31521

Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Соціальнотрудові відносини та соціальне партнерство Зміст учбового матеріалу: Сутність соціальнотрудових відносин та особливості формування в умовах ринкової економіки. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості Сутність соціального партнерства 1. Сутність соціальнотрудових відносин та особливості формування в умовах ринкової економіки. Соціальнотрудові відносини – це взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин яка виникає в процесі праці і спрямована на регулювання умов трудового життя.

Украинкский

2013-09-01

206 KB

15 чел.

Тема 5. Соціально-трудові відносини та соціальне партнерство

Зміст учбового матеріалу:

  1.  Сутність соціально-трудових відносин та особливості формування в умовах ринкової економіки.
  2.  Соціальна політика: поняття, сутність, суб’єкти.
  3.  Система соціального захисту і соціальної забезпеченості
  4.  Сутність соціального партнерства

 

1. Сутність соціально-трудових відносин та особливості формування в умовах ринкової економіки.

Соціально-трудові відносини – це взаємозалежність і взаємодія суб’єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці і спрямована на регулювання умов трудового життя. Фактичні соціально-трудові відносини діють на об’єктивному і суб’єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб’єктів цих відносин щодо вирішення конкретних проблем, що виникають у соціально-трудовій сфері кожної країни.

Система соціально-трудових відносин включає в себе такі взаємопов’язані елементи:

  •  суб’єкти і рівні соціально-трудових відносин;
  •  предмет соціально-трудових відносин;
  •  принципи і типи соціально-трудових відносин.

Основними суб’єктами соціально-трудових відносин в ринковій економіці виступають:

  •  найманий працівник – це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом;
  •  підприємець (роботодавець) – це громадянин, який самостійно працює і постійно наймає для роботи одного або багатьох осіб;
  •  держава як суб’єкт соціально-трудових відносин виконує законодавчу, захисну та регулюючу функції (держава виступає у ролі роботодавця, оскільки в державній власності зосереджена певна частка підприємств).

Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти соціально-трудових відносин. Він залежить від особливостей суб’єктів соціально-трудових відносин і визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують ці суб’єкти. Розрізняють такі рівні соціально-трудових відносин:

  •  індивідуальний рівень (взаємопов’язаними суб’єктами соціально-трудових відносин можуть бути: працівник–працівник; працівник–роботодавець, роботодавець–роботодавець);
  •  груповий рівень (взаємозв’язок у соціально-трудових відносинах між об’єднаннями працівників (профспілками) і об’єднаннями роботодавців);
  •   змішаний рівень (взаємозв’язок між працівником і державою; роботодавцем і державою).

Кожному рівню соціально-трудових відносин притаманні свої специфічні предмети відносин і взаємовідносин між предметами.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-економічно процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері.

Процеси і явища соціально-трудовій сфери можна поділити на три структурні блоки:

  •  соціально-трудові відносини зайнятості;
  •  соціально-трудові відносини, які пов’язані з процесом організації праці та визначенням його ефективності;
  •  соціально-трудові відносини, які виникають у зв’язку з визначенням розміру винагороди за працю.

Тип соціально-трудових відносин визначається характером і принципами, на основі яких приймаються рішення у трудовій сфері.

Базисну роль у формуванні типі соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності і нерівності прав і можливостей суб’єктів соціально-трудових відносин.

Поєднання характеру та принципів соціально-трудових відносин формує певний тип соціально-трудових відносин.  Виділяють такі типи соціально-трудових відносин:

  •  солідарність (сумісна відповідальність людей, яка ґрунтується на особистій відповідальності і згоді, однодумності і спільності інтересів);
  •  субсидіарність (збереження прагнення людини до самостійності і самореалізації і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на інших суб’єктів соціально-трудових відносин);
  •  патерналізм або державний патерналізм (головна роль відводиться державі, але разом з тим – патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства на основі жорсткої регламентації соціально-трудових відносин);
  •  конфлікт (загострення протиріч у трудових відносинах, що може проявлятися у таких формах: мовчазне незадоволення; відкрите незадоволення; сварка; страйк та інші);
  •  дискримінація (обмеження прав суб’єктів соціально-трудових відносин, яке перешкоджає їх доступу до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінація може бути за віком, статтю, за національними, расовими ознаками);
  •  партнерство (проявляється у формах двупартизму та трипартизму).

Соціально-трудові відносини мають об’єктивно-суб’єктивний характер, тобто таке:

  •  об’єктивність соціально-трудових відносин визначається їх незалежністю від волі і бажання окремої людини, тобто це об’єктивна залежність і взаємодія суб’єктів цих відносин;
  •  суб’єктивізм соціально-трудових відносин відображає суб’єктивно визначені наміри і дії взаємозалежних суб’єктів цих відносин.

Система соціально-трудових відносин представлена на рис. 1.

Система соціально-трудових відносин може формуватися стихійно або цілеспрямовано. Цілеспрямований вплив необхідно здійснювати на постійно діючій основі за допомогою системи мір суспільного і державного регулювання (рис. 2.). При визначені підходів до регулювання соціально-трудових відносин і виборі найбільш ефективних методів прискореної трансформації суспільства, адаптованого до ринкових реформ в економіці, необхідно виділити рівні регулювання цих відношень: державний, регіональний і основна господарська ланка (підприємство, організація).

