31621

Запалення. Етіологія запалення

Реферат

Медицина и ветеринария

Крім того запалення є важливою захиснопристосувальною реакцією яка сформувалася в процесі еволюції як засіб збереження цілого організму за рахунок втрати його якоїсь певної частини. Запалення ушкоджує цілу структурнофункціональну одиницю тканини або органа яка носить назву гістіон і включає в себе: 1 специфічні для даної тканини чи органа клітини паренхіматозні клітини; 2 елементи сполучної тканини: а клітини фіброцити фібробласти моноцити гранулоцити тканині базофіли б сполучнотканинні волокна колагенові еластичні...

Украинкский

2013-09-01

99.5 KB

1 чел.

15

ЗАПАЛЕННЯ

Запалення - типовий патологічний процес, який виникає в результаті пошкодження тканини і проявляється комплексом структурних, функціональних і метаболічних порушень, а також розладами мікроциркуляції.

Крім того, запалення є важливою захисно-пристосувальною реакцією, яка сформувалася в процесі еволюції як засіб збереження цілого організму за рахунок втрати його якоїсь певної частини.

Запалення ушкоджує цілу структурно-функціональну одиницю тканини або органа, яка носить назву гістіон і включає в себе:

1) специфічні для даної тканини чи органа клітини (паренхіматозні клітини);

2) елементи сполучної тканини: а) клітини (фіброцити, фібробласти, моноцити, гранулоцити, тканині базофіли), б) сполучнотканинні волокна (колагенові, еластичні, ретикулярні),   в) основна речовина (гіалуронова кислота, глікозаміноглікани, глюкопротеїди);

3) мікроциркуляторне русло (гематичне і лімфатичне);

4) нервовий апарат.  

Е т і о л о г і я  запалення.

Фактори, які викликають запалення, називаються флогогенними і поділяються на:  1) екзогенні і 2) ендогенні.

1) До екзогенних факторів відносяться: а) фактори фізичного походження (механічні, термічні, іонізуюче і ультрафіолетове випромінювання), б) хімічні фактори (кислоти, луги, солі важких металів, феноли, альдегіди і т.ін.), в) біологічні агенти (віруси, бактерії, грибки, найпростіші).

2) Ендогенні фактори: а) продукти порушеного метаболізму (азотисті сполуки - при уремії, сечова кислота - при подагрі), б) крововиливи та продукти розпаду формених елементів крові, в) імунні комплекси (комплекс антиген-антитіло, компоненти комплемента і т. ін.).

Зовнішні ознаки запалення - відомі як пентада Цельса-Галена:

1) припухлість (tumor),

2) почервоніння  (rubor),

3) підвищення температури (calor),

4) біль (dolor),

5) порушення функції (functio laesa).

Запалення класифікують:

1) За перебігом: а) гостре, б) підгостре, в) хронічне.

2) За причиною: а) неінфекційного походження (банальне або неспецифічне) – викликається неінфекційними чинниками; б) інфекційного походження, яке включає в себе специфічні запалення (туберкульоз, сифіліс, лепра, склерома, сап).

3) За характером превалювання фази запалення: а) альтеративне, б) ексудативне і в) проліферативне.

4) У залежності від реактивності організму запалення може бути: а) нормергічним - адекватним за проявами фактору, який його викликав; б) гіперергічним – бурний перебіг запалення, наприклад, на фоні сенсибілізації; в) гіпоергічним – із незначними проявами (у дітей 1-го місяця життя, у старечому віці, при значному виснаженні організму).

• Патогенез запалення.

В патогенезі запалення розрізняють наступні компоненти: 1) альтерацію (первинну і вторинну), 2) порушення мікроциркуляції з явищами ексудації і еміграції складових компонентів крові за межі судинного русла, 3) проліферацію. Ці компоненти іноді називають стадіями запалення. Все ж необхідно пам‘ятати, що відмічені процеси не є строго послідовними, вони перекриваються в часі, оскільки в надрах однієї стадії зароджується інша.

І А. Первинна альтерація. Запалення завжди починається з ушкодження тканини. Після дії ушкоджуючого фактора в клітинах виникають структурні зміни і порушення метаболізму, характер яких залежить від інтенсивності ушкоджуючого фактора і типу тканини.

