3017

Філософські основи сучасного туризму

Реферат

Логика и философия

Зростання місця і ролі сфери туризму у сучасному світі є привабливим предметом дослідження з кількох причин. По-перше, глобалізація сучасного світу є наслідком зміни змісту і характеру праці, що викликає значне підвищення мобільності людини не...

Украинкский

2012-11-12

223 KB

56 чел.

Вступ

Зростання місця і ролі сфери туризму у сучасному світі є привабливим предметом дослідження з кількох причин. По-перше, глобалізація сучасного світу є наслідком зміни змісту і характеру праці, що викликає значне підвищення мобільності людини не тільки у статусі робочої сили, оскільки нині виробниче спілкування стає інтенсивним і не прив'язаним до конкретного робочого місця. Техногенний характер праці змінюється на більш гуманітарний, тому людина починає відчувати власну спроможність і потребу більше знати, більше спостерігати, бути присутньою особисто там, де відбуваються події, які визначають сутність епохи. Це стосується усіх без винятку подій: від відкриття Олімпійських ігор і вивчення іноземних мов до запуску штучного супутника Землі чи Інтернет-програми. Усе залежить від професійного спрямування особистості і її власного інтересу.

По-друге, туристська діяльність людини та її наслідки детермінують вирішення таких важливих соціальних завдань, зокрема повноцінне відтворення людини як біосоціальної істоти, яка не може довго перебувати в умовах монотонності і рутинності, а потребує нових емоційно-чуттєвих вражень, збагачення власного і вивчення накопиченого іншими позитивного досвіду облаштування повсякденного життя і набуття сталих форм соціального розвитку.

По-третє, туризм є джерелом економічного зростання будь-якої країни, оскільки у цій сфері циркулюють досить великі фінансові потоки, що виникають на основі зростання значення форм дозвілля людини і є її добровільним власним прагненням до використання людинотворчої спрямованості туризму. При цьому ми виходимо з того, що мова повинна йти про туризм як сферу суспільного виробництва з усіма її структурними і функціональними характеристиками.

По-четверте, туризм водночас є найбільшою і найдинамічнішою індустрією світу, розгалуженою соціальною службою, яка надає робочі місця мільйонам людей. Туризм - це система подорожей та екскурсій, і водночас, форма рекреалогії, заснована на антропоекологічній парадигмі; це спосіб життя, привабливе хобі, спосіб одержання насолоди від життя, задоволення потреб. Варто підкреслити, що в туризмі існує суспільна сфера гостинності, яка особливо виразно демонструє його людиноприймальний характер. "Інститут гостинності, до речі, - один із найдавніших в історії людської цивілізації. Гостинність (від гр. "проксенія") набула широкого розвитку ще в стародавній Елладі. У 78 античних державах-полісах право та обов'язок піклуватися про іноземців одержували лише знатні громадяни - проксени. З часом гостинність перетворилася на справжню індустрію, в якій задіяні мільйони працівників, що забезпечують готельний та ресторанний бізнес, побут, відпочинок та розваги туристів, задовольняють їх різнопланові потреби та інтереси", - слушно зазначає В.Пазенок .

По-п'яте, це явище слід вивчити якомога швидше, оскільки участь у загальноєвропейському домі потребує уточнення багатьох основоположних термінів, зокрема таких, як демократія, влада, соціальне благополуччя, добробут, соціальні гарантії та ін. Оскільки термін "гостинність" офіційно було введено у наукову сферу, як відомо, 1982 року на конференції національних асоціацій готелів і ресторанів Європейської Економічної Співдружності (ЄЕС), то це поняття також треба наповнювати конкретним смислом і порівнювати його тлумачення у різних етнонаціональних громадах і соціально-політичних системах.

По-шосте, для нас, українців, інтерес до вивчення гостинності як атрибутивної властивості туристичної сфери є не тільки природним і економічно обґрунтованим, а водночас і політично виправданим, оскільки  Україна повинна ефективно підготуватись і гідно провести всесвітньо відомі футбольні змагання "Євро-2012".

По-сьоме, для надання якісних послуг європейським громадянам, що відвідають Україну найближчим часом, потрібно готувати кадри нової генерації у туристичній сфері.  Адже загальновідомо, що висококваліфіковані кадри - основа будь-якої успішної діяльності в усіх без винятку галузях народного господарства як державного підпорядкування, так і приватного сектору.

 Створення вітчизняної системи підготовки фахівців з державного управління для сфери туризму зумовлює необхідність обґрунтування наукових засад їх підготовки відповідно до сучасних світових тенденцій і національних інтересів України, а також розвитку й структуризації мережі навчальних закладів та інститутів перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів.

 Процес формування в усіх регіонах України достатньої кількості управлінських кадрів, здатних господарювати в умовах ринкової економіки, впроваджувати європейські стандарти і новітні технології, зокрема і в туристичній галузі, детермінує потребу розбудови співпраці України з державами-членами ЄС, створення системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців як на теоретичному рівні, так і під час навчання, перепідготовки та стажування у спеціалізованих навчальних закладах та органах влади держав-членів ЄС.

 Очікуваним наслідком цього кроку має стати успішне входження України до числа передових країн світу і, у першу чергу, до європейських структур, до чого ми так прагнемо уже не один рік, маючи політичний капітал визволителів народів Європи від фашизму.

 

Філософія туризму

Теорія туризму (туризмологія, туристика, туризмознавство) має у системно-структурному вигляді відобразити феномен туризму, всі його складові. Репрезентуючи туризм як духовне і соціокультурне явище, як своєрідну проекцію багатогранного буття людини, вираження її суспільної та духовної сутності, філософія здатна виконувати методологічну функцію щодо інших наук про туризм, збагачуюсь у своєму світоглядному змісті їхніми науковими доробками.

Не буде перебільшенням стверджувати, що філософія туризму поступово набуває певної дисциплінарної автономії у межах європейської та й світової соціальної філософії. В туризмології існує коло проблем, які аналізуються лише філософськими засобами і про які можна говорити насамперед мовою філософських понять - таких як розвиток, істина, справедливість, свобода і відповідальність - справедливо наголошує І. А. Зязюн. "Найбільшої уваги потребує туризм в аспекті філософської і соціальної обумовленості його як "способу" і як "цінності" [1;2].

 В філософії туризму, безумовно, є і власна історико-філософська традиція. Це насамперед стосується періоду, коли туризм набув самостійного значення як специфічна галузь індустрії, система організації подорожей, інститут гостинності, що, у свою чергу, уможливило появу перших наукових узагальнень такого феномена, як туризм. Але значний інтерес викликає і та література, в якій містяться паративи (оповіді, спогади, спостереження) стародавніх мандрівників, "людини, що подорожує" різних історичних часів. "Становлення історико-філософської традиції осмислення подорожей і мандрівок", справедливо вважає професор М. В. Цюрупа, "повернення до витоків" - важливий концепт філософії і культурології туризму.

 Відбиття явища туризму у специфічний філософський спосіб зумовлює те, що філософія туризму виступає як своєрідна соціально-філософська феноменологія,  її об'єктом є суспільство як "життєвий світ" людини, як джерело її культурного досвіду, що його вона набуває в результаті комунікативної дії зі світом культури, з досвідом Іншого та Інших (інтерсуб'єктивність та міжсуб'єктна комунікація). Основна ідея феноменології - нерозривність і в той же час взаємна незведеність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, соціуму і духовної культури своєрідно трансформується у філософії туризму. Велике значення у феноменології надається проблемі значення, смислу, інтерпретації. Всі ці проблеми конкретно розв'язуються в туристській практиці, яка дозволяє людині осягнути навколишню дійсність і розшифровувати смислові засади культури.

 Філософське осмислення феномена туризму реалізується і завдяки його герменевтичним потенціям. Розуміння і сприйняття цінностей культури, яке здійснюється в туристських подорожах, реалізується через витлумачення, інтерпретацію (герменевтика). Людина, що пізнає, не лише слухає розповіді і спостерігає, а й особисто "розшифровує" зміст пам'яток історії, шедеврів архітектури, "витворів природи", тим самим освоює їх, робить своїм ("привласнення"). Герменевтика є феноменологією людського буття (Dasein), однією із граней якого є мандрівки, подорожі, відвідування, поїздки і походи. За допомогою процедури герменевтичного розкодування культурних символів виявляються об'єктивні, онтологічні параметри людського існування, тобто ті умови, завдяки яким це буття може бути тим, чим воно є. Ці умови є екзистенціалами буття людини, що подорожує. Пізнаючи "світ Іншого", людина водночас уявляє і осмислює багатоваріантність культурного середовища і туристичного простору, визначає особливості свого існування, порівнює його з життям інших. Порівнювальність, компаративізм, оцінювання та самоідентифікація - важливі світоглядно-філософські риси, які ініціюються туристськими подіями. Внаслідок і цього у людини формується складний етико-психологічний комплекс відчуттів - задоволення і незадоволення, заздрощів і гордощів, радощів та розчарувань тощо.

 Тим самим туризм виявляє своє антропологічне значення. Насичений філософським, людиноцентрованим змістом, туризм справляє розвиваючий вплив на особистість як професійного діяча туристської справи, так і на пересічного учасника туристських подій. Вони відчувають себе причетним до створення ноосфери, світу цивілізованого людського єднання, в якому людина є не випадковим чужинцем, а законним жителем або господарем. Звичайно, це усвідомлення, характер відчуттів випадковості чи закономірності перебування у цьому світі великою мірою залежить від суб'єкта туристської дії - функціонера, менеджера чи відвідувача, мандрівника, звичайного туриста, від його життєвого досвіду, культури, освіченості, мотивації діяльності тощо. Звичайно, не можна при цьому не враховувати те, що неабияку роль у туризмі відіграють фінансові можливості як володаря туристських послуг, так і тих, хто їх споживає, - елітарного, ексклюзивного туриста, який подорожує за "альтернативною" програмою, чи учасника туризму соціального, так би мовити, "стереотипного". Але, як свідчить практика, для туриста, який здійснює поїздку з діловими, науковими, культурно-пізнавальними цілями, головним є незабутні враження від зустрічей з історією, культурою та звичаями інших народів і країн, позитивні емоції, як правило, переважають порівняно із незручностями, що нерідко трапляються під час подорожі: "Сотри случайные черты и ты увидишь - мир прекрасен."(0. Блок).

Туризм, як чинник у формуванні моральних засад суспільного життя

 Туризм є ефективним засобом реалізації людських цінностей. Насамперед таких, як вибір, свобода, зацікавленість, бажання, дружелюбство, самоідентифікація та самореалізація тощо. Аксеологічшй, ціннісний аспект туристської діяльності є одним із вагомих чинників філософії туризму. Результатом навіть короткочасних поїздок є поглиблення власних уявлень про цінності спілкування, доброзичливість, щирість, відкритість, толерантність, справедливість тощо. Залежно від наслідків контактів відбувається певна корекція ціннісних орієнтацій індивіда, перегляд власних уявлень про переваги чи вади "іншого, ніжу тебе" способу життя. Високого філософсько-гуманістичного значення внаслідок ціннісного опанування світу набуває формування комунікативної культури особистості, культури спілкування, взаємоповаги, толерантності. За оцінкою авторитетних міжнародних організацій, таких як ООН, ЮНЕСКО  XXI століття має стати часом "гуманітарного повороту", переходом від деструктивного типу цивілізації з її варварським ставленням до природи, ксенофобією, жорстким економічним та політичним суперництвом до її людиноорієнтованої моделі.

