31603

ПОРУШЕННЯ СИСТЕМИ ЛЕЙКОЦИТІВ

Реферат

Медицина и ветеринария

Периферична кров містить: 1 пул циркулюючих лейкоцитів близько 50; 2 пристінковий маргінальний пул близько 50. Для характеристики стану лейкоцитів використовують наступні показники: 1 Вміст лейкоцитів в одиниці об’єму крові. Збільшення вмісту лейкоцитів у крові одержало назву лейкоцитозу зменшення лейкопенії.

Украинкский

2013-09-01

84 KB

3 чел.

13

                       ПОРУШЕННЯ СИСТЕМИ ЛЕЙКОЦИТІВ

Лейкоцити містяться в організмі в трьох "відсіках": 1) червоний кістковий мозок, 2) периферична кров, 3) периферичні тканини.

У червоному кістковому мозку лейкоцити складають 4 пули: 1) пул стовбурових клітин (І-ІІ класи), які перебувають у стані спокою, -  є резервом кровотворення; 2) мітотичний пул (ІІІ-ІV класи) - клітини, які перебувають у стані мітотичного поділу. Від стовбурової клітини до утворення клітин, що дозрівають, проходить від 4 до 11 поділів; 3) дозріваючий пул (V клас) - містить клітини, дозрівання яких продовжується в середньому 3-5 діб; 4) резервний пул (VІ клас) - утворений зрілими лейкоцитами, які переходять в кров.

 Периферична кров містить: 1) пул циркулюючих лейкоцитів (близько 50%);  2) пристінковий (маргінальний) пул (близько 50%).

 Периферичні тканини містять: 1) мігруючі лейкоцити; 2) лейкоцити в стані спокою.

Для характеристики стану лейкоцитів використовують наступні показники:

1) Вміст лейкоцитів в одиниці об’єму крові. У нормі цей показник складає 4,0-9,0•109 /л. Збільшення вмісту лейкоцитів у крові одержало назву лейкоцитозу, зменшення - лейкопенії.

2) Лейкоцитарна формула - кількісне співвідношення різних форм лейкоцитів у периферичній крові. Для норми характерні наступні значення: базофіли - 0-1%, еозинофіли - 2-4%, мієлоцити  - 0%, метамієлоцити (юні нейтрофіли) - 0-1%, палочкоядерні нейтрофіли - 3-5%, сегментоядерні нейтрофіли - 50-70%, лімфоцити - 20-35%, моноцити - 2-8%.

3) Абсолютний вміст кожної форми лейкоцитів в одиниці об’єму крові.

4) Якісні характеристики лейкоцитів - визначають у мазках периферичної крові (при патології появляються різні дегенеративні форми лейкоцитів).

5) Мієлограма - показник, який характеризує кількісний і якісний склад клітин червоного кісткового мозку.

Важливою, з клінічної точки зору, особливістю є відношення кількості нейтрофільних гранулоцитів до кількості лімфоцитів у периферичній крові протягом усього періоду дитинства. Так, при народженні у периферичній крові є 60-65 % нейтрофільних гранулоцитів і 25-З0 % лімфоцитів, але вже починаючи з 2-го дня життя кількість нейрофільних гранулоцитів зменшується, а кількість лімфоцитів збільшується. На 4-5-й день життя спостерігається так званий перший перехрест, коли кількість нейтрофільних гранулоцитів і лімфоцитів є  однаковою і складає у середньому 40-45 %.

До кінця 1-го місяця життя кількість нейтрофільних гранулоцитів зменшується до 25-З0 %, а кількість лімфоцитів збільшується до 60-65 %. Згодом спостерігається поступове зниження кількості лімфоцитів і збільшення кількості нейтрофільних гранулоцитів. У 4-5-річному віці настає «другий перехрест», коли кількість нейтрофільних гранулоцитів і лімфоцитів вирівнюється і складає у середньому 40-45%. Після цього лейкоцитарна формула поступово наближається до формули дорослих людей і відповідає такій у 12-14-річному віці.