Рис. 1. Система соціально-трудових відносин

Цілі і задачі кожного рівня регулювання різні, і функції та регулятори на кожному рівні управління різні. Основним інструментом, що регулює соціально-трудові відносини, є державні програми регіонального, галузевого і приватного характеру, які розробляються на основі соціальних індикаторів (нормативів), котрі використовуються для постановки цілей в програмах і для підбору методів, що забезпечують реалізацію розроблених програм. Вплив на реалізацію програм здійснюється адміністративними і економічними методами. Адміністративні  методи носять регламентований і організаційний характер. Економічні методи регулюють соціально-трудові відносини непрямим шляхом за допомогою проведення амортизаційної, фіскальної, податкової і фінансово-кредитної політики.

Рис. 2. Система регулювання соціально-трудових відносин

Стан  соціально-трудових  відносин визначає інтегральний показник, який має назву – якість трудового життя. Під якістю трудового життя розуміється систематизована сукупність властивостей, які характеризують умови виробничого життя і які дозволяють прийняти до уваги ступінь реалізації інтересів працівника і використання його здібностей (інтелектуальних моральних, організаційних, фізичних та інших).

Основу концепції якості трудового життя складають три найважливіших положення:

  •  забезпечення в процесі самореалізації працівника його задоволення досягненням праці, оскільки це є більш важливий мотиватор, ніж зарплата і кар’єра;
  •  дотримання вимог трудової демократії;
  •  наявність можливостей постійного професійного росту.

При цьому концепція включає два важливих аспекти:

  •  автономію особистості працівника;
  •  можливість розвитку його різних здібностей, тобто індивідуальний підхід до людини праці.

Параметри оцінки якості трудового життя аналізувалися за 5 групами:

  •  технологія;
  •  організація праці;
  •  особисті потреби працівників;
  •  робоче місце;
  •  зовнішнє середовище і суспільство.

Параметр розраховувався як відношення фактичного стану до нормативного значення. Оцінка якості трудового життя з позиції суспільства визначалась за затратами на соціальний захист працівників та їх утриманців, на основі розрахунку коефіцієнтів задоволення якістю трудового життя.

З кінця ХХ століття з метою визначення якості трудового життя розраховують наступні показники:

  •  розподіл заробітної плати;
  •  використання робочого часу (тривалість оплачуваної відпустки, середня тривалість робочого часу, час на дорогу, на роботу, графіки роботи, що використовуються);
  •  безпечність і умови праці (порушення нормальних умов праці, смертність на робочому місці).

Всі ці показники визначаються і досліджуються в різних аспектах: у розрізі галузей, професій, статі, віку; тип домогосподарства, соціально-економічного статусу.

На формування соціально-трудових відносин впливають численні фактори, серед яких такі: політичного; економічного соціокультурного; історичного характеру.

Основними факторами формування і розвитку є:

  •  соціальна політика та її особливості в країні (політика соціальної держави направлена на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. Економіка повинна бути націлена на задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб індивіда. Окрім того, вона передбачає необхідний перерозподіл доходів між більш забезпеченими і менш забезпеченими верствами населення, нагромадження в бюджетах різних рівнів та інших фондів коштів для надання населенню соціальних послуг і соціальних гарантій. Ступінь задоволення потреб людини, різних верств суспільства є основним критерієм економічної ефективності. На суспільні потреби впливають обсяг і структура виробництва, чисельність населення і його склад за віком і статтю людей; його соціальна структура і рівень культури; кліматичні, географічні і національно-історичні умови життя; зміни фізіологічних особливостей людини. Платоспроможний попит населення залежить від величини і розподілу національного доходу, грошових доходів населення та їх розподілу між соціальними групами, цін на товари і послуги, товарних фондів, розмірів суспільних фондів споживання);
  •  глобалізація економіки (процес формування системи міжнародного розподілу праці характеризується не тільки швидким ростом світової торгівлі, активними потоками іноземних інвестицій, стрімкими змінами технологічних процесів, але й посиленням взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням валютних потоків спекуляційних операцій між державами, ростом вторинних фінансових ринків, посиленням незбалансованості у платоспроможності, торгівлі. Всі ці процеси у сукупності діють на макроекономічну політику на національних рівнях і обмежують її формування, що дуже жорстко проявляється у політиці сфери праці, що призводить до серйозних проблем у всьому світі. Як фактор формування соціально-трудових відносин, глобалізація вивільняє економічні сили, які усугубляють вже існуючу нерівність у сферах продуктивності праці, доходів, матеріального благополуччя, перешкоджають рівностям можливостей у соціально-трудових відносинах, що сприяє підтримці інтересу до використання в соціально-трудових відносинах політики трудового протекціонізму – захист національних ринків праці);
  •  розвиток суспільної праці і виробництва (передбачає розподіл і кооперація праці як структуроутворюючі фактори в соціально-трудових відносинах виступають в їх предметній і функціональних формах, у вертикальному і горизонтальному розрізах і визначають місце кожного працівника в процесі праці, його функції, обов’язки, а також вимоги до якості робочої сили найманих працівників).

2. Соціальна політика: поняття, сутність

Соціальна орієнтація економіки є основою соціальної політики держави та виявляється у підпорядкуванні виробництва споживачеві, задоволенні соціальних потреб населення і стимулюванні цих потреб.

Соціальна політика – це стратегічний соціально-економічний напрям розвитку суспільства, що являє собою систем управлінських, організаційних, регулюючих дій і заходів, спрямованих передусім на сприяння цілеспрямованій діяльності громадян, їх всебічному розвитку, забезпеченню відповідного ріння їх життя і праці, їх соціальному захисту.

Соціальна політика складається з:

  •  політики у галузі праці і соціально-трудових відносин;
  •  політики доходів населення;
  •  політики зайнятості;
  •  міграційної політики;
  •  житлової політики;
  •  політики у галузі соціальної сфери;
  •  демографічної політики.

Таким чином, сутність соціальної політики держави полягає у підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів.

