31757

ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

Лекция

Финансы и кредитные отношения

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та інші закони України з питань регулювання ринків фінансових послуг а також прийняті згідно з цими законами нормативноправові акти. При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище...

Украинкский

2013-09-01

108.5 KB

1 чел.

9


Цінні папери (акції або облігації)

Гроші

Заощадження

омпанія

Гроші

Цінні папери

Заощадження

Компанія

Цінні папери

Інвестиційні банки

Гроші

Гроші

Фінансовий посередник

Цінні папери

Гроші

Цінні папери

Заощадження

Компанія

  1.  

3. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА

1. Поняття "послуга" та "фінансова послуга"

2. Загальне поняття фінансового посередництва

3.  Банківська система як основа розвитку ринку фінансових послуг в Україні

4. Небанківські кредитні інститути

5. Контрактні фінансові інститути

1. Фінансовий ринок як ринок фінансових послуг. Поняття "послуга" та "фінансова послуга"

У розвиненому суспільстві фінансові послуги мають не менше значення, ніж виробництво. Найбільш динамічно розвивається та частина сфери послуг, яка пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, страхові послуги, інформаційне і бухгалтерське обслуговування.

Деякі спеціалісти вважають, що до послуг можна віднести все, що не пов'язане з видобуванням корисних копалин, промисловим і сільськогосподарським виробництвом. Саме так визначають послуги в західній статистиці національних рахунків. У ній послуги поділяються на споживчі (ресторани, готелі), соціальні (освіта, медична допомога), виробничі (інжиніринг, консультації, фінансові та кредитні послуги), розподільчі (торгівля, транспортні).

У різних джерелах на сучасному етапі по-різному трактується поняття послуги, наприклад:

Послуги – підприємницька діяльність, направлена на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, що здійснюється на основі трудових правовідносин.

Послуга – такий вид корисної праці, при якій виробництво корисного ефекту співпадає з часом її споживання.

В економічному розумінні під послугами розуміють функції або операції, на які є попит і, відповідно, ціна, що встановлюється на відповідному ринку. Іноді послуги визначають як нематеріальні блага, однією із характерних рис яких є споживання на місці її надання.

У ринковій економіці послуги купуються на основі вільного вибору, вони стають об'єктом купівлі-продажу і є товаром, хоча і досить специфічним:

  •  їх виробництво і споживання частіше співпадають за місцем і часом;
  •  як частина сфери нематеріального виробництва беруть участь паралельно з продукцією матеріальної сфери в сукупному процесі суспільного виробництва.

У світовому експорті послуг, експерти ООН виділяють три їх основні групи:

  •  найбільш "видимі" (перевезення, іноземний туризм та ін.);
  •  надходження від "роялті";
  •  інші послуги (брокерські, фінансові, управлінські, бухгалтерські, архітектурні, лізинг, професійні та ін.). Фінансові послуги мають комплексний характер, то му вони включені до третьої групи.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інші закони України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийняті згідно з цими законами нормативно-правові акти.

Фінансова послуга — операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Умови надання фінансових послуг. Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ грошей;

9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

10) торгівля цінними паперами;

11)факторинг;

12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Важливим стимулюючим фактором все більш широкого впровадження виробничих компаній у сферу фінансових послуг є створення вертикально інтегрованої структури компаній, що дозволяє знизити витрати і посилити орієнтацію на споживача. Також підвищується значення некапітоломістких видів послуг, пов'язаних із використанням висококваліфікованої праці, до яких належать фінансові послуги.

2. Загальне поняття фінансового посередництва

Фінансові посередники, як правило, це великі фінансові структури (фінансові установи). До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контракті фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

Переміщення капіталу трьома різними шляхами від тих, хто має заощадження до тих, хто їх потребує, зображено на схемах.

Схема 1. Пряме (безпосереднє) переміщення (трансферт).

