31607

ПУХЛИНИ

Реферат

Медицина и ветеринария

Доброякісні пухлини складаються із добре диференційованих клітин і зберігають типову структуру тієї тканини з якої виростають. Злоякісні пухлини характеризуються втратою диференціювання клітин спрощенням і атиповістю будови. Певна частина пухлин походить із клітин крові тобто є гемобластозами або із клітин сполучної тканини і є саркомами. Ендогенними називають канцерогени які утворюються в організмі з його нормальних компонентів: а канцерогенні поліциклічні ароматичні вуглеводні метилхолантрен які синтезуються із холестерину...

Украинкский

2013-09-01

85.5 KB

0 чел.

14

ПУХЛИНИ

Пухлинним ростом називається типовий патологічний процес, сутність якого полягає в безмежному, нерегульованому розростанні тканини, яка втрачає характерну структуру ушкодженого органа.

Виділяють два види пухлин: 1) доброякісні і 2) злоякісні.

Основні відмінності між доброякісними і злоякісними пухлинами.

1) Доброякісні пухлини складаються із добре диференційованих клітин і зберігають типову структуру тієї тканини, з якої виростають.

Злоякісні пухлини характеризуються втратою диференціювання клітин, спрощенням і атиповістю будови.

2) Доброякісні пухлини часто ростуть повільно, їхній ріст може зупинитися, а іноді спостерігається і зворотний розвиток (регресія).

Для злоякісних пухлин, як правило, характерний швидкий ріст, який спонтанно не зупиняється. Мимовільна регресія таких пухлин невідома.

3) Доброякісні пухлини мають капсулу і ростуть експансивно, тобто не проростають у навколишні здорові тканини, а розсовують їх.

Ріст злоякісних пухлин є інвазивним (інфільтративним). Вони не мають капсули і проростають у навколишні тканини.

4)  Доброякісні пухлини не метастазують.

Злоякісні пухлини дають метастази.

5) Доброякісні пухлини добре лікуються хірургічним шляхом, летальних випадків, як правило, не буває.

Злоякісні пухлини при відсутності лікування приводять до смерті.

У людини 90% усіх злоякісних пухлин мають епітеліальне походження, тобто є раком. Певна частина пухлин походить із клітин крові, тобто є гемобластозами, або із клітин сполучної тканини і є саркомами.

Існують 3 групи  е т і о л о г і ч н и х  факторів злоякісних пухлин: 1) хімічні, 2) фізичні, 3) біологічні.

Хімічні фактори або канцерогенні речовини (cancer - рак).

Вперше роль хімічних факторів у виникненні злоякісних пухлин довів у 1775 р. англійський лікар П.Потт, який спостерігав численні випадки раку шкіри мошонки молодих людей, які працювали сажотрусами (забруднення шкіри мошонки сажею і смолою).

Однак тільки в 1915 р. японські вчені Ямагіва і Ішикава підтвердили цей висновок в експерименті. Вони вперше відтворили злоякісну пухлину (рак шкіри) шляхом тривалого (протягом 6-ти місяців) втирання кам’яновугільної смоли в шкіру вуха кроликів.

На початку 30-х років тепер уже минулого століття з кам’яновугільної смоли був виділений 3,4-бензпірен - речовина, з дією якої  пов’язаний канцерогенний ефект продуктів неповного згоряння вугілля.

Класифікація хімічних канцерогенів.

1) За хімічною будовою їх поділяють на: а) поліциклічні ароматичні вуглеводні (ПАВ): 3,4-бензпірен, діметилбензантрацен; б) ароматичні аміни - сполуки, які містять у своїй структурі бензольні кільця і аміногрупи (анілін і його похідні); в) нітрозосполуки (нітрозаміни і нітрозаміди). Нітрозаміни можуть утворюватися в шлунку людини з неканцерогенних попередників (нітритів, амінокислот, амідопірину) при наявності соляної кислоти; г) мікотоксини (афлатоксин В - гетероциклічна сполука, яка продукується цвіллю Aspergillus flavum); д) гетероциклічні вуглеводні; е) аміноазосполуки; ж) прості неорганічні сполуки: миш‘як та його сполуки, солі берилію, хрому, нікелю, кобальту (більшість із них мають тропність до кісток, виникаючи їх пухлини).