Соціальна політика включає в себе:

  •  соціальний захист (забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення);
  •  соціальну підтримку (передбачає створення умов, що дозволяють працівнику забезпечувати свою соціальну захищеність);
  •  соціальну допомогу (допомога короткотермінового характеру особам, які опинились в екстремальній ситуації і потребують додаткових витрат).

Основним механізмом соціальної політики є управління і регулювання соціальних процесів, що являють собою послідовну зміну стану, елементів соціальної системи під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.

Функцією соціального управління є забезпечення та реалізація потреб прогресивного розвитку суспільства.

Зміст соціального управління полягає у формуванні критеріїв та показників соціального розвитку, розробленні заходів щодо реалізації соціальних проблем. Соціальне управління має багато рівнів і здійснюється через соціальну політику, яка втілюється у життя на всіх рівнях

Мета соціальної політики полягає у створенні необхідних умов для розвитку та оптимального функціонування соціальних відносин, повного розкриття творчого соціального потенціалу людини, підвищення рівня і якості життя громадян на основі стимулювання трудової і господарської активності населення, а також досягнення в суспільстві соціальної злагоди і цілісності.

Суб’єктами соціальної політики є люди, держава, суспільство, соціальні інститути і товариства, політичні партії, громадські організації, колективи, профспілки, спілки підприємців, різноманітні фонди тощо. Вони різняться суспільним характером, соціальною діяльністю у різних сферах, можливостями впливу на соціальний стан.

Основним суб’єктом соціальної політики є особистість, оскільки жодне завдання соціального розвитку і соціальної політики не може бути здійснене, коли не будуть створені умови для самореалізації особистісного потенціалу людини.

Важливим суб’єктом є держава, яка за своїм потенціалом переважає можливості інших суб’єктів цього процесу. Держава здійснює повний комплекс заходів, спрямованих на постійний соціальний розвиток суспільства, а саме:

  •  у сфері праці, соціально-трудових відносин;
  •  у сфері доходів населення;
  •  щодо зайнятості, регулювання ринку праці;
  •  щодо міграційних процесів;
  •  у соціальній сфері;
  •  щодо демографічних процесів;
  •  щодо екологічного стану.

Роль політичних партій, політичних формувань як суб’єктів соціальної політики зумовлені ефективністю їх політики, зв’язком із життєвими потребами народу, їх здатністю своєю діяльністю забезпечувати соціальний потенціал суспільства.

Громадські організації як суб’єкт соціальної політики, виражаючи інтереси різних соціальних груп, спільностей, класів верств суспільства здатні зробити значний внесок у стабілізацію процесів соціального розвитку суспільства. Серед громадських організацій найважливіше місце належить профспілкам.

Профспілки – це масове самокероване громадське об’єднання трудящих певної галузі або суміжних галузей, професійної групи для захисту і представництва їхніх соціальних інтересів. Профспілки – це найбільш масове об’єднання трудящих, доступне для усіх. Для вступу в ряди профспілки необхідно тільки визнання об'єднання і пов’язаної з ним товариської дисципліни незалежно від рівня кваліфікації, освіти, політичних орієнтацій, статі, віку, національності. Профспілки за своїми цілями та інтересами перебувають ближче інших громадських організацій до економіки, виробництва, тобто вирішальної сфери докладання творчих сил людини, в якій реалізуються корінні інтереси трудящих.

Соціальна політики в Україні має реалізувати такі основні завдання:

  •  ліквідувати бідність і забезпечити динамічне зростання рівня життя населення;
  •  соціалізувати структурні складові економічної політики, що реалізується в державі (структурна, інвестиційна, інноваційна, цінова, бюджетна, грошово-кредитна, податкова тощо);
  •  забезпечити умови повної реалізації принципів соціальної справедливості й виконання соціальних прав, гарантій населення, що визначені конституційними нормами;
  •  забезпечити соціальну стабільність та соціальну безпеку.

У Концепції подальшого розвитку соціальної політики в країні намічені стратегічні напрями подолання бідності:

  •  підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці;
  •  збільшення доходів від трудової діяльності;
  •  соціальне страхування як спосіб захисту особи від втрат доходу;
  •  запровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг;
  •  соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними можливостями;
  •  соціальна підтримка сімей з дітьми та дітей, позбавлених батьківського піклування;
  •  поліпшення житлових умов соціально-вразливих верств населення;
  •  моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності.

Комплексна програма забезпечення реалізації стратегії подолання бідності, затверджена урядом країни в 2001 р., визначає комплекс заходів, спрямованих на виконання основних напрямів подолання бідності до 2009 р. Передбачено також створення регіональних програм подолання бідності. Комплексною програмою передбачено проведення активної соціальної політики, стимулювання трудової діяльності, розвиток підприємництва.

Важливим елементом соціального захисту населення є надання адресної матеріальної підтримки непрацездатним громадянам; сім’ям з дітьми, передусім багатодітним, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам, пенсіонерам та особам з обмеженими фізичними можливостями. Розроблені заходи мають на меті зменшити масштаби бідності та майнове розшарування серед населення, підвищити рівень життя.

Основними напрямами соціальної політики в Україні є:

  •  формування і розвиток ринкової економіки соціального спрямування;
  •  реалізація творчого соціального потенціалу;
  •  досягнення соціальної злагоди і соціальної справедливості на основі соціального партнерства;
  •  формування нової соціальної культури;
  •  регулювання розвитку соціально-етнічних відносин на основі принципу рівності всіх націй;
  •  регулювання сімейно-шлюбних відносин, спрямованих на зміцнення матеріальних, моральних, соціальних, духовних основ сім’ї;
  •  регулювання процесів соціально-територіального розвитку;
  •  заохочення продуктивної трудової діяльності;
  •  забезпечення необхідного життєвого рівня кожній людині, удосконалення системи оплати праці;
  •  удосконалення системи соціального захисту;
  •  упровадження сучасної системи соціального страхування (пенсійного, медичного, у зв’язку з безробіттям);
  •  удосконалення системи пенсійного забезпечення на основі як обов’язкового, так і добровільного страхування;
  •  досягнення повної продуктивної зайнятості.

3. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості

Невід’ємними факторами кожної нормально функціонуючої соціальної системи є соціальний захист і соціальна-економічна підтримка населення. Розвиток ринкових відносин обумовлює формування науково обґрунтованої системи соціального захисту і соціальної підтримки населення, його найбільш уразливих верств. У ринкових умовах, за наявності різних форм власності людина може забезпечити свої потреби лише одержанням доходу від власності або у вигляді заробітної плати за свою працю. Проте в кожному суспільстві є певна частина населення, яка не має власності і не може працювати з об’єктивних причин: хвороба, непрацездатність через старість або вік, що не дає змоги людині вступити у сферу виробничих відносин (діти), наслідки екологічних, економічних, національних, політичних і воєнних конфліктів, стихійного лиха, явних демографічних змін тощо. Ці категорії населення не зможуть вижити без захисту і соціальної підтримки держави.

Соціальний захист – це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально уразливим верствам працездатного населення – гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту – це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії. Передбачені законом зобов’язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти. Мінімальні соціальні стандарти – це установлені законодавством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.

Взаємозв’язані державні соціальні стандарти застосовуються у сфері:

  •  оплати праці;
  •  пенсійного забезпечення;
  •  освіти;
  •  охорони здоров’я;
  •  культури;
  •  соціального обслуговування;
  •  комунального обслуговування.

Законодавчо встановлюючи необхідний мінімум соціальних стандартів, держава робить обов’язковим їх забезпечення для виконавчої влади на всіх рівнях, а також для роботодавців і підприємців усіх форм власності.

Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й активні заходи. Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства окремій особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим хто її потребує, тобто має адресну направленість. Активні заходи спрямовані на захист особи та її сім'ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Згідно зі статтею 46 Конституції України право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним соціальним страхуванням. Соціальне страхування – являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в необхідних випадках – матеріального забезпечення у разі втрати працездатності, старості, втрати годувальника. З правового погляду, соціальне страхування – це установлена державою і регульована нормами права система соціального захисту громадян при страхових випадках, передбачених законодавством.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування (ЗДСС) можна класифікувати за такими видами: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричиняє втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Основними напрямами її створення в Україні є:

  •  уведення системи управління засобами загальнообов’язкового державного соціального страхування на основі об’єднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців і держави;
  •  забезпечення надалі перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем і застрахованими громадянами;
  •  забезпечення формування і використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;
  •  цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
  •  забезпечення однакових умов надання матеріального забезпечення і соціальних послуг незалежно від форм оплати праці, форми власності і господарювання;
  •  здійснення організаційних заходів для введення персоніфікованого обліку страхових внесків;
  •  розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами і страховими фондами;
  •  гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Соціальному страхуванню підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності і господарювання; особи, які забезпечують себе роботою (громадяни, які ведуть підприємницьку діяльність, творчі працівники).

Критеріями соціального страхування є такі правові категорії страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягала обов’язковому соціальному страхуванню і виплачувала страхові внески. У майбутньому страховий стаж стане основною оцінкою трудової діяльності людини замість трудового стажу. Пенсії та інші виплати будуть надаватися залежно від тривалості соціального стажу і розмірів внесків у Пенсійний фонд України.

Страховий ризик – це обставини, через які громадяни або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди працездатність і кошти до існування і потребують матеріальної підтримки або послуг за соціальним страхуванням. Кожен ризик може характеризуватися як імовірністю його настання, так і розміром завданої шкоди. Зміст ризику та встановлена ймовірність ризику визначають зміст і межі страхового захисту, покриття (або попередження) можливої шкоди.

Страховий випадок – це юридичний факт, що слугує підставою виникнення правовідносин на отримання матеріального забезпечення із страхових фондів. До страхових випадків за соціальним страхуванням відносять:

  •  тимчасову непрацездатність;
  •  вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;
  •  інвалідність;
  •  досягнення пенсійного віку;
  •  смерть годувальника;
  •  безробіття;
  •  нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання та інші обставини, установлені законодавством.

Управління соціальним страхуванням здійснюється фондами на паритетній основі державою і страхователями. В управлінні соціальним страхуванням беруть участь профспілки. Держава забезпечує правові аспекти соціального страхування, а профспілки є учасниками управління як представники застрахованих осіб на принципах соціального партнерства. Утворення страхового фонду здійснюється здебільшого за рахунок внутрішнього валового продукту, створеного працею працівників, страхових внесків роботодавців і трудівників.

Страхові внески – це такі соціальні платежі, що формуються виключно на конкретні цілі захисту від певних соціальних ризиків і не підлягають знеособленості в державних і регіональних бюджетах. Кошти фондів соціального страхування, що утворюються шляхом страхових внесків, не входять до Державного бюджету України. Вони використовуються за їх цільовим призначенням і зараховуються на самостійний централізований рахунок кожного фонду соціального страхування. Основним джерелом фонду соціального страхування є внески підприємств і громадян. Розмір внесків диференційований залежно від рівня оплати праці. Ставки збору установлюються законодавством. Вони різні як для кожною фонду, так і для роботодавця і працівників. Істотну частку доходів фондів соціального страхування, окрім страхових внесків, становлять асигнування із державного бюджету. Кошти фондів соціального страхування витрачаються на виплату пенсій і допомог, відшкодування шкоди здоров’ю працівника у зв’язку з нещасним випадком і професійним захворюванням на виробництві, компенсацію заробітку і матеріальну допомогу працівникові на випадок безробіття, на проведення оздоровчої роботи, санаторно-курортне обслуговування і на фінансування витрат, пов’язаних з організацією управління соціальним страхуванням.