Безпосереднє переміщення грошей та цінних паперів, як показано у верхній частині діаграми, відбувається, коли компанія передає свої акції або облігації безпосередньо власникам грошових коштів без посередництва будь-яких фінансових інститутів.

Схема 2. Непряме переміщення через інвестиційні банки

Компанія продає свої акції та облігації інвестиційному банку, який, у свою чергу, продає ці ж цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження. Банк бере на себе ризик, тому що може бути й неспроможним перепродати їх тим, хто має заощадження, за ту суму, за яку цінні папери були придбані. Тому що нові цінні папери розміщені, і компанія одержує свій дохід від їх продажу, це є операцією на первинному ринку. Хоча цінні папери продаються два рази, реально цей процес є однією операцією на первинному ринку цінних паперів з інвестиційним банкіром у ролі брокера, який допомагає руху (трансферу) капіталу від тих, хто має заощадження до підприємств.

Схема 3. Непряме переміщення (трансфер) з використанням фінансового посередника

Переміщення (трансфер) капіталу також може здійснюватись за допомогою "фінансового посередника". Спочатку посередник купує грошові кошти у тих, хто має заощадження, в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовує ці грошові кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. Наприклад, той, хто має заощадження, може дати банку певну суму в доларах, одержуючи замість того від нього депозитний сертифікат, а потім банк зміг би позичити гроші якій-небудь малій компанії у вигляді позики під нерухомість. Отже, фінансові посередники засновують нові форми капіталу, в даному випадку, депозитні сертифікати, які й надійніші, й більш ліквідні за заставні (іпотеки). Тому вони і є більш якісними цінними паперами, що зберігаються більшістю осіб із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефективність ринків короткотермінового і довготермінового позикового капіталу.

В Україні фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності (далі – суб'єкти підприємницької діяльності). У Законі "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено поняття фінансової та кредитної установи.

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Кредитна установа – фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.

Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

При укладенні договору юридична або фізична особа мають право вимагати у суб'єкта підприємницької діяльності надання балансу або довідки про фінансове становище, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), а також бізнес-план, якщо інше не передбачено законодавством України.

3. Банківська система як основа розвитку ринку

фінансових послуг в Україні

Сучасна банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України "Про банки та банківську діяльність":

Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності — Державний бюджет України.

Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює такі операції:

1) надає кредити комерційним банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком;

2) здійснює дисконтні операції з векселями і чеками в порядку, визначеному Національним банком;

3) купує та продає на вторинному ринку цінні папери у порядку, передбаченому законодавством України;

4) відкриває власні кореспондентські та металеві рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

5) купує та продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

6) зберігає банківські метали, а також купує та продає банківські метали, дорогоцінні метали та камені та інші коштовності, пам'ятні та інвестиційні монети з дорогоцінних металів на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;

7) розміщує золотовалютні резерви самостійно або через банки, уповноважені ним на ведення валютних операцій, виконує операції з золотовалютними резервами України з банками, рейтинг яких за класифікацією міжнародних рейтингових агентств відповідає вимогам до першокласних банків не нижче категорії А;

8) приймає на зберігання та в управління державні цінні папери й інші цінності;

9) видає гарантії і поруки відповідно до положення, затвердженого Радою Національного банку;

10) веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків;

11) виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов'язані із розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними;

12) веде особові рахунки працівників Національного банку;

13) веде рахунки міжнародних організацій;

14) здійснює безспірне стягнення коштів з рахунків своїх клієнтів відповідно до законодавства України, в тому числі за рішенням суду.

Національний банк має право здійснювати й інші операції, необхідні для забезпечення виконання своїх функцій.

Національний банк має право брати участь у формуванні капіталу і діяльності міжнародних організацій відповідно до міжнародних договорів, учасниками яких є Україна, а також відповідно до угод між ним та іноземними центральними банками.

Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.

Банки та банківські об'єднання в Україні. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк втрачає статус державного.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком: України.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.

Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. Статутний капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу новостворюваного комерційного банку. Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та забезпечують централізацію виконання окремих функцій.

