30027

Підприємство як суб’єкт господарювання в ринкових умовах

Контрольная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Базою для підприємства є діяльність як ініціативна самостійна так і систематична по виробництву продукції також надання послуг і зайнятість торгівлі що має за мету сприяти прибутку. Метод господарювання можна розкрити функціями що і визначають суть підприємства такі як: ресурсна організаційна та творча. Генеральну мету підприємства тобто чітко окреслену причину його існування у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції для задоволення потреб ринку та...

Украинкский

2013-08-22

474.21 KB

7 чел.

Підприємство як субєкт господарювання в ринкових умовах

Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

Підприємство у ринковій економіці є провідним сектором, воно надає і сприяє здоровій конкуренції, забезпечує ринок товарами та послугами, створює новий прошарок – підприємець – власник. Базою для підприємства є діяльність як ініціативна, самостійна, так і систематична по виробництву продукції, також надання послуг і зайнятість торгівлі, що має за мету сприяти прибутку. Метод господарювання можна розкрити функціями, що і визначають суть підприємства, такі як: ресурсна, організаційна та творча.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Підприємство створене компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної та іншої

господарської діяльності в порядку, встановленому Господарським           кодексом та іншими актами законодавства.

Підприємство являється юридичною особою, що має окреме майно, рахунки в установах банків, самостійний баланс, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство має діяти, як правило, на основі статуту та не містити у своєму складі інших юридичних осіб.

Визначити будь – яке підприємство як юридичну особу можна за такими ознаками:

 1).Організаційна єдність, так, як підприємство — це організована господарська діяльність із певною структурою управління і визначеними принципами внутрішньої побудови.

 2).Відокремлення майна, адже будь-яке підприємство має власні машини, верстати,  устаткування, технологічні пристрої, матеріали, паливо тощо, якими володіє, розпоряджається і користується у виробничому процесі. 

3). Майнова відповідальність перед своїми постачальниками, споживачами та державою підприємство зобов’язане нести юридичну та економічну відповідальність.

4). До того ж підприємство має право від свого імені й у власних інтересах звертатися до суду із позовами, вимагати відшкодування своїх збитків, якщо вони заподіяні іншим підприємством, або скасування рішень державних органів влади у разі їх незаконного характеру [1].

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємств (фірми). Генеральну мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства  вважають виробництво продукції для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально фірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам:

  1.  По-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й піддаватися вимірюванню. Формування цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських та соціальних рішень;
  2.  По-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозувати. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготермінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п’яти рокам, інколи більше (7-10 років) – для передових у технічному відношенні фірм; короткотермінова – в межах одного року;
  3.  По-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня їхньої мотивації, погіршення показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності  підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на ринку;
  4.  По-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть
  5.  перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділами підприємства, відповідальними за досягнення різних цілей. У кінцевому підсумку цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності, що є важливим для суб’єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності.                                        

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об’єднати в окремі головні напрямки (рис. 2. 1).

Рис. 2. 1 Взаємоузгоджені головні напрямки діяльності напрямки діяльності підприємств (фірм) продуцентів.

Вивчення ринку товарів

Післяпродажний сервіс

Комерційна діяльність

Інноваційна діяльність

Соціальна діяльність

Економічна діяльність

Виробнича діяльність

Головні напрямки діяльності


Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є визначення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інноваційної діяльності підприємства на перспективний період. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням організаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається виробнича діяльність, найважливішими треба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску на поточний і кожний наступний рік прогнозованого періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально - технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному підприємстві, визначається рівнем його комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це, очевидно, оскільки від масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Ще одним важливим напрямком діяльності підприємства, який завершує послідовний цикл відтворювального процесу, слід вважати після продажний сервіс багатьох видів товарів – машин та устаткування, автомобілів, комп’ютерної, розмножувальної, медичної, складної побутової

техніки, інших виробів виробничо-технічної й споживчого призначення. Після продажний сервіс охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених технічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асортименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємств (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дійовості застосованого мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов соціально орієнтованої ринкової економіки.

Для забезпечення ефективного господарювання за ринкових умов, кваліфікованого управління підприємствами винятково важливою є їхня чітка й повна класифікація за певними ознаками. Достатньо повну класифікацію підприємств можна скласти. Користуючись такими ознаками:

  1.  Мета та характер діяльності.
  2.  Форма власності.
  3.  Національна належність капіталу.
  4.  Правовий статус і форма господарювання.
  5.  Галузево-функціональний вид діяльності.
  6.  Технологічна й територіальна цілісність.
  7.  Розмір за кількістю працівників.

Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили.