І Б. Вторинна альтерація виникає під впливом факторів, які утворюються в результаті первинної альтерації. Ці фактори називають медіаторами запалення, які значно розширюють і поглиблюють запальний процес.

Медіатори запалення - це біологічно активні речовини і сполуки, які утворюються в місці запалення і, по-суті, визначають його патогенез.

Розрізняють медіатори: 1) клітинного походження (утворюються і активуються в різних клітинах) і 2) плазменного походження (утворюються у клітинах, але активуються у плазмі крові).  

До медіаторів клітинного походження належать:  

1) лізосомальні фактори,

2) продукти дегрануляції тканинних базофілів (біогенні аміни: гістамін, серотонін),

3) похідні арахідонової кислоти,

4) пептиди і білки (лейкокіни, цитокіни, ферменти),

5) нейропептиди, нейромедіатори (адреналін, норадреналін, ацетилхолін).

Медіатори плазменного походження включають:

1) калікреїн-кинінову систему,

2) продукти активації комплементу,

3) продукти активації зсідаючої і фібринолітичної систем крові.

1. До лізосомальних факторів належать: а) лізосомальні ферменти (кислі і нейтральні гідролази), б) неферментні катіонні білки, в) вільні радикали і пероксиди.

а) Основним джерелом лізомальних ферментів є лейкоцити. Вони:

- викликають вторинну альтерацію,

- приймають участь в утворенні і активації інших медіаторів запалення: стимулюють дегрануляцію тканинних базофілів, активують калікреїн-кінінову систему, систему комплемента, звільняють арахідонову кислоту із фосфоліпідів клітинних мембран,

- підвищують проникність капілярів завдяки дії колагенази, еластази і гіалуронідази, які руйнують базальну мембрану судин,

- активують процеси гліколізу органічних речовин з утворенням молочної і піровиноградної кислот та розвитком місцевого ацидозу і гіперонкії.

б) Неферментні катіонні білки лізосом:

- викликають вторинну альтерацію,

- підвищують проникність судин,

- активують хемотаксис лейкоцитів.

в) Вільні радикали і пероксиди є факторами ушкодження клітин і позаклітинних структур.

2. Продукти дегрануляції тканинних базофілів (гістамін і серотонін):

- розширюють артеріоли з розвитком артеріальної гіперемії,

- підвищують проникність стінки судин,

- подразнюють нервові закінчення, що веде до виникнення болі.

3. Похідні арахідонової кислоти.

Під впливом фосфоліпази А2 (активується за допомогою іонів Са2+) відбувається вивільнення арахідонової кислоти із фосфоліпідів клітинних мембран. В подальшому можливі два шляхи перетворення арахідонової кислоти: циклоксигеназний (ЦОГ) і ліпоксигеназний (ЛОГ) з утворенням ейкозаноїдів. В результаті активації ЦОГ утворюються класичні простагландини Е2, D2 і F, тромбоксан (ТхА2) і простациклін (ПГ І2), при активації ЛОГ – лейкотрієни А444, D4 і Е4.

Простагландини утворюються в усіх клітинах, найбільше у ендотеліоцитах. Вони: а) розширюють артеріоли, б) звужують венули, в) підвищують проникність судинної стінки, г) зменшують поріг больової чутливості нервових закінчень.

Тромбоксан утворюється в тромбоцитах: а) звужує артеріоли, б) викликає агрегацію тромбоцитів.

Простациклін виділяється ендотеліоцитами і є антагоністом тромбоксану: а) розширює артеріоли, б) гальмує агрегацію тромбоцитів.

З ціллю пригнічення ЦОГ використовуються нестероїдні протизапальні препарати: діклофенак, бруфен, ібубруфен, індометацин.

Лейкотрієни утворюються лейкоцитами і тканинними базофілами:           а) володіють спазмогенним впливом на ГМК стінок судин, бронхіол і кишечника, б) стимулюють хемотаксис лейкоцитів, в) підвищують проникність судин.

4. Білки і пептиди. 

Цитокіни включають лімфокіни і монокіни.

