2836

Трудові ресурси сільського господарства, склад і класифікація трудових ресурсів

Контрольная

Политология и государственное регулирование

Трудові ресурси сільського господарства, склад і класифікація трудових ресурсів Трудові ресурси як фактор економічного розвитку держави Трудові ресурси – специфічний і найважливіший із усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного роз...

Украинкский

2012-11-12

102.5 KB

61 чел.

Трудові ресурси сільського господарства, склад і класифікація трудових ресурсів

Трудові ресурси як фактор економічного розвитку держави

Трудові ресурси – специфічний і найважливіший із усіх видів економічних ресурсів. Як фактор економічного розвитку людські ресурси – це працівники, що мають визначені професійні навички і знання і можуть використовувати їх у трудовому процесі.

Специфіка трудових ресурсів у порівнянні з іншими факторами економічного розвитку полягає в тому, що:

1)    люди не тільки створюють, але і споживають матеріальні і духовні цінності;

2)    багатогранність людського життя не вичерпується лише трудовою діяльністю, а, отже, щоб ефективно використовувати людську працю, необхідно завжди враховувати потреби людини як особистості;

3)    науково-технічний прогрес і гуманізація громадського життя стрімко збільшують економічну роль знань, моральності, інтелектуального потенціалу й інших особистих якостей працівників, що формуються роками і поколіннями, розкриваються людиною лише в сприятливих умовах.

В залежності від цілей дослідження трудові ресурси характеризуються різними соціально-економічними категоріями. В економіці праці в першу чергу використовуються такі з них: населення, економічно активне населення, економічно неактивне населення, людський капітал.

Населення – це сукупність людей, що проживають на деякій території, всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів.

Разом з тим населення-це те джерело, той “матеріал”, з якого утворюються всі інші групування людей (наприклад, ті, що в економіці праці означаються економічно активним населенням). Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це є предметом дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносин і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, у відповідності з якою населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне.

Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населення  складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко визначені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю-це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві -- не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначенні МОП — це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне населення за методикою МОП - це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

Ø учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

Ø особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

Ø особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

Ø особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

Ø особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

Ø інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

- нема голосів (3810 відвідувань)

Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу

Нема коментарів для цієї книги

НазадТрудові ресурси як фактор виробництва

Трудові ресурси, як економічна категорія відображає працездатну частину населення, яка характеризується фізичними та розумовими здібностями до праці. Тобто, практично трудові ресурси включають в себе як зайнятих економічною діяльністю людей (в різних галузях), так і не зайнятих, але, які можуть працювати.

Структура трудових ресурсів включає такі компоненти як: стать, вік, освіта, місце проживання, професія, національність і мова, релігія, зайнятість за сферами. Сучасна система класифікації трудових ресурсів ґрунтується на розгляді економічно активного та економічно неактивного населення, співвідношення між яким залежить від соціальних, економічних та демографічних процесів.

Основним критерієм при визначенні статусу в зайнятості являється ступінь економічного ризику, елементом якого є вид взаємин особи, наділеної певними повноваженнями, з працівниками підприємства чи іншими особами. Групи за статусом в зайнятості визначаються з урахуванням розбіжностей між роботою за наймом і роботою на власному підприємстві (самозайняті).

До самозайнятих відносяться: роботодавці; особи, що працюють на індивідуальних засадах; члени колективних підприємств; неоплачувані працівники сімейних підприємств.

В системі трудових ресурсів особливе місце відводиться трудовому потенціалу, як інтегральній оцінці кількісних і якісних характеристик економічно активного населення. Трудовий потенціал – це сукупні трудові можливості, які уже сформовані і наявні зараз, а також ті, які передбачаються на перспективу і формуються у певних виробничих відносинах і умовах відтворення.

Основою трудового потенціалу аграрного сектора є сільське населення працездатного віку.

