31009

ПСИХОЛОГІЯ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ В СОЦІАЛЬНИХ ГРУПАХ

Лекция

Психология и эзотерика

Поняття про групи колектив їх типологія характеристика. Людина живе і діє не сама по собі а в групі і формується як особа під впливом групи оточення. Більш того все життя людини можна уявити як життя в тих чи інших групах з їх внутрішньо груповими зв’язками відносинами субординацією очікуваннями і соціальними ролями запропонованими кожному члену групи. Суб’єктивні фактори формування групи без соціальної характеристики: 1.

Украинкский

2013-08-25

46.95 KB

5 чел.

5

ЛЕКЦІЯ 6.

ПСИХОЛОГІЯ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДЕЙ В СОЦІАЛЬНИХ ГРУПАХ

1. Поняття про групи, колектив, їх типологія, характеристика.

2. Рівні контактності, особливості взаємодії людей в групі, основа згуртованості колективу, сумісність людей. Клімат в групі.

3. Лідер. Лідерство в групі, ознаки і типологія лідерства. Управління спільністю людей, функції керівника, взаємовідносини керівника і підлеглого.

1.

Людина живе і діє не сама по собі, а в групі, і формується як особа під впливом групи, оточення. Кожен із нас належить одночасно до багатьох груп. В групі і під її впливом складуються риси направленості і волі людини, організується її діяльність і поведінка, створюються умови для розвитку її здібностей.

Соціальною групою називають сукупність людей, які складають елементи соціальної структури суспільства. Крім цього, групою взагалі можна назвати таку сукупність людей, яка має будь-які спільні об’єктивно існуючі характеристики і властивості. Наприклад, група, що виділяється за статтю, віку, професією…

Поняття соціальна група абстрактно тому, що вона не враховує конкретних соціальних розбіжностей. Разом з тим об’єктивна необхідність людей в співробітництві, як і потреба в спілкуванні, закономірно веде до створення людських об’єднань – соціальних груп, в яких протікає життя людей. Більш того, все життя людини можна уявити як життя в тих чи інших групах з їх внутрішньо груповими зв’язками, відносинами, субординацією, очікуваннями і соціальними ролями, запропонованими кожному члену групи.

Суб’єктивні фактори формування групи (без соціальної характеристики):

1. Часто взаємодіють одним з одним.

2. Визнають себе як члени однієї групи.

3. Поділяють загальні норми щодо того, що їх цікавить.

4. Беруть участь в єдиній системі розподілення ролей.

5. Ідентифікують себе з одними і тими ж об’єктами і ідеалами.

6. Сприймають групу як джерело задоволення.

7. Знаходяться в кооперативній взаємозалежності.

8. Відчувають себе як нерозривну єдність.

9.  Координують дії зі ставлення до зовнішнього середовища.

Взаємозв’язок групи з оточуючим середовищем.

  1.  Ресурси, споживачі, люди.
  2.  Екологічні умови.
  3.  Законодавчі акти.
  4.  Конкуруючі організації.
  5.  Система цінностей в суспільстві.
  6.  Суспільні погляди.
  7.  Техніка і технологія.

Соціальну групу можна назвати ще реальною групою – це спільність взаємодіючих людей в ім’я досягнення усвідомленої мети, спільність, яка об’єктивно виступає як суб’єкт дії. Причому, мета діяльності повинна бути мотивованою, крім цього, для групової діяльності  група повинна володіти знаннями, уміннями і навиками, закріпленими в досвіді, а також засобами підтримки і вираження групової єдності. В реальній групі обов’язково існує психологічне спілкування, за допомогою якого стають можливими «групові рішення», оцінки, погляди і «загальний язик» між членами групи.

Об’єднання людей в групи відбувається за різними ознаками, в тому числі і статусними:

  1.  владними;
  2.  майновими;
  3.  професійними;
  4.  освітніми, тощо.

Соціальна спільність передбачає:

  1.  спілкування індивідів;
  2.  їх духовну солідарність;
  3.  взаєморозуміння.

Соціально-психологічною основою спільності є феномен «Ми» і «Вони».

Соціальними ознаками, які об’єднують людей у спільності є:

  1.  цілі;
  2.  інтереси;
  3.  умови життєдіяльності;
  4.  вік;
  5.  стать;

6-7. належність до єдиної культури та релігії;

8. спосіб, якість і стиль життя;

9. соціальний статус;

10. відносини власності.

Соціальна група – відносно стійка сукупність людей, пов’язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і форм діяльності, що включені до типових.

Основні ознаки соціальної групи:

1. група включена в соціальний контекст;

2. наявність загальної особисто значущої основи для перебування індивідів у межах групи:

3. достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і феноменів групової культури, історії;

4. зовнішня і внутрішня організація;

5. певні типи впливу і відносин між індивідами, загально прийняті норми і цінності;

6. усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій основі «Ми-почуття»;

7. наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Сутності особливості, які характеризують соціальну групу:

1. посередництво між суспільством і конкретною людиною. Через соціальну групу соціальні явища впливають на особистість, формуються її соціально значущі якості, переконання, установи, цінності.