Одним із чинників формування "цивілізації людини" є етика спілкування і співжиття. Ґрунтуючись на принципах визнання рівноправності діалогічних переконань і життєвих позицій, поєднання цінностей індивідуальної свободи і спільної відповідальності, ця етика утворює підвалини загальнолюдської культури. "Комунікативна культура" - основна ланка концепції "нового гуманізму", який, у свою чергу, є одним із уособлень теоретичної моделі "вселюдських цінностей", тих аксеологічних максимумів, інваріантний зміст яких, конкретизуючись у кожну нову історичну епоху, забезпечує усталеність існування людської спільноти, наступність процесів суспільного життя. Як найдемократичніша форма людських взаємин, туризм здатний сприяти моральній меліорації, оздоровленню сучасного суспільства, яке гостро потерпає від набутого соціального імунодефіціту - браку щирості і теплоти людського спілкування. Гуманістично-терапевтичний сенс комунікативної культури визначається її ціннісними нормативами, серед яких пріоритетними є визнання гідності людини (принцип самодостатності особистості); доброзичливого ставлення до альтернативних або несхожих думок, переконань, способів життя (принцип толерантності). Взаємодіючи і взаємодоповнюючи один одного, ці принципи в разі їх дотримання сприяють утворенню моральної аури спілкування, суспільної атмосфери довіри як підґрунтя дружнього єднання, соціальної злагоди і цивілізованого консенсусу.

 З теоретичного погляду довіра як соціальна цінність майже не вивчена. Але незаперечно те, що ситуація підозри, недовіри, ксенофобії, досить типова для нашого сьогодення, актуалізує значення цієї якості людського співжиття. В тому числі в її ідеально-орієнтуючому аспекті. Згідно з Е.Дюркгеймом, довіра - це зв'язок, позбавлений утилітарно-егоїстичного інтересу, взаємодія, яка багато в чому не може бути пояснена раціонально. Довіра - індикатор "доконтрактової солідарності" (Р. Мертон), особисто-інтимний і водночас надіндивідуальний елемент людського співжиття, який забезпечує певну рівновагу в стихійному світові повсякденних зустрічей людей. Довіра - дещо більше, ніж констатація необхідності і неминучості виваженої прагматики людського існування: "ти - мені, я - тобі". Туристські комунікації дозволяють встановлювати відносини невимушеного добровільного спілкування, заснованого саме на довірі, щирості, добродійності.

Туризм здатний примиряти конфронтуючих, його комунікативні можливості дозволяють досягати "інтерсуб'єктивного узгодження смислу та істини" (К.-О. Аппель). "Справжній турист", як правило, людина "діалогічного стилю", здатна не на фатичне, тобто беззмістовне, пустопорожнє, формальне спілкування, а на фактичне, зацікавлене, морально значиме і соціально перспективне. Звичайно, культура спілкування, довірчі стосунки не виникають автоматично, вони потребують значних вольових зусиль, бажання домовлятися, психологічної налаштованості на доброзичливі контакти. Забезпечити таку культуру покликані всі суспільні інституції - економіка, політика, дипломатія, освіта, наука, мистецтво. Але однією з центральних ланок, здатних інтегрувати людство, долати тенденції сепаратизму, розколу, ворожнечі і взаємопідозри, є туризм.

 Власними надзвичайно багатогранними можливостями туризм здатний розв'язувати цілу низку взаємопов'язаних проблем високого суспільного звучання. Одна з них - забезпечення інтеграції нашого "розірваного світу", сприяння посиленню тенденцій солідарності, комунітаризму. "...Завдяки прямим, спонтанним і недокучливим контактам, що їх здійснюють чоловіки і жінки, які представляють різні культури і способи життя, туризм, - зазначає Глобальний етичний кодекс туриста, - сприяє забезпеченню в світовій та регіональній спільнотах атмосфери добросусідства і гостинності" [3]. Учасники таких "недокучливих", невимушених зустрічей - а їх число з року в рік зростає, своїм спілкуванням витворюють альтернативну (або доповнювальну) Інтернету-живу загальнопланетарну мережу міжіндивідуальної комунікації.

Туристське спілкування - одна з універсальних форм міжособистісного спілкування, яка за умов інтернаціоналізації та глобалізації життя людей перетворилася на один із важливих факторів, що визначають якість життя людства. І не випадково туризм визначають як ефективний канал "народної дипломатії". Адже людські взаємини розташовуються "вище урядів", вони безпосередні, щирі, прозорі, теплі. В цьому відношенні великим гуманістичним потенціалом наділені такі різновиди туризму, як соціальний, родинний, молодіжний, релігійний, "ностальгічний", "подієвий", а також туризм для людей похилого віку та інвалідів. Можна цілком погодитися з твердженням французького професора М. Бідо проте, що "туризм співзвучний гуманізмові". Антропологічна та ціннісна функції філософії туризму підкреслюють, що головна ставка в туризмі робиться на людину, яка самореалізується, на відміну від людини політичної чи економічної, яка проявляє свою частковість, виконуючи конкретну функцію.

 У розумінні туризму як суто "людського підприємництва" вагому роль відіграє здатність теоретика виокремити екзистенціальний вимір буття мандрівника, насамперед у його єдності з природою, визначальним середовищем людини, що подорожує. "Туризм - особлива форма зв'язку людини з природою. З епізодичного, затьмареного умовами повсякденності, щоденного поспіху, "марноти марнот" туризм перетворюється на постійно діючий, звільнений від пут повсякденності домінуючий серед інших способів екзистенційного буття". Стверджуючи це професор Г. І. Горак вважає, що "екзистенційно-особистісне ставлення до природи, можливості здійснення "реалізуються в різних видах туризму, але насамперед у "зеленому" туризмі, який найкраще відбиває глибинну сутність людської екзистенції у її природних вимірах" [4;5].

 Аналогічну думку висловлює В. А. Малахов, який водночас істотно поглиблює розуміння екзистенціійного аспекту туристських подорожей. "Феномен туризму визначається тим, що туристичні траєкторії принципово зворотні. Людина може подорожувати, а потім повернутися додому й займатися попередніми справами. Це може бути і недоліком, і здобутком даного типу діяльності. Він підкреслює екзистенційну легкість, притаманну справжньому туризму, це не проща, не паломництво" [6;7].

Отже можна стверджувати, що в філософії туризму правомірно виділити два основних розділи - філософсько-методологічний, загальний, який має справу з гносеологічною, герменевтичною, феноменологічною, антропологічною, аксеологічною функціями туризму, та культурологічний і праксеологічний, соціально-діяльнісний. Праксеологія як філософська концепція діяльності, що має статус програмно-концептуального проекту, теоретичне підґрунтя моделювання розвитку туризму, розробки програм та генеральних планів його вдосконалення. Згідно з одним із фундаторів праксеології польським філософом П. Котарбінським вона покликана методологічно, науково обґрунтувати логіку організації праці ("граматика дії"). Філософським базисом праксеології, за Котарбінським, є прагматизм, а також своєрідно інтерпретована теорія практичного ставлення до світу.

 Важливою складовою філософії туризму є його морально-психологічний компонент. Етика туризму - одна з форм професійної моралі для тих, хто фахово займається цим видом суспільної діяльності. Однак про певні моральні норми і межі, в яких має розгортатися туристська діяльність, люди почали замислюватися задовго до появи самого поняття "туризм". На міжнародному семінарі "Реалізація етичних принципів при розвитку туризму" (вересень 2000р., Тель-Авів) підкреслювалося, що в поведінці як туриста, так і фахівця туристської справи (туроператор, турагент, керівник турфірми тощо) морально-психологічні якості посідають чільне місце. Кожна порядна, вихована особистість при зустрічі з незнайомими людьми намагається, як правило, справити приємне враження, бути приязною, привітною, уважною. Інша річ, що для окремої частини цих людей моральна культура виявляється суто функціональною, або показовою, адже нечемне поводження з "клієнтом" загрожує успішному бізнесу. Однак сучасний погляд на туризм та його дійових осіб полягає в тому, що туристський бізнес як форма суспільної діяльності також повинна повною мірою відповідати "людським вимірам" [14], бути гуманно-центрованою, при цьому не за формою, а за суттю. І не випадково професіонали туристської справи вважають, що туризм має плануватися і практикуватися як "привілейований засіб індивідуального і колективного вдосконалення" [8;9].

Поєднуючись з духовним розкріпаченням, адже турист-це вільна людина, що самовизначається, туризм стає унікальним засобом самоосвіти і самовиховання (етика, педагогіка і психологія туризму). Звичайно, як і будь-яка інша соціо-моральна проблема, свобода в туризмі є внутрішньо-суперечливою. Щоб бути насправді вільною, особистість повинна невимушено володіти і розпоряджатися кількома видами свободи - матеріально-економічною, політично-правовою та морально-інтелектуальною. Всі вони фокусуються у свободі вибору, яка концентрується в обранні виду туризму, його програми, змісту тощо. Тільки за цих умов людина здатна реалізувати свій вибір у бажаному значенні й обсязі. Проте в реальному житті це проявляється у тій свободі, якою користується "елітний" турист, до послуг якого надаються найекзотичніші маршрути і найвишуканіший сервіс і культурні програми, і "соціальний" турист, який може розраховувати на послуги зовсім іншого розряду. Але свобода як цінність духовного рангу є джерелом усвідомлення туристом власної гідності. Втім, її реалізація - річ не проста. В умовах широкої демократизації суспільних відносин значно загострюється проблема так званого соціального туризму. У найширшому розумінні під соціальним туризмом розуміються подорожі, що субсидуються із джерел позабюджетного фінансування та за рахунок коштів, що виділяються державою на соціальні потреби [9]. Сутність соціального туризмутакож інколи визначається відповідно до суспільного статусу основного контингенту його учасників - це туризм для незаможних, діяльність, що спрямована на рекреацію (відновлення) людини за рахунок надання мінімального "необтяжливого" набору туристських послуг. Втім, таке розуміння Значно звужує діапазон соціального туризму та збіднює його зміст. Соціальний туризм доцільно розглядати в контексті завдань та цілей соціальної політики, яка зовсім не зводиться до "соціального благодійництва". Розвиток соціально орієнтованих видів туризму також має ґрунтуватися на наукових засадах. Плідні наукові результати виникають "у разі проведення досліджень на межі наукових дисциплін, концепцій або при творчому залученні понять однієї науки для розвитку іншої..." [7] - справедливо зазначає Ю.І.Яковенко. "Соціологічний вимір туризму" передбачає, до речі, проведення як загальнотеоретичних, так і конкретних маркетингових досліджень, вивчення туристського ринку попиту і пропозицій, створення системи забезпечення економічної та соціальної ефективності туристських підприємств. Зокрема, дослідження організації змістовного культурно-дозвільового середовища, яке, в свою чергу, активно впливає на тих, хто перебуває у ньому. Соціально визначеною є також така туристська діяльність, яка переслідує мету соціальної адаптації його учасників до культурно-освітніх можливостей суспільства, що особливо важливо для підростаючого покоління, а також для осіб "третього віку" та інвалідів. В умовах загострення криміногенної ситуації, зростання дитячої та підліткової злочинності соціально та виховально орієнтований туризм відіграє неабияку роль у профілактиці девіантної поведінки молодих людей. Соціальний туризм як загальнодоступний, що користується, як про це свідчить міжнародна практика, фінансовою підтримкою держави, виконує також заохочувальну функцію, стимулюючи суспільно корисну активність людей.

