31747

Сегментарна структура ринку фінансових послуг

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Сегментарна структура ринку фінансових послуг 1. Методологічні підходи до вирішення проблеми структуризації ринку фінансових послуг 2. Методи структуризації ринку фінансових послуг 3. Поняття сегментації ринку фінансових послуг 4.

Украинкский

2013-09-01

133.5 KB

56 чел.

11

3. Сегментарна структура ринку фінансових послуг

1. Методологічні підходи до вирішення проблеми структуризації ринку фінансових послуг

2. Методи структуризації ринку фінансових послуг

3. Поняття сегментації ринку фінансових послуг

4. Характеристика структури ринку фінансових послуг (за основною групою фінансових активів)

1. Методологічні підходи до вирішення проблеми структуризації ринку фінансових послуг

Хоча термін "ринок фінансових послуг" дуже широко використовується в економічній літературі, однозначне трактування цього поняття відсутнє. Це ускладнює структуризацію ринку фінансових послуг, яка дозволяє визначити місце кожного його структурного сегмента в загальній ринковій фінансовій системі, охарактеризувати основні етапи їх історичного розвитку, а також розглянути можливі напрями їх подальшої еволюції.

Подальше вдосконалення ринкових відносин пов'язане з розвитком ринку фінансових послуг. У праці "Основи фінансового менеджменту" більшість сегментів інвестиційного ринку, виділених І.А. Бланком, автор розглядає у складі фінансового ринку (за винятком ринку капіталовкладень, приватизованих об'єктів та ринку нерухомості). За основу виділення кредитного ринку (або ринку позичкового капіталу), ринку цінних паперів (або фондового ринку), валютного ринку, страхового ринку, ринку золота Ї.А Бланк пропонує окремі види фінансових активів (інструментів, послуг).

Н.С. Кузнецова, І.Р. Назарчук розглядають ринок фінансових послуг як частину загального ринкового простору, що охоплює фінансові зв'язки та значну кількість форм кредитних відносин. Відповідно до форм обертання грошових ресурсів на фінансовому ринку, в його складі виділяють ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів. Ринок банківських кредитів – це сукупність правових відносин, що виникають з приводу надання кредитними установами платних позик, які повинні повертатися. Платні позики надаються без оформлення спеціальних документів, вони можуть самостійно продаватися, купуватися чи погашатися. Ринок цінних паперів – це сукупність відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.

Залежно від виду фінансових активів, які обертаються на певному сегменті фінансового ринку, Н.С. Рязанова пропонує наступну класифікацію:

  •  ринки фінансових активів, які також називаються фінансовими ринками і на яких обертаються частки капіталу (акції), облігації, векселі та інші вимоги на реальні активи;
  •  ринки грошей, тобто кредитних зобов'язань тривалістю до одного року;
  •  ринки капіталів, які є ринками довгострокових (понад один рік) кредитних зобов'язань і часток капіталу акціонерних товариств;
  •  ринки споживчого кредиту, де надаються позички на придбання споживчих товарів, навчання та відпочинок тощо.

Л. Павлова розглядає фінансовий ринок як ринок капіталів і визначає його як механізм управління потоками грошових ресурсів, платіжних засобів, що приносять прибуток і об'єднують емітентів та інвесторів.

Я. Комаринський розглядає ринок позичкових капіталів як систему економічних відносин, що забезпечують акумуляцію вільних грошових коштів, перетворення їх в позичковий капітал і його перерозподіл між учасниками процесу відтворення.

О.І. Шнирков, розкриваючи зміст грошової та фінансово-кредитної політики у країнах Східної Європи, веде мову про створення в цих країнах, починаючи з другої половини 80-х років, таких ринків, як фінансовий, кредитний, цінних паперів, валютний. При цьому не вдається до розкриття змісту виділених ним ринків.

Є.Ф. Жуков при відображенні світового досвіду створення фінансових ринків наголошує, що поняття "ринок капіталів" і "ринок цінних паперів", прийняті в розвинених країнах, більше відповідають формуванню аналогічних понять для нашої економіки, ніж поняття "грошовий", "кредитний", "фінансовий" ринок, що отримали широке розповсюдження в наших засобах масової інформації та в ряді офіційних документів.

2. Методи структуризації ринку фінансових послуг

Єдиного методу структуризації ринку фінансових послуг не існує. У практиці розвинених країн оптимальна структура ринку фінансових послуг визначається двома основними ознаками – часовим та інституційним. Відповідно до часової ознаки ринок поділяється на два основних елементи: грошовий ринок (ринок короткострокових капіталів або грошових коштів, що виступають у платіжних засобах) і ринок середньострокових та довгострокових капіталів (або грошових коштів), що представляють інвестиційний фактор у розвитку економіки.