Банківська холдингова група — це банківське об'єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи мас належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.

Дочірній банк не має права володіти акціями материнського банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний термін.

Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі кожною з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою.

Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи. Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між ними.

З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і не мас права втручатися у діяльність банків — членів асоціації (спілки).

Організаційно-правова форма банку в Україні. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Відкриття комерційного банку в Україні потребує його реєстрації в Національному банку України. Національний банк увів інструкцію № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків", яка встановлює економічні нормативи роботи банків в Україні.

4. Небанківські кредитні інститути

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Росту ролі спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини: ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Лізингові компанії – фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають свого розвитку в Україні.

Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об'єктів. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

У промислово розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45% обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії - 33%, в Німеччині - 18%, в Австралії - 25%, Англії, Швеції, Франції – 13 – 17%.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається право на отримання платежів і застави за обладнання.

Факторингові компанії. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення оборогу коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є різновидністю торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового ризику при організації платежів. Головною метою факторингу є отримання коштів негайно або у термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятій у 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум дві із наступних чотирьох вимог:

  •  наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;
  •  ведення бухгалтерського обліку постачальника, перш за все обліку реалізації;
  •  інкасування його заборгованості;
  •  страхування постачальника від кредитного ризику.

Факторингові операції застосовуються в нашій країні з грудня 1989 року і здійснюються комерційними банками. Комерційні банки, розвиваючи ці операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного, рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування клієнтів.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. 

У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі громадські кредитні установи як каси взаємної допомоги, які об'єднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців – членів профспілки, в колгоспах – для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад – для пенсіонерів.

Управління касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і обраним на ньому управлінням. Члени каси сплачують вступні і щомісячні членські внески у встановлених розмірах. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках – до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички.

В Україні необхідність у спеціалізованих фінансових установах досить велика, тому необхідно докладніше розглянути даний сектор на прикладі кредитних спілок (союзів).

Кредитна спілка – це фінансова установа, суспільна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування.

В Україні існують досить солідні теоретичні доробки, які потрібно використати для розвитку даного інституту в умовах національної економіки.

Згідно діючого законодавства в Україні кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об 'єднання грошових внесків.

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних принципах:

  •  добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї; рівноправності членів кредитної спілки;
  •  самоврядування;
  •  гласності.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки із своїм найменуванням, власну символіку.

Ломбарди. Швидше всього і самий маленький кредит (20-30 грн. і більше) можна взяти у ломбарді. Ломбарди – це кредитні установи, які у нашій країні виникли на початку 20-х років. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів.

Ломбард створюється за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів, а також у складі підприємства служби побуту. Ломбард провадить такі операції:

а) приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;

б) видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування,

Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, мас статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і с юридичною особою. Ломбард, створюється в складі підприємства служби побуту, проводить свою роботу на підставі Типового статуту. Ломбард має право з дозволу вищестоящої організації відкривати філіали (відділення), приймальні пункти і бюро обслуговування по прийманню від громадян вдома майна на схов і в заставу, за винятком виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, які можуть бути прийняті тільки в приміщеннях ломбарду.

Для отримання позички необхідно оформити договір позики, згідно якого позичальник зобов'язується повернути позику разом з процентами в обумовлений термін – від І дня до 2-3 місяців. Процент за користування позикою кожен ломбард встановлює самостійно. Як правило, позичальнику доводиться сплачувати 0,5-1% суми позики за один день. Це звичайно дорого: 180-360% річних – набагато більше, ніж в банках і кредитних спілках.

Позичково-ощадні асоціації – це кредитні товариства, створені для фінансування житлового будівництва. На Заході вони виникли біля 150 років тому, але істинного розвитку вони набули після другої світової війни. Основою їх діяльності є надання іпотечних кредитів під житлове будівництво в містах і сільській місцевості (90% активів), а також вклади в державні цінні папери.