В Україні фінансування соціальних послуг і матеріального забезпечення здійснюється за рахунок таких фондів: Пенсійного фонду; фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю; фонду соціального страхування від нещасних випадків; фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Згідно із законодавством кожен фонд має свій статус, наділений правами юридичної особи. Органами управління фондом є правління, виконавчі дирекції, що забезпечують установлені законами види діяльності.

Соціальне страхування на випадок безробіття здійснюється згідно із ЗУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” і являє собою систему прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Суб’єктами страхування на випадок безробіття є застраховані особи, члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховики. Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю. Законом установлена залежність розміру допомоги від страхового стажу. Застраховані особи, які визнані безробітними, мають право на допомогу у зв’язку з безробіттям, якщо вони протягом 12-ти місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26-ти календарних тижнів і сплачували страхові внески.

Право на допомогу у зв’язку з безробіттям зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, таких як:

  •  навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, клінічній ординатурі, аспірантурі, докторантурі з денною формою навчання;
  •  строкова військова служба;
  •  здійснення догляду непрацюючою працездатною особою за інвалідом 1-ї групи або дитиною-інвалідом віком до 16-ти років, а також за пенсіонером, який за експертним медичним висновком потребує постійного стороннього догляду;
  •  інші поважні причини, передбачені законодавством України.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Громадяни мають право одержувати допомогу 360 календарних днів протягом двох років. Це стосується і тих випадків, коли громадянин улаштувався на роботу і знову її утратив. Для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати може становити 720 календарних днів. Допомога у зв’язку з безробіттям визначається у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом, і не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної сфери за минулий місяць. Згідно із Законом застраховані особи мають право на допомогу у зв’язку з частковим безробіттям, якщо протягом 12-ти місяців, що передували місяцю, в якому почався простій, працювали не менше 26-ти календарних тижнів, сплачували страхові внески, та у яких ці простої становлять 20 % і більше робочого часу.

Допомога у зв’язку з частковим безробіттям працівникові надається за кожну годину простою із розрахунку двох третин тарифної ставки (окладу), встановленого працівникові розряду, її розмір не може перевищувати прожиткового мінімуму, визначеного законом. Розмір допомоги установлюється у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) застрахованих осіб залежно від страхового стажу: до 2-х років – 50 %; від 2-х до 6-ти років – 55 %; понад 10 років – 70 %.

Допомога у зв’язку з безробіттям виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів – 100 %; протягом наступних 90 календарних днів – 80 %; у подальшому – 70 %.

Важливим напрямом соціального захисту кожного громадянина є пенсійне забезпечення. Пенсійна система – це сукупність правових, економічних та соціальних інститутів і норм, які забезпечують надання пенсій за віком, у зв’язку з інвалідністю, а також у зв’язку з втратою годувальника. Метою пенсійної системи є матеріальне забезпечення непрацездатного населення. Воно гарантується створеною в нашій країні державною системою соціального забезпечення, яка в сучасних умовах реформується. Пенсійне забезпечення здійснюється за рахунок спеціальних джерел Пенсійного фонду і частково коштів Державного бюджету України.

Пенсія являє собою щомісячну грошову виплату громадянам за досягнення установленого законом пенсійного віку, настання інвалідності, втрати годувальника. Законом установлені трудові і соціальні пенсії за віком. Трудові пенсії призначаються громадянам похилого віку, які досягли пенсійного віку, мають трудовий стаж, застраховані через систему соціального страхування. Пенсії виплачуються в повному розмірі без урахування одержуваного заробітку. Соціальні пенсії призначаються громадянам, які не мають певного трудового стажу. Ці пенсії, як правило, фінансуються із бюджету і повинні забезпечувати прожитковий мінімум. Джерелом пенсійного фонду є: фонди обов’язкового державного соціального страхування, державний бюджет, а також недержавні пенсійні фонди.  ЗУ “Про пенсійне забезпечення” передбачається, що право на пенсію за віком на загальних підставах мають: жінки по досягненні 55-ти років за загального трудового стажу не менше 20-ти років і чоловіки – 60-ти років та не менше 25-ти років, відповідно. Окремим категоріям громадян установлені за зниженого трудового стажу пільгові пенсії, у зв’язку з особливими умовами праці тощо.

Найбільш прийнятною є багаторівнева пенсійна система. Реформа проводиться за трьома напрямами (табл. 1).

Таблиця 1

Перший рівень (солідарна

система

пенсійного страхування)

сутність реформування цієї системи полягає в тому, щоб забезпечити насамперед базові принципи соціальної рівності, однаковий для всіх захист від бідності в похилому віці, поступове підвищення пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а також у ліквідації соціальних відмінностей, пільг та привілеїв. Соціальні пенсії повинні установлюватися всьому непрацездатному населенню країни у фіксованому розмірі з урахуванням прожиткового мінімуму пенсіонерів.

