31517

Праця як об’єкт вивчення дисципліни „Економіка праці і соціально-трудові відносини” та основа життєдіяльності суспільства

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Праця як об’єкт вивчення дисципліни Економіка праці і соціальнотрудові відносини†та основа життєдіяльності суспільства Зміст учбового матеріалу: Діяльність та її види Праця як об’єкт вивчення дисципліни “Економіка праці і соціальнотрудові відносиниâ€: предмет завдання зміст методи вивчення Система понять про працю: сутність характер аспекти розгляду Виробничий фактор праці Місце дисципліни в загальній системі економічних наук 1. Праця як об’єкт вивчення дисципліни “Економіка праці і соціальнотрудові ресурсиâ€:...

Украинкский

2013-09-01

96 KB

17 чел.

Тема 1. Праця як об’єкт вивчення дисципліни „Економіка праці і соціально-трудові відносини” та основа життєдіяльності суспільства

Зміст учбового матеріалу:

  1.  Діяльність та її види
  2.  Праця як об’єкт вивчення дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини”: предмет, завдання, зміст, методи вивчення
  3.  Система понять про працю: сутність, характер, аспекти розгляду
  4.  Виробничий фактор праці
  5.  Місце дисципліни в загальній системі економічних наук

1. Діяльність та її види

Історія розвитку людства пов’язана з активністю людини, яка направлена не лише на задоволення потреб його організму, але й на задоволення потреб людини як особистості. Тому діяльність – це особливий вид активності, який притаманний лише людині (охоплює біологічну життєдіяльність та соціокультурну, специфічну лише для людини). Діяльність виникає, змінюється та удосконалюється з розвитком соціальних відносин, які вона забезпечує, відтворює та змінюється з ними. Отже, діяльність слід розглядати як історичне явище, що виникає, змінюється, удосконалюється разом з розвитком соціальних відносин. Суб’єктом діяльності є людина, яка усвідомлює свою відмінність від навколишнього світу. Об’єктом діяльності є навколишній світ: природа, суспільство, людина. Діяльність, як процес, включає певні засоби та результат, якість якого визначається ступенем відповідності цілям. Вона виступає як особлива форма відносин людини до навколишнього світу та до самої себе, пов'язана зі змінами та перетвореннями людської свідомості та світу.

Основними видами діяльності є перетворююча, пізнавальна, комунікативна, ціннісно-орієнтаційна, художньо-творча. Перетворююча діяльність – це діяльність, в процесі якої активність суб’єкта (людини) приводить до певних змін об'єкта, тобто появі певних нових якостей та ознак. Пізнавальна діяльність – це діяльність, у процесі якої об'єкт не змінюється, однак суб'єкт отримує нові знання та новий духовний стан. Ціннісно-орієнтаційна діяльність – це діяльність, пов'язана з виникненням певних відносин між суб'єктом та об'єктом діяльності. Результатом є певна система цінностей (індивідуальних, групових, суспільних). Комунікативна діяльність – це взаємодії між суб'єктами діяльності. Якість цих взаємодій залежить від рівня знань та намірів учасників спілкування. Художньо-творча діяльність – це органічне поєднання перетворюючої, пізнавальної, комунікативної та ціннісно-орієнтаційної діяльності. Цей вид діяльності втілюється у мистецтві.

Таким чином, основою кожного виду діяльності є якісно різноманітні відносини між суб’єктом та об’єктом активності, тобто відносини перетворення, пізнавання, взаємодії та спілкування, визначення цінностей та певних орієнтирів, творчості.

  1.  Праця як об’єкт вивчення дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові ресурси”: предмет, завдання, зміст, методи вивчення

“Економіка праці і соціально-трудові відносини” – це наука про працю. Праця відіграє важливу роль у розвитку людського суспільства й людини. Праця – це доцільна, свідома, організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення суспільних і особистих потреб людей.

Процес праці містить такі три основні моменти: доцільну діяльність людини, тобто власне працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці. У процесі праці формується система соціально-трудових відносин, що є стрижнем суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, організації та окремих індивідів.

