31627

ПАТОЛОГІЯ ВОДНО-ЕЛЕКТРОЛІТНОГО ОБМІНУ

Реферат

Медицина и ветеринария

Внутрішній обмін води залежить від збалансованості між поступленням рідини в організм і її виділенням за один і той же час. N K C Mg ВКС 100 1600 10 130 МКС 1480 45 20 10 ВСС 1420 40 25 15 Із таблиці бачимо що основним електролітом плазми і міжклітинної рідини є N а внутрішньоклітинної рідини – K і Mg2 що забезпечує осмотичний тиск всередині клітин. Дегідратація – зменшення об’єму позаклітинної рідини в організмі коли втрата води переважає над поступленням і виникає негативний водний баланс. Ізоосмолярна дегідратація –...

Украинкский

2013-09-01

86.5 KB

0 чел.

12


ГТ(32мм)

ОТК  (30мм) ГТ (    ГТ (14мм)

ПАТОЛОГІЯ ВОДНО-ЕЛЕКТРОЛІТНОГО ОБМІНУ.

Водно-електролітний обмін – це сукупність процесів, які забезпечують поступлення води і електролітів (солей) в організм, розподіл їх у внутрішньому середовищі і виведення з організму. Порушення водно-електролітного обміну нерідко є причиною розладів життєвоважливих функцій людського організму.

В нормі вміст води в організмі дорослої людини складає 60%, при цьому секторальний розподіл води має наступний вигляд:

Внутрішньо-клітинний сектор

Міжклітинний

сектор

Внутрішньо-судинний сектор

≈ 40%

15%

5%

У новонароджених вода складає 75-80% від маси тіла і поступово зменшується з віком.

Внутрішній обмін води залежить від збалансованості між поступленням рідини в організм і її виділенням за один і той же час.

Добовий баланс води.

Поступлення                                                 Виділення                                    

- пиття            – 1300 мл                          - діурез – 1400 мл

- з їжею          – 1000 мл                - випаровування (шкіра, легені)– 1000 мл

- метаболічна вода – 200 мл                   - з каловими масами – 100 мл.

             ≈ 2,5 л           ≈ 2,5 л    

Отже, поступлення води = виділенню. Протягом доби у новонародженого обмінюється близько 50% позаклітинної води, у дорослих ≈ 15%.

Коли поступлення води в організм переважає над виділенням, розвивається позитивний водний баланс. Негативний водний баланс виникає, коли виділення води з організму перевищує її поступлення.

У воді розчинені електроліти: Na+, K+, Ca++, Mg++ (ммоль/л).

Na+

K+

Ca++

Mg++

ВКС

10,0

160,0

1,0

13,0

МКС

148,0

4,5

2,0

1,0

ВСС

142,0

4,0

2,5

1,5

Із таблиці бачимо, що основним електролітом плазми і міжклітинної рідини є Na+, а внутрішньоклітинної рідини – K+ і Mg2+, що забезпечує осмотичний тиск всередині клітин. Найменше у клітині Са++, якщо він інтенсивно поступає і нагромаджується всередині клітини, вона піддається руйнуванню (кальцієвий некроз).

Регуляція водно-електролітного балансу забезпечується рядом гормонів.

Альдостерон – гормон кори наднирників, його утворення стимулюють ангіотензин ІІ і ІІІ при активації РААС. Основними ефектами альдостерону є: а) посилення реабсорбції  Na+ в канальцях нирок; б) збільшення виділення К+ епітелієм канальців; в) збільшення секреції Н+ канальцями.

Антидіуретичний гормон (АДГ, аргінін-вазопресин): а) підвищує реабсорбцію води в дистальних канальцях нирок; б) звужує артеріоли і підвищує АТ.

Натрій уретичний гормон (НУГ, атріопептин) – продукується міоендокринними клітинами передсердь при збільшенні об’єму циркуляції крові: а) зменшує реабсорбцію Na+ в нирках, підсилює натрійурез; б) викликає розширення артеріол і падіння АТ.

Простагландинова система – ПГЕ2, який синтезується зірчастими клітинами мозкового шару нирок і проявляє Na-уретичний ефект.

Катехоламіни  (А, НА) - через  β-адренорецептори ЮГА нирок активують ренін-ангіотензинну систему, в зв‘язку з чим викликають: а) спазм артеріол периферичних тканин; б) зменшення потовиділення.