2. статус самостійного об’єкта життєдіяльності та розвитку. Це реальне психологічне угрупування.

3. важливий для індивіда соціальний інститут. Перебуваючи в групі, індивід соціалізується, набуває досвіду міжособистісних відносин.

4. сфера концентрації різних групових впливів на особистість. Людина, виконуючи різні соціальні функції, одночасно належить до різних соціальних груп.

Параметри, що характеризують групу, як цілісність:

  1.  психологічний зміст спільної діяльності;

2. композиція (склад) групи;

3. структура;

4. групові процеси.

Психологічний зміст спільної діяльності – сукупність цілей, завдань та операцій, які сприяють задоволенню основних мотивів цієї діяльності, потреб та соціальних цінностей членів групи.

Композиція групи – сукупність індивідуальних характеристик членів групи, важливих з точки зору її цілісних властивостей.

Елементами структури групи є:

1. структура комунікацій;

2. розподіл владних функцій;

3. співвідношення неформальних і формальних взаємин людей в групі.

ІІ.

Важливою характеристикою взаємодії людей в групі є рівень контактності – іншими словами те, як і коли, наскільки часто члени групи вступають в безпосередні між особисті відношення. Група, всі члени якої знаходяться в процесі взаємодії в безпосередньому контакті один з одним називається малою чи контактною групою. Контактність не замикається тільки на малій групі і має різні форми проявлення.

Контактність може носити:

1. постійний характер;

2. епізодичний характер;

3. (обмежений) опосредкований технічним засобом (радіо, телефон, пошта, рація…)

Інші групи, де контакти за частотою і якістю зменшуються до порівняно з  малими групами, називаються великими.

За рівнем контактності групи можна умовно поділити на:

1.дифузні групи – групи, в яких міжособистісні відносини існують, але в їх основі не лежить трудова діяльність, ці відношення базуються на симпатіях чи антипатіях. (група однолітків, група колишніх однокласників).

2. асоціативні групи -  групи, в яких існують міжособистісні стосунки і вони опосередковуються особисто значимим змістом діяльності.

3. корпоративні групи – групи, в яких міжособистісні стосунки, що існують опосередковуються особисто значимим, але асоціальним за своїми установками змістом діяльності.

4. соціальні групи – групи, в яких міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особисто значимим змістом групової діяльності.

Отже, в малих групах переважають особисті контакти. Ці малі групи можуть бути (типи груп):

  1.  постійними;
  2.  тимчасовими (демонстрація);
  3.  організаційно оформленими – «формальними»;

4.   організаційно неоформлені – «неформальними».

 Типи груп можуть трансформуватися: закохані створюють сім’ю, група друзів може положити початок суспільної організації або комерційній структурі.

Крім цього соціальні групи поділяють на:

1. первинні групи – це особливий різновид малих груп, в яких зв’язок спирається не тільки на первинні особисті контакти, але й на високе емоційне залучення її членів  в діла групи, на високий ступінь обожнювання кожного члена із усією групою (сім’я, група однолітків в дитинстві, згуртований колектив робітничої бригади).

2. другорядні групи (вторинні) – це групи, які організовані для досягнення певної мети і які спираються на схематизовану систему відношень, що регулюється правилами. Звично другорядні групи бувають великими чи формальними.

Формальні групи – це групи створені по волі керівництва для реалізації певної мети і де всі відношення між людьми в діловому плані строго регламентовані різного роду циркулярами, інструкціями, правилами організації тощо. Але, як тільки формальна група створюється, вона стає також і соціальною групою, де люди взаємодіють не тільки за розпорядженням керівництва. Із соціальних взаємовідносин народжується безліч дружніх груп, які всі разом представляють неформальну організацію, які мають властивість взаємопроникати, іншими словами, ми входимо дуже часто в ці групи і навіть самі цього не усвідомлюємо. Неформальна організація є міцною силою, яка при певних умовах може фактично стати домінуючою в організації і зводити до нуля дії керівництва.

Неформальна організація – це спонтанно організована група людей, які вступають в регулярні взаємодії для досягнення певної мети, організація за принципом симпатії, інтересів і за тим, чому разом з членами групи віддається перевага. Ця мета є причиною для існування даної групи. Але ця мета не може бути чітко фіксованою, всі взаємовідносини людей мають яскраво виражений емоційний окрас.

В неформальній групі є лідери, ієрархія, задачі, існують неписані правила, які називаються нормами. Ці норми служать зразками поведінки. Вони підкріплюються системою заохочення і санкцій.

Належність до неформальної групи може дати людям психологічні вигоди не менш важливі для них, ніж гроші.

Важливі причини вступу до неформальної групи:

  1.  почуття приналежності;
  2.  взаємодопомога;
  3.  тісне спілкування;
  4.  взаємозацікавленість.

