31608

РЕАКТИВНІСТЬ і АЛЕРГІЯ

Реферат

Медицина и ветеринария

4 За патогенезом: а алергійні реакції гуморального типу I II III і V типи реакцій; 2 алергійні реакції клітинного типу IV тип реакцій за Кумбсом і Джеллом. У патогенезі алергійних реакцій виділяють наступні стадії: 1 імунологічну 2 патохімічну 3 патофізіологічну стадію клінічних проявів. 2 Патохімічна стадія це період часу від початку взаємодії алергену з ефекторами імунної системи антитілами чи Тлімфоцитами до появи біологічно активних речовин медіаторів алергійних реакцій. 3 Патофізіологічна стадія це період...

Украинкский

2013-09-01

138.5 KB

1 чел.

РЕАКТИВНІСТЬ і АЛЕРГІЯ

Реактивність - це здатність організму реагувати зміною життєдіяльності на різні впливи навколишнього середовища. Вона формується в процесі філо- і онтогенезу та відображає видові, групові та індивідуальні особливості реагування. Реактивність - одна з основних форм взаємозв‘язку і взаємодії організму як єдиної системи із середовищем переважно захисного, пристосувального характеру.

Найбільш загальною формою реактивності є біологічна, або видова, реактивність, яка визначається насамперед спадковими факторами і виражає здатність організму реагувати на різноманітні впливи навколишнього середовища (токсини, гіпоксію, ультрафіолетове випромінювання) зміною життєдіяльності захисно-пристосувального характеру. Таку реактивність називають ще первинною. Видові особливості реактивності визначають видовий імунітет проти інфекційних захворювань. Так, видовим імунітетом пояснюється несприйнятливість людини до чуми рогатої худоби. Прикладом видових змін реактивності є зимова сплячка тварин, сезонна міграція риб і птахів.

На основі видової реактивності формується: 1) групова та 2) індивідуальна.

Індивідуальна реактивність зумовлена спадковими і набутими факторами і залежить від тих умов середовища, в яких організм розвивається, - характеру харчування, кліматичного поясу, вмісту кисню в атмосферному повітрі, тощо. Така реактивність залежить від статі, віку. Так, ранній дитячий вік характеризується низькою реактивністю, що визначається незавершеним розвитком нервової, ендокринної, імунної систем, недосконалістю зовнішніх та внутрішніх бар‘єрів.

Індивідуальна реактивність може бути: а) специфічною і б) неспецифічною.

Специфічна реактивність виражається у здатності утворювати антитіла на антигенні подразнення, забезпечує несприйнятливість до інфекційних хвороб.

Неспецифічна реактивність виявляється під час дії на організм факторів зовнішнього середовища і реалізується за допомогою таких механізмів як стрес, зміна функціонального стану нервової системи, парабіоз, фагоцитоз, біологічні бар‘єри.

Специфічна і неспецифічна реактивність може бути: а) фізіологічною і    б)  патологічною.

Фізіологічна реактивність охоплює реакції здорового організму у сприятливих умовах існування.

Патологічна реактивність виявляється у разі впливу на організм хвороботворних факторів і виражається в обмеженні пристосувальних можливостей організму. Прикладом такої реактивності є алергія (від грец. allos - інший, ergon - дію).

Алергія - це імунна реакція організму на речовини антигенної природи, яка супроводжується ушкодженням клітин, тканин і органів із порушенням їх функції.

Вперше поняття “алергія” застосував Пірке в 1906 році.

Виникає питання: чим же відрізняється алергія від імунітету і що є між ними спільного?

Основу, як алергії, так і імунітету складають імунні реакції гуморального і клітинного типів, які забезпечують захист організму від антигенів. Однак в умовах імунітету знищення антигену відбувається без ушкодження власних тканин, тоді як  при алергії таке ушкодження завжди має місце, тобто алергія є патологічною формою імунної реактивності.

Алергію викликають речовини антигенної природи, які називаються алергенами. У залежності від будови алергени можуть бути повними і неповними (гаптенами).

• У залежності від походження розрізняють: 1) екзогенні і 2) ендогенні алергени.

І.  Екзогенні алергени розрізняють:

- За походженням: 1) Харчові (аліментарні): часто окремі складові компоненти їжі є факторами алергійної і токсичної агресії.

2) Лікарські: безконтрольне, а нерідко і невиправдано широке застосування лікарських препаратів (особливо антибіотиків, вакцин), приводить до розвитку алергійних ускладнень і захворювань, починаючи від шкірної сверблячки, кропивниці і закінчуючи смертельним анафілактичним шоком.

3) Пилкові. Пилок багатьох рослин викликає алергійні захворювання - полінози, які характеризуються ушкодженням переважно дихальних шляхів і слизової оболонки очей.

4) Побутовий і виробничий пил. До складу побутового пилу входять залишки органічних речовин тваринного, рослинного, мікробного походження, синтетичних речовин, продукти органічних та неорганічних сполук. Одним з найбільш активних алергенів домашнього пилу є мікроскопічні кліщі.

Виробничий пил здобуває алергенні властивості за рахунок бактеріального і особливо грибкового вмісту, а також домішок пестицидів, гербіцидів, мінеральних добрив, часток комах і ін. Пил викликає алергійне ушкодження переважно органів дихання.

5) Епідермальні: рогові лусочки шкіри, пір‘я птахів, частки вовни тварин.

6) Побутові хімічні сполуки: різні барвники, пральні порошки, креми, косметичні засоби, дезодоранти й ін.

7) Сироваткові: препарати крові тварин і людини.

8) Інфекційно-паразитарні: патогенні і сапрофітні мікроорганізми, віруси, грибки, паразити і т.д.

9) Фізичні фактори: висока чи низька температура, ультрафіолетове та радіаційне опромінення і т.ін.

- У залежності від способу проникнення в організм екзогенні алергени класифікують на: 1) інгаляційні (пилок, пил, аерозолі, епідермальні алергени, деякі лікарські препарати), 2) аліментарні (окремі продукти харчування), 3) контактні (мазі, барвники, смоли, креми, лаки, пральні порошки),  4) ін’єкційні (препарати крові, лікарські препарати, отрути бджіл, комарів, павуків і т.ін.), 5) трансплацентарні (деякі лікарські і білкові препарати, навколоплідні води та ін.).

