2855

Первісне суспільство і початок цивілізації на території України

Лекция

История и СИД

Первісне суспільство і початок цивілізації на території України. Зміст  Вступ. Предмет курсу. Первісний лад на території України. Перші державні утворення на Україні. Східні слов’яни в IV–ІХ ст.. Походження, основні етапи ...

Украинкский

2012-11-12

73 KB

59 чел.

Первісне суспільство і початок цивілізації на території України.

Зміст

  1.  Вступ. Предмет курсу.
  2.  Первісний лад на території України. Перші державні утворення на Україні.
  3.  Східні слов’яни в IV–ІХ ст.. Походження, основні етапи формування українського етносу.


Вступ. Предмет курсу.

Український народ відновивши державність отримав змогу вивчати свою історію, як окремий самостійний предмет. Історія України вивчається в середніх та вищих учбових закладах України.

Незважаючи на те, що історія українського народу є складною, підчас трагічною, вона містить яскраві приклади самовідданої героїчної праці українського народу за свою незалежність, за своє “право самому розпоряджатися своїм життям у своєму краї”.

Визначаючи необхідність вивчення історії своєї землі, народу М.Драгоманов у своїй праці “Про українських козаків, татар та турків” наголошував, що якщо не знати історії своєї землі, свого народу, люди будуть “мов які звірі, і не пам’ятають, що діялося з їх батьками на їх землі. А хто не знає, що діялося у старовину, – підкреслює він, – той не розумітиме того, від чого тепер так, а не інакше все на світі робиться, не знатиме й того, що треба робити, щоб далі було краще жити людям”.

Важливим напрямком вивчення історії українського народу є не тільки знання основних історичних етапів, подій, діячів, а головним чином, знання того, що корисного чи поганого зробив той чи інший князь, кошовий, гетьман чи інший державний діяч для українського народу, позитивні та негативні наслідки тієї чи іншої історичної події.

Аналізуючи історичні події кожен громадянин України зможе сам розібратися у тому чого сьогодні так живемо, чому не враховуються помилки предків, до чого може привести нехтування історичним досвідом.

Виходячи з того, що у педагогічному університеті готують вчителів та викладачів, основною метою викладання історії України є формування, на історичних прикладах, у майбутніх педагогів патріотизму, національної свідомості, впевненості у тому, що український народ має власну історію якою можна пишатися. В той же час ці знання допоможуть їм дістати відповіді на головні питання сьогодення. Яка історична місія українського народу? Яке його місце в історії розвитку людства? Чому український народ більшість часу своєї історії працює на когось, а не на себе?

Необхідність знайти відповіді на ці питання полягає в тому, що народ який не усвідомлює своєї самоцінності та історичної місії може бути лише населенням, а не народом; споживачем, а не творцем матеріальних та духовних цінностей; тільки наймитом, а не господарем як своєї землі, так і своєї долі; отже інертною масою, матеріалом у чужих руках, знаряддям як добра так і зла; матеріалом без Духу.

Визначаючи необхідність вивчення історичного минулого М.С.Грушевський писав: “Так, як дитина не знає сказати про себе нічого – чия вона і звідки, а ні про те, що діється і діялося навколо неї, – так і чоловік, що не знає нічого про свій край і народ, про його минуле і теперішнє життя, виглядає як та дитина. Не личить то чоловікові розумному і розсудному. Треба знати теперішнє життя свого краю та народу, а щоб розуміти, як воно склалося і як його далі вести, доконче треба знати його минулість”.

Вивчаючи історію України студентам необхідно звернути увагу на те, що в історичній думці України є два напрямки.

Одна частина істориків розглядає історію України з державницьких позицій і в центр уваги беруть те, що творчу роль в організації, спрямуванні і захисту суспільства відіграє держава. Розглядаючи з цих позицій події українського життя вони оцінюють діяльність державних діячів та історичні події з точки зору того, що вони (державні діячі та історичні події) зробили для розвитку державотворення. (В.К.Латинський та інш.).

Друга частина істориків вважають, що народ, народні рухи є головною рушійною силою, основою історичного процесу і розглядають діяльність державних діячів та історичні події з позиції того, що вони зробили корисного чи поганого для свого народу.

