31510

Міра праці та її визначення

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Класифікація витрат робочого часу Система нормативів і норм праці. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає: максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним; широке впровадження технічно обґрунтованих норм тобто розроблення норм виробітку часу обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва передових методів праці тощо; підвищення не тільки технічної а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне...

Украинкский

2013-09-01

191 KB

1 чел.

Тема 9. Міра праці та її визначення

Зміст учбового матеріалу:

  1.  Нормування праці: сутність, значення, об’єкти.
  2.  Класифікація витрат робочого часу
  3.  Система нормативів і норм праці.
  4.  Методи нормування трудових процесів.

 

1. Нормування праці: сутність, значення, об’єкти.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію. Організовуючи  працю,  слід  визначити,  яка  її  кількість  потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій у розвитку сфер економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей. На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків та для оперативного планування підприємницької діяльності. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва структурних одиниць підприємства, розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі  норм  праці  встановлюють  завдання  з  підвищення  продуктивності праці,  визначають  потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи  тощо.  За  допомогою  нормування узгоджується взаємодія підрозділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці робітників-відрядників, робітників-почасовиків, професіоналів, фахівців та технічних службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника. Норми праці можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

  •  максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;
  •  широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;
  •  підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;
  •  поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;
  •  широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначити трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;
  •  формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;
  •  створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
  •  комп’ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;
  •  підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

Встановлення точних, рівно напружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об’єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників. Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва повинні супроводжуватися зміною норм праці.

В результаті багаторічних досліджень було створено науково обґрунтовані засади наукової організації та нормування праці, серед яких можна відзначити головні:

  •  по-перше, замість традиційної організації праці, що базується на інтуїції, здогадках та елементарному здоровому глузді, необхідно впроваджувати науковий аналіз і розрахунки та будувати систему глибоко обґрунтованих нормативів праці;
  •  по-друге, потрібно сформулювати узагальнені принципи наукової організації та нормування праці, які б забезпечили її високу продуктивність;
  •  по-третє, необхідною є розробка самих методів раціональної організації індивідуальної праці на засадах нормування, детального вивчення витрат часу на трудові рухи, характеру та засобів раціоналізації цих рухів;
  •  по-четверте, вирішення наукових питань неможливе без створення цілої низки технічних засобів і прийомів, приладів для точного відліку й запису часу, використання хронометражу, які широко застосовуються й нині.

Нормування праці – це основа процесу організації праці на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також співвідношення між чисельністю  працівників  різних  груп  та кількістю одиниць обладнання  Окрім того,  нормування праці – складова організації праці і виробництва. Вона є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід’ємною частиною менеджменту та соціально-трудових відносин.

Мета нормування праці полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва 1 зростанню реальних доходів працівників.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає:

  •  аналіз виробничого процесу;
  •  поділ його на частини;
  •  вибір оптимального варіанта технології й організації праці;
  •  проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку;
  •  розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів;
  •  впровадження і подальше коректування норм праці в зв’язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Значення нормування праці полягає в тому, що воно являє собою одну з найважливіших складових частин використання суспільної праці на рівні конкретних підприємств. Упровадження тут ефективного нормування дозволяє виявляти об’єктивні втрати робочого часу та достовірно встановлювати їх кількість, відшукувати наявні резерви збільшення продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва, конструювати раціональний склад і структуру трудових процесів з більш повним використанням робочого часу. Це стає засадами розробки обґрунтованих планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та якісному складі працівників.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об’єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці:  витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього доцільно виділити і дві групи об’єктів нормування праці:

  •  ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;
  •  ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Для першої групи об’єктів нормування праці універсальною мірою праці і найширше вживаним об’єктом нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого – для дотримання прав людини на збереження здоров’я, відпочинок і всебічний розвиток, що передбачає наявність вільного часу. В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить сорок годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки). На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

До другої групи об’єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії. При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках розрахункового періоду (зміна, місяць, навчальний рік). У промисловості поширеним об’єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об’єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища тощо. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об’єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм. Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо. Норми праці – це складова частина організації оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання.

2. Класифікація витрат робочого часу

Для виявлення резервів раціональнішого використання фонду робочого часу працівників проводиться класифікація видів витрат робочого часу за таким: змінний робочий час; нормований та ненормований робочий час.

На рис. 1 зображено класифікацію елементів затрат змінного робочого часу. Розглядаючи даний рисунок необхідно зазначити, що змінний робочий час складається з часу роботи та часу перерв.

Рис. 2. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу

Час роботи (Тр) – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Час роботи складається з часу підготовчо-завершальної роботи, з часу оперативної роботи, часу обслуговування робочого місця.

Розглянемо складові часу роботи більш детально:

  •  час підготовчо-завершальної роботи (Тпз), що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов’язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо);
  •  час оперативної роботи (Топ) витрачається на безпосереднє  виконання трудового  завдання  (включає  в  себе основний час (То) – час безпосереднього перетворення предмета праці, а також допоміжний час (Тд) – час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо);
  •  час обслуговування робочого місця (Тоб) (складається з часу організаційного обслуговування (Торг), що витрачається на догляд робочого місця, який пов’язаний з виконанням змінного завдання; а також складається з часу технічного обслуговування (Ттех), що витрачається на догляд робочого місця, пов’язаний з виконанням даної конкретної роботи).