Колективне – це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. Комунальне – підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. Державними є підприємства, засновані на державній власності.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства: національні – капітал належить підприємствам своєї країни; закордонні – капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або  дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; змішані – капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

Найбільш важливою є класифікація підприємств за правовим статусом і формою господарювання. Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов’язання всім майном (капіталом).

Кооперативні підприємства (кооперативи) – добровільні об’єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому володінні й користуванні майном, не обхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об’єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Відокремлювані за цією ознакою господарські товариства є об’єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції та міри відповідальності за зобов’язаннями поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) – товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язанням підприємства всім своїм майном. Товариством з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску. Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акція – цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розділі майна за ліквідації товариства. Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові, економічні, соціальні.

Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Дочірнє підприємство (компанія) – юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. Асоційоване підприємство є формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядкуватися її стратегічним цілям. На відмінну від дочірніх та асоційованих підприємств філія не користується юридичною і господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

З-поміж суб’єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб’єкти господарювання з кількістю працівників:у промисловості та будівництві – до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери – до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні – до 100 осіб; галузях невиробничої сфери – до 25 осіб; роздрібній торгівлі – до 15 осіб.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися два типи об’єднань підприємств та організацій ( інтеграційних утворень ): 1) добровільні; 2) інституціональні.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб’єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об’єднання:

  1.  Асоціації – найпростіша форма договірного об’єднання підприємств з метою постійної координації господарської діяльності.
  2.  Корпорації – договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного із учасників.
  3.  Консорціуми – тимчасові статутні обєднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети.
  4.  Концерни – форма статутних об’єднань підприємств, що характеризується єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства різних галузей економіки.
  5.  Картелі – договірне об’єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.
  6.  Синдикати – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного із учасників об’єднання.
  7.  

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Трести – монополістичне обєднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

  1.  Холдинги – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання.
  2.  Фінансові групи – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств.

Нині основними формами добровільних обєднань підприємств дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові групи.

Підприємство, як правило, є юридичною особою, що визначається відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов'язаннями цим майном, наявністю поточного рахунка в банку і діє від свого імені при вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах управління, суду, прокуратури та ін.

Підприємство як суб'єкт господарювання здійснює незаборонені законом держави різні види господарської діяльності, самостійно розпоряджається випущеною продукцією, отриманими від її продажу виручкою і прибутком, що залишаються у нього. Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності або повного господарського ведення. Джерелом формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності, придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян; інші не заборонені законодавством джерела.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення.

У процесі формування статутного капіталу підприємство вступає у відносини з його засновниками — юридичними і фізичними особами з приводу створення статутного доходу.

Здійснюючи господарську діяльність, підприємство самостійно фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у виробництво з метою виготовлення продукції і отримання прибутку.

2.2. Виробнича структура підприємства шкіряної промисловості

Структурою будь – якого підприємства звично вважати його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними. Структуру підприємства розділяють на виробничу та загальну. Виробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв’язку. Цей вид структури характеризує долю окремих підрозділів в чисельності працівників підприємства у випуску продукції, вартості основних фондів і т.д. На виробничу структуру підприємства впливають такі фактори: масштаб виробництва, складність конструкції виробу, характер технологічного процесу.

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури. За цехової виробничої структури основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи поділяються на основні, допоміжні, побічні та обслуговуючі. На рис. 2. 2. зображена загальна структура підприємства шкіряної промисловості.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства.

 Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб усередині самого підприємства.

Обслуговуючі цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

У структурі деяких підприємств існують експериментальні цехи, які займаються підготовкою і випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується без цехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця — це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об’єднані в корпус. У цьому разі корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура дістала назву корпусна.

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури. Ознакою технологічної структури  є спеціалізація цехів підприємства на виконанні певної частки технологічного процесу або окремої стадії виробничого процесу. Технологічна структура використовується переважно на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва з різноманітною та нестійкою номенклатурою продукції.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Ознакою предметної структури є спеціалізація цехів на виготовленні певного виробу або групи однотипних виробів, вузлів, деталей з використанням різноманітних технологічних процесів та операцій. Переважна більшість підприємств використовує змішану виробничу структуру, коли частину цехів спеціалізовано технологічно, а решту — предметно.

3. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою — лише частину.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох чинників. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер та особливості продукції, що виробляється, безпосередньо зумовлюють хід виробничого процесу і склад відповідних підрозділів.

Суттєво впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура.

