31017

ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ. Навчально-методичний посібник

Книга

Финансы и кредитные отношения

Детальний аналіз деяких сторін діяльності підприємства 68 Змістовий модуль 3. Аналіз майна підприємства 68 Змістовий модуль 4. Аналіз фінансових показників діяльності підприємства. Аналіз фінансових показників діяльності підприємства.

Украинкский

2013-08-25

4.88 MB

93 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАІНИ

ДОНЕЦЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ  

УПРАВЛІННЯ

Степанчук С.С.

Дегтярьова В.М.

Мамченко К.Ю.

ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ

Навчально-методичний посібник

Затверджено

вченою радою ДонДУУ.

Протокол ______ від __________

Донецьк ДонДУУ 2012


_________________

Дегтярьова В.М. 

Фінансовий аналіз: навчально-методичний посібник / В.М. Дегтярьова, К.Ю. Мамченко. – Донецьк: ДонДУУ, 2011. – с.

Навчально-методичний посібник присвячений вивченню теоретичних і методологічних основ фінансового аналізу та методики його використання на практиці з урахуванням змін, які відбуваються в економічному механізмі України за ринкових перетворень. Видання підготовлене згідно з вимогами кредитно-модульної системи і структури навчальної програми дисципліни. Містить питання, задачі і рекомендовану літературу за кожним змістовим модулем.

Рецензенти: Гавриленко В.А – зав. каф. бухгалтерського обліку

                                                    і аудиту Донецького національного

                                                   технічного університету, д.е.н.,-

                                                   професор;

                                  Поклонський Ф.Ю.  – д.е.н., професор кафедри

                                                                  фінансів ДонДУУ

© Дегтярьова В.М., Мамченко К.Ю., 2012.

© Донецький державний університет управління, 2012.


ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА  3

СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ» 4

Заліковий модуль 1. Теоретичні засади, сутність і методи фінансового аналізу 7

Змістовий модуль 1. Значення і теоретичні засади фінансового аналізу 7

Змістовий модуль 2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу 38

Заліковий модуль 2. Детальний аналіз деяких сторін діяльності підприємства 68

Змістовий модуль 3. Аналіз майна підприємства 68

Змістовий модуль 4. Аналіз оборотних активів 93

Змістовий модуль 5. Аналіз джерел формування капіталу підприємств 116

Змістовий модуль 6. Аналіз грошових потоків 146

Заліковий модуль 3. Аналіз фінансових показників діяльності підприємства…………………………………………………………………...161

Змістовий модуль 7.  Аналіз ліквідності і платоспроможності підприємств 161

Змістовий модуль 8. Аналіз фінансової стійкості підприємств 186

Змістовий модуль 9. Аналіз кредитоспроможності підприємств 211

Змістовий модуль 10. Аналіз ділової активності підприємств 241

Заліковий модуль 4. Аналіз фінансових показників діяльності підприємства…………………………………………………………………..264

Змістовий модуль 11.  Аналіз прибутковості та рентабельності підприємств 264

Змістовий модуль 12. Аналіз інвестиційної активності підприємств 300

Змістовий модуль 13. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємств 334

ВИСНОВКИ 356

ЛІТЕРАТУРА 

ДОДАТКИ 


ПЕРЕДМОВА

Фінансовий аналіз передбачає дослідження важливих аспектів грошового обороту та прийняття заходів із закріплення фінансово-економічного стану господарюючого суб'єкта. Стабільний фінансовий стан підприємства означає своєчасне виконання зобов'язань перед його персоналом, партнерами та державою, що припускає фінансову стійкість, нормалізацію плато і кредитоспроможності та рентабельності активів, власного капіталу й продажів.

У процесі фінансового аналізу вибирають і оцінюють критерійні показники, використовуючи їх для прийняття обґрунтованих фінансових та інвестиційних рішень з урахуванням індивідуальних особливостей діяльності господарюючого суб'єкта. Параметри, отримані у результаті аналітичної роботи, повинні бути оцінені з позиції їх відповідності рекомендованим (нормативним) значенням, а також умовам діяльності конкретного підприємства. Основним об'єктом вивчення є бухгалтерська звітність, а його інструментарієм – система аналітичних показників (абсолютних та відносних), що характеризують поточну інвестиційну та фінансову діяльність господарюючого суб'єкта.

Показники (фінансові коефіцієнти), отримані у результаті аналізу поточної (операційної) діяльності, використовують з метою фінансового планування, прогнозування та контролю.

За допомогою інвестиційного аналізу вибирають і реалізують найбільш ефективні інвестиційні проекти, які відповідають критеріям рентабельності, безпечності та економічності (мінімізації капітальних витрат). Портфельний аналіз необхідний для формування оптимального портфеля фінансових активів, який складається із сукупності цінних паперів із заданими параметрами доходності, ліквідності та ризику.

Зміна тих чи інших факторів внутрішньої та зовнішньої середи часто викликає потребу в коректуванні фінансової стратегії й тактики з урахуванням впливу цих факторів на фінансове становище підприємства. Тому виникає необхідність багатоваріантних підходів до оцінки наслідків виникнення різних ситуацій у господарській діяльності, що повинно знаходити відображення у фінансовому аналізі.

Прийняте на основі фінансового аналізу управлінське рішення можна піддати коректировці у випадку зміни базових обставин.

Фінансовий аналіз допомагає приймати управлінські рішення, які направлені на зміцнення фінансово-економічного стану підприємства в інтересах власників.

Метою підготовки навчально-методичного посібнику є: вивчення студентами теоретичних і методологічних основ фінансового аналізу та методики його використання на практиці з урахуванням змін, які відбуваються в економічному механізмі України за ринкових перетворень; теоретична та практична підготовка студентів з питань: основні категорії і методи фінансового аналізу в умовах ринкової економіки, методика аналізу фінансового стану підприємств, принципи аналізу в умовах інфляції, методи прогнозування можливого банкрутства підприємства, сутність і принципи використання традиційних і нових фінансових інструментів.

Навчально-методичний посібник підготовлений з урахуванням типової навчальної програми з дисципліни «Фінансовий аналіз», що використовується при підготовці бакалаврів за напрямами підготовки 0501 «Економіка і підприємництво» та 0502 «Менеджмент».

За структурою навчальний посібник складається з 13 модулів, які розкривають теоретичні, організаційні, методологічні й методичні положення фінансового аналізу підприємств. Вони повною мірою відповідають структурі дисципліни, що викладається у Донецькому державному університеті управління.


СТРУКТУРА ДИСЦИПЛІНИ «ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ»

Назва залікових та змістових модуля

Кількість годин

Форма контролю

 Всього

з них:

лекції

семінарські заняття

СРС

ІЗ

1

2

3

4

5

6

7

Заліковий модуль І. Теоретичні засади, сутність і методи фінансового аналізу

Змістовий модуль 1. Значення і тео-ретичні засади фінансового аналізу 

12

2

2

4

4

поточна, тестування

Змістовий модуль 2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

12

2

2

4

4

поточна, інд.робота

Разом з модуля І

24

4

4

8

8

контр.робота

Заліковий модуль ІІ. Деталізований аналіз деяких сторін діяльності підприємства

Змістовий модуль 3. Аналіз майна підприємства

14

2

4

4

4

поточна, тестування

Змістовий модуль 4. Аналіз оборотних активів

14

2

4

4

4

поточна, тестування

Змістовий модуль 5. Аналіз джерел формування капіталу підприємств

14

2

4

4

4

поточна,

інд. робота

Змістовий модуль 6. Аналіз грошових потоків

16

4

4

4

4

поточна, тестування

Разом з модуля ІІ

58

10

16

16

16

контр.робота

Заліковий модуль ІІІ. Аналіз фінансових показників діяльності підприємства

Змістовий модуль 7. Аналіз ліквідно-сті і платоспроможності підприємств

16

2

4

5

5

поточна,

інд. робота

Змістовий модуль 8. Аналіз фінансової стійкості підприємств

14

2

4

4

4

поточна, тестування

Змістовий модуль 9. Аналіз кредитоспроможності підприємств

16

2

4

5

5

поточна, тестування

Змістовий модуль 10. Аналіз ділової активності підприємств

12

2

2

4

4

поточна, тестування

Разом з модуля ІІІ

58

8

14

18

18

контр.робота

Заліковий модуль ІV. Аналіз впливу ринкового середовища на діяльність підприємства

Змістовий модуль 11. Аналіз прибутковості та рентабельності підприємств

16

2

4

5

5

поточна, тестування

Змістовий модуль 12. Аналіз інве-стиційної активності підприємств

12

2

2

4

4

поточна,

інд. робота

Змістовий модуль 13. Комплексне оцінювання фінансового стану підприємств

12

2

2

4

4

поточна, тестування

Разом з модуля ІV

40

6

8

13

13

контр.робота

Всього:

180

28

42

55

55

іспит


Заліковий модуль 1. Теоретичні засади, сутність і методи фінансового аналізу

Змістовий модуль 1. Значення і теоретичні засади фінансового аналізу

Ключові слова: економічний аналіз, фінансовий аналіз, фінансовий стан підприємства, аналітик, системний аналіз, попередній аналіз, бухгалтерські звіти, суб’єкти господарської діяльності, внутрішній аналіз, зовнішній аналіз.

  1.  Місце і роль фінансового аналізу в системі економічного аналізу

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності, оздоровлення підприємств та виходу їх з кризового стану.

На сьогодні існують різні погляди щодо структури економічного аналізу. За умов командно-адміністративної економіки його розглядали як політекономічний та конкретно-економічний аналіз. Останній поділявся на теорію економічного аналізу, в якій вивчалися загальні теоретичні питання економічного аналізу (загальні положення методики та організації аналізу) та аналіз господарської діяльності, що конкретно розглядав методологію економічного аналізу функціонування суб’єктів господарювання (підприємство та його структурні підрозділи, об’єднання, галузь, регіон, економіка в цілому).

Традиційний аналіз господарської діяльності, який сформувався на вітчизняних підприємствах, виконувався після проведення господарських операцій по закінченні звітного періоду і зводився до порівняння фактично досягнутих показників із плановими. Факторний аналіз практично був відсутній. Головною метою такого економічного аналізу було оцінювання досягнутих результатів виконання намічених завдань виробництва і стану господарства на час проведення аналізу.

З переходом України до ринкових відносин відбувається реформування бухгалтерського обліку з розподілом його на фінансовий та управлінський. Ця перебудова не могла не вплинути на економічний аналіз як на науку.

Взагалі, економічному аналізу передує політекономічний аналіз.

Досить тривалий час не існувало єдиного погляду щодо взаємозв’язку предмета політекономії та економічного аналізу. Цей взаємозв’язок можна подати за такою схемою [1] (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Взаємозв’язок політичної економії та економічного аналізу

Головний елемент у цій схемі, як і в інших схемах взаємозв’язків економічних наук, – політична економія. Синонімом терміна «політична економія» є термін «економічна теорія». Економічна теорія, слугуючи теоретичною базою для інших економічних наук, водночас користується їхніми результатами, здебільшого макрорівневого характеру.

Економічний аналіз розвивається на макро- та мікрорівнях.

Формування ринкової економіки обумовлює розвиток економічного аналізу передусім на мікрорівні (на рівні окремих підприємств, їхніх структурних підрозділів, оскільки вони, за будь-якої форми власності, є найнижчими ланками основ економіки). Тому такий аналіз називають аналізом фінансово-господарської діяльності підприємства. У сучасній економічній літературі зустрічаються різні назви цієї галузі знань: економічний аналіз, аналіз господарської діяльності, аналіз фінансово-господарської діяльності, аналіз фінансово-економічної діяльності тощо.

Це пояснюється нечіткістю термінології, неможливістю повного та однозначного трактування даної науки. Правильнішою є назва «аналіз фінансово-господарської діяльності», або «економічний аналіз діяльності підприємства».

Фінансовий аналіз є частиною загального, повного аналізу фінансово-господарської діяльності. Іншою складовою виступає виробничий управлінський аналіз, його називають також «економічний аналіз». Але треба відрізняти економічний аналіз у загальному розумінні (як аналіз економіки на мікро- та макрорівнях) від економічного аналізу у вузькому розумінні (як виробничий управлінський аналіз тільки на мікрорівні).

В схемі «політекономія – економічний аналіз» під терміном «економічний аналіз» слід розуміти аналіз не тільки на рівні підприємства та його структурних підрозділів, а й аналіз економіки загалом (тобто на макро- та мікрорівнях).

Під терміном «аналіз фінансово-господарської діяльності» слід розуміти єдиний цикл повної аналітичної роботи на макрорівні –  економічний аналіз діяльності підприємства.

У схемі «фінансовий аналіз – управлінський аналіз» під терміном «фінансовий аналіз» слід розуміти зовнішній та внутрішній аналіз результатів діяльності та фінансового стану підприємства, фінансових відносин, сукупності фінансових ресурсів та їх потоків у єдиному виробничо-торговельному процесі, а під терміном «управлінський аналіз» – внутрішньогосподарський виробничий аналіз (аналіз матеріальних, трудових ресурсів, аналіз основних засобів, аналіз витрат на виробництво і собівартості продукції).

Для того щоб підприємство мало змогу вижити в умовах жорсткої конкуренції та бути прибутковим і рентабельним, керівництву необхідно володіти методикою фінансового аналізу, мати певну інформаційну базу для його проведення та відповідних кваліфікованих працівників для реалізації цієї методики на практиці.

Фінансовий аналіз є однією з найважливіших функцій управління. Він дає змогу визначити конкурентоспроможність суб’єкта господарювання в ринковій економіці.

Зміст і цільовий напрям фінансового аналізу полягає в оцінюванні результатів діяльності та фінансового стану господарюючого суб’єкта, у виявленні можливостей підвищення ефективності його функціонування за допомогою раціональної фінансової політики.

Щоб вижити в умовах ринкової економіки і не допустити банкрутства господарюючого суб’єкта, треба добре знати, як управляти фінансовими ресурсами і якою має бути фінансова політика.

Фінансовий аналіз – це один з методів спостереження та пристосування до умов ринку, що змінюється.

Коли підприємство самостійно обирає собі постачальників і покупців, має право надавати позички іншим підприємствам, вкладати свої кошти в їхні статутні капітали, купувати акції та інші цінні папери різних підприємств, посилюється значення фінансового аналізу.

В традиційному розумінні сутність фінансового аналізу складається в оцінці та прогнозуванні фінансового стану підприємства за даними бухгалтерської звітності та обліку.

Фінансовий аналіз є одним з головних елементів фінансової політики підприємства.

Для забезпечення якісного та детального фінансового аналізу необхідно оволодіти загальними концептуально-методичними принципами у підходах і трактуваннях фінансового аналізу.

Фінансовий аналіз – це процес дослідження фінансового стану та основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку. Це засіб накопичення, трансформації й використання інформації фінансового характеру.

Фінансовий аналіз є суттєвим елементом фінансового менеджменту та аудиту.

Фінансовий аналіз є прерогативою найвищої ланки управлінських структур підприємства, здібних впливати на формування фінансових ресурсів і на потоки грошових коштів, ефективності управлінських рішень, пов’язаних з визначенням ціни продукції; заміною устаткування чи технології, економічного зростання підприємства.

Фінансовий аналіз є частиною загального, повного аналізу господарської діяльності, який складається з двох тісно взаємопов’язаних розділів:

фінансовий аналіз;

управлінський аналіз (рис.1.2.).

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємства в сучасних умовах існування різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Враховують фінансовий стан підприємства і банка, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий аналіз є основою для управління фінансами підприємства. В узагальненому виді він включає в себе три головних напрямки:

оцінка фінансових потреб підприємства;

розподіл потоків грошових коштів в залежності від конкретних планів підприємства, визначення додаткових обсягів залучення фінансових ресурсів та визначення каналів їх одержання – кредити, пошук внутрішніх резервів, додатковий випуск акцій, облігацій;

забезпечення системи фінансової звітності, яка б об'єктивно відображала процеси та забезпечувала контроль за фінансовим становищем підприємства.


Рис. 1.2. Схема аналізу господарської діяльності підприємства

Фінансовий аналіз вирішує питання поточного руху фінансових ресурсів, їх формування та використання, поточного та довгострокового планування діяльності [2, с. 39-41]. Він є засобом поєднання фінансового та загального менеджменту в частині аналізу, фінансового забезпечення стратегії підприємства.

Без фінансового аналізу неможливе планування, прогнозування, бюджетування, ефективне розміщення фінансових ресурсів, аудит [3, с. 112-113].

Таким чином, фінансовий аналіз має важливе значення в економічній діяльності підприємства. Він дозволяє:

вишукувати резерви поліпшення фінансового стану підприємства;

об’єктивно оцінювати раціональність використання усіх видів фінансових ресурсів;

своєчасно вживати заходи  щодо підвищення платоспроможності підприємства;

забезпечувати оптимальний виробничий та соціальний розвиток колективу за рахунок використання виявлених в ході аналізу резервів;

забезпечити розробку плану фінансового оздоровлення підприємства.

Особливістю формування ринкової економіки, крім посилення впливу жорсткої конкурентної боротьби, є зміни технології виробництва, комп’ютеризація оброблення економічної інформації, нескінченні нововведення у податковому законодавстві, постійні зміни процентних ставок і курсів валют на тлі тривалої інфляції.

За цих умов перед керівництвом підприємств постає багато проблемних питань. Серед них такі:

Якою має бути стратегія підприємства для успішного його функціонування?

Якою має бути тактика підприємства для досягнення стратегічної мети?

Як підвищити ефективність управління матеріальними, трудовими та особливо фінансовими ресурсами, щоб раціонально організувати прибуткову діяльність підприємства?

Що треба робити для того, щоб у підприємства були стійке фінансове становище, висока платоспроможність і ліквідність?

Як досягти фінансової стабільності та фінансової стійкості підприємства?

Як зробити підприємство конкурентоспроможним в умовах ринку та панування конкуренції?

На ці та інші життєво важливі питання відповідь може дати об’єктивний фінансовий аналіз – один з інструментів дослідження ринку і забезпечення конкурентоспроможності підприємства, за допомогою якого відбувається раціональний розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

1.2. Мета і задачі фінансового аналізу

Фінансовий стан підприємства може бути стійким, нестійким і кризовим. Він характеризується системою показників, які відображають процес формування і використання фінансових ресурсів підприємства. У ринковій економіці фінансовий стан підприємства по суті характеризується кінцевими результатами його діяльності. Крім того, фінансовий стан господарюючого суб’єкта – це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (тобто плато- та кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов’язань перед державою та іншими господарюючими суб’єктами.

Отже, фінансовий стан підприємства – це найважливіша характеристика його ділової активності та надійності.

Метою фінансового аналізу є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, резервів його діяльності та ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності, виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком і іншими установами; розробки найвірогідніших передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підприємства; визначення доходності фірми для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств чи оцінка підприємства з точки зору його ринкової вартості; своєчасного виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності для пошуку шляхів підвищення фінансового стану підприємства та його платоспроможності; виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі, виявлення основних факторів, які впливають на фінансовий стан підприємства, прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані [4, c.7-8].

У кожного аналітика своя мета, а саме:

інвестори цікавляться насамперед рівнем та стабільністю доходів по акціях, тобто прибутковістю (рентабельністю) фірми;

кредитори – її ліквідністю;

менеджери – доходністю різних видів активів та ефективністю управління ними. Для якісного планування та контролю вони мають реально оцінювати стан фінансів фірми й можливості впливу на нього  (табл.2.1).

Для здійснення мети фінансового аналізу мають вирішуватись такі основні завдання:

дослідження рентабельності підприємства;

дослідження фінансової стійкості підприємства;

об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства оборотними коштами;

оцінка конкурентоспроможності підприємства;

аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

А також такі як:

загальна оцінка фінансового стану і факторів його зміни;

вивчення співвідношення між джерелами оборотних коштів, їх розміщенням і ефективністю використання;

дотримання підприємством фінансової, розрахункової і кредитної дисципліни;

визначення ліквідності і фінансової стійкості підприємства;

довго- і короткострокове прогнозування стійкості фінансового становища.

Для вирішення цих задач вивчаються:

наявність, склад і структура оборотних коштів підприємства, причини і наслідки їх змін;

наявність, склад і структура джерел власних коштів підприємства, причини і наслідки їх змін;

стан, структура і зміни довгострокових активів;

наявність, структура поточних активів в сферах виробництва і обігу, причини і наслідки їх змін;

платоспроможність і фінансова гнучкість;

ефективність використання активів;

окупність інвестицій [5, c.22-23].

Задачі фінансового аналізу за їх змістом і цільовим призначенням. Поряд із наведеними традиційними блоками задач у сучасних умовах великого значення набуває поглиблений фінансовий аналіз, який дає змогу детально вивчити суть явищ і процесів, що спостерігаються, виявити закономірності та тенденції фінансового стану підприємства. До актуальних задач фінансового аналізу належать: діагностика перспективного й поточного фінансового стану підприємства; обґрунтування стратегії розвитку підприємства, його інвестиційної діяльності з урахуванням структури та вартості джерел фінансування; діагностика банкрутства підприємства; діагностика кредитоспроможності та «податкоспроможності» підприємства; оцінка інвестиційної привабливості підприємства на ринку капіталу. Зазначені задачі розв’язують, використовуючи розвинений апарат економіко-статистичного моделювання, функціональної діагностики, сучасного інформаційного, технічного та програмного забезпечення.

Задачі фінансового аналізу за технологією його проведення. Сучасні технології фінансового аналізу мають насамперед задовольнити таку об'єктивно зумовлену часом вимогу користувачів: оперативно отримувати не лише узагальнюючі підсумкові показники –  індикатори фінансового стану, а й алгоритм їх формування.


Таблиця 1.1.

Мета фінансового аналізу в залежності від

різних партнерських груп, зацікавлених в його результатах

Основні

партнерські     групи

Внесок

партнерської групи

Компенсація, що вимагається

Мета фінансового аналізу

Власники

Власний капітал

Дивіденди

Фінансові результати та фінансова стійкість підприємства

Кредитори

Позиковий капітал

Проценти

Ліквідність (платоспроможність), спроможність підприємства мобілізувати грошові кошти для сплати боргів

Керівники (адміністрація)

Знання справи й вміння керувати

Оплата праці й частина

прибутку зверх окладу

Уся інформація, яка корисна для управління

Персонал (службовці)

Виконання робіт згідно з

розподілом праці

Зарплата, премії та соціальні умови

Фінансові результати підприємства та його ліквідність

Постачальники

Постачання

засобів і предметів праці

Договірна ціна

Фінансовий стан; ліквідність

Покупці (клієнти)

Збут продукції, товарів, робіт, послуг

Договірна ціна

Фінансовий стан і стан запасів готової продукції і товарів

Податкова адміністрація

Послуги держави

Сплата податків повністю та в термін

Фінансові результати підприємства

За сучасного рівня комп'ютеризації та комунікацій користувач прагне працювати в інтерактивному режимі, іноді навіть у режимі реального часу, оперативно втручаючись в алгоритм і задаючи параметри аналізу, що не піддаються формалізації і які неможливо визначити заздалегідь. Одна із вимог до сучасного фінансового аналізу – нагромадження програмними засобами досвіду кваліфікованих аналітиків. Відповідь на цю об'єктивну вимогу – створення та використання так званих експертних систем.

