31508

Умови праці та режими праці й відпочинку

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Умови праці та режими праці й відпочинку Зміст учбового матеріалу: 1. Умови праці та фактори їх формування 2. Нормативноправове регулювання та оцінка рівня умов праці 3. Суть працездатності людини та її залежність від режимів праці і відпочинку 4.

Украинкский

2013-09-01

308 KB

57 чел.

Тема 7. Умови праці та режими праці й відпочинку

Зміст учбового матеріалу:

1. Умови праці та фактори їх формування

2. Нормативно-правове регулювання та оцінка рівня умов праці

 3. Суть працездатності людини та її залежність від режимів праці і відпочинку

 4. Види режимів праці та відпочинку

 5. Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок

 6. Оптимізація режимів праці та відпочинку

1. Умови праці та фактори їх формування

Людина значну частину свого життя зайнята працею і тому від її умов, рівня безпеки залежить працездатність людини, стан здоров’я, якість роботи. Умови праці – це складне об’єктивне явище, що характеризує середовище, в якому здійснюється  трудовий  процес, створюється продукція або надаються послуги.  Система факторів впливає на людину опосередковано через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови на робочих місцях. Таким чином, умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров’я та працездатність людини в процесі праці.

Класифікація факторів на рівні галузі, окремого підприємства допомагає:

  •  формувати та поліпшувати умови праці на основі аналізу стану;
  •  планувати і розробляти заходи щодо поліпшення умов праці;
  •  розробляти проекти устаткування, споруд, технологічних процесів, спрямованих на покращення умов праці;
  •  зосереджувати ресурси (фінансові, трудові тощо) на поліпшення умов праці;
  •  прогнозувати зміни в умовах праці у зв’язку зі змінами технології, устаткування, упровадження нових матеріалів і технології.

Умови праці є індивідуальними на кожному робочому місці та формуються під впливом групи факторів (табл. 1).

Таблиця 1

Найменування

Характеристика

Виробничі фактори

обумовлені особливостями техніки і технології, рівнем механізації і автоматизації праці, якістю оснащення робочих місць, режимами праці і відпочинку. Від них залежать фізичні зусилля і нервова напруга,  робоче  положення  працівника,  темп  і  монотонність роботи.

Санітарно-гігієнічні фактори

обумовлені температурою, вологістю, забрудненістю повітря, шумом, вібраціями, освітленістю на робочому місці.

Фактори безпеки

передбачають захист працівників від травм, уражень струмом, хімічного і радіаційного забруднення.

Інженерно-психологічні фактори

визначають комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів.

Естетичні фактори

визначають красу виробничого середовища, приємність форм, кольорів і звуків на робочому місці, заспокійливе оформлення зон відпочинку тощо.

Соціальні фактори

визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією і цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат в колективі.

У відповідності з рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють такі основні групи елементів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають втому (табл. 2).

Таблиця 2

Найменування

Характеристика

фізичне навантаження

пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмети праці тощо. Розрізняють чотири рівні фізичного навантаження: незначне, середнє, важке і дуже важке.

нервова напруга

складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров’я тощо. Виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня та підвищена.

темп роботи

кількість трудових рухів за одиницю часу. Розрізняють три рівні: помірний, середній і високий

монотонність роботи

багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів. Розрізняють три рівні: незначна, середня, підвищена

температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні

розрізняють п’ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, високий, дуже високий

забрудненість повітря

вміст домішок в 1 м3 або 1 літрі повітря та їх вплив на організм людини. Розрізняють п’ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна

виробничий шум

частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум

вібрація, обертання, пош-товхи на робочому місці

розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні

освітленість у робочій зоні (в люксах)

може бути недостатньою, поганою або освітлюючою

До чинників виробничого середовища належать: параметри мікроклімату, вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони, рівень шуму, вібрації, інфра- та ультразвуку, освітленості тощо.

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працівників з оточенням. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури поверхонь, що оточують людину, та інтенсивності теплового (інфрачервоного) випромінювання.

Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням, однак надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повітря до 3–5 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання. Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), значно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.

Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб температура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвідношенні. В основу принципів  нормування параметрів мікроклімату покладена  диференційна  оцінка  оптимальних  та  допустимих  метеорологічних  умов у робочій зоні в залежності від категорії робіт, періоду року та виду робочих місць.

Під оптимальними мікрокліматичними умовами розуміють поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності.

Допустимі мікрокліматичні умови – це поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, але можуть спостерігатися дискомфортні відчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.

Для створення нормальних умов виробничої діяльності необхідно забезпечити не лише комфортні метеорологічні умови, а й необхідну чистоту повітря. Внаслідок виробничої діяльності у повітряне середовище приміщень можуть надходити різноманітні шкідливі речовини, що використовуються в технологічних процесах.

Шкідлива речовина – це речовина, що контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров’я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього і наступних поколінь. Основним способом, яким найчастіше потрапляють промислові шкідливі речовини в організм людини є дихальні шляхи. Завдяки величезній всмоктувальній поверхні  легень утворюються сприятливі умови для надходження шкідливих речовин у кров, якою вони розносяться по всьому організму.

Слід зазначити, що ушкодження шкіри (порізи, рани) прискорюють потрапляння шкідливих речовин в організм людини. Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричиняють порушення здоров’я лише в тому випадку, коли їх кількість у повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину.

Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони розуміють таку максимальну концентрацію шкідливої речовини в повітрі робочої зони, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) не призводить до зниження працездатності та захворювання в період трудової діяльності й у наступний період життя, а також не чинить несприятливого впливу на здоров’я нащадків.

За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007–76, табл. 3):

Таблиця 3

Клас небезпеки

Величина ГДК

Найменування речовин

1-й надзвичайно небезпечні

менше 0,1 мг/м3

свинець, ртуть, азот тощо

2-й високонебезпечні

0,1–1,0 мг/м3

сірчана і соляна кислоти, хлор, фенол, їдкі луги тощо

3-й помірнонебезпечні

1,1–10,0 мг/м3

вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий тощо

4-й малонебезпечні

більше 10,0 мг/м3

аміак, бензин, ацетон, гас тощо

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів, призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов і чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції – вилучити з приміщення забруднене, вологе або нагріте повітря та подати чисте свіже повітря.

Існує декілька видів вентиляції (табл. 4).

Таблиця 4

Вид вентиляції

Характеристика

Припливна вентиляція

слугує для подачі чистого повітря ззовні у приміщення.

Витяжній вентиляції

повітря вилучається з приміщення, а зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій.

Припливно-витяжна вентиляція

Поєднує припливну та витяжну вентиляції.

Загальнообмінна вентиляція

підтримує нормальне повітряне середовище у всьому об’ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху).

місцевої вентиляції

шкідливі виділення вилучаються або розчиняються шляхом припливу чистого повітря безпосередньо у місцях їх утворення.

Комбінована вентиляція

поєднує загальнообмінну та місцеву.

Аварійну вентиляцію

влаштовують у тих виробничих приміщеннях, в яких можуть статися аварії з виділенням значної кількості шкідливих речовин, а також коли при виході з ладу робочої вентиляції в повітрі можуть утворюватись небезпечні для життя працівників або вибухонебезпечні концентрації.

Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам: створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря); повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до допустимих концентрацій; не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування із суміжних приміщень; не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження; бути доступними для керування та ремонту під час експлуатації; не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу тощо).

Системи опалення представляють собою комплекс елементів, необхідних для нагрівання приміщень у холодний період року. До основних елементів систем опалення належать джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади (радіатори). Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара чи повітря.

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць (майже 90 % всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору). Втома очей залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків (5 % травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм). Погане освітлення може призвести до професійних захворювань.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. При світлому фарбуванні інтер’єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20–40 %, різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення. При надмірній яскравості джерел світла та предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість навколишніх предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього – до швидкого стомлення органів зору.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали настання швидкої втоми очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

  •  створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
  •  забезпечувати достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;
  •  не створювати засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від предметів, що знаходяться в колі зору;
  •  не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней;
  •  повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;
  •  не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові випромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);
  •  джерела освітлення повинні бути надійними та простими в експлуатації, економічними та естетичними.

Під вібрацією розуміють механічні коливання твердого тіла. Найпростішим видом таких коливань є гармонійні коливання, при яких відбувається почергове наростання та спадання в часі (за синусоїдальним законом) значень рухомої точки механічної системи. Вібрації виникають при роботі машин та механізмів, які мають незважені та незбалансовані частини, що обертаються чи здійснюють зворотно-поступальний рух. До такого устаткування належать оброблювальні верстати, штампувальні та ковальські молоти, електро- та пневмоперфоратори, електроприводи, насосні установки, компресори тощо. При роботі даного устаткування вібрація відіграє негативну роль.

Розрізняють гігієнічне та технічне нормування вібрації. При гігієнічному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному – щодо захисту машин, устаткування, механізмів і т.п. від дії вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу (основними нормативними документами  з  охорони  праці  стосовно  вібрації  є  ГОСТ 12.1.012-90 та ДСН 3.3.6.039-99). Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик:  інтенсивності,  спектрального  складу,  тривалості  впливу  та напрямку дії.

