2907

Фінансовий моніторинг як різновид фінансового контролю

Контрольная

Финансы и кредитные отношения

Фінансовий моніторинг як різновид фінансового контролю. Сутність фінансово-правового регулювання процесу протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (відмиванню коштів). Структура системи фінансового моніторингу Фінансов...

Украинкский

2012-11-12

341 KB

87 чел.

Фінансовий моніторинг як різновид фінансового контролю

  1.  Сутність фінансово-правового регулювання процесу протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (відмиванню коштів)
  2.  Структура системи фінансового моніторингу
  3.  Фінансовий моніторинг у банківській системі України
  4.  Фінансовий моніторинг страхових послуг

Щодо походження поняття «Первинний фінансовий моніторинг»

Україна, використовуючи світові рекомендації щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, послідовно створює національну систему фінансового моніторингу в банківській системі.

Зазначу, що в міжнародних документах, які лежать в основі становлення системи фінансового контролю за банківськими операція в Україні, термін «фінансовий моніторинг» взагалі і термін «первинний фінансовий моніторинг» зокрема не вживається. Будь-який нормативно-правовий акт національного законодавства також не наводить їх тлумачення.

Норми Віденської конвенція від 20 грудня 1988 р. були для України основою законодавчих актів, які регламентують здійснення банківського контролю за сумнівними фінансовими операціями. За цією Конвенцією держави, які ратифікували її, мають виявляти сумнівні фінансові операції, заморожувати банківські рахунки несумлінних клієнтів та арештовувати доходи, отримані протиправним шляхом [1].

Директива Ради Європейського Співтовариства від 10 червня 1991 р. «Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей», враховуючи відповідні Рекомендації групи з розроблення фінансових заходів (ФАТФ), ототожнює контрольні дії фінансових установ з системою внутрішніх заходів запобігання та протистояння використанню банківської системи для відмивання грошей; з отриманням необхідної інформації про клієнтів та зберіганням документації про них; зі звітуванням фінансовими установами про можливу причетність фінансових операцій до відмивання «брудних» грошей [2].

Європейська Комісія з економічних та соціальних питань, усвідомлюючи, що використання фінансово-кредитних установ для відмивання прибутків, одержаних від злочинної діяльності, може мати серйозну небезпеку для міцності та стабільності таких установ та втрату довіри до фінансової системи у цілому, підкреслює необхідність дотримання міжнародних стандартів у протидії використанню фінансової системи для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом. Особи, які відмивають гроші, можуть використовувати перевагу вільного руху капіталу і свободу надання фінансових послуг лише на єдиній фінансовій території.

Усвідомлюючи реальну загрозу для діяльності банківської системи та інших фінансових закладів, ФАТФ з урахуванням тенденцій у відмиванні грошей у світі розробила основні Рекомендації щодо підвищення відповідальності фінансових установ, за якими банки зобов'язані ідентифікувати принаймні всіх клієнтів і зберігати інформацію про них. Банки зобов'язані за власною ініціативою повідомляти уповноважених осіб про факти виявлення підозрілих фінансових операцій.

Базельський комітет банківського нагляду з метою запобігання та протидії відмиванню грошей визначив фінансовому моніторингу в фінансових установах функцію отримання інформації щодо нових клієнтів та законності їх рахунків. В Основній частині Заяви викладаються основні принципи боротьби з відмиванням грошей через банківську систему: спільне вироблення єдиних механізмів внутрібанківського контролю; банки повинні додавати всі можливі зусилля для встановлення осіб своїх клієнтів, особлива увага повинна бути звернена на осіб, які орендують банківські сейфи; банківські й фінансові установи зобов'язані дотримуватися законів і положень як національного, так і міжнародного рівня, що мають відношення до фінансових угод; операції, стосовно яких є підстави для підо зри у відмиванні грошей, у будь-якому випадку не підлягають виконанню.

Базельський комітет пропонує робити це наступними заходами: а) забороняти здійснення фінансових операцій у великих розмірах у разі відсутності необхідної інформації про клієнта; б) забороняти сприянню здійснення сумнівних фінансових операцій. Названі завдання можуть виконуватися різними формами. Це співпраця банків з органами виконавчої влади, з Національним банком України, які відповідно до чинного законодавства виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних і фізичних осіб й здійснюють фінансові операції, з контролюючими та правоохоронними органами.

На виконання визначених міжнародних зобов'язань Президент України видав Указ від 19 липня 2001 р. № 532 «Про додаткові заходи боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом» [3], яким з числа представників Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, із залученням представників Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, експертів з фінансових питань утворено Міжвідомчу робочу групу з дослідження методів та тенденцій у відмиванні грошових коштів й інших доходів, одержаних злочинним шляхом, аналізу ефективності заходів, що вживаються для запобігання та протидії відмиванню таких доходів, підготовки пропозицій щодо впровадження Сорока Рекомендацій Групи з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей.

Указом Президента України від 10 грудня 2001 р. № 1199 «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» з метою запобігання, виявлення, викриття і припинення легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, одержаних злочинним шляхом, визначення механізму протидії цьому явищу, запроваджено обов'язковий фінансовий контроль за всіма фінансовими операціями, що визначені Законом України від 7 грудня 2000 р. № 2121-Ш «Про банки і банківську діяльність» як значні та сумнівні.

Цим Указом встановлено, що обов'язковий фінансовий контроль здійснюється: первинний — банками та іншими фінансовими установами; державний — державними органами, які відповідно до законодавства уповноважені забезпечувати регулювання та нагляд за діяльністю організацій, що здійснюють фінансові операції.

Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 10 січня 2002 р. № 35 «Про утворення Державного департаменту фінансового моніторингу», а постановою від 19 лютого 2002 р. № 194 затверджено Положення про нього. На Державний департамент фінансового моніторингу постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 р. № 728 покладені такі основні завдання: участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; збирання, оброблення і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання й протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав й міжнародними організаціями в зазначеній сфері та забезпечення представництва України у відповідних міжнародних організаціях.

Держфінмоніторинг відповідно до покладених на нього завдань бере участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; вносить в установленому законодавством порядку пропозиції щодо розроблення нормативно-правових актів з питань запобігання й протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму та бере участь у їх підготовці; одержує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання на свій запит інформацію, необхідну для реалізації покладених на нього завдань; співпрацює з органами виконавчої влади, іншими державними органами, завданням яких є запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму, сприяє виявленню в фінансових операціях ознак використання цих доходів; здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності суб'єктів первинного фінансового моніторингу з питань запобігання й протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; забезпечує ведення обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу, в установленому законодавством порядку; бере участь за дорученням Кабінету Міністрів України у підготовці проектів відповідних міжнародних договорів України; виконує інші функції, згідно з покладеними на нього завданнями.

Державний департамент фінансового моніторингу, відповідно до покладених на нього функцій, підготував проект Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) надходжень, отрима-них^злочинним шляхом», метою якого було створення ефективної системи, спрямованої на запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів й іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та міжнародне співробітництво у цій сфері.

Як частку цієї системи у складі Департаменту валютного контролю та ліцензування Національним банком України створено відділ протидії відмиванню грошей, а з числа працівників останнього — робочу групу з питань запобігання легалізації грошей, одержаних злочинним шляхом, завданнями якої є формування стратегії НБУ щодо протидії відмиванню грошей, одержаних злочинним шляхом.

Національний банк ухвалив ряд відомчих нормативно-правових актів у цій сфері. Так, наказом від 23 січня 2002 р. № 5 передбачені невідкладні заходи щодо запобігання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом: створення галузевої групи протидії

відмиванню коштів у банківській системі із залученням до її складу фахівців комерційних банків; впровадження необхідних форм звітності для виявлення та запобігання легалізації коштів; налагодження взаємодії у сфері запобігання легалізації коштів, одержаних злочинним шляхом, з правоохоронними і контролюючими органами.

Постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2002 р. № 164 схвалені «Методичні рекомендації з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню)' грошей, отриманих злочинним шляхом», якими запроваджено більш жорсткий банківський контроль з метою виявлення сумнівних фінансових операцій.

Прийнятий Верховною Радою України Закон 28 листопада 2002 p. № 249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (далі — Закон) вводить в національне законодавство два поняття фінансового моніторингу — обов'язковий та внутрішній.

Обов'язковим фінансовим моніторингом за цим Законом вважається сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг — це діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу з виявлення, відповідно до цього Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, котрі можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» заходами первинного фінансового моніторингу в банках називає: проведення ідентифікації особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, на підставі наданих в установленому порядку документів або за наявності підстав вважати, що інформація щодо ідентифікації особи потребує уточнення; забезпечення виявлення і реєстрації фінансових операцій та надання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; сприяння працівникам Уповноваженого органу у проведенні аналізу фінансових операцій, надання відповідно до законодавства додаткової інформації на запит Уповноваженого органу, пов'язаної з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю; сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; збереження документів, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції.

Отже, не тільки нормативно-правові акти не визначають поняття «первинний фінансовий моніторинг». Не зустріли ми тлумачення цього терміна і у науковців.

С. Симов'ян, досліджуючи закордонний досвід протидії відмиванню «брудних» грошей, розглядаючи специфічні особливості легалізації злочинних доходів через українські банки, наводить аргументи того, що фінансовий моніторинг розширяє функцію держави в боротьбі з економічною злочинністю та збагачує її новим змістом. Але автор не дає поняття фінансового моніторингу взагалі і не торкається характеристики змісту кримінологічної функції фінансового моніторингу як засобу протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [4].

А. Клименко називає фінансовий моніторинг особливою формою фінансового кон тролю. Аргументуючи свою позицію автор робить, як мінімум, два не дуже точних припущення. По-перше, ототожнює зміст фінансового моніторингу з фінансовим контролем, як однією з форм державного управлінського процесу — управління фінансами, по-друге, вважає, що фінансовий моніторинг «...містить усі елементи механізму фінансового контролю у їх зовнішньому вияві».

Погляди науковця підтримую частково. Аналізуючи заходи фінансового моніторингу в банківській системі України, вважаю, що контрольна функція фінансів є лише об'єктивною основою первинного фінансового моніторингу. Моніторинг взагалі (за енциклопедією А Порохова) це спостереження, оцінка та прогноз стану будь-якого явища.

Отже, первинним фінансовим моніторингом банківської системи можна вважати виконання завдань внутрішнього фінансового контролю і аналізу фінансових операцій клієнтів банку з метою виявлення сумнівних операцій, можливо пов'язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом. На мій погляд, основне призначення та сутність первинного фінансового моніторингу виявляється і знаходить відображення в його функціях, для забезпечення виконання яких необхідна участь працівників банку в межах їх компетенції, у виявленні фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, та інших операцій з грошовими коштами або іншим майном, пов'язаним з легалізацією (відмиванням) «брудних» доходів.

Сутність фінансово-правового регулювання процесу протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом (відмиванню коштів)

Під засобами відмивання коштів розуміється складна категорія, яка має тримірну структуру:

послуги, які використовуються для відмивання коштів, наприклад, електронний переказ грошей;

інструменти, які використовуються з метою відмивання коштів, наприклад, цінні папери, готівка та ін.;

інституціональні структури, які використовуються з метою від-

мивання коштів, наприклад, трасти, неприбуткові організації та інші фінансові установи. Особливості побудови міжнародної системи протидії легалізації доходів:

  1.  наявність спеціалізованої міжнародної організації - її функції виконує ФАТФ - міжнародна група розробки фінансових методів боротьби з відмиванням коштів;
  2.  виконання ФАТФ функцій контролю над виконанням міжнародних вимог до інших країн;
  3.  наявність розгалуженої системи регіональних організацій, подібних до ФАТФ;
  4.  організація структури міжнародних організацій орієнтована на виконання контрольно-методичних функцій із протидії відмиванню коштів;

5) наявність спеціалізованої міжнародної організації, яка об'єднує фінансові розвідки країн світу.

Financial Action Task Force (ФАТФ) - міжурядовий орган, створений у Парижі на саміті країн Великої Сімки в 1989 році. За рішенням Президента Європейської Комісії до ФАТФ приєдналися ще 8 країн.

1990 року цим органом був представлений звіт, який складав Сорок рекомендацій, які двічі переглядалися - 1996 року та 2003 року.

1992 року до організації вже входило 28 членів. На 01.11.2005 року в організацію входила 31 країна, 2 регіональні організації -групи Азіатсько-Тихоокеанська, Східна та Південно-Африканська в Південній Америці.

ФАТФ не має статуту, термін її дії не обмежений. Кожні 5 років переглядається Місія організації. Офіційні мови - англійська та французька.

Президент обирається і діє протягом одного року.

Уже були обрані представники - Франції (двічі), Швейцарії, Австралії, Великої Британії, Нідерландів, США, Італії, Бельгії, Японії, Іспанії, Гонконгу та ін.

Концептуальні принципи побудови національної системи фінансового моніторингу:

  1.  відповідність конституційним нормам;
  2.  відповідність вимогам міжнародних організацій;
  3.  міжнародне співробітництво.

Найкращі національні системи створені в Бразилії, Бельгії, Франції.

У фінансовій системі України за роки становлення вітчизняного валютно-кредитного ринку відбувалися процеси тонізації грошового обігу, відмивання брудних коштів та вивезення капіталу за кордон.

В Україні ще 1997 року була ратифікована Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, але вони не вводилися до вітчизняного законодавства.

У вересні 2001 року Україна була внесена в «чорний» список ФАТФ.

У жовтні 2001 року Президент України ініціював спеціальну нараду за участю керівників відповідних міністерств та відомств, де розглядалися питання боротьби з відмиванням брудних коштів.

Розглянуті заходи були відображені в Указі Президента України від 10 грудня 2001 року «Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». У цей час було доручено Кабінету Міністрів у складі Міністерства фінансів утворити Державний департамент фінансового моніторингу як урядовий орган державного управління.

Постановою Кабінету Міністрів № 194 від 18.02.2002 року було затверджено Положення про Державний департамент фінансового моніторингу.

