30991

ІНФОРМАТИКА та КОМП’ЮТЕРНА ТЕХНІКА

Конспект

Информатика, кибернетика и программирование

Інформаційна технологія – це людино – машинна технологія збору, обробки та передачі інформації. Це технологія, яка базується на обчислювальній техніці, швидко розвивається, охоплюючи усі види сучасної діяльності: виробництво, управління, науку, освіту, проектні розробки, торгівлю, фінансово-банківські операції, медицину, криміналістику, охорону оточуючого середовища, побут та інше.

Украинкский

2013-08-25

6.63 MB

22 чел.

PAGE  244

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ЗА КУРСОМ «ІНФОРМАТИКА та КОМПЮТЕРНА ТЕХНІКА »

Одеса: ОНПУ, 2010

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ЗА КУРСОМ «ІНФОРМАТИКА та КОМПЮТЕРНА ТЕХНІКА »

Затвержено

на засіданні кафедри ІММЗІС

протокол № 7 від 24 лютого 2010 р

Одеса: ОНПУ, 2010

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЗА КУРСОМ «ІНФОРМАТИКА та КОМП’ЮТЕРНА ТЕХНІКА» / Укладачі: Борисенко І.І., Граб В.А., Лебедєва О.Ю., Абросімов В.М., Гарбуз А.І. Одеса: ОНПУ, 2010. – 245 с.

Укладачі: Борисенко І.І., Граб В.А., Лебедєва О.Ю., Абросімов В.М., Гарбуз А.І.

ЗМІСТ

[1] 1. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ

[1.1] 1.1 Інформатика та інформаційні технології

[1.2] 1.2 Персональні комп’ютери. Особливості їх складу, конструкції і конфігурації.

[1.3] 1.3 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: системний блок, блок живлення, мікропроцесор, материнська плата, оперативна пам’ять

[1.4] 1.4 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: накопичувачі, адаптери

[1.5] 1.5 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: звукові карти, монітор, клавіатура

[1.6] 1.6 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: принтер, модеми, сканери, джерела безперебійного живлення

[2] 2. Операційна система windows xp. основні поняття на принципи роботи у системі.

[2.1] 2.1 Історія Windows

[2.2] 2.2 Файлова система та структура.

[2.3] 2.3 Основні принципи роботи з системою

[2.4] 2.4 Робота з файлами та папками.

[3] 3. ВВЕДЕНИЕ В MICROSOFT OFFICE.

[3.1] 3.1 MICROSOFT WORD.

[3.1.1] 3.1.1 ЗАПУСК І ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПАКЕТОМ

[3.1.2] 3.1.2. НАЛАШТУВАННЯ ПАРАМЕТРІВ СТОРІНКИ

[3.2] 3.2 Текстовий редактор Open Office org Writer

[3.2.1] 3.2.1 Робота з документами

[3.2.2] 3.2.2  Форматування тексту

[3.2.3] 3.2.3   Створення таблиць та діаграм

[3.2.4] 3.2.4  Вставка об’єктів у документ

[3.2.5] 3.2.5 Призначення стилів і їх використання в документах

[4] 4. ЕЛЕКТРОННІ ТАБЛИЦІ
(MS Excel   та  OO Calc)

[4.1] 4.1.Загальні положення

[4.2] 4.2.Типи даних, введення та форматування даних у ЕТ

[4.3] 4.3. Редагування даних в ЕТ

[4.4] 4.4. Функції та обчислення у ЕТ

[4.5] 4.5. Організація графічної інформації

[4.6] 4.6. Робота з базами даних (списками)

[4.7] 4.7. Аналіз даних

[5] 5. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ БАЗ ДАНИХ.

[5.0.1] 5.1.3 Мережева модель даних

[5.0.2] 5.1.4 Реляційна модель даних

[5.0.3] 5.1.5 Рівні моделі даних.

[5.1] 5.2. Інфологичеська модель даних "суть-зв'язок"

[5.1.1] 5.2.1 Поняття, використовувані в інфологичному моделюванні.

[5.1.2] 5.2.2 Основні класи суті.

[5.1.3] 5.2.3 ER- діаграми і мова інфологичеського моделювання (ЯІМ)

[5.1.4] 5.2.4 Види зв'язків

[5.2] 5.3. Реляційна база даних

[5.2.1] 5.3.1 Основні поняття, використовувані в реляційних базах даних

[5.2.2] 5.3.2 Правила побудови реляційних баз даних

[5.2.3] 5.3.3 Поняття універсального відношення

[5.2.4] 5.3.4 Нормалізація

[5.2.5] 5.3.5 Процедура проектування

[5.3] 5.4. Microsoft Access. Создание таблиц

[5.3.1] 5.4.1 Запуск программы Microsoft Access

[5.3.2] 5.4.2 Створення таблиць

[5.3.3] 5.4.3. Види представлення таблиці

[5.3.4] 5.4.4. Редагування проекту таблиці

[5.4] 5.5. Визначення зв'язків між таблицями

[5.5] 5.6. Створення запитів

[5.5.1] 5.6.1 Створення запитів в режимі конструктора

[5.5.2] 5.6.2 Приклади запитів

[5.5.3] 5.6.3 Створення запитів в режимі SQL

[5.5.4] 5.6.4 Інструкції SQL

[5.6] 5.7. ACCESS. СТВОРЕННЯ ФОРМ

[5.6.1] 5.7.1 Майстер форм.

[5.6.2] 5.7.2 Режим Конструктора

[5.6.3] 5.7.3 Заповнення Форми в режимі конструктора

[5.6.4] 5.7.4 Виклик однієї форми з іншої

[5.6.5] 5.7.5 Додавання в Примітку форми поточної дати і час

[5.7] 5.8. ACCESS. СТВОРЕННЯ ЗВІТІВ

[5.7.1] 5.8.1 Кроки створення звіту в режимі Майстра звітів

[5.7.2] 5.8.2 Створення звітів в режимі Конструктора

[6] 6. Комп'ютерні мережі

[6.1] 6.1. Введене

[6.2] 6.2. Класифікації мереж

[6.2.1] 6.2.1. Класифікація за розміром охопленої території :

[6.2.2] 6.2.2. Класифікація за типом функціональної взаємодії

[6.2.3] 6.2.3. Класифікація за типом мережевої топології.

[6.3] 6.3. Огляд мережевого устаткування.

[6.3.1] 6.3.1 Крайове устаткування лінії зв'язку.

[6.3.2] 6.3.2 Проміжне мережеве устаткування.

[6.3.3] 6.3.3 Комутатор

[6.3.4] 6.3.4 Маршрутизатор

[6.3.5] 6.3.5 Шлюзи

[6.3.6] 6.3.6 Кабельні системи

[6.3.7] 6.3.7 Безпровідні технології

[6.4] 6.4.Вимоги, що пред'являються до мереж

[6.5] 6.5. Глобальна мережа Internet (інтернет). WWW.

[7] 7. ОСНОВИ АЛГОРИТМІЗАЦІЇ І ПРОГРАМУВАННЯ

[7.1] 7.1. Стадії рішення завдань на комп'ютері

[7.2] 7.2. Алгоритми.

[8] Література

1. АПАРАТНІ ЗАСОБИ ПЕРСОНАЛЬНИХ КОМП’ЮТЕРІВ

1.1 Інформатика та інформаційні технології

Інформатика – комплексна наукова та інженерна дисципліна, що вивчає всі аспекти проектування, створення, оцінювання, функціонування комп’ютерних систем обробки інформації,  її застосування та вплив на різноманітні галузі соціальної практики.

Поява інформатики зумовлена появою та розповсюдженням нової технології збирання, обробки та передачі інформації, пов’язаною із фіксацією даних на машинних  носіях.

Інформація – сукупність відомостей (даних), які сприймають з оточуючого середовища (вхідна інформація), повертають в оточуюче середовище (вихідна інформація) або зберігають всередині певної системи.

Інформація існує у вигляді документів, креслень, малюнків, текстів, звукових та світлових  сигналів, енергетичних та нервових імпульсів і так далі.

Економічна інформація (ЕІ) – це сукупність відомостей економічного характеру, що можна фіксувати, передавати, обробляти, зберігати та використовувати для здійснення функцій керування.

ЕІ містить відомості про склад трудових, матеріальних, грошових ресурсів, про стан роботи об’єктів в певний момент часу, відображує діяльність підприємств та організацій за допомогою натуральних, вартісних та інших показників.

Поняття  інформаційних технологій (ІТ)  з’явилося  з появою інформаційного суспільства, основою соціальної динаміки в якому є не традиційні матеріальні, а інформаційні ресурси: знання, наука, інтелект, здібності, ініціатива, творчість людей. Вперше поняття і перспективу розвитку ІТ детально розглянув академік Глушков В.М.

Інформаційна технологія – це людино – машинна технологія збору, обробки та передачі інформації. Це технологія, яка базується на обчислювальній техніці, швидко розвивається, охоплюючи усі види сучасної діяльності: виробництво, управління, науку, освіту, проектні розробки, торгівлю, фінансово-банківські операції, медицину, криміналістику, охорону оточуючого середовища, побут та інше.

В інформатиці виокремлюють три основні частини:

  •  Обчислювальну техніку (hardware);
  •  Алгоритми обробки інформації (algorithm);
  •  Комп’ютерні програми (software)

Електронні обчислювальні машини (ЕОМ)

Номенклатура видів ЕОМ на сьогодні   дуже велика. Машини відрізняються потужністю, розміром, елементною базою, за призначенням і так далі. Під час вибору комп’ютерної техніки для вирішення економічних та ділових задач найважливішим є продуктивність та габаритні характеристики (розмір, маса). Ця класифікація, звичайно, умовна, адже розвиток комп’ютерної науки і техніки настільки стрімкий, що, наприклад, сьогоднішня мікро – ЕОМ не поступається по потужності міні – ЕОМ п’ятирічної давнини. Класифікацію ЕОМ за масогабаритними даними можливо надати у наступній таблиці:

Табл. 1.1 Класифікація ЕОМ за масогабаритними даними

Клас ЕОМ

Основне призначення

Основні технічні дані

Ціна (тис.у.о.)

Моделі і/або виробники

Супер ЕОМ

Складні наукові розрахунки

Швидкодія до десятків міліардів операцій на секунду; кількість паралельно працюючих процесорів до 100

До 10 000

Cray3; Cray4; VAX – 1000; MULTICON; CYBER 205; Fujitsu VP2000

Великі ЕОМ (мейн – фрейми)

Обробка великих об’ємів інформації в банках, на великих підприємствах

Мультипроцесорна архітектура підлючення до 200 робочих місць

До 250

IBM 370; IBM ES/9000; ES 1068; ES 1170

Cупер міні-ЕОМ

Системи управління підприємствами, багато пультові обчислювальні системи

Мультипроцесорна архітектура підлючення до 200 терміналів, дискові запам’ятовуючі пристрої, що нарощуються до десятків гігабайтів

До 180

Сімейство VAX (Digital Equipment);

SPARC (SUN Microsystems); AS/400 (IBM)

Міні-ЕОМ

Системи управління підприємствами середнього розміру; багато пультові обчислювальні системи

Однопроцесорна архітектура, розгалуджена периферія

До 100

ES/9370 (IBM);

Серії А та 2200 (Unisys)

Робочі станції

САПР, системи автоматизації експериментів

Одно – двох процесорна архітектура, розгалуджена периферія

До 50

MEPVA – 2 (IBM RS – 6000); SUN ULTRASPARC; NEXT

Мікро - ЕОМ

Індивідуальне обслуговування користувача, робота в у локальних автоматизованих системах управління

Однопроцесорна архітектура, гнучкість конфігурації, – можливість підключення різноманітних зовнішніх пристроїв

До 10

Широкий перелік моделей та виробників

Клас персональних ЕОМ складається із різноманітних видів машин і тому заслуговує окремої класифікації

Табл. 1.2 Класифікація персональних ЕОМ

Клас персональних ЕОМ

Маса, КГ

Джерело живлення

Примітка

Настільні Desktop

5 – 10 (без монітора)

Побутова  електромережа

Використовується в приміщенні для обладнання робочих місць

Переносні Laptop

2,5 - 5

Побутова електромережа або акумуляторні батареї

Призначені для використання в поїздках, забезпечуючи широкі функціональні можливості; можливе підключення до обчислювальних мереж

Блокнотні Notebook

0,7 – 2,5

Акумуляторні батареї або перетворювач напруги

Призначений для використання у поїздках. Забезпечує скорочені функціональні можливості

Електронний секретар, електронна записна книжка (PDA, Personal Digital Assistant)

Менше 0,7

Батареї або перетворювач напруги

Вміщається у кишені, можна тримати в руці. Набір функцій дозволяє записувати текст, деякі обчислення, вести розклад, переводити фрази з іноземної мови та інше

 За основними напрямками використання ПК поділяють на три види: домашні (побутові), офісні (ділові), професійні.

Побутові призначені для автоматизації побутової сфери діяльності людини: ведення сімейних баз даних (словників, архівів, щоденників), планування сімейного бюджету, навчання, розваг (ігри) та інше. Мають невисокі характеристики і відповідну  комплектацію, яка схиляється до мультимедійної (кольоровий монітор, звукова плата, аудіо система, дисковод CD – ROM та інші).

Офісні орієнтовані на автоматизацію конторської роботи: складання, редагування та оформлення текстів; ведення баз даних; ділове листування; виконання табличних обчислень; робота із графічною інформацією.  Мають характеристики не нижче середніх і відповідну комплектацію (сканери, принтери, модеми, мережні карти та інше).

Професійні призначені для автоматизації праці інженерів, наукових працівників у САПР і автоматизованих системах наукових досліджень. Мають високі характеристики загальних пристроїв і необхідний набір висококласних спеціалізованих пристроїв (наприклад, дуже великий монітор, графопобудовник, професійний сканер, цифрову камеру і таке інше).

Питання для самоперевірки

  1.  Дайте означення інформатики як комплексної наукової та інженерної дисципліни.
  2.  Які події в суспільстві обумовили виникнення інформатики.
  3.  Дайте означення інформації. У якому вигляді вона існує?
  4.  Дайте означення економічної інформації. Які особливості економічної інформації?
  5.  Дайте поняття інформаційної технології.
  6.  Яку класифікацію ЕОМ можна дати за масогабаритними даними?
  7.  Яка класифікація персональних ЕОМ існує в наш час?
  8.  Яке призначення побутових, офісних та професійних персональних комп’ютерів? Яка робота автоматизується за їх допомогою ?

1.2 Персональні комп’ютери. Особливості їх складу, конструкції і конфігурації.

Персональний комп’ютер – загальнодоступна та універсальна у застосуванні настільна або переносна ЕОМ. Це основна технічна база ІТ.

Архітектуру ПК зумовлюють потреби користувача. Головне – це структура та функціональні можливості машини, які можна поділити на основні та допоміжні.

Структура ПК – це модель, що встановлює склад, порядок та принципи взаємодії  компонентів.

Основні функції – зумовлюють призначення ЕОМ: обробку та зберігання інформації, обмін інформації із зовнішніми об’єктами.

Допоміжні функції – підвищують ефективність виконання ЕОМ основних функцій: забезпечують ефективні режими її робти, діалог із користувачем, високу надійність. Ці функції реалізуються за допомогою її компонентів і програмних засобів.

Достоїнствами ПК є:

  •  Низька вартість;
  •  Автономність експлуатації без спеціальних вимог до навколишнього середовища;
  •  Гнучкість архітектури, що забезпечує її адаптивність до різноманітних застосувань у сфері управління, науки, освіти , побуту;
  •  Дружність ОС та іншого програмного забезпечення, що зумовлює можливість роботи з нею користувача без спеціальної професійної підготовки;
  •  Висока надійність роботи (більш як 5 тис. годин експлуатації до відмови).

Склад персонального комп’ютера можна представити структурною схемою, зображеною на Рис. 1.1.

Мікропроцесор (МП) -  є центральним блоком ПК і призначений для управління роботою усіх блоків комп’ютера і виконання арифметичних і логічних операцій над інформацією. До його складу входять логічні блоки (АЛП, КП) і мікропроцесорна пам'ять (МПП), що забезпечує короткочасне зберігання, запис та видачу інформації, яка використовується в обчисленнях у найближчі такти роботи комп’ютера. МПП будується на регістрах і використовується для забезпечення високої швидкодії ЕОМ, адже основна пам'ять не завжди забезпечує необхідну для швидкодіючого МП швидкість запису, зчитування, пошуку інформації. Регістри – найшвидкодійніші елементи пам’яті довжиною 1-4 байти або більше. Інтерфейсна система МП забезпечує зв'язок з іншими пристроями ПК (через системну шину).

Генератор тактових імпульсів – генерує послідовність електричних імпульсів, частота яких зумовлює тактову частоту комп’ютера. Проміжок часу між імпульсами становить такт.

Системна шина – це основна інтерфейсна система ПК, яка забезпечує взаємодію усіх його пристроїв. Складається з шини даних, шини адрес, шини керування і шини живлення, забезпечуючи три напрямки передачі інформації:

  •  Між МП та оперативною пам’яттю;
  •  Між МП та портами введення/виведення зовнішніх (відносно процесора та шин) пристроїв;
  •  Між основною пам’яттю та портами введення/виведення зовнішніх пристроїв (у режимі прямого доступу до пам’яті).

Усі блоки, а точніше їх порти введення/виведення, через відповідні уніфіковані розємні зєднання підключаються до шини безпосередньо або через пристрої зєднання – контролери (адаптери). У сучасних ПК керування шиною здійснюється контролером шини.

Основна пам'ять  складається з ПЗП та ОЗП. ПЗП призначений для зберігання програми тестування ПК, програми початкового завантаження, базової системи введення/виведення (BIOS). ОЗП служить для оперативного запису, зберігання і зчитування інформації (програм і даних). У ОЗП висока швидкодія звернення до комірок  пам’яті (прямий адресний доступ). Після вимикання ПК інформація в ОЗП знищується. Об’єм ОЗП сучасного ПК може складати 16, 32, 64, 128, МБ та більше.

 

 

Рис. 1.1 Структурна схема ПК

Зовнішня пам'ять  призначена для довготривалого зберігання даних. У зовнішній пам’яті зберігається усе програмне забезпечення ПК. Найпоширеніші пристрої  - це накопичувачі на жорстких магнітних дисках (НЖМД) і накопичувачі на гнучких магнітних дисках (НГМД). Відрізняються НЖМД та НГМД тільки конструктивно, об’ємом інформації, яку вони можуть зберігати, часом пошуку, запису, зчитування. Також використовуються касетні магнітні стрічки, стримери, накопичувачі на оптичних дисках (CD – ROM – компакт-диск), флеш диски і таке інше.

Джерело живлення – це блок, який вміщує системи автономного і мережного  енергоживлення ПК.

Таймер – внутрішній електронний годинник. Під час вимкнення ПК підключається до автономного джерела живлення і продовжує працювати.

Зовнішні пристрої  за призначенням поділяються на такі групи:

  •  Зовнішні запам’ятовуючі пристрої виконані як окремий конструктивний блок і, як правило, із власним блоком живлення. Вони мають велику ємність, іноді складаються з декількох накопичувачів в одному корпусі (наприклад, пристрій для перезапису компакт-дисків)
  •  Діалогові засоби користувача: монітор – засіб для відображення інформації; мікрофонні акустичні системи зі складним програмним забезпеченням, яке дозволяє розпізнавати слова, перетворювати мову на текст і так далі; синтезатори звуку, які перетворюють цифрові коди на літери і слова. Мова відтворюється за допомогою динаміків або звукових колонок, з’єднаних з ПК.
  •  Пристрої введення інформації: клавіатура;  графічні планшети (діджитайзери) – пристрої для ручного введення графічної інформації, зображень за допомогою переміщення по планшету пера (вказівника) з одночасним автоматичним зчитуванням координат його місцезнаходження та введення цих координат у ПК;  маніпулятори – це пристрої вказівники – джойстик, миша, трекбол, світлове перо та інші;  сенсорні екрани – пристрої для введення окремих елементів зображення, програм або команд з поліекрану дисплея у ПК; сканери- пристрої для автоматичного причитування з паперових носіїв і введення в ПК текстів, графіків, малюнків, креслень.  
  •  Пристрої виведення інформації: принтери, графопобудовники (плотери) – пристрої для виведення графічної інформації (графіки, креслення, малюнки).
  •  Пристрої зв’язку і телекомунікацій: використовуються для зв’язку з пристроями і іншими засобами автоматизації (інтерфейсні адаптери, цифро – аналогові і аналого – цифрові перетворювачі та інше) і для підключення ПК до каналів зв’язку, іншими ПК і комп’ютерними мережами (мережеві інтерфейсні плати, модеми).

Засоби мультимедіа – це комплекс апаратних і програмних засобів, які дозволяють людині спілкуватися з комп’ютером, використовуючи звук, відео, графіку, тексти, анімацію та інше. До них належать: сканери; відео – і звукові плати; плати відео захвату (video grabber), які знімають зображення з відеомагнітофону або відеокамери і вводять його в ПК; акустичні та відео відтворюючі системи з підсилювачами, звуковими колонками, великими відеоекранами. До засобів мультимедіа відносяться також запам’ятовуючі пристрої  великої ємності на оптичних дисках, які використовуються для запису аудіо і відеоінформації.

Додаткові схеми - до системної шини і МП можуть бути підключені також додаткові плати з інтеграційними мікросхемами , які розширюють та покращують її функціональні можливості: математичний сопроцесор, контролер прямого доступу до пам’яті, сопроцесор введення/виведення, контролер переривань та інше.

  •  Математичний сопроцесор використовується для прискорення виконання операцій над числами, а також для обчислення деяких трансцендентних, у тому числі тригонометричних, функцій. Математичний сопроцесор працює паралельно з МП, але під його керівництвом. Прискорення операцій відбувається в декілька разів. Останні моделі ПК, починаючи з МП 486 DX, мають сопроцесор.
  •  Контролер прямого доступу до пам’яті  звільняє МП від прямого керівництва накопичувачами на магнітних дисках, що суттєво підвищує ефект швидкодії ПК. Без контролера обмін даними між зовнішніми запам’ятовуючими пристроями і ОЗП здійснювався через регістри МП.
  •  Сопроцесор введення/виведення   завдяки паралельній роботі з МП  значно прискорює виконання процедур введення/виведення інформації при обслуговуванні декількох зовнішніх пристроїв (дисплей, принтер, НЖМД, НГМД).
  •  Контролер переривань

Переривання – це тимчасова зупинка виконання однієї програми з метою оперативного виконання іншої, більш пріоритетної на даний момент. Переривання виконується постійно. Контролер переривань обслуговує процедури переривань, приймає запит на них від зовнішніх пристроїв, визначає рівень пріоритету цього запиту і передає сигнал переривання в МП, який, отримавши цей сигнал, зупиняє виконання поточної програми, переходячи на виконання спеціальної програми обслуговування того переривання, яке запитав зовнішній пристрій. Після завершення програми обслуговування відновлюється виконання перерваної програми.

Розглянута структурна схема ПК є спрощеною, вона стосується першого (РС, ХТ) і частково другого (перші машини АТ) поколінь, відрізняючись від структурних схем сучасних ПК реалізацією системного інтерфейсу в середині машини.

Рис. 1.2 Схема реалізації інтерфейсу  сучасного ПК

Процесор, оперативна та кеш – пам'ять сполучені між собою найшвидкодіючою і найширшою шиною (66 – 133 МГц, 64 біт). Саме цю область ПК називають системною шиною.

Мікросхеми чіпсету надвеликої інтеграційної схеми керування на системній платі виконують функції мостів між шинами з більшою і меншою пропускними можливостями.

Питання для самоперевірки

1.   Дайте означення структури ПК.

  1.  Призначення мікропроцесора.
  2.  Які логічні блоки входять в мікропроцесор?
  3.  Призначення мікропроцесорної пам’яті.
  4.  Призначення генератора тактових імпульсів.
  5.  Яке призначення системної шини? Які напрямки передачі інформації вона забезпечує?
  6.  Призначення ПЗП та ОЗП.
  7.  Які пристрої представляють зовнішню пам’ять? Призначення зовнішньої пам’яті.
  8.  Дайте класифікацію зовнішніх пристроїв по їх призначенню.
  9.  Зовнішні запам’ятовуючі пристрої. Їх призначення.
  10.  Діалогові засоби користувача.
  11.  Пристрої введення інформації. Принципи їх дії.
  12.  Пристрої виведення інформації. Їх призначення.
  13.  Пристрої зв’язку та телекомунікації. Їх призначення.
  14.  Засоби мультимедіа. Їх призначення. Які пристрої належать до засобів мультимедіа.
  15.  Призначення додаткових схем. Яке призначення математичного сопроцесора, контролера прямого доступу до пам’яті, сопроцесора введення-виведення, контролера переривань?

1.3 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: системний блок, блок живлення, мікропроцесор, материнська плата, оперативна пам’ять

ПК складається з декількох блоків, які з’єднані між собою кабелями. Склад блоків може мінятися, але мінімальний комплект складають:  системний блок, клавіатура, монітор, маніпулятор (миша). У числі додаткових пристроїв можуть бути: принтер, сканер та інші.

Системний блок – прямокутний каркас з кришкою або кожухом, в якому розміщені усі основні вузли ПК: материнська плата, адаптери, блок живлення, один або два НГМД, один (або більше) НЖМД, динамік, дисковод для компакт-дисків, органи керування. Серед органів керування можуть бути: кнопка ввімкнення / вимкнення електроживлення (на передній панелі); кнопка загального скидання RESET; перемикач тактової частоти; кнопка («сну»), яка дозволяє знизити енергоспоживання , коли ПК не використовується; індикатори живлення та режимів роботи. З тильного боку системного блоку розташовані штепсельні роз’єми – порти для підключення шнурів живлення і кабелів зв’язку із зовнішніми пристроями. Всередині системного блоку розташовані плати поєднання пристроїв з ЦП та іншими пристроями на материнській платі (адаптери або контролери і плати розширення).

