31753

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Лекция

Финансы и кредитные отношения

ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 1. Поняття та елементи ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг 2. Розміщення інфраструктури фінансового ринку: аналітичний аспект 3. Сегментний аналіз розвитку ринку фінансових послуг 4.

Украинкский

2013-09-01

108.5 KB

9 чел.

11. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1. Поняття та елементи ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг

2. Розміщення інфраструктури фінансового ринку: аналітичний аспект

3. Сегментний аналіз розвитку ринку фінансових послуг

4. Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів

1. Поняття та елементи ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг

Інфраструктура ринку фінансових послуг (фінансового ринку) покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб'єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовий економічний та фінансовий простір.

Інфраструктура (від лат. infra - нижче, struktura - будівля, розміщення) - комплекс галузей господарства, що обслуговують виробництво і включають: будівництво доріг, каналів, водосховищ, портів, мостів, аеродромів, складів: енергетичне господарство; транспорт; зв'язок; водозабезпечення і каналізацію: освіту: науку; охорону здоров'я тощо.

Під ринковою інфраструктурою автори пропонують розуміти весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму. Основними її елементами виступають: фонди розвитку й підтримки; комерційні банки; аудиторські фірми; лізинги; асоціації підприємців; товарні біржі; торговельні будинки; біржі праці; фондові біржі; центри інформаційного обслуговування; бізнес-центри тощо.

Об'єкти ринкової інфраструктури здійснюють правове та економічне консультування підприємців і захист їхніх інтересів у різних структурах, забезпечують фінансову підтримку, кредитування разом з лізингом, аудитом, страхуванням нових господарських формувань, сприяють матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств, регулюють рух робочої сили тощо.

Залежно від виконуваних функцій виділяють виробничу, соціально-культурну, інституційну, екологічну, ринкову та інформаційну інфраструктури.

Інфраструктура - це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів певної відносно самостійної системи й оптимізують їх взаємодію.

У макроекономічному розумінні ринкова інфраструктура носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо всієї економіки країни. Тому, в макроекономічному розумінні, ринкова інфраструктура - це підсистема ринкової економічної системи, сукупність елементів якої забезпечує функціонування взаємозв'язків між господарчими суб'єктами; оптимізує рух товарно-грошових потоків і носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо економіки країни.

Фінансові інститути фінансового ринку реалізують свої економічні інтереси з урахуванням дій різних факторів зовнішнього середовища, причому на деякі з них він може опосередковано впливати, дія ж інших факторів виходить за межі впливу інститутів, і він повинен пристосовуватись до них.

До факторів, на які може впливати фінансовий інститут, належить: ринковий попит, конкуренція, рівень розвитку інфраструктури фінансової о ринку (окремого сегменту фінансового ринку). До неконтрольованих факторів, що впливають на формування інфраструктури фінансового ринку, належать: загальноекономічна ситуація в регіоні, країні та за її межами; рівень життя та заощадливості населення; кон'юнктура фінансового ринку; демографічна ситуація тощо. Дія цих факторів визначає поведінку фінансових інститутів у ринковому середовищі, формує стратегію і тактику, окреслює можливості просування на ринку фінансових послуг у межах певної території.

Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з елементів, які формують її зміст. До елементів інфраструктури фінансового ринку належать: правове інформативне забезпечення; інформаційна мережа; інституційна мережа (кредитно-фінансова система); система підготовки кадрів (страхові сюрвейєри, андерайтери), наукове обслуговування; аудиторська мережа; професійна етика і мова, менталітет населення.

Інформаційна складова характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем, особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку.

Законодавче забезпечення діяльності суб'єктів фінансового ринку характеризується низькою ефективністю. Причиною цього є недостатньо розвинена законодавча база та її нестійкість, а також часті перегляди “правил гри” на фінансовому ринку.

Розвиток інфраструктури фінансового ринку України повинен бути побудований за міжнародними стандартами, але з урахуванням специфіки нашої країни.

