31520

Зайнятість населення та безробіття

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Зайнятість населення та безробіття Зміст учбового матеріалу: Зайнятість населення: сутність види класифікація Безробіття як складне економічне соціальне і психологічне явище Система показників оцінки ринку праці зайнятості та безробіття Регулювання зайнятості населення Програми сприяння зайнятості Зайнятість населення: сутність види класифікація Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту національного доходу. Економічна сутність зайнятості полягає у тому що вона...

Украинкский

2013-09-01

217.5 KB

1 чел.

Тема 4. Зайнятість населення та безробіття

Зміст учбового матеріалу:

  1.  Зайнятість населення: сутність, види, класифікація
  2.  Безробіття як складне економічне, соціальне і психологічне явище
  3.  Система показників оцінки ринку праці, зайнятості та безробіття
  4.  Регулювання зайнятості населення
  5.  Програми сприяння зайнятості

  1.  Зайнятість населення: сутність, види, класифікація

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість – найбільш узагальнена характеристика економіки, що відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Економічна сутність зайнятості полягає у тому, що вона об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків. Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.

Принципами зайнятості в ринкових умовах є:

  •  право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці (тобто людина незалежно від статі, віку, національності має пріоритетне право брати або не брати участі в суспільній праці, самостійно вибирати для себе зручні режими праці і зайнятості, а роль суспільства полягає в створенні для всіх однакових умов щодо реалізації їхніх здібностей);
  •  відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної діяльності (вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятися в активній і заінтересованій участі суб’єктів (найманих працівників в особі своїх профспілок, роботодавців і уряду) соціально-трудових відносин у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання).

Відповідно  до  Міжнародного  класифікатора  статусу  зайнятості (МСЗ–93) виділяються шість груп зайнятого населення: наймані працівники; роботодавці; особи, які працюють за свій рахунок; члени виробничих кооперативів; члени сім'ї, які допомагають у роботі; працівники, які не класифікуються за статусом.

Згідно із ЗУ “Про зайнятість населення” до зайнятих належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

  •  працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
  •  громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
  •  вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;
  •  громадяни, які служать у Збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;
  •  особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
  •  зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
  •  працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Незайняте населення – це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, незареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

Тимчасово незайняте населення – це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості як ті, що шукають роботу. Законодавчо встановлено, що підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він проживає. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузях відповідного регіону за минулі три місяці.

Важливою проблемою економічної науки, ключовим завданням соціально-економічної політики держави є досягнення повної й ефективної зайнятості.

У сучасній економічній теорії і практиці під повною зайнятістю розуміють такий стан економіки, за якого всі бажаючі працювати мають роботу з оплатою на рівні реальної зарплати, що склалася на даний час. Повна зайнятість може бути досягнута за будь-якого рівня залучення до оплачуваної праці, якщо кількість робочих місць відповідає потребам у них населення. Проте не кожне робоче місце може задовольнити потребу в ньому. Про це свідчить наявність вакантних (незайнятих) робочих місць поряд з наявністю безробітних. Тому мова повинна йти про економічно доцільні робочі місця, тобто продуктивні робочі місця, які дають змогу людині реалізувати свій особистий інтерес, досягти високого рівня продуктивності праці і мати достойний заробіток, що гарантує нормальне відтворення працівника і його сім’ї. Отже, повна зайнятість означає відповідність попиту на економічно доцільні робочі місця пропозиції робочої сили. Така збалансованість дає змогу забезпечити високі результати в масштабі всієї економіки, оскільки вони ґрунтуються на науково-технічних досягненнях, високій продуктивності праці.

Постійне удосконалення робочих місць, створення нових, що відповідають сучасним вимогам, виведення із виробничого процесу старих, які не відповідають економічній доцільності робочих місць, сприятимуть реалізації інтересів суспільства і кожної особи. У такому трактуванні повна зайнятість може бути названа продуктивною. Отже, подальший розвиток економіки повинен виходити з інтересів як самої економіки, так і людини.