В останні роки позичково-ощадні асоціації стають серйозними конкурентами комерційних і ощадних банків у боротьбі за залучення заощаджень населення. Це досягається високими відсотками, а також прагненням населення за допомогою цих закладів вирішній житлову проблему.

5. Контрактні фінансові інститути

Контрактні фінансові інститути, як правило, включають інститути спільного інвестування, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позичково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні та активні операції страхових компаній носять специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операції банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються із інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси – це, по суті, кредитування осіб, що застрахувалися в даній компанії.

Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими  страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках провідних західних країн.

Інститути спільного інвестування (ІСІ).

З введенням у 2001 році у дію Закону України "Про інститути спільного інвестування" в Україні заборонено створення інститутів спільного інвестування (інвестиційних фондів та інвестиційних компаній) відповідно до Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Відкриті інвестиційні фонди та відкриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені у встановленому законодавством порядку до набрання чинності закону про інститути спільного інвестування, зобов'язані ліквідуватися або привести свого діяльність у відповідність з вимогами цього Закону протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом. Реорганізація інвестиційних фондів та інвестиційних компаній провадиться без зупинення їх діяльності. Прийняття Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" створює нові можливості для розвитку в Україні галузі спільного інвестування.

Державне регулювання у сфері спільного інвестування в Україні здійснює Комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Інститут спільного інвестування залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.

Пенсійні фонди. Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 17 лютого 2000 року N 1461-ІІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Благодійні організації. Згідно Закону України "Про благодійництво та благодійні організації"" від 16 вересня 1997 року N 531/97-ВР благодійництво – це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство і спонсорство.

Рекомендована література:

  1.  Правила організації фінансової та статистичної звітності банків України // Постанова правління НБУ від ЗО. 12.97 № 466.
  2.  Наказ НБУ "Про затвердження Положення "Про порядок видачі сертифікатів в установах Ощадного банку України та компанії "Оранта" від 11.08.95 №83.
  3.  Барановський О.І. Фінансова безпека держави // Фінанси України. 1996.-№ 11.- С. 19-24.
  4.  Вісник кредитних спілок: Інформаційній бюлетень Національної асоціації кредитних спілок України. - К., 1996. С. 156-157.
  5.  Войтов В. Українські фондові індекси: перші кроки // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. - 1999. №1. - С. 65-75, 176-219.
  6.  Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси: Навчальне видання. - К.: Вища школа. - 1996. - с. 52-76
  7.  Васюренко О.В. Менеджмент кредитних операцій у комерційних банках / Харк. держ. екон. ун-т. - X.: РВП "Оригінал", 1998. - с. 133-265.
  8.  Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами. - К.: Текст, 1992. - 94 с.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ НАД ТЕМОЮ