2) Стосовно організму хімічні канцерогени можуть бути: а) екзогенними і б) ендогенними.

3) За походженням їх поділяють на: а) природні і б) штучні.

4) За механізмом канцерогенного впливу - на: а) прямої дії і б) непрямої дії.

Екзогенні хімічні канцерогени.

Канцерогени природного походження: а) продукти життєдіяльності деяких грибів (мікотоксини) і б) продукти вулканічної діяльності.

Канцерогени штучного походження: а) викиди промислових підприємств; б) вихлопні гази автомобілів; в) тютюновий дим; г) продукти неправильної кулінарної обробки їжі (використання пересмажених жирів, порушення технології копчення і т. ін.).

Ендогенними називають канцерогени, які утворюються в організмі з його нормальних компонентів: а) канцерогенні поліциклічні ароматичні вуглеводні (метилхолантрен), які синтезуються із холестерину, жовчних кислот і стероїдних гормонів; б) канцерогенні речовини, які синтезуються при порушенні обміну деяких амінокислот, зокрема, триптофану; в) проліферація клітин і розвиток пухлин органів-мішеней при надмірній секреції тропних гормонів аденогіпофізом (наприклад, надмірне виділення фолікулостимулюючого гормона веде до надмірної продукції жіночих статевих гормонів: естрону, естріолу, естрадіолу, які стимулюють виникнення пухлин матки та інших статевих органів).

  Канцерогени прямої дії  -  високоактивні хімічні сполуки (лактони, хлоретиламіни, епоксиди), які безпосередньо взаємодіть із структурами тканин і викликають розвиток пухлини.

Канцерогени непрямої дії - інертні за своїми хімічними властивостями сполуки (поліциклічні ароматичні вуглеводи, ароматичні аміни, нітрозосполуки, афлатоксини), які здатні накопичуватися в навколишнім середовищі і тому становлять велику небезпеку для людини. Канцерогенними ці сполуки стають в організмі тільки після ряду хімічних, ферментативних перетворень, в результаті яких утворяться їх активні форми - власне канцерогени, а саме:  епоксиди (утворюються із ПАВ), гідроксиламіни (із ароматичних амінів), алкільні радикали (із нітрозамінів). 

М е х а н і з м  дії хімічних канцерогенів.

У 60-і роки подружжя Міллер показали, що канцерогенна дія хімічних сполук пов’язана із наявністю в їх структурі позитивно зарядженої (електрофільної) групи, здатної приєднувати до себе атом кисню. В молекулах канцерогенів прямої дії така група з’являється відразу ж при розчиненні речовини у воді. У випадку канцерогенів непрямої дії електрофільна група утвориться в процесі їх ферментативних перетворень в організмі. Такі ”+”-заряджені групи подружжя Пульман назвали К-зонами (від німецького слова Krebs - рак) або bay-зони (бухта кисню). Під впливом кисню утворюються вільні радикали і пероксиди.

У  п е р е б і г у  хімічного канцерогенезу виділяють 3 стадії: 1) ініціацію або трансформацію, 2) промоцію і 3) пухлинну прогресію.

1) Сутність ініціації полягає в тому, що під впливом хімічного канцерогену відбувається трансформація клітини, тобто перетворення її із нормальної в атипову (пухлинну).

Можливі наступні молекулярні зміни, які приводять до перетворення нормальної клітини в пухлинну:

○ крапкові мутації протоонкогенів;

 мутації антионкогенів, які регулюють експресію протоонкогенів;

○ хромосомні аберації;

○ утворення дефектних вірусів із онкогенними властивостями;

○ пригнічення системи природної і специфічної протипухлинної резистентності, зокрема, розвиток стану імунодепресії.

