32029

Роль та місце інвестицій в стратегії фірми на приклады ВАТ Концерн Стирол

Дипломная

Экономическая теория и математическое моделирование

Інвестиції в системі розвитку підприємства Інвестиції: визначеннявиди та напрямки використання Капітальні інвестиції:їх структураформи сучасного інвестування Класифікація інвестиційної діяльності підприємства Інвестиції їх види і характеристика Розділ II. Поняття склад та структура інвестицій Розвиток активів підприємства в процесі його функціонування здійснюється в результаті інвестиційної діяльності. Фінансові інвестиції – це використання капіталу для придбання облігацій акцій інших цінних паперів що випускаються державою або...

Украинкский

2013-09-01

421 KB

6 чел.

Розділ I. Інвестиції в системі розвитку підприємства

  1.  Інвестиції:визначення,види та напрямки використання
    1.  Капітальні інвестиції:їх структура,форми сучасного інвестування
    2.  Класифікація інвестиційної діяльності підприємства
    3.  Інвестиції їх види і характеристика

Розділ II. Роль та місце інвестицій в стратегії фірми

2.1. Поняття, склад та структура інвестицій

2.2. Напрямки і цілі інвестиційної політики. Порядок фінансування промисловості та капіталовкладень

2.3. Інвестиційна політика ВАТ "Концерн "Стирол"

2.4. Перспективні напрямки інвестиційної політики та їх реалізація

РОЗДІЛ III. ОХОРОНА ПРАЦІ НА ВАТ "Концерн "Стирол"

3.1.

Розділ II. Роль та місце інвестицій в стратегії фірми

2.1. Поняття, склад та структура інвестицій

Розвиток активів підприємства в процесі його функціонування здійснюється в результаті інвестиційної діяльності.

Об’єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди та оборотні засоби галузей та сфер економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Здійснюючі інвестиційну діяльність, підприємство виступає як інвестор, тобто як суб’єкт інвестиційної діяльності, котрий приймає самостійне рішення про здійснення та фінансування інвестиційних вкладень. Інвестор може виступати в ролі вкладника, кредитора, покупця, замовника, а також виконувати функції будь-якого іншого учасника інвестиційної діяльності.

Інвестиції – це довгострокові вкладення грошових коштів (капіталу)  у підприємницьку діяльність з метою одержання певного прибутку.

Всі інвестиції поділяються на зовнішні і внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні, а вітчизняні, в свою чергу, поділяються на реальні (виробничі) та фінансові.

Реальні інвестиції – це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі народного господарства з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів. Реальні інвестиції називають виробничими, поскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції – це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами. В умовах ринкової економіки найбільш поширеним видом фінансових інвестицій є купівля акцій з метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

Капітальні вкладення – це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та споруджених нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

· вартість будівельно-монтажних робіт;

· вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів і інвентаря, які включаються до складу основних фондів.

· Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати пов’язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об’єкта.

В залежності від класифікаційних ознак та напрямків використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

· Галузеву (характеризує розподіл капіталовкладень по галузях і видах виробництв);

· Територіальну (співвідношення їх розподілу по економічних районах, областях країни);

· Технологічну (співвідношення між основними їх складовими частинами: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами):

· Відтворювальну (відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення);

· Структуру за формами власності.

Джерелами фінансування капітальних вкладень можуть бути:

1.  Власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

2.   Довгострокові кредити банків;

3.   Залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

4.  Засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.


2.2. Напрямки і цілі інвестиційної політики. Порядок фінансування промисловості та капіталовкладень

Діяльність суспільства пов'язана з необхідністю майже безперервно створювати нові промислові та соціальні об'єкти – будинки для житла, культурно-соціального використати та виробництва, обладнання заводів, фабрик, окремих виробничих цехів необхідним оснащенням (автоматизованими лініями, станками, іншими основними фондами підприємств), а також фінансування їх реконструкції, капітального ремонту, проведення переобладнання тощо.

Фінансування капітальних вкладень - це заснована на правових нормах діяльність державних органів, комерційних банків та підприємств, установ і організацій усіх форм власності з визначення та використання джерел покриття прямих видатків на створення нових, розширення, реконструкцію та переоснащення існуючих виробничих та соціально-культурних фондів, нормування витрат, планування, мобілізація та використання коштів цих джерел з обов'язковим проведенням контролю за їх цільовим використанням та дотриманням встановлених норм.

Тобто капіталовкладення – це інвестування коштів на розвиток виробничих та невиробничих фондів. Виділяють такі види капіталовкладень:

1) виробничі інвестиції, до яких відносяться інвестиції в устаткування, що є засобами виробництва підприємств;

2) інвестування у житлове будівництво, включаючи видатки по утриманню житлового фонду;

3) інвестування органів державного управління, до яких відноситься створення, набуття та утримання адміністративних будівель та споруд, що використовуються державними органами та установами більше, ніж один календарний рік (адміністративні будівлі, школи, дорожня інфраструктура тощо). Вкладання коштів у військове устаткування розглядається не як інвестиції, а як споживання органів управління.

У відповідності з принципом оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних коштів, капітальні вкладення фінансуються діючими підприємствами насамперед з власних джерел, в другу чергу - за рахунок банківського кредитування і в останню – з коштів бюджету, які виділяються на те чи інше підприємство з урахуванням пріоритетності вироблюваної ним продукції.

Процес роздержавлення та приватизації створює умови для децентралізації та демонополізації економіки, зменшення питомої ваги державного сектору та збільшення недержавних інвестицій, вдосконалення механізму їх розподілу, розширення ринкових джерел капітальних вкладень.

Фінансування капітальних вкладень у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів з моменту прийняття Закону України "Про інвестиційну діяльність" входить до складу інвестицій.

Під інвестиційною діяльністю мається на увазі сукупність практичних дій держави, юридичних осіб та громадян з метою реалізації інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

  •  кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
    •  рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
    •  майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;
    •  сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");
    •  права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;
    •  інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

  •  інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
  •  державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Кримської АРСР, органів місцевого самоврядування за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів;
  •  іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;
  •  спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

  •  власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
  •  позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
  •  залучення фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
  •  бюджетних інвестиційних асигнувань;
  •  безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Особливою формою інвестування є інноваційна діяльність, спрямована на впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу. До інноваційної діяльності належить виробництво та поширення принципово нових видів техніки й технології; реалізація довготермінових науково-технічних програм з великими строками окупності капітальних витрат; фінансування фундаментальних досліджень; розробка нової ресурсозберігаючої технології.