Існують також формати системного блоку: вежа (tower), міні-вежа (mini – tower), плоский (desktop), надплоский (slim, ultraslim). Багато сучасних корпусів мають формат ATX. Вони відрізняються декілька більшими габаритами, але разом з тим більш «інтелектуальною» системою живлення, роз’ємними  з'єднаннями для миші і клавіатури стандарту PS/2.

Блок живлення перетворює змінний струм стандартної мережі електропостачання (220В, 50Гц) на постійний струм низької напруги. Він має декілька виходів на різноманітні напруги (12 та 5В), які забезпечують живленням відповідні пристрої. Звичайна потужність блоків живлення ПК складає 150 – 230Вт для мережного сервера. Вона може бути значно більше.

Системна (материнська) плата – велика дукована плата, що містить на собі головні компоненти комп’ютерної системи: ЦП;  ОП;  кеш - пам’ять;  комплект мікросхем логіки, які підтримують роботу плати чіпсет;  центральну магістраль або шину; контролер шини і декілька роз’ємних гнізд (слотів), які служать для підключення до материнської плати інших плат (контролерів, плат розширення та інше). Кількість та вид слотів є однією з найважливіших характеристик системної плати, адже в подальшому ПК можливо доукомплектовувати або модернізувати. На материнській платі знаходяться перемикачі (switches), за допомогою яких відбувається настроювання плати.

          Ще один важливий елемент, який встановлюється на системній платі – мікросхема BIOS (базова система введення/виведення). Вона є ПЗП, в якій записані програми, які реалізують функції введення/виведення; програму тестування ПК в момент його включення (POST, Power On Self Test), програму настроювання параметрів BIOS та системної плати та інші спеціальні програми. В роботі BIOS використовують інформацію про апаратну конфігурацію комп’ютера, яка зберігається на ще одній мікросхемі CMOS RAM. Ця пам'ять постійно підживлюється від батарейки, яка також знаходиться на системній платі. Ця батарейка також живить схему кварцового годинника.

Мікропроцесор. На одному кристалі надчистого кремнію за допомогою складного, багатоступеневого і високоточного технологічного процесу створено кілька мільйонів транзисторів та інших елементів, з’єднувальні проводи і вузли і точки підключення зовнішніх виводів. У сукупності вони створюють усі логічні блоки, тобто арифметичний пристрій, КП, регістри и таке інше. Лідером з виробництва ЦП є компанія INTEL

Табл. 1.3. Технічні дані деяких ЦП компанії INTEL:

Вид ЦП

Покоління

Кількість транзисторів на кристалі, тис

Розрядність основних регістрів

Розрядність шини даних

Розрядність шини адрес

Пам'ять, що адресується

Тактова частота, МГц

I8086

1

29

16

16

20

1Mб

4,77,8,10

I80286

2

134

16

16

24

16

8,12,16

I80386DX

3

275

32

32

32

б

20,25,33,40

I486DX

4

1200

32

32

32

б

25-100

Pentium

5

3100

32

64

32

б

60-200

Pentium MMX

5

32

64

32

б

166-233

Pentium Pro

6

5500

32

64

36

64Гб

160-200

Pentium II

6

32

64

36

64Гб

233-500

Celeron

6

7500

32

64

36

64Гб

233-766 і вище

Pentium III

6

32

64

36

64Гб

450-933 і вище

Основними параметрами МП є: набір команд, розрядність, тактова частота.

Набір команд (або система команд) постійно вдосконалюється, зявляються нові команди, які змінюють серії примітивних команд – мікропрограми. На виконання нової команди потрібно менша кількість тактів ніж на мікропрограму. Сучасні МП можуть виконувати до декількох сотень команд (інструкцій).

Розрядність – показує, скільки двійкових розрядів (бітів) інформації обробляється або передається за один такт, а також скільки двійкових розрядів може бути використано у МП для адресування оперативної пам’яті, передачі даних та інше. Кількість пам’яті, що адресується, (адресний простір) залежить від кількості ліній  шини адреси МП. Якщо таких ліній 20, то адресний простір складатиме 220 = 1 Мбайт, якщо ліній 24, то 224 =16 Мбайт і так далі.

Тактова частота вказує, скільки елементарних операцій (тактів) МП виконує за секунду, вимірюється у мегагерцах (1МГц = 1000000 Гц). Тактова частота є тільки відносним показником продуктивності МП. Через архітектурні відмінності у деяких з них за один такт виконується робота, на яку інші витрачають кілька тактів. Важливими характеристиками сучасних МП, що впливають на їхню продуктивність, є ємність і швидкість функціонування вмонтованої кеш-пам’яті,  оскільки тактова частота МП в кілька разів вища ніж частота синхронізації системної шини, по якій відбувається обмін інформацією з відносно повільним ОЗУ. Без внутрішньої кеш – пам’яті (яка має особливо високу швидкодію) МП часто працював би вхолосту, чекаючи чергової інструкції від ОЗП або закінчення операції запису у пам'ять. Кеш – пам'ять першого рівня (L1) реалізована в самому кристалі МП, а кеш – пам'ять другого рівня (L2) більш повільна і більшої ємності, може знаходитися на системній платі. Типова для сучасного МП ємність кеш-пам’яті L1 складає 32 Кбайт (по 16 Кбайт для копіювання команд та даних); ємність L2 від 256 або 512 Кбайт для звичайних ПК до 2-3 Мбайт для потужних серверів.

      Зовні МП виглядає, як прямокутна пластмасова або керамічна пластина розміром 5х5х0,3. На сучасні МП  встановлюються радіатор зі сплаву з високою теплопровідністю та вентилятор для охолодження. МП легко встановлюється у спеціальне прямокутне рознімне зєднання – сокет. Тип сокету має відповідати типу МП.

Оперативна пам'ять реалізована на надвеликих інтегральних схемах. Існує два типи мікросхем пам’яті: статична та динамічна. У перших елементарну комірку утворюють тригерні схеми. Така схема встановлюється в 0 або в 1 вхідним імпульсом і зберігає свій стан до наступного імпульсу або вимкнення ПК. При причитуванні записаного в комірку значення її стан також не змінюється. Динамічна пам'ять складається із мікроскопічних конденсаторів, кожний з яких може знаходитися у стані «заряджений» (1) або ні (0). Конденсатори необхідно підживлювати. Тому динамічний ОЗП більш повільний, але він менш енергоємний. Дані у динамічному ОЗП також знищуються після вимкнення ПК. Конструктивно ОЗП (типу  SIMM, Single in-line Memory Module) має вигляд невеликої довгастої друкованої плати з розміщеними на ній мікросхемами. В останній час використовують в основному 72-контактні (72-pin) 36-бітові модулі. На сучасних системних платах використовують в основному 168 – контактні 64 – розрядні модулі DIMM, що надає можливість краще використовувати можливості системної шини. На системних платах є два типи рознімних з’єднань: SIMM та DIMM . Швидкість доступу (час циклу зчитування з ОЗП або запису в нього даних) складає 50-70 нс для асинхронної пам’яті (SIMM) і 15-45 нс для синхронної (DIMM). Розрядність ОЗП може сильно позначатися на продуктивності системи. Тому 32-розрядні додатки Windows треба використовувати на 32-розрядному ПК, а не, наприклад, на 16-розрядному.

        У сучасному ПК використовується новий тип пам’яті EDO (Extended Data Output), в якій використовується принцип конвеєризації: під час читання записаного в банк байта мікросхема також виконує вибірку наступного байта або зберігає його у вихідному регістрі, завдяки чому час вибірки наступного значення значно скорочується. Загальний виграш у швидкодії 5-15%.

З 1997 року на вітчизняному ринку з’явилися модулі ОЗП типу CD-RAM (синхронний динамічний ОЗП), доступ до якого може здійснюватися ще швидше. Модулі CD-RAM мають ємність 16, 32, 64, 128, 256 Мбайт.

Системна магістраль (шина) та шина розширення

        Системна магістраль (шина) – це група електричних з’єднань (провідників) для обміну даними, адресами, сигналами між різними агрегатами комп’ютера.

        Системна магістраль поєднує МП з оперативною пам’яттю та кеш-пам’яттю і, як правило, є найбільш швидкодійною з магістралей.   Системні шини працюють на частоті 66, 75, 100, 133 МГц. Більшість IBM-сумісних комп’ютерів мають шину розширення стандарту ISA (Industry Standard Architecture – стандартна індустріальна архітектура). Шина містить 16 ліній для передачі даних, 24 ліній для передачі адрес, 15 ліній для апаратних переривань і 7 ліній для організації прямого доступу до пам’яті.  Крім того, кілька провідників призначені для розведення електроживлення та службових сигналів. Шина працює на частоті 8 МГц. Максимальна швидкість передачі даних по шині сягає 16 Мб/с.

        У сучасних ПК  проміжне місце між системною шиною та шиною ISA займає Mezzanine- шини,  тобто шини – прибудови. Вони не залежать від типу ЦП та його тактової частоти. Найпоширенішим стандартом на такі шини є PCI (Peripheral Component Interconnect, зв’язок периферійних компонентів). До шин PCI можна підключати до 10 пристроїв. На шині PCI може бути 124-контактне (32-розрядна передача даних) або 188-контактне (64-розрядна передача) рознімне з’єднання, при цьому теоретично можлива швидкість обміну даними складає відповідно 132 та 264 Мб/с. Стандартна тактова частота шини – 33 МГц. Одним із головних користувачів шини є графічний адаптер. Для використання сучасних графічних програм, які надто перевантажують шину, передбачено спеціальну шину AGP (Accelerated Graphic Port – прискорений графічний порт), розроблену фірмою Intel. Ця шина схожа на PCI шину, але працює на частоті 66 МГц і має архітектурні особливості.

Плати розширення. Шини розширення на системній платі мають вигляд 8-, 16- або 32-розрядних рознімних з’єднань розширення (слотів), в які вставляють плати розширення. Конструктивно плата розширення – це друкована плата стандартного розміру з рознімним з’єднанням типу ISA та PCI. На платі встановлено необхідні мікросхеми. Плата розширення встановлюється у вільний слот системної плати. Іноді платами розширення називають тільки додаткові електронні пристрої (модем, звукову плату та інше), які не входять до комплекту поставки ПК.

Питання для самоперевірки

     1. Які основні вузли ПК знаходяться в системному блоці? Які формати системного блока ви знаєте?

  1.  Призначення блоку живлення.
  2.  Які компоненти комп’ютерної системи знаходяться на системній платі?
  3.  Опишіть мікропроцесор з точки зору конструктивного виконання. Які технічні дані характеризують мікропроцесор?
  4.  Дайте характеристику таким основним параметрам мікропроцесора як набір команд, розрядність, тактова частота.
  5.  Дайте характеристику мікросхемам статичної та динамічної пам’яті.
  6.  Який принцип роботи використовується в  пам’яті типу EDO?
  7.  Призначення системної шини.
  8.  Яке призначення шини стандарту ISA?
  9.  Яке призначення шини AGP?
  10.  Яке призначення плат розширення?

1.4 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: накопичувачі, адаптери

Накопичувачі - це запам’ятовуючі пристрої, призначені для довготривалого зберігання великих об’ємів інформації, коли ємність накопичувача в десятки, сотні разів перевищує ємність ОЗП або взагалі необмежена (якщо мова іде про змінні   носії). Накопичувач потрібно розглядати як сукупність носія та відповідного приводу. Привід – це об’єднання механізму читання – запису із відповідними електронними схемами керування.  Його конструкція визначається принципом дії і видом носія. Носій, що є середовищем зберігання інформації, за зовнішнім виглядом може бути дисковим або стрічковим; за принципом запам’ятовування – магнітним, магнітно – оптичним, оптичним.

     Інформація на дискових носіях зберігається у секторах (як правило, по 512 байтів). Сектори розташовуються вздовж концентричних кіл – доріжок. Для дискети запис ведеться на двох сторонах, тому сукупність доріжок з однаковими номерами називається циліндром. Сектори і доріжки утворюються під час форматування носія.

     НГМД  – це пристрій, який працює із змінним 3,5 дюймовим (89мм) носієм (зроблені зі спеціальної плівки -майлара), який вкритий феромагнітним шаром і поміщений у спеціальний конверт (оболонка дискети). Стандартна ємність дискети 1,44 Мбайт. Флеш-дискети вставляється у спеціальний роз’єм на задній або передній панелі системного блоку і мають ємність від 500 Мбайт.

   НЖМД – це пристрій з незмінним носієм. НЖМД повинен забезпечувати у сотні разів більшу ємність та швидкість обміну даними. Тому інформація записується не на один, а на набір дисків, який складається із декількох пластин, ідеально пласких із відполірованим  феромагнітним шаром. При цьому запис відбувається на обидві поверхні кожної  пластини (окрім крайніх). Пакет дисків обертається без зупинки і з великою частотою (до 7500, а в окремих моделях до 10000 об/хв) доки ПК ввімкнений. Десятки фірм виробляють накопичувачі. Для забезпечення взаємозамінності розроблені стандарти на їхні габарити та електронні характеристики. Найрозповсюдженіші  стандарти IDE (Integrated Drive Electronics) та SCSI (Small Computer Sysytem Interface, читається як «сказі»).

Табл. 1.4 Технічні характеристики НЖМД

Модель НЖМД

Фірма – виробник

Інтерфейс

Ємність, Мбайт

Частота обертання, об/хв.

Час доступу, мс

М2714

     Fujitsu

IDE

1080

3600

12

М2952

SCSI

2200

7200

8

М2949

SCSI

9100

7200

10

НР SuperStore 1080А

    Hewlett –

Packard

IDE

1080

4480

12

HP SureStore 1600D

IDE

1626

4480

12

HP SureStore 2000LP

SCSI

2140

5400

9,5

Cabo CFS1081A

    Seagate

IDE

1080

3600

14

Medalist 2140

IDE

2113

5400

10

Cabo CFP1080

SCSI

1080

5400

11

Barracuda 4LP

SCSI

2250

7200

8

Bigfoot 1280

    Quantum

IDE

1280

3600

15,5

Sirocco 1700

IDE

1700

5400

10

Atlas XP34300

SCSI

4300

7200

8,5

На швидкодію НЖМД впливають такі характеристики: частота обертання шпинделя; ємність кеш – пам’яті –в усіх сучасних дискових накопичувачах встановлюється кеш – буфер, який дозволяє прискорити обмін даними з жорстким диском (ємність буфера від 64 Кбайт до 2 Мбайт); час пошуку (час доступу) – це час у мілісекундах, необхідний для позиціювання блока голівок на потрібний циліндр; час затримки – це час від моменту позиціювання блока голівок на потрібний циліндр до позиціювання конкретної голівки на конкретний сектор; швидкість обміну – кожний жорсткий диск має два таких показника – перший визначає швидкість

пересилання даних між пластинами диска і кеш – буфером (внутрішня швидкість обміну), а другий – між кеш - буфером диска і контролером на материнській платі (зовнішня швидкість). Зовнішня швидкість залежить від режиму, який використовується. В режимі РІО використовуються  регістри ЦП. Робота в режимі DMA (Direct Memory Access) дає можливість безпосередньо передавати дані від диска до ОП, минаючи ЦП.

Накопичувачі CD-ROM - здатні тільки прочитувати дані, занесені на диск. Мають велику ємність (640 Мб) та високу швидкість зчитування. На відміну від вінчестера, доріжки якого мають вигляд концентричних кіл, компакт – диск має одну доріжку у формі спіралі. Зчитування інформації відбувається за допомогою лазерного променя.

Схожими на CD-ROM та сумісними з ними за форматом запису є накопичувачі CD-R, вони дозволяють зробити один запис на спеціальний диск, а потім необмежену кількість зчитувань. Накопичувачі CD-R сумісні зі звичайними компакт – дисками, але дають можливість форматувати, записувати, перезаписувати та читати спеціальні диски.

Накопичувачі DVD – пристрій для читання цифрових відеозаписів, дозволяє перезапис інформації, можливо розміщувати до 17 Гбайтів інформації.

У роботі накопичувачів приймає участь контролер дисків  - він керує роботою механічно рухомих частин та формує електричні імпульси під час запису та зчитування інформації. Він містить:

     - Генератор, який живить перемінним струмом двигун дисків;

- Сервосистему, що керує пристроєм позиціювання блоку голівок на потрібну доріжку (циліндр);

- Підсилювачі запису, які формують електричні імпульси, що подаються на магнітні голівки під час запису інформації;

- Підсилювачі зчитування.

Адаптери.  Форми подання даних та керуючих сигналів, що використовуються у різних пристроях ПК, істотно різні, оскільки різними є функції пристроїв, фізичні принципи їх роботи. Для підтримання взаємодії різних пристроїв необхідно виконувати перетворення форм подання інформації – для цього використовуються адаптери. Конструктивно – це друкована плата, яка з одного кінця має стандартний роз’єм для з’єднання із шиною, а з другого – специфічний роз’єм для зв’язку з відповідним пристроєм. На цій платі знаходяться мікросхеми, що виконують відповідні перетворення. Сформувалась тенденція   відмовитись від адаптерів, оскільки функції адаптера переносяться безпосередньо на самий пристрій (наприклад, для накопичувачів), деякі функції адаптера забезпечують мікросхеми, встановлені на системній платі. Зараз стійко фігурують: відеоадаптери (вони ж – відеокарти, відеоплати), адаптери портів введення – виведення, мережні адаптери (карти), звукові плати (аудіокарти), внутрішні модеми.

Відеоадаптер (відеокарта)– пристрій, який перетворює набір даних, які характеризують зображення на екрані монітора, на відеосигнал, що передається по кабелю. Відеоадаптер встановлюється у слот на системній платі. Зображення на екрані формується окремими точками (пікселями), чим більше їх кількість, тим вища якість зображення: цю характеристику монітора, а також відеоадаптера називають роздільною здатністю і виражають у вигляді добутку: число точок у рядку х кількість рядків. Зображення на екрані поновлюється як мінімум 25-30 разів на секунду, кожен раз відеосигнал формується заново, звертаючись до оперативної пам’яті за початковими даними. Частоту поновлення екрану підвищують до 100 Гц та більше, щоб послабити мерехтіння екрану. Щоб цей процес не заважав роботі ЦП, необхідні для введення та виведення на екран дані зберігаються у спеціально відведеній для цього відеопам’яті – в ОЗП або у складі відеоадаптера присутні спеціальні мікросхеми пам’яті (для сучасних ПК). Вимоги до ємності відеопам’яті зростають із збільшенням роздільної здатності та кількості кольорів.

Табл. 1.5 Технічні дані деяких адаптерів

Модель відеоадаптера

Фірма – виробник

Ємність відеопам’яті

Роздільна здатність

S3 Trio 64 V+

S3

1 або 2

1280 х 1024

S3 Virge

2 або 4

1600 х 1200

Stealth 64 Video 3000

Diamond Multimedia

2 або 4

1600 х 1200

MGA Millennium

Matrox Graphics

2,4 або 8

1600 х 1200

Matrox Mistique

2 або 4

1280 х 1024

Imagine 128 Series

Number Nine

2 або 4

1600 х 1200

9FX Motion 331

1 або 2

1280 х 1024

Швидкість роботи – важливий показник відеоадаптера. Чим «вище» відеорежим за кольоровістю та за роздільною здатністю, тим більший об’єм даних потрібно передавати у відеопам’ять та зчитувати з неї.

Відео карти стандарту PCI та AGP забезпечують необхідну швидкість. У сучасних відео картах використовується графічна акселерація – режим, при якому робота ЦП під час побудови окремих елементів зображення (лінії, прямокутники, графічний курсор) передається спеціалізованому процесору карти. Окрім таких «прискорених» відео карт, популярними є спеціальні карти – прискорювачі, що виконують тільки цю функцію і працюють спільно з відео картою – 3D-акселератори.

Табл. 1.6  Стандарти на відеоадаптери

Назва стандарту

Роздільна здатність графічного режиму, пікселів

Кількість кольорів, що відобра

жаються

Необхідна ємність відео

пам’яті

Частота горизонталь

ної розгортки, кГц

Частота вертикаль

ної розгортки, Гц

Примітка

CGA

320х200, 640х200

2-16

16 Кбайт

15

50 interlaced

У наш час не використовуються

EGA

До 640х350

До 16 із 64

64-256 Кбайт

15;22

60

У наш час не використовуються

VGA

До 640х480

До 256 із 4096

256 Кбайт

31,5 та ін.

60

Виходить із ви користування

SVGA

800х600, 1024х768, 1280х1024 і вище

До 16,7 млн

Від 512 Кбайт до 8 Мбайт і більше

31,5 та ін. (залежно від режиму)

70-120 і вище

Сучасний відео стандарт

Адаптер портів (контролер введення-виведення) – це пристрій, що обслуговує різні зовнішні пристрої (принтери, маніпулятори і таке інше). Розрізняють паралельні та послідовні порти. Паралельний порт дозволяє передавати за один такт 1 байт, оскільки для передачі кожного біта відводиться один провідник (контакт) і, таким чином, усі складові байта передаються одночасно – паралельно. Послідовний порт має тільки одну пару провідників, і тому біти одного байта проходять через порт послідовно. Паралельні порти іменують LPT-1 – LPT-3, а послідовні -  COM1-COM4.

Мережні адаптери (плати) – призначені для з’єднання ПК з фізичним каналом передачі даних, наприклад, із коаксіальним кабелем. Вони здійснюють прийом сигналу із канала і передачу його на шину ПК або навпаки. Існують мережні карти для різних типів слотів (ISA, EISA, VESA, PCI). Сучасні карти підтримують швидкість роботи до 100 Мбіт за секунду.

Питання для самоперевірки

     1. Дайте поняття накопичувача як сукупності носія та приводу.

  1.  Яким чином зберігається інформація на дискових носіях?
  2.  Конструкція НЖМД та його ємність.
  3.  Які характеристики впливають на швидкодію НЖМД?
  4.  Дайте характеристику НГМД.
  5.  Накопичувачі CD-ROM.
  6.  Особливості накопичувачів CD-R та CD-RW.
  7.  Накопичувачі DVD.
  8.  Призначення контролерів дисків.
  9.  Призначення адаптерів.
  10.  Призначення відеоадаптера. Дайте поняття роздільної здатності відеоадаптера.
  11.  З якою метою використовується режим графічної акселерації в відеокартах?
  12.  Яка різниця між послідовними та паралельними портами введення та виведення інформації?
  13.  Призначення мережних адаптерів.

1.5 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: звукові карти, монітор, клавіатура

Звукові карти – ПК має стандартний канал керування звуком Speaker (спікер), розрахований на підключення невеликого динаміка. Звук формується з тонального сигналу від таймера, роботою якого можна програмно керувати. Частоту (тон) сигналу можна змінювати. Фактично стандартизованим засобом для роботи з аудіо сигналом є сучасний звуковий аудіо канал, реалізований на звукових платах. Одним із перших таких пристроїв була плата Sound Blaster. Цифровий аудіоканал забезпечує можливість моно– та стереофонічного запису та відтворення аудіо файлів. Запис проводиться оцифруванням ( аналого – цифровим перетворенням ) вибірок миттєвого значення сигналу з частотою дискретизації 5 – 44,1 кГц. Розрядність перетворювачів складає 8,16,32 біта та більше. Якість звуку тим вища, чим більша частота дискретизації та розрядність. Для передачі потоку даних по шині у звукових платах використовуються канали DMA і тому цими даними ЦП не загружається.

Окрім цифрового аудіо каналу на звукових платах також є:

     - Мікшер, який змішує та регулює вхідні сигнали від різних пристроїв (мікрофона, CD- ROM, цифрового аудіоканала та інших);

- Еквалайзер, який регулює тембр на низьких та високих частотах;

- Синтезатор (MIDI – синтезатор), який забезпечує імітацію різноманітних музичних інструментів (є FM-синтезатори та більш якісні і відповідно більш дорогі хвильові WaveTable – синтезатори);

- MIDI-порт для підключення електромузичних інструментів. Часто рознімне з’єднання цього порту виконує функцію ігрового порту, встановленого на платі, і використовується для підключення ігрових маніпуляторів - джойстиків;

- Вбудований підсилювач, до рознімного з’єднання якого підключають навушники або колонки;

- Рознімні з’єднання для підключення мікрофону, CD-ROM, лінійні вхід та вихід.

       Монітор - пристрій для відображення текстової та графічної інформації. В текстовому режимі монітор умовно розбивається на окремі ділянки – знакомісця (найчастіше – на 25 рядків по 80 символів у кожному). На кожному знакомісці може бути відображений один із 256 зазделегідь визначених символів. Загальна номенклатура символів не обмежується числом 256. Одному й тому ж коду можуть відповідати різні символи в залежності від записаної в пам’ять відеоадаптера таблиці (латинь, кирилиця, псевдографіка та інше).

      В графічному режимі екран монітора  - це по суті растр, який складається із точок (пікселів). Роздільна здатність зумовлюється розміром точки (зерна) екрану. Реальна роздільна здатність залежить від режиму, заданого відеокартою. Розмір зерна сучасного екрану не перевищує 0,28 мм при вищій характеристиці істотно зростає вартість пристрою. Якість зображення залежить також від діагоналі екрану. Розповсюджені монітори із діагоналлю 14,15 та 17 дюймів. Для якісного зображення вистачає режиму 800х600, 15 дюймів, 0,28 мм. Важливою характеристикою моніторів є частота регенерації зображення або частота кадрової розгортки (refresh rate). Чим вище цей показник, тим менше буде помітне мерехтіння зображення і тим менше будуть втомлюватися очі користувача. Підвищення частоти регенерації встановлює достатньо жорсткі вимоги до апаратного монітору; так, у моніторах попередніх поколінь  для режимів з максимальною розрізняльною здатністю застосовувалась розгортка через рядок (interlace), як у звичайних телевізорів, так, що зображення на екрані формувалося за два проходи променя: за перший прохід він утворював парні ряки, за другий – непарні. При цьому підсилювалося мерехтіння зображення, а якість його була недостатньою. Тому сучасний монітор, який працює у режимі високої розрізняльної здатності, повинен також працювати у режимі прогресивної розгортки (non - interlaced; NI). Кращі моделі моніторів забезпечують частоту регенерації до 200 Гц.