Основні характеристики неформальних груп:

1. неформальні групи здійснюють контроль за своїми членами. Першим кроком до цього є встановлення і закріплення норм – групових еталонів допустимої чи недопустимої поведінки. Щоб бути прийнятим групою і зберегти в ній своє положення, особа повинна дотримуватися  цих норм. Відносно тих, хто не дотримується норм група застосовує жорсткі санкції, а тих хто їх порушує, може чекати відчуження.

2. люди використовують групу для обговорення передбачуваних чи фактичних змін. В неформальній групі спостерігається тенденція до опору змінам. Частково це пояснюється тим, що ці зміни можуть нести з собою загрозу подальшому існуванню неформальної групи.

3. неформальна група має своїх лідерів. Лідер спирається на визнання його групою. В своїх діях він робить ставку на людей і на їх взаємовідношення.

4. неформальна група динамічно взаємодіє з формальною групою. Оскільки групові емоції впливають як на задачі, так і на взаємодії, вони можуть впливати і на ефективність формальної організації. Вони можуть призводити до підвищення чи до зниження ефективності.

Група може більш чи менш ефективно йти до досягнення своїх цілей в залежності від впливу наступних факторів:

  1.  розмір (найбільш оптимальний 5-11 чоловік);
  2.  склад: ступінь схожості осіб і точок зору;
  3.  групові норми: вони мають позитивний чи негативний характер;
  4.  згуртованість:
  5.  конфліктність;
  6.  статус і функціональні ролі її членів.

Групові норми:

  1.  гордість за організацію;
  2.  досягнення мети;
  3.  колективна праця;
  4.  контроль;
  5.  планування;
  6.  захист чесності.

Треба підкреслити, що всі глибинні пласти особи створюються завдяки спілкуванню і призначені для спілкування в більшості своїй в соціальній групі. Людина вступає в спілкування і в ньому визначає суттєво важливі орієнтири для своєї поведінки, весь час звіряє те, що вона робить, з тим, що від неї очікують оточуючі, справляється з їх думками, почуттями і вимогами. Але ж все, що людина робить для себе, вона робить разом з цим і для інших, діючи в соціальній групі.

Три показники:

1. самооцінка, 2. оцінка, що очікується, 3. оцінка особою групи – всі вони входять в характеристику особи і, бажає людина цього чи ні, вона об’єктивно рахується з цими суб’єктивними індикаторами її самопочуття в групі. Рахується навіть тоді, коли вона не підозрює про наявність цих показників.

На показники згуртованості групи індивідуальне самопочуття людини в ній, ефективність діяльності групи в багатьох випадках визначається злагодженістю волі всіх учасників соціальної групи.

Соціальні групи характеризуються наявністю різного виду структур:

1. організаційна;

2. соціально-демографічна структура. Характеризується складом групи за віком, статтю і національністю;

3. професійно-кваліфікаційна структура. Це склад організації за групами професій, рівню освіти і професійної підготовці, кваліфікації;

4. соціально-психологічна структура. Це склад групи за станом між особистих стосунків, характеру ціннісних орієнтацій і мотивів діяльності.

В останній структурі неабияку роль відіграє показник згуртованості групи – це міра тяжіння членів групи одне до одного і до групи. Високо згуртована група -  це група, члени якої відчувають сильний потяг одне до одного і вважають себе схожими. У високо згуртованих груп зазвичай буває менше проблем у спілкуванні, а ті, що виникають, значно менші, ніж у інших. В них менше непорозуміння, напруги, ворожнечі і недовіри, а продуктивність праці значно вища, ніж в не згуртованих групах.

Кожна людина в групі відповідно своїм діловим і особистим якостям, своїм статусом займає певне місце в системі групової організації. (статус – закріплені за людиною в групі чи суспільстві права, обов’язки, престиж).

Структура внутрішньо групових зв’язків в малих групах.

«Зірка»                «Клубок»                       «Коло»                         «Ланцюг»

Г

А

В

Б

Г

В

А

Б

А

Б

В

Г

Д

 

А

В

Б

Г

 

В будь-якій групі між людьми існують невидимі зв’язки взаємовідношень, які неможливо відобразити в жодному штатному розкладі. Розібратися у відношеннях між людьми дуже складно. Одним із методів дослідження між особистих стосунків, для керівника може стати поглиблене вивчення різних соціальних факторів, а також конкретних вчинків і дій людей, які входять до складу даного колективу. До таких соціальних факторів можна віднести взаємодопомогу, дружбу, сварки, конфлікти тощо. Постійне спостереження за цими явищами дозволяє керівнику вивчити міжособистісні стосунки підлеглих. Розкрити міжособистісні стосунки допомагають дослідження. При проведенні соціометрії всім членам будь-якої групи ставлять те саме запитання, наприклад, «З ким би ви хотіли працювати на спільних операціях?». Соціальні психологи в дослідженнях використовують не тільки позитивні, але й негативні критерії. Наприклад, «З ким би ви не хотіли працювати разом?». Негативні критерії допомагають більш чітко виявити неприязливе ставлення.