В умовах соціально орієнтованої економіки повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує достойний дохід, здоров'я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивності праці. Ефективна зайнятість характеризується також і таким показником, як норма безробіття, оскільки повної і ефективної зайнятості можна досягти за наявності природної норми безробіття.

Розрізняють первинну і вторинну зайнятість. Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи. Якщо, крім основної роботи чи навчання, ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Під час їх визначення враховують: характер діяльності; соціальну належність; галузеву належність; територіальну належність; рівень урбанізації; професійно-кваліфікаційний рівень; статеву належність; віковий рівень; вид власності (табл. 1).

Таблиця 1

Ознака класифікації

Характеристика

за характером діяльності

це: робота в організаціях різних форм власності і господарювання; робота за кордоном і на спільних підприємствах; служба в армії; навчання в денних навчальних закладах; ведення домашнього господарства; індивідуальна трудова діяльність; виховання дітей у сім'ї; догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку; інші види діяльності, встановлені законодавством.

за соціальною належністю

це: робітники; професіонали, фахівці, технічні службовці; керівники; фермери; підприємці.

за галузевою належністю

у сфері матеріального виробництва; у невиробничій сфері; в окремих великих галузях (промисловість, сільське господарство, будівництво, на транспорті й у зв'язку тощо)

за територіальною належністю

в окремих регіонах; в економічних районах

за рівнем урбанізації

у міській або у сільській місцевості

за формами власності

державної; приватної; колективної; змішаної

Зайнятість за особистим використанням робочого часу: повна; неповна; явна неповна; прихована неповна, часткова. Повна зайнятість – це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах. Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов’язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість не регламентується законом. Часткова зайнятість – це добровільна неповна зайнятість.

Існують ще так звані нетрадиційні види зайнятості, до яких належать:

  •  зайнятість неповний робочий час – це робота в неповну робочу зміну у зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв’язку з модернізацією або реконструкцією виробництва;
  •  тимчасова зайнятість – це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк;
  •  сезонна зайнятість – це зайнятість, яка пов’язана зі специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу і оформлюється відповідним контрактом.

Досить поширена нерегламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян. Нерегламентована зайнятість – це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою. Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Особлива увага приділяється регіональним проблемам зайнятості. На зайнятість регіону впливають різни соціально-економічні фактори, серед яких:

  •  природно-географічні – створюють передумови економічного й соціального розвитку (ресурсний потенціал регіону, наявність водних, паливно-енергетичних, земельних ресурсів, ступінь урбанізації регіону тощо). Ці фактори визначають соціально-економічний рівень регіону, напрям його господарської спеціалізації, рівень трудового потенціалу, структуру зайнятості, що взагалі зумовило особливості освітнього і професійно-кваліфікаційного рівня населення та його статево-вікової структури. Останнє визначає регіональні відмінності у чисельності, структурі, ступені розбалансованості попиту і пропозиції робочої сили на ринках праці в умовах реструктуризації економіки;
  •  демографічні – характеризують демографічну ситуацію регіону (особливе значення належить якості трудового потенціалу регіону, міграційним процесам та регіональним програмам розвитку людських ресурсів);
  •  соціальні – характеризують рівень соціального розвитку регіону (особливе значення належить політиці доходів населення, рівню розвитку соціально-трудових відносин, соціальному рівню життя та забезпеченню населення);
  •  економічні – характеризують рівень економічного розвитку регіону (особливе значення належить типу господарського розвитку (у територіально-галузевій структурі економіки регіону відокремлюються такі функціональні типи господарського розвитку: з багатофункціональною структурою господарства; з переважно промисловою структурою; з переважно сільськогосподарською структурою) та фактору інвестиційного впливу (поліпшення інвестиційного клімату потребує насамперед таких умов: стабільного розвитку економіки; чіткої правової системи; зменшення податкового тиску на виробника; подолання корумпованості; встановлення чітких прав власності; підвищення рівня доходів населення; стабільного політичного середовища; розвинутої матеріальної інфраструктура; відсутності перешкод для виходу на регіональні та зовнішні ринки));
  •  організаційно-технологічні – характеризують ступінь розвитку форм організації виробництва регіону та вплив науково технічного прогресу (особливе значення має тип розвитку, який склався в регіоні й визначив промислово-галузеву і технологічну структуру його економіки). В ринкових умовах при виході з масштабної кризи виробництва, що охопила всі сфери виробництва, депресивні сфери економіки мають, як правило, високий рівень зайнятості й, відповідно, виштовхують на територіальний ринок праці значну частину раніше зайнятого населення, збільшуючи масштаби пропозиції робочої сили. Прискорення темпів зростання пропозиції робочої сили відбувається на тлі поширеної міграції та тимчасових і сезонних форм зайнятості. Отже, тип промислового розвитку в умовах різкого спаду виробництва визначає масштаби вивільнення робочої сили, а в умовах відсутності й нерозвиненості ринкових регуляторів – обсяги прихованого безробіття в регіоні. Ці самі фактори впливають на потенціал і перспективи розширення зайнятості, попит на робочу силу на регіональних ринках праці. Так, працівники низької кваліфікації виходять на ринок праці за трудозатратного типу промислового виробництва, а за трудоощадного, навпаки, кваліфіковані спеціалісти, що потребують певної перекваліфікації. У регіонах з такою структурою пропозиції робочої сили необхідно розширювати пропозицію робочих місць, створюючи конкурентоспроможні виробництва, які поглинали б висококваліфіковану робочу силу. Виявляється і фактор розміру організаційних одиниць: переважання у виробничій структурі регіону великих, середніх або малих підприємств за розміром, чисельністю працюючих, за обсягами основного капіталу та випуску продукції. Виробничо-технологічний рівень підприємств, що належать до великих організаційних одиниць, характеризується, як правило, підвищеним середнім віком робочого місця, зношенням основних фондів, матеріало- та енергомісткими технологіями, орієнтованими на виробництво проміжного продукту. Саме такі підприємства першими стали “постачальниками” робочої сили на регіональний ринок праці, визначили масштаби пропозиції та її структуру, значний рівень прихованого безробіття, занижену ціну робочої сили, низьку трудову мобільність. Отже, створення на основі великих підприємств середніх і малих високотехнологічних підприємств з гнучкими формами виробництва, швидкою окупністю основних фондів і високою трудовою мобільністю може підвищити попит на робочу силу, зменшити обсяги прихованого безробіття, поліпшити структуру пропозиції робочої сили на регіональних ринках праці;
  •  ринкові – залежать від інтенсивності впливу організаційно-технологічних та соціально-економічних факторів регіону (неринковий характер впливу на процес формування регіональних економік виявляється, передусім, у створенні високовитратної неконкурентоспроможної регіональної економіки, яка до того ж не має в багатьох випадках повного циклу виробництва кінцевого продукту, обумовлена його інтенсивністю на попит і пропозицію робочої сили). Розбалансованості між попитом і пропозицією робочої сили на сучасних регіональних ринках праці сприяє низька трудова мобільність населення, яка не відповідає потребам якості й професійно-кваліфікаційного складу робочої сили, що виходить на ринки праці. Дія цього фактора обмежується нерозвиненістю інституціональних засад та інститутів ринкового середовища, зокрема інфраструктури ринку праці тощо;
  •  фактори трудової і професійної мобільності населення регіону – набувають значення в окремих містах і селищах регіонів країни, які мають одне або кілька підприємств з місцетвірною функцією. Припинення виробництва, скорочення або ліквідація робочих місць на таких підприємствах призводить до завмирання життя населених пунктів, створює вкрай несприятливі соціально-економічні умови для соціальної атмосфери та демографічного стану в таких населених пунктах. Родинне безробіття стає характерною ознакою для таких регіональних одиниць, що стає найбільш соціально небезпечним явищем, тому професійна переорієнтація в таких містах суттєво обмежена або зовсім неможлива за збереження наявного стану, а пошук роботи пов’язаний із міграцією в інші населені пункти та зміною місця проживання. В умовах нерозвиненості ринкових інститутів (ринок житла, банк даних про наявні вакантні робочі місця, важливість перекваліфікації) та відсутності громадських посередницьких організацій зі сприяння в працевлаштуванні доля таких внутрішньорегіональних одиниць заслуговує на особливу увагу з боку регіональної влади та потребує дослідження науковцями.

