31501

Регулювання фінансового ринку

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Регулювання фінансового ринку Сутність принципи та напрями регулювання фінансового ринку. Рівні та форми регулювання фінансового ринку. Державне регулювання фінансового ринку України. Внутрішнє регулювання фінансового ринку.

Украинкский

2013-09-01

119 KB

35 чел.

Тема 2. Регулювання фінансового ринку

  1.  Сутність, принципи та напрями регулювання фінансового ринку.
  2.  Рівні та форми регулювання фінансового ринку.
  3.  Державне регулювання фінансового ринку України.

Внутрішнє регулювання фінансового ринку.

Міжнародні норми банківського регулювання та нагляду.

  1.  Сутність, принципи та напрями регулювання фінансового ринку

Регулювання фінансового ринку цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин, що складаються на фінансовому ринку, з метою їх впорядкування і забезпечення захисту інтересів осіб, які беруть у них участь.

Основною метою регулювання фінансового ринку є забезпечення гармонізації всіх видів інтересів учасників цього ринку: індивідуальних, корпоративних, державних, а також інтересів міждержавних та інтернаціональних об'єднань. Всі інші цілі регулювання можна розглядати як похідні від зазначеної, і вони характерні для всіх рівнів регулювання.

Серед них виділяють:

підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;

забезпечення безпеки фінансової системи;

створення однакових «правил гри» для всіх учасників ринку;

забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на фінансові інструменти на основі попиту і пропозиції;

створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;

створення нових ринків та підтримка необхідних суспільству ринків, ринкових нововведень;

досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих;

захист інтересів індивідуальних інвесторів від зловживань професійних учасників;

протистояння формуванню монопольних утворень і зловживанню монопольним становищем;

забезпечення прозорості і відкритості фінансового ринку, запобігання його саморуйнуванню у періоди кризових явищ тощо.

В економічній літератури розроблені конкретні принципи регулювання фінансового ринку, які стосуються напрямів, рівнів, форм регулювання на кожному із сегментів ринку: цінних паперів, грошового, валютного, кредитного, фінансових послуг та інших.

Принципи регулювання фінансового ринку це основні правила, за якими відбувається цілеспрямований вплив на систему взаємовідносин між всіма учасниками ринку для підтримки їх рівноваги.

До них належать:

захист законних прав та інтересів інвесторів з боку держави;

розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесторам для прийняття рішень;

рівний доступ учасників ринку до інформації;

відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни на фінансові активи;

підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;

наявність державного органу регулювання із сталими, чітко окресленими повноваженнями;

сприяння розвитку інновацій у галузі цінних паперів тощо.

Розрізняють чотири основні напрями регулювання фінансово ринку та його сегментів:

  1.  Регулювання складу інструментів ринку та обсягу їхніх прав.
  2.  Регулювання складу учасників ринку та окремих видів їх діяльності.

Регулювання інформаційних потоків на ринку.

  1.  Регулювання операцій та форм торгівлі фінансовими активами.

  1.  Рівні та форми регулювання фінансового ринку

В системі регулювання розрізняють рівні і форми регулювання.


Рівні:

Міжнародне регулювання здійснюється міжнародними організаціями або шляхом укладення міжнародних угод щодо інтеграції окремих національних фінансових ринків, упорядкування інтернаціоналізованих сегментів ринку та проведення угод з інструментами фінансового ринку суб'єктами міжнародного права.

Державне регулювання полягає в здійсненні державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері і здійснюється уповноваженими державними органами та охоплює всі напрями регулювання у межах національного фінансового ринку: процедуру випуску та обігу фінансових активів; регулювання таких видів фінансової діяльності, як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо; регулювання діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників), іноземних учасників ринку.

Внутрішнє регулювання здійснюється недержавними інститутами-регуляторами (саморегулівними організаціями) за окремими напрямами та видами професійної діяльності на фінансовому ринку.

Крім рівнів, виділяють і форми регулювання фінансового ринку, якими є пряме (правове) і непряме (економічне) регулювання.

Пряме (правове) регулювання – це система процесів встановлення норм поведінки для учасників фінансового ринку, забезпечення їх застосування, розв'язання суперечок, що виникають у зв'язку з їх застосуванням, а також притягнення до відповідальності учасників, що порушують ці норми.