      Маса та геометричний об’єм рідкокристалічних моніторів на порядок менша, вживають на два порядки менше енергії, але вони приблизно в 5 разів дорожчі, оскільки застосовуються в основному, у переносних комп’ютерах.

      В останніх моделях моніторів передбачено цифрову настройку з пам’яттю для 10-20 відеорежимів. Це необхідно для роботи у різних графічних режимах, як правило, з розрізняльною здатністю 800х600 пікселів та більше, оскільки у противному разі користувач при зміні режиму повинен би був постійно регулювати геометричні характеристики зображення.

     Клавіатура – це пристрій, призначений для введення у комп’ютер інформації та команд керування. Клавіатура сучасних ПК, як правило, - це самостійний конструктивний блок. У переносних ПК клавіатура входить у склад корпусу. Клавіатура має 101-104 клавіші, розташовані за стандартом QWERTY (у верхньому лівому куті клавіатури знаходяться клавіші Q, W, E, R, T, Y).

Усю сукупність клавіш клавіатури розбито на декілька груп:

- Символьні (алфавітно – цифрові);

- Цифрові;

- Функціональні;

- Керування курсором;

- Спеціальні.

Основне призначення символьних клавіш – введення тексту (літер, цифр, спеціальних символів). Група цифрових клавіш призначена для введення чисел. Призначення функціональних клавіш – подавати команди. Призначення команд в повній мірі зумовлюється активною в даний момент програмою (12 функціональних клавіш). Наприклад, F1  - допомога при роботі конкретної програми.

      Клавіші керування курсором дають команди на його пересування по екрану відносно поточного зображення. Конкретне значення команд може залежати від програми.

Клавіші зі стрілками призначені для керування курсором <Page Up> та <Page Down> для прокручування тексту на сторінку вгору або вниз, <Home> встановлює курсор на початок рядка, <End>  - на кінець.

     Спеціальні клавіші: для введення літер у верхньому регістрі використовується клавіша <Caps Lock>, <Enter>  - для введення команди у комп’ютер або перехід на новий рядок. Клавіші  <Ctrl>, <Alt> та <Shift>  використовують разом з іншими клавішами. Значення комбінацій цих клавіш залежить від конкретної програми. Наприклад, Ctrl+C – копіює відокремлений фрагмент тексту у буфер обміну;  Ctrl+Shift  - змінює мову (алфавіт) введення інформації і таке інше.  <Print Screen> - дозволяє друкувати зміст екрану на принтері або скопіювати у буфер обміну,  <Pause> - призупиняє виконання програми;  <Esc> надає можливість відмінити дію; <Del> та <Back Space> надають можливість стирати введенні символи;  <Insert> потрібна для перемикання режимів вставки і заміни під час введення тексту.

                                                  Питання для самоперевірки

1. Які перетворення проводять з аудіоінформацією при її записі та зчитуванні з носіїв?

2.  Які пристрої знаходяться на аудіокартах ?

3. Яке призначення мікшера та еквалайзера?

4. Яке призначення синтезатора?

5. Яке призначення монітора?

6. Які особливості розмітки екрана монітора в текстовому режимі?

7. Які особливості розмітки екрана монітора в графічному режимі?

8. Дайте поняття частота кадрової розгортки монітора.

9. Яке призначення клавіатури?

10. На які групи розбито усі клавіші клавіатури?

11. Яке призначення функціональних клавіш?

12. Яке призначення клавіш керування курсором?

13. Яке призначення спеціальних клавіш?

1.6 Призначення, конструкція і характеристики пристроїв персональних комп’ютерів: принтер, модеми, сканери, джерела безперебійного живлення

       Принтер – це пристрій, призначений для виведення на папір (тверді носії) результатів роботи програми.

      Існує велика кількість різноманітних моделей принтерів, які відрізняються принципами дії, інтерфейсом, продуктивністю, функціональними можливостями.

За способом формування зображення принтери поділяються на контурні (ударні) та растрові.

У контурних принтерах зображення символу має вигляд безперервної лінії та формується ударом по паперу (через фарбувальну стрічку) деталі з рельєфом відповідної форми (принцип друкуючої машинки).

У растрових принтерах зображення складається з безлічі дрібних (0,01 – 0,3 мм) точок. За принципом нанесення фарбуючих точок растрові принтери можна поділити на матричні, струминні та лазерні. Матричні принтери застосовуються у даний час дуже мало. У струминних принтерів зображення формується мікрокраплями спеціального чорнила, що викидаються на папір через мініатюрні сопла. Швидкість друку від 10 до 60 с на сторінку.

Лазерні принтери забезпечують високу, близьку до друкарського способу, якість друку. В цих принтерах використовується принцип ксерографії: зображення формується на спеціальному барабані у вигляді сукупності електричних зарядів; до заряджених точок поверхні барабану прилипає тонко дисперсійний барвник, внаслідок чого зображення стає видимим; потім зображення відтисненням переноситься на папір і закріплюється на ньому сильним, але короткочасним прогріванням. Відмінність від звичайного ксерокопіювального апарату полягає в тому, що електричний рельєф друкуючого барабану формується за допомогою лазера, промінь якого моделюється за командою ПК. Швидкість друку лазерних принтерів від 5 до 15 с на сторінку при виведенні текстів. На виведення сторінок з великими малюнками потрібно декілька хвилин.

Модем - це пристрій для з’єднання ПК з телефонною лінією. ПК виробляє дискретні електричні сигнали (послідовність 0 та 1), а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, який змінюється безперервно). Модеми виконують цифро – аналогове і обернене перетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові сигнали комп’ютера на безперервну носійну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію і передають її у цифровій формі в комп’ютер.

Модеми передають інформацію зі швидкістю 300 – 56000 біт за секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути більш високою.


Табл. 1.7    Характеристики деяких принтерів

Модель принтера

Фірма- виробник

Тип

Швидкість друку

Формат паперу

Кольоро-вість

Роздільна здатність, точок/дюйм

Маса, кг

Ємність пам’яті буфера друку

Laser Jet 4MP

Hewlett-Packard

Л

4 ст/хв

А4

М

600х600

9

6-22 Мбайт

Laser Jet 4P

Л

4 ст/хв

А4

М

600х600

9

2-26 Мбайт

DeskJet 550C

ТС

3-0,25 ст/хв

А4

К

300х300

6,5

128 Кбайт

DeskJet 1200/PS

ТС

7-0,25 ст/хв

А4

К

600х300

13,4

2-26 Мбайт

LX – 100

      Epson

І 9

   180 ст/с

А4

М

240х216

5,9

3 Кбайт

LQ – 100

І 24

200 ст/с

А4

М

360х360

4,5

11 Кбайт

Stylus – 1000

ПС

2,5 ст/хв

А3

М

360х360

8,6

128 Кбайт

Stylus Color 800

ПС

6-2,5 ст/хв

А4

К

1440х720

6,5

32 Кбайт

Mannesmann Tally 360

Mannesmann Tally

І 24

700 ст/с

А3

М

360х360

20

128 Кбайт

BJC – 800

Canon

ПС

0,7 ст/хв

А3, А4

К

360х360

10

7 Кбайт

LBP – 8IV

Л

8 ст/хв

А4

К

600х600

17

10 Мбайт


Табл. 1.8 Технічні дані деяких модемів

Модель модема

Фірма – виробник

Тип (модем –М, факс модем – ФМ)

Стандарт (протокол)

Швидкість приймання та передачі даних, біт/с

3260 Fast

Motorola

M

v.34

24000

3220 Plus

Codex

M

v.32bis

14400

Courier Dual Standard

U.S.Robotics

M

v.34

16800

Sportster

ФМ

v.32bis

14400

U – 1496

Zyxel

ФМ

v.34

16800

U – 1496 Plus

(E, B, R)

ФМ

v.34

19200

Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити у ПК чорно-біле або кольорове півтонове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію.

        Існує багато моделей сканерів, які відрізняються методом оптичного «промацування» зображення, допустимим розміром оригіналу, якістю оптичної системи. За способом організації переміщення зчитуючого вузла відносно оригіналу сканери поділяються на планшетні, барабанні та ручні.

       В планшетних сканерах оригінал укладають на скло, під яким рухається оптико-електронний зчитувальний пристрій.

      У барабанних сканерах оригінал через вхідну щілину втягується барабаном у транспортний тракт і пропускається повз нерухомий зчитувальний пристрій. Барабанний сканер не дозволяє сканувати книжки, переплетені брошури.

       Ручний сканер необхідно плавно переміщувати вручну по поверхні оригіналу.

Сканер, як і фотокопіювальний пристрій, освітлює оригінал, а його світлочутливий датчик із певною частотою вимірює інтенсивність відбитого оригіналом світла. У процесі сканування пристрій перетворює інтенсивність світла на двійковий код, який передається у пам’ять комп’ютера. Якщо сканер при кожній вибірці регіструє один біт інформації, то він розрізняє або чорний, або білий колір. В залежності від кількості бітів, що відповідають одній вибірці, сканер може розрізняти більшу або меншу кількість відтінків від чорного до білого. Наприклад, восьми бітові сканери забезпечують регістрацію 256 рівнів сірого.

      Існує три види сканування для отримання чорно – білих зображень: сканування штрихового рисунка (регіструються тільки чорні та білі кольори), сканування півтонового зображення (проміжні відтінки сірого імітуються угрупованням точок чорного кольору з різною щільністю. Отримане зображення називається змазаним півтоновим), сканування зображення з використанням шкали яскравості (сірої шкали) – кожен елемент зображення описується певною групою бітів, які кодують конкретний відтінок сірого. Півтоновий растр накладається на зображення з великою кількістю градацій яскравості в момент виведення зображення на друк. Людське око не може розрізнити більш 256 відтінків сірого, тому при забезпеченні такого рівня зображення виглядає цілком природно.

ARTEC VIEWSTATION AS6E

Табл. 1.9  Планшетний TWAIN-сумісний сканер

Максимальний розмір оригіналу

216х297 мм

Оптична роздільна здатність

300 точок/дюйм

Інтерполяційна роздільна здатність

4800х4800 точок/дюйм

Глибина кольору

16,7 млн (24 біт)

Кількість рівнів сірого

256 (8біт)

Інтерфейс

LPT

ARTEC VIEWSTATION AT12 SCSI

Табл. 1.10  Планшетний TWAIN-сумісний сканер

Максимальний розмір оригіналу

216х297 мм

Оптична роздільна здатність

600х1200 точок/дюйм

Інтерполяційна роздільна здатність

4800х4800 точок/дюйм

Глибина кольору

16,7 млн (24 біт)

Кількість рівнів сірого

256 (8біт)

Інтерфейс

SCSI

ARTEC VIEWSCAN A2000D

Табл. 1.11   Ручний  TWAIN-сумісний сканер

Інтерполяційна роздільна здатність

До 800 точок/дюйм

Глибина кольору

16,7 млн (24 біт)

Кількість рівнів сірого

256 (8біт)

Інтерфейс

SCSI

BOEDER COMPACT COLOUR 1200 (65137)

Табл. 1.12   Планшетний TWAIN-сумісний сканер

Максимальний розмір оригіналу

216х297 мм

Оптична роздільна здатність

300х600 точок/дюйм

Інтерполяційна роздільна здатність

1200х1200 точок/дюйм

Глибина кольору

16,7 млн (24 біт)

Кількість рівнів сірого

256 (8біт)

Інтерфейс

LPT

Кольорове сканування – це сканування у «сірому» режимі із різними фільтрами (червоним, синім, зеленим). Зображення, яке утворюється внаслідок сканування 256 відтінків по кожному компоненту, дають в сумі 16,7 млн можливих комбінацій кольорів (24  - бітне зображення). У 24 – бітному зображенні не  відбувається точне представлення всіх відтінків, оскільки при подальшому коректуванні гами кольорів, яскравості або контрастності розмір палітри значно зменшується. Це зумовило появу моделей сканерів із глибиною кольору 30 і навіть 36 біт. При неминучій втраті даних запасні біти дають можливість отримати природне 24 – бітне зображення. Звичайна розрізняльна здатність сканера складає 300  -720 точок на дюйм. Більша їх кількість (більше 1000) відображує інтерполяційну розрізняльну здатність, яка досягається апаратно – програмними засобоми із використанням математичної обробки параметрів розташованих поряд точок зображення. Якість відсканованого матеріалу залежить від оптичної розрізняльної здатності сканера, але не тільки. Результат роботи сканера (система «сканер – дешифратор») залежить від якості оригіналу (чіткість символів, стабільність їх розмірів у рядку, насиченості кольору).

      Джерела безперебійного живлення (UPS) – призначені захищати обчислювальні пристрої, зокрема ПК, від перебоїв електропостачання. До складу UPS входить акумулятор, який зберігає заряд, якого достатньо для живлення ПК, на протязі деякого часу, в момент вимкнення електромережі.

Джерела безперебійного живлення випускають на різні потужності (від 250 Вт), з різною тривалістю автономного живлення ( від декількох хвилин до декількох годин) і з різною мірою автоматизації.

Вибір конфігурації ПК

Вивести аналітичну залежність між процесами обробки даних та технічними характеристиками ПК ще нікому не вдалося. В реальному житті передусім необхідно прагнути до якомога більшої відповідності між споживчими потребами та характеристиками ПК.

Обираючи тип процесора (може бути і тип ПК) потрібно мати на увазі, що з часом буде складно перейти до більш потужної конфігурації: заміна процесора потребує заміни дорогого елемента – системної плати.

Потрібно подумати і про економічну доцільність модернізації, оскільки сукупна ціна вибулих, застарілих комплектуючих, як правило, невисока. Деякі фірми займаються апгрейдом (upgrade  - модернізація) комп’ютерів і можуть задовольнити будь-яке замовлення користувача, включаючи старі комплектуючі і вартість послуг. Але послуги таких фірм достатньо дорогі. Інші види комплектуючих потребують розкриття системного блоку, розбирання деяких його пристроїв, використання спеціального інструмента, знання апаратної частини ПК.

При виборі варіанта купівлі або модернізації ПК потрібно враховувати, що ціни на ПК швидко падають. Тому купівля невигідного на певний момент часу комплекту з підвищеними характеристиками може стати вигідною і обґрунтованою пізніше.  

Питання для самоперевірки

     1. Яке призначення принтера?

  1.  Яким чином формується зображення на екрані під час друку на струминному принтері?
  2.  Яким чином формується зображення на екрані під час друку на лазерному принтері?
  3.  Яке призначення модемів?
  4.   Які основні принципи роботи модемів?
  5.  Яке призначення сканерів?
  6.  Які основні принципи роботи планшетних сканерів?
  7.  Які основні принципи роботи барабанних сканерів?
  8.  Які відмінності сканування в режимах штрихового рисунка, полу тонового зображення, з використанням шкали яскравості?
  9.  Які принципи кольорового сканування?
  10.  Яке призначення джерел безперебійного живлення?

2. Операційна система windows xp. основні поняття на принципи роботи у системі.

2.1 Історія Windows

Перша система Windows з’явилася на світ у 1986 році та являла собою сукупність програм, що розширювали можливості існуючих на той час операційних систем задля більшої зручності у роботі. Через декілька років вийшла друга версія, але особливої популярності вона не отримала. Однак у 1990 році вийшла нова версія – Windows 3.0, яка почала використовуватися на багатьох персональних комуютерах. Популярність нової версії Windows обумовлювало декілька причин. Графічний інтерфейс дозволяв працювати з обєктами вашого компютера не за допомогою команд, а за допомогою наочних та зрозумілих дій зі значками, що позначали ці обєкти. Можливість одночасної роботи з декількома програмами суттєво підвищила зручність на ефективність роботи. Крім того, зручність та легкість написання програм для Windows сприяли появі значної кількості програм, що працювали під керуванням операційної системи Windows 3.0. Також набагато краще було організовано роботу з різноманітним компютерним обладнанням, що також визначило популярність системи. Зміни у наступних версіях Windows були спрямовані на підвищення надійності системи, а також на підтримку засобів мультімедіа (версія 3.1) та роботу у комп’ютерних мережах (версія 3.11) .

Рис. 2.1. Інтерфейс операційної системи Windows 3.11

Паралельно з розробкою Windows компанія Microsoft у 1988 році почала роботу над новою операційною системою, якій було дано назву Windows NT. Однією  з головних вимог до нової системи було істотне підвищення надійності та ефективної підтримки роботи у мережі. При тому інтерфейс мав не відрізнятися від інтерфейсу Windows 3.0. Цікаво, що найбільш розповсюдженою версією Windows NT  виявилась третя версія. У 1992 році з’явилася версія Windows NT 3.0, а у 1994 році – Windows NT 3.5.  

Процес розвитку операційних систем продовжується, та у 1995 році зявилася система Windows 95, яка являла собою новий етап у історії Windows. Порівняно із Windows 3.1 істотно змінився інтерфейс та зросла швидкість роботи програм у системі. Однією з нових можливостей Windows 95 була можливість автоматичної настройки додаткового обладнання компютера за відсутності конфліктів з обладнанням, що було встановлено раніше. Наступною суттєвою особливістю системи була можливість роботи в мережі Інтернет без використання додаткових програмних засобів.    

Інтерфейс Windows 95 являв собою основу для усіх операційних систем родини Windows, та у 1996 році з’являється допрацьована версія Windows NT 4.0, як мала саме такий інтерфейс, як й Windows 95. Продовженням розвитку Windows 95 була операційна система, що зявилася у 1998 році. Усе, окрім збереженого інтерфейсу, було суттєво змінено, найбільші зміни торкалися внутрішньої структури системи. Багато уваги було приділено роботі з Інтернет, а також підтримці сучасних протоколів передачі інформації – стандартів, що забезпечують обмін інформацією між різним обладнанням. Окрім того, відмінністю Windows 98 від її попередників була можливість роботи з використанням декількох моніторів одночасно.   

Наступним етапом у розвитку Windows була поява Windows 2000 та Windows Me (Millennium Edition – редакція тисячоліття). Система Windows 2000 була розроблена на основі  Windows NT та наслідувала від неї  високу надійність та захист інформації від стороннього втручання. Операційна система Windows Me являла собою наступницю Windows 98, але отримала багато нових можливостей.

Перш за все, це покращена робота з засобами мультімедіа, можливість записувати не тільки аудіо, а й відеоінформацію, потужні засоби відновлення інформації після збоїв на багато іншого. Поступово різниця між різними системами Windows зникає, та наступна система Windows ХР призначена для заміни як Windows 2000, так й Windows Me. Версія Windows XP є найбільш розповсюдженою та об’єднує в собі переваги операційних систем попереднього покоління, які знані та шановані користувачами, а також надійність на багатофункціональність Windows 2000.     

Операційну систему Microsoft Windows XP  створена на основі технології NT   є безпосередньою наступницею системи Windows 2000. Разом з тим усі найкращі нововведення, що були додані у Windows Me, можна знайти й у Windows XP. Зі збереженням високих показників надійності , безпеки та швидкодії, система стала більш простою для освоєння, у ній з’явилося безліч засобів, призначених для індивідуальних користувачів, що частіше за все працюють вдома.

В цій новій версії особлива увага приділяється роботі з малюнками, аудіо та відео. Версія Microsoft Windows XP Professional призначена, як це зрозуміло з назви, для професіоналів. Ця версія найбільш часто використовується в установах. Але якщо ви вдома виконуєте складні роботи зі створення та редагування зображень, моделювання та конструювання, чи будь-які інші складні роботи, то  версія також задовольнить вас на домашньому комп’ютері. Версія Microsoft Windows XP Server призначена  для встановлення на серверу – потужному комп’ютері, що забезпечує роботу багатьох користувачів в комп’ютерній мережі.

У версії Windows XP суттєво змінився зовнішній вигляд системи. Разом з тим реалізована можливість використовувати також й старий інтерфейс, якщо ви до нього звикли. Особливо варто відмітити роботу програм у режимі  сумісності з попередніми версіями Windows. Ви  маєте можливість працювати з програмою, яку було написано для Windows 95 та яка не працює в Windows 2000. Усі версії Windows XP мають безліч нововведень. Підтримується значно більше різноманітних пристроїв, система  дозволяє легко та зручно обробляти відеофільми, фотографії, зображення та музику. Тепер за допомогою Windows XP будь-хто може налаштувати домашню мережу у складі двох-трьох комп’ютерів, забезпечуючи сумісне використання файлів, папок, принтера, факсу та доступу в Інтернет.

При роботі з Windows XP для запису інформації на компакт-диски чи зовнішні носії вам не потрібно встановлювати додаткові програми. Записувати можна безпосередньо з провідника Windows. До речі, провідник досить суттєво змінився. Окрім підтримки стиснутих папок , особливих папок для зберігання зображень, музики та відео, було додано панель з командами, склад яких змінюється в залежності від команд, яки вами виконуються.

Цікавим компонентом системи є редактор відеофільмів. Тепер ви маєте можливість  виконати професійний нелінійний монтаж власних записів. Значно легше тепер можна працювати зі сканерами та цифровими фотоапаратами. Вам не потрібна ніяка програма, щоб увести фотографію в комп’ютер, трохи перетворити її та роздрукувати на принтері. Універсальний програвач аудіо та відео тепер підтримує більше форматів та дозволяє змінити свій зовнішній вигляд. Також ви маєте можливість самостійно створювати звукові файли у популярному форматі mp3. Цей  універсальний програвач відтворить для вас зміст DVD-дисків, що дозволить насолодитися найвищою якістю зображення та звуку під час перегляду сучасних фільмів. Для розваг в Windows XP додано декілька нових ігор, частина з яких дозволяє вам грати через Інтернет.

Суттєво покращено й систему захисту. Відтепер, при випадковому видаленні важливих системних файлів, вони будуть автоматично відновлені. В наяві є можливість також відновити систему до попереднього стану, після встановлення нових програм та обладнання. Покращена підтримка технології Plug & Play дозволяє приєднати до комп’ютера багато з сучасних побутових пристроїв.

Подальший розвиток  отримали й засоби роботи з Інтернет. Істотно перероблено додаткову систему, покращено систему безпеки. Багаточисельні зміни торкнулися засобів адміністрування та управління роботою користувачів у локальній комп’ютерній мережі.

В системі в наявності також безліч інших новацій, але спочатку рекомендуємо вам ознайомитися з початковими поняттями, що використовуються у Windows XP.

2.2 Файлова система та структура.

Інформація у комп’ютері зберігається в пам’яті чи на різноманітних носіях, таких як жорсткі диски, компакт-диски, зовнішні HDD USB жорсткі диски, накопичувачі, фотобанки, цифрові фотоальбоми та інші. Коли живлення компютери вимикається, то уся та інформація, що зберігалася у памяті, зникає, а та, що зберігалася на носіях - ні. Для впевненої роботи за компютером слід знати основні принципи збереження інформації на внутрішніх та зовнішніх носіях.

Уся інформація, що призначена задля довгострокового використання, зберігається в файлах. Файл являє собою послідовність байтів, які об’єднуються за деякою ознакою та ця сукупність має власне ім’я. Система збереження файлів та роботи з ними має назву файлова система. Для зручності файли зберігаються у різних папках, що розташовані на дисках. В компютері може бути декілька дисків. Будь-який жорсткий диск, компакт-диск, цифровий відеодиск чи мережевий диск частіш за все називають саме диском, бо принципи збереження файлів на них ідентичні. Кожному диску ставиться у відповідність одна з літер латиниці від A до Z, але існують деякі стандарти позначення. Наприклад, літерами А та B позначаються гнучкі диски (у теперішній час ці  типи носіїв майже не використовуються, але за традицією перші дві літери латиниці резервуються саме під ці носії), літерою С позначається головний диск вашого комп’ютера, що міститиме систему Windows. Літера D та наступні використовуються для логічних дисків та інших. Після літери, що позначає диск, ставлять символ „:”, щоб показати, що ця літера позначає саме диск (наприклад, С: чи К:). Окрім літери, кожен диск має власне автентичне ім’я, яке теж називають міткою. Частіш за все при посиланні на диск використовують мітку на літеру-позначення диска. Наприклад, підпис Main (С:) означає, що головний диск С вашого компютера має мітку Main.

На кожному диску можна зберігати багато різних файлів, кількість залежить від розміру диска та файлів. Кожен файл може бути розташований чи безпосередньо на диску, чи у деякий папці, яка, в свою чергу, теж може бути розташована на диску чи у іншій папці. .

Той факт, що файли можуть бути розташовані у різних папках, дозволяє нам створити декілька файлів з однаковими назвами, але у різних папках. Структура зберігання інформації на диску, при якій папки можуть бути розташовані в інших, має назву ієрархічної чи деревоподібної. Насправді, така структура схожа на дерево, на котрому кожне листя являє собою файл, а гілка - папку. Листя може зростати як з гілки, так й безпосередньо зі стовбура. Також може бути, що від гілки відходить ще одна гілка, а вже на ній росте листя. Для того, щоб однозначно визначити конкретний файл, потрібно задати його назву та місце розташування, тобто назву диска та вкладених папок, у котрих цей файл міститься. Така структура  визначення положення файла має назву повне імя файла чи шлях до файла.