Структура ринку фінансових послуг розвинених країн в інституційному розумінні складається, перш за все, із послуг кредитно-фінансових інститутів (банків та інших установ) і послуг ринку цінних паперів, який, у свою чергу, поділяється на позабіржовий оборот (нові емісії цінних паперів) і фондову біржу. При цьому в розвинених країнах існують деякі відмінності. У США переважають приватні кредитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи і в Японії більша частка припадає на напівдержавні, державні і кооперативні кредитно-фінансові установи. Для більш чіткого розуміння проблеми структуризації (сегментації) пропонується наступний підхід до змісту структури ринку фінансових послуг та його просторової організації.

В основі первинного поділу фінансового ринку лежить певна група фінансових активів. Це пояснюється тим, що саме фінансовий актив визначає зміст поняття "фінансового ринку". Тоді структура фінансового ринку набуває наступного вигляду: ринок капіталів (кредитний ринок) та грошовий ринок, які можуть бути представлені як ринок позичкових капіталів, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок дорогоцінних металів і каміння, страховий ринок, ринок інструментів нерухомості. Кожен виділений структурний сегмент фінансового ринку можна розбити на окремі сектори (мікросегменти). В основу виділення того чи іншого сектора (мікросегмента) покладено конкретний вид фінансового активу: конкретна послуга (як товар); ф'ючерс; акція конкретного емітента; золото, діаманти тощо. Кожний із вказаних сегментів фінансового ринку є самостійною ланкою національного фінансового ринку. Існуючі методологічні підходи до сегментації фінансового ринку детально розглядатимуться окремо.

Для розвитку означених структурних сегментів фінансового ринку в регіонах країни (область, економічний район чи інше територіальне угруповання) повинна створюватись відповідна інфраструктура. В умовах розвиненої ринкової економіки це дає можливість вирішувати регіональні проблеми, що пов'язані з фінансовим забезпеченням повноцінного відтворення та можливості створення доданої вартості у реальному секторі економіки регіону. Для кожного сегмента фінансового ринку характерна своя специфіка та особливості функціонування, власні правила укладання угод із фінансовими активами тощо. Один і той самий фінансовий актив може бути товаром декількох ринків. Наприклад, кредит у гривнях це об'єкт діяльності грошового, кредитного, а також валютного ринку.

Процес переливу фінансових ресурсів із одного виду фінансового ринку і сегмента па інші називається сек'юритизацією. В останні роки процес сек'юритизації характеризується переміщенням операцій з ринку позичкових капіталів на ринок цінних паперів (у першу чергу, ринок облігацій) і забезпечує зниження витрат у залученні кредитів.

Це робить виділені ринки (сегменти) тісно взаємозалежними між собою.

3. Поняття сегментації фінансового ринку

За І.А. Бланком, сегментація фінансового ринку це процес цілеспрямованого поділу його видів на індивідуальні сегменти, які розрізняються залежно від характеру фінансових інструментів, що обертаються на-ньому.

Кожен сегмент фінансового ринку залежно від того чи іншого критерію може бути поділений на більш вузькі мікросегменти. Сегментація передбачає визначення меж територіальних ділянок ринку. З цією метою він розбивається на географічні зони (країна, регіон, район, область, місто, населений пункт), характеристика яких дається за такими показниками: фінансова база, інвестиційні потреби, інвестиційна привабливість, галузеві ознаки тощо.

Критерії сегментації фінансового ринку: види фінансових активів (інструментів, послуг), галузева приналежність споживачів; місцезнаходження споживачів; оцінка й прогнозування фінансового стану та кредитоспроможності споживачів. При виборі оптимальних сегментів ринку перевага надається великим сегментам, сегментам з чітко окресленими межами, фінансовою стабільністю, сегментам з інтенсивним розвитком попиту на фінансові послуги.

Попит на фінансові послуги знаходиться під впливом деяких основних факторів. Для визначення такого впливу у взаємозв'язку з обсягом та структурою потреб формується інформація, цю характеризує показники, що розглядаються далі.

За юридичними особами: розміри (статутний фонд, активи, чисельність зайнятих, оборот, інші характеристики); галузь, вид діяльності; номенклатура продукції, основні постачальники і споживачі; термін перебування клієнтом фінансової установи. За підприємствами це сегментація за галузями економіки, розміром обороту, економічним становищем, місцезнаходженням тощо.