Надаючи свій  вибір тому чи іншому члену колективу, людина як би заявляє: «З цією людиною я хотів би спілкуватися. Вона подобається мені більше, ніж інші». Якщо посада характеризує людину в формальній структурі групи, то кількістю отриманих виборів при соціометрії можна виміряти  її положення в неформальній системі взаємовідношень, іншими словами, її соціальний статус. Останній має свій «табель про ранги».

Так, коли кожен член групи в середньому може розраховувати на 3 позитивні вибори, то той, хто отримав 6 і більше, потрапляє до «зірок». Частіше за все «зірками» стають  особи, які є своєрідними каталізаторами спілкування, тому що володіють привабливістю…

Ті, хто при соціометрії отримав середню чи вище середньої кількість виборів, відносяться до тих, кому віддають перевагу. Ті, у кого кількість виборів трохи нижча середньої – «прийняті», позбавлені виборів – «ізольовані». Всі, хто отримав негативні вибори підпадають до категорії «знедолених» (отверженных).

Зазвичай в групі із 30 осіб до категорії «зірки» потрапляє не більше 3-4 чоловік. В категорію тих, кому надають перевагу – 10-12 чоловік, до сприйнятих теж – 10-12 чоловік, «ізольованими» можуть бути близько 5 осіб, а от «знедолені» бувають не в кожній групі, це переважним чином люди психопатологічного кола (збудливі, істеричні і психопати інших форм, алкоголіки, люди з підвищеною самооцінкою і іншими рисами характеру, які викликають негативне ставлення оточуючих: хвальки, пліткарі…)

У кожної людини обов’язково є своя референтна група, на її думку вона постійно орієнтується. Людина з надмірно високою самооцінкою схильна переоцінювати себе в ситуаціях, які не дають для цього основи. В результаті вона нерідко стикається зі скептичним ставленням референтної групи до її претензій, озлоблюється, проявляє підозрілість чи нарочиту пихатість і в решті решт може загубити необхідні міжособистісні контакти, замкнутися. Надмірно низька самооцінка може свідчити про розвиток «комплексу неповноцінності», стійкої невпевненості в собі, відмови від ініціативи, байдужості і тривожності.

Образ життя людини – це спосіб взаємодій соціального середовища і особи, типовий для особистості, групи, прошарку, суспільства.

Соціально-психологічні характеристики образу життя:

  1.  розподіл і особливості проявів соціальної активності індивіда і групи:
  2.  потреби, цінності та інтереси, які реалізуються в житті і служать мотивами і регуляторами поведінки і діяльності;
  3.  звичаї та звички як типова соціальна норма стосунків між людьми, які складаються в процесі виробництва, політичного життя і побуту.

Будь-який спосіб життя закономірно пов’язаний з системою потреб, з конкретними морально-ідеологічними цінностями і соціальними інтересами, що виступають в якості мотивів і соціальних регуляторів діяльності і поведінки. Образ життя характеризує особливості соціально-психологічної взаємодії між суб’єктом і середовищем.

Соціально-психологічний клімат групи – це результат спільної діяльності людей, їх між особистих взаємодій.

Соціально-психологічний клімат складається із:

  1.  особливостей сприйняття людини людиною;
  2.  взаємної комунікативності;
  3.  взаємного відчуття об’єднуючих чи роз’єднуючих почуттів, оцінок і думок;
  4.  готовності до реагування певним чином на слова і вчинки оточуючих.

Клімат проявляється в:

  1.  настрої групи;
  2.  загальній думці групи;
  3.  індивідуальному самопочутті;
  4.  оцінці умов життя і праці особи в групі.

Соціально-психологічний клімат обумовлений перш за все соціальним досвідом людей. Він безпосередньо впливає на:

  1.  самопочуття членів групи;
  2.  вироблення, прийняття і здійснення спільних рішень;
  3.  досягнення максимальної ефективності спільної діяльності.

Складові частини соціально-психологічного клімату:

  1.  суспільна думка;
  2.  суспільний настрій.       

Вони відіграють роль соціальних санкцій, стимулюючи чи обмежуючи дії індивідів і соціальних груп.

Таким чином соціально-психологічний клімат може бути благо приємним чи неблагоприємним для певних дій і соціальних перетворень.

Соціально-психологічний клімат виступає одночасно як механізм регулювання поведінки індивіда. Поняттям соціально-психологічний клімат позначають систему відношень членів групи одне до одного, яка включає не тільки психологічні реакції, але й суспільні відношення людей.

Соціально-психологічний клімат виникає сам по собі, в ізоляції від діяльності інших груп, які складають суспільство. Мікроклімат малих груп – наявність спілкування, яке супроводжує їх функціонування, підтримує їх структуру і організаційну цілісність, допомагає адаптуватися до  умов оточуючого і природного середовища, що змінюються, і досягти цілей спільної діяльності. Саме цей признак спілкування – виявляється функціональним засобом створення соціально-психологічного клімату, на фоні якого проявляються групові потреби і рівні притягань, виникають і розв’язуються міжособисті і між групові конфлікти, формуються настрій і думки певної спрямованості, інтенсивності і тривалості.