Його основними завданнями була участь у реалізації державної політики у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому контролю; створення відповідної єдиної інформаційної системи і ведення бази даних, налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері, забезпечення представництва України в міжнародних організаціях із питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Створення спеціального органу сприяло роботі з виключення України із «чорного» списку. У лютому 2006 року ФАТФ погодилася з рекомендаціями контрольної групи і на своєму пленарному засіданні вирішила припинити процедуру активного моніторингу України. 25-27 лютого 2004 року в Парижі за результатами пленарного засідання ФАТФ Україну було виключено з «чорного списку» країн і територій, які не співпрацюють у сфері боротьби з відмиванням грошей і фінансуванням тероризму.

18 листопада 2002 року був прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом». 24 грудня 2002 року до нього вже вносилися зміни, які відбувалися й надалі.

2007 року в першому читанні розглянуті нові зміни до цього закону. Закон регулює, попереджує і протидіє введенню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом і спрямований на боротьбу з фінансуванням тероризму.

Загальні підходи до визначення та розуміння терміну « тероризм » були раніше тільки у США, і зараз починають запроваджуватися в інших державах.

Між тим в Україні теж зроблені певні кроки в напрямку розробки цього питання. 1 грудня 2005 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва у сфері запобігання фінансуванню тероризму*, де відзначено, що порядок формування переліку осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності визначається Кабінетом Міністрів України. Також перелік осіб, пов'язаних зі здійсненням терористичної діяльності, доводиться до суб'єктів первинного фінансового моніторингу Уповноваженим органом у порядку, погодженому з іншими суб'єктами державного фінансового моніторингу.

У липні 2006 року Верховна Рада України (293 народних депутати) ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму. На Думку урядовців, прийняття цього документу сприятиме вдосконаленню процедури розслідування справ, які стосуються терористичних проявів чи здійснення або провокацій на здійснення терористичних дій.

Ключовим словом у Законі України «Про запобігання та і протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» є термін «доходи» - це будь-яка економічна вигода, яка може складатися з матеріальної власності, власності, до якої входить рухоме чи нерухоме майно й документи.

Економічна вигода - відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» - це потенційна можливість одержання підприємством грошових коштів від використання активів.

Відмивання (легалізація) грошей - це вчинення дій, які визначені статтею 2 Закону України «Про попередження і протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» з метою надання правомірного вигляду володінню, користуванню або розпорядженню доходами, або дій, спрямованих на приховування джерел походження таких доходів.

Відмивання коштів відповідно до ст. 1 Директиви Ради ЄС «Про протидію використанню фінансової системи для відмивання коштів» від 19.06.1991 року-це:

перетворення або передавання майна, одержаного в наслідок злочинної діяльності;

покриття або маскування дійсних джерел;

набуття, володіння або користування майном, одержаним унаслідок злочинної діяльності;

співучасть у діях, представлених вище.

Науковці поділяють процес легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, на три етапи - розміщення, шарування, інтеграція (див. розділ 5).

Кодекс України про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс України визначають адміністративну та кримінальну відповідальність за відповідні порушення законодавства у сфері запобігання та протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом.

Кримінальний кодекс1 України передбачає відповідальність за скоєння злочинів, пов'язаних із відмиванням коштів (ст. 209 - легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом).

  1.  Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, - караються позбавленням волі на строк від 3 до 6 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
  2.  Дії, передбачені ч.І цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, - караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом та конфіскацією майна.
  3.  Дії, передбачені ч.І або ч.2 цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, - караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.

Примітка.

1.Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 і більше років (за винятком діянь, пе редбачених статтями 207 і 212 Кримінального кодексу України ) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави і за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого одержані доходи.

2.Легаліація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує 18 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (Стаття 209 в редакції Закону № 430 - ІУ від 16.01.2003 - набуває чинності 11.06.2003 р.).

Особливості порівняння відповідальності із Кримінальним Кодексом Російської Федерації свідчить про більш жорсткі умови відповідальності в Україні, ніж у Росії.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» до легалізації (відмиванню) доходів належать дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів або іншого майна за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.

Відповідно до цього ж Закону визначено перелік фінансових операцій, які пов'язані зі здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу.

відкриття рахунку; внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу);

переказ грошей;

обмін валюти;

надання послуг із випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів;

надання або отримання позики або кредиту;

страхування (перестрахування);

надання фінансових гарантій та зобов'язань;

довірче управління портфелем цінних паперів;

фінансовий лізинг; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;

надання послуг із випуску, купівлі, продажу й обслуговування чеків, векселів, платіжних карток, грошових поштових переказів та інших платіжних інструментів.

Усі ці фінансові операції належать до фінансових послуг відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», отже, вимоги й особливості їх надання необхідно враховувати за цим законом.

Фінансова гарантія (стандарт ПСБУ 13) - це передбачене контрактом право кредитора (позикодавця) одержати грошові кошти від гаранта та зобов'язання гаранта виплатити грошові кошти позикодавцю, якщо позичальник не виконає своїх зобов'язань.

Зобов'язання - відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» - це заборгованість підприємства, яка виникає внаслідок подій, які відбулися і погашення якої в майбутньому імовірно очікувати, що приведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

Лотерея відповідно до п.1.33 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» це господарська операція, яка передбачає продаж гравцю права на участь у розіграші призу за випадковою ймовірністю за кошти або в обмін на інші цінності, а також безоплатне одержання такого призу у власність, якщо буде визнано гравця переможцем.

Обов'язковий фінансовий моніторинг - це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу з питань фінансового моніторингу, які пов'язані з аналізом інформації стосовно фінансових послуг (операцій), які надаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів із перевірки цієї інформації.

Внутрішній фінансовий моніторинг - це діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу з виявлення фінансових послуг, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу та інших фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією доходів.

22 липня 2003 року був прийнятий Указ Президента України «Про заходи з розвитку системи протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансування тероризму». Із цією метою в «Урядовому кур'єрі» були опубліковані Сорок рекомендацій ФАТФ і надані роз'яснення департаментом фінансового моніторингу Міністерства фінансів України.

Як порівняння: за законодавством Російської Федерації ці два види моніторингу розглядаються як фінансовий контроль.

У вересні 2006 року в «Українському домі» (м. Київ) відбувалася міжнародна конференція Європейської організації вищих органів фінансового контролю ( EUROSAI) «Роль Вищих органів фінансового контролю в боротьбі з корупцією та шахрайством». В якій взяли участь понад 200 учасників з 25 країн Європи та країн СНД - керівники вищих органів фінансового контролю, представники міжнародних організацій, Верховної Ради України, вчені, на якій визначено перспективи вдосконалення системи фінансового моніторингу.

Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» розповсюджується на:

громадян України;

іноземців;

осіб без громадянства;

юридичних осіб;

філії і представництва юридичних осіб, які забезпечують здійснення фінансових послуг на території України, а також за її межами відповідно до міжнародних договорів.

Група Егмонт - це об'єднання підрозділів фінансових розвідок країн світу. Назва одержана на честь палацу Егмонт - Аренберг у Брюсселі, де 9 червня 1995 року за ініціативою США та Бельгії було проведено установчі збори цієї організації. До першого складу належало 24 країни та 8 міжнародних організацій.

У наш час до цієї організації входить майже 100 країн світу.

У липні 2004 року на 20-му пленарному засіданні одноголосно до цієї організації був прийнятий Державний комітет фінансового моніторингу України.

Процедура вступу України до Групи тривала майже рік. Експертами для України були Комітет із фінансового моніторингу Російської Федерації та Бюро фінансової поліції Словацької Республіки.

Вимоги до членів групи Егмонт пов'язані зі статусом відповідності «підрозділу фінансової розвідки групи Егмонт»:

1) бути операційним підрозділом, який обробляє фінансову звітність;

2) бути офіційним уповноваженим щодо здійснення обміну інформацією з іноземним підрозділом.

Пріоритетами діяльності групи Егмонт є:

створення органів фінансових розвідок у країнах світу;

стимулювання членів групи до обміну інформацією;

проведення навчальних програм;

підготовка інформації для прилюдного представлення;

розробка процедур прийняття рішень.

Вступ до групи Егмонт - це іспит на міжнародне визнання. Створений в Україні Науково-методичний центр Держфінмоніторингу входить до мережі групи Егмонт і здійснюватиме підготовку фахівців із Грузії, Молдови, Румунії, країн СНД, Центральної і Східної Європи.

У червні 2006 року делегація Державного комітету фінансового моніторингу України взяла участь у черговому пленарному засіданні Егмонтської групи, яке відбулося на Кіпрі. На зборах голів підрозділів фінансових розвідок було затверджено рішення щодо обрання представника Держфінмоніторингу України заступником Операційної робочої групи Егмонт. На засіданні Робочої групи із залучення нових членів, представники України підтримували прийняття до Егмонтської, групи фінансової розвідки Молдови. Спільно з колегами було визначено заходи для прискорення цього процесу.

Представники Держфінмоніторингу України запропонували створити в межах групи Єдиний інформаційний ресурс щодо осіб, причетних до фінансування тероризму. Така пропозиція отримала схвальну оцінку учасників.

Національні органи фінансових розвідок різних країн світу, як приклад, подані в табл. 2.1.

Таблиця 2.1 Перелік органів фінансового моніторингу країн світу

Країна

Орган фінансового моніторингу

Канада

Центр аналізу фінансових операцій і звітів

Колумбія

Орган фінансового слідства і аналізу

Естонія

Інформаційне бюро з відмивання грошей

Туреччина

Рада з розвідки фінансових злочинів

Росія

Комітет з фінансового моніторингу

Польща

Генеральний інспектор фінансової інформації

Японія

Служба фінансової розвідки

Австралія

Австралійський центр звітності і контролю за операціями

Бельгія

Бельгійський орган фінансової розвідки

Кіпр

Орган боротьби з відмиванням коштів

 Щорічно відмивається від 500 млрд. до 1,5 трлн. дол. США. В Україні за оцінками цей рівень теж досить високий і складає 3-5 млрд. дол. США, що загрожує національній безпеці України.

На думку Еріка Стоунсайфера, радника Міністерства фінансів США і України з питань фінансової розвідки їх дизайн світового рівня моделюється в Україні.

Українська система боротьби з відмиванням брудних грошей за дизайном і структурою - одна із кращих у світі. Пошук системи її стандартизації може стати моделлю для ЄС. Враховуючи, що в теперішній час працюють двохсторонні договори, то їх загальна кількість перевищує тисячі, тому відбувається пошук іншої моделі взаємодії в цій системі, яка здебільшого займається обміном інформації, швидкість якого необхідно підвищити.

Особливість української системи - це виявлення і попередження відмивання грошей. Обмеженням у цьому є складності в роботі судової системи. Між тим значною перевагою є створена в Україні єдина база даних всіх органів виконавчої влади, що підвищує рівень управління фінансовим моніторингом.

Особливістю відмивання брудних коштів у світі є наркотики і зброя. Україна має свої особливості, які здебільшого пов'язані із при ватизацією, використанням корпоративних цінних паперів, створенням холдингів, використанням операцій перестрахування в нерезидентів.

Існують легальні механізми фінансових послуг, які використовуються з метою відмивання коштів: банківські послуги он-лайн, трастові операції, юридична, бухгалтерська та інша діяльність, електронні гаманці, цінні папери на пред'явника, дорожні чеки, альтернативні системи переказу коштів та ін.

Для визначення місця і ролі, а також рівня розвитку системи фінансового моніторингу в Україні на основі методики, розробленої в Українській академії зовнішньої торгівлі (тепер Університет фінансів, економіки та міжнародної торгівлі) був оцінений рівень відповідності національної системи фінансового моніторингу в Україні вимогам міжнародних рекомендацій (Сорок рекомендацій ФАТФ), що наведено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Оцінка відповідності національної системи фінансового моніторингу міжнародним рекомендаціям

Підсистема фінансового моніторингу, що оцінюється

База оцінювання за міжнародними рекомендаціями

Рівень відповідності,

%

Правова підсистема

3 рекомендації

83

Фінансова підсистема

12 рекомендацій

68

Інституціональна підсистема

9 рекомендацій

78

Міжнародне співробітництво

6 рекомендацій

79

Уся система

40 рекомендацій

73

У цілому слід відзначити досить високий рівень відповідності. Як видно з табл. 2.2, найбільша невідповідність супроводжує фінансову систему, отже вона потребує додаткових заходів з удосконалення за міжнародними вимогами.

2. Структура системи фінансового моніторингу

Система фінансового моніторингу складається із двох рівнів: первинного і державного.

Суб'єкти первинного фінансового моніторингу:

банки;

страхові компанії;

фінансові установи;

платіжні організації;

еквайрингові (пов'язані із пластиковими картками) установи;

клірингові установи;

товарні, фондові та інші види бірж;

професійні учасники ринку цінних паперів;

інститути спільного інвестування;

гральні заклади;

ломбарди;

організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами і недержавними пенсійними фондами;

підприємства зв'язку;

нефінансові установи, які здійснюють переказ грошей; інші юридичні особи, які надають фінансові послуги. Обов'язки суб'єктів первинного фінансового моніторингу:

  1.  проведення ідентифікації осіб;
  2.  виявлення і реєстрація фінансових послуг, які підпадають під фінансовий моніторинг;
  3.  збереження документів з ідентифікації осіб.

Для виконання робіт з фінансового моніторингу призначається відповідальна особа, вимоги до посади якої встановлюються уповноваженим органом із фінансового моніторингу.

Суб'єкти державного фінансового моніторингу:

центральні органи виконавчої влади;

Національний банк України;

спеціальний уповноважений орган із фінансового моніторингу. Указом Президента України від 24 грудня 2004 року створений

Державний комітет (далі Комітет) фінансового моніторингу й затверджено Положення про нього. Відповідно із прийняттям Закону України «Про Кабінет Міністрів України» відбулися зміни в підпорядкованості цього Комітету.

Постанова Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 100 «Про затвердження Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України» набрала чинності одночасно з Указом Президента України «Про визнання таким, що втратив чинність, Указу Президента України від 24 грудня 2004 року № 1527».