 Час перерв (Тп) – це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник  не виконує трудові функції з різних причин, та який включає наступне:

  •  час регламентованих перерв (Тпр) заздалегідь передбачений, об’єктивно необхідний (до нього належать: час перерв, зумовлених особливостями техніки, технології та організації виробництва (Тпт); час перерв, обумовлених трудовим законодавством (Тзак); час на відпочинок та особисті потреби правників (Твоп);
  •  час нерегламентованих перерв (Тнп) складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі, якими є: час перерв, зумовлених недоліками у технології та організації виробництва (Тпнт), наприклад, перебоями постачання, несправністю устаткування; час перерв, зумовлених порушеннями трудової дисципліни (Тптд) – запізненнями, прогулами тощо; час відпусток з дозволу адміністрації (Тпв).

Робочий час може бути нормованим та ненормованим (рис. 3). Нормований робочий час включає всі затрати часу, що є об’єктивно необхідними для виконання конкретного завдання, а тому підлягають нормуванню і включає в себе: час продуктивної роботи (Трп); час регламентованих перерв (Тпр). Ненормований робочий час не є об’єктивно необхідним, тому не включається до складу норми і включає в себе: час непродуктивної роботи (Трн); час нерегламентованих перерв (Тпн).  

Рис. 3. Структура нормованого і ненормованого робочого часу

Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і включаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників. Коефіцієнт використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим він ближчий до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві. Коефіцієнт використання робочого часу показує рівень організації праці на підприємстві.

3. Система нормативів і норм праці

Наявність технічно обґрунтованих норм праці розв’язує проблему встановлення норми праці, але не дозволяє повною мірою оцінити раціональність та ефективність трудового процесу в цілому. Для такого аналізу потрібні нормативи – визначені певним способом та зафіксовані закономірності, що характеризують конкретні залежності рівня витрат праці від змін сукупності значущих організаційно-технічних факторів. Нормативи для технічного нормування праці є вихідними величинами для розрахунків тривалості окремих елементів роботи за конкретних виробничих та організаційних умов.

Нормативні матеріали – це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом. Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів, які класифікують за різними ознаками. Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами: нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи обслуговування; нормативи чисельності та нормативи підлеглості.

У практиці застосовують такі нормативи:

  •  нормативи режимів роботи устаткування (регламентовані величини параметрів роботи устаткування,  які забезпечують найдоцільніше їх використання з урахуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюваних матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інструментів і особливостей виготовленої продукції. Дані нормативи використовують для розрахунку основного машинного часу та машинно-ручного часу);
  •  нормативи часу (регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів роботи або операцій та призначені для нормування машинно-ручних і ручних робіт, а також ручних елементів операцій, виконуваних на різному устаткуванні. За нормативами часу визначають необхідні витрати часу на окремі елементи праці (мікроелементні нормативи));
  •  нормативи обслуговування (регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об’єктів, та кількістю цих об’єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших об’єктів, що закріплюються за одним або групою працівників);
  •  нормативи чисельності (регламентовані величини, що визначають кількість працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення через інші нормативи ускладнене (наприклад, чисельності спеціалістів – конструкторів, технологів, економістів));
  •  нормативи підлеглості (регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок – бригадирів, майстрів, старших майстрів тощо).

Таким чином, типові норми встановлюють на виготовлення одиниці продукції в умовах типового технологічного процесу, що відбувається в конкретних організаційно-технічних умовах виробництва. Крім того, якщо роботи на підприємстві виконуються за типовою технологією, що вже відпрацьована в раціональних організаційно-технічних умовах на певній кількості підприємств, які мають такі самі види робіт, на ці роботи розробляються типові норми. Вони відіграють роль еталону для підприємств, що освоюють дану технологію. Усі ці нормативи в основному відображають певний рівень розвитку науково-технічного прогресу та вдосконалення організації виробництва і праці.

Отже, загальними вимогами до нормативів є те, що вони мають відображати їхню роль у нормуванні праці та можуть бути такими:

  •  нормативи місцевого або заводського, галузевого чи міжгалузевого застосування (незалежно від рівня, вони мають забезпечити достатню точність і диференційованість відповідно до типу й характеру виробництва, де вони впроваджуються);
  •  нормативи мають об’єктивно відображати вплив усіх факторів, що визначають тривалість виконання окремих елементів роботи (їх розробляють спеціалізовані науково-дослідні інститути, фірми, підрозділи);
  •  нормативи мають бути зорієнтовані на передові, найбільш ефективні методи праці (їх розробляють на провідних підприємствах відповідної галузі);
  •  нормативи мають бути зручними для практичного використання при встанов-ленні норм праці (такі нормативи представлені у формі таблиць, графіків, номограм).

Нормування праці диференціальним шляхом на основі використання елементних та мікроелементних нормативів часу застосовується у масовому та багатосерійному виробництві за наявності поопераційних технологічних карток, за якими визначається поперехідне дроблення операції, комплектуються пристрої, інструмент, встановлюється режим роботи устаткування. Зменшення масштабів виробництва та серійного випуску виробів впливає на ступінь деталізації технологічної документації. В умовах одиничного виробництва нормування може виконуватись за кресленням деталі, її ескізом чи зразком.

Є суттєві відмінності між нормативом та нормою часу, а саме:  

  •  норматив – це функція витрат робочого часу від факторів, що впливають на нього (оснащення, організація та умови праці, обсяг і зміст роботи, кваліфікацію тощо);
  •  норма часу – це значення функції при певній величині сукупності факторів.