2) Під час стадії промоції трансформована клітина одержує стимул до поділу, пухлина починає рости. Речовини, що стимулюють поділ трансформованих клітин, одержали назву промоторів. Сильними промоторами є форболові ефіри, які активують протеїнкіназу С, яка регулює клітинний поділ.

Слід відмітити, що більшість вивчених хімічних канцерогенів проявляють властивості і ініціаторів, і промоторів.

Між ініціацією і промоцією може пройти багато часу (іноді роки).

3) Пухлинна прогресія - якісні зміни властивостей пухлини в процесі її розвитку. У цей період пухлина набуває усе більш і більш злоякісних властивостей.

Пухлинні клітини відрізняються високою мінливістю, тому їх популяції неоднорідні. Відбувається постійна боротьба клітин за виживання в несприятливих умовах існування (дефіцит субстратів, кисню і т.д.). Є пухлини, у яких на 100 знову утворених клітин припадає 80-90 загиблих. Це є основою їх природного відбору - виживають тільки ті клітини, котрі найбільш пристосовані до існування в таких умовах. А найбільш пристосованими є найбільш просто збудовані пухлинні клітини, що втратили свої спеціалізовані функції і зберегли тільки властивість безмежного поділу. Тому, головним напрямком пухлинної прогресії є  подальша малігнізація пухлини.

Фізичні фактори канцерогенезу включають в себе: 1) іонізуючу радіацію, 2) ультрафіолетове випромінювання, 3) механічний вплив (тривалий тиск на тканини), 4) високу температуру.

Роль іонізуючої радіації доводиться в експерименті і численних клінічних спостереженнях. 

Радіаційний канцерогенез був виявлений уже через 7 років після відкриття рентгенівського випромінювання. Першою його жертвою став  виробник рентгенівських трубок Фрікен, який перевіряв якість своєї продукції на власних руках. У нього виник рак шкіри.

Свідченням канцерогенного впливу іонізуючої радіації є трагедія жителів Хіросіми і Нагасакі, жителів забруднених територій після Чорнобильської катастрофи.

При тривалому перебуванні білих пацюків на сонці в них часто розвивається рак шкіри, що пов’язують із впливом ультрафіолетового випромінювання.

Прикладами можливого значення механічних факторів у канцерогенезі є розвиток пухлини в ділянці імплантації тваринам пластинок, виготовлених з хімічно інертного матеріалу ("пластмасовий" канцерогенез - розвивається від тиску на навколишні клітини пластмасових пластинок), виникнення раку в місці тривалого тиску на шкіру кангри (спеціальної сумки, у якій жителі Індії носять вугілля).

Нарешті, часте виникнення пухлин порожнини рота в пастухів гірських місцевостей, що п’ють дуже гарячий чай, наводить на думку про можливу роль високої температури в розвитку пухлин.

М е х а н і з м  канцерогенної дії фізичних факторів є таким же, як і при дії хімічних канцерогенів.

Біологічні фактори канцерогенезу.

В 1945р. Зільбер сформулював вірусно-генетичну теорію виникнення пухлинного росту, тим самим в центрі уваги поставив вірус.

Онкогенні  в і р у с и класифікуються на: 1) ДНК-вмістні і 2) РНК-вмістні

1) До онкогенних ДНК-вмістних вірусів відносяться:

а) папова-віруси - викликають розвиток у тварин 3-х видів пухлин: папіломи, поліоми і пухлини, що виникає під дією вакуолізуючого вірусу SV-40;

6) аденовіруси: 12, 18 і 31-го типів;

в) герпес-віруси, зокрема, вірус Епштейна-Барр.

Що стосується людини, то в одних випадках доведено, а в інших є підстави думати, що причиною деяких пухлин є: а) вірус Епштейна-Барр (викликає лімфому Беркита, назофарінгеальний рак); б) вірус гепатиту В (може бути причиною раку печінки); в) вірус папіломи людини (викликає доброякісні пухлини шкіри, жіночих геніталій, гортані).