ІІ. Ендогенні алергени (аутоалергени) класифікуються на 2-і групи:         

 1) природні і 2) набуті. 

1) Природні ендоалергени - це компоненти так званих забар’єрних органів, які за нормальних умов захищаються гістогематичними бар’єрами (гематоенцефалічним, гематоофтальмічним, гематотестикулярним, гематотіреоїдним, гематокохлеарним та ін), що унеможливлює контакт імунокомпетентних клітин із антигенними властивостями тканин: а) головного мозку, б) ока, в) сім’яників, г) щитовидної залози, д) внутрішнього вуха в період ембріогенезу, коли відбувається становлення імунологічної толерантності до власних білків. Оскільки у цих органів відсутня імунологічна толерантність, то в організмі існують клони лімфоцитів, які здатні вступати у імунну реакцію із тканинами цих органів при порушеннях цілісності  вищезгаданих бар‘єрів.

2) Набуті ендоалергени (власні білки організму, які змінюють свою структуру під впливом дії на них факторів зовнішнього середовища).

У залежності від природи цих факторів набуті ендоалергени можуть бути: а) неінфекційними (опікові, холодові, променеві) та б) інфекційними - власні білки організму, змінені під дією інфекційних чинників (мікроорганізмів і продуктів їх життєдіяльності), які в свою чергу бувають простими і комплексними (тканина-мікроб, тканина-токсин).

•  Алергійні  реакції класифікуються наступним чином:

1) За походженням алергенів: а) алергійні реакції, викликані екзогенними алергенами; б) аутоалергічні реакції.

2) За клінічними ознаками (класифікація Кука):

а) алергійні реакції негайного - проявляються відразу ж або через 15-20 хв після контакту алергену із сенсибілізованим організмом (анафілактичний шок, бронхіальна астма, алергія на пилок рослин і т.ін).

б) алергійні реакції сповільненого типу - проявляються через 24-48 годин після контакту алергену із сенсибілізованим організмом (туберкулінова проба, реакція відторгнення трансплантату).

3) За характером місцевої взаємодії алергену з ефекторами імунної системи (класифікація Кумбса і Джелла: 1963 р.)

- I тип - анафілактичні реакції,

- II тип - цитотоксичні реакції,

- III тип - імунокомплексні реакції,

- IV тип - гіперчутливість сповільненого типу,

- V тип - виділений А.Ройтом (1991 р.) і носить назву:  рецепторно-опосередковані або «стимулюючі» реакції.

4) За патогенезом: а) алергійні реакції гуморального типу (I, II, III і V типи реакцій); 2) алергійні реакції клітинного типу (IV тип реакцій за Кумбсом і Джеллом).

Алергійні реакції є однією з дуже розповсюджених форм патології у людини. В даний час важкі алергійні захворювання зустрічаються в 10-20 % населення.

• У  патогенезі алергійних реакцій виділяють наступні стадії: 1) імунологічну, 2) патохімічну, 3) патофізіологічну (стадію клінічних проявів).

1) Імунологічна стадія - це період часу від першого контакту алергену з організмом до взаємодії цього ж алергену при повторному надходженні його в організм, з ефекторами імунної системи (антитілами чи Т-лімфоцитами).

Сутність імунологічної стадії складається в сенсибілізації організму.

Сенсибілізація - це стан підвищеної чутливості організму до визначеного антигену. Її основу складають два послідовних процеси:

- активація антигенспецифічних лімфоцитів, їхня проліферація й утворення антитіл або сенсибілізованих Т-ефекторів;

- розподіл антитіл або Т-ефекторів в організмі.

Сенсибілізація може бути активною і пасивною. 

При активній сенсибілізації організм самостійно утворює антитіла або сенсибілізовані Т-ефектори.

Пасивна сенсибілізація виникає тоді, коли в організм вводять ззовні специфічні до даного антигену готові антитіла або сенсибілізовані Т-ефектори.

2) Патохімічна стадія - це період часу від початку взаємодії алергену з ефекторами імунної системи (антитілами чи Т-лімфоцитами) до появи біологічно активних речовин - медіаторів алергійних реакцій.

Сутність цієї стадії полягає в утворенні, вивільненні та активації зазначених медіаторів.

3) Патофізіологічна стадія - це період часу від початку дії медіаторів алергійних реакцій на клітинні і тканинні структури організму до появи клінічних ознак.

Її сутність - розвиток комплексу структурних і функціональних порушень в організмі.

Алергійні реакції I типу за Кумбсом і Джеллом – анафілактичні реакції.

При такому типі алергійних реакцій гуморальні антитіла фіксуються на поверхні клітин (головним чином на тканинних базофілах), а антиген перебуває у вільному стані. Реакція антиген+антитіло відбувається на поверхні цих клітин.

Анафілаксія - це стан зниженої стійкості організму до дії антигену, який наступає в результаті імунізації. Це явище відкрили Порт‘є і Ріше в 1902 р., визначивши анафілаксію як стан підвищеної чутливості до повторного парентерального введення білка.

Виділяють: а) генералізованні (загальні) і б) місцеві анафілактичні реакції.

До перших відноситься анафілактичний шок, до других  - феномен Овері.

Анафілактичний шок в експерименті відтворюють слідуючим чином

Морській свинці внутрішньовенно вводять 10-6 мл (0,07 мкг білка) кінської сироватки (сенсибілізуюча доза). Через 10-21 день внутрішньовенно вводять ту ж сироватку в дозі, що у 10 разів вища попередньої. Через 10-15 хвилин після повторного введення сироватки настає смерть від анафілактичного шоку, що у морських свинок проявляється, головним чином, спазмом бронхіол.

В інших видів тварин смерть настає в результаті спазму сфінктерів печінкових вен (собаки), спазму легеневих артерій (кролики), а в людини, як і в морських свинок, внаслідок генералізованного спазму бронхіол і розвитку гострої недостатності зовнішнього подиху.