 Якщо на рівень витрат праці впливає незначна кількість факторів і зміна значень цих факторів відбувається у вузьких межах, то зникає необхідність у розробці нормативів. За цих умов процес праці досить повно характеризує норми часу, відповідні граничним значенням факторів.

Застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них такі:

  •  норми часу (Нч) кількість робочого часу, потрібного для виготовлення одиниці продукції або для виконання певного обсягу робіт. У норму часу входить тільки нормований час. Усі складові частини норми часу подаються в одному масштабі вимірювання (хвилинах, годинах). В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу. В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії;
  •  норми виробітку (Нв) – це кількість продукції в натуральних показниках, яку необхідно виробити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу в конкретних організаційно-технічних умовах. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах тощо) і виражають необхідний результат діяльності працівників;
  •  норми обслуговування (Нобсл) – це кількість виробничих об’єктів, тобто одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі тощо, які повинні якісно обслуговуватися одним працівником або бригадою за одиницю робочого часу;
  •  норми часу обслуговування (Нч.об) – це час, встановлений на обслуговування одного конкретного об’єкта. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування існує обернено пропорційна залежність;
  •  норми чисельності (Нч) – це розрахована кількість робітників тієї чи іншої категорії, певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи за визначений період часу в конкретних організаційно-технічних умовах;
  •  норма підлеглості або норми керованості (Нк)– це оптимально розрахована кількість працівників для конкретних організаційно-технічних умов, які мають бути безпосередньо підпорядковані одному керівникові;
  •  нормовані завдання (Нз)– це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але і у нормо-годинах.

За сферою застосування норми диференціюються: за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні); за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галузеві, міжгалузеві.

За періодом дії норми бувають: постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов,  для яких вони були створені); сезонні (діють лише конкретної пори року); тимчасові (діють обмежений період часу, тобто до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції); одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції).

За побудовою та мірою деталізації (укрупнення) розрізняють: диференційовані (на окремі види операцій, умов); укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові); типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць); комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій); єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

За методом обґрунтування норми поділяються на: технічно обґрунтовані; досвідно-статистичні.

У сучасному виробництві застосовують майже всі ці норми, виходячи з конкретних особливостей та потреб підприємства. Нині для оперативного нормування усе ширше використовують нормативний спосіб як такий, що має ряд суттєвих переваг перед розрахунком норм за допомогою спостереження за використанням робочого часу та хронометражу у зв’язку з тим, що:

  •  застосування нормативів дає можливість встановити норми однакової напруженості на різні види робіт;
  •  застосування нормативів дозволяє розраховувати норми до початку виробничого процесу і на основі цього відбирати найбільш економічно вигідний варіант;
  •  застосування нормативів дає скорочення строку дії тимчасових норм, а відповідно й строку освоєння нової продукції та технології;
  •  використання нормативів часу і режимів роботи устаткування сприяє ширшому впровадженню передового виробничого досвіду та значно підвищує якість діючих норм.

Таким чином, нормативні матеріали – це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом. Конкретні норми праці для певного трудового процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів.

5. Методи нормування трудових процесів.

У практиці нормування праці користуються такими методами нормування: аналітичний, сумарний досвідно-статистичний, мікроелементний, укрупнений тощо.

Сутність аналітичного методу полягає в сукупності та послідовності наступних дій: по-перше, розкладання виробничого процесу на складові частини; по-друге, дослідженні факторів, що впливають на тривалість кожного з елементів операції. Останнє, проектування нового, ефективного складу, послідовності й тривалості операції з урахуванням сучасних досягнень у підвищенні продуктивності праці. Аналітичний метод має два різновиди: перший, технічний розрахунок за нормативами складових елементів норми часу залежно від режимів роботи устаткування, організації обслуговування та виробничих можливостей робочого місця, застосування найкращих, найефективніших методів організації та способів праці. У відповідності до ступеня диференціації розрахунки можуть бути за: мікроелементними нормативами; диференційованими нормативами; укрупненими нормативами; другий різновид являє собою технічний розрахунок норми на основі досліджень витрат робочого часу та режимів роботи устаткування у реальних витратах робочого часу та режимів роботи устаткування, на засадах чого проектуються раціональні трудовий і виробничий процеси; отримані норми порівнюються з нормативними матеріалами.

Сутність сумарного досвідно-статистичного методу полягає у визначенні норми на основі приватного досвіду особи, що встановлює норму, з урахуванням даних оперативного й статистичного обліку витрат робочого часу або даних про виконання норм виробітку на аналогічні роботи в минулому чи шляхом порівняння складності виконання операції та загального обсягу нормованої праці з аналогічними, раніше виконуваними роботами. Застосування перших двох методів дозволяє створювати технічно обґрунтовані норми праці. Сумарний досвідно-статистичний метод має кілька різновидів встановлення норми: на основі порівняння складності та обсягу даної роботи з такими, що виконувались раніше; на основі даних оперативного й статистичного обліку про витрату часу на аналогічні роботи; за досвідом особи у встановленні норм праці.