Також певний вплив на виробничу структуру має місце знаходження того чи іншого підприємства. Наприклад, підприємства розміщені у віддалених від промислових центрів регіонах, як правило, більш універсальні та автономні. Для таких підприємств характерна розвинута виробнича структура. Під структурою будь-якого підприємства заведено розуміти його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв’язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Підприємство

 

Рис. 2. 2.  Виробнича структура підприємства шкіряної промисловості

Цех ширпотреба

Електроцех

Водопідготовчий цех

Ремонтно – будівельний цех

Ремонтно – механічний цех

Побічні

Допоміжні

Сушильно-зволожувальні процеси та операції:

  1.  сушіння;
  2.  тяжка 1;
  3.  сушіння;
  4.  зволоження;
  5.  тяжка 2;
  6.  тяжка 3;
  7.  підсушування;
  8.  рибкування

Фарбувально-жирувальний, дільниці:

  1.  знежирювання;
  2.  додублювання;
  3.  нейтралізація;
  4.  фарбування-жирування;
  5.  віджимання – розведення;

Дубильний, дільниці:

  1.  знезолювання;
  2.  м’якшення;
  3.  нікелювання;
  4.  дублення;
  5.  віджимання;
  6.  стругання;
  7.  обрізування бахроми;

Складське

Транспортне

Обслуговуючі господарства

Відмочувально-зольний, дільниці:

  1.  знежирювання;
  2.  відмочування;
  3.  висмикував щетини;
  4.  зоління
  5.  міздріння;
  6.  обрізування;
  7.  двоїння;

Основні

Цехи


Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Навпаки, чим більш універсальним є підприємство, тим складніша його структура.

Отже, структура підприємства – це склад і співвідношення його внутрішніх ланок (цехів, ділянок, відділів, лабораторій та інших підрозділів), що становлять єдиний господарський об’єкт  [2].

                   

2.3 Виробнича програма підприємства

Виробнича програма є найважливішим розділом плану господарської діяльності й розвитку будь-якого підприємства, тобто певна кількість і сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша — обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга — вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми.

Розробляючи виробничу програму підприємства на  плановий рік маємо такі вихідні дані:

  1.  обсяг випуску продукції –81 млн дм2 на рік;
  2.  асортимент продукції складається з шкур свиней для верху взуття, а саме:
  3.   з натуральною лицевою поверхнею;
  4.  з аніліновим покриттям;
  5.  з напіваніліновим покриттям.

Вихідні дані для розробки товарної продукції представленні в табл. 2. 3.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Таблиця 2. 3. Товарна продукція підприємства

Вид сировини

Асортимент продукції

Плановий випуск

Ціна 1 м2 I сорту,грн

Коефіцієнт сортності

Товарна продукція основного виробництв, тис. грн

%

тис. м2

шкури свиней для верху взуття

шкіра з натуральною лицевою поверхнею

50

405

200

0,97

78570

шкіра з аніліновим покриттям

30

243

195

0,96

45489

шкіра з напіваніліновим покриттям

20

162

190

0,95

29241

Разом

100

810

153300

Вартісний показник, розрахований по використані такої формули, як товарна продукція (ТП):

ТПі = ∑Nі · Ці · Ксорт. і         (2.1)          

де: Nі – випуск продукції по асортименту в натуральних одиницях (м2);

     Ці – ціна за 1 м2, грн.;

     Ксорт. і – коефіцієнт сортності.

 ТП1 = 405 ∙ 200 ∙ 0,97 = 78570 тис. грн;

 ТП2 = 30 ∙ 190 ∙ 0,96 = 45489 тис. грн;

 ТП3 =  35 ∙ 175  0,95 = 29241 тис. грн;

 

Реалізована продукція – це продукція, яка відряджена покупцю і ним оплачена, тобто гроші нараховані на підприємство виробника.

       (2.2)

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

де:  - залишки готової продукції на початок року, грн;

  - залишки готової продукції на кінець року, грн.

 РП=ТП=0,

 , тоді

РП=153300 тис. грн.

Чиста продукція представляє собою товарну продукцію (ТП) і прирівняних до них матеріальні ресурси (М) і амортизація (А).

        (2.3)

В товарній продукції матеріальні витрати і прирівняні до них амортизаційні до них амортизаційні становить 55 %, тоді:

(М+А)= 13619 ∙ 0,45 = 68985 тис. грн;

= 13619 – 6129 = 84315 тис. грн.

Усі розрахунки зводимо у табл. 2. 3. 2.

Таблиця 2. 3 Зведена таблиця показників

№ п.п.

Показник

Одиниця виміру

Позначення

Значення показника

1

Товарна продукція

грн

ТП

153300000

2

Реалізована продукція

грн

РП

153300000

3

Чиста продукція

грн

ЧП

84315000

                     2.4. Персонал підприємства та продуктивність праці

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристику зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.

