31030

ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА РОССИИ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XIX в

Доклад

История и СИД

Сложившийся против России англоавстрофранцузский блок так называемая Крымская система был нацелен на сохранение ее политической изоляции и военностратегической слабости обеспеченной решениями Парижского конгресса. дальневосточное направление во внешней политике России постепенно изменяло свой периферийный характер. добровольным вхождением Мерва территория пограничная с Афганистаном в состав России.

Русский

2013-08-25

13.9 KB

0 чел.

ВНЕШНЯЯ ПОЛИТИКА РОССИИ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XIX в.

Окончание Крымской войны привело к коренному изменению ситуации в Европе. Сложившийся против России англо-австро-французский блок - так называемая Крымская система - был нацелен на сохранение ее политической изоляции и военно-стратегической слабости, обеспеченной решениями Парижского конгресса. Россия не утратила своего положения великой державы, но она потеряла право решающего голоса при решении международных проблем, лишилась возможности оказывать эффективную поддержку народам Балкан. В связи с этим главной задачей русской дипломатии стала борьба за отмену статьи Парижского мирного договора о нейтрализации Черного моря.

Основные направления внешней политики. На западном направлении Россия стремилась ликвидировать свою внешнеполитическую изоляцию. Отношения с центрально-европейскими государствами определялись традиционными династическими связями, общностью их политических и идеологических устоев. Царское правительство было готово и к новым политическим союзам для поддержания европейского равновесия и восстановления своего международного престижа.

Большое значение приобрело среднеазиатское направление. Русское правительство выдвинуло и осуществило программу присоединения Средней Азии, ее дальнейшего освоения и колонизации.

В связи с усилением национально-освободительных движений на Балканах в 70-е годы XIX в. вновь особое звучание приобрел восточный вопрос. Народы Балканского полуострова развернули борьбу за освобождение от османского ига и создание национальных независимых государств. В этом процессе Россия участвовала дипломатическими, политическими и военными методами.

Во второй половине XIX в. дальневосточное направление во внешней политике России постепенно изменяло свой периферийный характер. Англо-французская диверсия на Камчатке во время Крымской войны, ослабление Китая и его превращение в страну, зависимую от англо-германо-французского капитала, быстрый рост морских и сухопутных сил Японии показали необходимость усиления российских экономических и военно-стратегических позиций на Дальнем Востоке.

По Айгунскому (1858) и Пекинскому (1860) договорам с Китаем за Россией была закреплена территория по левому берегу реки Амур и весь Уссурийский край. 

В эти же годы продолжалось проникновение в Кокандское ханство, территория которого в 1876 г. была включена в Россию как часть Туркестанского генерал-губернаторства.

Одновременно присоединялись земли, населенные туркменскими племенами и некоторыми другими народами. Процесс овладения Средней Азией завершился в 1885 г. добровольным вхождением Мерва (территория, пограничная с Афганистаном) в состав России.

Присоединение Средней Азии можно оценивать по-разному. С одной стороны, эти земли, в основном, были завоеваны Россией. На них установился полуколониальный режим, насаждаемый царской администрацией. С другой стороны, в составе России среднеазиатские народы получили возможность ускоренного развития. Было покончено с рабством, наиболее отсталыми формами патриархальной жизни и феодальными усобицами, разорявшими население. Русское правительство заботилось об экономическом и культурном развитии края. Создавались первые промышленные предприятия, совершенствовалось сельскохозяйственное производство (особенно хлопководство, так как из США были завезены его сорта), открывались школы, специальные учебные заведения, аптеки и больницы. Средняя Азия постепенно втягивалась во внутреннюю российскую торговлю, став источником сельскохозяйственного сырья и рынком сбыта русского текстиля, металлических и других изделий.