2) РНК-вмістні віруси відносяться до сімейства ретровірусів.

Загальною їх властивістю є наявність у вірусному геномі гена, що кодує структуру ферменту ревертази (відомого під назвою  зворотна транскриптаза, або РНК-залежна ДНК-полімераза). Цей фермент забезпечує синтез двохспіральної ДНК на матриці односпіральної РНК ретровіруса. Внаслідок цього утвориться ДНК-копія ретровіруса, що одержала назву ДНК-провіруса.

У залежності від онкогенних властивостей ретровіруси поділяються  на 2 групи:

1) Швидкотрансформуючі ретровіруси (віруси гострих лейкозів у птахів і мишей та саркоми Рауса у курей). Надзвичайно онкогенні, викликають розвиток пухлин після короткого латентного періоду. Ці віруси мають у своєму геномі онкоген, тому в основі трансформації клітин у пухлинни лежить епігеномний механізм.

2) Повільнотрансформуючі ретровіруси (віруси лімфолейкозів). Викликають розвиток пухлин після тривалого латентного періоду. Ці віруси не мають у своєму складі онкогена, тому основний механізм їх трансформуючої дії - мутаційний.

Онкогенним ретровірусом людини є вірус Т-клітинної лімфоми-лейкемії. Він передається від людини людині при тривалих інтимних контактах, переливанні крові. Слід зазначити, що цей лімфотропний вірус має велику подібність з вірусами імунодефіциту людини (ВІЛ), які викликають СНІД.

Е т а п и   вірусного онкогенезу: 1) Рецепція вірусу -  взаємодія вірусу із визначеними структурами плазматичної мембрани клітини (рецепторами). Відсутністю відповідних рецепторів пояснюється видовий імунітет до вірусної інфекції.

2) Інтерналізація - роздягання і проникнення віруса в клітину.

3) Інтеграція (об’єднання) вірусного генома з геномом клітини. Це центральний і обов’язковий етап вірусного онкогенезу. У випадку ДНК-вмістних онковірусів відбувається вбудовування вірусної ДНК у ДНК клітини, у випадку РНК-вмістних вірусів - вбудовується ДНК-провірус, який утворюється під впливом ферменту ревертази.

4) Персистенція (постійне перебування) вірусу в геномі клітини. При цьому вірус розмножується разом із клітиною. Такий перебіг вірусної інфекції називається абортивним. Абортивний перебіг є неодмінною умовою перетворення нормальної клітини в пухлинну під впливом вірусу.

5) Трансформація клітини: а) епігеномна викликається вірусами, які містять онкогени, які порушують регуляцію клітинного поділу і таким чином викликають трансформацію клітини, б) мутаційна, коли онковіруси не містять онкогенів, але самі здатні викликати мутацію (перетворення) клітинного протоонкогена в онкоген, який зумовлює супресію (подавлення) гена-репресора і експресію (активацію) гена-ініціатора трансформованого поділу клітин.

Про таке явище дещо  д е т а л ь н і ш е.

Згідно гіпотези Х‘югса нормальна клітина трансформується у пухлинну в результаті активації гена-ініціатора поділу клітин (клітина постійно ділиться - ефект “натиснутого дзвоника”). За нормальних умов цей ген гальмується діяльністю ще двох генів: гена-репресора І і гена-репресора ІІ. Зокрема, ген-репресор ІІ відповідає за синтез білка, який є активатором гена-репресора І, під впливом якого синтезується білок, який здатний пригнічувати ген-ініціатор поділу. Таким чином, мутації гена-репресора ІІ ведуть до активації гена-ініціатора..

Ця гіпотеза була взята на озброєння іншими вченими-дослідниками і в 1989 році Бішоп і Вармус отримали Нобелівську премію за встановлення ролі протонкогенів і онкогенів у канцерогенезі.

