28891

Образование политических партий в России (конец XIX—начало XX в.)

Доклад

История и СИД

Канун первой российской революции явился тем историческим моментом когда политические партии в России проходили 1й или 2й этапы своего становления. В зависимости от социальноклассовой основы программных и тактических установок все политические партии образовавшиеся до и в годы революции можно разделить на 4 большие группы: пролетарские большевики; революционнодемократические социалдемократического и левонароднического направлений; буржуазные с выделением двух разновидностей: либеральных и консервативных;...

Русский

2013-08-20

48.5 KB

32 чел.

31. Образование политических партий в России (конец XIX—начало XX в.)

Образование партий – это не единовременный акт, а процесс, который проходит определенные этапы.

  1.  формирование определенных идейно-политических настроений, побуждающих единомышленников объединяться в кружки.
  2.  выкристаллизовываются направления общественно-политической мысли, носители которой группируются вокруг определенных публичных изданий.
  3.  происходит организационное и политическое оформление самого партийного коллектива на основе выработанных организационных, идейных и политических принципов для совместной организационной работы — пропаганды и агитации за свою программу и тактику.

Канун первой российской революции явился тем историческим моментом, когда политические партии в России проходили 1-й или 2-й этапы своего становления. В ходе революции классовая борьба в России приобрела ярко выраженный партийный характер. Процесс образования партий вступил в свой 3-й этап.

В зависимости от социально-классовой основы, программных и тактических установок все политические партии, образовавшиеся до и в годы революции, можно разделить на 4 большие группы:

  1.  пролетарские (большевики);
  2.  революционно-демократические (социал-демократического и левонароднического направлений);
  3.  буржуазные (с выделением двух разновидностей: либеральных и консервативных);
  4.  помещичье-монархические.

В. И. Ленин и его соратники в начале 90-х годов начали подготовку к созданию пролетарской партии. Зачатком такой партии стал организованный ими в 1895 г. «Союз борьбы за освобождение рабочего класса». Деятельность Союза был нацелена на соединение теории социализма с массовым рабочим движением. Задача создания партии стала особо актуальной в связи с начавшейся в 80-х гг. дифференциацией в российском социал-демократическом движении и обозначившимся разделением на 2 основных направления: революционное и реформаторское.

В 1903 г. в Лондоне были приняты программа и устав РСДРП (российская социал-демократическая партия). В программе предусматривалось 2 этапа революции:

  1.  программа-минимум - реализация буржуазно-демократических требований: ликвидация самодержавия, введение равного избирательного права, 8-ми часовой рабочий день; возвращения крестьянам земель, отмена выкупных платежей, и др.
  2.  программа-максимум – осуществление социалистической революции и установления диктатуры пролетариата.

Однако по программным и организационным разногласиям произошел раскол на партию большевиков (сторонники Ленина) и меньшевиков (сторонники Мартова). Большевики стремились  превратить партию в узкую организацию профессиональных революционеров и стояли за диктатуру пролетариата (установление политической власти  рабочих для построения социализма и в дальнейшем создания бесклассового общества). Меньшевики  выступали против  диктатуры пролетариата  и предполагали сотрудничество с другими партиями.

Партия социалистов-революционеров (эсеры) сложилась в 1902 г. Главной задачей эсеров считалось  уничтожение частной собственности на землю, передачи ее крестьянам. Тактикой был террор. Своей опорой они считали крестьян, однако состав партии был преимущественно интеллигентским.

Либеральное движение сформировалось в земствах и городских думах. Они стояли за конституционную монархию. Вели борьбу против крайностей “справа” (произвол правительства) и “слева” (деятельность радикалов – революционеров).

Консервативно-монархические круги выступали против любых революционных и демократических выступлений, настаивали на укреплении самодержавия, целостности и неделимости России, сохранения господствующего положения русских и усиление позиций православной церкви.

Таким образом, на рубеже XIX—XX вв. происходит оформление течений освободительного движения России в политические партии, которые стали выступать выразителями интересов определенных социальных групп и классов в острых политических схватках. Величайшим катализатором образования новых политических партий стала первая российская революция. За короткий период в

России возникло столько политических партий, сколько не имелось ни в одной стране мира. К концу гражданской войны 1917—1920 годов численность российских партий составила около 100.

