31534

Колізійна норма

Реферат

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

В міжнародному приватному праві (далі – МПрП) виникають так звані колізії, для їх характеристики застосовуються критерії розбіжності, протиріччя, зіткнення, конфлікту, відміни, різниці, неоднаковості.

Украинкский

2014-11-26

158 KB

7 чел.

План

Вступ.

  1.  Поняття, природа та функції колізійної норми.
  2.  Структура колізійної норми.
  3.  Класифікація колізійних норм.
  4.  Формули прикріплення.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

В міжнародному приватному праві (далі – МПрП) виникають так звані колізії, для їх характеристики застосовуються критерії розбіжності, протиріччя, зіткнення, конфлікту, відміни, різниці, неоднаковості.

 Колізія (з лат. сollisio – зіткнення)  визначається як зіткнення протилежних поглядів, прагнень, інтересів; розбіжність між окремими законами однієї держави чи протиріччя законів, судових рішень різних держав; розходження або суперечність між правовими нормами, що регулюють однакові правовідносини. 1

Отже, колізія в МПрП є основоположною категорією, вона розглядається як зіткнення, розбіжність у правопорядках різних країн, у цьому і полягає конфлікт, розбіжність правового регулювання. Колізії бувають наступних видів: інтерперсональні колізії (результат зіткнення персональних систем права в межах однієї держави); інтерлокальні колізії (колізії у просторі); інтертемпоральні колізії  (колізії у часі).

Такі колізії розв’язуються за допомогою спеціальних норм – колізійних.

Отже, моя курсова робота присвячена розкриттю поняття колізійної норми, її функцій, структури, основних видів колізійних норм, та формул прив’язок таких норм.

Дослідження проводились на основі вивчення праць таких науковців як: Степанюк А.А, Жушмана В. П., Шуміло І.А., Ануфрієвої Л.П, Дахно І.І.,Чубарєва В.Л, Кузьменка С. Г.

  1.  Поняття, природа та функції колізійної норми

Основний зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної проблеми, яка розв’язується за допомогою особливих норм, спрямованих на подолання колізій у МПрП , — колізійних.2

Колізійна норма – норма, спрямована на вирішення колізій у праві. Специфіка колізійної норми  як засобу подолання конфліктів у праві виявляється насамперед у функціях права та в їх системі та структурі.3

Колізійна норма - норма ,яка вказує, право якої держави має бути застосоване до цивільних, сімейних , трудових та інших правовідносин міжнародного характеру.4

Колізійна норма в МПрП – норма, яка визначає право держави, що застосовується до конкретних цивільних правовідносин з іноземним елементом. На відміну від матеріально-правової норми, яка безпосередньо регулює поведінку суб’єктів міжнародного приватного права, колізійна норма в міжнародному приватному праві не визначає змісту прав та обов’язків цих суб’єктів, а лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, який підлягає застосуванню в разі конфлікту (колізії) цивільного законодавства різних країн.5

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про міжнародне приватне право» колізійна  норма  - норма, що визначає право якої держави підлягає  застосуванню  до  правовідносин  з  іноземним елементом.6

Отже, колізійна норма сама по собі не відповідає на питання про те, які права і обов’язки сторін виникають з даних правовідносин, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню, тобто є нормою непрямої дії.7

Теорія МПрП часто цікавилась природою колізійних норм, ставлячи питання, якими нормами їх слід вважати: правовими, чи технічними. Одностайної відповіді на це питання в науці не має.

Так, А. Рождєственский вважав, що колізійні норми є нормами технічними, тобто нормами, які встановлюють певний спосіб для досягнення певної мети, - у даному випадку: найкращого вирішення колізій різномісцевих законів колізійним нормам надається форма законів, і це здатне ввести в оману юристів. За словами Арміньон, норми МПрП не є нормами прямого припису, адже вони не дають безпосереднього рішення, тому ми називаємо їх правилами прив’язки. Вони відіграють роль довідкового бюро на великих вокзалах, у яких пасажири довідуються, де вони повинні отримати квиток, та про платформу, з якої відправиться потяг. Згідно з точною зору А.А. Тілле, колізійна норма є правилом поведінки, регулятором при виборі закону, хоча зміст колізійній нормі надає та правова норма, до якої колізійна норма прив’язує певне правовідношення. Предметом регулювання колізійної норми за даною концепцією є специфічна поведінка, діяльність правозастосовного органу щодо вибору й порядку застосування конкретної норми права. З таким трактуванням колізійних норм та їх предмету погоджувався А.Ф. Черданцев, який відмічав, що колізійні норми визначають порядок, принципи дії інших норм права, вони є «регулятором всередині регулятора», надають системі права в певній мірі якісь «саморегулюючої системи». Образно висловлюючись, колізійні норми слугують наче коробкою передач, за допомогою якої включається в дію одна із декількох можливих норма права. Згідно з визначенням І.С. Перетерського, колізійною чи конфліктною нормою називається норма, яка визначає, який із законів, що зіштовхуються повинен бути застосований до даного правовідношення. Вважається, що колізійна норма, яка взята ізольовано, не дає вирішення юридичного питання, що виникло, по суті, а вказує лише, в якій системі права суддя чи інший орган повинен знайти вирішення питання, яке перед ним виникло. Колізійні норми – норми про норми: вони складають Verweisungsrecht (відсилочне право), а не  Entscheidungsrecht (вирішальне право).8

Колізійна норма за формою свого зовнішнього вираження являє собою відсилочну норму, що дозволяє визначити право, яке виступає компетентним правопорядком стосовно даного конкретного правовідношення і містить необхідні відповіді на питання, що стосуються його суті. Колізійна норма, таким чином, сама по собі з чисто зовнішньої точки зору не здійснює регулювання відносини як такого, а направляє його в русло тієї відповідної правової системи - національного права певної держави або міжнародного договору, - яка в силу тих чи інших фактичних обставин є належної.