Державний комітет фінансового моніторингу України (Держфін-моніторинг) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держфінмоніторинг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

У своїй діяльності Держфінмоніторинг керується Конституцією і законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції і законів України, актами Кабінету Міністрів України та Положенням про нього.

Держфінмоніторинг організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

Держфінмоніторинг у своїй діяльності використовує рекомендації міжнародних організацій щодо протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Основні завдання Держфінмоніторингу:

  1.  участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
  2.  збирання, обробка та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

створення та забезпечення функціонування єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях із питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Дії Держфінмоніторингу відповідно до покладених на нього завдань:

  1.  розробляє і затверджує комплексні заходи щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
  2.  бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку та Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
  3.  співпрацює із центральними органами виконавчої влади та державними органами, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання і нагляду за діяльністю суб'єктів первинного фінансового моніторингу, а також іншими державними органами з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
  4.  надає за наявності достатніх підстав для віднесення фінансової операції до такої, що може бути пов'язана з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, правоохоронним органам відповідні узагальнені матеріали;

5)здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб'єктів первинного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції з регулювання і нагляду за такими суб'єктами, координує заходи, що проводяться ними в цій сфері;

6) установлює кваліфікаційні вимоги до осіб, що призначаються відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніто рингу;

7) проводить аналіз ефективності заходів, що вживаються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

  1.  вносить пропозиції щодо розроблення законодавчих актів, бере в установленому порядку участь у підготовці інших нормативно-правових актів з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
  2.  узагальнює надану правоохоронними та іншими державними органами інформацію, що стосується легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, аналізує динаміку розвитку негативних тенденцій у цій сфері, досліджує методи та фінансові схеми легалізації (відмивання) таких доходів і фінансування тероризму, розробляє та подає в установленому порядку пропозиції щодо вдосконалення законодавства в цій сфері;
  3.  сприяє виявленню у фінансових операціях ознак використання доходів, одержаних злочинним шляхом;
  4.  забезпечує ведення в установленому законодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу;
  5.  забезпечує формування переліку осіб, пов'язаних із провадженням терористичної діяльності, та доведення його до суб'єктів первинного фінансового моніторингу в порядку, погодженому з іншими суб'єктами державного фінансового моніторингу;
  6.  приймає рішення про подальше зупинення проведення фінансової операції на строк до п'яти робочих днів у разі надходження від суб'єкта первинного фінансового моніторингу повідомлення про її зупинення на строк до двох робочих днів, якщо її учасником або вигодоодержувачем за цією операцією є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із провадженням терористичної діяльності;
  7.  організовує наради, семінари, конференції з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

надає роз'яснення щодо прийнятих ним нормативно-правових актів у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму; бере участь у міжнародному співробітництві з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, вивчає, узагальнює та поширює світовий досвід із цих питань;

бере участь у підготовці міжнародних договорів України з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, забезпечує їх виконання;

здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління;

  1.  забезпечує виконання завдань із мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
  2.  забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, здійснення контролю за її збереженням у Держфінмоніторингу, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління;
  3.  виконує інші функції, що випливають із покладених на нього завдань.

Права Держфінмоніторингу:

1) одержувати в установленому законодавством порядку:

- від органів виконавчої влади, інших державних органів, органів

місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності інформацію (у тому числі ту, що становить банківську або комерційну таємницю, та копії документів, що її підтверджують), необхідну для виконання покладених на нього завдань, зокрема про випадки порушення законодавства суб'єктами первинного фінансового моніторингу;

- від правоохоронних органів, до яких надходять узагальнені ма-

теріали про фінансові операції, інформацію про хід опрацювання та застосування відповідних заходів на підставі зазначених матеріалів;

- від суб'єктів первинного фінансового моніторингу необхідну для виконання покладених на нього завдань інформацію (у тому числі копії документів, що її підтверджують), пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моні торингу, зокрема щодо осіб, які проводять такі операції;

  1.  здійснювати в установленому законодавством порядку доступ, у тому числі автоматизований, до баз даних суб'єктів державного фінансового моніторингу, центральних органів виконавчої влади та інших державних органів;
  2.  залучати до розгляду питань, що належать до його компетенції, спеціалістів державних органів, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками);
  3.  у межах міжнародного співробітництва:

- укладати в установленому законодавством порядку міжнародні

договори міжвідомчого характеру з компетентними органами іноземних держав із питань співробітництва у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;

- здійснювати обмін інформацією з компетентними органами іно-

земних держав;

- брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семі нарах, зустрічах, нарадах із питань, що належать до його ком петенції.

Держфінмоніторинг здійснює виконання покладених на нього завдань безпосередньо і через утворені ним у регіонах відповідні структурні підрозділи.

Держфінмоніторинг взаємодіє під час виконання покладених на нього завдань із центральними та місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, компетентними органами іноземних держав і міжнародними організаціями.

Держфінмоніторинг у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Нормативно-правові акти Комітету підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Держфінмоніторинг у разі потреби видає разом із центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами спільні акти.

Держфінмоніторинг очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Кабінет Міністрів України. Голова Комітету має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.

Голова Держфінмоніторингу:

  1.  здійснює загальне керівництво Комітетом, несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Комітет завдань і реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
  2.  визначає пріоритети та стратегічні напрями роботи Комітету, затверджує програми та плани його роботи і звіти про їх виконання;

підписує нормативно-правові та інші акти Комітету;

  1.  подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, розробником яких є Комітет;
  2.  погоджує проекти нормативно-правових актів із питань, що належать до компетенції Комітету;
  3.  приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Комітет;
  4.  розподіляє за погодженням з Віце-прем'єр-міністром України обов'язки між своїми заступниками, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів, призначає на посаду та звільняє з посади працівників, у тому числі за погодженням із Віце-прем'єр-міністром України керівників самостійних структурних підрозділів Комітету;
  5.  порушує в установленому порядку питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності заступників Голови;
  6.  укладає та розриває за погодженням із Віце-прем'єр-міністром України відповідно до законодавства контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Комітету;

10) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції

Держфінмоніторингу, обговорення найважливіших напрямів його діяльності в Комітеті утворюється колегія в складі Голови (голова колегії), заступників Голови та керівників структурних підрозділів.

У разі потреби до складу колегії можуть бути включені в установленому порядку інші особи.

Членів колегії затверджує та звільняє від виконання обов'язків Голова Комітету. Рішення колегії проводяться в життя наказами Держфінмоніторингу.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму в Держфінмоніторингу можуть утворюватися наукові ради, інші консультативні та дорадчі органи. Склад наукових рад, інших консультативних та дорадчих органів і положення про них затверджує Голова Комітету.

Граничну чисельність працівників Держфінмоніторингу затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру Комітету затверджує його Голова за погодженням із Віце-прем'єр-міністром України. Штатний розпис і кошторис Комітету затверджує його Голова за погодженням із Мінфіном. Положення про структурні підрозділи Комітету затверджує його Голова.

Держфінмоніторинг є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Одним з особливих завдань є встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які є відповідальними за фінансовий моніторинг.

Державний комітет фінансового моніторингу України формує склад своїх співробітників, які повинні виконувати за напрямами визначені в Положенні про Комітет основні завдання його діяльності, оголошуючи конкурс на вакантні посади. За останні роки створюється мережа регіональних представництв.

Приклад взаємодії з міжнародними організаціями.

Підписання Угоди 2005 року Головою Держфінмоніторингу України та Головою підрозділу фінансової розвідки Служби з питань розслідування фінансових злочинів Литовської Республіки. Фінансові розвідки України і Литви здійснюватимуть інформаційний обмін щодо фінансових операцій, пов'язаних із легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом та фінансуванням тероризму. Підписання такої угоди є актуальним кроком, адже обсяги сумнівних операцій, що проводяться з нерезидентами Литви становили п'яту частку від загальної кількості сумнівних операцій, проведених з нерезидентами 2004 року.

Раніше подібні угоди були підписані між фінансовими розвідками багатьох країн: Росії; Бельгії; Словаччини; Естонії; Іспанії; Панами; Італії; Словенії; Португалії; Румунії; Польщі; Бразилії; Кіпру; Сербії; Грузії; Франції; Колумбії; Чехії; Македонії; Болгарії; Лондонським бюро із протидії комерційним злочинам.

3. Фінансовий моніторинг у банківській системі України

Загальні підходи до формування системи фінансового моніторингу банківських установ

2003-2004 року в банківській системі відбувався потужний процес формування системи протидії легалізації доходів. Головним інструментом є фінансовий моніторинг. Законом України «Про банки і банківську діяльність» на банки як фінансові установи покладено обов'язки розробляти і впроваджувати правила внутрішнього фінансового моніторингу і програми його здійснення, проводити обов'язкову ідентифікацію клієнтів, а також дотримуватися правил зберігання та архівації документів.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» Національний банк здійснює регулювання та нагляд за діяльністю банків, не менше одного разу на рік проводить перевірку банків із питань дотримання ними законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а в разі його порушення застосовує до банків відповідні заходи впливу. З цією метою створено і впроваджено спеціальне нормативно-правове і методологічне забезпечення здійснення банками фінансового моніторингу.

Основним правовим документом НБУ з цього питання є Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яке затверджене 14 травня 2003 року за 189.

Положення визначає:

порядок здійснення банками ідентифікації клієнтів;

порядок виявлення і реєстрації операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

порядок надання інформації Держфінмоніторингу;

вимоги до навчання і підвищення кваліфікації працівників банків;

вимоги до зберігання документів.

2004 року Національний банк України значну увагу приділив імплементації в законодавство України та практичну діяльність банків міжнародних стандартів із питань запобігання легалізації доходів та фінансуванню тероризму: стандартів Базельського комітету з питань банківського нагляду і нової редакції Сорока рекомендацій ФАТФ.

Національним банком України постійно надаються банкам відповідні рекомендації до виконання чинного законодавства, доводиться інформація про списки осіб та організацій, причетних до терористичної діяльності, ведеться офіційний сайт «Фінансовий моніторинг».

Після набрання чинності Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» у скорочені терміни була проведена перевірка усіх банків, а також перевірено закриття анонімних і кодованих рахунків.

Для забезпечення інформаційної взаємодії з Держфінмоніторин-гом підписано відповідну угоду, яка передбачає щомісячне інформування уповноваженого органу про діючі банки та перелік операцій, на здійснення яких банки отримали ліцензію та письмовий дозвіл. Аналогічно здійснюється міжвідомча взаємодія з іншими регуляторами.

НБУ спільно з Кабінетом Міністрів України підготовлено Комплексну програму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом і фінансування тероризму.

У середньому за рік банки надали до Держфінмоніторингу майже 1,0 млн. повідомлень про підозрілі фінансові операції (96% від загальної кількості усіх повідомлень, наданих суб'єктами фінансового моніторингу).

Основні напрями розвитку системи протидії легалізації доходів

у банківській сфері:

подальша імплементація в законодавство України та практичну діяльність банків міжнародних стандартів із питань запобігання та протидії відмиванню коштів;

підвищення ефективності нагляду за діяльністю банків із питань фінансового моніторингу;

розвиток системи підготовки фахівців із питань фінансового моніторингу та методичне забезпечення цього процесу;

розвиток співробітництва із центральними банками інших країн у боротьбі з відмиванням коштів і фінансуванням тероризму.

В умовах глобальних перетворень сучасної світової економіки особливого значення набуває розвиток систем захисту національних фінансових ринків, зокрема банківського. Поширення процесу глобалізації впливає на збільшення негативних явищ, серед яких є і проблема відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом.

З'ясування європейських принципів боротьби з відмиванням коштів дозволить побудувати ефективну національну програму протидії відмиванню та фінансуванню тероризму.

Поглиблення інтеграційних процесів сприяє широкому впровадженню в практику фінансових установ, зокрема банків, програм протидії легалізації доходів, та передбачає поглиблення наукового пошуку підходів до оцінки рівня розвитку системи фінансового моніторингу, спрямованого на адаптацію міжнародного досвіду в Україні.

Важливим практичним завданням розвитку системи фінансового моніторингу відповідно до вимог глобалізації є її вдосконалення в банку відповідно до критеріїв Групи Егмонт.

Для досягнення мети були виявлені можливі шляхи впровадження в Україні критеріїв сумнівних операцій за матеріалами Ег-монтської групи ( див. розділ 2 посібника); проведено аналіз статей 11,12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (далі - Закон), виконано їх порівняння, надано практичні рекомендації з удосконалення системи фінансового моніторингу в банку.

Аналіз положень Закону потребує уточнення визначення термінів: фінансові активи, учасники фінансової операції, вигодоодержу вач, ділові стосунки, істотна участь, клієнт та зобов'язань суб'єктів державного фінансового моніторингу (проведення ідентифікації осіб; виявлення і реєстрація фінансових послуг, які підпадають під фінансовий моніторинг; збереження документів з ідентифікації осіб), що сприятиме більш точному контролю в системі фінансового моніторингу банку за встановленими критеріями.

Основними завданнями Групи «Егмонт» є сприяння розвитку співробітництва між підрозділами фінансової розвідки через інформаційний обмін, який необхідно стандартизувати відповідно до широкого переліку критеріїв.

На прикладі одного з банків Харкова за 22 операціями банку, які визначені в системі первинного фінансового моніторингу, на основі використання dumi - змінних за 8 класами операцій Групи Егмонт було оцінено їх відповідність міжнародним вимогам:

операції за готівку, операції з юридичними особами, операції в іноземній валюті, перекази в офшорні зони за переліком Кабінету Міністрів України, операції з грошовими коштами, цінними паперами, коли хоча б одна із сторін має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні, яка не бере участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доході, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму; операції із цінними паперами, операції з банківськими рахунками, операції з нерухомим майном.

Встановлено, що за класом Д1 з 22 операцій за дев'ятьма - це є операції за готівку, за п'ятьма - ні, а за іншими не можна надати однозначної відповіді. Отже, необхідно звернути на них особливу увагу, і більш ретельно визначити процедуру фінансового моніторингу.