Інвестиційна діяльність, що здійснюють підприємства, організації та установи всіх форм власності, будується на основі державного регулювання, яке визначається показниками економічного та соціального розвитку народного господарства. Державним та місцевими бюджетами, що включають обсяги бюджетного фінансування цієї діяльності.

За інвестовані кошти провадиться капітальне вкладення у вигляді капітального будівництва, фінансування видатків розвитку діючих підприємств, а також їх реконструкція та технічне переозброєння.

Нове будівництво - це спорудження комплексу об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення новозбудованих підприємств, будинків та споруд, а також філій та окремих виробництв, котрі після введення в експлуатацію утримуватимуться на самостійному балансі.

Розширення підприємств - це спорудження додаткових виробництв на діючих підприємствах, а також будівництво нових і розширення вже існуючих цехів, об'єктів основного, допоміжного та обслуговуючого призначення на території цих підприємств або на майданчиках, що межують з ними, аби створити додаткові чи нові виробничі потужності. До розширення діючих підприємств належить також утворення філій та виробництв, що входять, до сс складу, які після введення їх і експлуатацію не перебуватимуть на самостійних балансах.

Реконструкція діючих підприємств - це перебудова існуючих цехів та об'єктів основного, допоміжного й обслуговуючого призначення, пов'язана з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція, як правило, провадиться без розширення діючих площ будинків та споруд на основі комплексних проектів реконструкції всього підприємства з метою збільшити виробничі потужності, поліпшити якість та змінити номенклатуру вироблюваної продукції.

Обов'язковою умовою реконструкції є забезпечення вимог по охороні навколишнього середовища, поліпшення умов праці працівників та зберігання кількості існуючих робочих місць. В разі, якщо нове використовуване обладнання не може бути розташоване в наявних приміщеннях, під час реконструкції дозволяється спорудження нових будинків замість тих, що ліквідуються, бо подальша їх експлуатація через техніко-економічні умови визнана недоцільною.

Технічне переозброєння діючих підприємств - це комплекс заходів для поліпшення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та дільниць на підставі впровадження передової техніки, технологи, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого та фізичного спрацьованого обладнання на нове, продуктивніше, а також вдосконалення загальнозаводського господарства й допоміжних служб.

Капітальне будівництво здійснюється за індивідуальним і типовим проектом. За індивідуальними проектами проектування здійснюється в два етапи: 1-й етап - розробка техніко-економічного обґрунтування в зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком, на підставі якого визначається обсяг фінансування та джерела; 2-й етап - розробка робочих креслень із зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком. Зведений кошторисно-фінансовий розрахунок до робочих креслень є підставою для розрахунків замовника з підрядчиком за виконані роботи.

Організаційні форми управління будівництвом залежать від способу виконання будівельно-монтажних робіт-підрядного або господарського. Дев'яносто відсотків обсягу всіх будівельно-монтажних робіт виконуються підрядним способом.

При підрядному способі ведення робіт замовник укладає договір з підрядною будівельною організацією на виконання будівельно-монтажних робіт відповідно до Правил про договори підряду на капітальне будівництво.

Для фінансування робіт і розрахунків за їх виконання замовник подає банку, що його обслуговує, таку документацію: примірник внутрішньо будівельного титульного списку, довідку про наявність проектної документації, копію кошторисно-фінансового розрахунку до робочих креслень, план фінансування та договір підряду.

При господарському способі підприємство, маючи власну виробничо-будівельну базу, само виконує будівельно-монтажні роботи.

В процесі поглиблення реформ, спрямованих на ринкові відносини в Україні, на розвиток економіки, створення матеріально-технічної бази, дедалі більше залучаються іноземні інвестиції.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

- валюти України — при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговими звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експортною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями,

- інших цінностей відповідно до законодавства України.

Особливості фінансування державних підприємству період переходу до ринкової економіки.

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні повністю змінюється співвідношення між часткою видатків державних підприємств, що покривається за рахунок бюджетних безвідплатних фінансувань, та часткою видатків, що покривається за рахунок комерційного кредитування, яке завжди має відплатний характер.

Незважаючи на те, що власником державних підприємств є держава, в умовах ринкової економіки вона не фінансує 100 відсотків обсягів видатків цих підприємств - повне бюджетне фінансування діяльності державних підприємств не допускається. Вона замінюється фінансуванням за рахунок власних коштів підприємств, широким використанням комерційних кредитів та виділенням часткового бюджетного фінансування у відповідності з державними програмами підтримки розвитку тієї чи іншої галузі економіки. Навіть у випадках, коли підприємству не вистачає власних оборотних коштів, їх нестача повинна покриватися за рахунок комерційних кредитів. Роль кредитів сьогодні значно збільшується, тому що вони залучаються до формування значної частки оборотних коштів державних та недержавних підприємств.

З іншого боку, держава як власник державних підприємств має право прямо втручатися; їх підприємницьку діяльність, встановлюючи додаткові вимоги та правила здійснення цієї діяльності. Так, стаття 28 Закону України "Про Державний бюджет України на 1997 рік" заборонила підприємствам, установам та організаціям, які фінансуються з державного бюджету, придбавати обладнання, техніку, промислові вироби та продовольчі товари імпортного виробництва, якщо такі ж товари виробляються промисловістю України. Ця заборона мотивується у Законі намаганням держави захистити вітчизняного товаровиробника.

В період переходу до ринкової економіки в Україні виник новий вид державних підприємств – казенні підприємства. Казенне підприємство - це державне підприємство, що не підлягає приватизації. Особливості управління та фінансування діяльності казенних підприємств полягають в тому, що управління ними здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном міністерства та інші центральні органи виконавчої влади Ці ж органи здійснюють планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджують його фінансовий план, визначають порядок використання чистого прибутку підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку, затверджують умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство відповідає по своїм зобов'язанням коштами та майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність по його зобов'язанням несе держава як власник.

Інвестиційні проекти підприємств та організацій.

Значні інвестиційні ресурси реально витрачаються зазвичай після розробки і затвердження конкретного інвестиційного проекту підприємства чи організації, під яким розуміють певний комплекс документів стосовно змісту та умов реалізації відповідних заходів для досягнення поставленої мети (розвиток техніко-технологічної бази, започаткування виготовлення нової продукції, здійснення будь-яких нових методів або форм організації діяльності тощо).