Дедалі більша увага приділяється глобалізації, подальшому розвитку технологій, а також новим можливостям інтеграції національних господарств у світову економіку, що створюють нові проблеми на рівні держави. Глобалізація економічної інтеграції і технологічного прогресу, з одного боку, посилюють конкуренцію, яка може призвести до нестабільності виробництва, а відповідно й зайнятості у великих сегментах національної робочої сили, з іншого боку, забезпечуються нові можливості для економічного зростання і розширення зайнятості. За більш відкритої економіки рівень і якість кваліфікації робочої сили в державі можуть стати важливими факторами для отримання вигоди.

  1.  Безробіття як складне економічне, соціальне і психологічне явище

Безробіття – складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття – це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення. Факторами його формування є:

  •  нестача сукупного ефективного попиту,
  •  негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов’язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
  •  недостатня мобільність робочої сили;
  •  структурні зрушення в економіці,
  •  дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді;
  •  демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
  •  сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття. Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане – наявність формально зайнятих.

Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне. Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття завжди існує. Одні змінюють роботу добровільно, інші – у зв’язку зі звільненням або втратою сезонної зайнятості. Дехто шукає роботу вперше. Це свідчить про нормальний процес перерозподілу трудових ресурсів відповідно до потреб виробництва а також про високу ефективність ривку праці.

Виникнення структурного безробіття пов’язане з структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у разі переорієнтації виробництва, закриття шкідливих підприємств. Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними. У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття. Технологічне безробіття пов’язане з переходом до нової техніки і технології, з механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попит) на працю (сільське господарство, будівництво тощо).

Циклічне безробіття – це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов’язано з циклом ділової кон’юнктури. Масштаби і тривалість цього безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму – під час піднесення. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття – це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами, а це знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних – бідних, бродяг, бомжів тощо. Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов’язано з тим. що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Щодо вікового складу домінує молодь.

Приховане безробіття характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня. Наявність значної кількості працездатних осіб, які лише формально зайняті, а фактично не працюють і одержують низьку заробітну плату (або зовсім не одержують її), сприяє збільшенню чисельності зайнятих у нерегламентованій діяльності, ускладненню криміногенної ситуації, загостренню соціальних конфліктів. Проведені дослідження чисельності й складу незайнятого працездатного населення дають змогу припустити, що у сфері нерегламентованої зайнятості основні доходи одержує майже третина працездатного населення в працездатному віці. Нині незареєстрована зайнятість – це неформальний сектор економіки, проте виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, правових відносин і норм.

За тривалістю розрізняють такі види безробіття: тривале безробіття – від 4 до 8 місяців; довготривале – від 8 до 18 місяців; застійне – більше 18 місяців.

 Безробіття відбивається на особі, яка не може знайти споживача своєї робочої сили. Втрата роботи – це втрата головного джерела доходів та значна психологічно травма, що має значні негативні наслідки, які виявляються у наступному:

  •  постає необхідність економічного утримання певної кількості людей, не маючи від них відповідного внеску до валового продукту;
  •  зростає демоекономічне навантаження на робочу силу (рівень демоекономічного навантаження вимірюється співвідношенням економічно неактивних або непрацездатних і відповідно економічно активних або працездатних контингентів), при чому за рахунок населення працездатного віку, чиї потреби значно перевищують аналогічні потреби дітей чи осіб похилого віку;
  •  формується суттєва соціальна напруженість, обумовлена існуванням у суспільстві маргінальних груп населення (насамперед за рахунок безробітних).