Патологічні процеси в організмі проявляються кількісними і якісними змінами лейкоцитів: 1) Лейкоцитозом. 2) Лейкопенією. 3) Порушенням співвідношення зрілих і незрілих форм лейкоцитів (зрушенням лейкоцитарної формули). 4) Дегенеративними змінами лейкоцитів.

 Лейкоцитоз - збільшення кількості лейкоцитів в одиниці об’єму крові понад 10,0•109 /л. Лейкоцитоз - є лише симптомом, який супроводжує розвиток багатьох захворювань.

Класифікація лейкоцитозів.

I. У залежності від причин розвитку виділяють: а) фізіологічний і б) патологічний лейкоцитози.

II. Лейкоцитоз може бути: а) абсолютним (збільшення абсолютної кількості лейкоцитів в одиниці об’єму крові) і б) відносним (збільшення вмісту окремих форм лейкоцитів у периферичній крові).

III. За механізмом розвитку лейкоцитоз буває: а) реактивним; б) перерозподільним; в) пухлинного походження.

IV. У залежності від видів лейкоцитів, вміст яких у крові збільшений, виділяють: а) нейтрофільний лейкоцитоз (нейтрофілія); б) еозинофільний лейкоцитоз (еозинофілія); в) базофілъний лейкоцитоз; г) лімфоцитарний лейкоцитоз (лімфоцитоз); д) моноцитарний лейкоцитоз (моноцитоз).

 Фізіологічний лейкоцитоз є фізіологічною реакцією організму на ті чи інші впливи: а) емоційний лейкоцитоз - виникає під час сильних емоцій; б) міогенний - розвивається під час інтенсивної фізичної роботи; в) статичний - характерний для переходу людини з горизонтального у вертикальне положення; г) аліментарний - розвивається після прийому їжі; д) лейкоцитоз у вагітних;     е) лейкоцитоз у немовлят.

Патологічний лейкоцитоз зв’язаний із наявністю в організмі патологічного процесу і розвивається при: а) інфекційних захворюваннях; б) запальних і алергічних процесах; в) екзо- і ендогенній інтоксикації.

 Реактивний лейкоцитоз, виникає як реакція червоного кісткового мозку на патогенні впливи (інфекційні захворювання, запалення, дію низьких доз токсичних речовин). В основі розвитку реактивного лейкоцитозу лежать 2-а механізми: I) Посилення проліферації і дозрівання лейкоцитів у червоному кістковому мозку, як прояв активації в організмі лейкопоетинів і пригнічення вмісту інгібіторів лейкопоезу. Серед лейкопоетинів найбільш вивченим є колонієстимулючий фактор, який секретується активованими макрофагами. Серед інгібіторів лейкопоезу: кейлони, лактоферин. 2) Збільшення переходу резервних лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров, чому сприяють інтерлейкін-1 і бактеріальні ендотоксини, які підвищують проникність стінки кровоносних судин червоного кісткового мозку.

 Перерозподільний лейкоцитоз виникає в результаті переходу лейкоцитів із пристінкового пула в циркулюючий. Його особливостями є: а) короткочасний характер (кількість лейкоцитів швидко повертається до норми після закінчення дії причини); б) збереження нормального кількісного співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна формула не міняється); в) відсутність дегенеративних змін лейкоцитів. Більшість форм фізіологічного лейкоцитозу за механізмами свого розвитку є перерозподільними.

 Нейтрофільний лейкоцитоз характерний для: а) гнійно-запальних процесів (абсцеси, флегмони, сепсис); б) важкого кисневого голодування (масивна гостра крововтрата, гострий гемоліз); в) ендогенні інтоксикації (уремія).

 Еозинофільний лейкоцитоз розвивається при: а) алергійних реакціях I типу за Кумбсом і Джеллом; б) гельмінтозах; в) хронічному мієлолейкозі.

 Базофільний лейкоцитоз буває дуже рідко. Він може супроводжувати розвиток: а) хронічного мієлолейкозу; б) гемофілії; в) хвороби Вакеза (поліцитемії).

 Лімфоцитарний лейкоцитоз часто буває при: а) гострих інфекційних захворюваннях (коклюш, вірусний гепатит); б) деяких хронічних інфекційних хворобах (туберкульоз, сифіліс, бруцельоз); в) хронічному лімфолейкозі.