Шум у сучасному світі в умовах науково-технічного прогресу став одним з суттєвих несприятливих чинників, що впливають на людину. Ріст потужностей сучасного устаткування, машин, побутової техніки, швидкий розвиток всіх видів транспорту привели до того, що людина на виробництві та в побуті постійно знаходиться під впливом шумів досить високої інтенсивності.

Шум у виробничих умовах негативно впливає на працівників, оскільки послаблює увагу, посилює розвиток втоми, сповільнює реакцію на небезпеку. Внаслідок цього знижується працездатність та підвищується ймовірність нещасних випадків. Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини встановлено тепер з повною визначеністю. Ступінь такого впливу залежить від рівня та характеру шуму, форми та тривалості впливу, а також індивідуальних особливостей кожного працівника.

Численні дослідження підтвердили той факт, що шум належить до загально-фізіологічних подразників, які за певних обставин можуть впливати на більшість органів та систем організму людини. Дія шуму може спричинити нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобу, порушення обмінних процесів та функціонування органів слуху тощо. Із загальної кількості захворювань, що перераховані вище останнім часом значно зросла частка тих, які спричинені саме шумовим впливом.

Найбільш повно вивчено вплив шуму на слуховий апарат людини. У працівників “шумних” професій може виникнути професійне захворювання – туговухість, основним симптомом якого є поступова втрата слуху, перш за все в області високих частот з наступним поширенням на більш низькі частоти. Крім впливу на орган слуху шум впливає на різні відділи головного мозку, змінюючи при цьому нормальні процеси вищої нервової діяльності. Характерними є скарги на підвищену втому, загальну слабкість, роздратованість, апатію, послаблення пам’яті, погану розумову діяльність тощо. Враховуючи значні технічні труднощі щодо зниження рівня шуму при виконанні виробничих процесів, доводиться орієнтуватися не на рівні шуму, що викликають подразнення чи втому, а на такі допустимі рівні шуму, при яких виключається ймовірність набуття працівником професійних захворювань. При нормуванні шуму до уваги беруться різні його види.

Шуми класифікуються за характером спектра та часовими характеристиками. За першою ознакою шуми поділяються на широкосмужні (безперервний спектр шириною більш ніж одна октава) та вузькосмужні або тональні (виражені дискретні тони). За часовими характеристиками шуми можуть бути постійними (рівень шуму протягом робочої зміни змінюється не більш ніж на 5 децибел, та непостійними).

Інфразвук – це коливання в пружному середовищі, які мають однакову з шумом фізичну природу й поширюються з частотою меншою за 20 Гц. Джерелами інфразвуку на виробництві є тихохідні масивні установки та механізми (вентилятори, поршневі компресори, турбіни, електроприводи), що здійснюють обертові та зворотнопоступальні рухи з повторенням циклу менше 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах у потоках газів чи рідин. Хоча людина і не чує інфразвуку, він несприятливо впливає на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху, знижуючи рівень його чутливості практично на всьому частотному діапазоні звукових хвиль. Інфразвукові коливання сприймаються людиною як фізичне навантаження, що викликає передчасну втому, запаморочення, головний біль, порушення функції вестибулярного апарату, зниження гостроти зору та слуху, появу почуття страху, загальну немічність. Медики виявили, що інфразвук може також впливати і на психіку людини.

Ультразвук орган слуху людини не сприймає, однак він може викликати головний біль, загальну втому, розлади серцево-судинної та нервової систем.

Іонізуюче випромінювання – це випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні, штучні та радіоактивні речовини й елементи (уран, радій, цезій, стронцій тощо). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування) та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з’єднань, визначення рівня агресивних середовищ у замкнутих об’ємах, боротьби розрядами статичної електрики і т.п.).

Іонізуюче випромінювання характеризується двома основними властивостями: здатністю проникати через середовище, що опромінюється, та іонізувати повітря і живі клітини організму. Обидві ці властивості іонізуючого випромінювання пов’язані між собою обернено пропорційною залежністю (випромінювання, проникаючи в організм людини, передає свою енергію органам і тканинам шляхом збудження та іонізації атомів і молекул, що входять до складу клітин організму. Це веде до зміни хімічної структури різноманітних сполук, що призводить до порушення біологічних процесів, обміну речовин, функції кровотворних органів, змін у складі крові тощо).

Основними факторами санітарно-гігієнічних умов праці є:

  •  температура;
  •  загазованість;
  •  освітлення;
  •  виробничий шум;
  •  вібрація;
  •  оснащеність робочих місць.

Поєднання цих елементів створює певні умови на робочих місцях.

Ефективність праці визначається психофізіологічними факторами, тобто фізичними змінами функції організму людини під час трудової діяльності. Організація праці має ґрунтуватись на знанні умов і процесів, що проходять в організмі людини, враховувати його можливості, формувати та підтримувати його робочий стан. При цьому велике значення має зміна працездатності людини, перехід від періоду входження в роботу до періоду максимальної працездатності та втоми.

В умовах високої автоматизації виробництва зростає темп роботи, який відповідає режиму машин, вимагаються чіткі і точні рухи з управління механізмами, швидка реакція сприйняття, напруження органів зору. Все це може призвести до швидкого стомлення всього організму, загальної апатії працівника. Щоб запобігти негативному впливу цих факторів, потрібно:

  •  удосконалювати трудові рухи, точно встановлювати їх кількісне і якісне співвідношення за одиницю часу, що ґрунтується на суміщенні функцій (виконання не менше 5-6 різноманітних елементів за участю різних органів людини);
  •  знизити монотонність роботи на потокових виробництвах шляхом об'єднання трудових прийомів;
  •  організувати роботу за часовим графіком, що забезпечить ритмічність її темпу.

Ефективним заходом є вибір раціональної пози. Фізіологами встановлено, що поза “стоячи” є більш стомлюючою, ніж поза “сидячи”, тому доцільним є їх чергування.

Ефективність праці залежить не тільки від об’єктивних факторів, таких як: технічна оснащеність робочих місць, їх організація, кваліфікація працівників та їх навички, але й від суб’єктивних факторів – настрою працівників, їх інтересів, стану здоров’я тощо. Хіба не правдиві народні висловлювання “робота з рук валиться” та “робота не клеїться”, в яких мудро підмічено вплив психофізіологічних факторів на працю людини.

Вивчення механізму впливу цих факторів і створення умов його пом’якшення є одним з головних завдань управління персоналом. Вирішення даної проблеми передбачає пристосування техніки до можливостей людини; етичне відношення керівників до підлеглих при видачі розпоряджень і завдань; прояв турботи до особистих потреб працівників. Позитивний вплив на настрій працівників чинить своєчасна підготовка робочого інструменту, раціонально обладнане робоче місце, організація побутового обслуговування, харчування, видачі спецодягу.

Важливим елементом в системі покращення всіх факторів умов праці є виробнича естетика (наука про впровадження художнього оформлення у виробництво). Просторі, світлі виробничі приміщення, комфорт в салоні машин, модний, зручний та чистий спецодяг викликають почуття задоволення, створюють гарний настрій, сприяють підвищенню працездатності людини. Виробнича естетика передбачає створення комфорту на робочому місці, який складається з раціонально запланованого розміщення знарядь і предметів праці, чистоти і порядку в робочій зоні, раціонально підібраних кольорового інтер’єру та музичного супроводу, озеленення території виробничих дільниць і місць внутрішньозмінного відпочинку.

Умовою виробничої естетики є кольорове оформлення робочих місць і виробничих приміщень, яке повинно відповідати закономірностям, встановленим фізіологією та психологією праці.

Встановлено вплив кольорів на працюючу людину (табл. 5).

Таблиця 5

Колір

Характеристика впливу

червоний

швидко привертає увагу, але насторожує і збуджує, при тривалому впливі викликає втому. Цим кольором доцільно фарбувати частини машин, що обертаються, наприклад, крани з гарячою водою, електроапаратуру з метою підвищення безпеки.

синій

знімає втому, його доцільно застосовувати в приміщеннях з підвищеною температурою та на роботах, що вимагають великих фізичних зусиль і швидких рухів.

зелений

створює оптимістичний настрій, знижує внутріосмотичний тиск і підвищує працездатність. В зелений колір, як правило, фарбують конвеєри і транспортери.

оранжевий

покращує настрій та використовується в основному при фарбуванні виробничих інтер’єрів.

коричневий

створює неприємне враження та викликає почуття тривоги.

білий

створює відчуття холоду, в цей колір фарбують стіни та обігрівачі в приміщеннях з підвищеною температурою.

сірий

викликає серйозний діловий настрій, але без радості.

чорний

строгий, важкий, пригнічує психіку людини, створює похмурий настрій.