У складі системи правового регулювання розрізняють дві підсистеми:

нормативне (законодавче) забезпечення, що складається з правових актів, правил, вимог та стандартів, які є обов'язковими для всіх учасників на фінансовому ринку або для їх окремих груп;

інституціональне (адміністративне) забезпечення правового регулювання, що складається з компетентних органів, уповноважених видавати нормативні акти, розробляти правила, вимоги та стандарти щодо функціонування фінансового ринку, забезпечувати їх застосування та здійснювати інші регулятивні повноваження.

Непряме (економічне) регулювання – це вплив на функціонування фінансового ринку через систему економічних важелів, застосування яких сприяє формуванню окремих умов зовнішнього середовища цього ринку і позначається на цінах, обсягах попиту та пропозиції окремих сегментів фінансового ринку, а також на ступені конкурентної боротьби між учасниками ринку.

Непряме (економічне) регулювання фінансового ринку базується на використанні повноваженими органами важелів (способів) непрямого економічного впливу:

Важелі економічного впливу

Органи, які здійснюють вплив

Випуск в обіг (або вилучення) готівкових грошей

Національний банк України

Випуск регулюючими органами власних цінних паперів і проведення операцій з підтримання їх курсу на вторинному ринку

державні

Вплив на рівень ставок процента на фінансовому ринку

державні

Надання гарантій щодо виконання зобов'язань за цінними паперами окремих емітентів

державні, органи СРО

Стимулювання розгортання (або згортання) зовнішньополітичних зв'язків між державами, з міжнародними фінансовими організаціями

державні

Фінансування розвитку інфраструктури фінансового ринку

державні, органи СРО

Інформування і консультування учасників ринку

органи СРО

Організація навчання фахівців

органи СРО

Проведення комплексу заходів щодо популяризації окремих видів діяльності та інструментів фінансового ринку

органи СРО

Більшість із зазначених важелів (крім чотирьох останніх) може повноцінно використовуватися здебільшого на рівні державного регулювання (використання першого з них належить виключно до компетенції центрального банку держави).


3. Державне регулювання фінансового ринку України

Функціонування будь-якого ринку в сучасних умовах неможливе без законодавчої бази регулювання та впливу держави. Саме держава визначає і контролює правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, установлює базові правила економічних відносин учасників ринку.

Державне регулювання фінансового ринку та його складових – це об'єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Основна мета державного регулювання – здійснення державою комплексних заходів щодо:

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.

Серед сфер фінансового ринку, що обов'язково повинні регулюватися державою, слід виділити такі:

допуск цінних паперів до публічних торгів;

розкриття інформації емітентами;

функціонування організаторів торгівлі (фондових бірж та торговельно-інформаційних систем);

регулювання діяльності професійних учасників ринку, насамперед брокерів і дилерів, та їх відносин з клієнтами;

реклама на ринку цінних паперів;

заборона маніпулювання цінами.

Таким чином, необхідно визначити, що регулювання фінансового ринку є обов'язком уряду і альтернативи в сучасних умовах державному регулюванню не існує.

Головним завданням державного регулювання є узгодження інтересів усіх суб'єктів фінансового ринку через встановлення необхідних обмежень і заборон у їхніх взаємовідносинах через непряме втручання у їхню діяльність (цілі та принципи державного регулювання визначені у першому питанні лекції).

Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є:

  1.  податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;
  2.  регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;
  3.  зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;
  4.  гарантії держави щодо позик приватного сектора;
  5.  вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.

Формами державного регулювання фінансового ринку є:

прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;

регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;

реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.

Важливим елементом державного регулювання фінансового ринку є правове регулювання, яке за своїм характером є загальнообов'язковим, субординаційним і ґрунтується на можливості застосування примусу. Державні органи, які здійснюють таке регулювання у сфері фінансового ринку, обов'язково повинні дотримуватися у своїй діяльності «букви закону — дозволено лише те, що дозволяється законом».