 Моноцитарний лейкоцитоз характерний для: а) хронічних інфекційуберкульоз, бруцельоз); б) інфекційного мононуклеозу; в) інфекцій, викликаних рикетсіями і найпростішими (висипний тиф, малярія).

Лейкопенія - зменшення кількості лейкоцитів у периферичній крові нижче 4,0•109/л. Лейкопенія часто виступає симптомом якого-небудь захворювання. Однак є нозологічні одиниці, при яких лейкопенія є провідною ознакою хвороби.       

Класифікація лейкопеній.

I. За походженням розрізняють: а) набуті - обумовлюються дією фізичних (іонізуюча радіація), хімічних (бензол, цитостатики, лікарські препарати), біологічних (віруси гепатиту, інфекційного мононуклеозу) і імунних факторів та б) спадково обумовлені: нейтропенія Костмана, синдром "ледачих лейкоцитів", циклічна нейтропенія.

II. За видом лейкоцитів, кількість яких зменшується, виділяють: а) нейтропенію; б) еозинопенію; в) лімфопенію.

III. За патогенезом розрізняють: а) лейкопенії, обумовлені порушенням надходження лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров; б) лейкопенії, зв’язані із скороченням часу перебування лейкоцитів у периферичній крові;      в) перерозподільні лейкопенії.

IV. Клініко-гематологічні синдроми, для яких лейкопенія є провідною ознакою. Серед них: а) агранулоцитоз, б) гіпопластична анемія, в) геморагічна алейкія.

Механізми розвитку лейкопеній, зв’язаних з порушеннями надходження лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров.

1) Ушкодження кровотворних клітин. Виділяють 3-и основних механізми: а) цитолітичний - зв’язаний з дією на клітини іонізуючої радіації, цитостатичних препаратів, імунних факторів (антитіл, Т-лімфоцитів); б) антиметаболічний – обумовлюється дією агентів, які втручаються в обмін пуринових і піримідинових основ, порушуючи при цьому процеси поділу стовбурових клітин (так діють деякі протипухлинні препарати і антибіотики /левоміцетин/); в) ідіосинкразійний - реалізується при повторному введенні лікарських препаратів, чутливість організму до яких підвищена (ідіосинкразія).

2) Порушення мітозу - неефективний лейкопоез. Найчастіше його причиною є: а) дефіцит необхідних для клітинного поділу речовин (вітаміну В12, фолієвої кислоти); 6) порушення регуляції мітозу - дефіцит лейкопоетинів.

3) Порушення дозрівання лейкоцитів - зумовлюється генетично обумовленими дефектами як самих кровотворних клітин (нейтропенія Костмана), так і клітин "мікрооточення", коли дозрівання клітин крові досягає визначеної стадії (наприклад, промієлоцитів) і зупиняється.

4) Порушення виходу лейкоцитів з червоного кісткового мозку в кров - часто зв’язане із генетичними дефектами рухливості лейкоцитів: синдром "ледачих лейкоцитів", нейтропенія "єменських євреїв".

5) Зменшення плацдарму лейкопоезу – обумовлюється заміщенням кровотворної тканини лейкозними клітками, метастазами пухлин і ін.

 Механізми розвитку лейкопеній, зв’язаних із скороченням часу перебування лейкоцитів у периферичній крові.

1) Руйнування лейкоцитів - обумовлюється: а) аутоімунними механізмами (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчук); 6) гаптеновими механізмами (амідопіринова гостра нейтропенія); в) гіперспленізмом (підвищенням фагоцитарної активності макрофагів селезінки).

2) Посилене використання лейкоцитів - прискорений вихід лейкоцитів із крові в тканини в умовах хронічного рецидивуючого запалення.

3) Посилене виведення лейкоцитів з організму - виражена хронічна втрата нейтрофілів спостерігається у курців (під час ранкового кашлю з мокротинням губиться 0,5-2,0•108 гранулоцитів і 0,8-1,6•108 макрофагів).