Другий рівень (створення обов’язкового накопичу-

вального пенсійного забезпечення)

являє собою систему накопичувальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, впровадження якої почнеться в період піднесення економіки. Передбачається акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і подальше інвестування цих коштів з метою одержання інвестиційного доходу. Страхові (трудові) пенсії установлюються особам, які підлягають обов’язковому державному пенсійному страхуванню. Розмір пенсії повинен диференціюватися з урахуванням тривалості стажу і величини заробітку або суми сплачених страхових внесків. Нарахування пенсій через персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування дасть змогу диференційовано визначати розмір пенсій залежно від трудового стажу і заробітку. Усі ці дані накопичуватимуться в Пенсійному фонді.

Третій рівень (створення добровільного недержавного пенсійного забезпечення)

система недержавного пенсійного страхування, що е складовою системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами додаткових до загальнообов’язкового державного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань на недержавне пенсійне забезпечення та інвестиційного доходу, нарахованого на них. При цьому недержавне пенсійне забезпечення проводиться: пенсійними фондами через укладення пенсійних контрактів; страховими організаціями через укладення договорів довічної пенсії на певний строк; банківськими установами через укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, установленої законодавством.

Багаторівнева пенсійна система розширює можливості для підвищення добробуту людей похилого віку та зміцнення потенціалу економічного зростання, підвищення державних гарантій в досягненні більш високих соціальних стандартів у соціальному забезпеченні громадян.

В Україні склалася однорівнева схема пенсійного забезпечення за віком, яка ґрунтувалася на солідарності поколінь і в певний спосіб узгоджувалася з командно-адміністративною системою. Проте в ринкових умовах вона не може забезпечувати громадянам заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у зв’язку зі старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку.

Пенсійні депозитні рахунки – це вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб, що відкриваються банківськими установами з урахуванням умов, установлених законом, для накопичення пенсійних заощаджень.

Персоніфікація – це наявність у кожної особи персонального рахунку, на якому відображається внесення страхових платежів.

Середній розмір внеску можна визначити за формулою:

 ,          (1)

де ВС – середній розмір внеску; ЗС – середня заробітна плата; Р – відсоток відрахувань від середньої заробітної плати; ПП – кількість пенсіонерів; ПВ – кількість платників внесків.

Звідси страховий тариф визначаємо так:

            (2)

Треба зазначити, що у накопичувальних пенсійних системах при визначенні тарифу необхідно ураховувати не тільки тривалість страхового стану і бажану величину місячної пенсії, а й кількість місяців очікуваного життя на пенсії.

У процесі формування пенсійної системи необхідно вирішити такі завдання:

  •  розробити страховий механізм розрахунку пенсії залежно від тривалості страхового стажу й обсягу відрахувань із заробітку конкретного працівника для пенсійного забезпечення;
  •  здійснити перехід на систему персоніфікованого обліку з метою повною мірою реалізувати страхову сутність пенсії;
  •  здійснити поетапну роботу щодо оптимізації умов і норм пенсійного забезпечення, скорочення і раціоналізації пенсійних пільг не страхового характеру.

 Створення персоніфікованого обліку обумовлено необхідністю установлення соціальної справедливості під час визначення розміру пенсії кожному працівникові відповідно до результатів його праці й особистого внеску в систему пенсійного страхування протягом усієї трудової діяльності.

Поєднана пенсійна система (солідарна і накопичувальна) дає змогу мінімізувати ризики щодо співвідношення працюючих і пенсіонерів, а також запобігти різним негативним впливам на систему накопичення, яка чутлива до інфляції, різних економічних спадів тощо.

Законом передбачено призначення пенсій лише особам, які сплачували (та за яких сплачувалися) страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Матеріальне забезпечення осіб, які не працюють та не сплачують внески до цієї системи, відбуватиметься в межах законодавства про державну соціальну допомогу. Передбачається перегляд розмірів пенсій залежно від темпів зростання інфляції та середньої заробітної плати.

Пенсії по інвалідності сплачуються непрацездатним громадянам за результатами перевірки та оцінювання медичним органом стану здоров’я та індивідуальної непрацездатності людини. Законодавчо визначено, що інвалідом є особа із стійким розладом функцій організму, обумовленим захворюванням, наслідком травм або природжених дефектів, що ведуть до обмеження життєдіяльності, обумовлюють потребу соціальної допомоги і захисту.

Інвалідність установлюється медично-соціальною експертною комісією (МСЕК) і класифікується на три групи: перша, друга і третя. Причинами інвалідності можуть бути: загальне захворювання, трудове каліцтво або професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців – поранення, контузія, каліцтво, захворювання, отримане під час захисту Батьківщини або виконання інших обов’язків військової служби.

Трудове каліцтво – це травматичне ушкодження, спричинене раптовим впливом на організм людини зовнішнього фактору як під час виконання трудових функцій на території підприємства так і тоді, коли травми були отримані поза підприємством, але під час виконання потерпілим трудових обов’язків, завдань роботодавця.

Професійне захворювання викликане винятково шкідливим впливом виробничих факторів, умов праці на організм людини, що властиві певним професіям. Професійне захворювання, як правило, розвивається поступово під впливом систематичного і тривалого впливу цих шкідливих факторів. Інвалідам від трудового каліцтва (професійного захворювання) і інвалідам від загального захворювання пенсія призначається в однаковому розмірі. Розміри пенсії для інвалідів: I групи – 70 % заробітку; II групи – 60 % заробітку; III групи – 40 % заробітку. Інвалідність установлюється на певні строки (1–3 роки) або безстроково залежно від стану здоров’я або віку інваліда. Особам пенсійного віку інвалідність, як правило, установлюється безстроково. Якщо інвалідність працівника є наслідком загального захворювання, то пенсія залежить від стажу роботи. Проте особам, які стали інвалідами внаслідок загального захворювання віком до 20 років пенсія установлюється незалежно від стажу роботи. У разі настання інвалідності через трудове каліцтво або професійне захворювання документи про стаж не вимагаються.