На ринку фізичних осіб сегментація може бути проведена за географічною чи соціально-демографічною (вік, стать, рівень доходу, соціальне становище, регіон мешкання і роботи, склад сім'ї, рівень освіти) ознакою, за майновим станом.

Способи класифікації фінансових ринків залежать від того, з яких позицій розглядаються фінансові угоди.

За ступенем організованості кожен сегмент фінансового ринку можна поділити на організований і неорганізований. Певні сегменти фінансового ринку (наприклад, ринок цінних паперів та валютний) можуть поділятися на біржові та позабіржові.

Організований (біржовий) фінансовий ринок функціонує за визначеними правилами, встановленими спеціальними фінансовими установами: банками, ломбардами та фінансовими біржами (фондовою, валютною, дорогоцінних металів і каміння тощо). Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової (валютної) біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку фінансових активів (цінних паперів, валюти), що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. У розвинених країнах на біржу можуть потрапити не всі емітовані акції, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам не тільки лістингу, але і потребі суспільства у розвитку конкретної галузі національного господарства.

На організованому фінансовому ринку забезпечується висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці; складається найбільш об'єктивна система цін на окремі фінансові інструменти та послуги (активи); проводиться перевірка фінансової спроможності емітентів основних видів цінних паперів, які допускаються до торгів; процедура торгів носить відкритий характер; гарантується виконання укладених угод. Але біржовий ринок має і окремі слабкі сторони – коло фінансових інструментів різних емітентів, які реалізуються на ньому, носить обмежений характер; цей ринок більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість; виконання всіх нормативно-правових актів його функціонування збільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу; великомасштабні угоди, які здійснюються окремими торговцями на біржі, практично неможливо зберегти у таємниці.

Неорганізований (позабіржовий або "вуличний ") фінансовий ринок є сферою купівлі-продажу фінансових активів через інші різноманітні фінансові інститути, фізичні та юридичні особи. Цей ринок охоплює ринок операцій з фінансовими активами (цінними паперами, валютою) поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж, наприклад, цінних паперів тих емітентів, які не бажають по трапити на біржу.

Неорганізований ринок характеризується більш високим рівнем фінансового ризику, більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців, меншим рівнем їх поточної інформованої і т. п. Разом з тим, цей ринок забезпечує обіг більш широкої номенклатури фінансових інструментів і послуг; задовольняє потребу окремих інвесторів у фінансових інструментах з високим рівнем ризику і, відповідно, приносить більш високий дохід; більшою мірою забезпечує таємницю здійснення окремих угод. У режимі неорганізованого фінансового ринку здійснюється більша частина операцій з цінними паперами та основний обсяг кредитних, страхових і валютних операцій.

За характером руху фінансових інструментів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний (тут мова йде виключно про фондові інструменти).

Первинний ринок характеризує ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення, як правило, організовує андерайтер (інвестиційний дилер), який самостійно або з групою інших андерайтерів купує весь (або основний) обсяг емітованих акцій, облігацій і т. п. з метою їх наступного продажу інвесторам більш дрібними партіями.

Вторинний ринок характеризує ринок, де постійно обертаються цінні папери, які раніше були продані на первинному ринку. Вторинний ринок охоплює переважну частину біржового і позабіржового обороту цінних паперів. Без розвиненого вторинного фондового ринку, який забезпечує постійну ліквідність і розподіл фінансових ризиків, не може ефективно існувати первинний ринок цінних паперів. Однією із основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) на окремі цінні папери, що відображає всю інформацію про фінансовий стан їх емітентів і умови емісії.

У США групування фондових ринків за цією ознакою вже отримало подальший розвиток шляхом виділення "третього ринку" (позабіржової торгівлі великими пакетами цінних паперів, які одночасно котируються на центральних фондових біржах, з метою суттєвого зниження витрат за їх угодами), а також "четвертого ринку" (на якому здійснюються прямі угоди між великими інституціональними інвесторами і продавцями цінних паперів без участі фірм-посередників).

За терміновістю реалізації угод, укладених на фінансовому ринку, виділяють наступні види ринків.

Ринок з терміновою реалізацією умов угод (ринок "спот" або "кеш"). Він характеризує ринок фінансових інструментів, укладені угоди на якому здійснюються в суворо обумовлений короткий період часу.    

Ринок з реалізацією умов угод у майбутньому періоді (ринок "угод на термін" – ф'ючерсний, опціонний і т.п.). Предметом обігу на ньому є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).

Розподіл і організаційне оформлення цих видів фінансових ринків у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося порівняно недавно. У нашій країні в силу невеликого обсягу операцій з деривативами ці ринки поки що організаційно не розмежовані.