Предметом дисципліни “Економіка праці і соціально-трудові відносини” є праця, взаємовідносини між людьми в процесі трудової діяльності, розвиток і використання потенціалу працівників, підвищення ефективності і дохідності праці та рівня її оплати. В умовах становлення і функціонування ринкової економіки, різноманітності форм власності набуває великого значення вивчення проблем продуктивності, удосконалення оплати праці працівників, організації і нормування праці, поліпшення планування трудових показників.

Мета дисципліни полягає у формуванні системи теоретичних і практичних знань з питань регулювання соціально-трудових відносин, оплати праці, стимулювання оптимального використання ресурсів і підвищення продуктивності, ефективності праці, планування праці.

Завдання дисципліни:

  •  висвітлення теоретичних аспектів сучасних проблем економіки праці;
  •  розвиток здібностей до науково-дослідної роботи, самостійності і відповідальності у роботі;
  •  формування практичних навичок і вмінь щодо управління працею;
  •  формування професійних здібностей у майбутніх фахівців щодо вирішення проблем економіки праці.

Після засвоєння курсу студент повинен знати:

  •  економічні, правові та організаційні засади трудових відносин працівників з суб’єктами підприємницької діяльності;
  •  методику формування трудових колективів;
  •  завдання та напрямки удосконалення організації праці на підприємствах різних форм господарювання;
  •  організаційно-правові основи нормування та оплати праці;
  •  особливості нормування та оплати праці працівників підприємства;
  •  структуру заробітної плати;
  •  форми поєднання матеріальних і моральних стимулів до праці;
  •  показники оцінки ефективності праці  та планування показників праці;
  •  проектування раціональних режимів праці та відпочинку;
  •  державне та договірне регулювання трудових відносин;
  •  права, обов’язки та відповідальність працівників;

уміти:

  •  організовувати роботу трудових колективів;
  •  обґрунтовувати оцінку трудової участі працівників;
  •  нараховувати основну і додаткову оплату праці, інші заохочувальні та компенсаційні виплати;
  •  застосовувати в розрахунках з працівниками ефективні форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, доплати, премії та винагороди;
  •  визначати та запроваджувати норми виробітку (норми часу), норми обслуговування і нормативи чисельності працівників;
  •  розраховувати прибуток, створений трудовими колективами і окремо кожним працівником;
  •  використовувати показники оцінки праці і її оплати в розрахунках;
  •  здійснювати управління системою організації і оплати праці.

“Економіка праці і соціально-трудові відносини” як економічна наука використовує різноманітні методи. Методом економічної науки є сутність наукових способів, прийомів, які використовуються з метою пізнання економічних відносин. Особливої уваги заслуговують методи наукового пізнання. Ці методи формальної логіки (аналіз і синтез, порівняння і конкретизація, абстрагування тощо), діалектичний метод (судження від абстрактного до конкретного і навпаки, єдність історичного та логічного підходів тощо), системні методи дослідження, економіко-математичне моделювання, економічні експерименти, метод графічних зображень.

Загальними методами для усіх економічних наук є методи економічної теорії:

  •  методи наукової абстракції – з їх допомогою формують наукові категорії, які розкривають сутність економічних явищ;
  •  методи побудови економічних моделей;
  •  методи функціонального аналізу;
  •  традиційні методи індукції і дедукції, методи економічних експериментів, економіко-математичне моделювання, порівняльної статистики;
  •  методи класифікації і групування, аналізу взаємозв'язків та динаміки явищ;
  •  методи оцінки ризику.

До специфічних методів відносять:

  •  методи оцінки та ефективного використання людського капіталу;
  •  методи виміру продуктивності праці;
  •  методи управління працею, контролінгу персоналу;
  •  прийоми та методи нормування праці, раціональної організації праці;
  •  методи вивчення витрат робочого часу.

Таким  чином,  “Економіка праці та соціально-трудові відносини” являє собою частину системи сучасних економічних наук, має загальні фундаментальні основи, використовує єдині категорії та інструментарій.