Запровадження ринкових відносин, як правило, супроводжується намаганням скоротити витрати на соціальні програми, в тому числі на соціальний туризм. Те, що раніше вважалося обов'язковою функцією держави  - оздоровлення широкого загалу населення, відтепер стає предметом ліцензування приватних осіб. Ця ситуація потребує суспільного корегування. Всілякої підтримки заслуговують заходи щодо розвитку соціально орієнтованих форм і видів туризму, які визначені в Програмі розвитку туризму в місті Києві до 2010 року, що прийнята Києврадою 2004 р. Перехід від орієнтації на елітарний туризм до зацікавленості в розвитку недорогих масових видів туризму не тільки сприятиме розвитку соціальних контактів, реалізації демократичних прав людини на змістовний відпочинок, а й забезпечить збільшення туристських потоків, що, в свою чергу, позитивно позначиться на бюджеті району, міста, країни в цілому. Майбутнє туризму на 60-70 відсотків - це ринок внутрішнього, місцевого туризму і тільки на 30-40% - іноземного, в'їзного. Говорячи про соціальний туризм, визначаючи його гуманістичну інтенцію, особливо привабливо для людей похилого віку, а також інвалідів, подорожування яких вимагає особливих умов. Адже "туризм - це життя людини, яке вона проживає вдруге". Обов'язок всіх тих, хто причетний до організації туристської діяльності, врахувати це.

Важливою філософською проблемою є також екологічні аспекти туризму. Людина - органічна ланка цілісної екосистеми. Тяжіння міського жителя до "незіпсованої природи" цілком зрозуміле. Втім, зростаючий із року в рік тиску турпотоків на природу набуває загрозливого для неї характеру. Згідно з прогнозами, об'єми міжнародного туризму у найближчі двадцять років зростуть утричі .Відповідно зросте як екологічне навантаження, так і екологічна небезпека. Адже природа не "залишається байдужою" щодо людей, які її псують, неминуча помста з її боку - отруєна вода в річках та озерах, перевантажені шкідливими речовинами гриби та ягоди, несвіже повітря. Ось чому всі учасники туристського процесу зобов'язані охороняти природне середовище, дбайливо ставитися до туристських ресурсів, рекреаційних зон, які є загальним надбанням спільнот, на територіях яких вони розташовані.

 Природничий туризм і екотуризм є особливо важливими формами туризму тому, що вони здатні, з одного боку, забезпечувати поступальний і сталий його розвиток, а з другого, узгоджувати життєві потреби теперішніх і майбутніх поколінь, насамперед потребу у здоровому середовищі проживання. В сфері екотуризму розміщуються також лінії перетину соціо-економічних та культурних інтересів та запитів міського та сільського населення. Для сільських жителів, як, до речі, і для жителів малих міст і селищ, екотуризм корисний насамперед тим, що він активно сприяє створенню робочих місць, розв'язанню проблеми зайнятості населення, дуже актуальної для України. Доречі, створення нового робочого місця в туризмі, за підрахунками економістів, становить лише 40 відсотків від вартості нового робочого місця у промисловості. Винятково важливим при цьому є також культурологічний аспект цієї проблеми - облагороджування сільських зон прийняття туристів, формування цивілізованої інфраструктури сільської готельної гостинності. Практика свідчить, що 90 відсотків сучасної світової туристської інфраструктури становить її приватний сектор, значна частина якого розташована саме в сільській місцевості. "Екологічний туризм" прилучає міських жителів до місць збереження і відтворення традиційних ремесел, до джерел фольклорної культури, що активно сприяє патріотичній просвіті, пробудженню і вихованню історичної пам'яті, без чого немислимий процес національного відродження. Екологічний туризм привабливий ще й тим, що в його процесі відбувається взаємозбагачення духовного світу його учасників: городяни одержують можливість наочно оцінити сутність сільського способу життя, його привабливі сторони, а сільська молодь - сприйняти позитивні сторони міської культури, репрезентовані її конкретними носіями. Відіграючи взаємозалежні ролі в туристському спілкуванні, його учасники зміцнюють суспільну корпоративну свідомість  -  "чуття єдиної родини". Зазначена теза - збіг інтересів різних соціальних верств і груп, у тому числі етнічних (етнічний туризм) - плідно працює у контексті вироблення загальносуспільної об'єднуючої ідеї. Наполегливо обстоюючи цю туристсько визначену місію консолідації суспільства, філософ, професор В. К. Федорченко переконливо її обґрунтовує соціо-економічними, кроскультурними, політичними аргументами.

 Таким чином, навіть побіжний погляд на феномен туризму дає підстави вважати, що його філософське осмислення - філософія туризму, передбачає з'ясування його гносеологічних, соціальних, аксеологічних, духовно-культурних функцій, а також виявлення праксеологічних можливостей. Філософсько-світоглядний підхід до туризму переконує, що цей вид суспільної, групової та індивідуаль-ноїдіяльності істотно сприяє справі об'єднання людей, комунікації та соціалізації особистостей на основі їх ознайомлення з цінностями вітчизняної та світової культури, опанування і поширення загальнолюдських етичних цінностей у дусі їх розуміння і поваги. В цьому сенсі будь-який  туризм є "культурним". Не можна вважати, що культурно-моральною орієнтацією не позначається, скажімо, діловий, бізнесовий або лікувально-оздоровчий туризм. Тому коректною підставою диференціації видів туризму має бути не критерій культури - який відокремлює "культурний туризм" від інших його різновидів як "некультурних", а його змістовно-функціональна мета.

"Краса врятує світ" - стверджували мудреці. Ідеалізм цього вірування не раз спростовувався вульгарною прагмою життєвих вчинків, гірким перебігом драматичних історичних подій. Найяскравішим доказом крихкості, взаємопов'язаності сучасного світу, трагічної "влади" в ньому злочинних "випадковостей" і "раптовостей", здатних внести радикальні переміни у світоглядну свідомість, є американська трагедія 11 вересня 2001 року, або російські трагедії 2004 року, які насправді виявилася викликом з боку світового тероризму усьому цивілізованому світові. Звичайно, подібні злочинні акції здатні істотно вплинути на глобальні туристські тенденції. Але будемо сподіватися, що людство здатне приборкати і таку сучасну форму існування соціального зла, як тероризм. Можливо, світ людей стане цивілізованішим саме завдяки туризмові! Люди, що мандрують, не воюють, не вбивають собі подібних, не розбивають наметових містечок протесту. Вони хочуть іншого - відпочити, оздоровитися, пізнати нове і цікаве, духовно розвинутися і вдосконалитися, потоваришувати з іншими людьми. В цьому - життєва філософська істина туризму. Сприяти здійсненню цих бажань, реалізувати можливість безпосередньо і особисто відкривати для себе визначні місця України, Європи, нашої планети взагалі найважливіше завдання відповідального, стійкого, усталеного і загальнодоступного туризму в межах реалізації прав, які належать всім людям.

 Філософський погляд на феномен туризму, втім, виявляє в ньому як позитивні, так і негативні риси. Як і будь-якому соціальному явищу, туризму притаманні антиномічна природа, внутрішні суперечності. Це суперечності між тенденцією демократизації суспільного життя і елітаризацією готельних та екскурсійних послуг; між інтернаціоналізацією туристських зв'язків і певною національною відмежованістю окремих регіонів розташування туристських центрів; між зростанням обсягу туристських потоків та обмеженістю зон туристських атракторів у їх прийомі тощо. Не можна не зважати на те, що універсалізація туризму, його глобалізація відчутно спричиняє девальвацію самобутньої національної культури. Насаджуючи стандарти масового туристського ринку (як приклад назвемо експансію "макдональдської" кухні) безвідповідальний організатори туризму, бажають вони цього чи ні, ведуть до "розчинення" унікальних культурних зразків, сприяють витвору штучних туристських артефактів, які часто-густо набувають відверто комерційного або маскарадного, карнавального характеру.

 Не безпроблемною є і така ситуація, коли прибутки від туризму стають чи не єдиним джерелом існування жителів туристськи привабливих місць. Адже це породжує жорстку їх залежність від погодних умов, нестійкої кон'юнктури на ринку сільськогосподарських п родуктів та ринку послуг, від ситуації загострення політичних подій тощо. Занепокоєння викликає і те, що кількісне збільшення готелів та інших підприємств інфраструктури туризму не супроводжується адекватним зростанням фахового, кваліфікаційного рівня їх працівників. Чимало менеджерів туристської галузі не мають достатніх знань і навичок у справі організації гостинності. Створення інноваційного туристського продукту, значні зміни у соціальній поведінці людей, поява незвичних "екзотичних" форм мандрівок, прагнення задовольнити будь-які інтереси і запити насамперед багатих туристів здатні потурати аморальним, антисоціальним явищам. "Експлуатація людини в усіх її формах, особливо сексуальній і насамперед щодо дітей, суперечить основним цілям туризму і в цьому зв'язку, у відповідності з міжнародним правом, повинна енергійно переслідуватися..."[ 3 ].

 Визнаючи природний туризм та екотуризм як найцінніші форми, що справляють особливо збагачуючий вплив на людину, слід водночас добиватися захисту природного спадку, який складається з екосистем і біологічної різноманітності. Учасники туристського процесу, і особливо професіонали сфери туризму, мають погоджуватися з певними обмеженнями на діяльність в особливо вразливих місцях і заповідниках (зони "проблемної екології").

Зазначені суперечності, негативні тенденції, наявні і приховані (латентні) загрози, притаманні туризмові, а наведений перелік їх можна значно продовжити, також є об'єктом саме філософської уваги. Ось чому планування і впровадження широкомасштабних туристських заходів та й повсякденна туристська практика має здійснюватися не лише фахівцями та експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму. "Навпаки, в туризмі мають поєднуватися риси мистецтва, філософії, етики і естетики, які об'єднані у загальну концепцію" [10]. "Філософія туризму-говорив у своєму виступі на "круглому столі", присвяченому цій темі, професор М. В. Попович, - повинна бути такою ж цікавою і змістовною, як і філософія книги" - це коли думка вільна, людина має можливість фантазувати, мріяти, описувати свої роздуми і висловлювати їх у книгах, наукових розробках" [9].

Розвиток туризму не самоціль, а важливий елемент загальної стратегії соціально-економічного і духовного поступу країни, стратегії, яка покликана забезпечити сталий розвиток суспільства. "Концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу та охорони навколишнього середовища. Вона має також етичний та культурний виміри" [9 ]. У цьому зв'язку особливої уваги потребують духовні, гуманістичні цінності туризму. Філософія туризму теоретично "санкціонує" соціальні, моральні інтенції туризму, стверджуючи тим самим його благородну гуманістичну місію сприяти духовному вдосконаленню суспільства, бути впливовим чинником розвитку особистості.

Соціоінтегративна сутність туризму (соціально-філософський та праксеологічний аспекти)

Зростаючий авторитет міжнародного туризму, його економічна, політична та соціальна значущість у житті сучасного суспільства визнані урядами більшості країн світу. Активний туристський обмін дедалі більше розглядається як важлива складова частина передусім соціально-економічних і культурних інтеграційних процесів, як невіддільна ланка в розвиткові міжнародного гуманітарного співробітництва.