Трудові ресурси – це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовують терміни – персонал, кадри, трудовий колектив.

Персонал – це основний штатний склад працівників підприємства (організації), що володіють необхідною кваліфікацією і виконують різноманітні виробничо-господарські функції. Він характеризується як кількісним, так і якісним показниками, що розглядаються як і в статиці, і в динаміці.

Іншими словами, персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або)

мають досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору (контракту). На підприємствах усіх працівників підрозділяють на дві групи. Перша група - промислово-виробничий персонал, до якого відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони – тобто усіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. Інша група, це непромисловий персонал, який включає працівників структур, які хоч і перебувають на базі підприємства, але не зв’язані безпосередньо з процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, керуючі, завідуючі, виконроби, головні спеціалісти, майстри на підприємствах, а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, нормувальники, бухгалтери, адміністратори, юрисконсульт анти, соціологи та інші.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування, зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Спеціальність – це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, від рівня технічного розвитку. Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності. Слід розрізняти кваліфікацію робіт і кваліфікацію працівників.

Чисельність персоналу визначається характером, масштабами, складністю, трудомісткістю виробничих процесів, ступенем їх механізації, автоматизації, комп’ютеризації, рівнем організації праці.

Співвідношення між окремими групами працівників підприємства утворює структуру персоналу. Залежно від ознаки, покладеної в основу кваліфікації персоналу, можна розрахувати різні види структури (соціальна, професійна, кваліфікаційна, статева, вікова, за стажем роботи та ін.).

Професія і структура – основні якісні ознаки індивідуальної робочої сили. Професійна та кваліфікаційна структура – основні якісні ознаки персоналу підприємства. Професійна структура – це частки груп працівників певних професій у загальній кількості співробітників підприємства, виражені у відсотках. Зрушення в професійній структурі працівників підприємства визначають змінами, що відбуваються в характері і змісті праці під впливом науково-технічного прогресу, що обумовлює появу нових і відмирання старих професій, укладання і зміну функціонального змісту трудових операцій.

Кваліфікаційна структура – це процентне співвідношення груп працівників різних рівнів кваліфікації в загальній чисельності персоналу. Зміни кваліфікаційної структури визначаються якісними змінами в трудовому потенціалі підприємства (набуття вмінь, знань, навичок) і відображають передусім зміни в індивідуальних характеристиках робочої сили.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Вікова структура персоналу характеризується часткою працівників відповідного віку в їх загальній чисельності. При вивченні вікового складу застосовуються такі групування: 16, 17, 18, 19, 20-24, 25-29, 30-34, 35-39, 40-44, 45-49, 50-54, 55-59, 60-64, 65 і старші.

Соціальна структура персоналу підприємства – це кількісне співвідношення між різними категоріями працівників, що розрізняються за характером трудових функцій. Згідно з Державним класифікатором професій персонал поділяється на п’ять категорій: керівники, професіонали, фахівці, технічні службовці, робітники.

Витрати визначаються обсягом (вартістю) використаних економічних ресурсів. Відомо, що економічні ресурси поділяються на три великі групи: 1) робоча сила; 2) компоненти природних ресурсів; 3) компоненти засобів виробництва. Результати характеризуються обсягом і вартістю виробленої і реалізованої продукції, розміром доданої вартості, прибутку, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя, екології. Найчастіше результати виражаються обсягами продукції або розміром прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати визначаються обсягом продукції, то ми одержимо показники, які називаються продуктивністю, а якщо розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються рентабельністю (прибутковістю).

Продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріалів або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудовитрат. У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне удосконалення людьми економічної діяльності,постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

Отже, продуктивність праці – це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

Рівень продуктивності праці визначається кількістю продукції (обсягом робіт чи послуг), що виробляє один працівник за одиницю робочого часу (годину, зміну, добу, місяць, квартал, рік), або кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (виконання роботи чи послуги). Різноманітність підходів до визначення рівня продуктивності праці залежить від специфіки діяльності тих підприємств або їхніх підрозділів, від мети розрахунків та базується на методичних особливостях, перелік яких подано на рис. 2. 4.

Якщо показники виробітку мають більш узагальнюючий, універсальний характер, то показники трудомісткості можна розрахувати за окремими видами продукції (послуг) та використовувати для розрахунків потрібної кількості робітників, виявлення конкретних резервів підвищення продуктивності праці. Достовірність розрахунків зростає за визначення повної трудомісткості (технологічної, обслуговування та управління виробництвом).