У цілому тільки за першими трьома класами відзначається наявність чіткого розмежування операцій банку відповідно до встановленого поділу. Всі інші ознаки класифікації притаманні всім операціям, що підкреслює їх не зовсім однозначну критеріальну базу та необхідність розробки комплексних ситуаційних типологій із легалізації злочинних коштів в Україні на прикладі створених Держ-фінмоніторингом у 2004-2005 роках для різних суб'єктів господарювання2. Тепер бажано їх розробити спеціально для банків.

  1.  Із цією метою за 69 критеріями Групи Егмонт було встановлено відповідність їм п'яти пріоритетних видів операцій: із грошовими коштами в готівковій формі,
  2.  зокрема в іноземній валюті,
  3.  операцій із грошовими коштами та цінними паперами, коли хоча б одна зі сторін має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні, яка не бере участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму,
  4.  операцій із банківськими рахунками
  5.  операцій із майном.

Встановлено, що найбільше уваги в банках приділяють операціям з рахунками, певною мірою також враховують критерії Групи Егмонт в операціях із готівкою та обміні іноземних валют, але майже відсутній механізм дієвого контролю за діяльністю клієнтів, які мають відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні, яка не бере участь у міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації доході, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, що досить складно, але повинно стати надзвичайно важливим в умовах глобалізації. Продовження досліджень із використанням сучасних методів системного аналізу сприятиме більш швидкому та якісному проведенню фінансового моніторингу в банку з найменшими витратами часу.

Поняття та законодавчо-нормативне забезпечення організації фінансового моніторингу в банках

Відповідно до законодавства України, моніторинг - це система спостережень, збирання, накопичення, збереження та аналізу інформації. Виходячи з цього, основними функціями моніторингу є збирання та аналіз інформації.

Фінансовий моніторинг визначається в законодавстві, як сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Реалізація заходів фінансового моніторингу є основою діяльності національної системи протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Це - здійснення загальнодержавного і внутрішнього банківського нагляду за фінансовими операціями з метою виявлення трансакцій, що можуть бути пов'язані з відмиванням грошей. Сучасні довідкові видання не дають визначення поняттю «фінансовий моніторинг». Закон України «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» взагалі не визначає це поняття, а тільки розділяє фінансовий моніторинг на обов'язковий та внутрішній. Фахівці, що намагаються дати визначення поняттю «фінансовий моніторинг», мають на увазі вдосконалення визначення державної функції, тобто основного напряму діяльності державних органів. Кожний державний орган відповідно до своєї компетенції, виконує властиві йому функції. Функції держави в цілому здійснюються через функції окремих державних органів - у даному випадку, через Державний комітет із фінансового моніторингу - в Україні.

Під фінансовим моніторингом у банківських установах можна визначити сукупність дій банківської системи, спрямованих на протидію легалізації злочинних доходів шляхом запобігання фактам таких злочинних проявів, як відмивання грошей, і виявлення вже проведених злочинних операцій, пов'язаних із легалізацією доходів.

Нормативно-правове забезпечення діяльності системи фінансового моніторингу в Україні стало можливим завдяки прийняттю Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» від 28.11.2002 року.

Відповідно до цього Закону національна система фінансового моніторингу складається із двох рівнів. Перший рівень є системою первинного (внутрішнього) моніторингу, до якої входять фінансові установи: банки, страхові організації, платіжні організації, клірингові і еквай-рингові установи, біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, ігорні заклади, ломбарди, організатори лотерей, інститути спільного інвестування і ряд інших організацій, що здійснюють фінансові операції. Усі перераховані вище організації повинні реалізовувати заходи внутрішнього контролю стосовно здійснюваних трансакцій.

Другий рівень складається із суб'єктів державного моніторингу: центральних органів виконавчої влади (Державний комітет фінансового моніторингу, Національний банк, Державна комісія із цінних паперів і фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг), що регулюють діяльність суб'єктів первинного моніторингу. Дердавний комітет фінансового моніторингу контролює роботу всієї системи. Таким чином, державні органи координують діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу.

Закон України «Про запобігання і протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» містить положення, що регламентують порядок діяльності суб'єктів фінансового моніторингу по бороть бі з відмиванням грошей. Одним з основних завдань, що стоїть перед фінансовими установами України, є впровадження в практичну діяльність 25 принципів ефективного банківського нагляду (Базель-ські принципи), і зокрема правила «Знай свого клієнта». У зв'язку із цим Закон встановив обов'язки фінансових установ щодо ідентифікації клієнтів, збору, обробки і зберігання відповідної інформації.

Ідентифікація клієнта починається зі встановлення його особи шляхом копіювання документів: паспорт, ідентифікаційний код платника податків. Працівник банку та клієнт затверджують копію своїми підписами, а також особа, що здійснює операцію, має зазначити дату ідентифікації та посаду. Обов'язковим є написання слів «З оригіналом вірно» або російською мовою «Копия верна». Наступний крок - заповнення клієнтом банку анкети з фінансового моніторингу, де він указує всі паспортні дані (серія, номер, ШБ, адреса, місце народження, громадянство), а також посаду, місце роботи, кількість та обсяг операцій, що планує виконати за квартал.

Введення обов'язкової ідентифікації клієнтів стало причиною внесення змін в інші законодавчі акти, що регулюють діяльність банківських установ. До статті 64 закону «Про банки і банківську діяльність» були внесені зміни, суть яких у недопущенні використання інституту банківської таємниці для приховування фінансових операцій, пов'язаних із відмиванням грошей.

Відмову в наданні інформації органам контролю суб'єкти фінансового моніторингу не можуть мотивувати необхідністю збереження комерційної або банківської таємниці. Крім цього, була встановлена заборона на відкриття й обслуговування банками анонімних і кодованих рахунків, що раніше часто використовувалися злочинцями для невиконання вимог обов'язкової ідентифікації.

Незважаючи на наявність у першій редакції Закону «Про запобігання і протидію...» положень про ідентифікацію клієнтів, на думку фахівців FATF, ці положення недостатнім чином регламентували процедури встановлення осіб - учасників операцій. У зв'язку із цим у текст нормативного документу було внесено зміни. Відповідно до нової редакції статті 6 вимога ідентифікації стала поширюватися не тільки на особу, що безпосередньо здійснює операцію, але й на осіб, що є реальними одержувачами коштів, або від імені яких проводиться дана трансакція. Таким чином, були дещо обмежені можливості злочинців для використання рахунків, відкритих на імена родичів і підставних осіб.

Закон про боротьбу з відмиванням грошей також уводить перелік фінансових операцій, що з відносно великою ймовірністю можуть використовуватися з метою легалізації злочинних доходів. Усі ці трансакції розділені на дві групи:

  1.  операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;
  2.  операції, що підлягають внутрішньому моніторингу.

До першої групи законом віднесені операції, що перевищують за своєю сумою 80 тисяч грн., і підпадають під один із установлених статтею 11 Закону критеріїв.

У другу групу ввійшли операції, для яких характерні наступні ознаки:

а) незвичайний, надмірно заплутаний характер трансакції;

б) відсутність очевидного економічного змісту або очевидної кін цевої мети операції;

в) невідповідність характеристик трансакції (сума, призначення платежу тощо) діяльності юридичної особи, що задекларована її установчими документами;

г) наявність у співробітника фінансової установи обґрунтованих підстав припускати, що кінцевою метою операції є уникнення заходів фінансового моніторингу.

У даний час продовжуються дискусії щодо операцій, які повинні підлягати обов'язковому фінансовому моніторингу. Предметом особливих суперечок при прийнятті Закону стала гранична сума трансакції, перевищення якої відносить цю операцію до реєстру Держ-фінмоніторингу.

У початковій редакції дана сума складала 300 тисяч грн. для безготівкових розрахунків, і 100 тисяч грн. для операцій із готівкою. У даний час гранична сума складає 80 тисяч грн. як для готівкової, так і для безготівкової форми розрахунків. З одного боку, зниження граничної суми для операцій з готівкою має бути стимулом для збільшення кількості безготівкових розрахунків, з іншого - така міра може стати причиною зниження кількості легальних готівкових операцій і переведення коштів у тіньовий обіг.

Предметом спорів також залишаються «критерії сумнівності операцій*, виходячи з яких банки повинні застосовувати заходи внутрішнього фінансового моніторингу. Якщо для обов'язкового моніторингу подібні критерії подані більш чітко, то у випадку з внутрішнім моніторингом виникають не однозначні трактування. Так у статті 12, 1-й абзац, пункт 1 Закону України «Про запобігання і протидію легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом» зазначено, що фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією статтею.

Заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети, зокрема, прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встановлена в банку на поточний момент, або сплату комісій (плати клієнта за здійснення окремих операцій із його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного моніторингу за тотожними внесками або операціями на поточний момент.

Дійсно, не рідкі випадки, коли клієнт банка наполягає на терміновості проведення операції і готовий платити підвищені комісійні за оперативне обслуговування. У даній ситуації поведінку клієнта можна пояснити прагненням скоріше легалізувати капітал і заплутати сліди своєї діяльності. Але в той же час більш імовірний інший варіант: згода на сплату високих комісійних може бути викликана прагненням отримати максимальну комерційну вигоду з конкретної ситуації в короткий термін. Отже, виникає заплутаний або незвичайний характер проведених операцій.

У зв'язку із цим є підстави стверджувати, що наявність подібних норм у тексті розглянутого Закону є предметом різночитань, що у свою чергу несе в собі загрозу виникнення конфліктних ситуацій між зацікавленими сторонами: фінансовими установами, їх клієнтами і контролюючими органами.

Відповідно до положення Закону «Про запобігання і протидію легалізації...», питаннями організації фінансового моніторингу на макрорівні опікується уповноважений на це орган: Державний комітет із фінансового моніторингу.

Згідно із Законом встановлені основні засади побудови і функціонування систем фінансового моніторингу в банківських установах.

Наказом ще Державного департаменту фінансового моніторингу «Про затвердження Вимог до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання і протидії впровадженню в легальний оборот доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму» від 24 квітня 2003 р.

№40 встановлено загальні вимоги до проведення заходів фінансового моніторингу в різних фінансових установах.

По-перше, ці вимоги містять у собі порядок призначення особи, що відповідає за здійснення фінансового моніторингу, а також встановлюють його права й обов'язки.

По-друге, сформульовані ряд положень, що відносяться до процедур виявлення сумнівних операцій. Документ установив орієнтовний перелік критеріїв, відповідність яким дає підстави класифікувати операцію, як сумнівну.

До таких ознак віднесені:

приналежність учасника операції до країн, що не провадять достатніх заходів боротьби з відмиванням грошей, до офшорних зон; до країн, у яких ведуться воєнні дії;

участь в операції особи, що у своїй країні займає або займала високу посаду;

участь у трансакції нефінансової організації, що здійснює грошові перекази, операції з готівкою або проводить зовнішньоекономічні фінансові операції.

По-третє, наказ визначив порядок ідентифікації клієнтів фінансовими установами. Комплекс заходів щодо ідентифікації включає у себе одержання максимально повної інформації про клієнтів і її перевірку, пошук додаткових даних про учасників операції, аналіз такої інформації і її зберігання протягом 5 років із моменту проведення операції. Вимога ідентифікації поширена на безпосередніх учасників операції, осіб, що є реальними власниками коштів, та осіб, за дорученням яких проводяться трансакції.

По-четверте, розглянутий документ установив порядок надання Держфінмоніторингу інформації про трансакції, що підлягають обов'язковому контролю, і так званих «підозрілих» операцій. Порядок містить перелік відомостей про трансакції, що повинні обов'язково надаватися при відправленні повідомлення до Департаменту фінансового моніторингу.

По-п'яте, вимоги до організації фінансового моніторингу містять інструкції щодо спеціальної підготовки співробітників кредитних установ із метою виявлення фінансових операцій, пов'язаних із легалізацією кримінальних фондів і фінансуванням тероризму.

Іншим базовим документом, що регулює практичну діяльність банків із реалізації заходів боротьби з відмиванням грошей, є Постанова НБУ «Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу» від 14 травня 2003 р. №189. Воно регламентує реалізацію програм протидії легалізації злочинних доходів на основі функціонування внутрішніх банківських систем фінансового моніторингу.

Послідовність здійснення внутрішнього фінансового моніторингу, яка містить чотири етапи:

1. Ідентифікація клієнтів. Цю процедуру можна розбити на декілька складових: первинна ідентифікація, обробка отриманих даних для більш детального вивчення клієнта, зберігання і додатковий аналіз інформації.

трансакцій, що входять у схеми відмивання грошей. Подібна робота ведеться фахівцями FATF у різних країнах. Аналогічні заходи повинні виконуватися й у межах внутрішньобанківської системи фінансового моніторингу.

3. Надання Держфінмоніторингу інформації про здійснені операції також є обов'язковим заходом, що проводиться банками, відповідно до Постанови НБУ №189 від 14 травня 2003 року. Порядок надання інформації в Постанові регламентований досить чітко, причому це стосується й організаційної, і технічної частини процедур. Положення «Про здійснення банками фінансового моніторингу» містить норми, що стосуються розподілу повноважень співробітників банків і контролюючих органів при передачі даних у Державний комітет фінансового моніторингу, стандартного порядку реєстрації трансакцій, а також автоматизації процесу передачі файлів-повідомлень про сумнівні операції.

Розподіл повноважень співробітників банків полягає в наступному: працівники підрозділів, які безпосередньо виконують фінансові операції, збирають інформацію, і в разі виявлення ознак легалізації «брудних» грошей передають повідомлення уповноваженому виконавчому банку. Останній, у свою чергу, збирає, аналізує і у разі потреби передає спеціальним повідомленням інформацію в Державний комітет фінансового моніторингу.

Практична діяльність банків показує, що переважна більшість повідомлень, що йдуть у Комітет фінансового моніторингу, стосуються операцій, що підлягають обов'язковому контролю. У той же час варто враховувати, що правопорушники, які бажають легалізувати свої капітали, будуть уникати використання таких операцій. Іншими словами, виникає питання: наскільки виправданим можна вважати обов'язкове надання інформації про величезне число стандартних операцій, якщо зловмисники намагаються ці операції для відмивання не використовувати.