Загальна сегментація фінансового ринку виділяє такі ринки:

1) ризикові, безризикові;

2) місцеві, регіональні, національні, міжнародні, світові;

3) відповідно до трьох основних форм збереження заощаджень: вклади в банки; придбання цінних паперів; вкладання грошей у цільові фонди (страховий, пенсійний);

4) за принципом повернення фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов'язань і ринок інструментів власності;

5) за формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні.

На кожному із цих ринків здійснюється специфічна фінансово-економічна діяльність і проводяться операції та угоди, що підпадають під різні фінансові ризики, їх відчувають суб'єкти діяльності. Ризики, виникаючи у зв'язку з рухом фінансових потоків, проявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентного, валютного, кредитного, комерційного (бізнес-ризик), інвестиційного ризиків і обумовлені дією як макроекономічних (екзогенних), так і внутрішньофірмових (ендогенних) факторів та умов.

4. Характеристика структури ринку фінансових послуг (за основною

групою фінансових активів)

Грошовий ринок

Грошовий ринок як сегмент ринку фінансових послуг, на якому здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на термін до 1 року), обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об'єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Грошовий ринок включений до складу елементів ринку фінансових послуг в зв'язку з тим, що пов'язаний з такими об'єктами фінансового інвестування, як депозитні внески термінові і до запитання. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об'єктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу, країн із найменшими темпами інфляції).

Функціонування цього короткострокового сектора фінансового ринку дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найбільш ліквідними; для них характерний найменший рівень фінансового ризику, а система формування цін на цьому ринку є відносно простою. Ці властивості забезпечують підприємству більш простий та ефективний процес формування і управління портфелем короткострокових фінансових інструментів.

Інструментами грошового ринку служать комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Ціною "товару", що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Важливий елемент усієї грошово-кредитної політики держави – визначення та регулювання на грошовому ринку рівня процента, що є базовим для процента на фінансовому ринку.

Як показує світовий досвід, основними (класичними) суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів і розміщенням коштів у активи, банки займаються багатьма іншими видами діяльності, які об'єднують в окрему групу, що дістала назву банківських послуг.

Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють, як правило, в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього додатково потрібно, – це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги – надзвичайно дохідний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається.

Комерційні банки зобов'язані виконувати операції за касовим виконанням бюджету за дорученням центрального банку, їм забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва І торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування.

Ринок капіталу (кредитний ринок)

Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал виконує наступні функції. По-перше, об'єднує дрібні, розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди. По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки. По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо. Кредитний ринок дозволяє здійснити накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки.

Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв'язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов'язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів.

Функціонування ринку капіталу дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як формування інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових фінансових вкладень). Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.

Слід відмітити, що такий традиційний поділ фінансових ринків на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах їх функціонування носіїв дещо умовний характер. Ця умовність визначається тим, що сучасні ринкові фінансові технології та умови емітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові та навпаки.

Характеризуючи окремі види фінансових ринків за обома вищерозглянутими ознаками, слід відмітити, що. ці види ринків тісно взаємопов'язані і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі види ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів, послуг), є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так. і ринку капіталів.

Валютний ринок

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, система сталих і водночас різноманітних економічних та організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют. Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на їх проведення. Як самостійна структура вона широко функціонувала ще в період домонополістичного капіталізму. У сучасний період у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Головними суб'єктами валютного ринку виступають великі транснаціональні корпорації та банки (ТНК, ТНД). Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют розрізняють світові, національні та регіональні валютні ринки. Більша частина операцій припадає на долари США, а також німецькі марки, англійські фунти стерлінгів, японську єну, французький та швейцарський франки.

Валютний ринок України на всіх своїх організаційних сегментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати власну інфраструктуру шляхом "диверсифікованого" проникнення в усі регіони країни та створення реально функціонуючих регіональних валютних ринків з метою запобігання розвитку тіньового валютного ринку та зменшення числа жертв махінацій, що характерні для даного сегмента валютного ринку.

Ринок цінних паперів

У сучасних умовах розвинений ринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки. Ринок цінних паперів – це специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом операцій є цінні папери. На ньому здійснюється: емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважуються попит і пропозиція.

Як і будь-який інший, ринок цінних паперів формується, виходячи з попиту і пропозиції, а також рівноважної ціни. Попит створюється державою та суб'єктами господарської діяльності, яким не вистачає власних доходів для фінансування інвестицій. Держава та бізнес виступають на ринку цінних паперів чистими позичальниками (змушені більше позичати в інших), а чистим кредитором є населення, в якого з різних причин доходи перевищують суму витрат.