Розрізняють кількісні і якісні характеристики трудового потенціалу. Кількісна сторона представлена чисельністю працездатного населення, безробітних і статево-віковою структурою, а якісна – сукупністю демографічних, інтелектуальних, психофізіологічних, освітньо-кваліфікаційних та інших характеристик.

Складовою трудового потенціалу є робоча сила, що відображає здатність людини до праці, сукупність її фізичних і духовних якостей, які використовуються нею у процесі виробництва будь-якої споживчої вартості. Грошовим виразом вартості робочої сили є її ціна, яка має визначатися на ринку праці за економічними законами. Нижньою межею коливання ціни робочої сили є її вартість, а верхня межа обмежується величиною заново створеної вартості. Заробітна плата виступає як перетворена форма вартості і ціни робочої сили.

Первинною ланкою виробництва, зоною прикладання праці, яка оснащена необхідними засобами для трудової діяльності, є робоче місце. Як місце зайнятості людини робоче місце визначає умови, характер і режими праці та відпочинку. Метою організації робочих місць є створення необхідних умов для продуктивної і якісної праці при найменших фізичних і нервових зусиллях працівників

В якому б аспекті не розглядалася проблема зайнятості, насамперед, вона є елементом ринку праці, який охоплює всю сферу найманої праці: відносини працевлаштування, професійну підготовку і перепідготовку кадрів, оплату і умови праці, трудову мотивацію, стабілізацію і гарантії зайнятості тощо. Відсутність єдиного трактування поняття ринку праці спричинила використання близьких за значенням понять ”ринок праці”, ”ринок робочої сили”, ”ринок трудових ресурсів”.

Категорія “ринок робочої сили” є місткішою за категорію “ринок праці”, оскільки ринок робочої сили, крім ринку праці як найважливішої його скла-дової, охоплює відносини влас-ності між найманими працівниками, підприємцями і державою щодо розширеного відтворення сукупної робочої сили, зростання загальної кількості населен-ня та забезпечення належних умов існування непрацездатних верств населення.

Поняття ”ринок трудових ресурсів” уявляється ще більш широким, оскільки характеризує трудові ресурси суспільства.

Тобто ринок праці – це система відносин, пов’язаних з обміном індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих благ, які необхідні для відтворення робочої сили і розміщення працівників у системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Конкретне співвідношення попиту і пропозиції в сфері зайнятості характеризує типи кон’юнктури ринку праці: трудодефіцитну, трудонадлишкову і рівноважну.

При цьому ринкова кон’юнктура обумовлюється такими чинниками як: обсяг і структура виробництва, демографічна ситуацію, рівень продуктивності праці та заробітної плати, характер та зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки кадрів, силу профспілок, кон’юнктуру ринків землі, житла, капіталу, товарів і послуг, стан соціальної та виробничої інфраструктури, соціокультурні фактори (традиції, звички, релігію) та правові норми, що регламентують їх використання.

При кількісному і якісному неспівпаданні попиту і пропозиції на робочу силу виникає або дефіцит на неї, або безробіття, яке створює умови для пропозиції. В сучасних умовах пропозиція праці не відіграє активної ролі в механізмі формування зайнятості, оскільки ринок праці спонукає підприємства утримувати таку кількість працівників і такої кваліфікації, що забезпечують їх максимальну прибутковість.

А своєрідна надлишкова пропозиція праці, при якій наймані працівники намагаються зайняти кілька робочих місць, породжується низькою ціною праці і неможливістю підтримки достойного рівня життя. Внаслідок цього основні чинники ринку праці – попит на робочу силу та її пропозиція – деформовані, а структура пропозиції робочої сили не відповідає структурі попиту на неї.

Отже, попит на робочу силу є похідною від попиту на продукцію підприємства, який на конкурентному ринку залежить від ціни. Тому він є також похідною від обсягів виробництва та загального фонду заробітної плати, що є в розпорядженні роботодавця. Відповідно, чим вищий загальний розмір фонду заробітної плати, тим більше найманих працівників може найняти роботодавець.