Державно-правове регулювання це регулювання відносин на всіх сегментах фінансового ринку, яке здійснюється уповноваженими державними органами країни шляхом створення нормативно-правових актів, їх використання, встановлення контролю за дотриманням цих актів всіма суб'єктами ринку.

Законодавство та правила, що встановлюються державними органами, мають забезпечити виконання професійними учасниками ринку насамперед таких вимог:

чесність стосовно клієнтів та високий рівень професійної кваліфікації;

з'ясування істинних потреб клієнта для визначення найкращих шляхів їх задоволення;

надання клієнтам повної і правдивої інформації;

уникнення конфлікту інтересів;

надійний захист активів клієнтів;

наявність достатніх фінансових ресурсів для виконання зобов'язань і покриття ризиків, достатність власного капіталу;

наявність дійової системи внутрішнього контролю за виконанням своїми співробітниками вимог законодавства;

надання всієї необхідної інформації контрольним органам та сприяння їх роботі.

Законодавчою базою регулювання фінансового ринку в Україні є:

  1.  Конституція України — вища юридична сила; визначає права законодавчої, виконавчої і судової влади у сфері функціонування фінансового ринку.
  2.  Укази президента щодо регулювання фінансового ринку.
  3.  Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів, міністерств та інших органів виконавчої влади, що стосуються окремих напрямів регулювання.
  4.  Конституційний Суд України — вирішує всі питання про відповідність законів та інших актів щодо Конституції України.
  5.  Договори та угоди, що укладаються між учасниками ринку у зв'язку з наданням фінансових послуг, пов'язаних з емісією, обігом цінних паперів та іншими послугами.
  6.  Господарський суд — орган правосуддя у господарських відносинах, у т.ч. фінансових.
  7.  Закони України, що регулюють фінансовий ринок, прийняті Верховною Радою України:

«Про господарські товариства» — визначає поняття і види акціонерних товариств, правила їх створення та діяльності; права і обов'язки учасників і засновників.

«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» — визначає напрямки державного регулювання ринку цінних паперів в Україні.

«Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» — визначає правові основи обігу цінних паперів у депозитарній системі та правила електронного обігу.

«Про лізинг» — визначає сутність лізингу, його видів та послуг.

«Про банки і банківську діяльність» — визначає види банківської діяльності, встановлює порядок випуску, продажу, зберігання та управління банком цінними паперами.

«Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» — визначає види інвестиційних компаній, порядок їх реорганізації, створення та види діяльності.

«Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» — визначає мету, шляхи та органи регулювання ринку фінансових послуг.

«Про обіг векселів в Україні» — визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» — характеризує систему фінансового моніторингу.

«Про цінні папери та фондовий ринок» — регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності його функціонування.


4. Внутрішнє регулювання фінансового ринку

Внутрішнє регулювання — це підлеглість учасників ринку нормативним документам: статуту, правилам здійснення діяльності, стандартам діяльності тощо.

Внутрішнє регулювання фінансового ринку здійснюється саморегулівними організаціями (СРО) за окремими напрямами та видами професійної діяльності.

Саморегулівна організація (СРО) недержавний інститут-регулятор фінансового ринку, що створюється як добровільне неприбуткове об'єднання професійних учасників ринку, яке має на меті захист інтересів своїх членів.

Статус СРО на фінансовому ринку в Україні можуть одержати громадські організації, що складаються із фізичних або юридичних осіб, які мають статус професійних учасників фінансового ринку, в першу чергу ринку цінних паперів, а також фондові біржі.

Основні завдання СРО:

розробка та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення операцій на фінансовому ринку, які є обов'язковими для всіх її членів;

контроль за діяльністю своїх членів та інших учасників
ринку в межах своєї компетенції;

забезпечення представництва своїх учасників і захист
їх професійних інтересів;

організація професійної підготовки і підвищення кваліфікації фахівців-учасників, здійснення їх сертифікації;

надання дозволів особам, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

збір, узагальнення та аналіз статистичної інформації стосовно професійної діяльності учасників фінансового ринку;

надання інформації учасникам про зміни в законодавстві щодо цінних паперів, фінансових послуг та інших фінансових активів;

вирішення суперечок, що виникають між учасниками тощо.