Медичне страхування. За цим видом страхування виплати здійснюються з метою встановлення доходу, втраченого внаслідок тимчасової непрацездатності, а також  надаються  на лікування хворих. Конвенція МОП № 130 рекомендує термін виплати допомоги до 52 тижнів, розміром від 50 до 100 % доходу (у багатьох країнах у межах цього страхування сплачується допомога у зв’язку з вагітністю і пологами,  період – від 5 до 9 місяців, розмір такий самий).

Соціальна допомога – це заходи, які стосуються всього населення і являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру і надається людям, які потрапили в екстремальні життєві ситуації, що потребують додаткових витрат. В Україні діють такі види надання державної соціальної допомоги:

  •  цільова соціальна допомога непрацездатним громадянам з мінімальними доходами та адресна допомога сім’ям з дітьми (береться до уваги середній подушний дохід сім’ї. Отримати допомогу мають право ті сім’ї і особи, чиї доходи нижчі від нормативів. Щомісячну грошову допомогу на прожиття мають право громадяни, які отримують пенсії, окрім дітей, які отримують пенсії в разі втрати годувальника. Розмір грошової допомоги непрацездатним громадянам визначається як різниця між фактичним рівнем доходу та нормативним. Одиноким непрацездатним громадянам надається також адресна допомога у натуральному вигляді (продукти харчування, одяг та взуття). Допомога на випадок смерті – це одноразові виплати у разі смерті годувальника, або допомога на поховання).
  •  адресні безготівкові субсидії на покриття оплати житлово-комунальних послуг (запроваджено 3 травня 1995 р. та надаються тим сім’ям, витрати яких на ці цілі перевищують 15 % сукупного сімейного доходу).

4. Сутність соціального партнерства

На етапі становлення ринкової економіки здійснюється кардинальна зміна соціально-трудових відносин. Соціальне партнерство являє собою такий тип і систему відносин між роботодавцями і працівниками, за якого в межах соціального миру забезпечується узгодження їхніх соціально-трудових відносин.

Функціонування системи соціального партнерства здійснюється на тристоронній (трипартизм) співпраці спілки підприємців (підприємців), тобто роботодавців, профспілок та органів державної влади. Гарантією ефективного функціонування механізму соціального партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві через підвищення продуктивності праці, розвиток науково-технічного прогресу, збільшення валового національного продукту, підвищення рівня життя.

Згідно з принципами, розробленими Міжнародною організацією праці (МОП), соціальне партнерство має ґрунтуватися на демократичних засадах: свободі, справедливості, плюралізму, бажанні сторін досягти взаєморозуміння та наданні можливостей брати участь у прийнятті спільних рішень.

Ефективна модель соціального партнерства дозволяє реалізувати три його функції:  захисну; організаційну; “миротворчу”.

Загальна структурно-логічна схема системи соціального партнерства представлена на рис. 3.

Рис. 3. Загальна структурно-логічна схема системи соціального партнерства

На всіх трьох рівнях переговорів та домовленостей (державному, галузевому та регіональному) у переговорах повинна брати участь держава в особі тих чи інших органів управління. Соціальне партнерство виступає як приватний випадок колективно-договірного регулювання трудових відносин на різних рівнях.

Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, ЗУ “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності” інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП. Держава забезпечує правове регулювання соціально-трудових взаємовідносин між партнерами, організовує і координує переговори, встановлює, гарантує і контролює дотримання мінімальних норм і гарантій у сфері праці і соціально-трудових відносин (умови оплати праці, відпочинку, соціального захисту).

Підприємці (роботодавці), захищаючи свої інтереси і права як власників засобів виробництва, у соціальному партнерстві вбачають можливість проведення погодженої технічної, економічної політики без різких потрясінь і руйнівних конфліктів. Підприємці несуть основну відповідальність за результати господа-рювання, забезпечення належних умов праці і розмірів її оплати та фінансового забезпечення соціального захисту працівників. Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

Система соціального партнерства об’єднує можливості держави, підприємців і профспілок для досягнення соціального миру, сприяє створенню належних умов для економічного розвитку країни, позитивно впливає на формування і використання трудових ресурсів. Здійснення цього відбувається за допомогою розроблення і реалізації узгоджених економічних і соціальних програм; забезпечення певних гарантій щодо оплати праці, робочого часу і відпочинку; регулювання ринку праці і створення необхідних умов для підвищення ефективності зайнятості населення; забезпечення на виробничому рівні згідно з угодами і договорами належних умов для ефективного використання трудового потенціалу.

В Україні система соціального партнерства охоплює: сферу дії, зміст колективних договорів і угод, сторони переговорів та їхні повноваження, періодичність переговорів і процедури вирішення конфліктів. У процесі здійснення колективних переговорів партнерство повинно ґрунтуватися на:

  •  основі трипартизму, тобто представництва уряду або виконавчих органів влади (держави), профспілок і підприємців;
  •  рівності сторін на переговорах і недопустимості ущемлення прав працівників і підприємців;
  •  довірі у відносинах; знанні і повазі щодо прав і обов’язків один до одного, недопущенні конфронтації;
  •  відкритості і доступності переговорів;
  •  умінні слухати партнера;
  •  додержанні культури полеміки, дискусії, критики;
  •  обов’язковості і надійності, необхідності завершувати переговори домовленістю.

Укладання колективних договорів повинно ґрунтуватися на таких принципах: дотримання норм законодавства; рівноправність сторін; вільний вибір і обговорення питань, які становлять зміст колективних договорів і угод; добровільність взяття зобов’язань; реальність забезпечення зобов’язань, що беруться; більша вигода для трудівників під час прийняття даних колективних угод (договорів) порівняно з попередніми.