  1.  Класифікація методів і прийомів економічного аналізу

Під методом економічного аналізу розуміють діалектичний спосіб підходу до вивчення господарських процесів у їхньому становленню і розвитку. Характерними рисами методу економічного аналізу є: використання системи показників, які всебічно характеризують господарську діяльність, вивчення причин зміни цих показників, з'ясування і вимірювання взаємозв'язку між ними з метою підвищення соціально-економічної ефективності.

У визначенні відзначаються характерні риси методу економічного аналізу. Першою такою особливістю є використання системи показників при вивченні господарських явищ і процесів. Ця система формується звичайно в ході планування, при розробці систем і підсистем економічної інформації, що не виключає можливості обчислення в ході самого аналізу нових показників.

Друга характерна риса методу економічного аналізу – вивчення причин, що викликали зміну тих чи інших господарських показників. Оскільки економічні явища обумовлені причинним зв'язком і причинною залежністю, то задача аналізу – розкриття і вивчення цих причин (факторів). На господарську діяльність підприємства, навіть на окремо взятий показник, можуть впливати численні і різноманітні причини. Виявити і вивчити дію абсолютно всіх причин дуже важко, іне завжди потрібно.

Завдання полягає в тому, щоб установити най важливіші причини, які впливають на той чи інший показник. Таким чином, передумовою правильного аналізу є економічно обґрунтована класифікація причин, що впливають на господарську діяльність та її результати.

До характерних рис методу економічного аналізу відносяться виявлення і вимір взаємозв'язку і взаємозалежності між показниками, що визначаються об'єктивними умовами виробництва і обігу товарів. Обсяг випуску промислової продукції залежить, наприклад, від трьох груп факторів, які пов'язані з використанням робочої сили, знарядь праці, предметів праці. Кожна група поділяється на складові елементи. Так, фактори, що пов'язані з використанням робочої сили, поділяються на кількісні і якісні. До кількісних відносяться кількість робітників, до якісних – продуктивність їхньої праці (виробництво на одного робітника). Щорічний середній виробіток на одного робітника залежить, у свою чергу, від середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником на рік, середньої кількості годин, відпрацьованих одним робітником на день, середнього виробництва на одну відпрацьовану людино-годину. Кожний з цих показників також залежить від цілої низки причин. Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником на рік, залежить, наприклад, від надання додаткових відпусток, неявок через хворобу, відряджень, цілодобових простоїв з вини підприємства, прогулів і т. д. Маємо,очевидно, певний ланцюг залежностей одного показника від іншого, де кожен фактор має своє значення.

Виключення того чи іншого фактора із сфери уваги економіста, а іноді порушення послідовності розгляду факторів роблять аналіз економічно неспроможним. Наведений вище перелік деяких факторів, які впливають на обсяг промислового виробництва, говорить про те, що не можна відокремлювати економічні поняття та господарські показники, усі вониміж собою пов'язані. Однак ця обставина зовсім не виключає можливості і необхідності їхнього логічного відокремлення в процесі економічних розрахунків. Дуже розповсюдженим методичним прийомом є визначення ступеня впливу даного фактора за інших рівних умов, тобто коли інші фактори вважаються незмінними.

Класифікація методів і прийомів аналізу.

До числа основних традиційних способів і прийомів економічного аналізу можна включити використання абсолютних, відносних і середніх величин; застосування порівняння, угруповання, індексного методу, методу ланцюгових підстановок, балансового методу [6].

Аналіз показників, економічних явищ, процесів, ситуацій починається з використання абсолютних величин (обсяг виробництва за вартістю або в натуральних вимірниках, обсяг товарообігу, сума виробничих затрат і видатків обігу, сума валового доходу і сума прибутку. Без абсолютних величин в аналізі, як у бухгалтерському обліку і статистиці, обійтися неможливо. Але якщо в бухгалтерії вони є основними вимірниками, то в аналізі вони використовуються більшою мірою як база для обчислення середніх і відносних величин.

Економічний аналіз починається за своєю суттю з обчислення величини відносної. Якщо, наприклад, бізнес-планом передбачалося випустити промислової продукції на мільйон грошових одиниць, а випущено лише на 950 тис., то відносно завдання це складе лише 95 %. Аналітичний коментар тут очевидний. Відносні величини є незамінними при аналізі явищ динаміки. Зрозуміло, що ці явища можна виразити і в абсолютних величинах, але розуміння, яскравість досягаються при цьому лише через величини відносні. Аналітичність відносних величин добре проявляється і при вивченні показників структурного порядку. Показуючи відношення частини сукупності до всієї сукупності вони наочно ілюструють як усю сукупність, так і її частину (наприклад, питома вага у валовій продукції готових виробів основного призначення, допоміжних виробів і незакінченого виробництва).

Середні величини. Їх «аналітична сила» полягає в узагальненні відповідної сукупності типових, однорідних показників, явищ, процесів. Вони дозволяють переходити від одиничного до загального, від випадкового – до закономірного, без них неможливе порівняння ознаки, що досліджується, за різними сукупностях, неможлива характеристика зміни показника, який варіює, у часі, вони дозволяють абстрагуватися від випадковості окремих значень і коливань.

В аналітичних розрахунках застосовують, виходячи з необхідності, різні форми середніх – середня арифметична, середня гармонічна зважена, середня хронологічна моментного ряду, мода, медіана. За допомогою середніх величин (групових і загальних), які обчислені на основі масових даних про якісно однорідні явища, можна, як зазначалося вище, визначити загальні тенденції і закономірності в розвитку економічних процесів.

Порівняння – найбільш ранній і найбільш розповсюджений засіб аналізу. З порівняння і починається аналіз. Існує кілька форм порівняння з планом, порівняння з минулим, порівняння з кращим, порівняння із середніми даними.

Важливою задачею аналізу господарської діяльності є, як відзначалося вище, всебічна оцінка виконання бізнес-плану. Цим обумовлене значення способу порівняння фактичних показників із планом. Неодмінною умовою такого порівняння повинні бути порівнянність, однаковість за змістом і структурою планових і звітних. Виявлені в результаті порівняння звітних показників із плановими величини відхилення є об'єктом подальшого аналізу. При цьому встановлюються обставини, що пов'язані з якістю самого планування. Зокрема, значні плюсові відхилення від плану іноді виникають в результаті заниженого чи недостатньо напруженого плану. Для забезпечення порівнянності допускаються і коректування планових показників.

Порівняння з минулим також широко застосовується в економічному аналізі. Воно проявляється в зіставленні господарських показників поточного дня, декади, місяця, кварталу, року з аналогічними періодами минулих років.

Порівняння з минулим часом пов'язано з великими складностями, що викликані порушеннями умов порівнянності. Економічно невірним буде, наприклад, зіставлення валової товарної і реалізованої продукції за ряд років у поточних цінах, невірним буде і динамічний ряд, що характеризує рівень витрат за 3 – 5 і більш років (а іноді і за суміжні роки), який побудований без необхідних коректувань. Порівняння з минулим періодом вимагає перерахування оборотів в однакові ціни (найчастіше в ціни базисного періоду), перерахування ряду статей витрат із застосуванням індексу цін, тарифів, ставок. Порівняння з найкращим – із найкращими методами роботи і показниками, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки – може здійснюватися як у рамках підприємства, так і поза ним.

Усередині підприємства порівнюються показники роботи найкращих цехів, ділянок, відділів, найбільш передових працівників. Великий ефект дає економічний аналіз показників даного підприємства шляхом їх порівняння з показниками кращих підприємств даної системи, що працюють приблизно в однакових умовах, з показниками підприємств інших форм власності.

В економічному аналізі показники підприємства часто порівнюють із середніми показниками виробничого об'єднання, але і тут повинні дотримуватися деяких вимог. Якщо у зведеній ланці поєднуються різні за своїм виробничим профілем підприємства, то середні показники повинні обчислюватися по кожній однорідній групі підприємств.

Групування – невід'ємна частина майже будь-якого економічного дослідження. Групування припускає певну класифікацію явищ і процесів, а також причин і факторів, які їх зумовлюють. Наукова класифікація економічних явищ, їх об'єднання в однорідні групи і підгрупи можливі лише на основі їх ретельного вивчення. Не можна групувати явища за випадковими ознаками, необхідно розкрити їхню політико-економічну природу. Те ж саме можна сказати про причини і фактори, що впливають на показники. За допомогою економічного аналізу встановлюються причинний зв'язок, взаємозалежність і взаємозумовленість, основні причини і фактори і лише після цього – характер їх впливу на основі побудови групових таблиць.

Структурні групування використовуються, як показує їхня назва, при вивченні складу самих підприємств (за виробничою потужністю, рівнем механізації, продуктивністю праці та іншим ознакам), а також структури продукції, що ними випускається (за видами і заданим асортиментом). Склад і структура можуть розглядатися як у статиці, так і у динамці, що, звичайно, розширює границі економічного аналізу.

Аналітичні групування, що охоплюють, по суті, типологічні і структурні, призначені для виявлення взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємодії між досліджуваними явищами, об'єктами, показниками.

При побудові аналітичних групувань із двох взаємопов'язаних показників один розглядається як фактор, що впливає на інший, а другий – як результат впливу першого. Але при цьому потрібно взяти до уваги, що факторні і результуючі ознаки для кожного конкретного випадку можуть мінятися місцями (факторна ознака може виступати в якості результуючої і навпаки).

Інформаційною основою групування слугує генеральна сукупність однотипних об'єктів, або ж вибіркова сукупність. У першому випадку використовуються переважно матеріали загальнодержавних чи регіональних переписів, у другому – типологічна вибірка.

(1.1)

де n – необхідний обсяг вибірки;

t – коефіцієнт довіри;

– загальна вибіркова дисперсія;

N – обсяг генеральної сукупності;

– гранична помилка вибіркової середньої.

Індексний метод заснований на відносних показниках, що виражають відношення рівня даного явища до рівня його в минулий час чи до рівня аналогічного явища, яке прийняте за базу. Довільний індекс обчислюється зіставленням порівнянних величини (звітної) з базисною. Індекси, що виражають співвідношення безпосередньо порівнянних величин, називаються індивідуальними, а індекси, що характеризують відношення складних явищ – груповими, чи тотальними.

Індексним методом можна виявити вплив на досліджуваний сукупний показник різних факторів.

Динаміка обігу промислової продукції повинна характеризуватися, як відомо, часовими рядами, що побудовані за декілька минулих років з урахуванням зміни цін (це стосується, звісно, заготівельного, оптового і роздрібного обігу).

Індекс об’єму реалізації (товарообігу), який береться в цінах відповідних років, має вигляд:

(1.2)

Цей індекс показує зміну кількості й цін. Тому обов'язкова умова при побудові рядів динаміки – вираження обігу в однакових цінах (у цінах базисного періоду), тобто розрахунок індексу фізичного обсягу товарообігу за формулою

   (1.3)

Такий перерахунок товарообігу в порівняльні ціни за схемою агрегатного індексу може бути проведений, якщо товари (сировина, готова продукція) враховуються не тільки за сумою, але й за кількістю. Якщо кількісний облік не ведеться, то індекс фізичного обсягу визначається відношенням індексу обігу в діючих цінах та індексу цін, який обчислений за схемою середнього гармонічного індексу:

(1.4)

Метод ланцюгових підстановок використовується для обчислення впливу окремих факторів на відповідний сукупний показник. Ланцюгова підстановка широко застосовується при аналізі показників окремих підприємств і об'єднань. Цей метод аналізу використовується лише тоді, коли залежність між факторами має строго функціональний характер, тобто представляється у вигляді прямої чи оберненої пропорційної залежності (алгебраїчна сума, добуток чи частка від ділення одних показників на інші).

Метод ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні планової величини одного з алгебраїчних доданків, одного із множників фактичною його величиною, всі інші показники при цьому залишаються незмінними. Отже, кожна підстановка пов'язана із окремим розрахунком: чим більше показників у розрахунковій формулі, тим більше і розрахунків.

Ступінь впливу того чи іншого показника виявляється послідовним відніманням: із другого розрахунку віднімається перший, із третього – другої і т. д. У першому розрахунку усі величини планові, в останньому – фактичні. Звідси випливає правило: число розрахунків на одиницю більше, ніж число показників у формулі.

При використанні методу ланцюгових підстановок дуже важливо забезпечити строгу послідовність підстановки, тому що її довільна зміна може призвести до неправильних результатів. У практиці аналізу в першу чергу виявляється вплив кількісних показників, а потім – якісних. Так, якщо потрібно визначити ступінь впливу кількості працівників і продуктивності праці на обсяг випуску промислової продукції, то спочатку встановлюють вплив кількісного показника – чисельності працівників, а потім якісного – продуктивності праці. Якщо з'ясовується вплив факторів кількості і цін на обсяг реалізованої промислової продукції, то спочатку обчислюється вплив кількості, а потім – вплив оптових цін. Перш ніж приступити до розрахунків, необхідно, по-перше, розмежувати кількісні та якісні показники, по-друге, правильно визначити послідовність підстановки в тих випадках, коли є декілька кількісних і якісних показників (основних і похідних, первинних і вторинних). Довільна зміна послідовності підстановки змінює кількісну вагомість того чи іншого показника. Чим більшим є відхилення фактичних показників від планових, тим більшим є розходження в оцінці впливу факторів, розрахованих при різній послідовності підстановки.

Приклад 1. На підприємстві в порядку випадкової вибірки було опитано 100 робочих з 1000 та отримані наступні дані про їх дохід за виконану роботу:

Дохід за роботу, грн

120-200

200-280

280-360

360-440

кількість робочих

12

60

20

8

Визначити необхідну чисельність вибірки при визначенні середнього доходу робітників підприємства, з ймовірністю 0,954 гранична помилка вибірки не перевищувала 10 грн.

Розв’язання:

Необхідна чисельність вибірки для визначення середнього доходу за роботу визначається за формулою (1.1)

З умов задачі бачимо,  що при ймовірності Р=0,954, t=2 (стандартно з таблиці); =10грн.

Розрахуємо дисперсію доходу  за формулою:

, при цьому  середній дохід за роботу

грн

=грн.

робітників.

Відповідь: 130 робітників.

Приклад 2. Випуск продукції на заводі скла за два місяці наступний:

Вид продукції

Випуск, упаковку

Ціна за упаковку, тис грн

1місяць

2місяць

1місяць

2місяць

Скло А

Скло Б

Скло В

2500

3000

3600

2610

2950

3700

4,8

7,1

5,0

5,4

7,6

5,7

Визначити зміну (у % ) випуску кожного виду скла, а також зміну випуску в цілому на підприємстві.

Розв’язання:

Для характеристики зміни випуску кожного виду скла обчислюють індивідуальні індекси фізичного об’єму продукції:

Скло А:  або 104,4,% тобто випуск збільшився на 4,4% (104,4 – 100).

Скло Б:  або 98,3%.

Скло В:  або 102,8%.

Для характеристики зміни  випуску продукції в цілому на заводі обчислюємо  індекс фізичного об’єму продукції:

або 101,3%, тобто в цілому по підприємству випуск скла збільшився на 1,3%.

Приклад 3. Випуск продукції на заводі скла за два місяці наступний:

Вид продукції

Випуск, упаковку

Ціна за упаковку, тис грн

1місяць

2місяць

1місяць

2місяць

Скло А

Скло Б

Скло В

2500

3000

3600

2610

2950

3700

4,8

7,1

5,0

5,4

7,6

5,7

Визначити зміну цін (у % ) кожного виду скла, а також середню зміну цін по всьому асортименту продукції.

Розв’язання:

Для характеристики зміни цін кожного виду скла обчислюють індивідуальні індекси фізичного об’єму цін:

Скло А:  або 112,5%, тобто ціна збільшилась на 12,5% (112,5 – 100).

Скло Б:  або 107%.

Скло В:  або 114%.

Для характеристики зміни  ціни на продукцію в цілому на заводі обчислюємо за формулою агрегатного індексу цін:

або 110,8%, тобто в цілому по підприємству ціни на скло збільшені  у середньому на 10,8%.

  1.  Види й напрямки економічного аналізу

Вирізняють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний і попередній. Зараз найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити шість видів.

За характером проведення й охопленням питань економічний аналіз поділяють на фінансовий та управлінський. Такий поділ обумовлюється існуванням фінансового й управлінського обліку [7].

Залежно від глибини дослідження та призначення результатів економічного аналізу виділяють такі три його види: загальноекономічний, техніко-економічний, функціонально-вартісний.

Загальноекономічний аналіз виконують керівники та спеціалісти підприємств, керівних, фінансових, кредитних і статистичних органів за даними загальної звітності. Його метою є оцінка господарської діяльності, виявлення основних напрямків і тенденцій її розвитку, способів підвищення ефективності використання наявних ресурсів і якості роботи.

Керівні органи використовують результати загальноекономічного аналізу для загального контролю діяльності підприємств, оцінки ефективності й оптимальності використання ресурсів, оцінки всієї господарської діяльності підприємства і планування його розвитку. Загальноекономічний аналіз здійснюється також на підприємстві і в його підрозділах для загальної оцінки їхньої діяльності. Для аналізу використовується планово-нормативна, звітна, облікова й позаоблікова інформація. За характером і колом питань склалось два напрямки проведення загальноекономічного аналізу: фінансово-економічний і статистико-економічний.

Загалом в поняття економічного аналізу входять 8 основних видів аналізу (рис.1.3.).

Рис.1.3. Види економічного аналізу

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після завершення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний наголос в цьому аналізі робиться на вивченні і оцінці ключових результативних та фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку й рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану. Інші виробничі показники та затрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв'язки з даним підприємством: фінансові і банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

Фінансово-економічний аналіз здійснюють фінансові та кредитні органи. Фінансові установи проводять, в основному, зовнішній аналіз діяльності підприємств на підставі квартальної і річної звітності, звертаючи головну увагу на фінансові результати: виконання фінансового плану, ефективність використання фінансових ресурсів, рентабельність, платоспроможність, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансовий стан і резерви його поліпшення, збільшення платежів до бюджету. Такий аналіз проводиться одночасно з аналізом виконання виробничої програми.
Кредитні органи, надаючи короткострокові і довгострокові позички, сприяють розширеному відтворенню господарств. Вони контролюють кредитоспроможність останніх, запобігають їхньому банкрутству. Для цього вони аналізують виробничу й фінансову діяльність господарств, що їх вони обслуговують, звертаючи увагу на ефективність і правильність використання позичок, їх забезпеченість, цільове використання, ефективність використання всіх засобів підприємства.

Податкова інспекція аналізує діяльність господарств на підставі звітної інформації. Головна увага звертається на виконання зобов'язань перед бюджетом, на фінансовий стан і резерви збільшення платежів до бюджету.

Статистико-економічний аналіз проводиться на підставі статистичної звітності підприємств. Органи статистики аналізують розвиток окремих галузей, економічних і адміністративних районів. За даними статистико-економічного аналізу вивчаються масові явища, проводиться загальна оцінка розвитку економіки, робляться узагальнення, виявляються тенденції розвитку.

Управлінський аналіз на відміну від фінансово-економічного є більш змістовним і різнобічним. Його ще називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників він значну увагу приділяє вивченню даних використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації.

Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, в той час як методика ФЕА аналізу однакова для всіх підприємств. Статистика-економічний аналіз – вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і в цілому народного господарства країни. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники та обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження й обробки інформації. Порівняльний або міжгосподарський аналіз так, як і статистичний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два. Проте він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтуючись на показники кращих підприємств у галузі, він дає змогу одержати більш зважену оцінку роботи підприємства, яке докладно аналізується. Більш просто і надійніше при цьому можна вишукати і резерви. У зв'язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва.

Техніко-економічний аналіз виконують економісти, інженерно-технічні працівники, робітники та органи управління за даними оперативної і періодичної звітності. Його метою є оцінка господарської діяльності, виявлення причинних взаємозв'язків і взаємодії різних факторів техніки та економіки, резервів виробництва, опрацювання заходів для раціоналізації використання ресурсів.

Техніко-економічний аналіз – це внутрішньогосподарський аналіз. У процесі такого аналізу досліджується діяльність усіх структурних підрозділів підприємства, служб, цехів, дільниць, бригад і окремих робочих місць. Джерелом інформації для такого аналізу є планово-нормативні дані, матеріали оперативного, бухгалтерського обліку, позаоблікові дані. Техніко-економічний аналіз проводиться щоденно, за декаду, місяць, квартал, рік до складання підсумкової звітності. На підставі результатів аналізу приймаються важливі управлінські рішення.

Нині роль техніко-економічного аналізу зросла, бо основні показники, що характеризують ефективність заходів для впровадження нової техніки, технології, організації виробництва, підприємства розраховують і планують самостійно. Звідси й випливає потреба в ретельному аналізі та обґрунтуванні техніко-економічних показників [8].

Функціонально-вартісний аналіз – порівняно новий вид "аналізу, і тому його методика ще недосконала. Предмет його "вивчення в більшості випадків пов'язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід крім традиційної виробничої інформації потребує значних обсягів даних щодо експлуатаційних характеристик виробів.

Впровадження функціонально-вартісного аналізу виправдовується в тому разі, якщо він займається вивченням ефективності відносно дорогої техніки з достатньо великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її роботи у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні слабких або навіть зайвих функціональних можливостей технічного Устрою. Скорочення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на її виробництво. На жаль, дослідження за допомогою. Цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов'язаними з відсутністю налагодженої системи збору необхідної інформації від користувачів продукції.

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) відносять до найбільш ефективних видів аналізу діяльності щодо виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів на виробництво продукції.

ФВА проводиться з метою виявлення резервів зниження витрат за рахунок ефективніших варіантів виробництва, ліпшого співвідношення між споживчою вартістю виробу та витратами на його виготовлення. Він базується на пошуку способів зниження матеріало-, енерго- і трудомісткості продукції.

ФВА передбачає мінімізацію витрат ресурсів у процесі виробництва за рахунок поліпшення конструкції виробів, удосконалення способів виготовлення деталей і вузлів, виявлення додаткових чи зайвих витрат, раціоналізації технології та використання ефективних матеріалів. Для здійснення цього аналізу використовується звітна, облікова, конструкторсько-технологічна, нормативна й позаоблікова інформація.

ФВА –  це метод одночасного і взаємозв'язаного дослідження функції об'єкта і вартості цих функцій. Функції і їхня вартість становлять об'єкт ФВА.

Під функціями розуміють споживчі властивості (якість) об'єкта. Вони поділяються на п'ять груп:

1) головні функції, що виражають призначення об'єкта;

2) основні функції, що забезпечують виконання головних;

3) допоміжні функції, що допомагають реалізувати основні;

4) зайві або непотрібні функції;

5) шкідливі функції.

ФВА виходить із засадного принципу можливості усунення зайвих чи додаткових функцій, виконуваних виробами, тобто можливості зниження праце-, матеріало- і енергомісткості, а відтак, і собівартості виробів. Зайві функції виникають унаслідок зміни призначення виробу, появи інших виробів, що виконують аналогічні функції, зміни традиційних поглядів на призначення виробу та з інших причин.

ФВА проводять групи спеціалістів. До цих груп входять економісти, конструктори й технологи. ФВА проводиться в кілька етапів: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний і впроваджувальний. Економісти виконують перші два етапи, серед яких дуже важливим є аналітичний, коли проводиться аналіз функцій з погляду їхнього техніко-економічного призначення і виробничих витрат.