Цитокіни  класифікують:

1) За механізмом дії: а) цитокіни, які ушкоджують клітини-мішені (цитотоксини); б) цитокіни, які викликають проліферацію клітин (мітогенні фактори); в) цитокіни, які впливають на міграцію різних типів клітин (хемотаксини).

2) За характером впливу на клітини-мішені цитокіни поділяються на:      а) активуючі і б) пригнічуючі.

П р и к л а д и  цитокінів: 1) інтерлейкіни-2-18 – комунікаційні молекули, за рахунок яких відбувається “спілкування” між клітинами імунної системи;  2) інтерферон (проявляє противірусну дію, активує макрофаги та природні кілери); 3) фактор переносу Лоуренса (переносить ознаки алергії від донора до реципієнта при переливанні крові), 4) фактори трансформації або фактори росту В-лімфоцитів, серед яких: а) мітогенний фактор (стимулює розмноження лімфоцитів) і б) бласттрансформуючий фактор (стимулює утворення бластних форм В-лімфоцитів); 5) фактор, який пригнічує міграцію фагоцитів (macrophage inhibition factor - MIF), 6) фактор активації макрофагів (macrophage activation factor – MАF) – стимулює перетворення моноцитів у макрофаги; 7) фактор хемотаксису (веде до нагромадження лейкоцитів в зоні запалення); 8) лімфотоксин (володіє цитотоксичною дією - руйнує клітини);

Клітинами-мішенями для лімфокінів є: 1) різні популяції лімфоцитів,      2) макрофаги, 3) гранулоцити, 4) свої і чужорідні клітини. Є лімфокіни, які викликають загальні реакції організму (гарячка, головний біль, болі в м‘язах і суглобах і т.і.) – інтерлейкін-1.

Лімфокіни - продукти діяльності Т-лімфоцитів, серед яких ІЛ-2, ІЛ-3, ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-7, ІЛ-8, інтерферон (ІФН), хемокіни.

При цьому, ІЛ-2: а) сприяє накопиченню Т-клітин із цитотоксичними, хелперними і супресорними функціями; б) сприяє проліферації і диференціюванню В-лімфоцитів; в) приймає участь у взаємодії моноцит + Т-лімфоцит;

ІЛ-3 є гемопоетичним фактором росту;

ІЛ-4 стимулює продукцію IgE і IgG В-лімфоцитами;

ІЛ-5: а) індукує синтез  IgE і IgG В-лімфоцитами; б) є фактором диферентціювання еозинофілів;

ІЛ-7: а) підсилює проліферацію В-лімфоцитів; б) індукує цитотоксичність Т-лімфоцитів;

ІЛ-8 стимулює міграцію нейтрофілів із кровоносного русла;

ІФН: а) володіє антивірусною активністю; б) пригнічує проліферацію стовбурових клітин; в) індукує цитотоксичну і секреторну активність макрофагів.

Хемокіни – низькомолекулярні секреторні пептиди, які, в першу чергу, регулюють переміщення лейкоцитів у вогнище запалення.  

Монокіни є продуктами діяльності клітин моноцитарно-макрофагального ряду. До них відносяться: інтерлейкін-1, інтерлейкін-6, фактор некрозу пухлин, колонієстимулюючий фактор. Найбільш важливим є ІЛ-1, який: а) активує Т-хелпери-1, в зв‘язку з чим вони отримують здатність синтезувати ІЛ-2; б) сприяє проліферації і диференціюванню В-лімфоцитів та продукції ними антитіл;    в) підсилює проліферацію епітеліальних клітин тимуса та секрецію тимічних гормонів; г) володіє нейроендокринною дією, направленою на регуляцію функції гіпоталамуса і гіпофіза, через що викликає в організмі розвиток цілого комплексу змін (гарячку, сонливість, болі в м‘язах, суглобах, підвищення вмісту в крові білків “гострої фази запалення”); д) сприяє еміграції лейкоцитів в ділянку запалення.