Велике значення має мікроелементний метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми затрат часу залежно від найважливіших чинників, які впливають на їх структуру. Переваги цього методу полягають у тому, що ще до початку трудового процесу можна конструювати ручні прийоми окремих трудових процесів на основі створення системи мікроелементів, які вирізняються характером і методом виконання роботи, схемою організації робочого місця і трудовими навичками робітника. За допомогою цієї системи можна встановити раціональність затрат часу на виконання окремих елементів операції. Затрати часу на окремі найпростіші елементи визначають за так званими мікроелементними нормативами. Ці нормативи є очікуваними величинами часу, знайденими в результаті статистичної обробки. Аналітичним та укрупненим методами і методом мікроелементного нормування визначаються технічно обґрунтовані норми.

Сутність укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин – витрат робочого часу на типові операції, деталі чи види робіт з типовими умовами їх виконання; конкретні витрати часу отримують з таблиць, графіків, номограм або розраховують за допомогою емпіричних формул. Укрупнений метод має два різновиди: перший, норми встановлюються за типовими нормами-еталонами, що розраховані на типові умови техніки, технології, організації виробництва і праці та зведені у таблиці, графіки, номограми. Другий, норми встановлюються на окремі операції, деталі та види робіт на основі вивчених залежностей, відображених у низці емпіричних формул.

Особливістю дослідно-статистичних норм є використання звітно-статистичних відомостей про фактичні витрати часу на дану чи подібну роботу або обсяг виробленої продукції за звітний період. Їх широко застосовують в одиничному та малосерійному виробництві, де відсутні детальні розробки технологічного процесу, а тому встановлення технічно обґрунтованих норм потребує значних витрат праці нормувальників. Головною вадою цих норм є те, що вони не фіксують наявні недоліки в організації праці, не відображають наукові досягнення і не орієнтують на передовий досвід, бо узагальнюють лише звітно-статистичні відомості. Як правило, рівень досвідно-статистичних норм знижений, тому їх легко перевиконують. Це відбувається тому, що цим типом норм не враховуються повною мірою організаційні й технічні умови виробництва. Вони не є прогресивними, тобто не враховують зростання технічної озброєності, впровадження нової техніки, поліпшення його організації виробництва та вдосконалення праці.

Дослідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначаються на основі особистого досвіду нормувальника, а при статистичному – на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Дослідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами.

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, яка нормується, розділяється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на тривалість виконання кожного елементу; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів із врахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються затрати часу на кожен елемент, і їх сума, що визначає норму часу на операцію в цілому. Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично-розрахункові і аналітично-дослідні. Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково-обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично-розрахунковим. Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично-дослідним. Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу встановлюються за нормативами, а інші – на основі конкретних вимірювань.

На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженості норм. Досягнення рівнонапруженості норм – важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів і спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

  •  підготовка до спостереження;
  •  проведення спостереження;
  •  оброблення даних;
  •  аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

Найпоширенішими методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж (фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів).

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються. Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб – для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3–5 секунд).

Залежно від об’єкта спостереження розрізняють такі фотографії: фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія); фотографія часу роботи устаткування; фотографія виробничого процесу.

Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування – це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу – це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий – за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень. Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

Таким чином, особливістю технічно обґрунтованих норм є застосування розрахункових методів, які дозволяють широко використовувати досягнення науки і техніки, досвід найкращих робітників в удосконаленні праці та виробництва. Ці норми являють собою встановлений для певних організаційно-технічних умов час на виконання роботи, виходячи з повного використання виробничих можливостей устаткування і робочого місця з урахуванням передового виробничого досвіду.

Отже, наукове обґрунтування норми повинно випливати із забезпечення таких головних умов:

  •  наявність раціонального технологічного процесу та ефективної організації виробництва і праці;
  •  безумовне виконання роботи виконавцями відповідної кваліфікації, тобто кваліфікація робітників-виконавців має відповідати ступеню складності, кваліфікації роботи, а рівень продуктивності їхньої праці дещо перевищував би середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних роботах, та відповідав би стійким, але не рекордним показникам їхньої роботи.

Отже, сукупність заходів та розрахунків, за допомогою яких відбувається процес встановлення норм, становить конкретні методи нормування, а технічно-обґрунтована норма передбачає:

  •  відповідної кваліфікації робітника-виконавця, продуктивність праці якого має перевищувати середню продуктивність праці робітників, зайнятих на аналогічних операціях, і відповідати сталим досягненням передовиків виробництва, а не їхнім окремим рекордним досягненням;
  •  поділ технологічного процесу на окремі операції і послідовність їх виконання з урахуванням можливостей устаткування, яке використовується, масштабу виробництва і технічних вимог, що ставляться до якості виробів;
  •  застосування найдосконалішого для певних виробничо-технічних умов технологічного і транспортного оснащення, найвигідніших режимів роботи устаткування;
  •  найраціональнішу в певних виробничих умовах організацію робочого місця (своєчасне забезпечення робочого місця всім потрібним. Окрім того, застосування найраціональніших способів виконання трудових прийомів і дій робітника);
  •  найповніше і найдоцільніше суміщення в часі праці окремих робітників за групової і бригадної форм організації праці та наявність нормальних санітарно-гігієнічних умов на робочому місці.

1. Робочий час як універсальна міра праці

Робочий час – це тривалість обов’язкового перебування працівника на робочому місці для виконання своїх обов’язків. Робочий час є універсальною мірою кількості праці. Слід розрізняти поняття “робочий час” та “час праці”.