Завданням ринку цінних паперів є створення умов та забезпечення, якщо можливо, більш повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони. Через ринок цінних паперів акумулюються грошові нагромадження кредитно-фінансових інститутів, корпорацій, підприємств, держав, приватних осіб і спрямовуються на виробниче та невиробниче вкладення капіталів.

Ринок цінних паперів об'єднує частину кредитного ринку (ринок боргових інструментів позики або боргових зобов'язань) і ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок охоплює операції з випуску і обертання інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних. До інструментів позики відносять облігації, векселі, сертифікати; до інструментів власності – всі види акцій; до гібридних інструментів – цінні папери, що мають ознаки як облігацій, так і акцій; до похідних інструментів – варанти, опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери.

Отже, ринок інструментів позики як елемент кредитного ринку має справу з позичковим капіталом, у той час як ринок інструментів власності – з власним капіталом, тобто з частками (паями) власників у власному капіталі компанії.

Ринок цінних паперів в Україні нині складається з ринків акцій, державних та муніципальних облігацій внутрішньої позики, облігацій підприємницьких структур, казначейських зобов'язань, векселів, інвестиційних, ощадних, майнових і компенсаційних сертифікатів, житлових чеків, облігацій зовнішньої позики.

Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. На первинному ринку розміщуються вперше випущені (емітовані) цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою.

На вторинному ринку обертаються цінні папери, які вже реалізовані на первинному, тобто тут продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації, вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Термін "вуличний ринок" (торгівля з прилавку) зберігається з тих далеких часів, коли лондонські брокери укладали угоди просто на вулиці чи в кафе. Позабіржовий ринок ще називають децентралізованим, на відміну від біржового – централізованого.

Біржовий ринок пов'язують з поняттям фондової біржі як особливо організованого, як правило, вторинного ринку цінних паперів, Що сприяє підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальних ринкових цін активів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. Позабіржовий ринок охоплює ринок операцій із цінними паперами поза біржею: первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, що не бажають потрапити на біржу.

Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі і пов'язані між собою та з найбільшими інституціональними інвесторами телефоном, телетайпом та телексом. Існують автоматизовані системи позабіржової торгівлі. Наприклад, у США, де позабіржовий обіг цінних паперів значно перевищує біржовий, функціонує комп'ютеризована система NASDAQ, яка інформує брокерів та дилерів про котирування цін на цінні папери, що продаються поза біржею. Отримавши від свого клієнта замовлення на купівлю чи продаж цінних паперів, посередницька фірма шукає відповідного продавця чи покупця. Інформацію про заявки, ціни фірми одержують, головним чином, один у одного за допомогою телефону чи через комп'ютерну мережу.

Здійснення операції на позабіржовому ринку коштує дешевше, ніж на фондовій біржі. Проте компанії, як правило, прагнуть того, щоб їх цінними паперами торгували на біржі. Обіг цінних паперів на біржі підвищує престиж компанії в інвесторів, покращує купівлю-продаж паперів на ринку, тобто підвищує їх ліквідність, поліпшує умови кредитування під заставу цінних паперів.

Необхідною умовою існування ринку цінних паперів є його інфраструктура та наявність державного органу, що регулює обіг цінних паперів і забезпечує необхідну нормативно-правову базу його функціонування.

Для функціонування ринку цінних паперів необхідна наявність: емітентів, зацікавлених у мобілізації вільних коштів; інвесторів, що мають вільні кошти і шукають розміщення» яке їм вигідне; посередників, що забезпечують обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові кошти інвесторів. Саме емітенти цінних паперів, інвестори (покупці) та фінансові посередники при укладанні угод є основними суб'єктами операцій на ринку цінних паперів.

Суб'єктами ринку цінних паперів України є:

  •  Державна комісія із цінних паперів та фондового ринку;
  •  Національний банк України;
  •  емітенти;
  •  депозитарії;
  •  реєстратори власників іменних цінних паперів;
  •  зберігачі цінних паперів;
  •  банки;
  •  організатори торгівлі цінними паперами;
  •  торговці цінними паперами.

Важливу роль на ринку цінних паперів та, зокрема, на ринку державних цінних паперів відіграє центральний банк. Разом з Міністерством фінансів (Казначейством) він вирішує питання про доцільність випуску нових боргових зобов'язань, визначає умови їх обігу, розробляє заходи щодо забезпечення сталого курсу державних цінних паперів. Крім того, центральний банк, здійснюючи операції з цінними паперами на відкритому ринку, впливає на розмір резервів комерційних банків і, таким чином, на стан кредиту та грошового обігу. Банк купує цінні папери, коли дотримується курсу на стимулювання кредитної діяльності комерційних банків та ринку в цілому, і продає цінні папери, коли має намір обмежити активність банків. Різноманітні операції із цінними паперами здійснюють комерційні банки.