Саме в цьому значенні туризм по праву характеризується як надзвичайно значущий канал цивілізованої комунікації народів і особистостей, що й рефлексує поняття "народна дипломатія". Це поняття посідає почесне місце в ряду таких усталених категорій туризмознавства, як "туризм" і "міжнародний туризм", поняття яких зафіксовано в багатьох словниках та довідниках [ 11 ]. А щодо змісту поняття "народної дипломатії", то спочатку треба визначитися з терміном "дипломатія". Дипломатія - це офіційна діяльність глав держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх відносин щодо здійсненню цілей та завдань зовнішньої політики держав, а також щодо захисту інтересів держави та громадян за кордоном.

 Слово "дипломатія" походить від грецького "diploma" (в Стародавній Греції - здвоєні дощечки з нанесеними на них письменами, які видавалися посланцям як документи, що підтверджували їх повноваження). Отже, дипломатія - це насамперед продовження політики держави на зовнішньому рівні, у відносинах з іншими державами. Якщо ж перейти до визначення терміна "народна дипломатія", то слід зазначити, що деякі автори розглядають її як "громадські зв'язки країн із зарубіжними організаціями", акцентуючи при цьому, що народна дипломатія є "сферою рухів, активним засобом міжнаціонального і міжнародного спілкування".

 Словосполучення "народна дипломатія і туризм", звичайно, не означає того, що її дійові особи діють відповідно до певних делегованих їм повноважень. У такому тлумаченні туризм як фактор народної дипломатії, пов'язаний із обміном на рівні громадських організацій, тобто обміном делегаціями від недержавних установ, коли учасники цієї міжнародної комунікації не є офіційними особами і не репрезентують владні структури країни.

 Проте зводити дипломатичну функцію туризму тільки до комунікації на рівні громадських об'єднань, на наш погляд, означає звужувати значення туризму, справді, як каналу народної дипломатії.

 Народна дипломатія є не тільки системою погоджених, солідарних відносин, акцій і заходів двостороннього і багатостороннього характеру, а й активним засобом міжнаціонального і міжнародного співробітництва трудящих та молоді, формування світогляду, світорозуміння, взаємозв'язку та взаємозалежності процесів, зміцнення єдності та згуртованості демократичного руху, розвитку міжнародного спілкування молоді, взаємозв'язку групових і соціальних пріоритетів.

 Міжнародні відносини припускають активне і прогресивне багатостороннє співробітництво демократичних сил, представлених різними політичними, соціальними, віковими, творчими, науково-технічними, культурними та іншими об'єднаннями та організаціями на регіональному, національному, міжнаціональному і міжнародному рівнях. Сьогодні ці сили виступають як учасники народної дипломатії, широкий спектр яких не тільки дозволяє виявити нові методи включення світолюбивих намірів, а й адекватно відображає гуманістичні підходи до сутності народної зовнішньої політики, яка покликана послідовно відстоювати широкий вихід різних соціальних груп на взаємовигідне співробітництво, багатоманітні демократичні зв'язки з навколишнім світом.

 У системі міжнародних зв'язків дедалі більшого значення набувають проблеми "соціального дозвілля", "свободи пересування" і "вільного обміну людьми та ідеями", що опинилися поза увагою вчених у 60-90 роки [12].

 "Масовий", пересічний турист не бере у подорож жодного мандату, якщо не вважати за такий туристську путівку та відповідні посвідчення. Туризм і всі його суб'єкти є впливовим каналом народної дипломатії за своїм глибинним сенсом, завдяки тим гуманним функціям, які він здійснює. Так, будь-який міжнародний турист, що діє на рівні міжособистісних стосунків, виступає представником конкретного народу, конкретної культури, втому числі культури політичної.

 Знайомство з іншою культурою, ціннісними парадигмами інших суспільств обов'язково приводить до порівняння того що є, і того, що спостерігається.

Так, туризм дає можливість поєднати відпочинок з пізнанням побуту, історії, культури, традицій, звичаїв свого та іншого народів. Знайомство з країнами та народами під час історичних, культурно-освітніх, наукових, архітектурних, етнографічних та інших подорожей та екскурсій розширює світогляд людини, розвиває його інтелект, допомагає краще осмислити соціальні та політичні реалії, а це значною мірою сприяє розвиткові мирних, дружніх відносин між народами. У свою чергу, дружні відносини між державами є найважливішою передумовою для подібного туристського обміну. Тому невипадково туризм називають "послом миру" [13].

 У науковій літературі міжнародні взаємозв'язки та взаємозалежності розглядають з двох сторін: по-перше, як об'єктивно обумовлені, що породжуються рівнем розвитку національних виробничих сил, характером виробничих відносин та пов'язані тим або іншим типом міжнародного розподілу праці, і, по-друге, як встановлені людьми, старанно налагоджені відносини між країнами, які реалізують об'єктивні потреби країн відповідно до пануючих у них суспільних відносин.

 З урахуванням даного наукового положення правомірні вимоги нового підходу до системи міжнародних зв'язків і народної дипломатії, які сьогодні повинні представляти собою не просто суму декларацій і закликів, а філософію дії, філософію життя, яка продовжує розвиватися разом з ходом об'єктивних процесів у світі. Саме філософія дії закономірно потребує дедалі більшого впливу економічних та наукових досліджень на всесвітній розподіл праці та ресурсів. Науковий, технічний та виробничий потенціал об'єктивно необхідний як значна частина світогосподарських зв'язків, що вирішальним чином розширює та закріплює матеріальну базу всеохоплюючої системи миру та міжнародної безпеки [14]. Такий висновок обґрунтовує матеріальний шлях і цілі різноманітних сфер народної дипломатії.

Туризм у своїй дипломатичній іпостасі виконує в сучасному світі інтегративну функцію. Він є фактором, що сприяє подоланню ксенофобії, непорозуміння, недовіри, ворожнечі. Знайомство з іншими культурами, різними "життєвими світами" розширює рамки культурної, моральної, навіть політичної самоідентифікації людини , сприяє розумінню єдності плюрального людського буття, формує ставлення до "іншого" як водночас включеного до розряду "ми"(Р.Рорті).

Це підтверджується, наприклад, і високим рівнем показників в сфері міжнародного спілкування народів із колишніх соціалістичних країн, що реалізовувався ними переважно в рамках співробітництва громадських організацій. Так, у середині 80-х років між ними було зареєстровано майже 95 млн відвідувань. На їхню частку припадало 30% світового туристського обміну і понад 40% загальних об'ємів іноземного туризму в Європі. Основна частка відвідувань (85%) припадала на країни соціалістичного співтовариства. Виїзд із соціалістичних країн в середині 80-х років становив майже 43 млн чол. Достатньо зазначити, що наприкінці 90-х років, тобто через 10 років, названі вище обсяги знизилися в десятки разів.

Наведені приклади є актуальними і для країн Співдружності Незалежних Держав. В основі народної дипломатії - зміцнення економічних зв'язків між союзними країнами, перехід до всезагальної інтенсифікації виробництва, подолання тенденції до зниження динамізму економічного розвитку країн-членів СНД, реформа управління зовнішньоекономічними зв'язками в рамках Співдружності.

Нині зміст народної дипломатії залишається, як і у 60-80 роки, двоєдиним: це і світорозуміння, і принцип дії. Інакше кажучи, принципи суспільного розвитку, національної солідарності і взаємної соціальної підтримки, поваги до незалежності та рівності, невтручання у внутрішні справи.

 Так, наприкінці 70-х років обсяги масових форм спілкування та контактів усередині країн Співдружності становили понад 70 млн чоловік, або 30,4% загального об'єму світового туризму і 49% - туризму в Європі. Частка молоді в молодіжних обмінах становила 89 млн туристів, що на 16,7% більше порівняно з 1983 роком; в абсолютних цифрах ріст становив 12,8 млн чоловік. У східноєвропейських країнах у 1984 році побувало загалом 76,2 млн чоловік. Таким чином, тільки за один рік (1984 р.) в обмінах і контактах брало участь понад 114,8 млн чоловік. Число учасників туризму та поїздок могло б бути більшим, якби не економічні та адміністративно-візові перешкоди з боку Європейського економічного співтовариства, США, Канади, Японії та інших країн - туристських центрів, які звужували можливості в'їзду громадян соціалістичних держав до країн "західної цивілізації". Реалізація цієї світоглядно-культорологічної місії туризму забезпечується масштабністю і величезними матеріально-соціальними потенціями туризму.

 Не випадково туризм був визнаний "феноменом XX сторіччя". І це доводять такі дані:

  •  за оцінками Всесвітньої туристської організації (ВТО), наприкінці 2000 року туризм вийшов на перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів та послуг. У сфері міжнародного туристського обміну щорічно обертається понад 2,2 трлн доларів [15];
  •  виробляючи 11% глобального (загальносвітового) національного продукту, залучаючи 7% світових інвестицій, туризм сьогодні є найпотужнішою сферою світової економіки. Ще 1996 року туризм випередив за валютними надходженнями, що зростають на 9% щорічно, експорт нафтопродуктів, автомобілебудування, телекомунікаційного обладнання, всі інші види послуг [15].

Сфера гостинності туристських комплексів - найпотужніша у світі. В ній зайнято понад 260 млн чоловік (або 8% існуючих робочих місць), половина з яких працює у готельному господарстві. У жодній індустрії немає такої кількості працюючих, які вступають у контакт з споживачами її продукції. На частку туризму припадає 11% споживацьких витрат, 5% податкових надходжень. 2002 року кількість світових туристських прибуттів, іншими словами туристів, становила 715 млн чоловік, що означає зростання порівняно з 2001 роком на 3,1%.

 Можна зі всією відповідальністю стверджувати, що туризм і подорожі увійшли до першочергових потреб людини. Частка витрат населення натуризм у Великій Британії становить 19% сімейного бюджету,уФРН -16%, уЯпонії- 14%, Франції і США-12%. Середня американська родина витрачає на туризм 3900 доларів щороку.

 Розвиток туризму в Україні також набуває особливого значення. Вже зараз галузь виробляє 8% валового внутрішнього продукту та 20% зовнішньоторговельного обороту України. Сьогодні кожен турист, який відвідує Україну, залишає тут майже 500 доларів. З урахуванням суміжних галузей туризм надає роботу приблизно 1,8 млн громадян.

 2002 року Україну відвідало 6,3 млн іноземних туристів, а якщо розглянути динаміку останніх років, коли було запроваджено методику статистичної звітності за рекомендаціями ВТО, то вона виглядає таким чином: 1994 рік-3,6млн іноземних туристів, 1995-3,7,1996 -3,9,1997-7,3,1998-6,2,1999-4,2,2000-4,4,2001 -5,8 [16,195].

 Для України, яка будує соціально зорієнтоване ринкове господарство, необхідно розв'язати цілий ряд проблем. Багато з них пов'язано з визначенням економічного стану та перспектив розвитку готельного господарства, а також сфери туризму в цілому, адже туристською діяльністю в Україні займається майже 5200 тисяч суб'єктів підприємницької діяльності.

 Окрім важливого економічного та соціального важеля суспільно-економічного розвитку, туризм виконує важливі гуманітарні функції.

Значення туризму, як фактора "народної дипломатії" особливо має зростати на фоні трагічних подій в США, які свідчать про глобалізацію загрози міжнародного тероризму.

