферат – виклад результатів власного дослідження на здобуття наукового ступеня.

Робота над рефератом спрямована на вироблення в студентів вміння аналізувати, зіставляти та узагальнювати різні підходи, погляди; вміння розкривати своє ставлення до досліджуваних проблем, формувати на цій основі правильні обґрунтовані висновки.

Мета написання рефератів:

  1.  розширення кругозору студентів та поглиблення їх знань з того чи іншого предмета;
    1.  розвиток основних практичних умінь наукової роботи (дослідницькі вміння, вміння знаходити й працювати зі спеціальною літературою, складати список використаних джерел і оформлювати опрацьований матеріал);
    2.  формування гностичних (наукових) умінь;
    3.  оволодіння стилем наукового мовлення та етикою наукового диспуту.

Реферат традиційно виконується державною мовою обсягом не більше 10-15 сторінок, містить вступ, основну частину (2-3 пункти), висновки та список літератури (не менше, ніж 8-10 джерел).

  1.  Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті

Наукова стаття – вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обґрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи подальших напрацювань. Вона присвячена певній темі і розрахована на фахівців, які обізнані у цій темі.

Стаття друкується у фахових виданнях та наукових збірниках.

Друкують наукові статті у фахових часописах або в збірниках наукових праць. Обсяг наукові статті становить від 6 до 24 сторінок, тобто 0,35 – 1 друк. арк.

Наукові статті бувають:

  1.  повідомлювальні (інформують про нові результати дослідження),
  2.  оглядові (аналіз подій, явищ, зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки),
  3.  аналітичні (всебічний аналіз досить репрезентативних фактів, який виводить на розв’язання наукової проблеми),
  4.  дискусійні (про спірні питання).

Ознаками мови наукової статті є логічність, ясність, стислість, точність наукової термінології, вірогідність вихідної інформації, критичність у відборі фактів, доказовість змісту тексту, завершеність (цілісність розкриття одного або кількох питань), логічність і обґрунтованість висновків, наявність міркувань і покликань.

Структурними компонентами кожної статті є:

  1.  заголовок;
  2.  анотація й ключові слова (особливо для фахових видань);
  3.  текст статті;
  4.  література.

Композицію тексту статті складають:

  1.  вступ, який містить:

а) постановку проблеми, з’ясування її актуальності й науково-практичного значення;

б) аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання певної проблеми і на які опирається автор;

в) порушення невирішених раніше питань, яким присвячена стаття;

г) формулювання мети і завдань статті;

д) визначення методів дослідження;

е) акцент на джерельній базі дослідження;

  1.  основна частина, яку традиційно викладають з дотриманням принципу логічності й послідовності від простого до складного, від відомого до невідомого;
  2.  висновки;
  3.  перспективи подальшого вивчення проблеми.

Завершальним етапом написання наукової статті є її самоконтроль: остаточне вичитування, коригування змісту й списку літератури, виправлення граматичних і технічних огріхів.

  1.  Основні вимоги до виконання та оформлювання курсової, бакалаврської робіт

Курсова робота є одним із видів науково-дослідної роботи, самостійним навчально-науковим дослідженням студента. Виконання курсової роботи має за мету дати студентам навички проведення наукового дослідження, розвинути у них навички творчої самостійної роботи, оволодіння загальнонауковими і спеціальними методами сучасних наукових досліджень, поглибленим вивченням будь-якого питання, теми навчальної дисципліни.

Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи.

Процес виконання курсової роботи поділяється на декілька етапів:

  1.  вибір теми курсової роботи;
  2.  підготовка до написання курсової роботи;
  3.  складання плану роботи;
  4.  формування тексту курсової роботи;
  5.  оформлення роботи;
  6.  захист курсової роботи.

Тематика курсових робіт пропонується кафедрою, на якій проводиться дослідження. Студентам надається право вільного вибору теми. Вибираючи тему курсової роботи з тематики, запропонованої кафедрою, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі розробки курсової роботи, можливо було продовжити в подальших наукових пошуках.

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати суті дослідження. Виходячи з цього найбільш оптимальним варіантом назви курсових робіт можуть починатись зі слів «Обґрунтування…», «Розробка...», «Аналіз...».