4. Необхідність обробки великих обсягів інформації, пов'язаних з аналізом підозрілих операцій, має на увазі наявність у штаті банку спеціально підготовлених фахівців. Таким чином, виникає ще один напрямок діяльності банку, пов'язаний із реалізацією заходів фінансового моніторингу - навчання і підвищення кваліфікації співробітників банку.

Такі основні вимоги до здійснення заходів внутрішнього фінансового моніторингу в Україні.

Критерії віднесення фінансових послуг до незвичних

та сумнівних

Згідно зі ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки, з метою попередження злочинів, зобов'язані надавати відповідним органам, згідно із законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю, інформацію щодо ідентифікації осіб, які здійснюють сумнівні та/або значні операції.

Але Закон не дає визначення поняття сумнівних операцій, а встановлює лише дві ознаки, за наявності хоча б однієї з яких певна господарська операція може бути віднесена до сумнівних (здійснення операції за незвичних або невиправдано заплутаних умов та коли операція не є економічно виправданою або суперечить законодавству України).

Не врегульована цим Законом також процедура та форма повідомлення банками відповідних органів влади про ідентифікацію осіб, які здійснюють сумнівні та/або значні (та/або незвичні) господарські операції. Таким чином, згідно з діючим законодавством, банки мають право надавати вказану вище інформацію в певній довільній формі.

Слід зазначити, що відомості, які передаються банками відповідним державним органам щодо ідентифікації осіб, які здійснюють сумнівні та/або незвичні операції, можуть містити банківську таємницю, а тому невизначеність законодавця щодо цих питань не на користь клієнтів банків. Це пов'язано насамперед із тим, що банки фактично мають право повідомляти про операції клієнта лише на тій підставі, що його операції можуть здатися йому сумнівними.

Фактично банки мають право повідомляти відповідні органи про операції клієнта лише на тій підставі, що його операції можуть здатися банку сумнівними.

До певної міри НБУ виправив ситуацію, надавши роз'яснення щодо питань виконання окремих вимог Закону в листі від 19.04.2001 р. №18-112/1467-2599 «Роз'яснення з питань виконання окремих вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, у п. 10 вказані органи державної влади, яким банки повинні надавати інформацію. Крім того, розширено перелік ознак, за якими певна господарська операція може бути віднесена до сумнівних.

У Листі також зазначено, кого слід вважати «відповідними органами»: до врегулювання на законодавчому рівні порядку та форм повідомлення банки надають інформацію щодо здійснення їх клієнтами значних та/або сумнівних операцій у довільній формі спецпі дрозділам боротьби з організованою злочинністю СБУ та МВС України обласного рівня за місцезнаходженням банку.

Додаткові вимоги визначені для банків як фінансових установ у Законі України від 12.07.2001 р. №2664 «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Так, фінансові установи зобов'язані повідомляти відповідні уповноважені державні органи про незвичні операції своїх клієнтів.

У законодавстві не надано визначення «незвичності» операцій. Згідно з абзацом 2 п. З ст. 18 названого Закону, критерії віднесення операцій до сумнівних або незвичних визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, банки в кожній конкретній ситуації мають право діяти на власний розсуд, тобто самостійно розробляти критерії віднесення певних господарських операцій до сумнівних або незвичних стосовно кожного клієнта банку. Хоча, як свідчить практика, банки не часто повідомляють відповідні органи про здійснення сумнівних операцій своїми клієнтами. Це пов'язано з небажанням втратити останніх.

Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені в документах, угодах та операціях клієнта. Разом з тим ч. 8 ст. 62 Закону містить положення, згідно з яким дія цієї статті не поширюється на випадки повідомлення банками, відповідно до законодавства, про операції сумнівного характеру та на інші передбачені законом випадки повідомлень про банківські операції спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю.

Законодавець у цьому випадку мав на увазі ст. 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність», яка зобов'язує банки повідомляти відповідні органи, згідно із законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю, про ідентифікацію осіб, які здійснюють сумнівні операції. Таким чином, положення ст. 62 Закону не поширюється лише на випадки повідомлення відповідних органів про здійснення клієнтами банку сумнівних операцій.

Необхідно звернути увагу, що Закон не робить винятків щодо порядку розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, для спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю у разі подання останніми запитів, що містять вимоги щодо розкриття банками зазначеної вище інформації.

Слід зазначити, що відомості, які банки передають відповідним державним органам щодо осіб, які здійснюють сумнівні та/або незвичні операції, можуть також містити банківську таємницю. У зв'язку із цим виникає запитання, інформацію якого характеру та обсягу банківські установи мають право (зобов'язані) надавати спеціальним підрозділам боротьби з організованою злочинністю.

Адже зі змісту ч. 8 ст. 62 Закону можна зробити висновок, що, оскільки на випадки повідомлення банками відповідних органів про операції сумнівного характеру не поширюється дія ст. 62, то банки, за наявності вимоги спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю щодо надання відомостей про осіб, які здійснюють сумнівні операції, мають право (повинні) надавати будь-яку інформацію, у тому числі й інформацію, що містить банківську таємницю, зокрема стосовно третіх осіб — клієнтів інших банків.

Такий підхід не є правомірним, тому що порушує право юридичних та фізичних осіб - клієнтів банків на збереження таємниці конфіденційної інформації, передбачене ст. 32 Конституції України.

Крім того, ч. 6 ст. 64 Закону, де сказано, що з метою попередження злочинів інформація щодо ідентифікації осіб повідомляється банками відповідним органам, згідно із законодавством України, яке регулює питання боротьби з організованою злочинністю, встановлює ґрунтовний перелік інформації, що може надаватися про осіб, які здійснюють сумнівні операції. Ще раз необхідно наголосити, що, згідно із Законом, надаватися може лише інформація щодо ідентифікації осіб, які здійснюють сумнівні операції.

Що стосується інших передбачених законом випадків повідомлення про банківські операції спеціальних підрозділів боротьби з організованою злочинністю, на які, відповідно до п. 8 ст. 62 Закону, не поширюється дія ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», то тут мова йде про випадки, коли спеціальні підрозділи боротьби з організованою злочинністю на підставі чинного законодавства мають право отримувати інформацію від банків, яка не містить банківську таємницю.

НБУ рекомендує банкам до сумнівних відносити операції, які мають такі ознаки:

  1.  якщо операції з готівкою проводяться регулярно, іноді по кілька разів на день;
  2.  частий обмін великої кількості банкнот низького номіналу на банкноти більшого номіналу;
  3.  угоди з готівкою на значну суму здійснюються прямо на користь третіх осіб;
  4.  розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів клієнтом, який за рівнем доходів чи сферою діяльності не може здійснювати операції на таку суму;
  5.  перетворення готівкових коштів у банківські чеки, переведення грошей в інші платіжні засоби;
  6.  розміщення та зняття готівкових коштів клієнтом, який зазвичай здійснює оплату чеками, переказами;
  7.  стрімке збільшення вкладів клієнта за рахунок внесення на рахунок готівкових коштів, з подальшим переказом цих коштів особі, яка не пов'язана з клієнтом комерційними відносинами;
  8.  переказ великих сум готівкових коштів за кордон із вимогою видати кошти одержувачу готівкою;
  9.  на рахунок клієнта здійснюються значні перекази коштів за оплату робіт, надання послуг тощо, які не мають відношення до діяльності клієнта;

  1.  інкасація чека на значну суму, виданого іноземним банком на пред'явника;
  2.  внесення на щойно відкритий рахунок значної суми коштів;
  3.  зарахування на рахунок (вклад) готівки в упаковці, що опечатана іншим банком;
  4.  відкриття клієнтом рахунка в банку, на який протягом дня надходять кошти від багатьох комерційних структур, що різними способами переводяться у готівку або переказуються на інший рахунок, у результаті чого на цьому рахунку на кінець дня не залишається коштів;
  5.  зарахування та/або списання коштів у значних сумах юридичною особою, операції за рахунками якої є незначними, або недавно створеною юридичною особою;
  6.  надходження іноземної валюти на рахунок юридичної особи за зовнішньоекономічними контрактами, які фактично цією юридичною особою не виконуються;

зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли від юридичної (фізичної) особи, яка має місцезнаходження (місце проживання) та/або є власником рахунка в банку, зареєстрованому в офшорних або вільних економічних зонах, а також в регіонах із нестабільною політичною, економічною ситуацією або пов'язаних із виробництвом наркотичних засобів, при цьому отримувач коштів не має із цією особою стійких комерційних контактів;

  1.  перерахування коштів на рахунок юридичної (фізичної) особи, яка має місцезнаходження (місце проживання) та/або є власником рахунка в банку, який зареєстрований в офшорних або вільних економічних зонах, а також в регіонах із нестабільною політичною, економічною ситуацією або пов'язаних із виробництвом наркотичних засобів, при цьому отримувач коштів не має із цією особою стійких комерційних контактів;
  2.  зняття з рахунка або зарахування на рахунок юридичної особи грошових коштів у готівковій формі у випадках, коли це не співвідноситься з характером діяльності цієї юридичної особи;
  3.  отримання фізичною особою грошових коштів на пред'явника, виданого нерезидентом, або за чеком, сума якого оголошена як виграш;
  4.  перерахування за кордон грошових коштів в іноземній валюті в сумі понад 100 тис. доларів США одноразово або протягом короткого часу (до 10 діб);
  5.  здійснення операцій, за якими один і той же фінансовий інструмент багаторазово продається і викуповується за угодами з однією і тією ж установою.

З-поміж усіх пояснень Національного банку найбільшу увагу привертає пункт, який визначає, які саме операції варто вважати сумнівними. Так, згідно з банківським законом, такими вважалися лише безготівкові розрахунки більш ніж на визначені суми, а також «операції, що проводяться за невизначених чи не виправдано заплутаних умов».

Та, як виявилося, на думку НБУ, цього недостатньо аби ідентифікувати підозрілі операції, тому сформулювали ще 21 ознаку сумнівності.

Можна виокремити дві найголовніші з них.

Перше: сумнівними є «перетворення готівкових коштів у банківські чеки, переведення грошей в інші платіжні засоби». Іншими словами, достатньо придбати в банку чек чи пластикову картку - і клієнт вже під підозрою у відмиванні коштів. Справді, ці банківські інструменти використовують для переведення коштів у готівку.

Та це цілком нормальна практика в усьому світі, і із цим уже нічого не вдієш: аби спіймати за руку того чи іншого власника цих платіжних засобів, правоохоронці стежать за певними людьми, а не змушують банкірів сумніватися в усіх своїх клієнтах. Усіх підозрювати просто неможливо: на сьогодні вітчизняні банки випустили понад 1 млн. тільки міжнародних пластикових продуктів. Скільки ж в Україні власників локальних та іноземних кредитних карток - взагалі не відомо.

Друге: банкіри мають ідентифікувати операції, під час яких на рахунок клієнта здійснюються значні перекази коштів за оплату робіт, надання послуг тощо, які стосуються діяльності клієнта. Напевне, такий пункт розрахований на невеликі банки. Бо тільки вони зможуть стежити за рухом коштів кожного клієнта, після чого піднімати дані на нього - якою діяльністю він займається.

Відмиванням коштів можуть займатися невеличкі фірми, а не VIP-клієнти, за якими у великих фінансових установах закріплюються окремі менеджери.

На основі листа НБУ Постановою Кабінету міністрів України № 700 від 29 травня 2002 року визначені критерії віднесення до сумнівних або незвичних фінансових операцій відповідно до ст.18 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Такими критеріями є:

1) Обставини здійснення операції свідчать про відсутність зв'язку між фінансовою послугою та характером діяльності хоча б одного з її учасників або приховування чи перекручення відомостей про похо дження коштів чи про їх власника підприємства;

2) Використання під час здійснення операції коштів без підтвер дження джерела їх походження;

  1.  Здійснення операції при незвичних або невиправдано заплутаних умовах (за рядом ознак така операція істотно відрізняється від характерних операцій, що здійснюються суб'єктами господарювання в тих самих галузях і сферах діяльності з аналогічними групами товарів (робіт, послуг);
  2.  Наявність обґрунтованої підозри, що операція здійснюється відповідно до угоди, яка суперечить законодавству;
  3.  Сума, на яку здійснено операцію, не відповідає фінансовому та майновому стану хоча б одного з їх учасників;

Здійснення операції в зовнішньоекономічній діяльності, за якою рівень цін не відповідає рівню цін на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги), що склався на світовому ринку;

Сумарна номінальна вартість операції із цінними паперами певного емітента перевищує 25% статутного фонду цього емітента;

Перерахування суми коштів на рахунок особи, який відкрито в банку, зареєстрованому в офшорній зоні або на рахунок анонімного власника за кордоном;

Здійснення попередньої оплати за імпортними контрактами, предметом яких є імпорт товарів (робіт, послуг), на суму, що перевищує 30% вартості товару (робіт, послуг), що імпортується;

10) учасником операції є нерезидент, зареєстрований у країні (на території), яка визнана Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) такою, що не співпрацює із зазначеною Групою з питань запобігання відмиванню коштів, або за відсутності угоди із цією країною про взаємодію між органами, від повідальними за протидію легалізації (відмиванню) надходжень, здобутих злочинним шляхом;

11)Різке збільшення на рахунку клієнта у фінансовій установі суми коштів, внесених у готівковій формі, з подальшим переказом цих коштів тій особі, яка не пов'язана з клієнтом договірними відносинами;

  1.  Зарахування протягом дня на відкритий клієнтом у банку рахунок коштів від кількох учасників ринку фінансових послуг, які того самого дня різними способами переводяться у готівку або переказуються на інший рахунок, унаслідок чого на кінець операційного дня на такому рахунку не залишається коштів або їх сума істотно зменшується;
  2.  Зарахування на рахунок або списання з рахунку особи коштів в іноземній валюті за зовнішньоекономічними договорами (контрактами). Які фактично цією особою не виконуються;
  3.  Списання з рахунка або зарахування на рахунок юридичної особи коштів у готівковій формі, не пов'язане за характером діяльності цієї юридичної особи;
  4.  Здійснення операцій, за якими одні і ті ж корпоративні права. Цінні папери та інші фінансові інструменти не одноразово продаються і викуповуються однією і тією особою;
  5.  Здійснення операцій із порушенням законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями;

17) Здійснення операцій за умови, якщо безготівкові розрахунки за ними перевищують еквівалент 50 тисяч евро або розрахунки готівкою перевищують еквівалент 10 тис. евро (за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, встановленої Національним банком) з:

обміну банкнот (особливо іноземної валюти, низького номіналу на банкноти високого номіналу);

відкриття вкладу (депозиту) на користь третьої особи із внесенням на нього коштів у готівкові чи безготівковій формі;

укладення клієнтом угод, пов'язаних із купівлею (продажем) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку;

зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з переказом її того самого операційного дня іншій особі; переказу клієнтом коштів на певний рахунок за незначний проміжок часу;

переказу коштів у готівковій формі за кордон із вимогою видачі кошти одержувачу готівкою;

зарахування коштів на щойно відкритий рахунок;

зарахування або списання коштів (у тому числі виплатою їх готівкою) особою, операції за рахунками якої, як правило, є незначними і не здійснювались протягом тривалого часу три місяці і більше), або нещодавно створеною юридичною особою;

погашення ощадних (депозитних) сертифікатів на пред'явника раніше передбаченого договором терміну;

дострокове погашення векселів із дисконтом 20% номіналу і більше, за операціями з виконання робіт і надання послуг нематеріального характеру.