Робочий час як економічна категорія відображає зв’язок тривалості праці та її інтенсивності. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психологічними можливостями людини.

Норма тривалості робочого часу – це законодавчо встановлена максимальна тривалість робочого часу 1 працівника на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами. Тривалість робочого часу регламентується державою. У відповідності до трудового законодавства України нормативна тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень, а для окремих категорій працівників встановлюється скорочена тривалість робочого часу. Крім того в Україні встановлено п’ятиденний робочий день з двома вихідними. Початок і закінчення роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіком змінності, затвердженого адміністрацією спільно із профспілковою організацією, з врахуванням специфіки роботи і побажань колективу. Напередодні святкових і неробочих днів тривалість робочого часу працівників, крім категорій, зазначених в ст. 51 КЗпПУ, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочих тижнях.

Якщо характер виробництва дозволяє, то робочий час може бути неповним, гнучким і ковзаючим. Час, затрачений протягом робочого дня, поділяється на: час роботи і перерви, нормований і ненормований. До фактично витраченого часу можуть входити: простої з різних причин, необов’язкові перерви, зумовлені необхідністю або недостатньою кваліфікацією як самих виконавців трудового процесу, так і керівників.

Таким чином, за міру праці можна вважати лише ту кількість робочого часу, що об’єктивно потрібна на виконання конкретної роботи кваліфікованими виконавцями за сприятливих організаційно-технічних умов. Оптимальне співвідношення між мірою праці та рівнем її оплати сприяє позитивній мотивації працівників, зростанню продуктивності праці, а отже, є необхідною умовою нормального розвитку підприємства.

Склад робочого часу залежить від характеру трудового процесу, виду операції, типу виробництва. Класифікація затрат часу може здійснюватися відносно трьох елементів виробничого процесу:

  •  предметів праці;
  •  обладнання;
  •  працівників

На основі цієї класифікації встановлюється склад часу, який включається в норму. У класифікації робочого часу виділяються нормовані і ненормовані затрати робочого часу та часу використання устаткування. До групи нормованих затрат відносяться: час роботи, час на відпочинок і особисті потреби, час перерв, які встановлені технологією виробничого процесу.  До групи ненормованих затрат відносяться всі види випадкової і непродуктивної роботи, перерви з організаційних причин, перерви з вини працівників.

Допоміжний час, затрачений виконавцями для забезпечення основної роботи, разом з основним, складає оперативний час. Характерною особливістю оперативного часу є циклічне повторення його елементів в певній послідовності виготовлення одиниці продукції або обсягу роботи.

Сукупність різних елементів затрат робочого часу складає баланс часу зміни, а їх співвідношення – структуру робочого дня (зміни).

Існує фактичний і проектний баланс робочого часу. Перший складається за даними спостережень і відображає фактичне використання робочого часу, а другий – на основі обґрунтованих по елементах нормативів часу на виконання певної операції.

В організації потрібно постійно проводити облік і аналіз структури фонду робочого часу та його використання задля виявлення резервів ефективного використання робочого часу. З цією метою розраховують коефіцієнти використання календарного і максимально можливого фонду робочого часу, кількість прогулів з різних причин. За результатами аналізу складають фактичний баланс робочого часу в людино-годинах.

Резерви робочого часу є досить обмеженими, тому потрібно ефективно їх використовувати. З цією метою за допомогою різних методів проводять спостереження і вимірювання затрат робочого часу на здійснення окремих операцій (хронометраж), всіх без винятку затрат протягом робочого часу (фотографія, де можна одержати декілька показників, зокрема, коефіцієнт використання робочого дня, коефіцієнт затрат робочого часу з вини працівників, коефіцієнт затрат робочого часу з причин, незалежних від працівників. Ці показники можуть бути базою для визначення коефіцієнта підвищення продуктивності праці за рахунок усунення затрат часу), проведення опитувань.

Виявлення резервів скорочення затрат робочого часу повинно здійснюватися на основі їх ліквідації (встановлено, що питома вага простоїв з різних причин становить майже чверть робочого часу).

Значні втрати робочого часу відбуваються з організаційних причин (технічної несправності машин і обладнання у зв’язку з недотриманням правил експлуатації та термінів проведення технічних ремонтів; нечіткого узгодження між працівникам, які виконують різні технологічно послідовні процеси; недисциплінованості окремих працівників, які не виконують операцій, навіть за наявності необхідних умов; виконання декількох операцій одним виконавцем і неповного завантаження інших при виконанні робіт загального технологічного циклу; недостатнього врахування впливу змін в умовах виробництва на норми виробітку).

Отже, основними шляхами скорочення затрат робочого часу є:

  •  удосконалення організації трудових процесів;
  •  зниження трудомісткості виробництва за рахунок усунення зазначених причин і умов, які їм сприяють.

Таким чином, покращення використання робочого часу вимагає розробки і впровадження практичних заходів, які б забезпечили ритмічну роботу, раціональну підготовку виробництва, удосконалення оснащення робочих місць, укомплектування ремонтних служб кваліфікованими працівниками.

2. Методи вивчення затрат робочого часу

Вибір конкретного методу вивчення робочого часу в значній мірі залежить від: змісту виробничого процесу; рівня механізації праці; типу виробництва; форми організації праці на робочому місці; періодичності повторення і тривалості циклу виробничого процесу. Різноманітність виробничих процесів і форм організації праці, різний зміст праці, а також цілей їх вивчення передбачають застосування різних методів і техніки дослідження затрат робочого часу.

