31523

Особливості ринкової економіки та промисловий перворт на українськиї землях, які перебували у складі Російської імперії у першій половині ХІХ століття

Контрольная

История и СИД

Можна прорахувати певні наслідки впливу такої країни як Росія на соціально- економічний та політичний стан нашої держави, який ніколи не був дружелюбний і носив більш колоніальний характер.Також, на основі вивчення даної теми, можна дослідити причини прискореного розвитку ринкових відносин і промисловості

Украинкский

2014-11-26

112.5 KB

10 чел.

ЗМІСТ

ВСТУП.

Розділ1. Причини зародження ринкової економіки та промисловий переворот на українських землях перебуваючи у складі Російської імперії у першій половині ХІХ століття.

Розділ 2. Зародження ринкової економіки  на українських землях, які перебували у складі  Російської імперії  у першій половині ХІХ ст.

Розділ 3. Наслідки промислового перевороту.

ВИСНОВОК.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.


ВСТУП.

Актуальність  теми. Актуальність теми  «Зародження ринкової економіки  та промисловий переворот на українських землях  які перебували  у складі Російської імперії у першій половині ХІХ ст.»  полягає в тому, що на основі вивчення і дослідження історичних подій і явищ, наслідків їх для  соціально-економічного та політичного  життя країни, можна провести  паралелі із сьогоденням.Можна прорахувати певні  наслідки впливу такої країни як Росія на  соціально- економічний та політичний стан нашої держави, який ніколи не був дружелюбний і носив  більш колоніальний характер.Також, на основі вивчення даної теми, можна дослідити  причини  прискореного розвитку  ринкових відносин і промисловості, що, в свою чергу, дає поштовх  розвитку технічного прогресу і науки, сприяє підвищенню рівня  життя населення країни.Також можемо дослідити і побачити причини регіоналізму, який залишається одним із факторів новітньої історії України. Питання  регіональних відмінностей особливо гостро постало в наші дні.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу  наявної  історичної літератури   дослідити особливості ринкової економіки  та промисловий перворт на українськиї землях, які перебували у складі Російської імперії у першій половині  ХІХ ст.  

                                                                                                                  Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

- розкрити принципи зародження ринкової економіки  на українських землях, які перебували у складі Російської імперії  на початку ХІХ ст.

- дослідити особливості  зародження ринкової економіки та промислового первороту на українськиї землях, які пербували  у складі Російської імперії  на початку ХІХ ст.

- з»ясувати наслідки  промислового первороту для українських земель і для розвитку економіки  нашої держави.

Об»єкт дослідження. Українські землі, які перебували у складі Російської імперії  у першій половині ХІХ століття.

Предмет дослідження.  Зародження  ринкової економіки та промисловий переворот на українських землях, які перебували у складі  Російської імперії у першій половині ХІХ ст.


Розділ1. Причини зародження ринкової економіки та промисловий переворот на українських землях перебуваючи у складі Російської імперії у першій половині ХІХ століття.

Кінець XVIII-початок XIX століть був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичною ситуацією у Центральній та Східній Європі.

Наприкінці XVIII століття  перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входила значна частина українських земель. На південних кордонах зникло Кримське ханство, що з кінця XV століття становило постійну військову загрозу для підсоння українських етнічних земель.

Внаслідок цих змін зникли держави, які традиційно помітно впливали на розвиток подій в Україні у пізнє середньовіччя і ранньомодерну добу.

Різниця в історичному досвіді населення західноукраїнських земель та населення середньо-східної України, складена власне у XIX століття, продовжу відігравати дуже важливу роль до наших днів. Крім того, хоча більшість української території опинилася у складі Російської Імперії, до середини XIX століття  ця територія залишалася політично й економічно незінтегрованою. Регіоналізм був і залишається одним із головних факторів новітньої історії України.

Серед українських земель, що у XIX столітті становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова Україна).

Лівобережна Україна (територія на схід від Дніпра) помітно відрізнялася своєрідним суспільно-політичним ладом і культурою. Це були землі колишньої Гетьманщини, яка протягом XVIII століття поступово втратила свій напівавтономний статус.

     Усі зміни у правовому статусі Гетьманщини наприкінці XVIII століття  створили тільки легальні рамки для інтеграції цього самобутнього регіону у склад Російської імперії. Від цього часу потрібно було ще декілька десятиліть, щоб місцеве українське суспільство привести у відповідність до суспільного ладу імперії. Лише 1835 році тут відмінено традиційне українське право, яке ґрунтувалося на Литовському статуті, а у 1831 - 1835 роках скасовано міське самоуправління, засноване на магдебурзькому праві. Під час уніфікації адміністративного поділу 1831 році  з території колишніми Гетьманщини були утворені Полтавська та Чернігівська губернії.

Лівобережжя порівняно з іншими регіонами було найбільш українським за складом населення. Українці становили близько 95% місцевих жителів, вони займалися сільським господарством і жили у селах. Цей регіон відзначався великою густотою міст і містечок, але, як правило, вони мало відрізнялися від сил за характером зайнятості населення. Частина міщан займалася ремеслом і купецтвом.