Головними передумовами становлення ринку цінних паперів в Україні є:

  •  масштабна приватизація і пов'язаний з нею масовий випуск цінних паперів;
  •  створення і діяльність комерційних утворень, які залучають кошти на акціонерній основі;
  •  розширення практики акумуляції коштів через боргові цінні папери загальнодержавними та муніципальними органами;
  •  використання підприємствами і регіонами облігаційних позик, які є більш дешевим видом ресурсів порівняно з банківськими кредитами;
  •  поява похідних цінних паперів у процесі розвитку національних ринків товарів, послуг, нерухомості;
  •  використання цінних паперів у міжнародних взаємрроз-рахунках, доступ до міжнародних ринків капіталу;
  •  швидке становлення інфраструктури фондового ринку, покращання його технологічної бази;
  •  динамічний розвиток і усталена мотивація професійних учасників ринку цінних паперів.

Процес розвитку ринку цінних паперів стимулюють наступні фактори:

  •  активна приватизація;
  •  діяльність державних інститутів, спрямована на збільшення обсягів ринку облігацій внутрішньої державної позики та вдосконалення його організаційно-економічного механізму;
  •  створення позабіржової фондової торговельної системи;
  •  поява інституту незалежних реєстраторів;
  •  вихід України на міжнародний ринок капіталів.

До основних тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні можна віднести:

  •  розширення спектра фондових інструментів, які знаходяться в обігу;
  •  становлення інфраструктури його обслуговування;
  •  цілеспрямоване формування адекватної сучасним потребам нормативно-правової бази функціонування фондового ринку.

Основними факторами, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів, є:

  •  недосконала податкова нормативна база;
  •  звужений, непрозорий позабіржовий ринок;
  •  інертний вторинний ринок;
  •  нерозвинені похідні фінансові інструменти;
  •  не вирішено проблеми надання гарантій щодо доставки корпоративних цінних паперів та їх перереєстрації в режимі, який не перевищує Т+3 (режим, за якого гроші в обмін на цінні папери реально повинні бути поставлені на третій день після укладення угоди);
  •  відсутній механізм "поставки проти оплати", внаслідок чого левова частка угод здійснюється на умовах передоплати або передпоставки.

Страховий ринок

Страховий ринок є сферою грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає специфічний товар – страхова послуга (страховий захист), формується попит і пропозиція на неї.

Ринок дорогоцінних металів і каменів та інших об'єктів реального інвестування

Ринок дорогоцінних металів і каменів та інших об'єктів реального інвестування розглядається як сукупний для таких операцій, як інвестиції в предмети колекціонування (художні твори, антикваріат, нумізматичні цінності і т. п.), у дорогоцінні метали і камені та інші матеріальні цінності. У країнах з розвиненою ринковою економікою інвестиційна діяльність, що пов'язана із цими об'єктами реального інвестування, уже здійснюється на спеціалізованих ринках, які оформилися (ринку золота тощо). Проте в нашій країні обсяг такого інвестування не відіграє поки суттєвої ролі.

Ринок нерухомості

Ринок нерухомості виділений у самостійний елемент фінансового ринку у зв'язку з його відчутним розвитком у найближчій перспективі. Уже нині на цьому ринку здійснюється суттєвий обсяг операцій з продажу квартир, офісів, дач і т. п. З подальшою приватизацією житлового фонду, а особливо із включенням до складу об'єктів цього ринку земельних ділянок, обсяг операцій значно розшириться.

В українському законодавстві в цілому і Цивільному кодексі зокрема відсутнє визначення терміна "нерухомість", яке б відповідало існуючим ринковим умовам. У статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" до нерухомого майна віднесено лише будівлі, споруди, приміщення та інше, індивідуально визначене майно підприємств. У даному визначенні не враховані такі види нерухомого майна, як земля, ділянки лісового фонду тощо.

Узагальнююче визначення нерухомості можна сформулювати наступним чином: нерухомість – це ділянка землі з природними ресурсами та побудованими на ній будинками та спорудами.

