27696

Понятие, содержание и значение субъективной стороны преступления. Её обязательные и факультативные признаки. Субъективное вменение как предпосылка уголовной ответственности

Доклад

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Субъективная сторона это внутренняя сторона преступления определяющая психическое отношение виновного лица к совершенному им общественно опасному деянию и к его наступившим общественно опасным последствиям. Субъективная сторона преступления имеет важное юридическое значение: она позволяет отграничить одно преступление от других смежных составов преступлений; субъективная сторона преступления позволяет разграничить составы преступлений сходных по объективным признакам например ст. 105 и 109 УК РФ; субъективная сторона преступления...

Русский

2013-08-20

38.5 KB

9 чел.

Понятие, содержание и значение субъективной стороны преступления. Её обязательные и факультативные признаки. Субъективное вменение как предпосылка уголовной ответственности.

1. Субъективная сторона - это внутренняя сторона преступления, определяющая психическое отношение виновного лица к совершенному им общественно опасному деянию и к его наступившим общественно опасным последствиям.

Субъективная сторона преступления имеет важное юридическое значение:

- она позволяет отграничить одно преступление от других смежных составов преступлений;

- субъективная сторона преступления позволяет разграничить составы преступлений, сходных по объективным признакам (например, ст. 105 и 109 УК РФ);

- субъективная сторона преступления позволяет определить характер ответственности и размер наказания с учетом условий, изложенных в ст. 61, 62 и 64 УК;

- содержание субъективной стороны преступления в значительной мере влияет на выбор судом конкретной меры наказания виновному;

- факультативные признаки субъективной стороны могут быть обстоятельствами, смягчающими или отягчающими наказание.

2. Обязательные и факультативные признаки.

Субъективная сторона преступления раскрывается через такие юридические признаки как вина, мотив, цель, эмоциональное состояние лица в момент совершения преступления. Несмотря на различное содержание этих признаков, все они органически взаимосвязаны и объединены в одну группу, образующую субъективную сторону преступления, потому что они характеризуют процессы, происходящие в психике человека, совершающего преступление. Вместе с тем они обладают определенной самостоятельностью и имеют различное уголовно-правовое значение.

Вина является обязательным признаком любого преступления. При отсутствии вины ни одно лицо не может быть привлечено к уголовной ответственности, независимо от того, какое общественно опасное деяние имело место быть.

Мотив, цель и эмоции являются факультативными признаками субъективной стороны. Однако, законодатель при описании конкретных составов преступлений может учитывать их и называть в диспозиции статьи. В этом случае они становятся обязательными и влияют на квалификацию. Если мотив, цель и эмоции не указаны в диспозиции уголовно-правовой нормы, то они могут быть учтены судом при оценке общественной опасности деяния и назначении наказания.

1) Вина — это психическое отношение лица к совершенному им общественно опасному деянию, предусмотренным уголовным законом, и наступившим общественно опасным последствиям.

Составными элементами такого отношения являются сознание и воля. Интеллект и воля образуют содержание вины. Понятие вины предполагает выделение интеллектуальных и волевых признаков. Интеллектуальный признак предполагает осознание лицом общественно опасного характера совершаемого деяния, объекта, т.е. фактическую сторону своего поведения. В материальных составах преступления интеллектуальный признак включает также и предвидение возможности или неизбежности наступления общественно опасных последствий, а следовательно, и правильное развитие причинной связи между деянием и последствием.

Сущность волевого признака при совершении умышленных преступлений заключается в сознательной направленности действий на достижение поставленной цели, а при неосторожных преступлениях — в неосмотрительности, нерадивости, проявленных лицом в поведении, предшествующем наступлению преступных последствий.

2) Мотив преступления — это внутренние побуждения человека, которые вызывают у него решимость совершить общественно опасное деяние и которыми оно руководствуется при его совершении.

3) Цель преступления — это результат, к которому стремится лицо при совершении преступления.

Мотив и цель в отношении общественно опасных последствий имеют место только в умышленных преступлениях. В составе неосторожных преступлений мотива и цели нет и быть не может.

4) Эмоции представляют собой особое состояние психики, переживания лица в связи с совершенным преступлением (например, убийство, совершенное в состоянии аффекта).

Форма вины — это установленное уголовным законом сочетание интеллектуального и волевого элементов психического состояния субъекта преступления, характеризующих его отношение к деянию и последствиям. Различные сочетания интеллектуального и волевого признака, предусмотренные уголовным законом, образуют две формы вины:

1) умысел;

2) неосторожность.

1) Умысел – осознание виновным сущности совершаемого деяния, предвидение его последствий и наличие воли, направленной к его совершению.

А) прямой: лицо сознаёт общественную опасность своих действий или бездействия, предвидит возможность или неизбежность наступления общественно опасных последствий (интеллектуальный момент) и желает их наступления (волевой момент)

Б) косвенный: виновный предвидит не закономерную неизбежность, а лишь реальную возможность наступления последствий в данном конкретном случае. С точки зрения волевого элемента виновный не желает, но сознательно допускает их наступление или относится к ним безразлично.

Предвидение — это мысленное представление лица о том вреде, который в результате его деяния будет причинен интересам, охраняемым уголовным законом. Предвидение последствий при умысле носит конкретный характер, когда лицо предвидит неизбежность наступления последствий.

2) Неосторожность – это одна из форм вины, характеризующаяся легкомысленным расчётом на предотвращение вредных последствий деяния лица, либо отсутствием предвидения наступления таких последствий

А) легкомыслие - виновный предвидит возможность наступления общественно опасных последствий (интеллектуальный момент схож с косвенным умыслом), не желает их наступления, и без достаточных оснований самонадеянно рассчитывает на их предотвращение (волевой момент). При этом лицо не расценивает свои действия как общественно опасные, хотя и осознаёт, что они нарушают определённые правила предосторожности

Б) небрежность - виновный не предвидит возможность наступления общественно опасных последствий, хотя должен был и мог их предвидеть.