Тут важливо наголосити на те, що принаймні 10 критеріїв сумнівних операцій із 17, визначених постановою КМУ № 700, мають оціночний характер, а отже, залежать здебільшого від двох чинників: підготовки банківського працівника і наявності документів, що спростовують ідею критерію, побудовану на оцінному визначенні.

Наприклад, п. З визначає такий критерій: «здійснення операції за незвичайних або невиправдано заплутаних умов».

Дійсно, заплутаність і незвичність властива будь-яким відносинам або явищам. Документ, який подає клієнт банкові і який спростовуватиме заплутаність чи складність операції, цілком може розглядатися фахівцем банку як спосіб роз'яснення умов операції. А оскільки банкові все стало зрозуміло, заплутаність як результат технологічного процесу зникне.

Проте, Кабінет Міністрів на вимогу рішення Печерського районного суду від 23.09.2002 за позовом народного депутата Леоніда Чер-новецького скасував постанову «Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних і незвичайних», і критерії були визнані судом недійсними...

Мотиви позову: постанова порушує права банкірів, оскільки реалізація його спричинить відтік клієнтів із банку, що негативно відіб'ється на обсягах операцій з фінансовими ресурсами фізичні особи зменшать обсяги розміщення в банку своїх коштів, і зменшиться розмір дивідендів засновників по акціях банку. Проте, відміна постанови не означає, відміни критеріїв. Тим більше, що вони існують у міжнародній практиці, зокрема у Групі Егмонт.

Розглянувши перелік перерахованих критеріїв сумнівних операцій, створених різними постановами і органами, та Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» зі змінами і доповненнями (акцент на статтях 11 та 12 цього Закону) виконано порівняння із критеріями за матеріалами Егмонтської групи4, які сприятимуть удосконаленню системи фінансового моніторингу.

Спочатку необхідно розглянути статтю 11.

Фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу.

Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80000 гривень, та має одну або більше ознак, визначених цією статтею, але необхідно зробити виключення для казино та інших гральних закладів, де сума буде збільшена, тому що такі заклади мають найбільші грошові обороти та найвищий ризик легалізації доходів.

До цього пункту можна віднести критерії 3, 4 групи Егмонт -«Великі операції з готівкою».

Переказ грошових коштів на анонімний (номерний) рахунок за кордон і надходження грошових коштів з анонімного (номерного) рахунку з-за кордону, а також переказ коштів на рахунок, відкритий у фінансовій установі в країні, що віднесена Кабінетом Міністрів України до переліку офшорних зон, згідно з цього підходять критерії 6, 54 - «Швидкий переказ в офшорну зону депонованих коштів», «Рух кошт на користь невідомих третіх осіб»;

купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку. Цю операцію можна віднести до критерію З, тобто великі операції з готівкою.

Зарахування або переказ грошових коштів, надання або отримання кредиту (позики), проведення фінансових операцій з цінними паперами у випадку, коли хоча б одна зі сторін є фізичною або юридичною особою, що має відповідну реєстрацію, місце проживання чи місце знаходження в країні (на території), яка не бере участь в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, або однією з сторін є особа, що має рахунок в банку, зареєстрованому у вищезазначеній країні (на вищезазначеній території).

Перелік таких країн (територій) визначається відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України на основі переліків, затверджених міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, і підлягає опублікуванню.

Доцільно було зробити уточнення стосовно операції, тобто у законі йде мова про проведення фінансових операцій із цінними паперами, отже операція підлягає фінансовому моніторингу лише у тому випадку, якщо є цінні папери, тому доцільно було б вказати здійснення інших фінансових операцій, які і включають у себе операції з цінними паперами у тому разі, коли хоча б одна зі сторін є учасником фінансової операції. Даній операції не можна призначити один із критеріїв Егмонтської групи.

Переказ коштів у готівковій формі за кордон із вимогою видати одержувачу кошти готівкою (або без відкриття рахунку).

Зарахування на рахунок коштів у готівковій формі з їх подальшим переказом того самого або наступного операційного дня іншій особі, але треба зробити уточнення щодо цієї операції. Так, операція підлягає фінансовому моніторингу, якщо здійснюється переказ коштів (або зняття з рахунка коштів), якщо йому передувало зарахування на цей же рахунок готівкових коштів у той самий або попередній операційний день (Критерії 6, 17 - «Швидкий переказ в офшорну зону депонованих коштів», «Великий і/чи швидкий рух коштів»).

Зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів з рахунку юридичної особи, період діяльності якої не перевищує трьох місяців з дня її реєстрації, або зарахування грошових коштів на рахунок чи списання грошових коштів із рахунку юридичної особи у випадку, якщо операції на зазначеному рахунку не проводилися з моменту його відкриття (критерії 5,10

«Поновлення операцій по нерухомих рахунках», «Нереальний обіг компанії»);

відкриття рахунку з внесенням на нього коштів на користь третьої особи, тобто іншими словами, здійснюється операція з рахунком особи, відкритим без її письмової згоди;

переказ особою, за відсутності зовнішньоекономічного контракту, коштів за кордон (критерії 6, 40 - «Швидкий переказ в офшорну зону депонованих коштів», «Багатократне використання послуг переказу грошей»);

виплата особі виграшу в лотерею, казино або в іншому гральному закладі, або одержання (сплата, переказ) страхового платежу (страхового внеску, страхової премії).

Також до фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу необхідно ще включити такі:

проведення страхової виплати або страхового відшкодування (відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»);

здійснення фінансових операцій із векселями з бланковим індосаментом або індосаментом на пред'явника;

проведення розрахунку за фінансовою операцією в готівковій формі або в тому разі, коли форма розрахунку не визначена;

передача активів у разі, коли учасником фінансової операції є благодійна організація;

- виплата (передача) особі виграшу в лотерею, придбання фішок, жетонів, внесення в інший спосіб плати за право участі в азартній грі, виплата (передача) виграшу в казино або в іншому гральному закладі;

купівля або продаж особою за готівкові кошти дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та виробів із них або будь-яких інших товарів чи послуг;

здійснення операції з активами, які розміщені (емітовані, зареєстровані, обліковуються, надаються, виконуються або використовуються) чи будуть розміщені (будуть емітовані, зареєстровані, обліковуватися, надаватися, виконуватися або використовуватися) в результаті здійснення операції за межами митної території України, у разі, коли не укладено зовнішньоекономічний контракт;

здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом, який не передбачає фактичної поставки на митну територію України товарів, робіт, послуг;

передача учасником фінансової операції прав власності на активи протягом одного календарного місяця з моменту їх отримання (за винятком випадків перерахування з рахунка або зарахування на рахунок грошей).

Також підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу дві чи більше фінансових операцій, які здійснені особою протягом одного робочого дня і можуть бути пов'язані між собою, за умови, що їх сума дорівнює сумі, визначеній частиною першою цієї статті, чи перевищує таку суму.

Це лише деякі зміни в законі, які зможуть зменшити ризик легалізації доходів.

При розгляді статті 12 «Фінансові операції, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу» зроблено розподіл критеріїв.

Фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо вона має одну або більше ознак, визначених цією статтею:

1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидних економічних підстав або очевидної законної мети, зокрема (критерії 21, 23, 32, 41, 63 - «Нетиповий чи неекономічний переказ коштів у (чи з) іноземних країн», «Незвичайний чи неекономічний рух коштів по рахунках», «Нетиповий чи неекономічний рух коштів», «Багаторазові операції за короткий проміжок часу без ділової потреби», «Недолік пояснень ділової необхідності існування фінансової діяльності»):

а) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів від особи, яка пропонує або погоджується на отримання процентів по депозиту, нижчих за процентну ставку, що встановлена у банку на поточний момент, або сплату комісій (плати за здійснення окремих операцій із його коштами) у розмірах, більших ніж визначені суб'єктом первинного моніторингу за тотожними вкладами або операціями на поточний момент (критерії 8, ЗО, 35 - «Незвичайно високі ставки дохідності для не ризикової бізнес-діяльності», «Переказ активів за ставкам набагато меншими (більшими) ринкових», «Нерозсудливі обіцянки прибутків на інвестиції»);

б) наполягання особи провести операцію за правилами, відмінними від установлених законодавством та внутрішніми документами суб'єкта первинного моніторингу щодо таких операцій за змістом або за строками її проведення (критерій 31 - «Нетиповий чи неекономічний рух коштів»);

в) внесення особою в раніше узгоджену схему проведення операції (операцій) безпосередньо перед початком її реалізації значних змін, що особливо стосуються напряму руху грошових коштів або іншого майна, у тому числі неодноразова зміна банківських реквізитів бене- фіціару після надання першого доручення на переведення коштів або індосацію платіжних документів, надання доручення на перерахуван ня коштів бенефіціару через два та більше рахунків інших осіб (крите рій 29 - «Зміни в останню хвилину інструкцій руху коштів»);

г) представлення особою інформації, яку неможливо перевірити (критерій 42 - «Використання недостовірних/крадених документів ідентифікації особи»);

ґ) неможливість встановлення контрагентів особи, прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка надсилає кошти на адресу іншої сторони цивільно-правової угоди, внаслідок чого такі кошти повертаються без виконання фінансової операції у зв'язку з незнаходженням такої з іншої сторони або у зв'язку з її відмовою щодо їх прийняття (критерій 54 - «Рух коштів на користь невідомих третіх осіб»);

д) відмова в наданні особою (клієнтом) відомостей, передбачених законодавством та відповідними внутрішніми документами суб'єкта первинного фінансового моніторингу (критерії 39, 44, 60, 63 - «За хисна позиція щодо запиту», «Відсутні документи, звичайно отримані від законного бізнесу», «Невірне Свідоцтво зі сторони клієнта», «Недо лік пояснень ділової необхідності існування фінансової діяльності»);

є) регулярне укладення особою строкових угод або використання інших похідних фінансових інструментів, особливо таких, що не передбачають поставки базового активу, за фінансовими операціями з одним або кількома контрагентами, результатом чого є постійний прибуток або постійні збитки особи (критерій 11 - «Незвичайно складний метод покупки фінансових продуктів»);

є) прийняття суб'єктом первинного фінансового моніторингу коштів (платіжних документів до їх оплати) від особи, яка здійснює неодноразовий обмін цінних паперів на інші цінні папери протягом поточного року без отримання або надання грошових компенсацій, пов'язаних із таким обміном;

ж) настання страхового випадку протягом короткого терміну, який визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, після укладення страхової угоди;

2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи, зокрема (критерії 4, 5, 13, 18, 22, 37 - «Великі операції з готівкою», «Нереальний оборот компанії», «Сумнівність проведення бізнесу», «Нетипова ділова поведінка», «Незвичайна активність бізнесу», «Незвичайна діяльність клієнта»):

а) не пов'язане з діяльністю особи істотне збільшення залишку на рахунку, який згодом перераховується іншому суб'єкту первин ного фінансового моніторингу або використовується для цілей ку півлі іноземної валюти (з переказом на користь нерезидента), цінних паперів на пред'явника;

б) відсутність зв'язку між характером і родом діяльності особи з послугами, за якими особа звертається до суб'єкта первинного фінан сового моніторингу;

в) регулярне представлення чеків, емітованих банком- нерезидентом та індосованих нерезидентом, на інкасо, якщо така ді яльність не відповідає діяльності особи, відомій суб'єкту первинного фінансового моніторингу (критерій 33 - «Інструменти, емітовані неза конним фінансовим закладом»);

г) зарахування на рахунок особи значної кількості платежів від фі зичних осіб на суму, що не перевищує суму, визначену статтею 11 цього Закону, у тому числі через касу суб'єкта первинного фінансового моні торингу, якщо діяльність особи не пов'язана з наданням послуг насе ленню, збором обов'язкових або добровільних платежів (критерій 49 - «Переказ коштів на один рахунок кількома незв'язаними сторонами»);

ґ) істотне збільшення частки готівки, що надходить на рахунок особи, якщо звичайними для основної діяльності особи є розрахунки в безготівковій формі; (критерій 68 - «Високий рівень депонування готівки, нетиповій для діяльності бізнесу»);

д) розміщення на рахунку значної суми готівкових коштів особою, яка за рівнем доходу чи сферою діяльності не може здійснювати фінансову операцію на таку суму (критерії 7, 28 - «Нереальне багатство, беручи до уваги профіль клієнта», «Багато сум, які прийшли на рахунок без пояснень»);

є) разовий продаж (купівля) особою великого пакета цінних паперів, що вільно не обертаються на організованому ринку, за умови, що особа не є професійним учасником ринку цінних паперів і цінні папери не передаються особі в погашення простроченої заборгованості контрагента перед особою.