Вихідним пунктом при розробці кольорового оформлення виробничих приміщень є робоче місце, тобто простір і обладнання, які постійно знаходяться в колі зору працівника. Потрібно в першу чергу з’ясувати, які елементи робочого місця будуть предметом безперервного спостереження виконавця. Підбір фарб повинен забезпечити кращу видимість кожного з цих елементів. Готового рецепту гармонічного підбору кольорів для всіх випадків практично дати неможливо – він визначається цілями й умовами праці.

Одним із елементів виробничої естетики є музика на виробництві. Доцільність цього заходу полягає в тому, що музика викликає емоційне збудження нервової системи, активізує нові ділянки мозку, знижуючи навантаження зайнятих, сприяє налагодженню ритмічної роботи, зменшує відчуття монотонності праці.

Найбільша дієвість музики, як встановлено науковими дослідженнями, проявляється при трансляції її 4–5 разів за зміну по 15–20 хв. Графіки розробляються з врахуванням показників працездатності. Перший раз музика транслюється перед початком зміни з метою підняття тонусу та на етапі зниження працездатності, музика в обідню перерву знижує втому.

Таким чином, планування музичних передач здійснюється в залежності від важкості, складності праці та її нервово-психічної напруги.

Між санітарно-гігієнічними, психофізіологічними та естетичними умовами праці існує тісний органічний зв’язок. Шум і вібрація на робочому місці, загазованість і забрудненість, норми температури і вологості оточуючого повітря, що не відповідають стандартам, недостатнє або нерівномірне освітлення робочих місць викликають у працівників втому та роздратованість, причини і джерела яких вони не усвідомлюють. Це негативно впливає на працю та знижує сприйняття естетичних заходів. Прикладом може бути взаємозв’язок між освітленням робочого місця і пофарбованим обладна-нням (освітленість відноситься до санітарно-гігієнічних факторів, а колір – до естетич-них). Коли виробничі приміщення погано освітлені, не радує навіть підбір кольорів.

Забезпечення умов праці згідно вимог законодавства та цілей організації можливе за умови скоординованих дій лінійних керівників, спеціалістів служб управління персоналом і працівників.

Вивчення умов праці на конкретному підприємстві проводиться для такого:

  •  виявити напрямки та шляхи їх покращення;
  •  щоб компенсувати працівникам шкідливий вплив умов праці на їхнє здоров’я у грошовій або іншій формі (вища заробітна плата, пільги у пенсійному забезпеченні, спеціальне харчування, скорочена тривалість робочого часу, скорочення пенсійного віку тощо).

Основним завданням вивчення умов праці залишається пошук можливостей створення на робочих місцях нормальних умов за такими напрямками:

  •  технічний (створення нової техніки, що забезпечує збереження здоров'я людини та мінімізацію затрат праці);
  •  технологічний (впровадження нових технологічних режимів, що дозволяють виводити людей з безпосередньо робочих зон);
  •  організаційний, психофізіологічний і соціальний напрямки полягають в оздоровленні виробничого середовища, у підвищенні інтересу до праці та її результатів;
  •  естетичний (зміна кольорів, звуків, світла та форм, що використовуються у виробництві, і впровадження у них художніх елементів, що позитивно впливають на самопочуття людини на роботі та сприяють підвищенню результативності праці).

Отже, найефективнішими є заходи, спрямовані на формування сприятливих умов праці на новостворених підприємствах або в порядку реконструкції на діючих. Для більшості підприємств характерним є планомірне поліпшення умов праці та захист працівників від небезпечних виробничих чинників.

2. Нормативно-правове регулювання та оцінка рівня умов праці

За даними статистики 50 % всіх нещасних випадків спричинені неуважністю, недотриманням правил техніки безпеки та їх незнанням, байдужістю відповідальних осіб. Навчання правилам техніки безпеки й охорони здоров’я – єдина форма навчання, яка є обов’язковою згідно закону.

Відповідальність за стан техніки безпеки несуть керівники організацій.

Основним законом, що гарантує права громадян на безпечні та нешкідливі умови праці, є Конституція України. Реалізуються ці права через виконання вимог, викладених у законодавчих актах. Так, правове регулювання умов і охорони праці в Кодексі законів про працю України (КЗпПУ) не обмежується тільки главою “Охорона праці”.

Норми щодо умов та охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпПУ (“Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні  спілки”,  “Нагляд  і  контроль  за  додержанням  законодавства  про працю” тощо).

ЗУ “Про колективні договори й угоди” передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо умов та охорони праці.

ЗУ “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між власником організації та працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні.

Дії законів поширюються на всі підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та видів їхньої діяльності.

Державна політика у сфері охорони праці базується на таких принципах:

  •  пріоритету життя та здоров'я працівників відносно результатів діяльності підприємств;
  •  повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
  •  комплексного розв'язання завдань з питань умов та охорони праці на основі досягнень у галузі науки і техніки;
  •  соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
  •  використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;
  •  участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці тощо.

Державне управління охороною праці та державне регулювання умов праці в Україні здійснюють Кабінет Міністрів України, Державний департамент з нагляду за охороною праці, міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, місцева державна адміністрація, місцеві ради народних депутатів.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці здійснюють профспілки та трудові колективи через уповноважених осіб. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці відповідно до законодавства контролюють: умови праці на робочих місцях, безпеку технологічних процесів, машин, механізмів, стан засобів колективного та індивідуального захисту; режими праці та відпочинку; використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; пільги й компенсації, що надаються працівникам за роботу з важкими та шкідливими умовами праці; відшкодування власником шкоди працівникам у випадку погіршення їхнього здоров’я або заподіяння моральної шкоди.

ЗУ “Про охорону праці” визначає  соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні та лікувально-профілактичні заходи з охорони праці (табл. 6).

Таблиця 6

Заходи

Характеристика

Соціально-економічні заходи

передбачають: обов’язкове соціальне страхування працівників власником підприємства від нещасних випадків та професійних захворювань; безкоштовне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням та інші пільги й компенсації працівникам, які зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці; безкоштовну видачу таким працівникам спеціального одягу, взуття та інших засобів індивідуального захисту; відшкодування власником шкоди у випадку каліцтва та інших ушкоджень здоров’я (або його сім’ї у разі смерті потерпілого), що пов’язані з виконанням трудових обов’язків, а також моральної шкоди.

Організаційно-технічні заходи

покликані забезпечити такий рівень організації праці та технічних рішень з охорони праці, які б не допускали впливу небезпечних виробничих факторів на працівників.

Організаційні заходи

передбачають правильний вишкіл працівників, чітке та своєчасне проведення інструктажів та контролю знань з охорони праці, зручне планування робочих місць, хороший стан засобів колективного та індивідуального захисту.

До технічних засобів і заходів

належать: застосування технічно досконалого обладнання, інструментів і приладів, транспортних засобів та засобів колективного захисту (огороджень, запобіжних пристроїв, пристроїв блокування, сигналізації, системи дистанційного управління).

Санітарно-гігієнічні заходи

спрямовані на зменшення негативного впливу на працівників елементів санітарно-гігієнічних умов праці, доведення їх до нормативних рівнів.

Лікувально-профілактичні заходи

передбачають медичні огляди працівників; безкоштовне забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці; дотримання особливих вимог з охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Для створення сприятливих умов праці потрібно систематично аналізувати всі елементи виробничої сфери та доводити їх до відповідних нормативів.

Умови праці на виробництві диференціюються в залежності від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища в порівнянні з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням їх можливого шкідливого впливу на стан здоровя людей.

Умови  праці, згідно з гігієнічною  класифікацією,  поділяються  на  4  класи (табл. 7):

Таблиця 7

Клас

Характеристика

1-й клас –оптимальні умови

зберігається не лише здоров’я працівників, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

2-й клас –допустимі умови

характеризуються такими рівнями факторів виробничого й трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників.

3-й клас – шкідливі умови

характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи та здатні несприятливо впливати на організм працівника та/або його нащадків.

       Шкідливі умови за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працівників підприємства поділяються на 4 ступені:

1-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються за тривалішого, ніж початок   наступної   зміни,   переривання   контакту   зі шкідливими факторами), та збільшують ризик погіршення здоров’я;

2-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності та появи окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності);

3-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які призводять до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою працездатності в період трудової діяльності);

4-й ступінь – умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань з втратою загальної працездатності.

4-й клас –небезпечні (екстремальні) умови

характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя людини та високий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань.

Важливе значення має оцінювання умов праці й визначення ступеня шкідливості та небезпечності умов праці. Недотримання норм є аморальним по відношенню до працівників, оскільки забезпечення безпеки на робочому місці – це не тільки питання техніки безпеки й організації виробництва, але, перш за все, моральний обов’язок кожного керівника.

Оцінювання умов та характеру праці на робочих місцях здійснюється для:

  •  контролю умов праці на відповідність санітарним правилам і нормам;
  •  атестації робочих місць за умовами праці;
  •  санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;
  •  складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;
  •  розслідування випадків професійних захворювань;
  •  розробки рекомендацій щодо поліпшення умов праці тощо.