Исторический опыт российского парламентаризма (1906-1917 гг.)

Поиск путей реформирования общественного устройства России привел общественное движение к мысли о необходимости создания общероссийского представительного органа.

Массовое революционное движение в стране вынудило царизм пойти на создание центрального законодательного учреждения. 11 декабря 1905 г. царское правительство издает закон о выборах в 1 Государственную думу. По закону более половины населения страны было лишено избирательных прав.

Резкие разногласия между царским правительством и Думой с первых дней ее существования, отказ исполнительного органа подчиняться законодательному в конечном итоге закончились роспуском I Государственной думы 9 июля 1906 г.

Самодержавие стремилось обеспечить приемлемый для себя состав новой Думы. Однако II Государственная дума (2 февраля - 2 июня 1907 г.) оказалась более левой, чем первая. Большинство депутатов принадлежали к трудовикам и кадетам.

Почувствовав себя достаточно сильным, царское правительство перешло в наступление, и 3 июня 1907 г. царским манифестом была распущена II Государственная дума. По новому избирательному закону число выборщиков от помещиков и крупной буржуазии было значительно увеличено. Вследствие ограничений могли принять участие в выборах только 13% взрослого населения.

Собравшаяся на первое заседание 1 ноября 1907 г. III Государственная дума (1 ноября 1907 г. — 9 июня 1912 г.) разительно отличалась от двух предыдущих по своему классовому, профессиональному и партийному составу. Фракция трудовиков насчитывала всего 14 депутатов, сильно сократилось число кадетов. Самую многочисленную фракцию составили октябристы – 154 депутата.

В январе 1912 г. Дума приняла закон о государственном страховании рабочих, распространяющийся только  на фабрично-заводских и  горнозаводских рабочих. Национальный  вопрос   постоянно  поднимали   русские  шовинисты, выдвинувшие лозунг «Россия для русских».

Выборы в IV Государственную думу (15 ноября 1912 г. – 6 (19) октября 1917 г.) проходили осенью 1912 г. в условиях революционного подъема. Предвыборная кампания шла на фоне дискуссий — быть или не быть конституции? По своему партийному составу новая Дума мало отличалась от предыдущей. С началом первой мировой войны на заседаниях Думы стали рассматриваться проблемы войны, внешней политики.

Законопроекты  сначала  рассматривались  думским совещанием, в комиссиях, на заседаниях Думы в трех чтениях. И только после утверждения проекта Государственным советом он приобретал силу закона. При таком порядке, хоть и обеспечивалась тщательная проработка законов, но утверждение их затягивалось иногда на годы. По бюджетным  вопросам полномочия Думы не распространялись на статьи расходов по содержанию царского двора, на платежи по государственным долгам и обязательствам.

Оценивая первый опыт российского парламентаризма, необходимо отметить, что деятельность Думы была далека от совершенства. Она сковывалась антидемократическими нормами, регулирующими порядок ее работы, и столь же антидемократическим законом о выборах. Тем не менее Дума стала центром легальной политической борьбы, а утвердившийся в ней открытый и гласный порядок обсуждения и принятия законов, контроль, хотя и усеченный, за государственными финансами и действиями властей – все это способствовало политическому просвещению народа, росту его политической активности, развитию традиций демократического решения важнейших государственных вопросов.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