Роль банків у інфраструктурному забезпеченні ринку фінансових послуг

Як показує світовий досвід, процес створення оптимальної банківської мережі є тривалим. Період екстенсивного росту, з яким був пов'язаний перший етап становлення системи комерційних банків в Україні, закінчився (на 1 січня 1998 року нараховувалось 227 КБ), але з точки зору готовності банківської сфери стати кровоносною системою ринкової економіки, виявляється, що вона в Україні ще далека від досконалості. Перш за все, це стосується генерального напряму її трансформації, в якості якого виступає створення дворівневої банківської системи класичного типу: "центральний банк - система комерційних банків". У цілому цей напрям витримується, але досить суперечливо і непослідовно. У порядку демонополізації держвласності великі галузеві банки - Промбудбанк, Агропромбанк, Ощадбанк, Житсоцбанк і Зовнішекономбанк - було перетворено в комерційні банки (відповідно, Промінвестбанк, АКБ "Україна", Ощадбанк, Укрсоцбанк і Ексімбанк).

Труднощі у становленні та розвитку мережі КБ відбуваються не тільки через непослідовну політику НБУ, але і внаслідок молодості самої системи КБ. Серед факторів, що стримували розвиток мережі КБ, слід виділити несприятливу макроекономічну ситуацію, в умовах гіперінфляції 1993-1994 рр.

Мережа комерційних банків, що склалася, далеко не оптимальна як із точки зору співвідношення великих, середніх і дрібних банків, так і з точки зору їх регіонального розміщення. Прослідковується хибна лінія, яка направлена на стимулювання скорочення чисельності банків у регіонах з метою підвищення ступеня якості управління банківською системою. У зв'язку з цим в основі політики НБУ має лежати положення про те, що банків не повинно бути мало, їх повинно бути стільки, скільки потрібно, включаючи великі, середні і дрібні.

Сьогодні в Україні більше половини фінансового ринку контролюють 5 найбільших рейтингових банків: Промінвестбанк, Ощадбанк, Приватбанк, Укрсоцбанк і "Аваль". Щодо регіональної структури розміщення комерційних банків в Україні, то найбільше їх у Київській (53 банки або 41% із 130 найбільших комерційних банків по всій Україні), Харківській (13 банків або 10%), Дніпропетровській (11 банків, або 8,5%), Донецькій (8 банків або 6,2%), Одеській (8 банків або 6,2%), АР Крим (8 банків або 6,2%), Запорізькій (6 банків або 4,6%), Львівській (5 банків або 3,8%) областях. Із 51 найбільших комерційних банків 30 припадає на Київську область, по три банки — в Дніпропетровській і Донецькій областях, чотири - в Запорізькій, п'ять - у Харківській, два - в Одеській, по одному - у Львові, Кременчуці та Луцьку.

Таке розмежування територіальної банківської інфраструктури пов'язане з нерівномірністю територіального розміщення природно-ресурсного потенціалу та продуктивних сил. Тобто існують "багаті" і "бідні" території.

Однією з актуальних проблем нинішнього перехідного періоду є становлення в Україні мережі муніципальних банків, покликаних забезпечувати централізоване обслуговування виконавчих органів місцевої влади, об'єктів міського господарства й організацій, що фінансуються з міського бюджету, а також акумулювати значні засоби для реалізації міських програм, проводити операції з муніципальними цінними паперами.

Досить бідним залишається набір банківських послуг, що надаються клієнтам у регіонах. Гострою є проблема кризи регіональних банків, врятування яких у більшості залежить від відповідної політики місцевої влади.

З точки зору довгострокових інтересів самої банківської системи вона потребує стабільного і сприятливого для її розвитку законодавства, здорового конкурентного середовища, довіри з боку населення і суб'єктів підприємницької діяльності.

Удосконалення інфраструктури фінансового ринку України у просторовому вимірі передбачає у перспективі розширення кількості та якості системи небанківських інститутів, кожен окремий елемент якої лежить в основі функціонального механізму того чи іншого сегмента фінансового ринку. Вся небанківська частина інституційної складової фінансового ринку характеризується ще меншою впорядкованістю та керованістю порівняно з банківською сферою. Характерною рисою цього сегмента є хвороба росту. Як правило, до складу небанківських фінансових інститутів відносять страхові компанії, державні пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, пенсійні фонди (каси) підприємств, інвестиційні фонди та компанії, трастові компанії, фондові біржі, валютні біржі, депозитарії, реєстратори, ломбарди, кредитні спілки тощо.

Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів

Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.

Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують у залежності та взаємозв'язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей. Учасниками ринку цінних паперів є: емітенти - це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком; усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери (до речі, фізичній особі для цього потрібно мати мінімум 1 000 дол. США). До учасників фондового ринку належать посередники - це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.

Вторинний обіг цінних паперів неможливо налагодити без впровадження на ринку цінних паперів системи установ, що здійснюють реєстрацію прав власності на цінні папери, облік цих цінних паперів та розрахунково-клірингові операції з ними. Світові стандарти сучасного ринку цінних паперів передбачають обов'язкову наявність у країні, де випускаються та перебувають в обігу цінні папери, депозитаріїв, реєстраторів (для іменних цінних паперів) та розрахунково-клірингових банків чи корпорацій. Цілісність ринку забезпечується функціонуванням єдиної біржової системи, що діє під егідою Національної фондової біржі, систем Національного депозитарію та клірингу (розрахунків) за цінними паперами.

Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій. Законодавство про Національну депозитарну систему складається із Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" та інших законодавчих актів України. Перелік цінних паперів, що .обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вона є також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів.

Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.

Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Учасники Національної депозитарної системи:

  •  прямі учасники - депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;
  •  опосередковані учасники - організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Депозитарій - відкрите акціонерне товариство, учасниками якого є не менше, ніж десять зберігачів, і яке здійснює виключно депозитарну діяльність. При цьому частка одного учасника в статутному фонді депозитарію не може перевищувати 25% цього фонду. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію.

Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості здійснення депозитарної діяльності з державними цінними паперами встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.

Проблеми реєстраторського сегмента ринку цінних паперів

Унікальність стану фондового ринку в Україні полягає в тому, що він склався, насамперед, завдяки проведенню масової приватизації. Внаслідок цього в Україні з'явилось близько 28 млн. власників акцій; найбільш поширена вартість пакета такого інвестора складає 10 грн. Крім того, сертифікатна приватизація не приносила конкретному акціонерному товариству - приватизованому підприємству - ніяких додаткових капіталів, що призводить до незацікавленості емітентів у своїх акціонерах; проблема ще більше ускладнилася у зв'язку з вимогами нормативних документів щодо передачі реєстрів незалежним реєстраторам.

Формат "Ехсеl", обраний розробником програмного продукту "Український фондовий дім" для складання звітності, є незручним для імпортування та експорту інформації, сам програмний продукт був недосконалий, вводилися нові версії, через що ДКЦПФР примушувала реєстраторів складати звіти по декілька разів за один звітний період, що суттєво збільшувало операційні витрати реєстратора.

Всі названі проблеми значною мірою відбивалися на технологічній перенавантаженості системи реєстру власників іменних цінних паперів унаслідок великої собівартості послуг реєстраторів. Інколи оптимально прорахований платіж за перереєстрацію невеликого пакета акцій перевищує вартість такого пакета.

Закон України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів" створив базу для певної реорганізації ринку реєстраторських послуг, але частина питань ще законодавче не впорядкована. Функції, права та обов'язки реєстраторів врегульовані недостатньо. На реєстраторів державними органами (Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Анти монопольний комітет) покладені невластиві функції (наприклад, контроль за підставами для здійснення угод, контроль правоздатності інвесторів, додержання інвесторами вимог антимонопольних застережень тощо). Реєстратори діють в умовах неврегульованості проблеми обігу сертифікатів, дуже низьких номінальних вартостей цінних паперів, неплатоспроможності емітентів.

2. Розміщення інфраструктури фінансового ринку: аналітичний аспект

Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з елементів, які формують її зміст: інституційному, правовому, інформаційному, соціальному.

Інформаційна складова інфраструктури фінансового ринку характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку. Низькою ефективністю характеризується правове регулювання діяльності суб’єктів фінансового ринку, що знаходить своє відображення в частих переглядах "правил гри" на фінансовому ринку та відсутності повноцінної законодавчої бази для становлення фінансового ринку.