Народы Средней Азии, находясь в составе России, не утратили свои национальные, культурные и религиозные черты. Наоборот, с момента присоединения начался процесс их консолидации и создания современных среднеазиатских наций.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

31715. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ 105 KB
  Метод спостереження може використатися як один із центральних самостійних методів дослідження. Метод спостереження здійснюється також з метою збору первинного матеріалу дослідження а також для контролю отриманих емпіричних даних. Класифікація спостереження виконується на різних підставах.
31716. Соціалізація старшокласників у школі 89.5 KB
  Ціннісні орієнтації референтної групи істотною мірою визначають соціальнопсихологічне обличчя підлітка. Оскільки група єдина площина соціальнопсихологічного досвіду в якій може проявити себе підліток яку він може засвоїти й через яку пізнати сукупність суспільних відносин то саме група стає формівною силою в соціалізації підлітка. Тут надзвичайно суттєвим є питання про те що визначає референтну значущість тієї чи іншої групи в очах підлітка або навпаки сприяє її зниженню.
31717. Структура педагогічної психології 35.5 KB
  До кожної теми подано список літератури щоб читач міг поперше більш докладно вивчити певний аспект теми яка його зацікавила подруге мав уявлення та добре орієнтувався у працях авторів які займаються проблемами та дослідженнями в галузі психології навчання та виховання. Предмет і задачі педагогічної психології Предметом педагогічної психології є психологія навчання психологія виховання психологія вчителя та педагогічної діяльності. Основний зміст педагогічної психології складають психологічні закономірності процесів навчання та...
31718. Загальна характеристика процесу виховання 43.5 KB
  Соціальня ситуація розвитку особистості Становлення людини як індивіда та особистості за Л. Виготським передбачає діалектичну взаємодію двох відносно автономних однак нерозривно пов'язаних процесів розвитку природного і соціального. Кожному віку притаманна певна специфічна соціольна сипгуаціярозвитку тобто особливе співвідношення внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов яке є типовим для кожного вікового етапу зумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного вікового періоду і нові якісно своєрідні психологічні утворення...
31719. Формування моральної свідомості 39 KB
  Для періоду дитинства взагалі характерне засвоєння моральних норм і перетворення останніх на регулятори поведінки та діяльності дитини через наслідування відповідних дій дорослих. 3 погляду педагогіки це орієнтація на максимальне усвідомлення у межах вікових психологічних можливостей дитиною моральних вимог що їх постійно висуває перед нею життя орієнтація на природну творчість дитини. У моральній свідомості учнів розрізняють два взаємопов'язаних рівні: теоретичний система моральних знань того чи іншого рівня узагальненості та рівень...
31720. Соціально-психологічні аспекти виховання 37 KB
  Такі групи називають референтними. Референтні групи можуть бути як реальними так і уявними але особистість завжди орієнтується на їх цінності і стандарти як на еталонні зразки своєї поведінки завжди прагне до визнання з їх боку. Якщо індивід реально входить до складу референтної групи то це створює психологічно сприятливі умови для успішного розвитку особистості в певному напрямку останній зовсім не обов’язково має співпадати зі загальною стратегією виховання особливо коли референтній групі притаманна асоціальна спрямованість.
31721. Загальна характеристика процесу учіння 23.5 KB
  Загальна характеристика процесу учіння Учіння виявляється там де дії людини скеровуються свідомою метою засвоїти певні знання навички вміння форми поведінки і діяльності коли суб’єкт діє з метою засвоєння нового досвіду. Зміст учіння – гностична пізнавальна діяльність на основі пізнавальних психічних процесів за допомогою перцептивних мнемічних інтелектуальних імажинативних дій. Існує 3 основних групи мотивів учіння за їх джерелом: Внутрішні – зумовлені структурою потреб людини.
31723. Мотивація учіння 27 KB
  Мотивація учіння Будьяка діяльність здійснюється під впливом певних спонукань які є рушієм активності її суб'єкта. Навчальна мотивація визначається специфічними для навчальної діяльності факторами: власне освітньою системою освітнім закладом; організацією навчального процесу; суб'єктивними особливостями тих хто навчається вік стать інтелектуальний розвиток здібності рівень домагань самооцінка взаємодія з іншими тощо; суб'єктивними особливостями педагога насамперед його ставленням до учня до власної справи; специфікою навчального...