Вивчення затрат робочого часу здійснюється за допомогою: методу безпосередніх замірів; методу моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів передбачає фіксацію в процесі спостереження тривалості всіх елементів затрат робочого часу та послідовності їх виконання. До методу безпосередніх замірів відносяться такі види спостережень: фотографія робочого часу; хронометраж; фотохронометраж; фотографія виробничого процесу; фотографія часу використання устаткування.

Метод безпосередніх замірів має як позитивні (фіксація тривалості всіх елементів робочого часу; послідовність виконання окремих елементів роботи; точні дані про використання робочого часу і часу роботи устаткування; можливість фіксувати процес роботи на кожному робочому місці або устаткуванні під час спостереження), так і негативні моменти (велика трудомісткість спостереження і обробки даних; неможливість одним спостерігачем проводити спостереження за великою кількістю робочих місць).

Метод суцільних (безпосередніх) замірів – найбільш поширений та універсальний і застосовується у всіх виробничих процесах при різних формах організації праці та видах вивчення робочого часу (фотохронометраж, фотографія); дозволяє одержувати найбільш повні, детальні і точні дані не тільки про середні, але й фактичні затрати робочого часу за їх змістом, величиною і послідовністю виконання.

Метод періодичних спостережень застосовується при груповій і маршрутній фотографії та дозволяє одержати дані про кількість випадків появи тих чи інших затрат (втрат робочого часу працівників або простоїв устаткування). Спостереження ведеться одночасно за роботою великої кількості працівників або одиниць устаткування.

Метод вибіркових вимірів використовується при хронометражі, коли вивчаються окремі елементи операції. Застосовується при вивченні прийомів допоміжного часу в умовах багатоверстатної організації праці та при апаратурних процесах.

Метод циклових вимірів – це різновид вибіркового процесу спостереження. Застосується тільки при хронометражі, коли потрібно виміряти час виконання прийомів, дій, рухів з короткою тривалістю, у зв’язку з неможливістю звичайним способом точно зафіксувати час їх виконання. Тут заміри часу проводять по групах окремих прийомів.

Для встановлення ступеня використання робочого часу працівника й устаткування проводять різні види фотографій використання робочого часу.

Фотографія робочого часу – спостереження і послідовний запис усіх затрат робочого часу та перерв протягом зміни із зазначенням їх тривалості і послідовності. Призначення фотографії використання робочого часу – підбір необхідних фактичних даних для встановлення коефіцієнтів використання робочого часу та показників використання устаткування.

Весь процес фотографії використання робочого часу можна розділити на чотири основні етапи:

  •  підготовка до спостереження;
  •  спостереження і вивчення робочого часу;
  •  обробка даних спостережень;
  •  аналіз отриманих результатів і розробка організаційно-технічних заходів, що забезпечують впровадження запроектованих норм часу, виробітку, продуктивності устаткування і норм обслуговування.

Залежно від призначення розрізняють такі види фотографій використання робочого часу: фотографію робочого часу; фотографію часу використання устаткування; фотографію виробничого процесу.

Кожен із перелічених видів фотографій може бути використаний як для одного працівника або механізму, так і для групи працівників або механізмів, відповідно фотографія буде називатись індивідуальною чи груповою. Як різновид групової фотографії розрізняють бригадну фотографію робочого часу. У тих випадках, коли працівник або механізм у процесі виконання роботи змінює свої робочі місця (транспорт), користуються маршрутною фотографією використання робочого часу.

Фотографію використання робочого часу, що проводиться виконавцем (працівником) на своєму робочому місці, називають самофотографію.

Час при спостереженні методом безпосередніх замірів можна фіксувати цифровим, графічним і комбінованим способами.

Цифровий спосіб полягає в занесенні у спостережувальний лист поточного часу виконання роботи і перерв та їх тривалості.

При графічному способі витрати часу реєструються у спеціальному листі спостережень у вигляді відрізків прямої лінії, довжина яких у певному масштабі відповідає тривалості виконуваної роботи або перерв.

Комбінований спосіб передбачає занесення у лист спостереження як ліній, довжина яких відповідає тривалості виконання робіт або простоїв, так і цифрових значень.

Фотографія робочого часу проводиться з метою:

  •  удосконалення організації праці шляхом усунення або скорочення нераціональних затрат часу;
  •  встановлення нормативів підготовчо-завершального часу, часу для обслуговування робочого місця і перерв на відпочинок та особисті потреби;
  •  встановлення раціонального чергування роботи і відпочинку працівника протягом робочого дня;
  •  вивчення досвіду організації робочого часу з метою узагальнення і розповсюдження раціональних форм організації праці і використання робочого часу;
  •  удосконалення організації виробництва;
  •  встановлення норм обслуговування устаткування і нормативів чисельності працівників;
  •  виявлення причин невиконання норм виробітку (часу) окремими працівниками.

Фотографія виробничого процесу – це метод спостереження, який передбачає одночасне вивчення затрат робочого часу кожного працівника і часу роботи устаткування з фіксацією її параметрів з врахуванням технологічних режимів. Цим методом доцільно користуватись на таких виробничих дільницях, де встановлене складне устаткування зі змінними режимами технологічного процесу та параметрами роботи машини, агрегату, обслуговуванням яких зайнято декілька працівників.