Проблемним залишається відслідковування інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та прогнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів. Наднизькими є показники забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією щодо діяльності фінансових посередників. Певний інформаційний вакуум, що спостерігається в регіонах України, обумовлює низьку присутність населення на фінансовому ринку - потенційного інвестора економіки країни. Рівень економічного і особливо "біржового" мислення та сприйняття ринкового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас в функціональну систему фінансового ринку.

В силу поточності і мобільності грошового капіталу банки перетворились у найбільш універсальний інституційний елемент інфраструктури фінансового ринку України. Але існуючі регіональні банки відстають від столичних. Більшість з них не володіють сучасними банківськими системами із-за слабкої підготовки персоналу та низького рівня комп'ютеризації і комунікаційних мереж. Досить бідним є набір банківських послуг, які надаються клієнтам у регіонах. На сьогодні НБУ видає банкам ліцензії на проведення 30 видів операцій та фінансових послуг.

Проблеми розвитку реєстраторського сегменту пов'язані, по-перше, з тим, що послуги реєстраторів мають велику собівартість; по-друге, в Україні відсутній інститут трансфер-агентів, як осіб, уповноважених реєстратором на прийом документів для перереєстрації та видачі документів про здійснену перереєстрацію: по-третє, недостатньо врегульовані питання відкриття та діяльності підпорядкованих підрозділів реєстратора.

З травня 1999 року діє Національний депозитарій України (НДУ) як центральна ланка Національної депозитарної системи. Функції НДУ: стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм; стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, випущених в Україні, відповідно до міжнародних норм; встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн тощо.

Організований ринок цінних паперів в Україні представлений фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Станом на 01.01.2006 в Україні діють 6 фондових бірж та 2 торговельно-інформаційні системи.

Ринок цінних паперів в Україні за обсягами операцій є переважно позабіржовим. Нерозвиненість біржової торгівлі можна пояснити пропозиціями на біржових торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю українських компаній дотримуватись правил відкритого звітування, необхідного для роботи на біржі тощо.

В структурі позабіржового ринку невелика частина обсягів припадає на організаційно оформлений ринок, зокрема, на ПФТС, яка є найбільшим організованим ринком цінних паперів в Україні (52.1%). Асоціація "Перша фондова торгівельна система" створена торговцями цінними паперами у 1996 році з метою об'єднання операторів фондового ринку в єдиний позабіржовий інформаційно-торговельний простір. ПФТС об'єднує найбільшу кількість торговців у порівнянні з іншими системами та біржами, але її торгівельна система не інтегрована у депозитарну систему та не має клірингового банку.

З метою створення ефективної системи регулювання та контролю на ринку цінних паперів за активної участі ДКЦПФР в Україні створені саморегульовані організації, які об'єднують професійних учасників фондового ринку. На сьогодні діє 10 саморегульованих організацій: п'ять з яких представляють асоціації та п'ять - фондові біржі.

Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку представлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерськими конторами, що поєднують посередницькі послуги з консультаційними, продажем інформації тощо. За шість років система торгівлі валютою в Україні наблизилась до практики світового ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку. Головним валютним ринком України вважається Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) і її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та м. Львів. Поряд із УМВБ працює також Кримська міжбанківська валютна біржа. Система цифрового зв'язку, що об'єднує всі філії біржі, дозволяє вести у реальному часі швидкісний обмін інформацією під час торгів.

У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Така тенденція гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страхувальників.

На сучасному етапі в регіонах України спостерігається певний інформаційний вакуум щодо цін на ринку нерухомості; їх динаміки; дохідності нерухомості як фінансового інструмента. Сьогодні єдиним джерелом інформації, наприклад, про ринкові ціни житла є масові дані щодо пропозиції житла по продажу. Саме ними користуються державні структури, що діють на ринку житла; будівельні підприємства, які працюють на первинному ринку житла; рієлтери. Очевидною є необхідність вдосконалення регіональної інфраструктури, яка має передбачати легалізацію в Україні всіх операцій з нерухомістю.