Особливості використання трудових ресурсів в аграрних підприємствах

Використання трудових ресурсів у сільському господарстві має певні особливості, які визначаються специфікою аграрної сфери. Насамперед вони пов`язані з технологією і умовами виробництва, рівнем технічної оснащеності та економічною необхідністю ведення особистого селянського господарства працівниками сільськогосподарських підприємств. Тому ці особливості мають різне походження і полягають у модифікуючому впливі на характер зайнятості в аграрному виробництві, визначають його потребу в трудових ресурсах.

1. Земля, як основний і незамінний засіб виробництва, одночасно є знаряддям праці та предметом праці. Тобто, у сільському господарстві спостерігається переплетіння економічного процесу відтворення з природними, які й визначають виробничу діяльність трудових ресурсів у сільському господарстві.

2. Предметами праці у сільському господарстві є живі організми, які не містять у собі всієї маси матерії майбутнього продукту, а розвиваються за специфічними біологічними законами. Тому у сільському господарстві продукцію одержують нерегулярно, в той час як затрати праці відбуваються постійно.

3. При використанні трудових ресурсів потрібно враховувати фактор часу. Адже час неможливо покласти на зберігання, купити чи взяти в кредит або якимось чином збільшити в обсязі. Тобто, якщо постійних працівників для своєчасного виконання належних робіт недостатньо, то підприємство повинно заздалегідь потурбуватися про найом робочої сили відповідної кваліфікації і в потрібній кількості.

4. Сільськогосподарське виробництво просторово розосереджене на великій земельній території, що вимагає додаткових трудових і матеріальних витрат.

5. В сільському господарстві період виробництва не збігається з робочим періодом, що зумовлює нерівномірну зайнятість трудових ресурсів протягом року (сезонність) і є однією з причин неповної їх зайнятості, особливо в рослинництві. Сезонність виробництва не лише зумовлює використання певних форм кооперації і розподілу праці на підприємствах., але й призводить до негативних економічних і соціальних наслідків: значне недовикористання робочої сили спричиняє зниження рівня оплати праці постійних працівників, що є одним з головних чинників плинності кадрів; підприємства недоодержують значні обсяги продукції; породжує труднощі, пов’язані з наймом тимчасових працівників.

6. Специфічні умови у сільському господарстві створюють територіальні обмеження для концентрації виробництва і його розмірів, а земельні, матеріальні і трудові чинники виробництва стримують вузьку спеціалізацію. Водночас галузева спеціалізація впливає на визначення абсолютних і відносних параметрів зайнятості селян. Проявами суспільного поділу праці є концентрація і комбінування виробництва на основі технологічно однорідної продукції, спеціалізації робочих місць та робочих функцій процесу виробництва. Тому галузева спеціалізація, з одного боку, є фактором скорочення, а з іншого – розширеного відтворення робочої сили.

7. У сільському господарстві, залежно від прогресивних методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, інтегрування виробництва), організація використання праці передбачає поліпшену організацію виробничого процесу, при якій зростає продуктивність праці, скорочується трудомісткість виготовлення продукції і, як наслідок цього, кількість працівників. Поліпшення форм і методів організації праці й управління включає поєднання професій, поліпшення умов праці, вдосконалення нормування, скорочення втрат робочого часу, плинності кадрів.

8. Праця в сільському господарстві досить складна і не дає гарантій в одержанні очікуваних результатів, які значною мірою залежать від природнокліматичних і соціально-економічних умов, а також територіального розміщення підприємств.

9. Для аграрного виробництва характерна нерівномірність розподілу трудових ресурсів по зонах України: рівень забезпеченості підприємств трудовими ресурсами зменшується з заходу на схід та з півночі на південь.

10. Процес урбанізації населення й істотного змен-шення кількості працюючих в аграрному секторі призвело до того, що в частині підприємств окремих регіонів вибуття робочої сили із сільськогосподарського виробництва перевищило можливості її компенсації засобами механізації та електрифікації виробництва. Це спричинило виникнення дефіциту робочої сили. Водночас у багатьох регіонах відчутний надлишок трудових ресурсів на селі, а тому тут гостро постає питання зайнятості та ефективного вико-ристання працівників.