 Агранулоцитоз - клініко-гематологічний синдром, який характеризується різким зменшенням вмісту нейтрофілів нижче 0,75•109/л при зменшенні загальної кількості лейкоцитів нижче 1,0•109/л. В основі розвитку цього явища лежать 2-а механізми: а) мієлотоксичний (ушкодження червоного кісткового мозку); б) імунний (руйнування клітин гранулоцитарного ряду антилейкоцитарними антитілами). В зв’язку з виключенням захисної функції лейкоцитів агранулоцитоз супроводжується ослабленням реактивності організму .

Алейкія – ураження кісткового мозку з різким пригніченням і навіть повною відсутністю мієло- і лімфопоезу. Аліментарно-токсична форма алейкії розвивається внаслідок харчування зерном, яке перезимувало на полі і заражується плісеневими грибками, які синтезують токсичні речовини.

Лейкемоїдні реакції – різке збільшення у крові кількості незрілих форм лейкоцитів, чим вони подібні до лейкозу. Проте відрізняються від нього: а) етіологією (причина відома - часто інфекційні хвороби); б) патогенезом (немає злоякісної трансформації); в) мають зворотний характер.

 Зсув лейкоцитарної формули - порушення співвідношення між незрілими і зрілими формами нейтрофілів. Збільшення вмісту в крові молодих форм нейтрофільних гранулоцитів (мієлоцитів, метамієлоцитів, палочкоядерних нейтрофілів) свідчить про ядерне зрушення вліво, перевага зрілих нейтрофілів з великою кількістю сегментів (5-6) на фоні зникнення більш молодих клітин - про ядерне зрушення вправо.

Виділяють наступні різновиди ядерного зрушення вліво. 1) Регенеративне зрушення є показником реактивної активації гранулоцитопоезу. 2) Гіперрегенеративне зрушення відображає надмірну гіперплазію лейкопоетичної тканини з порушенням дозрівання клітин і вираженим омолодженням складу крові. 3) Дегенеративне зрушення свідчить про пригнічення і глибокі порушення лейкопоезу, коли на фоні загальної лейкопенії в лейкограмі збільшується число палочкоядерних нейтрофілів з дегенеративними змінами в їхній цитоплазмі і ядрі при зменшенні кількості сегментоядерних форм і відсутності метамієлоцитів. 4) Регенеративно-дегенеративне зрушення спостерігається при гіперпродукції в кістковому мозку патологічно змінених лейкоцитів і порушенні їхнього дозрівання (відзначається лейкоцитоз із зростанням числа палочкоядерних гранулоцитів, метамієлоцитів і мієлоцитів з ознаками дегенерації.

Дегенеративні зміни лейкоцитів проявляються у вигляді: а) аніоцитозу,   б) наявності в цитоплазмі вакуолей, базофільно пофарбованих грудочок (тільця Князькова-Деле), великої азурофільної зернистості, зникнення звичайної зернистості, в) пікнозу чи набрякання ядра, його гіпер- і гіпосегментації, г) каріорексису, цитолізу.

• Гемобластози - пухлинні захворювання системи крові, тобто злоякісні пухлини, які ростуть із кровотворних клітин.

Гемобластози поділяються на 2-і великі групи: 1) лейкози - злоякісні пухлини, які виникають із кровотворних клітин, і 2) гемобластози, які первинно локалізуються поза червоним кістковим мозком (у лімфатичних вузлах).

Про пухлинну природу лейкозів свідчать наступні фактори: 1) При лейкозах, як і при злоякісних пухлинах, відбувається безмежний і нерегульований поділ клітин. 2) Лейкоз, як і будь-яка злоякісна пухлина, виникає з однієї первинно зміненої, трансформованої клітини. 3) Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерне явище катаплазії. 4) Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерна пухлинна прогресія. 5) Спільність причин розвитку лейкозів і злоякісних пухлин, які викликають виникнення як лейкозів, так і інших злоякісних пухлин.

Таким чином, причиною лейкозів можуть бути усі фактори, які здатні викликати розвиток злоякісних пухлин узагалі. До них відносяться: 1) фізичні фактори (іонізуюча радіація); 2) хімічні агенти (хімічні канцерогени); 3) фактори біологічного походження (онкогенні віруси).