При цьому здійснення передбачених інвестиційним проектом заходів має обов'язково дати позитивний економічний або соціальний ефект від реалізованих інвестицій.

Розробка та реалізація інвестиційного проекту виробничого спрямування охоплюють певний проміжок часу від виникнення відповідної ідеї до практичної її реалізації (уведення в дію нового виробничого об'єкта, започаткування продукування нового виробу, здійснення організаційного нововведення).

Цей проміжок часу називають циклом інвестиційного проекту (або інвестиційним циклом). Він включає три фази:

1) передінвестиційну (попередні дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

2) власне інвестиційну (проектування, укладання контрактів, спорудження чи облаштування виробничих та інших приміщень, навчання персоналу);

3) виробничу (введення в експлуатацію і започаткування господарської діяльності підприємства чи організації після практичної реалізації проектних рішень).

Передінвестиційна фаза інвестиційного проекту здебільшого складається з трьох стадій: аналітичної, проектної та оцінної.

Перша (аналітична) стадія передбачає узагальнення інформації про необхідність інвестування в конкретний об'єкт, можливості потенційних інвесторів, стан забезпечення цього об'єкта персоналом належної кваліфікації, власні матеріальні ресурси об'єкта. Головною метою цієї стадії є привертання уваги до тієї чи іншої інвестиційної пропозиції.

Друга (проектна) стадія охоплює: а) попереднє обґрунтування; б) допоміжні (функціональні) дослідження; в) техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту. На етапі допоміжних (функціональних) досліджень здійснюється детальне опрацювання конкретних аспектів проекту. Ці дослідження для великомасштабних інвестиційних пропозицій проводяться обов'язково за такими напрямами:

• прогнозування попиту на товари, що вироблятимуться, з урахуванням очікуваного проникнення на ринок;

• виявлення міри доступності необхідних сировини і матеріалів, проведення потрібних лабораторно-експериментальних випробувань;

• вивчення місця розміщення виробництва (передусім для проектів, де транспортні витрати можуть бути визначальним чинником);

• оцінка економічного і техногенного впливу об'єкта виробництва (діяльності) на навколишнє середовище;

• дослідження оптимальних масштабів виробництва (діяльності) з урахуванням альтернативних технологій, інвестиційних ресурсів, виробничих витрат та очікуваних цін на продукцію (послуги);

• вибір комплекту технологічного устаткування з урахуванням кількості й можливостей

постачальників та обсягів інвестиційних ресурсів на альтернативній основі.

Етап техніко-економічного обґрунтування інвестиційного проекту, коли приймається

рішення про наявність технічних, екологічних, економічних і комерційних передумов для його

практичної реалізації, здійснюється за схемою табл. 1.

На третій (оцінній) стадії передінвестиційної фази проекту юридичними (фізичними) особами, які готові підтримати ідею проекту, усі його технічні, організаційні та фінансові аспекти, приймається остаточне рішення про інвестування.

Інвестиційна фаза циклу інвестиційного проекту зазвичай охоплює такі види робіт:

• формування юридичного, фінансового та організаційного базису (підготовка засновницьких документів, вибір технологій, прийняття рішення про організаційну структуру управління майбутнім виробничим підприємством чи об'єктом);

• детальне проектування й контрактація (підготовка території під забудову; остаточний вибір технології та устаткування; планування і проектування будівництва; проведення торгів – тендеринг; переговори й контрактація між усіма сторонами, які беруть участь у реалізації проекту);

• будівництво (будівельні роботи, установлення та монтування обладнання; здача готового виробничого об'єкта в експлуатацію);

• виробничий маркетинг (маркетингова підготовка ринку до появи на ньому нової продукції; маркетинг поставок на ринок нової продукції):

• організація і проведення навчання експлуатаційного персоналу для ново споруджуваного підприємства (об'єкта);

• уведення в експлуатацію ново спорудженого підприємства чи іншого виробничого об'єкта (складання й затвердження акта державної комісії про введення в експлуатацію нового виробничого об'єкта)

Таблиця 1

Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту

Розділ ТЕО

Структура розділу

1. Основна ідея проекту

  1.  Ідея проекту
    1.  Спонсори проекту
    2.  Головні відомості про проект

2. Аналіз ринку і стратегія маркетингу

2.1. Загальноекономічний аналіз

2.2. Дослідження ринку

2.3. Основи проектної стратегії

2.4 Основна концепція маркетингу

2.5 Виграти й доходи маркетингу

3. Сировина, матеріали та комплектуючі вироби

3.1. Специфікація потреби в сировині, матеріалах і комплектуючих виробах

3.2. Доступність матеріальних ресурсів

3.3. Стратегія поставок, витрати на матеріали та комплектуючі вироби

4. Місцезнаходження і навколишнє середовище

4.1. Аналіз місцезнаходження та навколишнього середовища

4.2. Остаточний вибір пункту розміщення об'єкта та оцінка витрат

5. Інженерно-техноло-гічна частина проекту

5.1. Виробнича програма і виробнича потужність

5.2. Вибір технології, детальний план та інженерні основи проекту

5.3. Вибір обладнання, будівельно-монтажні роботи

6. Організаційні та накладні витрати

6.1. Організація та управління об'єктом

6.2. Організаційне проектування

6.3. Накладні витрати

7. Трудові ресурси (персонал)

7.1. Потреба в окремих категоріях персоналу

7.2. Оцінка витрат на його утримання

8. Планування процесу здійснення проекту

8.1. Цілі та етапи процесу реалізації проекту

8.2. Календарний графік реалізації проекту

8.3. Розрахунки загальних витрат

9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності інвестування

9.1. Цілі і завдання фінансового аналізу

9.2. Аналіз витрат на реалізацію проекту

9.3. Методи економічної оцінки інвестиційного проекту 9.4. Фінансування проекту

9.5. Фінансові та економічні показники діяльності підприємства (організації)

Джерело: Покропивний С.Ф. Економіка підприємств. — Київ, 2000.

Після проведення необхідних досліджень, що передують прийняттю інвестиційного рішення, складається бізнес-план - максимально компактний із змістом і стандартний за формою документ, що в ньому викладено головне спрямування інвестиційного проекту та його основні технічні й фінансово-економічні параметри.

Кількість розділів і деталізація бізнес-плану інвестиційного проекту залежать від його масштабності й конкретної сфери діяльності.