Основними документами, що регламентують умови праці на підприємствах різних форм господарювання, є:

  •  різні ГОСТи, санітарні правила і норми;
  •  гранично допустимі рівні, гранично допустима концентрація;
  •  гігієнічні норми;
  •  методичні розробки з контролю.

Санітарні норми широко застосовуються під час аналізу й оцінки стану умов праці та розробки заходів щодо їхнього поліпшення.

Індекс відповідності фактичних умов нормативним а) визначають за такою формулою:

      (1)

де Уф – фактичне значення елемента умов праці; Ун – нормативне значення елемента умов праці.

Ступінь шкідливості факторів виробничого середовища та важкості праці за гігієнічною класифікацією праці визначається в балах (від 1 до 3 балів). Кількість балів за кожним фактором проставляється в карті умов праці. Для оцінювання впливу фактора на умови праці враховується час його дії протягом зміни.

     (2)

де Хфакт – фактична оцінка, бали; Хст  ступінь шкідливості фактора або важкості праці; Твідношення часу дії даного фактора до тривалості зміни.

Крім типової методики оцінювання умов праці, застосовується методика інтегрального бального оцінювання важкості праці в конкретних умовах виробництва. Фактичні показники рівня елементів виробничого середовища встановлюються вимірюваннями за допомогою відповідної апаратури й оцінюються від 1 до 6 балів залежно від кількісного значення.

Інтегральний показник важкості праці в) визначається за такою формулою:

   (3)

де Хопр – величина рівня елемента, що отримав найвищу оцінку (балів); Хі – арифметична сума величин рівнів усіх елементів, за винятком Хопр; п – загальна кількість елементів умов праці.

Залежно від рівня інтегральної оцінки умов праці виділяють шість категорій важкості праці (табл. 8 та табл. 9). Залежно від загальної оцінки всіх факторів визначається величина доплати до тарифної ставки.

Таблиця 8

Категорія важкості праці

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

Інтегральна бальна оцінка

до 18

19–33

34–45

46–53

54–58

59–59

Доплати за умови праці

4–8 %

12–16 %

20 %

24 %

Таблиця 9

Категорія

Характеристика

перша

належать роботи, що виконуються в комфортних умовах виробничого середовища за оптимальної величини фізичного, розумового й нервово-емоційного навантаження.

друга

належать роботи, що виконуються в умовах, які не перевищують гранично допустимих значень виробничих факторів і не призводять до відхилень у стані здоров’я працівників.

третя

належать роботи з підвищеними м’язовими або нервово-емоційними навантаженнями, а також не зовсім сприятливими виробничими умовами (формувальники в ливарних цехах).

четверта

належать роботи, під час виконання яких вплив небезпечних і шкідливих виробничих факторів призводить до виробничообумовлених і професійних захворювань (сталевари).

п’ятої

належать роботи, що виконуються в несприятливих (екстремальних) умовах. Для працівників, зайнятих виконанням робіт п’ятої категорії важкості, характерний високий рівень виробничообумовлених і професійних захворювань, виробничого травматизму (шахтарі на підземних роботах).

шоста

належать роботи, що виконуються в особливо несприятливих умовах, а ознаки патологічного стану організму виявляються вже в першій половині зміни або в перші дні тижня. Виконання цих робіт пов’язане з небезпекою виникнення професійних захворювань і виробничих травм (водолази, які працюють на великих глибинах).

Отже, оцінювання умов праці визначенням її важкості є найбільш науково обґрунтованим. Воно дає змогу точно визначити рівень компенсацій за несприятливі умови праці.

Комплексне оцінювання всіх факторів виробничого середовища, трудового процесу, сукупних соціально-економічних чинників, що впливають на здоров’я та працездатність працівників у процесі трудової діяльності, здійснюється за допомогою атестації робочих місць. Атестація проводиться в усіх організаціях незалежно від форм власності, де технологічний процес, обладнання, що використовується, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть несприятливо впливати на стан здоров’я персоналу.

 Атестація робочих місць за умовами праці передбачає:

  •  виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;
  •  дослідження виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на робочому місці;
  •  комплексне оцінювання чинників виробничого середовища й характеру праці на їх відповідність вимогам стандартів і санітарних норм;
  •  обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за умовами праці;
  •  підтвердження або визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги й компенсації залежно від умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

  •  робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;
  •  робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити за рахунок підприємства певні пільги та компенсації;
  •  робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо поліпшення.

Згідно з типовою методикою оцінювання умов праці їх фактичний стан визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими та шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими умовами на основі гігієнічної класифікації праці. Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних вимірювань, що відображаються в карті умов праці на робочих місцях.

Створення безпечних умов праці, попередження професійних захворювань і виробничого травматизму – це важливі завдання кожної організації. Впровадження комплексу економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу (автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами), сприяє подальшому поліпшенню умов праці. Разом з тим рівень розвитку техніки досі не може забезпечити  створення  в  усіх  випадках  і  всім  працівникам  належних  умов  праці, за яких не було б шкідливого впливу на людський організм. Тому, для таких працівників законодавством передбачені різні засоби та компенсації впливу несприятливих умов праці:

  •  використання спеціального одягу, взуття, засобів індивідуального захисту працівників;
  •  скорочення робочого часу;
  •  збільшення тривалості відпустки;
  •  встановлення доплат до тарифних ставок;
  •  пільгове пенсійне та санаторно-курортне забезпечення;
  •  профілактичні медичні огляди;
  •  лікувально-профілактичне харчування для працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, для зміцнення їхнього здоров’я та попередження професійних захворювань.

Працівникам, зайнятим на певних роботах зі шкідливими умовами праці, передбачене надання молока, оскільки його вживання сприяє підвищенню опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища. Таким працівникам надається додаткова відпустка та встановлюється скорочений робочий день відповідно до Списку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку та скорочений робочий день. Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу встановлюється не більше 36 годин на тиждень, тривалість додаткових відпусток становить 6, 12, 18 та 36 робочих днів.

Доплати за несприятливі умови праці можуть здійснюватись підвищенням тарифних ставок та посадових окладів, надбавок до ставок і окладів з урахуванням під час їхнього встановлення реальних умов праці. Традиційний підхід до побудови тарифної  системи  передбачає  використання  кількох  рівнів  тарифних  ставок першого розряду та в різних модифікаціях застосовується різними суб'єктами господарювання.

Стаття 15 ЗУ “Про оплату праці” конкретизує цю норму та передбачає, зокрема, що умови запровадження й розміри доплат, надбавок, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються колективним договором з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

До компенсаційних доплат за умови праці, що відхиляються від нормальних, належать такі:

  •  за роботу у важких, шкідливих та особливо важких і шкідливих умовах праці;
  •  за інтенсивність праці;
  •  за роботу в нічний час;
  •  за перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць і оцінки фактичних умов праці на цих місцях. На підприємствах встановлюються розміри доплат від 4 до 24 % тарифної ставки (посадового окладу).

Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги та компенсації, які не передбачені чинним законодавством (триваліші відпустки, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безкоштовні обіди).

В даний час поряд з гранично допустимими за окремими факторами розроблені й оптимальні норми, на які потрібно орієнтуватись при розробці заходів з удосконалення умов праці. Удосконалення умов праці – це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих і шкідливих факторів на організм людини.

Важливим завданням є розробка заходів з поліпшення умов праці (рис. 1).

Рис. 1. Структурно-логічна схема здійснення заходів щодо поліпшення умов праці

Планування роботи з поліпшення умов праці в межах підприємства здійснюється у формі довгострокових програм, перспективних і поточних планів. Враховуючи існуючий стан мікрокліматичних умов на виробництві, розробка заходів щодо їх покращення повинна бути спрямована на:

  •  удосконалення технологічних процесів;
  •  механізацію та автоматизацію виробничих процесів;
  •  впровадження дистанційного управління виробничими процесами для виведення людини з зони несприятливих умов праці;
  •  вдосконалення конструкцій устаткування або заміна застарілого устаткування новим;
  •  улаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем;
  •  виготовлення та встановлення ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огорож, засобів сигналізації і контролю, запобіжних приладів тощо);
  •  дотримання норм освітленості, рівнів шуму, вібрації, температури тощо;
  •  раціоналізація режимів праці та відпочинку;
  •  використання індивідуальних засобів захисту тощо.

Запровадження заходів з поліпшення умов і охорони праці має стимулюючий вплив як на економічні, так і на соціальні результати виробництва.

До економічних результатів впливу умов праці на людину, які мають позитивне значення, слід віднести:

  •  підвищення продуктивності праці;
  •  раціональне використання основних виробничих фондів;
  •  раціональне використання робочого часу завдяки зниженню добових втрат через тимчасову непрацездатність та виробничий травматизм.

Зростання продуктивності праці супроводжується досягненням високої якості продукції та послуг, а скорочення затрат робочого часу сприяє зменшенню собівартості продукції (комплекс заходів з поліпшення умов праці може забезпечити приріст продуктивності праці на 15–20 %).