Головне завдання групи – виявлення оптимального співвідношення між споживчою вартістю об'єкта і витратами на його виготовлення. Необхідно домагатися того, щоб споживча вартість об'єкта зростала, а витрати на нього скорочувались.

Економічний аналіз господарської діяльності за часом дослідження процесів і явищ поділяють на попередній, оперативний, послідовний і стратегічний.

Системний аналіз уперше використали військові фахівці під час опрацювання десантної операції в Нормандії у Другій світовій війні. Аналіз застосовують для досліджень складних економічних проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних аспектів органічно поєднується з аналізом технічних, соціальних, демографічних і національних проблем, екологічних і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене комплексне розв'язання складних питань.

Об'єктами системного аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплекс питань, пов'язаних з транспортуванням каспійської нафти через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має широкі перспективи свого подальшого розвитку.

Попередній аналіз вивчає майбутні процеси і явища. Він проводиться для опрацьовування проектів, обґрунтування бізнес-планів, визначення оптимальних розмірів виробництва, раціонального використання наявних ресурсів, підвищення ефективності виробництва з метою запобігання схваленню економічно неефективних, хоч і технічно прогресивних рішень. Він пов'язаний з прогнозуванням, перспективним і поточним плануванням, з вибором і обґрунтуванням варіантів планів і управлінських рішень: його проводять до початку будь-яких господарських операцій. Головним завданням попереднього аналізу є вивчення тенденцій, оцінка варіантів і пошуки найліпшого з них, виявлення недоліків, утрат, непродуктивних витрат і запобігання таким. На підставі аналізу обґрунтовується економічна стратегія управлінських рішень, перспективних і планових прогнозів; досліджується забезпеченість матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами перед початком виробництва, опрацьовуються запобіжні щодо можливих недоліків заходи, виявляються причини та фактори, які можуть негативно впливати на результати, вивчається попит на продукцію і досліджується портфель замовлень.

Основна функція попереднього аналізу – сприяння підвищенню ефективності виробництва, його інтенсивності і конкурентоспроможності підприємства.

Оперативний аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності або відразу після закінчення окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для цього аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу з процесом виробництва з відносно невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребами активізації економічної роботи, включення аналізу в систему оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному виправленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити кінцеві наслідки роботи підприємства.

Інформацію для оперативного аналізу в основному отримують каналами автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм на персональних комп'ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп'ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо звужують коло питань, проблем і показників роботи, а звідси і зменшують обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження безпосередніх об'єктів аналізу не повинне погіршити якість висновків і рекомендацій, зменшити їх цінність для управління. Розвиток оперативного аналізу із самого початку зумовлювався вимогами поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й практики управління.

Оперативний аналіз проводиться безпосередньо в ході господарської діяльності або одразу після підбиття її підсумків з метою оперативного впливу на техніко-економічні показники підприємства і його структурних підрозділів. Він дає змогу безпосередньо в процесі діяльності виявити негативні фактори та визначити їх вплив на виробництво, оцінити можливі наслідки цього впливу і застосувати засоби для усунення небажаних наслідків або запобігання ним [9]. Інакше кажучи, цей аналіз дає можливість оперативно обґрунтувати управлінські рішення, координувати виробництво, своєчасно оцінювати ситуацію з формуванням собівартості, виявити недоліки в роботі, знайти внутрішньогосподарські резерви поліпшення використання виробничих ресурсів, оперативно усунути негативні тенденції.

У процесі проведення аналізу необхідно виявляти й вивчати не всі фактори, що впливають на виробництво продукції і її собівартість, а лише основні, вирішальні на даний час і в даній ланці виробництва, тобто ті, які призводять до суттєвих відхилень від програми виробництва й собівартості продукції. Вибірковий підхід спричинено такими умовами: неможливістю оперативного аналізу впливу всіх факторів і часто великою залежністю від якогось одного фактора (невихід кількох робітників на зміну, брак матеріалів, електрики тощо). Своєчасно прийняте в даній ситуації рішення уможливить швидке усунення негативних факторів і створення сприятливих умов для закріплення й розвитку позитивних.

Джерелами інформації для оперативного аналізу є щоденні первинні дані, які економічно правильно відбивають справжнє становище на дільниці, в цеху, на підприємстві.

Оперативний аналіз характеризується рядом особливостей (рис 1.4.).

Рис 1.4. Особливості оперативного аналізу

Терміновість, тобто наближенням строків проведення аналізу до часу здійснення виробничо-фінансових операцій, що полегшує й прискорює виявлення та усунення недоліків, викриття винних.

Дійовість, оскільки щоденне (щогодинне) проведення аналізу сприяє негайному усуненню недоліків і використанню виявлених резервів.

Достовірність, оскільки відомою є величина відхилення фактичних показників від планових або нормативних за кожний день роботи.

Масовість, тобто широким залученням безпосередніх виконавців виробничого процесу;

Цілеспрямованість, бо такий аналіз завжди має конкретну мету та завдання і досліджує окремі, найважливіші показники роботи підприємства.

Поточний аналіз відрізняється від оперативного тим, що тут використовується звітна, облікова й позаоблікова інформація. Оперативна інформація не використовується, бо вона часто нівелюється, й у звітності та в обліковій інформації не виявляється.

Завершальний аналіз проводиться після закінчення певного циклу діяльності та одержання відповідної звітності. Його завдання - це всебічне вивчення економіки підприємства, об'єктивна оцінка результатів діяльності, виявлення закономірностей і тенденцій розвитку господарства, викриття внутрішньогосподарських резервів та опрацювання конкретних заходів щодо їх реалізації.

Цей аналіз базується на всіх формах обліку, планування та звітності. Він продовжує аналітичні процеси, розпочаті попереднім та оперативним аналізами. Перевага цієї форми аналізу перед іншими полягає в тому, що він уможливлює системний підхід до оцінки роботи всіх галузей економіки з урахуванням комплексного впливу техніки, технології, організації та управління.

На відміну від оперативного (поточного) аналізу, який здійснюється в основному на підприємствах, завершальний аналіз проводиться на всіх рівнях економіки.

Резерви, виявлені оперативним аналізом, можуть бути негайно використані підприємством, а ті, які виявлено завершальним аналізом, можуть бути враховані лише наступного року.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їхню ефективність. Результати прогнозного аналізу можуть бути представлені як планові калькуляції для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації й автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм або формування політики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.

Стратегічний аналіз застосовується для з'ясування основних довгострокових тенденцій діяльності. Його метою є прогнозування напрямків дальшого розвитку районів, галузей та економіки в цілому. Він забезпечує вибір найоптимальніших перспективних рішень. Як бачимо, види й напрямки аналізу доповнюють один одного.

За місцем проведення економічний аналіз поділяється на внутрішньогосподарський і міжгосподарський; галузевий і міжгалузевий. Внутрішньогосподарський аналіз вивчає показники діяльності підприємства та його структурних підрозділів. У проведенні аналізу беруть участь усі служби підприємства. Він може бути функціонально-вартісним, попереднім, оперативним і завершальним. Крім загальної методики, він користується також і прийомами порівняльного аналізу. Внутрішньогосподарський аналіз комплексно досліджує діяльність підприємства, цеху, дільниці, бригади, відділу. Рівень деталізації та глибина досліджень залежать від мети, рівня управління, строків та інших причин. Результати аналізу дають можливість правильно вибрати варіант плану, дати правильну оцінку ефективності прийнятого рішення і всієї діяльності об'єкта, що аналізується.
Міжгосподарський аналіз вивчає показники роботи підприємства порівняно з показниками інших підприємств. Він спрямований на виявлення відмінностей у роботі порівнянних виробництв, поширення передового досвіду, виявлення й мобілізацію глибинних резервів, об'єктивну оцінку діяльності.

1.5. Фінансовий стан підприємства як об’єкт фінансового аналізу

Підприємства, здійснюючи свою діяльність, несуть повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитної системи, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності. Це зумовлює необхідність ефективного управління підприємством та підтримки його фінансового стану [10].

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. На фінансовий стан підприємства позитивно впливають безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Нераціональне використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні виробництва і реалізації продукції, до невиконання плану прибутку від операційної діяльності, до збільшення відсотків за банківський кредит, до зростання економічних санкцій за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Перебої в виробничому процесі, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією ведуть до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність [11,].

Існує і зворотній зв'язок, так як відсутність грошових коштів може призвести до перебоїв в забезпеченості матеріальними ресурсами, а значить, і в виробничому процесі.

В практиці роботи підприємств трапляються випадки, коли і добре працююче підприємство має фінансові труднощі, пов'язані з недостатньо раціональним розміщенням і використанням фінансових ресурсів.

Тому фінансова діяльність має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження і ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів [12, c.323].

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні стабільності його роботи.

Під фінансовим станом підприємства розуміють рівень його забезпеченості відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасних грошових розрахунків за своїми зобов'язаннями [13, c.275]

Фінансовий стан підприємства характеризується забезпеченістю його фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю [14, c.311].

Однією із складових економічного потенціалу є його фінансовий стан (потенціал). Щодо фінансової сторони діяльності суб'єкта господарювання необхідно вирішувати два основних завдання:

підтримання здатності відповідати за поточними фінансовими зобов'язаннями - характеристика фінансового стану підприємства з позиції короткострокової перспективи;

забезпечення довгострокового фінансування в бажаних обсягах і здатності підтримувати існуючу або бажану структуру капіталу - оцінка фінансового стану підприємства з позиції довгострокової перспективи

Таким чином, фінансовий стан є результатом взаємодії усіх елементів фінансових відносин, що виникають у підприємства в процесі його господарської діяльності, і характеризується як розміщенням і використанням активів, так і джерелами їх формування..

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) підприємства, які можна виявити тільки на підставі аналізу фінансового стану підприємств. Тому виникає необхідність в систематичному аналізі фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості.

Кожне підприємство намагається досягти стійкого фінансового стану, тобто забезпечити ефективне використання фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства. Тому фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження та ефективного використання фінансових ресурсів, досягнення оптимального співвідношення власних, позичених і залучених фінансових ресурсів.

Таким чином виникає об'єктивна необхідність оцінки фінансового стану суб'єктів господарювання з метою раціонального використання їх фінансових ресурсів.

Отже, метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості та платоспроможності.

Фінансовий стан підприємства необхідно систематично й всебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміціза ряд періодів, дасть змогу визначити негативні тенденції у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення.

Метою аналізу фінансового стану підприємства є оцінка напрямів його розвитку та вивчення його реального фінансового стану і з'ясування можливостей підвищення ефективності функціонування за допомогою проведення раціональної фінансової політики. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції, до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства.

При оцінці фінансового стану підприємства та виявленні потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи аналізу фінансового стану підприємства це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. Можна назвати шість основних методів аналізу: горизонтальний (часовий) аналіз, вертикальний (структурний) аналіз, трендовий аналіз, аналіз відносних показників (коефіцієнтів), порівняльний, факторний аналіз.

Фінансовий аналіз підрозділяється на окремі види в залежності від наступних ознак (Рис.1.5.):

Рис. 1.5. Види фінансового аналізу

  1.  За організаційними формами проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз підприємства:

внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею, виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства. Основним змістом внутрішнього аналізу фінансового стану підприємства є:

аналіз майна (капіталу) підприємства;

аналіз фінансової стійкості підприємства;

оцінка ділової активності підприємства;

оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства.

Суб'єктами внутрішнього аналізу є тільки керівництво і залучені ними аудитори і консультанти. Інформаційною базою управлінського аналізу є вся система інформації про діяльність підприємства - про технічну підготовку виробництва, нормативна і планова інформація, господарський облік, у тому числі дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку, зовнішня публічна фінансова і вся система внутрішньогосподарської звітності, інші види інформації, у тому числі опитування фахівців, інформація виробничих нарад, преса тощо;

зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями - податковою інспекцією, банками, страховими компаніями, а також аудиторськими фірмами, іншими структурами з метою вивчення правильності відображення фінансових результатів діяльності підприємства, його фінансової стійкості і кредитоспроможності. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об'єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею. Основним змістом зовнішнього аналізу є:

аналіз фінансового стану, фінансової стійкості підприємства, його платоспроможності та ліквідності;

економічна діагностика фінансового стану підприємства.

До річного бухгалтерського звіту обов'язково додається пояснювальна записка, в якій викладаються основні фактори, що вплинули в звітному році на підсумки діяльності підприємства, і висвітлюється фінансовий та майновий стан.

Бухгалтерські звітибаланси та інші форми фінансового звіту складаються та подаються у відповідному складі та у встановлені строки в органи, які визначено законодавством.

Бухгалтерський баланс діяльності підприємства є узагальненим документом (форма №1), форма його затверджується Міністерством фінансів і Мінстатом. В активі балансу показується склад засобів господарства та їх розміщення, у пасиві - джерела утворення засобів господарства. У балансі відображаються також результати господарської діяльності.

Бухгалтерський баланс складається на підставі бухгалтерських записів, підтверджених виправдовувальними документами. Вихідними для складання бухгалтерського балансу є головна книга, данні оборотних відомостей за синтетичними та аналітичними рахунками.

Бухгалтерська звітність має бути подана підприємством не пізніше встановленого строку наступного за звітним періодом місяця, а річна - не пізніше встановленого строку наступного за звітним року. Склад та порядок складання бухгалтерських фінансових звітів затверджується Міністерством фінансів України. Датою подання бухгалтерського балансу вважається для іногородніх підприємств день відправлення за штампелем поштового підприємства. Керівник підприємства несе відповідальність за порушення термінів подання звітності.

Розгляд і затвердження балансів (звітів) виконуються відповідно до діючого законодавства. [15, 15-33].

Організація, яка приймає баланс, виявляє помилки і вносить правки з повідомленням. Правки вносяться в баланс за грудень звітного року. Виявлення помилки після затвердження балансу коректуються в бухгалтерському балансі за січень наступного року.

Всі суб'єкти зовнішнього аналізу можуть використовувати, як правило, тільки дані публічної фінансової звітності про діяльність підприємства. Стандартизація фінансового обліку і публічної фінансової звітності покликана оберігати інтереси всіх партнерів (кореспондентів) підприємства, у той же час зберігаючи комерційну таємницю підприємства.

2) За обсягами дослідження виділяють повний і тематичний фінансовий аналіз підприємства:

повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі;

тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом тематичного фінансового аналізу може бути: ефективність використання активів підприємства, оптимальність фінансування різних активів з окремих джерел, стан фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, оптимальність інвестиційного портфеля, оптимальність фінансової структури капіталу і ряд інших аспектів фінансової діяльності підприємства.

3) За об'єктом аналізу виділяють наступні його види:

аналіз фінансової діяльності підприємства в цілому. У процесі такого аналізу об'єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства без виділення окремих його структурних одиниць і підрозділів;

аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць і підрозділів (центрів економічної відповідальності). Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку підприємства;

аналіз окремих фінансових операцій. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, зв'язані з короткостроковими чи довгостроковими фінансовими вкладеннями, з фінансуванням окремих реальних проектів та інші.

4) За періодом проведення виділяють попередній, поточний і наступний фінансовий аналіз:

попередній фінансовий аналіз зв'язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому чи здійсненням окремих фінансових операцій підприємства (наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності одержання великого банківського кредиту);

поточний (чи оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі реалізації окремих фінансових операцій чи планів їх здійснення з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як правило, він обмежується коротким періодом часу;

наступний (чи ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дозволяє глибше і повніше проаналізувати фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства в порівнянні з попереднім і поточним аналізом, тому що базується на завершених звітних матеріалах статистичного і бухгалтерського обліку.

Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують фінансово-господарське становище суб'єктів господарювання, основними з яких є: показники прибутковості, показники оцінки майнового стану, показники ліквідності та платоспроможності, показники фінансової стійкості та стабільності, показники рентабельності.

Оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників, з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників.

Отже, фінансовий стан – це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Під фінансовим станом підприємства розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективного використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю. Тобто, фінансовий стан – рівень збалансованості окремих структурних елементів активів і капіталу підприємства, а також рівень ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану є однією з головних умов успішного його розвитку в майбутньому періоді. У той же час кризовий фінансовий стан підприємства свідчить про серйозну загрозу настання його банкрутства.

Аналіз фінансового стану підприємства показує, за якими конкретними напрямками потрібно проводити аналітичну роботу, дає можливість виявити найбільш важливі аспекти та найслабкіші позиції в фінансовому стані даного підприємства. Згідно з цим результати фінансового аналізу дають відповіді на питання, які найважливіші засоби слід застосовувати для поліпшення фінансового стану конкретного підприємства в конкретний період його діяльності.

Таким чином, фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал в діловому співробітництві, оцінює ступінь гарантованості економічних інтересів самого підприємства та його партнерів із фінансових і інших відносин.

Питання для самоконтролю

  1.  Що треба розуміти під терміном «аналіз фінансово-господарської діяльності»?
  2.  З чого складається повний аналіз господарської діяльності?
  3.  Що входить до складу внутрішнього фінансового аналізу?
  4.  Що є метою фінансового аналізу?
  5.  Що належить до актуальних задач фінансового аналізу?
  6.  Якою є мета фінансового аналізу для податкової адміністрації?
  7.  Що є характерними рисами методу економічного аналізу?
  8.  На чому заснований індексний метод?
  9.  Що є передумовою правильного аналізу?
  10.  Які органи здійснюють фінансово-економічний аналіз?
  11.  Яким чином отримують інформацію для оперативного  аналізу?
  12.  Хто виконує загальноекономічний аналіз?
  13.  До чого призводить нераціональне використання фінансових ресурсів?
  14.  Що показує аналіз фінансового стану підприємства?
  15.  Від чого залежить фінансовий стан підприємства?

Література

  1.  Сутність фінансового аналізу, його історія та роль у сучасних умовах господарювання [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://second.udec.ntukpi.kiev.ua/lspace/finans_analis_demo/schedule.nsf/D862E82EAFB758368525663C004F385C/B06687E7C7D07BB9C2256EBB00544BD1?OpenDocument.
  2.  Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О.В. Економічний аналіз. Практикум: Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ. – 2000. – 416 с.
  3.  Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес. – 2000. – 207 с.
  4.  Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія і практика: навч.посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] /О.Я. Базілінська – К.: Центр учбової літератури. – 2009. – 328 с.
  5.  Ізмайлова К. В. Сучасні технології фінансового аналізу: навч. посіб. – К.: МАУП. – 2003. – 148 с.
  6.  Метод, методика, способи і прийоми економічнго аналізу [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://www.unicyb.kiev.ua/Library/TEA/2%5B1%5D.pdf.
  7.  Чумаченко М. Г.  Економічний аналіз [Електронний ресурс]: – Режим доступу:    http://ebk.net.ua/Book/BookEkAnaliz/part2.6.htm
  8.  Болюх М. А., Бурчевський В.З. Стратегічний аналіз. Економічний аналіз [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://polka-knig.com.ua/article.php?book=5&article=380.
  9.  Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навч. посіб. – К.: Вища шк. – 2003. – 278 с.
  10.  Прокопенко І. Ф., Ганін В. І., Петряєва З. Ф. Курс економічного аналізу: Підручник / За ред. І. Ф. Прокопенка. – Харків: Легас. –  2004. – 384 с.
  11.  Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С., Негашев Е. В. Методика финансового анализа. – 3-е изд., перероб. и доп. – М.: ИНФРА-М. – 2001. – 208 с.
  12.  Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємств: Підручник / керівник авт. кол. і наук. ред. проф. Поддєрьогін А. М. – 5-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2006. – 546 с.
  13.  Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. - 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: МАУП – 2004. – 328 с.
  14.  Онисько С. М., Марич П. М. Фінанси підприємств: Підручник для студентів вищих закладів освіти. - 2-ге видання, виправлене і доповнене. –  Львів: „Магнолія Плюс”. – 2006. – 367 с.
  15.  Мошенський С. З., Олійник О. В. Економічний аналіз: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / За ред. д. е. н., проф., Заслуженого діяча науки і техніки України Ф. Ф. Бутинця.- 2-ге вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП ”Рута”. – 2007. – 704 с.

Змістовий модуль 2. Інформаційне забезпечення фінансового аналізу

Ключові слова: джерело інформації, фінансовий стан, звітність, управлінський облік, користувач фінансової звітності, цикл бухгалтерського обліку, прийом, метод аналізу.

2.1. Основні джерела інформації

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

балансу (форма № 1);

звіту про фінансові результати (форма № 2);

звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

звіту про власний капітал (форма № 4);

дані статистичної звітності та оперативні дані [11].

За підсумками роботи на підприємствах складаються різні види та форми звітності, які можна згрупувати за певними ознаками.

За економічним змістом та джерелами інформації розрізняють:

бухгалтерську;

статистичну;

оперативно-технічну;

податкову звітність [5].

Бухгалтерська звітність містить показники виробничо-фінансової діяльності підприємства. Вона складається на підставі даних синтетичного та аналітичного обліку, підтверджується первинними документами, використовує також дані оперативної та статистичної звітності.

Статистична звітність представляє собою систему кількісних та якісних показників, вимірювання та узагальнення яких не характерне для бухгалтерського обліку, призначена для статистичного вивчення господарської діяльності підприємств і галузей економічної діяльності.

Оперативно-технічна звітність призначена для внутрішнього поточного контролю та управління підприємством на момент здійснення господарських операцій або одразу ж після їх завершення. Вона характеризує окремі фрагменти діяльності підприємства і містить дані про виконання плану поставок матеріалів, виробництва важливих видів продукції, а також про дотримання укладених договорів та фінансовий стан підприємства.

Податкова звітність подається до органів податкової служби і позабюджетних фондів. Характеризує стан зобов’язань підприємства, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов’язкових платежів.

За місцем використання розрізняють зовнішню та внутрішню звітність.

Зовнішня звітність – це бухгалтерська, податкова та статистична звітність, що використовується як за межами підприємства, так і на підприємстві й обов’язково підписується керівником та головним бухгалтером. Даний вид звітності (окрім бюджетних установ) є відкритим для зацікавлених користувачів (інвесторів, банків, кредиторів, покупців тощо).

Внутрішня звітність розробляється відповідними міністерствами та відомствами для власних потреб. Вона не підлягає оприлюдненню та не надається зовнішнім користувачам.

За порядком регулювання та роллю в управлінні звітність поділяється на державну та внутрішньогосподарську.

Державна звітність встановлюється органами державного управління України, Міністерством фінансів, Держкомстатом, Державною податковою адміністрацією. Ця звітність містить показники економічного й соціального розвитку підприємств, регіонів, галузей, країни.

Внутрішньогосподарська (управлінська) звітність – це звітність окремих внутрішньогосподарських підрозділів підприємств. Вона містить окремі відомості про діяльність підрозділів підприємства за встановленими для них показниками, на підставі яких приймаються управлінські рішення.

За призначенням розрізняють загальнодержавну та відомчу звітність.

Загальнодержавна звітність містить дані виробничо-фінансової діяльності підприємства, потрібна для аналізу розвитку економіки країни. Кожна форма загальнодержавної звітності має свій код згідно з Класифікатором, а також коди усіх реквізитів.

Відомча звітність розробляється відповідними міністерствами та відомствами [9].