Якщо ми вказуємо шлях до файла, то імена папок відокремлюються одне від одного та від імені диска за допомогою символу оберненої нахиленої риски “\”, наприклад, С:\Мої документы\Мої рисунки\Осінь.bmp. Такий запис означає, що файл з ім’ям Осінь.bmp розташовано у папці Мої рисунки. Ця папка міститься у папці Мої документи, що розташована на диску С:

Зверніть увагу, що в розглянутому прикладі імя файла містить у собі символ крапки та неначе складається з двох частин: до крапки та після неї. Та частина імені, яку розташовано після крапки, має назву розширення та використовується задля визначення типа інформації, що зберігається в файлі. Наприклад, розширення .txt позначає текстовий документ, .wav  –  файл, що містить звуки, а розширення .bmp – зображення. В Windows XP багато з розширень файлів не відтворюються на екрані, тому, скоріш за все, на моніторі назва цього файла буде мати вигляд лише Осінь, але Windows буде визначати файл як файл зображення.

Важным понятием в Windows XP является понятие ярлыка. На любой объект Windows можно сослаться из другого места - такая ссылка и называется ярлыком. Например, в какой-то папке расположена часто использующаяся программа. Для быстрого доступа к этой программе из разных мест можно поместить в эти места ярлыки, содержащие адрес реального местонахождения файла, запускающего выполнение программы.

Важливим поняттям в Windows XP є поняття ярлика. На будь-який обєкт Windows можна зробити посилання з іншого місця – таке посилання має назву ярлик. Наприклад, в деякій папці розташовано програму, яка доволі часто використовується. Для швидкого доступу до неї з різних місць можна розташувати в цих місцях ярлики, що містять адрес реального

місцезнаходження файла, який запускає виконання програми.

Не потрібно копіювати програми та дані в різні папки, достатньо лише розмістити ярлики, що посилаються на потрібний файл, у деяких місцях. Усі такі ярлики будуть вказувати на оригінальний файл. Видалення на пересування ярлика не впливає на розташування оригінального файла, тому використання ярликів може забезпечити додатковий захист.

Запитання для контролю.

Які дії можна виконати за допомогою миші та які функції вони виконують?

На які групи поділяються клавіші на клавіатурі?

Як за допомогою клавіатури визвати на екран системну довідку, закрити вікно, відкрити меню Пуск, переключити російську чи англійську розкладки клавіатури?

Як змінити розміри вікна?

Як максимізувати вікно?

Як згорнути вікно?

Як зробити вікно активним?

Як перейти від однієї  програми, що виконується, до іншої?

Як завершити роботу програми?

Що таке ярлик та чим він відрізняється від файла?

2.3 Основні принципи роботи з системою

Для спілкування з користувачем в Windows XP використовується графічний інтерфейс, який відображує інформацію на екрані у вигляді різноманітних малюнків. Багато з функцій системи пов’язано з невеликими малюнками, що мають назву піктограм.

В Windows XP широке розповсюдження отримало поняття обєкта. Обєкти – це файли та папки, а також деякі фізичні пристрої, наприклад, диски та принтери. На екрані монітора усі об’єкти мають вигляд піктограм.

Для того, щоб керувати системою, немає потреби вводити з клавіатури складні та довгі команди. Керування здійснюється за допомогою різних операцій над піктограмами, для чого використовується компютерна миша чи клавіатура. Коли ви відокремлюєте, переміщуєте чи виконуєте інші операції з піктограмами, ви насправді видаєте команди операційній системі, котра виконує деякі операції з об’єктами, що пов’язані з цими піктограмами.

Однак не всі операції, які потрібно, можуть бути зроблено за допомогою піктограм. Інколи легше лише вказати на необхідну дію, обрав її зі списку. При цьому нам також не буде потрібно вводити команди. Система запропонує декілька варіантів роботи, а ви вкажете  саме на той варіант, який потребуєте. Списки дій, що можливо виконати, мають назву меню, а робота з меню навіть більш поширена ніж робота з піктограмами.

Слово windows перекладається з англійської як вікна. Вікно являє собою відокремлену область на екрані, що повязана з деякою програмою. Після запуску операційної системи Windows XP увесь екран монітора займає особливий малюнок, що має назву Робочий стіл чи, по-англійські, Desktop. Усі вікна розташовуються на робочому столі та їх можна пересувати, збільшувати в розмірах чи видаляти (закривати). Вікна можуть частково чи повністю перекривати одне одного. Робочий стіл дозволяє запускати програми, налаштовувати систему та виконувати інші дії. Розміри та кількість малюнків та надписів на робочому столі можуть значно відрізнятися в залежності від особливостей налаштування даної копії операційної системи на  вашому комп’ютері.

Однак у будь-якому випадку в нижній частині робочого стола розташовано полосу, що має назву Панель задач (Taskbar). Головне призначення Панелі задач – відображення програм, що запущено, у вигляді кнопок та піктограм, а також більш швидке перемикання між ними. Окрім того за допомогою панелі задач можна запускати деякі додаткові програми.  

Рис. 2.3. Панель задач з кнопками программ

У лівій частині панелі задач знаходиться рамка, у внутрішній частині якої  написане слово Пуск(Start). В системі Windows такі рамки з текстом та малюнками називаються кнопками, тому надалі будемо казати, що на панелі задач розташована кнопка Пуск (Start). Призначення цієї кнопки – запуск програм та налаштування компютера. Можна навіть сказати, що будь-яка робота в Windows починається з натискання цієї кнопки. Меню „Пуск” – другий за важливістю (після Панелі керування) засіб керування будь-якою версією Windows. Якщо Панель керування займається внутрішніми ресурсами Windows, то кнопка „Пуск” несе відповідальність за усі встановлені в системі програми. Розглянемо зміст меню Пуск.

Рис. 2.3. Робочий стіл Windows XP

Кнопка Інтернет запускає оглядач Internet Explorer – програму, що дозволяє переглядати зміст веб-сторінок. Поряд з  IE існує ще велика кількість програм - оглядачів (Opera, Firefox Mozilla, Safari), які ніяк не поступаються за якістю роботи IE, однак Internet Explorer є програмним  продуктом компанії Microsoft, тому  він присутній в меню. Однак після призначення іншої програми-оглядача „броузером за умовчанням” зміниться також й цей пункт меню.

Рис. 2.5. Зовнішній вигляд меню Пуск. Для елемента Мережеве Оточення надано його контекстне меню.

Електронна пошта призначена для перегляду листів, отриманих за допомогою інтернте-пошти (так званий e-mail)

Далі йде перелік програм, що використовувалися частіше за інші. Створення такого переліку  мало на меті спростити доступ до програм та служб, які частіше за всіх запускалися на даному компютері. Однак насправді цей перелік вельми далекий від того, що бажає бачити в ньому користувач, тому легше лише виносити ярлики до програм, які часто використовуються, на робочий стіл, та таким чином полегшити собі користувацьке життя.

Розглянемо тепер меню Всі програми. До нього ви будете звертатися частіш за інші меню, бо звідси можна здійснювати доступ до усіх встановлених  в Windows програм.

Основна папка – Програми (Programs)  містить в собі безліч програмних груп, тобто  підпапок з ярликами, кожна з яких відповідає визначеній програмі. На початку переліку знаходиться декілька додаткових можливостей для користувача Windows XP. Найбільш важливою серед них є Windows Updateбезкоштовне оновлення системи та деяких програм безпосередньо від виробника. Однак при використанні цієї можливості треба бути обережним – у деяких випадках некоректне встановлення системи та подальше оновлення може спричинити блокування роботи системи чи навіть перехід системи до неробочого стану.

Усі базові програми Windows, - тобто ті програми, що встановлюються разом із самою операційною системою, - ви знайдете у папці „Стандартні (Accessories)”. Тут ви побачите простий текстовий редактор Word Pad, графічний редактор Paint, віртуальний калькулятор, режим роботи з командним рядком  та багато чого іншого.

В групі Службові (System Tools) знаходяться програми для обслуговування жорстокого диска комп’ютера – Перевірка диску (Scandisk), Очищення диску (Disk CleanUp), дефрагментація диска (Disk Defragmenter), Майстер обслуговування (Optimization Wizard), меню Інформація про систему (System Information).

Група „Розваги” (Entertainment) об’єднує програми для роботи зі звуком та відео. В Windows XP їх декілька – Універсальний програвач та Програвач компакт-дисків.

Група „Мережа” (Communications) містить в собі програми для з’єднання комп’ютера з іншими ПК за допомогою телефонної лінії, домашньої локальної мережі чи мережі Інтернет.

Група „Ігри” (Games) не потребує додаткових коментарів. Для відпочинку вам пропонується розкласти декілька пасьянсів, перевірити, чи насправді „Сапер” помиляється лише один раз, чи поганяти кулі у „Пінбол”. Також є можливість перевірити ваш рівень інтелекту та виграти в інтернет-шашки чи нарди в суперника з мережі Інтернет.

У папці Автозавантаження (Startup) знаходяться ярлики до тих програм, що завантажуються безпосередньо після старту Windows XP. Наприклад, деякі користувачі додають до цієї папки ярлик від текстового редактора – у цьому випадку він буде розгортати власне вікно одразу ж після включення комп’ютера та завантаження операційної системи.

Також крім вище перелічених груп у меню Пуск знаходяться папки з ярликами до всіх програм, що встановлені на вашому компютері. Тому якщо на робочому столі ви не бачите ярлика для потрібної вам програми – відкривайте меню Програми – він заховався від вас саме там.

Розглянемо ще декілька груп, що знаходяться у меню Програми.

Мої документи, Мої рисунки, Моя музика дозволяють отримати швидкий доступ до змісту однойменних папок в комп’ютері (інакше ви маєте пройти весь шлях C:\Documents and Settings\User\...\Мої документи\Моя музика безпосередньо з клавіатури).

Нещодавні документи містять ярлики на зображення чи документи, які було нещодавно відкрито на цьому компютері.

Мій компютер містить в собі ярлики на усі локальні диски, зовнішні та приєднані до цього компютера прилади. Дійсно, якщо в вас відразу ж 5 дисководів та 21 локальний диск - навіщо переносити на робочий стіл усі ці ярлики? Лишень один клік по піктограмі Мій компютер дозволить вам добратися до будь-якого з них.

Мережеве оточення відкриває доступ до програм та документів, що знаходяться на всіх компютерах, підєднаних до локальної мережі. Звичайно, якщо вам це дозволено.

Панель керування – найважливіший елемент меню Пуск. Основні налаштування Windows згруповані в спеціальній папці, яка має назву Панель керування (Control Panel). Для того, щоб відкрити цю папку, слід обрати однойменну команду в головному меню Windows. Панель керування може відображатися в одному з двох різних режимів. Перший режим, що використовується за умовчанням, групує значки різних налаштувань. При цьому зовнішній вигляд панелі керування схожий на Web-сторінку. Під час переходу за посиланнями, ви обираєте групу налаштувань та знаходите потрібну програму 

Другий режим, який має назву класичного, відображує усі піктограми  разом, не відокремлюючи окремі групи. У цьому режимі панель керування не  відрізняється  від звичайної папки. Режим відображення панелі у вигляді Web-сторінки є більш зручним, але деякі користувачі вважають за краще користуватися саме класичним режимом. Для того щоб перейти з одного режиму до іншого потрібно використати посилання у лівій частині вікна панелі керування, на панелі задач.  

Рис. 2.6. Панель керування Windows XP (класичний вигляд)

Тепер розглянемо основні групи панелі керування. При цьому зверніть увагу, що у Windows XP за допомогою панелі керування легко можна запускати  різні програми, які раніш запускалися  лише з головного меню Windows, та ще й за домопоги громіздкої та складної послідовності системних команд.

Якщо панель керування відображується у класичному вигляді, оберіть задачу Перейти до категорій (Switch in category view). Розглянемо  деякі з наведених категорій.

Оформлення та теми (Appearance and Themes). В даній групі ви обираєте варіант оформлення робочого столу, що має назву тема. Також можна обрати фоновий малюнок, заставку та змінити розмір зображення на екрані монітора.

Зв’язок та з’єднання з Інтернет (Network and Internet Connections) задля того, щоб відобразити список налаштувань в даній групі. Ця папка створена для налаштування мережевих можливостей Windows XP. Налаштування з’єднання з Інтернет, створення та налаштування домашньої мережі, з’єднання декількох мереж – ось далеко не повний перелік задач, що можуть бути розв’язані за допомогою елементів даної папки.

Звуки, мова та аудіоприлади (Sounds, Speech and Audio Devices) відображає перелік налаштувань в даній групі, які призначені для налаштування звукових можливостей вашого комп’ютера.

Продуктивність та обслуговування (Performance and Maintenance). Налаштування даної групи дозволяють підвищити загальну ефективність роботи комп’ютера. Ви маєте можливість звільнити місце на диску від непотрібних файлів, створити резервну копію важливих даних, підвищити швидкість запуску програм. З даної папки ви можете також запустити програму відновлення системи, яка допоможе вам скасувати небажані зміни в налаштуваннях Windows, що порушують її коректну роботу.

Принтери та інше обладнання (Printers and other devices). В даній папці ви можете налаштовувати параметри більшості обладнань, приєднаних до комп’ютера. До таких відносять мишу, клавіатуру, принтери, модеми, сканери та інше Для налаштування обраного обладнання чи групи пристроїв слід обрати відповідне посилання чи двічі натиснути потрібну піктограму.

Дата, час, мова та регіональні налаштування (Date, Time, Language and regional settings). У цій групі ви можете налаштувати деякі параметри, що повязані з особливостями мови та країни, де ви мешкаєте. Наприклад, ви маєте можливість встановити формат чисел та дат, обрати потрібну грошову одиницю. Також ви встановлюєте поточну дату та час. Окрім того, у вас є можливість використовувати декілька мов під час роботи, наприклад, українську, англійську, російську та башкирську. Саме тут ви обираєте додаткові мови, а також встановлюєте засіб перемикання між мовами.

Облікові записи користувачів (User Accounts). Windows XP дозволяє працювати на одному комп’ютері декільком користувачам, кожен з яких буде мати власні налаштування та зовнішній вигляд робочого столу. Можна швидко перемикатися між різними користувачами. В даній групі ви можете додати нового користувача, а також змінити налаштування тих користувачів, що вже існують.

Спеціальні можливості (Accessibility Options). За їх допомогою Windows налаштовується для людей із порушеннями зору, слуху чи рухливості рук. Ви можете обрати великий розмір літер у надписах, високу контрастність зображень, звукові ефекти, а також налаштувати інтерактивну клавіатуру.

Робота з налаштування системи Windows XP за допомогою панелі керування є досить зручною. Усі схожі налаштування зосереджено в одному місці, там же є посилання на повязані за сенсом налаштування з різних груп. Вибір потрібних налаштувань зводиться до обрання групи та наступного обрання потрібної задачи.

Запитання для контролю.

Що таке робочий стіл?

Як змінити налаштування робочого столу?

Яка структура стандартного вікна Windows XP?

Що таке Панель задач та які її функції?

Яким чином можна сховати Панель задач з робочого столу?

Як викликати системну довідку Windows XP?

Як завершити сеанс роботи у Windows XP?

Як завантажити програму?

Як завантажити документ?

Як викликати системне меню?

Як викликати контекстне меню*

Які групи входять до меню Пуск?

Як за допомогою меню Пуск можна проглянути документи, що недавно відкривалися?

Група Програми. Її призначення та робота з програмами, що недавно було використано.

Для чого потрібна Панель керування? Чим відрізняються категорії зовнішнього вигляду  даної панелі?

 Опишіть вміст панелі керування та  надайте стислий опис її компонент.

Як за допомогою Панелі керування додати нову мову?

Як завантажити Блокнот, Калькулятор?

Як  переналаштувати системну дату та час?

Як визначити системну дату та час?

Як визначити поточну розкладку клавіатури?

Дайте назву головних елементів панелі інструментів.

2.4 Робота з файлами та папками.

Файлом будемо називати визначений обсяг інформації одного типу, що зберігається на деякому фізичному носії та має власне імя та розширення. Розширення файла призначено для однозначної та вичерпної ідентифікації типу файлового об’єкта, воно записується правобіч від імені файла та відокремлюється від нього крапкою.

Папкою в операційній системі Windows XP називають спеціальний файловий об’єкт, що грає роль контейнера для зберігання інших папок і файлів, та відображується на екрані за допомогою спеціального значка, що має вигляд канцелярської папки.

Взагалі усі значки, що знаходяться всередині ікон Windows, мають назву піктограма.

Атрибути файлових об'єктів

Кожен файл або папка в Microsoft Windows XP може мати власний набір атрибутів, що вказують на деякий з можливих методів використання даного файлового об'єкту. У файловій системі FAT/NTFS розрізняють три основні атрибути файлів і папок:

Тільки читання – режим захисту від випадкових змін, редагування чи знищення інформації, яка у файлі зберігається. Якщо для файла чи папки увімкнено режим „Тільки читання”, то запис до нього буде унеможливлено.

Архівний – атрибут файла чи папки, який означає, що даний файловий об’єкт підлягає компресії та його зміст може бути стиснутий за допомогою спеціальних програм. Треба прийняти до уваги, що у випадку зміни даного параметра для групи обєктів атрибут може бути поза доступом у випадку, коли деяка частина файлів з відокремленого масиву має бути заархівована, а лишок - ні.

Прихований – параметр, що вказує на те, що даний файловий обєкт є прихованим та за звичайних  умов в операційній системі Windows XP відображатися не буде. Приховані файли та папки неможливо використовувати, змінювати чи відкривати, якщо їх імя невідоме.

Атрибути, що призначені для кожного з файлових обєктів, позначаються у Windows XP за допомогою спеціальних символів:

R – Тільки читання, H - Прихований, A - Архівний.

Рис. 2.7. Вікно властивостей файла (контекстне меню ►пункт Властивості)

Змінити атрибути файла чи папки можна наступним чином: клацніть по значку файлового обєкта правою клавішею миші та у контекстному меню, що зявилося, оберіть пункт Властивості. У нижній частині вікна властивостей файла чи папки ви побачите перелік призначених для даного файлового обєкта атрибутів. Призначення чи зняття атрибутів файлів чи папок здійснюється методом встановлення чи скидання відповідних позначок.

Створення папок та файлів

Для того щоб створити новий файл чи папку в будь-якій папці на диску вашого компютера потрібно здійснити наступну послідовність дій:

1. Перейдіть до папки, в якій ви бажаєте створити нову папку чи файл. Це може бути й в кореневому розділі вашого диска;

2. Клацніть правою клавішею миші на будь-якому вільному від занчка місцю папки, яку вами було відкрито в головному робочому вікні. Провідника;

3. У вікні, що зявилося, оберіть пункт Створити та вкажіть в ньому тип файлового обєкту, який ви бажаєте створити.

За умовчанням Windows пропонує створити наступні типи файлових об’єктів:

Папка - нова папка

Ярлик - новий ярлик

Портфель - портфель

Рисунок - графічнкий файл

Текстовий документ - текстовий документ

Звук WAV - звуковой файл

Зжата ZIP-папка - папка, зжата за допомогою вбудованого у Windows XP архиватора WinZip.

Рис. 2.8. Меню, яке зявляється при створенні файла безпосередньо за допомогою контекстного меню (контекстне меню вікна ►створити)

Якщо в вашій системі встановлено додаткові програми та програмні комплекси, то в переліку можуть з’явитися також ці програми (в даному випадку – програма для принтера Epson Print CD)

Перейменування файла чи папки в Windows XP можна виконати трьом різними способами:

Перший спосіб

Відокремте мишкою файл чи папку, яку ви бажаєте перейменувати;

Клацніть на цьому обєкті мишою ще раз після нетривалої паузи, таким чином, щоб виділеним виявився лише підпис значка - зовнішній вигляд обєкта перед вводом його нової назви вказано на полях.

Другий спосіб

Виділить кліком миші файл чи папку, яку ви бажаєте перейменувати;

Оберіть в лівому командному меню Провідника  пункт Задачі для файлів чи папок, та далі Перейменувати файл натисканням на кнопку;

Введіть нову назву об’єкта.

Спосіб третій

Клацніть на об’єкті, який ви бажаєте перейменувати, лівою клавішею миші;

У вікні, яке з’явиться, оберіть пункт Перейменувати;

Уведіть нову назву об’єкта.

Нову назву обєкта може бути задано як на латиниці, так й на кирилиці, та вона має містити від 0 до 255 символів.

Переміщення та копіювання папок та файлів

Переміщення того чи іншого файлового об’єкта має на увазі зміну його місцезнаходження на диску вашого комп’ютера, під час якої оригінальний файл копіюється у вказану користувачем папку чи на обраний їм носій, а сам оригінал знищується.

Для того, щоб перенести кудись файл чи папку, потрібно здійснити наступну послідовність дій:

Виділить кліком миші файл чи папку, яку ви бажаєте перенести;

Оберіть пункт Перемістити файл чи папку в командному меню Задачі для файлів та папок програми Провідник, натиснув на відповідну кнопку;

Вкажіть системі, куди слід перенести обраний ним файл чи папку

Для того щоб скопіювати деякий файл чи папку в іншу папку чи на інший диск, потрібно виконати наступну послідовність дій:

Виділить кліком миші файл чи папку, до якої ви бажаєте копіювати

Оберіть пункт Копіювати файл чи папку у командному меню Задачі для файлів та папок програми Провідник, для чого натисніть на відповідну кнопку

Вкажіть системі, куди слід скопіювати обраний файл чи папку

Другий спосіб копіювання файлів та папок  здійснюється шляхом перетягання файлового обєкту за допомогою миші з одночасним утриманням в натиснутому стані клавіші Ctrl:

Клацніть на обєкті, який ви бажаєте перемістити, мишою;

Натисніть та утримуйте клавішу Ctrl;

Перетягуйте обєкт по екрану, „кинувши” його над зображенням папки, до якої необхідно перемістити цей обєкт, та одночасно відпустіть клавішу Ctrl.

Видалення та відновлення папок та файлів

Видалити деякий файл чи папку до Корзини можна одним з трьох способів:

Клацніть на файлі, що належить видалити, мишею та, утримуючи її ліву кнопку, “перетягніть” об’єкт по екрану, “кинувши” його над зображенням Корзини в вікні програми Провідник або на Робочому столі Windows.

Виділить  обєкт, що треб видалити, мишею в вікні Провідника та клацніть мишею на позначку „Видалити файл або папку” в командному меню Задачі для файлів та папок програми Провідник, натисканням на кнопку;   

Клацніть на обєкті, що видаляється, правою кнопкою миші та, в меню, яке зявилося, оберіть пункт „Видалити”. У випадку, якщо ви випадково видалили у Корзину ще потрібний вам в роботі файл чи папку, можна відновити даний обєкт з Корзини у ту папку, звідки він був видалений. Для цього:

Перейдіть до папки Корзина за допомогою кліка мишою на зображення Корзини в робочому вікні Провідника або подвійним кліком на її позначці, розташованій на робочому столі.

Виділіть об’єкт, що підлягає відновленню, кліком мишу та потім клацніть на пункті Відновити об’єкт у командному меню Задачі для Корзини. Відновити усі об’єкти, що зберігаються в корзині, можна кліком мишою на пункті Відновити всі об’єкти.

Надалі  при бажанні ви можете видалити з Корзини всі обєкти, що залишились, якщо клацнете мишою на пункті Очистити Корзину в командному меню Задачі для Корзини.

Операції по переміщенню, копіюванню, видаленню, зміні атрибутів файлових об’єктів можна одночасно проводити з цілою групою папок та файлів.

Створення ярликів.

Ярлики є пусковими елементами програми, або графічними значками програм, які розташовано в інших розділах диску файлових об’єктів, що пов’язані з ними динамічним посиланням. Існують три методи створення ярлика деякої програми, файла або папки:

Клацніть на позначці відповідного файлового обєкту правою кнопкою миші та в контекстному меню, що зявиться, оберіть пункт Створити ярлик;

Перемістить утворений вами ярлик до потрібної папки на диску.

Другий спосіб створення ярликів має на увазі застосування метода перетягування:

Виділить потрібний обєкт кліком миші;

Натисніть та утримуйте у натиснутому стані клавішу Alt;

Перетаскуйте створений ярлик по екрану, „кинувши ” його над зображенням папки, до якої необхідно перемістити цей ярлик, та одночасно відпустить клавішу Alt.

Третій спосіб дозволяє створити ярлик для будь-якого файлового об’єкта через контекстне меню Windows XP:

Перейдіть до папки, в якій ви плануєте створити ярлик деякого обєкта;

Клацніть в будь-якій вільній від позначок точці папки правою кнопкою миші та в контекстному меню, яке з’явиться, оберіть пункт  Створити ►Ярлик;

На екрані зявиться вікно мастера Створення ярлика. Додайте до поля Вкажіть розташування обєкта повний шлях до того файлу, до якого ви  бажаєте утворити ярлик.

Програма «Провідник»

Для керування файловими об’єктами, що зберігаються на локальних та з’ємних носіях, а також задля полегшення навігації по файловій системі комп’ютера, у складі Microsoft Windows XP маємо спеціальна програма – файловий менеджер Провідник. Щоб запустити Провідник, потрібно виконати команди  Пуск►Усі програми►-Стандартні►Провідник або, клацнувши лівою кнопкою миші  на кнопці Пуск, обрати з контекстного меню пункт Провідник. Також можна запустити Провідник, якщо натиснути на панелі інструментів кнопку папка

Рис. 2.9. Окно Program Files. В лівій частині відкрите вікно провідника

Робочий простір програми Провідник поділено на два основних поля:

У лівому відображається вертикальна панель, що надає доступ до різних операцій з файловими обєктами

У правому – склад обраного диска чи папки.

Переміщення між папками та дисками виконується  за допомогою правого кліка мишою на позначці обєкта файлової системи у правому робочому полі.

Програма Провідник надає можливість установити своєрідні „закладки”  в папках, до яких ви частіш за інші звертаєтесь, завдяки чому ви маєте можливість перейти до потрібної папки за допомогою одного кліка мишою, обравши її назву у меню Вибране.

Зверніть увагу, що біля деяких папок в вікні Провідника стоять позначки „+”. Це означає, що усередині даних папок є вкладені підпапки.

