31629

ПАТОЛОГІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

Реферат

Медицина и ветеринария

За функціональних ефектами гормони поділяють на: а ефекторні діють безпосередньо на органимішені; б тропні регулюють синтез ефекторних гормонів; в релізінггормони регулюють синтез і секрецію тропних гормонів. Основні властивості гормонів: 1 утворюються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз; 2 секретуються в кров або інші циркулюючі рідини; 3 характеризуються специфічністю впливу який пов’язаний із існуванням “клітинмішеней†які мають особливі рецептори до конкретного гормону; 4 володіють високою біологічною...

Украинкский

2013-09-01

80.5 KB

1 чел.

ПАТОЛОГІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

Ендокринні залози - це спеціалізовані популяції секреторних клітин, які утворюють і виділяють у кров (або інші циркулюючі рідини) свої специфічні сигнальні продукти (гормони) або їх найближчі біосинтетичні попередники.

За хімічною структурою гормони поділяють на: а) стероїдні гормони (мінерало- і глюкокортикоїди, жіночі і чоловічі статеві гормони); б) похідні амінокислот (тіреоїдні гормони, катехоламіни, мелатонін); в) білково-пептидні гормони (релізінг-гормони, вазопресин, окситоцин, гормони аденогіпофізу, інсулін, глюкагон, паратирін, кальцитонін).

За функціональних ефектами гормони поділяють на: а) ефекторні (діють безпосередньо на органи-мішені); б) тропні (регулюють синтез ефекторних гормонів); в) релізінг-гормони (регулюють синтез і секрецію тропних гормонів).

Основні властивості гормонів:

1) утворюються спеціалізованими клітинами ендокринних залоз;

2) секретуються в кров (або інші циркулюючі рідини);

3) характеризуються специфічністю впливу, який пов’язаний із існуванням “клітин-мішеней”, які мають особливі рецептори до конкретного гормону;

4) володіють високою біологічною активністю, оскільки проявляють свій вплив у дуже низьких концентраціях (порядку 10-6 – 10-11 моль/л);

5) володіють дистантною дією, тобто впливають на клітини-мішені, які розташовуються на великій відстані від місця утворення гормонів.

Участь ендокринних залоз у гуморальній регуляції фізіологічних і біохімічних процесів в організмі називається ендокринною функцією. 

Розрізняють наступні типи порушень ендокринних функцій: 1) Ендокринну гіперфункцію – збільшення продукції гормонів ендокринними залозами.      2) Ендокринну гіпофункцію – зменшення продукції гормонів. 3) Ендокринну дисфункцію - різнонаправленні зміни функції ендокринних залоз.

Патогенетичні варіанти порушень ендокринних функцій:

І.  Дисрегуляційні порушення - розлади регуляції ендокринних залоз.

ІІ.  Залозисті порушення - розлади біосинтезу гормонів і їхньої секреції.

ІІІ. Периферичні порушення - розлади транспорту, рецепції і метаболізму гормонів.

Регуляція діяльності ендокринних залоз здійснюється за допомогою 4-х механізмів:

1) Нервова (імпульсно-медіаторна) регуляція - здійснюється за допомогою прямих нервових впливів. Так регулюється діяльність: а) мозкового шару наднирників, б) нейроендокринних структур гіпоталамуса, в) епіфізу.

2) Нейроендокринна (гіпоталамічна) регуляція - здійснюється нейроендокринними клітинами гіпоталамуса, які трансформують свої нервові імпульси в специфічні ендокринні субстанції (релізінг-гормони), які через систему портальних судин гіпофіза регулюють діяльність аденогіпофиза.

3) Ендокринна регуляція - полягає в безпосередньому впливі одних гормонів на синтез і секрецію інших. Прикладом цього механізму регуляції є вплив тропних гормонів аденогіпофіза на діяльність кори наднирників, щитовидної залози, статевих залоз.