В Україні до СРО відносять: фондові біржі, асоціації дилерів і брокерів, інвестиційні фонди, банківські установи та інші.  Найбільшою СРО в Україні є Перша фондова торговельна система (ПФТС).

4. Міжнародні норми банківського регулювання та нагляду

Найбільш активними суб'єктами фінансового ринку є банки. Виконуючи свої функції та здійснюючи операції, банк забезпечує функціонування фінансового ринку і його сегментів — грошового, валютного ринку, ринку позикових капіталів. Тому для розвитку фінансового ринку важливим аспектом є банківський нагляд і регулювання банківської діяльності.

Рада Європейського Союзу (ЄС) розробила директиви, дотримання яких сприяє створенню ефективного, розвинутого банківського нагляду, що відповідає кращим міжнародним зразкам.

Основні із них: про скасування обмежень щодо вільного заснування банків та інших фінансових установ і вільного надання ними незалежних послуг; зобов'язання щодо публікації документації про річну фінансову звітність кредитними закладами; про запобігання використання фінансової системи для «відмивання» грошей; про нагляд за кредитними установами на консолідованій основі; про політику ЄС щодо електронних підписів; повна відповідність банківського нагляду Базельським принципам.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України» банківське регулювання — одна із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Загалом під регулюванням банківської діяльності розуміють:

=> використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, а також на рівень процентних ставок;

=> ухвалення положень, що базується на чинному законодавстві і які регламентують діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;

=> застосування превентивних і протекційних заходів, що спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і проведення центральними банками ефективної монетарної політики.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків у тій чи іншій економічній ситуації і включають:

=> вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;

=> вимоги щодо ліквідаційної позиції банків;

=> вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків (наприклад, встановлення для банків нормативів, що регламентують максимальний розмір кредитів для одного позичальника, ризик «великих кредитів»);

=> обмеження для банків на деякі види діяльності (наприклад, на інвестиції в корпоративні цінні папери) тощо.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, що може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку і включають :

=> рефінансування комерційних банків центральним банком;

=> створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;

=> вимоги щодо формування банками резервів для відшкодування можливих втрат від проведення активних операцій банків тощо.

Банківський нагляд це моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків від моменту створення банків до моменту їх ліквідації, а також: застосування до банків певних коригувальних заходів і засобів примусового впливу з метою регулювання їх діяльності.

Держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного нагляду, спрямованого на забезпечення обачливої поведінки банків, виконання ними вимог фінансової безпеки. Без такого нагляду неможливий розвиток надійної та безпечної банківської системи, здатної обслуговувати потреби економіки й населення країни та гарантувати водночас безпеку довірених їй коштів.

Ефективність банківського регулювання та нагляду залежить від завдань, що стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими органами та наскільки ці завдання розуміють і підтримують органи, що відповідають за економічну та грошово-кредитну політику держави.

Основними завданнями банківського регулювання та нагляду є:

=> забезпечення стабільності та надійності банківської системи з метою економічного зростання країни;

=> захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

=> створення конкурентного середовища у банківському секторі, яке сприяє зниженню процентних ставок за позичками, збільшенню процентних ставок за депозитами, розширенню спектра банківських послуг, запровадженню нових банківських технологій;

=> забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку зокрема;

=> підтримка необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності банків та запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

У світовій банківській практиці спостерігається тенденція до поступової уніфікації системи банківського регулювання та нагляду. Ця тенденція пов'язана з діяльністю Міжнародного комітету з банківського нагляду, який більше відомий як Базельський (за місцем його знаходження у Швейцарії у м. Базелі при Банкові міжнародних розрахунків). Він видав ряд директив, на підставі яких у 1997 році був створений документ «25 основних принципів банківського нагляду».

Перший принцип стосується попередніх умов ефективного банківського нагляду;

принципи 2-5 — процедур ліцензування банківської діяльності і погодження змін у характері власності та участі банку в капіталі інших організацій;

принципи 6-15 — охоплюють ризики банківської діяльності та пруденційні норми;

принципи 16-20 — методи поточного банківського нагляду;

принцип 21 стосується вимог щодо надання банками інформації;

принцип 22 — можливостей органів банківського нагляду щодо застосування заходів наглядового реагування;

принципи 23-25 — організація нагляду за банками, які здійснюють міжнародний бізнес.