11. Суттєвою відмінністю у формуванні й використанні трудового потенціалу сільського господарства є та, що сільське господарство через свою специфіку не лише залежить від ринку трудо-вих ресурсів, але й саме впливає на його стан.

Тенденції використання трудових ресурсів в сільському господарстві

Зміна земельних, майнових, виробничих, соціально-трудових відносин спричинили загострення кон’юнктури ринку аграрної праці. В результаті реформування аграрної галузі виникли нові види аграрних підприємств, набули розвитку фермерські та особисті господарства. Важливу роль в пошуку шляхів ефективного використання трудових ресурсів відіграло започаткування власної справи і розширення самозайнятості на селі. На даному етапі суттєву роль в утриманні переливання працівників з аграрної сфери в інші галузі економіки та створенні нових робочих місць на селі відіграють особисті селянські господарства.

Спостерігаються наступні тенденції використання трудових ресурсів у сільському господарстві:

·скорочення в структурі посівних площ сільськогосподарських підприємств частки трудомістких культур (картопля, овоче-баштанні) поглиблює сезонність і погіршує використання аграрної праці;

· збільшення поголів’я худоби в індивідуальному секторі спричинило зростання площ посіву під високоприбутковими малотрудомісткими (зернові, соя тощо) і кормовими культурами;

· слабка матеріально-технічна база індивідуального сектору зумовила зростання його частки у структурі виробництва трудомістких видів продукції та збільшення кількості зайнятих в цьому секторі;

·подрібнення сільськогосподарських підприємств, скорочення їх виробництва, відсутність належного мотиваційного механізму призвели до скорочення чисельності працівників і росту рівня безробіття;

· перевищення в індивідуальному секторі, у порівнянні з суспільним, показників урожайності культур і продуктивності худоби. Спонукальним мотивом до ефективної праці для індивідуального сектору стало запровадження приватної власності;

· скорочення поголів’я у сільськогосподарських підприємствах та його збільшення у селянських господарствах призвело до того, що понад 2/3 виробництва тваринницької продукції виробляється в індивідуальному секторі;

·неспроможність індивідуального сектору забезпечити худобу власними кормами стримує розвиток тваринництва, хоча особисті господарства витрачають їх у кілька разів менше порівняно з сільгосппідприємствами. Недостатність і низька якість кормів, скорочення рівня механізації виробничих процесів знижують і продуктивність худоби, і технічну оснащеність аграрної праці;

·відносно швидке нарощування виробництва в індивідуальному секторі сприяє зниженню рівня прихованого безробіття на селі (в селянських господарствах зайнято 2,3 млн. селян, які не мають іншої постійної сфери зайнятості).

До основних закономірностей зайнятості і використання праці трудових ресурсів аграрної сфери в індивідуальному секторі можна віднести:

·збільшення чисельності зайнятих в індивідуальному секторі, де переважає ручна праця, що пов`язано з розширенням площ землекористування та зменшенням завантаження в суспільному секторі;

·велике навантажен-ня на членів особистих господарств, спричинене поєднанням ведення особистого господарства з одночасною зайнятістю в інших видах діяльності;

·визначення найвірогіднішої соціально-демографічної групи (пенсіонери і жінки працездатного віку, які зайняті лише домашнім господарством), що зумовлено різними можливостями членів родини для участі у веденні селянського господарства;

· відсутність соціального захисту осіб, зайнятих лише в особистих селянських господарствах, оскільки вони не беруть участь у формуванні бюджетів, фондів соціального страхування та пенсійних фондів.