Через міжособисті відношення розкриваються соціально-психологічні форми, в які оформлюється зміст суспільних відносин в процесі спілкування людей.

Форми стосунків людей:

  1.  організаційно-технологічна взаємодія;
  2.  статусно-рольовий взаємозв’язок;
  3.  адміністративно-психологічний взаємовплив;
  4.  емоційно-логічне пізнання.

Ці всі стосунки виникають на основі предметно-практичної діяльності соціальної групи.

В соціальній групі проявляються взаємостосунки людей:

1. співробітництво;

2. змагання;

3. згуртованість;

4. сполучність (совместимость);

5. дружба;

6. згода.

 Види якостей особистості, від яких залежать психологічні властивості спілкування людини в соціальній групі: товариськість; замкненість; скритність; самостійність; відповідальність; сором’язливість; чуйність; принциповість; справедливість; чесність тощо.

В процесі будь-якого спілкування в соціально-психологічному кліматі регулятором відношень людей є моральні відношення, які проявляються в культурі поведінки людей. Члени групи особливо чутливі до  поведінки своїх керівників, лідерів, авторитетів. Згідно їх поведінки визначається і закріплюється справжня цінність писаних чи неписаних норм моральних відношень. Міра відповідності і розходження між декларуємими людиною нормами суспільної поведінки і її реальними вчинками характеризує ступінь її моральності.

В між особистих стосунках людей в соціальній групі реалізується рольовий взаємозв’язок. В рольових характеристиках закріплені первинні функції людини в групі і суспільстві. Роль – це набір норм, що визначають, як повинна поводитись людина даного соціального положення по відношенню до людей різного і однакового статусу під час спілкування. Чим ширше і різноманітніше діяльність людини, тим більше ролей їй доводиться виконувати.

Міжособистісні стосунки можуть бути:

1. безпосередні – які складаються на основі персональних контактів, конкретно-почуттєвого сприйняття і реальної взаємодії людей;

2. опосередковані – які виникають в результаті такого спілкування, при якому людей зв’язують:

- продукти їх діяльності;

- інструментальні засоби спілкування;

- суспільна думка тощо.

Характер між особистих відношень визначається:

  1.  умовами і функціями спільної діяльності людей на виробництві;
  2.  взаємодією в родині;
  3.  в побуті;
  4.  на відпочинку.

Процес стихійного розподілення ролей в групі в основному визначається технологічними функціями діяльності.

Статусні взаємозв’язки визначаються:

  1.  соціальною престижністю ролі;
  2.  виконавчою майстерністю суб’єктів діяльності.

Соціально-психологічний клімат формується в процесі спільної діяльності і від нього залежить рівень конфліктності – ступені згоди між членами групи з питань спільної діяльності.

Згода визначається як:

  1.  єдність думок;
  2.  спільність точок зору;
  3.  одностайність;
  4.  дружні стосунки.

Згода припускає взаємне прийняття точок зору і скоріш за все в його загальній основі з тієї чи іншої проблеми, підтримку позицій інших членів групи. 

Згода є передумовою одностайності.

Одностайність характеризує міру внутрішньої єдності групи і здібність в разі необхідності протистояти зовнішнім силам. Одностайність базується на єдності переконань, спільності цілей і єдності способів їх досягнення, на гуманних?? мотивах людської поведінки і діяльності.

Одностайність наростає по мірі досягнення психологічної сумісності членів групи. Одностайність людей припускає таке сполучення їх якостей, при якому забезпечується найбільша ефективність їх діяльності в групі. При цьому маються на увазі всі особи, які характеризують її структуру.

Одностайність – це єдність: світоглядних установок і поглядів; мотивів; потреб; інтересів; здібностей; знань; досвіду; характеру; волі; почуттів; стосунків тощо.

Потенційно негативним наслідком високої одностайності є групова єдність думок – це тенденція придушення окремою особою своїх дійсних поглядів на будь-яке явище з тим, щоб не порушити гармонії групи. Члени групи вважають, що незгода підриває їх почуття приналежності, і тому незгоди треба уникати. Щоб зберегти у членів групи, те що розуміється як згода і гармонія, член групи вирішує не виказувати свою думку. В атмосфері групової єдиної думки первісна задача для окремої особи - дотримуватися загальної лінії в обговоренні, навіть коли людина має іншу інформацію чи переконання. Ця тенденція само укріплюється.

Оскільки  ніхто не висловлює думку, відмінну від загальної і не пропанує іншу, протилежну інформацію чи точку зору, кожен вважає, що всі думають однаково і не припускають, що хтось може мати скептичний настрій. В результаті проблема вирішується з меншою ефективністю, тому що вся необхідна інформація і альтернативні рішення не обговорюються і не оцінюються. Коли є групова однодумність, зростає імовірність прийняття посереднього рішення, яке нікого не зачіпає. Цей синдром в соціальній психології називають «оглуплення мислення».