За обсягом показників виділяють коротку і повну звітність.

Коротка звітність подається зі скороченим числом показників за звітний місяць або квартал. Повна звітність подається за всіма показниками, затвердженими в установленому порядку, включаючи й ті, за якими спочатку були відправлені короткі звіти.

За ступенем узагальнення даних звітність поділяється на:

первинну;

зведену;

консолідовану.

Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують способом зведення первинної звітності. Консолідована звітність – це звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Залежно від періоду, який охоплює звітність, розрізняють проміжну та річну звітність.

Проміжна звітність – це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства наростаючим підсумком з початку року за відповідний місяць, квартал. Річна звітність містить показники діяльності підприємств за звітний (календарний) рік.

Основним інформаційним джерелом даних для фінансового аналізу, його інформаційним фундаментом є фінансовий та управлінський облік і звітність.

Фінансова інформація - це набір даних (систематизований у певний спосіб) про:

склад господарських ресурсів, зобов'язань і фінансових джерел фірми;

рівень прибутку й витрат, які дають змогу оцінити очікувані доходи та пов'язані з ними ризики;

обороти фірми та якість її активів;

обсяг та якість потоків грошових коштів [5].

Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, що відображають майновий та фінансовий стан підприємства на визначену дату, а також фінансові результати діяльності за звітний період, рух коштів підприємства та склад власного капіталу.

Мета складання фінансової звітності – інформаційне забезпечення прийняття обґрунтованих рішень в рамках операційної, фінансової та інвестиційної діяльностей підприємства.

Існує кілька підходів до оцінки діяльності фірми. Один з них - це аналіз фінансових звітів фірми. Це можна зробити трьома способами:

вивчити звіт про фінансові результати та баланс;

порівняти джерела та напрямки використання і розміщення коштів фірмою на певні періоди;

проаналізувати, як пов'язані звіти про фінансові результати та баланс за допомогою різних коефіцієнтів та співвідношень [11].

Мета аналізу фінансових звітів за допомогою цих трьох підходів – допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладення коштів і ресурсів, скоригувати напрямки майбутньої діяльності фірми.

Аналіз фінансових звітів допомагає також вивчити ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість, кредитоспроможність підприємства.

При аналізі фінансових звітів найважливішим є фінансовий стан фірми за звітний період. Такий аналіз дає змогу визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми, а саме:

фінансову структуру - активи, які належать компанії і зобов'язання, котрі вона на себе взяла, у тому числі її гнучкість;

оперативний цикл - стадії, через які проходить компанія для того, щоб її продукція та послуги з'явились на ринку;

тенденції та порівняльну ефективність - напрямок розвитку компанії в тому вигляді, в якому він проявляється, виходячи із зіставлення фінансових результатів за ряд періодів цієї компанії.

Головне в аналізі фінансових звітів — це зрозуміти та правильно інтерпретувати результати обробки даних.

Масштаб і напрямок роботи при аналізі фінансових звітів залежать від конкретної мети аналізу.

Правові засади складання та подання фінансової звітності в Україні визначено Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Фінансова звітність підприємства включає: «Баланс» (форма №1); «Звіт про фінансові результати» (форма №2); «Звіт про рух грошових коштів» (форма №3); «Звіт про власний капітал» (форма №4); «Примітки до фінансових звітів» (форма №5). Суб’єкти малого підприємництва в Україні можуть складати тільки «Баланс» і «Звіт про фінансові результати».

Фінансова звітність укрупнено відбиває стан підприємства, достатньо формалізована й використовується для прийняття управлінських рішень щодо діяльності підприємства загалом. Фінансова звітність призначена насамперед для (окрім менеджерів і працівників підприємства) зовнішніх користувачів (інвесторів, кредиторів, постачальників, споживачів, державних і громадських організацій) [9].

Згідно з міжнародними стандартами фінансової звітності її якісні характеристики мають бути такі:

цінність інформації для користувача (зрозумілість; своєчасність; доречність з точки зору впливу на економічні рішення користувачів, сьогоденних і майбутніх подій, виправлення помилок у господарській діяльності);

прогностична цінність;

цінність зворотного зв'язку;

можливість порівнювати звіти різних підприємств і за різні періоди часу;

надійність (достовірність, можливість бути перевіреною, неупередженість, обачливість, повнота) [11].

Уніфікованість і стандартизація даних фінансової звітності дають змогу:

за однаковими формулами визначати сукупність аналітичних фінансових показників конкретного підприємства та іноземних підприємств — бізнесових партнерів;

за однаковими формулами (тестами) визначати кредитні рейтинги та ймовірність банкрутства вітчизняних й іноземних підприємств;

за однаковими формулами розраховувати узагальнюючі показники фінансового стану вітчизняних та іноземних підприємств для подальшого визначення їх інвестиційної (та приватизаційної) привабливості;

створювати програмні продукти з питань фінансового аналізу.

Перевагами показників фінансової звітності є також нормативно визначена регулярність інформації та високий ступінь її надійності, оскільки фінансова звітність зорієнтована на зовнішнього користувача, є публічною та підлягає зовнішньому аудиту. Водночас як джерело інформації фінансова звітність має й деякі вади. Показники наводяться по підприємству загалом, що унеможливлює їх використання для оперативного управління окремими структурними підрозділами або управління виробництвом і реалізацією окремих видів продукції. Оперативності прийняття рішень заважають великі часові межі надання інформації (за формами № 1 і 2 — квартал, за формами № 3 і 4 — навіть рік). Наявність у фінансовій звітності виключно вартісних показників також суттєво обмежує можливості її застосування [6].

Управлінський облік - відображення "внутрішньої кухні" підприємства. Він призначений для прийняття керівництвом оперативних рішень і зазвичай є конфіденційним. Показники управлінського обліку дають змогу суттєво доповнити фінансову звітність і тим самим уникнути притаманних їй вад. Управлінський облік містить не лише вартісні, а й натуральні показники. Періодичність отримання даних визначається потребами самого підприємства, тобто "до запитання". Структурувати цей облік можна за будь-якою ознакою: структурні підрозділи, виробничі лінії, види продукції, регіони збуту продукції, клієнти та постачальники тощо. Фінансовий аналітик, використовуючи "внутрішню" інформацію, що недоступна для зовнішніх користувачів, забезпечує належні ступінь і спрямованість деталізації тих аспектів діяльності, які цікавлять менеджерів підприємства та дають їм змогу приймати обґрунтовані фінансові рішення. Дані управлінського обліку використовуються для спільного аналізу витрат, обсягів реалізації та прибутку з метою цілеспрямованого планування прибутку. Ідеться про так званий СКР-аналіз (від англійського терміна «Cost Volume Profit») [10].

Сучасні технології фінансового аналізу потребують суттєвого розширення інформаційної бази. Окрім стандартних форм фінансової та статистичної звітності, використовуються позаоблікові зовнішні щодо підприємства джерела інформації, що характеризують стан зовнішнього економічного середовища: ринків товарів і послуг, внутрішнього та міжнародного фінансових ринків, систем оподаткування тощо. Створюються комплексні автоматизовані інформаційні системи комерційної інформації з регулярним оновленням даних, використовуються можливості сучасного інформаційного забезпечення, що їх надає Internet.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник підприємства [4].

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв'язані один з одним, їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

прийняття обгрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змін, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства (табл.2.1).

Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються зі статей, які об'єднуються у відповідні розділи.

Форми, перелік статей фінансових звітів та їх зміст установлені П(С)БО 2-5. Але підприємство заносить інформацію до тієї чи іншої статті відповідного фінансового звіту тільки тоді, коли:

існує ймовірність збільшення або зменшення майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею;

оцінка статті може бути достовірно визначена.

Таблиця 2.1

Призначення основних компонентів фінансової звітності

Компоненти фінансової звітності

Зміст

Використання інформації

Баланс

Наявність економічних ресурсів, які контролю-ються підприємством, на дату балансу

Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємст-ва; прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство (ймовірно) контролюватиме в майбутньому

Звіт про фінансові результати

Доходи, витрати та фінансові результати діяльності підприємства за звітний період

Оцінка та прогноз прибутковості діяльності підприємства; струк-тури доходів та витрат

Звіт про власний капітал

Зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду

Оцінка та прогноз змін у власному капіталі

Звіт про рух грошових коштів

Генерування та вико-ристання грошових коштів протягом звітного періоду

Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства

Примітки

Вибрана облікова полі-тика. Інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов’язкова за П(С)БО. Додатковий аналіз ста-тей звітності, не обхід-ний для забезпечення її зрозумілості.

Оцінка та прогноз облікової політики; ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ресурси та зобов’язання; діяльності підрозділів підприєм-ства тощо.

За Інструкцією № 139 про порядок складання річного бухгалтерського звіту підприємство має право відображати в балансі у складі розрахунків з іншими дебіторами штрафи, пені та неустойки, що визнані боргом, або щодо яких отримано рішення суду, арбітражного суду чи іншого повноважного органу про стягнення. Як бачимо, в цьому разі віддається перевага формальним ознакам (підтвердженню боржником або органом, уповноваженим до стягнення штрафів, пені і неустойки), хоча право на отримання відповідних сум підприємство має за чинним законодавством (або безпосередньо за умовами договору поставки чи підряду) і на цій підставі може достатньо достовірно визначити розмір майбутнього надходження грошових коштів. Тому за П(С)БО 1 немає необхідності чекати такого підтвердження, а слід відобразити суму дебіторської заборгованості в балансі. Зрозуміло, що підприємство повинне оцінити ступінь платоспроможності дебітора, інші фактори, пов'язані з даною ситуацією. Обгрунтованість рішення керівництва підприємства щодо цієї суми буде оцінено аудитором [11].

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку [9].

2.2. Принципи складання фінансової звітності

Відповідно до П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 3) принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Склад і характеристика основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначені законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 4) та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 18). Загалом визначено десять принципів, якими необхідно керуватись при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності:

обачність;

повнота висвітлення;

автономність;

послідовність;

безперервність;

нарахування та відповідності доходів і витрат;

превалювання сутності над формою;

історична (фактична) собівартість;

єдиний грошовий вимірник;

періодичність [3].

Обачність - це застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Відповідно до принципу обачності особи, які складають фінансові звіти та ведуть бухгалтерський облік, повинні враховувати невизначеність, яка супроводжує багато подій та обставин таких, як погашення сумнівної заборгованості, ймовірний строк корисного використання машин та обладнання і кількість можливих претензій щодо гарантій. При прийнятті рішення в умовах невизначеності необхідно застосовувати всі необхідні засоби, щоб активи та доходи не були завищені, а зобов’язання та видатки не були занижені. Так, наприклад, втрати від нестачі та псування списуються на видатки безпосередньо після їх встановлення, а сума компенсації цих витрат винною особою визнається тільки тоді, коли у підприємства є достатньо мотивів вважати, що така сума буде повернена (рішення суду, надання згоди праців-ником тощо).

В той же час, при обранні податкової політики є недоцільним застосування надмірної обережності, яка може призвести до створення скритих резервів, чим ввести в оману власників підприємства та інших користувачів інформації.

Повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип повноти висвітлення тісно пов’язаний з вимогами інших принципів та припущень. Тільки виконання всіх інших принципів дозволяє отримувати необхідні дані для повного висвітлення фінансового становища підприємства, складання звітів про результати діяльності та рух грошових коштів. В результаті упущень інформація може бути хибною або оманливою, а значить, недостовірною та недостатньо доречною.

Автономність - кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Принцип автономності є обов’язковим для виконання при будь-яких обставинах господарювання, оскільки він базується не тільки на основних підходах для формування облікової політики, а зачіпає права власності на майно. Ці взаємовідносини чітко врегульовані в діючому законодавстві. Так, в Законі України «Про власність» в статті 6 вказується: «Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту». Таким чином, слід розуміти, що будь-яке майно чи зобов’язання, які належать підприємству, не належать власнику самого підприємства. І навпаки, будь-яке майно, яке належить власнику підприємства, не може бути власністю такого підприємства [6].

Послідовність - постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки, якщо змінюється статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Послідовність облікової політики є важливим елементом, який дозволяє контролювати основні показники діяльності підприємства протягом тривалого часу та надає можливість порівнювати звіти за різні фінансові періоди.

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Вплив зміни облікової політики відображається у звітності шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо вони вплинули на його величину, повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Безперервність - оцінка активів та зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

Відповідно до принципу безперервності фінансові звіти складаються, виходячи з припущення, що підприємство є безперервно діючим і залишатиметься таким у майбутньому. Таким чином, припускається, що підприємство не має наміру ані потреби ліквідуватися або суттєво звужувати масштаби своєї діяльності. В цьому випадку підприємство в своїх звітах зобов’язано застосовувати звичайні методи оцінки та обліку активів, зобов’язань, доходів та видатків.

У разі, якщо керівництво (власник) має на меті або змушено ставити питання про припинення діяльності підприємства, фінансові звіти повинні складатись без застосування даного принципу. Про таке становище підприємство обов’язково повинно повідомити в своїх фінансових звітах. Як приклад можна навести ситуацію, пов’язану з обліком основних засобів виробництва. При нормальному функціонуванні підприємства основні засоби виробництва відображаються в Балансі за історичною (фактичною) собівартістю, а при ліквідації підприємства вони повинні бути оцінені за ринковою вартістю.

Нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів.

При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до принципу нарахування доходи та видатки визначаються та відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах того звітного періоду, коли ці операції були здійснені без врахування того, коли фактично було здійснено надходження чи виплату грошових коштів. Відповідно до даного принципу при формуванні облікової політики підприємство повинно виходити із можливості не збігання в часі господарської операції та її грошового забезпечення. Таким чином, будь-які господарські операції підлягають висвітленню в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення. Ніякі операції не можуть бути затримані з точки зору їх реєстрації в бухгалтерському обліку. Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов’язання виплатити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень [3].

Слід зауважити, що на практиці може виникати протиріччя між принципом нарахування та принципом обачності. В таких випадках є необхідним прийняття рішення про облік операцій, враховуючи всі можливі наслідки за методикою, визначеною (стандартами) бухгалтерського обліку.

Превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Виходячи з принципу превалювання сутності над формою, бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відображати операції та інші події правдиво, таким чином, їх необхідно відображати до їх сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні за умови, що право власності перейде іншому підприємству, хоча насправді будуть існувати неформалізовані угоди, відповідно до яких підприємство частково буде використовувати майбутні економічні вигоди, втіленні в цьому активі. Таким чином, у разі відображення операції без врахування принципу превалювання сутності над формою в фінансових звітах буде представлена інформація, що буде суперечити дійсності.

Історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності пріоритетною є оцінка активів за вартістю їх придбання. Так, при надходженні основних засобів виробництва вони відображаються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка дорівнює:

по основних засобах виробництва, які створені на самому підприємстві — фактичній собівартості, включаючи податки, які передбачені діючим законодавством;

по основних засобах виробництва, які були придбані за плату у інших підприємств — за покупною вартістю плюс видатки, пов’язані з придбанням (страхування, мито, транспортні видатки), видатки, пов’язані з монтажем, випробуванням тощо [4].

Але, цей принцип говорить тільки про пріоритетність, тобто на практиці можуть застосовуватись й інші методи оцінки. При прийнятті рішення вибору методу оцінки активів слід користуватись національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Єдиний грошовий вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

Принцип єдиного грошового вимірника є не стільки принципом, скільки основою бухгалтерського обліку. Саме тому, що бухгалтерський облік може надавати всю необхідну інформацію про стан господарської діяльності в уніфікованому вигляді, тобто із застосуванням єдиного вимірника — грошей, бухгалтерський облік є основною для всіх решти видів обліку.

Відповідно до Закону № 996-XIV єдиним грошовим вимірником є національна валюта України - гривня.

Застосовування даного принципу не означає, що при веденні аналітичного обліку не можуть застосовуватись інші види вимірників. Зрозуміло, що для відображення великої кількості внутрішньогосподарських операцій є необхідним застосовувати інші види вимірників (натуральні, трудові тощо). Даний принцип підкреслює те, що застосування єдиного грошового вимірника є обов’язковим при поданні інформації у фінансовій звітності.

Періодичність - можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Відповідно до принципу періодичності кожне підприємство при веденні бухгалтерського обліку повинно передбачати, що для можливості подання фінансової звітності всю діяльність підприємства необхідно розподіляти на визначені періоди часу. Оскільки в Україні такий розподіл закріплений на законодавчому рівні, підприємствам залишається чітко виконувати встановлені правила періодичності.

За П(С)БО 1 звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою. Передбачється також складання проміжної звітності. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Таким чином, принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами і процедурами, які вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку і які є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання при складанні ними фінансової звітності (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Принципи складання фінансової звітності підприємств

№ п/п  

Принципи

Визначення

1

2

3

1

Обачності

Згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства

2

Повноти висвітлення

Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі

3

Автономності

Кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємств.

4

Послідовності

Передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності

5

Безперервності

Передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємств, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі

6

Нарахування  та відповідності доходів і витрат

Означає, що результати операцій та інших подій слід відображати в облікових регістрах і фінансових звітах тоді, коли вони мали місце. Забезпечує визначення фінансового результату звітного періоду зіставленням доходів звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів

7

Превалювання сутності над фор-мою      

Операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми

8

Історичної (фак-тичної) собівар-тості        

Визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання

Продовження табл. 2.2.

1

2

3


9

Єдиного грошо-вого вимірника       

Передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиний грошовій одиниці

10

Періодичності

Припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності

Приклад 1. Підприємство надає річну гарантію на свою продукцію. За розрахунками на підставі даних минулих років було визначено, що витрати на гарантійне обслуговування становлять 2% від обсягу реалізації цієї продукції. Згідно з певним принципом складання фінансової звітності, підприємство повинне дохід від реалізації у звітному періоді зменшити на суму можливих витрат на гарантійне обслуговування. Якщо дохід становив   3 млн. грн., то чистий дохід дорівнюватиме 2 млн 940 тис. грн. На суму можливих витрат створюється гарантійний резерв, який буде відображений у складі зобов'язань балансу. Такий підхід дозволяє уникнути завищення доходів та заниження зобов'язань. Яким принципом складання фінансової звітності керується підприємство?

Відповідь - принципом обачності.

2.3. Користувачі результатами фінансового аналізу

Основне призначення фінансової звітності – надати внутрішнім та зовнішнім користувачам правдиву і достовірну інформацію про майновий та фінансовий стан підприємства, про фінансові результати та ефективність господарювання за звітний період.

Зміст звітності повинен бути таким, щоб наведені дані за своєю структурою і поданням були зрозумілі не тільки для бухгалтерів, економістів, а й для зовнішніх і внутрішніх користувачів. Фінансова звітність задовольняє інформаційні потреби користувачів щодо:

придбання, продажу та володіння цінними паперами;

участі в капіталі підприємства;

оцінки якості управління;

оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

забезпеченості зобов’язань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

інших рішень [1].

Користувачами фінансової  звітності є фізичні та юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Усіх споживачів бухгалтерської, а відповідно, і фінансової звітності умовно можна поділити на 2 групи:

внутрішні (або «свої») - вищі органи, власники, трудові колективи;

зовнішні (або «чужі») - органи виконавчої влади та інші користувачі[2]. 

Серед внутрішніх користувачів інформаційних ресурсів фінансової звітності господарюючих суб'єктів, які виконують функції менеджменту і безпосередньо зацікавлені в їх ефективній діяльності можна виділити: власників, виконавчі органи управління і трудовий колектив підприємств[11].

Крім того, фінансова звітність є ланкою між підприємством і зовнішнім середовищем. Метою надання підприємством звітності зовнішнім користувачам в умовах ринку є одержання додаткових фінансових ресурсів на фінансових ринках. Відповідальність за забезпечення ефективного зв’язку між підприємством і фінансовими ринками несуть фінансові менеджери вищої управлінської ланки підприємства. Так як рішення зовнішніх користувачів за інших рівних умов приймаються на основі обмеженого кола показників фінансової звітності, то ці показники знаходяться в центрі уваги фінансового менеджера і є кінцевим етапом в ході оцінки впливу прийнятих управлінських рішень на фінансовий стан підприємства.

У показниках фінансової звітності також зацікавлене широке коло зовнішніх користувачів, яких можна поділити на три групи.  

До першої групи належать користувачі інформації, які безпосередньо зацікавлені в ефективній господарській діяльності підприємств, зокрема:

потенційні інвестори;

позикодавці;

кредитори;

споживачі об'єктів господарської діяльності підприємств;

громадськість;

органи державної податкової служби.  

До другої групи зовнішніх користувачів інформації фінансової звітності належать ті суб'єкти, які мають не прямий інтерес до фінансового стану респондентів, а використовують її показники для оцінки економічної політики держави та прийняття управлінських рішень в сфері регулювання діяльності економічних систем. Зокрема, це:

державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

органи державної статистики;

місцеві органи державної влади.

До третьої групи зовнішніх користувачів належать ті суб'єкти, які не мають фінансового інтересу до респондентів. Вони, використовуючи інформаційні ресурси фінансової звітності, здійснюють задоволення власних потреб або визначають її як об'єкт господарської діяльності. До перших можна віднести науково-дослідні установи і навчальні заклади освіти, до других - аудиторів і суб'єкти господарювання з надання інформаційних послуг [7].

Користувачі результатами фінансового аналізу представлені на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Користувачі результатів фінансового аналізу

У кожного з користувачів і партнерів по бізнесу є свої інтереси і критерії оцінки (табл. 2.3) [1].

Таблиця 2.3

Цілі фінансового аналізу для різних груп користувачів

Менеджери

Власники

Кредитори

Ефективність діяльності: рівень витрат, рентабельність, вартість підприємства

Прибутковість: рентабель ність власного капіталу; вартість підприємства

Ліквідність: коефіцієнти поточної й термінової ліквідності; ліквідність балансу тощо

Управління ресурсами: оборотність активів та їх елементів; управління креди-торською заборгованістю

Розподіл прибутку: коефіцієнт дивідендних виплат; дивіденди на акцію тощо

Фінансові ризики: частка боргу в активах; власний оборотний капітал; фінансовий леверідж

Прибутковість: Прибуток, вартість залучення капіталу рентабельність активів

Ринкові показники: відношення ціни до прибутку на акцію; курс акцій тощо

Обслуговування боргу: коефіцієнт покриття процентних виплат тощо

Користувачі використовують фінансові звіти для задоволення різноманітних потреб у фінансовій інформації. Такі потреби, зокрема, мають:

інвестори — особи, які дають венчурний капітал, та їх консультанти, стурбовані ризиком, властивим інвестиціям, і доходам від цих інвестицій. Їм потрібна інформація, яка допомагає визначити, що необхідно робити: купувати, утримувати або продавати. Акціонери також зацікавлені в інформації, що дає їм змогу оцінити спроможність підприємства сплачувати дивіденди;

працівники і групи їх представників, які зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості роботодавців. Вони також зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, пенсію та зайнятість;

позикодавці, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть їхні позики та відсотки із суми позик сплачені своєчасно;

постачальники та інші торгові кредитори, котрі зацікавлені в інформації, яка дає їм змогу визначити, чи будуть вчасно сплачені заборговані їм суми. Ймовірно, що торгові кредитори будуть цікавитися підприємством протягом більш короткого проміжку часу порівняно з позикодавцями, якщо тільки вони не залежать від існування підприємства як головного клієнта;

клієнти, які виявляють інтерес до інформації щодо безперервності діяльності підприємства, особливо у випадках, коли вони мають довгострокові угоди з підприємством або залежать від нього;

уряд та урядові установи, які зацікавлені у розміщенні ресурсів, а отже, і у діяльності підприємства. Інформація їм також потрібна для того, щоб регулювати діяльність підприємств, визначати податкову політику і як основа статистичних даних про валовий внутрішній продукт (ВВП) тощо;

громадськість. Підприємства впливають на членів суспільства по-різному. Наприклад, підприємства можуть робити істотний внесок у місцеву економіку різними шляхами, у тому числі забезпечуючи зайнятість. Фінансові звіти можуть допомогти громадськості наданням інформації щодо останніх тенденцій і досягнень у соціальній сфері підприємства та обсягів його діяльності [2]. Слід зазначити, що фінансова звітність має задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх інформаційних потреб.