3. Система понять про працю: сутність, характер, аспекти розгляду

Праця є основою існування людини, визначає її місце в суспільстві, є формою самовираження та реалізації людських можливостей. Тому вона повинна бути організована таким чином, щоб забезпечити задоволеність працею і відповідну за розміром винагороду. Праця є головною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання. Для отримання позитивного результату від праці людина повинна оволодіти способами та цілеспрямованими діями для досягнення поставлених цілей. Праця також не можлива без пізнавальних та вольових процесів. Вона за своїм змістом є матеріальним процесом, який відбувається між людиною і природою, а за своїм характером – суспільним явищем, тобто процесом взаємовідносин між людьми в їх спільному впливі на природу.

Праця як процес є єдністю трьох елементів: самої праці як доцільної діяльності; предметів праці;знарядь праці. Використання і застосування засобів праці є вирішальною ознакою праці. По відношенню до засобів та предметів праці людина є суб'єктом діяльності, а відносно інших людей – особистістю. Трудові дії працівника, спрямовані на зміну властивостей предмета праці за допомогою засобів праці, називаються предметними діями. Предметні дії працівника нерозривно пов'язані з його фізичною активністю та психічною діяльністю. Людина в процесі праці витрачає фізичну, розумову і психологічну енергію.

Суспільно корисна цілеспрямована діяльність людини проявляється як: конкретна й абстрактна, жива й уречевлена, розумова, фізична та суспільна праця.  Конкретна праця – це доцільно спрямована діяльність людини, результатом якої є створення певної споживчої вартості (змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій, тобто відмінність у професіях, рівнях кваліфікації працівників, їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці).  Абстрактна праця – це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється (змістом абстрактної праці є її соціально-економічний аспект, тобто ступінь і спосіб затрат робочої сили, а також суспільно-економічні відносини, в яких здійснюється процес праці – це тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо).  Жива праця – це розумова і фізична енергія, що витрачається людиною в процесі праці. Минула (уречевлена) праця – це уречевлена праця, акумульована в засобах виробництва. Фізична праця – це вид праці, який пов'язаний з витратами енергії м'язів працівника. Розумова праця – передбачає розумові зусилля працівника, які направлені на виробництво товарів та послуг.

В процесі праці людина створює нові продукти і розвивається як біологічна та мисляча істота. У людини розвиваються здібності до праці, нагромаджуються знання і практичний досвід. Трудова діяльність пов’язана не тільки з матеріальним виробництвом, але й з невиробничою сферою. В процесі праці створюються матеріальні та духовні цінності, які мають суспільне значення. Отже, праця – це доцільна, усвідомлена, універсальна і організована діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і духовних цінностей, які є необхідними для задоволення суспільних та особистих потреб.

Праця як доцільна діяльність є основою трудового процесу, який органічно поєднує працю і засоби виробництва: предмети та знаряддя праці. Предмети праці – це природні ресурси або матеріали, які людина перетворює в процесі праці на готовий продукт. Знаряддя праці – це засоби праці, за допомогою яких людина перетворює предмети праці. Вони є продуктом трудової діяльності людини.

Праця характеризується змістовністю, що виражається насиченістю її розумової діяльності та інформативністю виконуваного виробничого завдання. Змістовність відображає ступінь складності, різноманітності трудових функцій та рівень самостійності працівника в трудовому процесі. Зміст праці – сукупність якісно визначених трудових функцій, спрямованих на виробництво матеріальних і духовних цінностей, характеризує конкретні види трудової діяльності в процесі виробництва. Зміст праці виражає розподіл функцій на робочому місці та визначається сукупністю операцій, що виконуються. В процесі праці здійснюються такі функції: логічна – пов’язана з визначенням цілі і підготовкою системи необхідних трудових операцій; виконавча – приведення в дію засобів праці, здійснення трудового процесу; контроль – спостереження за технологічним процесом, ходом виконання завдання; регулювання – корегування, уточнення заданої програми. Кожна з цих функцій може бути присутня тією чи іншою мірою в праці окремого працівника, але обов'язково властива сукупній праці.