ІЛ-6 активує В-лімфоцити, впливаючи на кінцеву стадію їх перетворення в плазматичні імунопродукуючі клітини

Лейкокіни  - загальна назва різних БАР, які утворюються лейкоцитами, але не відносяться до цитокінів і Ig. З функціональної точки зору  лейкокіни- це місцеві медіатори запалення, до яких відносяться: а) білки гострої фази, б) катіонні білки, в) фібронектин. Фібронектин, зокрема, володіє наступними ефектами: 1) опсонізація об‘єктів фагоцитозу, 2) фіксація об‘єкту фагоцитозу на поверхні фагоцитів, 3) продукти гідролізу фібронектину володіють високою хемотаксичною властивістю.

Ферменти – в ділянці запалення виявляються ферменти всіх основних груп: гідролази, трасферази, ліази, синтетази оксиредуктази і т.і.

За походженням вони поділяються на: 1) ендогенні – надходять із власних клітин ушкоджених тканин і лейкоцитів; 2) екзогенні – ферменти мікроорганізмів, грибків паразитів, трансплантата і т.і.

За біологічною роллю ферменти поділяються на: 1) регулятори метаболізму; 2) “генератори” медіаторів запалення; 3) регулятори проникності судинної стінки; 4) регулятори проникності клітинних мембран; 5) “санітари” – руйнують власні ушкоджені та чужорідні клітини; 6) “будівничі” – беруть участь у реакціях синтезу органічних речовин клітинних і позаклітинних структур.

5. Нейромедіатори: 1) катехоламіни (адреналін, норадреналін) володіють наступними ефектами: а) активують гліколіз, ліполіз, ліпопероксидацію (активація ПОЛ), б) підвищують транспорт іонів Са2+ в клітини, в) підсилюють скорочення ГМК і розвиток ішемії, г) регулюють еміграцію лейкоцитів із судин.     2) ацетилхолін: а) знижує тонус ГМК артеріол, сприяє розвитку артеріальної гіперемії, б) регулює процес еміграції лейкоцитів у вогнище запалення, в) стимулю фагоцитоз, г) активує проліферацію і диференціювання клітин.

6. Калікреїн-кинінова система.

В плазмі крові існує неактивний протеолітичний фермент - калікреїноген. При появі в крові активних протеаз (лізосомальні ферменти, фактор Хагемана, трипсин, тромбін, плазмін та ін.) він перетворюється в активний фермент - калікреїн. Під дією калікреїну відбувається відщеплення від киніногену, який являє собою α2-глобулін, пептидів, які отримали назву - к и н і н и.  Найбільш важливими  к и н і н а м и  є  калідин і брадикинін, які складаються відповідно із 9 і 10 амінокислотних залишків. Вони викликають:

- розширення артеріол і розвиток артеріальної гіперемії,

- підвищення проникності судинної стінки із потенціюванням розвитку набряку і геморагій (брадикинін в 10-15 разів активніший гістаміну),

- подразнення нервових закінчень і виникнення болей,

- стимуляція міграції фагоцитів в ділянку запалення.

7. Продукти активації комплементу.

Комплемент - система білків сироватки крові, послідовна активація яких викликає ушкодження (перфорацію) клітинних мембран і, як наслідок, знищення (лізис) бактерій.

Система комплементу складається з 11 білків, що складають 9 фракцій, які позначаються С1, С2, ... , С9. Білки комплементу регулюються такою ж кількістю інгібіторів і активаторів.

Активований комплемент здатний викликати вторинну альтерацію в ділянці запалення імунного походження.

Побічні продукти його активації - С3а і С5а: а) викликають дегрануляцію тканинних базофілів, б) виступають сильними хемотаксинами для лейкоцитів (нейтрофілів), в) підвищують проникність судин.

Проміжні продукти, зокрема С3b: а) володіють властивостями опсонінів, тобто полекшують фагоцитоз бактерій, б) виявляють протеазну активність, врезультаті чого активують калікреїн-кінінову і зсідаючу системи крові.

Комплекси С567 і С56789 викликають перфорацію клітинних мембран, здійснюють цитолізис.

8. Продукти активації зсідаючої і фібринолітичної систем крові.

В розвитку запалення мають значення: 1) фібринопептиди (відщеплюються від фібриногену при перетворенні його в фібрин): а) підвищують проникність судин, б) активують хемотаксис лейкоцитів; 2) продукти деградації фібрину: підвищують проникність судин; 3) активні протеази (тромбін, плазмін): активують калікреїн-кінінову систему і систему комплемента.