У процесі підготовки до написання курсової роботи добираються й вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів, реферативних журналів, бібліографічних довідників. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання: газети, журнали, де можна знайти останні результати досліджень спеціалістів. Доцільним є дотримання загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитися з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), а потім – прикладною (інструктивними матеріалами, статтями про конкретні дослідження). Вивчення складних джерел (монографій) слід починати після опрацювання простіших (підручників).

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення передбачає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, наявність різних наукових поглядів і протиріч.

У процесі опрацювання літератури на окремих картках або аркушах роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати. При цьому слід обов’язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги, видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (номеру журналу), номеру сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаної літератури й зробити необхідні покликання на джерела в тексті курсової роботи.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану курсової роботи. План (зміст курсової роботи) вміщує: вступ; 3-4 взаємопов’язані й логічно побудовані питання, що дозволяють розкрити тему; висновки. Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом систематизації й обробки зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі формулюються висновки, добирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці). Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції.

Курсова робота повинна бути логічно побудованою й мати характер цілісного й завершеного самостійного дослідження. Традиційно курсова робота має описово-розрахунковий характер і складається зі вступу, основної частини й висновків.

Вступ. У вступі обґрунтовується актуальність вибраної теми, дається характеристика сучасного стану досліджуваної проблеми, визначається мета курсової роботи й завдання, вказується предмет та об’єкт дослідження, методи дослідження, джерельна база дослідження (фактаж, матеріал дослідження), наукова новизна, теоретичне значення, практична цінність роботи, структура роботи. У вступі варто також звернути увагу на рівень розробленості теми у вітчизняній та зарубіжній літературі, виділити дискусійні питання й невирішені проблеми. Рекомендований обсяг вступу 2-3 сторінки.

Категорійний апарат наукового дослідження (курсової й бакалаврської роботи) складає суттєву основу наукового пошуку, без виконання якого є неможливим творчий процес. Традиційними елементами вступу, а відтак і категорійного апарату всього дослідження є:

Концепція дослідження – система взаємопов’язаних наукових положень, котрі використовує дослідник для досягнення результату. Вона ґрунтується на загальноприйнятих теоріях певної наукової школи. Концептуальний зміст дослідження відображає низка закономірних понять, а не штучний набір окремих різнопланових тверджень. Саме слово «концепція» у тексті вступу не подають.

Тема відображає проблему в її характерних рисах, і таким чином окреслює межі дослідження, конкретизуючи основний задум та створюючи передумови успіху роботи в цілому.

Обґрунтування актуальності проблеми передбачає відповідь на питання чи важливою є проблема на сучасному етапі. Для цього необхідне висвітлення кількох позицій, зокрема посилання на документи, в яких указується на недостатність тих чи інших наукових знань, які потребують вирішення.

Об’єкт наукового дослідження – це сукупність зв’язків, відносин та якостей досліджуваного явища або загальна сфера пошуку, що знаходиться в полі зору дослідника.

Предмет дослідження більш конкретний та включає в себе аспект (ракурс) обраної проблематики, що підлягає безпосередньому вивченню в окремій роботі, установлюючи межі наукового пошуку в об’єкті.

Джерелом наукового дослідження можуть слугувати твори різних авторів (художні, публіцистичні, наукові), словники (тлумачні, етимологічні, синонімічні, фразеологічні, термінологічні), а також конкретні носії мови, якщо досліджуються особливості усного мовлення.

Мета дослідження формулюється коротко й точно, конкретизуючись у завданнях дослідження, та у змістовному відношенні виражає те основне, що повинен зробити дослідник.

Формулювання наукової новизни передбачає визначення рівня, вагомості серед наукових фактів та значущості як типу нового знання, концепції, що раніше не мали аналогів у науці та практиці.

Теоретична значущість є центральною характеристикою наукового дослідження в ракурсі перспективності, доказовості, концептуальності отриманих результатів.

Практична значущість характеризується реальними зрушеннями у навчанні, досягнутими завдяки впровадженню в навчальну практику результатів дослідження.