Натуральні показники виробітку точно відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Використання так званих умовно-натуральних вимірювачів дозволяє розширити можливість застосування цих показників.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Трудові показники потребують добре налагодженої роботи з технічного нормування та обліку праці. Переважно їх використовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та за наявності значних обсягів незавершеного виробництва, яке можливо виміряти в натуральних та грошових одиницях.

Найуніверсальнішими, а тому й найпоширенішими, є вартісні показники виробітку. Вони можуть застосовуватися для визначення рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах з різноманітною продукцією, що випускається, і послугами, що надаються. Для забезпечення точності вимірювання продуктивності праці (особливо її динаміки) за вартісними показниками слід урахувати вплив на її рівень передовсім цінового фактора.

Фактори зміни певного показника – це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці – це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

  1.  Ті, якими може керувати суб’єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації);
  2.  Ті, що перебувають поза сферою керування суб’єкта господарювання (політичне становище в країні і в світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктур)

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

  1.  Соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;
  2.  

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

  1.  Організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої   сили із засобами виробництва.

До групи соціально-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров’я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість і мотивація. До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці технології виробництва, а саме: модернізація обладнання, використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури, апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих і допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці і відпочинку.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Рис. 2.4 Методи вимірювання та показники рівня  продуктивності праці

Натуральні

  Вартісні

  Трудові

     Показники рівня                                

          виробітку

 

Розраховуються з використанням:

-загальної вартості виробленої продукції (послуг)

-обсягу продажу

-доданої вартості

-обсягу продукції у фізичних одиницях

-обсягу продукції (послуг) у нормо- годинах

-оцінки трудовитрат на виконання замовлень

Виробіток = Обсяг продукції (послуг)/Чисельність працівників (трудовитрат в годинах)

       Прямий

Трудомісткість = Трудовитрати в годинах (Чисельність працівників)/ Обсяг продукції  ((послуг)(послуг)

     Обернений

     Методи вимірювання


Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

  1.  внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;
  2.  галузеві і міжгалузеві, пов’язані з можливістю поліпшення кооперативних зв’язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;
  3.   регіональні, характерні для даного регіону;
  4.  Загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні.

Резерви зростання продуктивності праці – це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерв можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці – це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв – це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

  1.  соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;
  2.  матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;
  3.  організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва. Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, у яких визначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Практична організація оплати праці базується на державному й договірному регулюванні її абсолютного рівня та механізмі визначення індивідуальної заробітної плати всіх окремих категорій працівників (робітників, спеціалістів, службовців, керівників) підприємств та установ різних форм власності. Основним організаційно-правовим інструментом обґрунтування диференціації заробітної плати працівників різних суб’єктів господарювання (діяльності) є тарифно-посадова система, основні елементи якої такі: тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки і ставки; схеми посадових окладів або єдина тарифна сітка.

Тарифно-кваліфікаційні довідники у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) – це збірник нормативних актів, що містить, що містить кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами робіт. ЄТКД призначено для тарифікації робіт, надання кваліфікаційних розрядів робітникам, а також для формування навчальних програм підготовки їх підвищення кваліфікації робітників.

Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативними документами, в яких подаються загальногалузеві кваліфікаційні характеристики цих категорій працівників. У них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня та профілю підготовки керівників, спеціалістів і службовців.

Тарифна сітка встановлює відповідні співвідношення в оплаті праці працівників різної кваліфікації. Вона є, власне, переліком тарифних розрядів і відповідних тарифних коефіцієнтів. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. За першим розрядом тарифікуються прості роботи, виконання яких не потребує професійної підготовки. Коефіцієнт наступних розрядів характеризують ступінь складності праці робітників, що мають такі розряди.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Її абсолютна величина визначається згідно зі встановленим державою мінімальним розміром заробітної плати, тобто таким, що нижче за нього вже не можна платити працівникові за виконану норму робочого часу. Для цього необхідно додати, що у мінімальну заробітну плату не включають доплати, надбавки та компенсаційні виплати. Відтак розмір оплати праці не може бути нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати навіть за невиконання норм виробітку чи виготовлення бракованої продукції з вини працівника.

Оплата праці керівників, спеціалістів і службовців конкретних суб’єктів господарювання (колективної діяльності) здійснюється за встановленими державою посадовими окладами з урахуванням застосовуваної системи стимулювання високоефективної роботи чи за контрактною (договірною) системою роздержавлених підприємств (організацій) та інших підприємницько-комерційних структур. А саме, оплата праці – це будь – який заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором власник або вповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги. Ефективність функціонування та соціальний розвиток тих чи інших суб’єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких і є оплата праці різних категорій персоналу.