 Проте слід усвідомити, що на сьогодні міжнародний туризм є певною мірою асиметричним: головний потік туристів спрямований із багатих західних країн до східних чи південних, які у своїй більшості значно бідніші. Для того, щоб туризм зміг стати носієм дипломатичної місії народів, необхідна цілеспрямована підтримка з боку міжнародних, і не тільки власне туристських організацій, виїзного туризму з країн, що розвиваються. Якщо цьому процесу допоможуть розвинуті західні країни, вони тим самим формуватимуть сприятливе для себе середовище на геополітичному просторі.

 Зростаюче значення туризму як фактора "народної дипломатії" може забезпечуватись і розширенням "асортименту" туристських подорожей, позиціюванням турпродукту у нових сегментах міжнародного туристського ринку, орієнтацією на нові цільові аудиторії споживачів. З цього погляду найбільш гуманістичну інтенцію мають такі різновиди туризму, як культурно-історичний, освітянський, релігійний, "ностальгічний", "зелений".

 Залучення до туристської активності різних прошарків населення планети значно збільшить кількість каналів кроскультурної комунікації, що, безперечно, сприятиме взаєморозумінню народів, перетворенню ще "закритих" суспільств на більш відкриті, на такі, що поступово і добровільно залучатимуться до світового товариства, сприяючи тим самим інтеграції людства на засадах толерантності та гуманізму.

Визначення ролі та місця туризму. Туризм, як фактор забезпечення миру на землі

 Проте зростання комунікативної поліфонічності туризму ставить на порядок денний і потребу у розробці наукового підґрунтя гармонізації туристської активності. Допомогти розв'занню цієї проблеми має інституювання соціології туризму, спроможне здійснювати своєрідний моніторинг стану суспільних відносин, на які впливає туризм. Без нього відносини народів на рівні міжособи-стісної комунікації не можуть бути враховані з точки зору того "дипломатичного" ефекту, який істотно впливає на політичне та культурне життя суспільств. Не слід вважати, що на цей аспект взагалі не зверталась увага з боку впливових міжнародних організацій. Питання ролі і значення туристського обміну і співробітництва у світовому співтоваристві перебувають на порядку денному діяльності ООН, починаючи з 1946 року, тобто з початку діяльності цієї міжнародної організації. 31946 по 1975 роки основну роботу щодо становлення і розвитку співробітництва в галузі туризму в системі ООН, тобто до створення Всесвітньої туристської організації, виконувала Економічна і Соціальна Рада - ЕКОСОС (Economic and Social Council-ECOSOS).

 У цей період відбулася важлива подія - Конференція ООН з міжнародного туризму та подорожей (Рим, Італія, 21 серпня - 5 вересня 1963 року). Резолюція, прийнята римською конференцією, стала першим документом в історії світового туризму, в якому визначено, що:

  •  туризм є однією з основних і бажаних сторін діяльності людини, що заслуговує на схвалення і заохочення з боку всіх народів і урядів;
  •  туризм має велике соціальне, освітянське та культурне значення, він відіграє значну роль у розвиткові доброї волі і взаємовідносин між країнами та збереженні миру .

 Римська конференція рекомендувала урядам запобігати в галузі туризму будь-яким кампаніям наклепів або дискримінації, заснованих на релігійних, расових або політичних міркуваннях. З часу проведення римської конференції ООН з туризму минуло 40 років, але якими актуальними і дотепер є її рішення! Генеральна Асамблея ООН вже у 1967 році проголосила цей рік Роком міжнародного туризму.

 1969 року в столиці Болгарії м. Софії було проведено першу Міжурядову конференцію з туризму, на якій було прийнято резолюцію про створення міжурядової організації, яка у 1973 році почала називатися Всесвітньою Туристською Організацією (ВТО).

 Датою створення ВТО прийнято вважати 2 січня 1975 року, коли офіційно набули чинності статутні норми та правила, які були схвалені більшістю країн-членів цієї організації [17]. Процес формування ВТО як міжурядової організації виявився досить складним, незважаючи на те, що вона створювалася на основі досить авторитетної міжнародної організації - Міжнародного Союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).

 Основоположним документом у заснуванні ВТО можна вважати Резолюцію 2529 (XXIV) "Створення міжурядової організації по туризму" Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 5 грудня 1969 року. В цій Резолюції особливо визнається "важливий внесок, що його робить міжнародний туризм в економічний, соціальний, культурний прогрес людства та його прогрес в галузі освіти і збереження миру в усьому світі".

 Зараз ВТО об'єднує 146 дійсних та 6 асоційованих членів, а також понад 350 приєднаних членів, які у 1997 році створили ділову раду ВТО. До ділової ради ВТО входять понад 100 навчальних закладів світу туристського і готельного профілю різного рівня акредитації. Серед них з 1999 року - єдиний український заклад освіти - Київський університет туризму, економіки і права.

Починаючи з 1980 року, за ініціативою ВТО 27 вересня щорічно проводяться Всесвітні дні туризму. ВТО визначає теми (гасла) цього свята, перелік деяких з яких свідчить про місце і рол ь туризму як важливого фактора підтримання миру на нашій планеті:

1980 р. - Внесок туризму в збереження культурної спадщини, у зміцнення миру і взаєморозуміння

1984 р. - Туризм - фактор сприяння міжнародному взаєморозумінню, миру та співробітництву

1985 р. - Молодіжний туризм за збереження культурно-історичної спадщини, забезпечення миру і дружби між народами

1986 р.- Туризм - важливий фактор миру на Землі 1989 р. - Туризм створює єдність у світі

1992 р. -Туризм -шлях до соціальної та економічної інтеграції континентів, проспект відкриттів між людьми 1996 р. - Туризм - фактор толерантності і миру

1999 р. - Туризм: збереження світової спадщини для нового тисячоліття

2000 р. - Технології і природа: два актуальних аспекти розвитку туризму на світанку XXI століття

2001р.- Туризм - інструмент миру і діалогу між цивілізаціями 2002 р. - Екотуризм - ключ до стійкого розвитку

A 2003 року на всіх континентах Всесвітній день туризму проводився під гаслом "Туризм: рушійна сила подолання бідності, створення робочих місць та соціальної гармонії".

Важливим кроком щодо визначення ролі і місця туризму як важливого чинника народної дипломатії стала Всесвітня конференція з туризму, що проходила з 27 вересня по 10 жовтня 1980 року у столиці Філіппін м. Манілі. У її підсумковому документі - Манільській декларації із світового туризму-широко розкриваються проблеми взаємозв'язку туризму і гуманітарної спадщини, підкреслюється важливість збереження історичних пам'яток, розвитку туризму і одночасно інтернаціоналізації туристських зв'язків. Як рекомендацію на конференції було прийнято "Мирне звернення", яке "урочисто закликає всі нації та уряди підтримувати мир, припиняти гонку озброєнь і сприяти взаєморозумінню між народами" [14].

Наступна Всесвітня нарада з туризму відбулася з 21 по 27 вересня 1982рокувм. Акапулько (Мексика). На ній обговорювалися дії зреалізації цілей, намічених Манільською декларацією по світовому туризму.

 У прийнятому "Документі Акапулько" було підкреслено, що "сучасна світова обстановка та зростаюча кількість збройних конфліктів, що відбуваються у світі, перешкоджають розвиткові туризму". Тому нарада визнала за необхідне скликати представників держав та міжнародних спостерігачів, які зацікавлені у діяльності, пов'язаній з проведенням вільного часу, відпусток, що "може сприяти вивченню та вжиттю заходів, які, сприяючи розвитку туризму, зближують народи завдяки безпосередньому взаємному пізнанню".

Документ Акапулько знову підтвердив, що "світовий туризм може стати істотним фактором забезпечення миру на Землі, може бути моральною та інтелектуальною основою для взаєморозуміння і взаємного зв'язку між народами". Він також може "сприяти встановленню нового міжнародного економічного порядку, який би сприяв ліквідації економічного розриву між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються".

Головною тезою цього документа став безперечний факт того, що "розвиток туризму в усіх його формах і особливо як задоволення права на відпочинок і подорожі, що випливає з права на оплачувану відпустку, може здійснюватися тільки в умовах миру та міжнародного взаєморозуміння, яке має сприйматися всіма як звичайне і постійне" [13].

 Всесвітня туристська організація на своїй 5-й Генеральній Асамблеї (3-14 жовтня 1983 р., Мадрид) та у зв'язку з Міжнародним роком молоді (оголошений ООН 1985 року) рекомендувала в резолюції (142.V) державам-членам ВТО включати питання молодіжних обмінів до програм освіти молодого покоління[10, 93-97]; розробити спільні програми обміну молодіжними групами, приділяти увагу питанням культури, освіти та спорту; вживати необхідних заходів на рівні компетентних урядових органів, заінтересованих національних та міжнародних організацій для розвитку молодіжного обміну; присвятити Всесвітній день туризму 1985 року молодіжному туризму; при проведенні наукових досліджень у галузі туризму передбачити та спланувати різні заходи, спрямовані на розвиток молодіжних контактів.

Спільний досвід співробітництва суспільства та держави реалізувався, починаючи з 1947 року, при проведенні таких відомих маніфестацій молоді планети, як Всесвітні фестивалі молоді та студентів в Москві (1968 p.), Гельсінкі (1962 p.), Відні (1959 p.), Софії (1968p.), Берліні(1973p.), Гавані(1978p.), Москві(1985p.), Пхеньяні (1988 p.), Гавані (1997 p.).

 1985 року на VI сесії Генеральної Асамблеї ВТО було схвалено два важливих документи - Хартія туризму і Кодекс туриста. В них також розкриваються гуманістичні функції і роль туризму в забезпеченні мирного співіснування і прогресу людства [11,12].

 У квітні 1989 року в м. Гаага (Нідерланди) була проведена Міжпарламентська конференція з туризму. На ній було прийнято Гаазьку декларацію по туризму, що стала інструментом міжнародного співробітництва, зближення між народами. В ній зосереджено увагу на тому, що "всім урядам слід прагнути до зміцнення миру і безпеки на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що є важливою умовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму".

 Декларація передбачає реальні дії урядів щодо того, що туризм повинен плануватися державою на комплексній і послідовній основі . Туризм має стати частиною комплексного плану розвитку будь-якої країни поряд з іншими пріоритетними секторами - такими, як промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта і т.ін. [13].

 Логічно, що подібні розділи з розвитку туризму повинні міститись у комплексних планах соціально-економічного розвитку всіх міністерств і відомств.

 Крім того, принципи Гаазької декларації закріплюють важливі положення, що стосуються безпеки і захисту туристів, якими повинні керуватися уряди держав світу. У Принципі VIII підкреслюється, що "тероризм являє собою реальну загрозу туризму і туристським пересуванням. До терористів треба ставитися як до будь-яких інших кримінальних елементів, і їх необхідно переслідувати та карати без застосування до них строків давності; в цьому разі жодна країна не стане для терористів безпечним сховищем" [13].

 Ось чому народна дипломатія на початку XXI століття покликана стати продуманою системою патріотичного виховання людини, створення всіх необхідних умов для формування громадської особистості [14], її позитивних соціальних та народних якостей. При цьому завдання полягає в тому, щоб розширити рамки цієї діяльності, зокрема, не тільки на молодь та підлітків, організованих робітників, а й ветеранів, неформальні та творчі об'єднання людей.