В розвитку лейкозів відіграє роль спадковий фактор, про що свідчать наступні дані: 1) У людей із хромосомними хворобами істотно збільшується частота виникнення лейкозів (у людей із хворобою Дауна частота розвитку гострих лейкозів зростає в 18-20 разів). 2) Майже при усіх видах лейкозів в пухлинних клітинах виявляються ознаки хромосомних аберацій: делеція, транслокація, інверсія. Дуже характерною ознакою хронічного мієлолейкозу (92% хворих) є поява так званої "філадельфійської" хромосоми (одна із хромосом 22-ї пари, у якій відбулася делеція приблизно половини довгого плеча, дуже часто цей фрагмент приєднується до 9-ої хромосоми). 3) Описані випадки так званої сімейної форми хронічних лейкозів. 4) Виведено чисті лінії мишей, у яких спостерігається висока вразливість спонтанними лейкозами.

Відмічено, що виникненню лейкозів сприяють стани імунологічної недостатності. Так, при спадково обумовлених імунодефіцитних станах, пов’яза-них з ушкодженням В- і Т-лімфоцитів (синдроми Брутона, Луї-Бар, Віскотта-Олдріча), значно зростає частота розвитку гострого лімфобластного лейкозу і лімфосарком.

Застосування цитостатиків, що викликають розвиток імунодепресивного стану (вторинних імунодефіцитів), супроводжується збільшенням частоти виникнення ракових пухлин у 2,5 рази, а лімфоцитарних пухлин - у 35 разів.

Тим не менше, лейкози відрізняються від інших злоякісних пухлин наступним: 1) У випадку лейкозу неможливо встановити первинну локалізацію пухлини, а отже, радикально видалити її вже на ранніх етапах розвитку. 2) Лейкози - пухлини, які із самого початку метастазують, оскільки лейкозні клітини легко проникають у кров і розносяться по всьому організмі, заселяючи усе нові і нові ділянки, де виникають вторинні лейкозні інфільтрати. 3) Для лейкозів характерна системність ушкодження. У зв’язку з раннім метастазуванням ушкоджується вся система крові: червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка, печінка. 4) При лейкозах пригнічується нормальне кровотворення, що пов’язано з витісненням нормальної кровотворної тканини лейкозними клітинами та токсичною дією продуктів лейкозних клітин на клітини гемопоезу.  5) Лейкози характерні переважно для дитячого і молодого віку.

Класифікація лейкозів.

I. У залежності від патогенезу розрізняють: а) гострі і б) хронічні.

II. У залежності від клітин, які втягуються у пухлинний процес, розрізняють: а) лімфолейкози (ушкоджується лімфоцитарнийй паросток), б) мієлолей-кози (ушкоджується гранулоцитарнй паросток), б) еритромієлози й ін.

III. У залежності від вмісту лейкоцитів у периферичній крові лейкози бувають: а) лейкемічні (виражений лейкоцитоз - 20-100•109/л), б) сублейкемічні (помірний лейкоцитоз до 20•109/л), в) алейкемічні (вміст лейкоцитів не міняється), г) лейкопенічні (кількість лейкоцитів зменшується).

При гострих лейкозах пухлинні клітини тільки поділяються і не дозрівають, а при хронічних - поділяються і дозрівають. З урахуванням цієї обставини гострі лейкози варто вважати більш злоякісним видом захворювання.

 Джерелом гострих лейкозів є кровотворні клітини І-ІV класів.

Якщо джерелом лейкозних клітин є лімфобласт, то такий лейкоз називається гострим лімфобластним, якщо мієлобласт - гострим мієлобластним, якщо монобласт - гострим монобластним і т.д.

Для гострих лейкозів характерний алейкемічний або лейкопенічний перебіг.

 Гострий мієлобластний лейкоз спостерігається переважно в молодих людей і людей середнього віку, розвивається із мієлобласта та характеризується наступною картиною крові: 1) Значним збільшенням кількості мієлобластів, оскільки ці клітини постійно поділяються і легко надходять у кров. 2) Оскільки в червоному кістковому мозку зберігаються вогнища нормального кровотворення, то вони є джерелом надходження в кров нормальних лейкоцитів: метамієлоцитів, палочкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів. 3) У крові відсутні перехідні форми лейкоцитів: промієлоцити і мієлоцити. Подібне явище одержало назву лейкемічного провалу (hiatus leucemicus). Відсутність у крові перехідних форм пояснюється тим, що лейкозні мієлобласти не здатні диференціюватися в зазначені клітини, а з іншого боку, вогнища нормального кровотворення не "випускають" у кров промієлоцити і мієлоцити.