Тісніша інтеграція Лівобережжя у склад Російської імперії та приєднання до неї Правобережної України з великою групою єврейського населення призвели до поступового витіснення з домінантних позицій українських ремісників і купців. До середини XIX століття  українці стали меншістю серед купецтва колишньої Гетьманщини, помітно поступаючись чисельністю єврейським та російським купцям.

Українці в колишній Гетьманщині переважали за рахунок селянства та ще не зрусифікованого місцевого дворянства, нащадків козацької старшини. Чужоземні мандрівники, які на початку XIX століття  подорожували територією Лівобережної України, майже одностайно відзначали сильні антиросійські настрої серед місцевого населення.

Першопричиною поширення цих настроїв було введення кріпацтва. Разом з боротьбою нового українського дворянства за збереження своїх станових прав це створювало сприятливий грунт для розвитку українського національного руху, географічним центром якого стало Лівобережжя.

Слобідська Україна багато в чому нагадувала Гетьманщину. Ця прикордонна територія була заселена у XVII столітті         козаками і селянами з Правобережної України, які впровадили тут автономну адміністративно-полкову систему, подібну до тої, що існувала на Лівобережжі, хоча багатьох інституційних форм, що існували у козацькій державі, тут не було.

Стосунки між місцевою полковою адміністрацією та Петербургом тут не набрали такої гостроти, як відносини Гетьманщини чи Запоріжжя з Росією. Однак імператорська влада 1765 році  скасувала полкову систему, а разом з нею й автономію Слобожанщини.

Слобідська Україна була перетворена у звичайну губернію Російської імперії (з 1824 по 1835 роки  вона називалася Слобідсько-Українською, а з 1835 року  - Харківською губернією). Але Слобожанщині на довший час вдалося зберегти свій національний характер, внести свій оригінальний струмінь у формування української національної традиції XIX ст.

Строкатішою в етнічному відношенні була Правобережна Україна. Більшість мешканців цього краю (приблизно 4,2 млн.1838 р) становили українські селяни-кріпаки. Ніде інде селянським протест проти соціального гніту не набув  таких гострих форм, як на Правобережжі. Пам'ять про Коліївщину була тут ще жива. Основним об'єктом соціальної ненависті українського селянства були польські магнати і шляхта. Аж до польського повстання 1830 -1831 роках  російський уряд не наважувався порушувати станові права і привілеї польських землевласників.

Поляки займали майже всі посади у місцевому уряді. Тому ступінь інтеграції Правобережної України у склад Російської Імперії довший час був дуже низьким, а сама її територія залишалася тереном польських політичних І культурних впливів. Ці впливи охопили навіть Київ, "матір міст руських", в якому мовою інтелектуального життя аж до 30-х років XIX століття  була польська.

Наплив росіян на Правобережжя став масовим після придушення польського повстання. Він мав сприяти закріпленню сильної російської присутності у цілому стратегічно важливому районі. Основними категоріями російського населення були професори, студенти, військові, купці і ремісники - тобто переважно мешканці міст.

Інтеграція Правобережжя в Російську імперію відбувалася швидкими темпами протягом двох останніх третин XIX століття . Утворені тут Київська, Подільська і Волинська губернії офіційно називалися Південно-Західним краєм ( "Юго-Западным краем") і підпорядковувалися владі київського генерал-губернатора, а сам Київ до кінця XIX століття перетворився у російський міський анклав серед українського сільського населення.

Правобережна Україна до середини XIX століття  стала регіоном, де взаємно поборювали себе польські, російські й українські впливи. Особливе місце у цьому протистоянні посідало єврейське населення, яке Російська імперія успадкувала від Речі Посполитої. Наприкінці XVIII століття у Правобережній Україні було 110 тисяч євреїв (приблизно 3,5% всього населення).

На відміну від інших регіонів Південна (Степова)  Україна не мала за собою глибоких традицій.  Це була територія "Дикого поля",  яке до останньої чверті XVIII століття заселяли лише татари і запорізькі козаки. Навіть після ліквідації Кримського ханства ( 1774 ) і Запорізької Січі ( 1775 ) Південна Україна ще довго продовжувала зберігати прикордонний характер: у середині XIX століття кожний сьомий житель тут був військовослужбовцем. Іншою особливістю регіону була надзвичайна родючість чорноземних степів.

Після ліквідації постійної загрози військових нападів з півдня стало можливим провадити у цих степах осіле землеробство і тваринництво. Близькість моря створювала можливість ефективно і дешево пов'язати цей новий землеробський район з європейським ринком.

Потреби цього ринку у збіжжі, вовні, тваринному жирі та інших сільськогосподарських продуктах стимулювали швидкий економічний розвиток Південної України. Експорт зерна до Західної Європи вперше помітно збільшився під час наполеонівських війн, але скоротився відразу ж у післявоєнні десятиліття, коли західні держави ввели митні бар'єри для ввезення хліба.