У визначенні МОП безробітними є особи у віці 15–70 років (як зареєстровані, гак і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам:

  •  не мають роботи (прибуткового заняття);
  •  шукають роботу або намагаються організувати власну справу;
  •  готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів.

 До цієї категорії належать особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються почати працювати, але на даний момент ще не працюють.

Згідно із ЗУ “Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державний службі зайнятості, тобто це особи, що шукають роботу та здатні почати працювати.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

  •  віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці: реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату);
  •  які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, у тому числі роботи тимчасового характеру;
  •  які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;
  •  які мають право на пенсію відповідно до законодавства України.

Подолання негативних наслідків безробіття та встановлення контролю над ним, потребує виміру безробіття. До основних показників, що характеризують стан безробіття, відносять:

  •  рівень безробіття (визначається у відсотках як співвідношення кількості безробітних до кількості зайнятих і безробітних);
  •  тривалість безробіття (встановлюється кількістю випадків безробіття у однієї людини за певний період; її ріст свідчить про низьку якість робочого місця і про погані умови праці чи про значну частку разової роботи, яку тільки і можуть знайти безробітні в кризові періоди);
  •  частота безробіття (характеризується часом перебування без роботи і визначається як середня тривалість перебування без роботи всіх безробітних чи окремих її категорій, територій тощо).

Загострення проблеми безробіття супроводжується економічними втратами, насамперед зменшенням валового національного продукту (ВНП), його відставанням від потенційного ВНП, який визначається за припущення існування природного рівня безробіття та певних «нормальних» темпів економічного зростання. Чим вищий рівень безробіття, тим більше відставання ВНП. Економічними збитками від безробіття є також звуження споживчого ринку, нарощування елементів кризи надвиробництва. Крім того, люди, які перебувають у статусі безробітних, втрачають професійні навички, стереотипи трудової поведінки.

Серйозною проблемою є регіональне безробіття. Його подолання потребує відповідної структурної політики і розроблення регіональних програм забезпечення ефективної зайнятості населення на основі подальшої диверсифікації економіки, залучення та функціонування приватного капіталу, розвитку інфраструктури, відкриття центрів перепідготовки робочої сили, формування спеціальних фондів кредитування приватних підприємців.

В умовах становлення ринкової економіки особливо гострою проблемою є безробіття серед молоді, яке дедалі зростає. Для її вирішення необхідно створити реальні передумови для обґрунтованого вибору професії та місця роботи з урахуванням потреб ринку праці, а також покликання, здібностей і психофізіологічних можливостей молодої людини та її професійної підготовки. Важливим напрямом запобігання безробіттю серед молоді є реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують розширення зайнятості створенням для неї додаткових робочих місць без великих матеріальних витрат, зокрема організацією сезонної і тимчасової участі в проведенні сільськогосподарських робіт, обслуговуванні і ремонті сільськогосподарської техніки, транспортуванні і реалізації урожаю, через надання допомоги інвалідам, людям похилого віку, роботу в лікарнях, інтернатах, дитячих будинках тощо.

3. Система показників оцінки ринку праці, зайнятості та безробіття

Таблиця 2

Показник

Розрахункова формула

Умовні позначення

1

2

3

Статистичні показники

РЗТР – рівень зайнятості трудових ресурсів

                          (1)

де ЧЗ – чисельність зайнятих;

ЧТР – чисельність трудових ресурсів;

ЧЕАН – чисельність економічно активного населення;

ЧЗвГ(Р) – чисельність зайнятих в певній сфері економіки (або районі).

ЧН –  чисельність населення.

ЧЗ(15-70) – чисельність зайнятого населення зазначеного віку;

ЧН(15-70) – чисельність населення зазначеного віку.

РЗЕАН – рівень

зайнятості економічно активного населення

                        (2)

РЗГ(Р) – рівень

зайнятості в певній сфері економіки

                            (3)

РЕАН –  рівень

економічної активності населення

                     (4)

РЗН  – рівень зайнятості населення

                    (5)

РБ – рівень зареєстрованого безробіття

                                (6)

де Б3  кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості;

Б(15-70)  кількість безробітних у віці 1570 років.