Хронометраж – це вивчення затрат часу роботи працівника або устаткування шляхом безпосереднього спостереження на робочому місці. Призначення хронометражу в тому, щоб на основі замірів часу виконання прийомів ручної і машинно-ручної праці та їх нормальної тривалості визначити технічно обґрунтовані норми часу і норми виробітку. Хронометраж дозволяє визначити таке:

  •  кількість прийомів в операції і послідовність їх виконання;
  •  встановити причини низької продуктивності праці окремих працівників;
  •  перевірити дані технічного розрахунку тривалості окремих елементів операції;
  •  встановити норму оперативного часу на одиницю продукції;
  •  виявити шляхи вдосконалення і раціоналізації прийомів і методів роботи;
  •  визначити тривалість окремих видів підготовчо-завершального часу і часу обслуговування робочого місця.

При організації роботи на конвеєрах та потокових лініях хронометраж використовується для встановлення синхронності роботи окремих елементів конвеєра і працівників, які працюють на конвеєрі. Також він проводиться з метою розробки нових норм, перевірки діючих норм і нормативів, виявлення причин невиконання норм.

Хронометраж може бути індивідуальним (вивчення роботи одного працівника) і груповим (вивчення роботи групи працівників одним спостерігачем).

Спостереження полягає в тому, що спостерігач за допомогою секундоміра замірює тривалість елементів операції. Спостереження можна проводити безперервним і вибірковим способами. При безперервному способі хронометрують послідовно всі елементи операції від початку першого прийому до закінчення операції або всього спостереження, а в момент фіксажних точок у лист спостереження записують поточний час початку або кінця прийому. При вибірковому способі спостереження ведеться окремо за кожним елементом операції і в лист спостереження записують тривалість даного прийому. Обробка матеріалів спостереження і встановлення норм полягає в складанні, хронометражних рядів.

Хронометражний ряд – це тривалість окремих прийомів операції.

Метод моментних спостережень – це спосіб одержання середніх даних про фактичне завантаження працівників і устаткування, даних про затрати і втрати часу групи працівників або устаткування на основі законів математичної статистики.

Переваги цього методу: мала трудомісткість роботи спостерігача; швидке й оперативне одержання необхідних даних; можливість одночасного спостереження за великою групою працівників або механізмів; відсутність необхідності безперервного спостереження за об’єктами, які вивчаються; можливість проведення спостереження з перервами.

До недоліків даного методу відноситься: одержання тільки середніх величин; відсутність даних про чергування роботи та простоїв устаткування і даних про послідовність виконання окремих видів роботи; відсутність відомостей про тривалість виконання окремих елементів роботи або простоїв у кожному окремому випадку.

Даний метод застосовується як для вивчення використання робочого часу, так і для вивчення мису використання устаткування. Вивчити можна як один, так і групу об’єктів.

При вивчені використання часу устаткування спостерігач фіксує не абсолютні величини часу, а моменти виконання тієї чи іншої роботи, або простою. Моментні спостереження здійснюються шляхом обходу дільниць розміщення робочих місць за встановленим маршрутом. Запис моментів спостереження здійснюється за фіксажними пунктами. Фіксажними пунктами називаються такі місця за ходом руху спостерігача, порівнявшись з якими, він повинен встановити і зафіксувати у лист спостереження, що виконує на даний момент працівник на устаткуванні, яке вивчається. Маршрут руху і фіксажні пункти за період спостереження не повинні змінюватися.

До початку спостереження встановлюють ступінь поділу процесу, що вивчається, на елементи та необхідне число моментів спостереження, від якого залежить точність і достовірність одержаних даних. Ступінь поділу процесу залежить від мети, що поставлена спостерігачем. Якщо вивчається виробничий процес, тоді його поділяють на операції і виконання кожної операції фіксується.

При вивченні робочого часу весь період спостереження поділяють на час роботи за категоріями затрат робочого часу (підготовчо-завершальна робота, оперативна робота, робота з обслуговування робочого місця і робота, необумовлена виробничим завданням) та час перерв. Вивчаючи час використання устаткування, процес можна поділити на ефективну роботу машини, холостий хід і простої з причин.

Метод моментних спостережень затрат робочого часу і використання обладнання в часі ґрунтується на теорії ймовірності та є різновидом вибіркового методу. Щоб результати спостережень відображали дійсний використаний час, слід дотримуватись наступних умов: спостереження тих чи інших затрат робочого часу повинні бути випадковими та однаково можливими; кількість спостережень (обсяг вибірки) повинен бути досить достатнім, щоб достовірно характеризувати явище яке спостерігається в цілому.

Для вивчення затрат робочого часу при проведенні спостережень   використовують   різноманітні прилади-годинники, секундоміри, хронографи, телезйомку кінозйомку, осцилографічний метод та інші.

Годинники із секундною стрілкою використовуються для фотографій робочого часу і фотохронометражних спостережень за операціями, що мають значну тривалість окремих прийомів.

Хронографи – прилади, що призначені для вимірювання коротких відрізків часу і точної реєстрації в часі моментів якої-небудь події. За способом реєстрації часу хронографи поділяються на: записуючі; друкуючі; фотографічні; електронні.

Крім секундомірів і хронографів новими методами ви вчення робочого часу є кінозйомка, промислова телезйомка і осцилографічний метод.

Кінозйомка призначена для вивчення часу роботи працівника й устаткування та застосовується при розробці планів НОП. Використання кінозйомки при вивченні процесів праці вимагає проведення чотирьох етапів роботи: підготовки до кінозйомки, проведення кінозйомки, розшифрування і аналіз матеріалів кінозйомки.