Феномен Овері - це місцева анафілактична реакція. Існує два варіанти її відтворення в експерименті: а) активний і б) пасивний.

а) Активний варіант. Сенсибілізованій морській свинці внутрішньошкірно вводять розрішуючу дозу антигену разом з високомолекулярним барвником (метиленовим синім Еванса). В місці введення антигену збільшується проникність судин шкіри і в результаті утворюється велика синя пляма.

б) Пасивний варіант. Несенсибілізованій морській свинці в шкіру вводять одночасно сироватку, що містить антитіла проти антигену, сам антиген і барвник (синій Еванса). Результат такий же.

До алергійних реакцій I типу (анафілактичних) відносяться наступні клінічні варіанти: а) анафілактичний шок, б) бронхіальна астма, в) полінози (алергія на пилок рослин), г) кропивниця, д) алергійний нежить, е) ангіоневротичний набряк (набряк Квінке).

Патогенез алергійних реакцій І типу.

• Імунологічна  стадія. Антигени, які здатні викликати алергійні реакції I типу, є тимусзалежними. Тому при першому надходженні їх в організм відбуваються наступні процеси:

1) поглинання, переробка і презентація антигену макрофагами;

2) активація відповідних антигенспецифічних Т-хелперів-2 і продукція ними інтерлейкіну-2;

3) активація клонів антигенспецифічних В-лімфоцитів, їх бласттрансформація і перетворення в плазматичні клітини;

4) утворення плазматичними клітками цитофільних антитіл - реагінів, які представлені двома групами імуноглобулінів - IgЕ і IgG4;

5) поширення реагінів в організмі і фіксація на поверхні клітин, головним чином, тканинних базофілів і базофілів крові.

Процес синтезу реагінів і поширення їх в організмі з фіксацією на поверхні тканинних базофілів складають сутність сенсибілізації організму до даного антигену. Мінімальна тривалість періоду сенсибілізації 5-7 діб;

6) взаємодія антигену, який повторно поступає в уже сенсибілізований організм, з фіксованими на поверхні клітин реагінами (реакція антиген+антитіло).

• Патохімічна стадія. Розрізняють: а) класичний і б) додатковий механізми цієї стадії анафілактичних реакцій.

Сутність класичного механізму полягає у дегрануляції тканинних базофілів, на поверхні яких відбувається реакція антиген+антитіло. В результаті звільняються, так називані, первинні медіатори анафілактичних реакцій. Вони визначають хід подій у перші півгодини після повторного надходження антигену, тобто ранню фазу анафілактичної реакції.

В результаті дегрануляції тканинних базофілів у навколишню тканину виділяються: а) гістамін (у деяких видів тварин, але не в людини, ще й і серотонін); б) гепарин; в) повільно реагуюча субстанція анафілаксії (відноситься до лейкотрієнів); г) фактор еміграції еозинофілів; д) фактор еміграції нейтрофілів; е) фактор активації тромбоцитів (ФАТ); ж) ферменти (нейтральні і кислі протеази).

Значення продуктів дегрануляції тканинних базофілів полягає в тому, що вони: а) безпосередньо діють на клітини-мішені (ендотеліоцити, гладкі міоцити судин, бронхів, матки, кишок) і б) втягують в алергійну реакцію інші популяції клітин (еозинофіли, нейтрофіли, тромбоцити).

Зокрема, дія гістаміну в тканинах реалізується через H1- і Н2-рецептори. У низьких концентраціях гістамін стимулює Н1-рецептори, у високих - Н2-рецептори.

Основними проявами анафілактичних реакцій, пов’язаних із дією гістаміну на Н1-рецепторы є:

1) скорочення гладких м’язів бронхів, матки, кишок;

2) розширення артеріол;

3) підвищення проникності судинної стінки, в основному на рівні венул;

4) подразнення нервових закінчень (сверблячка, біль);

5) збільшення утворення і виділення слизу у верхніх дихальних шляхах.

Дія гістаміну на Н2-рецептори, навпаки, викликає згасання анафілактичних реакцій. Цьому сприяє гальмування подальшої дегрануляції тканинних базофілів, пригнічення активності лімфоцитів, активація Т-супрессорів.

Крім дії гістаміну на Н2-рецептори до механізмів, які обмежують патохімічну стадію анафілактичних реакцій  н а л е ж а т ь:

а) надходження в тканину еозинофілів, які звільняють інгібітор дегрануляції тканинних базофілів і ферменти (гістаміназу, арилсульфатазу, фосфоліпазу D), що руйнують первинні медіатори анафілактичних реакцій.

б) гістамінопексія - зв’язування гістаміну білками сироватки крові.

□ Додатковий механізм патохімічної стадії анафілактичних реакцій пов’язаний із активацією не тканинних базофілів, а інших клітин, які мають на своїй поверхні низькофільні (низько споріднені) рецептори для фіксації реагінів. Це моноцити (макрофаги), нейтрофіли, еозінофіли, тромбоцити. Вони активуються великими дозами антигену і продуктами дегрануляції тканинних базофілів. Активовані клітини крові звільняють речовини, які одержали назву вторинних медіаторів анафілактичних реакцій. Вони обумовлюють розвиток пізньої фази реакцій I типу, ознаки якої проявляються через 6-12 год. і зв’язані з інфільтрацією тканин макрофагами, нейтрофілами і еозинофілами.

• Патофізіологічна стадія.

Імунні і патохімічні механізми приводять до розвитку функціональних змін, які складають сутність патофізиологічної стадії генералізованої і місцевих форм анафілактичних реакцій.

□ Як відмічалося вище генералізованою формою анафілактичних реакцій є анафілактичний шок, який характеризується наступними проявами:

1) Порушенням загальної геодинаміки, що проявляється насамперед падінням артеріального тиску. В основі цих порушень лежать: а) генералізоване розширення артеріол і пов’язане з цим падіння загального периферичного опору; б) генералізоване підвищення проникності судин, що приводить до виходу рідини із судин у тканину і зменшення обсягу циркулюючої крові.

2) Розладами мікроциркуляції, які виникають в результаті падіння артеріального тиску і згущення крові.