Протоонкогени - власні гени клітин, які несуть інформацію про структуру білків, які приймають участь у регуляції клітинного поділу. Протоонкогени, які позначаються літерою “С” (від слова cell - клітина) є клітинними аналогами (прототипами) вірусних онкогенів, які позначаються літерою “V” (virus - вірус). Трансформація клітинних протоокогенів в вірусні онкогени відбувається під час перебування останніх у клітинах під час фази персистенції (абортивного перебігу). У цей час вірус “обкрадає” геном клітини. Тому:

а) С-sis - протоонкоген, який кодує фактор росту тромбоцитарного походження, а  V-sis - онкоген вірусу саркоми мавп.

б) С-erb-B - протоонкоген, який кодує епідермальний фактор росту, а      V-erb-B - онкоген вірусу лейкозу курей.

в) С-scr - протоонкоген, який кодує синтез тирозинспецифічної протеінкінази, а V-scr - онкоген вірусу саркоми Рауса.

г) С-ras  - протоонкоген, який кодує структуру білків (G-білків), які переносять інформацію від рецепторів плазматичної мембрани клітини до ядра, а    V-ras - онкоген вірусу саркоми пацюків, який несе інформацію про цитоплазматичний ГТФ-пов'язаний білок.

д) C-myc, C-jun, C-fos - протоонкогени клітин, які кодують зміни хромосом під час мітозу за нормальних умов, а V-myc, V-jun, V-fos - онкогени вірусів, які кодують такі зміни під час пухлинного росту.

Клітинні онкогени (трансформуючі гени) - це протоонкогени, які придбали здатність трансформувати клітину - перетворювати її в пухлинну. Перенос таких генів в інші, здорові клітини викликає трансформацію останніх.

В даний час доведено існування наступних механізмів перетворення протоонкогенів у клітинні онкогени.

○ Дерепресія протоонкогену, яка відбувається: а) або в результаті порушення структури, а отже, і функції відповідного антионкогена, б) або внаслідок мутацій у генах-репресорах, завдання яких блокувати експресію протоонкогену. Антионкогени - клітинні гени, продукти яких викликають репресію протоонкогенів.

Підвищення експресії протоонкогену, що зумовлюється:

а) ампліфікацією генів (збільшенням кількості їх копій);

6) хромосомними мутаціями, головним чином, транслокацією;

в) впливом вірусних промоторів і підсилювачів (так діють ретровіруси, які не мають у своєму складі онкогена);

г) впливом мігруючих генів самої клітини (транспозонів).

 Якісні зміни протоонкогену, обумовлені крапковими мутаціями протоонкогена.

6) Промоція - стимул пухлини до росту.

7) Пухлинна прогресія - набуття пухлиною нових  (більш малігнізованих) якостей.

О с о б л и в о с т і  росту злоякісних пухлин:

1) Моноклональність походження. Пухлина росте “сама із себе”, тобто походить з однієї трансформованої клітини. Інші поруч розташовані клітини в процес пухлинного переродження не втягуються.

2) Автономність росту - незалежність росту пухлини від регуляторних впливів організму (нервової системи, гормонів, факторів росту, інгібіторів проліферації). Для деяких пухлин така автономність не абсолютна, а відносна.

3) Анаплазія - придбання пухлинними клітинами властивостей, характерних для ембріонального етапу розвитку організму. Іншими словами, пухлинні клітини своїми структурними, функціональними, біохімічними, імунологічними властивостями нагадують ембріональні клітини.

Види анаплазій: а) біохімічна, б) фізико-хімічна, в) морфологічна, г) функціональна,

Біохімічна анаплазія - порушення обміну речовин усіх видів.

1) Порушення білкового обміну. У клітинах злоякісної пухлини відбувається порушення (спотворення) біосинтезу білків, що проявляється:                    

а) зникненням багатьох власних білків, зокрема, деяких поверхневих антигенів,

б) появою не властивих для клітин білків вірусного і ембріонального походження,

в) появою ферментів ектопічного синтезу гормонів.

г) пухлина є "пасткою амінокислот", оскільки посилено екстрагує амінокислоти із крові навіть тоді, коли організм голодує.

