29512

Означення поняття сексологія і сексопатологія

Лекция

Обществознание

Сексологія вивчає закономірності психосексуального розвитку диференціації і детермінації статі формування сексуальної орієнтації та ідентичності статевовікові особливості психосексуального розвитку і сексуальної поведінки. Статеве дозрівання статевий розвиток – це процес формування вторинних статевих ознак розвиток репродуктивних органів і здатність до народження дітей. Психосексуальний розвиток ПСР – це формування статевої самосвідомості статевої ролі і психосексуальної орієнтації а саме – формування векторів сексуального потягу...

Украинкский

2013-08-21

158.5 KB

6 чел.

Тема 1.2. Означення поняття сексологія і сексопатологія.

Загальні закономірності психосексуального розвитку статі.

 Сексологія вивчає закономірності психосексуального розвитку, диференціації і детермінації статі, формування сексуальної орієнтації та ідентичності, статево-вікові особливості психосексуального розвитку і сексуальної поведінки. Також статеві стосунки в сімейному житті, питання психогігієни сексуальної поведінки та статевого виховання.

 Сексопатологія – вивчає питання порушень статевої диференціації та ідентичності, сексуальні перверзії (спотворення), а також питання терапії та профілактики сексуальних розладів.

Перш за все, треба визначити поняття “сексуальне здоровя” – це комплекс соматичних, емоційних, інтелектуальних аспектів життя людини, які позитивно збагачують особистість, підвищують комунікабельність і здатність до кохання. Визначення поняття “сексуальне здоровя” має витоки з двох функцій сексуальної діяльності людини.

Відомо, що сексуальна функція людини здійснює 2 сторони: прокреативну та реактивну.

 Прореактивна – це продовження людського роду і здатність до народження дітей.

 Рекретивна сторона статевої функції – це реалізація специфічних сексуальних відносин: емоційних, еротичних комплексів.

Основні якісні ознаки сексуального здоровя:

  1.  статевий акт повинен здійснюваться при достатньому рівні сексуального потягу з обох сторін.
  2.  Статевий акт повинен приносити сексуальне задоволення обом сторонам цього акту.

Соматичний стан забезпечує сексуальне здоровя, але не є ведучим. Ведучими (Лібіх) факторами є психологічний і соціальний.

Психологія сексуального життя базується на формах та моделях комунікації людини: враховуються рольові позиції партнерів, їх сексуальна поведінка (а не тільки статевий акт). Все це формується з дитинства (неповні сімї – негатив сексуального розвитку людини), рольова поведінка дитини в дорослому стані проявляється частково в формуванні статевих ролей.

Важливий момент сексуального здоровя чоловіка і жінки виявляється в правильному розумінні психологічних розбіжностей статей.

Так, наприклад, стереотипізація і монотонність статевого акту з боку чоловіка призводить до загальмування сексуального потягу і збудливості у жінки. Психологічна та символічна форма спілкування людей між собою, окрім фізичної, призводить до нормального статевого акту. Статеве життя (Васильченко) може бути у різних формах. Але для того, щоб якийсь акт визнати статевим, як у свій час вказував З.Фрейд, потрібні 3 моменти: 1) наявність потягу, визначного напруження, яке нарощується і зветься тумесценцією; 2) вища точка напруження – це момент насолоди, гострого емоційного переживання щастя, задоволення – оргазм; 3) достатньо різке скидання (сброс) напруження, розслаблення, відчуття задоволення і повного спокою (дегумесценція). Всі ці компоненти можуть бути при різних формах статевого акту, які  в наш час признаються альтернативними формами сексуального життя, яке залежить від згоди обох партнерів, або від їх діапазону сприйнятливості.

Соціо-культуральний підхід в сексології і його принципи: 

(Кон И.С. “Введениев сексологию. М. Медицина. 1988)

  1.  сексуальна поведінка і мотивація – не біологічнеі а соціо-культурні явища;
  2.  головна одиниця – не пара, а соціальне ціле;
  3.  сексуальна поведінка і установки індивідів похідні від соціонормативної культури суспільства;
  4.  окремі елементи сексуальної культури – еротичний код, норми сексуальної поведінки, та інші  з одного боку нальні в біологічному наслідку, а з іншого боку – детерміновані внутрішньою логікою поведінки і соціальними звязками;
  5.  сексуальна культура різних людських спільнот має загальні і різнобічні компоненти, може змінюватись за зміною умов існування людини;
  6.  різні соціальні групи одного суспільства можуть суттєво різнитися за своїма сексуальними установками та поведінкою;
  7.  окремі елементи сексуальної культури і вся вона в цілому повязані з більш загальними соціо-культурними явищами і змінюються разом з ними.

Загальні закономірності психосексуального розвитку.

По – перше, треба відрізняти статевий розвиток (статеве дозрівання) і психосексуальний розвиток.

Статеве дозрівання (статевий розвиток) – це процес формування вторинних статевих ознак, розвиток репродуктивних органів і здатність до народження дітей.

Психосексуальний розвиток (ПСР) – це формування статевої самосвідомості, статевої ролі і психосексуальної орієнтації, а саме – формування векторів сексуального потягу і поведінки (Васильченко).