Яскравим представником народницького напряму в історії України був М.Костомаров. У своїх працях “Книга битія українського народу”, “Две русские народності” та інш. він дає стислий огляд історії українського народу, розмежовує два племені-великоросів та українців, поєднує віхи історії Київської Русі і України козацької.

Продовжив розгляд історії України з народницьких позицій видатний український історик і громадський діяч М.С.Грушевський. Він писав: “Я був вихований у строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеологію від Кирило-Мефодіївських братчиків і твердо стояли на тому, що в конфліктах народу і власті вина лежить на стороні власті, бо інтерес трудового народу – се найвищий закон власної громадської організації, і коли в державі сьому трудовому народу не добре се його право обраховуватися з нею...

Не може бути іншої влади, – підкреслював він, – тільки з вибору народного! Се називається устроєм демократичним – щоб народ сам собою правив”.

2. Первісний лад на території України.

  •  Територія України заселена людьми з найдавніших часів. Близько 800 тис. років, тому вони з’явились у Закарпатті (Королеве), понад 300 т. років у Подністров’ї (Лука-Врублівецька), а потім у інших районах України.
  •  Процес розселення людей тривав на всіх етапах кам’яного віку – давньому (палеоліт), середньому (мезоліт) і новому (неоліт).
  •  Найтривалішим був палеоліт (від появи людини до ХІ–Х тис. до н.е.). Цей період характеризується в історії людства як час первісного людського стада.
  •  Мезоліт (ІХ–VI т. до н.е.) – кам’яний вік, формується племенна організація людей, з’являються відмінності в способі життя.
  •  Неоліт (VI– IV тис. до н. е.) цей вік був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. В цей період відбувається виготовлення і поширення нових способів знарядь праці, штучних продуктів, перехід до осілого способу життя та інш.
  •  Енеоліт (IV–ІІІ тис. до н.е.) мідно-кам’яний вік був перехідним від кам’яного періоду до епохи металу.
  •  У цей період розпочинається перший великий суспільний поділ праці – відокремлення скотарства від землеробства.
  •  Велике значення для вивчення епохи енеоліту на Україні має “Трипільська культура”, яка була відкрита наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в с. Трипіллі на Київщині. Її межі поширюються від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.

Її характерними ознаками були – зернове землеробство, перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності, побудова великих глиняних будівель гончарство, ткацтво та інш.

Окремі елементи трипільської культури, робить висновок О.Д.Бойко, –стали невід’ємною частиною сучасної української культури.

  •  Епоха бронзи (ІІ–І тис. до н.е.) ця епоха характеризується подальшим розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, поступовим переходом від первісного ладу до станово-класового, розвитком ремесла. У першому тисячолітті до нашої ери на Україні з’являються перші залізні знаряддя праці.

Відбувається другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства.

Найдавніші державні утворення на українських землях.

Першим державним утворення, відомості про яке збережено історією, була Кіммерія (ІХ– VIІ ст. до н. е.). Воно було розташовано на значній території від Карпат до Кубані. Кіммерійці першими на території України перешли від осідлого до кочового скотарства, вони були вправними металургами, управлялись царями. Думок про їх походження багато, але найбільш поширена та, що то було поєднання іранських та фракійських племен. У VII ст. до н. е. під тиском скіфських племен це державне утворення розпалося.

Таврика (ІХ–І ст. до н. е.). Одночасно з Кіммерією на півдні Криму існувала рабовласницька держава таврів – Таврика. Влада належала родовій аристократії. Але їх доля склалася трагічно. Їх підкорив понтійський цар, а потім вони попали під владу Риму.

Скіфія (VIIIII ст. до н. е.). Рабовласницька держава. Могутній племінний союз розташований між Доном, Дунаєм і Дніпром, а також частини Криму. Найбільш могутнім племенем були царські скіфи, які вважали інші племена (скіфів-землеробів, еліно-скіфів, скіфів-кочовиків) своїми рабами. В основі управління суспільством була “варварська демократія”. Влада царя не була абсолютною і обмежувалась радою скіфських племен та народними зборами усіх воїнів. Найбільшого розвитку і могутності Скіфія досягла в ІV ст. до н. е., під час правління царя Антея. Скіфи створили самобутню культуру, елементи якої мали вплив на формування праслов’янської культури.