3. Сегментний аналіз розвитку ринку фінансових послуг

Сегментний аналіз регіональних ринків фінансових послуг дає можливість виділити рівні територіальної організації окремих структурних підрозділів фінансового ринку України. В якості узагальнюючого показника використано інтегральний показник рівня розвитку регіональних фінансових ринків, побудований на основі стандартизованих значень вхідних показників (по грошовому ринку, ринку капіталів, цінних паперів, валютному ринку та страховому ринку). Результати розрахунків показали, що на сьогодні українські регіональні ринки позичкового капіталу є дрібною часткою регіональної економіки та народного господарства в цілому. Згідно значення інтегрального показника розвиток ринку позичкового капіталу в Україні станом на 01.01.99. перебуває на рівні -0.14. На регіональних грошових ринках вище середнього по Україні рівня досягай наступні регіони: АР Крим (0.17), Харківська (0.19) та Чернігівська області (0.20), м. Севастополь (0.20). На ринку капіталів виділяється Дніпропетровська область (0.15), Одеська (0.15), Харківська (0.15), м. Севастополь (0.21). Фінансові посередники, які працюють на грошовому ринку та ринку капіталів (кредитному) м. Київ досягли найвищого рівня, про що свідчать значення інтегральних показників: 1.00 – на грошовому і 0.94 – на ринку капіталів.

Проведений аналіз структури активів та пасивів банківських систем регіонів України свідчить, що безпосередньо обсяги пасивів комерційних банків регіонів і, відповідно, їх активних операцій мізерні в порівнянні з потребами економіки. Сумарні пасиви українських банків у 1998 році склали 21 428 944 тис. грн., у 1999 р. – 21 978 694 тис. грн., з яких інвестиційний та кредитний портфель дорівнював у 1998 р. лише II 088362тис.грн. та 11 519 159 тис. грн. у 1999 р. Найвища активність спостерігається у столичних комерційних банках (у 1998 р. на них припадає 71.08% усіх активних

і пасивних операцій, у 1999 р. – 69.29%), на Дніпропетровську область відповідно 10.58%/11.19%, Донецьку 3.60°о/4.18%, Запорізьку – 3.51° о/3.47%, Одеську – 1.41%/2.02%, Харківську -- 5.73%/ 6.00% (в інших регіонах значення показника в межах 1%).

Структура балансу українських банків за 1998 рік свідчить, що кредитний портфель комерційних банків складає 43% сумарних активів банків, а інвестиційний відповідно – 9%. Пасивна частина балансу українських банків на 40% складається із заборгованості перед клієнтами (залучені депозити), 14% – заборгованість перед іншими банками (кредити отримані), 23% становить власне капітал банківської системи. Найактивнішу депозитну діяльність ведуть банки Дніпропетровської області (44% пасивів – депозити клієнтів). Ці банки акумулювали 11.58% усіх депозитів банківської системи України. Найбільший кредитний портфель мають банківські системи Дніпропетровської (47% всіх активів), Житомирської (98%), Ів.-Франківської (48%), Тернопільської (77%), Харківської (63° о), Хмельницької (76%), Черкаської (80%) областей. Проявом активності регіональних банків є нерівномірність розподілу результатів фінансової діяльності цих установ.

Брак досвіду управління ризиком та бажання збільшити доходи без здійснення основної операції – кредитування, привело більшість банків на ринок цінних паперів, але не корпоративних, а державних – ОВДП. Найбільш активними на ринку ОВДП є банки столиці (вони здійснюють 77.8% операцій на цьому ринку), Дніпропетровської області (11.4%), Донецької (5.4%), Запорізької (2.4%). Складність ситуації, в яку потрапили регіональні банки викликана неможливістю обміну ОВДЗ і КОВДЗ на реальні грошові ресурси. Сьогодні вторинний ринок оцінює КОВДЗ тільки в 20–30% номіналу. З огляду на це, дії громадян, які зберігають заощадження у формі готівки (на долю якої припадає 52% МЗ) або витрачають гроші і взагалі не роблять жодних заощаджень, цілком логічні і мотивовані.