Але відміна цих обмежень у 40-х роках XIX століття  та зростання міського населення у Західній Європі внаслідок урбанізації й індустріалізації сприяли новому збільшенню експорту зерна з Південної України. Кримська війна (1853-1856 роках ) була лише короткою перервою у цьому процесі, який продовжувався аж до кінця XIX ст.

Завдяки сплетінню сприятливих умов південь України довший час вважався Ельдорадо, де можна було легко і швидко доробитися великого маєтку. Це приваблювало сюди величезні маси людей. Якщо за два століття (XVII-XVIII) у південні степи переселилося близько 3,3 міліонів осіб, то за утричі коротший час - з 1800 по 1863 роки  - тут осіло близько 2,6 міліонів осіб.

Три південноукраїнські губернії - Таврійська, Херсонська і Катеринославська - мали найвищі у Російській імперії показники приросту населення. Іншою ознакою заселення Степової України стало заснування і швидкий розквіт нових міст. Уздовж нижньої течії Дніпра виникли порти Катеринослав І Херсон, на місці впадіння Бугу в Чорне море - Миколаїв. Найбільші ж значення для морської торгівлі мало заснування 1794 році  Одеси. Завдяки своєму зручному розташуванню Одеса швидко розвивалася і вже у 40-х роках за кількістю жителів перевершила найбільше місто України Київ. Від середини XIX століття   аж до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві і Петербургу, міцно закріпивши за собою статус третього найбільшого місту в імперії.

Наплив великих мас населення, не зв'язаних умовами кріпацької системи її охоплених духом підприємництва, витворив особливу суспільну атмосферу на півдні України,   яку можна порівняти хіба що з американським Клондайком.  Волелюбні анархічні настрої запорізького козацтва поширилися серед мешканців чорноморських степів у XIX столітті.

Внесок Півдня в українське національне відродження порівняно з іншими регіонами був мінімальним, але він був потужним чинником господарської інтеграції українських земель. За "старої України" Правобережжя було пов'язане з Польщею, Лівобережжя і Слобожанщина - з Росією, Дніпро був не лише географічним, а й політичним та господарським кордоном. Освоєння Півдня докорінно змінило ситуацію. Від того часу торгівля правого і лівого берегів переорієнтувалася у південному напрямі.

Колонізація чорноземних степів та Кубані збільшила українські етнічні території з 450 тисяч км2 у середині XVIII століття до  700 тисяч км2 у середині XIX століття  територіальне розширення супроводжувалося ще більшим зростанням населення. Населення дев'яти губерній України зросло з 8,7 міліонів  осіб 1811 року  до 13,6 міліонів осіб 1863 року.

Головною причиною був той соціально-політичний лад, який встановився на українських землях після їх інтеграції у склад Російської імперії. Більшість місцевого населення залишалася прикріпленою до землі аж до 1861 року , а в багатьох випадках - фактично і після розкріпачення.

Це заважало формуванню ринку вільної робочої сили і стримувало розвиток промисловості. Більшість промислових підприємств належала поміщикам або ж державі, що майже унеможливлювало вільну ринкову конкуренцію.

Український середній клас був ослаблений і не міг творити конкуренцію російським купцям і ремісникам, які нерідко користувалися державною підтримкою. Включення українських земель до складу Росії призвело до еміграції інтелектуальних сил на північ, в імперську столицю. Там вони могли знайти краще застосування свого потенціалу, водночас зміцнюючи імперію політично, культурно і економічно та послаблюючи позиції своєї батьківщини.

Подібним чином прибутки від продажу українського збіжжя і сировини та податки з місцевого населення зосереджувались у столиці і йшли на покриття потреб бюрократично-військового апарату.