  1.  Розкрийте економічну сутність поняття ринку фінансових послуг.
  2.  Розкрийте характерну специфіку та особливості функціонування основних структурних сегментів ринку фінансових послуг.
  3.  Розкрийте класифікаційні ознаки процедури здійснення сегментації фінансовою ринку.
  4.  Що таке фінансова послуга? Які послуги вважаються фінансовими?
  5.  Ким можуть надаватись фінансові послуги?
  6.  Дайте визначення фінансової установи. Які установи належать до категорії фінансових?
  7.  В чому полягає різниця між фінансовою і кредитною установою?
  8.  Чи мають право фінансові установи об'єднувати свою діяльність?
  9.  Чи обов'язково фінансові установи при здійсненні своєї діяльності повинні враховувати вимоги антимонопольного законодавства та законодавства про захист від недобросовісної конкуренції?
  10.  Значення комерційних банків у сучасних кредитних системах.
  11.  В чому специфіка організації діяльності кооперативних банків?
  12.  В чому специфіка діяльності іпотечних банків?
  13.  Які функції на ринку фінансових послуг виконую інвестиційні банки?
  14.  У чому особливість міжнародних інвестиційних банків?
  15.  Організаційно-правова форма банку в Україні.
  16.  Яким мас бути мінімальний розмір статутної о капіталу на момент реєстрації.
  17.  Назвіть етапи формування сучасної банківської системи України, які кардинальні зміни відбулися у банківській системі в останні роки?
  18.  Назвіть принципи, що покладені в основу сучасної програми реформування та розвитку банківської системи в Україні.
  19.  Дайте характеристику сучасної структури банківської системи України.
  20.  Джерела формування статутного капіталу Національного банку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27598. Конфискация имущества как мера уголовно-правового характера 30 KB
  Конфискация имущества как мера уголовноправового характера Уже прошло несколько лет с того момента когда в уголовном законе были произведены наиболее ожидаемые изменения Федеральным законом от 27 июля 2006 г. № 153 восстановлен институт конфискации имущества. № 162ФЗ не вызвало столь острых дискуссий на страницах юридической литературы как отмена конфискации имущества. В обновленной редакции конфискация имущества определяется как мера уголовноправового характера заключающаяся в принудительном безвозмездном обращении по решению суда в...
27599. Крайняя необходимость. Понятие и условия ее правомерности. Отличие крайней необходимости от необходимой обороны 30 KB
  Отличие крайней необходимости от необходимой обороны. 39 УК не является преступлением причинение вреда охраняемым уголовным законом интересам в состоянии крайней необходимости т. для устранения опасности непосредственно угрожающей личности и правам данного лица или иных лиц охраняемым законом интересам общества или государства если эта опасность не могла быть устранена иными средствами и при этом не было допущено превышение пределов крайней необходимости. Акт крайней необходимости является правом граждан но не обязанностью.
27601. Лишение права занимать определенные должности и заниматься определенной деятельностью. Лишение специального, воинского или почетного звания, классного чина и государственных наград. Понятие данных видов наказания, порядок и условия их применения 31.5 KB
  Лишение права занимать определенные должности и заниматься определенной деятельностью. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью состоит в запрещении занимать должности на государственной службе в органах местного самоуправления либо заниматься определенной профессиональной или иной деятельностью. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью может назначаться в качестве основного или дополнительного наказания. Лишение права занимать определенные должности...
27603. Лишение свободы как вид наказания. Сроки лишения свободы. Основания и порядок назначения вида исправительного учреждения. Отличие лишения свободы от ареста и ограничения свободы 43.5 KB
  Лишение свободы как вид наказания. Сроки лишения свободы. Отличие лишения свободы от ареста и ограничения свободы. Лишение свободы на определенный срок состоит в изоляции осужденного от общества на установленный в приговоре срок путем помещения его в одно из исправительных учреждений специально предназначенных для исполнения этого вида наказания.
27605. Массовые беспорядки (ст. 212 УК), понятие и виды этого преступления, отличие от хулиганства (ст. 213 УК) 33 KB
  Объект – общественная безопасность сопротивление представителям власти способное причинить вред здоровью и собственности большого числа людей. Объективная сторона: Массовые беспорядки это совершаемое большой группой людей толпой посягательство на общественную безопасность сопровождающееся насилием над людьми погромами поджогами уничтожением имущества применением огнестрельного оружия взрывчатых веществ или взрывных устройств оказанием вооруженного сопротивления представителям власти. Во время массовых беспорядков нарушается...
27606. Освобождение от наказания и его виды. Условно- досрочное освобождение от отбывания наказания, его основания и условия 34 KB
  Условно досрочное освобождение от отбывания наказания его основания и условия. Под освобождением от наказания следует понимать выраженное в акте суда амнистии помилования освобождение лица осужденного за совершение преступления приговором суда от назначения либо полного или частичного отбывания назначенного судом наказания по основаниям предусмотренным уголовным законом если будет признано что необходимость в применении дальнейшем применении уголовного наказания отсутствует. Освобождение от наказания как и освобождение от уголовной...