Порушення водно-електролітного балансу носить назву дисгідрія.

Види дисгідрії: 1) дегідратація (зневоднення, ексикоз), 2) гіпергідратація.

Дегідратація – зменшення об’єму позаклітинної рідини в організмі, коли втрата води переважає над поступленням і виникає негативний водний баланс. Це найбільш поширена і важка форма розладів водного балансу у дитячому віці.

В залежності від зміни електролітного обміну розрізняють наступні форми дегідратації: 1) ізоосмолярна, 2) гіпоосмолярна, 3) гіперосмолярна.

Ізоосмолярна дегідратація – це стан, який виникає у зв’язку із втратою води і Na+ в однаковій мірі, осмотичний тиск крові і позаклітинної рідини не змінюється.

В залежності від етіологічного фактора виділяють наступні форми форми такої дегідратації: а) шлункова форма – виникає у звязку з вираженою блювотою, коли втрачаються і вода, і електроліти; б) кишкова форма – при діареї;      в) ниркова форма – втрата води і електролітів при ушкодженні нирок (нефроз, хронічна ниркова недостатність, гломерулонефрит, цукровий діабет, метаболічний ацидоз); г) шкірна форма – втрата рідини (плазми), у звязку із опіками або вираженим запальним процесом шкіри; д) гостра крововтрата - в перші години.

Зміни в організмі: а) гіповолемія – зменшення маси циркулюючої крові;   б) гіпотензія – зниження АТ; в) підвищення в’язкості крові; г) адинамія – мязова слабкість; д) зміни з боку нервової системи: швидка  втомлюваність, апатія, спрага, потьмарення свідомості.

Гіпоосмолярна дегідратація – характеризується тим, що організм більше втрачає іонів натрію, ніж води, тому осмотичний тиск крові і міжклітинної рідини знижується.

Причини: 1) зменшення виділення мінералокортикоїдів при гіпофункцій наднирників; 2) неконтрольований прийом діуретинів (гіпотіазид, фуросемід, які разом з рідиною виводять і Na+); 3) посилене потовиділення (піт солоний, оскільки у ньому міститься велика кількість Na+), тому робітникам гарячих цехів дають пити підсолену воду.

Зміни в організмі. Відбувається переміщення рідини з міжклітинного простору у клітини. Особливо чутливі нервові клітини, тому виникає інтенсивний головний біль. Відчуття спраги відсутнє, оскільки нема збільшення концентрації Na+ у крові. Це дуже загрозливий стан, гіповолемія  веде до падіння АТ, в подальшому наростає гіпоксія, порушується функція нирок, виникає ацидоз, інтоксикація і розвивається ангідремічний шок. У дорослих наступає смерть при втраті 1/3, а у дітей  1/5 обєму позаклітинної рідини.

Гіперосмолярна дегідратація – стан, при якому організм переважно втрачає воду, що приводить до збільшення Na+ у крові і міжклітинній рідині. Осмотичний тиск крові і міжклітинної рідини зростає, рідина із клітини переміщується у позаклітинний  простір, виникає зневоднення клітин.

Причини: 1) водне голодування; 2) гіпервентиляція легень; 3) поліурія (зокрема, збільшення добового діурезу при нецукровому діабеті, хронічній нирковій недостатності).

Прояви: а) ексикоз, зменшення води в клітинах, зменшення їх об’єму і порушення функцій; б) виражене відчуття спраги; в) згущення крові, гіпоксія, судоми, смерть.

Гіпергідратація – збільшення загального обєму води в організмі.

Види:

Ізоосмолярна гіпергідратація – стан, при якому одночасно збільшується вміст води і Na+, тому осмотичний тиск крові не змінюється.

Причини: переливання у великій кількості фізіологічного розчину, що використовується у клініці з метою дезинтоксикації – чим більше вводять рідини, тим краще функціонують нирки і печінка, тим більше виводяться токсичних речовин.

Прояви: 1) олігоцитемічна анемія; 2) зменшення гематокриту; 3) гіперволемія (збільшення маси циркулюючої крові), що веде до перевантаження правого шлуночка і розвитку правошлуночковоїа серцевої недостатності.

Гіпоосмолярна гіпергідратація, або “водне отруєння”.