Поліпшення умов праці та впровадження заходів із забезпечення безпеки праці сприяють також скороченню плинності кадрів. Враховуючи те, що за мотивами “небезпечні та шкідливі умови праці” в промисловості звільняється до 20 % усіх звільнених за власним бажанням, а в будівництві – понад 25 %.

До негативних економічних результатів відноситься: зменшення виробленого продукту, непродуктивне споживання робочої сили та зниження продуктивності праці.

Крім того, слід звернути увагу на соціальні результати впливу умов праці на працівників.

До позитивних соціальних результатів можна віднести ступінь сприятливого впливу процесу праці на стан здоров'я людини, її ставлення до праці, соціальну активність, а також максимальне задоволення умовами праці.

Негативним соціальним результатом є зниження творчої активності, зацікавленості в праці, трудової дисципліни, а також зростання плинності кадрів внаслідок несприятливих умов праці.

Оцінка ефективності заходів з поліпшення умов та охорони праці проводиться з урахуванням системи показників, а саме: зміни стану умов і охорони праці; соціальних; економічних.

Зміни стану умов та охорони праці характеризуються підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, естетичних та психофізіологічних показників.

Соціальні результати характеризуються збільшенням кількості робочих місць, що відповідають нормативним вимогам, та зменшенням кількості працюючих у незадовільних умовах; зниженням рівня виробничого травматизму; зменшенням кількості випадків професійних захворювань, пов’язаної з незадовільними умовами праці; зменшенням кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійних захворювань; зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов і охорони праці виражаються у вигляді економії за рахунок зменшення збитків внаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань. Стимулювання роботи з поліпшення умов праці передбачає систему заохочень. Стаття 29 “Економічне стимулювання охорони праці” ЗУ “Про охорону праці” визначає, що до працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу в здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором).

Отже, підприємство зобов’язане забезпечити всім працівникам безпечні і нешкідливі умови праці та нести у встановлено законодавством порядку відповідальність за шкоду, заподіяну їхньому здоров’ю та працездатності.

3. Суть працездатності людини та її залежність від режимів праці і відпочинку

Важливою соціальною і фізіологічною особливістю людини є її працездатність – можливість виконання конкретної роботи протягом встановленого часу з певним рівнем ефективності. Тобто, працездатність є величиною не постійною та змінною під впливом ряду факторів і умов виробництва.

Дослідження стану фізіологічних функцій людини та динаміки працездатності за виробничими показниками в процесі роботи виявили певну закономірність їх взаємозалежності на протязі робочої зміни. Протягом зміни в динаміці працездатності виділяється декілька фаз. Розглянемо їх:

  •  доробочий стан або фаза мобілізації енергетичних ресурсів перед виконанням роботи (перехідний період між станом спокою і робочим станом);
  •  фаза входження в роботу або стадія зростаючої працездатності (характеризується переходом на більш високий рівень працездатності. В цей час проходить адаптація організму до умов виробництва, поступово зменшується вплив побічних факторів, людина входить в певний ритм і темп роботи. Тривалість фази може бути від декількох хвилин до 1,5 години. В цей час органи людини налаштовуються на автоматизм рухів, координацію дій, людина входить в темп і ритм роботи. Для скорочення цієї фази потрібна раціональна організація робочого місця і його обслуговування. Рекомендується невеличка гімнастика та функціональна музика, що підвищує настрій і активізує фізіологічні функції працівника до оптимального робочого рівня. Значний вплив на прискорення фази входження в роботу має досвід, тренованість, емоційний стан і ставлення людини до праці, постійність роботи. Встановлено, якщо працівник часто змінює види роботи, тривалість фази входження зростає в 2 рази. Це потрібно враховувати при організації процесів і режимів праці);
  •  фаза стійкості або стійкого стану працездатності (характеризується найвищою для конкретного працівника продуктивністю праці. На цій фазі встановлюється оптимальний режим роботи організму, для неї характерні високі виробничі показники при оптимальному рівні напруження, її тривалість становить 2-3 години при короткотривалих переходах 5-10 % робочого часу у першій половині робочого дня і залежить від ступеня важкості роботи, характеру м’язових навантажень, стану, віку працівника та його особистісних якостей);
  •  фаза розвитку втоми (характеризується зниженням виробничих показників при наростанні втоми, що посилюється відчуттям голоду. Починається через 3-4 години після початку роботи починається).

Примітка: зазначені фази працездатності повторюються і в другій половині робочого дня, проте вони мають певні особливості. Так, фаза входження в роботу за тривалістю коротша, а рівень працездатності на фазі стійкого стану нижчий, ніж в першій половині робочої зміни. Стадія розвитку втоми починається раніше, а працездатність більш прогресивно зменшується. У деяких випадках наприкінці робочої зміни можливе підвищення працездатності людини внаслідок емоційних факторів.

Після закінчення роботи наступає період відновлення стану фізіологічних функцій людини та її працездатності. Тривалість періоду може бути різною залежно від важкості роботи, величини напруги, стану працівника, його віку. Це обумовлено тим, що організм людини не однаково реагує на фізичне і нервове навантаження протягом дня.

Більш сприятливими є ранні години роботи та період після нічного відпочинку. У вечірній, особливо нічний час, фізіологічні процеси уповільнюються, тому оптимальним є двозмінний режим роботи. При неможливості перервати технологічний процес (трьохзмінний режим) тривалість нічних змін має бути меншою, ніж денних, а перерви на обід і відпочинок мають бути більш триваліші та регламентованіші.

Примітка: працездатність протягом доби характеризується такою динамікою:

  •  приблизно з 6-ї години ранку і протягом 6 годин працездатність підвищується, досягаючи максимуму в 10-12 годин дня;
  •  з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижується до рівня, нижчого за вихідний;
  •  з 16-ї до 18-ї години трудова активність зростає до рівня, який значно вищий за вихідний, але не перевищує максимальну працездатність;
  •  з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується до вихідного;
  •  при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-ї години продовжує різко знижуватись;
  •  з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючи о шостій годині вихідного рівня.

Працездатність змінюється і протягом тижня (є входження в роботу, стійка працездатність та її зниження. Найбільш продуктивними днями тижня є вівторок, середа і четвер, днями розвитку втоми - п’ятниця та субота).

На основі аналізу динаміки зміни працездатності встановлюється таке:

  •  короткі додаткові перерви в момент, що передує зниженню працездатності через втому;
  •  проводиться поділ виробничого процесу на операції;
  •  регулювання завантаження конвеєру тощо.

Знання про коливання працездатності є основою для розробки графіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованих перерв на відпочинок. Науково-обґрунтовані режими праці та відпочинку повинні сприяти такому:

  •  швидкому входженню в роботу;
  •  щоб період стійкого стану роботи займав максимум робочої зміни, а фаза розвитку втоми припадала на кінець зміни.

Отже, режими праці та відпочинку мають формуватись таким чином, щоб забезпечити нормальних хід технологічного процесу, ефективне використання виробничих фондів, забезпечення здоров'я працівників. В цілому динаміка працездатності є узагальнюючим показником і характеризує стан умов виробництва, режимів праці та відпочинку.

4. Види режимів праці та відпочинку

Робочий час є загальною мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з КЗпПУ нормальна тривалість робочого часу працівників не може пере-вищувати 40 годин за тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. При шкідливих умовах праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 годин на тиждень. Законодавством установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18-ти років – 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16-ти років (учнів віком від 14 до 15-ти років, які працюють в період канікул) – 24 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств для жінок, які мають дітей віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня. На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин – за тижневої норми 36 годин і 4 години – за тижневої норми 24 години. П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку.

Під режимом праці та відпочинку розуміють загальну тривалість трудової діяльності протягом періоду праці (доби, тижня, місяця, року), частоту і тривалість періодів трудової активності та перерв у процесі цієї активності, співвідношення і чергування цих періодів. Режим праці включає характеристики самого трудового процесу – інтенсивність чи екстенсивність, а також допустиму тривалість дії шкідливих факторів. Режим праці і відпочинку – це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування і тривалість періодів роботи та відпочинку.

Режими праці та відпочинку формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

             Працездатність

                        b

                                        c           a b

                  a                                    c

                      

 

                                                                                                        

          Години роботи

                      1        2       3       4       5       6       7       8       9

Рис. 1. Зміна працездатності протягом робочої зміни

(a – час входження в роботу;b – період найбільш сталої працездатності; c – період втоми;

4–5 години роботи – обідня перерва)

За допомогою даного рисунку можна зробити висновок, що працездатність працівника протягом робочої зміни змінюється. Перший час роботи є часом входження в роботу, який є не дуже продуктивним, оскільки працівник тільки приступає до трудового процесу. Період з першої до третьої години роботи – це період найбільш сталої працездатності, коли працівник найбільш продуктивно працює. Період з третьої до четвертої години роботи – період втоми, коли рівень працездатності працівника значно знижується. З четвертої до п’ятої  години роботи у працівника настає обідня перерва, під час якої, працівник відновлює сили для продовження трудової діяльності. Після обідньої перерви, з шостої до восьмої години роботи показники працездатності працівника дещо збільшується, проте вони не є такими ж високими як в період з першої до третьої години роботи. З восьмої до дев’ятої години роботи працездатність істотно знижується. Отже, аналіз змін працездатності протягом робочої зміни дозволив переконатися, що найвищою працездатність працівника є в першій половині робочого дня.

Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50–65 та 66–84 (глави 4 та 5) КЗпПУ. Є такі види режимів праці та відпочинку:

  •  змінний режим праці та відпочинку встановлює загальну тривалість робочого дня, початок і закінчення роботи, час обідньої перерви, періодичність і тривалість інших регламентованих перерв на відпочинок;
  •  добовий режим праці та відпочинку включає встановлену кількість і чергування змін, початок і кінець роботи в змінах, перерву на відпочинок;
  •  тижневий режим праці та відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи та відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни;
  •  річний режим праці та відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткової відпусток.

Режим праці та відпочинку є предметом переговорів між найманими працівниками (профспілками) і роботодавцями при укладенні колективних договорів. Він залежить від характеру виробничого процесу (може бути однозмінним або багатозмінним, стандартним або нестандартним). Режим праці та відпочинку повинен бути науково обґрунтованим і раціональним, тобто відповідати таким вимогам:

  •  запобігати ранньому і надмірному розвитку втоми працівників;
  •  сприяти збереженню високої працездатності працівників протягом зміни;
  •  забезпечувати високу продуктивність праці;
  •  сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.

Ефективність режиму праці та відпочинку оцінюється за таким:

  •  критеріями працездатності і функціонального стану працівників (характеризуються системою фізіологічних і психологічних показників, а також тривалістю і співвідношенням періодів роботи, стійкої працездатності та втоми; стійкістю фізіологічних функцій протягом робочого дня; часом відновлення функціональних показників після закінчення роботи);
  •  економічними, гігієнічними та соціальними критеріями (економічні критерії представлені показниками погодинного виробітку, затратами часу на одиницю продукції, якістю продукції тощо; гігієнічні критерії виявляються у показниках захворюваності та виробничого травматизму працівників; соціальні критерії відображаються в задоволенні (чи незадоволенні) працівників режимом праці та відпочинку; чисельності працівників, які скаржаться на швидкий розвиток втоми або перевтому).

Для підвищення працездатності протягом всього робочого дня велике значення має характер, розмір і тривалість перерви. Обідня перерва потрібна для попередження втоми і відновлення енергії людини. Перерви на обід для всіх професій встановлюються в середині зміни або з відхиленням від неї в межах однієї години. Нормальна тривалість обідньої перерви становить 40-60 хв. (якщо перерва буде зміщена ближче до початку роботи, то вона може співпадати з піком або високим рівнем працездатності; якщо буде зміщена до її закінчення – спостерігатись тривалий період зниження працездатності, яка буде настільки низькою, що після перерви не буде часу для підвищення її рівня).

Протягом робочої зміни, крім обідньої перерви, є й інші перерви в роботі: тривалістю 5-10 хв. і менш триваліші – декілька секунд (ліквідація цих перерв згубно діє на працівників, підвищується втомленість і відбувається зниження продуктивності праці). Висока працездатність і продуктивність праці залежать від регламентації фізіологічно обґрунтованих перерв, а саме:

  •  на роботах високої нервової напруги й уваги доцільно частіше вводити короткі перерви, тривалістю 3-5 хв.;
  •  на важких роботах з фізичним навантаженням і несприятливими умовами – 12-15 хв. на 1 год. робочого часу;
  •  на важких роботах – до 10 хв.;
  •  на легких роботах рекомендується 2-3 перерви по 5 хв.;

Чергування короткотермінових перерв з тривалішими періодами часу є не тільки виправданим, але й вкрай необхідним заходом, дотримання якого є незаперечним законом організації праці.

Залежно від характеру роботи перерви на відпочинок мають складати від 3 до 25 % оперативного часу зміни. Тривалість відпочинку повинна задовольняти двом вимогам:

  •  бути достатньою для відновлення працездатності і повторної роботи;
  •  зберігати робочу обстановку.

Оптимальні режими праці забезпечуються шляхом оптимізації навантажень (оптимальний темп рухів при тривалій роботі й оптимальному навантаженні становлять третину від максимального темпу. У виробничих умовах оптимальний темп робочих рухів не перевищує 20 % максимально допустимого темпу, а в деяких умовах – 10 % максимальної величини).

Несприятливі умови праці створюють додаткове функціональне навантаження на організм працівника, що зумовлює необхідність скорочення періодів роботи і збільшення часу відпочинку, а також скорочення робочого часу. У цьому випадку розробляються так звані компенсаторні режими праці та відпочинку. Раціональний внутрішньозмінний режим праці та відпочинку включає в себе перерву на обід, регламентовані перерви на відпочинок, активізацію відпочинку та інші заходи.

Регламентування раціональних режимів праці та відпочинку протягом зміни повинно здійснюватись на основі наступних закономірностей, що розроблені фізіологами та відповідають вимогам організму людини, а саме:

  •  регламентовані перерви для відпочинку більш ефективні, ніж перерви, які визначає працівник на свій розсуд;
  •  одна велика перерва менш ефективна, ніж декілька короткотермінових з тією самою сумарною тривалістю;
  •  найбільш ефективними є перерви перед спадом працездатності;
  •  непередбачені перерви через погану організацію чи обслуговування не можуть вважатись відпочинком;
  •  фізіологічно обґрунтована виробнича гімнастика є нормою відпочинку.

Отже, режими праці та відпочинку повинні враховувати характер, зміст, важкість праці, особливості зміни працездатності людини в різних виробничих умовах, а також узгоджувати корпоративні й особисті інтереси окремих людей і персоналу в цілому.

Нестандартні режими праці характеризуються тим, що в їх основу закладено відхилення від норми (тижня, робочого дня, року) або відхилення від загальноприйнятого внутрішнього трудового розпорядку (початок і кінець робочого дня, тривалість робочого часу). Режими праці, які передбачають зменшення або зміну робочого часу, регламентуються умовами найму в контракті або договорі. Використання нестандартних режимів праці тісно пов’язане з умовами найму працівників, їх значимістю для виробництва та змінами в потребі робочої сили протягом календарного року. Цей механізм кадрової політики дозволяє зберегти контингент працівників, задовольнити інтереси працівників і скоротити плинність кадрів, стабілізувати колектив, підвищити виробіток і цим самим скоротити потребу в робочій силі.

Переваги впровадження нестандартних режимів праці:

  •  в наймі нових працівників в порівнянні з підприємствами-конкурентами;
  •  в більш раціональному використанні робочого часу працівників, завдяки ліквідації короткотермінових невиходів на роботу з дозволу адміністрації;
  •  в ліквідації запізнень на роботу;
  •  в скороченні нещасних випадків і травм;
  •  в зменшенні плинності кадрів;
  •  в бережливому ставленні працівників до свого робочого місця.

Нестандартні режими праці широко використовуються в невиробничій сфері та в умовах нерівномірного завантаження підприємства.

Гнучкі режими дозволяють працівнику працювати на 2-3 роботах або займатися підприємництвом. Гнучкість в організації праці у випадку як повної, так і неповної зайнятості пов’язана з «плаваючим» початком і закінченням роботи, тривалістю обідньої перерви (початок і кінець). Основне завдання – повне відпрацювання тривалості робочого дня (в той самий день) або тривалості тижня (в той самий тиждень). Гнучкі графіки передбачають поділ робочого дня на час обов’язкової присутності на роботі та на час, коли працівник може приходити або йти з роботи. Гнучкі режими праці дають можливість тимчасового найму працівників на сезон, на вахтовий метод роботи тощо. Застосування цих режимів праці дозволяє зберегти власний персонал, зекономити кошти на навчання в період інтенсивної роботи підприємства.

Нестандартні режими праці можуть проявлятись у таких формах: робота через день; два дня робочих і один день відпочинку тощо.

Різновидом нестандартних режимів праці є добові чергування з правом сну при обслуговуванні автоматичних систем за умови, що воно не вимагає постійної участі працівника.

Для працівників сфери мистецтва застосовуються особливі режими, за якими робочий день складається з двох періодів: основного – у вечірні години і підготовчого –з 11-12 год. до 14-15 год.

Працівники управління мають так званий ненормований робочий день, тривалість якого може перевищувати 8 год.

Незначна частина працівників зайнята виключно в пічні години (ремонтники міських видів транспорту).

Нестандартні режими праці та відпочинку ефективні при високій організації праці та мають передбачати:

  •  достатню автономію робочого місця;
  •  можливість створення певних умов на робочому місці;
  •  суворий контроль обсягу і якості робіт;
  •  точний облік і контроль відпрацьованого робочого часу.

Нестандартні режими робочого часу не є універсальною системою, яку можна використовувати на всіх підприємствах. Впровадження цих режимів праці супроводжується певними труднощами, а саме:

  •  в організації контролю зі сторони адміністрації за дотриманням працівниками відпрацювання встановленого фонду робочого часу, можлива відсутність працівника, коли він потрібний;
  •  в координації роботи тощо.