Податок на нерухомість в умовах ринкової економіки забезпечує вирішення кількох завдань:

1) забезпечення місцевих органів влади достатніми доходами для виконання ними своїх функцій;

2) регулювання цін на ринку нерухомості;

3) попередження спекулятивного зростання»цін на нерухоме майно;

4) регулювання відносин у сфері землекористування, будівництва та інвестиційної діяльності;

5) виконання соціальної функції при оподаткуванні нерухомості як основного компонента багатства.

Об'єкти нерухомості в системі оподаткування України повинні розрізнятися як нерухомість в якості житла, виробнича нерухомість (із внутрішнім поділом на виробничі будинки і споруди) та прибуткова нерухомість (приміщення крамниць, ресторанів та інше). Важливим аспектом формування ефективної системи оподаткування нерухомості є врахування внутрішньої природи нерухомості як такої. У класичному варіанті під нерухомістю розуміється власне земля і те, що міцно пов'язано з нею природно-фізичним чином або діями людей (невіддільні від землі капітальні поліпшення). Запровадження такого податку повинно сприяти розвитку фінансового ринку шляхом обмежень можливостей здійснення значних спекулятивних операцій .на ринку нерухомості, а також забезпечити виконання податком функції соціальної справедливості. Це дасть можливість основний тягар платежів перекласти на власників великої нерухомості. Крім того, даний податок може забезпечиш дохідну частину місцевих бюджетів, на території яких знаходиться нерухомість.

Досвід країн з ринковою економікою при управлінні нерухомістю має знайти відображення у вітчизняній економіці з урахуванням особливостей її розвитку.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Правила організації фінансової та статистичної звітності банків України // Постанова правління НБУ від 30. 12.97 № 466.

2. Інструкція з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (Із змін, та допов. від 31.05.95 р. та від ЗО. 12.96 р., реєстрац. номер 411, від 12.05.97 р. реєстрац. номер 440) Затв. Нац. банком України від 7.07,94. – К.: Б.в., 1997. – 212 с.

3. Айзинова И.М., Пацирковский В.В. Непроизводственная инфраструктура регионального центра // Социологические исследования. -1984.-№3.-С. 75-81.

4. Аксенова Е. Бюджет й экономическая самостоятельность регионов // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 5. -С. 115-128.

5. Бойко Т. Паевые инвестиционные фонды: первые сравнения, // ЭКО. – 1997. – № 4. – С. 32-40.

6. Битюк А.В., Литвиненко С.Н., Поддубный В.Й. К определению инвестиционной привлекательности предприятий. // Фондовьш рынок. -1999.-№2.~С. 14-17.

7. Войтов В. Українські фондові індекси: перші кроки // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. – 1999. – №1. – С. 52-56.

8. Внукова Н. Старый новый факторинг: сущность, принципы организации, типы и виды // Финансовые услуги. – 1997. – № 3. -С. 52-55, №4-5. С. 64-66.

9. Гапонюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні. // Фінанси України. – 1997. -№7. – С. 90-99.

10. Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. – К.: Текст, 1992. – 94 с.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ НАД ТЕМОЮ

  1.  Поняття сегментації фінансовою ринку.
  2.  Методи структуризації фінансового ринку.
  3.  Які види фінансових ринків можна виділити, керуючись основними принципами загальної сегментації ринку?
  4.  За ступенем організованості кожен сегмент фінансового ринку можна розділити на організований та неорганізований. Вкажіть особливості цих ринків.
  5.  Певні сегменти фінансового ринку (наприклад, ринок цінних паперів та валютний) можуть бути поділені на біржовий та позабіржовий. Назвіть особливості функціонування цих ринків.
  6.  Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку.
  7.  Об'єкт купівлі-продаж у на грошовому ринку.
  8.  Інструменти грошового ринку.
  9.  Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. У чому економічний зміст пасивних операцій банків?
  10.  Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певної о набору операцій. У чому полягає економічний зміст активних операцій банків?
  11.  Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. У чому полягає економічний зміст банківських послуг? Назвіть характерну(- і) ознаку (-и) банківських послуг?
  12.  Ринок капіталів (кредитний ринок) як частина фінансового ринку. Назвіть функції цього ринку.
  13.  Валютний ринок як сегмент фінансового ринку. Головні суб’єкти валютного ринку.
  14.  Значення ринку цінних паперів у процесі накопичення капіталу.
  15.  Ринок цінних паперів охоплює операції з випуску та обертання інструментів позики, інструментів власності, а також їх гібридів і похідних інструментів. Назвіть їх види.
  16.  У чому особливості та переваги позабіржового ринку цінних паперів?
  17.  Методологічні підходи до класифікації (сегментації) ринку цінних паперів. Наведіть приклади.
  18.  У ролі емітентів на ринку цінних паперів виступають ...
  19.  Головними передумовами становлення ринку цінних паперів в Україні є:...
  20.  Стимулюють процес розвитку ринку цінних паперів в Україні такі фактори:...
  21.  До основних тенденцій розвитку ринку цінних паперів в Україні на сучасному етапі можна віднести:...
  22.  Серед основних факторів, які сьогодні стримують розвиток ринку цінних паперів в Україні, можна виділити наступні:...
  23.  Місце страхового ринку на ринку фінансових послуг.
  24.  Чому ринок нерухомості виділений у самостійний елемент фінансового ринку?
  25.  При операціях купівлі-продажу нерухомості інвестори розглядають нерухоме майно не лише як товар, а, насамперед, як фінансовий актив, що може принести дохід через певний проміжок часу. Що розуміють під нерухомим майном?