 ІІ. Порушення мікроциркуляції із явищами ексудації.

В ділянці запалення відбуваються наступні послідовні зміни місцевого кровотоку: 1) Короткочасна ішемія (тривалість від 10-20 с до декількох хвилин), 2) Артеріальна гіперемія (тривалість 20-30 хв., максимум до 1 години), 3) Венозна гіперемія, 4) Стаз.

Вперше вказані зміни були описані Ю.Конгеймом (1867), який  вивчав кровообіг в брижі жаби при запаленні.

1) Короткочасну ішемію на початку запалення обумовлює рефлекторний спазм артеріол. Він пов’язаний із збудженням судиннозвужуючих адренергічних нервів і виділенням їх закінченнями катехоламінів. Останні діють на α-адренорецептори, викликаючи скорочення гладких м’язів судинної стінки. Ця ішемія короткочасна, тому що швидко настає виснаження катехоламінових депо в нервових закінченнях і відбувається руйнування цих медіаторів відповідними ферментами, зокрема, моноаміноксидазою. Крім того, вазоконстрікція в деяких тканинах може перекриватися судиннорозширюючим впливом холінергічних нервів, яке реалізується через аксон-рефлекс.

2) Короткочасна ішемія змінюється артеріальною гіперемією, в розвитку якої приймають участь наступні механізми: а) нейрогенні (нейротонічний та нейропаралітичний: мають значення в перші хвилини розвитку артеріальної гіперемії), б) вплив фізико-хімічних факторів: ацидозу, гіпоксії, гіпертонії,            в) вплив продуктів метаболізму: молочної кислоти, АДФ, АМФ, аденозину,      г) дія медіаторів запалення (гістаміну та серотоніну, брадикиніну і калідину, простагландинів і простацикліну).

3) В подальшому артеріальна гіперемія змінюється венозною гіперемією. Фактори, які викликають перехід артеріальної гіперемії в венозну, можна поділити на 2-і групи: а) внутрішньосудинні (збільшення густини крові, мікротромбоутворення, зсідання крові, крайове розташування лейкоцитів, агрегація еритроцитів, набухання ендотеліальних клітин), б) позасудинні (стискання венозних судин набряковою рідиною, втрата венулами еластичних властивостей внаслідок розщеплення колагену і еластину лізосамальними ферментами).

4) Причинами стазу є вищеперераховані фактори.

Порушення мікроциркуляції в ділянці запалення супроводжується ексудацією.

□ Ексудація – вихід рідини і розчинених в неї компонентів крові з кровоносних судин в тканину. Це поняття включає і еміграцію лейкоцитів.

П р и ч и н а м и  ексудації є: а) підвищення проникливості судинної стінки, б) підвищення гідростатичного тиску в судинах, в) збільшення осмотичного і онкотичного тиску в тканинах.

П р и ч и н и  підвищення проникності судинної стінки в ділянці запалення: а) продукти дегрануляції тканинних базофілів (гістамін і серотонін), б) кініни (брадикінін і калідин), в) простагландини і деякі лейкотрієни, г) лізосомальні ферменти (еластаза, колагеназа, гіалуронідаза) і неферментні катіонні білки,       д) фібринопептиди і продукти деградації фібрину, е) ацидоз.

М е х а н і з м  підвищення проникності судинної стінки при запаленні:

а) активація мікровезикулярного транспорту через ендотеліальні клітини, б) утворення трансклітинних каналів в ендотеліоцитах (відбувається внаслідок підсилення мікровезикулярного транспорту), в) збільшення просвіту міжендотеліоцитних щілин (відбувається внаслідок скорочення і округлення ендотеліоцитів), г) десквамація (злущення) ендотелію, що є проявленням первинної і вторинної альтерації, д) деполімеризація речовин, які з’єднують ендотеліальні клітини і є компонентами базальної мембрани судинної стінки.