Із основних принципів Базельського комітету Україна дотримується наступних:

визначення правової основи банківського нагляду;

визначення інституту «банк»;

встановлення повноважень органів нагляду;

відповідність банківської системи встановленим критеріям;

залучення кредитних інститутів до банківської справи;

встановлення до всіх банків мінімальних вимог до власного капіталу з урахуванням лізингу;

розробка розпоряджень, що стосуються банківських кредитів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26891. Защитные и вспомогательные образования глаза 1.53 KB
  Защитные и вспомогательные образования глаза К защитным и вспомогательным приспособлениям глаза относятся орбита глазной жир мышцы глаза веки ресницы конъюнктива слезный аппарат. Орбита является костным остовом глаза и защищает глазное яблоко от механических воздействий. Из коньюнктивального мешка слеза оттекает по носослезному каналу который начинается от слезного мешка во внутреннем углу глаза а заканчивается отверстием на слизистой оболочке носовой полости у входа.
26892. Оболочки и светопреломляющие среды глазного яблока 3.11 KB
  Наружная оболочка глазного яблока соединительнотканного происхождения и делится на две части склеру и роговицу. Склераsclera или белочная оболочка толстая прочная непрозрачная расположена в заднем отделе глазного яблока. Средняя сосудистая оболочка в которой в большом количестве разветвляются сосуды также делится на заднюю собственно сосудистуюchorioidea и переднюю части. В собственной сосудистой оболочке находится отражательная оболочкаtapetum.
26893. Наружное и среднее ухо 5.47 KB
  Наружное ухоauris externa состоит из ушной раковины двигательного аппарата ушной раковины и наружного слухового прохода. Основой складки служит эластический хрящ ушной раковины. Часть раковины выступающей над поверхностью тела называется ладьейscapha а проксимальная её часть скрытая под кожным покровомоснованием ушной раковины завитковая частьconcha auriculae s. Наружная поверхность раковины образует спинку раковиныdorsum auriculae а внутренняя поверхность –ладьевидную ямкуfossa scaphoidea.
26894. Внутреннее ухо 4.42 KB
  Предверие улитки-vestibulum-шаровидная полость диаметром до 5 мм. В медиальной её стенке находится перфорированное дно внутреннего слухового прохода, через которое проходит слуховой нерв. В латеральной стенке находится окно предверия-fenestra vestibula.
26895. Особенности анатомического строения скелета птиц 2.94 KB
  Позвоночный столб представлен шейным грудным поясничным крестцовым и хвостовым отделами. Шейный отдел представлен большим количеством позвонков Sобразно изогнут. Тело позвонков соединяются седловидными суставами с хрящевыми прослойками что обеспечивает высокую подвижность шейного отдела позвоночника. Грудной отдел образован 7 куры или 9утки и гуси отделами.
26896. Органы пищеварения птиц. Мочеполовые органы птиц 4.27 KB
  Органы пищеварения птиц. Мочеполовые органы птиц. Мочеполовые органы птиц. Половые органы самца.
26897. Органы дыхания птиц 2.65 KB
  Органы дыхания птиц. Характерные особенности органов дыхания птиц позволяющие вентилировать свои органы дыхания во время полёта: Простота структуры носовой полости; наличие певчей гортани; своеобразной строение лёгких которые занимают небольшой объём в грудной клетке; усложнённое развитие воздухоносных мешков. Мешки служат дополнительным резервуаром для воздуха а также совершенствуют сам акт дыхания: птицы получают кислород не только при вдохе но и при выдохе что повышает уровень метаболизма.
26898. Органы кожного покрова птиц и их производные 7.22 KB
  Органы кожного покрова птиц и их производные. Одна из характерных особенностей кожи птиц отсутствие в ней как и у рептилий .Лишь над последними крестцовыми позвонками у большинства птиц расположена копчиковая железа glandula uropigyi состоящая из двух неодинаковых по величине долей функционирующих наподобие сальных желез. У водоплавающих птиц копчиковая железа развита сильнее; у кур доли железы величиной с горошину а у уток с лесной орех.