31748

ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Організація та особливості функціонування депозитного ринку Залучення коштів вкладників та інших кредиторів – це основний вид пасивних операцій банків. Максимальний розмір залучених коштів залежить від власного капіталу банків. Поточні пасиви формуються залишками коштів на розрахункових поточних і кореспондентських рахунках. Операції пов'язані із залученням грошових коштів на вклади називаються депозитними.

Украинкский

2013-09-01

97.5 KB

15 чел.

8

6. ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ НА ГРОШОВОМУ РИНКУ

1. Організація та особливості функціонування депозитного ринку

2. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

3. Операції з інструментами грошового ринку

4. Державні фінансові інститути на грошовому ринку

1. Організація та особливості функціонування депозитного ринку

Залучення коштів вкладників та інших кредиторів – це основний вид пасивних операцій банків. Залучені засоби комерційних банків формують переважну частину банківських ресурсів. Вони покривають від 80 до 90% усієї потреби у грошових коштах для здійснення активних банківських операцій. Складаються із депозитів (вкладів) і кредитів (позик), отриманих банком. Максимальний розмір залучених коштів залежить від власного капіталу банків. У різних країнах існують різні нормативи співвідношення між власним капіталом і залученими коштами. Ці нормативи коливаються від співвідношення 1:10 до 1:100, Наприклад, у Швейцарії це співвідношення 1:12, а в Японії – 1:83.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, установ, населення та інших банків. За терміном залучені кошти поділяються на ресурси, що управляються, і поточні пасиви. Ресурси, що управляються, включають термінові депозити, залучені банком, і міжбанківські кредити. Поточні пасиви формуються залишками коштів на розрахункових, поточних і кореспондентських рахунках.

Вклад (депозит) – це грошові кошти (у готівковій або безготівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються депозитними. Для банків вклади – головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.

Депозит виникає двома шляхами: банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок, або може "утворити" депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту.

Види депозитних рахунків, які використовуються у практиці сучасних банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх кількість в останні роки зросла. Депозити розрізняються залежно від строку, умов внеску та вилучення коштів, заплачених процентів, можливістю отримання пільг за активними операціями з банком тощо.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків заснована на двох моментах: строку депозиту до моменту вилучення та категорії вкладника. За строками депозити поділяються на депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за першою вимогою вкладника без попереднього повідомлення) та депозити на строк (які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок). Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки: рахунок приватної особи, корпорацій (акціонерних компаній) або некорпоративних фірм, центрального уряду, місцевих органів влади, фінансових установ, іноземних вкладників.

Депозити до запитання дають можливість вкладнику отримувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за допомогою чеків. Гроші на такі рахунки зараховуються та знімаються як частково, так і повністю. Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) – відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

Внески до запитання (безстрокові депозити) можуть бути вилучені вкладником або переведені іншій особі переказом за вимогою власника. Вкладнику відкривається рахунок, з якого в будь-який час можна отримати готівкові гроші, виписати чек або інший розрахунково-платіжний документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення). У країнах з розвиненими ринковими відносинами вклади до запитання вилучаються, головним чином, за допомогою чеків, тому їх називають чековими. Більша частина операцій грошового обороту здійснюється за допомогою вкладів до запитання, що виконують функцію засобів обігу. Кошти на цих рахунках в умовах розвиненого безготівкового обігу складають значну частину грошової маси.

Вклади до запитання у своїй основі нестабільні, що обмежує сферу їх використання комерційними банками. Існують два типи вкладів до запитання – безпроцентні поточні рахунки і рахунки, за якими виплачуються відсотки. Перші переважають у загальній сумі депозитів до запитання. Другі є чековими депозитами, за якими виплачується процентний дохід.

У комерційних банках України у структурі депозитів переважають вклади до запитання, що пояснюється високим рівнем інфляції, а також недостатнім розвитком інших видів банківських депозитів.

Термінові вклади (рахунки) – це грошові кошти, що зараховуються на депозитні рахунки на жорстко обумовлений термін з виплатою процента. Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику процентний дохід та не призначені для розрахунків з третіми особами.