4) Неендокринна гуморальна регуляція - здійснюється неспецифічними гуморальними факторами (метаболітами, іонами). Так, концентрація глюкози в крові безпосередньо впливає на синтез і секрецію інсуліну і глюкагону, склад і рівень амінокислот в крові - на утворення соматотропного гормону, вміст іонів калію в крові - на виділення альдостерону, концентрація кальцію в крові - на секрецію паратірину і кальцитоніну.

Дисрегуляційні порушення ендокринних функцій можуть бути пов’язані з розладами всіх 4-х механізмів регуляції: а) при активації зазначених механізмів розвивається ендокринна гіперфункція, б) при гальмуванні регуляторних впливів - ендокринна гіпофункція.

Принципи регуляції ендокринних функцій базуються на: 1) прямих і 2) зворотних зв’язках.

Принцип прямих зв’язків лежить в основі діяльності ендокринної функціональної системи, яка включає в себе: 1) гіпоталамус, 2) аденогіпофіз, 3) пери-феричні ендокринні залози (наднирки, щитоподібна, гонади).

Цей принцип реалізується за допомогою 3-х послідовних етапів: 1) сприй-няття гіпоталамусом вищих нервових регуляційних сигналів і секреція відповідних релізінг-гормонів (кортиколіберину, соматоліберину, тіреоліберину, люліберину, фолліберину, пролактоліберину), 2) секреція аденогіпофізом відповідних тропних гормонів (кортикотропіну - АКТГ, соматотропіну - СТГ, тіреотропіну - ТТГ, лютропіну, фолтропіну, лактотропіну - пролактину) у відповідь на дію релізінг-гормонів; 3) виділення периферичними залозами (корою наднирників, щитоподібною залозою, статевими залозами) ефекторних гормонів у відповідь на дію тропних гормонів.

Порушення прямих зв’язків у регуляції ендокринних функцій можуть бути обумовлені розладами синтезу і секреції: а) релізінг-гормонів, 6) тропних гормонів; в) ефекторних гормонів.

Сутність зворотних зв’язків у системі гіпоталамус → аденогіпофіз → периферичні залози полягає в тому, що гормони, які виділяються периферичними залозами, пригнічують діяльність структур, які здійснюють попередні етапи регуляції (зменшується виділення релізінг-гормонів і тропних гормонів). Порушення зворотних зв’язків у системі гіпоталамус → аденогіпофіз → периферичні залози мають велике значення у розвитку ендокринної патології.

Так, тривале застосування з лікувальною метою глюкокортикоїдних препаратів → пригнічення діяльності відповідних структур гіпоталамуса → зменшення утворення кортиколіберину → пригнічення функції аденогіпофіза → зменшення виділення АКТГ → атрофія пучкової зони кори наднирників → зменшення утворення власних глюкокортикоїдів. Різке скасування використання глюкокортикоїдів з лікувальною метою веде до розвитку синдрому гострої недостатності кори наднирників (синдром скасування).

Короткі  парагіпофізарні  зворотні  зв’язки здійснюються поза системою гіпоталамус – аденогіпофіз - периферичні залози. Вони відіграють провідну роль у регуляції діяльності паращитовидних залоз, β-клітин острівців підшлункової залози. Ці зв’язки описуються наступними схемами.

Так, збільшення концентрації глюкози в крові → активація утворення і секреції інсуліну → зменшення змісту глюкози в крові → пригнічення секреції інсуліну.

Власне залозисті порушення ендокринних функцій.

Вони пов‘язуються із:

1) Змінами кількості функціонально активних ендокринних клітин:

а) зменшенням їх кількості (видалення залози чи її частини, ушкодження, некрози), що приводить до розвитку ендокринної гіпофункції;

б) збільшенням їх кількості (доброякісні і злоякісні пухлини залозистого епітелію), що супроводжується ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

2) Якісними змінами ендокринних клітин, що супроводжується:

а) розладами біосинтезу гормонів;

б) порушенням процесів їх секреції.

Причини порушення синтезу білково-пептидних гормонів: 1) порушення транскрипції; 2) порушення трансляції; 3) дефіцит необхідних амінокислот;      4) дефіцит АТФ; 5) порушення посттрансляційної модифікації і активації.