Таким чином, при нестандартних режимах праці нормування має певну специфіку, спрямовану на індивідуальний трудовий процес і довготривалий характер дії норм, що ґрунтуються на укрупнених нормативах. При обґрунтуванні всіх режимів праці та відпочинку необхідно враховувати загальну тривалість робочого тижня, робочої зміни, перерви на відпочинок (їх тривалість, частоту і умови), оптимальне чергування змін.

Річний режим праці та відпочинку передбачає раціональне чергування роботи з періодами тривалого відпочинку. Тривалість щорічної відпустки для знаття у працівників накопиченої втоми встановлюється в законодавчому порядку, регулюється колективним договором і враховує важкість, складність та особливості умов праці.

5. Методи встановлення регламентованих перерв на відпочинок

Регламентовані перерви на відпочинок – це перерви за рахунок робочого часу, які встановлюються в певні відрізки зміни і передбачають припинення роботи або підміну працівника. Проектування регламентованих перерв на відпочинок передбачає вирішення таких проблем: встановлення загального часу на регламентовані перерви; обґрунтування тривалості однієї перерви; розподіл перерв протягом робочої зміни.

При встановленні загального часу на регламентовані перерви реалізується декілька методичних підходів, серед яких є такі:

  •  встановлення різних надбавок на відпочинок залежно від умов виконання роботи (на основі цього принципу було розроблено методику, згідно якої час на відпочинок встановлюється залежно від таких факторів: фізичне навантаження, нервова напруга, темп роботи, робоча поза, монотонність роботи, температура повітря, вологість, теплові випромінювання, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення. В залежності від величини кожного фактора і тривалості його дії встановлюється норма часу на відпочинок в межах від 1 до 9 % оперативного часу);
  •  емпіричним методом і методом виробничого експерименту (загальний час на відпочинок може встановлюватися при проведенні виробничого експерименту порівнюється ефект різних режимів праці, що відрізняються кількістю і тривалістю перерв. Критеріями оцінки є продуктивність праці, відсоток браку, ознаки втоми працівників, показники травматизму. Цей метод трудомісткий і не може застосовуватися в масштабах всієї економіки);
  •  на основі фізіологічних характеристик (пропонується припиняти роботу, як тільки досягається певний рівень напруження конкретної фізіологічної функції. Найчастіше використовується такий показник, як частота пульсу. Вважається, що кількість надлишкових ударів пульсу не повинна перевищувати 60-100 ударів за хвилину. Як тільки досягається такий рівень, робота повинна припинятися);
  •  метод встановлення загального часу на відпочинок за показниками втоми й умов праці (найбільш обґрунтованим та залежність загального часу на регламентований відпочинок від показника втоми. У діапазоні величини показника втоми, який становить  10-55 відн. од., ця залежність практично лінійна і описується рівнянням:

      ТВ = – 0,58 В,       1

де ТВ – час на відпочинок, хв..; Впоказник втоми.

Встановлення кореляції між показником втоми та умовами праці дозволило розробити простіший метод визначення часу на регламентовані перерви. Він не вимагає проведення трудомістких фізіологічних досліджень і може використовуватися у виробничих умовах. Для цього кожний фактор умов праці оцінюється за відповідними критеріями 1-4 балами, а потім отримані бали підсумовуються. Час на відпочинок обчислюється за емпіричною формулою:

      ТВ = 1,14 х – 7,85      2

де х - сумарний показник умов праці, бали.

Тривалість регламентованих перерв на відпочинок зумовлюється хвилеподібним характером відновлювальних процесів. Це значить, що на різних фазах відновлення працездатності неоднакове. При цьому не вигідними є  і надто короткі, так і надто довгі перерви (в першому випадку недостатньо відновлюється працездатність, а в другому – порушується робоча установка).

Примітка –  рекомендації щодо тривалості регламентованих перерв:

1) при фізичній роботі оптимальна тривалість перерви становить 7-15 хв., на роботах середньої важкості – 5-10 хв., в особливо несприятливих умовах тривалість перерв перевищує 10 хв. В переважній більшості випадків тривалість перерви становить не менше 5 хв.;

2) при розподілі перерв на відпочинок протягом робочої зміни необхідно виходити з того, що втома в другій половині зміни значно більша, ніж в першій, тому 30-35 % часу на відпочинок доцільно надавати до обіду, а 65-70 % – після обіду;

3) першу перерву на відпочинок працівникам, рівень втоми яких не перевищує 55 відн. од., доцільно надавати через 2-2,5 год. від початку роботи; другу перерву встановлюють через 1-1,5 год. після обіду, а останню - не пізніше, ніж за 1-1,5 год. до закінчення роботи;

4) час на природні потреби працівника встановлюється окремо і становить 10 хв. за зміну.

5) для працівників за пультами управління доцільно надавати 10-хвилинні перерви на відпочинок через кожну годину роботи;

6) для працівників творчої праці рекомендуються 15-хвилинні перерви через кожні дві години роботи і за 1,5 год. до її закінчення;

7) на роботах з великим фізичним навантаженням і несприятливими умовами праці перерви на відпочинок, тривалістю 8-10 хв., надаються через кожну годину роботи, а в особливо несприятливих умовах - по 15 хв.;

8) на особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15-20 хв. з відпочинком такої ж тривалості (в цих випадках слід застосувати підміну людей, які працюють почергово, і суміщення робіт та професій);

9) часті перерви по 5-10 хв. використовуються при виконанні робіт з високим психологічним навантаженням, високому темпі й підвищеній монотонності.

Отже, регламентовані перерви покликані зменшити втому, згладити найбільш гострі її симптоми, створити психологічну установку на відпочинок і активізувати польові зусилля для підтримання продуктивності праці на високому рівні.

  1.  Оптимізація режимів праці та відпочинку

Ефективність регламентованих перерв на відпочинок залежить не тільки від їх точного дотримання, а й від умов, у яких відпочивають працівники (в приміщеннях для відпочинку необхідно підтримувати оптимальну температуру й рівень освітлення, забезпечити їх вентиляцію та ізоляцію від генераторів шуму і вібрації; у виробничих приміщеннях – необхідно одночасно зупинити все обладнання і відкрити вікна. Крім того, в цехах повинні бути автомати з питною водою, крани з гарячою і холодною водою, елементи озеленення).

Ефективність відпочинку великою мірою залежить і від його змісту. За змістом відпочинок може бути пасивним і активним.  Пасивний відпочинок в позі «сидячи» або «лежачи» застосовується при важких фізичних роботах, а також роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями або позою «стоячи». Однак після пасивного відпочинку спостерігається дещо сповільнене включення в роботу.  Активний відпочинок забезпечує більш швидке відновлення працездатності та є більш ефективним, так як навантаження з втомлених нервових центрів і органів переключається на бездіяльні або менш завантажені під час роботи органи у результаті зміни форми діяльності та впровадження виробничої гімнастики.

Зміна форм діяльності передбачає чергування:

  •  основних і допоміжних робіт;
  •  робіт різної складності і рівня монотонності;
  •  фізичної і розумової праці;
  •  більш інтенсивної роботи з менш інтенсивною;
  •  робіт, пов’язаних з навантаженнями на різні аналізатори і м’язові групи;
  •  робіт, які відрізняються характером робочої пози.

  Періодичність зміни форм діяльності залежить від конкретного змісту праці (при виконанні дуже простих, короткотривалих операцій необхідно два рази протягом робочого дня змінювати операції – на третій і шостій годинах роботи; при виконанні робіт, які вимагають тривалого здійснення, заміна їх іншими видами праці здійснюється через тиждень або більш тривалі проміжки часу).

Велике значення має виробнича гімнастика, а особливо ефективні гімнастичні вправи при роботах, пов’язаних з обмеженою руховою активністю працівників (фізкультурна пауза проводиться протягом 5-10 хв. від одного до чотирьох разів за зміну в період розвитку втоми. Фізкультурні хвилинки проводяться з метою зняття втоми окремих органів. Суть у тому, що протягом 2-3 хв. працівник виконує 2-3 вправи. Особливо необхідні фізкультурні хвилинки для працівників розумової праці та працівників, для яких основною є робоча поза «сидячи»).

Раціоналізація внутрішньозмінних режимів праці і відпочинку пов’язана також із застосуванням функціональної музики – це музика, що супроводжує процеси праці з метою підвищення або підтримання високого рівня працездатності. Вплив музики на життєдіяльність організму людини зумовлюється тим, що вона викликає позитивні емоції і стимулює ритм рухів. Призначення і характер музичних передач протягом робочої зміни обумовлюється динамікою працездатності. Загальна тривалість музичних передач за зміну становить 1-2,5 год. залежно від конкретних виробничо-технічних та організаційних умов і регулюється відповідними графіками. Особливо ефективна функціональна музика при виконанні монотонних робіт. Недоцільно застосовувати музику при виконанні робіт, що вимагають високої концентрації уваги працівника, значного навантаження розумовими діями, виконуються в несприятливих санітарно-гігієнічних умовах та на нестаціонарних робочих місцях.