Представники протилежної,  космополітичної школи  наголошують на тому, що швидке зростання міського населення в Західній Європі в результаті індустріальної революції й  урбанізації  закріпило  за  промислово не конкурентоздатною Східною Європою роль постачальника збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів на західні ринки. З цієї причини східноєвропейський регіон став економічною периферією промислово розвинутих капіталістичних країн. Природні умови України, насамперед " надзвичайно родючі землі, неодмінно диктували однобічний розвиток її господарства. Але попри розходження між цими двома точками зору спільним для них є визнання факту, що саме сільське господарство не може служити базою для національного прогресу. Власне ця обставина визначала економічну відсталість України протягом першої половини XIX століття   і перетворювала українські губернії на провінцію не лише розвинутої Європи, а й відсталої Російської імперії. Але у  першій половині ХІХ століття інтенсивно відбувався розпад феодально-кріпосницької системи. Він полягав насамперед у розвитку товарно-грошових відносин — розширенні обміну, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, у перетворенні продуктів праці на товар і підриві натурального характеру господарства. А коли на товар стала перетворюватися і робоча сила, товарне господарство почало переростати в капіталістичне. Провідною галуззю економіки України й у першій половині ХІХ ст. залишалося сільське господарство. Його розвиток дуже гальмувався наявністю кріпосництва. Незважаючи на це, у сільському господарстві протягом першої половини ХІХ століття  відбувалися серйозні зміни й народжувалися нові прогресивні явища, які сприяли зростанню продуктивних сил і наполегливо вимагали ліквідації кріпосництва. Розорювалися нові, раніше не оброблювані земельні простори, особливо на Півдні України. З 1778 року  по 1851 рік посівні площі півдня України збільшилися у 25 разів. Розпочалася спеціалізація землеробства, розвивалися поміщицьке торгове землеробство й тваринництво, з’являлися нові галузі сільського господарства: тонкорунне вівчарство, цукрове бурякосіяння, розгорталося вирощування технічних культур (коноплі, тютюну і льону) для продажу. У поміщицьких господарствах з’являлися нові промислові підприємства, дедалі ширше, особливо на Півдні, застосовувалися вільнонаймана праця й сільськогосподарські машини. Налагоджуючи товарно-грошові відносини, поміщики передусім збільшували виробництво та продаж хліба й особливо пшениці. У середині ХІХ століття вони давали 90 % товарного хліба, на селянські ж господарства його припадало лише 10 %. Основна частина товарного хліба йшла на внутрішній ринок. Збільшували обсяги вивозу за кордон — в основному через чорноморсько-азовські порти: Одесу, Бердянськ, Миколаїв, Маріуполь, Таганрог. Найбільш інтенсивно, особливо починаючи з 30-х років, торгове зернове господарство розвивалося на півдні, у губерніях Херсонській, Катеринославській і Таврійській.    Велику кількість товарного хліба на внутрішній і зовнішній ринок давали також правобережні губернії — Київська, Волинська і Подільська. Так, наприкінці першої половини ХІХ століття  40 % усього хліба, що експортувався з Одеси за кордон, давала Правобережна Україна. Поміщики лівобережних губерній — Полтавської, Харківської й Чернігівської, — віддалених від Чорного та Азовського морів і центральних промислових районів Росії, через вузькість місцевого внутрішнього ринку не мали належних умов для продажу хліба, значна частина якого внаслідок цього не мала збуту. У зв’язку з цим лівобережні поміщики переробляли хліб на горілку. Пристосовуючи свої господарства до потреб ринку, поміщики збільшували земельні площі під посівами технічних культур — тютюну, конопель та льону. Із другої половини 20-х років, після заснування перших цукрових заводів, на Правобережжі і Лівобережжі стали швидко розширюватися плантації цукрових буряків. Однією з ознак товаризації поміщицьких господарств і розпаду феодально-кріпосницької системи було заснування й розширення поміщиками промислових підприємств, які, хоча й ґрунтувалися на праці кріпаків, але вироблена продукція переважно йшла на продаж: борошно,  крупи,  горілка,  сукно,  полотно,  залізо, мило,  шкіри, цукор, скло та інші вироби. Найбільше місце поміщицькі підприємства займали у винокурній (гуральництві), суконній, цукровій і селітряній галузях промисловості. Для підвищення продуктивності свого виробництва поміщики, особливо у степовій Україні, стали дедалі ширше застосовувати у своїх маєтках сільськогосподарські машини — сіялки, віялки, косарки, молотарки. Ці машини здебільшого привозили з-за кордону або купували на місцевих і російських заводах, які були засновані у той час. Деякі поміщики робили спроби раціоналізувати своє господарство, запровадити досягнення агрономії. Одним із поміщиків того часу, який виступав за раціональне ведення сільського господарства, був Василь Назарович Каразін (1773–1842 роках) — учений, винахідник, засновник Харківського університету. Його зусиллями в 1811 році  у Харкові було засновано Філотехнічне товариство, яке об’єднало майже 100 членів і закликало поміщиків переходити до кращих методів господарювання. Сам Каразін у своєму маєтку у с. Кручик на Харківщині створив хімічну лабораторію, метеорологічну станцію і дослідне поле. Значного розвитку набув чумацький промисел, відомий ще з другої половини XV ст. Чумаки купували випарну і кам’яну сіль, в’ялену і солену рибу в Криму, Бессарабії, у Бахмуті, на Дону і Волзі та продавали по всій Україні й Росії. Чумацький промисел відігравав важливу роль у розширенні торгівлі та зміцненні економічних зв’язків України з Росією. 

Отже для зародження ринкової економіки  і промислового  перевороту на українських землях , які знаходилися у складі Російської імперії  на початку ХІХ століття,  існував ряд  сприятливих політичних, соціальних  і економічних  умов. Заселення нових південних земель сприяло збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції, яка ішла на продаж, розвитку внутрішнього ринку. Надлишки зерна, які не можна було продати,  стали переробляти на горілку, що привело до розвитку однієї із основних галузей промисловості  тогочасної України. Дуже велике значення мало і розширення посівних площ під технічні культури, особливо під цукровий буряк. Також утворювались нові  міста, збільшувалась кількість  міського населення, що також важливо для розвитку промисловості.

 

Розділ 2. Зародження ринкової економіки  на українських землях, які перебували у складі  Російської імперії  у першій половині ХІХ ст.