Праця має психофізіологічний, соціально-економічний, техніко-технологічний зміст. Психофізіологічний зміст праці виявляється у витратах людської енергії: витрати енергії м’язів, мозку, нервів, органів відчуття (витрати енергії людини визначаються ступенем важкості праці та рівнем нервово-психологічної напруженості, що впливає на стомлюваність у процесі праці). Соціально-економічний зміст праці характеризує суспільні відносини, в межах яких здійснюється процес праці; спосіб витрачання робочої сили, пов'язаний зі співвідношенням витрат розумової і фізичної енергії, рівнем професійної майстерності та самостійності працівника в роботі, рівнем інтелектуальності праці та наявністю елементів творчості, її напруженістю. Техніко-технологічний зміст праці відображає кількісний і якісний склад трудових функцій, їх співвідношення і взаємозв'язок (особливості трудових функцій потрібно розглядати як відмінності в професії, рівні кваліфікації працівників. Техніко-технологічний зміст праці індивідуальний на кожному робочому місці, а на зміст праці можуть впливати зміни в техніці та технології, особливості виготовлення продукції тощо).

Отже, зміст праці охоплює конкретні операції, які виконує людина при здійсненні трудових функцій у процесі праці, витрачаючи свою фізичну та розумову енергію.

Праці властивий не тільки зміст, але й характер. Під характером праці розуміють його соціально-економічну сторону, що виражає тип суспільної організації праці та ставлення до неї працівників. Характер праці визначається системою виробничих відносин і залежить від рівня розвитку матеріально-технічної бази даного способу виробництва. Характер праці відображає ступінь розвитку виробничих відносин і розкриває процес взаємодії людини та суспільства, а також виражає відношення людини до своєї трудової діяльності, яка визначається системою виробничих відносин. Виділяють загальні та конкретні ознаки характеру праці. Загальні ознаки відображають наслідки реалізації тих чи інших форм власності: відношення працівників до засобів виробництва, продукту своєї діяльності; прояв соціальної природи праці; рівень примусу до праці.

Праця може бути відчуженою від процесу виробництва та його результатів і не відчуженою, безпосередньо суспільною, вільною і примусовою. Конкретні показники розкривають особливості змісту праці, специфіку функціонування робочої сили. В залежності від конкретних показників виділяють чотири групи ознак (рис. 1), що визначають вид трудової діяльності: характер і зміст праці, предмет і продукт праці, засоби і способи праці, умови праці.

  •  
  •  
  •  
  •  

  •  

  •  
  •  
  •  

  •  

  •  

  •  
  •  
  •  
  1.  
  2.  
  3.  

  •  

  •  
  •  
  •  
  •  

Рис. 1. Класифікація видів праці

Розглянемо характеристики видів праці. Творча праця – пов’язана зі створенням чогось якісно нового, оригінального. Репродуктивна праця – це праця, яка вже відома та не має творчих елементів. Проста праця – це некваліфікована праця, яка не потребує від працівника спеціальної професійної підготовки. Складна праця – це кваліфікована праця, у процесі якої створюється за одиницю часу більша вартість, ніж у процесі простої праці. Приватна праця – це праця, яка виступає як індивідуальна у зв'язку з господарською, виробничою, юридичною відокремленістю власників засобів виробництва. Суспільна праця – це сукупність різних проявів приватної праці (суспільний характер виявляється шляхом прирівнювання товарів один до одного та їх обмін). Індивідуальна праця – це праця окремих працівників (менеджерів, токарів) або підприємців. Колективна праця – це праця, яка здійснюється в трудовому колективі (підприємство, фірма, відділ, цех, бригада тощо). Наймана пращ – це відносини, які виникають між власниками засобів виробництва та особами, які є незалежними та не мають засобів виробництва та коштів для існування. Наймана праця відчужується від людини, тому що багатство, яке створене цією людиною – є чужим багатством. Самонаймана праця – це праця, яка дає можливість для розвитку ініціативи людини, сприяє господарському відношенню до власності, формуванню самостійності та творчості.