Це було одне з перших державних утворень на території України.

У ІІІ ст. до н. е. під тиском сусідніх племен сарматів скіфська держава розпалася.

Сармати (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.). Войовничі та агресивні сарматські племена (сармати, язиги, роксолани, алани) декільками хвилями захопили величезну територію від Дону до Дніпра. Сарматія була рабовласницькою державою, яку очолювали царі. Війну і грабіжництво вважали не тільки звичайною, а й почесною, престижною справою.

Майже 600 років вони наводили жах на античний світ. Обкладання даниною, контролювання торгівлі, здирства, відкриті воєнні пограбування поневолених народів були головними засобами зовнішньої політики царів Сарматії.

Особливістю сарматівської держави було існування пережитків матріархату. Перебуваючи на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових сарматам так і не вдалося створити власної держави.

У ІІІ ст. н. е. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали готи, а потім гуни.

Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я.

Перше поселення грецьких колоністів місто Борисфеніда, було засновано ще в VІІ ст. до н. е. на невеликому острові Березань, поблизу гирла Дніпро – Бузького лиману. За ним з’явилися Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія та інші міста. Основними районами цих поселень були Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови.

За формою правління це були рабовласницькі демократичні або аристократичні республіки. Вони мали законодавчу владу (народні збори), виконавчу (колегії та магістри) і судову. Участь у управлінні брали тільки повноправні громадяни. Раби, чужоземці, жінки таких прав позбавлялися.

 Боспорське царство. У 480 р. до н. е. на Керченському та Таманському півостровах завдяки об’єднанню кількох грецьких міст-колоній (Пантікапей, Фанагорія, Гермонасс та інш.) утворилося Боспорське царство, яке відіграло важливу роль в історичній долі народів Східної Європи. Столицею цієї держави стало місто Пантікапей (сучасна Керч).

До складу Боспорського царства входили не лише грецькі міста, але й землі, заселені скіфськими та меотськими племенами.

Державний устрій Боспорської держави не лишався незмінним. Спочатку міста і місцеві племена користувалися певною автономією, а потім поступово почали втрачати цю самостійність. У перших століттях нашої ери управління перейшло до царських намісників.

Розквіт Боспорського царства припадає на ІV–ІІІ ст. до н. е. коли була зроблена спроба поширити владу царства на все узбережжя Чорного моря. Проте починаючи з ІІІ ст. до н. е. Боспорське царство починає поступово занепадати. Розпочинається прогресуюча втрата полісами політичної незалежності, нестабільність воєнно-політичної ситуації, поступова переорієнтація на Римську імперію, варваризація полісів, вторгнення кочових племен, занепад міст-держав. Завершального удару Боспорському царству завдали готи (ІІІ ст..) і гуни (ІV ст.). З ІV ст. н. е. Боспор увійшов до складу Візантійської імперії.

Існування античної цивілізації в Причорномор’ї сприяло перенесенню демократичних традицій полісів на місцевий грунт, передачі місцевому населенню прогресивних технологій ремесла, землеробства, поширенню досвіду та здобутків античної культури.

 Гетика. В ІІІ ст. н. е. у степовому Причорномор’ї виникає нове велике державне об’єднання Гетське королівство, або Гетика. Його заснували германські племена готів, що прийшли з берегів Балтійського моря. Столицею держави готів було так зване “Дніпрове місто”, яке знаходилося поблизу одного з порогів Дніпра біля с. Башмачка Запорізької обл..

Держава готів була складним конгломератом різних за походженням та етнічною належністю племінних груп. Це була феодальна держава. Поряд з готами одне з провідних місць належало нащадкам скіфів.

Після невдалої війни з антами, а потім нищівної поразки від гунів Гетика як держава швидко занепала.

 Держава гунів. Створена тюрко-монгольскими кочовими племенами-гунами це була одна з наймогутніших державних утворень в історії людства. Після перемоги над готами, гуни захопили величезні території від Дону до Дунаю. Вони зруйнували грецькі колонії в Причорномор’ї підкорили племена готів, аланів, слов’ян. У середині V ст. держава гунів контролювала територію від Рейну до Волги. Але після кількох поразок від римлян і їх союзників, а також смерті царя Аттіла (453 р.) гунська імперія розпалася. Частина гунів залишилася на берегах Дунаю, частина осіла на території України, тобто “розчинилися” серед завойованих ними племен.