Відсутність коштів на рахунках клієнтів та неповернення виданих кредитів, низькі показники ліквідності, вкрай низький рівень капіталізації, підірвали банківську систему. Згідно розрахунків, ефективність роботи банківської системи України складає лише 19.06%, а прибутковість статутного капіталу – 36% (по 130 найбільших банках). Найкращі показники мають Донецька область (прибутковість статутного капіталу – 83%), Запорізька (159%), Полтавська (76%), м. Київ (31%). В інших областях прибутковість статутного капіталу становить: АР Крим – 7%, Івано-Франківській 10%, Львівській – 12%, Рівненській 1%, Сумській – 4%, Чернігівській – 6%, м. Севастополі – 8%.

Проблеми регіональних банків зводяться до того, що у клієнтів відсутні кошти і велика частина їх неплатоспроможна. Негативного впливу на прибуток банків завдають бартерні відносини і відсутність грошового обороту на рахунках клієнтів. Найбільша кількість неповернень кредитів – це кредити, видані новим та малим підприємствам, товариствам з обмеженою відповідальністю. Більш надійні спільні підприємства, акціонерні та державні підприємства.

На сучасному етапі в Україні сформувався споживчо-розподільний ринок цінних паперів. Інвестиційні можливості РЦП були і залишаються обмеженими. Не спрацьовує загальноприйнята схема залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб: накопичення – інвестування в цінні папери виробничих, фінансових, муніципальних і державних органів. Це можливо лише при реальному відтворенні – коли ринок цінних паперів повноцінно виконує функцію перерозподілу капіталів та дає прибуток. Поки що, на практиці виходить, що тимчасово вільні кошти замикаються у фінансовому секторі, що зосереджений на відтворенні самого себе.

Узагальнюючи вище викладене, можна виділити причини, які в певній мірі пояснюють ситуацію, що склалася сьогодні на регіональних сегментах ринку цінних паперів: низька рентабельність приватизованих підприємств та дуже низька ліквідність їх акцій, що призводить до невисокої інвестиційної привабливості пакетів акцій, які виставляються на торги; відсутні чіткі гарантії відносно розміщення цінних паперів, тому основними покупцями пакетів акцій в даний час є: керівники підприємств; юридичні особи, пов'язані з діяльністю підприємства (постачальники, продавці (дилери), споживачі, орендарі тощо), а внутрішні стратегічні інвестори, емітенти та іноземні стратегічні інвестори представлені на ринку корпоративних цінних паперів дуже слабо; не створена доступна правова база для діяльності з цінними паперами комерційних банків та інститутів спільного інвестування; низька прозорість емітентів.

Спектр послуг фінансово-кредитних установ тим ширший, чим сильнішою і стабільнішою є економіка, тому доцільність розширення інфраструктури фінансового ринку в Україні повинна враховувати її інвестиційний потенціал і ґрунтуватися на оцінці активності інвестиційної діяльності в регіонах

Прогнозування напрямів інвестиційної діяльності в регіонах повинно бути безпосередньо пов'язане з державною регіональною політикою. Метою цієї політики є забезпечення ефективного розвитку окремих регіонів із урахуванням раціонального використання різноманітних економічних можливостей. Розширення спектра фінансових послуг та фінансових інститутів, які їх надають, має бути адекватним інвестиційній місткості ринку, а вдосконалення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів -відповідати завданням перспективного розвитку економіки.

4. Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомогою реформування пенсійної системи. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Пенсійне забезпечення громадян України є однією із найгостріших соціально-економічних проблем, значимість якої визначається тим, що воно зачіпає інтереси майже 15 мільйонів пенсіонерів. За останні роки співвідношення між непрацездатним населенням і працюючими зросло з 62% до 64%. За міжнародними стандартами це дуже високий показник.

Така ситуація виникла й надалі ускладнюється з трьох основних причин:

• по-перше, виявляються негативні демографічні тенденції. За оцінками Світового банку, питома вага населення віком понад 60 років зросте з 18,7% у 1990 році до 21,3% у 2030 році;

• по-друге, в процесі структурної перебудови економіки зростає кількість тих, хто виходить на пенсію достроково, і загострюється проблема наповнення пенсійного фонду, оскільки зменшуються обсяги відрахувань і надійність надходжень;

• по-третє, тиск на національну пенсійну систему посилюється різноманітними нормативно-законодавчими вимогами, зокрема, завдяки існуванню дуже низького за міжнародними нормами пенсійного віку та цілої низки пільг для певних галузей промисловості.