Пошук файлів та папок

Рис. 2.10. Приклад вікна Пошук. Критерії пошуку – усі файли за ім’ям, що складається з чотирьох літер, розширення починається з літер ex та складається  з трьох літер. Пошук проводиться на локальному диску D.

Якщо ви зберігаєте на жорсткому диску велику кількість файлів та папок, то ймовірність серед такої купи легко загубити щось дійсно потрібне. Для пошуку файлів та папок на дисках та в каталогах  до програми Провідник Windows XP додано спеціальну утиліту Помічник по пошуку

Викликати на екран вікно локальної пошукової системи Windows Помічник по пошуку можна трьома способами:

Клацнувши на пункт  Пошук в Головному меню Windows

Виділивши кліком миші один з дискових накопичувачів, оберіть пункт Пошук файлів та папок в меню Системні задачі робочого вікна Провідника чи системного вікна Мій компютер.

Клацніть мишею на кнопку Пошук на панелі інструментів Провідника.

Пошук файлів та папок за допомогою програми Помічник по пошуку дуже простий. Спочатку необхідно обрати один з режимів пошуку, після чого ввести до відповідного поля імя шуканого файла чи папки.

Програма Помічник по пошуку підтримує режим пошуку за маскою, тобто з використанням символів ? та *. Наприклад, якщо ви бажаєте знайти файл на ім’я name та довільним розширенням, то маєте можливість ввести до поля пошуку строку name.*, а якщо забажаєте знайти усі файли с розширенням .doc, скористуйтесь запитом *.doc. Фактично символ ? замінює в строчці запиту будь-який єдиний символ, а на його місце підставляється довільне значення. Наприклад, якщо ви введете до поля програми запит file.?x?, то у вікні результатів пошуку будуть відображені файли, що мають вигляд  file.exe чи file.txt.

Запитання для контролю.

Які існують дії з файлами та папками?

Як зберегти документ Блокнот на зовнішній носій?

Як перенести файл з однієї папки до іншої?

Як скопіювати файл з однієї папки до іншої?

Як створити папку, ярлик?

Я видалити файл?

Як відновити видалений файл?

Як перейменувати файл чи папку?

Приклад контрольного завдання за темою Основи роботи в ОС Windows XP

Створіть папку з імям F1.

Відкрийте папку F1 та створіть у ній папку F2.

Запустіть Блокнот та створіть документ з довільним текстом.

Збережіть цей файл як Lab до папки F1.

Створіть копію цього файла  у папці F2

Перейменуйте файл Lab у папціе F2 у файл NewLab

Переместить файл NewLab з папки F2 до папку F1

Видалите файл Lab з папки F1

Видалите папку F1, не додаючи її до корзини.

Відновіть файл Lab. Де ін буде знаходитися після відновлення?

Перенесить папку F1 на зовнішній носій..

3. ВВЕДЕНИЕ В MICROSOFT OFFICE.

Ми починаємо знайомство з найбільш популярним програмним пакетом - Microsoft Office, який працює з Windows. Він включає наступні програми: Word (текстовою редактор), Excel (електронні таблиці); Access (бази даних). Крім того, в пакет входять такі програми як: PowerPoint (творець слайдів), Outlook (записник -ежедневник) - і безліч маленьких корисних програм : ClipArt (галерея картинок), Equation (редактор математичних формул), Word - Art (творець "фігурних" текстів).

Чому ці програми об'єдналися в один пакет? По-перше, можна створити документ, який як єдине ціле містить текст, таблицю, заголовок, малюнок, діаграму.. По-друге, вікна програм мають схожий вигляд, та і основні правила роботи в них схожі. Крім того, перехід з одного застосування в інше можна виконати швидко і просто.

Microsoft Office бывает разных версий. Версия 4.0 работает из 3.11. Версия 7.0 работает из Windows 95. В 1997 г. появилась версия 8.0, более известное название Word 97, в 2000г. появился Word 2000, с появлением операционной системы Windows ХР появился Microsoft Office ХР.

Після установки файли Microsoft Office розташовуються в теку Program Files\Microsoft Office. Тут в теці Office розташовуються запускаючі програми пакету. Ось вони:

Winword.exe - текстовий процесор

Excel.exe - електронні таблиці

Msaccess.exe - редактор бази даних.

Powerpnt.exe - творець слайдів.

Outlook.exe - записник.

У Windows для запуску пакету Microsoft Office зручно використовувати панель Microsoft Office, якщо вона встановлена. Відповідальність за неї несе файл msoffice.exe.

Головне призначення панелі Microsoft Office - зручність роботи з документами. З її допомогою можна створювати нові документи і відкривати старі, не замислюючись, в якій програмі, вони

створюватимуться і редагуватимуться.

Коли Windows відкриває який-небудь файл, він дивиться на його розширення і по ньому визначає яку програму треба запустити. Розглянемо які розширення файлів відповідають, яким програмам пакету.

Розширення

Програма-застосування

doc

Редакторы Слово и WordPad

mdb

База даних Access

ppt

Дизайнер слайдів PowerPoint

xls

Електронна таблиця Excel

3.1 MICROSOFT WORD.

3.1.1 ЗАПУСК І ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПАКЕТОМ

Запуск Microsoft Word. Меню і панелі інструментів Word. Клавіші управління текстом.

3.1.1.1 Введення в Microsoft Word.

Microsoft Word є поширеним і багатовіконним текстовим редактором з достатньо великими можливостями. Далі розглядатиметься Microsoft Word 2000.

Запустити редактор можна декількома способами:

  1.  Натиснути кнопку Microsoft Word  на панелі Microsoft Office.
  2.  Вибрати пункт меню Пуск  Программы Microsoft Word.
  3.  Знайти файл С:\program Files\ Microsoft Office\office\winword.exe і запустити його.
  4.  Запустити потрібний файл з розширенням *.doc.

Після запуску Microsoft Word з'являється вікно нового документа (див. Рис. 3.1.1.1).

Рис.3.1.1.1 Документ Microsoft Word

Як і будь-яке вікно, вікно нового документа має заголовок, меню, панелі інструментів, робочу область, смуги прокрутки (скролінг).

3.1.1.2 Меню і панелі інструментів Word.

Microsoft Word має наступні пункти меню:

  •  Файл - містить команди для роботи з файлами, налаштування параметрів сторінки, налаштування параметрів друку і друк документа.
  •  Правка - містить команди для відміни дій, для копіювання і пошуку інформації.
  •  Видмістить команди налаштування виду вікна.
  •  Вставкамістить команди для вставки об'єктів, номера сторінок, символів, малюнків і т.п.
  •  Форматмістить команди по оформленню фрагментів текстів.
  •  Сервисмістить команди для налаштування  програми.
  •  Таблицымістить команди для створення і оформлення таблиць.
  •  Окномістить команди для дій з вікнами.
  •  Справкамістить довідкову  інформацію про програму і роботу з нею.

Включити або вимкнути яку-небудь панель можна через меню Вид  Панели инструментов, відзначивши символом  необхідну панель. Всі панелі мають якусь кількість кнопок - інструментів. Вид кнопок, їх кількість можна змінити, можна також створити свою нову панель.

Щоб створити свою панель натисніть Вид  Панели инструментов  Настройка. У вікні, що з'явилося, перейти на вкладку Панелі інструментів і натиснути кнопку Створити (див. рис. 3.1.1.2). Потім необхідно дати ім'я нової панелі. Після цього в робочій області з'явиться ваша панель, але поки вона буде без кнопок. Перетягнете нову панель до що вже існує.

Рис. 3.1.1.2 Вікно налаштування панелі інструментів.

Для додавання кнопок в нову панель необхідно у вікні налаштування панелі інструментів перейти на вкладку Команди (див. рис. 3.1.1.3). Вибираєте категорію, а потім команду, яку хочете винести на панель. Методом перетягування переносите команду на нову панель. Можна змінити значок кнопки або перейменувати її. Для цього виділите необхідну кнопку і натисніть на кнопку Змінити виділений об'єкт.

Рис. 3.1.1.3 Налаштування і додавання кнопок

3.1.1.4 Початок роботи з документом.

Для того, щоб створити новий документ необхідно зайти в Файл  Создать або натиснути на кнопку  на панелі інструментів Стандартна. Новий документ носитиме ім'я ДокументN, де N - деяке число

Щоб відкрити існуючий документ необхідно зайти в Файл  Открыть або натиснути на кнопку  на панелі інструментів Стандартна.

Зберегти документ можна в двох режимах: Зберегти  і Зберегти як. У першому випадку документ зберегтися під поточним ім'ям, в другому - можна задати інше ім'я.

Основні клавіші для роботи з текстом:

  •  ←↑→↓ - клавіші управління курсором;
  •  Enterперехід на новий рядок;
  •  Home, Endперемістити курсор в початок і кінець рядка відповідно.
  •  Page Up, Page Downперегортування сторінок вгору і вниз відповідно.
  •  Insertрежим заміщення;
  •  Deleteвидалення символу, що стоїть після курсора;
  •  Shift + буква - друк заголовної букви;
  •  Caps Lockрежим написання заголовних букв;
  •  Tabтабулювання рядка, слова або символу.

Контрольні питання:

  1.  Перерахуєте програми, що входять в склад Microsoft Office.
    1.  Якій програмі відповідає розширення doc?
    2.  Перерахуєте способи запуску Word.
    3.  Який пункт меню відповідає за форматування фрагмента тексту?
    4.  Як створити нову панель інструментів?
    5.  Як додати кнопки на панель інструментів?
    6.  Назвіть основні клавіші для роботи з текстом.

3.1.2. НАЛАШТУВАННЯ ПАРАМЕТРІВ СТОРІНКИ

Режими сторінки. Встановлення масштабу. Попередній проглянь підгонка сторінок. Налаштування параметрів сторінки. Вставка номерів сторінок. Верхній і нижній колонтитули.

3.1.2.1 Завдання режиму сторінки

При роботі з документом користувач залежно від виконуваних дій задає відповідний режим перегляду і редагування. У режимі Звичайний досягається найбільша швидкість введення і редагування тексту документа. Режим Електронний документ орієнтований на зручне читання документа. Режим Розмітка сторінки порівняно з попередніми режимами точніше відображає остаточний зовнішній вигляд сторінок документа, крім того, цей режим обов'язковий при роботі з графічними об'єктами, рамками багатоколоночним тестом. Режим Структура зручний для перегляду і управління структурою документа в цілому.

Для завдання режиму можна використовувати один з наступних способів:

  1.  Встановити курсор миші на одну з перших чотирьох кнопок, розташованих на горизонтальній лінійці прокрутки . Вибрати потрібний режим можна, натиснувши ліву кнопку миші.
  2.  Вибрати в меню Вигляд необхідний режим за допомогою однойменної команди (див. рис. 3.1.2.1).

Рис. 3.1.2.1 Режими сторінки в пункті меню Вигляд.

3.1.2.2 Налаштування масштабу документа

Якщо текст на екрані виглядає дуже дрібно або крупно, то потрібно набудувати масштаб. У меню Вигляд вибрати команду Масштаб. У вікні Масштаб встановити перемикач в потрібний масштаб (див. рис. 3.1.2.2).

Більш зручніше використовувати список, що розкривається, Масштаб на панелі інструментів Стандартна. Якщо бажаного масштабу немає в списку (наприклад, 105%), ввести потрібне значення безпосередньо в список  і натиснути клавішу Enter.

Рис. 3.1.2.2 Діалогове вікно для завдання масштабу

3.1.2.3 Попередній перегляд файлу

Проглядання документа перед друком виконується по команді Попередній перегляд  у меню Файл. Ця команда перемикає текстовий процесор в однойменний режим (див. рис. 3.1.2.3). У цьому режимі можна отримати узагальнене уявлення про остаточний зовнішній вигляд документа і виконати операцію підгонки рядків тесту.

Рис. 3.1.2.3 Вид вікна в режимі попереднього перегляду

Для того, щоб проглянути і підігнати сторінку необхідно виконати наступні дії:

  1.  Перемкнутися  в режим Попередній перегляд.
  2.  Натиснути на панелі інструментів кнопку Декілька сторінок .
  3.  На панелі, що розкрилася, встановити число сторінок документа, що одночасно відображаються ( від 1 до 12).
  4.  Оцінити зовнішній вигляд документа.
  5.  За наявності одной-двух рядків на окремій сторінці натиснути кнопку Підгонка сторінок . В результаті буде виконана підгонка рядків тексту і скорочення числа сторінок документа на одну.
  6.  За допомогою кнопки  повернуться до попереднього режиму перегляду і редагування документа.

3.1.2.4. Друк документа

Щоб надрукувати поточний документ повністю в одному екземплярі, натисніть кнопку Друк  на Стандартній панелі інструментів. Для того, щоб подивитися, як виглядатимуть надруковані сторінки, натисніть кнопку Попередній перегляд.

Якщо необхідно надрукувати не весь документ або декілька копій, то необхідно вибрати команду Друк в меню Файл.

Рис. 3.1.2.4 Вид вікна друку

Вкажіть частину документа, яку потрібно надрукувати, в полі Сторінки (див. рис. 3.1.2.4). При виборі значення Номера необхідно також вказати номери або діапазони сторінок, які потрібно надрукувати. При виборі значення Поточна буде роздрукована сторінка, на якій в даний момент знаходиться курсор.

Якщо потрібно надрукувати декілька копій, то в полі Число копій введіть потрібне число копій.

Якщо необхідно друкувати текст з двох сторін сторінки, то необхідно вибрати в полі Вивести на друк значення Непарні сторінки. Знову закласти ці сторінки в принтер і вибрати значення Парні сторінки.

3.1.2.5. Установка параметрів сторінки

Сторінка складається з робочого поля, де можна друкувати текст і полів. Поля розташовуються зліва, вгорі, внизу і справа. Щоб встановити розмір листа документа і поля необхідно зайти в пункт меню Файл і вибрати команду Параметри сторінки.

Вікно Параметри сторінки складається з декількох вкладок (див. рис. 3.1.2.5). На вкладці Поле встановлюється розміри кожного поля в сантиметрах (від краю листа до краю тексту). Змінюючи параметри сторінки відразу ж можна подивитися на Зразок. Якщо документ після роздруку  брошурують, то встановите прапорець в полі Дзеркальні поля. Тоді ліве і праве поля перетворяться на внутрішнє і зовнішнє.

 

Рис. 3.1.2.5 Вікно Параметри сторінки

На вкладці Розмір паперу можна встановити розмір паперу із списку, його ширину і висоту.

Якщо на вкладці Джерело паперу в його полях встановлено значення «за умовчанням», то при роздруку використовуватимуться налаштування принтера.Можна скористатися командою Нумерація рядків, натиснувши на відповідну кнопку. В результаті з'являється вікно (див. рис. 3.1.2.6), в якому можна задати, з якої сторінки починати нумерацію, з яким кроком нумерувати і де починати нумерацію.

а)    б)

в)

Рис. 3.1.2.6 Вікно Нумерація сторінок

(а - у вікні параметри сторінки, б -через меню вставка, в - Джерело паперу)

Команду Нумерація сторінок можна викликати також і в спрощеному варіанті, скориставшись командою, Номери сторінок в меню Вставка. Також на вкладці Джерело паперу можна скористатися командою Межі.(аналогічна команді Межа і заливка в меню Формат).

3.1.2.6 Додавання колонтитулів

У верхньому і нижньому полях листа часто друкують службову інформацію. Цю інформацію називають верхнім і ніжнем колонтитулом. Так, наприклад, номери сторінок розташовуються або у верхньому або в нижньому колонтитулі.

Щоб перейти в режим роботи з колонтитулом необхідно відкрити меню Вигляд і скористатися командою Колонтитули. Якщо ж в полі колонтитулу вже є яка-небудь інформація, то тоді достатньо двічі клацнути по ньому мишею. В результаті відкриється панель Колонтитули і курсор з'явиться в полі колонтитулу. Текст документа буде недоступний. Щоб перейти в режим роботи з документом, необхідно натиснути кнопку Закрити на панелі.

Рис. 3.1.2.7 Панель Колонтитули

Розглянемо деякі кнопки панелі:

  •  Верхній/ніжній колонтитул,  – перехід від верхнього колонтитулу до ніжнему і на оборот.
  •  Перейти до попереднього, перехід до колонтитулу попередньої сторінки.
  •  Перейти до наступного, перехід до колонтитулу наступної сторінки.
  •  Номер сторінки,  – вставити номер сторінки.
  •  Дата,  – вставити поточну дату.
  •  Час,  – вставити поточний час.
  •  Параметри сторінки,  – відкрити вікно Параметри сторінки.

Контрольні питання:

  1.  Які режими сторінок ви знаєте?
    1.  Як перемкнутися на масштаб, який не вказаний в списку?
    2.  Для чого використовується попередній перегляд?
    3.  Як роздрукувати поточну сторінку?
    4.  Як задати орієнтацію листа?
    5.  Що таке колонтитули і для чого вони використовуються?

3.1.3. НАБІР І РЕДАГУВАННЯ ТЕКСТУ. ШРИФТ.

Установка нових шрифтів. Зміна шрифту тексту. Вставка символу. Декілька способів виділення фрагмента тексту.

Введення тексту виконується в режимі вставки і заміщення. У режимі вставки розташування курсора, що вводяться по місцю, символи автоматично зрушують текст, що знаходиться справа. У режимі заміщення розташування курсора, що вводяться по місцю, текст заміщає символи, що знаходяться праворуч від курсора.

Перемикання між режимами вставки і заміщення виконується за допомогою клавіші Insert. При первинному введенні тексту режими вставки і заміни рівносильні один одному.

Припустимо, що є набраний текст, і ви хочете різноманітити. Для цього знадобляться засоби для роботи з текстом. Одними з таких засобів є шрифт і абзац.

3.1.3.1 Налаштування шрифтів

У стандартному постачанні Windows є обмежена кількість шрифтів. А Word працює з шрифтами, встановленими в Windows. Виникає питання чи можна збільшити число шрифтів. Відповідь на це питання позитивне.

Для установки нових шрифтів необхідно виконати наступні дії:

  1.  Відкрити в панелі управління Windows ярлик Шрифти  (Пуск Настройка).
  2.  Виберіть команду Встановити новий шрифт в меню Файл. В результаті відкриється вікно Додавання шрифтів.
  3.  Виберіть диск і теку, в якій знаходяться нові шрифти (список шрифтів - це спеціальні файли з розширенням ttf).
  4.  Виберіть необхідні шрифти і натисніть Ок. Відбудеться установка шрифту (Windows копіює ttf-файлы в каталог Windows\Fonts і робить зміни в своїх службових файлах).
  5.  Після цього шрифти можна використовувати як в самому Windows, так і в інших застосуваннях.

3.1.3.2 Робота з шрифтами

Зміни параметрів шрифту зібрані в команді Шрифт в пункті меню Формат. Вибравши цю команду, з'явиться вікно Шрифт (див. рис. 3.1.3.1).

Вікно складається з трьох вкладок: Шрифт, Інтервал, Анімація.

На вкладці Шрифт можна вибрати потрібний шрифт, його зображення і розмір, його колір і тип підкреслення, видозміни. Всі внесені зміни відображаються в полі Зразок.

У вкладці Інтервал можна набудувати і змінити інтервал між буквами.

У вкладці Анімація можна вибрати анімацію на ваш текст: червоні мурашки, мерехтіння, миготливий фон, неонова реклама, фейєрверк, чорні мурашки.

Слід пам'ятати, для того, щоб змінити шрифт, необхідно спочатку виділити фрагмент тексту.

За допомогою команди Шрифт можна отримати такі результати:

Диалоговые окна используют только стандартный шрифт Office и не используют другие шрифты.

 

Рис. 3.1.3.1 Вікно Шрифт

Вкладка інтервал дозволяє настроювати наступні параметри:

Масштаб. Розтягує або стискує текст у вертикальному і горизонтальному напрямі у відсотках від поточного розміру тексту. Введіть або виберіть значення у відсотках між числами 1 і 600.

Інтервал. Збільшує або зменшує інтервал між знаками. Введіть або виберіть величину інтервалу в полі на.

Зсув. Піднімає або опускає текст по відношенню до опорної лінії. Введіть або виберіть величину зсуву в полі на.

Кернінг для знаків розміром. Автоматично змінює інтервал між певними поєднаннями знаків так, щоб зображення цілого слова виглядало більш рівномірним. Цей параметр застосовується тільки для шрифтів Truetype і Adobe Type Manager. Щоб використовувати цей параметр, введіть або виберіть найменший розмір шрифту, для якого слід застосувати кернінг, в полі пунктів і більш. Microsoft Word автоматично вибере кернінг для всіх шрифтів вказаного розміру і великих.

3.1.3.3 Вставка символу в документ

При необхідності вставити в документ символ, відсутній на клавіатурі, використовують команду Символ в меню Вставка. В результаті відкриється вікно для вставки символів (див. рис. 3.1.3.2).

 

Рис. 3.1.3.2 Вид діалогового вікна вставки символу

Вікно складається з двох вкладок: символи і спеціальні символи. У вкладці Символи, в полі Шрифт вибирається потрібний шрифт і символ. Можна до будь-якого символу приписати комбінацію клавіш для його виклику. Для цього натисніть кнопку Клавіша і вкажіть в полі Нове поєднання клавіш необхідне поєднання клавіш.

У вкладці Спеціальні символи можна вибрати із списку потрібний спеціальний символ. Наприклад, , ©, ®, ™, §, ¶ і т.п.

3.1.3.4. Виділення фрагмента тексту

Виділення фрагмента документа в звичайному режимі:

  1.  Помістити покажчик в початок або кінець фрагмента, що виділяється.
  2.  Далі виконаєте одну з наступних дій:
  •  натиснути ліву кнопку миші і виділити фрагмент протяганням покажчика миші в потрібному напрямі;
  •  натиснути клавішу {Shift} і,не відпускаючи її, за допомогою клавіш управління курсором розширити виділення фрагмента в потрібному напрямі;
  •  натиснути клавішу {Shift}  і, не відпускаючи її, клацнути мишею в кінці області, що виділяється.

Виділення фрагмента в режимі розширення виділення:

  1.  Помістите покажчик в початок або кінець фрагмента, що виділяється.
    1.  Включити режим покрокового розширення виділення натисненням клавіші {F8} або подвійним клацанням миші в полі ВДЛ рядки стану. При цьому букви поля стають чорними.
    2.  Тепер при послідовних натисненнях клавіші {F8}  відбувається виділення слова, пропозиції, абзацу і документа в цілому.

Щоб зменшити область виділення (у зворотному порядку: документ, розділ, абзац), досить при натиснутій клавіші {Shift}натиснути клавішу {F8}  потрібне число разів.

Контрольні питання:

  1.  Які режими введення тексту ви знаєте? Чим вони відрізняються?
  2.  Як встановити нові шрифти?
  3.  Яку необхідно викликати команду по роботі з шрифтом? Що з її допомогою можна зробити?
  4.  Які дії необхідно виконати, щоб вставити в текст символ, відсутній на клавіатурі?
  5.  Які способи ви знаєте для виділення фрагмента тексту.

3.1.4. НАБІР І РЕДАГУВАННЯ ТЕКСТУ. АБЗАЦ.

Вирівнювання абзаців. Завдання міжрядкового інтервалу і інтервалів перед і після абзаців. Налаштування відступів за допомогою горизонтальної лінійки. Оформлення тексту в декілька колонок. Розривши сторінки. Відміна і повтор дій. Використання буфера обміну. Копіювання і переміщення інформації.

Зміна параметрів абзаців виконується за допомогою діалогового вікна Абзац (рис. 3.1.4.1), що викликається по команді  Абзац... у меню Формат.

3.1.4.1. Завдання вирівнювання і інтервалів

Варіант вирівнювання абзаців зручно встановлювати за допомогою кнопок  панелі інструментів Форматування, які задають вирівнювання по лівому краю, по центру, по правому краю і ширині відповідно.

Також можна скористатися відповідним елементом в діалоговому вікні Абзац - .

Рис. 3.1.4.1 Діалогове вікно Абзац

Встановити для виділених абзаців необхідний міжрядковий інтервал можна таким чином:

  1.  Виділити потрібні абзаци і вибрати команду Абзац.
  2.  У діалоговому вікні, що відкрилося, вибрати вкладку Відступи і інтервали.
  3.  У списку міжрядковий  вибрати потрібне значення.

Міжрядковий інтервал може мати одне з наступних значень: одинарний, полуторний, подвійний, мінімум, точно, множник.

Для того, щоб задати інтервали і після абзаців, необхідно в списках перед і після  вибрати або ввести необхідні значення інтервалів в пунктах.

Результат впливу заданих параметрів абзаців можна побачити в полі Зразок діалогового вікна Абзац.

3.1.4.2. Завдання відступів

Встановити відступи абзаців зліва і справа, а також відступ або виступ першого рядка.

  1.  Виділити потрібні абзаци і задати команду Абзац….
  2.  У діалоговому вікні, що відкрилося, вибрати вкладку Відступи і інтервали.
  3.  У списках зліва: і справа: вибрати або ввести необхідні значення інтервалів в пунктах.
  4.  У списку перший рядок: вибрати Відступ (червоний рядок) або Виступ і справа в полі на: задати величину відступу або виступу першого рядка кожного з абзаців.

Відступи зліва і праворуч від абзацу, а також відступ першого рядка поточного абзацу зручно настроювати за допомогою горизонтальної лінійки. Маркери горизонтальної лінійки мають наступні назви: лівий верхній - маркер (або фіксатор) першого рядка, лівий ніжній, - маркер лівого відступу, правий ніжній, - маркер правого відступу.

Налаштування відступів абзацу за допомогою горизонтальної лінійки:

  1.  Помістити курсор в абзац, що настроюється.
  2.  За допомогою команди Лінійка в меню Вигляд встановити горизонтальну лінійку у вікні документа, якщо вона не була встановлена раніше.
  3.  Переміщаючи маркер першого рядка (див. рис. 3.1.4.2), встановити потрібний відступ першого рядка.
  4.  За допомогою маркерів лівого і правого відступу (див. рис. 3.1.4.2) встановите лівий і правий відступи абзацу.