3) Розвитоком гострої недостатності зовнішнього дихання внаслідок спазму бронхів та бронхіол і закупорки слизом дихальних шляхів.

Усі зазначені процеси приводять до розвитку гострої гіпоксії, яка викликає порушення функції (надпорогове гальмування) дихального і серцево-судинного центрів, що веде до смерті.

□ Місцеві прояви анафілактичних реакцій носять назву атопії.

Розвиваються при поступленні в організм через шкіру і слизові оболонки ефірних масел, домашнього пилу, шерсті тварин, пилку рослин, деяких харчових продуктів і лікарських препаратів. Характерно, що при розвитку атопій , як правило, виявляються ознаки спадкової схильності до алергії, яка обумовлюється: а) дефіцитом імунітету покривних тканин; б) зниженням продукції S-IgA, IgG; в) підвищенням проникності слизових оболонок.

При атопіях спостерігається:

а) спазм гладких м’язів бронхів - приступи задухи (розвивається в результаті дії повільно реагуючої субстанції анафілаксії і гістаміну на гладкі міозити бронхіол);

б) підвищення утворення і виділення слизу у верхніх дихальних шляхах, що супроводжується виникненням алергійного риніту, фарингіту, ларингіту, трахеїту;

в) спазм гладкої мускулатури кишок - проноси (діарея);

г) розширення артеріол - почервоніння, алергійна висипка на шкірі, кон’юнктивіт;

д) підвищення проникності стінок судин - розвиток місцевих набряків, можливий набряк головного мозку;

е) подразнення нервових закінчень - сверблячка, біль.

Такі явища спостерігаються при: а) бронхіальній астмі, б) кропивниці,     в) полінозах , г) набряку Квінке.

Кропивниця характеризується швидкою і поширеною висипкою на шкірі, сверблячкою і набряком навколишніх тканин.

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) є одною із форм кропивниці –  це обмежений набряк шкіри і підшкірної клітковини, який найчастіше локалізується в ділянці очей, носа, губ, гортані, кінцівок і геніталій. Набряк розвивається за 4-6 годин і триває 10-12 годин. Характеризується високою смертністю із-за набряку гортані.     

Полінози (сінна лихоманка) – сезонні захворюваннях, які викликаються пилком при цвітінні дерев, злакових, різноманітних трав і сорняків.

Алергійні реакції II типу  за Кумбсом і Джеллом - цитотоксичні реакції.

Антигени перебувають на поверхні клітин, антитіла у вільному стані. Реакція антиген+антитіло відбувається на поверхні клітини.

З метою відтворення алергійних реакцій II типу використовують цитотоксичні сироватки, що містять антитіла проти антигенів тієї чи іншої тканини.

Такі сироватки одержують шляхом імунізації тварин тканинними антигенами. Подібним чином можна одержати антиміокардіальну, антинефротичну, антиретикулярну та інші цитотоксичні сироватки.

Клінічних форми цитотоксичних реакцій: а) аутоалергічні хвороби, б) ге-мотрансфузіїний шок, який виникає при переливанні несумісної за групою чи резус-фактором крові; в) гемолітична хвороба немовлят (резус-конфлікт);          г) алергія на лікарські препарати.

Патогенез алергійних реакцій II типу.

• Імунологічна стадія. У розвитку цитотоксичних реакцій беруть участь наступні антигени і антитіла.

Антигени: а) компоненти мембран власних клітин (незмінені і змінені під дією різних факторів); б) фіксовані (адсорбовані) на клітинних мембранах антигени (наприклад, лікарські препарати); в) неклітинні компоненти тканинолаген, мієлін).

Антитіла: IgG1, IgG2, IgG3. За походженням вони можуть бути: а) природними (ізоантитіла до антигенів груп крові) та б) імунними, тобто такими, котрі утворюються в організмі внаслідок їх контакту з антигенами.

Для розвитку цитотоксичних реакцій мають значення наступні властивості антитіл: а) здатність зв’язувати комплемент; б) ефект опсонізації;     в) здатність проникати в тканини.

При алергійних реакціях ІІ типу відбувається руйнування (цитоліз) клітин.

Серед механізмів, які забезпечують руйнування клітин (цитоліз) розрізняють:

         1) Комплементзалежний цитоліз. Після того, як антитіла зв’язуються з антигеном на поверхні  клітини, відбувається фіксація комплементу до Fc-фрагменту імуноглобулінів. В результаті активації комплементу мембрана антигеннесучої клітини перфорується (у ній утворяться отвори), клітина ушкоджується і гине.

2) Антитілозалежний фагоцитоз. Пов’язані з антигенами антитіла викликають ефект опсонізації, тобто полегшують фагоцитоз антигеннесучої клітини макрофагами.

3) Антитілозалежна клітинна цитотоксичність. Знищення антигеннесучої клітини, пов’язаної з антитілами, може бути здійснено К-лімфоцитами (натуральними кілерами), що відносяться до О-лімфоцитів і мають рецептори до Fс-фрагменту антитіл.

• Патохімічна стадія цитотоксичних реакцій характеризується:

1) активацією комплементу: а) утворенням проміжних (СЗb) і б) побічних (СЗа, С5а) продуктів його активації;

2) генерацією вільних радикалів і пероксидів активованими макрофагами і К-лімфоцитами;

3) звільненням макрофагами лізосомальних ферментів.

• Під час патофізіологічної стадії цитотоксичних реакцій відбуваються наступні процеси:

1) Активований комплемент, вільні радикали, пероксиди і лізосомальні ферменти ушкоджують клітини і викликають їхню загибель, що є причиною розвитку запалення.

2) Якщо кількість антитіл, які реагують з антигеном, невелика і є недостатньою щоб викликати ушкодження клітини, то може спостерігатися ефект стимуляції їх функціональної активності.

На цьому, зокрема, заснована стимулююча дія невеликих доз антиретикулярної цитотоксичної сироватки (сироватки О.О.Богомольця) і розвиток автоімунного тиреотоксикозу.

АЛЕРГІЯ (продовження)

Алергійні реакції III типу  за Кумбсом і Джеллом - імунокомплексні реакції.