Болгарський юрист Ж. Стальов так сформулював основні тези, які стосуються комплексу пов'язаних з функціями колізійних норм питань: «Функція міжнародного приватного права обмежена міжнародної сферою дії різних цивільно-правових систем різних держав; це означає, що мова йде про колізійне право, а не про сукупність матеріально-правових норм, регулюючих відповідні цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Звідси випливає, що функція МПП не перебуває в регулюванні цивільно-правових відносин ».

Дійсно, чи виконують колізійні норми регулюючу роль в аспекті правового впливу на регульований об'єкт, тобто приватно-правові відносини, що існують у міжнародній сфері, або їх функція полягає в технічному приєднанні до регулювання матеріально-правової норми належного правопорядку? При позитивній відповіді необхідно піти далі і розглянути, в чому ж полягає подібний регулюючий вплив. Якщо ж виходити з негативної відповіді на поставлене питання, то тоді необхідним чином слід визначити позицію стосовно самої правової суті даного явища - колізійної норми - на основі послідовного, логічного підходу до формулювання з цього випливають висновки. Адже якщо норма не регулює відносини по суті, а відсилає його до іншої норми, яка і здійснює безпосереднє регулювання, вона не є регулятором у власному розумінні слова, значить, і сукупність приписів подібного роду не виступає правом в буквальному і сутнісному його розумінні.

З іншого боку, відшукання належної матеріально-правової норми може бути вироблено виключно за допомогою правових положень розглянутого типу – так званих відсильних, іншими словами, колізійних норм. Без колізійної норми використання відповідних матеріальних норм, що питання по суті, не може бути досягнуто.9

Будь-яка норма права є регулятором суспільних відносин; не є виключенням і колізійна норма, однак вона безпосередньо не встановлює права і обов’язки суб’єктів права, дії яких повинна регулювати. Для реалізації своїх функцій суспільного регулятора вона взаємодіє з відповідними нормами права (регулятивними чи правоохоронними) залежно від конкретної правової ситуації. Тому предметом колізійної норми є, очевидно, діяльність суб’єктів права щодо вибору норм, які створені для регулювання певного фактичного складу суспільних відносин. Основним завданням колізійних норм є вирішення юридичних колізій, що гарантує правову взаємодію суб’єктів права зокрема, та нормальний правовий розвиток суспільства в цілому.10

Функції колізійної норми характеризуються напрями її впливу на процес регулювання. Як правило, вирізняють три різновиди функцій, що забезпечуються колізійними нормами:

  •  стимулюючу, змістом якої є створення умов щодо найбільш повної реалізації правових приписів;
  •  інформаційну, що надає можливість суб'єктам права визначити, яким чином долаються прогалини у праві та яку норму з конфліктуючих повинен застосувати суб'єкт;
  •  системостворюючу, основним призначенням якої є забезпечення узгодженості законодавства та визначення його змісту.11

Ануфрієва у своєму підручнику розглядає наступні функції колізійної норми:

  •  регулятивна функція колізійної норми як цивільно-правової норми;
  •  регулятивна функція колізійної норми як норми публічно-правового характеру;
  •  регулятивний характер колізійних норм як відсильних норм;
  •  «розмежовуюча» функція колізійних норм.12

  1.  Структура колізійної норми.

Відомо, що у внутрішньому вітчизняному законодавстві норма права складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Однак рідко трапляються ситуації, коли всі три частини норми права присутні в одній статті чи навіть розділі певного нормативного акта.13

У пострадянській доктрині жваво дискутується питання про те, чи підкоряється колізійна норма цій загальній структурі побудови чи ні. Так, В.Л. Толстих стверджує: «МПрП регулює відносини у тих випадках, коли правовідносини пов’язані з територією двох чи декілька держав. Цей зв'язок є юридичним фактом, який входить до гіпотези колізійних норм та інших норм МПрП». А далі роз’яснюється: всі обставини, котрі передують вибору права та обумовлюють його, можуть розглядатися тільки як складові гіпотези колізійної норми, яка конче, може бути і складною. Підсумовуючи висловлені з цього приводу у російській літературі думки, В.І. Кисіль робить висновок про те, що за сучасним уявленням про структуру колізійної норми, ці норми, як і будь-які норми права, мають гіпотезу і санкцію, щоправда, не зовсім чітко виражені в тексті колізійної норми, тому, на його думку, природа гіпотези і санкції колізійної норми, очевидно, невдовзі стануть об’єктом плідної наукової дискусії.

У доктрині МПрП беззаперечним вважається положення, за яким будь-яка колізійна норма складається з таких самостійних частин:

  •  об’єму та
  •  прив’язки.