Причини розладів синтезу стероїдних гормонів: 1) порушення надходження в клітини, синтезу і депонування холестерину - вихідної речовини для синтезу стероїдів; 2) набуті чи спадково обумовлені дефекти ферментів, що приймають участь у реакціях біосинтезу стероїдних гормонів; 3) дефіцит кисню (гіпоксія), необхідного для реакцій гідроксилювання стероїдів, 4) дефіцит відновленого НАДФ.Н - основного джерела електронів і протонів у реакціях гідроксилювання стероїдів.

Причини порушення синтезу гормонів – похідних амінокислот: 1) дефіцит вихідних амінокислот (тирозину, триптофану); 2) дефіцит мікроелементів (йоду для утворення тіреоїдних гормонів), 3) набуті чи спадково обумовлені дефекти ферментів синтезу цих гормонів; 4) дефіцит АТФ.

В основі розладів секреції гормонів лежать наступні механізми:

а) порушення депонування гормонів - страждає утворення комплексів гормонів з речовинами - факторами депонування (білками-нейрофізинами для вазопресину і окситоцину, АТФ - для катехоламінів, цинком - для інсуліну),

6) порушення передачі сигналів, які стимулюють секрецію. Вони часто пов’язані із зменшенням утворення в клітинах або надходження вторинних посередників передачі стимулюючих сигналів (цАМФ, іонів Са2+);

в) ушкодження контрактилъних елементів (мікрофіламентів, мікротрубочок), які приймають участь у процесах екзо- і ендоцитозу. Ці процеси складають основу секреції білково-пептидних гормонів (екзоцитоз) і тіреоїдних гормонів (ендоцитоз);

г) дефіцит АТФ, яка забезпечує енергозалежні процеси транспорту гормонів.

Периферичні розлади ендокринних функцій включають в себе:

1) Порушення транспорту гормонів в організмі.

2) Розлади метаболічної інактивації гормонів.

3) Порушення взаємодії гормонів з клітинами-мішенями - патологія циторецепції гормонів.

Існує 4-и форми транспорту гормонів в організмі:

а) Транспорт вільного гормону (розчиненого у воді). Саме в такій формі гормон виявляє свою біологічну активність. Отже, від концентрації вільної форми гормону залежать його функціональні, структурні і біохімічні ефекти. В нормі кількість вільних гормонів у крові не перевищує 10% від загальної їх кількості.

б) Комплекси гормонів із специфічними транспортними білками плазми крові. Кількість цієї транспортної форми в крові складає 80% від сумарної концентрації даного гормону.

в) Неспецифічні комплекси гормонів з білками плазми крові (альбумінами, α-глобулінами).

г) Адсорбція гормонів на поверхні формених елементів крові (еритроцитів, лімфоцитів, моноцитів).

Порушення транспорту гормонів в організмі можуть проявлятися 2-а типами розладів ендокринної функції:

а) З одного боку, при збільшенні зв’язування гормону зменшується кількість його вільної форми і, отже, з’являються ознаки відповідної ендокринної гіпофункції.

б) З іншого боку, зменшення зв’язування гормону викликає збільшення в крові концентрації його вільної форми, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції.

Метаболічна інактивація гормонів здійснюється:

а) Руйнуванням білково-пептидних гормонів у печінці під дією ферментів пептидаз.

б) Інактивацією стероїдних гормонів у печінці, кишках, нирках (практично у всіх органах і тканинах, за винятком тиміко-лімфоцитарної системи). У реакціях перетворення стероїдів беруть участь Надф.н - залежні ферменти. Інактивовані форми стероїдних гормонів, які утворилися в різних органах,  надходять у печінку, де відбувається їх кон’югація із сірчаною і глюкуроновою кислотами з подальшим виведенням з організму в складі сечі і калу.

в) Інактивацією катехоламінів, яка відбувається 3-а шляхами:

- перетворення, які обумовлені моноамінооксидазою (Мао-шлях);

- вплив катехолоксиметилтрансферази (КОМТ-шлях);

- хіноїдне окислення з утворенням адренохрому.