Оплата праці складається з основної заробітної плати й додаткової оплати праці. Розміри оплати праці найманого працівника залежать від результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Факторний метод прогнозування продуктивності праці

У практиці реального управління підприємством завжди є актуальною необхідність кількісного визначення впливу окремих факторів на рівень продуктивності праці. Розрахунки базуються на виявлені резервів (невикористаних можливостей) зростання продуктивності праці, що виявляються як у просторі (для всіх ланок підприємства), так і в часі (за календарним графіком їхнього можливого використання).

Кількісний вплив окремих чинників деталізується на:

  1.  структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництв;
  2.  підвищення технічного рівня виробництва (заміна технічних засобів прогресивнішими, модернізація обладнання, запровадження систем машин, механізація і автоматизація виробництва, застосування прогресивних технологій, використання економічних видів сировини, матеріалів та енергії;
  3.  удосконалення управління, організації виробництва та праці (удосконалення структур та раціональний розподіл функцій управління, збільшення реального фонду робочого часу, поліпшення ергономічних характеристик праці);
  4.  збільшення обсягів виробництва (відносне зменшення чисельності промислово-виробничого персоналу завдяки зростанню обсягів виробництва);
  5.  галузеві фактори (збільшення робочого періоду в сезонних виробництвах, змінювання геологічних умов видобутку та корисних компонентів руди);
  6.  уведення та освоєння нових виробничих об’єктів (диверсифікація виробництва та введення в дію нових цехів).

Загальний вплив чинників на зміну продуктивності праці визначається у такому порядку:

  1.  

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

розраховується вихідна чисельність промислово-виробничого персоналу в розрахунковому періоді (Чвих);

  1.  визначається зміна (зменшення « - », зростання « + ») вихідної чисельності працівників під впливом окремих чинників продуктивності праці, а також сумарна зміна чисельності Ес;
  2.  розраховується загальний приріст продуктивності праці у розрахунковому періоді (∆W) відносно базового періоду за формулою:

                          ∆Wn = .                                                   (2.4)

Розрахунки змінювання вихідної чисельності працівників за фактором продуктивності праці здійснюється, як правило, через порівняння затрат праці на весь обсяг продукції (послуг) з розрахунковими та базовими умовами діяльності відповідних категорій та груп працівників. Так, наприклад, економію чисельності працівників за рахунок запровадження нової техніки, технології, модернізації обладнання Еч можна розрахувати за такою формулою:

                         Еч = .                                    (2.5)

Продуктивність праці  – це виробіток продукції на одного працюючого. На підприємстві продуктивність праці (П) визначається за формулою:

                     П = ,                                                                      (2.6)

де  ВП – обсяг продукції ( шт., т, м3, м2, грн., н-год);

Чсс – середньосписковий склад промислового виробничого персоналу      (ПВП), чол.

Виробіток буває:

річний:          П = ,                                                   (2.7)

годинний:          П =  ,                                         (2.8)

де Чя – чисельність явочна робітників;

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Ф – відпрацьована кількість часу за рік;

денний:              П =  (грн./чол. днів),                                 (2.9)

де Др – відпрацьована кількість днів за рік.

Продуктивність праці може бути визначена і як кількість продукції за одиницю часу.

                                     П = (шт./год),                                       (2.10)

де Т – час, витрачений робітником на виробництво продукції.

Трудомісткість – це кількість робочого часу на одиницю продукції:

                                     П =                                      (2.11)

Зріст продуктивності праці (%) за рахунок зменшення працюючих визначається за формулою:

                                                                            (2.12)                

де  – зріст продуктивності праці;

Еч – економія чисельності, чол..;

Чб – чисельність ПВП, розрахована для обсягів виробництва планового періоду за виробітком базисного року, чол.

Зріст продуктивності праці (%) залежно від зміни об’єму виробництва і чисельності працюючих за формулою:

                                                        (2.13)

де Ву – плановий приріст виробництва, %;

Чу – збільшення кількості працюючих за планом, %;

Для детальнішого розглядання цього питання, візьмемо такий приклад.

Виробіток на одного працюючого в минулому році складав 5000 грн. Об’єм виробництва за планом на рік – 16 млн. грн. За рахунок підвищення технічного рівня виробництва звільняється – 300 чол. Внаслідок удосконалення управління і організації виробництва звільняється – 60 чол. Зміни об’єму і структури виробництва потребують додаткової чисельності у кількості – 130 чол. Визначити зростання продуктивності праці у плановому році [4].

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Розвязання

1 Визначається чисельність робітників у минулому році (Чм):

Чм =  (чол.),

Чм = .

2 Визначається чисельність робітників за планом (Чпл):

Чпл = 3200 – (-300 + 130 – 60) = 2970 (чол.).