Щоправда, є пропозиції стосовно поєднання цих складових і єдине поняття «диспозиція» колізійної норми. Проте, у вітчизняній літературі зазначається, що подібний підхід навряд чи є вдалим, оскільки ці поняття, хоча й взаємозв’язані, мають все ж різне функціональне навантаження.

При ознайомленні з об’ємом колізійної норми з’ясовується, щодо яких саме відносин чи до якого виду відносин законодавець надає дозвід на застосування іноземного права, бо цей дозвіл, як зрозуміло, не може надаватись взагалі. Інакше кажучи,Є дозвіл що міститься об’ємі колізійної норми, надається стосовно конкретного «фактичного складу» відповідних відносин, внаслідок чого в іноземному праві слід відшукувати норми, які регулюють саме такий фактичний склад, а він може мати відношення до речового, зобов’язального, спадкового і т. ін. статутів. Замінити встановлений колізійною нормою статут у процесі застосування іноземного права неможливо, бо це буде означати, що дозвіл, наданий законодавцем, свавільно порушено суддею.

Що стосується прив’язки, то вона «прикріпляє» ( або «прив’язує») зазначений фактичний склад, тобто конкретні відносини, до права відповідної іноземної держави, яке підлягає застосуванню згідно з дозволом, що міститься у колізійному приписі. Саме тому колізійну прив’язку нерідко називають формулою прикріплення до того чи іншого іноземного правопорядку. 14

Призначення колізійної норми обумовлює специфіку її структури, яка відрізняється від структури матеріально-правової норми. Традиційно в її складі розрізняють два елементи - обсяг та прив’язку.

Обсягом є частина колізійної норми, яка вказує на правовідносини з «іноземним елементом», які потребують врегулювання. Прив’язкою є частина колізійної норми, що вказує на право, яке підлягає застосуванню для врегулювання правовідносин, вказаних в обсязі такої норми.

Наприклад, частина 1 статті 17 закону України «Про міжнародне приватне право» містить таку норму: «Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи визначається її особистим законом».15

«Виникнення і припинення цивільної правоздатності фізичної особи» – це обсяг колізійної норми; «… визначається її особистим законом» - це прив’язка колізійної норми.

Отже, в цій нормі не встановлюється момент виникнення та припинення цивільної правоздатності фізичної особи, а лише міститься відсилання до особистого закону фізичної особи, яким і визначається момент її виникнення та припинення.16

Також, прикладом двочленної побудови колізійної норми може слугувати ч.1ст.49 Закону України «Про міжнародне приватне право» а саме: права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають унаслідок завдавання шкоди (обсяг), визначається за правом держави, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка).

В обсязі визначаються відносини, пов’язані із зобов’язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).

У прив’язці визначається, за правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Отже, ця норма Закону не встановлює прав і обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія. Традиційно обсяг відповідає конкретному приватноправовому інституту: спадкові відносини, договірні зобов’язання, деліктні зобов’язання, укладення шлюбу і т.д.17

  1.  Класифікація колізійних норм

Класифікація колізійних норм у теорії МПрП здійснюється за певними критеріями і пов’язана переважно з великою кількістю джерел права та особливістю колізійних прив’язок. Вона дає змогу визначити пріоритетність джерел права та виокремити основні принципи, за якими здійснюються вибір права та застосування цих норм у МПрП.

За джерелами права колізійні норми поділяють на національно-правові (внутрішні), які містяться у внутрішньому законодавстві кожної держави, і міжнародні, які закріплені в міжнародних договорах.

Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив’язки. За цим критерієм колізійні норми поділяють на односторонні та двосторонні.18

  1.  односторонні – це колізійні норми, які прямо вказують на право, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Зазвичай, односторонні норми передбачають можливість застосування права тієї держави, в якій норма видається. Наприклад, норма частини 3 статті 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України»;
  2.  двосторонні – це колізійні норми, які формулюють правило, за яким визначається право, що підлягає застосуванню до правовідносин з «іноземним елементом». Наприклад, норма статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність».19

Прив’язку двосторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив’язати  правовідносини до конкретного правопорядку. В п.2 ст.37 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах визначається, «що правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права.

Залежно від кількості прив’язок колізійні норми поділяються на прості і складні. Прості колізійні норми містять один обсяг та одну прив’язку. Складні колізійні норми мають декілька прив’язок. Вони можуть містити генеральні і субсидіарні прив’язки. При цьому виокремлюються основна (генеральна) прив’язка, яка формулює загальне головне правило вибору права (призначене для першочергового застосування), і субсидіарна прив’язка, яка формулює ще одне або декілька правил і застосовується тоді, коли головне правило через будь-які причини не було застосоване або виявилося недостатнім для вибору компетентного правопорядку. Наприклад, у ч.1 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності – правом держави, в якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за його відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином. 20

За супідрядністю: основні (генеральні) і додаткові (допоміжні, субсидіарні) колізійні норми. В основних нормах формулюється головне правило щодо обирання правопорядку. Додаткові колізійні норми встановлюються для випадків, коли за основною колізійною нормою встановити право, що повинно бути застосоване, не вдається або воно недостатнє чи непридатне для регулювання. Так, ч.1 ст. 67 Закону України «Про міжнародне приватне право» може вважатися основною нормою, а ч.2 і ч.3 ст.67 цього закону – додатковими нормами:

  1.  Зобов’язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.
  2.  Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право їхнього спільного особистого закону.
  3.  Якщо особа, яка має право на утримання, не може його одержати згідно з правом, визначеним у частині першій цієї статті, застосовується право держави, у якій особа, яка зобов’язана надати утримання, має місце проживання.21

Залежно від обов’язковості застосування вказаного в них права до правовідносин колізійні норми поділяються на:

  1.  імперативні норми – це норми, які однозначно вказують на право, що підлягає застосуванню, і не можуть бути змінені по волі сторін. Прикладом такої норми може бути норма статті 40 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано»; ч.3 ст.42 Закону України «Про міжнародне приватне право» : «Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України»; ч.1 ст.16 цього ж Закону: «Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є»;22
  2.  диспозитивні норми – це норми, які дозволяють сторонам самостійно обрати право, що підлягає застосуванню до правовідносин. Наприклад, диспозитивною є норма частини 1 статті 41 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін».23 У ч. 1 ст. 33 Договору між Україною i Республікою Польща про правові відносини у цивільних і кримінальних справах передбачено, що «зобов’язання, які виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, якщо учасники договірних відносин не підпорядкують ці відносини обраному ними законодавству».

Також деякі науковці по різному класифікують альтернативні та кумулятивні колізійні норми. Наприклад, С.Г. Кузьменко відносить їх до складних норм, адже вони містять декілька колізійних прив’язок, що є характеристикою саме складних норм. У підручнику за редакцією  В.П. Жужмана і І.А. Шуміло їх відносять саме до норм, що розподіляються за критерієм форми  вираження волі законодавця ( або ступінь обов’язковості для сторін). Чубарєв у своєму підручнику альтернативні колізійні норми виокремлює як підвид диспозитивних норм :« Диспозитивні норми нерідко будуються таким чином, що містять одночасно дві або більше ознак, за якими можна здійснювати пошук застосовного права, і такі колізійні норми отримали назву  альтернативних».

  1.  альтернативні колізійні норми містять декілька колізійних прив’язок, із яких застосуванню підлягає тільки одна. Основною рисою таких норм є наявність більше одного варіанта вибору права, яке підлягає застосуванню, та відсутність пріоритетів під час вибору права.24

Зазвичай конструювання таких норм пов’язано з принципом автономії волі, коли право, що підлягає застосуванню до договору, визначається за спеціальною угодою сторін. Інакше кажучи, у таких випадках дія колізійних норм усувається спеціальною угодою сторін, роблять їх найкращими суддями у цьому питанні. У разі такої домовленості застосоване право визначається за іншим чи іншими встановленими колізійною нормою правилами.25

Приклад такої норми: ч.1 ст. 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, у якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду».

  1.  кумулятивні колізійні норми містять декілька колізійних прив’язок, кожну з яких слід враховувати під час вирішення колізійної проблеми. 26

Причому застосування однієї з прив’язок не виключає подальшого використання іншої. Так, кумулятивна прив’язка використовується в ч. 3 ст. 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, а саме: «Якщо дитину усиновлює подружжя, з якого один є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий — іншої Договірної Сторони, повинні бути дотримані вимоги, передбачені законодавством обох Договірних Сторін». Прикладом кумулятивної прив’язки може слугувати і ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право», де зазначено, що право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. Таким чином кумулятивні колізійні прив’язки передбачають застосування одночасно різних правових систем.27

За територією дій колізійні норми бувають міждержавними та міжобласними. У випадку колізій правопорядків унітарних держав ми маємо міждержавні колізійні норми у їх чистому вигляді. В праві федеративних держав, наприклад США або Швейцарії можуть виникати міжобласні (між штатні, між кантональні) колізії, для врегулювання яких також застосовується колізійний метод. З точки зору МПрП врахування таких колізій є необхідним саме у випадках відсилання до права федеративної держави. Справа в тому, що коли колізійна прив’язка відсилає до права федеративної держави, виникає питання щодо застосовного права, а саме: чи ним є правовий комплекс, що діє в межах федерації в цілому, чи тільки правовий комплекс відповідного суб’єкта федерації?28

За обсягом: загальні і спеціальні. Загальні колізійні норми слугують для регулювання відносин приватно-міжнародного характеру в цілому. Натомість, спеціальні колізійні норми призначені для детального регулювання різних аспектів приватно-міжнародного відношення. Так, ч.1 ст.69 Закону України «Про міжнародне приватне право» може вважатися загальною колізійною нормою, а ч.ч. 2-4 – спеціальними колізійними нормами:

  1.  Усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача. Якщо усиновлювач – подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає правові наслідки шлюбу.
  2.  Здатність особи бути усиновлювачем визначається відповідно до її особистого закону.
  3.  Правові наслідки усиновлення або його припинення визначаються особистим законом усиновлювача.
  4.  Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюються відповідно до особистого закону дитини.