3. Субъективное вменение – принцип уголовного права, содержание которого заключается в том, что юридически значимыми и способными повлечь применение мер ответственности являются лишь те обстоятельства деяния, которые осознавались лицом, совершившим деяние.

Если виновный совершил изнасилование, ошибочно считая потерпевшую несовершеннолетней (хотя на самом деле ей уже исполнилось 18 лет), он будет нести ответственность за покушение на изнасилование несовершеннолетней.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83560. Міжнародна відповідальність за шкідливі наслідки дій, не заборонених міжнародним правом 38.27 KB
  До першої відносять конвенції про цивільну відповідальність в яких розглядають питання відповідальності оператора а в деяких випадках відповідальності держави з позиції матеріальних та процесуальних норм. Такі договори стосуються питань навігації нафти ядерних матеріалів: Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1969 р. до неї Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду спричинену при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним залізничним та внутрішнім водним транспортом 1989 р.
83561. Поняття та джерела міжнародного кримінального права 36.45 KB
  В літературі зустрічаються різні концепції міжнародного кримінального права. Лукашук визначав міжнародне кримінальне право як галузь міжнародного публічного права принципи і норми якої регулюють співпрацю держав і міжнародних організацій в боротьбі зі злочинністю. При будьякому підході слід відмітити головну особливість міжнародного кримінального права а саме встановлення прямої кримінальної відповідальності фізичних осіб за порушення найбільш важливих норм міжнародного права.
83562. Відповідальність фізичних осіб за міжнародним кримінальним правом 37.97 KB
  Такі злочини прямо повязані з міжнароднопротиправними діяннями держав. До них відносяться злочини проти миру і безпеки людства. За злочини проти миру і безпеки людства міжнародні злочини фізичні особи можуть бути притягнені до відповідальності міжнародним трибуналом або судом держави. На відміну від міжнародних злочинів злочини міжнародного характеру це протиправні діяння які зазіхають на міжнародні відносини міжнародний правопорядок тобто зачіпають інтереси декількох держав але вчиняються індивідами поза звязком з політикою якої...
83563. Міжнародні кримінальні суди: міжнародні кримінальні трибунали ad hoc і постійний Міжнародний суд 37.84 KB
  До юрисдикції трибуналу відносилися злочини проти миру військові злочини і злочини проти людяності. і додатках до них а також геноцид і злочини проти людяності. У Статуті трибуналу по Руанді йшлося про злочини проти людяності а також про порушення норм що стосується конфліктів неміжнародного характеру як вони відображені в Женевських конвенціях 1949 р. Міжнародного кримінального суду як постійного органу що має юрисдикцією відносно осіб відповідальних за найсерйозніші злочини які викликають заклопотаність міжнародного співтовариства.
83564. Міжнародна співпраця в боротьбі із злочинністю 36.13 KB
  Важливою формою міжнародної співпраці в боротьбі із злочинністю є надання правової допомоги в кримінальних справах. Правовою основою такої співпраці є багатосторонні конвенції наприклад Європейська Конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах 1959 р. і двосторонні міжнародні договори наприклад Договір між Україною та Сполученими...
83565. Поняття, цілі та принципи права міжнародної безпеки 36.29 KB
  Право міжнародної безпеки галузь міжнародного права принципи і норми якої регулюють взаємодію суб\'єктів в цілях забезпечення миру і безпеки. Безпека кожної держави залежить від безпеки всіх тому скорочення озброєння до рівня необхідного для самооборони і участі в колективних миротворчих діях стало вимогою часу. Сучасна система безпеки охоплює не тільки військові та політичні але також і інші аспекти економічні екологічні гуманітарні і зрозуміло правові.
83566. Загальна колективна безпека. Право на самооборону та гуманітарна інтервенція 37.54 KB
  Колективна безпека це система спільних дій держав та або міжнародних організацій з метою підтримання міжнародного миру та безпеки попередження або припинення за допомогою адекватних та легітимних засобів актів агресії. Залежно від рівня створення систем колективної безпеки розрізняють два їх види загальну універсальну та регіональні системи колективної безпеки. Основи загальної колективної безпеки заклав Статут ООН. Характерною рисою системи безпеки ООН перш за все є попередження загрози миру шляхом створення і підтримки усесторонньої...
83567. Регіональні міжнародні організації у системі колективної безпеки. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Організація Північноатлантичного договору 37.3 KB
  Організація з безпеки і співробітництва в Європі Організація Північноатлантичного договору Статут ООН містить спеціальний розділ VIII про регіональні угоди і органи для вирішення питань що відносяться до підтримки миру і безпеки на регіональному рівні. Рада Безпеки заохочує мирне вирішення суперечок в рамках таких угод і органів. Без повноважень Ради Безпеки вони не можуть вчиняти примусові дії за винятком тих що здійснюються в порядку колективної самооборони.
83568. Заходи зміцнення довіри. Міжнародний контроль 36.51 KB
  Заходи зміцнення довіри порівняно новий елемент системи міжнародної безпеки. Першими міжнародноправовими актами з даного питання можна вважати Угоди між СРСР і США про заходи щодо зменшення небезпеки виникнення ядерної війни 1971 р. Саме поняття заходи зміцнення довіри було введено в обіг Заключним актом НБСЄ 1975 р. Заходи довіри розроблялися і Генеральною Асамблеєю ООН.