Становище українських земель на початку  XIX століття  було важким. І російські, і австрійські володарі розглядали Україну як колоніальний сировинний придаток до промислове розвинутих центральних районів своєї імперії. Промисловість на окраїнах розвивалася вкрай повільно. Панщина, кріпосне право та інші форми експлуатації селянства гальмували   розвиток промисловості, сільського господарства та внутрішнього ринку.

У цей же час в країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка не могла не позначитися на ході економічного розвитку країн Центральної та Східної Європи, в т. ч. й України. На землях Лівобережної та Слобідської України успішно розвивається землеробство, основою якого були дрібні та середні поміщицькі господарства. На Правобережжі високу ефективність господарювання демонструють великі магнатські маєтки, які спеціалізувалися на вирощуванні зернових, буряків. Найуспішніше розвиваються господарства Степової України, де більшість землі перебувала в руках українських селян, а також колоністів-німців, сербів, болгар, євреїв, вірменів, греків та ін. У цьому регіоні успішно розвивалося також поміщицьке тваринництво, особливо конярство, вівчарство. З українських земель розпочався вивіз худоби та інших продуктів сільського господарства. Поміщицьке господарство було оплотом кріпосницьких відносин в Україні. Разом з тим саме серед поміщиків було багато таких, які особливо активно прагнули перебудувати свої маєтки для роботи на ринок.

По всій Україні, і особливо на Півдні, в першій половині XIX століття зростало виробництво хліба на продаж. Розширювалися посіви технічних культур. У Полтавській і Чернігівській губерніях збільшилися площі під коноплями й тютюном, Катеринославській і Херсонській - під льоном. З 20-х рр. з'являються й швидко розширюються на всьому Правобережжі, Лівобережжі і Слобожанщині плантації цукрових буряків.

Найенергійніше втягувалися в товарно-грошові відносини великі землевласники. Розширюючи виробництво, вони проявляли інтерес і до технічного вдосконалення (раціоналізації) господарств, зверталися до практики передових вітчизняних та іноземних сільських виробників, знайомилися з досягненнями агрономії й агротехніки, намагалися використовувати сільгоспмашини. Застосовували косилки, віялки, молотарки (спочатку кінні, а потім парові).

Але в більшості своїй раціоналізаторські експерименти закінчувалися невдачею.

Причинами цього були:

      - опір селян, для яких раціоналізація означала лише одне - посилення визиску;

 - нестача у поміщиків грошей, необхідних для придбання нової техніки й найму робітників;

       - нестача вільної кваліфікованої робочої сили. Інакше кажучи, на перешкоді раціоналізації    стояла кріпосницька система.    

 Зазнавши невдачі в спробах налагодити сучасне господарство, поміщики найчастіше зверталися до старих, звичних методів господарювання, посилювали панщину, скорочували селянські наділи, що приводило до крайнього зубожіння селян. Неминучим наслідком цього було подальше збідніння і розорення самих поміщиків.

Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. На середину ХІХ століття близько 25% селянських родин України були безземельними.

Безземельні селяни шукали заробітку насамперед вдома: йшли на різні місцеві підприємства - цукроварні, цегельні, займалися дрібними промислами - виробляли взуття, посуд, полотно, сукно, колеса для возів, та й самі вози, бочки, мішки тощо.

Велику роль в цей час відігравало чумацтво. Ще наприкінці XVIII століття воно переросло в торговельно-візницький промисел. Зубожілі селяни шукали заробітку в візницькому промислі й ставали чумаками-візниками, а заможні перетворювались на чумаків-підприємців, господарів власних чумацьких валок і одночасно великих торговців.

До середини  ХІХ століття  чумаки стали доставляли в південні порти до 640 тис. тонн хліба щорічно.

Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких відходах. Навесні, перед початком с/г робіт, тисячі селян з паспортами від місцевого начальства і просто з відпускними "білетами" від поміщиків тяглися, часто з косами на плечах, на заробітки в Степову Україну. Значна частина заробітчан залишалася на сільськогосподарські роботи  на все літо. Найбільшу частину таких робітників давали  такі регіони, як Полтавщина й Харківщина.

На іншому полюсі села виділялися заможні селяни. Всупереч державній політиці, сваволі поміщиків найенергійніші селяни нагромаджували гроші, вкладали їх у промислові підприємства, торгівлю, купували землю або орендували її в поміщиків.

Оплативши свою волю, вони ще з більшою енергією зміцнювали своє господарство. Із селян-кріпаків вийшли купці й промисловці-мільйонери Яхненки, Симиренки. Козаком за походженням був Артем Терещенко, хліботорговець і чумак, родоначальник династії відомих цукрозаводчиків. Отже одним з наслідків кризи кріпосницьких відносин і зародження ринкових відносин  було поширення селянських промислів. Деякі селяни перетворювалися у великих підприємців.