Економіка знаходиться під величезним тиском: 32% валового фонду заробітної плати витрачається на пенсійні витрати, з них 2% – за рахунок працюючих.

У липні 1997 року в Україні був запроваджений ключовий компонент пенсійної реформи -– розпочалося поступове збільшення віку виходу на пенсію, який до 2000 року для чоловіків склав 65 років, а для жінок 60. Найважливіші зміни – це поступове впровадження паралельної пенсійної системи з накопичувальними схемами.

Переваги накопичувальних схем порівняно з традиційною системою, що фінансується з поточних надходжень, очевидні:

• незалежність від демографічного фактору;

• втручання держави обмежується впровадженням обов'язкового пенсійного страхування (на випадок, якщо окремим громадянам бракує розуміння його необхідності), визначенням обов'язкового рівня внесків і встановлення загальних мінімальних вимог до пенсійних фондів і страхових компаній;

• приватні пенсійні фонди сприяють росту заощаджень і економічному розвиткові; власник пенсійного плану чітко бачить зв'язок між своїми внесками і розмірами пенсії. Оскільки тут принцип солідарності поколінь не задіяний, та сама особа, яка робить пенсійні внески, є отримувачем пенсії. Таким чином, зменшується спокуса ухилятися від внесків (шляхом переходу до тіньового сектора).

Недолік будь-якої накопичувальної пенсійної системи, на думку багатьох її критиків, полягає в тому, що забезпечення інтересів інвесторів (тобто захист від банкрутства, розтрати коштів і надмірного ризику) навіть на мінімальному рівні у найближчому майбутньому пов'язано з величезними труднощами.

В Україні накопичувальна система пенсійного забезпечення може бути запроваджена лише при умові вирішення проблеми захисту інтересів інвесторів. Альтернативою урядовим гарантіям мінімальної дохідності є створення системи страхування, до якої робили б внески всі пенсійні фонди, залежно від їх розмірів і рівня ризику інвестиційного портфеля.

Необхідно також створити незалежний і дієвий орган державного нагляду, що мав би захищати інтереси інвесторів. Чинне законодавство повинне запровадити положення, згідно з яким орган державного нагляду здійснював би контроль за інституційними інвесторами і забезпечував дотримання ними:

- мінімального рівня статутного фонду: вимоги вкладників до пенсійного фонду (або страхової компанії) можуть бути задоволені лише, якщо він має належний акціонерний капітал;

- правил інвестиційної діяльності;

- звітних обов'язків;

  •  вимог щодо професійної підготовки.

Накопичувані пенсійні системи позитивно впливають на розвиток ринку цінних паперів, оскільки вони прискорюють накопичування акціонерного капіталу і сприяють виникненню інституційних інвесторів (пенсійних фондів і страхових компаній) із чималими оборотами і довгостроковими портфелями. Мова йде про майнові інтереси широких верств населення, значно зростає відповідальність політичних кіл за економічну політику, яка повинна гарантувати інституційну інфраструктуру, необхідну для ефективного функціонування ринків цінних паперів.

На перспективу система недержавного пенсійного забезпечення в Україні повинна носити локальний характер на рівні таких регіональних організацій, як муніципальні НПФ, муніципальні банки, пенсійні каси підприємств, компанії з управління активами пенсійних фондів тощо.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

  1.  Айзинова И.М., Пацирковский В.В. Непроизводственная инфраструктура регионального центра // Социологические исследования. -1984.-№3.-С. 75-81.

2. Анна Эрлих. Технический анализ товарних й финансовых рынков. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 173 с.

3. Вітлінськии В., Пернарівський О. Визначення рейтингу банку всередині вибірки // Вісник НБУ. - 1999,    № 2.    С. 61 62.

4.  Вісник НБУ. - 1999. - № 3-4. - С. 31-41, 35-48.