Такий бізнес-план формується як підстава для отримання фінансової підтримки від потенційних інвесторів: саме для них його передусім і призначено. Його використовують також комерційні банки для формування власного кредитно-інвестиційного портфеля і наступного надання кредитів підприємцям, підприємствам та організаціям, які розробили і подали бізнес-плани інвестиційних проектів.

Найважливішою складовою бізнес-плану та інвестиційного проекту в цілому е фінансовий план, який складається на 3-5 років і має такі розділи:

1. Прогнозування обсягів реалізації продукції.

2. Оцінка інвестиційних витрат проекту

З План залучення капіталу (фінансування, проекту)

4. Розрахунок поточних витрат за проектом

5. Баланс грошових потоків.

6. Прогнозний бухгалтерський баланс

7. Показники ефективності проекту.

Прогнозування обсягів реалізації (продажу) продукції здійснюється у вигляді таблиці за такою схемою: 1) найменування продукції, 2) фізичний обсяг реалізації; 3) ціна реалізації" одиниці продукції; 4) сума реалізації без ПДВ та акцизу (3х2); 5) обсяг ПДВ та акцизу; 6) виручка від реалізації з ПДВ та акцизом (4+5). При цьому обсяг і суми реалізації прогнозуються окремо для продажу на внутрішньому га зовнішньому ринках. У процесі прогнозування обсягів реалізації треба також враховувати: час збуту; затримку платежів; частку продажу з оплатою в кредит і з авансом. У разі застосування системи знижок сума реалізації прогнозується з урахуванням усіх знижок.

До інвестиційних витрат проекту відносять інвестиції, що забезпечують його підготовку й реалізацію. Інвестиційні витрати можна розділити на капітан ані та поточні. Капітальні витрати включають витрати на: 1) передінвестиційні дослідження й підготовчі роботи; 2) оренду та освоєння земельної ділянки; 3) будівлі і споруди, будівельно-монтажні роботи; 4) інфраструктуру; 5) технологію та устаткування; 6) пусконалагоджувальні роботи. До складу поточних входять витрати на підготовку експлуатаційних кадрів, накладні витрати та оборотні кошти

План залучення капіталу передбачає конкретні джерела фінансування проекту внутрішні – власні кошти, залучені кошти, державні субсидії, кредити комерційних банків, зовнішні – кредити міжнародних фінансових організацій, кредити іноземних банків, технічна допомога (гранти), портфельні іноземні інвестиції, прямі іноземні інвестиції. За статтями "Власні кошти" і "Прямі іноземні інвестиції" інвестиційні витрати відшкодовуються за рахунок грошових коштів, а також матеріальних і нематеріальних активів інвесторів. Якщо джерелами фінансування служать залучені кошти й портфельні іноземні інвестиції, то це означає, що ініціатори інвестиційного проекту залучають кошти інших інвесторів (юридичних чи фізичних осіб) через продаж акцій та інших цінних паперів За статтею "Кредити міжнародних фінансових організацій" фіксується обсяг фінансових коштів, які пропонуються (надається) Всесвітнім банком. Міжнародним валютним фондом. Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими подібними організаціями. При цьому загальні обсяги інвестиційних витрат і джерела їхнього фінансування кількісно мають збігатися.

Метою розрахунку поточних витрат проекту є визначення загальних поточних витрат на виробництво і збут. Рекомендується розраховувати прямі витрати на одиницю продукції, a потім - на весь обсяг реалізованої продукції. Прямі витрати на одиницю реалізованої продукції охоплюють матеріальні і трудові витрати: а) сировина і матеріали; покупні комплектуючі вироби та напівфабрикати; паливо; енергія; роботи і послуги виробничого характеру; оборотні відходи - виключаються; б) основна заробітна плата персоналу; відрахування на державне соціальне страхування і до Пенсійного фонду та Державного фонду сприяння зайнятості; додаткові виплати з фонду оплати праці. До непрямих витрат на обсяг реалізованої продукції відносять:

• амортизацію (у тому числі амортизацію основних фондів нематеріальних активів).

• рентні платежі (у тому числі: платежі на обов'язкове страхування майна та працівників;

платежі на страхування іноземних інвесторів і ризиків зовнішньоторговельних операцій: плату за землю, плату за викиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів, обов'язкові відрахування до позабюджетних та інноваційних фондів);

• маркетингові витрати (у тому числі: витрати на комплексне дослідження ринку: на рекламу; на сертифікацію і збут продукції, включаючи експортне мито; на проведення виставок, ярмарок, ділових переговорів тощо);

• адміністративні витрати (у тому числі: оплату послуг зв'язку і банків; оплату аудиторських, ремонтно-сервісних і комунальних послуг; офісно-господарські, представницькі та канцелярські витрати; витрати на службові відрядження);

• виплату відсотків за кредити банків;

• невиробничі витрати;

• інші операційні витрати.

Отже, загальна сума поточних витрат на виробництво і збут продукції включає прямі матеріальні та трудові витрати, а також операційні (непрямі) витрати.

Баланс грошових потоків за своєю сутністю підсумовує розрахунки попередніх розділів фінансового плану, характеризує рух грошових потоків, передбачає можливі "вузькі місця" в оплаті заборгованості та інших грошових зобов'язань, відображає джерела фінансування інвестиційного проекту. Він складається за такою схемою: 1) грошові кошти на початок року; 2) надходження коштів (реалізована продукція з ПДВ та акцизом, різноманітні доходи та інші грошові надходження); 3) загальна кількість наявних грошових коштів (1+2); 4) грошові платежі стороннім організаціям (інвестиційні і поточні витрати, усі види податків, платежі за кредитами, виплата дивідендів, погашення заборгованості тощо); 5) повна сума грошових виплат на сторону; 6) грошові кошти на кінець року (3-5). Одночасно зі зведеним балансом грошових потоків має формуватися план прибутків з метою визначення величини прибутку, що піддягає оподаткуванню.

Прогнозний бухгалтерський баланс складається на кінець кожного року реалізації проекту для визначення "вузьких місць". Методика прогнозування зазвичай базується на аналітичній оцінці руху грошових коштів та інших активів і зміні пасивів, виходячи з базових бухгалтерських проводок.