 І знову повернемося у недалекі 70-80 роки минулого століття, які можна назвати "піком" розвитку народної дипломатії. Це можна простежити на прикладі матеріалів та документів, які розкривають міжнародну діяльність молоді в кінці 60-х - на початку 70-х pp. Так, молодь Одеси активно брала участь у реалізації рішень та матеріалів міжнародних засідань молодіжного руху планети, тим самим солідаризуючись з основними лозунгами, цілями та завданнями антиімперіалістичної боротьби. Архівні матеріали тих років розкривають характер заходів та акцій, пов'язаних, наприклад, з проведенням в області Днів В'єтнаму (літо 1969 року). Всі молодіжні організації брали участь у програмі дій, приурочених 40- річчю Союзу робітничої молоді Хо Ші Міна, створенню фонду для " Корабля ударних загонів", направленого до Демократичної Республіки В'єтнам в 1971 році. Молодь Одеської області виступила на підтримку Всесвітньої компанії "Юність звинувачує імперіалізм". Матеріали розкривають ефективний внесок одеської молоді у проведення інтернаціонального походу по територіях СРСР, Румунії та Болгарії (літо 1971 року), декади болгарських кінофільмів, обмін студентськими будівельними бригадами між ВНЗ м. Одеси і ряду міст соціалістичних країн .

 Важливою ланкою народної дипломатії були й українські профспілки. Так, у матеріалах об'єднаного архіву Укрпрофради вказано, що представники республіканської профспілкової організації регулярно беруть участь в сесіях Генеральної конференції МОП, а також у третій Європейській конференції Міжнародної організації праці (МОП).За ініціативою профспілок республіки пройшли зібрання громадськості м. Києва, присвячені Дню визволення Африки і Тижню солідарності з народами Південної Африки. У міжнародних зв'язках Укрпрофраду були задіяні всі обласні профспілкові організації, особливо рада профспілок Донецької області, ради профспілок Ворошиловградської, Львівської та Київської областей .

 Накопичений досвід, рух, який склався, течії, форми цих зв'язків привели людство в 60-80 роки до розуміння необхідності нових правил міжнародного співжиття в умовах взаємозалежного світу, а також нового виклику часу в переддень XXI століття в сфері міжнародних відносин.

Готуючись до зустрічі нового тисячоліття, Всесвітня туристська організація розробила і 1 жовтня 1999 року прийняла на XIII Генеральній Асамблеї в м. Сант-Яго (Чилі) Глобальний етичний кодекс туризму. У кодексі закладені ідеї попередніх декларацій та інших основоположних документів ВТО, про які вже йшла мова. Але цей кодекс несе в собі нове мислення, що віддзеркалює зміни у людському співтоваристві на зламі тисячоліть.

Враховуючи те, що згідно з прогнозами ВТО обсяги міжнародного туризму у найближчих 20 років зростуть утричі (1,6 млрд туристів у 2020 p.), а надходження від туристських послуг сягнуть 1 трлн доларів, Глобальний етичний кодекс туризму покликаний допомогти максимально підсилити користь від розвитку туризму для населення туристського центрів, звести до мінімуму його негативні впливи на довкілля і культурну спадщину [15].

 Цей кодекс був схвалений Комісією ООН по стійкому розвитку, атакож ЕКОСОС. Прийнято рішення про створення Всесвітнього комітету з етики туризму.

Від імені членів ВТО кодекс затверджує право на туризм і на свободу туристських подорожей.

Стаття 1 Глобального етичного кодексу туризму, яка називається "Внесок туризму у взаєморозуміння і повагу між народами і суспільствами", лаконічно і переконливо доводить роль туризму у розумінні та поширенні загальнолюдських етичних цінностей в дусі терпимості й поваги до різноманіття релігійних, філософських і моральних переконань народів світу.

 Статті Кодексу регламентують "правила гри" учасників міжнародного туристського обміну. Особлива увага приділяється питанням захисту й безпеки туристів та їхнього майна.

Цей універсальний документ закріплює положення про те, що:

- туризм - це сфера, що використовує культурну спадщину людства і робить свій внесок у її збагачення;

- туризм - це діяльність, вигідна для приймаючих країн та співдружностей;

- туризм - це фактор стійкого розвитку.

Значну увагу в кодексі приділено питанню свободи туристських подорожей. Цьому має сприяти спрощення візових, санітарних та митних формальностей, щоб залучити до туризму максимальну кількість людей. Реалізація принципів Глобального етичного кодексу туризму у світовому масштабі має загальнолюдське значення [15]. Таким чином, туризм є ефективним засобом формування комунікативних відносин між народами планети. Саме він сприяє пізнанню та взаємообміну культурами і традиціями, а отже - виконує найважливішу гуманістичну функцію.

Туризм, як могутній канал народної дипломатії, формує у людей щире взаєморозуміння, взаємоповагу й довіру.

 Адже, яку жодній іншій галузі, домінантою у туристській діяльності виступають саме люди, які працюють в ній. Фахівцям галузі повинні бути притаманні такі професійні й людські якості, як енциклопедичність знань, високий професіоналізм у роботі, миролюбний характер, здатність долати конфліктні ситуації, виявляти повну толерантність до людей, які мають різну освіту, національність, релігійні переконання тощо. Іншими словами, фахівець туризму повинен бути лідером у впровадженні засобами туризму "народної дипломатії" як могутнього руху об'єднання людей і народів на високих гуманістичних принципах.

Значення інтегративної функції туризму знайшло своє відображення і в останніх документах, прийнятих ВТО на зламі тисячоліть. Так, Балійська декларація по туризму, що була прийнята на Другому міжнародному форумі парламентаріїв світу у вересні 1996 року (Індонезія), зазначає, що "туризм може на ділі підвищити якість міжлюдських відносин незалежно від етнічних, расових, релігійних або соціокультурних відмінностей і що він покликаний відігравати помітну роль не тільки у забезпеченні взаєморозуміння і в поліпшенні міжнародних відносин, а й у справі досягнення миру в усьому світі" [14]. Ця декларація від імені парламентів країн світу постановила /п.21/: "При розвиткові туризму в приймаючих туристських регіонах слід підтримувати рівновагу між інтересами місцевого населення і туристів; розвиток туризму має сприяти формуванню доброзичливих відносин між туристами та місцевим населенням на основі рівноправності з метою посилення взаєморозуміння і поважливого ставлення до відмінностей, а також з метою гарантування безпечної, мирної та спокійної атмосфери".

 Важливу роль у визначенні інтегративної функції туризму відіграла Монреальська декларація (1996) "До гуманного та соціального бачення туризму" [7]. її перша глава носить назву "Соціальний туризм - високий ідеал перед лицем дискримінації і проблем інтеграції". В ній справедливо зазначається, що: "Сьогодні у світі, в якому дедалі настійливіше постає питання про смисл існування,... в цьому світі туризм зростає стійкими темпами. Ми є свідками вражаючого збільшення обсягів подорожей з діловими цілями та на відпочинок, відкриття кордонів, диверсифікації туристських напрямків, нових засобів комунікації та транспорту".

 Тобто декларація підкреслює ту інтегративну функцію туризму, яка зростає з кожним роком. Як наслідок і орієнтир для урядів світу стаття 2 (глави 1) цієї декларації проголошує, що "всі ініціативи з розвитку туризму мають бути націлені на повну реалізацію потенціалу кожної людини -як особистості, так іяк громадянина".

 У вересні-жовтні 2001 року у містах Осака (Японія) і Сеул (Корея) проходила XIV Генеральна Асамблея ВТО. На ній були прийняті два важливих документи - "Осакська декларація тисячоліття" і Сеульська декларація "Мир і туризм" [16,17].

 Осакська декларація визначила, що "ознайомлення з різними культурами та традиціями за допомогою туризму являє собою важливий фактор забезпечення миру і міжнародного взаєморозуміння, а обов'язковими умовами успішного розвитку туризму є мир і безпека".

 Учасники Осакської конференції тисячоліття, що проходила в рамках Генасамблеї ВТО, висловили у декларації свою переконаність у тому, що "Туризм повинен і спроможний сприяти будівництву більш мирного, гуманного, стійкого, братерського та об'єднаного світу", виходячи з його інтегративної, гуманістичної місії.

 Ще більш потужний акцент на місці і ролі туризму в світовому співтоваристві був зроблений у положеннях Сеульської декларації "Мир і туризм".

 Декларація містить "Практичні принципи для сприяння миру в усьому світі на основі туризму". Зокрема перший принцип проголошує, що: "Намагаючись забезпечити мир в усьому світі на основі туристських обмінів, ми визнаємо унікальний характер та різноманітність туристського середовища, необхідність його гармонізації та взаємного співробітництва, і у зв'язку з цим втілюємо ці принципи на практиці".

 У третьому принципі зазначається:" Шляхом розвитку та просування туризму ми намагаємося ліквідувати національні, регіональні, расові, релігійні, ідеологічні та інші форми дискримінації, зокрема за ознакою статі, а також сприяти гармонії людства та збільшити простір для взаємного співробітництва і співіснування".

Інтегративна сутність туризму дуже виразно представлена у сьомому принципі декларації: "Ми намагаємося сприяти співробітництву в сфері обміну знаннями, інформацією, технологією та людськими ресурсами в суміжних з туризмом галузях між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються; співробітничати з метою перетворення туризму на науковомістку галузь та заповнювати відсутні ланки в галузі економіки, соціокультурного середовища та технології, а також сприяти соціальному розвитку і процвітанню людства".

 Декларація від імені країн-членів ВТО проголосила, що: "Ми визнаємо роль цих принципів у забезпеченні миру за допомогою туризму та їх значення для діалогу між цивілізаціями. Ми також визнаємо позитивний вплив мирних ініціатив на розвиток світового туризму як засобу досягнення та забезпечення взаєморозуміння і солідарності і ми оголошуємо вищевказані положення як практичні принципи забезпечення миру в усьому світі на основі туризму".

 Зазначені рішення останньої, Чотирнадцятої Генеральної Асамблеї Всесвітньої туристської організації, що були втілені в Осакській і Сеульській деклараціях, ще раз підкреслили на світанку нового тисячоліття соціальне, освітнє та культурне значення туризму, а також його інтегративну роль, яку він відіграє у розвитку доброї волі та взаємовідносин між країнами у збереженні миру.

 Актуальність постановки даної проблеми зумовлена також і тим, що на порядку денному початку XXI століття стоїть завдання формування нової концепції народної дипломатії, яка визначає подальше розширення участі соціальних інститутів у послідовному проведенні погоджених дій у межах національних та міжнаціональних зв'язків.

Туризм в Україні

Туризм в Україні як галузь, як сектор економіки, який формує позитивний імідж країни, почав розвиватися на початку 90-х. Створення Державного комітету з туризму стало першою сторінкою в історії вітчизняної сфери надання туристичних послуг. Міжнародний досвід, урахування особливостей національної економіки та ментальності українців допомогли науковцям, законодавцям та фахівцям туристичної галузі наблизитися до цивілізованого рівня ведення цього бізнесу.

Український уряд затвердив програму розвитку туризму в Україні до 2012 року. Вона, зокрема, передбачає необхідність проведення роботи у кількох напрямах: розвиток туристичної інфраструктури, поліпшення послуг на всіх рівнях за рахунок підвищення майстерності кадрів, спрощення формальностей при отриманні віз і пересуванні країною, впровадження новітніх наукових розробок.