Основна частина роботи поділяється на 2-3 розділи, які можуть мати по кілька підрозділів. Усі ці розділи повинні бути логічно пов’язані між собою. Кожен розділ чи підрозділ повинен мати таку схему: короткий вступ, факти та їх опис, проведення дослідження на основі обраного наукового методологічного апарату, підведення підсумків. Висновки повинні нести наукову новизну чи особисту думку автора до уже відомого матеріалу як результату проведеного дослідження.

Заключна частина роботи – висновкице коротке резюме з усього змісту курсової роботи. Тут вміщуються висновки та рекомендації, що показують, якою мірою вирішено завдання й досягнуто мети, сформульованої у вступі. Обсяг заключної частини – 2-3 сторінки.

Невід’ємною частиною курсової роботи є список літератури, який містить перелік усіх джерел використаних у процесі роботи (не менше 20 джерел).

Окремі частини тексту, що мають самостійне значення, можуть бути вміщені в додатки. Рекомендований обсяг роботи не повинен перевищувати 30 друкованих аркушів.

Бакалаврська робота (випускна робота бакалавра) – кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою публічного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «бакалавр». Виконання бакалаврської роботи та її захист перед державною екзаменаційною комісією є перевіркою підготовки фахівця до самостійної діяльності з обраної спеціальності, його здатності самостійно аналізувати стан проблем у певній галузі науки, розробляти необхідні пропозиції.

Бакалаврська робота має відповідати таким вимогам:

  1.  бути актуальною, мати новизну, виконуватись на рівні сучасних досягнень науки і техніки;
  2.  бути спрямованою на вирішення практичних завдань майбутньої діяльності;
  3.  стимулювати у студентів творчий пошук нових пріоритетних наукових рішень;
  4.  містити огляд наукових і методичних праць, пов’язаних з темою дослідження;
  5.  виконуватися в руслі наукових досліджень керівника, кафедри та інших наукових підрозділів закладу;
  6.  узагальнювати і розвивати науково-дослідницькі вміння студента;
  7.  свідчити про коректне ставлення студента до використання результатів аналізу та опублікованих матеріалів інших авторів, тобто містити посилання на використані джерела із вказівкою прізвища й ініціалів автора, назви праці, видавництва, місця і року видання, сторінки. Роботи без посилань на джерела використаного матеріалу до захисту не допускаються.

До змістової частини дипломної роботи ставляться такі вимоги:

  1.  чітка характеристика предмета, об’єкта, мети, завдань, методів дослідження, логічна побудова викладеного матеріалу, опис і аналіз проведених автором експериментів;
  2.  аналіз монографічної і періодичної літератури з теми дослідження;
  3.  вивчення і характеристика історії досліджуваної проблеми чи окремих питань, практичного стану, а також передового досвіду;
  4.  повнота розкриття теми дослідження;
  5.  узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Обсяг бакалаврської роботи становить 50–60 сторінок комп’ютерного набору. Її структура передбачає наявність титульного аркуша, змісту, вступу, теоретичної частини і практичної, висновків, списку використаної літератури, сприску джерел фактичного матеріалу, додатків. Текст має бути поділений на окремі розділи й підрозділи.

У більшості випадків бакалаврська / дипломна робота є поглибленою розробкою теми курсової роботи студента.

Основними завданнями виконання бакалаврської / дипломної роботи є:

  1.  закріплення та поглиблення теоретичних знань та набуття умінь самостійного вирішення конкретних завдань;
  2.  набуття умінь самостійного аналітичного опрацювання та обґрунтування конкретних проблем певної галузі;
  3.  розвиток умінь студента самостійно систематизувати та аналізувати літературу з теми, оволодіння методикою досліджень узагальнень та логічного викладу матеріалу.

Загальними вимогами до бакалаврської / дипломної роботи є:

  1.  цільова спрямованість;
  2.  чітка побудова;
  3.  логічна послідовність викладу матеріалу;
  4.  глибина дослідження і повнота висвітлення питань;
  5.  переконливість аргументацій;
  6.  стислість і точність формулювань;
  7.  конкретність викладу результатів роботи;
  8.  доказовість висновків і обґрунтування рекомендацій;
  9.  грамотне оформлення.

Бакалаврська / дипломна робота повинна бути виконана державною мовою. У ній не повинно бути переписаних з підручників положень і формулювань, а допускаються лише покликання на них.