Після розпаду держави гунів на території Північного Причорномор’я не залишилось стабільних державних утворень.

Таким чином, робить висновок М.Тараненко, рабовласницькі держави Кіммерія, Таврика, Скіфія, Сарматія, грецькі міста-держави, Боспорське царство, а також феодальна Гетика були першими державними утвореннями, що виникли на території України. Звичайно вона не були українськими, але значною мірою вплинули на процес зародження, формування і розвитку майбутньої Української держави.

3. Слов’яни напередодні виникнення держави

Проблема походження слов’ян є предметом жвавих дискусій, що точаться навколо питань території де відбувався процес формування слов’янського народу. Визначення місця історичної прабатьківщини слов’ян, його зародження, джерел культури, мови дають змогу відновити родовід українського народу і зрозуміти його історію.

Після тривалих досліджень, використання письмових, археологічних, етнографічних та інших джерел, фахівцями було визначено, що місце знаходження давніх слов’ян було десь між балтами, германцями та іранцями.

На думку сучасних археологів (В.Баран, Д.Козак та ін.) становлення слов’янського етносу досить тривалий процес який пройшов кілька етапів. Якщо, на першому етапі цей процес розгортається (ІІІ–ІІ ст. до. н. е.) у межиріччі Вісли та Одри, частково поширюючись на Волинь, то з появою зарубинецької культури (ІІ ст. до н. е. – І ст. н. е.) відбувається новий етап формування слов’янського етносу, підчас якого центр активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою та Дніпром. У цей час слов’янство було осілим землеробським населенням з розвиненим ремеслом, торгівлею.

Основні складові частини зарубинецьких племен були тим ґрунтом, на якому відбувався подальший історичний прогрес слов’янських племен.

 Археологічні матеріали дають підстави стверджувати, що на території лісостепової Правобережної України не було змін етнічного складу населення щонайменше з ХІІІ–ХІІ ст. до н. е. до перших століть нашої ери коли в письмових джерелах згадується назва цього населення – венеди. Вони залишаються основним населенням до середини І тис. н. е., коли поруч з ними з’являються анти і склавини – дві групи слов’янського населення, що виділилися з венедів.

Загально слов’янську назву венедів дослідники вважали характерною для ранньої доби слов’янської спільноти.

З ІV ст. н. е. народи які жили на землях між Дністром, Дніпром аж до Чорного моря називали антами. Держава антів проіснувала три століття (ІVVІ ст. н. е.). Значна частина істориків (м.Погодін, С.Соловйов та інш.) вважали антів протослав’янами або просто слов’янами.

Вітчизняні дослідники (М.Грушевський, В.Щербаківський) дотримувалися думки, що анти прямі предки українського народу.

“Початок історичних часів, – пише М.С.Грушевський, – для українського народу може бути прийнятий ІV ст. нашої ери, коли ми маємо події, які можна прикласти до українського народу”.

Незважаючи на різні оцінки сутності “Антського царства” (“племінний союз”, “короткочасне військове об’єднання”) воно було першою відомою спробою прямих предків українського народу створити власне державне утворення з організованим військом та широкою участю населення в політичному житті.

Після падіння держави антів в писемних джерелах анти не згадуються, а в літературі починає вживатися назва слов’яни які поступово поділилися на три великі відгалуження – східну, західну та південну.

Подальший розвиток слов’янських угруповань веде до формування досить стабільних етнополітичних утворень – союзів племен. Цінним джерелом про розселення слов’ян по східноєвропейський рівнині є “Повість временних літ” літописця Нестора. У літописі згадуються “племена” полян, древлян, дреговичів, волинян, дулібів та інших.

Історики поступово дійшли до висновку що ці “племена” насправді були великими союзами, а відомий археолог П.Третяков назвав їх “народцями” вбачаючи в них не лише територіальні, а й етнополітичні об’єднання.