Певну роль у ресурсах банків відіграють ощадні вклади населення. Особливістю ощадних рахунків є те, що вони не мають фіксованого строку та від власника не вимагається попереднього повідомлення про зняття коштів. Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково та засвідчуються видачею ощадної книжки.

Ощадні депозити – це нечекові вклади, що приносять відсоток і які можна терміново вилучати. Існують наступні їх типи: рахунки на ощадних книжках; рахунки з випискою стану ощадного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без застосування ощадних книжок); депозитні рахунки грошового ринку. Останні є новим типом ощадних вкладів. За цими депозитними рахунками не використовується ощадна книжка для реєстрації операцій, а ставка відсотка коригується щотижня кожним банком самостійно відповідно до змін ринкових умов. Різновидом ощадного вкладу є цільові вклади. Це можуть бути вклади, виплата за якими присвячена відпустці, дню народження, новорічні вклади тощо. Особливо популярні вказані види вкладів у промислове розвинених країнах. У Франції з 1965 року застосовується цільовий вклад "заощадження-житло", який стимулює вкладників заощаджувати кошти у банках протягом певного терміну, що дає право на отримання вигідного цільового кредиту на купівлю, будівництво або ремонт житла.

Депозит – це вкладання грошових коштів, або цінних паперів у банк на зберігання. Один із способів накопичення грошових збережень, тобто акумуляції капіталу, є тезаврація дорогоцінних металів, перш за все, золота та срібла.

Тезаврація золота – це накопичення золота приватними власниками у вигляді скарбів або страхових фондів. Золото у приватному володінні накопичується у двох основних формах: у вигляді золотих монет та злитків. Злитки золота зберігаються в основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують у позичковий капітал, а є грошовим капіталом у чистому вигляді без перспективи бути відданим у кредит.

2. Послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

Розрахунки є системою організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та розрахунки, а в сфері роздрібного товарного обміну й досі основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя там же активно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.

Готівкові розрахунки: готівково-грошові розрахунки гривнями (українською валютою); розрахунки за допомогою кредитних та дебетних карток.

Кредитна картка – платіжно-розрахунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. Кредитні картки активно використовуються у США та країнах Західної Європи. Це пластикова картка із вказівкою імені власника, присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк дії. Сучасні кредитні картки випускаються із запресованим мікропроцесором і мають велику місткість пам'яті (понад 8000 знаків), тому вони реєструють не тільки всі фінансові операції власника, але й оперативно вносять зміни у стан його рахунку в банку, містять відомості про стан здоров'я і т. п. При придбанні товару чи бажанні отримати готівку власник картки пред'являє її комп'ютеру, магазину чи банку, даючи команду про термінову оплату.

Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996 року, коли ПриватБанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи "Visa International". На думку спеціалістів, динаміка цього виду послуг перевершила найсміливіші очікування. Об'єм платежів за пластиковими картками в Україні зростає щомісяця на 20-40 відсотків, що дозволяє розглядати програми банків з розвитку карткового бізнесу як один із самих прибуткових та перспективних, незважаючи на дороге технічне забезпечення.

За об'ємом емісії платіжних карт в Україні, без сумніву, лідирує система "Visa International".  На початковому етапі розвитку карткових програм між банками практично не було конкуренції, а пропонований продукт виявився настільки популярним, що банки могли собі дозволить орієнтуватися на найбільш платоспроможних клієнтів та на прикладі Росії встановлювати високі тарифи з обслуговування. Із розширенням клієнтури та загостренням конкуренції тарифи почали плавно знижуватися.

Але незважаючи на успіхи українських банків у цьому бізнесі, існує безліч проблем, які заважають повноцінному розвитку даного виду діяльності комерційних банків.

Дебетна картка – це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, послуг чи для отримання готівки в банківських автоматах. На відміну від кредитних карток, дебетні картки мають закодовану суму рахунку власника картки. Оплата за дебетними картками проводиться шляхом прямого списання з рахунку платника грошей із суми, закодованої на магнітній стрічці картки. Дебетні картки видаються вкладникам тільки при депонуванні його коштів у банку. Дебетні картки можна використовувати як спосіб доступу до рахунків вкладників.