г) Метаболічне перетворення тіреоїдних гормонів, яке відбувається переважно в печінці, включає:

- реакції дейодування;

- окисне дезамінування і декарбоксилювання залишків аланіну;

- кон’югацію із сірчаною і глюкуроновою кислотами.

У людини 65-95% інактивованних метаболітів усіх гормонів виводиться з організму із сечею.

Порушення метаболічних перетворень гормонів можуть обумовлювати розвиток периферичних розладів ендокринної функції. Так, при уповільненні інактивації гормонів збільшується їх вміст у крові, що проявляється ознаками відповідної ендокринної гіперфункції. І навпаки, прискорене перетворення гормонів у їх неактивні форми супроводжується розвитком ендокринної гіпофункції.

Вплив гормонів на клітини-мішені здійснюється через їх дію на специфічні білки, що одержали назву циторецепторів.

Розрізняють 2 принципово різних типи циторецепції гормонів:

- Внутрішньоклітинний тип циторецепції - пов’язаний із вільним проходженням гормону через плазматичну мембрану в клітину, у цитоплазмі якої відбувається взаємодія гормону з внутрішньоклітинними білками-рецепторами. Ефекторною структурою клітини, на яку впливає комплекс гормон+білок, є ядро, а основним біологічним ефектом - зміни інтенсивності процесів транскрипції, а отже, і синтезу клітинних білків. Лежить в основі механізму дії стероїдних і тіреоїдних гормонів.

- Мембранний тип циторецепції – коли гормони не проникають усередину клітини, а зв’язуються з білками-рецепторами на поверхні плазматичної мембрани. Надалі передача регуляторного сигналу з поверхні клітини до її ефекторних структур обумовлена дією вторинних посередників (месенджерів), до яких відносяться: а) циклічні нуклеотиди - цАМФ, цГМФ; б) іони Са2+; в) фосфоліпідні месенджери: діацилгліцерол (ДАГ) і інозітолтрифосфат (IФ3). В результаті виникають швидкі біохімічні ефекти, пов’язані з активацією уже синтезованих ферментів або інших білків. За таким механізмом діють білково-пептидні гормони і катехоламіни.

Порушення взаємодії гормонів з периферичними клітинами-мішенями, обумовлюється патологією клітинних рецепторів (циторецепторів), проявляється:

а) Зменшенням кількості рецепторів або їх спорідненості до гормону (десенситизація). При цьому, незважаючи на те, що концентрація гормону в крові є нормальною або навіть підвищеною, розвиваються ознаки ендокринної гіпофункції.

б) Збільшенням кількості рецепторів до гормону (сенситизація). Як правило, супроводжується розвитком елементів відповідної ендокринної гіперфункції.

Одним із наймогутніших факторів впливу на функцію ендокринної системи є СТРЕС.

Стрес - стан напруги неспецифічних адаптаційних механізмів, який виникає при дії на організм надмірних за силою або патогенних факторів.

Численні ініціатори стресу (стресори) - травма, холод, біль, негативні емоції, кровотеча, фізичне навантаження, гіпоглікемія, інфекції і т. ін. - через порушення гомеостазу викликають порушення вищих нервових регуляторних центрів.

Клінічно стрес проявляється комплексом структурних, функціональних і біохімічних змін, які набули назву загального адаптаційного синдрому.

Термін "стрес" вперше ввів і описав Г.Сельє  у 1936 р.

Дія на організм численних патогенних факторів, незалежно від їх властивостей і походження, має стандартну відповідь, яка проявляється морфологічною тріадою:

1) гіпертрофією кори наднирників;

2) інволюцією тиміко-лімфоцитарної системи (атрофія вилочкової залози і лімфатичних вузлів);

3) утворенням виразок і ерозій у шлунково-кишковому тракті.

У розвитку стресу виділяють наступні стадії:   

1) Стадія тривоги:

а) підстадія (фаза) шоку - характеризується короткочасним зменшенням резистентності організму до патогенного фактора.