Рис. 3.1.4.2. Розташування маркерів на горизонтальній лінійці

3.1.4.3. Оформлення тексту в декілька колонок

У Word є можливість представляти текст в декількох колонках.

1 спосіб

  1.  У меню Формат вибрати команду Колонки.

У вікні Колонки (рис. 3.1.4.3), що відкрилося, ввести необхідне число колонок і задати їх тип.

2 спосіб

  1.  Клацніть кнопку Колонки  на Стандартній панелі інструментів.
  2.  У вікні, що з'явилося  вкажіть число колонок

Рис. 3.1.4.3 Діалогове вікно Колонки

3.1.4.4. Створення списків

Перерахування, в якому кожне нове значення перерахування розташовується з нового рядка, називатимемо списком. У Word розрізняють нумеровані, маркіровані і багаторівневі списки.

  

Рис. 3.1.4.4 Діалогове вікно для створення списку

Для того, щоб створити новий список, необхідно виконати наступні дії:

  1.  Викликати команду Список в меню Формат.
  2.  У діалоговому вікні, що з'явилося, вибрати необхідний вид списку (див. рис. 3.1.4.4) і натисніть ОК.
  3.  Якщо необхідно змінити вид списку, то скористайтеся кнопкою Змінити.
  4.  Введіть текст. Для переходу до наступного пункту натисніть Enter.

Якщо вже існує текст і його необхідно оформити у вигляді списку, то для цього виділите необхідний фрагмент тексту і виконаєте всі дії описаний вище.

3.1.4.5. Вставка розриву сторінки або розділу

Буває така ситуація, коли необхідно, щоб деяка частина тексту починалася обов'язково з нового рядка. Для цього необхідно виконати наступні дії:

  1.  Помістити курсор в місце вставки розриву.
  2.  У меню Вставка вибрати команду Розрив.
  3.  У діалоговому вікні, що відкрилося, встановити потрібний перемикач (див. рис. 3.1.4.4) і натиснути ОК.

Рис. 3.1.4.5 Діалогове вікно Розрив

3.1.4.6. Відміна і повторення виконаних дій.

Word надає зручний засіб відміни помилково виконаних дій з редагування. Щоб відмінити останню виконану дію, досить виконати команду Відмінити в меню Правка. Для повторення останньої скасованої дії можна виконати команду Повторити. Вказані дії з відміни і повторення введення зручно виконуються клацанням миші відповідно на лівій і правій кнопках  з дуговими стрілками на панелі інструментів Стандартна.

Word запам'ятовує в стеку до сотні останніх виконаних дій, які можна відмінити і повторити наново. Клацанням миші по одній з кнопок з трикутником можна проглянути весь список дій з редагування або відміни редагування. Вибравши елемент в одному із списків, і клацнувши по ньому мишею, можна відмінити або повторити цілу ланцюжок дій.

3.1.4.7. Копіювання і переміщення інформації.

При створенні документа часто виникає необхідність в копіюванні і переміщенні фрагментів тексту. Це можна виконати, використовуючи метод drag-and-drop (перенести і залишити) або використовуючи буфер обміну.

Переміщення і копіювання виділеного фрагмента за допомогою миші методом drag-and-drop (перенести і залишити):

  1.  Заздалегідь задати команду Параметри... у меню Сервіс і на вкладці Правка діалогового вікна Параметри встановите прапорець Використовувати перетягання тексту при правці.
  2.  Помістите покажчик миші в область виділеного фрагмента, і після ухвалення ним форми нахиленої вліво стрілки, натиснути ліву кнопку миші. В результаті у нижнього кінця покажчика з'явиться прямокутник, а текстовий курсор набуде форми вертикальної штрихової лінії.
  3.  Протягнути покажчик так, щоб текстовий курсор опинився в місці передбачуваної вставки виділеного фрагмента, і відпустити кнопку миші.
  4.  Якщо передбачуване місце вставки не відображається на екрані, протягнути покажчик до верхньої або нижньої межі вікна документа. Прокрутити, таким чином, текст у вікні в потрібному напрямі (вгору або вниз).
  5.  Копіювання виділеного фрагмента виконаємо аналогічно, але з натиснутою клавішею {Ctrl} . При цьому у прямокутника в нижньому кінці покажчика з'являється хрестик.

У будь-якому додатку Windows, включаючи Word, є команди Вирізувати, Копіювати і Вставити. Вони дозволяють спростити дії з редагування документів, пов'язані з вирізуванням, копіюванням і переміщенням різних фрагментів документа, включаючи текст, рисунки і таблиці.

При реалізації названих команд використовується буфер обміну. Він є ділянкою оперативної пам'яті, використовуваною для тимчасового зберігання інформації при передачі в межах однієї програми або між декількома програмами.

За допомогою команд Вирізувати і Копіювати копія виділеного фрагмента поміщається в буфер обміну (відмінність між командами полягає в тому, що в першому випадку виділений фрагмент вирізується (віддаляється), в другому - ні. Порцію інформації з буфера обміну можна використовувати багато разів, вставляючи її в різні місця різних застосувань. Інформація в буфері обміну залишатиметься незмінною до тих пір, поки знову не буде виконана команда Копіювати або Вирізувати або не буде завершений сеанс роботи в Windows.

У Word існує так зване контекстно-залежне меню, яке висвічується при натисненні правої кнопки миші. Контекстно-залежне меню підвищує комфортність роботи, оскільки виключає необхідність пошуку необхідних операцій в меню. У контекстно-залежне меню включені всі команди, які можуть бути застосовані до активного (виділеному) об'єкту.

Рис. 3.1.4.6 Приклад контекстно-залежного меню

При виконанні клацання правою кнопкою миші на виділеному об'єкті прямо біля покажчика миші відкривається меню з основними доступними функціями, вживаними в даній ситуації, - в контексті.

Існують наступні способи копіювання інформації:

Спосіб 1

  1.  Активізувати документ-джерело і виділити в нім фрагмент, який потрібно скопіювати.
  2.  Виконати команду Копіювати в меню Правка і перемкнутися в документ-приймач.
  3.  Помістити покажчик в місце вставки копії фрагмента.
  4.  Виконати команду Вставити в меню Правка.

Спосіб 2

  1.  Активізувати документ-джерело і виділити в нім фрагмент, який потрібно скопіювати.
  2.  Вибрати кнопку Копіювати на стандартній панелі інструментів і перемкнутися в документ-приймач.
  3.  Помістити покажчик в місце вставки копії фрагмента.
  4.  Вибрати команду Вставити  на стандартній панелі інструментів.

Спосіб 3

  1.  Активізувати документ-джерело і виділити в нім фрагмент, який потрібно скопіювати.
  2.  Над виділеним фрагментом викликати контекстно-залежне меню, в якому вибрати команду Копіювати.
  3.  Помістити покажчик в місце вставки копії фрагмента.
  4.  У місці вставки фрагмента викликати контекстно-залежне меню, в якому вибрати команду Вставити.

Контрольні питання:

  1.  Яка команда працює з абзацом?
  2.  Як можна задати вирівнювання абзацу?
  3.  Як встановити подвійний міжрядковий інтервал?
  4.  Як задати червоний рядок в абзаці?
  5.  Які способи ви знаєте по налаштування відступів зліва і справа?
  6.  Як перенести частину тексту на нову сторінку?
  7.  Як можна відмінити неправильно зроблену дію?
  8.  Які ви знаєте способи копіювання інформації?
  9.  Що таке буфер обміну?

3.1.5. ВСТАВКА ОБ'ЄКТІВ.

Використання верхнього і нижнього індексів для написання формул. Введення математичних формул за допомогою редактора формул. Створення об'єктів Wordart. Використання панелі Малювання.

3.1.5.1 Створення простих формул

Для введення простих формул досить використовувати вставку верхнього і нижнього індексів. Це ви зможете виконати наступними способами:

Спосіб 1

  1.  Увійти до меню Формат або в контекстно-залежне меню і вибрати команду Шрифт.
  2.  У вікні Шрифт вибрати вкладку Шрифт і в полі Ефекти покажчиком миші відзначити нижній індекс/верхній індекс як вид ефекту. При цьому у відповідному віконці з'явиться галочка.
  3.  Після закінчення введення нижнього індекса/верхнего індексу символів потрібно увійти до меню Формат або в контекстно-залежне меню і вибрати команду Шрифт. У вікні Шрифт в полі Ефекти покажчиком миші відмінити нижній індекс/верхній індекс вид ефекту.

Спосіб 2

  1.  Увійти до меню Вигляд і вибрати команду Панелі інструментів, потім команду Налаштування. В результаті відкриється діалогове вікно Налаштування.
  2.  У вікні Налаштування вибрати вкладку Команди. У полі Категорії вибрати Формат, а потім в полі Команди виділити піктограму  верхній індекс (нижній індекс ) і перемістити на панель інструментів Форматування при натиснутій кнопці миші.
  3.  Для введення індексів натискаємо відповідні піктограми на панелі інструментів Форматування.

3.1.5.2. Запис формул за допомогою редактора формул

Запис і редагування складних формул в Word  ведеться за допомогою програми Редактор формул 3.0 (Equation Editor 3.0). Він дозволяє вставляти в документ математичні формули, що включають знаки операцій, вирази, дроби, ступені, інтеграли і тому подібне При записі формули застосовується автоматичне застосування відповідних стилів для різних її компонентів (зменшений розмір шрифту для показників ступеня, курсив для змінних і т. п.). Освоїти роботу з редактором порівняно нескладно, хоча сам процес запису формул достатньо трудомісткий. З іншого боку, слід зазначити простоту зміни розміру готових формул.

Запуск редактора формул Microsoft Equation 3.0 (кнопка на панелі інструментів ):

  1.  Помістити курсор на місце введення і редагування формули.
  2.  У меню Вставка вибрати команду Об'єкт
  3.  У діалоговому вікні, що відкрилося, Об'єкт, на вкладці Створення в полі Тип об'єкту вибрати Microsoft Equation 3.0. Натиснути ОК.

В результаті документ перейде в режим створення або редагування формул і з'явиться панель для роботи з редактором формул (див. рис. 3.1.5.1). У формулу за допомогою клавіатури можна ввести букви російського і латинського алфавітів, а також знаки простих математичних операцій «+», «-», «/» і операцій стосунків «<», «>».

Рис. 3.1.5.1 Панель для написання формул.

У верхньому рядку панелі інструментів зліва направо розташовані наступні палітри символів: Символи стосунків, Пропуски і багатокрапки, Надрядкові знаки, Оператори, Стрілки, Логічні символи, Символи теорії множин, Різні символи і Грецькі букви - рядкові і прописні.

За допомогою шаблонів панелі інструментів виконується вставка у формулу знаків ряду математичних операцій, завдання символів інтегралів, сум, творів. Крім того, шаблони дозволяють задати форму математичного виразу (дробу, ступеня, індексу, матриці і тому подібне) для подальшого введення математичних символів в заготівку, отриману за допомогою шаблонів. Вставка шаблонів виконується аналогічно вставці математичних символів.

У нижньому рядку панелі інструментів зліва направо розташовані наступні палітри шаблонів: Шаблони дужок, Шаблони дробів і радикалів, Верхні і нижні індекси, Суми, Інтеграли, Надчеркиванія і підкреслення, Стрілки з текстом, Твори і символи теорії множин, Шаблони матриць.

При наборі символів формули курсор введення має форму знаківабо . Символ, що вводиться у формулу, розміщується справа або зліва від вертикальної межі і над горизонтальною лінією курсора введення.

Запуск редактора формул для коректування наявної формули виконується подвійним клацанням миші в полі формули.

Завершення і редагування або записи формули виконується клацанням миші за межами рамки для введення формули.

Зміна розміру формули виконується прямо в основному вікні документа Word після попереднього виділення її клацанням миші.

3.1.5.3. Вставка об'єктів Wordart.

Створення і налаштування текстових ефектів в Word виконується за допомогою вбудованих засобів.

Для завдання текстових ефектів створюються об'єкти WordArt. З їх допомогою можна задати всілякі варіанти оформлення текстових фрагментів: з різним розташуванням лінії тексту, використанням тіней, обертанням рядків тексту і нахилу букв, завданням обрамлення і заливки, розтяжкою букв по горизонталі і по вертикалі і тому подібне У багатьох відношеннях налаштування параметрів об'єкту WordArt практично не відрізняється від налаштування параметрів графічного об'єкту Word.

Для створення об'єкту WordArt і налаштування параметрів текстового ефекту використовується панель інструментів WordArt . Вона викликається командою Рисунок  Об'єкт WordArt у меню Вставка. В результаті відкриється вікно для роботи з WordArt (див. рис. 3.1.5.2).

Щоб вставити створити об'єкт WordArt, необхідно виконати наступні дії:

  1.  Відкрити діалогове вікно WordArt.
  2.  Клацанням миші вибрати потрібний варіант і натиснути ОК. При цьому відкриється діалогове вікно Зміна тексту WordArt .
  3.  У полі текст: ввести потрібний текст, до якого застосовуватиметься створюваний ефект Word Art.
  4.  У списку Шрифт: вибрати необхідну гарнітуру шрифту.
  5.  Уточнити розмір шрифту в пунктах, при необхідності встановити потрібне зображення (напівжирний і /ілі курсив). Натиснути ОК.

В результаті відбудеться вставка в документ відредагованої текстової фрази з вибраним варіантом і параметрами текстового ефекту.

Рис. 3.1.5.2 Діалогове вікно Колекція WordArt.

3.1.5.4. Робота з ClipArt

Створення достатньо складних композицій може бути дуже трудомісткими. У таких випадках використовують готові бібліотеки (колекції) малюнків (ClipArt), які входять в комплект постачання пакету Microsoft Office.

Для вставки ClipArt використовують команду Вставка, Рисунок,  Картинки. Діалогове вікно, що відкривається при цьому, називається Вставка картинки (див. рис. 3.1.5.3).

Графічні ClipArt зосереджені на вкладці Рисунки. Вони класифіковані по категоріях. Розшукавши потрібний рисунок, досить виділити його і вставити в документ клацанням на кнопці Вставити.

В результаті відбудеться вставка  в документ вибраного рисунка.

Для зміни формату, необхідно виділити об'єкт, викликати контекстне меню і в нім вибрати команду Формат рисунка.

Рис. 3.1.5.3 Вікно Вставка картинки.

3.1.5.5. Створення графічних об'єктів.

Для створення своїх графічних об'єктів можна скористатися стандартною панеллю інструментів для малювання. Вона викликається натисненням на кнопку  у стандартній панелі інструментів.

Рис. 3.1.5.4. Панель Малювання.

Команда Лінія : Малювання лінії при переміщенні миші з натиснутою лівою кнопкою. Щоб кут нахилу лінії був кратний 15 градусам, при малюванні утримуйте натиснутою клавішу  Shift Щоб лінія продовжувалася в обидві сторони від початкової точки, при виконанні описаних вище дій утримуйте натиснутою клавішу Ctrl.

Команда Стрілка : Малювання ліній із стрілкою на кінці.

Команда Прямокутник : Малювання прямокутника. Для малювання квадрата, слід утримувати натиснутій клавішу Shift.

Команда Овал : Малювання овалу в поточному вікні. Для малювання круга, слід утримувати натиснутій клавішу Shift.

Команда Напис : Для створення напису в активному вікні. Написи використовуються для розміщення тексту, такого як заголовок або винесення, на малюнках і діаграмах.

Команда Колір заливки : Додавання, зміна або видалення кольору заливки для виділеного об'єкту. Заливка може бути градієнтною, текстурою, візерунковою або складатися з рисунків.

Команда Колір ліній : Додавання, зміна або видалення кольору ліній для виділеного об'єкту.

Команда Колір шрифту : Форматування виділеного тексту заданим шрифтом.

Команда Товщина лінії : Вибір типу і товщини вибраної лінії.

Команда Тип штриха : Вибір штрихової або штріх-пунктірной лінії для виділеної рамки або лінії.

Команда Вигляд стрілки : Вибір типу стрілки для виділеної лінії.

Команда Тип тіні : Вибір типу тіні для виділеного об'єкту.

Команда Стилі об'єму : Вибір стилю для об'ємного ефекту.

Команда Вибір об'єктів : Перетворення покажчика в стрілку, що дозволяє вибирати об'єкти. Для виділення одного об'єкту досить просто вибрати його. Для виділення декількох об'єктів слід виділити їх, натиснувши на кнопку Вибір об'єктів і обвівши їх покажчиком (при цьому з'явиться пунктирний квадрат - всі об'єкти, що виділяються, повинні знаходитися усередині нього).

Команда Групувати (меню Дії): Декілька виділених об'єктів збираються в єдиний об'єкт для того, щоб можна було їх змінювати або переміщати одночасно.

Команда Розгрупувати (меню Дії): Декілька зібраних в групу об'єктів розділяються так, щоб кожен з них міг бути змінений або переміщений окремо.

Команда Перегрупувати (меню Дії): Об'єднання в групу об'єктів, які були роз'єднані командою Розгрупувати.

Команда На передній план (меню Дії): Виділений об'єкт розташовується по верх всіх об'єктів, що перекриваються.

Команда Перемістити вперед (меню Дії): переміщення об'єкту або групи об'єктів на один рівень вгору (ближче до поверхні екрану) в наборі об'єктів, що перекриваються.

Команда Перемістити назад (меню Дії): переміщення об'єкту або групи об'єктів на один рівень вгору вниз (далі від поверхні екрану) в наборі об'єктів, що перекриваються.

Команда Помістити перед текстом (меню Дії): Виділений об'єкт поміщається попереду тексту.

Команда Помістити за текстом (меню Дії): Виділений об'єкт поміщається позаду тексту.

Команда Сітка (меню Дії): Установка режиму прив'язки до сітки, який дозволяє легко вирівнювати об'єкти при малюванні.

Існує можливість автоматичного створення фігур, використовуючи інструменти Автофігури  на панелі малювання. Меню Автофігури містить декілька категорій фігур. Окрім ліній в нім містяться основні форми, фігурні стрілки, елементи блок-схем, зірки і прапори, а також винесення.

Для малювання автофігури натисніть кнопку Автофігури, а потім виберіть необхідну фігуру у відповідній категорії. Клацніть по документу для додавання фігури з розміром, встановленим за умовчанням, або розтягніть її до необхідного розміру.

Існує можливість зміни фігури. Для цього виділите автофігуру, яку необхідно замінити, натисніть кнопку Дії на відповідній панелі, а потім виберіть необхідну автофігуру із списку Змінити автофігуру.

Контрольні питання:

  1.  Як можна створити прості формули?
  2.  Як запустити редактор формул Microsoft Equation?
  3.  Які шаблони вам необхідно задіювати для написання слід. формули: ?
  4.  Що таке об'єкт WordArt?
  5.  Які можливості надає панель Рисование?
  6.  Що таке згрупувати і розгрупувати об'єкти?
  7.  Що можна створити використовуючи команду Автофігури?

3.1.6. РОБОТА З ТАБЛИЦЯМИ.

Поняття таблиці і її складових. Способи побудови таблиці. Основні клавіші для роботи з таблицями. Вставка і видалення рядків і стовпців. Форматування таблиці. Побудова діаграми за даними таблиці. Написання простих формул для обчислень усередині таблиці.

Word має вбудований засіб створення і зміни таблиці. Основні елементи таблиці - рядки, стовпці, ячейки. Ячейка - це клітка, розташована на перетині рядка і стовпця. У кожен осередок можна занести дане - число, текст, до яких застосуємо загальний принцип   форматування тексту (вирівнювання, розмір і стиль шрифту і тому подібне), дату, графіка, посилання на дані з інших документів. Для наочності таблиці можна задавати розмічальні лінії сітки, видимі або невидимі при друці. При створенні і редагуванні таблиць зручно використовувати панель інструментів Таблиці і межі, яка включається натисненням на кнопку  на панелі інструментів Стандартна.

Рис. 3.1.6.1. Панель інструментів Таблиці і Межі

3.1.6.1 Створення таблиці.

Таблиця в документі створюється наступними способами:

Спосіб 1

  1.  Помістити курсор в місці розміщення таблиці.
  2.  Виконати команду Додати Таблицю в меню Таблиця.
  3.  У полях Число стовпців: і Число рядків:  задайте відповідні параметри таблиці. Натисніть ОК.

Спосіб 2

  1.  Помістити курсор в тому місці документа, куди потрібно вставити таблицю.
  2.  У Стандартній панелі інструментів вибрати значок Додати таблицю .
  3.  У діалоговому вікні, що з'явилося, покажчиком миші виділити необхідну кількість рядків і стовпців.
  4.  На робочому полі документа з'явиться сітка таблиці.

Спосіб 3

  1.  Набрати текст, відокремлюючи вміст майбутніх осередків заданим символом (крапка, двокрапка, табуляція і т.п.).
  2.  Виділити текст.
  3.  Вибрати команду Перетворити, Перетворити в таблицю  в меню Таблиця.
  4.  У вікні, що з'явилося, вказати кількість стовпців майбутньої таблиці, вказати символ-обмежувач і натиснути кнопку ОК.

3.1.6.2 Основні комбінації клавіш для роботи з таблицями.

Переміщення по таблиці можна здійснювати наступними клавішами:

  •  ab}до наступного осередку в поточному рядку
    •  {Shift+Tab}до попереднього осередку в поточному рядку
    •  {Alt+Home}до першого осередку поточного рядка
    •  {Alt+PageUp}до першого осередку поточної стовпця
    •  {Alt+End}до останнього осередку поточного рядка
    •  {Alt+PageDown}до останнього осередку поточної стовпця
    •  ­до попереднього рядка
    •  ¯  – до наступного рядка

Выделение элемента таблицы можно осуществлять следующим образом:

  •  Виділення ячейки - встановите покажчик на лівий край осередку і натисніть кнопку миші
  •  Виділення рядка - встановите покажчик зліва від рядка і натисніть кнопку миші
  •  Виділення стовпця - встановите покажчик на верхній лінії сітки стовпця і натисніть кнопку миші
  •  Виділення декількох ячеєк, рядків або стовпців - утримуючи кнопку миші, переміщайте покажчик по ячейке, рядку або стовпцю або виділите один осередок, рядок або стовпець, а потім утримуючи клавішу {Shift}, виділите наступню ячейку, рядок або стовпець
  •  Виділення тексту в наступної ячейки - натисніть клавішу {Тав}.
  •  Виділення тексту в попередньої ячейки - натисніть комбінацію клавішу {Shift + Тав}.

3.1.6.3 Зміна таблиці.

Зміна ширини і висоти рядків і стовпців в таблиці:

  1.  Підвести покажчик миші до межі змінного стовпця (рядки) і добитися того, щоб покажчик придбав вид спеціальної двонаправленої стрілки.
  2.  Натиснути на ліву кнопку миші і перетягнути межу на потрібне місце.

Вставку рядків можна здійснити наступними способами:

Спосіб 1

  1.  Вивести курсор за праву межу рядка, після якого потрібно вставити рядок.
  2.  Натиснути клавішу {Enter}.

Спосіб 2

  1.  Встановити курсор в останню ячейку останнього рядка.
  2.  Натиснути клавішу {Тав}.

Спосіб 3

  1.  Встановити покажчик на лівий край рядка в таблиці, перед якою потрібно вставити рядок і виділити його. При такому ж положенні покажчика натиснути на праву кнопку миші. При цьому з'явиться контекстно-залежне меню.
  2.  Вибрати команду Вставити рядки.

Щоб видалити рядки з таблиці необхідно виконати наступні дії:

  1.  Виділити рядки, які потрібно видалити.
    1.  Виконати команду Видалити рядки. у  меню Таблиця.

Щоб вставити стовпці необхідно виконати наступні дії:

  1.  Виділити стовпець, перед яким потрібно вставити новий стовпець.
  2.  Не переміщаючи курсор, натиснути праву кнопку миші.
  3.  У контекстно-залежному меню, що з'явилося, вибрати функцію Вставити стовпці.

При необхідності об'єднати групу суміжних осередків з однієї або декількох суміжних рядків і стовпців в один осередок з розміщенням в ній вмісту цих осередків здійснюється таким чином:

  1.  Виділите одночасно всі об'єднувані осередки рядка.
  2.  Задайте команду Об'єднати осередки в меню Таблиця.

Якщо необхідно розбити осередок на декілька осередків, то необхідно виконати наступні дії:

  1.  Встановите курсор в ячейку, який хочете розбити.
  2.  Задайте команду Розбити ячейки в меню Таблиця.

3.1.6.4 Форматування таблиці

Існує два види форматування таблиці: автоматичне і ручне. Перший спосіб передбачає вибір стандартного формату, пропонованого Word. При другому способі користувач сам встановлює параметри форматування.

Розглянемо автоматичне форматування таблиці. Його можна здійснити, виконавши наступні дії:

  1.  Помістите курсор в створену таблицю.
  2.  Виконаєте команду Автоформат. меню Таблиці. В результаті відкриється діалогове вікно Автоформат таблиці (див. рис. 3.1.6.2).
  3.  У списку Формати: виберіть варіант, найбільш відповідний по характеру оформлення таблиці.
  4.  У полі Використовувати встановите потрібні прапорці (межі, заливку, шрифт і колір) для завдання відповідного оформлення елементів таблиці.

Рис. 3.1.6.2 Вікно Автоформат таблиці

  1.  Для того, щоб ширина стовпців таблиці автоматично підстроювалася під вміст елементів таблиці, встановимо прапорець автопідбір.
  2.  У полі Змінити оформлення встановимо прапорці рядків заголовка, першого стовпця, останнього рядка, відповідні тим елементам таблиці, для яких потрібно застосувати оформлення, що відрізняється.
  3.  Натисніть ОК.