До основних показників ефективності і інвестиційного проекту належать такі:

• чистий приведений дохід (ЧПД), що відображає абсолютну величину економічного ефекту від реалізації інвестицій, тобто

ЧПД=ГП-ІК,

де ГП - теперішня (дисконтова на майбутні) вартість грошового потоку; ІК - сума інвестиційних коштів за проектом, що реалізується;

• індекс дохідності (ІД) характеризує співвідношення дисконтованих - грошового потоку (ГП) - та інвестиційних коштів (ІК), тобто

ІД=ГП/ІК;

• термін окупності (ТО), тобто термін повернення авансованих інвестиційних коштів, що базується на величині грошового потоку з приведенням його абсолютної величини до теперішньої вартості (із застосуванням дисконтного множника). Для його обчислення можна використовувати формулу

ТО=ІК/ГПс,

де ГПс - середньорічна величина грошового потоку за певний період. Для точнішого визначення цього показника знаходять такий проміжок часу (кількість місяців, років), коли інвестиційні витрати за абсолютною величиною зрівняються з грошовим потоком (за наростаючим підсумком).

2.3. Інвестиційна політика ВАТ "Концерн "Стирол".

Неможливо, чи вірніше, дуже важко одночасно розвивати всі напрямки економіки країни: якісь з й взаємопов'язаних галузей будуть періодично випереджати інші, якісь — відставати В таких умовах суттєво важливу роль можуть відіграти так звані точки росту - підприємства, наукові колективи чи цілі галузі, які зуміють організувати прорив у своїй області ринку, виробництва, у своєму напрямку науки. "Стирол" має всі передумови стати такою точкою росту, таким конкурентним збудником для підприємств галузі. В першу чергу потрібно турбуватися про життєздатність підприємства. Краще наперед шукати можливість стати першими у виробництві, в організації праці і на ринку, ніж чекати, поки хтось вкаже шлях до добробуту.

Відкрите Акціонерне товариство "Концерн "Стирол" – одне із небагатьох підприємств в Україні, яке змогло не тільки встояти на ногах в період переходу від старої, чітко відпрацьованої системи планового управління до ринкових форм господарювання, але й впевнено просувається назустріч до нової ери, лишаючи далеко позаду конкурентів. В чому ж секрет того, що "Стирол", що спочатку знаходився в рівних умовах з іншими підприємствами, не тільки пішов далеко вперед, але й став зразком для багатьох?

Сьогодні в Україні закінчується формування нового ринку. В споживачів з'явився вибір товарів та послуг, що пропонуються. Успіх будь-якого підприємства практично повністю залежить від того, чи виберуть покупці його продукцію чи віддадуть перевагу продукції конкурентів. Задоволення бажань покупців стає одним в найважливіших факторів успіхів у вітчизняній економіці.

1998 рік був вдалим для "Стиролу". Підприємство завершило свідомий перехід від економіки минулого в економіку теперішнього та майбутнього. Підвело риску під розвитком індустріального "Стиролу" і зробило перший крок до того, щоб "Стирол" став постіндустріальним підприємством і перейшов до нової фази виробничих відносин. Зараз у складі концерну діють три крупних заводи з виробництва аміаку, два з випуску карбаміду, заводи гранульованої аміачної селітри та лікувальних препаратів. Продажем продуктів займається Торговий Дім "Стирол", який також розвиває нетрадиційні для концерну сфери бізнесу – послуги з перекачки аміаку, перехід на поставки продукції на умовах CIF, розширення мережі власних представництв в різних регіонах. Здійснюється перехід на дивізійну структуру управління - в складі Торгового Дому "Стирол" та за його межами створені компанії, що займаються розвитком окремих напрямків діяльності концерну - "Стиролфарм", "Стиролхімпласт", "Стиролхіміндусгтрія". Між усіма цими підрозділами налагоджена чітка схема взаємодії. Знайдені вдалі механізми економічного стимулювання, які, по суті, стали основою для створення нової колективної свідомості.

При падінні об'ємів збуту продукції концерну на міжнародних ринках і різкому падінні міжнародних цін на неї довелося шукати виходи із ситуації, що склалася. Один з основних -прийняття програми диверсифікації виробництва, що означає перехід від діяльності, що базується на випуску одного продукту, до багатопрофільного виробництва з широкою номенклатурою продукції, що випускається. Це дозволяє компенсувати падіння збуту на одному ринку за рахунок збільшення його на інших. До реалізації цієї програми "Стирол" готувався довго - протягом 10 років. За цей час відбувся приріст товарної продукції майже на 100% Незважаючи на те, що фармацевтичних підприємств на Україні біля 40, "Стиролфарм" – перший в нашій країні та країнах СНД виробник лікувальних препаратів, випуск яких відповідає міжнародним нормам GMP.

Ринок, із властивою йому змінністю, диктує свої умови. Будь-яка компанія, що бажає досягти реального успіху, повинна приймати його закони, чітко визначати свої цілі і завдання, об'єктивно оцінюючи положення фірми і приймаючи розумні рішення. Все залежить від того, яка система управління прийнята на підприємстві, якими методами планування та аналізу господарської діяльності керуються менеджери в своїй роботі і яку політику, в тому числі інвестиційну, вони проводять.

Відштовхуючись від передового зарубіжного досвіду управління компанією, в концерні було вирішено оцінювати ефективність його діяльності із врахуванням руху реальних грошових потоків та при аналізі фінансових коефіцієнтів.

Тепер балансовий звіт підприємства формується за принципом спадаючої ліквідності і звіт про прибутки і збитки представляється у відповідності з міжнародними стандартами (IAS), розробленими Комітетом по міжнародних стандартах обліку (IASC) - незалежною недержавною організацією. Хоча IAS юридичне не є обов'язковими для компанії, їх використання на концерні допомагає глибоко проаналізувати поточну діяльність і правильно визначити стратегічні завдання на майбутнє. Ліквідний баланс ВАТ "Концерн "Стирол" за 2003 рік представлений в таблиці 2.

Таблиця 2

Балансовий звіт міжнародного стандарту ВАТ "Концерн "Стирол" за 2003 рік (тис. грн.)

На 01.01.2002

На 1.01.2003

Відхилення

абсолютне

відносне

Актив

Поточні активи

74236

90404

16168

1,96%

Грошові засоби та їх еквіваленти

29280

26549

-2731

-0,86

Дебіторська заборгованість

2449

3891

1442

0,23%

Інші поточні активи

2856

7223

4367

1,53%

Запаси

38059

52306

14247

2,07%

Довгострокові активи

446680

467360

20680

0,05%

Всього поточних та довгострокових активів

520916

557764

36848

Зобов'язання

Поточні зобов'язання

45714

64728

19014

2,83%

Довгострокові зобов'язання

6757

8839

2082

0,29%

Власний капітал

Всього зобов'язань та власного капіталу

520916

557764

36848

Джерело: Янковський Н.А. Прогнозирование развития крупного производственного комплекса: теория й практика (монография). - Донецк, 2003. - с.92.