РБ – рівень зареєстро-ваного безробіття за методологією МОП

                          (7)

Додаткові показники

КДБ – коефіцієнт достовірності безробіття робочої сили

                                     (8)

де ЗБ – чисельність зареєстрованих безробітних;

ЗН – чисельність населення не зайнятого трудовою діяльністю та зареєстрованого як ті, що шукають;

Продовження табл. 1

1

2

3

КПрРС – коефіцієнт пропозиції робочої сили

             (9)

де Р – попит у працівниках для заміщення вакантних робочих місць.

ЗБ(Т) – чисельність працевлаштованих безробітних;

КПРС – коефіцієнт попиту  робочої  сили (РС)

                          (10)

КЛБ – коефіцієнт ліквідності  безробіття  РС

                                  (11)

КФСБ – коефіцієнт функціонального стану безробіття ринку праці, який диференціюється за своїм функціонально-структурним змістом

 (12)

де ЗБ(П) – чисельність безробітних, що отримують допомогу;

ЗБ(Р) – чисельність безробітних, що беруть участь у громадських роботах;

ЗБ(О) – чисельність безробітних, що проходять перенавчання.

                        (13)

                         (14)

                       (15)

КВТП – коефіцієнт використання трудоресурсного потенціалу ринку праці, який диференціюється за соціальними та демографічними групами

працевлаштованого населення.

                                (16)

де ЗТ – чисельність праце-влаштованого населення не зайнятого трудовою діяльністю;

КВТП(С.З.) – коефіцієнт використання трудового потенціалу не зайнятого (звільненого) в зв’язку зі структурними зрушеннями;

КВТП(Ж) – коефіцієнт використання трудового потенціалу (жінок) не зайнятого в зв’язку зі структурними зрушеннями;

ЗТ(С.З.) – чисельність праце-влаштованих, що були незайняті в зв’язку зі структурними зрушеннями;

                    (17)

                       (18)

ЗТ(Ж) – чисельність працевлаштованого населення (жінок), не зайнятого в зв’язку зі структурними зрушеннями в економіці;

ЗН(С.З.) – чисельність населення, не зайнятого  в зв’язку зі структурними зрушеннями в економіці;

ЗН(Ж) – чисельність населення (жінок), не зайнятого  в зв’язку зі структурними зрушеннями.

4. Регулювання зайнятості населення

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дійової системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства. Державна політика зайнятості населення залежить від темпів і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятих до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

  •  забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;
  •  сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;
  •  добровільності й відсутності примушення громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;
  •  гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;
  •  дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення,
  •  підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;
  •  забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;
  •  певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів.

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення актив-них та пасивних заходів регулювання зайнятості. До активних заходів належать:

  •  створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватною бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення (слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян. Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей. Перспективним напрямом є організація малих підприємств через залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, а також у виробничій інфраструктурі);
  •  профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів (метою є створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією зайнятості. Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних. Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобу захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання. Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту: осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб перед пенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення призначена для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Професійне навчання і перекваліфікації, передусім завдяки розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу..

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектору ринку праці через періодичну підготовку і доведення до учнів та студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці. Необхідно також проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних тощо));

  •  організація громадських робіт (організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Значна частка цих робіт має мати загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало б змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи. Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу. Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом’якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, як би створюючи «запас» на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об'єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів. Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з виплатою допомоги у зв’язку з безробіттям з позицій як окремої особи, так і держави:

  •  кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь;
  •  створюються нові робочі місця;
  •  висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовуються громадські роботи, робить доцільним використання останніх для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особливо небезпечного в період зниження темпів економічного зростання;
  •  вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечною в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умови для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу. Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасових та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в архівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах тощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню. Організація громадських робіт мас особливо велике значення для безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. Це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку – непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню та психологічну неприйнятність);

  •  посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили,
  •  розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку і безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних. Відповідно до ст. 4 ЗУ “Про зайнятість населення” держава гарантує працездатному населенню у разі відсутності роботи і заробітку:

  •  виплату безробітним у встановленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги членам сім'ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;
  •  включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в  сплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального і безперервного трудового стажу.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості статус безробітного з призначенням   допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається відповідно до пп. “а” п. 2 ст. 30 ЗУ “Про зайнятість населення” і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (ст. 493 КЗпП України).