Отже основною умовою зародження ринкових відносин  стало виробництво надлишків продукції, особливо зернової, це привело збільшення товарно-горошових відносин. Великі землевласники старались розширювати  своє виробництво, проявляли інтерес до технічного вдосконалення  господарства, стали застосовувати  перші сільськогосподарські машини, що давало змогу збільшити обсяги товарообігу. Найбільш енергійні селяни, накопичивши грошей, викупляли  свою воля, землю, розширяли своє виробництво. Це все також сприяло розширенню внутрішнього ринку, розвитку економіки, дало поштовх для промислового перевороту, початку процесу накопичення первісного капіталу.

Розділ 3. Наслідки промислового перевороту.

Промисловий переворот в Україні  в складі Російської імперії  розпочався  у 30-40-х і завершився в 70-80-х роках ХІХ століття .Запізнення промислового перевороту пояснювалося економічною відсталістю Російської імперії. Протягом першої половини ХІХ ст. продовжувала існувати  феодально-кріпосницька система, що гальмувала  розвиток  сільського господарства, формування ринку вільнонайманої  робочої сили для промисловості. У той час більшість підприємств становили міські та сільські  кустарні промисли (ремісничі майстерні), мануфактури, засновані на ручній техніці та примусовій праці кріпаків. Негативні наслідки спостерігались також через недостатність національних і відсутність зовнішніх інвестицій.     Проте в умовах кріпосного господарства мануфактурна промисловість досягла певних успіхів і підготувала умови для промислового перевороту.

Промисловий переворот в Україні розпочався із харчової промисловості. У цукровиробництві почали застосовувати  машини для подрібнення буряків, гідравлічні преси для соковижимання, парову техніку. Видатними організаторами цукрової промисловості України були сім'ї Яхненків і Симиренків. Ці дві родини колишніх кріпаків заснували в 1815 р. торговий дім, котрий згодом став відомим не тільки в імперії, а й у Європі. Нагромадивши кошти на торгових операціях, вони у 40-х роках  першими в Російській імперії заснували парове цукрове виробництво, обладнали машинобудівний завод, утримували ціле робітниче містечко з технічним училищем, бібліотекою, театром, лікарнею та церквою. На середину ХІХ століття  в Україні діяло майже 70% цукрових заводів імперії, вони забезпечували понад 80% загальноросійського виробництва цукру.

З’явились перші парові гуральні Технічний прогрес дуже вдосконалив виробництво  горілки. Великі гуральні  з досконалішою техніко витісняли малі. Обсяг їхньої продукції невпинно зростав. Також зростало текстильне виробництво. Панівне становище займали поміщицькі підприємства, частка яких у загальному обсязі виробництва сягала 65%. Звільнення у 1816 році мануфактур від обов’язкових поставок державній скарбниці і надання права вільної торгівлі сприяло розвитку приватного підприємництва. Зросло значення  мануфактур, заснованих на вільнонайманій праці.        

Зростаючі  потреби в машинах, зумовили розвиток  машинобудівної  промисловості. Зростання обсягів машинобудування  стимулювало розвиток  металургійної промисловості. На зміну невеликим рудням кустарного типу  приходили чавуноливарні та залізоробні  підприємства Чернігівщини, Луганщини, Київщини, Одещини, Слобожанщини.

Існувала  і кам’яновугільна промисловість. Потужність копалень на Донбасі, на яких застосовувалась праця державних і поміщицьких селян, була невисокою. На середину XIX ст. за кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в імперії, поступаючись лише Сілезії (Польща).   Промисловість, яка розвивалася в Україні в першій половиш XIX століття, мала багатогалузевий характер. Але вже тоді виявилося, що ряд важливих виробництв, зокрема, текстильне й металообробне, при активній підтримці царського уряду зосереджуються, головним чином, в Центральній Росії - Московській, Володимирській. Ярославській і в деяких інших губерніях. В Україні створювалися штучні перепони для інтенсивного розвитку цих галузей.  Зворотною стороною кризи кріпосницької системи в Україні було зародження ринкових відносин. У сільському господарстві це проявлялося у швидкому рості товарності (тобто збільшенні частки продукції, призначеної на продаж), впровадженні технічних культур, раціоналізації (технічному вдосконаленні, використанні машин, досягнень агрохімії і т. д.), використанні найманої праці. Але більшість поміщиків вела господарство традиційним способом, посилюючи експлуатацію кріпаків.