Облуплення мислення це:

1. ілюзія невразливості. Зайвий оптимізм, який не дає можливості побачити небезпеку;

2. ніким не заперечувана віра в етичність групи. Всі члени групи вірять в свою і групову доброчесність;

3. раціоналізація – група долає труднощі колективно, виправдовуючи свої рішення. Кожна ініціатива перетворюється в акцію з самозахисту і самовиправдовування;

4. стереотипний погляд на противника. Розглядають супротивника як злонамірного;

5. тиск конформізму. (конформізм – пасивне пристосовницьке прийняття готових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання порядків, норм і правил, що існують, безумовне визнання авторитетів).

Глузування з членів групи, які інколи виказують сумніви щодо прийнятих рішень;

6. самоцензура – сприяє створенню ілюзії єдиної думки.

Треба ще раз підкреслити, що психологічна єдність групи забезпечується саме за рахунок внутрішньої неформальної структури.

Самопочуття членів малої групи залежить від особливостей їх спільної діяльності.

Чи буде людина вести себе кооперативно, іншими словами, враховуючи інтереси партнера по взаємодії, в багатьох випадках залежить від того, як вона сприймає його наміри.. людина «довіряє», якщо виходить із припущення, що дії іншої людини – партнера по спілкуванню, спрямовані на підвищення її благополуччя, чи хоча б не наносить шкоди. Коли людина в групі отримує позитивну інформацію про свого майбутнього партнера по спілкуванню, взаємна довіра зростає.

Ціннісно-орієнтована єдність в соціальній групі:

  1.  зближення оцінок в моральній і діловій сфері;
  2.  зближення оцінок в підході до цілей і задач спільної діяльності.

Моральна сила групи створює умови для сумісності її членів на основі моральних норм, прийнятих всіма членами групи:

  1.  не ухилятися від відповідальності, в разі провини;
  2.  не перекладати провину на іншого;
  3.   не приписувати собі успіх;
  4.  не зменшувати ролі і значення в досягненні інших;
  5.  не посилатися на «об’єктивні обставини».

В рамках однієї загальної групової мети можуть виникати додаткові цілі, які сприяють досягненню основної.

Дія групи називається єдиною, якщо мається спільність інтересів, цілей, загальний предмет дії і досягається запланований результат, що задовольняє членів групи. Відсутність одного з при знаків, що перелічені,  перешкоджає виникненню групової дії. Спільність інтересів, цілей і єдність дій можуть мати як стихійний, спонтанний, так і організований, координований характер.

Психологічні процеси в групі.

В соціальних групах діє закон змагання, якщо вони створені на загальному інтересі і ціннісних орієнтаціях, в ім’я реалізації цього загального інтересу.

1. Принцип асоціації лежить в основі формування і реалізації спільної діяльності. Сутність цього принципу заключається в тому, що люди виступають як груповий суб’єкт (асоціюються), якщо мотивом виступає наслідування чи опозиція будь-якому образу дії, погляду, смакам, моді тощо. В основі асоціації лежить процес наслідування чи опозиції (суперечності).

Опозиція проявляється в формі виклику суспільній думці з ціллю привернення уваги  до самоствердження групи.

2. Принцип інерції – дія групи в силу традиції і звичок. В основі проявлення цього принципу лежать стереотипні мотиви і дії, які склалися чи в досвіді членів групи, чи в досвіді попередніх поколінь.

3. Самосвідомість групи полягає в тому, що учасники групи розуміють не тільки спільність своїх інтересів і цілей, але й відмінність їх від інтересів і цілей інших груп і необхідність дій з їх здійснення. Самосвідомість групи супроводжується емоційними процесами (комплекс почуттів групи: співчуття, розуміння, підтримка дією як членів групи, так і інших груп, гордість).

Але вплив соціально-психологічного клімату не слід перебільшувати, тому що він визначається матеріальним життям людей. Вплив духовних факторів соціально-психологічного клімату може бути вирішальним для здійснення тих чи інших задумів, програм, планів групи тільки тоді, коли для цього існують необхідні матеріальні і економічні передумови.

Признаки і елементи соціально-психологічного клімату групи:

1. тон в процесі ділового і особистого спілкування, взаємна доброта, дбайливість, ввічливість, повага, взаємодопомога, уміння рахуватися з думкою інших членів групи;

2. загальний настрій групи на активну діяльність;

3. готовність до прийняття спільних рішень в дію групи, повага до групових рішень, вірність групі;

4. розуміння сили єдності групи, усвідомлення себе часткою групи.

Фактори соціально-психологічного клімату  в групі:

1. фактори матеріального характеру: економічні, технічні умови, продуктивність праці, рівень технологічної забезпеченості;

2. природні фактори: природа, атмосфера, клімат;

3. фактори соціально-побутового характеру: умови праці і побуту, охорона праці, можливості відпочинку, творчості, соціальне забезпечення, медичне обслуговування;

4. суб’єктивні фактори: раціональне використання можливостей, що існують, компенсація негативного впливу одних факторів посиленням впливу інших;

5. фактори духовних властивостей: світогляд, культура і освіта, кваліфікація членів групи, її моральні і естетичні погляди, рівень виховання їх почуттів, суспільна думка, здібності визначати санкції і висувати стимули;

6. фактори характеру управління: співвідношення формальних і неформальних структур груп, їх керівників.