Отже, класифікація видів праці розглядається з різних аспектів. Всебічна характеристика праці кожного працівника і колективу повинна бути вихідною базою для оцінки її відповідності вимогам, що випливають з цілей праці у вирішенні економічних і соціальних завдань підприємства чи особистості.

Таким чином, зміст і характер праці взаємопов’язані та взаємообумовлені. Вони змінюються з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Виступаючи в матеріальній сфері у вигляді процесу виробництва, праця обумовлює різноманітність суспільних відносин. В процесі виробництва людина узгоджує свої дії та поведінку з іншими його учасниками, між якими виникають і соціально-економічні, і техніко-технологічні відносини. Отже, особливості праці як об’єкта організації полягають у такому:  праця – це доцільна діяльність людей зі створення благ і надання послуг, яка повинна бути ефективною, раціональною, економічно організованою; вона є однією з основних умов життєдіяльності не тільки окремого індивіда, а й усього суспільства в цілому, фактором діяльності будь-якої організації; праця не розглядається як товар, оскільки товаром є послуга праці; в процесі праці формується система соціально-трудових відносин.

4. Виробничий фактор праці

Фактори виробництва – блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Основні види факторів – капітал, праця, земля, а також підприємницький хист. Цінами факторів виробництва є, відповідно, процент, ставка заробітної плати, рента і нормальний прибуток.

Ринки факторів – це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції). Домогосподарства на ринках факторів безпосередньо пропонують власну працю і підприємницький хист та опосередковано – землю і капітал, навіть якщо останні фактори є власністю фірми. Процес праці здійснюватись у взаємодії цих елементів.

Праця є чинником виробництва, і це формує мотивації трудової поведінки працівника на ринку праці. Ринок праці – ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми – виробники товарів та послуг (працедавці) – потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праціставка заробітної плати та обсяг використання праці.

Праця (послуга праці) – один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ. Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством. Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом певного періоду. Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.

Працедавець – це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату.

Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні щодо абсолютної мобільності праці – здатності робітників переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці. Мобільність праці є аналогом умови вільного входу і виходу фірми на ринок.

Однорідність праці полягає в тому, що працедавці не розрізняють послуги праці, які можуть надаватись різними робітниками; різні кваліфікація, досвід робітників не беруться до уваги роботодавцями на повністю конкурентному ринку.

Один із важливих елементів ринкової системи господарювання – наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці є товаром, який має вартість. Вартість робочої сичи являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили та її відтворенням. Вона визначається обсягом благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

5. Місце дисципліни в загальній системі економічних наук

Розглядаючи питання про місце “Економіки праці і соціально-економічні відносини” в загальній системі економічних наук, слід відзначити, що вона, як конкретна дисципліна, вивчає дію економічних законів не в окремій сфері виробництва, а в усіх сферах національної економіки. Як вже зазначалося, предметом “Економіки праці і соціально-трудові відносини” є організація праці в суспільстві і на підприємстві, а її основне завдання – створення передумов організації праці, загальних для всіх виробничих і невиробничої сфер, а також встановлення особливостей, які характерні для організації праці робітників різних сфер економіки. Тому, на рис. 2. графічно зображено зв’язок дисципліни з іншими навчальними дисципліни, що забезпечують підготовку фахівців з напрямку “Економіка і підприємництво”.

Рис. 2. Взаємозв’язок навчальних предметів

щодо підготовки фахівців з напрямку “Економіки і підприємництва”

 