Організація безготівкового грошового обороту органічно пов'язана із регулюванням готівкового обігу: лімітування залишків у касах зумовлює зберігання основної маси грошей юридичними особами на рахунку у банку. Однак більш дійовий фактор – стимулювання депозитних операцій через виплату банками процентів за вкладами. Ще одна форма прояву органічного зв'язку безготівкового і готівкового обороту – можливість використання розрахункових документів (зокрема перевідних векселів) як для перерахування коштів за рахунками, так і для безпосереднього здійснення платежу.

Міждержавні розрахунки. Як окрема організаційна форма вони існують в умовах грошової системи закритого типу. З метою організації розрахунків юридичних і фізичних осіб з іноземними партнерами держава укладає угоди з іншими країнами про порядок здійснення взаємних розрахункових відносин. Вони можуть проводитися шляхом використання вільно конвертованої валюти (у цьому випадку організація міждержавних розрахунків зводиться до регулювання порядку одержання вказаної валюти юридичними і фізичними особами) або проведення заліку взаємних вимог та зобов'язань – клірингу. У грошовій системі відкритого типу організація міждержавних розрахунків збігається з державним регулюванням валютних відносин.

Міжбанківські розрахунки. Дворівнева банківська система передбачає розрахунки комерційних банків за кореспондентськими рахунками, які згідно зі своїми функціями виступають як своєрідні розрахункові рахунки банків. Така ж форма використовується і в міжнародних міжбанківських розрахунках.

Розрахунки юридичних та фізичних осіб. За своєю суттю вони поділяються на грошові (здійснюються шляхом перерахувань за рахунками в банках) і безгрошові (шляхом заліку взаємних вимог). У сучасних умовах найпоширеніші грошові безготівкові розрахунки. Заліки взаємних вимог практикуються банками для погашення взаємних неоплачених зобов'язань клієнтів, а також використовуються у сферах, де постійно виникають зустрічні платіжні вимоги сторін.

За характером об'єктів розрахункових відносин виділяються розрахунки за товарними і нетоварними операціями. Вимоги до їх організації неоднакові. Якщо при нетоварних операціях головним є забезпечення своєчасності та повноти платежу, то організація розрахунків за товарними операціями включає також підтвердження факту відвантаження та виконання зобов'язань, які передбачені договором сторін.

За способом оплати товарів та послуг виділяються такі розрахунки:

• оплата за фактичним відвантаженням здійснюється з ініціативи постачальника чи платника одразу ж після відвантаження товарів і надання послуг;

• попередня оплата проводиться (згідно з у угодою) до відвантаження, як правило, за ініціативою платника;

• планові платежі здійснюються, виходячи з передбаченого угодою плану регулярних поставок.

Конкретний спосіб платежу визначається угодою сторін.

Залежно від кількості учасників розрахунки можуть бути прямими чи транзитними. У прямих розрахунках відвантажувач та одержувач товару одночасно виступають як одержувач коштів і платник. У транзитних розрахунках, крім відвантажувала та одержувача товару, бере участь посередник постачальник. Його участь у розрахунках ускладнює загальну схему проведення розрахунків.

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків України використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових доку менті в та порядком документообороту:

1) розрахунки платіжними вимогами;

2) розрахунки платіжними дорученнями;

3) розрахунки чеками;

4) акредитивна форма розрахунків;

5) розрахунки вимогами – дорученнями .

Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснення платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа, оформленого постачальником. Вони базуються на операції "інкасо" – дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму коштів. Комплект оформлених відповідним чином вимог банк постачальника пересилає банку платника, який контролює процес їх оплати. Платіж здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті гроші списуються з рахунку платника лише після закінчення періоду, встановленого для відмови від акцепту (негативний акцепт), чи одержання письмової згоди на оплату (позитивний). При наступному акцепті оплата вимог проводиться протягом операційного дня в міру їх надходження в банк, але за платником залишається право протягом трьох робочих днів відмовитися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на рахунок платника.