2) Порушення вуглеводного обміну. Для інтенсивного росту необхідна енергія. Тому в пухлині відмічається посилений розпад глюкози і глікогену.

Розпад глюкози відбувається шляхом гліколізу. В нормі в клітині є певні взаємовідношення між гліколізом і диханням (Г:Д=2:1). Пастер відмітив, що в нормальних умовах при збільшенні припливу кисню до тканин, посилюється аеробне дихання і пригнічується гліколіз (позитивний ефект Пастера). При пухлинному рості, навіть при збільшенні поступлення кисню, аеробне дихання не активується, а гліколіз не пригнічується (негативний ефект Пастера).

Для пухлин характерний ефект Кребтрі, коли при поступленні в пухлину глюкози пригнічується аеробне дихання, а гліколіз підсилюється, що веде до накопичення в пухлині молочної кислот, зниження рН до 6,4 і розвитку ацидозу. Кількість молочної кислоти може збільшуватися в 50-100 разів, чого не буває ні при яких інших патологічних станах. Вчений Шапот показав, що пухлина повністю екстрагує глюкозу із притічної  крові (якщо в артеріальній крові концентрація глюкози складає 120 мг%, то в венозній - 0). Тому пухлину ще називають "пасткою глюкози".

3) Порушення жирового обміну. У пухлинній тканині зменшується синтез жирних кислот із глюкози і ацетату. Усі необхідні ліпіди пухлина одержує із крові, поглинаючи ліпопротеїди низької щільності і комплекси альбумінів з жирними кислотами.

 Фізико-хімічна анаплазія. В опухових клітинах збільшується кількість води, гідрофільних колоїдів, іонів К+, але зменшується кількість іонів Са2+ і Мg2+. Пухлинні клітини набувають більший ніж в нормі “-“ заряд, що затрудняє їх взаємодію із К-лімфоцитами.

 Морфологічна анаплазія. При мікроскопічному дослідженні виявляється пухли спостерігаються наступні зміни: а) порушуються взаємовідно-шення між паренхімою і стромою в бік зростання паренхіми; б) збільшується показник ядерно-цитоплазматичного співвідношення, тобто ядро велике, займає всю цитоплазму; в) спостерігається анізоцитоз (клітини різних розмірів); г) пойкілоцитоз ( клітини різної форми); д) гіперхромність клітин (клітини інтенсивно фарбуються), е) відмічається патологія мітозу клітин, а саме високий мітотичний індекс (якщо в нормі він складає 3-5%, то для пухлин - 60-70%);  є) поява в пухлинних клітинах великої кількості хромосомних аберацій (транслокації, делеції, інверсії, дуплікації).

Функціональна анаплазія. Ракові клітини втрачають функції, які характерні для клітин-родоначальниць.  

5) Інвазивність - здатність злоякісної пухлини проростати в навколишні тканини. Основу інвазії складають 3 процеси:

а) Прикріплення пухлинних клітин до колагенових волокон інтерстиціальної тканини за рахунок утворення "фібронектинових містків" між клітинами пухлини і колагеном;

б) Деградація інтерстиціальної сполучної тканини під впливом ферментів, які продукуються пухлинними клітина (колагенази, еластази, катепсинів), чим створюється шлях для міграції клітин і їх просування у здорову тканину;

в) Власне міграція пухлинних клітин під впливом збільшеного тиску, обумовленого поділом клітин, та хемотаксису і власної рухливості пухлинних клітин, які стимулюються продуктами деградації сполучної тканини.