В процесі подальшої консолідації у VІІІ–ІХ ст. виникають ще ширші політичні об’єднання східних слов’ян, своєрідні “союзи союзів” та “над союзи”. За свідченням арабських авторів в цей час існували три великі політичні центри.

  •  Куявія (земля полян з Києвом),
  •  Славія (Новгородська земля),
  •  Артанія (більшість дослідників вважає, що це Ростово-Суздальська земля),

Найбільшим було об’єднання, яке літописець називає Руською землею з центром у Києві. Як вважають дослідники, саме воно й стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого була створена Давноруська держава відома під назвою Русь (VІІІ ст.) та Руська земля (ІХ ст.).

Серед різних концепцій походження українського народу найбільш поширеними є:

  •  Проросійська – має чітко визначену великодержавну, імперську, антиукраїнську спрямованість, зміст якої у тому, що окремішності українського народу ніколи не було, це лише складова, бездержавна “малоросійська” частина народу великоросійського. Російські історики (М.Карамзін, С.Соловйов, В.Ключевський) висвітлювали історію Київської Русі як перший період існування Російської держави. Праукраїнці та прабілоруси зображалися не як окремі етнічні утворення, а лише як гілки єдиного російського народу, творінням якого була Київська Русь;
  •  Давньої “спільної колиски” – “триєдиної Русі”, – суть її у тому, що українці разом з білорусами і росіянами виникли з єдиного кореня – давньоруського народу, творінням якого була Київська Русь;
  •  Автохтонна, яка проголошує український народ автохтонним на своїй землі, ще з часів сивої давнини.

Український народ, на думку авторів цієї концепції розвивався автономно, на своєму власному підґрунті. Початки цієї теорії були закладені М.Маркевичем в його “Історії Малоросії”. Теоретичні положення його теорії розвинув відомий український історик М.Костомаров у праці “Дві руські народності”. У 1904 р. автохтонно-автономічну концепцію підтримав і поглибив М.Грушевський у своїй праці “Звичайні схеми “руської” історії і справи раціонального укладу історії східного слов’янства”. На думку М.Грушевського етнічні початки українців просліджуються на території сучасної України ще з неолітичних часів. Він обстоював ідею безперервності та нерозривності Українського історичного процесу і дійшов висновку, що український народ на своїх історичних землях існує спершу під назвою антів, потім полян, а згодом русів.

Таким чином, факт існування давньоруської народності ним заперечувався, а розклад загальнослов’янської спільності відразу приводив до утворення трьох етнічно близьких, але відособлених східнослов’янських народів.

Сучасний історик О.Бойко пише про те, що дискусії про проблеми формування українського етносу продовжуються на сучасному етапі розвитку української держави.

Думку про існування єдиної східнослов’янської спільноти обстоюють сучасні історики (П.Толочко, М.Котляр, В.Ричка та інш.). Вони переконані, що під впливом посилення політичної єдності, зміцнення централізації держави, запровадження єдиної релігії, у ході боротьби проти зовнішнього ворога активно відбувалися процеси етнічної консолідації давньоруського населення.

Друга група сучасних дослідників цієї проблеми (І.Брайчевський, М.Шашкевич, Л.Залізняк та інш.) розвиваючі ідеї М.Грушевського обґрунтовують різні варіанти самостійного розвитку українського народу. Вони вважають, що українська, російська та білоруська народності почали консолідуватися задовго до утворення Київської Русі. На основі південно-західних племінних союзів (полян, древлян, сіверян, тиверців та інш.) за участю іранських етнічних елементів формувалася українська народність. Північно-східна гілка слов’янських племен інтегрувалася з угро-фінськими племенами (чудь, весь, мордва та інш.) і лягла в основу російської народності.

Західна група східнослов’янських племен слов’янізувала споконвічні землі балтів. В наслідок цих етнічних процесів утворилися балто-слов’янські племена-пращури білорусів.

М.Брайчевський вважає, що головним ядром у формуванні української народності був полянський лісостеп, російської народності верхів’я Дніпра, Оки, Волги, а білоруської народності область дреговичів та полочан.

На думку Я.Ісаєвича український народ і його культура розвивалася всупереч політичної роз’єднаності, а не завдяки їй, бо утворення української народності було продовженням консолідаційних процесів, які були досить інтенсивними ще протягом попереднього періоду, тобто до монголо-татарської навали.