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32284. Понятие правоотношений. Их место в правовой системе и значение. Виды и структура правоотношений 47.5 KB
  Юридическую науку естественно интересуют прежде всего юридические или правовые отношения. Регулируя те или иные отношения оно тем самым придает им правовую форму в результате чего эти отношения приобретают новое качество и особый вид становятся правовыми облекаются в юридическую оболочку. Именно с помощью такого нормативного воздействия государственная власть переводит определенные отношения под свою юрисдикцию и защиту придает им упорядоченность стабильность устойчивость желаемую направленность вводит в нужное русло. Любые...
32285. Субъекты права как элементы правоотношений. Понятие и виды субъектов права по российскому зак-ву. Индивиды как субъекты права. Граждане и иностранцы – субъекты российского права 50 KB
  Субъекты права как элементы правоотношений. Понятие и виды субъектов права по российскому закву. Индивиды как субъекты права. Граждане и иностранцы – субъекты российского права.
32286. Содержание правоотношения. Характеристика субъективных прав и юридических обязанностей как элементов правоотношения 35 KB
  Содержание правоотношения. Характеристика субъективных прав и юридических обязанностей как элементов правоотношения. Правовое отношение имеет материальное волевое и юридическое содержание. Материальное или фактическое составляют те общественные отношения которые опосредуются правом; волевое государственная воля воплощенная в правовой норме и в возникшем на ее основе правоотношении а также волевые акты его участников; юридическое содержание образуют субъективные права и обязанности сторон субъектов правоотношения.
32287. Юридические факты. Понятие, виды юридических фактов и юридических составов. Их роль в праве 39.5 KB
  Понятие виды юридических фактов и юридических составов. Жизнь непрерывная цепь разнообразных фактов явлений действий случаев событий но не все из них приобретают юридическое значение а только такие которые затрагивают наиболее существенные интересы общества входят в сферу правового регулирования и могут повлечь за собой известные юридические последствия. Среди юридических фактов выделяются также правовые состояния нахождение на воинской службе в браке в родстве в розыске в должности и т. Особую роль в динамике правоотношений...
32288. Понятие и формы реализации права 41.5 KB
  Понятие и формы реализации права Право создается для того чтобы оно практически претворялось в жизнь чтобы достигались те цели на которые рассчитывал законодатель. Под реализацией права понимается процесс воплощения юридических предписаний в правомерных действиях граждан органов организаций учреждений должностных лиц и всех иных участников общественных отношений. Вне деятельности людей реализация права немыслима. Отсюда значение целенаправленной организаторской деятельности субъектов права.
32289. Понятие и место применения права как способы его реализации. Субъекты правоприменительной деятельности. Стадии правоприменения 50.5 KB
  Понятие и место применения права как способы его реализации. Применение это такой способ реализации права который связан с властными действиями юрисдикционных органов и должностных лиц. Применять нормы права это значит применять власть а нередко принуждение санкции наказание. Строговича гражданин задержавший на улице хулигана и доставивший его в милицию тем самым якобы применил к нему норму права.
32290. Особенности реализации права в условиях отсутствия или неполноты правового регулирования (пробелов в праве). Аналогия закона и аналогия права как способы преодоления пробелов. Их понятие, правовые основания для использования и пределы применения 39 KB
  Особенности реализации права в условиях отсутствия или неполноты правового регулирования пробелов в праве. Аналогия закона и аналогия права как способы преодоления пробелов. Именно поэтому нигде в мире никогда не было и нет беспробельного идеального права адекватно отражающего действительность. Пробелы в праве вызываются в основном следующими причинами: а относительной консервативностью права по сравнению с более активной динамикой общественных отношений; б несовершенством законов и юридической техники; в бесконечным разнообразием...
32291. Правоприменительные акты. Их понятие и место среди других правовых актов. Требования к актам. Форма и структура правоприменительных актов 35 KB
  Их понятие и место среди других правовых актов. Форма и структура правоприменительных актов. Правоприменительный акт один из видов правовых актов. Назначение актов применения права вытекает из их названия они призваны применять юридические нормы к соответствующим лицам но ни в коем случае не создавать новые нормы и не изменять или дополнять старые; это не их функция.
32292. Толкование права 90 KB
  Толкование права Толкование правовых норм важнейшее условие их правильного понимания и применения. Толкование древнейший правовой институт. В данном случае под толкованием понимается выяснение точного смысла содержания толкуемой правовой нормы. При этом толкование прибавляя новое знание о норме ни в коей мере не изменяет и не заменяет ее; тем более не создает новой.