5.  Внукова Н. Старый новый факторинг: сущность, принципы организации, типы и виды // Финансовые услуги. - 1997. - № 3. -С. 52-55, №4-5. С. 64-66.

6.  Вступ до банківської справи: Навч. посібник / Колектив авт.: Савлук М.І., Мороз А.М., Коряк А.М. /Під ред. Савлука М.І. - К.: Вид-во "Дібрав 1998. - 342 с.

7.  Гапонюк М.А., Малько В.І. Передумови та перспективи розвитку екологічного страхування в Україні. // Фінанси України. - 1997. -№7. - С. 90-99.

8.  Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: Текст, 1992. - 94 с.


ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ НАД ТЕМОЮ

  1.  З чим пов'язана складність вивчення та аналізу просторової організації інфраструктури ринку фінансових послуг?
  2.  Розкрийте значення інформаційного елементу у розвитку інфраструктури ринку фінансових послуг.
  3.  Обґрунтуйте необхідність вдосконалення  законодавчого забезпечення функціонування ринку фінансових послуг.
  4.  Розкрийте роль банків у інфраструктурному забезпеченні ринку фінансових послуг
  5.  Охарактеризуйте територіальну організацію ринку банківських послуг.
  6.  З чим пов'язане розмежування регіональної банківської інфраструктури в Україні?
  7.  Для побудови моделі регіональної мережі банків в умовах України використано ідею визначення рейтингу привабливості регіонів, яка дає змогу виявляти потенціал подальшого розвитку мережі філій, а також пропонувати набір основних дія даної фінансово-кредитної установи банківських послуг. Розкрийте детальніше сутність цієї стратегії.
  8.  Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів в Україні.
  9.  Охарактеризуйте структуру національної депозитарної системи.
  10.  Класифікація учасників Національної депозитарної системи.
  11.  Які види діяльності здійснюють учасники Національної депозитарної системи?
  12.  Проблеми реєстраторського сегмента ринку цінних паперів.
  13.  Інфраструктурна база біржової та позабіржової діяльності на ринку цінних паперів України.
  14.  Розміщення інфраструктури фінансового ринку (ринку фінансових послуг) України: аналітичний аспект.
  15.  Інфраструктура банківських систем регіонів з точки зору наявності в регіоні банківських установ.
  16.  Чим представлено організований ринок цінних паперів в Україні?
  17.  З метою створення ефективної системи регулювання та контролю на ринку цінних паперів за активної участі ДКЦПФР в Україні створені саморегульовані організації, які об'єднують професійних учасників фондового ринку. Назвіть та охарактеризуйте специфіку їх діяльності.
  18.  Обґрунтуйте доцільність виділення в системі фінансового ринку України ринку інструментів нерухомості. Поняття та елементи ринкової інфраструктури.
  19.  Проблеми та напрями вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів в Україні.
  20.  Розвиток та розміщення інфраструктури страхового ринку України: проблеми та напрями вдосконалення.
  21.  Дайте порівняльну характеристику рівня розвитку інфраструктури окремих


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63582. Мягкие лекарственные формы 42.5 KB
  Правила выписывания рецептов на мази и пасты. 50 г мази и пасты содержащих 10 анестезина nesthesinum для нанесения на пораженные участки кожи. 5 г глазной мази содержащей 1 атропина сульфата tropini sulfs . 5 г официнальной мази ртутной желтой Unguentum Hydrrgyri oxydi flvi.
63584. Підприємство і ринок. Сутність підприємництва 86 KB
  Невідємним елементом ринкового господарювання однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво або особливий тип господарювання. Ресурсна функція підприємництва передбачає що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних трудових фінансових...
63585. Общество, власть, государство 338.64 KB
  Общество это совокупность людей исторически поколениями проживающих на определенной территории и связанных общностью экономической социальной политической и духовной жизни единой государственной властью и правовой системой...
63587. СИСТЕМА ЗАБЕЗЕЧЕННЯ ФİНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ 203.46 KB
  Система організаційного забезпечення фінансового менеджменту являє собою взаємозв’язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства які забезпечують розроблення і прийняття управлінських рішень з окремих напрямів його фінансової діяльності і несуть відповідальність за результати цих рішень.