Примітка: перед початком роботи протягом 15-20 хв. доцільно вмикати зустрічну музику, щоб підняти тонус і настрій працівників; на початку зміни і після обіду протягом 10-15 хв. проводиться трансляція музичних програм для стимулювання робочого процесу; на початкових стадіях розвитку втоми в першій і другій половині робочого дня доцільно транслювати музику для запобігання втомі і зняття відчуття стомлення; в останню годину роботи транслюють так звану передфінальну музику, а по закінченні роботи – фінальну, яка також покликана зняти відчуття втоми.

Раціоналізація тижневих режимів праці та відпочинку значною мірою пов’язана з вирішенням питання змінності, організацією багатозмінної роботи і впровадженням відповідних графіків.

Особливі труднощі виникають при організації нічних змін, оскільки працівники, зайняті в нічний час, недосипають та страждають від безсоння. Тому основними завданнями при розробці графіків змінності є:

  •  скорочення кількості нічних змін;
  •  зменшення чисельності працівників, які зайняті в нічних змінах;
  •  обмеження загальної тривалості роботи в нічний час;
  •  створення умов для нормальної роботи та відпочинку в нічну зміну.

Важливим питанням є правильне чергування роботи в денні та нічні зміни. При його вирішенні необхідно виходити із закономірностей добового ритму фізіологічних процесів людини. Фізіологічні функції людини протягом доби змінюються (температура тіла, м'язова активність, лабільність зорового аналізатора, робота серця, діяльність нервової системи в денні години підвищуються, а в нічні – знижуються. З настанням темноти в корі головного мозку переважають гальмівні процеси, активізація діяльності вимагає значного напруження і збільшення затрат енергії).

Відповідно до фізіологічного ритму змінюється і працездатність людини, в нічні години вона опускається до мінімуму (вранці та вдень людина може виконати максимум роботи при мінімальних затратах енергії і мінімальній втомі, а робота у вечірні години починається при певному накопиченні втоми та на фоні зниження активності фізіологічних функцій, що зумовлює її меншу ефективність). Робота в нічні години, порушуючи біологічний ритм, вимагає від організму працівника перебудови добового стереотипу і викликає посилене напруження нервової системи. В нічну зміну наприкінці роботи у працівників спостерігаються більш інтенсивні функціональні зрушення: зниження температури тіла, частоти пульсу, кров’яного тиску, збудливості рухового аналізатора і центральної нервової системи порівняно з аналогічними зрушеннями під час роботи в денну і вечірню зміни.

Більш глибокі функціональні зрушення є причиною зниження опору організму до застуди та професійних захворювань і спричиняють розвиток патологічних станів.

Робота в нічну зміну характеризується меншою продуктивністю і більшими фізіологічними затратами на одиницю продукції. Після роботи в нічний час відмічається сповільнення процесів відновлення фізіологічних функцій до нормального рівня. Робота в нічну зміну особливо негативно впливає на організм жінок і підлітків. У зв’язку з цим тривалість нічних змін скорочена на 1 годину, а за роботу в нічну зміну нараховуються доплати до тарифної ставки. З фізіологічної і виробничої точок зору робота в нічний час є малоефективною, і там, де немає виробничої необхідності, вона недоцільна.

Обґрунтування вимагає порядок чергування робочих змін. Він повинен відповідати природному добовому ритму «ранок-вечір-ніч» (ритм «ранок-ніч-вечір» підвищується напруження організму через протиприродний хід ритму перебудови динамічного стереотипу). Перебудова на новий режим вимагає декількох тижнів, тому людині порівняно легше відпрацювати одну чи дві нічні зміни, ніж п’ять чи шість підряд. Разом з тим щоденний перехід зі зміни в зміну також є несприятливим, оскільки призводить до надто частого порушення добового ритму фізіологічних функцій.

Примітка – рекомендації щодо раціоналізації та обґрунтування режиму праці та відпочинку :

1) змінність роботи визначається виходячи з виробничих потреб та з урахуванням закономірностей добової працездатності (найбільш сприятливим для сну є нічний час, при цьому тривалість сну повинна складати 7-8 год. на добу). При одно- і двозмінному режимах роботу слід починати о 8-9 год., при тризмінному – о 6-7 год;

2) тривалість робочого тижня становить п’ять днів або шість днів підряд (останній є граничною, оскільки в наступні дні вона стає втомливою і малопродуктивною);

3) дводенний відпочинок сприяє кращому відновленню працездатності, але сповільнює процес входження в роботу в наступні дні (в перший день робочого тижня слід застосовувати комплекс заходів для скорочення тривалості цієї фази та максимально використовувати вівторок, середу, четвер, коли найвища продуктивність праці забезпечується при найменшій втомі);

4) при п’ятиденному робочому тижні, незалежно від режиму змінності, доцільно надавати два дні відпочинку підряд через рівномірну кількість робочих днів. У цьому випадку не порушується стійка працездатність, а відпочинок є більш ефективним;

5) при багатозмінній роботі застосовуються різні графіки змінності, які відрізняються кількістю днів роботи в 1 зміну, тривалістю відпочинку при переході зі зміни в зміну, порядком чергування змін;

6) графіки виходу на роботу встановлюються в залежності від характеру виробництва, кількості робочих змін, кількості бригад;

7) після п’яти днів роботи в першій зміні і одного вихідного дня працівник виходить в нічну зміну. Тривалість відпочинку становить 56 годин. При переході з нічної зміни у вечірню і з вечірньої в денну працівники мають по два вихідних дні підряд. Вихідні дні за цим графіком надаються в різні дні тижня. Існують й інші графіки змінності, використання яких залежить від конкретних умов.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37639. Тeоретично-eксперементальні дослідження роботи моделі люлькового конвеєра 43.63 KB
  Мета лабораторної роботи: ознайомитись з будовою і принципом дії моделі люльковою конвеєра механізованого стелажу; визначити основні геометричні параметри по моделі згідно з рис. дані занести в таблицю; визначити теоретичним і експериментальним шляхом продуктивність моделі; співставити теоретичну і експериментальну продуктивність моделі. 1 3 4 2 5 6 8 7 Двигун Втулковопальцева муфта Черв’ячний редуктор Карданний вал Проміжна зірочка приводу моделі Проміжна ланцюгова передача Привідний вал моделі Люлька...
37640. Основы работы в MS-DOS 27.41 KB
  В современных ОС Windows для работы с командами DOS используется командная строка, которую можно вызвать: Пуск/выполнить, в окне диалога ввести cmd и нажать ОК. Другой способ вызова командной строки – Пуск/Программы/Стандартные/Командная строка.
37641. Частотні фільтри 1.59 MB
  1 зображено схему фільтра НЧ побудованого на базі трьох реактивних елементів – двох індуктивностей і ємкості: Отже враховуючи що на частоті w=0 опір на індуктивностях буде дорівнювати нулю а опір на ємкості прямуватиме у нескінченність коеффіціент передачі буде дорівнювати 1. На певній частоті Kw різко почне зменшуватись і стане менше рівня 0.2 зображено схему фільтра ВЧ також побудованого на базі трьох реактивних елементів – двох індуктивностей і ємкості: Оскільки на частоті w=0 ємкість С2 фактично є розривом†кола то Кw на цій...
37642. Знайомство з об’єктно орієнтованим середовищем 26.48 KB
  Створив новий проект,для зручності додав допоміжну форму. Для виклику допоміжної форми достатньо клацнути по формі (подія FormClick)
37643. Дослідження типів, що визначаються, в мові Паскаль (інтервальний, перечислювальний, множинний) 19.02 KB
  Написати програму на мові Паскаль яка складається з наступних дій: Опису перечислювального типу згідно з варіантом завдання. Опису трьох інтервальних типів на основі перечислювального типу. Опису та ініціювання двох змінних різних інтервальних типів. Написати програму на мові Паскаль яка складається з наступних дій: Опису перечислювального типу згідно з варіантом завдання.
37644. ОСНОВЫ ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ И КОММЕРЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ 2.54 MB
  Для выполнения своих функций муниципальный сектор располагает разнообразными природными, производственными, финансовыми, информационными и другими ресурсами, которые потребляются непосредственно населением муниципальных образований или через предприятия и учреждения
37645. Стабилизатор напряжения СТН 695.5 KB
  Лабораторная работа №01 Стабилизатор напряжения СТН Цель работы: определить неисправность в стабилизаторе напряжения СТН.1 Стабилизатор напряжения СТН 1.1 ТЕХНИЧЕСКИЕ ДАННЫЕ СТАБИЛИЗАТОРА НАПРЯЖЕНИЯ СТН: 1.
37646. Прохождение импульсов через реостатно – емкостные цепи 270.5 KB
  Цель работы: ознакомление с электрическими процессами в простейших реостатно – емкостных цепях при воздействии на них импульсных сигналов прямоугольной формы.
37647. Стабилизатор тока СТТ 655 KB
  Цель работы: определить неисправность в стабилизаторе тока СТТ. Оборудование: осциллограф С1 – 101, тренажер Т – 97, вольтметр В7 – 20.