Стосовно цього пункту, необхідно звернутися до статті 11 та внести такі зміни: разовий продаж (купівля) особою пакета цінних паперів, що не обертаються на організаційно оформленому ринку, за умови, що вартість такого пакета перевищує обсяг, визначений статтею 11 цього Закону, особа не є професійним учасником ринку цінних паперів і цінні папери не передаються особі в рахунок погашення простроченої заборгованості контрагента перед особою;

3) виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу, передбачених цим Законом, зокрема (критерії 12, 28, 38, 40, 43, 48, 53, 55, 56, 66, 70 - «Депонування коштів у різних відділеннях фінансового закладу і в різний час без будь-якої логічної причини», «Багато сум, які прийшли на рахунок без пояснень», «Багато операцій нижче порогової суми», «Багатократне використання послуг переказу грошей», «Багаторазовий швидкий рух коштів між рахунками», «Відкривання кількох рахунків за короткий період», «Непояснювальне дроблення коштів на користь багатьох беніфіціарів», «Багатократні факти використання для вдосконалення операцій, коли одна операція була б ще ефективнішою», «Швидке відкривання рахунків і зняття з них коштів», «Використання багатьох рахунків без пояснень», «Постійний обмін валют без очевидної необхідності»):

а) регулярне зарахування на рахунок особи (у випадку юридичної особи, якщо це не пов'язано з її основною діяльністю) коштів у готівковій формі з подальшим переказом усієї або більшої частини суми протягом одного операційного дня або наступного за ним дня, на рахунок клієнта, відкритий в іншого суб'єкта первинного фінансового моніторингу, або на користь третьої особи, у тому числі нерезидента (критерії 6, 21, 40, 43, 56 - «Швидкий переказ в офшорну зону депонованих коштів», «Нетиповий чи неекономічний переказ коштів у (чи з) іноземну країну», «Багатократне використання послуг переказу грошей», «Багаторазовий швидкий рух коштів між рахунками», «Швидке відкривання рахунків і зняття з них коштів»);

б) передавання особою доручення про здійснення фінансової операції через представника (посередника), якщо представник (посередник) виконує доручення особи без встановлення прямого (особистого) контакту із суб'єктом первинного фінансового моніторингу.

Система фінансового моніторингу стосовно операцій, що підлягають як зовнішньому, так і внутрішньому моніторингу України, у порівнянні із критеріями за матеріалами Егмонтської групи отримала такі результати:

Найбільш часто зустрічається критерій б «Швидкий переказ в офшорну зону депонованих коштів». Відповідно до Концепції створення спеціальних (вільних) зон в Україні, яка затверджена Кабінетом Міністрів України в 1994 році, «Офшорна зона - це зона, в якій введено особливо привабливий (благо приємний) режим здійснення банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається тим закладам (установам), які створюються тільки за участю нерезидентів і обслуговують їхню підприємницьку діяльність за кордонами України». Перелік офшор-них зон затверджується Кабінетом Міністрів України. Як приклад, це Бахрейн, Монако, Андорра, Ліберія та ін.

Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватися й щодо інших фінансових операцій, коли в суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів. Але треба доповнити, що не тільки з метою легалізацією доходів та/або фінансування тероризму.

Усе це сприятиме вдосконаленню нормативно-правового забезпечення національної системи боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванням тероризму, а також дозволить забезпечити виконання відповідних рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (FATF). Свій внесок з удосконалення системи фінансового моніторингу може внести подальша гармонізація із законодавством Європейського Союзу та розвиток співробітництва з іншими країнами.

Спільна Постанова КМУ та НБУ від 28.08.2001 р. №1124 «Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей» (далі - Рекомендації) видана відповідно до ст. 117 Конституції України, яка зазначає, що Кабінет Міністрів України видає постанови, які є обов'язковими для виконання. Отже, незважаючи на те, що назва постанови містить слово «рекомендації», сам нормативно-правовий акт уряду України підлягає обов'язковому виконанню.

Згідно з Рекомендаціями, банк (як і будь-яка інша фінансова установа) повинен відстежувати зміст та цілі незвичайних великих та складних операцій, де не простежується законна кінцева мета. Отримані висновки слід письмово оформляти й подавати їх як допоміжні документи наглядовим, аудиторським і правоохоронним органам. У разі якщо фінансова установа має підозри щодо кримінального походження певних коштів, вона повинна повідомити про свої підозри компетентні органи. Після доведення своїх підозр до відома компетентних органів фінансові установи повинні виконувати вказівки цих органів.

При цьому фінансові установи, їх директори, посадові особи й працівники не мають права повідомляти клієнтів про факт пере-дання інформації щодо них стосовно підозри в легалізації доходів до компетентних органів, такі їх дії цими особами не санкціонуються.

Таким чином, Рекомендації фактично мають на меті перетворення банків (інших фінансових установ) на фіскальний орган і перекладення на них значної частини функцій органів боротьби з організованою злочинністю.

А з метою додаткового забезпечення і стимулювання банків та інших фінансових установ до виконання цих нових обов'язків, у Рекомендаціях передбачено необхідність прийняття відповідних законодавчих актів. Вони повинні надавати працівникам банків юридичний захист від карної або цивільної відповідальності у зв'язку з порушенням будь-яких обмежень щодо розкриття інформації в усіх випадках, коли вони добровільно доводять свої підозри до відома компетентних органів, навіть коли ці особи не знали точно, які саме кримінальні дії стоять за операцією, а також незалежно від того, чи такі кримінальні дії справді мали місце в цьому конкретному випадку.

 4. Фінансовий моніторинг страхових послуг

Особливе місце в схемах відмивання грошей в Україні займають страхові компанії, у першу чергу, через специфічний характер страхових послуг, що вони надають. Заходи протидії легалізації кримінальних коштів, започатковані на законодавчому рівні в багатьох країнах, спрямовані, у першу чергу, на жорсткість банківського та регуляторного нагляду. Це вже привело до зсуву акцентів злочинців, що відмивають гроші, у бік небанківських установ, і в першу чергу, до страхових компаній.

Тому, відповідно до статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», суб'єктами первинного фінансового моніторингу є страхові компанії, які повинні проводити внутрішній фінансовий моніторинг.

До суб'єктів державного фінансового моніторингу належить також і спеціальний уповноважений центральний орган виконавчої влади в справах нагляду за страховою діяльністю, функції якого виконує Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг), оскільки вона є центральним органом виконавчої влади, яка разом із НБУ та ДКЦПФР виконує функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій.

Необхідно звернути увагу на ключове слово - «забезпечують» (абзац 12 статті 4 Закону), оскільки учасники фінансових ринків інколи задають запитання приблизно такого змісту: «Ми лише посередники, через нас не йдуть грошові потоки, то чи ми є суб'єктами первинного фінансового моніторингу?». Однак, виходячи із принципів і норм, визначених у Сорока рекомендаціях FATF та інших документах, спрямованих на боротьбу з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванням тероризму, будь-яка інформація, щодо якої може виникати так звана «мотивована підозра», має бути предметом фінансового моніторингу. А цією інформацією може володіти будь-хто. Тому віднесення учасників фінансових ринків до суб'єктів первинного фінансового моніторингу не можна піддавати сумніву, воно визначено в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Існує безліч схем, коли страхові компанії можуть використовуватися для розміщення доходів кримінального походження. Найпоширенішим способом є злочинна змова із працівниками страхової компанії: укладається стандартна страхова угода, а потім одержуються гроші у вигляді страхової виплати після того, як відбудеться страховий випадок (або цей випадок імітується). Відповідно до цього, статтею 12 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» визначено, що внутрішньому фінансовому моніторингу підлягає страхова угода, після укладання якої страховий випадок відбувся протягом короткого терміну.

Можна навести і приклади вразливості сектору страхування життя щодо його можливого використання для відмивання грошей (як самих полісів, так і інвестиційного напряму). З цієї точки зору декілька аспектів страхового бізнесу мають спільні риси із сектором цінних паперів.

Наприклад, у деяких юрисдикціях поліси страхування життя розглядаються як ще один засіб інвестування, схожий на інвестування в цінні папери. Іншою спільною рисою цих двох секторів є те, що страховий агент часто виявляється «слабкою ланкою», яка зводить нанівець заходи протидії відмиванню грошей.

Вразливими сторонами на думку експертів є те, що:

- страхові агенти взагалі не проходили підготовки з питань про-

тидії відмиванню грошей або такий тренінг був недостатнім, хоча їх використовували для розміщення готівкових коштів у різних фінансових установах. Оскільки головним завданням для страхового агента було продати страхові продукти, вони часто не звертали уваги на ознаки відмивання грошей;

намагаючись продати якомога більше полісів, страхові агенти

мали досить свободи для маневру щодо обов'язкової політики. Вони часто мали в себе вже підписані платіжні доручення повернення полісів для того, щоб клієнти могли повернути поліси, просто зателефонувавши агенту. Інколи агенти виплачували клієнтам страхові премії із власного рахунку, оскільки ті, очевидно, повертали їм ці кошти готівкою;

- деякі страхові компанії не визначили показники відмивання

грошей, такі як внесення платежів за страхові продукти третіми особами, непов'язаними із клієнтом, або використання чеків чи грошових переказів із послідовними порядковими номерами;

- деякі страхові фонди діяли як пайові трасти або взаємні фон-

ди. У такій ситуації клієнт міг розміщувати на полісі більше коштів, ніж треба, і потім додавати чи знімати гроші, заплативши незначний штраф за дострокове повернення полісу. Коли страхова компанія повертає йому ці кошти (наприклад, чеком), клієнт як потенційний відмивач коштів, таким чином ефективно приховує зв'язок між цими коштами і тією незаконною дією, внаслідок якої вони отримані;

- крім недостатньої інформації про клієнтів та походження їх

коштів, страховим компаніям часто було мало відомо про складну піраміду помічників-брокерів, яких наймали їх страхові агенти. Ще наочними прикладами (за даними Федерального бюро розслідувань США) можуть бути:

- відмивання брудних грошей через виплату страхових премій,

коли директор компанії з країни У, пан X, створив схему відмивання грошей, де були задіяні дві компанії, кожна з яких була зареєстрована за двома різними правовими системами. Обидві компанії пропонували фінансові послуги і давали фінансові гарантії, директором яких виступав пан X. Ці компанії перевели на рахунок пана X в країні Z кошти на велику суму (більше 1 млн. дол. США). Ці кошти, вірогідно, були отримані злочинним шляхом, а потім якимось чином введені до фінансової системи. Пан X отримував також кошти із країни Ц. Кошти пересилали з одного рахунку на інший (було кілька різних рахунків, поточні і депозитні). Одного разу кошти були переведені з поточного рахунку в країну Ю для сплати полісу страхування життя. Вкладення коштів у такі поліси було основним механізмом у цій схемі відмивання грошей. Премії, сплачені за такі страхові поліси в країні Ю як останній етап операції з відмивання грошей, склали суму більше 1 млн. дол.;

- відмивання грошей наркоторгівцем через придбання страхового полісу, коли фізична особа (пізніше заарештована за торгівлю наркотиками) інвестувала 250 тис. дол. у страхування життя через страхового брокера. Це було зроблено таким чином: ця особа домовилася із страховим брокером і передала йому 250 тис. дол. готівкою за три рази. Страховий брокер поклав ці три суми в банк, не облікувавши отримане. Такі дії не викликали сумнівів у банку, тому що вони знали цього брокера як співробітника філії страхової компанії. Потім брокер передає страховій компанії для інвестування три банківських чеки на суму 250 тис. дол., виписані на його ім'я, що не викликає жодних підозр у страховій компанії. Українські страхові компанії не стали виключенням зі світового досвіду в плані їхнього використання з метою відмивання грошей. Ті-нізація української економіки, зокрема, страхового ринку, а також існування правових колізій у нормативній базі, що регулює відносини в даній сфері, є основними причинами незаконного використання операцій страхування з метою легалізації кримінальних доходів.

Крім того, проблема і масштаби здійснення так званих операцій «псевдострахування» в Україні вже неодноразово обговорювалися на вищому державному рівні. Зокрема, на одній із нарад із проблеми протидії організованій злочинності і корупції ще Президент України Леонід Кучма звертав увагу правоохоронних органів на криміналі-зацію страхової сфери12: «Лише третя частина страхування працює на економіку. Інше - тіньові і напівтіньові фінансові схеми. Страхові надходження зростають, а виплати практично не змінюються. Через «псевдострахування» істотно зменшується база для оподатковування, а через перестрахування капітал вивозиться за кордон...».

Аналогічну оцінку діяльності українських страховиків давав тодішній Голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Віктор Суслов «Тільки третина із загального обсягу зібраних страхових премій є класичною страховою діяльністю, інші кошти - це схеми ухилення від сплати податків і вивід капіталів за кордон».

Проблему легалізації (відмивання) злочинних доходів через операції страхування в Україні вже досліджували ряд фахівців, зокрема Л. В. Нечипорук та К. С. Денисенко. У роботах цих та інших фахівців передбачалися негативні сценарії розвитку страхового ринку України, зокрема збільшення його тінізації, поширення операцій «псев-дострахування і псевдоперестрахування», відтік капіталів за кордон через рахунки офшорних компаній із використанням операцій перестрахування за участю нерезидентів. У той же час, на думку експертів, ефективні організаційно-правові методи протидії легалізації кримінальних фондів у сфері страхування створюються повільно.

У розвинених країнах наявність ефективного страхового ринку є обов'язковим фактором розвитку національних економік. З одного боку, страхові компанії виступають як механізм перерозподілу капіталів, з іншого, беруть на себе всілякі ризики, що дає можливість і фізичним особам, і підприємствам застрахувати себе від незаплано-ваних фінансових втрат.

Відносно приватних осіб страхова діяльність грає ще і важливу соціальну роль. Медичні страховки, страхування цивільної відповідальності власників автомобілів, страхування майна від надзвичайних подій природного і техногенного характеру, - усі ці страхові послуги в розвинених країнах уже давно стали невід'ємним елементом життя населення.