Гострий лімфобластний лейкоз - є типовим захворюванням дитячого віку і розвивається з лімфобласта. Пухлинні клітини втрачають здатність до дозрівання. Тому для картини крові будуть характерні: 1) лімфобласти (пухлинного походження); 2) усі клітини, які повинні бути в нормі (за рахунок вогнищ нормального кровотворення).

 Хронічні лейкози розвиваються з кровотворних клітин IV класу.

Назва лейкозу залежить від паростка кровотворення (гранулоцитарного, лімфоцитарного, моноцитарного або еритроїдного), який ушкоджується. Тому виділяють: а) хронічний мієлолейкоз, б) хронічний лімфолейкоз, в) хронічний моноцитарний лейкоз, г) хронічний еритромієлоз.

Для хронічних лейкозів найчастіше характерніий лейкемічний і сублейкемічний перебіг.

Хронічний мієлоцитарний лейкоз. Найбільш ймовірним джерелом розвитку цього лейкозу є мієлобласти (іноді промієлоцити і мієлоцити). Оскільки лейкоз хронічний, то лейкозні мієлобласти зберігають здатність до диференціювання в наступні форми, тому у кров у великій кількості надходять усі клітини, які походять від мієлобластів, а саме: промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити, палочкоядерні і сегментоядерні гранулоцити.

Хронічний лімфоцитарний лейкоз розвивається із лімфобластів, які зберігають здатність диференціюватися в наступні форми: пролімфоцити і лімфоцити. Тому основна маса лейкозних клітин крові представлена лімфоцитами (80-90%). Крім лейкозних лімфоцитів у крові виявляються пролімфоцити й поодинокі лімфобласти, збільшується частка  6азофілов і еозинофілів. Лімфоцити лейкозного клону (В-лімфоцити) можуть продукувати імуноглобуліни однієї специфічності (моноклональні), поряд із пригніченням утворення антитіл іншими нормальними клонами В-лімфоцитів, що є причиною розвитку імунологічної недостатності.

Таким чином,: 1) При гострому мієлобластному лейкозі пухлинні клітини представлені лейкозними мієлобластами, при хронічному - основну масу складають похідні лейкозних мієлобластів: промієлоцити, мієлоцити, метамієлоцити, палочкоядерні і сегментоядерні нейтрофіли. 2) При гострому мієлобластному лейкозі проявляється феномен "лейкемічного провалу", при хронічному – його немає. 3) Хронічний мієлолейкоз на відміну від гострого характеризується гіперрегенеративним зрушенням лейкоцитарної формули вліво. 4) Для хронічного мієлолейкозу характерним є гіперлейкоцитоз, при гострому - кількість лейкоцитів у периферичній крові або не міняється, або зменшується. 5)  У периферичній крові при хронічному мієлолейкозі збільшується частка 6азофілів і еозинофілів.

Слід відмітити, що перехід гострих лейкозів у хронічні неможливий. Таке перетворення означало б, що лейкозні клітини, які втратили здатність до дозрівання, знову придбали цю властивість. З іншого боку, хронічний лейкоз з часом може трансформуватися в гострий. Це означає, що лейкозні клітини, які ще зберігали здатність до диференціювання, втрачають цю властивість. При цьому лейкоз з менш злоякісної перетворюється в більш злоякісну форму. Гематологічним проявом переходу хронічного лейкозу в гострий є так званий "бластний криз", коли в крові і червоному кістковому мозку різко зростає кількість бластних клітин, а в крові поступово зникають перехідні форми.