3 Виробіток на одного працюючого за планом (Ппл):

Ппл =

Ппл = .

4 Зростання продуктивності праці становить:

,

 

(%),

Еч = -300 + 130 – 60 = -230 (чол.),

= 8 %.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

2.5 Собівартість продукції, прибуток і рентабельність                   підприємства

Собівартість продукції – це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображається рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Згідно до собівартості продукції входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати. Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між справжніми витратами на виробництво та собівартістю продукції.

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, фактичну, нормативну та кошторисну собівартість. Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Структура собівартості – це комплексний її склад, виражений у відсотковому відношенні до загальний витрат.

Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та рентабельності.

Серед джерел зниження собівартості в легкій промисловості особливе місце займає підвищення ефективності використання виробничих ресурсів сировини і матеріалів.

Функціонування підприємств супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсі і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально – технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємств. Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками – прибутком і рентабельністю.

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу й комерційну діяльність підприємства. Характеризуючи перевищення надходження над витратами, прибуток виражає мету підприємницької діяльності і береться за головний показник її результативності. Прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства, удосконалення його матеріально – технічної бази, забезпеченні всіх форм інвестування. Уся діяльність підприємств спрямується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймні стабілізацію його на певному рівні. Залежно від формування та розподілу виокремлюють кілька видів прибутку. Насамперед розрізняють загальний прибуток, прибуток після оподаткування (чистий прибуток), валовий прибуток, операційний прибуток, маржинальний прибуток. Прибуток будь – якого підприємства формується за рахунок таких джерел: продаж (реалізація) продукції (послуг); продаж іншого майна; позареалізаційні операції. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність – це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовують у розрахунках. Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу. Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат н її виробництво і збут. Рентабельність продукції можна обчислювати як відношення прибутків до обсягу реалізованої продукції [5].

Изм.

Лист

№ докум.

Подпись

Дата

Лист

000.00.00ШЗ

В дипломній роботі розраховується  валовий прибуток підприємства.

Таблиця 2.5 Вихідні дані

№ п.п.

Показник

Одиниця виміру

Позначення

Значення показника

1

Обсяг випускної продукції в натуральних одиницях

м2

ВП

810000

2

Обсяг реалізованої продукції

грн

РП

153300000

3

Виробнича собівартість продукції на 1 м2 шкіри

грн

с/в

160

4

Адміністративні витрати на одну одиницю продукції

грн

АВ

6

5

Витрати на збут на одну одиницю продукції

грн

ВЗ

3

6

Податок на прибуток

%

Податок

19

Враховується:

  1.  Виробнича собівартість реалізованої продукції:

с/ввироб = ВП·с/в        (2.14)

 де: с/ввироб – виробнича собівартість продукції, грн;

 с/ввироб = 810000 · 160 = 129600000 грн;

  1.  Прибуток валовий:

Пвал. = Дохід(РП)- с/ввироб         (2.12)

Изм.Изм.

ЛистЛист

№ докум.№ докум.

ПодписьПодпись

ДатаДата

ЛистЛист

000.00.00ШЗ

000.00.00ШЗ

Пвал. = 153300000 – 129600000 = 23700000 грн; 

  1.  Витрати на збут на випуск:

ВЗвип. = ВП·ВЗна 1 м2              (2.15)

ВЗвип. = 810000 · 3 = 2430000 грн;

  1.  Адміністративні витрати на випуск:

АВвип. = ВП·АВна 1 м2         (2.16)

АВвип. = 810000 · 6 = 4860000 грн;

  1.  Прибуток від операційної діяльності підприємства:

По. д. = Пвал. - АВвип. -   ВЗвип.       (2.17)

По. д. = 23700000 – 4860000 – 2430000  = 16410000 грн;

  1.  Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування дорівнює прибутку від операційної діяльності.
  2.  Податок на прибуток:

Под.приб. = (Пзв. діял.· Податок)/100       (2.18)

де: Пзв. діял – прибуток від звичайної діяльності;

Под.приб. = ( 16410000 · 19 ) / 100 = 3118014 грн;

  1.  Чистий прибуток:

ЧП = По. д. - Под.приб.        (2.19)

ЧП = 16410000 – 3118014  =  13291986 грн;

  1.  Рентабельність:

     (2.20)

.

Изм.Изм.

ЛистЛист

№ докум.№ докум.

ПодписьПодпись

ДатаДата

ЛистЛист

000.00.00ШЗ

000.00.00ШЗ

Таблиця 2.6 Зведена таблиця показників

№ п.п.