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33674. Оперативно-розыскная деятельность 13.68 KB
  К задачам оперативнорозыскной деятельности относятся: выявление предупреждение пресечение и раскрытие преступлений а также выявление и установление лиц их подготавливающих совершающих или совершивших; осуществление розыска лиц скрывающихся от органа дознания следствия и суда уклоняющихся от уголовного наказания а также розыска без вести пропавших; получение информации о событиях или действиях создающих угрозу государственной военной экономической или экологической безопасности Российской Федерации. К оперативнорозыскным...
33675. Розыск скрывшехся обвиняемых 11.05 KB
  Элементы розыска: 1 проверить уклоняется человек или нет 2 сбор сведений о возможном местонахождении 3 объявление розыска и поручение его органам дознания 4 5 Производство СД и ОРМ а также тактических операций с целью отыскания места сокрытия человека.
33677. Виды осмотра в уголовно-процессуальном законодательстве 12.97 KB
  Выделяют три основных этапа осмотра места происшествия: начальный основной и дополнительный этапы. Статьей 178 УПК установлен общий порядок осмотра трупа на месте его обнаружения. Осмотр трупа состоит из двух стадий: общего и детального осмотра.
33678. Особенности осмотра трупа на месте происшествия и фиксация результатов 15.45 KB
  Как относительно друг друга расположены части тела как голова относительно частей помещения Какая имеется одежда в каком она состоянии фасон модель Если юрист не знает то пусть не говорит сколько хлопка синтетики. Если на открытых частях тела есть признаки крови и т. то нужно начинать с частей тела а не одежды. Осмотр закрытых частей тела.
33679. Тактика освидетельствования 25.5 KB
  Освидетельствование осуществляется для установления на теле человека следов преступления наличия особых примет и иных признаков позволяющих судить о связи данного человека с расследуемым событием. При судебномедицинском освидетельствовании разрешаются специальные вопросы из области судебной медицины о причинах и давности причинения телесных повреждений о степени их тяжести о врожденных или приобретенных анатомических или физических аномалиях и др. Следственное освидетельствование позволяет выяснить такие вопросы: имеются ли на теле...
33680. Допрос 29 KB
  При проведении допроса в конфликтной ситуации следователь использует следующие тактические приемы: следователь и подозреваемый либо обвиняемый разъясняет допрашиваемому значение чистосердечного признания и дачи правдивых показаний; выявляет мотивы дачи ложных показаний и устраняет эти мотивы; убеждает с помощью логических доводов в бессмысленности попыток дачи ложных показаний; максимально детализирует и конкретизирует показания допрашиваемого; предъявляет доказательства изобличающие допрашиваемого начиная с самого веского либо наоборот;...
33681. Допрос подозреваемого (обвиняемого) 12.71 KB
  В соответствии с этим следователю необходимо попытаться выяснить причины конфликта и направить усилия на их устранение для формирования условия получения достоверных показаний. Основные приемы установления психологического контакта с допрашиваемым в конфликтной ситуации: 1 убедить допрашиваемого в объективности следователя внушить уважение к следователю; 2 вызвать интерес к даче показаний к процессу общения со следователем; 3 проявлять заботу о соблюдении прав допрашиваемого и об удовлетворении его за конных интересов; 4 создать и...
33682. Бесконфликтная ситуация допроса 11.48 KB
  В связи с объективным характером этой ситуации тактическая задача следователя при допросе может быть сведена к одному но весьма существенному положению: не сделать ситуацию допроса конфликтной не спровоцировать своими действиями поведением конфликт с допрашиваемым. Дело в том что успех допроса как и любого иного вида человеческого общения зависит не только от объективных но и от субъективных факторов. Необдуманная форма вызова лица на допрос оказавшаяся неприятной или нежелательной для допрашиваемого длительное ожидание под дверями...