Аналіз фахівцями діяльності страхових компаній в Україні показує, що певна частина операцій страхування і перестрахування використовується для мінімізації оподатковування. Підтверджує такі оцінки фахівців і статистика. За дев'ять місяців 2007 р. українськими страховиками було зібрано премій на суму більш ніж 12 млрд. грн., у той час як за аналогічний період 2006 року аналогічний показник склав близько 9,5 млрд. грн. У той же час рівень страхових виплат страхувальникам залишається низьким - близько 25% від суми зібраних платежів14. Для порівняння, у Європі аналогічний показник оцінюється в 70%.

На думку фахівців така ситуація пояснюється специфікою оподатковування страхової діяльності. Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» ставка податку на валовий доход страховиків складає 3%, у той час як ставка податку на прибуток підприємств складає 25%. Фахівцями Державної комісії з ре-гулювання ринків фінансових послуг було підраховано, що в серед ньому сума податку, що сплачується, з доходу страховиків по ставці 3% еквівалентна сумі податку на прибуток, якби він сплачувався по ставці близько 11%. Таким чином, різниця між 11% і 25% лежить в основі різних фінансових схем, спрямованих на мінімізацію податку на прибуток підприємств.

Існування безлічі тіньових схем страхування сприяє тому, що страхова сфера приваблює правопорушників, що бажають легалізувати свої капітали або ж перевести їх за кордон. Як показує практика, для цього найчастіше використовуються договори перестрахування.

Наприклад, організована злочинна група бажає легалізувати свої доходи. Гроші вводяться до легального обігу на рахунки будь-якого підприємства, з керівництвом якого існують домовленості. Підприємство укладає угоду на страхування свого майна на обумовлену суму, причому ймовірність страхового випадку мізерно мала, тобто страховий випадок згідно з угодою страхування, як правило, не настає. Страховик перестраховує відповідні ризики в будь-якої компанії, що є нерезидентом України. Найчастіше із цією метою українськими страховими компаніями використовуються резиденти країн Балтії, Молдови, Росії і Кіпру. Страхова премія, отримана страховиком, іде на рахунок перестраховика на Кіпрі. Певний відсоток із цієї угоди одержує страховик. На Кіпрі гроші без перешкод можуть бути зняті готівкою і переведені назад в Україну або в будь-яку іншу точку земної кулі.

Однак, останнім часом, у боротьбі із цим явищем намітився певний прогрес. Якщо 2003 р. через перестрахувальні операції з України було виведено більш ніж 2 млрд. грн. (причому 75% договорів перестрахування прийпілося на країни Балтії), разом із тим, обсяг повернення коштів за відповідними договорами перестрахування не перевищив 2%, то починаючи з 2004 р. обсяг внутрішнього перестрахування перевищив обсяг страхування в нерезидентів. У 2006 р. продовжувалась тенденція до зменшення обсягів операцій із перестрахування в нерезидентів: протягом року на перестрахування за кордон було передано лише 561 млн. грн.16.

Таке різке зниження обсягів перестрахування в нерезидентів у попередні два роки було обумовлене дією Постанови КМУ «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування в страховика (перестраховика) нерезидента», яка була спрямована на припинення відтоку «сумнівних» грошей за кордон через канали перестрахування.

Починаючи з 2005 p. цей відтік фактично припинено, і перестрахування за кордон провадиться через іноземні компанії, діяльність яких контролюється регуляторними органами відповідних країн і які знаходяться в полі зору Держфінпослуг завдяки веденню бази отримуваних від зарубіжних регуляторів даних про перестраховиків - нерезидентів.

Однак, стверджувати про повну протидію злочинним фінансовим операціям у страхуванні поки що рано. Відповідно до статті 12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» страхові компанії зобов'язані відправляти в Державний комітет із фінансового моніторингу повідомлення про всі проведені готівкові операції, що за своєю сумою перевищують 80 тисяч гривень. У той же час, практика показує, що ця вимога легко обходиться з використанням так званої техніки «дроблення» платежів. Для цього укладаються кілька угод, на які і розподіляється відповідна сума.

Специфіка страхової галузі сприяє застосуванню техніки дроблення платежів, оскільки договори страхування і перестрахування можуть бути зовсім різнотипними і простежити зв'язок між ними практично не представляється можливим. Тим більше складно виявити серед страхових договорів фіктивні. Наприклад, застрахувати від пожежі можна все майно підприємства, а можна кожен будинок і кожну одиницю устаткування окремо. Другий варіант цілком може бути використано для дроблення страхових платежів з метою приховування слідів злочинного походження капіталів.

У розвинених країнах світу положеннями «антилегалізаційного» законодавства встановлено окремі, знижені граничні суми для готівкових операцій страхування. Так, у Великій Британії і Німеччині обов'язковому моніторингові підлягають готівкові операції на суму понад 15 тис. евро, у той час як граничні суми для деяких видів страхових платежів встановлені окремими положеннями і складають - 1 і 2,5 тис. евро.

В українському антилегалізаційному законодавстві має місце акцент на створенні систем внутрішнього моніторингу для обліку й аналізу сумнівних страхових операцій. Принципи організації первинного моніторингу в страхових компаніях, встановлені Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг, багато в чому подібні до аналогічних вимог, що пред'являються до банків.

По-перше, це необхідність призначення спеціального уповноваженого співробітника, відповідального за здійснення заходів щодо протидії легалізації (відмиванню) кримінальних коштів.

Подруге, відповідно до Розпоряджень Держфінпослуг «Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами» та «Про затвердження Порядку проведення перевірок із питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» страхові компанії зобов'язані вести облік «сумнівних» операцій, тобто одержувати, обробляти і зберігати протягом п'яти років інформацію про трансакції та про їх учасників. Якщо в уповноваженого співробітника є підозри в тому, що операція може бути пов'язана з легалізацією злочинних доходів, він повинен надати інформацію про цю операцію в Державний департамент фінансового моніторингу.

По-третє, страхові компанії зобов'язані здійснювати підготовку і перепідготовку фахівців у напрямку протидії відмиванню грошей.

В Україні для протидії легалізації доходів у сфері страхування використовуються й інші методи. Зокрема, встановлено ставки податку на операції перестрахування з так званими «нерейтинговими» пере-страховиками. Крім того, нормативними актами Держфінпослуг установлено заборону на операції зі страховими компаніями - резидентами країн, у яких немає адекватних механізмів державного контролю за страховою діяльністю. У той же час, подібні обмеження не дуже ефективні, оскільки залишаються можливості для перестрахування ризиків за допомогою рейтингових перестраховиків-нерезидентів, що згідно з укладеними угодами можуть перестрахувати ризики в країнах, де заходи державного нагляду за страховою діяльністю або дуже слабкі, або ж відсутні взагалі.

Необхідно відмітити, що значні фіскальні або інші обмеження на операції перестрахування можуть підірвати і без того обмежені фінансові можливості національного страхового ринку. Досвід закордонних країн показує, що доцільним є закріплення в законодавчих актах спеціальних знижених граничних сум для готівкових операцій із приймання страхових платежів і здійснення страхових виплат.

Використання в злочинних цілях техніки дроблення платежів у даному випадку, звичайно, не виключається, разом із тим можливості для використання страхових компаній з метою переказу безготівкових коштів у готівку та навпаки, а також для перекидання кримінальних фондів.

Крім того виникає питання: чи є суб'єктами первинного фінансового моніторингу представництва нерезидентів страхових та пе-рестрахових брокерів на території України? У процесі здійснення комерційної діяльності представництв нерезидентів страхових та пе-рестрахових брокерів на території України та практичного застосування Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» виникла необхідність висвітлення питання щодо відношення таких представництв нерезидентів до суб'єктів первинного фінансового моніторингу. Відповідно до статті 15 Закону України «Про страхування»:

- страхові брокери - це юридичні або фізичні особи, які зареєстро-

вані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні як страхувальник. Страхові брокери - фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування;

- перестрахові брокери - це юридичні особи, які здійснюють за

винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник. Разом із цим частина 9 ст. 15 Закону України «Про страхування» визначає, що страхові або перестрахові брокери - нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів.

Отже, законодавчо закріплено такі види страхових та перестрахових брокерів (відносно резиденства), які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності:

юридичні особи - резиденти;

представництва юридичних осіб - нерезидентів;

фізичні особи - резиденти та нерезиденти.

Ст. 4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» встановлено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є:

страхові та інші фінансові установи;

інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійсню-

ють фінансові операції.

Ст. 80 Цивільного Кодексу України розкриває поняття юридичної особи: «Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку». Така юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного Кодексу України. Згідно з п. 5 ст. 95 Цивільного Кодексу України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, відповідно до цього, постійне представництво брокера-нерезидента на території України не є юридичною особою, про що також посвідчується довідкою про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: ознака особи - без права юридичної особи. Оскільки до суб'єктів первинного фінансового моніторингу відносяться «інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції», а постійне представництво на території України не є юридичною особою, то таким чином логічним висновком буде, що постійне представництво до такого переліку суб'єктів не входить.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ:

1. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, прийнята Конференцією ООН у м. Відні 20 грудня 1988 р.

2. Директива Ради Європейських Співтовариств від 10 червня 1991 р. «Про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей» 91/308/ЕЕС.

3.Клименко А. О. Організаційно-правові засади діяльності банків в системі заходів протидії легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 /Національна академія внутрішніх справ України. К., 2004. — С 19.

4. СимовьянС. В. Финансовый мониторинг в банковской системе как средство противодействия легализации (отмыванию) доходов, полученных преступным путем: Монография. — X., 2004. —2181 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34841. Предварительная оценка коммерческой привлекательности инвестиционного проекта 40 KB
  ценность проекта проверяется в 2 этапа: 1 предварительная экспертиза 2 основная экспертиза проекта Цель предварительной экспертизы – провести формальный и неформальный анализ окружения проекта выявить все угрозы и проблемы которые ожидают проект в будущем. Для этого формируются группы экспертов которые проводят тестирование проблем связанные с реализацией проекта. В результате тестирования машина рассчитывает рейтинг проекта она же вычерчивает профиль проекта.
34842. Основная оценка коммерческой привлекательности инвестиционного проекта 56.5 KB
  Финансовые показатели проекта рассчитываются по трем прогнозным формам: бух. Баланс составляется на первый год проекта помесячно второй год поквартально последующие года – годовые балансы. Из всех финансовых показателей наиболее важными для проекта являются показатели ликвидности и платежеспособности и показатели рентабельности.
34843. Жизненный цикл инвестиционного проекта. Матрица ответственности проекта 36 KB
  Матрица ответственности проекта Жизненный цикл проекта – это промежуток времени от момента начала финансирования проекта до момента утилизации основных средств проекта. Инвестиционный показывает продолжительность подготовительной и производственной стадии проекта. доходы 3 начало конец 1 годы затраты 2 1 – прединвестиционная фаза 2 – инвестиционная фаза 3 – фаза эксплуатации проекта На первой фазе разрабатывается бизнесплан это относительно небольшие деньги.
34844. Чистый денежный поток. Простой срок окупаемости капитальных вложений 49.5 KB
  Простой срок окупаемости капитальных вложений NCF = чистая прибыль амортизация основных средств и нематериальных активов отложенные налоговые платежи Обычно рассчитывают годовые денежные потоки. Если чистый денежный поток имеет знак то это означает что инвестор получает приток амортизации и чистой прибыли NCF. Если чистый денежный поток отрицательный NCF это означает что в проект инвестируются денежные средства либо инвестиции в капитальные вложения либо оборотные средства проекта. На величину NCF влияют отложенные...
34845. Простые методы оценки экономической эффективности капитальных вложений. Достоинства и недостатки 38.5 KB
  Достоинства и недостатки Среди простых методов оценки экономической эффективности капитальных вложений является расчет простых показателей а именно: простого срока окупаемости инвестиций и показателя прибыли на вложенный капитал. Простой срок окупаемости PP – это срок возврата инвестиций. нормативный срок окупаемости РР например если он установлен – не более 3 лет то все проекты со сроком окупаемости более 3 лет отвергаются. В общем случае они зависят: 1 от отрасли ее динамики развития например в электронике нормативы окупаемости...
34846. Дисконтирование и компаундирование денежных потоков. Схемы приведения денежных потоков 50.5 KB
  Дисконтирование и компаундирование денежных потоков. Схемы приведения денежных потоков. i – процентная ставка доходности инвестиций PV FV годы t = 1Т PV – Present Vlue – текущая настоящая стоимость денежных потоков FV– Future Vlue – будущая стоимость денежных потоков Для того чтобы сравнивать денежные потоки зафиксированные в разные моменты времени эти денежные потоки нужно...
34847. ЧДД как критерий эффективности инвестиций 99 KB
  Здесь инвестициям приписывается знак а доходам проекта знак . Этот индекс показывает во сколько раз приведенная к определенному моменту времени доходы проекта больше приведенных к этому же моменту времени затрат капитальных вложений проекта. В формуле 4 доходы и затраты проекта приведены к нулевому году в формуле 5 к концу жизненного цикла проекта. При расчете этих показателей следует иметь ввиду 4 особенности инвестиционного проекта.
34848. Внутренняя норма доходности капитальных вложений простого проекта 36.5 KB
  ВНД проекта – это единственный положительный корень уравнения NPV = ∑Tt=0NCFt 1xt = 0 Неудобство такого определения в том что если жизненный цикл проекта больше двух лет то необходимо искать корни уравнения третьей четвертой и т. ВНД – это такая процентная ставка при которой чистый дисконтированный доход проекта обнуляется. Основной показатель эффективности проекта – это показатель NPV.
34849. Внутренняя норма доходности капитальных вложений сложного проекта 60.5 KB
  это определение действует и для простых и сложных проектов Таким образом ВНД это максимальная величина процентных ставок которая может быть получена инвестором в данном проекте Определение 2 ВНД проекта – это единственный положительный корень уравнения Неудобство такого определения в том что если жизненный цикл проекта более 2х лет то необходимо понять корень уравнения 3ей4ей и т. Определение 3 ВНД – такая процентная ставка при которой ЧДДчистый дисконтированный доход проекта обнуляется. Основные показатели эффективности...