Показник

Одиниця виміру

Позначення

Значення показника

1

Виробнича собівартість реалізованої продукції

грн

с/ввироб

129600000

2

Прибуток валовий

грн

Пвал.

23700600

3

Витрати на збут на випуск

грн

ВЗвип.

2430000

4

Адміністративні витрати на випуск

грн

АВвип.

4860000

5

Прибуток операційної діяльності підприємства

грн

По. д.

16410000

6

Прибуток від звич. діял.

грн.

Пзв. діял

16410000

7

Податок на прибуток

грн.

Под.приб.

3118014

8

Чистий прибуток

грн

ЧП

13292586

9

Рентабельність

%

17,31

Чистий прибуток підприємства 13292586 грн

Резервний фонд (5%)

664629,3 грн

Фонд матеріального оптимилювання     (45%)

5981663,7 грн

Фонд розвитку (50%)

6646293 грн

Изм.Изм.

ЛистЛист

№ докум.№ докум.

ПодписьПодпись

ДатаДата

ЛистЛист

000.00.00ШЗ

000.00.00ШЗ

Висновок

Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб’єкти  - окремі особи, сім’я, об’єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов’язані з підприємством. У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об’єднань утворює економічну систему країни.

У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно само вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75109. Functional Stylistics 238 KB
  The subject of stylistics has so far not been definitely outlined. This is due to a number of reasons. First of all there is confusion between the terms style and stylistics. The first concept is so broad that it is hardly possible to regard it as a term.
75110. Лидерство и власть. Управление поведением: подкрепление, наказание, гашение 19.12 KB
  Лидерство и власть. Власть означает способность возможность влиять на поведение других людей людей с целью подчинить их своей воле. Власть позволяет руководителю распоряжаться действиями подчиненных направлять их в русло интересов организации побуждать сотрудников и более эффективной работе предотвращать возникающие в коллективе конфликты. Определение власти как организационного процесса подразумевает следующее: Власть существует у того кто может ее использовать потенциально т.
75111. Цели и миссии организации 14.55 KB
  В условиях административного управления цели организации во многом задавались вышестоящими уровнями управления например по управлению объёмами производства затратами: в виде заданий по снижению себестоимости товарной продукции и др. Цели это: желаемый будущий результат будущее состояние объекта модель желаемого будущего которые стремится достичь организация и на достижение которых направлена её деятельность в ближайшей перспективе; некоторая область значений отдельных характеристик организации в пространстве возможных состояний...
75112. Конкурентная стратегия 15.62 KB
  Конкурентная стратегия организации нацелена на достижение конкурентных преимуществ рис. Стратегия лидерства по издержкам низких издержек производство продукции сравнимого товара с минимальными издержками с затратами меньшими чем у конкурентов при осуществлении ценовой конкуренции. Конкурентные базовые стратегии Стратегия наиболее успешна если: на рынке доминирует ценовая конкуренция покупателей много конкурентная борьба на рынке идет в основном вокруг цены; производимый товар стандартен недифференцирован его использование...
75114. Основные части и движущие силы организации 59.28 KB
  В стратегическую вершину входят все управляющие звенья компании. Основная цель – управление стратегией и развитием компании управление границами компании. Производственное ядро профессионалы цеха люди выполняющие основную деятельность по профилю компании...
75115. Традиционные модели организационных структур: звёздчатая, линейно-функциональная, дивизиональная, холдинговая, ТНК 2.46 MB
  Под организационной структурой управления понимается совокупность подразделений и уровней управления обеспечивающих развитие компании и ее конкурентоспособность. Оргструктура имеет определенные элементы: структурные подразделения выполняющие определенные функции управления; уровни управления как совокупность подразделений и руководителей занимающих определенную иерархическую ступень; горизонтальные и вертикальные связи обеспечивающие взаимодействие всех подразделений и руководителей; полномочия – право руководителей использовать...
75116. Стратегические партнёрства. Управление проектами 46.52 KB
  Управление проектами. Управление проектами заключается в осуществлении и доведении проекта до логического завершения путем организации и управления людьми временем издержками и ресурсами. Функциональная структура управления проектами включает в себя девять разделов: Управление координацией Project Integrtion Mngement. Управление целями Project Scope Mngement.
75117. Бизнес-планирование. Содержание и цель бизнес-плана 21.64 KB
  Бизнес-план краткое точное доступное и понятное описание предполагаемого бизнеса важнейший инструмент при рассмотрении большого количества различных ситуаций позволяющий выбрать наиболее перспективный желаемый результат и определить средства для его достижения. Бизнес-план является документом позволяющим управлять бизнесом поэтому его можно представить как неотъемлемый элемент стратегического планирования и как руководство для исполнения и контроля.