Понад 50 галузей народного господарства залучено до індустрії туризму. Вони тісно взаємопов’язані і в комплексі можуть принести чималий прибуток державі. Проста арифметика – кожний турист, який відвідує країну, протягом трьох днів витрачає в середньому 520 дол. США. Минулого року Україну відвідали 12 мільйонів туристів. Але ми маємо потенціал на порядок вищий. Необхідно лише створити умови і перш за все цивілізовані «правила гри», які зробили б нашу державу більш привабливою для іноземних туристів.

Проблеми, що стоять на шляху створення рівних можливостей для суб’єктів туристичної діяльності

У сучасному світі ринок диктує закони, згідно з якими всі його учасники повинні мати рівні права та нести однакову відповідальність. Відсутність фінансової відповідальності перед туристами та державою, тіньові махінації, обман клієнтів – все це шкодить інтересам галузі та іміджу України.

Сьогодні в Україні зареєстровано 5 тисяч суб’єктів туристичної діяльності. Але 90 відсотків надходжень до бюджету з галузі дають лише 100 з них. А інші? Для виведення капіталу з «тіні» та його легалізації необхідно було замінити застарілі положення законодавства. Для цього прийнято нову редакцію Закону «Про туризм».

Протягом минулого року проводилася робота щодо фінансового забезпечення виконання Державної програми розвитку туризму на 2002–2012 роки. Загальна сума коштів, використаних у 2003 році, становить майже 12 млн. грн. Першим і найважливішим результатом реалізації Програми є повне та глибинне розуміння сучасних проблем галузі як практиками, так і громадськими організаціями у їх комплексному розв’язанні та підтримка Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України.

У 2004 році Державною туристичною адміністрацією проводилася робота по створенню сприятливих умов для залучення інвестицій у розбудову туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою протягом року велася робота по збору та узагальненню інвестиційних пропозицій у туристичну сферу регіонів України для представлення потенційним іноземним та вітчизняним інвесторам (загальна сума інвестиційних проектів 2,5 млрд. грн.).

Важливим кроком стало проведення першої міжнародної виставки інвестиційних проектів у туристичну галузь. Найбільш привабливі інвестиційні проекти будуть включені до каталогу, який планується випустити у 2012 році.

Інвестиційні можливості туристичної галузі України протягом 2004 року були представлені на багатьох міжнародних виставках. Прикладом плідної роботи в цьому напрямі може бути спільний україно-польський дослідницький проект «Туристичний потенціал Західної України».

Світова практика показує, що в сфері туризму держава виділяє кошти передусім на фінансування рекламно-інформаційної діяльності: проведення виставок, ярмарків, видання буклетів, журналів та газет, розвиток послуг туристичних електронних мереж. І має з цього зиск. Наприклад, Великобританія на кожний вкладений фунт у рекламу туристичної галузі повертає 20!

Скресла крига і в нас. Передусім, збільшилися видатки на розвиток інформаційно-рекламної сфери, що дало змогу суб’єктам туристичної галузі брати участь у виставковій діяльності, гідно представляти Україну за кордоном, випускати різноманітну продукцію, яка рекламує можливості та переваги того чи іншого регіону.

Ще у 2003 році започатковано рекламно-інформаційну акцію «Україна запрошує», мета якої – привернути увагу до регіонів нашої країни, їх туристичних можливостей та потенціалу, залучення преси та спеціалізованих видань до промоції.

Активізується виставкова діяльність. Українські туристичні компанії беруть участь у престижних міжнародних виставках та біржах на кшталт «ІТВ» (Берлін), «WTM» (Лондон), Міжнародному туристичному ярмарку (Познань), ІСЕМ (Санкт-Петербург) та в інших. За сприяння Державної туристичної адміністрації в Україні проводяться виставки: «UITT – Україна – подорожі та туризм», «Турєвроцентр – Закарпаття», «Турекспо», «Крим. Курорти. Туризм», «Чорноморська Одисея. Туризм. Відпочинок. Здоров’я» та інші. Україна поступово набуває міжнародного досвіду у менеджменті виставкового туристичного бізнесу.

Авторитет України у світовому туристичному співтоваристві

З 1997 року Україна є дійсним членом Всесвітньої туристичної організації (ВТО), з 1999-го – Виконавчої ради ВТО – керівного органу, що формує світову туристичну політику, контролює бюджетні питання. Для нас відкрилися нові можливості налагодження співпраці з країнами-учасницями ВТО. Україна бере участь у перспективних програмах кооперації у сфері туризму, залучається до впровадження новітніх туристичних технологій, передових методів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до світових стандартів, використовує глобальну інформаційну мережу тощо.

У 2001 році Київ отримав статус члена Ділової ради ВТО. До речі, крім столиці України, такий статус мають лише Париж, Мадрид і Москва. Наші іноземні партнери визнають, що зі своїм потужним туристично-рекреаційним потенціалом Україна має усі можливості стати туристичною державою світового рівня.

Перспективні напрями українського туризму

Перш за все, необхідно розвивати внутрішній туризм: сільський, екологічний, оздоровчо-спортивний, релігійний, дитячо-молодіжний, екстремальний, мисливський і багато інших напрямів, які популярні і серед наших співвітчизників, а особливо у гостей України. Серед названих напрямів особливої уваги заслуговує сільський. Україна традиційно сприймається як аграрна країна, одна з європейських житниць, зі збереженням сільського устрою життя, багатою культурною спадщиною, з дивовижною природою та гостинними господарями. Тому розвиток сільського «зеленого» туризму прискорить становлення інших його видів.

В Україні з 1996 року діє Спілка сприяння розвитку сільського «зеленого» туризму. Головна мета її діяльності – популяризація відпочинку в українському селі, сприяння розвитку сільської інфраструктури, зайнятості сільського населення, виховання поваги до краси рідного краю, гостинних мешканців сільської місцевості, існуючого культурного та історичного надбання народу, сприяння збереженню навколишнього середовища, захисту прав та інтересів своїх членів. У 18 областях засновані осередки сільського туризму, вони охоплюють різні місцевості від поліських рівнин до карпатських гір.

Для ефективної діяльності сільської туристичної мережі необхідно впровадити добровільну систему сертифікації житла як базового елементу сільського туризму, забезпечити функціонування інформаційно-туристичних центрів при регіональних осередках сільського туризму, створити прозорий механізм відносин між організаторами, власниками садиб та органами місцевого самоврядування. Основою ж збереження інформаційно-організаційної інфраструктури сільського туризму мають стати членські внески власників садиб. Такі кроки створять умови, за яких турист відпочине від урбанізованого міста. Матеріальної бази для такого відпочинку вистачає. Нам лише потрібно навчити людей, як надавати послуги і заробляти гроші. А від цього виграють всі: і громадяни, і держава.

Якщо розглядати альтернативи, що існують сьогодні перед українським туризмом, то є лише два шляхи, тобто два сценарії подальшого перебігу подій. Саме зараз відбувається той вирішальний момент, від якого залежить майбутнє українського туризму, коли з’ясовується, чи стане туризм однією з головних статей доходу у бюджеті, як це відбувається у більшості цивілізованих країн світу, чи залишиться на тому ж рівні, на якому він існував до сьогодні. Все це визначається тими орієнтирами, що будуть закладені в політику розвитку туризму, тобто, якщо говорити доступніше, тим на кого буде спрямований наш ринок туристичних послуг. Таким чином, стоїть альтернатива: чи робити акцент на іноземного споживача чи реанімувати внутрішній туристичний процес.

Зрозуміло, що палкі суперечки, які ведуться з цього приводу, базуються на перевагах та недоліках як першого, так і другого шляху розвитку.

Якщо орієнтуватися насамперед на іноземного споживача, то це потребуватиме серйозного перегляду всієї суті самого поняття  туристичної послуги як такої. Не треба втішати себе ілюзіями, що при наявності сучасного рівня комфорту на кількох туристичних об’єктах в цілій державі можна істотно змінити ситуацію. Адже іноземний турист їде в Україну насамперед за враженнями, і готовий платити за них, у державу, а не в ізольований від неї туристичний об’єкт. За оцінками фахівців, за останні 4 роки наші можливості по прийому іноземних туристів використані на 10 %, від чого ми втратили 80 % валютних надходжень. Отже, будьмо реалістами - “буму” іноземних туристів в найближчі роки очікувати не варто. Під великий сумнів можна поставити надії на істотне пожвавлення процесу припливу іноземних інвестицій на туристичний ринок України.

Тобто, слід обрати, чи форсованими темпами довести рівень туристичного комфорту до міжнародних стандартів, чи поступово налагоджувати сервіс та реанімувати внутрішній туристичний процес. Зрозуміло, що така постановка питання є досить умовною, але на рівні концептуального обгрунтування програм на найближчу перспективу перевагу слід віддати другому варіанту. Звичайно, це не познає, що  при цьому  треба ігнорувати вигоди від міжнародного туризму. Йдеться, насамперед про те, щоб піднятися на ноги за рахунок власних споживачів, і тоді вже, маючи відповідну базу, прагнути максимізувати свої досягнення на світовому рівні.

Але навіть обираючи другий шлях розвитку (орієнтація на розвиток внутрішнього туристичного процесу), постаємо перед вибором, в якому саме напрямку працювати: в’їзний  (регіональний) чи виїзний туризм розвивати. Так, організація поїздок за межі України - справа доволі прибуткова, і на ній заробляють гроші безліч організацій, зокрема й туристичні агенції. Але не слід забувати, що у більшості випадків – це так звані “шоп-тури”, які спричинені нестабільною економічною ситуацією в країні і тому не можуть залишатися пріоритетними надовго. Крім того, вони не є безпосередньою функцією туристичних фірм, а лише дозволяють їм отримати певний прибуток. Тим часом, у більшості держав закордонний туризм посідає якраз останнє місце. Так, у Японії з 15000 тур фірм тільки 5% організовують поїздки за її межі, решта працюють на іноземний та внутрішній туризм. Тому більш доцільним, мабуть, є розвиток саме в’їзного туризму , адже він дає додаткові робочі місця та валютні надходження.

Та структура українського туризму, яка існує вже протягом багатьох років потребує якщо не докорінної зміни, то хоча б відповідної адаптації до сучасного становища як в країні, так і у світі. На сьогодні вона є досить своєрідною. Так, майже половина (близько  43%) належить  відпочинку на курортах та в інших рекреаційних зонах. Цю особливість доволі легко пояснити історичними обставинами, коли туризм cаме всередині країни розвивався великими кроками. Звичайно, ніхто не стверджує, що це може стати негативною рисою нового українського туризму, але слід приділяти більшу увагу й іншим видам туризму. Так, розмір сільського, мисливського та інших спеціалізованих видів туризму становлять лише 9%.

 Необхідні ресурси та умови для розвитку українського туризму

Не  зважаючи на всі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна об’єктивно  має могутній туристичний потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так,  вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я  (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури  (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки  культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової  та цивільної архітектури в Карпатах.

Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси.  На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей,  а також  мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який  має не тільки внутрішнє,   а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатні забезпечити  її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма країнами.

Як вже згадувалося вище, великі ідеї покладаються на реалізацію глобальної програми створення  в Україні транспортних коридорів. Вони можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування транспортних коридорів.