ІІІ.

Структура соціальної влади в малій групі – це система взаєморозташування членів групи в залежності від їх здібності впливати в групі. Соціальна влада, як право на вплив з боку певних членів групи може проявлятись в різних формах, серед яких є феномени лідерства і керівництва. Обидва феномени є проявами процесу впливу, але вони мають різну природу: керівництво – це вплив соціально зафіксованої формальної природи, а лідерство – це вплив одного члена групи на інших, який виник спонтанно. Група представляє собою дуже складний організм, активність якого розгортається одночасно в усіх напрямках і потребує особливих зусиль із збереження цілеспрямованих групових зусиль, об’єднання індивідуальних активностей в єдине ціле. Функція соціального керівництва реалізується через феномени лідерства і керівництва.

Лідерство у групі – це процес міжособистісного впливу. Лідера породжують не стільки особисті якості чи їх особливе сполучення, скільки структура взаємовідносин у даній конкретній групі. Ця система міжособистісних зв’язків формується і визначається цілями групи, цінностями і нормами, що сформовані в ній. І саме на основі цих цінностей і цілей висувається конкретний лідер групи.

Лідер як би уособлює систему, цілі і цінності, яким надає перевагу група, є їх носієм, активним провідником у життя.

Лідером приймається і визнається той, чиї установки і орієнтації стають референтними (еталонними) для більшості членів групи у оцінці ними значимих аспектів її життєдіяльності. За ним визнається право вести за собою, бути останньою інстанцією в оцінці різних групових ситуацій і обставин.

Соціометрична «зірка» не завжди буває лідером. В основі лідерської позиції і високого соціометричного статусу лежать різні механізми, ці фігури створюються чи висуваються групою для вирішення різних завдань, мають різну природу. Так, «зірка» може бути охарактеризована як «душа групи», центр її емоційного при тяжіння, до якого тягнуться в спілкуванні, відчувають себе комфортно поруч з нею. Лідер – це особистість, наділена владою, яка має авторитет і право на вплив і оцінку.

У відповідності з видами групової діяльності виділяють такі типи лідерства:

1. інструментальне лідерство. Мета – забезпечити управління групою в процесі вирішення її цільових завдань;

2. експресивне лідерство – спрямоване на підтримку групи як єдине ціле, її подальший розвиток і згуртованість. Мета – забезпечення позитивного внутрішнього клімату групи, її стабільності.

В силу своєї спрямованості на певну сферу життєдіяльності групи той чи інший лідер знаходиться як би в опозиції чи до членів групи, зорієнтованим на спілкування, чи до завдань, чи до цілей групи.

Як це розуміти?

1. Лідер орієнтований на ефективність виконання групової мети, вимушений йти на погіршення взаємовідносин з членами групи, якими загальногрупові цілі повністю або частково не приймаються.

2. Лідер експресивного типу, спрямований на інтереси окремих осіб, займається  їх взаємовідносинами не на користь загальним цілям і завданням групи.

В будь-якій реальній групі можуть одночасно існувати декілька різнопланових лідерів, які займають в групі власні «екологічні» ніші не вступаючи один з одним в протиріччя. Серед інструментального лідерства виділяються лідери-організатори, лідери-іниціатори, лідери-ерудіти, лідери-майстри, , лідери-скептики тощо. А серед емоційних лідерів існують: лідери-емоціоного напруження (соціометрична «зірка»), лідери-генератори емоційного настрою тощо.

В цілому, чим вище рівень розвитку групи, тим більше в ній може бути різноманітних прояв процесу лідерського впливу.

Керівництво – інша форма реалізації соціального управління в малій групі.

Керівництво і лідерство вирішують однопорядково близькі завдання: стимулювання групи, націлювання її на виконання певних завдань, пошук засобів для їх ефективного рішення. З іншого боку, лідерство представляє собою психологічну характеристику поведінки певних членів групи, а керівництво є соціальною характеристикою стосунків в групі, перш за все, з точки зору розподіленні ролей управління-підкорення.

Феномен керівництва має і психологічну сутність.

Чим ще відрізняється лідер від керівника?

1. Керівник всебічно спрямований на завдання, а лідер більш зорієнтований на внутрішні інтереси групи;

2. Тільки в наукових колективах є можливим поєднання в одній особі лідера і керівника (керівник є лідером у науковій діяльності групи);

Основним інструментом психологічного впливу керівника на групу є його авторитет.