Виходячи з визначення ліквідності і враховуючи, що міжнародні стандарти передбачають побудову балансу за цим принципом, статті розміщені в порядку спадання легкості, з якою активи фірми можуть бути переведені в готівку. Аналіз такого балансу дозволяє простежити зміни, що відбулися між групами. Так в результаті діяльності концерну грошові засоби знизилися на 0,86%, а оборотні - на 0,9%.

Однак горизонтальний аналіз ліквідного балансу та аналіз на основі фінансових коефіцієнтів не дає повного уявлення про ступінь впливу інвестиційної, фінансової та виробничої діяльності концерну на загальні результати, про реальні потоки готівки.

Саме Звіт про рух грошових засобів дозволяє:

  •  співставляти, оцінювати та прогнозувати грошові потоки підприємства;
  •  досліджувати спроможність підприємства погасити зобов'язання та сплатити податки:
  •  виявити причини різниці між прибутком та грошовими надходженнями та видатками;
  •  аналізувати грошові та негрошові аспекти операцій підприємства;
  •  управляти рухом грошових засобів.

Мета фінансового аналізу на основі потоків грошових засобів полягає в пошуку резервів грошових засобів для найбільш раціонального ведення господарської діяльності.

Враховуючи інвестиційну спрямованість концерну на 1999 рік, управління на основі аналізу грошових потоків набуває особливого значення.

Cтійке положення фірми обов'язково передбачає її розвиток, а розвиток вимагає фінансування. Принципово тут можливі тільки два джерела: самофінансування та зовнішнє фінансування. Оскільки на теперішній час надходження в зовнішніх джерел обмежені, перспективи розвитку можуть мати основою лише можливість самофінансування. Звиси потрібно визнати, що для підтримки існуючої діяльності і для подальшого стійкого розвитку необхідно в першу чергу враховувати внутрішні резерви, особливо фінансові.

Простеження потоків готівки дозволяє визначити загальну зміну фінансового положення підприємства в розрізі загальногосподарської, інвестиційної та фінансової діяльності.

Кеш-флоу – найважливіший індикатор фінансових можливостей підприємства. Він свідчить про величину ліквідних засобів, отриманих підприємством в процесі реалізації, і його можливості самостійно фінансувати інвестиції, розподіляти прибуток, створювати резервні фонди. Цей показник розраховується на основі рахунків прибутків та збитків на основі двох методів розрахунку: практичного і прямого.

Планування грошових потоків є завершальним і основним розділом всіх планів і бюджетів, що формуються на концерні. Він по суті служить індикатором результатів, що плануються. Тому оперативний облік за грошовими надходженнями і видатками є невід'ємною частиною усієї системи управління на основі грошових потоків.

Тому в інвестиційній діяльності планування потоків готівки визначає можливість самофінансування, тобто показує, чи здатне підприємство отримати достатньо грошових засобів для фінансування інвестицій на основі власних можливостей (чи достатньо цього для власних ліквідних засобів чи необхідно додатково залучати капітал). Вважається, що підприємство повинно мати можливість забезпечити заміщення основного капіталу і фінансування заходів по раціоналізації із засобів, зароблених власними зусиллями протягом 3-5 років. З таблиці 3 видно, що в результаті виробничо-господарської діяльності спостерігається надходження грошових засобів в розмірі 39 266 тис. грн. Оскільки стратегія розвитку "Стиролу" обумовлює інтенсифікацію інвестиційної політики, отримані засоби направляються на фінансування інвестиційних проектів За результатами інвестиційної діяльності в 2003 році витрати грошових засобів становили 40104 тис. грн..

Таблиця 3.

Звіт про рух грошових засобів (cash-flow statements) на ВАТ "Концерн "Стирол" за 2003 рік (тис. грн.)

Грошові засоби на початок періоду

31 946

Зміна

1. Виробнича діяльність

Зміна резерву прибутку концерну

9443

Збільшення

Накопичений знос

20460

Збільшення

Зміна дебіторської заборгованості

-1442

Зменшення

Зміна суми по векселях отриманих

-2474

Зменшення

Зміна запасів Зміна суми по авансах постачальникам

-14247 118

Зменшення Збільшення

Зміна витрат майбутніх періодів

1039

Збільшення

Зміна кредиторської заборгованості

16367

Збільшення

Зміна інших активів

-1036

Зменшення

Зміна довгострокової кредиторської заборгованості

2082

Збільшення

Зміна суми авансів від покупців

2647

Збільшення

Зміна суми по фондах спеціального призначення

1315

Збільшення

Зміна додаткового капіталу

4994

Збільшення

Грошовий потік внаслідок виробничої діяльності

39266

Збільшення

2. Інвестиційна діяльність

Зміна суми інвестицій

-954

Зменшення

Зміна суми основних засобів

-38723

Зменшення

Зміна суми нематеріальних активів

-412

Зменшення

Грошовий потік внаслідок інвестиційної діяльності

-40104

Зменшення

3. Фінансова діяльність

Зміна суми по короткостроковим кредитам

-

Зміна суми довгострокових кредитів

-

Грошовий потік внаслідок фінансової діяльності

-

4. Інші операції

Безоплатно отримані цінності

Грошовий потік в результаті інших операцій

Грошові засоби на кінець періоду

31108

Сумарна зміна грошових засобів

-838

Відтік

Джерело: Янковський Н.А. Прогнозирование развития крупного производственного комплекса: теория й практика (монография). - Донецк, 2003. - с.96-97.

Щодо управління грошовими потоками на "Стиролі" проводиться ряд заходів. Пошук резервів та аналіз можливостей зниження собівартості продукції дозволяє збільшити загальний прибуток, що отримується концерном, і позитивно впливає на потоки грошових засобів.

Крім цього, в концерні відбувся перехід до комплексного управління за системою "Вчасно". В її основі лежить правило "Купувати не більше, ніж потрібно, виробляти тільки і те що потрібно споживачу, і рівно стільки, скільки можна продати". Чітке співвідношення поставок (за термінами та об'ємами) з потребами здійснюється за допомогою фінансових планів концерну. Це дозволило забезпечити значний притік оборотних засобів, що були "замороження" в складських запасах.