Антиген і антитіло перебувають у вільному стані (не фіксовані на поверхні клітин). Їхня взаємодія відбувається в крові та інших рідинах організму.

Відтворення  імунокомплексних  реакцій  в  експерименті.

При одноразовому введенні тварині великої дози чужорідної сироватки може розвиватися сироваткова хвороба. Перші її морфологічні і клінічні ознаки з’являються на 8-у добу і досягають максимуму на 12-14-у добу після введення сироватки.

В експерименті можна моделювати і місцевий імунокомплексний процес - феномен Артюса. Кроликам підшкірно з інтервалами у 5 діб вводять кінську сироватку. Починаючи з 3-го введення з’являється набряк, який збільшується після кожного наступного введення сироватки. Після 6-го введення виникає центральний геморагічний некроз.

Клінічні форми імунокомплексних реакцій можна виділити у наступні групи:

1) Захворювання, обумовлені екзогенними антигенами: а) сироваткова хвороба, б) деякі форми алергії на лікарські препарати, в) алергійний альвеоліт.

2) Аутоалергічні хвороби: а) системний червоний вовчук, б) ревматоїдний артрит, в) вузликовий периартеріїт, г) тіреоїдит Хашімото.

3) Інфекційні хвороби: а) гепатит В, б) стрептококові інфекції.

• Імунологічна стадія імунокомплексних реакцій.

У розвитку  імунокомплексних реакцій беруть участь антигени і антитіла, які повинні мати наступні характеристики: 1) Антигени повинні бути розчинними. 2) Антитіла повинні бути преципітуючими. До них належать IgM, IgG1, IgG2, IgG3. При взаємодії з антигеном вони: а) утворять преципітати і    б) здатні зв’язувати комплемент.

Патогенні властивості циркулюючих імунних комплексів визначаються наступними факторами:

а) структурними і функціональними властивостями комплексів антиген+антитіло, зокрема розмірами комплексів і структурою їхніх решіток;

б) тривалістю циркуляції імунних комплексів в організмі;

в) місцем утворення комплексів.

Види імунних комплексів:

а) великі комплекси - утворюються при надлишку антитіл. Вони швидко виводяться з кровотоку макрофагами, тому не мають патогенного впливу;

б) преципітовані, нерозчинні комплекси - утворюються при еквівалентних співвідношеннях антигенів і антитіл. Як і попередні, вони швидко виводяться з кровотоку і також не викликають ушкодження. Виключенням є випадки, коли такі комплекси утворюються на фільтруючій мембрані, наприклад у клубочках нирок;

в) невеликі розчинні комплекси  утворюються при великому надлишку антигена або у випадку одновалентних антигенів. Такі комплекси циркулюють в організмі тривалий час, але володіють слабкою ушкоджуючою дією.

г) розчинні комплекси проміжної величини - утворюються при невеликому надлишку антигену. Саме ці комплекси є причиною розвитку алергійних реакцій III типу.

Умови, які сприяють розвитку імунокомплексних ушкоджень.

У нормі елімінація (видалення) імунних комплексів здійснюється за участю: а) комплементу і б) макрофагів.

Тому розвитку імунокомплексних ушкоджень сприяють:

1) порушення системи комплементу;

2) функціональні дефекти системи мононуклеарних фагоцитів;

3) умови, при яких швидкість утворення імунних комплексів значно перевищує швидкість їхньої елімінації.

• Патохімічна стадія імунокомплексних реакцій обумовлюється 2-а групами процесів:

1) Активацією біохімічних систем плазми крові: а) системи комплементу, б) калікреїн-кинінової системи, в) системи згортання крові. Активація двох останніх пов’язана з ушкодженням імунними комплексами судинної стінки, що приводить до активації фактора Хагемана (ф.ХІІ).

2) Звільненням активованими макрофагами: а) лізосомальних ферментів; б) основних катіонних білків; в) вільних радикалів і пероксидів.

• Під час патофізіологічної стадії алергійних реакцій III типу відбуваються:

1) Місцеві зміни. Імунні комплекси відкладаються: а) на поверхні ендотелію, б) на базальних мембранах судин, в) у тканинах. В результаті активації комплементу і дії продуктів, які продукуються макрофагами, відбувається ушкодження клітин і розвивається запалення. Найчастіше воно виникає: а) у клубочках нирок (гломерулонефрит), б) у альвеолах легень (альвеоліт), в) у судинній стінці (васкуліт). Крім того, утворення преципітатів безпосередньо в капілярах викликає: а) первинні порушення мікроциркуляції і б) розвиток некротичних змін у тканинах.

2) Загальні зміни. Активація калікреїн- кинінової системи приводить до розширення кровоносного русла і виникнення колапсу. Активація біохімічних систем крові (зсідаючої і фібринолітичної) може бути причиною дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові (ДВЗ-синдрому). Крім того, прикріплення імунних комплексів через Fc-рецептори до поверхні формених елементів крові (нейтрофілів, тромбоцитів) викликає поглинання і руйнування останніх макрофагами. В результаті розвивається цитопенія (лейкопенія, тромбоцитонемія).

Алергійні реакції IV типу за Кумбсом і Джеллом - гіперчутливість cповільненого типу або клітинно-опосередкований тип алергії.

Такими клітинами є Т-хелпери-1 (CD4+-1), які мають специфічні до відповідного антигену рецептори (Ті-рецептори). У цьому типі реакції антитіла типу імуноглобулінів не приймають участі.

Вперше гіперчутливість сповільненого типу описав у 1896 р, Роберт Кох у хворого туберкульозом. Він ввів фільтрат культури туберкульозної палички  (тепер ми називаємо туберкулін) і на місці введення через 6-12 годин відмітив почервоніння і припухлість, через 24-48 годин реакція досягала максимуму, розвивався навіть некроз шкіри.

Пірке і Манту впровадили реакцію діагностики туберкульозу із туберкуліновою пробою. Якщо людина здорова, то реакція відсутня. Якщо людина ще не хвора, але є носієм палички туберкульозу, реакція вже позитивна, значить вже є сенсибілізація Т-лімфоцитів, які мають рецептори до туберкуліну.