Платіжні вимоги – найпоширеніша форма розрахунків за фактичною поставкою. Вона захищає інтереси постачальника як одержувача коштів, але не гарантує своєчасності платежу і призводить до значного розриву акту відвантаження товару і зарахування коштів на рахунок постачальника.

При розрахунках платіжними дорученнями платіж проводиться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформлення ним розрахункових документів

Платіжне доручення є дорученням господарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути термінові, дострокові та відстрочені. Термінові платежі здійснюються у наступних варіантах: авансовий платіж, тобто платіж до відвантаження товару; платіж після відвантаження товару, тобто шляхом прямого акцепту товару; часткові платежі при великих угодах.

Банк списує гроші з рахунку на основі оформленого платником доручення і перераховує їх у банк постачальника для зарахування на рахунок одержувача коштів. Платіжні доручення використовуються в нетоварних операціях, де оплата здійснюється з ініціативи платника, а також у місцевих розрахунках за товарними операціями. Дана форма розрахунків практично забезпечує, акцепт товару, а не розрахункового документа, однак не гарантує своєчасності та повного платежу. Тому у відносинах, де необхідно гарантувати платіж, вводиться процедура "акцептування" платіжного доручення, що передбачає зарахування суми, на яку оформлений розрахунковий документ, на окремий рахунок. Вона може бути направлена лише на оплату акцептованого доручення.

Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок. При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкривається клієнту в банку платника. Вона дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек, виписаний на суму, що перевищує ліміт, є недійсним. За чекової форми розрахунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одержувача коштів на основі розрахункового документа, оформленого платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек передається одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує платника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з рахунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.

Чеки – одна з найбільш вигідних постачальнику форм розрахунків, оскільки вони забезпечують одержання виручки негайно після відвантаження товарів. Однак чеки вимагають попереднього вилучення коштів платників. Цей недолік усувається у випадку видачі чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні почали впроваджуватися платіжні вимоги-доручення – форма розрахунків, аналогічна перевідним векселям.

Платіжні вимоги-доручення – розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направленими йому (поза банком) розрахунковими документами та документами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг). Платіжна вимога доручення є вимогою продавця до покупця і дорученням покупця своєму банку провести оплату на основі розрахункових та відвантажувальних документів доставленої продукції.

Цей документ оформляється постачальником після відвантаження товару і разом з відповідними документами направляється на адресу платника. Покупець акцептує цей розрахунковий документ, оформляючи його підписами осіб, уповноважених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком печатки, і здає в свій банк. Перерахування грошей відбувається у порядку, прийнятому платіжними дорученнями. Ця форма розрахунків спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання ними платіжних зобов'язань.

3. Операції з інструментами грошового ринку

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в основному, боргові документи.

Казначейські зобов'язання – боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначейство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні держбюджету.

Депозитні сертифікати – видані банками та іншими депозитними інститутами цінні папери.

Євродолари – доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж – контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим викупом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "репо").

Комерційні папери – короткостроковий простий вексель, виданий суб'єктом господарювання.

Банківський акцепт – форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей – це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на основі ставки дисконтування.

Комерційні папери та банківські акцепти як інструмент грошового ринку. Вексельний обіг був і є невід'ємною частиною ділового життя суспільства. Незалежно від того, яку функцію виконує вексель (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обороту регулюються особливими нормами вексельного права.

Вексель – це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від векселедавця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Тобто, це зобов'язання, в основі якого лежать лише гроші.

Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У переказному векселедавець призначає платника за векселем і пропонує йому заплатити визначену суму за вимогою того, на кого він виписав вексель. У простому векселі векселедавець призначає платником самого себе і не пропонує, а зобов'язується заплатити.

Особливістю векселів є передача його за індосаментом. За формою передачі індосамент може бути двох видів: або іменним, або бланковим. Іменний індосамент повинен містити дві необхідні частини: підпис особи, що передає вексель, і назву нового векселетримача, якому шляхом цього надпису передається право за векселем, що передує цьому підпису. Для передачі векселя за бланковим індосаментом достатньо одного підпису індосанта (того, хто бере на себе абстрактне зобов'язання, подібно до того, як це робить векселедавець при видачі векселя). Кожен пред'явник векселя з бланковим надписом має право вимоги без іншого засвідчення свого права на цей вексель.