Розмір допомоги по безробіттю визначається або відповідно до попереднього заробітку, або в твердих сумах. Джерелами фінансування є внески, що сплачуються працедавцем і найманим працівником відповідно до заробітку згідно законодавства. Згідно з Конвенцією МОП № 102 “Мінімальні норми соціального забезпечення” мінімальний період допомоги по безробіттю за страховими програмами визначений 13 тижнями протягом 12 місяців. Але ця ж конвенція передбачає виплату допомоги особам, чиї доходи не перевищують визначеної межі, за програмою соціальної допомоги, що охоплює все населення країни (допомога по бідності), протягом 26 тижнів. Від часу прийняття Конвенції № 102 максимальна тривалість виплати допомоги по безробіттю (що на той період рідко перевищувала 26 тижнів) у багатьох економічно розвинених країнах збільшилася приблизно до 52 тижнів.

Допомога по безробіттю виконує наступні функції: компенсація втрачених доходів; стимулювання якомога швидшого працевлаштування. Вона має забезпечити належне існування самого безробітного та його утриманців і водночас стимулювати його до активного пошуку роботи. І якщо з першою функцією все більш-менш ясно, проблема – лише у фінансових можливостях, то щодо стимулюючої ролі єдиної думки фахівці не мають. Щедра допомога підштовхує безробітного зволікати з працевлаштуванням (практично до закінчення терміну виплати допомоги), висувати завищені вимоги до оплати праці на новому місці роботи.

5. Програми сприяння зайнятості

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо). Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях, а їх метою – є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці. Державні і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

  •  сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки:
  •  попередження розвитку безробіття і його скорочення через підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;
  •  захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;
  •  удосконалення системи відтворення робочої сили водночас зі збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;
  •  формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;
  •  заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації диференційованого підходу до окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики па ринку праці. В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р. як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці. У програмах узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

  •  формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;
  •  створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема, в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села тощо);
  •  регулювання трудових міграцій;
  •  забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;
  •  сприяння професійній мобільності:
  •  розвиток соціально-трудових відносин;
  •  удосконалення інформаційно-статистичної бази розвитку ринку праці;
  •  сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних: забезпечення державних гарантій для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів; матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт.

У програмах обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації. Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості мас подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється через розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування.

Важливим є об’єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості, як це передбачено ст. 14 ЗУ “Про зайнятість населення”. Стратегія зайнятості населення в Україні має пов’язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання безробіттю.

Щодо розміру допомоги у зв’язку з безробіттям, то рекомендаціями МОП передбачено, що вона має становити 60 % середньої заробітної плати. Ураховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв’язку з безробіттям не може бути меншим за 50 % середньої заробітної плати (що має місце нині в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами.

Основним елементом інфраструктури ринку праці є державна служба зайнятості (ДСЗ). ДСЗ в Україні відразу формувалася як Централізована державна система на правовій основі ЗУ “Про зайнятість населення” і на базі широко розгалуженої Державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення ДСЗ враховувався світовий досвід і міжнародні норми (її обов’язки й права були визначені ст. 19 ЗУ “Про зайнятість населення”). ДСЗ діє як єдина система органів виконавчої влади з трирівневою структурою.

Перший (базовий) рівень – це районні, міські центри зайнятості, які безпосередньо приймають громадян і надають їм послуги згідно з чинним законодавством про зайнятість.