Вона обумовлюється активацією симпато-адреналової системи і підвищенням вмісту в крові  катехоламінів. Катехоламіни при короткочасній дії підвищують обмінні процеси в тканинах і забезпечується стійкість організму.

При вираженій активації і тривалій дії катехоламінів проявляється їх токсичний ефект, а саме, вони:

- активують ПОЛ і тим самим дестабілізують мембрани клітин;

- різко підсилюють ліполіз, що веде до збільшення кількості в крові жирних кислот (вони використовуються як енергетичний матеріал, але для їх окислення потрібна велика кількість кисню, тому розвивається відносна гіпоксія);

- збільшується проникність мембран для Са2+, який активує ФЛА2 і цим самим вивільняє з фосфоліпідів арахідонову кислоту, з якої синтезуються ейкозаноїди: в тромбоцитах – тромбоксах (ТхА2), в лейкоцитах – лейкотрієни (ЛТС4, ЛТД4);

- ейкозаноїди посилюють дегрануляцію тканинних базофілів (виділяється гепарин і гістамін), які разом з ейкозаноїдами ведуть до ушкодження тканин і порушення мікроциркуляції;

- під впливом ТхА2 звужуються артеріоли, збільшується проникність капілярів, виникає агрегація тромбоцитів, що веде до гіперкоагуляції;

- активується калікреїн-кінінова система крові, що веде до утворення кінінів (калідину і брадикініну), які сприяють порушенню загальної гемодинаміки (розширення судин, підвищення проникності судин і плазморея, що є причиною зменшення маси циркулюючої крові);

- прогресує явище гіпоксії та ушкодження тканин, що супроводжується:   гіпотензією, гіпоглікемією, гіпотермією, зниженням м’язового тонусу.

Якщо не наступає - смерть, то розвивається II фаза – протишоку.

б) підстадія (фаза) протишоку - опірність організму спочатку відновлюється, а потім підвищується.

Гормонами, які виводять організм з шоку, є глюкокортикоїди, глюкагон. Вони: а) підсилюють глікогеноліз і глюконеогенез, чим зменшують вміст молочної кислоти і збільшують вміст глюкози в крові; б) стимулюють синтез в печінці спеціального білка ліпокортину, який пригнічує активність ФЛА2, що веде до зменшення утворення ейкозаноїдів і стабілізації клітинних мембран; в) відбувається активація опіоїдної системи мозку, що підсилює синтез енкефалінів і ендорфінів, які проявляють знеболюючий вплив та покращують метаболізм клітин мозку; г) відновлюється гемоциркуляція, підвищується АТ.

Всі ці позитивні сторони глюкокортикоїдів використовуються в клініці з ціллю виведення потерпілих із шоку.

2) Стадія резистентності - характеризується стійким і тривалим збільшенням опірності організму як до фактора, що викликали стрес, так і до інших патогенних агентів. Вона виникає на 7 день дії стресора.

У цій стадії в організмі переважає вміст катехоламінів (КА), кортикотропінів (КТ), глюкокортикоїдів (ГК) та інсуліну над вмістом мінералокортикоїдів (МК), соматотропіну (СТ) і пролактину. Фактори чисельника зумовлюють резистентність організму до ушкоджуючих факторів зовнішнього середовища. 

 КА+КТ+ГК+інсулін

МК+СТ+пролактин

Таке явище проявляється:

- помірним збільшенням синтезу в печінці ліпокортину, який знижує активність ФЛА2, зменшує вихід із мембран арахідонової кислоти, знижує синтез ейкозаноїдів;

- підвищенням внутрішньоклітинної регенерації, активація синтезу ферментів дихання і гліколізу;

- збільшенням в клітинах вмісту цАМФ і зменшенням цГМФ, що підвищує обмінні процеси;

- активацією стрес-лімітуючих систем, що проявляється:

а) збільшенням синтезу в мозку ГАМК;

б) збільшенням активності антиоксидантних ферментів (супероксиддисмутази-СОД, каталази, глютатіонпероксидази-ГП, глютатіонредуктази-ГР, вітаміну Е);

в) підвищенням синтезу опіоїдних пептидів (ендорфінів, енкефалінів), які покращують метаболічні процеси в мозку, знімають біль.