Банки виконують з векселями наступні операції:

видача кредиту за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселями;

інкасування векселів;

доміляція векселя:

авалювання векселів;

акцепт векселів;

облік векселів;

форфетування.

Спеціальний позиковий рахунок – це рахунок до запитання. Безтерміновість кредиту дає банку право в будь-який момент вимагати від кредитора повного або часткового його погашення чи надання додаткового забезпечення. Цей кредит має постійний характер. Погашення його може здійснюватись як самим позичальником, так і іншою особою, після чого їм повертається із забезпечення векселя сума погашеного боргу. Якщо ж від самого позичальника кошти не надходять, то на погашення кредиту направляються гроші, які надійшли на оплату векселів.

Інкасування векселів банком – це виконання банком доручення векселетримача по отриманню платежу за векселем при настанні терміну оплати. Отримання в банку готівкових грошей за векселем – це інкасація векселя. Банківська черговість, яка полягає в отриманні банком грошей за різними документами (векселями, чеками тощо) від імені та за рахунок своїх клієнтів, називається інкасо.

Доміціляція векселя – це призначення платником за векселем якої-небудь третьої особи. Вексель, за яким призначено платника, називається доміцільованим векселем. Доміцільований вексель підлягає оплаті третьою особою (доміціліатом) у місці проживання платника або іншому місці? Як правило, платником за векселем призначається банк. У цьому випадку банк у протилежність інкасуванню векселя є не отримувачем платежу, а його платником, тобто він виконує доручення платника за векселем здійснити платіж за даним векселем у встановлений термін.

Як доміціліат банк не несе ніякого ризику, тому що він оплачує вексель, якщо на рахунку боржника за векселем є необхідна сума грошей. У зворотному випадку він відмовить у платежі.

Аваль векселя – це вексельне доручення, що забезпечує платіж за векселем. Таке забезпечення здійснюється третьою особою (авалістом). Авалістами, як правило, виступають банки та кредитні установи. Чим вище імідж аваліста, тим надійнішим вважається вексель. Аваль здійснюється у вигляді надпису на векселі або алонжі "Вважати за аваль" і підпис у аваліста. За видачу аваля стягується плата в процентах від суми векселя. Цей процент називається надписним процентом. Підписавши вексель, аваліст відповідає за ним так само, як і той, за кого він підписався.

Акцепт векселя – це підтвердження платником згоди на оплату за переказним векселем (тратгі). Він висловлюється словами: "Акцептовано", "Прийнято", "Заплачу", що зроблені на лицьовій стороні векселя. Векселя, акцептовані банком, тобто банківський акцепт, широко застосовуються у зовнішньоторговельних операціях. Акцепт банком термінових тратт, що виставляються на нього експортером або імпортером, розглядається як одна із форм кредиту. Це акцептований кредит. Акцептант несе відповідальність за оплату векселя у встановлений термін.

4. Державні фінансові інститути на грошовому ринку

Важливу роль у формуванні грошового ринку відіграє вся банківська система, що складається із двох рівнів: 1-й рівень Центральний банк; 2-й рівень – комерційні банки. Центральний банк – емісійний, є агентом уряду при обслуговуванні держбюджету, слугує підтримкою зовнішньої і внутрішньої стабільності національної грошової одиниці.

Грошовий ринок передбачає наявність такого товару, як гроші. Цей товар має свою вартість – це витрати на залучення грошей у тимчасове користування або доходи від передачі їх у борг. Вартість грошей буває номінальна та реальна, що визначається купівельною спроможністю грошової одиниці. Особливу роль у системі ціноутворення має облікова ставка НБУ і дії Центрального банку на грошовому ринку взагалі.

Для забезпечення організації готівкового грошового обігу Національний банк здійснює:

1) виготовлення та зберігання банкнот і монет;

2) створення резервних фондів банкнот і монет;

3) встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків;

4) встановлення порядку заміни пошкоджених банкнот і монет;

5) встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки;

6) визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансово-кредитних установ, підприємств та організацій;

7) визначення вимог стосовно технічного стану та організації охорони приміщень банківських установ.

Основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:

1) визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

2) процентну політику;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами;

5) операції із цінними паперами на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу. Національний банк встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Ставка рефінансування Національного банку України – виражена у відсотках плата за кредити, що надаються комерційним банкам, яка встановлюється Національним банком України з метою впливу на грошовий оборот та кредитування. Національним банком України встановлюються облікова та ломбардна процентні ставки.

Облікова ставка Національного банку України – виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу за ними та утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним-банком та Державним казначейством України.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ НАД ТЕМОЮ

  1.  Організація депозитного ринку як основа проведення активних операцій банків.
  2.  Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються ...
  3.  Існують різні ознаки класифікації вкладів. Назвіть їх.
  4.  Які два типи вкладів до запитання ви знаєте?
  5.  Які вклади переважають у структурі депозитів у комерційних банках України? Чим це пояснюється?
  6.  Депозитні та ощадні сертифікати: особливості випуску та обігу.
  7.  У якому порядку та формі комерційним банкам надаються кредити центральних банків?
  8.  Особливості здійснення готівкових розрахунків. Кредитні та дебетні картки.
  9.  Із чим пов'язана організація безготівкового грошового обороту?
  10.  Міждержавні розрахунки як окрема організаційна форма, що існує в умовах грошової системи закритого типу. Охарактеризуйте механізм.
  11.  Грошові та безгрошові розрахунки юридичних та фізичних осіб, що здійснюються банками.
  12.  Особливості розрахунків за товарними і нетоварними операціями.
  13.  Механізм здійснення розрахунків платіжними вимогами.
  14.  Механізм здійснення розрахунків платіжними дорученнями.
  15.  Особливості здійснення платежів при розрахунках чеками із чекових книжок.
  16.  Загальна класифікація інструментів грошового ринку.
  17.  Особливості організації вексельного ринку в Україні.
  18.  Векселі бувають прості (соло-вексель) і перевідні (тратта). У чому полягає різниця між ними?
  19.  За формою передачі векселя за індосаментом, останній може бути двох видів: або іменним, або бланковим. У чому їх особливості?
  20.  Які операції виконують банки з векселями?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Айзинова И.М., Пацирковский В.В. Непроизводственная инфраструктура регионального центра // Социологические исследования. -1984.-№3.-С. 75-81.
  2.  Аксенова Е. Бюджет й экономическая самостоятельность регионов // Мировая экономика и международные отношения. – 1992. – № 5. -С. 115-128.
  3.  Бойко Т. Паевые инвестиционные фонды: первые сравнения, // ЭКО. – 1997. – № 4. – С. 32-40.
  4.  Войтов В. Українські фондові індекси: перші кроки // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. – 1999. – №1. – С. 52-56.
  5.  Внукова Н. Старый новый факторинг: сущность, принципы организации, типы и виды // Финансовые услуги. – 1997. – № 3. -С. 52-55, №4-5. С. 64-66.
  6.  Гапонюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні. // Фінанси України. – 1997. -№7. – С. 90-99.
  7.  Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. – К.: Текст, 1992. – 94 с.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