Ручне форматування тексту можна здійснювати по наступних параметрах:

  1.  Обрамлення таблиці
    •  Виділити таблицю.
      •  Натиснути кнопку Зовнішні межі   на панелі Форматування.
      •  Вибрати на ній кнопки Зовнішні межі, Внутрішні межі або Всі межі.
        1.  Вирівнювання вмісту ячеєк
          •  Виділити потрібні елементи таблиці.
          •  Вибрати відповідну кнопку на панелі Форматування.

  1.  Зміна параметрів шрифту
    1.  Заповнення елементів таблиці (узори, колір і т.п.)
      •  Виділите потрібний рядок таблиці.
        •  На панелі інструментів Таблиці і межі розкрійте список Колір заливки і зробіть відповідний вибір.
          •  Виділите частину таблиці з даними.
            •  Виберіть команду Формат, Межа і заливка і встановите відповідні параметри заповнення і обрамлення таблиці.

3.1.6.5. Написання формул і побудова діаграм.

Дані таблиці можна відобразити у вигляді діаграми. Для цього виділяємо таблицю з назвами стовпців і з назвами відділів. Далі виконуємо команду Вставка, Об'єкт,  Діаграма Microsoft Graph 97 або викликаємо команду Діаграма в меню Вставка Рисунок.

Наприклад, хай дана наступна таблиця і необхідно побудувати діаграму за її даними:

Таблиця об'єму продажів

Місяць

Об'єм

Січень

100

Лютий

150

Березень

95

Апрель

200

Май

125

Виділяємо область даних для нашої діаграми і вибираємо команду Діаграма. В результаті отримуємо діаграму наступного вигляду:

Зустрічаються такі випадки, коли в таблиці необхідно підрахувати деякий вираз і результат обчислення записати в осередок. Для виконання такої дії необхідно встановити курсор в осередок, в який необхідно записати результат обчислення і скористатися командою Формула в меню Таблиця. В результаті з'явиться вікно Формула (див. рис. 3.1.6.3).

Рис. 3.1.6.3 Вікно Формула.

У полі Вставити функцію можна вибрати функцію для обчислення. У дужках цієї функції указуються елементи таблиці над якими проводиться обчислення. Якщо для обчислення необхідні осередки, що стоять над поточною те в дужках можна вказати ABOVE, якщо зліва від поточної - LEFT, якщо справа - RIGHT, якщо під поточною - BELOW.

Якщо в списку наявних функцій потрібної функції немає, то в полі Формула можна самостійно написати свою формулу. Для цього необхідно пам'ятати, що стовпці таблиці нумеруються заголовними латинськими буквами: A, B, C, D, E, F і так далі, а стоки нумеруються числами: 1, 2, 3, 4 і т.д. (див. рис. 3.1.6.4).

A

B

C

1

A1

B1

C1

2

A2

B2

C2

3

A3

B3

C3

Рис. 3.1.6.4 Нумерація рядків і стовпців в таблиці.

Контрольні питання:

  1.  Які ви знаєте способи створення таблиць?
  2.  Як перетворити текст в таблицю?
  3.  Як перейти до першого осередку поточної стовпця?
  4.  Як виділити рядок і стовпець?
  5.  Які ви знаєте способи вставки рядків?
  6.  Як об'єднати декілька ячеєк?
  7.  Як розбити ячейку на декілька ячеєк?
  8.  Що робить команда Автоформат?
  9.  Як побудувати діаграму за наявними даними в таблиці?

3.2 Текстовий редактор Open Office org Writer

3.2.1 Робота з документами

Головне меню текстового редактора Open Office org Writer (OOo 1.1.4) складається з 8 розділів: Файл, Правка, Вид, Вставка, Формат, Сервис, Окно, Справка, кожен з яких має свої функції і відкривається за допомогою миші або клавіші Alt + підкреслена літера найменування відповідного розділу.

Панель інструментів – це група піктограм – кнопок, за допомогою яких здійснюється більш швидкий та наочний вибір та виконання команд. Ввімкнути/вимкнути панель інструментів можна за допомогою команд Вид → Панель инструментов → відповідна панель. Як правило, на екран викликають дві панелі: Стандартная (панель функцій) та Форматирование (контекстна панель). Перша містить кнопки: створення документа, відкриття, зберігання, редагування документа, експорт в PDF, друк, дії з фрагментами тексту (при цьому фрагмент має бути виділеним): вирізання, копіювання, вставка, відміна останньої дії користувача, повторення останньої дії, додавання гіперпосилання і так далі. Панель форматування (контекстна) дозволяє: вибір стилю та типу написання (жирний, курсив, підкреслений, розмір, спосіб вирівнювання, вибір шрифтів(Times New Roman, Arial і так далі), колір шрифту, фон абзацу, маркери і так далі.

Рис. 3.2.1  Лінійка та піктограми стандартної панелі та панелі форматування

За допомогою команди Вид → Линейка встановлюється/вимикається лінійка, за допомогою якої можна швидко встановити відступи абзаців, розміри полів сторінки, розміри колонок на сторінках і в таблиці. В звичайному режимі виводиться тільки горизонтальна лінійка.

Робота з документами

 Створення документа починається з команди Файл → Создать → текстовий документ або за допомогою відповідної піктограми стандартної панелі інструментів .

Під час створення документа можна використовувати Файл → Мастер, який надає можливість створювати листи, факси, порядок денний для зборів, презентацію і таке інше за допомогою встановлених шаблонів.

Зберігання поточного документа виконується командами Файл → Сохранить або Файл →   Сохранить как. Перша команда зберігає файл з його початковим іменем (якщо воно є) або відкриває діалогове вікно для його введення, друга – під новим іменем. У залежності від того, який тип документа створювався, файл зберігається у відповідному форматі: текстовий документ .sxw, малюнок .sxd, презентація .sxi і так далі. Зберегти документ можна з паролем, можливість встановити який надається у діалоговому вікні зберігання документа, що запобігає несанкціонованому доступу до файлу. Якщо створений файл має велику цінність, то потрібно створити резервну копію (за допомогою архіватора) або зберегти під іншим ім’ям.

Рис. 3.2.2  Діалогове вікно збереження документа

Відкрити існуючий документ можна за допомогою команди Файл → Открыть або відповідної піктограми . Зявляється  діалогове вікно «Открыть», де потрібно вибрати потрібну папку та файл.

Місце введення тексту під час створення чи редагуванні документа визначається курсором. Вилучити символ можна за допомогою клавіші <Delete> (вилучається символ, що знаходиться зправа) або  <Backspace> (вилучається символ, що знаходиться зліва). Після введення тексту може бути необхідним його форматування: корекція, видалення і переміщення слів і речень, абзаців і блоків, зміна параметрів шрифту (розмір, вирівнювання, написання і так далі).

Виділення тексту та його фрагментів.

Текст всього документа виділяється командою Правка → Выделить все (Ctrl + A). Фрагмент тексту можна виділити різними способами:

  1.  курсор встановлюють на початок фрагменту, натиснувши ліву кнопку миші ії вказівник перетягують на кінець фрагменту, потім клавішу відпускають;
  2.  курсор встановлюють на початок фрагменту, натискають і утримують клавішу <Shift>. За допомогою стрілок “→” “↓” курсор переміщують на кінець фрагменту. Всі клавіші відпускають.
  3.  курсор встановлюють на початок фрагменту, натискають F8 і за допомогою  стрілок “→” “↓” обирають потрібний фрагмент тексту.

Для того, щоб виділити окреме слово потрібно двічі клацнути лівою клавішею миші на його середині, щоб виділити стрічку символів потрібно двічі клацнути мишею зліва від неї. Відмінити виділення – клацнути мишею на будь-якому вільному місці екрану.

Виділений фрагмент можна видалити, вирізати, вставити, перемістити, скопіювати за допомогою буфера обміну (Clipboard) , використовуючи кнопки Вырезать, Копировать, Вставить стандартної панелі інструментів , клавіші Ctrl + x, Ctrl + c, Ctrl + v або відповідні команди меню Правка.

У редактор Writer включено декілька таблиць символів, яких немає на клавіатурі. Вони складаються з математичних символів, знаків арифметичних та логічних операцій, дужок, стрілок, геометричних фігур, літер різних алфавітів і так далі.

Вставка символів виконується командою Вставка Спеціальний символ. Відкривається вікно, у якому є вкладки Шрифт та Набор символов. Користуючись списками цих вкладок можна змінювати набір символів що відображуються в таблиці. Після вибору необхідного символу і натискання кнопки ОК, його буде вставлено в текст, або потрібно двічі клацнути на ньому лівою клавішею миші.

Рис. 3.2.3   Вікно вибору спеціальних символів

За допомогою математичних символів (потрібно встановити шрифт Times New Roman, а у вікні набору символів Математические операторы) можна вводити в текст нескладні математичні формули, а більш складні утворюються за допомогою Вставка Объект → Формула.

Під час створення документу часто потрібно вводити в нього однакові фрагменти тексту. В цих випадках доцільно створити елемент автотексту за допомогою кнопки Автотекст  головної панелі інструментів, або команди Правка Автотекст. У вікні, що з’являється, треба вказати власне авто текст та скорочення при наборі якого буде зявлятися автотекст.

У редакторі Writer можна створювати пошук слів і фрагментів тексту із наступною їх заміною. Ця процедура виконується командою Правка Найти и Заменить яка активізує однойменне вікно. В поле Найти і в поле Заменить вводяться відповідні слова, а потім при натисканні відповідних кнопок виконується пошук та (або) заміна. Вікно Найти и Заменить можна активувати також за допомогою кнопки Поиск   головної панелі інструментів.

Рис. 3.2.4    Діалогове вікно для пошуку слів та фрагментів тексту

Переміщення у межах тексту виконується як за допомогою клавіші керування курсором, смуг прокручування, так і за допомогою кнопки Навигатор   (Команди Правка Навигатор або клавіші F5). З’являється однойменне вікно, в якому можна вибрати об’єкт: заголовки, формули, таблиці, графічні об’єкти і так далі. Для того, щоб відбувся перехід на вибраний об’єкт,  необхідно натиснути кнопку Поиск вперед або Обратный поиск.

КОМБІНАЦІЇ КЛАВІШ ДЛЯ ПЕРЕМІЩЕННЯ В МЕЖАХ ТЕКСТУ

→, ←    переміститися на позицію вправо, вліво

↑, ↓      вгору, вниз

Ctrl + ←      на одне слово вліво

Ctrl + →      на одне слово вправо

Ctrl + Home       на початок документа

Ctrl + End       на кінець документа

PgUp       на одну сторінку вгору

PgDn         на одну сторінку вниз

Home      на початок рядка

End      на кінець рядка  

Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття панелі інструментів як елемента вікна текстового редактора

2. За допомогою яких команд можна ввімкнути/вимкнути панель інструментів?

3. Які кнопки зазвичай має Стандартна панель інструментів ?

4. Які кнопки зазвичай має панель Форматування ?

5. Чим відрізняється команда «сохранить» від команди «сохранить как» ?

6. Чим відрізняється команда «Delete» від команди «Backspace» ?

7. Якою командою можна виділити увесь текст ?

8. Як можна виділити фрагмент текста за допомогою миші ?

9. Як можна виділити фрагмент текста за допомогою клавіш ?

10. Яку комбінацію клавіш використовують, щоб вирізати фрагмент тексту ?

11.  Яку комбінацію клавіш використовують, щоб скопіювати фрагмент тексту у буфер обміну ?

12. Яку комбінацію клавіш використовують, щоб вставити у документ фрагмент тексту з буферу обміну ?

13. Які дії треба виконати, щоб виділити окреме слово ?

14. Які дії треба виконати, щоб виділити стрічку символів ?

15. Якими командами треба скористатися, щоб включити у документ символ якого немає на клавіатурі ?

16. За допомогою яких команд ведуть пошук заголовків, формул, таблиць, тощо ?

17. За допомогою яких команд ведуть пошук слів з метою їх заміни ?

18. Які треба виконати дії, щоб створити автотекст ?

3.2.2  Форматування тексту

Форматування символів включає:  вибір типу, накреслення, розміру, кольору шрифту, встановлення інтервалів між символами, вибір засобу анімації (обрамлення, виділення) окремих слів і фрагментів тексту; введення в текст спеціальних символів і так далі.

Щоб відформатувати символи треба скористатися командою Формат → Символы, яка викликає вікно Символи із вкладками: Шрифт, де встановлюються тип шрифту (Times New Roman, Arial), накреслення (звичайне, курсив,  напівжирне), розмір (висота символів), мова; Эффекты шрифта, де встановлюються такі ефекти, як написання літер (прописом, рядковим, маленькі, заглавні), рельєф ( припіднятий, втоплений), анімація (контур, тінь, мерехтіння); Положение, де можна задати звичайне написання символа або написання у вигляді верхнього індексу, нижнього індексу, задати обертання (0⁰, 90⁰, 270⁰) та міжсимвольний інтервал (звичайний, розріджений, ущільнений) і т.д.; Гиперссылка, де можна задати посилання на об’єкти документа, що створюється або об’єкти іншого документа, для цього потрібно заповнити відповідні поля. На цій вкладці також можна створити макрос, що відповідає конкретній події; Фон, де встановлюється колір фону, на якому буде набрано текст. Більшість з описаних параметрів шрифту можна активізувати за допомогою кнопок панелі інструментів.

Рис. 3.2.5   Вікно форматування символів

Форматування абзацу  дозволяє вирівнювати, задавати відступи, встановлювати інтервали між рядками та абзацами і таке інше. Дії з абзацами виконують за допомогою команди Формат → Абзац. З’являється вікно з іменем Абзац і з вкладками: Отступы и Интервалы, де можна задавати відступи зправа, зліва,  відступ для першого рядка, міжрядковий інтервал (одинарний, полуторний, двійний і так далі), відступ перед та після абзацу; Выравнивание, де можна задавати вирівнювання по лівому краю, правому, центру, ширині (відповідні кнопки виведені на панель форматування); Буквица, де можна встановити символ (декілька символів) виділеного абзацу, а також висоту буквиці, стиль написання і так далі.

Під час заповнення сторінок абзаци, як правило, розриваються на частини. В разі необхідності такі розриви можливо вимкнути перемикачем Не разрывать абзац вкладки Положение на странице. За допомогою перемикача Не отрывать от следующего цієї ж вкладки два або декілька сусідніх абзаців обов’язково розміщуються на одній сторінці. Вкладка Положение на странице містить також перемикачі, що забороняють/дозволяють здійснювати перенесення слів. Вкладка Нумерация дозволяє вибрати стиль нумерації абзаців (1. або 1 і так далі), створити наскрізну нумерацію абзаців або почати нумерацію з конкретного абзацу і так далі. Для надання тексту більшої виразності його окремі абзаци і заголовки іноді вкладають у рамку з тінню та фоном.  На вкладці Обрамление можна задавати межі обрамлення (||, |, ), стиль обрамлення, тобто товщину лінії (0,05pt, 1,20pt і так далі, де pt- кількість пунктів), відступи від обрамленого абзацу, колір ліній обрамлення, стиль і колір тіні. Фон абзацу задається на вкладці Фон.

Рис. 3.2.6    Вікно форматування абзаців

Форматування сторінок документа 

Процес форматування сторінок включає:

  •  встановлення розміру і орієнтації сторінки;
  •  встановлення параметрів полів;
  •  масштабування зображення сторінки;
  •  розбивку тексту документа на сторінки;
  •  нумерацію сторінок;
  •  створення верхнього та нижнього колонтитулів;
  •  розбивка сторінок на колонки і так далі.

Встановлення розміру та орієнтації сторінки виконується командою Формат → Страница → Страница, де також можна задати формат сторінки (А4, А5 і так далі) і встановити параметри полів (відступи тексту від країв), встановлення верхнього і нижнього колонтитулів можна виконати на однойменних вкладках. Масштабування зображення сторінки виконується командою Вид → Масштаб → обирається відповідна радіокнопка.

Розбивку тексту документа на сторінки можна виконати автоматично або вручну. В автоматичному режимі текст розбивається на стандартні сторінки з однаковою кількістю рядків. Наприклад, у випадку використання міжрядкового інтервалу «Одинарный», шрифту Times New Roman з розміром 14 і полями 2; 1.7; 2.5; 1.5 см кількість рядків буде складати 43-44.

Автоматична розбивка документа не дуже зручна, оскільки призводить до розривання ілюстрацій, появи вільних полів та інших дефектів, тому розбивку документів нерідко  роблять вручну. Ручна розбивка починається із встановлення курсору на потрібне місце розриву і виконується командою Вставка → Разрыв, яка викликає вікно Вставить разрыв, за допомогою якого можна виділити новий рядок, стовпчик або сторінку.

За допомогою команди  Вставка → Поля можна вставити в документ дату, час, відомості про автора, номери сторінок і так далі. Поле – це спеціальний код, який дозволяє вставляти інформацію із різних джерел (дата і час від годинника ПК і т.д.). За командою Формат → Колонки виводиться вікно Столбцы, за допомогою параметрів цього вікна можна розбити сторінку на стовпчики із вказуванням їх ширини, інтервалів між стовпчиками, роздільних ліній.

Рис. 3.2.7   Вікно створення стовпців

Питання для самоперевірки

1. За допомогою яких команд можна виконати форматування символів ?

2.  За допомогою яких команд можна виконати форматування абзаців ?

3. Дайте поняття гіперпосилання.

4. За допомогою яких команд можна задати буквицю ?

5. Як зробити так, щоб абзаци не розривались під час форматування сторінки ?

6. За допомогою яких команд можна виконати форматування сторінки ?

7. З якою метою проводиться ручна розбивка документа ?

8. Яким чином можна зробити ручну розбивку документа ?

9. Дайте поняття поля, як обєкта, що вставляється в документ.

10. Які треба виконати дії, щоб розбити сторінку на стовпці ?

3.2.3   Створення таблиць та діаграм

Таблицю можна створити за допомогою команди  Вставка → Таблица (або кнопки Вставить головної панелі інструментів). З’являється вікно Вставка таблицы, за допомогою якого можна задати розмір таблиці (кількість рядків і стовпчиків), назву таблиці, обрамлення. Після того, як таблиця буде відображена у документі, на екрані з’являється панель форматування таблиці, кнопки якої дозволяють вставляти/видаляти рядки і стовпчики, об’єднувати комірки, змінювати стиль обрамлення, встановлювати колір фону.

Рис. 3.2.8   Вікно створення таблиці

Рис. 3.2.9    Панель форматування таблиці

Ширину стовпчиків та рядків можна змінювати за допомогою миші, встановивши вказівник на межу двох стовпчиків (з’явиться маркер таблиці «) і натиснувши ліву кнопку миші, перетягнути межу вліво/вправо; або викликати контекстне меню і використати команди Столбец, Строка; або командою Формат → Строка.

Розбити таблицю на декілька частин по горизонталі можна командою Формат → Таблица, на вкладці На странице ввімкнути перемикач Разрыв, те саме можна зробити за допомогою команд контекстного меню таблиці. Розбивка здійснюється, починаючи з позиції курсора. Для об’єднання таблиці використовується команда  Формат → Объединить таблицы, видаливши усі абзаци між частинами таблиці, попередньо відобразивши недруковані символи.

Якщо таблиця має розмір більший ніж сторінка, то щоб повторювалися заголовки її стовпців  на наступних сторінках, повинна бути ввімкнена кнопка Повторить заголовок, яка знаходиться на вкладці На странице вікна Оформление таблицы, яке можна викликати із розділа Таблица головного меню Вставка чи контекстного меню.

Як і в табличних процесорах сторінки і стовпці у ООо Writer позначаються цифрами 1, 2,…,N, а стовпці буквами латинського алфавіту  А, В, С і так далі. Наприклад, перша комірка має адресу А1, а діапазон комірок ідентифікується записами виду С2 : F4, B2 : D4 і так далі. Нумерація рядків і стовпців на екрані не відображується і приймається редактором за замовчуванням. Завдяки такому позначенню можна створювати формули у пустих комірках таблиці, при цьому звертаючись до інших комірок за їхньою адресою. Створення формули починається зі знаку =. Після того, як знак = введено до комірки, з’являється рядок формул з кнопкою Формула, у меню якої знаходяться елементарні математичні формули: сума, округлити, процент, корінь, ступінь; оператори: =, ≠, >, < ; логічні оператори: і, або, ні; статистичні функції: середнє значення, мінімум, максимум; тригонометричні функції: сінус, косинус, тангенс і обернені їм тригонометричні функції, за допомогою яких можна створювати досить складні формули. Наприклад, якщо комірка В2 містить число 200, а комірка С3 - число 210, то встановивши курсор у комірку D3 і набравши = (зявляється рядок формул) конструюємо формулу: = <C3> - <B3. Натискаємо кнопку Enter  і у комірці D3 з’являється число 10. Якщо в комірці С4 знаходиться число 280 і треба одержати з нього корінь, а результат помістити у комірку D4, то у комірці D4 набираємо =, потім із кнопки Формула вибираємо функцію корінь,  з’являється функція sqrt, продовжуємо формулу, набравши <C4>, тобто в стрічці формул повинен бути вираз =sqrt (<C4>), натискаємо кнопку Enter і в комірці D4 з’явиться число 16,73. Щоб адреса комірки з’явилась в стрічці формул достатньо клацнути на комірці лівою клавішею миші.  Якщо треба обчислити суму чисел у стовпці, то треба встановити курсор у першу пусту комірку стовпця і натиснути кнопку панелі інструментів.    

Рис. 3.2.10   Створення формул в клітинках таблиці

Для оформлення таблиці використовують вкладку Фон вікна Оформление таблицы або вкладку Обрамление цього ж вікна, де можна встановити тип лінії обрамлення, вид обрамлення. Лініям можна придати будь - який колір. Можна використовувати заливки комірок, рядків, всієї таблиці будь - якими кольорами. Якщо таблиця містить числову інформацію, то дані цієї таблиці можна оформити у вигляді діаграми. Щоб вставити відповідну таблиці діаграму,  потрібно її виділити і виконати послідовність команд Вставка → Объект → Диаграмма. Буде запущено процес створення діаграми, який має декілька кроків, де потрібно вказати інформацію чи потрібно вводити перший рядок і стовпець у заголовок діаграми, тип діаграми і тому подібне. Одержану діаграму можна редагувати два рази клацнувши на її полі.

Рис. 3.2.11    Етапи створення діаграм

Питання для самоперевірки

1. Які є способи створення таблиці ?

2. Як створити формулу у клітинці таблиці ?

3. Як розбити таблицю на декілька частин ?

4. Як зробити так, щоб заголовки стовпців таблиці повторювалися на інших сторінках ?

5. Яку адресацію мають клітинки таблиці ?

6. Які стандартні функції можна використовувати при створенні формул у клітинках таблиці ? Де вони знаходяться ?

7. Як найпростіше вказати адресу клітинки при створенні формули ?

8 Які існують типи діаграм ?

9. Дайте поняття легенди. З якою метою вона створюється на діаграмі ?

3.2.4  Вставка об’єктів у документ

OОo Writer має вмонтовану галерею художніх зображень, які можна вставляти у документ. Зображення можна вставити по команді Вставить→ Графический объект→ із файла … з’являється діалогове вікно зі списком зображень. Вставлене зображення можна редагувати: змінювати розмір, переміщати і т.д.                                                                  

Елементарні фігури можна створювати за допомогою кнопки Функции рисования головної панелі інструментів.

Рис. 3.2.12   Панель функцій малювання

При створенні навчальних методичних посібників, часто необхідно вставляти в документ діалогові вікна, піктограми. Для цього треба викликати на екран монітора потрібне діалогове вікно, наприклад, Рассылка писем. По команді Alt + PrtScr  вікно заноситься у буфер обміну, потім потрібно активувати документ, і по команді Вставить (або Вставить как …) з розділу Правка головного меню вікно буде встановлено у позицію курсора. Потім можна зробити вирівнювання об’єкта, прив’язку до абзацу чи сторінки, обтікання текстом і т.п.

Аналогічно у документ можна вставляти і об’єкти, сформовані безпосередньо у додатках Open office (діаграми, таблиці, фрагменти баз даних і т.п.)

Можна вставляти нескладні формули у документ командою: Вставка→Объект→ формула. Зявляється вікно редактора формул у якому конструюємо потрібну формулу. На головній панелі інструментів знаходиться кнопка  , за допомогою якої  можна викликати вікно з різними математичними символами. Після того, як формули створені, від  редактора формул можна відмовитися кнопкою Esc. Знову викликати редактор формул можна двічи клацнувши лівою кнопкою миші по формулі.

Гіперпосилання

Може виникнути необхідність включити в документ інформацію, створену іншими додатками, не вставляючи його в головний документ. У цьому випадку використовується технологія зв’язування об’єкта. Гіперпосилання створюються так : Вставка→Гиперссылка або кнопкою , з’являється вікно Гиперссылка. Обираємо потрібну вкладку: інтернет, почта та новини чи документ. Вказуємо шлях до об’єкта, на який створюється посилання, і натискаємо кнопку Применить. У документ вставляється посилання з вказаним ім’ям. Щоб отримати доступ до об’єкта потрібно двічі клацнути на посилання.

Рис. 3.2.13   Вікно створення гіперпосилання

Вставка макросів

Макрос – це послідовність команд, які можна виконати у будь - який момент. Наприклад, можна створити макрос для тих дій, які виконуються дуже часто. Щоб запустити режим створення макросу, потрібно виконати команди: Сервис→Макросы→Записать макрос … , зявляється вікно запись макроса/завершить запись, яке показує нам, що почався запис макроса. Виконуємо дії, які хочемо оформити у вигляді макроса, наприклад, виділяємо фрагмент тексту і центруємо його, потім натискаємо клавішу завершить запись, з’являється діалогове вікно, де у полі имя макроса треба ввести назву макроса, вибрати режим, у якому будемо працювати з макросом – як з кнопкою, на панелі інструментів, як з пунктом меню чи як з комбінацією клавіш. Щоб назначити режим, треба скористуватися кнопкою назначить.