Промислова телезйомка за допомогою камер створює можливість ефективного проведення хронометражу та фотографій робочого часу, дозволяє аналізувати роботу дільниці виробництва, виявляти виробничі втрати та розробляти шляхи раціонального використання робочого часу на виконання даної операції і її окремих прийомів, спостерігати за загальною організацією виробництва та рухом технологічного потоку. Промислове телебачення у виробничих умовах призначене для вивчення НОП на робочому місці, проведення хронометражу виконання операцій та фотографії робочого часу, вивчення організації внутрішнього цехового транспорту, контролю за дотриманням технологічної дисципліни виконання операції.

Осцилографічний метод - метод дослідження трудових процесів, що базується на автоматичній реєстрації змісту, тривалості та послідовності виконання елементів операції через систему встановлених датчиків і фіксації їх на спеціальній стрічці у вигляді осцилограми. Осцилографування застосовується для вивчення трудових процесів верстатної обробки металів, деревини й інших матеріалів. Оскільки при верстатній обробці мають місце не тільки рухи механічних частин верстата, а й ручні прийоми, то до осцилографічної установки додають хроноприставку, яка й допомагає встановити тривалість виконання ручних прийомів. Призначення осцилографування в тому, що воно дозволяє розробити нормативи часу на машинно-ручні та ручні елементи, забезпечує можливість вивчення ступеня суміщення часу й елементів операції.

3. Склад затрат робочого часу на використання обладнання

Час роботи устаткування складається із часу роботи і часу перерв в роботі (простоїв).

Часом роботи устаткування називається час, протягом якого устаткування знаходиться в дії. Цей час складається із часу робочого ходу (ефективної роботи), часу холостого ходу і часу непродуктивної роботи.

Часом робочого ходу називається час, протягом якого на обладнанні виконується основна робота.

Часом холостого ходу називається час, протягом якого устаткування працювало, але предмет праці при цьому не оброблявся.

До часу непродуктивної роботи устаткування відноситься час роботи, протягом якого виробляється неякісна продукція.

До часу випадкової роботи устаткування відноситься час виготовлення продукції, непередбаченої виробничим завданням, але її виготовлення викликано виробничою необхідністю.

Час перерв в роботі устаткування – це період, протягом якого воно не працює не залежно від причин.

Цей час ділиться на час регламентованих і нерегламентованих перерв. Час регламентованих перерв ділиться на час перерв, викликаних необхідністю підготовки устаткування до роботи й обслуговування робочих місць та час перерв, передбачених технологією і організацією виробничого процесу.

Крім того, в цій класифікації виділяється час перерв, що спричинені порушенням    трудової дисципліни працівників, які обслуговують устаткування, та час перерв, що пов'язані з відпочинком і природними потребами працівників.

Ступінь використання робочого часу устаткування визначають такі показники:

  1.  коефіцієнт використання робочого часу, що відображає, яку частину робочої зміни устаткування працює. Продуктивність роботи устаткування залежить від коефіцієнта використання робочого часу;
  2.  коефіцієнту машинного часу. Підвищення коефіцієнту машинного часу передбачає: автоматизацію завантаження і розвантаження сировини; автоматизацію обліку кількості та якості продукції, що випускається; покращення якості ремонту й умов виробничої експлуатації; покращення технічного нагляду за робочим устаткуванням.

Ефективність використання робочого часу працівників і устаткування залежить від такого: своєчасного та якісного обслуговування робочих місць; рівня кваліфікації працівників; впровадження елементів оргнововведень і орграціоналізації процесів праці.

Витрати робочого часу та часу використання устаткування вивчаються з метою: виявлення їх структури та ліквідації втрат і непродуктивних витрат шляхом повного використання можливостей устаткування, технології, організації праці та виробництва; встановлення та оцінювання методів і прийомів праці, що застосовуються; визначення оптимального варіанту змісту та послідовності виконання окремих елементів операції; розрахунок норм і нормативів; виявлення причин невиконання чи перевиконання норм.


Час нерегламентованих перерв
 (Тпн)

Час непродуктивної роботи (Трн)

ас регламентованих перерв (Тпр)

Час

продуктивної роботи (Трп)

Ненормований час

Нормований час

Змінний робочий час (Тзм)

Час на особисті потреби (Тос)

Час відпочинку (Тв)

Час відпусток з дозволу адміністрації (Тпв)

Час на відпочинок та особисті потреби (Твоп)

Час перерв, зумовлених порушенням трудової дисципліни (Тптд)

Час перерв, зумовлених трудовим законодавством (Тзак)

Час технічного обслуговування (Ттех)

Час організаційного обслуговування (Торг)

Допоміжний час (Тд)

Основний час (То)

Час перерв обумовлених недоліками у технології та організації виробництва (Тпнт)

Час перерв, зумовлених особли-востями техніки, технології та організації виробництва (Тпт)

Час обслуговува-ння робочого місця (Тоб)

Час оперативної роботи (Топ)

Час нерегламентованих перерв (Тпн)

Час регламентованих перерв (Тпр)

Час підготовчо-завершальної роботи (Тпз)

Час непродуктивної роботи (Трн)

Час продуктивної роботи (Трп)

Час перерв (Тп)

Час роботи (Тр)

Змінний робочий час (Тзм)