І.Рибалка робить висновок, що українська, російська і білоруська народності почали формуватися задовго до утворення єдиної Давньоруської держави на основі трьох груп східнослов’янських племен – південно-західної, північно-східної і західної при взаємодії з іншими, неслов’янськими народностями.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

35543. Привод ленточного транспортера с асинхронным двигателем трехфазного тока 1.55 MB
  Частота вращения тихоходного вала: где скорость движения ленты . Определение вращающих моментов на валах привода.4 Частота вращения тихоходного вала об мин 30.0 Частота вращения Быстроходного вала об мин.
35544. Рассмотрение особенностей перевода на английский язык местных реалий белорусских рекламных проспектов 255 KB
  Реклама - это явление, существующее само по себе как способ общения или сообщения, направленного на привлечение внимания, ещё с древних времен. Ее история тесно связана с развитием производства, обмена товарами, всего общества в целом. В современном мире реклама прочно заняла ведущие
35545. Рихтер – личность, мыслитель, музыкант (на материале: «Монсенжон Б. Рихтер. Диалоги. Дневники») 2.35 MB
  Целью данной работы является выявление масштаба личности Святослава Рихтера, многогранности его таланта, осмысление различных граней творческой деятельности великого музыканта, обусловленной его незаурядными личностными качествами.
35546. Исследование свойств графов. Построение основных матриц. Решение системы линейных алгебраических уравнений методом графов 306 KB
  Исключив общее ребро е из двух несовпадающих циклов, мы превратим эти циклы в две несовпадающие простые цепи, объединение которых, в силу свойств цепей, будет содержать простой цикл (естественно, без ребра е).
35547. ПРОЕКТИРОВАНИЕ ФАСОННОГО ДИСКОВОГО РЕЗЦА С ПРИМЕНЕНИЕМ ЭВМ 835.5 KB
  Приведены методика проектирования дискового фасонного резца на базе системы автоматизированного проектирования металла режущего инструмента САПР РИ и характеристики фасонных резцов их конструктивные особенности технические условия на проектирование резцов программа коррекционного расчета профиля дискового фасонного резца на ЭВМ СМ4. По конструктивной форме фасонные резцы подразделяются на стержневые призматические и дисковые Наибольшее распространение получили дисковые резцы так как они более технологичны в изготовлении и...
35548. Проектирование фасонных резцов 111 KB
  Целью работы является ознакомление с различными формами и видами фасонных резцов, правилами установки, правилами назначения передних и задних углов, алгоритмом проектирования профиля фасонного резца
35549. Двухступенчатый цилиндрический редуктор 553.5 KB
  Определение силовых и кинематических параметров редуктора. Конструирование зубчатого редуктора. Конструирование и расчет элементов корпуса редуктора. Редуктор двухступенчатый несоосный Кинематическая схема редуктора: вращающий момент на тихоходном валу редуктора; угловая скорость выходного вала редуктора; ч.
35550. Редуктор двухступенчатый соосный двухпоточный с внутренним зацеплением тихоходной ступени 1.7 MB
  Кинематический расчет и выбор электродвигателя Исходные данные: потребный момент на валу исполнительного механизма ИМ Тим=30Нм; угловая скорость вала ИМ ωим=58с1; Определяем мощность на валу ИМ Nим= Тимх ωим=30х58=174Вт. Определяем общий КПД привода по схеме привода ηобщ=ηкп ηшп ηм ηп1. =097209820994=0868 Определяем потребную мощность электродвигателя [1 с. Определяем номинальную частоту вращения электродвигателя по формуле 5 [1c.
35551. Кибернетика. Курс лекций 887.5 KB
  Уже давно ученые обнаружили сходство некоторых процессов управления в системах различной материальной природы и попытались использовать эти аналоги в исследованиях и практических приложениях. Она показала плодотворность использования аналогии процессов управления для их познания и совершенствования. Именно на этой почве формируются конкретные приложения кибернетики в экономике предметом изучения которой являются процессы управления и связанные с ними процессы передачи и обработки информации в экономических системах. Это обуславливается...