За гнучкістю прив’язки: прямі (жорсткі) і рамочні (гнучкі). У прямих колізійних нормах критерій обрання правопорядку є чітким і однозначним (наприклад, громадянство, місцезнаходження речі), як у ст. 26 Закону України «Про міжнародне приватне право»: цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

У рамочних колізійних нормах чіткий критерій обрання правопорядку відсутній, а вирішення питання залежить від сукупності обставин справи і їх оцінки юрисдикційними органами. Прикладом може бути ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право»:

  1.  Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
  2.  У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

За значимістю: головні і супутні колізійні норми. Головними колізійними нормами є норми, що присвячені основним інститутами міжнародного приватного права ( наприклад, тим,що регулюють зовнішньоекономічні, шлюбно-сімейні, трудові відносини), а супутні норми присвячено окремим аспектам правового регулювання, приміром, позовній давності, поступці вимоги, сплаті процентів тощо. Так, головними нормами можна вважати ст. 31, 32 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо форми правочину, його змісту, а ст. 35 цього Закону про позовну давність можна вважати супутню колізійною нормою.

За дією в часі прив’язки: змінні і незмінні. Змінними прив’язками можуть бути: місцезнаходження рухомого майна, громадянство, доміцілій; до других належать місцезнаходження нерухомості,  місце укладення шлюбу, заподіяння шкоди. 29

  1.   Формули прикріплення

Результатом узагальнення застосування колізійних норм є визначення найбільш розповсюджених типів колізійних прив’язок, які ще отримали назву формул прикріплення. Найбільшого поширення набули такі колізійні прив’язки:

1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis). Традиційно ця колізійна прив’язка поділяється на дві форми: закон громадянства та закон місця проживання. Прив’язка «закон громадянства» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, громадянином якої є фізична особа. Прив’язка «закон місця проживання» означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, в якій особа постійно чи переважно проживає. Порядок визначення особистого закону фізичної особи передбачений статтею 16 Закону України «Про міжнародне приватне право». Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування. Особистий закон фізичної особи використовується для визначення обсягу правоздатності та дієздатності фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою та оголошення померлою. Також особистим законом визначається право на ім’я фізичної особи, обсяг її особистих немайнових прав, порядок встановлення над особою опіки та піклування.

2. Особистий закон юридичної особи (lex societatis). Вказану прив’язку також називають законом національності юридичної особи. Доктрина міжнародного приватного права визначає такі способи визначення національності юридичної особи: закон місця реєстрації юридичної особи, закон місця знаходження адміністративного центру юридичної особи, закон місця здійснення діяльності юридичної особи. Для корпоративних юридичних осіб застосовується визначення національності юридичної особи на підставі «теорії контролю», відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, суб’єкти якої здійснюють контроль за діяльністю такої юридичної особи. Порядок визначення особистого закону юридичної особи регламентується статтею 25 Закону України «Про міжнародне приватне право». Вона передбачає, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місця знаходження юридичної особи. Під місцем знаходження юридичної особи розуміється держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. Особистим законом визначається обсяг правоздатності та дієздатності юридичної особи.

3. Закон місця знаходження речі (lex rei sitae) застосовується здебільшого в речовому праві та в спадковому праві, що ускладнені «іноземним елементом». Наприклад, стаття 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Стаття 71 цього Закону визначає, що спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно.30

4. Закон країни-продавця (lex venditoris) — означає застосування права тієї держави, де заснована, має місце проживання або основне місце діяльності сторона-продавець. Це прив’язка вважається загальною субсидіарною щодо всіх зовнішньоекономічних правочинів.Закон країни продавця застосовується в його дослівному розумінні — до договору купівлі-продажу, а також у широкому розумінні — до інших приватноправових договорів. Отже, центральною стороною в договорі купівлі продажу є продавець, а всі останні зовнішньоекономічні правочини конструюються за моделлю цього договору, і, як, наприклад, у договорі про надання послуг, центральною стороною буде право країни-виконавця (ст. 44 Закону Україні «Про міжнародне приватне право»).

5. Закон місця вчинення дії (lex loci actus). Даний тип колізійної прив'язки нараховує, щонайменше, такі різновиди, які мають певне самостійне значення:

5.1. Закон місця вчинення акта (lex loci contractus). Це формула прикріплення має багатовікову історію і у чималій кількості правопорядків все ще визнається вирішальною, хоча з розвитком сучасних інформаційних технологій, коли сторони мають можливість укласти контракт, наприклад, за телетайпом, знаходячись у різних містах, значення цієї колізійної прив'язки послідовно зменшується. Справа в тому, що у таких випадках, які отримали спеціальну назву - контракт між відсутніми , не існує самого місця вчинення акту, внаслідок чого стає необхідним локалізувати його додатково, а це не завжди зручно для сторін. Наприклад, у ч. 1 ст. 569 ЦК України 1963 р. зазначалось, що права і зобов'язання сторін за зовнішньоторговельною угодою визначаються за законом місця її здійснення, якщо інше не встановлено угодою сторін. Проте, у ч. IV цієї статті містилося імперативне правило, за яким місце здійснення угоди завжди визначалося за радянським законом, чим, по суті, наперед вирішувався ряд важливих для сторін питань.

5.2. Закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (locus formant regit actum). Згідно з цим принципом, відносини сторін у питаннях форми угоди підпорядковуються праву держави її укладення. З часів середньовіччя вважається, що даним вибором одночасно вирішується і питання застосовного права взагалі, хоча тепер регулювання питань щодо форми та змісту контракту може здійснюватись різними правопорядками .