Д и н а м і к а  підвищення проникності судин при запаленні має дві фази:    а) пік  п е р ш о ї  (ранньої) фази припадає на 10-15 хв. від початку запалення (головною причиною її розвитку є гістамін);  б) д р у г а  (пізня) фаза починається через 1 годину від початку запалення і продовжується декілька діб (до її розвитку мають відношення всі решта медіаторів запалення).

Е к с у д а т містить елементи плазми крові і її формені елементи. В залежності від їх кількісних співвідношень розрізняють такі види ексудатів: а) серозний, б) фібринозний, в) гнійний (гній), г) геморагічний, д) змішаний, е) гнильний (іхорозний).

□ Серозний ексудат – утворюється при серозному запаленні слизових і серозних оболонок. Серозний ексудат слід відрізняти від транссудату.

Властивості

Серозний ексудат

Транссудат

Питома вага

1,018 і >

< 1,018

Білок в %

> 3%

< 3%

Серомуцин (слиз) в%

0,2% >

< 0,2%

Зсідання

Згортається, містить фактори зсідання крові

Не зсідається

Загальна кількість клітин в 1 мм3

300 і >

< 100

рН

< 7,0

7,4 – 7,6 і >

Осмотичний тиск 0С

0,6 – 1 і >

Менше

□ Фібринозний ексудат – містить велику кількість фібриногену і фібрину. Локалізується на слизових і серозних оболонках у вигляді плівок. Спостерігається при крупозному і дифтерійному запаленні. При крупозному запаленні плівка знімається легко, без вираженої кровоточивості. При дифтерійному запаленні плівка не знімається, при знятті виникає виражена кровоточивість.

□ Гнійний ексудат містить в своєму складі плазму крові, лейкоцити, гнійні тільця. Гнійні тільця – зруйновані лейкоцити (нейтрофіли, моноцити, які підлягають розпаду, втрачають глікоген, проходить розпад їх цитоплазми, каріопікноз і каріолізис ядра). Гній - в’язка, жовтувато-зеленого кольору, з солодким присмаком рідина (ретрофарінгеальний абсцес, абсцес легень).

Склад гнійних мас: а) клітини - гнійні тільця, б) сироватка гною.

Гнійне запалення складається з таких стадій: а) стадія гнійної інфільтрації, б) стадія гнійного розплавлення (абсцес, флегмона).

Стадія гнійної інфільтрації. Відбувається максимальна еміграція лейкоцитів в зону запалення. Лейкоцити виконують функцію фагоцитозу. Утворюються клітинні медіатори запалення, в першу чергу лізосомальні ферменти, що призводить до виникнення припухлості, ущільнення, почервоніння і болю. В цю стадію добре проводити хірургічне лікування.

Стадія гнійного розплавлення – лейкоцити руйнуються, вивільнюється велика кількість лізосомальних ферментів, які руйнують розміщену навколо тканину, іде утворення абсцесу або флегмони. Завдяки лізосомальним ферментам гнійник відкривається, це може бути черевна порожнина – перитоніт, а може відкритися і назовні.

□ Геморагічний ексудат – це рідка частина плазми, яка вийшла за межі кровоносного русла разом з еритроцитами і лейкоцитами.

□ Іхорозним ексудатом може стати любий з ексудатів, якщо в ньому розмножуються м/о і виникає процес гниття.

□ Змішаний ексудат носить ознаки попередніх ексудатів.

• Еміграція лейкоцитів – це вихід лейкоцитів із кровоносного русла в тканину.

Вперше дослідження еміграції лейкоцитів описав І.Мечніков. Спочатку в пошкоджену тканину виходять полінуклеарні фагоцити (нейтрофіли). Вони знешкоджують мікроорганізми, які викликають пошкодження тканин. Потім в ділянку запалення виходять мононуклеарні фагоцити (моноцити), які фагоцитують не тільки мікроорганізми, а і зруйновані клітини. На останньому етапі, особливо при імунному запалені, в тканинну надходять лімфоцити.

Еміграція лейкоцитів розпочинається із їх крайового стояння (маргінації) –  переходу лейкоцитів з циркулюючого пула в пристінковий (маргінальний). Вона продовжується від декількох хвилин до 1 години.