Причини: 1) прийом великої кількості рідини (на спір, змагання); 2) прийом води за умов введення морфіну; 3) гострий гломерунефрит на фоні вживання великої кількості рідини; 4) часте проведення сифонних клізм з метою очистки товстого кишечника (вода в товстому кишечнику); 5) введення рідини в шлунок (як тортура).

Прояви водного отруєння: внутрішньоклітинний набряк (особливо нервових клітин), тому виникає головний біль, апатія, блювання, судоми і смерть.

Гіперосмолярна гіпергідратація – стан, при якому вміст води у позаклітинному просторі збільшується, але у більшій мірі зростає вміст Na+.

Причини: 1) вимушене вживання води, багатої солями (морська); 2) введення великої кількості гіпертонічного розчину (10% розчин NaCl); 3) окремі захворювання (гіперальдостеронізм, патологія нирок, коли зменшується виведення Na+).

Прояви: а) збільшення Na+ у крові і міжклітинній рідині приводить до переміщення рідини із клітин у міжклітинний простір; б) виникає ексикоз, хоча вміст води у крові підвищений; в) виражена спрага, чим більше людина п’є (морську) воду, тим більше хоче пити; г) зростає ОЦК і АТ, перевантаження серця рідиною може привести до його зупинки; д) неврологічні симптоми: виражений головний біль, ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску, набряк головного мозку, судоми.

Отже, основним наслідком гіпернатріємії є внутрішньоклітинний ексикоз, зневоднення клітин, а гіпонатріємія веде до розвитку генералізованого набряку клітин.

Порушення обміну калію в організмі проявляється: 1) гіпер- і 2) гіпокаліємією.  

Причини гіперкаліємії: а) надлишкове поступлення К+ в організм; б) перехід К+ із клітин у міжклітинний простір при їх масивному ушкодженні (травма, опік); в) порушення виведення К+ із організму (при оліго- і анурії,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        недостатності кори наднирників).

Наслідки гіперкаліємії: 1) зниження збудливості тканин з перевагою тонусу парасимпатичної нервової системи, що проявляється брадикардією, аритмією, зупинкою серця в діастолі; 2) розвиток негазового ацидозу.

Гіпокаліємія.

Причини: 1) недостатнє поступлення К+ з їжею (при відповідних дієтах); 2) посилений перехід К+ із міжклітинного простору в клітини (при посилених анаболічних процесах); 3) втрата К+ організмом (при поліурії, прийомі діуретиків, гіперальдостеронізмі).

Наслідки: а) загальна слабкість, б) гіпотонія м’язів, в) метеоризм із-за зниження моторики ШКТ, г) тахікардія, д) зниження судинного тонусу, е) гіпокаліємічний алкалоз.

Порушення обміну магнію. Магній, як було відмічено на початку лекції, є важливим внутрішньоклітинним катіоном, який є активатором багатьох ферментативних процесів (фосфорилювання, гліколізу, синтезу білків і жирних кислот, розпаду нуклеїнових кислот).

Збільшення магнію в організмі виникає: 1) при порушенні видільної функції нирок (уремії); 2) при отруєнні сполуками марганцю; 3) при вживанні із їжею квасолі, гороху, пшона.

Прояви гіпермагніємії: а) пригніченням функції ЦНС (депресія, сонливість), б) гальмування дихального центру.

Зменшення вмісту магнію в організмі виникає при: 1)  порушенні його всмоктування (блювання, діарея, панкреатит); 2) пошкодженні печінки (хронічний алкоголізм, цироз); 3) порушенні функції ендокринних залоз (тиреотоксикоз, гіперпаратиреоз, первинний гіперальдостеронізм).

Прояви гіпомагніємії: а) приступи судом (тетанія), які протікають важче ніж при зменшенні кількості Са++; б) трофічні виразки на шкірі; в) порушення процесів росту внаслідок погіршеного засвоєння їжі; г) зниження температури тіла; д) звапнення тканин (кровоносних судин, нирок, хрящів).

Порушення обміну кальцію в організмі тісно пов’язано з обміном фосфору, про що детальніше буде висвітлено у наступних лекціях.  

Все ж декілька слів про гіпо- і гіперкальціємічні стани.

Гіпокальціємічний стан – зменшення вмісту Са++ у крові нижче 2,25 ммоль/л.