Зайнятість в особистому селянському господарстві фактично дає змогу виживати певній частині сільського населення, але не забезпечує належної ефективності виробництва, запровадження сучасних технологій, не вимагає високої кваліфікації робочої сили. Необхідно зміцнювати існуючі особисті селянські господарства і формувати оптимальне середовище для поступової трансформації їх у більш ефективні агроформування (фермерські, кооперативні тощо). Поряд з цим на формування сільського ринку праці суттєво впливає сезонність і проблема зайнятості особливо загострюється в періоди міжсезонного виробництва.

Одним з факторів покращення використання трудових ресурсів у сільському господарстві є розвиток агропромислової форми виробництва шляхом формування кооперативного ведення господарства. Дослідженнями науковців встановлено, що в сільськогосподарських підприємствах, де діяльність здійснюється за схемою: виробництво – переробка – зберігання – торгівля – послуги – підсобні промисли, навіть за умов неврегульованості цінових паритетів для сільськогосподарського виробника, вона є прибутковою.

Інтегроване агропромислове виробництво сприяє комплексному багатопрофільному розвитку села, створенню нових робочих місць і підвищенню рівня життя сільського населення.

Зниження сезонності та підвищення рівномірності зайнятості селян за місяцями протягом року має важливе економічне і соціальне значення. Сезонність праці знижує її продуктивність та оплату, що стримує підвищення життєвого рівня селян, підвищує інтенсивність міграції сільського населення до міст і загострює проблему трудозабезпеченості сільського господарства.

Тому поєднання аграрного виробництва з промисловою переробкою сільськогосподарської продукції, розвиток різних промислів сприятиме створенню додаткових робочих місць, активному залученню молоді в сільське господарство та ефективній зайнятості селян у період міжсезонного виробництва. Важливим джерелом поглинання надлишків робочої сили і формування ефективного використання трудових ресурсів села залишається розвиток малого сільськогосподарського підприємництва.

Список використаної літератури:

  1.  Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2006. - 304с.
  2.  Качан Є.П., Шушпанов Д.Г. Управління трудовими ресурсами: Навч. посібник.– К.: Вид. Дім "Юридична книга", 2003. – с.37.
  3.  Курило І. Про медико-демографічні чинники формування і відтворення трудового потенціалу населення України // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 8. - С. 35-42.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63827. Трудоспособность, понятие. Временная нетрудоспособность 25 KB
  Виды нетрудоспособности: временная стойкая длительная инвалидность. При полной временной нетрудоспособности любая работа полностью противопоказана и больной нуждается в создании определённых условий.
63830. Выдача листка нетрудоспособности по беременности и родам, по уходу за больным членом семьи 23 KB
  Срок беременности 30 недель дородовый 70 дней до и 70 дней после. Если роды осложнённые то ещё 16 дней. Если беременность многоплодная то отпуск начинается с 28 недель дородовый 7014 послеродовый 96 дней всего 180 дней.
63831. Санаторно – курортное лечение 22 KB
  Если продолжительность отпуска не покрывает продолжительность СКЛ то на оставшийся период включая дорогу туда и обратно выдаётся Листок нетрудоспособности. Если используется отпуск за 2 3 года то ЛН не выдаётся.
63832. Медико-социальная экспертная комиссия 26.5 KB
  Основными функциями МСЭК являются: 1 определение состояния трудоспособности постоянной стойкой или длительной ее утраты; 2 установление группы инвалидности впервые или при переосвидетельствовании; 3 определение причины стойкой нетрудоспособности...
63833. Планово – экономические вопросы. Планирование здравоохранения 34 KB
  Планирование можно считать одним из принципов организации медицинской помощи. В условиях перехода на новые экономические принципы хозяйствования планирование теряет свои обязательные централизованные функции приобретает...
63834. Финансирование зравоохранения 30.5 KB
  ЛПУ получает средства из разных уровней бюджета. Из областного бюджета содержатся областные ЛПУ из районного бюджета районные ЛПУ и сельские участковые больницы. Взаимоотношения ЛПУ и страховых компаний Обе договорившиеся стороны представляют лицензии на свою деятельность.