Виділяють такі етапи ПСР: 1) етап формування статевої самосвідомості; 2) етап формування стереотипу статеворольової поведінки; 3) етап формування психосексуальних орієнтацій.

Частково збігаються з біологічною.

1 + 2 препубертатний період (до 12 років) і проходить на відносно спокійному гормональному фоні;

3 – пубертатний і перехідний вік (12 – 15 – гормональне функціонування досягає максимуму.

Мета 3-го етапу – формування психосексуальних орієнтацій, які обумовлюють в майбутньому вибір обєкту потягу (людина, тварина, фетиш) з його індивідуальними особливостями (статевою принагідністю, зовнішнім впливом, статурою, поведінкою, тощо). Цей етап складається з трьох послідовних стадій: (за Г.С. Васильченко, 1988р.):

І – стадія формування платонічного лібідо (12 – 15 років).

  1.  обожнювання, платонічні фантазії.
  2.  Реалізація платонічних фантазій – “дружба”, платонічне спілкування, залицяння та упадання.          

ІІ – стадія формування еротичного лібідо (12 – 15 років):

  1.  еротичні фантазії;
  2.  еротичні пестощі та ігри (петтінг)

ІІІ – стадія формування сексуального лібідо:

  1.  сексуальні фантазії (12 – 15 років);
  2.  початок статевого життя, сполучення сексуальних ексцесів з періодами абстиненції сексуальної і мастурбації (16 – 24 роки).

Було визначено, що чим менше розрив у часі між початком фантазування і реалізацією, тим гармонійніше проходить стадія формування того чи іншого компоненту потягу. І навпаки, чим триваліше відкладається фантазія, тим більш утруднена і інколи спотворена стає їх реалізація.

Гармонійний ПСР – його ознаки (Либих, 1990р.)

Для оцінки гармонійності ПСР вводяться додатково (окрім проходження стадій) ще 2 критерії:

  1.  достатня і адекватна інформованість в питаннях сексуального життя, стосовно етапу та рівня ПСР;
  2.  наявність (або відсутність) деяких ірраціанальних психологічних установок і соціальних штампів поведінки, до проявів сексуальності – прийяняти чи ні.

 

Статева детермінація – або формування статі у людини (за Васильченко):

  1.  фізікальні детермінанти (генетична стать) генотип.
  2.  Проміжна детермінанта (гонадна стать).
  3.  Соціально-психологічні детермінанти (-------).
  4.  Гормональна стать – андрогени, естрогени, -----
  5.  Морфологічна (соматична стать) – Ч + Ж
  6.  Громадянська стать – чоловічий, жіночий.
  7.  Стать виховання.
  8.  Статева самосвідомість.

                                     

9.  статева роль           вибір сексуального партнера

Встановлення психосоціальних детермінант – з фізичного рівня на психосоціальний є громадська (генітальна стать, яка виявляється при народженні.

Статева ідентичність і сексуальна роль.

Статева роль – це система уявлень, модель поведінки, яку індивід повинен завсоїти і наслідувати їй, щоб його признали представником ті чи другі статі: специфічним аспектом її є сексуальна роль, яка розрізняє поведінку чоловіка і жінки в сексуальній сфері і повязані з нею переживаннями.

Статева ідентичність – це єдність самосвідомості і поведінки людини, яка усвідомлює і себе до визначеної статі і орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Статеві стереотипи – включають в себе уявлення про маскулінну (чоловіку) і фемінінну (фіночу) діяльність.

Статева диференціація -

1. антенатальна диференціація статі – перший етап це генетичний (гаметна, зіготна і хромосомна стать М (XY) + Ж (XX) 

вона задає диференціацію статевих залож

м – андрогени, ж – естрогени.

2. постнатальна диференціація – це відносно гормоно-незалежна, 9 – 11 у дівчаток, 11 – 12 у хлопчиків.

2.1. далі іде вторинне статеве дозрівання (андрогени надниркових залоз – зріст, маскулінізація, волосся тощо, нагрубання грудних залоз тощо – це препубертатний період.

2.2. пубертатний – андрогени  і естрогени статевих залоз – оформлення статевих ознак відповідної статі (овуляція, сперматогенез – зявляються).

2.3. постпубертатний – завершення статевої диференціації (16 – 24 роки) – дозрівання функцій первинних статевих органів – можливість народження дітей (схема звязків в нейроендокринному процесі).

Сексуальна орієнтація – за Фрейдом проходить стадію аутоеротизму, гомосексуальну стадію, гетеросексуальна стадія.

Сексуальна орієнтація – це постійність сталість вибору щодо обєкту статевого потягу.

Вона може бути гетеро -, гомо -, бісексуальною. В літературі розглядаються 2 моделі сексуальної орієнтації – етіологіна (теорія інверсії) і психологічна – теорія сексуальної орієнтації.

Формування сексуальної орієнтації не може бути тільки на рівні сексуально-еротичних переживань людини – це дуже складний процес міжособистих стосунків та діяльності.    

6