Причини: 1) гіпофункція прищитоподібних залоз із розвитком дефіциту паратгормону, коли припиняється виведення Са++ з кісток у кров; 2) збільшення секреції тиреокольцитоніну щитоподібною залозою, який сприяє переходу кальцію із крові у кістки; 3) зменшення всмоктування Са++ у тонкому кишечнику: а) при дефіциті вітаміну D2-ергокальциферол (надходить з їжею), б) при порушенні поступлення жовчних кислот у кишечник; в) при надмірному надходженні з їжею жирів; 4) втрата іонізованого кальцію організмом; 5) виведення з сечею внаслідок  порушення реабсорбції; 6) при вагітності (затрати на формування скелету плода).

Проявом гіпокальціємії є підвищення нервово-м´язової збудливості і розвиток тетанії, що характеризується приступами судом. Підвищення нервово-м’язової збудливості зумовлене порушенням рівноваги між одновалентними і двовалентними іонами в рідких середовищах організму, в зв’язку із зменшенням Са++ переважають одновалентні катіони. Другим проявом гіпокальціємії є розвиток рахіту у дітей та остеомоляції у дорослих.

Етіологія і патогенез рахіту.

Рахіт – хвороба дитячого віку, яка характеризується порушенням фосфорно-кальцієвого обміну, яке виникає у зв’язку з дефіцитом вітаміну D (кальціпенічний рахіт).

Причини: 1) недостатнє поступлення вітаміну D з їжею; 2) порушення утворення вітаміну D в шкірі під впливом УФ-променів; 3) порушення перетворення вітаміну D в печінці; 4) порушення утворення гормонально активної форми вітаміну D у нирках, та інші причини.

Патогенез: при дефіциті вітаміну D зменшується всмоктування іонів кальцію у кишечнику, виникає гіпокальціємія. Це приводить до стимуляції продукції паратгормону (паратиріну) прищитоподібними залозами. Цей гормон стимулює остеокласти у кістковій тканині, які руйнують оксиапатити. Він знижує також всмоктування фосфору у канальцях нирок, тому його вміст у крові зменшується. Отже, поряд із зменшенням кальцію зменшується і вміст фосфору у крові, що суттєво пригнічує процес осифікації кісток.

Прояви: 1) виникає розм’якшення кісток  (остеомаляція), 2) своєчасно не заростають тім’ячка, 3) з’являються  рахітичні потовщення на ребрах на границі їх кісткової і хрящової частин (“чотки”), 4) виникають викривлення нижніх кінцівок в ділянці гомілок і колін, 5) підвищується збудливість нервово-м’язових комплексів, що проявляється приступами спазмофілії, виникненням судом, можливий ларингоспазм.

Гіперкальціємічний стан – характеризується збільшенням вмісту Са++ у крові вище 2,75 ммоль/л.

Причини: 1) гіперфункція прищитовидних залоз – паратгормон стимулює в остеокласти, які руйнують оксиапатити, звільняючи із них Са++, який надходить у кров. Тому виникає остеомаляція (розмякшення кістки) і остеопороз;     2) гіпосекреція тиреокальцитоніну – затримується перехід Са++ із крові у кістки; 3) гіпервітаміноз D, що веде до посилення всмоктування Са++ у кишечнику; 4) гіпофосфатемія – порушується утворення фосфатних солей Са++ у кістках.

Прояви: а) гіпотонія м’язів, як прояв зменшення збудливості тканин;        б) кальцифікація м’яких тканин; в) нефрокальциноз і розвиток артеріальної гіпертензії; г) посилення шлункової секреції, утворення пептичних виразок в шлунку.

Одним із найбільш частих проявів порушення водно-електролітного обміну є набряк (oedema) – типовий патологічний процес, який характеризується надлишковим накопиченням рідини у позаклітинному просторі і серозних порожнинах. Коли рідина накопичується у клітинах – це внутрішньоклітинний набряк. Патологічне накопичення рідини у серозних порожнинах – водянка. Накопичення рідини у черевній порожнині – асцит, у плевральній порожнині – гідроторакс, у навколосерцевій сумці – гідроперикардіум, у серозній поржнині сім’яників – гідроцеле.

Набрякова рідина за своїм походженням є транссудатом.

Механізми виникнення набряків.

Для розуміння патогенезу набряків необхідно нагадати механізми регуляції транскапілярного обміну рідин.

 

              ГТТ (-6мм)                               КОТМР (5мм)              

В артеріальній частині відбувається вихід рідини за межі капіляра. Суттєве значення при цьому має гідростатичний тиск крові (32 мм рт ст.). Гідростатичний тиск міжклітинної рідини є менший за атмосферний і складає –6 мм рт ст. Він володіє присмоктуючою дією.