Увесь процес роботи над дослідженням поділяється на такі основні етапи: підготовчий; етап роботи над змістом; етап апробації; заключний етап; захист бакалаврської роботи.

Підготовчий етап складається з:

  1.  вибору теми роботи,
  2.  обґрунтування актуальності,
  3.  ознайомлення з основними літературними джерелами з теми роботи,
  4.  збір фактажу та його карткування,
  5.  формування робочої картотеки,
  6.  вивчення й конспектування чи реферування матеріалу,
  7.  визначення методів дослідження,
  8.  укладання попереднього плану роботи.

Бакалаврська / дипломна робота повинна бути оформлена відповідно до плану і правильно грамотно виконана.

Структура бакалаврської / дипломної роботи повинна бути такою:

  1.  титульний аркуш (назва міністерства, назва навчального закладу, назва кафедри, тема, прізвище, ім’я, по батькові студента, науковий ступінь та вчене звання, ПІБ наукового керівника, місто й календарний рік написання роботи);
  2.  анотація (щонайменше двома мовами: українською й англійською), яка не нумерується;
  3.  зміст (кожен пункт змісту супроводжується номером сторінки, на якій він уміщений);
  4.  перелік умовних позначень (за необхідності);
  5.  вступ;
  6.  основна частина з 3-4 розділами та декількома підрозділами до них;
  7.  загальні висновки;
  8.  список використаних джерел (не менше 50 джерел);
  9.  додатки (за необхідності).

У вступі слід коротко викласти оцінку сучасного стану наукової проблеми, новизну теми, сформулювати актуальність, зв’язок з науковими програмами, а також вказати мету роботи, об’єкт і предмет дослідження, обрані методи, наукову новизну, практичну значущість, розкрити значущість отриманих результатів.

В основній частині, поділеній на окремі розділи, викладають зміст теми дослідження. В кожному розділі повинна бути завершеність змісту, головна ідея, а також тези, підтверджені фактами, думками різних авторів, результатами експерименту, аналітичних даних практичного досвіду. Думки мають бути пов’язані між собою логічно, увесь текст має бути підпорядкований одній головній ідеї. Кожний висновок повинен логічно підкріпляти попередній, один доказ випливати з іншого.

До кожного розділу необхідно зробити висновки, а після закінченні роботи – формулюються загальні висновки до всієї роботи загалом. У висновках необхідно наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів дослідження, викласти рекомендації щодо їх використання. Загальні висновки не повинні дублювати часткові висновки до кожного розділу.

Етап апробації бакалаврської / дипломної роботи передбачає виступи на студентських науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях кафедри, на заняттях гуртка чи проблемної групи, виступи на засіданнях методоб’єднань під час педагогічної практики в школі, публікації статей / тез у фахових / нефахових виданнях тощо.

На заключному етапі передбачається уточнення вступу та формування висновків до роботи, оформлення списку літератури та додатків, редагування тексту. Також у цей час відбувається ознайомлення наукового керівника з остаточним текстом дослідження, рецензування роботи кандидатом чи доктором наук, написання тексту доповіді для захисту роботи.

Етап захисту, окрім виступу з доповіддю, передбачає також участь у науковій дискусії – відповіді на запитання членів ДЕК та присутніх на захисті.

Технічне оформлення роботи

Курсова / бакалаврська / дипломна робота – це офіційний документ, який друкується за допомогою комп’ютера на одній стороні білого паперу формату А4, міжрядковий інтервал – 1,5 (до 30 рядків на сторінці), шрифт Tims New Roman.

Поля у таких видах робіт складають: ліве – 3 см, праве – 1 см, верхнє та нижнє – 2 см.

Нумерація сторінок ведеться арабськими цифрами і починається зі сторінки, на якій вміщено ЗМІСТ. Цифра, яка позначає номер сторінки, вміщується у правому верхньому кутку. Першою сторінкою роботи вважається титул, який не нумерується.

Структурні елементи ЗМІСТ, ВСТУП, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, СПИСОК ДЖЕРЕЛ ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ, ДОДАТКИ, РОЗДІЛ 1, РОЗДІЛ 2 (НАЗВА РОЗДІЛУ) друкують великими літерами напівжирним шрифтом симетрично до тексту.

Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ, після цифри крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу:

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ЕКСПРЕСИВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

Існує інший спосіб оформлення: з абзацу пишуть слово «розділ» та його номер, ставлять крапку і в тому ж рядку вказують назву розділу:

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ЕКСПРЕСИВНИХ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

Заголовки підрозділів друкують напівжирним шрифтом з абзацного відступу маленькими літерами, крім першої. Крапку в кінці заголовка не ставлять.

Розділи, підрозділи, пункти нумерують арабськими цифрами, розділяючи їх крапкою, наприклад: 1.2.3. – третій пункт другого підрозділу першого розділу); у цьому ж рядку йде заголовок пункту.

Не можна розміщувати назву в нижній частині сторінки, якщо після неї йде лише один рядок тексту.

Відстань між заголовком та основним текстом (за винятком заголовка пункту й підпункту) повинна дорівнювати 2 інтервалам.

Список використаних джерел укладається суворо в алфавітному порядку.

  1.  Рецензія, відгук як критичне осмислення наукової праці

Керівництво курсовими, бакалаврськими та дипломними роботами доручають кваліфікованим викладачам (професорам, доцентам) ВНЗ.

Обов’язки наукового керівника курсової (бакалаврської, дипломної) роботи:

  1.  надавати допомогу при виборі теми, розробці плану курсової , бакалаврської чи дипломної роботи; доборі літератури, методології та методів дослідження та ін.;
  2.  аналізувати зміст роботи, висновки й результати дослідження;
  3.  визначати поетапні терміни виконання роботи;
  4.  контролювати виконання бакалаврських та курсових робіт;
  5.  доповідати на засіданні кафедри про виконання та завершення роботи;
  6.  дати відгук на роботу;
  7.  рекомендувати до затвердження на засіданні кафедри рецензента (для бакалаврських і дипломних робіт).

Автор бакалаврської / дипломної роботи повинен отримати на неї письмовий відгук наукового керівника та рецензію від провідного спеціаліста.

Обидва документи починаються із заголовка, у якому вказують основні вихідні дані: назва виду документа (відгук, рецензія), вид наукової роботи (дипломна / бакалаврська робота), курс навчання студента, назва факультету і навчального закладу, прізвище, ім’я та ім’я по батькові виконавця роботи, назву роботи (інколи місто, рік і кількість сторінок роботи).

Відгук наукового керівника курсової / бакалаврської / дипломної роботи пишеться (друкується) у довільній формі. У ньому зазначається таке:

  1.  актуальність теми;
  2.  ступінь наукового і практичного значення роботи;
  3.  рівень підготовки молодого науковця до виконання професійних обов’язків;
  4.  ступінь самостійності у виконанні роботи;
  5.  новизна поставлених питань та оригінальність їх вирішення;
  6.  композиційна структура роботи;
  7.  якісна й кількісна характеристика зібраного й проаналізованого матеріалу;
  8.  вміння використовувати літературу;
  9.  ступінь оволодіння методами дослідження;
  10.  повнота та якість розробки теми;
  11.  логічність, послідовність, аргументованість, літературна грамотність викладення матеріалу;
  12.  можливість практичного застосування результатів роботи або окремих її частин;
  13.  висновок про те, якою мірою праця відповідає вимогам, що ставляться перед кваліфікаційними роботами.
  14.  пропонована оцінка роботи (відмінно, добре, задовільно, незадовільно).

Рецензію на дипломну роботу надає спеціаліст-практик відповідної кваліфікації. Вона теж складається в довільній формі, може висвітлювати ті ж питання, що й відгук керівника. Особливу увагу в ній слід звернути на таке:

  1.  актуальність теми;
  2.  вміння застосовувати теоретичні знання для вирішення конкретних практичних завдань;
  3.  наявність у роботі особистих пропозицій і рекомендацій, їх новизна, перспективність, практична цінність;
  4.  достовірність результатів і обґрунтованість висновків;
  5.  стиль викладу та оформлення роботи;
  6.  стан грамотності та якість оформлення дослідження (граматичні, стилістичні й технічні невправності);
  7.  недоліки роботи, запитання й зауваження до окремих положень роботи;
  8.  рекомендовану оцінку.

Рецензент, як і науковий керівник, оцінює наукову роботу. Рецензію можна й не завершувати оцінкою, якщо остання випливає зі змісту відгуку або рецензії.