43153. Принятие управленческого решения на основе обработки информации в базе данных 154 KB
  Для каждой единицы техники необходимо хранить её инвентарный номер название устройства его модель год выпуска какому подразделению устройство принадлежит на текущую дату т. Каждый клуб характеризуется следующей информацией: название дата создания город спонсоры ФИО название организации если это не частное лицо главный тренер который тренирует команду клуба в настоящее время необходимо хранить историю о всех тренерах – ФИО возраст звание. Также необходимо знать информацию о наличии залов клуба название зала адрес...
43154. Количественный отбор и оценка инновационных идей на рынке бытовой техники 1.32 MB
  На сегодняшний момент роль инноваций в экономике значительно увеличилась. Каждой компаний без применения инноваций фактически невозможно создать продукцию, которая была бы конкурентоспособна, имела бы высокую степень качества, новизны и конечно же наукоемкости. Таким образом, инновации в современной рыночной экономике это своеобразный инструмент конкурентной борьбы, который создает у покупателей потребности, в результате чего снижается себестоимость, производитель получает дополнительные инвестиции и что немало важно, создает имидж производителя новых товаров, что дает возможности завоеваний новых рынков, в том числе и внешних.
43155. Методы локализации неисправностей на аппаратуре СВ и РМ 701.5 KB
  Содержание Введение В данной курсовой работе рассматриваются пути поиска неисправностей РМ10 при следующих внешних проявлениях: Яркая засветка экрана ЭЛТ БИО Особое внимание уделяется нахождению оптимальной методики поиска неисправностей и обоснование различных вариантов поиска созданию алгоритмов поиска неисправности на структурном функциональном и принципиальном уровнях. именно в нём содержатся устройства отвечающие за яркость изображения на экране ЭЛТ. Рассмотрим работу ЭЛТ БИО по функциональной схеме чтобы определить неправильное...
43156. Танго-ритм ХХст. Оскар Строк, Астор Пьяццолла 278.5 KB
  У перші роки ХХ століття танцюристи і оркестри з Буенос-Айреса і Монтевідео відправилися до Європи, і перший європейський показ танго відбувся в Парижі, а невдовзі після цього в Лондоні, Берліні та інших столицях. До кінця 1913 танець потрапив в Нью-Йорк, США і Фінляндії. У США в 1911 назву "танго" часто застосовувалося для танців в ритмі 2/4 або 4/4 "на один крок". Іноді танго виконували в досить швидкому темпі. У той період іноді ставилися до цього як "Північноамериканського танго", в порівнянні з "Ріо де ла Плата танго". До 1914 були більш поширені автентичні стилі танго, а також деякі варіанти, як " Менует -танго "Альберта Ньюмана.
43157. Теоретический ремонт РМ 251 KB
  Краткое описание тракта прохождения сигнала. Краткое описание тракта прохождения сигнала. оно входит в тракт прохождения сигнала то рассмотрим его более подробно. Отследим тракт прохождения сигнала при выводе буквенно – цифровой информации на экраны РМ.
43158. Поиск неисправностей 3.06 MB
  Пульт оперативного управления СВ Назначение и состав ПОУ СВ ПОУ СВ предназначен для ручного управления и контроля за работой СВ при наладке аппаратуры и программ и для оперативного вмешательства в работу программ при решении рабочих задач. ПОУ выполняем следующие функции: установку в исходное состояние регистров ВчУ и УО занесение на регистр словосостояния процессора ССП...
43159. Поиск неисправности. Теоретический ремонт РМ 176.5 KB
  Краткое описание тракта прохождения сигнала. Краткое описание тракта прохождения сигнала. оно входит в тракт прохождения сигнала то рассмотрим его более подробно. ЦВУ предназначен для формирования разверток на БИО и БИВ пересчета координат из абсолютной системы в относительную осуществлению синхронизации и программного управления отображением и обменом информации в реальном масштабе времени формировании управляющих служебных сигналов.
43160. Теоретический ремонт РМ при отсутствии отображения информации в режиме «ТХ» 94.5 KB
  На экране индикатора БИВ РМ №1 2 3 4 5 отсутствует отображение информации в режиме ТХ 2. УОП предназначен для организации обмена РМ с СВ хранения и регенерации принятой информации кодирования информации набранной на пультах контроля работоспособности РМ. В состав блока УОП входит: устройство управления обменом – УУО; устройство кодирования пультовой информации – УКПИ; устройство контроля РМ. Состав УУО: Сдвиговый регистр №1 – Рг С1 96 разр – осуществляет прием и выдачу информации.
43161. ИСПОЛНИТЕЛЬНЫЙ МЕХАНИЗМ 4.44 MB
  Провести расчет элементов и параметров конструкции исполнительного механизма прибора комплекса ЛА с учетом указанных в задании системных особенностей. Введение 4 Расчет кинематических параметров 5 Выбор двигателя 5 Расчет мощности двигателя 5 Кинематический расчет редуктора 6 Определение передаточного числа 6 Выбор кинематической схемы и типа используемых зп 7 Расчет числа зубьев 7 Ошибка по скорости 8 Расчет КПД...