Гіперчутливість сповільненого типу можна моделювати: а) введенням тваринам убитих вакцин або антигенних екстрактів бактеріальних клітин разом з ад‘ювантом Фрейнда; б) введенням внутрішньошкірно мінімальних доз антигену.

Клінічні форми гіперчутливості сповільненого типу: а) туберкулінова реакція, б) бактеріальна алергія, в) контактний дерматит, г) реакція відторгнення трансплантату, д) аутоалергічні хвороби, е) реакції протипухлинного імунітету.

Е т і о л о г і я  алергічних реакцій сповільненого типу.

Антигени, які приводять до цієї реакції можуть бути різноманітними і характеризуватися:

а) низькомолекулярною будовою і володінням слабкими імуногенними властивостями;

б) повинні поступати в організм у малих концентраціях, у дуже невеликій кількості (у мікрограмах);

Алергени цього типу можна поділити на 3 групи:

1) мікроорганізми, які повністю не знешкоджуються шляхом фагоцитозу. Незавершений фагоцитоз спостерігається при багатьох інфекційних хворобах: а) туберкульозі, б) сифілісі, в) бруцельозі, г) грибкових захворюваннях (не знешкоджуються повністю гриби – гістоплазмоз), д) паразитуванні червів (теніоз, аскаридоз, трихінельоз), е) інфікуванні вірусами герпесу і паротиту.

2) складні хімічні сполуки, які поступають в організм як гаптени, далі з’єднуються з білками крові і уже виступають як антигени. До них належать:           а) сполуки нікелю, б) сполуки окису кремнію, в) солі важких металів, г) динітрохлорбензол, д) сульфаніламідні препарати.

3) трансплантаційні антигени, представлені чужорідними  тканинними білками.

П а т о г е н е з. 

• Під час імунологічної стадії відбувається взаємодія антигена з макрофагом. Далі презентований макрофагом антиген взаємодіє із Т-хелперами-2, які за допомогою інтерлейкінів активують Т-кілери (CD8+) і Т-хелпери-1 (CD4+) – головні продуценти цитокінів, а також запускають утворення Т-лімфоцитів пам’яті,  за рахунок яких організм може зреагувати на відповідний антиген через декілька років.

Вищезгадані лімфоцити розпізнають антигенні детермінанти з високим ступенем специфічності за допомогою рецепторів, до складу яких входять антигени головного комплексу гістосумісності (ГКГ або МНС). Гени, які кодують антигени МНС, розміщуються у людини в 6 хромосомі, мають 4 алелі, кожний із яких перебуває в генофонді у десятках варіантів.

Антигени МНС – це структури вбудовані в мембрани клітин, у тому числі в мембрани лейкоцитів, тому їх позначають HLA-A, HLA-B, HLA-C, HLA-D (human leucocytes antigen), при цьому антигени алелей HLA-A, HLA-B, HLA-C належать до групи Н1, яка входить до складу рецепторів Т-кілерів, а антиген алелі HLA-D належить до групи Н2 і входить до складу рецепторів Т-хелперів-2. Такі лімфоцити здатні розпізнати сторонній антиген, якщо той у клітинні- носії вбудований у такий самий антиген групи Н1 чи Н2, який має сам Т-лімфоцит, тобто відбувається асоційоване імунне розпізнавання.

• Патохімічна стадія - при повторному поступленні АГ в організм відбувається його взаємодія із сенсибілізованими Т-кілерами чи Т-хелперами-1, що веде до утворення медіаторів АРСТ, які є біологічно активними речовинами - високомолекулярними сполуками білкового і глікопротеїдного походження, що носять назву цитокіни.

Механізми знищення клітин, які несуть на своїй поверхні антигени:

1) Пряма цитотоксичність натуральних Т-кілерів. Знищення клітин, які несуть на своїй поверхні антигени, безпосередньо Т-кілерами, оскільки вони мають на своїй поверхні специфічні рецептори до антигенів цієї клітини.

2) Опосередкована лімфокінами цитотоксичність. Забезпечується лімфокінами-цитотоксинами: лімфоцитотоксинами, цитотоксичним фактором та ін.

3) Опосередкована макрофагами цитотоксичність. Сенсибілізовані Т-лімфоцити виділяють лімфокіни, які активують макрофаги (фактор активації макрофагів, macrophage activation factor – MАF), викликають їхній хемотаксис (фактор хемотаксису), затримують фагоцити у вогнищі зосередження клітин, які несуть на собі антиген (фактор, який інгібує міграцію фагоцитів, macrophage inhibition factor - MIF). Активовані макрофаги фагоцитують виявлені імунною системою чужорідні і свої змінені клітини.

• Патофізіологічна стадія. В місці розвитку імуноконфлікту відбувається  ушкодження тканин і органів, що є причиною виникнення проліферативного (продуктивного) запалення. Можуть ушкоджуватися: а) шкіра, б) суглоби,        в) різні внутрішні органи. За таким типом алергії протікають: 1) інфекційні захворювання (туберкульоз, сифіліс, хронічна гонорея, туляремія, бруцельоз);      2) грибкові захворювання (епідермофітія); 3) протозойні захворювання (малярія, токсоплазмоз); 4) контактний дерматит; 5) лікарська (медикаментозна) алергія; 6) реакція відторгнення трансплантата; 7) контактний дерматит.

У механізмі відторгнення трансплантата виділяють дві фази:

1. Аферентна фаза, під час якої реципієнт розпізнає несумісні Н-антигени трансплантата і створює ефекторні механізми. Яким шляхом? Циркулюючі лімфоцити реципієнта захоплюють поверхневі Н-антигени трансплантата, попадають у лімфатичні вузли, де утворюється клон сенсибілізованих лімфоцитів. Крім того, із трансплантата виділяються донорські лейкоцити, названі "пасажирами", які, як показав Guttman, є абсолютно необхідними для відторгнення трансплантата.

2. Ефекторна фаза, під час якої ефекторні механізми атакують трансплантат і відривають його. У цьому процесі беруть участь два механізми:          а) антитілоопосередкований і б) клітинноопосередкований. Основним ефекторним механізмом є клітинноопосередкований, а антитілоопосередкований відіграє визначальну роль у відторгненні шкірних трансплантатів.