6) Метастазування - здатність злоякісної пухлини давати вторинні пухлинні вузли (метастази) у віддалених від первинної пухлини частинах організму, включає 3-и етапи:

а) Інтравазація - вихід пухлинних клітин із тканини в лімфатичні або кровоносні судини, обумовлюється прикріпленням пухлинних клітин до компонентів базальної мембрани судин за рахунок “ламінінових містків”. Глікопротеїд ламінін є компонентом проміжної речовини базальної мембрани, а деякі найбільш злоякісні клітини самі здатні продукувати цю речовину;

б) Дисемінація - транспорт пухлинних клітин лімфою і кров’ю;

в) Екстравазація - вихід пухлинних клітин із судин у тканини і утворення вторинних вогнищ (метастазів). Для локалізації метастазів мають значення місцезнаходження первинної пухлини, шлях метастазування (лімфогенний чи гематогенний), рецепторна взаємодія пухлинних клітин з ендотелієм судин. Останнім, зокрема, пояснюється факт специфічної локалізації метастазів деяких пухлин (раку простати в кістки, бронхокарциноми в головний мозок і наднирники, нейробластоми в печінку і т.д.).

Розвиток злоякісної пухлини проявляється 3 групами загальних порушень в організмі:

1) Ракова кахексія - загальне виснаження. Характеризується різким зменшенням маси тіла, слабістю, відсутністю апетиту, анемією. Виникнення ракової кахексії пояснюють наступними явищами:

а) пухлина захоплює з крові велику кількість глюкози ("пастка глюкози"), в результаті чого розвивається гіпоглікемія. Відбувається енергетичне "обкрадання" організму;

6) пухлина захоплює з крові великі кількості амінокислот ("пастка азоту"). Відбувається пластичне "обкрадання" організму;

в) з пухлинних клітин, що гинуть, у кров надходять токсичні продукти – токсогормони, які обумовлюють явища загальної інтоксикації;

г) з пухлинних клітин виходить багато недоокислених продуктів - розвивається метаболічний ацидоз;

д) в результаті виходу ферментів із загиблих пухлинних клітин у кров розвивається ферментемія;

е) при локалізації пухлини в травному каналі порушуються функції травної системи.

2) Загальні прояви, пов’язані з місцевими змінами тканин. До цієї групи відносяться: а) утворення виразок, б) виникнення вторинних інфекцій, в) кровотечі, г) больовий синдром.

3) Паранеопластичні синдроми: а) ендокринопатії; 6) гіперкальціємія;    в) нервово-м’язовий синдром (міастенія, порушення центральної і периферичної нервової системи); г) дерматологічні порушення; д) ураження кісток і суглобів; е) судинні і гематологічні порушення (тромбози, анемія, лейкемоїдна реакція). Не зважаючи на те, що такі синдроми часто супроводжують розвиток пухлин, їх патогенез залишаються цілком не з’ясованими.

М е х а н і з м и  протипухлинного захисту організму включають в себе:

1) Механізми природної неспецифічної резистентності організму до пухлин. Вони не мають імунологічної специфічності, не вимагають попередньої імунізації і здійснюються наступними клітинами:

а) NK-клітини (природні кілери) - великі гранулярні лімфоцити, які розпізнають пухлинні клітини і знищують їх;

б) LАК-клітини (лімфокін-активовані кілери), які, як і NK-клітини, здійснюють цитоліз пухлинних клітин;

в) макрофаги, які знищують клітини пухлини за допомогою фагоцитозу і механізмів позаклітинної цитотоксичності.

Механізми природного неспецифічного протипухлинного захисту ефективні, якщо кількість пухлинних клітин в організмі не перевищує 103

2) Реакції придбаного (специфічного) протипухлинного імунітету, які включають, як клітинні (пов’язані з функцією Т-лімфоцитів), так і гуморальні (пов’язані з утворенням антитіл) імунні реакції, зумовлені дією специфічних пухлинних антигенів.

Зазначені реакції ефективні, якщо кількість клітин у пухлині складає від 103 до 106. Якщо ж їх кількість перевищує 106, то розвивається стан імунологічної депресії і описані вище механізми протипухлинного захисти пригнічуються.

Основні патогенетичні підходи до лікування пухлин.

1) Хірургічне видалення. 2) Променева терапія (використання радіоак-тивного опромінення). 3) Хіміотерапія. 4) Імунотерапія. 5) Підвищення неспецифічної резистентності (наприклад, введення БЦЖ).