Отже, ефективний гідростатичний тиск = 32 - (-6) = 38 мм рт ст. Рідина під впливом гідростатичного тиску виходить за межі капіляра  (=20 л за добу).

На рівні венозної частини капіляра діє ефективна онкотична всмоктуюча сила. Вона забезпечує всмоктування рідини у кров.

КОТК більший КОТМР (30 мм – 5 мм) = 25мм рт ст. ГТ у венозній частині капіляра = 14 мм рт ст. Отже, КОТК є більшим за гідростатичний тиск на 11 мм рт ст. (25 мм – 14 мм), що і обумовлює всмоктування рідини, поступлення рідини із міжклітинних просторів у кров. За добу таким шляхом поступає 17 л рідини, а виходить 20  л. Різниця (3 л ) поступає в лімфатичну систему.

Основні патогенетичні механізми розвитку набряків вивчив Старлінг (1896р.), який довів значення таких факторів: 1) підвищення гідростатичного тиску у артеріальній частині капіляра, що має місце при артеріальній гіперемії; 2) підвищення венозного тиску, що різко зменшує резорбцію рідини; 3) зниження колоїдно-осмотичного тиску плазми крові (колоїдний або онкотичний тиск обумовлений білками (альбумінами), а осмотичний тиск - вмістом натрію).

В розвитку набряку, крім описаних Стерлінгом, мають значення ряд інших механізмів, зокрема: 1) підвищення проникності стінки капілярів для білка, що веде до збільшення колоїдно-осмотичного тиску міжклітинної рідини;        2) затруднення лімфовідтоку; 3) порушення нейрогуморальної регуляції водно-електролітного обміну.

Набряк є типовим патологічним процесом і виникає при багатьох хворобах.

За етіологією набряки поділяються на: 1) серцеві, 2) ниркові, 3) кахектичні, 4) запальні, 5) алергічні, 6) токсичні та інші.

За механізмами розвитку набряки поділяють на: 1) гідростатичні,        2) онкотичні, 3) мікседематозні, 4) лімфогенні, 5) мембраногенні.

Гідростатичні набряки зумовлені: 1) підвищенням об’єму циркулюючої крові (гіперволемічні); 2) підвищенням венозного тиску (застійні набряки);       3) порушенням мікроциркуляції, зокрема, розширенням артеріол і спазмом вен (мікроциркуляторні набряки).

Так, набряки на нижніх кінцівках виникають при венозній недостатності і тромбозі вен, серцевій недостатності, коли підвищення гідростатичного тиску у венозній частині капіляра є причиною утруднення всмоктування рідини.

Онкотичні набряки обумовлені зменшенням вмісту білків (альбумінів) у плазмі крові, внаслідок чого зменшується онкотичний тиск плазми і рідина переходить із капілярів у інтерстиціальний простір. За таким механізмом розвиваються кахектичні набряки при голодуванні, нефротичні - пов’язані із втратою білка, печінкові - внаслідок порушення синтезу альбумінів у печінці.

Мікседематозні  або “слизові” набряки – пов‘язані із збільшенням гідрофільності тканинних колоїдів, які зв’язують воду. Такий набряк характерний для мікседеми (гіпофункції щитовидної залози).

Лімфогенні набряки виникають внаслідок порушення лімфоутворення і лімфовідтоку при стисненні або перекритті просвіту лімфатичних судин чи серцевій недостатності, яка утруднює притік лімфи у систему кровообігу.

Мембраногенні набряки виникають внаслідок підвищення проникності судинної стінки, коли за межі судин виходять білки і підвищується онкотичний тиск тканин, тому вода переходить у міжклітинний простір. За таким механізмом розвиваються запальні, алергічні, токсичні набряки. Підвищення проникності судинної стінки відбувається під впливом медіаторів запалення чи алергії.

У патогенезі набряків розрізняють 2-і стадії:

І - нагромадження зв’язаної води. Набрякова рідина зв’язується з тканинними колоїдами і накопичується в основному в гелевих структурах (колагенових волокнах, основній речовині сполучної тканини). При цьому клінічні ознаки набряку незначні - дещо збільшується тургор тканини.