У відторгненні трансплантата беруть участь як специфічні імунні цитолітичні Т-клітини, іменовані цитолітичними кілерами, здатні прилипати до клітин трансплантата, так і неімунні лімфоїдні клітини, здатні проявляти активність після приєднання до клітин-мішеней, покритими специфічними антитілами. Цей ефекторний механізм (без активації комплементу) називається антілозалежною клітинною цитотоксичністю.

В ушкодженні клітин трансплантата ефекторними Т-кілерами виділяють 3 фази: 1) фаза розпізнавання; 2) "ударна" фаза; 3) фаза дезінтеграції клітин-мішеней.

Під час фази розпізнавання сенсибілізовані Т-лімфоцити і клітини-мішені (трансплантат) тісно взаємодіють один з одним. Контакт відбувається за рахунок зчеплення рецепторів Т-кілерів з комплементарними антигенами на поверхні клітин-мішеней у присутності іонів магнію і за рахунок енергії АТФ, тобто йде розпізнавання антигенів системи HLA (human leykocyte antigen) - головного комплексу гістосумісності.

В другу "ударну" фазу Т-кілери наносять клітинам-мішеням удар, що стає для них фатальним. Для здійснення "удару" потрібно менш однієї години; причому клітина-мішень уражається одним ударом Т-кілера, а кожен Т-кілер може завдати удару 1-3 клітинам-мішеням без утрати цитолітичної активності. Варіанти здійснення "удару": 1) Ефекторні лімфоцити виділяють розчинні цитотоксини, іменовані лімфотоксинами, що уражають клітини-мішені, діючи на їх мембрану, яка має рецептори для цих лімфотоксинів, чи "упорскуються" прямо в клітину-мішень. Ефекторні лімфоцити можуть утворювати з клітинами-мішенями цитоплазматичні містки, через які лімфотоксини попадають у клітину-мішень. 2) Ефекторні лімфоцити впорскують білок у клітини-мішені через іонопроникні канали. Виникаючі в результаті "удару" канали чи пори в мембрані клітини-мішені залишаються і після того, як ефекторний лімфоцит відокремиться і переміститься до іншої клітини-мішені. Існування таких каналів може привести до осмотичного лізису клітини. 3) Ферменти мембрани ефекторного лімфоцита руйнують мембрану клітини-мішені. Так фосфоліпаза А2 розчиняє фосфатидилхолін мембрани клітини-мішені на жирну кислоту і лізо-лецитин, який володіє дуже сильною літичною активністю і руйнує клітину-мішень.

У третю фазу відбувається дезінтеграція клітин-мішеней. Через кілька годин після нанесення "удару" і утворення пор у мембрані з клітин починає поступово просочуватися внутрішньоклітинна АТФ, нікотинамід, відбувається вільний обмін іонами, що в кінцевому результаті приводить до порушення осмотичної регуляції - внутрішньоклітинні білки викликають приплив води з позаклітинного простору і клітини піддається спочатку набряканню, а потім осмотичному лізису. Так відбувається відторгнення пересадженого органа.

Пересаджений шкірний шматок відривається по-іншому. Тут ефекторні механізми опосередкуються антитілами, спрямованими проти донорських Н-антигенів за участю комплементу. Антитіла взаємодіють з алоантигенами трансплантата й активують комплемент з утворенням С3а, С5а і С567, які володіють хемотаксичними властивостями і залучають поліморфноядерні лейкоцити. Останні виділяють лізосомальні ферменти, які руйнують трансплантат.

Можливий і інший шлях. Один з компонентів комплементу (С6) активує загортальну систему крові, що приводить до тромбозу судин і порушення кровопостачання трансплантованого органа та його відторгнення. У цьому випадку імунні механізми у відторгненні трансплантата не приймають участі.

Алергійні реакції V типу - рецепторо-опосередковані або «стимулюючі» реакції.

Остання назва пов'язана з тим, що спочатку були виявлені реакції, які характеризувалися стимулюючим впливом алергійних антитіл на рецептори клітин. Але пізніше були описані також гальмівні і навіть блокуючі впливи таких антитіл на активність рецепторів.

Антигенами в реакціях V типу є речовини, які виконують посередницьку роль у міжклітинних взаємодіях, 1) нейромедіатори (наприклад, ацетилхолін), 2) гормони (наприклад, інсулін, тиреотропний гормон), 3) ензими, 4) структурні аналоги названих вище речовин, 5) змінені компоненти рецепторних комплексів клітин.

Зазначені речовини активують: а) процес бласттрасформації В-лімфоцитів у плазматичні клітини, б) синтез плазматичними клітками специфічних антитіл, головним чином IgG, які не володіють комплементзв‘язуючими властивістями.

Антитіла взаємодіють із структурами рецепторного комплексу клітин-мішеней, а результатом такої взаємодії може бути: 1) стимулюючий чи 2) гальмівний  або навіть блокуючий ефект.

Клінічними прикладами реакції “стимулюючого типу” можуть бути:        1) імітація алергійними антитілами ефектів тиреотропного гормону у відношенні клітин щитоподібної залози, що закінчується розвитком гіпертиреоїдного стану; чи 2) стимуляція ними цитотоксичної дії лімфоцитів-кілерів проти власних клітин.

Прикладомінгібуючоговпливу алергійних антитіл на клітини-мішені є: 1) пригнічення ними ефектів інсуліну з розвитком стану гіпоінсулінізму; чи      2) пригнічення ефектів ацетилхоліну з формуванням стану функціональної «денервації» органа чи тканини. Ряд авторів вважають рецепторно-опосредковані реакції варіантом алергічних реакцій II типу.

Аутоалергічні реакції - це реакції, причиною яких є власні антигени (ендоалергени).