Основним видом транспорту  були гужові засоби. Гужовий транспорт використовували у двох режимах – чумацтво і підводна  повинність. Із зростанням товарного виробництва , зросли і обсяги перевезень. Тому  зросла необхідність будівництва залізниць. Зростав також вантажообіг чорно-морсько-азовських портів та суден, які обслуговували їх.                           Отже, розвиток ринкових відносин   привів до стрімкого зростання промисловості по всій території тогочасної України, виникненню нових галузей господарювання, наприклад таких як  машинобудування . В  Україні промисловий переворот мав свої особливості. По-перше  парова техніка почала застосовуватись  у таких розвинутих галузях, як цукроварна та горілчана. По-друге промисловий переворот охопив  передусім  купецьку мануфактуру, а не поміщицьку. По-третє, через те що промисловий переворот розпочався  у цукроварній та горілчаній промисловості і що машини почали застосовуватись  також  і у сільському господарстві, українське машинобудування  в основному було спрямоване на забезпечення технікою цих галузей. По-четверте , поряд з  великими фабриками, заводами, копальнями існували невеликі мануфактури, зокрема в харчовій та обробній  промисловості. Промисловий переворот сприяв економічному зростанню міст. Поряд з  ремеслом і мануфактурами у містах виникли  підприємства більш прогресивного фабрично-заводського типу, кількість яких швидко зростала. Якщо в 1825році у містах України налічувалось 528 промислових підприємств, то через 22 роки в 1847 році їх було  вже  718.Отже соціально-економічні зміни зумовили  збільшення чисельності міського населення. Характерно, що якщо в 1811 – 1850 роках,  міське населення всієї України зросло майже в 3 рази, то на Лівобережній Україні – в 2, на Правобережній – 2.7, у Південній - 64.5 рази. Інтенсивне збільшення чисельності міського населення  у Катеринославській, Херсонській і Таврійській губерніях  зумовлюється як їхнім порівняно швидким економічним розвитком в умовах нерозвинених феодально - кріпосницьких відносинах, так і посиленою колонізацією. Жителі значної  частини міст майже не займалися  сільським господарством. Але було багато і таких міст, де значна частина  населення належала до сільських станів ( державні, поміщицькі селяни, козаки), а головним заняттям цих жителів вважалося землеробство.

  Отже загалом з початку ХІХ століття  у промисловості  України відбулися важливі не тільки кількісні, а й  якісні  зміни. Поряд з помітним зростанням чисельності промислових підприємств виникли  нові галузі виробництва. Підприємства фабрично-заводського типу витіснили мануфактури. В більшості провідних галузей  української  промисловості відбулися докорінні технічні перетворення. Примусову працю замінила вільнонаймана. Це свідчило про початок завершення промислового перевороту на Наддніпрянщині. Однак  внаслідок колоніальної політики російського царизму, який бачив в Україні, насамперед, ринок збуту для російської промисловості, тому не допускав вільного інтенсивного розвитку її продуктивних сил і тому   промисловість східноукраїнських земель значною мірою мала однобічний характер. Важливим наслідком промислового перевороту, для подальшого розвитку    і зростання економіки, стала необхідність   скасування  кріпосного права, яке було скасовано у 1861 році. Всі ці події мали дуже важливе значення для покращення соціального стану, умов життя простих , бідних  людей, зумовили  подальше поглиблення суспільного поділу праці. Унаслідок цього  в Україні :

розширився внутрішній ринок;

помітно зросли  обсяги як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі.

В більшості галузей економіки  України стало використовувати вільнонайману працю, що також сприяло економічному і промисловому прогресу країни.

                                                      ВИСНОВОК.

    Дослідивши і проаналізувавши  певну історичну літературу  про події і явища, які відбувалися на українських землях, які перебували  у складі Російської імперії у першій половині ХІХ століття, можна зробити ряд висновків.

     По-перше, виробництво надлишкової продукції поміщиками і іншими заможними верствами населення давало можливість продавати товар, переробляти   на іншу продукцію. Це все привело до прискореного розвитку товарно-грошових відносин, до розширення обміну, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, у перетворенні продуктів праці на товар і підриві натурального характеру господарства. А коли на товар стала перетворюватися і робоча сила, товарне господарство почало переростати в капіталістичне.

     По-друге, збільшення товарообігу сприяло розширенню виробництва, використанню  технічних засобів, нових технологій. Це все  сприяло промисловому перевороту , розвитку швидкими темпами промисловості, виникненню нових галузей у промисловості, вимагало  наявності  великої кількості вільнонайманих працівників, що пізніше привело до необхідності реформування  суспільних відносин і відміни кріпосного права. Але прогресивний розвиток українського суспільства стримував вплив Російської імперії,  яка захищала в першу чергу свої інтереси і вплив на нашу землю носив  колоніальний характер.

                 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1.Історія України в особах: ХІХ-ХХ ст.---------К.:  1995рік.

2.Крип»якевич І.П.Історія України    ------------Л.: 1992 рік.

3.Лановик Б.Д.,Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу:Підручник/за ред..Б.Д.Лановика – 7-ме вид.стер.—К.:Вікар,2005 рі.  -  ---------- ст.306- 330.