Який інтерес у найбільш важливих груп користувачів викликає те чи інше джерело інформації показано в таблиці 2.4 [7].

Таблиця 2.4

Інтереси користувачів фінансової звітності

Користувачі

Інтереси

Джерела інформації

1

2

3

1. Менеджери підприємства

Оцінка ефективності виробничої і фінансової діяльності; прийняття управлінських і фінансових рішень

Внутрішні звіти; фінансова звітність підприємства

2. Органи оподаткування

Оподаткування

Фінансова звітність, податкова звітність, дані внутрішніх перевірок

Продовження табл. 2.4.

1

2

3

3. Акціонери

Оцінка адекватності доходу ступеню ризику зроблених інвестицій; оцінка перспектив виплати дивідендів

Фінансова звітність


4. Кредитори

Визначення ступеня наявності ресурсів для погашення кредитів

Фінансова звітність, спеціальні довідки

5. Постачальники

Визначення наявності ресурсів для оплати поставок

Фінансова звітність

6. Покупці

Оцінка тривалості функціонування підприємства

Фінансова звітність

7. Службовці

Оцінка стабільності і рентабельності діяльності підприємства з метою визначення перспективи своєї зайнятості, отримання фінансових та інших пільг і виплат від підприємства

Фінансова звітність

8. Статистичні органи

Статистичні повідомлення

Фінансова звітність, статистична звітність.

Хоча фінансові звіти не спроможні задовольнити інформаційні потреби всіх користувачів, існує ряд потреб, які є спільними для всіх користувачів інформації. Оскільки інвестори є постачальниками венчурного капіталу підприємству, подання фінансових звітів, які відповідають їхнім потребам, також відповідатиме більшості потреб інших користувачів фінансових звітів.

Відповідальність за складання і подання фінансових звітів підприємства в першу чергу несе керівництво підприємства. Керівництво також зацікавлене в інформації, яку містять фінансові звіти, хоча воно має доступ до додаткової управлінської та фінансової інформації, яка допомагає виконувати функції планування, прийняття рішень та контролю. Керівництво може визначати форму й зміст такої додаткової інформації, яка б задовольняла його власні потреби. Але відображення подібної інформації виходить за межі даної концептуальної основи. І все ж, фінансові звіти, що публікуються, базуються на інформації, яку використовує керівництво і яка стосується фінансового стану, результатів діяльності та змін у фінансовому стані підприємства.

2.4. Порядок складання, подання й оприлюднення фінансової звітності

Відповідно до статті 11 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” на основі даних бухгалтерського обліку всі підприємства повинні складати фінансову звітність.

Підприємство складає квартальну та річну фінансову звітність, яку подає користувачам відповідно до чинного законодавства. Найбільшим за обсягом й інформативністю є річний звіт у складі:

балансу;

звіту про фінансові результати;

результати звіту про рух грошових коштів;

звіту про власний капітал;

приміток до звіту [2].

Підготовка та складання річного фінансового звіту має свої етапи, що зумовлено тривалістю облікового періоду і складністю виконуваних робіт.

Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити облікові записи; уточнити розподіл витрат і доходів між суміжними звітними періодами; перевірити стан розрахунків з дебіторами і кредиторами, зокрема розрахунків з податковими та фінансовими органами, у необхідних випадках відрегулювати її; визначити обсяги валових доходів і валових витрат і списати відповідні суми на фінансові результати та закрити рахунки; відобразити чисті прибутки (збитки) і їх розподіл чи погашення. Під час проведення цієї роботи перевіряють правильність облікових запасів, звіряють дані синтетичного й аналітичного обліку і роблять виправні записи для усунення виявлених помилок.

Якісна відмінність між квартальним і річним фінансовим звітом полягає в тому, що перший складають в основному за даними поточного обліку, а показники річної звітності підтверджуються результатами інвентаризації активів та зобов'язань, що забезпечує їх достовірність.

Правові основи порядку складання, подання та оприлюднення фінансової звітності закладені в статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та у «Порядку подання фінансової звітності», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419.

Підприємства подають фінансову звітність таким адресатам:

органам, до сфери управління яких належать підприємства;

трудовим колективам на їх вимогу;

власникам (засновникам) відповідно до установчих документів;

іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, органам Державного казначейства, а щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, — відповідно фінансовим відділам держадміністрацій [8].

Термін подання фінансової звітності визначає уряд. Так, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами адресатам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Місячний звіт про використання бюджетних асигнувань підприємства подають не пізніше 5 числа, наступного за звітним, квартальний — не пізніше 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річний — не пізніше 22 січня наступного за звітним року.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають зведену фінансову звітність про виконання кошторисів доходів і видатків розпорядниками бюджетних коштів Державному казначейству та Рахунковій палаті щокварталу не пізніше 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом, та щороку не пізніше 1 березня наступного за звітним року [4].

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено перелік організаційно-правових форм і видів діяльності підприємств та організацій, які зобов’язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань. До таких підприємств відносяться:

відкриті акціонерні товариства;

підприємства-емітенти облігацій;

банки;

довірчі товариства;

валютні та фондові біржі;

інвестиційні фонди;

інвестиційні компанії;

кредитні спілки;

недержавні пенсійні фонди;

страхові компанії;

інші фінансові установи [8].

Форми фінансової звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби — керівником спеціалізованої організації або фахівцем-бухгалтером, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних даних.

Відповідно до статті 14 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством. Оприлюднення звітності — це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважені для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством [2].

Відкриті акціонерні товариства, підприємства — емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюджувати її у вигляді окремих друкованих видань.

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюють відповідні органи в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їхню адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних, наявність всіх звітних форм, взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками та формами звітності.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформлюється актом (протоколом), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо поліпшення його діяльності.

Відповідно до п. 12 “Порядку подання фінансової звітності” перед складанням річної фінансової звітності підприємства зобов’язані проводити інвентаризацію активів та зобов’язань.

Весь цикл бухгалтерського обліку від здійснення операції до складання фінансової звітності може бути поділений на такі етапи:

1. Відображення всіх операцій у первинних документах.

2. Аналіз операції, її визнання та оцінка відповідно до вимог П(С)БО, а також відображення у певних регістрах бухгалтерського обліку (відомості, журнали).

3. Внесення записів за результатами інвентаризації щодо активів та зобов’язань до регістрів.

4. Перенесення даних у Головну книгу.

5. Закриття рахунків доходів та витрат.

6. Складання оборотно-сальдового балансу.

7. Складання фінансової звітності (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки) [4].

Оборотно-сальдовий баланс – це перелік всіх рахунків із зазначенням сальдо на початок звітного періоду, оборотів за дебетом і кредитом рахунків і сальдо на кінець періоду. Він робиться на основі даних Головної книги та дає можливість перевірити рівність залишків за дебетом залишкам за кредитом та рівність дебетових та кредитових оборотів за звітний період. На основі оборотно-сальдового балансу складається Баланс та Звіт про фінансові результати. Оборотно-сальдова відомість виконує контрольну функцію за точністю реєстрації та повноти відображення в обліку господарських операцій банку. Оборотно-сальдову відомість ще називають перевірним балансом. Контроль проводиться шляхом досягнення двох типів рівностей. Перша рівність: загальна сума дебетових оборотів за рахунками має дорівнювати загальній сумі кредитових оборотів за рахунками. Друга рівність: загальна сума сальдо за дебетовими рахунками повинна дорівнювати загальній сумі сальдо за кредитовими рахунками.

Етапи 1, 2, 4, 5, 6 та частково 7 здійснюються підприємством щомісяця (або раз у квартал). Етап 3 пов’язаний з проведенням інвентаризації. Згідно зі статтею 10 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» періодичність проведення інвентаризації визначається власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов’язковим згідно з законодавством. Такі випадки визначені в п.3 «Інструкції про інвентаризацію основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків».

Етапи бухгалтерського обліку представлені на рис. 2.2.

Цикл бухгалтерського обліку

1) відображення всіх операцій у первинних документах

2) аналіз операції, її визнання та оцінка відповідно до вимог П(С)БО, а також відображення у певних регістрах бухгалтерського обліку (відомості, журнали)

3) внесення записів за результатами інвентаризації щодо активів та зобов’язань до регістрів

4) перенесення даних у Головну книгу

5) закриття рахунків доходів та витрат

6) складання оборотно-сальдового балансу

7) складання фінансової звітності (Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про рух грошових коштів, Звіт про власний капітал, Примітки)

Рис. 2.2. Етапи бухгалтерського обліку

Так, проведення інвентаризації є обов’язковим перед складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, цінностей, коштів і зобов’язань, інвентаризація яких проводилась не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об’єктів основних фондів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів – один раз у п’ять років [2].

2.5. Прийоми, методи і моделі аналізу фінансової звітності

Фінансову звітність можливо аналізувати різноманітними прийомами.

До економіко-логічних прийомів належать:

порівняння;

деталізація;

групування;

середніх величин;

відносних величин;

балансовий прийом;

горизонтальний (у часі);

вертикальний (структурний) аналіз;

трендовий аналіз;

аналіз абсолютних і відносних різниць;

факторний аналіз;

розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують у процесі фінансового аналізу, можна віднести:

інтегральний;

графічний;

кореляційно-регресійні прийоми [12].

Найважливішим спеціальним прийомом фінансового аналізу є порівняльний, або просторовий, аналіз. Суть прийому порівняння полягає в порівнянні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) із показниками попереднього періоду. Для того щоб на основі результатів порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність. Відповідність аналітичних показників пов’язана із відповідністю календарних строків, методів оцінки, умов роботи, інфляційних процесів.

Для того, щоб величини, які порівнюються, були зіставні та якісно однорідні, потрібно забезпечити:

порівнянність календарних періодів часу при вивченні динаміки показників (за кількістю днів, місяців);

єдність оцінки (нейтралізація цінового чинника);

єдність кількісних і структурних чинників (для цього порівнювальні якісні показники, наприклад собівартість, переводять на однакову (фактичну) кількість і структуру).

Обов’язковою умовою зіставлення порівнювальних показників є єдність методики їх розрахунків, оскільки бувають випадки, коли показники плануються за однією методикою, а для їх фактичного визначення застосовується інша методика [8].

Деталізація як прийом широко використовують при аналізі чинників факторів і результатів господарської діяльності в часі та місці (просторі). За допомогою цього прийому виявляють позитивні та негативні дії окремих чинників, результати впливу яких, як правило, взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу сукупності на однорідні за ознаками елементи застосовують в аналізі для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і впливу окремих одиниць на ці середні.

Прийом середніх величин краще відображують суть процесу, що відбувся, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовують при проведенні аналізу, особливо при вивченні масових явищ, таких як середній виробіток, середні залишки запасів продукції тощо. Використовують середньоарифметичні та середньохронологічні зважені.

Прийом відносних величин (відсотки, коефіцієнти, індекси) дають змогу глибше зрозуміти суть і характер відхилення від базового показника. Відносні величини особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження показника розраховують відносно єдиної бази, прийнятої за вихідну, або відносно ковзаючої бази, тобто до попереднього показника.

Балансовий прийом застосовують у тому разі, якщо потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов’язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними. Найбільш поширеним є прийом балансових оцінок. Його використовують при аналізі фінансового стану підприємства та застосовують для перевірки повноти і правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих чинників на загальну величину відхилення за показником, що вивчається. У всіх випадках, коли дія чинника самостійна, хоча й пов’язана з іншими чинниками, підсумок розмірів впливу окремих чинників має дорівнювати величині загального відхилення по показнику в цілому. Відсутність цього рівняння свідчить про неповне виявлення або наявність помилок при розрахунках рівня впливу окремих чинників.

Горизонтальний (у часі) аналіз передбачає порівняння кожної позиції звітності з аналогічною позицією попереднього періоду. Він дає змогу виявити тенденції зміни окремих статей або їх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. В основу цього аналізу покладено обчислення базисних темпів зростання балансових статей чи звіту про фінансові результати підприємства.

Найбільш типовими формами горизонтального аналізу є:

порівняння фінансових показників звітного і минулого періоду;

порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками за планом;

порівняння фінансових показників за низку минулих періодів. Метою такого аналізу є виявлення тенденцій змін окремих показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

Вертикальний (структурний) аналіз спрямований на визначення структури фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому. Вертикальний аналіз подає фінансову звітність у вигляді відносних величин, які характеризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов’язковим елементом аналізу слугують динамічні ряди цих величин, що дає можливість передбачати та прогнозувати структурні зрушення в складі господарських коштів і джерел їх покриття.

Найпоширенішими є такі форми вертикального (структурного) аналізу:

вертикальний (структурний) аналіз активів. У процесі цього аналізу визначають співвідношення (чистку) оборотних та необоротних активів; склад оборотних і необоротних активів, які використовують, склад активів підприємства за ступенем їх ліквідності, склад інвестиційного портфеля тощо;

вертикальний (структурний) аналіз капіталу передбачає визначення частки власного та позикового капіталу, склад власного і позикового капіталу, які використовують, за видами та склад позикового капіталу за строковістю зобов’язань тощо;

вертикальний (структурний) аналіз грошових потоків. У процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють усі грошові потоки по оперативній (виробничій), фінансовій та інвестиційній діяльності. Кожен із цих видів грошових потоків, у свою чергу, може бути більш глибоко структурований за окремими складовими [10].

Трендовий аналіз спрямований на порівняння кожної позиції звітності з низкою періодів, що передують, і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів окремих періодів.

Існує прямий (власне аналіз), коли результативний показник дроблять на складові та зворотний (синтез), коли його окремі елементи об’єднує загальний результативний показник.

Прийом послідовного вилучення чинників (ланцюгових підстановок) застосовують для розрахунків величини впливу окремих чинників у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовують у тих випадках, коли зв’язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Суть прийому ланцюгових підстановок полягає в тому, що, послідовно змінюючи кожен звітний показник базисним, усі інші показники розглядаються як незмінні. Така зміна дає змогу визначити ступінь впливу чинника на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості чинників, що впливають на сукупний фінансовий показник. Розрахунки починають з початкової бази, коли всі чинники дорівнюють базисному показнику, тому загальне число розрахунків на одиницю більше від кількості визначаючих чинників. Ступінь впливу кожного чинника встановлюють послідовним відніманням: з другого розрахунку віднімається перший, з третього — другий тощо.

Використання прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих чинників. Ця послідовність полягає в тому, що насамперед визначають ступінь кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, обсяг доходів та витрат, після цього — якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом відносних різниць полягає в тому, що попередньо визначають абсолютну або відносну різницю (відхилення від базисного показника) за чинниками, що вивчають, і сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) по кожному чиннику перемножують на абсолютне значення інших взаємопов’язаних чинників. При вивченні впливу на сукупний показник двох чинників (кількісного і якісного) прийнято перемножувати відхилення по кількісному чиннику на базисний якісний чинник, а відхилення по якісному чиннику — на звітний кількісний чинник.

Прийом абсолютних різниць використовують для розрахунку чинників у тих випадках, коли результативний показник можна подати у вигляді множення кількох показників. Вплив окремих чинників розраховують множенням різниці між фактичним та плановим (базисним) показниками на абсолютне значення іншого (інших) показників.

Прийом відносних різниць (по різниці відсотків, коефіцієнтів) застосовують у тому разі, якщо результативний показник можна представити як перемноження чининків (співмножників). Розрахунок окремих чинників виконують множенням різниці у відсотках рівня виконання плану по двох взаємопов’язаних показниках на абсолютний рівень результативного показника, що планується.

Прийом ланцюгових підстановок та прийом різниць є різновидністю прийому, який отримав назву «елімінування». Елімінування — логічний прийом, який застосовують при вивченні функціонального зв’язку, при якому послідовно виділяється вплив одного чинника і виключається вплив усіх інших.

Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) використовують для деталізації чинників 1-, 2- і n-го порядків, вплив яких на результативний показник виражається не абсолютною сумою, а відносними показниками. Для розрахунку чинників визначають коефіцієнт пайової участі Kg як відношення приросту результативного показника до суми змін факторних. Рівень впливу окремих чинників на результативний показник розраховують множенням суми зміни цих чинників на коефіцієнт пайової участі [12].

Основні прийоми аналізу фінансової звітності представлені на рис. 2.3.

Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - його об’єктивної оцінки та впливу можливостей підвищення ефективності функціонування - можуть застосовуватись різні методи аналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Прийоми аналізу фінансової звітності

Економіко-логічні прийоми

порівняння;

деталізація;

групування;

середніх величин;

відносних величин;

балансовий прийом;

горизонтальний (у часі);

вертикальний (структурний) аналіз;

трендовий аналіз;

аналіз абсолютних і відносних різниць;

факторний аналіз;

розрахунки пайової участі.

Економіко-математичні прийоми

інтегральний;

графічний;

кореляційно-регресійний;

прийоми.

Рис. 2.3. Прийоми аналізу фінансової звітності

За класифікацією розрізняють неформалізовані й формалізовані методи аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв’язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць. Ці методи застосовують в основному для прогнозування стану об’єкта на перспективу в умовах неповно використаної інформації, неможливості обліку всіх чинників, спрощеної уяви про явища економічної дійсності, тобто в умовах часткової або повної невизначеності. Стан невизначеності характеризує відсутність будь-яких конкретних даних про можливі напрями розвитку дій та про вірогідність здійснення кожного з них у майбутньому. Ці методи характеризуються певним суб’єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності. Основні з них такі: арифметичних різниць; ланцюгових підстановок; відсоткових чисел; дисконтування; диференційний; балансовий; логарифмічний; виокремлення ізольованого впливу факторів; інтегральний; простих та складних відсотків та ін.

У процесі фінансового аналізу також широко застосовують традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки) та математико-статистичні (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів) [8]. Використання видів, прийомів і методів фінансового аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового аналізу підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Основні методи аналізу фінансової звітності представлені у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Основні методи аналізу фінансової звітності

Групи методів аналізу фінансової звітності

Методи аналізу фінансової звітності

Неформалізовані (евристичні) методи

експертних оцінок та сценаріїв;

психологічні;

морфологічні;

порівняльні;

побудови системи показників;

побудови системи аналітичних таблиць.

Формалізовані методи

арифметичних різниць;

ланцюгових підстановок;

відсоткових чисел;

дисконтування;

диференційний;

балансовий;

логарифмічний;

виокремлення ізольованого впливу факторів;

інтегральний;

простих та складних відсотків.

Традиційні методи економічної статистики

середніх величин;

відносних величин;

групування;

графічний;

індексний;

елементарні методи обробки рядів динаміки.

Математико-статистичні методи

кореляційний аналіз;

дисперсійний аналіз;

метод головних компонентів.

Фінансовий аналіз здійснюють за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовують у процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні; предикативні; нормативні.

Дескриптивні моделі (описового характеру) є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать побудова системи звітних балансів, подання фінансових звітів у різноманітних аналітичних розрізах, вертикальний і горизонтальний аналіз звітності, трендовий аналіз, аналіз відносних показників і коефіцієнтів, порівняльний, або просторовий, аналіз, факторний аналіз, система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації з фінансової звітності.

Предикативні моделі — це моделі прогностичного характеру, які використовують для прогнозування доходів та прибутку підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них такі: розрахунок точки критичного обсягу продажу (аналіз беззбитковості); побудова прогностичних фінансових звітів; моделі динамічного аналізу (детерміновані або факторні моделі) та регресивні моделі; моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі — це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Ці моделі застосовують, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою ґрунтується на застосуванні детермінованих факторних моделей [12].

Отже, у процесі аналізу фінансового стану підприємства можуть використовуватись найрізноманітніші прийоми, методи та моделі аналізу. Їх кількість та широта застосовування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

Типи моделей, які застосовують у процесі аналізу фінансового стану підприємства, представлені на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Моделі, що використовуються у процесі аналізу фінансовї звітності підприємства

Для забезпечення виживання підприємства в сучасних умовах управлінському персоналу потрібно насамперед вміти реально оцінювати фінансовий стан як свого підприємства, так і його існуючих та потенційних конкурентів. Для цього необхідно: володіти методикою оцінки фінансового стану підприємства, мати відповідне інформаційне забезпечення, мати кваліфікований персонал, який спроможний реалізувати цю методику на практиці.

Приклад 1. Якщо ми відвантажили покупцеві продукцію і відобразили дохід у сумі 5 тис. грн. внаслідок цієї операції, то одночасно необхідно визнати витрати, які були пов'язані з отриманням цього доходу, тобто собівартість відвантаженої продукції, наприклад, 3 тис. грн. Якщо ж підприємство отримало від замовника аванс у сумі 6 тис. грн. (за продукцію ціною 20 грн. за од., собівартість якої 18 грн. за од.), а відвантажило у звітному періоді лише 250 од., то воно повинне відобразити у звіті про фінансові результати дохід 5 тис. грн. (20 грн./од. х 250 од.) і собівартість 4.5 тис. грн. (18 грн./од. х 250 од.). Залишок отриманого авансу (1 тис. грн.) буде відображений у балансі у складі зобов'язань, а залишок невідвантаженої продукції - 900 гри. (18 грн./од. х 50 од.) - у складі запасів. Який принцип складання фінансової звітності тут описаний?

Відповідь: принцип нарахування та відповідності доходів і витрат.

Приклад 2. Підприємство придбало основні засоби за ціною 20 000 грн. (без ПДВ) та сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником у сумі 100 грн.. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються постачальником і становлять 1 000 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відображені за сумою 20000-100+1 000 =20900 (грн.). Який принцип складання фінансової звітності тут відображається?

Відповідь: принцип історичної (фактичної) собівартості.

Питання для самоконтролю

  1.  Які звітності розрізняють за економічним змістом та джерелами інформації?
  2.  Що таке державна звітність?
  3.  Які звітності розрізняють за ступенем узагальнення даних звітність?
  4.  Що є метою складання фінансової звітності?
  5.  Назвіть та охарактеризуйте якісні характеристики фінансової звітності.
  6.  Що таке управлінський облік?
  7.  Назвіть основні вимоги до бухгалтерськох звітності.
  8.  Що є основним принципом бухгалтерської звітності?
  9.  Хто є користувачами фінансової звітності?
  10.  Що є цілями фінансового аналізу для менеджерів?
  11.  Кому підприємства подають фінансову звітність?
  12.  Назвіть та охарактеризуйте етапи циклу бухгалтерського обліку.
  13.  Що таке оборотно-сальдовий баланс?
  14.  У чому суть порівняльного аналізу?
  15.  Охарактеризуйте основні методи аналізу фінансової звітності

Література

1. Білик М.Д. Сутність і оцінка фінансового стану підприємства// Фінанси України. – 2005. -- №3.

2. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік в Україні. Міфологія. Частина 2. - Житомир: ЖДТУ, 2003. - 524с.

3. Гончаров В.М., Непочатов С.І., Пчелинська Г.В., Путінцев В.А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ «Альматео», 2006. – 184 с.

4. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003 – 224 с.

5. Кручок С.Г. Оцінка фінансового стану підприємств // Фінанси України. — 2002. — № 8.

6. Петрушевський Ю.Л., Шапошнікова О.М., Агафоненко О.Ю. Фінансовий аналіз: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДУУ, 2008. – 179с.

7. Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д. Фінанси підприємств. Підручник. К.:КНЕУ, 2008. – C. 328

8. Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник . – Київ: Центр навчальної літератури, 2007. – 488 с.

9. Поліщук Н. В. Інформаційне забезпечення регулювання результатів діяльності підприємства // Фінанси України. — 2002. — № 1.

10. Савчук Владимир Павлович  Финансовый анализ деятельности предприятия (международные подходы) – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.cfin.ru/finanalysis/reports/savchuk.shtml.

11. Цал-Цалко Ю.С. Фінансова звітність підприємства та її аналіз: навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 360с.

12. Шеремет О.О. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. – К., 2010. – 196 с.

Заліковий модуль 2. Детальний аналіз деяких сторін діяльності підприємства

Змістовий модуль 3. «Аналіз майна підприємства»

Ключові слова: активи, структура активів, майно, аналіз майна підприємства, основні засоби, рух основних засобів, рентабельність, показники рентабельності. 

3.1. Аналітична характеристика майна підприємства, його структура і класифікація

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати певне майно, яке належить йому на правах власності чи володіння. Усе майно, яке належить підприємству і яке відображено в його балансі, називають активами.

Активи - це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку; це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому.

Підприємство повинно контролювати вигоди, отримані від використання цього майна, та переймає ризики, пов’язані з активом.

Для того, щоб підприємство нормально функціонувало, необхідна наявність певних засобів і джерел. Основні виробничі засоб и, що складаються з будівель, споруд, машин, обладнання та інших засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва, є найголовнішою основою діяльності підприємства. Без їх наявності навряд чи могло б що-небудь здійснитися. Природно, що для нормального функціонування кожного підприємства необхідні не тільки основні засоби, а й оборотні засоби, які являють собою передусім грошові засоби, які використовуються підприємством для придбання оборотних засобів і засобів обігу.

Маючи чітке уявлення про кожний елемент основних засобів у виробничому процесі, про їх фізичний та моральний знос, про чинники, які впливають на використання основних засобів, можна знайти методи, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних засобів і виробничих потужностей підприємства, які забезпечують зниження витрат виробництва і, звичайно, зростання продуктивності праці.

Формування активів будь-якого підприємства пов’язане з трьома етапами його розвитку на різних стадіях життєвого циклу:

Створення нового підприємства. Це найбільш відповідальний та складний етап формування активів (процес першочергового їх формування), особливо при створенні великих підприємств. Сформовані на цьому етапі активи здебільшого визначають потребу в стартовому капіталі, умови генерування прибутку, швидкість обороту цих активів, рівень їх ліквідності.

Розширення, реконструкція та модернізація діючого підприємства. Цей етап формування активів можна розглядати як постійний процес його розвитку в розрізі основних стадій його життєвого циклу. Розширення та оновлення складу активів діючого підприємства здійснюється згідно зі стратегічними задачами його розвитку з урахуванням можливостей формування інвестиційних ресурсів.

Формування нових структурних одиниць діючого підприємства (дочірніх підприємств, філіалів та ін.). Цей процес може відбуватися шляхом формування нових структурних майнових комплексів (на базі нового їх будівництва) або придбання готової сукупності активів у формі цілісного майнового комплексу (варіантами такого придбання є приватизація діючого державного підприємства, купівля збанкрутілого підприємства). Другий та третій етапи формування активів являють собою форми інвестиційної діяльності діючого підприємства [1].

Основні завдання, які ставить перед собою підприємство в процесі управління активами:

як отримати найбільший прибуток при найменшому ризику;

як забезпечити правильну структуру активів;

як своєчасно отримати кошти;

як збільшити продаж;

як вести правильну інвестиційну стратегію;

як розробити методику оптимального залучення фінансових ресурсів.

Активи підприємства розподіляються за різними класифікаційними ознаками зображеними на рис. 3.1.

Більш детальна класифікація активів підприємств характеризується залено від багатьох чинників:

Формою функціонування: матеріальні активи (активи підприємства, що мають матеріальну форму. Це основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, виробничі запаси сировини та матеріалів, обсяг незавершеного виробництва, інші види матеріальних активів); нематеріальні активи (активи підприємства, які не мають матеріальної форми, але беруть участь у господарській діяльності та приносять прибуток. До них належать придбання підприємством прав користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, «ноу-хау» - сукупність технічних, технологічних, управлінських, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, які є предметом інновацій, але не запатентованих, права на виробничі моделі, товарний знак - емблема, рисунок чи символ, торгова марка - право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи, права на використання комп’ютерних програм, «гудвіл» - різниця між ринковою вартістю підприємства як майнового комплексу і його балансовою вартістю, інші аналогічні види майнових цінностей підприємства); фінансові активи, (різні фінансові інструменти, які належать підприємству або перебувають у його володінні. Це грошові активи в національній та іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її формах, коротко - та довгострокові фінансові вкладення).

Характером участі в господарському процесі та швидкістю обороту активів: оборотні (поточні) активи, (сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну виробничо-комерційну операційну діяльність і повністю використовуються впродовж одного виробничо-комерційного циклу. До них відносять такі елементи: виробничі запаси сировини та напівфабрикатів, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, дебіторську заборгованість, грошові активи в національній та іноземній валюті, короткострокові фінансові вкладення, витрати майбутніх періодів); необоротні активи, (сукупність майнових цінностей підприємства, які багаторазово використовуються в процесі господарської діяльності та переносять на продукцію свою вартість поступово. Це основні засоби, нематеріальні активи, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення, інші види необоротних активів).

Активи підприємства

  1.  За формами функціонування:

Матеріальні активи

Нематеріальні активи

Фінансові активи

За характером участі у господарському процесі:

Оборотні активи:

За характером фінансових джерел формування:

Валові оборотні активи

Чисті оборотні активи

Власні оборотні активи

За видами:

Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів

Запаси готової продукції

Дебіторська заборгованість

Грошові активи

Інші види оборотних активів

За характером участі у операційному процесі:

Оборотні  активи у виробничому циклі підприємства

Оборотні активи у фінансовому циклі підприємства

За періодом функціонування:

Постійна частина оборотних активів

Змінна частина оборотних активів

Необоротні активи

За характером обслуговування видів діяльності:

Операційні активи

Інвестиційні активи

За характером фінансових джерел формування:

Валові активи

Чисті активи

За характером володіння:

Власні активи

Орендовані активи

За ступенем ліквідності:

Абсолютно ліквідні активи

Високоліквідні активи

Середньоліквідні активи

Слаболіквідні активи

Неліквідні активи

Рис. 3.1. Класифікація активів підприємства

Характером обслуговування окремих видів діяльності: операційні активи (сукупність майнових цінностей, які використовують у виробничо-комерційній (операційній) діяльності підприємства з метою отримання операційного прибутку. До них належать: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні активи за винятком короткострокових фінансових вкладень); інвестиційні (активи, які характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, пов’язаних зі здійсненням його інвестиційної діяльності. Це незавершені капітальні вкладення, устаткування, довго- та короткострокові фінансові вкладення).

Характером фінансових джерел формування: валові активи (сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, які сформовані за рахунок як власного, так і позикового капіталу); чисті активи (вартісну сукупність майнових цінностей підприємства, сформованих винятково за рахунок його власного капіталу).

Характером володіння: власні; орендовані.

Ступенем ліквідності: активи в абсолютно ліквідній формі (не потребують реалізації, тобто грошові активи в національній та іноземній валюті); високоліквідні активи (активи, які можуть бути швидко конвертовані в грошову форму (як правило, на строк до одного місяця) без втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До них відносять короткострокові фінансові вкладення та короткострокову дебіторську заборгованість); середньо ліквідні активи (це всі форми дебіторської заборгованості, крім короткострокової та безнадійної, запаси готової продукції для реалізації); низько ліквідні (активи, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише впродовж значного періоду часу (від півроку і більше). Це запаси сировини, напівфабрикатів, основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фінансові вкладення); неліквідні активи  (такі види активів, які самостійно не можуть бути реалізовані. До них належать безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточних та минулих років) [2].

До структури майна (активів) підприємства належать:необоротні активи; оборотні активи; витрати майбутніх періодів.

Аналіз динаміки складу і структури майна дає змогу встановити розмір абсолютного та відносного приросту чи зменшення всього майна підприємства і окремих його видів. Приріст (зменшення) активу свідчить про розширення (звуження) діяльності підприємства.

Аналізуючи причини збільшення вартості майна підприємства, необхідно враховувати вплив інфляції, високий рівень якої призводить до значних відхилень номінальних даних балансового звіту від реальних.

Скорочення господарської діяльності може бути викликане зменшенням платоспроможного попиту на товари, роботи та послуги підприємства, обмеженням доступу на ринки сировини, матеріалів, напівфабрикатів або включенням в активний господарський оборот дочірніх підприємств за рахунок материнської компанії. Зміни в структурі майна створюють певні можливості для основної (операційної) діяльності і впливають на оборот сукупних активів.

Показники структурної динаміки відображують частку участі кожного виду майна в загальній зміні сукупних активів. Їх аналіз дає змогу зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів. Для оцінки складу та структури майна підприємства складають табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Оцінка складу та структури майна підприємства

Показник

На початок року

На кінець року

Зміни
за рік

% до зміни підсумку активу
балансу

тис. грн

% до
підсумку

тис. грн

% до
підсумку

тис. грн

% до початку року

Необоротні активи

Нематеріальні активи

Основні засоби

Незавершене будівництво

Довгострокові фінансові інвестиції

Інші необоротні активи

Разом

Запаси

Розрахунки з дебіторами

Короткострокові фінансові інвестиції

Грошові кошти

Інші оборотні активи

Разом

Витрати майбутніх періодів

Усього

Головним показником першого етапу аналізу фінансового стану підприємства є зіставлення показника темпів зростання обороту (обсягу продаж) з показниками темпів зростання обсягу сукупних активів. Коли перший показник більший за другий, можна зробити висновок, що підприємство правильно, раціонально регулює активи [1]. Отже, в активі балансу відображаються, з одного боку, виробничий потенціал, який забезпечує можливий для здійснення основної (операційної) діяльності підприємства, а з другого — активи, які створюють умови для здійснення інвестиційної та фінансової діяльності. Ці види діяльності тісно взаємопов’язані. Тому після загальної оцінки динаміки складу та структури майна необхідно докладно оцінити стан, рух і причини зміни кожного виду майна підприємства.

  1.  Аналіз динаміки та структури майна підприємства

Поряд з аналізом структури активів для оцінки фінансового стану необхідний аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і позикових коштів, вкладених у майно. Важливо розуміти, куди вкладаються власні і позикові кошти - в основні засоби та інші необоротні активи або в мобільні оборотні кошти.

З фінансової точки зору підвищення рівня мобільності майна сприятливо для підприємства. Але це зовсім не означає, що всі кошти повинні спрямовуватися на зростання оборотних активів. Кожне підприємство залежно від профілю діяльності, його специфічних особливостей, технічного рівня і соціального розвитку має необхідність удосконалювати техніку, здійснювати капітальне будівництво, тобто вкладати кошти у необоротні активи.

Якщо в результаті вкладень підвищується загальна ефективність діяльності підприємства, значить вони доцільні.

Загальну оцінку фінансового стану розпочинають з аналізу майна підприємства та джерел його придбання [4].

Майно - це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

У складі майна виділяють оборотні (мобільні, поточні) і необоротні (іммобілізовані) активи. Майно підприємства може бути використане у внутрішньому обороті або поза його межами, тобто, іммобілізованим в дебіторську заборгованість, вкладеним в цінні папери або залученим в оборот інших підприємств у вигляді інвестицій.

В процесі аналізу майна підприємства використовують прийоми горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу) та вертикального аналізу (визначають питому вагу окремих статей та їх змін).

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством України.

Показники аналізу активів балансу можна об'єднати у три групи:

структури балансу;

динаміки балансу;

структурної динаміки балансу.

Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у майні може свідчити про: формування більш мобільної структури активів, що буде сприяти прискоренню оборотності засобів підприємства; відвертання частини поточних активів на кредитування споживачів товарів, готової продукції, послуг, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних активів із господарського обороту; викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку і т. п.

Основними ознаками «гарного» балансу є:

збільшення валюти балансу;

перевищення темпів росту оборотних активів над темпами росту необоротних;

власний капітал за розміром перевищує позиковий та темпи його росту вищі ніж позикового;

приблизно однакові темпи приросту дебіторської та кредиторської заборгованості;

частка власного капіталу в оборотних активах перевищує 50%;

в балансі відсутні статті «Непокриті збитки», «Вилучений капітал», «Неоплачений капітал».

Аналіз майна підприємства має важливе значення, так як від його величини та структури залежать обсяги діяльності, соціально-економічний розвиток господарюючого суб'єкту, рівень платоспроможності, ліквідності та фінансова сталість [5].

Групування статей балансу для аналізу майна підприємства наведено в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Групування статей балансу для аналізу майна підприємства

Статті балансу

Код рядка балансу

1. Майно разом

280

2. Необоротні активи

080+270 понад 1 рік

3. Оборотні активи

260+270 до 1 року

3.1. Запаси

100+110+120+130+140

3.2. Грошові кошти та розрахунки

260-(100+110+120+130+140)+270 до 1 року

3.2.1. Кошти в розрахунках

260-(100+110+120+130+140 +220+230+240+270) до 1 року

3.2.2. Грошові кошти та їх еквіваленти

220+230+240

Приклад 1. Проаналізувати структуру, динаміку та структурну динаміку майна підприємства,  за допомогою даних які представлені в таблиці 3.3 та у Додатку А [5].

Таблиця 3.3

Структура активів підприємства на кінець року

Активи

2008 рік

2009 рік

2010 рік

Відхілення (+,-) 2010року від:

Сума тис.грн.

Питома вага, %

Сума тис.грн

Питома вага, %

Сума тис.грн

Питома вага, %

2008 рік

2009 рік

Сума тис.грн.

Питома вага, %

Сума тис.грн.

Питома вага, %

1. Усього активів

230,7

100

213,6

100

194,8

100

-35,9

-

-18,8

-

у тому числі:

2. Необоротні активи

214

92,8

188,5

88,2

173,8

89,2

-40,2

-3,6

-14,7

1

3. Оборотні активи

з  них:

16,7

7,2

25,1

11,8

21

10,8

4,3

3,6

-4,1

-1

3.1.Запаси

7,3

3,1

10,6

5

7,8

4

0,5

0,9

-2,8

-1

3.2. Грошові кошти та розрахунки

9,4

4,1

14,5

6,8

13,2

6,8

3,8

2,7

-1,3

-

- у тому числі:

3.2.1 Кошти в розрахунках

6,6

2,9

11,7

5,5

11,4

5,9

4,8

3

-0,3

0,4

3.2.2. Грошові кошти та їх еквіваленти

2,8

1,2

2,8

1,3

1,8

0,9

-1

-0,3

-1

-0,4

Розрахунки свідчать, що підприємство станом на кінець 2010 року має загальну вартість майна у розмірі 194,8 тис. грн. За останні 2 роки спостерігаємо його зменшення на 35,9 тис. грн відносно 2008 року та на 18,8 тис. грн порівняно з 2009 роком. На кінець періоду, який досліджується 89,2 % загальної вартості майна займають необоротні активи. На рис. 3.1 представлено динаміку темпів змін вартості майна аналізованого підприємства, вартості необоротних та оборотних і активів за 2008—2010 роки. Як бачимо, лише у 2009 році спостерігається зростання поточних активів на 50,3 % проти 2008 року.

Рис. 3.2. Динаміка темпів змін основних показників балансу підприємства, %

У структурі оборотних активів (їх частка протягом аналізованого періоду зросла з 7,24 % до 10,78 % від валюти балансу) зміни відбулися за рахунок збільшення суми поточної дебіторської заборгованості (рис. 3.2).

Рис. 3.3. Динаміка структури оборотних активів підприємства, %

Так, якщо у 2008 році частка коштів у розрахунках складала 39,5 %, то у 2009 році — 46,6 %, а у 2010 році вже 54,3 %. Такі зміни свідчать про погіршення роботи бухгалтерської, фінансової, юридичної служб підприємства і призведуть до зменшення наявних грошових активів, спрямованих на погашення поточних зобов'язань за розрахунками, скорочення обсягів господарської діяльності. В той же час спостерігаємо зростання вартості виробничих запасів з 7,3 тис. грн до 7,8 тис. грн.

Вкрай низькою у загальній вартості майна підприємства залишається питома вага високоліквідних активів — грошових коштів та короткострокових фінансових вкладень, їх частка протягом періоду, який розглядається, знизилася з 1,2 % до 0,9 % [5].

Причини зміни фінансових ресурсів, авансованих на покриття певного виду активів, можливо встановити також при вивченні змін, які відбуваються у складі джерел їх покриття. Дані аналітичного балансу свідчать, що основну частку у валюті балансу станом на кінець 2010 року займає позиковий капітал, його розмір становить 134,9 тис. грн або 69,3 % від сукупного капіталу. Головною причиною низького розміру власного капіталу протягом аналізованого періоду є наявність непокритих збитків, що призвело до порушення основних принципів господарювання, в результаті чого підприємство не лише втратило можливість здійснювати самофінансування, але й виконувати умови самоокупності виробництва.

Таким чином, за період з 2008 по 2010 роки відмічаємо наступні зміни у структурі активів та пасивів:

підприємство володіє неліквідним майном, частка необоротних активів від валюти балансу на кінець періоду, який аналізується становить 89,2 %;

зменшення вартості майна підприємства протягом 2008— 2010 років зумовлено зменшенням вартості необоротних активів, а саме основних засобів;

спостерігається погіршання структури капіталу, про що свідчить зростання частки залучених коштів для фінансування поточної діяльності підприємства і, у першу чергу, кредиторської заборгованості товарного характеру;

станом на кінець 2010 року співвідношення між власним та позиковим капіталом становить 31 % до 69 %. Оптимальним вважають співвідношення 50 %: 50 %. Однак, як свідчать розрахунки, власний капітал підприємства повністю використаний на формування необоротних активів та їх основної частини — основних засобів і у фінансуванні мобільних активів участі не бере.

Після загальної оцінки динаміки складу і структури активів підприємства необхідно детально вивчити стан, рух, ефективність використання кожного виду майна.

Приклад 3.Розрахуйте необоротні активи, оборотні активи, запаси, грошові кошти та розрахунки за даними балансу:

Усього за розділом 1(необоротні активі  080) -671,1

Виробничі запаси (100) - 56,3

Готова продукція (130) - 16,9

Усього за розділом 2 (оборотні активі  260) -166,8

Витраті майбутніх періодів (270) -4,7

Розв’язання:

Таблиця 3.4

Процес розрахунку активів підприємства

Статті балансу

Розрахунки (тис.грн.)

Необоротні активи

080+270 =671+4,7=675,7

Оборотні активи

260+270 =166,8+4,7=171,5

Запаси

100+110+120+130+140=56,3+0+0+16,9+0=73,2

Грошові кошти та розрахунки

260-(100+110+120+130+140)+270 =166,8-73,2+4,7=98,3

3.3. Оцінка матеріальних активів (основних засобів) та фінансових інвестицій

Основні засоби - це матеріальні активи, які:

утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та надання послуг, для здавання в оренду іншим особам або для адміністративних цілей;

будуть використовуватися, як очікується, протягом більше від одного періоду;

функціонують у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, а також капітальні вкладення в об’єкти, що належать до основних засобів.

Кваліфікований актив — це актив, який обов’язково потребує суттєвого періоду часу для підготовки його до використання за призначенням чи реалізації.

Основні засоби можуть бути отримані обміном на подібні або неподібні активи.

Подібні активи - це активи, які мають однакове функціональне призначення та подібну справедливу вартість.

Довгострокові фінансові інвестиції — це фінансові інвестиції на період більше від одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент.

Фінансові інвестиції - це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.

Собівартість фінансових інвестицій включає:

ціну придбання;

комісійні винагороди;

гонорари;

мито;

податки, що не відшкодовуються підприємству;

банківські збори;

інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням інвестицій.

Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яка спочатку оцінюється за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора в прибутках (збитках) асоційованої компанії. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів.

Довгострокова дебіторська заборгованість — це заборгованість фізичних і юридичних осіб, яка буде погашена після 12 місяців з дати балансу. Довгострокова дебіторська заборгованість оцінюється за дисконтовою вартістю майбутніх платежів, які очікуються для погашення цієї заборгованості.

Відстрочені податкові активи — це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах унаслідок виникнення різниці між обліковою та податковою базами оцінки. Відстрочений податковий актив виникає в тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.

Інші необоротні активи - всі інші необоротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засобами, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

Стан виробничого потенціалу - найважливіший чинник ефективності основної діяльності підприємства. Бухгалтерська звітність дає змогу досить докладно проаналізувати наявність, стан і зміни найважливішого елементу виробничого потенціалу підприємства — його основних засобів [1].

У процесі виробництва основні засоби, які експлуатуються, зношуються фізично та старіють морально. Ступінь фізичного зносу визначають у процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах як засіб:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів [8].

Сформовані на первинному етапі діяльності підприємства необоротні активи потребують постійного управління ними. Це управління здійснюється в різноманітних формах та різними підрозділами підприємства.

Різновидність видів та елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними за такими основними ознаками.

За функціональними видами необоротні активи в сучасній практиці фінансового обліку та управління поділяють таким чином:

Основні засоби. Вони характеризують сукупність матеріальних активів підприємства у формі засобів праці, які багаторазово беруть участь у виробничому процесі та переносять на продукцію свою вартість частками*.

Нематеріальні активи. Вони характеризують необоротні активи підприємства, які не мають матеріальної форми і які забезпечують здійснення всіх основних видів його господарської діяльності.

Незавершені капітальні вкладення. Вони характеризують обсяг фактичних витрат на будівництво та монтаж окремих об’єктів основних засобів з початку цього будівництва до його завершення.

Устаткування, призначене до монтажу. Воно характеризує ті види устаткування, яке придбало підприємство, що призначені для встановлення в будівлях та спорудах способом їх монтажу, а також контрольно-вимірювальну апаратуру та інші прилади, які монтуються в складі устаткування.

Довгострокові фінансові вкладення. Вони характеризують усі придбані підприємством фінансові інструменти інвестування зі строком їх використання більше від одного року незалежно від розміру їх вартості.