ІІ - нагромадження вільної води. Коли маса зв’язаної води збільшується приблизно на 30%, а гідростатичний тиск у тканині досягає атмосферного, починає накопичуватися вільна незв’язана вода. Тоді з’являються виражені ознаки набряку: вільна вода переміщується відповідно до сили гравітації, з’являється симптом "ямки" при натисненні на тканину.

Набряк клітин. Серед механізмів такого набряку основне значення мають такі фактори: 1) порушення проникності клітинної мембрани, внаслідок чого всередину клітини надходять іони Na+ і хлору та підвищується осмотичний тиск цитоплазми; 2) підвищення осмотичного і онкотичного тисків в клітині внаслідок розпаду внутрішньоклітинних структур та білків; 3) порушення функції натрій-калієвих насосів, наслідком чого є накопичення натрію всередині клітини. Набряк клітини веде до її ушкодження.

Серцеві набряки виникають при серцевій недостатності, а у патогенезі їх розвитку виділяють 3-и ланки:

1) Провідним фактором серцевії недостатності є зменшення хвилинного і ударного об’єму серця та зниження АТ, що є причиною виникнення ішемії клубочків нирок, у відповідь на що клітини ЮГА посилюють синтез реніну. Ренін веде до утворення ангіотензину – ІІ, який стимулює кору наднирників і сприяє виділенню альдостерону. Він посилює реабсорбцію натрію у канальцях нирок, виникає гіпернатріємія. Із затримкою Na+ затримується і вода. Крім того, натрій подразнює осморецептори гіпоталамуса, наслідком чого є збільшення продукції АДГ, який посилюючи реабсорбцію води у канальцях, зменшує діурез і збільшує вміст води в крові і міжклітинному просторі.

2) Зменшення ударного і хвилинного обєму серця веде до підвищення венозного тиску в порожнистих венах, а це призводить до збільшення тиску у венозній частині капілярів, наслідком чого є пригнічення процесів всмоктування рідини із міжклітинного простору. Тому, рідини більше виходить за межі капілярів, ніж всмоктується. Рідина затримується у міжклітинному просторі.

3) Зменшення ударного і хвилинного обєму серця приводить до розвитку гіпоксії, яка є причиною розвитку ацидозу. В умовах ацидозу підвищується  проникність судинної стінки для білків, тому зростає онкотичний тиск міжклітинної рідини, наслідком чого є розвиток набряку.

Ниркові набряки виникають при захворюваннях нирок, а у патогенезі їх розвитку виділяють 3-и можливих механізми:

1) При захворюваннях нирок з переважним ушкодженням клубочків виникає ішемія ЮГК, що зумовлює активацію ренін-ангіотензин ІІ-альдосте-ронової системи і затримку Na+ в організмі, крім того Na+ затримується із-за виникнення олігурії. Другим важливим фактором виступає підвищення проникності капілярів клубочків для білків, що проявляється протеїнурією і гіпоонкією крові. За таким механізмом розвивається, так званий “нефритичний набряк”.

2) При ушкодженні тубулярного апарату нирок розвивається масивна протеїнурія із-за порушення реабсорбції білка, що також супроводжується виникненням гіпоонкії крові. За таким механізмом розвивається, так званий “нефротичний набряк”.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70908. Успех в предпринимательском бизнесе 29 KB
  Конечной целью любой деловой деятельности всегда является успех т. В успехе воплощается предпринимательский идеал т. Следовательно отличаются их представления об успехе и путях его достижения. Выделяются следующие типы идеальных представлений об успехе: успех в победе; успех в выживании.
70909. Реорганизация и ликвидация бизнеса 58.5 KB
  Реструктуризация предприятия это осуществление комплекса организационно-хозяйственных финансово-экономических правовых производственно-технических мероприятий направленных на изменение системы управления финансовое оздоровление увеличение объема выпуска продукции...
70910. Инфраструктура бизнеса 26.5 KB
  Элементы инфраструктуры: Кредитная система и коммерческие банки Эмиссионная система и эмиссионные банки Организационно-оформленное посредничество на товарных фондовых и валютных биржах Аукционы ярмарки и другие формы организованного внебиржевого посредничества...
70911. Конкуренция в системе бизнеса 30 KB
  Внутриотраслевая это конкуренция между товаропроизводителями одной отрасли когда предприятие с более высокой производительностью труда получает дополнительную прибыль а технически и организационно отставшие предприятия теряют часть индивидуальной стоимости товаров и разоряются.