Другий рівень – це центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості зі статусом обласних, що здійснюють територіальний розподіл трудових ресурсів і беруть участь у розробці регіональних програм зайнятості відповідно до місцевих особливостей і потреб.

Третій (верхній) рівень – це Державний центр зайнятості, який відповідає за реалізацію єдиної політики зайнятості незайнятих громадян, організаційно-методичне, правове та нормативне забезпечення, створення єдиної інформаційно-довідкової системи, розвиток матеріально-технічної бази служби зайнятості, підготовку кадрів усіх рівнів, міжнародні зв'язки, раціональне використання коштів фонду зайнятості населення, а після його ліквідації, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (з 1 січня 2001 p.).

До складу ДСЗ входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри, центри реабілітації населення, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, підприємства, установи й організації, підпорядковані службі зайнятості. Головними функціями їх є:

  •  аналіз ринку праці та інформування про його стан;
  •  трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам – в одержанні роботи;
  •  регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;
  •  допомога безробітним, яка містить як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;
  •  безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

10970. Различие между двумя выборочными средними 173.29 KB
  Различие между двумя выборочными средними Пусть дана выборка из значений нормально распределённой СВ и значений нормально распределенной СВ причем Необходимо проверить гипотезу против гипотезы . Заметим что дисперсии и нам известны. Кроме того предположени...
10971. Непараметрические гипотезы. Критерий согласия хи-квадрат 455.84 KB
  Непараметрические гипотезы Критерий согласия хиквадрат Одной из важнейших задач математической статистики является установление теоретического закона распределения случайной величины характеризующего изучаемый признак по опытному эмпирическому распределению...
10972. Критерий Колмогорова-Смирнова. Проверка гипотезы об однородности выборок 122.84 KB
  Критерий КолмогороваСмирнова. Проверка гипотезы об однородности выборок Гипотезы об однородности выборок – это гипотезы о том что рассматриваемые выборки извлечены из одной и той же генеральной совокупности. Пусть имеются две независимые выборки произведенные из ...
10973. Линейный корреляционный анализ 175.39 KB
  Линейный корреляционный анализ Исключительный интерес для широкого класса задач представляет обнаружение взаимных связей между двумя и более случайными величинами. Например существует ли связь между курением и ожидаемой продолжительностью жизни между умственными
10974. Линейный корреляционный анализ. Коэффициент ранговой корреляции спирмена 79.27 KB
  Линейный корреляционный анализ ПРОДОЛЖЕНИЕ Пример 1.Коэффициент ранговой корреляции спирмена По двум дисциплинам А и В тестировались 10 студентов. На основе набранных баллов вычислены соответствующие ранги. Необходимо вычислить ранговый коэффициент Спирмена и пров...
10975. Анализ точности определения оценок коэффициентов регрессии 69.28 KB
  Анализ точности определения оценок коэффициентов регрессии В силу случайного отбора элементов данных в выборку случайными являются также оценки и коэффициентов и теоретического уравнения регрессии. Их математические ожидания при выполнении предпосылок об отклон
10976. Проверка качества уравнения регрессии 80.42 KB
  Проверка качества уравнения регрессии Оценим насколько хорошо модель линейной регрессии описывает данную систему наблюдений. В качестве этой оценки воспользуемся коэффициентом детерминации. Составим следующие суммы квадратов отклонений: фактических значений от...
10977. Множественная линейная регрессия 39.67 KB
  Множественная линейная регрессия Обобщением линейной регрессионной модели с двумя переменными является многомерная регрессионная модель или модель множественной регрессии. Уравнение множественной регрессии может быть представлено в виде где вектор независим
10978. Выполнение многомерного регрессионного анализа в пакете STATISTICA 198.06 KB
  Выполнение многомерного регрессионного анализа в пакете STATISTICA Рассмотрим пример построения регрессионной модели в пакете Statistica 6.0. Для этих целей обычно используется модуль Multiple Regressions Множественная регрессия который позволяет предсказать зависимую переменную по н...