Розмір авторитету керівника залежить від:

1. особистісних особливостей;

2. організаторського і мотиваційного потенціалу;

3. ціннісної привабливості особистості керівника для членів групи (готовність поділити його принципи та ідеали);

4. стилю керівництва, який реалізується управлінцем.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

20146. ПРЯМАЯ И ОБРАТНАЯ ЗАДАЧА ТЕОРИИ ТОЧНОСТИ 34 KB
  Многообразие направлений рассмотрения вопросов точности измерительных устройств в значительной мере определяющих погрешность измерения можно отнести к трем стадиям: Проектирование Производство Эксплуатация При проектировании осуществляется обеспечение точности при котором решаются прямая или обратная задача теории точности. Задачи теории точности: Прямая задача синтеза – выбор структуры устройства определение номинальных значений параметров пределов их допустимых значений номинальных отклонений т. Изучение методов решения прямой и...
20147. Однокоординатные механические приборы, работающие по принципу сравнения со штриховой мерой 125 KB
  Объединяет все штангенприборы единая конструкция отсчетных устройств основанных на применении линейного нониуса. Принцип действия нониуса состоит в совмещении соответствующих штрихов двух линейных шкал интервалы деления которых отличаются на определенную величину. Конструкция нониуса использует то обстоятельство что невооруженный человеческий глаз не способный непосредственно количественно оценивать малые значения несовмещения штрихов в то же время способен фиксировать наличие весьма малых смещений двух штрихов от их симметричного...
20148. Оптико-механические однокоординатные приборы, работающие по принципу сравнения со штриховой мерой 696.5 KB
  Длинномеры Окулярные длинномеры Спилярный окулярный микрометр В спиральном окулярном микрометре вместо микрометрической пары используется спиральная сетка с помощью которой определяются доли интервалов основной шкалы. Отсчетная часть Поток лучей от источника 1 с изображением штрихов основной шкалы 6 проходит объектив 7 проходит неподвижную пластину 8 со шкалой имеющей интервал 01мм. В месте изображения штрихов основной шкалы 6 и неподвижной шкалы 8 круговой шкалы 10 и витков двойной спирали поток лучей попадает в окуляр 11. В эту...
20149. Электрические и оптоэлектронные приборы, работающие по принципу сравнения со штриховой мерой 138.5 KB
  Длинномеры с аналоговым преобразованием. Длинномеры обеспечивают дискретность перемещения порядка 001002 мм за счет электронного интерполирования. Для линейных измерений преимущественное применение находят дифференциальные индуктивные длинномеры. Такие длинномеры содержат уже 2 сердечника 1 и 2 которые смещены относительно друг друга на величину Т 22к1 где к=1234 Тогда при перемещении якоря 3 относительно сердечников полное сопротивление Z и Zкатушек будут изменяться по закону близкому к синусоидальному причем эти зависимости...
20150. Однокоординатные механические приборы, работающие по принципу сравнения с концевой мерой 285 KB
  i=l2 l1 зубчатые головки шаг t=πm радиус R=mz 2 i=z2 z12Rстр mz3 погрешность колеблется 816 мкм. Если растягивать ленточку сечением 8x100 мкм на 1 мкм то стрелка повернётся на 30; если 5x80 мкм то на 70. Стрелочка – стеклянная трубочка у основания 60 мкм а у вершины 20 мкм на конце находится стрелочный указатель из алюминиевой фольги. Погрешность приборов: 08 мкм.
20151. Оптико-механические однокоординатные приборы работающие по принципу сравнения с концевой мерой 73 KB
  Методы исследовательских испытаний на надёжность. для исследования надёжности приборов значение имеют неразрушающие методы испыт: метод акустической эмиссии кот. методы базир. методы базир.
20152. Оптические однокоординатные приборы, работающие по принципу сравнения с концевой мерой 123.5 KB
  Последний может поворачиваться на оси 9 обеспечивая возможность наблюдения необходимого участка шкалы через середину окуляра при минимальных оптических искажениях. При освещении белым светом на фоне шкалы видна одна черная ахроматическая полоса и по обе стороны от нее несколько окрашенных полос убывающей интенсивности. Интерференционные полосы при освещении монохроматическим светом используются для определения цены деления шкалы прибора и для его поверки. Для получения необходимой цены деления с задаются к интерференционных полос и...
20153. Нормативно-правовые акты об охране труда 95.5 KB
  Основные законодательные акты об охране труда. Конституция Украины как основной источник охраны труда. Кодекс законов о труде Украины. Основные положения Закона Украины Об охране труда. Подзаконные нормативно- правовые акты, регулирующие вопросы охраны труда. Локальные нормативно- правовые акты в сфере охраны труда.
20154. Проекторы 61 KB
  Применение совмещенного изображения . проектор оптикомеханический или оптикоцифровой прибор позволяющий при помощи источника света проецировать изображения объектов на поверхность расположенную вне прибора на экран. Для поддержания картинки не требуется постоянного питания – энергия расходуется только в момент изменения изображения. Оптикомеханическая система развёртки изображения и система фокусировки расположены в проекционной головке которая соединяется с источником лазерного излучения при помощи гибкого оптоволоконного кабеля.