Під час взаємних консультацій і контролю необхідно дотримуватися таких принципів: регулярність проведення консультацій у процесі співробітництва; систематичність контролю і відповідальність; відповідальність за неподання інформації; гласність під час здійснення контролю за додержанням договорів, угод.

У процесі вирішення колективних спорів (конфліктів) необхідно дотримуватися таких принципів: пріоритетність примирювальних методів, які повинні застосовувати примирювальні комісії та арбітраж; використання страйку як крайнього засобу вирішення трудового спору; прагнення сторін до урегулювання конфлікту і підписання угоди.

Система соціального партнерства повинна являти собою взаємозв’язаний і узгоджений механізм функціонування різних видів угод і колективних договорів, що забезпечують надійні гарантії й ефективне регулювання заробітної плати.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46170. Розробка багатоконтурної системи регулювання дифузійної установки на базі контролера Реміконт-130 443.5 KB
  Вибір і обгрунтування критерію управління Для оцінки працездатності автоматичних систем керування використовуються різні показники але загальними вимогами є : стійкість – це необхідна але не достатня умова для автоматичних систем регулювання це означає збіжність перехідних процесів тобто обмежений час їх тривалості; якість – що характеризується якістю перехідних процесів : відхилення від заданого режиму в статиці та динаміці ступінь затухання і тривалість перехідних процесів; надійність яка доповнюється...
46171. Биография и проблематика конфликта в социологии Макса Вебера 108 KB
  Биография Макса Вебера Творческие периоды3 Работы. Проблематика конфликта в социологии Макса Вебера Проблематика конфликта в социологии политики.18 1 Биография Макса Вебера Макс Вебер родился в 1864 в городе Эрфурт в Германии.
46172. Миграция населения 157 KB
  В настоящей работе мы рассмотрим некоторые аспекты миграционных явлений в России в первую очередь в больших городах. Это привлекает в город студентов не только из других регионов России но и изза рубежа. Давая классификацию миграции в Европе Сергей Рязанцев2 называет следующие виды: Экономическая миграция Этническая миграция Вынужденная миграция Нелегальная миграция Как мы видим России свойственны те же миграционные тенденции. Она грозит накрыть собой крупные города европейской части России прежде считавшиеся мононациональными.
46173. АФГАНИСТАН В НОВЕЙШЕЕ ВРЕМЯ 32 KB
  Саурские события 1978 г Неудача вооруженных выступлений фундаменталистов Хекматиара и раскол НДПА продлили дни режима М Дауда. единство НДПА было формально восстановлено генсеком вновь стал Тараки. В ответ на это контролируемые НДПА воинские части выступили против Дауда. Успех апрельского военного переворота объяснялся в первую очередь слабостью режима Дауда а не наличием революционной ситуации в ее классическом понимании: Армия была в большей степени под контролем НДПА чем Правительства из 18 тыс.
46174. Массаж, значение, показания, противопоказания 94 KB
  История массажа В создании современного метода массажа русским ученым принадлежит огромная роль. Русскими врачами еще в прошлом столетии не только была проделана большая работа в области физиологического обоснования общего действия массажа на организм человека но и созданы отдельные приемы массажа в соответствии с их практической пригодностью в каждом отдельном случае расширены показания и противопоказания к назначению массажа. Еще до появления в свет шведской гимнастической системы и шведского врачебного массажа отец русской терапевтической...
46175. Отношение и развитие между людьми в первобытное время. Зарождение искусства, музыки и архитектуры в первобытное время 66.5 KB
  Люди в первобытных общинах были равноправными по своему положению имели одинаковые права и обязанности среди них не было богатых и бедных. Основой существования первобытных коллективов это равные обмены которые имели символистическую опору. Не было излишек все делили поровну для первобытных людей равный обмен помогал в общении. Очень несовершенными были также трудовые навыки и производственный опыт первобытных людей.
46176. Public Relations 47.5 KB
  Цель ПР установление двустороннего общения для выявления общих представлений или общих интересов и достижение взаимопонимания основанного на правде знании и полной информированности. Специалисты ПР используют для наведения мостов и установления взаимопонимания современные методы общения и убеждения. ТЕОРИЯ ОБЩЕНИЯ В философии ПР большое значение придается необходиимости двусторонних отношений. Сейчас эта необходимость признается достаточно широко но как ее достичь Недостаток общения порождает множество случаев непонимания и...
46177. PR - как теория коммуникативного воздействия. PR и другие науки 45 KB
  Для профессиональной практики в сфере связей с общественностью необходимы знания по психологии искусству коммуникации социальной психологии экономики основам менеджмента этики политологии социологии; а также опыт в анализе социальных проблем связям со средствами информации публикацией материалов создания рекламы кинотелематериалов видеосюжетов изучении общественного мнения подготовки презентаций докладов выступлений организации специальных событий. Специалист по PR получает базовую подготовку: в области планирования в...
46178. Глоссарий терминов и понятий института маркетинговых исследований в PR-коммуникации 113.5 KB
  Бюджет маркетинга финансовый план маркетинга система показателей раздел плана маркетинга предприятия в котором в детализированной форме по элементам комплекса маркетинга или по мероприятиям маркетинга приведены величины затрат доходов и прибыли от для осуществления маркетинговой деятельности фирмы. Планирование бюджета маркетинга может основываться на целевой прибыли или исходя из оптимизации прибыли. Основные составляющие затрат на маркетинг: управленческие расходы заработная плата персонала службы маркетинга амортизационные...