Згадувалося вже і про “зелений туризм”, всі передумови до розвитку якого в нашій державі існують. Адже саме Україна з давніх часів славилася красою та мальовничістю своїх пейзажів.  

Висновки

Отже, туристська індустрія виступає важливим чинником та впливовим засобом економічного, соціального розвитку країни, сприяє духовному розвитку людини, розумінню інших культур та народів. Філософія туризму теоретично вмотивовує соціальні, моральні прагнення туризму, стверджує його гуманістичну місію.

Розвиток туризму є важливим чинником розвитку країни, як економічно-соціального, так і культурно-духовного. Концепція сталого розвитку стосується не лише економічного зростання, соціального прогресу й охорони навколишнього середовища, а також вона має широкі гуманістичний, етичний і культурний виміри. Тому, туризм як складне суспільне явище, потребує всебічного наукового осмислення. Цьому завданню відповідає формування нового наукового напрямку – туризмології, теорії людської діяльності як форми самореалізації особистості засобами мандрівок і подорожей.

Теоретико-методологічні положення туризмології повинні включати розробку філософських засад, принципів та підходів до різнобічного вивчення туризму як явища, спираючись на наявні досягнення галузевих наукових дисциплін, які займаються розробкою певних напрямків функціонування туризму. Теоретико-методологічною основою туризмології виступає філософія туризму. Предметом якої є комплексне осмислення подорожей: мотивація, різновиди, цільові установки, інфраструктура.

Одні зв'язують туристські подорожі з новими враженнями, знайомствами і спілкуванням. Інших захоплює сама дорога, рух до раніше невідомого. Для третіх  це спосіб, хоча б на певний час втекти з місця, яке людині набридло, яке вона не любить, у якому живе та працює. Інші вирушають у подорож, тому що це «модно», престижно буди подорожуючим. Інші ідуть у світ незайманої, чистої і вічної природи, подалі від «кам'яних джунглів» міст. Люди йдуть, щоб випробувати, перевірити себе, перебороти виникаючі труднощі, втекти від буденності.

Філософський погляд на феномен туризму  виявляє в ньому такі проблеми: визначення духовних цінностей, раціонального використання часу людини, раціонального використання природних ресурсів.

Розповсюдженість туризму має такий наслідок, що все більше місць на нашій планеті стає курортами та туристичними центрами, все менше стає місць, що не є туристичними об’єктами. Туризм є провідником масовості та стандартизації в економічному житті людини, тому поступово спричиняє девальвацію самобутніх національних культур. Насадження стандартів масового туристського ринку, наприклад, «фаст-фуд», розчинює унікальні культурні зразки, тому поспішайте подорожувати. У нашому світі важливо зберегти свою культуру, свої відмінності, при цьому толерантно та із розумінням ставитися до інших світоглядів.

У трансформаційній економіці постає проблема обмеженості часу, який стає новим ресурсом, для кожної людини постає питання ефективного його використання. Також у інформаційному суспільстві поряд з проблемою фізіологічного навантаження є проблема психоемоційного навантаження. Тому важливого значення набуває рекреаційна функція туризму, сутністю якої є зміна місця, оточення, моральний відпочинок, набуття нових вражень та відчуттів.

У філософії туризму важливого значення набуває праксеологічна складова – теоретичне моделювання розвитку туризму, розроблення програм і генеральних планів його вдосконалення.

Туристська індустрія, з одного боку виступає споживачем певних природно-рекреаційних благ, тим самим призводить до збільшення навантаження на природне середовище, з іншого боку, туризм для підтримки та зростання попиту зацікавлений в збереженні природних ресурсів, пам’яток природи. Тому, при розвитку туристських об’єктів важливо враховувати екологічні ризики та рівень навантаження на навколишнє середовище. Кожна людина повинна розуміти свою відповідальність за збереження природи, тут постає питання екологічного, культурного виховання, економічна проблема розвитку екологічного, безвідходного виробництва, утилізації сміття.

Але планування і впровадження масштабних туристських заходів, повсякденна туристська практика мають здійснюватися не лише фахівцями й експертами галузі, які зосереджують головну увагу на грошових, матеріальних, статистичних аспектах туризму, а й всіма організаціями, установами і підприємствами, які причетні до туристської справи.

Проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можливо виокремити її головні проблеми та спробувати знайти альтернативний шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня фахової підготовки, на сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання  проблеми. Це мають бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того,  якою б вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх боку.  І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів. Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації. Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS;  британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати  на відновлення  туристичних об’єктів Львова;  декілька мільйонів доларів вкладено в ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема  та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.

Література

1.Зязюн І.А. Філософія туризмології. - Туризм на порозі XXI століття: освіта, культура, екологія. - К, 1999..

2. Попович М. В. Туризм як феномен культури. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". К., 2002.

3. Глобальный этический кодекс туризма. ВТО. - 1999.

4. Горак Г. І. Екзистенціальність людського буття у природних вимірах та природно-рекреаційні можливості туризму. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму" - К, 2002.

5. Горський В. С. Подорож як феномен культури. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.

6. Малахов В. А. "Моральний та екзистенційний вимір туризму. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002.

7.  Кисельов М. М. Туризм і природознавство - філософсько-світоглядний аспект. Всеукраїнський круглий стіл "Філософія туризму". - К., 2002

8. С этикой туризма ясно. Осталось придумать, как заставить ей следовать//Туризм: практика, проблемы, перспективы. - Октябрь. 2000. - № 10.

9. Франжіаллі Франческо. Тенденції розвитку міжнародного туризму. - К., 2002.

10. Хасан Текели, Эбру Таркан. Глобальные тенденции, их влияние на развитие менеджмента и маркетинга туризма. - Материалы 1-й генеральной ассамблеи BSTEN и международной научно-практической конференции "Туризм на пороге III тысячелетия", Сочи - Ялта.-1999-2000 гг.

11. Федорченко В.К., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навчальний посібник. - К., 2000.

12. Манільська декларація по світовому туризму//Матеріали Всесвітньої конференції по туризму (жовтень, 1980). - Мадрид, 1981.

13. Документ Акапулько. - Мадрид, 1982.

14. Балійська декларація по туризму, Мадрид, 1996.

15. Александрова А.Ю. Международный туризм. М.: "Аспект пресс", 2001.

16. Федорченко В. К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні: Навч. посіб./ Передм. В.АСмолія. - К., 2002.

17. Статут ВТО. - Мадрид, 1970.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45223. Подготовка РК специалистов в России: специфика, проблемы, перспективы развития ПР образования 26.5 KB
  Подготовка РК специалистов в России: специфика проблемы перспективы развития ПР образования. Российская подготовка ПРспециалистов учитывает опыт их подготовки в других странах что позволило избежать ряда крупных ошибок. Например данная специальность на была помещена на факультеты журналистики как в США 2 3 всех специалистов против этого выступает Э. Но мы стоим в преддверии такой проблемы как перепроизводство специалистов которые вопервых могут быть просто не нужны потому что столько не нужно и вовторых которые могут быть не...
45224. Миссия, идеология и направления деятельности профессиональных международных объединений ПР-специалистов: IРRА,СЕRР,IАВС,IРR,РRSА 44.5 KB
  Рост числа профессиональных ассоциаций отражает серьезность усилий предпринимаемых многими специалистами в области ПР в целях придания этой функции должного статуса и дальнейшей ее профессионализации. IРRА пропагандирует престиж профессий специалиста в области РR высокие стандарты и соблюдение этических норм среди специалистов которым приходится иметь дело с международными аспектами РR. IPR издает так называемые Золотые страницы по важнейшим проблемам представляющим интерес для мирового сообщества специалистов в области PR. Это...
45225. Миссия, идеология и направления деятельности российских профессиональных организаций ПР-специалистов: РАСО 33.5 KB
  Миссия идеология и направления деятельности российских профессиональных организаций ПРспециалистов: РАСО РАСО была создана в июле 1991. Декларация профессиональных и этических принципов в области связей с общественностью РАСО. В основу поведений членов РАСО легли общечеловеческие ценности и универсальные права личности: свобода слова свобода печати и собраний на свободный доступ к информации; ответственность перед обществом в том числе за достоверность точность и честность распространяемой информации. Члены РАСО руководствуются...
45226. Кодексы профессионального поведения профессиональных зарубежных сообществ: этическая основа, ценностно-нормативная специфика 61.5 KB
  Положения кодекса приняты с целью пропаганды и активного внедрения высоких стандартов общественной деятельности и этики поведения членов РRSА. Член обязан сохранять в тайне конфиденциальную информацию доверенную ему нынешними или бывшими клиентами или служащими. Член не должен представлять интересы одной из конфликтующих сторон без согласия на то всех заинтересованных сторон. Член не должен заниматься никакой деятельностью которая имеет тенденцию к нанесению ущерба репутации СМИ.
45227. Кодекс профессионального поведения российского корпоративного сообщества ПР-специалистов: этическая основа, ценностно-нормативная специфика 31 KB
  Декларация профессиональных и этических принципов в области связей с общественностью РАСО. В основу поведений членов РАСО легли общечеловеческие ценности и универсальные права личности: свобода слова свобода печати и собраний на свободный доступ к информации; ответственность перед обществом в том числе за достоверность точность и честность распространяемой информации. Члены РАСО руководствуются пониманием важности формирования и внедрения этических ориентиров и профессиональных стандартов деятельности. Для контроля за соблюдением членами...
45228. Типовая структура, принципы организационного строения и функции подразделений корпоративной PR-службы 25.5 KB
  Деятельность PRотдела строится в соответствии с целями и задачами компании; цели могут быть краткосрочные среднесрочные и долгосрочные. должен оперативно получать информацию от других подразделений компании для реализации поставленных задач. должен принимать участие в планировании мероприятий с участием руководства компании которые будут иметь общественный резонанс. Принципы организационного строения: PRотдел создается как один из системообразующих элементов который в полном объеме выполняет функции PR и рассматривается в качестве...
45229. Деятельность консалтингового агентства: приоритеты, технологии, преимущества и недостатки 24.5 KB
  Направления консалтинговой деятельности: экономическая сфера – управленческий консалтинг; социальная сфера организация систем образования здравоохранения культуры; правовая сфера создание правовой базы организации юридическое консультирование; сфера культуры политическое консультирование консультирование по вопросам функционирования культурных организаций; экологическая сфера социальная экология экология человека.
45230. Аудитория ПР-коммуникаций: технологии выявления, характеристики и формирование 27.5 KB
  В качестве аудитории рассматривается некоторая совокупность реальных или потенциальных потребителей проявляющих сходные черты потребительского поведения и характеризующихся одинаковой реакцией на маркетинговые мероприятия. Критерии определения целевой аудитории: в ее состав включаются те соц. Характеристика целевых и контактных групп: Задачи данного этапа определить причины возможной потребительской мотивации аудитории; понять источник нормативной активности аудитории т. Определение аудитории.
45231. Спрос как базовая характеристика нормативного потребительского поведения аудитории: механизмы и технологии формирования 45 KB
  Можно обозначить следующие механизмы и технологии формирования спроса: Стимулирование спроса выгодной сделкой. Расширение спроса как правило происходит за счет случайных и непостоянных потребителей. Если же речь идет о товарах широкого спроса то целевая группа весьма неопределенна в своих границах а потенциалы контактных аудиторий значительны.