М е т о д и  експериментального моделювання злоякісних пухлин:            1) індукція, 2) трансплантація і 3) експлантація.

1) Метод індукції передбачає відтворення злоякісних пухлин дією на організм канцерогенних факторів: а) хімічних канцерогенних сполук, б) фізичних впливів (рентгенівського випромінювання, радіонуклідів, ультрафіолетового опромінення), в) шляхом введення в організм безклітинних фільтратів пухлинної тканини, які містять онкогенні віруси..

2) Метод трансплантації - прищеплення пухлини від одної тварини іншій (вперше здійснена М.Новинським у 1876 р.).

3) Метод експлантації - вирощування пухлини в культурі тканини поза організмом.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

19176. Производство таблеток оксидного ядерного топлива 3.51 MB
  Лекция 11 Производство таблеток оксидного ядерного топлива Подготовка пресспорошка Порошки UO2 получаемые по разным технологическим схемам существенно отличаются друг от друга по основным технологическим характеристикам что необходимо учитывать при отработк...
19177. Основы теории спекания 258.5 KB
  ЛЕКЦИЯ 12 Основы теории спекания Основой технологии получения керамического топлива для ядерных реакторов является спекание дисперсных порошков. Основная и важнейшая особенность дисперсного состояния заключается в том что значительная доля свободной энергии систе
19178. ФОРМИРОВАНИЕ СТРУКТУРЫ ТАБЛЕТОК НА ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНОЙ СТАДИИ СПЕКАНИЯ 322 KB
  ЛЕКЦИЯ 13 ФОРМИРОВАНИЕ СТРУКТУРЫ ТАБЛЕТОК НА ЗАКЛЮЧИТЕЛЬНОЙ СТАДИИ СПЕКАНИЯ На начальной стадии спекания изменение объема прессовки определяется процессами припекания частиц. С увеличением площади контакта поры локализуются на границах и представляют собой совок...
19179. Рекристаллизация в процессе спекания 224.5 KB
  ЛЕКЦИЯ 14 Рекристаллизация в процессе спекания В любом поликристаллическом материале при нагревании до высокой температуры возрастает средний размер кристаллитов зерен. При этом некоторые из них напротив уменьшают свои размеры или исчезают вообще. Под ростом зерен...
19180. Способы активации спекания и управления структурой топливных таблеток 1.05 MB
  ЛЕКЦИЯ 15 Способы активации спекания и управления структурой топливных таблеток Технологические факторы ускоряющие спекание подразделяются на три вида: механические; теплотехнические; химические. В соответствии с этим различают три типа активирования спекания: м
19181. Контроль производства и качества таблеток 767.5 KB
  ЛЕКЦИЯ 16 Контроль производства и качества таблеток Качество таблеток во многом определяет работоспособность твэлов. Поэтому изготовление внешне довольно простых изделий сопровождается большим объемом контроля как всего технологического процесса так и готовых
19182. Технология производства оболочек твэлов энергетических реакторов 154 KB
  ЛЕКЦИЯ 17 Технология производства оболочек твэлов энергетических реакторов Выбор технологического процесса изготовления труб для оболочек твэлов включающего выплавку металла получение трубной заготовки получение полой гильзы и передел холодной деформации опре...
19183. Технология производства труб для реакторов на быстрых нейтронах 146.5 KB
  ЛКЦИЯ 18 Технология производства труб для реакторов на быстрых нейтронах В реакторах на быстрых нейтронах оболочки твэлов и чехлы ТВС выполнены из нержавеющих сталей. Типичная технология изготовления оболочек твэл из нержавеющих сталей включает следующие операци...
19184. Герметизация тепловыделяющих элементов 1.51 MB
  ЛЕКЦИЯ 19 Герметизация тепловыделяющих элементов Эксплуатационная надежность твэлов во многом определяется качеством выполненных сварных соединений. Она прямым образом связана со свариваемостью используемых конструкционных материалов с конструкцией соединений...