 Патогенез лейкозів. Під впливом онкогенних вірусів, іонізуючої радіації, хімічних речовин відбувається мутація генів чи епігеномне порушення регуляції процесу розмноження і дозрівання кровотворних клітин. При цьому в кістковому мозку утворюється клон пухлинних клітин, для яких характерні безмежний ріст і знижена здатність до диференціювання. Швидкий ріст лейкозних клітин приводить до поширення (метастазування) їх по всій системі крові, включаючи кровотворні органи і кров. Нестабільність генотипу лейкозних клітин приводить до виникнення мутацій, як спонтанних, так і обумовлених тривалим впливом канцерогенних факторів, у результаті чого утворюються нові пухлинні клони.

Таким чином, лейкоз проходить дві стадій свого розвитку: 1) моноклональну (відносно більш доброякісну) і 2) поліклональну (злоякісну, термінальну). Перехід з однієї стадії в іншу є показником пухлинної прогресії - лейкозні клітини здобувають велику злоякісність. Вони стають морфологічно і цитохімічно недиференційованими, у кровотворних органах і крові збільшується кількість бластних клітин з дегенеративними змінами ядра і цитоплазми. Лейкозні клітини поширюються за межі кровотворних органів, утворюють лейкозні інфільтрати у різних органах. Внаслідок добору знищуються клітини тих клонів, які піддаються впливу зі сторони імунної системи, гормонів організму, цитостатичних засобів (хімічних, гормональних, променевих). Домінують клони пухлинних клітин, найбільш стійких до цих впливів.

 Лейкози проявляються наступними клінічними синдромами:

I. Гематологічний синдром, пов’язаний із заміщенням нормальної кровотворної тканини лейкозною і пригніченням у зв’язку з цим нормального кровотворення, що проявляється: а) панцитопенією - зменшенням вмісту усіх формених елементів крові; б) анемією, пов‘язаною із порушенням еритропоезу, або імунним гемолізом еритроцитів (при хронічному лімфолейкозі), або кровотечею (геморагічний синдром); в) геморагічним синдромом, який обумовлений в основному тромбоцитопенією і лейкозними інфільтратами в стінки кровоносних судин; г) порушенням неспецифічного протимікробного захисту, у зв’язку з чим зменшується резистентність організму до інфекцій; д) імунологічною недостатністю, яка є наслідком лімфопенії (при гострих лейкозах і хронічному мієлолейкозі) чи неповноцінності лейкозних лімфоцитів (хронічний лімфолейкоз).

II. Синдроми, пов’язані із особливостями функціонування лейкозних клітин: а) Лихоманка. Тільки в 7-8% хворих лейкозами підвищення температури на початку захворювання пов’язано з інфекцією. У більшості ж випадків лихоманка має неінфекційне походження. б) Інтоксикація. Велика кількість лейкозних клітин гине і звільняє в кров свій вміст. Багато компонентів загиблих клітин володіють токсичною дією на центральну нервову систему. Звідси втомлюваність, загальна слабість, нудота і ін. в) Аутоімунні процеси. Пов’язані із змінами, які торкаються лімфоцитарного паростка крові, а саме з появою так званих "заборонних" клонів лімфоцитів, зі зменшенням кількості і функціональної активності Т-супресорів.