Вважається, що принцип locus regit actum залишається непорушним і його обмеження відоме невеликій кількості держав. Відтворювався цей принцип і у нашому законодавстві. Так, ст. 568 ІДК України 1963 р. встановлювалось, що форма угоди, яка укладається за кордоном, підпорядковується закону місця її укладення. Однак у нас існувала значна кількість обмежень дії цього принципу. Зокрема, передбачалось, що угода не може бути визнана недійсною внаслідок порушення форми, якщо витримані вимоги законодавства Союзу PCP та цього Кодексу (статті 568, 569і, 570). Форма зовнішньоторговельних угод, які укладалися радянськими організаціями, і порядок їх підписання, незалежно від місця укладання цих угод, визначались законодавством Союзу PCP (частини 2 і З ст. 568 ЦК).

5.3. Закон місця здійснення актів громадянського стану підпорядковує форму даного акта правопорядку державі його здійснення, і дія цього принципу є непорушною будь-де. З часом, з цього принципу відокремився особливий колізійний принцип місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis), який підпорядковує форму шлюбу (інколи навіть матеріальні умови його укладення) правопорядку держави, де цей шлюб мав місце. Lex loci celebrationis – це спеціальна формула прикріплення, що використовується виключно для регулювання шлюбних відносин, пов’язаних з двома або більше правопорядками і означає застосування права держави, де укладається шлюб, здійснюється шлюбний обряд. Ця формула прикріплення широко застосовується щодо формальних умов укладення шлюбу (порядку укладання, форми шлюбу).31

5.4. Закон місця виконання зобов'язання (lex loci solutionis). Виникнення цього різновиду колізійної прив'язки є певним реагуванням на той недолік даного методу регулювання, який отримав назву «розщеплення колізійних прив'язок». Це розщеплення у міжнародній торгівлі часто виникає як наслідок особливості виконання зобов'язань сторонами договору. Так, як вже зазначалось, згідно зі ст. 31 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980), якщо продавець не зобов'язаний поставити товар в якомусь іншому визначеному місці і якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення, його зобов'язання полягають у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві. Зрозуміло, що ця частина виконання зобов'язання підпорядковується одному правопорядку. Проте, відповідно до вимог ст. 38 цієї ж Конвенції покупець повинен оглянути товар або забезпечити його огляд у такий короткий строк, який практично є можливим за даних обставин1. Не менш зрозуміло, що виконання цього зобов'язання мусить бути підпорядкованим іншому правопорядку.

Саме цю колізію і намагається вирішити lex loci solutionis, підкоряючи кожну частину виконання спільного зобов'язання правопорядку місця її здійснення, що інколи має суттєве значення і для подальших платежів за контрактом. Дію цього принципу певною мірою уніфіковано у ст. 4 Гаазької конвенції про право, застосоване до міжнародної купівлі-продажу матеріальних рухомих речей (1955), згідно з якою за відсутності явно встановленої вимоги внутрішнє право держави, в якій має здійснюватися огляд товарів, поставлених відповідно до договору купівлі-продажу товарів, застосовується і щодо того, яким чином і протягом якого строку має здійснюватись огляд товарів, надсилатись повідомлення про цей огляд та заходи, які мають бути вжиті у випадку відмови від товарів.

5.5. Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi). За допомогою цього колізійного принципу, який нерідко виокремлюють у самостійну формулу прикріплення, вирішуються такі важливі питання, як: наявність чи відсутність шкоди, підстави відповідальності та звільнення від неї, можливість покладання відповідальності на особу, що не є заподіювачем шкоди. За нею, у разі настання відповідальності, визначається і розмір відшкодування.

Всі зазначені питання на національному рівні вирішуються по-різному. Стан ускладнюється ще й тим, що національні законодавці по-різному ж вирішують питання, пов'язані з розподілом тягаря доведення, відповідальністю за випадок, виною потерпілого тощо.

Нарешті, слід мати на увазі й те, що питома вага колізійних проблем в цій сфері постійно збільшується внаслідок поширення транспортних (зокрема автомобільних) перевезень, туризму і взагалі міжнародного співробітництва.

Згідно з даним колізійним правилом, відповідальність винної сторони принципово пов'язується з правом держави місця вчинення правопорушення (спричинення шкоди) і до недавніх часів це правило вважалось класичним і непорушним. У такому вигляді воно відтворено і у національному законодавстві (ст. 49 Закону від 23.06.2005 р.), згідно з якою права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначались правом країни, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Існувало лише одне загальновизнане обмеження, яке випливало з того, що національний суд змушений застосовувати право іноземної держави. Полягає воно в тому, що неприродною була би вимога застосовувати право іноземної держави у випадках, коли відповідна «дія чи інша обставина» не визнаються правопорушенням у державі суду. Саме воно відтворено у ч. З ст. 49 зазначеного Закону: право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

Однак минулого сторіччя у судовій практиці виникли суттєві проблеми, пов'язані з визначенням місця спричинення шкоди, внаслідок чого на дію даного колізійного принципу почали покладатися додаткові обмеження (про що мова піде у подальшому).