4.Новий довідник історії України -- К.:ТОВ «Казка», 2005 рік—ст.369-373

5.Остафійчук В.Ф. Історія України:сучасне бачення:навч.посібник.-3-тє вид. перероб. і доп.- К.:Знання-Прес,2006 рік - ст.158 - 162


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

24595. Аудит витрат діяльності 38.5 KB
  До таких витрат за ПсБО № 16 відносять: ♦ адміністративні витрати; ♦ витрати на збут; ♦ інші операційні витрати. До адміністративних витрат належать такі загальногосподарські витрати спрямовані на обслуговування та управління підприємством: ♦ загальні корпоративні витрати організаційні витрати витрати на проведення річних зборів представницькі витрати тощо; ♦ витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; ♦ витрати на утримання основних засобів інших матеріальних...
24596. Аудит витрат на виробництво, собівартості виробленої і реалізованої продукції 31.5 KB
  Одним з основних показників роботи будьякого підприємства є випуск продукції та її собівартість. Вивченні організаційнотехнологічних особливостей клієнта Перед початком перевірки в першу чергу аудитор повинен ознайомитися з організаційними і технологічними особливостями виробництва видами продукції що випускається ресурсами що використовуються підприємством. Під організаційними особливостями необхідно розуміти етапи проходження технологічного процесу від одержання сировини та матеріалів зі складу до здавання на склад готової продукції...
24597. Аудит дотримання трудового законодавства та рахунків з оплаті праці 28.5 KB
  Оцінка внутрішнього контролю Для прийняття рішення аудитором щодо методу перевірки та необхідної кількості аудиторських процедур необхідно провести тестування та дати оцінку системі внутрішнього контролю і стану бухгалтерського обліку. Мета тестування внутрішнього контролю: ♦ установити наявність внутрішніх нормативних документів що регламентують трудові правовідносини між роботодавцем і працівниками; ♦ установити чи розподілено несумісні обов'язки; ♦ перевірити чи належним чином санкціонується та схвалюється нарахування заробітної плати...
24598. Мета і завдання аудиту розрахунків із бюджетом 32 KB
  1 Перелік податків та зборів які сплачують платники податків№ з п Загальнодержавні № з п Місцеві 1 2 3 4 1 Податок на додану вартість 1 Готельний збір 2 Акцизний збір 2 Збір на паркування автомобілів 3 Податок на прибуток підприємств 3 Ринковий збір 4 Податок з доходів фізичних осіб 4 Збір за видачу ордера на квартиру 5 Мито 5 Збір із власників собак 6 Державне мито 6 Курортний збір 7 Плата податок за землю 7 Збір за участь у бігах на іподромі 8 Рентні платежі 8 Збір за виграш на бігах 9 Податок із власників...
24599. Мета і завдання аудиту виробничих запасів 32.5 KB
  До виробничих запасів відносять: сировину і матеріали купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби паливо тару і тарні матеріали будівельні матеріали матеріали передані на переробку запасні частини матеріали сільськогосподарського призначення інші матеріали. Тобто від достовірності об'єктивності правдивості та повноти відображення господарських фактів пов'язаних із рухом виробничих запасів залежить правдивість і неупередженість усіх суттєвих для користувачів показників. Мета аудиту Виходячи з вимог чинного законодавства...
24600. АУДИТ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ 30.5 KB
  АУДИТ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ До нематеріальних активів належать немонетарні активи які не мають матеріальної форми можуть бути ідентифіковані відокремлені від підприємства та утримуватися підприємством із метою використання протягом періоду більшого за 1 рік або одного операційного циклу якщо він перевищує один рік для виробництва торгівлі адміністративних потреб чи надання в оренду іншими особами права користування природними ресурсами права користування майном права на знаки торгівлі й послуг права на об’єкти промислової...
24601. Аудит необоротних активів і капітальних інвестицій 32 KB
  Метою аудиторської перевірки основних засобів є підтвердження достовірності відображення в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності: ♦ початкової вартості основних засобів; ♦ сум нарахованої амортизації необоротних активів; ♦ операцій пов'язаних із рухом необоротних активів у періоді що перевіряється; ♦ витрат на поліпшення основних засобів та ремонти; ♦ результатів переоцінки; ♦ капітальних інвестицій; ♦ нематеріальних активів; ♦ інших питань. Завдання аудиту основних засобів та нематеріальних активів У зв'язку зі значним обсягом...
24602. Аудит дебіторської заборгованості та зобов’язань 28 KB
  Раціональна організація внутрішнього контролю за станом розрахунків сприяє зміцненню договірної та розрахункової дисципліни підвищенню відповідальності за дотримання платіжної дисципліни скороченню дебіторської і кредиторської заборгованості покращанню фінансового стану суб'єкта господарювання. Оцінка надійності внутрішнього контролю Наступним важливим кроком аудитора є оцінка надійності системи внутрішньо го контролю дебіторської заборгованості та зобов'язань. Правильна оцінка системи внутрішнього контролю підприємстваклієнта дає...
24603. Мета і завдаяння безготівкових розрахунків 33 KB
  Стан поточних зобов'язань і розрахунків найбільш точно відображає рівень організації у суб'єкта господарювання виробничої і торговельної діяльності а також бухгалтерського обліку. Раціональна організація контролю за станом розрахунків сприяє покращанню договірної і розрахункової дисципліни виконанню зобов'язань перед кредиторами підвищенню відповідальності за дотримання платіжної дисципліни скороченню дебіторської і кредиторської заборгованості прискоренню обігу коштів а в цілому покращанню фінансового стану суб'єкта господарювання....