За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства виділяють такі групи необоротних активів:

необоротні активи, які обслуговують операційну діяльність (операційні необоротні активи). Вони характеризують групу довгострокових активів підприємства (основних засобів, нематеріальних активів), які безпосередньо використовуються в процесі здійснення його виробничо-комерційної діяльності. Ця група активів відіграє дуже важливу роль у загальному складі необоротних активів підприємства.

необоротні активи, які обслуговують інвестиційну діяльність (інвестиційні необоротні активи). Вони характеризують групу довгострокових активів підприємства, яка сформована в процесі здійснення ним реального та фінансового інвестування (незавершені капітальні вкладення, устаткування, призначене до монтажу, довгострокові фінансові вкладення).

необоротні активи, які задовольняють соціальні потреби персоналу (невиробничі необоротні активи). Вони характеризують групу об’єктів соціально-побутового призначення, сформованих для обслуговування працівників даного підприємства і які знаходяться в його володінні (спортивні споруди, оздоровчі комплекси, дошкільні дитячі заклади).

За характером володіння необоротні активи підприємства поділяють на такі групи:

власні необоротні активи. До них відносять довгострокові активи, які належать йому на правах власності та володіння та відображаються в складі його балансу.

орендні необоротні активи. Вони характеризують групу активів, які використовуються підприємством на правах використання згідно з договором оренди (лізингу), укладеним з їх власником.

За формами забезпечення кредиту під заставу та особливостями страхування виокремлюють наступні групи необоротних активів:

Рухомі необоротні активи. Вони характеризують групу довгострокових майнових цінностей підприємства, які в процесі застави можуть бути вилучені з його володіння з метою забезпечення кредиту (машини та устаткування, транспортні засоби, довгострокові фінансові інструменти).

Нерухомі необоротні активи. До них належить група довгострокових майнових цінностей підприємства, які можуть бути вилучені з його володіння в процесі застави, яка забезпечує кредит (земельні ділянки, будівлі, споруди).

Політика управління операційними необоротними активами підприємства формується за такими етапами:

Аналіз операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді. Такий аналіз проводиться з метою вивчення динаміки загального їх обсягу та складу, ступеня їх використання, інтенсивності оновлення та ефективності їх використання.

На першому етапі аналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних необоротних активів підприємства — темпи їх росту у співвідношенні з темпами росту обсягу виробництва та реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загальної суми необоротних активів.

На другому етапі аналізу вивчається склад операційних необоротних активів підприємства та динаміка їх структури. У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основних засобів та нематеріальних активів, які використовуються в операційному процесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вага рухомих та нерухомих їх видів; у складі нематеріальних активів розглядаються окремі їх види.

На третьому етапі аналізу оцінюється стан необоротних активів, які використовує підприємство за ступенем їх зношення (амортизації). У процесі оцінки використовують такі основні показники [9]:

коефіцієнт зносу основних засобів. Він розраховується за формулою

КЗо.зо.з / Пво.з,

(3.1)

де КЗо.з — коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо.з — сума зносу основних засобів підприємства на певну дату;

Пво.з — первісна вартість основних засобів підприємства на певну дату.

коефіцієнт строку використання основних засобів. Для його розрахунку використовується формула:

Ко.з=ЗВо.з / ПВо.з,

(3.2)

де ЗВо.з — залишкова вартість основних засобів підприємства на певну дату.

коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок проводиться за формулою:

КАн.ан.а / ПВн.а,

(3.3)

де КАн.а — коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;

Ан.а - сума амортизації нематеріальних активів підприємства на певну дату;

ПВн.а - первісна вартість нематеріальних активів підприємства на певну дату.

На четвертому етапі аналізу визначається період обороту операційних необоротних активів, які використовує підприємство. Він розраховується за формулою:

ПОо.н.а=ОНА / З,

(3.4)

де ПОо.н.а - період обороту операційних необоротних активів, які використовує підприємство;

ОНА/З - середньорічна сума всіх операційних необоротних активів підприємства за первісною вартістю;

З - середньорічна сума зносу всіх операційних необоротних активів, які використовує підприємство.

На п’ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність оновлення необоротних активів у майбутньому періоді. У процесі аналізу використовують такі основні показники:

коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів. Він характеризує частку вибулих операційних необоротних активів у загальній їх сумі та розраховується за формулою:

КВо.н.а=ОНАв / ОНАпоч,

(3.5)

де КВо.н.а — коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів;

ОНАв — вартість вибулих операційних необоротних активів у звітному періоді;

ОНАпоч — вартість операційних необоротних активів на початок звітного періоду.

коефіцієнт оновлення операційних необоротних активів. Він характеризує приріст нових операційних необоротних активів у загальній їх сумі та розраховується за формулою:

КОо.н.а=(ОНАвв – ОНАв) / ОНАк,

(3.6)

де КОо.н.а — коефіцієнт оновлення операційних необоротних активів;

ОНАвв — вартість знову зведених операційних необоротних активів у звітному періоді;

ОНАв — вартість вибутих операційних необоротних активів у звітному періоді;

ОНАк — вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.

На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності використання операційних необоротних активів у звітному періоді. У процесі оцінки використовують такі основні показники:

коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів. Його розрахунок відбувається за формулою:

КРо.н.а=ЧПод / ОНАсер,

(3.7)

де КРо.н.а — коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів;

ЧПод — сума чистого прибутку, отримана підприємством від його операційної діяльності у звітному періоді;

ОНАсер — середня вартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді.

коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів. Він характеризує обсяг реалізації продукції в розрахунку на одиницю операційних необоротних активів, які використовує підприємство. Розрахунок цього показника відбувається за формулою:

КВВо.н.а=ОР / ОНАсер,

(3.7)

де КВВо.н.а — коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів;

ОР — обсяг реалізації продукції у звітному періоді;

ОНАсер — середня вартість операційних необоротних активів у звітному періоді [3].

Оптимізація загального обсягу та складу операційних необоротних активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з урахуванням виявлених у процесі аналізу резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді.

Забезпечення своєчасного оновлення операційних необоротних активів підприємства. З цією метою на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності оновлення окремих груп операційних активів; розраховується загальний обсяг активів, підлеглих оновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та вартість оновлення різних груп активів.

Забезпечення ефективного використання операційних необоротних активів підприємства. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Формування принципів та оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів. Принципово оновлення та приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового залученого капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу та ін.) та за рахунок змішаного їх фінансування.

Узагалі на основі розглянутих принципів, які визначають політику управління необоротними активами, можна виділити такі позитивні особливості:

вони практично не піддаються дії інфляції, тобто краще захищені від неї;

необоротним активам менш притаманний фінансовий ризик втрат у процесі господарської діяльності підприємства;

ці активи спроможні генерувати стабільний прибуток при несприятливій ринковій кон’юнктурі — при нецільовому їх використанні вони можуть бути передані в оренду іншим господарюючим суб’єктам;

вони сприяють зниженню втрат товарів та інших матеріальних оборотних активів у процесі їх зберігання.

Разом з тим необоротні активи в процесі їх господарського використання мають і деякі недоліки:

вони піддаються моральному зносу (особливо активна частина основних засобів), у зв’язку з чим, навіть якщо вони виведені з експлуатації тимчасово, вони втрачають свою вартість;

ці активи важко піддаються фінансовому управлінню через те, що вони слабко змінювані в структурі в короткому періоді часу;

у більшості випадків необоротні активи відносять до групи неліквідних активів (у короткому періоді часу) і тому вони не можуть слугувати засобом забезпечення потоку платежів при зниженні рівня платоспроможності підприємства та загрозі його банкрутства.

Для аналізу руху основних засобів складено табл. 3.5.

Таблиця 3.5

Рух основних засобів підприємства

Показник

Залишок на початок року

Введено

Вибуло

Залишок на кінець року

Темп зміни, %

Первісна вартість основних засобів, тис. грн

у тому числі активна частина, тис. грн.

Залишкова вартість основних засобів

Частка активної частини основних засобів, %

Коефіцієнт придатності, %

Коефіцієнт зносу, %

Коефіцієнт оновлення, %

Коефіцієнт вибуття, %

Особливості структури та функціонального призначення різних елементів майна підприємства слід ураховувати при їх аналізі.

Показники майнового стану підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з їх джерелами покриття (пасивами), їх можна поділити умовно на дві групи: показники, які визначають стан основних засобів, та показники, які визначають стан оборотних коштів. Якісну характеристику основних засобів оцінюють за допомогою показників:

частки активної частини основних засобів;

коефіцієнта зносу;

коефіцієнта придатності;

коефіцієнта оновлення;

коефіцієнта вибуття;

індексу постійного активу;

коефіцієнта довгострокового залучення позикових коштів;

коефіцієнта накопичення зносу;

коефіцієнта реальної вартості майна тощо [1].

Усі ці показники характеризують майновий стан підприємства з різних боків.

індекс постійного активу показує частку основних засобів та необоротних активів у джерелах власних коштів. Його розраховують за формулою:

КПА = Оз  / Вк,

(3.9)

де Оз — основні засоби та необоротні активи;

Вк — власні кошти.

коефіцієнт накопичення зносу характеризує інтенсивність формування одного із джерел коштів на капітальні вкладення. Цей показник визначають за формулою:

КНЗ = Сз  / Со.з,

(3.10)

де Сз — нарахована сума зносу;

Со.з початкова балансова вартість основних засобів. Цей показник свідчить про ступінь фінансування основних засобів за рахунок зносу.

Важливим показником характеристики майнового стану підприємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва:

КВМ = (Оз.з + Вз + Нв + Мш.п) / А,

(3.11)

де Оз.з - основні засоби за залишковою вартістю;

Вз  - виробничі запаси;

Нв - незавершене виробництво;

Мш.п - малоцінні та швидкозношувані предмети;

А - вартість активів підприємства.

Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підприємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Загально прийнято, що якщо значення цього показника нижче за 0,5, це негативна ознака як для підприємства, так і для його партнерів. Причинами низького рівня коефіцієнта можуть бути занадто великі довгострокові фінансові або капітальні вкладення, великі залишки готової продукції, велика дебіторська заборгованість.

Фондовіддача - це відношення вартості продукту до основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів:

(3.12)

Фондоємність — відношення вартості основних фондів до вартості виробленої продукції, тобто цей показник обернений фондовіддачі [3].  Показник, зворотний фондовіддачі, фондомісткість, який розраховують за формулою:

(3.13)

Перевагою показника фондомісткості є те, що його чисельник може бути розкладений на складові частини за окремими цехами та групами устаткування. Це дає змогу встановити вплив використання техніки на кожній виробничій дільниці на узагальнюючий показник використання засобів.

Приклад 2. Розрахувати коефіцієнт зносу основних засобів, якщо накоплений знос  596,9 тис.грн., а первісна вартість основних засобів дорівнює 1258,4 тис.грн. Зробити висновок з розрахованих даних.

Розв’язання:

Показник цього коефіцієнта не повинен бути більшим за 50%. З цього можна зробити висновок, що коефіцієнт зносу знаходиться у нормі.

Приклад 3. Розрахувати фондовіддачу за 2009 та 2010 роки, зробити висновок на основі отриманих даних. Собівартість продукції за 2009 рік 87  тис. грн., у 2010- 90  тис. грн. Середньорічна вартість основних засобів 661,5; 739 відповідно. 

Розв’язання:

Порівняно з 2009 роком у 2010 фондовіддача зменшилась на 0,01 тис. грн., це свідчить про недостатній рівень реалізації продукції та о великому вкладенні грошових коштів в основні активи.

3.4. Загальна оцінка вартості майна

Оцінка розміщення і структури майна підприємства має першорядне значення при визначенні фінансового стану підприємства. Майно призначене для виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Освіта підприємства як юридичної особи передбачає наявність фінансових ресурсів для придбання необхідного майна.

В процесі експлуатації майна відбувається його оновлення. Основні виробничі фонди беруть участь у виробничому процесі багаторазово, оновлення їх відбувається періодично в силу морального або фізичного зносу і вимагає значних капітальних вкладень.

Оборотні фонди підприємства споживаються повністю протягом одного виробничо-комерційного циклу, і для забезпечення безперервного виробничого процесу вони потребують постійного поповнення на основі залучення ресурсів у вільній грошовій формі. Оборотні фонди (виробничі запаси і витрати) і фонди обігу (готова нереалізована продукція, грошові кошти і розрахунки) утворюють оборотні кошти підприємства.

Нераціональна структура майна, викликана відсутністю оновлення основних засобів при високому ступені їх зносу, може привести до скорочення обсягу виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і, як наслідок, до погіршення фінансового становища підприємства.

Невиправдане збільшення витрат у незавершене будівництво, наявність наднормативних запасів матеріально-виробничих ресурсів або неліквідних, що не користуються попитом товарів призводить до необґрунтованого зростання виробничих витрат і «заморожування» грошових коштів, відволікання їх з господарського обороту. У той же час недолік запасів теж негативно впливає на фінансове становище підприємства, тому що може привести до скорочення виробництва продукції та зменшення суми прибутку.

Невиправдане зростання позикових коштів може призвести до необхідності скоротити майно підприємства для розрахунків з кредиторами.

Збільшення розмірів майна сприятиме підвищенню суми відрахувань з прибутку з податку на майно, появі потреби в додаткових джерелах фінансування.

Отже, щоб виключити появу передумов фінансової нестабільності, господарюючий суб'єкт повинен мати раціональну структуру майна та постійно оцінювати відбуваються зміни в його складі.

Аналіз динаміки складу і структури майна підприємства заснований на порівнянні звітних даних бухгалтерського балансу за ряд періодів. Актив балансу дозволяє дати загальну оцінку зміни всього майна підприємства, виділити в його складі необоротні активи (I розділ активу балансу) і оборотні активи (II розділ активу балансу), вивчити динаміку структури майна.

Аналіз динаміки складу і структури майна дає можливість встановити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства та окремих його видів.

Приріст активу вказує на розширення діяльності підприємства, але також може бути результатом впливу інфляції. Зменшення активу свідчить про скорочення підприємством господарського обороту і може бути наслідком зносу основних засобів, або результатом зниження платоспроможного попиту на товари, роботи і послуги підприємства, обмеження доступу на ринки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, або включенням в активний господарський оборот дочірніх підприємств за рахунок материнської компанії.

Показники структурної динаміки відображають частку участі кожного виду майна в загальному зміні сукупних активів. Їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок відтоку фінансових ресурсів.

Методика оцінки майнового стану підприємства включає в себе:

горизонтальний аналіз активних статей балансу, заснований на вивченні динаміки показників і визначенні їх абсолютних і відносних змін;

вертикальний аналіз активних статей балансу, що вивчає структуру майна і причини її зміни. В ході вертикального аналізу встановлюється питома вага окремих статей по відношенню до валюти балансу та вартість необоротних і оборотних активів.

Безпосередньо з балансу можна отримати ряд найважливіших характеристик стану майна організації. До них відносяться:

загальна вартість майна організації, що дорівнює підсумку балансу (рядок 300 або 700);

вартість необоротних коштів (активів) або нерухомого майна, що дорівнює підсумку розділу I активу балансу (рядок 190);

вартість мобільних (оборотних) коштів, що дорівнює підсумку розділу II активу балансу (рядок 290);

вартість матеріальних оборотних коштів (рядок 210);

величина власних коштів організації, що дорівнює підсумку розділу III пасиву балансу (рядок 490);

величина позикових коштів, яка дорівнює сумі підсумків розділів IV і V пасиву балансу (рядок 590 + 690);

величина власних коштів в обороті, що дорівнює різниці підсумків розділу III та балансу (рядок 490-190) [7].

Приклад 4. Розглянемо методичну послідовність загальної оцінки майна підприємства та його структури на методичних прикладах (табл. 3.6 і 3.7).

Таблиця 3.6

Загальна оцінка вартості майна підприємства, грн.

Показник

На початок року

На кінець року

Відхилення( +, )

Усього майна

150 500

162 300

+11 800

у тому числі:

основні засоби

68 628

70 113,6

+1485,6

% до майна

45,6

43,2

2,4

оборотні кошти

81 872

92 186,4

+10 314,4

% до майна

54,4

56,8

+2,4

з них:
     матеріальні оборотні кошти

64 105,8

66 466,4

+2360,6

% до оборотних коштів

78,3

72,1

6,2

грошові кошти та їх еквіваленти

17 766,2

25 720

+7953,8

% до оборотних коштів

21,7

27,9

+6,2

Із наведених у табл. 3.6. даних можна зробити такі висновки. Вартість майна підприємства протягом року збільшилась на 11 800 грн, або на 7,8 % від його суми на початок року. Основні засоби в загальній сумі майна становили на початок року 45,6, а на кінець року - 43,2 %.

Отже, їх частка в загальній вартості майна знизилась на 2,4 відсоткового пункта (в.п). Частка оборотних коштів у загальній вартості майна за цей період збільшилась у тій самій пропорції, тобто на 2,4 в.п. Якщо на початок року частка оборотних коштів у загальній вартості майна становила 54,4, то на кінець року — 56,8 %.

Значна частка в оборотних коштах підприємства належала матеріальним оборотним коштам: 78,3 % на початок і 72,1 % на кінець року. Отже, частка матеріальних оборотних коштів протягом року знизилась на 6,2 в.п. на користь більш динамічної частки оборотних коштів — грошових коштів та їх еквівалентів. Частка останніх у сумі оборотних коштів становила на початок року 21,7, а на кінець — 27,9 %, що мало позитивний вплив на багато показників оцінки фінансового стану підприємства.

Оцінку складу майна підприємства наведено в таблиці 3.7.

Таблиця 3.7

Оцінка складу майна підприємства за структурними складовими, грн.

Структурні складові майна
підприємства

На початок року

На кінець року

Відхилення, +,

сума, грн

частка, %

сума, грн

частка, %

за сумою, грн

за часткою, в.п.

Усього майна

150 500

100

162 300

100

11 800

у тому числі:
немобільні (основні) засоби

68 628

45,6

70 113,6

43,2

1485,6

2,4

мобільні (оборотні) кошти

81 872

54,4

92 186,4

56,8

10 314,4

+2,4

з них:запаси

64 105,8

42,6

66 466,4

41,0

2360,6

1,6

дебіторська заборгованість

13 579,2

9,0

19 444,5

12,0

5865,3

+3,0

грошові кошти та їх еквіваленти

4187,0

2,8

6275,5

3,8

2088,5

+1,0

Із табл. 3.7 видно, що більш половини майна підприємства (54,4 % на початок і 56,8 % на кінець року) становлять мобільні (оборотні) засоби, решту - 45,6 % на початок і 43,2 % на кінець року — немобільні (основні) засоби.

У структурі мобільних (оборотних) засобів найбільшою є частка запасів (42,6 % до загальної суми майна на початок і 41 % - на кінець звітного року). Як позитивну слід відзначити тенденцію до зниження частки запасів у загальній вартості майна на 1,6 в. п.

Дебіторська заборгованість у загальній вартості майна становить 9 % на початок і 12 % на кінець року. Отже, її частка в структурі майна збільшилась на 3,0 %.Частка грошових коштів та цінних паперів за звітний рік також збільшилась на один відсотковий пункт, склавши на початок року 2,8, а на кінець 3,8 %.

У разі потреби на підприємстві доцільно здійснювати крім загальної оцінки майна та його структури також аналіз виробничого потенціалу підприємства, визначаючи на початок і кінець року частку таких структурних складових виробничого потенціалу, як основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво.

Докладної оцінки потребує за даними бухгалтерської звітності така важлива структурна складова виробничого потенціалу, як основні засоби. Саме на основі цієї структурної складової майна здійснюють розрахунок і аналіз основних показників оцінки майнового стану підприємства.

Отже, важливою частиною майна підприємства є його основний капітал. У процесі оцінки ефективності використання основного капіталу за традиційним підходом мають бути визначені такі показники, як коефіцієнт зносу основних засобів, коефіцієнт їх відновлення та показники технічної і вартісної побудови капіталу.

Коефіцієнт зносу основних засобів визначають як частку від ділення суми зносу на первісну вартість основного капіталу:

(3.14)

підприємствах застосовують коефіцієнт відновлення основних засобів. Він визнається як частка від ділення балансової вартості основних засобів, які надійшли до підприємства за звітний період, на балансову вартість основних засобів на кінець звітного періоду, тобто

(3.15)

Коефіцієнт відновлення основного капіталу характеризує, яка частка в балансовій вартості основного капіталу на кінець року припадає на новий основний капітал [3]. Для характеристики руху основного капіталу доцільно також використовувати такий показник, як коефіцієнт вибуття. Він визначається як частка від ділення балансової вартості основних засобів, які вибули з підприємства за рік, на балансову вартість основних засобів на початок року і характеризує ту частку основного капіталу, яка вибула з підприємства за рік з різних причин (знос, реалізація як зайвого тощо).

Приклад 5. Розрахуйте коефіцієнта зносу основних засобів за допомогою даних наведених у таблиці. Розрахуйте відхилення та проаналізуйте отримані показники.

Таблиця 3.8

Показники зносу основних засобів

Показник

На початок року

На кінець

року

Відхилення,(+, )

Основний капітал за первісною вартістю

330

360

Знос

Основний капітал за залишковою вартістю

270

290

Коефіцієнт зносу

Розв’язання:

Таблиця 3.9.

Розрахунок показників зносу основних засобів

Показник

На початок
року

На кінець року

Відхилення,(+, )

Основний капітал за первісною вартістю

330

360

+30

Знос

330-270=60

360-290=70

+10

Основний капітал за залишковою вартістю

270

290

+20

Коефіцієнт зносу

60/330=0,182

70/290=0,194

+0,012

Отже, на підприємстві збільшився коефіцієнт зносу основного капіталу, що є ознакою погіршення стану його матеріально-технічної бази. Однак коефіцієнт зносу не може певною мірою характеризувати фактичний знос основного капіталу хоча б тому, що у підприємства, як правило, є крім діючого ще й законсервоване устаткування, обладнання чи транспортні засоби, на які нараховується амортизація на повне відновлення. Тому хоча фактично такі основні засоби і не зношуються, проте загальна оцінка зносу основного капіталу підприємства змінюється.

Приклад 6. Розрахуйте коефіцієнта відновлення основного капіталу за допомогою даних наведених у таблиці. Розрахуйте відхилення та проаналізуйте отримані показники.

Таблиця 3.10

Показники відновлення основного капіталу

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Відхилення,(+, )

Балансова вартість основних засобів, що надійшли до підприємства за рік

40

50

Балансова вартість основних засобів на кінець року

270

290

Коефіцієнт відновлення основного капіталу

Розв’язання:

Таблиця 3.11

Розрахунок показників відновлення основного капіталу

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Відхилення,(+, )

Балансова вартість основних засобів, що надійшли до підприємства за рік

40

50

+10

Балансова вартість основних засобів на кінець року

270

290

+20

Коефіцієнт відновлення основного капіталу

40/270=0,148

50/290=0,172

+0,024

Отже, балансова вартість основних засобів, що надійшли до підприємства за рік, збільшилась на підприємстві у звітному році порівняно із минулим на 10 тис. грн. Балансова вартість основних засобів на кінець звітного року порівняно із кінцем минулого також збільшилась на 20 тис. грн. Унаслідок таких змін коефіцієнт відновлення основного капіталу на підприємстві становив у звітному році 0,172 порівняно із 0,148 у минулому році, тобто збільшився на 0,024 (2,4 %), що слід оцінити як позитивне явище.