Таким чином, система управління діяльністю концерну на основі вищеприведених інструментів аналізу, а також управління за рухом готівки, контроль за дебіторською заборгованістю і планування діяльності підприємства на перспективу на основі грошових потоків дозволяє підприємству бути в числі перших серед своїх конкурентів.

"В умовах ринкової економіки вирішальною умовою розвитку та стійкої життєздатності фірм будь-якого профілю е ефективне вкладення капіталу в той чи інший інвестицій?™ проект".

Життєздатність фірми, як відомо, визначається ступенем потреби покупців в товарах, що виробляються фірмою. В результаті аналізу ринків і потреб споживачів, що проводяться службами ВАТ "Концерн "Стирол", було з'ясовано, що та номенклатура, яку мав в наявності "Стирол" ще до недавнього часу (порядком 40 найменувань), не в повній мірі задовольняє потреби ринку. Необхідність розширення пропозиції також обумовлена об'єктивними особливостями ринку: бажання не тільки вижити в конкурентній боротьбі, але й займати одну з провідних позицій на ринках мінеральних добрив, полістиролів та фармацевтичної продукції.

Всі ці умови вимагають перегляду загальної торгово-промислової діяльності концерні та розробки загальної перспективної стратегії підприємства. Тому керівництво "Стиролу", намічаючи організувати прорив у своїй області ринку, і відштовхуючись від принципу: "краще наперед шукати можливості стати першим у виробництві, в організації праці і на ринку, ніж чекати, поки хто-небудь вкаже нам шлях до добробуту", визначило певну стратегію розвитку "Стиролу" в XXI столітті. Ця стратегія орієнтується на інтенсифікацію інвестиційної діяльності, з метою підвищення конкурентноздатності підприємства в цілому та конкретних видів продукції окремо і визначена в наступних напрямках:

- Розширення номенклатури продукції, що випускається. Протягом трьох рогів перелік продуктів, що випускаються, має досягти 4000 найменувань.

- Модернізація діючого обладнання з метою підвищення якості продукції, зниження витрат і покращення екологічних параметрів.

Такого роду завдання вимагають певних капітальних та інтелектуальних інвестицій. В цьому плані найбільш перспективними є капіталовкладення у виробництво з високими технологіями. Якщо "Стирол'' не хоче знаходитися на околицях світового економічного розвитку, то основними завданнями стиролівців мають бути:

- пошуки свого "місця під сонцем";

- застосування передових технологій;

- створення умов для активізації інвестиційного та, як його частини, інноваційного процесів;

- знайдення оптимальних форм організації та фінансово-кредитних ресурсів для забезпечення інвестиційного процесу.

Планування як елемент оптимальної форми організації на "Стиролі" направлене ва формування інвестиційного потенціалу. Від якості рішень, що приймаються у цьому напрямку, в кінцевому підсумку буде залежати свобода дій при розподілі засобів на нові інвестиції, можливість здійснення більш ризикованих фінансових операцій, а також збільшення масштабів інвестицій.

Тому менеджери концерну приділяють особливу увагу організації планування довгострокових вкладень ще на стадії планувати та обґрунтування доцільності застосування проектів, пошуку і вирішенню адміністративних проблем, що неминуче виникають при цьому.

До того, як буде прийняте позитивне рішення щодо певного проекту, його ефективність оцінюється експертами різноманітних служб підприємства: технічної, маркетингової та фінансово-економічної. Менеджери виявляють цікаві можливості, аналізують їх та вирішують, які з них насправді перспективні. Проекти, "що не витримали іспиту", направляються на подальше опрацювання: в ідеї кожного проекту є раціональне зерно, якому, щоб прорости, потрібен час та додаткові зусилля Потім фінансисти проводять співставлення інвестиційних витрат по обраних проектах з потенційними фінансовими можливостями концерну та можливими зовнішніми джерелами фінансування.

Потрібно відмітити, що обґрунтування інвестиційної політики на основі фінансового планування діяльності концерну надає технологічним аспектам окремого проекту економічної цілісності.

"З урахуванням швидких змін у смаках, технології та стані конкуренції концерн не може покладатися тільки на існуючі нині товари. Споживач хоче і чекає нових та вдосконалених виробів. І конкуренти докладають максимум зусиль, щоб забезпечити його цими новинками.

Аналіз основних інвестиційних проектів, реалізованих "Стиролом" в 1998 році (таблиця 4), показує основні фактично отримані результати.

Таким чином, існує необхідність у створенні своєї програми розробки нових товарів. Концерн може отримати новинки двома способами. По-перше, шляхом придбання зі сторони, тобто купивши яку-небудь ліцензію чи патент на виробництво потрібного товару. І, по-друге, завдяки власним зусиллям, тобто розробивши власний механізм створення нових для концерну продуктів. Перший шлях передбачає вкладення значних коштів, отже, другий шлях є для нас більш підходящим".

В 1998 році було освоєне виробництво наступних товарів: олеуму; сірчаної кислоти марки "К"; покращеної сірчаної кислоти; акумуляторної сірчаної кислоти; нітриту натрію марок "чисти", "хімічно чистий", "чистий для аналізу"; полістирольної фарби; пластифікаторів -дим ера-альфа-метил-стиролу, оліглмеру стиролу; поліетиленової плівки; виробів з полістиролу;

концентратів фарбників, вододисперсійна фарба ВД-ВА, клей "Композит-Класе"; особливо чиста питтєва вода; збільшується номенклатура фармацевтичних препаратів

Крім того, на наступні декілька років планується проведення ще ряду заходів, що відповідають перспективним цілям концерну:

Модернізація органічного виробництва передбачає розширення асортименту продуктів, що випускаються органічним виробництвом за рахунок реалізації проектів по випуску товарів народного споживання з полістиролу. Розробка нових марок полістиролів.


Таблиця 4.

Аналіз інвестиційних проектів ВАТ "Концерн "Стирол",

що реалізовані в 2003 році

Мета

заходу

Дата

вводу

Затрати, тис. грн..