III. Синдроми, пов’язані із метастазуванням лейкозних клітин і розвитком лейкозних проліфератів у різних органах і тканинах: а) Збільшення лімфатичних вузлів, печінки і селезінки. б) Шкірний синдром - обумовлений появою в шкірі проліфератів лейкозних клітин - лейкемідів. в) Виразково-некротичні ушкодженя слизових оболонок (виразково-некротичний стоматит, ангіна, ентеропатії). г) Кістково-суглобовий синдром - проявляється болями в кістках і суглобах. д) Синдром нейролейкозу - розвивається внаслідок появи лейкозних проліфератів в оболонках головного і спинного мозку, речовині мозку, нервових стовбурах, вегетативних гангліях та проявляється менінгіальним синдромом, синдромом підвищення внутрішньочерепного тиску, різноманітними неврологічними порушеннями: парезами, паралічами, парестезіями. е) Лейкозний пневмоніт, оскільки лейкозні проліферати порушують дихальну функцію легень - розвивається недостатність зовнішнього дихання. є) Серцева недостатність - є наслідком розмноження лейкозних клітин у м’язах серця.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26853. Анатомический состав и морфофункциональная характеристика органов мочеотделения 1.8 KB
  Поскольку моча urina 'представляет собой конечный продукт обмена веществ который подлежит выведению из организма то весь этот процесс можно рассматривать как экскреторный.В состав органов мочеотделения входят: а парные почки выделяющие из организма крови мочу; мочеточники протоки почек через которые моча попадает в мочевой пузырь где постоянно отделяющаяся моча сохраняется некоторое время; непарный мочеиспускательный канал через него моча выделяется наружу.
26854. Основные данные фило- и онтогенеза органов мочеотделения 5.98 KB
  Мочеотделительная ее часть происходит из нефрогенной ткани так же как пронефрос и мезонефрос а мочеотводящая часть из отростка на заднем конце вольфова протока который й становится мочеточником. Еще при наличии клоачной перепонки в области клоаки образуется фронтальная перегородка; она отделяет дорсальную часть клоаки в которую впадает кишка от вентральной части сохраняющей свою связь с аллантоисом' мочевым мешком. Дистальная часть аллантоиса представляет узкий канал.
26855. Почки(renes) домашних животных 1.52 KB
  строение почки: корковая зонабурого цв содерж почечн тельца и извит почечн канальца. Трубочки впадают в сосочковые каналы АНАТОМИЧ ЧАСТИ ПОЧКИ: краниальн и каудальн концы латер и медиал края дорсальная и вентральн поверхности. ВОРОТА ПОЧКИуглубления на медиальн краевходят почечн а нервы; выходитпочечн в. Синус почкиполость в глубине ворот почки содерж почечн чашечки лоханки сосуды.
26856. Классификация почек 1.16 KB
  четко видны дольки лазделенные бороздами на разрезе пирамиды с сосочками 2Гладкая многососочксвинья человснаружки гладкая полное слияние корков зоны отдельных почече на разрезепирамиды с сосочками 3Гладкая однососочковаясобака лошадь мрсполное слияние корков и мозгов зон почек.
26857. Мочевой пузырь и мочеточник 4.31 KB
  В тазовой полости в мочеполовой складке брюшины он переходит на дорсальную стенку мочевого пузыря и на границе серозной оболочки и адвентиции прободает мышечную оболочку следуя на коротком расстоянии до 3 5 см у крупных животных между мышечной и слизистой оболочками и открывается в полость мочевого пузыря. Такое взаимоотношение мочеточника с оболочками мочевого пузыря препятствует обратному поступлению мочи из мочевого пузыря в мочеточники но не мешает току мочи от почек в пузырь. Он представляет собой мешок грушевидной формы на...
26858. Основные данные фило- и онтогенеза органов размножения 4.26 KB
  Рядом с протоком промежуточной почки одновременно с возникновением половых складок появляется особый клеточный тяж одной стороной примыкающий к протоку промежуточной почки. В дальнейшем этот тяж обособляется от протока промежуточной почки И становится мюллеровым каналом половой системы самок.Передние мочеотделительные трубочки промежуточной почки образуют прямые канальцы и семенниковую сеть.Задние мочеотделительные трубочки промежуточной почки сохраняются в виде сильно редуцированных остатков в области придатка семенника.
26859. Анатомический состав и морфофункциональная хар-ка органов размножения самцов и самок 2.9 KB
  В целом морфология органов половой системы самца и самки паренхиматозного и трубчатого строения обеспечивает два вида процессов: 1 трофику развитие гонады и плода и 2 проведение половых клеток введение половых органов самца в половые пути самки и выведение по ним развившегося плода.Половой аппарат самца и самки имеет общие принципы строения и состоит из нескольких отделов: а половые железы парные: у самцов семенники у самок яичники вырабатывающие половые клеткиб половые протоки про водящие половые клетки семяпроводы у...
26860. Семенниковый мешок 1.88 KB
  Состоит семенниковый мешок из мошонки и влагалищных оболочек. Кожа мошонки cutis scroti покрыта мелкими волосами содержит потовые и сальные железы. По средней сагитталь'ной линии на ней выделяется шов мошонки. Она очень прочно сращена с кожей мошонки образуя одну оболочку.