Підсумок. Отже, в науковому стилі діють суворі стильові норми, порушення яких свідчить про низький рівень мовно-наукової культури автора. Щоб уникнути цього, необхідно дотримуватися всіх основних вимог стилю і конкретного його жанру.

  1.  Науковий етикет

Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового стилю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вираження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні, чинники.

Мовний етикет має велике значення в комунікації науковців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілкуються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні – у науково-навчальному підстилі тощо.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами – інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

У наукових текстах (і в усному мовленні) потрібно вживати авторське «ми»: на наш погляд, вважаємо, ми переконані, ми дотримуємось іншої класифікації.

Зауваження висловлюють за допомогою таких мовних формул, які ніби «стирають» певну категоричність (це вияв наукового такту): однак, на нашу думку, аналіз... виграв би, якби науковець послідовніше розрізняв..., очевидно, помилково.., хотілося б...

Традиційними для наукового етикету є формули: 

  1.  етикетні вислови, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціалізованої вченої ради, державних екзаменаційних комісій): Глибокоповажаний голово спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії! Глибокоповажані члени спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії! Шановні колеги!
  2.  вислови подяки членам спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії, опонентам / рецензентам: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії – членові-кореспонденту Академії наук України, доктору філологічних наук…. Сердечно дякую офіційним опонентам / рецензентам: докторові філологічних наук, професору .... кандидатові філологічних наук, доценту … Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема професорові .., доцентові.., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вченої ради / державної екзаменаційної комісії за участь в обговоренні роботи.
  3.  вітання: а) з колегами: Доброго дня! Здрастуйте!; б) учасників конференції керівник може привітати так: Радий Вас вітати в нашому місті!; в) свого колегу можна привітати словами: Моє шанування! (звучатиме більш урочисто); г) зі студентами: Доброго дня! Здрастуйте!;
  4.  прощання: До побачення! До зустрічі! До наступної лекції!;
  5.  подяка: а) після закінчення наукової доповіді чи лекції: Дякую за увагу! Дякую за запитання!; б) при захисті наукової роботи, виступі на конференції: Дякую за слушні зауваження!; в) людям, які допомагали, консультували під час створення праці: У роботі над книгою неоціниму допомогу авторові подали члени наукового семінару ….
  6.  під час полеміки, заперечення чи висловлювання побажання щодо точок зору інших: а) нейтральна позиція автора (проста констатація поглядів інших учених): зазначив, запропонував, наголошував, займався; б) схвалення позиції інших авторів: слушний / слушно, справедливий / справедливо, без сумніву, безперечно; в) несприйняття автором позиції інших авторів: не можемо погодитися, наші погляди на цю проблему дещо інші, навряд чи можна так категорично стверджувати.

Мовний етикет наукових конференцій, симпозіумів, круглих столів, дискусій, лекцій тощо регулює мовну поведінку чітко окресленого кола учасників таких наукових заходів. Сучасні формули звертань, запитань, відповідей, подяк, якими послуговуються вчені, відзначаються уніфікованістю і стереотипністю вживання.

Починаючи виступ, звертаються до присутніх: Шановний голово (ректоре, директоре), шановні члени координаційної ради ... Шановні учасники науково-практичної конференції... Шановні пані і панове ... Шановне товариство ... Після цього називають тему чи мету свого виступу (доповіді) й переходять до викладу його змісту.

Посилаючись на інші виступи, вживають фрази: як (слушно, справедливо) зазначив, запропонував, сказав, стверджує (називається прізвище промовця) ...

Перш ніж відповідати на запитання чи зауваження, потрібно сказати: Дякую за запитання! Дякую за зауваження! Під час обговорення чи дискусії доречними будуть вислови: Слушною є думка... Без сумніву, Ви маєте рацію, але ... Ваші міркування є слушними, проте... Навряд чи можна погодитись із твердженням, що ... Я не зовсім можу погодитись із тим ... на наш погляд... На мою думку ... Ми переконані, що ... Я вважаю, що ... Я виходжу з того, що ...