5.6. Закон місця виконання роботи (lex loci laboris). З назви даного колізійного принципу зрозуміло, що ця особлива прив'язка застосовується для регулювання трудових відносин з іноземним елементом. До речі, цей принцип відомий праву майже всіх країн, де відповідні питання на законодавчому рівні взагалі знайшли своє вирішення.

Саме таким чином виокремлює прив’язки В.Л. Чубарєв у своєму підручнику.32

6. Закон найбільш тісного зв’язку (proper law) означає, що до правовідносин підлягає застосуванню право тієї держави, з якою правовідносини мають найбільш тісний зв’язок. Такий зв’язок виявляється за різними критеріями залежно від виду правовідносин (наприклад, частина 2 статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: щодо договору про нерухоме майно – право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, – право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт – право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, – право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа).

7. Закон суду (lex fori) означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону суду може бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічного прийому, як застосування односторонньої колізійної прив’язки. Закон суду використовується здебільшого в процесуальних відносинах. Право країни суду цілком може бути застосовне до певного виду приватноправових відносин і виступати альтернативою всім останнім формулам прикріплення. У законодавстві більшості держав передбачено: якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлено, суд вирішує справу на підставі свого національного права. У сучасній практиці і доктрині визнано, що закон суду — це «жорстка» колізійна прив’язка, і слід максимально намагатися відмовлятися від її застосування.33

8. Закон прапору (lex flagi) використовується в морському та повітряному праві і означає, що до правовідносин, що виникають на морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв’язку із використанням таких суден, застосовується право тієї держави, під прапором якої ходить судно. Цей колізійний принцип являє собою трансформацію прив’язки «особистий закон» стосовно повітряних, водних та космічних об’єктів. Ці об’єкти є «умовною територією» держави прапора, тому для регулювання більшості відносин, які виникають на їх борту, в першу чергу застосовується закон прапора. 34

9. Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного права, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються правила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;

б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;

в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;

г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах;

д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. 35

10. Закон, найбільш сприятливий для статусу особи, дійсності стану чи правовідносин (lex benignitatis) – означає застосування найбільш сприятливого правопорядку. Ця прив’язка широко застосовується для захисту потерпілої сторони у деліктних відносинах, слабкої сторони у договорі ( наприклад, споживача), а також у шлюбно-сімейних відносинах для захисту інтересів дітей.36

Висновок

Отже, на основі всього вище викладеного можна дійти наступних висновків: колізійна  норма  - норма, що визначає право якої держави підлягає  застосуванню  до  правовідносин  з  іноземним елементом.

Колізійна норма сама по собі не відповідає на питання про те, які права і обов’язки сторін виникають з даних правовідносин, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню, тобто є нормою непрямої дії.

Функції колізійної норми характеризуються напрями її впливу на процес регулювання. Як правило, вирізняють три різновиди функцій, що забезпечуються колізійними нормами:

  •  стимулюючу, змістом якої є створення умов щодо найбільш повної реалізації правових приписів;
  •  інформаційну, що надає можливість суб'єктам права визначити, яким чином долаються прогалини у праві та яку норму з конфліктуючих повинен застосувати суб'єкт;
  •  системостворюючу, основним призначенням якої є забезпечення узгодженості законодавства та визначення його змісту.

Призначення колізійної норми обумовлює специфіку її структури, яка відрізняється від структури матеріально-правової норми. Традиційно в її складі розрізняють два елементи - обсяг та прив’язку.

Обсягом є частина колізійної норми, яка вказує на правовідносини з «іноземним елементом», які потребують врегулювання. Прив’язкою є частина колізійної норми, що вказує на право, яке підлягає застосуванню для врегулювання правовідносин, вказаних в обсязі такої норми.

Класифікація колізійних норм:

  1.  за джерелами права: національно-правові (внутрішні) та міжнародні;
  2.  за формою колізійної прив’язки :односторонні та двосторонні;
  3.  від кількості прив’язок: прості і складні (можуть містити генеральні і субсидіарні прив’язки);
  4.  за супідрядністю: основні (генеральні) і додаткові (допоміжні, субсидіарні) колізійні норми;
  5.  від обов’язковості застосування вказаного в них права: імперативні, диспозитивні,альтернативні та кумулятивні;
  6.  за територією дій: колізійні норми бувають міждержавними та міжобласними;
  7.  за обсягом: загальні і спеціальні;
  8.  за гнучкістю прив’язки: прямі (жорсткі) і рамочні (гнучкі);
  9.  за значимістю: головні і супутні колізійні норми;
  10.  за дією в часі прив’язки: змінні і незмінні.

Формули прикріплення

  1.  Особистий закон фізичної особи (lex personalis)
  2.  Особистий закон юридичної особи (lex societatis)
  3.  Закон місця знаходження речі (lex rei sitae)
  4.  Закон країни-продавця (lex venditoris)
  5.  Закон місця вчинення дії (lex loci actus)
  •  Закон місця вчинення акта (lex loci contractus)
  •  Закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (locus formant regit actum)
  •  Закон місця здійснення актів громадянського стану, а саме принцип місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis)
  •  Закон місця виконання зобов'язання (lex loci solutionis)
  •  Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi)
  •  Закон місця виконання роботи (lex loci laboris)
  1.  Закон найбільш тісного зв’язку (proper law)
  2.  Закон суду (lex fori)
  3.  Закон прапору (lex flagi)
  4.  Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis)
  5.  Закон, найбільш сприятливий для статусу особи, дійсності стану чи правовідносин (lex benignitatis)

1 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с. 237.