Їх патогенез відбувається за механізмами розвитку алергійних реакцій II, ІІІ і IV типів за Кумбсом і Джеллом. Ці механізми можна згрупувати у 2-і групи:

1) Механізми, пов’язані із антигенами: а) демаскування природних ендоалергенів (тканин головного мозку, ока, внутрішнього вуха, щитоподібної залози, сім’яників) в результаті порушення цілісності спеціалізованих гістогематичних бар’єрів; б) утворення придбаних ендоалергенів під впливом різноманітних фізичних, хімічних чи інфекційних факторів, які змінюють конформацію власних білків.

2) Механізми, пов’язані із імунною системою: а) скасування імуно-логічної толерантності до нормальних компонентів клітин (наприклад, порушення утворення чи функції Т-супресорів); б) поява в результаті мутації “заборонних” клонів лімфоцитів, які сприймають “своє” як “чуже”.

В нормі В-лімфоцити не виробляють антитіл проти тканин власного організму, оскільки до цих тканин є толерантними Т-лімфоцити. Т-лімфоцити не вступають в кооперацію з В-лімфоцитами, без чого вони не залучаються до імунної відповіді. Велику роль у такій толерантності відіграють Т-лімфоцити супресори. При їх морфологічній чи функціональній недостатності така толерантність тканин і органів до Т-кілерів або Т-хелперів зникає і виникає імунний процес. Таке явище можливе при різноманітних мутаціях Т-лімфоцитів, коли вони сприймають “своє” як “чуже”.

До аутоімунних захворювань, які виникають за таким типом, відносяться: а) ревматоїдний артрит; б) системний червоний вовчук; в) вузликовий периартеріїт; г) гемолітичні анемії; д) виразковий коліт; е) тиреоїдний зоб Хашимото.

Псевдоалергічні  реакції.

Псевдоалергічні реакції мають зовнішні клінічні ознаки алергічних, але не є такими, оскільки в їхній основі лежать не імунні механізми (відсутня імунологічна стадія).

Подібні до алергії реакції викликаються:

1) хімічними факторами, так званими, лібераторами гістаміну, які безпосередньо діють на тканинні базофіли і зумовлюють їх дегрануляцію;

б) порушенням системи комплементу, обумовленим дефіцитом інгібіторів його компонентів або неімунною активацією;

в) порушенням метаболізму поліненасичених жирних кислот, зокрема арахідонової кислоти (аспіринова бронхіальна астма).

П р и к л а д а м и  експериментального відтворення псевдоалергічних реакцій є феномен Шварцмана (місцева реакція) і феномен Санареллі (загальна реакція).

Феномен Шварцмана викликають введенням у шкіру тваринного фільтрату культури збудника черевного тифу. Через добу фільтрат вводять внутрішньовенно і на місці первинного введення спостерігають геморагічне запалення.

Феномен Санареллі відтворюють при внутрішньовенному введенні нелетальної дози ендотоксину холерних вібріонів, а через добу - фільтрату культури кишкової палички. Розвивається важка загальна реакція по типу шоку.

Основні принципи попередження і лікування алергії.

1) Запобігання контакту організму з алергенами (етіологічний принцип).

2) Попередження сенсибілізації, коли контакт організму з алергеном є неминучим через: а) створення імунологічної толерантності до даного антигену або б) стану імунологічної супресії, якщо перше є неможливим.

3) Десенсибілізація - введення антигену в сенсибілізований організм дробовими дозами з метою поступового зв’язування антитіл (метод Безредки).

4) Вплив на патохімічну стадію алергійних реакцій: а) попередження утворення і звільнення медіаторів алергії, б) їхня інактивація (наприклад, антигістамінними препаратами); в) блокада рецепторів до медіаторів алергійних реакцій на клітинах-мішенях.

5) Вплив на патофізіологічну стадію - спрямований на ліквідацію структурних і функціональних змін, які виникають при алергії. Це досягається застосуванням протизапальних, спазмолітичних, гіпертензивних та інших фармакологічних середників.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60163. Література бароко, класицизму, просвітництва 39.5 KB
  Мета: узагальнити вивчений матеріал, повторити найважливіші літературні твори зазначених напрямів, розвивати логічне мислення, навички роботи у групі, вміння чітко аргументувати свій вибір, сприяти підвищенню інтересу до вивчення літератури.
60164. Сценарий к 8 марта «Самой любимой и родной мамочке» 3.82 MB
  Милых мам и бабушек в этот светлый день Поздравлять и радовать никому не лень. Все вокруг стараются им цветы дарить, Поздравленья разные чаще говорить. (2 раза) Все преображается в этот день кругом, Женскими улыбками полон каждый дом.
60166. Дніпропетровщина – мій рідний край 142.5 KB
  Центр області – місто Дніпропетровськ. Географія Протяжність області з півночі на південь 130 кілометрів із заходу на схід – 300 кілометрів. Водойми В області протікає 217 річок з них 55 довжиною понад 25 км.
60167. Моя творчість тобі, рідний краю! Позакласний захід 170.5 KB
  Хто вони творчі люди Які вони талановиті діти Чи маємо ми змогу всі бути талановитими Як можемо розвивати свої здібності щоб розкрити природні таланти Саме на ці питання і спробуємо знайти відповідь на цьому уроці.
60168. Година спілкування, Україна – моя Батьківщина 142.84 KB
  Мета: розширювати та поглиблювати знання учнів про рідну Батьківщину, учити їх висловлювати своє ставлення до держави; формувати громадянські уявлення та патріотичні почуття приналежності до української нації...
60169. Жінки в долі та творчості Т.Шевченка 104.5 KB
  Щось до лона пригортає і з туманом розмовляє: Виходить Ганна з дитиною на руках: Ой тумане тумане Мій латаний талане Чому мене не сховаєш Отут серед лану Чому мене не задавиш У землю не вдавиш...
60170. Пожежонебезпечні і вибухонебезпечні речовини та матеріали 141 KB
  Міні-вистава Небазпечні іграшки Дійові особи: Хлопчики : Миколка Василько Андрійко Бабуся Марина Дівчинка Настя Два лікарі Міліціонер Скверик.
60171. Круглий стіл: «Попередження насильства в сімї» 148.5 KB
  Мета: сформулювати уявлення про насильство та розвинути знання про методи захисту від насильства, вміти протистояти насильству; висловлювати своє відношення до можливих випадків насильства.