Приклад 7. Розрахуйте коефіцієнта вибуття основного капіталу за допомогою даних наведених у таблиці. Розрахуйте відхилення та проаналізуйте отримані показники.

Таблиця 3.12

Показники вибуття основного капіталу

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Відхилення

Балансова вартість основних засобів, які вибули з підприємства протягом року з різних причин

30

40

Балансова вартість основних засобів на початок року

280

330

Коефіцієнт вибуття основного капіталу

Розв’язання:

Таблиця 3.13

Розрахунок показників вибуття основного капіталу

Показник

Минулий рік

Звітний рік

Відхилення, +,

Балансова вартість основних засобів, які вибули з підприємства протягом року з різних причин

30

40

+10

Балансова вартість основних засобів на початок року

280

330

+50

Коефіцієнт вибуття основного капіталу

30/280=0,107

40/330=0,121

+0,014

Отже, у звітному періоді порівняно із минулим балансова вартість основних засобів, які вибули з підприємства протягом року з різних причин, збільшилась на 10 тис. грн, а балансова вартість основних засобів на початок року була більшою відповідно на 50 тис. грн. Унаслідок цього коефіцієнт вибуття основного капіталу у звітному році становив 0,121, або 12,1 %, тобто став на 1,4 % більшим, ніж у минулому році.

Питання для самоконтролю

  1.  Економічна сутність категорії «активи підприємства».
    1.  Стадії життєвого циклу формування активів підприємства та їх характериста.
    2.  Класифікацію активів підприємства.
    3.  Екномічна сутність категорії «майно».
    4.  Джерела формування майна підприємства?
    5.  Що таке «основні засоби» підприємства?
    6.  Які показники використовуються при оцінці стану необоротних активів?
    7.  Які показники використовуються при аналізі інтенсивності оновлення необоротних активів?
    8.  Які показники використовуються при оцінці рівня ефективності використання необоротних активів?
    9.  Які існують позитивні особливості політики управління необоротними активами?
    10.  Які існують негативні особливості політики управління необоротними активами?
    11.  За допомогою яких показників оцінюють якісну характеристику основних засобів?
    12.  Що являє собою загальна оцінка вартості майна підприємства.
    13.  Які виділяють групи коефіцієнтів рентабельності підприємства?

Література

  1.  Білик М. Д., Павловська О. В., Притуляк Н. М. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / М. Д. Білик. — К.: КНЕУ, 2005. - 592 с.
  2.  Ляшенко. Управління капіталом підприємства: конспект лекцій. [Електронний ресурс] / Экономико-правовая библиотека.-2010.-Режим доступу: http://polkaknig.narod.ru/econom/index.htm
  3.  Кононенко О., Маханько О. Аналіз фінансової звітності. – 4-те вид., перероб. і доп. / О. Кононенко, О.Маханько. – Х.: Фактор, 2008. – 200 с.
  4.  Лиференко Г.Н. Финансовый анализ предприятия: Учебное пособие / Г.Н. Лиференко.— М: Издательство «Экзамен», 2005. - 160 с.
  5.  Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. [Електронний ресурс] / Центр навчальної літератури.-2007.-Режим доступу:http://smsbook.com.ua/42_Analiz_dinamiki_ta_strukturi_mayna_pidpriemstva_34.html#34
  6.  Литвин Б. М., Стельмах М. В.  Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / Б.М. Литвин. - К.: «ХайТек Прес», 2008. — 336 с.
  7.  Анущенкова К. А. Анущенкова В. Ю. Финансово-экономический аналіз. Учебно-практическое пособие. [Електронний ресурс] / Электронная библиотека.-2011.-Режим доступу: http://lib.rus.ec/b/309700/read
  8.  Поддерьогін А. М., Буряк Л. Д., Нам Г. Г.. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.
  9.  Керанчук Т.Л., Фінансовий менеджмент. Конспект лекцій. [Електронний ресурс] / Київський інститут інвестиційного менеджменту.-2001.-Режим доступу: http://distant.isu.edu.ua/lib/DNEVNOE_OBUCHENIE/_1_FINANSY/_09_semestr_magi/_FinansovyyMenedzment/Keranchuk/MetSabUkr/konspu.html
  10.  Терещенко О. О., Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник / О.О.Терещенко. - К.: КНЕУ, 2003. - 554с.

Змістовий модуль 4. Аналіз оборотних активів

Ключові слова: оборотні кошти, оборотні активи, фонди обігу, оборотний капітал, норма оборотних коштів, ліквідність, сталі пасиви, аналітичний метод, коефіцієнтний метод.

4.1.Сутність оборотного капіталу і класифікація оборотних коштів.

Діяльність суб’єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої та комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їхнього відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.  В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

Узагалі поняття «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу [7].  Оборотні активи, як і інші фінансові категорії, розкривають свою сутність, при виконанні відповідних функцій (рис.4.1).

Рис.4.1. Функції оборотних активів

Виробнича функція забезпечує безперервність процесу виробництва при постійному процесі формування на підприємстві запасів матеріальних ресурсів. Платіжно-розрахункова функція оборотних активів передусім впливає на стан тієї частини коштів, яка вилучена до сфери обігу, впливає безпосередньо на стан розрахунків і в цілому на грошовий обіг. Як свідчить вітчизняний досвід, в умовах розвитку ринкових відносин від платіжно-розрахункової дисципліни, своєчасності і повноти платежів, і, відповідно, прояву зазначеної функції оборотних активів залежить загальний платіжний стан підприємства [8].

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових). У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу (рис. 4.2).

До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Рис. 4.2. Склад і розміщення оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

залежно від участі їх у кругообігу коштів;

за методами планування, принципами організації та регулювання;

за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Що більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, то ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

Класифікація оборотних коштів (тал.4.1) має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Таблиця 4.1.

Загальна класифікація оборотних активів

№ з/п

Ознаки

Види оборотних активів

1

За характером фінансових джерел формування

1. Валові оборотні активи.

2. Чисті оборотні активи.

3. Власні оборотні активи

2

За видами

1. Запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів.

2. Запаси готової продукції.

3.Дебіторська заборгованість.

4. Грошові активи.

5. Інші види оборотних активів

3

За характером участі в операційному процесі

1. Оборотні активи, що обслуговують виробничий цикл підприємства.

2. Оборотні активи, що обслуговують фінансовий цикл підприємства

4

За періодом функціонування

1. Постійна частина оборотних активів.

2. Змінна частина оборотних активів

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на: власні та прирівняні до власних; залучені; інші. Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання [7].

Період обігу – це період між сплатою грошей за необхідні матеріали та надходження грошей від продажу готової продукції.

Рух оборотного капіталу пов'язаний з такими основними господарськими операціями: закупки, унаслідок яких збільшуються запаси сировини, матеріалів, кредиторської заборгованості; виробництво, яке веде до зростання дебіторської заборгованості і кількості грошей у касі та на поточному рахунку[10].

Приклад 1. Розрахувти період обороту обігових коштів за данними приведеними в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2.

Процес руху обігових коштів

Дія

Часовий період

Розрахунок із постачальниками за сировину та матеріали

10 квітня

Продаж готової продукції в кредит

30 квітня

Надходження коштів від покупців

10 червня

Таким чином період обороту оборотних коштів становить 2 місяці ( від 10 квітня до 10 червня).

4.2.Кругообіг оборотних коштів та показники оборотності оборотного капіталу

Оборотні кошти знаходяться в постійному русі. Кругообіг капіталу охоплює три стадії: заготівельну, виробничу і збутову.

Будь-який бізнес починається з деякої суми готівкових грошей, які вкладаються в певну кількість ресурсів для виробництва.

На стадії виробництва ресурси втілюються в товар, роботи або послуги. Результатом цієї стадії є перехід оборотного капіталу з виробничої форми в товарну.

Після реалізації виробленого продукту оборотний капітал з товарної форми знову переходить в грошову. Розміри початкової суми грошей і виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) не збігаються за величиною. Отриманий фінансовий результат бізнесу (прибуток або збиток) пояснює причини розбіжності (рис. 4.3.) [3].

Рис.4.3.Стадії кругообігу оборотних коштів.

Сума оборотних коштів, що знаходиться в розпорядженні підприємства повинна бути досить великою, щоб процес кругообігу не переривався. У той же час, наявність надлишків оборотних коштів негативно позначається на результатах його діяльності.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять всі стадії кругообороту на підприємстві.

Час повного кругообігу оборотних коштів називається  часом (періодом) обороту  оборотних коштів. Час (тривалість) обороту прийнято називати  оборотністю у днях. Цей показник визначають за формулою:

,

(4.1)

де Д  - число днів у даному періоді (360, 90, 30);

Коб  - коефіцієнт оборотності.

Час (тривалість) обороту оборотних засобів являє собою один з показників  оборотності . Іншим показником оборотності служить коефіцієнт оборотності.

Коефіцієнт оборотності - це кількість оборотів, яке здійснюють оборотні кошти за певний період; його розраховують за формулою:

            (      (4.2)

                                  

де  Р - обсяг реалізованої продукції за розглянутий період;

ОБС  - середня сума оборотних коштів за той же період.

Цей  показник  свідчить про раціональне, ефективне чи, навпаки, неефективне використання  оборотних   коштів  (лише за умов зіставлення даних за кілька років і виходячи з динаміки коефіцієнта).

Після підстановки в формулу відповідних величин можна отримати для показника оборотності розгорнуте вираз:

                (      (4.3)

На кожній стадії кругообігу оборотних коштів можна визначати приватну оборотність кожного елемента оборотних коштів:

           (      (4.4)

Приватні показники оборотності можна розрахувати за особливим обігом. Особливим оборотом для матеріальних запасів є їх витрата на виробництво, для незавершеного виробництва - надходження товарів на склад, для готової продукції - відвантаження, для відвантаженої продукції - її реалізація [7].

Загальна оборотність характеризує інтенсивність використання  оборотних коштів у цілому по усіх фазах кругообігу, не відбиваючи особливостей кругообігу окремих елементів чи груп оборотних коштів . У  показнику загальної оборотності ніби нівелюється процес поліпшення чи уповільнення  оборотності  засобів в окремих фазах.

Розглянуті вище взаємозалежні  показники оборотності  відбивають загальну оборотність оборотних коштів. Для виявлення конкретних причин зміни загальної  оборотності обчислюється  показник  часткової  оборотності оборотних коштів.

Часткова оборотність відбиває ступінь використання оборотних коштів у кожній окремій фазі кругообігу, у кожній групі, а також по окремих елементах оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів за окремими видами (сировина, матеріали, паливо тощо), обчислювана при розрахунку нормативів власних  оборотних   коштів , визначається за тими ж формулами, виходячи з залишків цих видів товарно-матеріальних цінностей (Со) і обороту по витраті їх за відповідний період. Так, за оборот (Т) для визначених видів виробничих запасів приймається не обсяг товарної продукції, а витрата конкретного виду  оборотних коштів у процесі виробництва за відповідний період.

У результаті прискорення  оборотності  визначена сума  оборотних   коштів  вивільняється.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів відбувається тоді, коли фактичні залишки  оборотних   коштів  менші за норматив чи залишки оборотних коштів за попередній (базовий) період при збереженні чи збільшенні обсягу реалізації за цей період. При централізованій системі управління кошти, що вивільнилися з обороту, передавалися керівній організації. З проведенням приватизації й акціонування, повністю вивільнившись, оборотні кошти можуть бути спрямовані самою організацією на подальше розширення виробництва, освоєння нових видів виробів, поліпшення системи постачання і збуту й на інші заходи удосконалення підприємницької діяльності [9].

Відносне вивільнення оборотних коштів відбувається у тих випадках, коли прискорення оборотності оборотних   коштів  відбувається одночасно з ростом обсягу виробництва. Вивільнені при цьому  кошти  не можуть бути вилучені з обороту, тому що поміщені в запаси товарно-матеріальних цінностей, що забезпечують зростання виробництва. Відносне вивільнення  оборотних   коштів , як і абсолютне, має єдину економічну основу і значення, тому що означає для суб'єкта господарювання додаткову економію  коштів .

Прискорення  оборотності  і вивільнення в результаті цього  оборотних   коштів  у будь-якій формі дозволяє організації направити їх за своїм розсудом на розвиток підприємницької діяльності й обійтися без залучення додаткових фінансових ресурсів [6].

Методика аналізу оборотності оборотних коштів полягає в порівнянні показників оборотності оборотних коштів підприємства за звітний період з аналогічними показниками за минулий звітний період. У такий спосіб виявляються тенденції поліпшення або погіршання. Ця інформація корисна для акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників та ін.

Аналіз оборотності оборотних коштів підприємства робиться за допомогою таблиці (табл. 4.1.), що складається за даними форми 1 та форми 2.

Приклад 2. Зробити аналіз оборотності оборотних коштів за звітний період за допомогою данних приведених в таблиці 4.3.

Таблиця 4.3.

Аналіз оборотності оборотних коштів за звітний період

Показник

Минулий звітний період

Звітний період

Відхилення

1

2

3

4

1. Виручка від реалізації, тис. грн

58000

63000

5000

2. Кількість днів періоду, що аналізується

360

360

0

3. Одноденна виручка, тис. грн

161,11

175,00

13,89

Продовження табл. 4.3.

1

2

3

4

4. Середній залишок оборотних коштів, тис. грн

5133

5207

74

5. Оборотність оборотних коштів, днів (ряд. 4 * ряд. 2 / ряд. 1)

31,86

29,75

– 2,11

6. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів, кількість оборотів (ряд. 1 /ряд. 4)

11,30

12,10

0,80

7. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті, коп. (ряд. 4 /ряд. 1)

8,85

8,27

– 0,58

Розв’язання:

Виходячи з наведених у таблиці даних, можна сказати, що оборотність оборотних коштів за рік прискорилась на 2,11 дня (29,75 – 31,86 = – 2,11). Це привело:

до збільшення коефіцієнта оборотності засобів на 0,80 (12,10 – 11,30 = 0,8);

до зниження коефіцієнта завантаження засобів в обороті на 0,58 коп. (8,27 – 8,85 = – 0,58).

На зміну оборотності оборотних коштів впливають два фактори: зміна обсягу виручки від реалізації продукції; зміна середнього залишку оборотних засобів. Вплив першого фактора визначається так.

Середній залишок оборотних коштів (минулий рік) / одноденну виручку за звітний рік за мінусом оборотності оборотних коштів за минулий рік. У нашому прикладі оборотність оборотних коштів прискорилася на 2,1 дня, оскільки:

зростання обсягу виручки від оборотності прискорилося на 2,5 дня (5133 / 175 – 31,8 = 2,5);

натомість збільшення середнього залишку оборотних коштів на 74 тис. аме уповільнило оборотність оборотних коштів на 0,4 дня (74 / 175 = 0,4 дня). Разом: – 2,5 + 0,4 = – 2,1 дня.

Метою аналізу оборотності оборотних коштів є також визначення суми грошей, що їх було вивільнено з обороту внаслідок прискорення оборотності оборотних коштів або додатково залучено в оборот унаслідок уповільнення такої оборотності. Для цього проводять такий розрахунок: різницю в оборотності у днях помножують на звітну одноденну виручку. За даними нашого прикладу, прискорення оборотності оборотних коштів на 2,11 дня вивільнило з обігу грошові кошти в сумі 369,2 тис. аме (– 2,11 * 175 = – 369,2 тис. ).

Величину економічного ефекту, отриманого від прискорення оборотності оборотних коштів, можна визначити, користуючись коефіцієнтом завантаження коштів в обороті. Якщо, наприклад, торік для одержання однієї гривні виручки було витрачено 8,85 коп. оборотних коштів, то у звітному році — тільки 8,27 коп., тобто менше на 0,58 коп. на кожну гривню виручки. Отже, загальна сума економії оборотних коштів з усього обсягу виручки становить:

(– 0,58 * 63000) : 100 = – 365,4 тис. (різниця на 2,1 тис., порівняно з попереднім розрахунком 369,2 тис., пояснюється округленням чисел під час розрахунку). Слід наголосити, що за умов ринкової економіки, аналізуючи саму тільки оборотність оборотних коштів, не можна дати однозначної відповіді щодо її прискорення або сповільнення.

Для цього необхідно вивчати конкретну виробничу ситуацію. Так, інколи високий показник оборотності може свідчити про недостатність товарно-матеріальних запасів, що надалі гальмуватиме розвиток бізнесу, а низький показник оборотності інколи є виправданим, наприклад, коли очікується підвищення цін на сировину й напівфабрикати.

У процесі аналізу цього питання слід обов’язково порівняти темпи збільшення обсягу продажу з темпами збільшення виробничих запасів. Якщо темпи зростання обсягу продажу будуть вищими за темпи зростання виробничих запасів, це завжди свідчитиме про добрий фінансовий стан підприємства [2].

4.3.Методи визначення потреби в оборотних коштах.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об’єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям підприємства зі створення й реалізації продукції.

Крім того, виникає необхідність у плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних, житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів непромислового характеру [7].

Ефективне використання оборотних коштів багато в чому залежить від правильного визначення потреби в оборотних коштах. Заниження величини оборотних засобів тягне за собою нестійкість фінансового становища, перебої у виробничому процесі і зниження обсягів виробництва та прибутку. Завищення розміру оборотних коштів знижує можливості підприємства виконувати капітальні витрати для розширення виробництва.

Потреба в оборотних коштах залежить від безлічі факторів: обсягів виробництва і реалізації; характеру діяльності підприємства; тривалості виробничого циклу; видів і структури споживаного сировини ; темпів зростання обсягів виробництва і т.п.

У практиці використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний (рис.4.4)

Рис.4.4. Методи визначення потреби в оборотних коштах

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції.

Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов’язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

При визначенні оптимальної потреби в оборотних коштах розраховується сума грошових коштів, яка буде авансований для створення виробничих запасів, заділів незавершеного виробництва та накопичення готової продукції на складі. Для цього використовується три методи: аналітичний, коефіцієнтний і метод прямого рахунку.

Сутність  аналітичного,  або дослідно-статистичного методу полягає в тому, що при аналізі наявних товарно-матеріальних цінностей коректуються їх фактичні запаси і виключаються зайві і непотрібні цінності.

При  коефіцієнтний  метод у норматив попереднього періоду вносяться поправки на плановане зміна обсягів виробництва і на прискорення оборотності.

Аналітичний і коефіцієнтний методи можуть застосовуватися на тих підприємствах, які функціонують більше року, сформували виробничу програму і організували виробничий процес, мають статистичні дані за минулі роки і не мають у своєму розпорядженні достатню кількість кваліфікованих фахівців для більш детальної роботи в області планування оборотних коштів.

Метод  прямого рахунку  передбачає розрахунок запасів по кожному елементу оборотних коштів. Цей метод використовується при організації нового підприємства і періодичному уточненні потреби в оборотних коштах діючого підприємства [4].

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір транзитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх віддаленість, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Значення нормування оборотних коштів полягає в такому.

По-перше, правильне визначення нормативу оборотних коштів забезпечує безперервність і безперебійність процесу виробництва.

По-друге, нормування оборотних коштів дає змогу ефективно використовувати оборотні кошти на кожному підприємстві.

По-третє, від правильно встановленого нормативу оборотних коштів залежить виконання плану виробництва, реалізації продукції, прибутку та рівня рентабельності.

По-четверте, обгрунтовані нормативи оборотних коштів сприяють зміцненню режиму економії, мінімізації ризику підприємницької діяльності.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період — рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів.

Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях. Норми в днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матеріальних цінностей. У разі великої номенклатури розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісно) не менше 70—80% загальних витрат за статтею в цілому.

Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначається на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва.

Визначаючи одноденні витрати незавершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції відповідно беруть для розрахунку виробничу собівартість товарної продукції.

Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Найбільш трудомісткою і складною є розробка норм запасу. Норми запасу в днях застосовуються протягом кількох років, якщо суттєво не змінюються умови виробництва, постачання та збуту, розрахунків [7].

Підприємствам надано право самостійно розраховувати нормативи оборотних коштів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1993 року № 279 «Про нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств і організацій та джерела їх покриття» Міністерством економіки разом з Міністерством фінансів установлено Типовий порядок визначення норм запасів товарно-матеріальних цінностей.

Приклад 3. Розрахуйте середньозважену норму оборотних коштів для готової  продукції на складі, за допомогою данних приведених в таблиці 4.4.

Розв’язання:

До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником, відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.

Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого циклу, умов реалізації продукції і порядку її оплати.

Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденного випуску товарної продукції в плановому році за виробничою собівартістю:

Н = З * Р,

(4.5)

де З - одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю (грн.);

Р - норма запасу оборотних коштів для готової продукції (днів).

Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає такі елементи: час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, час на оформлення і здачу платіжних документів у банк. Час на окремі операції визначається розрахунковим способом.

За великої номенклатури продукції, що випускається, норма оборотних коштів для готової продукції на складі може бути визначена як середньозважена стосовно норм для груп продукції, які включають не менше 70–80 % запланованого випуску готової продукції. Розрахована за цими даними середня норма оборотних коштів поширюється на всю готову продукцію на складі.

Розрахунок середньозваженої норми оборотних коштів для готової продукції на складі може бути зроблений за формою табл. 4.4.[7].

Середня норма для всіх груп готової продукції на складі становила 5,8 дня (580 : 100).

Час на оформлення платіжних документів залежить від форми розрахунків, умов відвантаження продукції. У розрахунках беремо цей показник за 2,5 дня. Отже, загальна норма оборотних коштів для готової продукції становитиме 8,3 дня (5,8 +2,5). Якщо одноденні витрати на випуск продукції становлять 82,0 тис. грн., то норматив оборотних коштів для готової продукції становитиме 680,6 тис. грн. (82 × 8,3).

Таблиця 4.4.

Розрахунок середньозваженої норми оборотних коштів для готової  продукції на складі

Група
виробів

Питома вага в загальному обсязі випуску, %

Затрати часу за окремими операціями, днів

Відсоткове число
(гр. 2  гр. 7)

нагро-мадження партій

підбірка, підсортування за замовленнями

упаков-ка і маркування

транс-портування і вантаження

Разом

А

30

2

1

1

2

6

180

Б

40

3

2

1

2

8

320

В

10

1

1

2

20

Г

20

2

1

3

60

Усього

100

580

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих оборотних коштів. Виходячи із загальної потреби підприємства в оборотних коштах, розраховують приріст (зменшення) їхнього нормативу в запланованому періоді. Ці дані використовуються під час складання фінансового плану. У фінансовому плані для покриття приросту нормативу оборотних коштів мають бути забезпечені відповідні джерела.

4.4.Джерела формування оборотних активів та їх середній показник

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Теоретично передбачається, що оборотні активи покриваються з двох джерел: власного капіталу, тобто довгострокової заборгованості перед власниками фірми, і короткострокових зобов’язань, тобто короткострокової заборгованості, яка потребує свого погашення протягом року (рис. 4.5). Останнє джерело, як правило, є основним у фінансуванні оборотних активів [5]. Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів. Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

Рис.4.5. Основні джерела формування оборотних активів

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви  - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв’язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов’язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов’язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб’єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об’єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу. До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб’єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов’язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних ко