2 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с.45.

3 Юридична енциклопедія: в 6ти томах. Т.3 – К:М – 2001. – с. 156.

4 Юридический  энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; Редкол.: М.М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М.: Сов. энциклопедия, 1987. – с.179.

5 Юридична енциклопедія: в 6ти томах. Т.3 – К:М – 2001. – с. 156.

6 Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 32, ст.422.

7 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с.45.

8 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с.242-243.

9 Ануфриева Л.П. Международное частное право: В 3-х т. Том 1. Общая часть: Учебник. — М.:Издательство БЕК, 2002. — с.73-75.

10 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с. 243-244.

11Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 378.

12  Ануфриева Л.П.  Международное частное право: В 3-х т. Том 1. Общая часть: Учебник. — М.:Издательство БЕК, 2002. — с.75-76.

13 Дахно І.І. Міжнародне приватне право: Навч.посіб. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП, 2004. –с.30

14 Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – с. 81-82.

15 Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 32, ст.422.

16 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с. 13.

17 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с. 45-46.

18 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с. 46.

19 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с. 15.

20 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с. 47.

21 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с.272.

22 Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 32, ст.422

23 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с. 14-15.

24 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с. 14.

25 Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – с. 84.

26 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с. 14.

27 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с.48.

28  Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – с.84.

29 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с.274-275.

30 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с. 14.

31 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с.265.

32 Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2006. – с. 89-92.

33 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с. 52.

34 Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. — Х. : Право, 2011. —с. 52.

35 Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – с.17-19.

36 Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. – Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. – с. 269.

PAGE   \* MERGEFORMAT32


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

10352. Методы обучения, активизирующие познавательную деятельность учащихся. Технология организации дидактических игр, групповых дискуссий, учебных диспутов 57.5 KB
  Методы обучения активизирующие познавательную деятельность учащихся. Технология организации дидактических игр групповых дискуссий учебных диспутов. Психологопедагогические снования выбора учителем методов обучения. Под активизацией учебной деятельности понимае...
10353. Методы организации и осуществления учебно-познавательной деятельности учащихся. Словесные, наглядные, практические методы, педагогические требования к ним 71 KB
  Методы организации и осуществления учебнопо-знавательной деятельности учащихся. Словесные наглядные практические методы педагогические требования к ним. Техника общения коммуникативные ошибки в деятельности учителя. Метод обучения способ совместной деятельност...
10354. Сущность, функции, методы и средства контроля и самоконтроля в обучении. Теория П.Я. Гальперина о поэтапном формировании умственных действий 69.5 KB
  Сущность функции методы и средства контроля и самоконтроля в обучении. Теория П.Я. Гальперина о поэтапном формировании умственных действий. Учет и оценка знаний умений и навыков школьников. Технология организации нетрадиционных форм контроля: педагогический мониторин
10355. Понятие о средствах обучения, типология и функции средств обучения. Психологическое обоснование выбора учителем средств обучения 36 KB
  Понятие о средствах обучения типология и функции средств обучения. Психологическое обоснование выбора учителем средств обучения. Средство обучения это материальный или идеальный объект который использован учителем и учащимися для усвоения новых знаний. Основ
10356. Индивидуальная, групповая, фронтальная формы организации обучения предмету, условия их оптимального сочетания 37.5 KB
  Индивидуальная групповая фронтальная формы организации обучения предмету условия их оптимального сочетания. Психологические основы создания гомогенных и гетерогенных групп. Технология организации групповой работы на уроках. Индивидуальная ФОО предполагает чт
10357. Типология и структура урока. Различные формы проведения урока в современной школе 36.5 KB
  Типология и структура урока. Различные формы проведения урока в современной школе. Проектирование урока по предмету как педагогическая задача. Технология подготовки и проведения урока. Существует несколько подходов к классификации уроков каждый из которых отличает...
10358. Дополнительное образование в условиях современной школы. Внеурочная деятельность учителя по предмету, ее цели, задачи, функции, основные формы и виды 39.5 KB
  Дополнительное образование в условиях современной школы. Внеурочная деятельность учителя по предмету ее цели задачи функции основные формы и виды. Учреждения дополнительного образования. Развитие интересов и способностей ученика в процессе дополнительного образова
10359. Младший школьник, его психологические особенности. Специфика познавательных процессов и формирования личности в младшем школьном возрасте 40 KB
  Младший школьник его психологические особенности. Специфика познавательных процессов и формирования личности в младшем школьном возрасте. Младший школьник от 6 - 7 до 10 - 11 лет. Главной чертой является то что дошкольник становится школьником: меняется его социально
10360. Психология подростка. Особенности организации учебно-воспитательной работы с подростками. Основные факторы зоны развития в подростковом возрасте 33.5 KB
  Психология подростка. Особенности организации учебновоспитательной работы с подростками. Основные факторы зоны развития в подростковом возрасте. Взаимоотношение подростков со сверстниками и взрослыми. Психология подростка. Особенности подросткового возраста: ин