80964. Методика формування пізнавальних умінь в процесі навчання історії 38.4 KB
  За їх результатами визначаються і плануються основні напрями формування в учнів нових пізнавальних умінь і удосконалення вже освоєних. Учителям рекомендувалося збирати пам\'ятки в кабінетах історії як роздавальний матеріал для самостійної роботи учнів. Такими є повні етапи формування пізнавальних умінь учнів. Профільне навчання вид диференційованого навчання який передбачає врахування освітніх потреб нахилів здібностей учнів; створення умов для навчання старшокласників відповідно до їхнього професійного самовизначення що забезпечується за...
80965. Проблема вивчення пізнавальних можливостей школярів у методиці навчання історії 36.03 KB
  Пізнавальні можливості учнів відносяться до основних факторів процесу навчання і безпосередньо впливають на цілі зміст і характер навчальної роботи. Зокрема з урахуванням пізнавальних можливостей учнів визначається рівень викладу навчального матеріалу у шкільних підручниках адаптується та опрацьовується учителем і учнями матеріал конкретних уроків готуються варіанти пізнавальних завдань і т. Відповідно до пізнавальних можливостей учнів даного класу формулюються й уточнюються завдання конкретного уроку. Без аналізу пізнавальних можливостей...
80966. Проаналізуйте розвиток шкільної історичної освіти в Україні в ХІХ-ХХ ст 35.13 KB
  Початок систематизованого викладання історії в Україні пов`язаний із створенням Харківської колегії. Започатковується вивчення історії і в Галичині. Левицький видав у 1821 році наказ семінаристам займатися вивченням рідної історії. Свій внесок у зародження методики вивчення історії внесли і повітові училища та гімназії навчальна база яких передбачала наявність у їхніх бібліотеках книг з історії.
80967. Пізнавальні процеси у навчанні історії 41.83 KB
  Найважливішим серед пізнавальних процесів є сприйняття - наочно- образне, просторово-часове відбиття у свідомості людини предмета, ( явища, яке базується на різних відчуттях (колір, звуки, запахи, форма, обсяг та інші), розумінні предмета чи осмисленні його на основі попереднього досвіду (далекість, швидкість, напрямок руху, тривалість процесів й інші властивості).
80968. Визначте методику роботи з історичними картами на уроках історії в школі 33.82 KB
  Важливим джерелом інформації є історична карта яка відображає особливості розвитку людства в минулому. Робота з історичними картами є наочним методом. Настінна карта зазвичай відображає великі території містить відомості щодо тривалих історичних періодів й різних аспектів історичного процесу.
80969. Особливості пізнавального інтересу учнів до історії 35.74 KB
  Метою розвитку мотиваційної сфери учнів у навчанні історії виступає формування стійкого інтересу до предмета що передбачає активне емоційнопізнавальне ставлення школярів до досліджуваних історичних подій до зясування їхніх причин і наслідків а також до оволодіння вміннями необхідними для всебічного вивчення минулоі о і сучасності на основі різноманітних джерел. Отже одним із важливих завдань навчання в умовах цілісної методичної системи є підвищення рівня розвитку інтересу. У числі загальних зовнішніх причин падіння інтересу...
80970. Організація самостійної роботи учнів при вивченні теми: «Виникнення та розвиток Київської Русі » (7 клас) 39.16 KB
  Проблема диференційованого підходу до учнів у навчанні історії. Диференційоване навчання організація навчальновиховного процесу з урахуванням типових індивідуальних особливостей учнів. Складнішим і ефективнішим видом диференційованого навчання є здійснення його в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів.
80971. Планування роботи із контурною картою при вивченні теми: «Великі географічні відкриття: зустріч цивілізацій» (8 клас) 37.85 KB
  Розглядаючи тему: Великі географічні відкриття доба відкриттів європейськими мореплавцями невідомих раніше морів та океанів островів і континентів здійснення першої навколосвітньої морської подорожі колонізації заморських територій кінець XVсеред. Нові географічні відкриття зумовлювалися насамперед бурхливим розвитком продуктивних сил прагненням європейців задовольнити зрослі потреби в дорогоцінних металах і прянощах відповідно пошуками морських шляхів до Китаю та Індії. Великі географічні відкриття стали можливими завдяки значному...
80972. Способи вивчення пізнавального інтересу учнів до історії 38.89 KB
  В учнівських диктантах було відтворено від 8 до 21 інформаційних одиниць. Діагностуючий диктант допомагає вчителю вчасно звернути увагу на труднощі в сприйнятті й осмисленні історичного матеріалу що є в учнів даного класу 9віку0. Якщо взяти за основу зміни особистісних особливостей учнів то в своїй роботі у напрямку посилення пізнавального інтересу учнів до історії перш за все беру до уваги що учні основної школи та старшої школи мають зовсім різну підготовки виходячи з їх віку.