В основі цього явища лежать наступні механізми: а) при зменшенні швидкості кровотоку (венозна гіперемія) лейкоцити як найбільш легкі формені елементи відкидаються за законами фізики до периферії (до стінок судин); б) на поверхню ендотелію випадають нитки фібрину, в результаті чого їх гладка в нормі поверхня стає нерівною, “торочкуватою”, що сприяє затримці лейкоцитів; в) має місце електростатична взаємодія лейкоцитів з ендотеліальними клітинами, що пояснюється втратою лейкоцитами поверхневого “-“ заряду і утворенням “кальцієвих” містків між лейкоцитами і ендотеліоцитами, г) на поверхні лейкоцитів і ендотеліоцитів з’являються, так звані, “адгезивні білки”, які специфічно взаємодіють один з одним.

Активаторами утворення адгезивних білків в лейкоцитах є: а) продукти активації комплементу С5а, б) лейкотрієни В4, в) фактор активації тромбоцитів (ФАТ).

Аналогічні процеси в ендотеліоцитах активуються: а) ендотоксинами мікроорганізмів, б) інтерлейкіном-1, в) фактором некрозу пухлин.

Адгезивні білки синтезуються лейкоцитами і ендотеліоцитами та зберігаються у їх цитоплазматичних пухирцях. При активації клітин відбувається злиття пухирців із плазмолемою клітин, в результаті чого адгезивні білки вмонтовуються у плазмолему. Специфічні ділянки молекул цих білків розташовуються ззовні і взаємодіють з відповідними ділянками адгезивних білків іншої клітини.

В еміграції лейкоцитів приймають участь 3 типи молекул адгезії: 1) селектини (L, E, P), 2) інтегрини, 3) молекули із родини імуноглобулінів.

L-селектин експресується на поверхні всіх форм лейкоцитів. E-селектин з‘являється на поверхні мембрани ендотеліоцитів через декілька годин після їх активації цитокінами. P-селектин синтезується в ендотеліоцитах постійно, але не експресується на поверхні, а накопичується в середині клітин у спеціальних секреторних тільцях Вейбеля-Паладе. Під дією медіаторів запалення, зокрема гістаміну, ці тільця швидко наближаються до плазматичної мембрани і Р-селектин з‘являється на поверхні ендотеліоцитів. Він забезпечує сповільнення руху, кочення (rolling) лейкоцитів по поверхні ендотеліоцитів. Дещо пізніше у цьому процесі буде задіюватися і L-селектин.

Коли просування лейкоцитів по судинах сповільнюється і збільшується  тривалість їх контакту із ендотелієм, зростає ймовірність їх активації медіаторами запалення. Під впливом таких медіаторів на поверхні лейкоцитів з‘являються інші молекули адгезії - інтегрини, які забезпечують більш щільне прикріплення лейкоцитів до ендотелію.

Інтегрини - глікопротеїди, які перебувають на внутрішній поверхні клітинної мембрани, а при активації лейкоцитів медіаторами запалення вмонтовуються у цю мембрану і взаємодіють із відповідними лігандами ендотеліоцитів. В якості таких ліганд (або контррецепторів) в більшості випадків виступають молекули, подібні до молекул імуноглобулінів: ІСАМ-1, ІСАМ-2 (intercell adhesion molecule), VCAM-1 (vascular cell adhesion molecule). Щільне прилипання лейкоцитів до ендотеліоцитів сприяє подальшому виходу останніх із судинного русла.

Мігруючи в тканину, лейкоцити долають два бар’єри капілярної стінки: 1) ендтелій і 2) базальну мембрану. Нейтрофіли і макрофаги проникають через ендотелій в місці міжендотеліоцитних контактів. Спершу вони утворюють псевдоподії які заходять в щілину між сусідніми ендотеліоцитами і розсувають їх.

Подолання базальної мембрани обумовлено двома механізмами: 1) через явище тіксотропії – при контакті нейтрофіла з базальною мембраною її колоїди переходять із стану геля в стан золя (відбувається розрідження базальної мембрани); нейтрофіл легко проникає через золь, після чого він знов перетворюється в щільний гель; 2) нейтрофіли продукують нейтральні протеази (еластазу, колагеназу), які руйнують волоконні компоненти базальної мембрани.