Організм тепер може переносити значно більшу дію стресора, що було неможливо раніше. Стадія резистентності може тривати роками.

3) Стадія виснаження – настає: а) при дуже інтенсивній або тривалій дії патогенного фактора, або б) в умовах функціональної слабкості адаптаційних механізмів. Супроводжується зменшенням резистентності організму до патогенних впливів.

МК+СТ+пролактин

 КА+КТ+ГК+інсулін

Цей процес супроводжується зменшенням вмісту катехоламінів, кортіколіберину, кортикотропіну, глюкокртикоїдів і збільшенням продукції мінералокортикоїдів, соматотропіну і пролактину. Такі гормони знижують резистентність організму, діють прозапально, підвищують чутливість організму до мікробів, алергічних факторів, переохолодження, недоїдання, опромінення, дії негативних емоцій.

Ця стадія є основою для виникненні майже 70% різноманітних хвороб, які називають “хворобами адаптації”.

До хвороб адаптації відносять:

а) психосоматичні захворювання (ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки);

б) хвороби обміну речовин (цукровий діабет);

в) алергічні і запальні захворювання (бронхіальну астму, ревматизм).

Таким чином, ми бачимо, що стрес - явище дуже складне, і характеризується, як позитивними, так і негативними сторонами.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

1182. Производительность труда 50 KB
  Производительность труда характеризует эффективность и результативность затрат труда. Выработка и трудоемкость продукции.
1183. Прибыль предприятия 48.5 KB
  Экономический эффект от деятельности предприятия. Прибыль предприятия, полученная от любых видов деятельности. Налогооблагаемая прибыль. Фонд материального стимулирования. Фонд поддержки объектов социально-культурного назначения.
1184. Рентабельность. Сравнение результатов деятельности с затратами 157.5 KB
  Рентабельность сравнивает результаты деятельности с затратами, обеспечивающими эти результаты. Рентабельность характеризует степень и уровень отдачи в производстве производственных ресурсов.
1185. Формы внешнего финансирования 64 KB
  Сроки поставки по лизингу основных фондов минимальные. Средства производства, получаемые по лизинговой операции, не учитываются на балансе лизингополучателя и, следовательно, не увеличивают его кредиторскую задолженность. По лизингу оформляется чаще всего дорогостоящее, редкое, сложное оборудование или оборудование, изготовленное малоизвестными фирмами.
1186. Сущность банкротства 59 KB
  Под процедурами банкротства понимается система разнообразных мероприятий, направленных на урегулирование отношений между предприятием-должником и его кредиторами.
1187. Организационно-правовые формы частного бизнеса 59.5 KB
  Ограниченная и неограниченная ответственность. Общество с ограниченной ответственностью (ООО). Производственный кооператив. Товарищество на вере (коммандитное общество).
1188. Одноэтажное промышленное здание 78 KB
  Конструктивная схема здания - полный каркас, материал - железобетон. Подъемно-транспортное оборудование – мостовой кран. Стены панельные, Ж/Б, трехслойные, утеплитель - пенополистерол S-25 кг/м3, серия 1.432. Несущие конструкции покрытия - безраскосая ферма. Инженерное оборудование - водоотвод, канализация, отопление, электроснабжение.
1189. Тамбовский филиал ОАО Междугородной и международной электрической связи Ростелеком 77 KB
  Важнейшей задачей Котовского отделения Тамбовского филиала было и является обеспечение различных видов связи в городе Котовске. Совместимость с существующими цифровыми и аналоговыми телефонными станциями. Используемое оборудование и программное обеспечение.
1190. IP-адресация 78.5 KB
  Поиск и выбор IP-адреса. Центр управления сетями и общим доступом. Беспроводное сетевое соединение. Управление сетевыми подключениями.