Закінчуючи виступ, кажуть: Дякую за увагу! Дякую за прихильне ставлення до мене! Дякую за слушні зауваження і запитання! Автор складає щиру подяку (називаються прізвища осіб) за цінні зауваження й поради!

Підсумок. Мовний етикет визначається формою наукового спілкування, його різновидом, жанром; він узгоджується структурою наукового тексту; вибір етикетної формули не залежить від віку, характеру взаємин науковців, місця й часу їх спілкування.

Запам’ятайте формули мовного етикету:

Вагомі наукові здобутки...

Заслугою автора ...

Слушною є думка...

Слушно вважати, що...

Справедливе твердження ...

Справедливо стверджувати...

Без сумніву, Ви маєте рацію ...

Безперечно, ваші міркування...

Дякую за увагу!

Дякую за прихильне ставлення до мене! Дякую за запитання!

Дякую за слушні доповнення і запитання!

Складаємо щиру подяку ... за цінні зауваження й поради ...

Ми ладні погодитись у цьому радше з ...

Краще було б ...

На наш погляд, на нашу думку ... Ми дотримуємось іншої класифікації…


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84854. Слова, які називають ознаки предметів (прикметники). Роль прикметників у мовленні 54 KB
  Мета: Познайомити учнів з лексичним значенням слів, які називають ознаки предметів, формувати вміння ставити до них запитання, добирати їх. Розвивати увагу, спостережливість, інтерес до навчання, мову учнів, виховувати старанність.
84855. Урок розвитку звязного мовлення. Мову рідну я вивчаю, її люблю, не забуваю. Рідну мову буду знати,берегти і поважати. Іменники у нашому мовленні 42.5 KB
  Іменники у нашому мовленні Мета: закріпити та розширити уявлення дітей про слова назви предметів та явищ вправляти у вживанні іменників у мовленні; донести до дітей думку що рідна мова займає гідне місце серед мов світу сприяти збагаченню та активізації словника школярів; виховувати інтерес до вивчення української мови почуття гордості за рідну мову. А ви скільки мов знаєте Українську дехто російську англійську Спробуйте перекласти українською мовою слова: Я очень люблю свой родной город. Вслухайтеся як звучать слова: кохання...
84856. Слова – назви предметів (узагальнюючий урок-дослідження) 123.5 KB
  Повторити і поглибити знання учнів про слова, які є назвами предметів, використавши елементи мовного дослідження; удосконалювати вміння розпізнавати ці слова серед інших слів. Закріпити правопис імен, прізвищ, по батькові людей; кличок тварин; назв міст, сіл, річок.
84857. Власні і загальні іменники 109.5 KB
  Мета: розкрити поняття «власні» та «загальні» іменники, вчити розрізняти власні іменники від загальних, працювати з деформованими реченнями, розвивати навички розрізнювати іменники серед інших частин мови, розвивати навички каліграфічного письма, інтерес до предмету; виховувати повагу до професії кухаря.
84858. Позначення м’якості приголосних перед О знаком м’якшення (Ь). Перенос слів із Ь 68.5 KB
  Мета. Виробляти в учнів навички літературної вимови і правильного написання слів із м’якими приголосними звуками, які пом’якшує знак м’якшення; вчити позначати м’якість приголосних перед o та переносити слова зі знаком м’якшення; розвивати усне й писемне мовлення учнів...
84859. Уявлення про слова, які виражають ознаки предметів 44 KB
  Ознайомити учнів з лексичним значенням слів, які відповідають на питання який?, яка?, які? Формувати вміння ставити питання до слів; впізнавати предмет за його ознаками; засвоювати правопис нових слів; розвивати мовлення; виховувати любов до рідної мови.
84860. Письмовий твір на основі власних спостережень «Перші кроки весни» 42.5 KB
  Мета: Вчити дітей спостерігати за змінами в природі навесні, встановлювати причинно – наслідкові залежності між явищами живої і неживої природи, писати зв’язні висловлювання. озвивати вміння викладати свої думки, збагачувати словниковий запас учнів.
84861. Текст-опис весняної квітки 154 KB
  Мета: вчити учнів самостійно складати текст-опис за поданими запитаннями, малюнком та власними спостереженнями; збагачувати словниковий запас; розвивати зв’язне мовлення, спостережливість, мислення; виховувати бережне ставлення до природи.