Процес переходу лейкоцитів через судинну стінку триває 2-12 хвилин.

Про значення адгезії для здійснення міграції і захисних функцій лейкоцитів свідчать 2-а відомих у людей синдроми вродженого дефіциту адгезії лейкоцитів (ДАЛ): 1) ДАЛ-1 обумовлений дефіцитом інтегринів, 2) ДАЛ-2 - дефіцитом вуглеводних лігандів. В обох випадках у таких людей порушуються механізми запалення, що веде до частих інфекцій, незважаючи на високий рівень вмісту лейкоцитів у периферичному кровообігу.

У міграції лейкоцитів особливу роль відіграють речовини - хемоатрактанти, які: а) активують лейкоцити, б) мобілізують їх внутрішньоклітинні рухові органели, в) викликають позитивний хемотаксис - пересування лейкоцитів в напрямку своєї найбільшої концентрації.

Властивостями хемоатрактантів володіють деякі речовини екзогенного походження. Вони входять до складу бактерій: а) ліпополісахариди клітинних мембран грамвід‘ємних бактерій, б) пептиди бактерій.

Сильними ендогенними хемоатрактантами є: а) компоненти комплементу С3а і С5а, б) лейкотрієн В4, в) фактор активації тромбоцитів (ФАТ),        г) хемокіни (низькомолекулярні білки, які синтезуються різними клітинами із зони запалення):

- інтерлейкін-8 (ІЛ-8) - хемоатрактант для нейтрофілів,

- МСР-1 (monocyte chemotactic protein) - хемоатрактант для моноцитів,     

- лімфотактин - хемоатрактант для лімфоцитів, зокрема для натуральних кілерів.

Головне завдання лейкоцитів в зоні запалення – фагоцитоз мікроорганізмів і продуктів розпаду пошкоджених клітин.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2462. Присвійні, вказівні займенники, їх відмінювання 74 KB
  Мета організації уроку. Сформувати в учнів поняття присвійних та вказівних займенників, уміння їх відмінювати.
2463. Відокремлені додатки 59.5 KB
  Мета організації уроку. Сформувати поняття про відокремлений додаток, навчити оформляти відокремлені додатки на письмі та використовувати набуті уміння на практиці.
2464. Степан Васильченко. Свекор 54 KB
  Ознайомити учнів з фактами життя письменника, які вплинули на формування світогляду, специфікою його майстерності та із змістом оповідання Свекор, розвивати навички виразного читання, переказу прозових творів; виховувати почуття любові, злагоди, взаємодопомоги та турботи у сім’ї.
2465. Письмовий твір-роздум на морально-етичну чи суспільну теми публіцистичного стилю 39 KB
  Мета організації уроку. Удосконалювати вміння учнів продукувати письмовий твір-роздум на морально-етичну тему, розвивати усне і писемне мовлення, сформувати в учнів вміння виділяти в тексті всі компоненти роздуму, розуміти їх призначення в організації висловлювання, а потім свідомо відтворювати їх у власному мовленні.
2466. Усний твір, що містить опис тварини. 33.38 KB
  Мета організації уроку. Сформувати в учнів поняття про опис зовнішності тварини; навчити правильно будувати текст-опис зовнішності тварини, через зовнішність описати її характер, знаходити основне, неповторне в образі конкретної тварини і описувати свої спостереження.
2467. Загальновживані (нейтральні) та стилістично забарвлені слова. 33.86 KB
  Мета організації уроку. Сформувати в учнів поняття про загальновживані та стилістично забарвлені слова, навчити розпізнавати і використовувати їх у власному мовленні, виховувати любов до слова.
2468. Розряди займенників за значенням 30.37 KB
  Мета організації уроку. Сформувати загальне поняття про розряди займенників, їх диференційні ознаки, повторити співвідносні з ними частини мови, закріпити поняття про текст і використання займенників як засобів зв’язку в ньому.
2469. Омоніми та їх використання 25.79 KB
  Мета організації уроку: розширити уявлення учнів про омоніми; поглибити отримані на попередньому уроці знань, навчити учнів розрізняти омоніми, свідомо підходити до розуміння значення і використання омонімів у мовленні.