Питання для самоперевірки

1. Які треба виконати дії щоб діалогове вікно вставити в документ ?

2. Як створити формулу в документі ?

3. Які дії треба виконати, щоб відредагувати формулу, яка є в документі ?

4. Що таке гіперпосилання ?

5. З якою метою використовують гіперпосилання ?

6. Що таке макрос ?

7. Які дії треба виконати, щоб створити макрос ?

3.2.5 Призначення стилів і їх використання в документах

Стиль – це сукупність параметрів форматування різних об’єктів документа. Використання стилів дає змогу стандартизувати оформлення документів. Користувач може створювати, вилучати і модифікувати  стилі, копіювати їх в шаблон і навпаки. Розрізняють  встроєні стилі і стилі користувачів. Перші призначені для форматування стандартних складових документа, їх можна модифікувати, але вилучати не можна. Стилі користувача створюються безпосередньо або модифікацією  існуючих. Стилі зберігаються у списку вікна Каталог стилей, які активізуються командою Формат → Стили → Каталог… У цьому вікні можна проглянути стилі абзацу, стилі символу, стилі врізки і т.п. Стильове оформлення документа треба виконувати перед введенням тексту чи відразу після введення абзацу тексту. Під час введення чергового абзацу, йому присвоюється стиль попереднього абзацу. Новий стиль може створюватися за допомогою кнопок панелі форматування, кнопки  чи діалогового вікна, яке викликається командою Формат → Стили → Каталог. Обираємо категорію стилі користувача і категорію стилів, наприклад, стилі абзаца і натискаємо кнопку Создать. З’являється вікно Cтиль абзаца, де можна задати отступи і інтервали, вирівнювання, шрифт, фон, обрамлення і т.п., вказуємо ім’я стилю. Після натискання кнопки ОК щойно створений стиль з’являється у списку стилів абзаців. Таким чином можна створити стилі символів, стилі сторінки і т.п. Будь - який стиль можна модифікувати, використовуючи кнопку Изменить, або вилучати за допомогою одноіменної кнопки.

Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття стилю.

2. З якою метою використовують стилі ?

3. Які типи стилів Ви знаєте ? У чому їх відмінність ?

4. Де зберігаються стилі ?

5 Яким чином можна створити новий стиль ?

3.2.6  Засоби підготовки і представлення презентацій

Завдяки великому розповсюдженню мультимедійних комп’ютерів значно підвищилася зацікавленість до створення мультимедіа – додатків. Слово ,,мультимедіа” (мульти – багато, медіа – середовище, носій)  означає сукупність середовищ чи носіїв, тобто сукупність різних способів подачі і збереження інформації (звука, графіки, анімації т.п.).

Мультимедіа – сучасна інформаційна технологія, яка забезпечує об’єднання графічних образів, відео, звука і других спеціальних ефектів за допомогою комп’ютерних засобів.

Для розробки мультимедійних додатків потрібен мультимедійний ПК на основі ОС Windows та відповідне програмне забезпечення. Розробкою і розповсюдженням стандартів і специфікацій на апаратне і програмне забеспеченя мультимедійних комп’ютерів займається підрозділ  Software Publishers Association Ради Multimedia PC Marketing Council (MPC). Пристрої та програми, які марковані торговою маркою  МРС, відповідають вимогам для роботи по мультимедійним технологіям.

Авторські засоби мультимедіа – це засоби, які мають зазделегіть підготовлені елементи для розробки інтерактивних мультимедіа програм. В основу різних класифікацій авторських засобів мультимедіа покладено авторську метафору – методологію, однак деякі авторські засоби мають рису декількох метафор. Саму повну їх класифікацію запропонував Джемі Сілгаром, по якій розрізняється 8 типів авторських засобів мультимедіа: мова сценаріїв; образотворче керування  потоком даних; кадр; картка з мовою сценаріїв; тимчасова шкала; ієрархічні об’єкти; гіпермедіа – посилання; меркери.

Мова сценаріїв - це об’єктно - орієнтована мова програмування. У ній за допомогою спеціальних операторів визначається взаємодія елементів мультимедіа, розташування активних зон, кнопок і т.п. Однак редагуваня графічних зображень, відео і звуку у таких мовах відсутнє або дуже обмежене. До засобів, які базуються на мові сценаріїв, відносяться Ten Core Language (фірма Computer Teaching), Media View (фірма Microsoft).

Образотворче керування потоком даних - основою цього засобу є палітра значків (IconPalette), що включає різні функції взаємодії елементів засобу і напрямну лінію (FlowLine) , яка показує зв’язки між значками. За допомогою значків забезпечується вивід на екран тексту, графічного зображення, їх переміщення, відтворення фільмів, звуків і т.п. Ці засоби мультимедіа достатньо дорогі, до них відносяться Authorware (фірма Macromedia), Icon Author ( фірма Aim Tech), TIЕ (фірма Global Information Systems).

Кадр – авторські засоби цього типу подібні до типу образотворчого керування потоком даних. У них також включається палітра значків, але зв’язки між ними можуть відображати складні алгоритми, які розгалуджуються. Ці засоби дуже швидкі, потребують автоматичної наладки, оскільки помилки візуально невловимі. До цих засобів належать Quest (фірма Allen Communication), CBT Express (фірма Aim Tech) і т.п.

Картка з мовою сценаріїв - дуже потужний мультимедійний засіб. Процес розробки картки нагадує процес роботи з книгою. Створюють сторінку за сторінкою, а потім використовують гіпертекстові можливості для навігації між сторінками і об’єктами в рамках сторінок. Авторські системи постачаються з великою кількістю шаблонів, прикладів і графічних елементів. Основним недоліком засобів цього типу є неможливість забезпечити точне керування синхронізацією і виконання паралельних процесів. До засобів типу картка  відносяться Multimedia Tool Book (фірма Asymetrix), Power Point (фірма Microsoft).

Тимчасова шкала – засоби цього типу подібні за структурою інтерфейсу користувача до  звукового редактора для багатоканального запису. Основними елементами є трупа (база даних обєктів) і партитура (покадровий графік подій, які відбуваються з цими об’єктами). Кожна поява об’єкта із трупи в одному з каналів партитури називається спрайтом. Для керування спрайтами у залежністі від дій користувача використовується об’єктно - подійна мова сценаріїв. Авторські засоби на основі тимчасової шкали  використовуються для розробки складних комерційних додатків і комп’ютерних ігор з інтенсивною мультиплікацією. До авторських засобів цього типу належать Director (фірма Macromedia), Power Media (фірма RAD Technologies).

Ієрархічні об’єкти – у цьому засобі використовується метафора об’єкта, як і в об’єктно-орієнтованому програмуванні. Є можливість створювати складні конструкції з розвинутим сюжетом. Використовуються в основному професійними розробниками. До засобів цього типу належать New Media Studio (фірма Sybase).

Гіпермедіа – посилання - авторські засоби, що ґрунтуються на гіпермедіа – посиланнях подібні до засобів типу кадр. З їх допомогою можна розробляти гіпертекстові додатки з елементами мультимедіа. До засобів цього типу належать Hyper-Method (фірма Prog Systems Al Lab), Formula Graphic  (фірма Harrow Media).

Маркери – в авторських засобах цього типу використовуються спеціальні команди – теги, які забезпечують взаємодію та об’єднання елементів мультимедіа. Їх в основному використовують для підготовки діалогових довідкових матеріалів, сторінок для вузлів Internet. Прикладами засобів типу маркер є Hot Dog (фірма Sausage Software), Front Page (фірма Vermeer).

Види і типи презентації

У залежності від способу презентації на ПК розрізняють такі їх види:

  •  із сценарієм;
  •  інтерактивна;
  •  автоматична;

Презентація із сценарієм – традиційна презентація із слайдами, додатковими засобами кольорової графіки  і анімації з виводом відеоматеріалу на великий екран чи монітор. Є можливість вносити зміни під час демонстрування. Можна використовувати анімацію, графіки, ілюстрацію. Озвучування показу, як правило, веде сам ведучий.

Інтерактивна презентація – це діалог користувача с ПК. Користувач приймає рішення, який матеріал для нього важливий, і робить вибір потрібного об’єкту на екрані.     Інтерективна презентація дає можливість робити пошук потрібної інформації, заглиблюючись у неї настільки, наскільки це було передбачено розробником презентації.

Автоматична презентація – це закінчений інформаційний продукт. Таку презентацію можливо перенести на відеоплівку, дискету,компакт-диск і розіслати потенційним користувачам. У залежності від сфери застосування розрізнюють торгові, маркетингові, навчальні і корпоративні типи презентацій.

Створення презентацій

Презентація являється одним з додатків, який можна створити у середовищі OpenOffice.org. Після вибору пункту Презентация программы OpenOffice.org на екрані з’являється діалогове вікно Мастер презентаций, у якому пропонується  вибір одного з трьох режимів: порожня презентація, із шаблону, відкрити існуючу презентацію.

Рис. 3.2.14    Вікно вибору типу презентацій

Розглянемо створення презентацій в  режимі Из шаблона. Після вибору режиму

Из шаблона пропонується вибір виду презентації із пропонованого списку (службові, проекти, ділові  і т.п.). На другому етапі можна обрати стиль  презентації і способи її відображення: на екрані, плівці, папері, слайд і т.п.

Рис. 3.2.15   Другий етап створення презентацій

Після вибору кнопки Далее на третьому етапі можна  задати ефекти при переході від одного слайду до іншого  під час демонстрації: зникнення слайду всередину, спливання (знизу, зверху) і т.п.; швидкість появи презентації;  якщо обрана кнопка автоматически , то можна вказати час затримки сторінок під час перегляду.

Рис. 3.2.16   Третій етап створення презентації

На четвертому етапі можна задати назву організації, тему презентації, цілі і т.п. (формується заголовна сторінка (слайд)). На пятому етапі пропонується вибрати сторінки, які будуть включені у презентацію. Наприклад, якщо була вибрана презентація типу Представление новой продукции, то можуть бути запропоновані сторінки : запит покупців (пропонується описати пропозиції покупців і їх вимоги), аналіз цін (пропонується описати фінансову вигідність покупки для покупців, порівняння якості продукції і цін у відношенні до інших фірм, які виробляють подібну продукцію) і т.п.

У іншому засобі створення презентації, такому як, наприклад, Power Point Microsoft Office, після вибору виду презентації, пропонується вибір ії підвиду. Наприклад, у виді Служебные є підвиди Общее собрание, Финансовый отчет і т.п., де також можна обрати сторінки, які потрібно включити у презентацію.

При виборі режиму Пустая презентація четвертий і пятий  етапи випускаються (немає шаблону) – відкривається редактор презентацій. У середовищі редактора  можна корегувати уже існуючі сторінки, їх вилучати або додавати (вставляти нові). Для сторінки можна обрати чи змінити розмітку сторінки тобто склад сторінкозаповнювачів(контейнерів), наприклад, сторінка може представляти собою  пустий слайд чи два сторінкозаповнювача - для заголовку та для тексту, або три контейнера для заголовка , для діаграми та тексту.

Рис. 3.2.17    Вікно для вибору розмітки сторінки

Якщо, наприклад, обрана розмітка з контейнером для зображення, то подвійним клацанням лівою кнопкою миші на контейнері для зображення ми одержуємо доступ до галереї зображень. Обране  зображення вставляється в контейнер. За допомогою контексного меню об’єкта, його можна редагувати. Текст можна вводити вручну або використовувати текст із документу, використовуючи буфер обміну, при цьому контейнер тексту повинен бути  виділеним. Потім текст може бути форматований з приданням йому будь - яких ефектів(подібно до методів роботи у текстовому редакторі).

Рис. 3.2.18   Приклад розмітки сторінки

Використання гіперпосилань

Створені слайди можна продивляться під час демонстрації один за одним (на екрані присутня панель з створеними слайдами) чи за бажанням, тобто під час демонстрації треба звертатися до конкретного слайду, який не знаходиться за поточним і не передує йому. Для цього потрібно організувати розгалуджений і циклічний способи перегляду презентацій. Це можна зробити за допомогою гіперпосилання. На слайді гіперпосилання можна представити текстом чи кнопкою. Клацання мишею на гіперпосиланні приводить до переходу до того слайду, який знаходиться за адресою, яка вказана у гіперпосиланні. Для створення гіперпосилання треба вибрати потрібний контейнер і позицію курсора, потім використати команду Вставка→Гиперссылка, з'являється одноіменне вікно, обираємо кнопку Ссылка на элемент в документе,  яка знаходиться біля одноіменного поля – з’являється список усіх створених слайдів у презентації – вибираємо потрібний. Назва вибраного слайду відображається у полі Цель. Потім вибираємо представлення гіперпосилання: кнопка чи текст, задаємо ім’я oб’єкту і текст, який повинен представляти гіперпосилання. Натискаємо кнопку Применить.

Підготовка до демонстрації

Підготовку до демонстрації можна виконати за допомогою пункту Демонстрация головного меню, а саме за допомогою режимів Настройки демонстрации чи Обычная демонстрация. Якщо обираємо режим Обычная демонстрация, тоді в одноіменному вікні обираємо кнопку Создать  – з’являється список створених слайдів, з яких можна обрати потрібні для демонстрації і запускаємо демонстрацію командою Запустить. Якщо ж обраний режим Настройка демонстрации,  тоді у  одноіменному вікні, що зявилося,  можна вказати, з якого слайда розпочати. Можна задати автоматичну демонстрацію слайдів і тоді треба вказати час – проміжок між показами двох слайдів чи вручну, показувати чи ні показник миші і у якому вигляді (наприклад у вигляді олівця) і т.п.

Щоб розпочати демонстрацію слайдів, можна обрати один із способів:

  1.  Запуск із редактора презентацій – клавіша F9. Підказку клавіші можна подивиться по команді Демонстрация → Демонстрация.
  2.  З робочого столу – для цього потрібно створити ярлик презентації.
  3.  Запуск файлу демонстрації слайдів – для цього потрібно створити такий файл командою Файл → Сохранить как… У списку Тип файлу обрати Презентація і клацнути на кнопці Сохранить, перед цим вказавши ім’я файлу.

Під час демонстрації у автоматичному режимі досить клацнути мишею на слайді для переходу до наступного. Якщо на слайді є гіперпосилання, то досить клацнути на такій кнопці, щоб перейти до заданого слайду. Якщо курсор миші був заданий у вигляді олівця (пера), то під час демонстрації можна підкреслювати важливі пункти тексту.

Питання для самоперевірки

  1.  Які типи авторських засобів мультимедіа Ви знаєте ?
  2.  Які існують види презентацій за способом їх подання ?
  3.   В чому особливість створення презентацій за допомогою шаблона ?
  4.  Дайте поняття розмітки слайда.
  5.  Яке стильове оформлення можна застосувати до слайда ?
  6.  З якою метою використовують гіперпосилання при створенні презентації ?
  7.  Які режими демонстрації презентацій ви знаєте ? Дайте характеристику кожному режиму.

4. ЕЛЕКТРОННІ ТАБЛИЦІ
(MS Excel   та  OO Calc)

Електронна таблиця (ЕТ) — це програма, призначена для введення та опрацювання даних, наведених у вигляді таблиці. З її допомогою можна виконувати складні обчислення з великими масивами чисел, будувати графіки та діаграми та використовувати для автоматизації математичних, інженерних, економічних чи статистичних  обчислень.

Існують розновиди программ ЕТ: самостійні та програми, які входять до складу прикладного програмного забезпечення, таких як Microsoft Office, Open Office.org (програми Excel, Calc). Розглянемо роботу з ЕТ на прикладі офісних програм. Програми Excel і Calc мало чим відрізняються одна від одною за структурою та діями, які виконуються над даними, також мають практично однаковий зовнішний вигляд, онаковий набір команд. Але є деякі різниці: так  у Calc інструмент Анализ данных має обмежені можливості, декілько відрізняються вікна Мастеров функций и диграмм. Розглянемо роботу у програмі Excel і наведемо особливості у роботі з програмою Calc.   

4.1.Загальні положення

Завантаження програми ЕТ.  Стандартний запуск здійснюється з головного меню

Пуск àПрограммыà Microsoft Officeà MS Excel  (OpenOffice.org àOpenOffice.org Calc), або з допомогою кнопок відповідної офісної панели або ярликів на Рабочем столе.

Рис.4.1. Вікно програми Ms Excel.

Структура ЕТ. ЕТ складається з клітинок, що утворюють рядки і стовпці (Рис.4.1, 4.2). Стовпці таблиці позначені буквами (А, В, С, ..., Z, АА, АВ, ..., AZ, ВА, ...), а рядки — цифрами (1, 2, ...). Кожна клітинка має ім’я, яке складається з літери стовпця і номера рядка, на перетині яких розташована клітинка, наприклад  А1. Стовпців може бути до 256, а рядків — до 65536 (Calc  - 32000).

Клітинки утворюють таблицю, яка міститься на сторінці і має назву за умовчанням  Лист 1, Лист 2 тощо, назва якою відображена на бірці внизу екрана. За умовчанням їх має бути три або може бути збільшено до 255. Сторінки можуть бути декількох типів: саме таблиць, диаграмм, програмного коду VBA (Visual Basic for Application) або окно діалога. Ім'я листа можно змінювати, але воно не може містити символів "\","/", "*",":","?","!","[", "]" і його довжина не повинна перевищувати 31 символа.

Рис.4.2. Вікно програми Ooo Calc.

Декілька сторінок утворюють книгу, яка має назву Книга 1 (Саlс - Без имени 1). Книга зберігається у файлі з розширенням  .xls (Саlс - .sxc).

Адресація. В ЕТ у формулах та функціях для посилання на клітинки і блоки клітинок використовують імена клітинок як адреси. Існує три вида адресів: відносні, абсолютні та змішені. Відносні адреси змінюються при копіюванні формул і мают вигляд просто адреси - А1, ящо посилання на клітинку не повинно змінюватися при копіюванні, то використовують абсолютну адресу клітинки, наприклад, $А$1, тобто додається символу "$" перед позначенням стовпця і номером рядка. Іноді використовують змішані адреси, коли постійною є одна частина адреси, наприклад А$1 або $А1. При редагуванні адреси у формулі циклічну зміну вигляду посилання здійснюють за допомогою клавіші F4.

Адреса прямокутного блоку (діапазону) клітинок, сумісного, складається з адреси лівої верхньої клітинки блоку, двокрапки (оператора діапазону) і адреси правої нижньої клітинки, наприклад А1:Е5. Якщо треба  описати не сумісний діапазон клітинок, то використовують «;», наприклад,  А1;В3;Е5.

Адреси використовують також повні імена (адреси) клітинок. Для зазначення повного імені клітинки до її адреси дописують ім'я листа, де вона розташована, і назву книги (файлу):

[Книга 1]Лист1!А1.     

Питання для самоперевірки

  1.  Що таке ЕТ і яке її призначення?
  2.  Яка структура ЕТ?
  3.  Які розширення мають файли ЕТ?
  4.  Як  позначаються стовпці та рядки у ЕТ?
  5.  Як записують адресу клітинок?
  6.  Як записують адресу діапазону клітинок?
  7.  Які типи посилань використовують в ЕТ?
  8.  Коли використовують абсолютну адресацію клітинок?
  9.  Для чого використовують імена клітинок?
  10.  Як записують повну адресу клітинки?

4.2.Типи даних, введення та форматування даних у ЕТ

Типи даних. У клітинки користувач вводить дані трьох основних типів: числа, тексти, а також формули для виконання дій з даними.

Текстові дані використовують, зокрема, для оформлення назв таблиць і назв рядків, а також стовпців даних, вони можуть містити будь-які символи.

Числові дані використовуються для введення числових значень у різному відображенні, для  цього використовують цифри від 0 до 9 та спеціальні символи "+", "-", "Е", "е", "(",  ")", ".",  ",", "%",  "/"  i позначення грошових одиниць.

Формули призначені для виконання дій над вмістом клітинок (над даними) згідно з умовою конкретної задачі. Усі формули починаються символом "=". У формулах можна використовувати такі операції: додавання "+", віднімання"-", множення "*", ділення "/", піднесення до степеня "^". Операндами у формулі можуть бути числа, адреси клітинок, функції або заголовки стовпців (рядків) таблиці. Для зміни стандартного порядку виконання операції застосовують круглі дужки.

За замовчуванням після введення формули у клітинці відображається результат обчислень, а формулу можна побачити лише у Строке Формул.

Щоб побачити всі формули у таблиці, треба задати режим відображення формул у клітинках  СервисàПараметры…à вкладка Вид à опція Параметры окна  àФормулы

                     (àOpenOffice.org Calc àВид àФормулы).

Щоб знову побачити результати обчислень, потрібно вимкнути режим відображення формул (Рис.4.3).

Введення даних. Щоб виконати якусь дію над клітинкою чи її даним, клітинку потрібно виокремити (вибрати, активізувати). Це роблять за допомогою клавіш зі стрілками або миші. Активна (виокремлена) клітинка має рамку з маркером, який є у правому нижньому куті. З нею можна виконувати дії, визначені в головному чи контекстному меню: ввести чи вилучити дане, скопіювати чи перемістити дане в буфер обміну, очистити клітинку, відформатувати дане чи клітинку, вставити примітку тощо. Виокремлювати можна не лише одну, але й декілька клітинок (рядків чи стовпців).

Щоб увести в клітинку дане, її виокремлюють, набирають дане на клавіатурі та натискають на клавішу вводу Enter або на клавішу клавішу Tab або кнопку Ввод у Строка формул.

Дані активної клітинки та її адреса відображаються у Строка формул. Під час введення дане можна редагувати. Уведений у клітинку текст (до 255 символів) автоматично вирівнюється до лівого краю, а числа — до правого. Якщо почати вводити нове дане у клітинку, то старе пропадає.

Рис.4.3. Вікно команди Параметры програм Excel та Calc.

Якщо poзмip тексту перевищує розмір клітинки, то для його відображення використовують клітинки, розміщені праворуч. Зберігається текст тільки в одній клiтинці. Його відображення в сусідніх клітинках зникає, якщо в ці клітинки вводяться дані. Для відображення в одній клітинці кількох рядків тексту виконайте команду Формат à Ячейки...à вкладка Выравнивание à  переносить по словам. Висота рядка збільшиться i текст розміститься на додаткових рядках всередині клітинки.

Якщо в клітинці вже є дане і його треба відредагувати, то клітинку вибирають і користуються одним із трьох способів:

  •  двічі клацають мишею;
  •  натискають на клавішу F2;
  •  застосовують рядок формул.

Вилучити з клітинки дане, примітку, формат даного можна ПравкаàУдалить содержимоеàУдалить все.

Діапазон клітинок можна заповнювати рядками, натискаючи клавішу Tab для переходу в клітинку праворуч, або стовпцями, натискаючи клавішу Enter для переходу в клітинку, що розміщується нижче заповненої.

Форматування даних. Числа в клітинку вводять звичайним способом, але вони можуть бути відображені як заокруглені, із символом грошової одиниці ($, грн), з комами чи пропусками, які відокремлюють тріади цифр тощо. Відображення даного залежить від формату його зображення (Рис.4.4).

Рис.4.4. Визначення формату даних у програмах Excel та Calc.

Формати чисел у вибраних клітинках задають командою ФорматàЯчейки…à вкладка Числа àЧисловые форматы вибрати потрібний формат. Якщо формат має додаткові параметри, то після його вибору на вкладці з'являються поля, в яких можна зазначити ці параметри.

Роздільником цілої та дробової частини в числах може бути крапка або кома залежно від налаштування операційної системи.

Общий (Calc -Все) формат відображає дані в такому вигляді, як вони вводяться.

Числовой формат дає змогу встановлювати кількість відображуваних десяткових знаків, змінювати вигляд від’ємних чисел (наприклад, виділяти їх червоним кольором).

Формат Денежный має вci можливості форматування формату Числовой, а також дає змогу вибирати грошову одиницю.

Фінансовий формат подібний до грошового, але має додаткові можливості щодо вирівнювання грошових одиниць відносно роздільника цілої i дробової частин.

Процентный формат при застосуванні до числа формату  десяткова кома зміщується в числі на два знаки вправо, а в кінці числа виводиться знак відсотків "%".

Дробный формат дає змогу виводити числові значення у вигляді звичайних дробів. Вигляд дробу формату Дробный обирають зі списку Тип .

Экспоненциальный (Calc -Научный) формат. У форматі числа подаються у вигляді аЕ ± п, де а — ціле число або десятковий дріб (мантиса); п — ціле число (степінь, порядок). Зображення аЕ ± п означає, що в клiтинцi розміщується число а*10±п. 

Текстовый формат. Застосування до клітинки формату означає, що записані в клітинцi число або формула вважатимуться текстом.

Дата та Время. Формати відображення дати або часу, Дату можна ввести в одному з форматів Д.М.ГГ, а час — в форматі Ч.ММ.СС.

Дополнительный формат (Calc -Пользовательский). Створюється користувачем, для таких даних, як номер телефону, індекс тощо.

Також до форматування відносяться такі дії, як: вирівнювання вмісту клітинок, варіанти розміщення даних у клітинці, все це задається у вікні ФорматàЯчейки…à вкладка Выравнивание (рис. 4.5).

Рис.4.5. Можливості вирівнювання даних у програмах.

За замовчуванням для горизонтального вирівнювання застосовується варіант по значению, згідно з яким числові значення вирівнюються відносно правого краю клітинки, а текстові — відносно лівого. Серед решти шести вapiaнтiв відокремимо вирівнювання по центру выделения, згідно з яким текст центрується відносно вcix виділених праворуч незайнятих клітинок. Список по вертикали містить чотири варіанти вертикального вирівнювання тексту: по верхнему краю, по центру, по нижнему краю, по высоте.

Орієнтація тексту