Економія, тис. грн./рік

припускаються

фактичні

припускаються

фактичні

Неорганічне виробництво

Утилізація тепла димових газів

Економія природного газу на 2894 тис.м3

Листопад 98

893,0

890,0

711,0

2172,0

Введення установки для зворотного осмосу для димінералізації воли

Скорочення споживання річкової води

Жовтень 98

11059,0

11069,0

9780,0

Реалізація схеми нейтралізації за енергозберігаючою технологією (трубковий реактор)у виробництві 'Транас"

Зниження питомих витрат по парі та воді оборотній

Липень 98

1901,0

1274,7

1200,0

Всього:

13853

13233,7

11691

Джерело: Янковський Н.А. Прогнозирование развития крупного производственного комплекса: теория й практика (монография). - Донецк, 2003. - с.102.

  •  Створення установки гранульованого карбаміду на базі виробництва "Карбамід-1" дозволяє переорієнтуватися на більш конкурентоспроможні марки карбаміду, що користуються зростаючим попитом на ринку мінеральних добрив. Зміна технологічної схеми в свою чергу дозволяє покращити екологічні параметри викидів.
  •  Модернізація установки по виробництву карбаміду заводу Карбамід-2 за проектам швейцарської фірми "Urea Casale" дозволяє збільшити об'єми виробництва та забезпечувати попит на ринках карбаміду.
  •  Проект "застосування енергозберігаючих технологій у виробництво аміаку" ґрунтується на розробленій концерном програмі енергозбереження та ресурсозбереження. Нові мембранні установки передбачають отримання азоту з повітря.
  •  Модернізація установки обезсолення води із застосуванням технології оберненого Осмосу Даний проект на теперішній час вже освоєний і результати інвестиційних очікувань виправдані: скорочені викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище. Різко скорочене споживання річкової води.
  •  Освоєння проекту "Модернізація виробництва гранульованої аміачної селітри із застосуванням трубкових реакторів" дозволяє скоротити споживання енергоресурсів, що, безумовно, відобразиться на собівартості продукції Це дозволить підвищити конкурентоспроможність аміачної селітри.
  •  Створення установки гранульованої аміачної селітри на базі водостійкої аміачної селітри заводу “Гранос” переорієнтація на більш конкурентоспроможну продукцію, що дозволить зміцнити позиції на ринках мінеральних добрив.
  •  Збільшуються виробничі можливості заводу "Фармація":
  •  Застосування гранулятора Roto фірми "Zancеtta" для виробництва лікувальних препаратів в таблетках методом вологої грануляцій".
  •  Створення виробництва по випуску лікувальних препаратів в шприц-тюбиках і тюбиках-капанках в ВАГ "Концерн "Стирол".

Розробляються нові лікувальні форми на базі діючого обладнання.

В таблиці 5 наведені основні очікувані результати по вищеперерахованих проектах. Оскільки освоєння проектів такого масштабу вимагає немалих грошових засобів, що не в повній мірі покривається традиційними джерелами фінансування, менеджерам концерну доводиться постійні шукати і аналізувати різноманітні способи і методи забезпечення інвестиційних проектів необхідними ресурсами. Однією з таких форм став фінансовий лізинг. За словами голови правління ВАТ "Концерн "Стирол"' Н.А Янковського: "Зараз основна проблема для української промисловості – дефіцит оборотних засобів та відсутність можливості залучення грошових ресурсів для розвитку виробництва. У нас - "Стиролу" є свій підхід до вирішення цієї проблеми. В основному ми беремо гроші в тих фірм, які купують наш товар і є крупними трейдерами та дистриб'юторами нашої продукції. Якщо нам потрібні гроші - ми користуємося їх кредитами під низькі проценти на термін від 2-х до 5-ти років. Зараз переходимо до лізингових угод, де термін повернення грошей разом з поставкою і збільшується до 5-6 років."

Вірогідно, немає значення, чи фірма купує чи opeндує частину обладнання: наступний вплив на операційні потоки грошових засобів, які виступають індикатором забезпеченості інвестиції засобами, однаковий. Тому ясно, що керівництво зацікавлене в контролі зa придбанням важливих активів незалежно від того, чи  вони орендуються чи купуються. Це дозволяє постійно "тримати руку на пульсі" як інвестиційної політики, так і господарських питань взагалі. Керівництво також контролює придбання як матеріальних, так і нематеріальних активів. В умовах економічної кризи, що обумовлена:

- високим рівнем інфляції:

- нестійкістю національної валюти;

- недосконалістю податкової політики:

- відсутністю стабільності в основних законодавчих і нормативних правилах, що регулюють різні аспекти господарської та інвестиційної діяльності.

Важливим рішенням державних органів влади стало створення Вільних економічних зон, що сприятиме інтенсифікації виробничої діяльності підприємства і стимулюванню інвестиційної діяльності.

“Держава повинна створювати умови для залучення інвестицій і таким чином оживити наше виробництво. Без серйозних інвестицій ми не можемо зупинити спад виробництва”.

За допомогою ВЕЗ держава намагається вирішній конкретні регіональні проблеми, пов'язані і з ростом рівня безробіття, низьким рівнем соціально-економічного розвитку, захистом інтересів як виробників, так і споживачів і т.д.


Таблиця 5.

Основні техніко-економічні показники по проектах, що підлягають введенню ВАТ "Концерн "Стирол" з 2005 року

ПОКАЗНИКИ

Од. вимірювання

Величина

"Модернізація органічного виробництва "

Капітальні вкладення

млн. дол. США

1,02

Річний економічний ефект

млн. дол. США

0,38

Термін окупності

років

2,7

Створення нових робочих місць:

на 2 рік після реалізації проекту

на 3 рік після реалізації проекту

чол.

12

18

"Застосування енергозберігаючих технологій виробництві аміаку"

Капітальні вкладення

млн. дол. США

5,65

Річний економічний ефект

млн. дол. США

1,45

Термін окупності

років

3,9

Кількість додаткових залучених робітників

чол. місце.

700

"Створення установки гранулювання карбаміду на базі виробництва “Карбамід-1”

Капітальні вкладення

млн. дол. США

10,6

Проектна потужність

тис. тон/рік

450

Річний економічний ефект

млн. дол. США

5,16

Термін окупності

років

2,1

Створення нових робочих місць

чол.

5

"Створення установки гранулювання аміачно аміачної селітри на базі виробництва водостійкої аміачної селітри"

Капітальні вкладення

млн. дол. США

9,5

Проектна потужність

тис. тон/рік

200

Річний економічний ефект

млн. дол. США

2,41

Термін окупності

років

3,4

Створення робочих місць

чол.

5

"Застосування ROTО гранулятора фірми “Zancetta” для виробництва лікувальних препаратів в таблетках методом вологої грануляції"

Капітальні вкладення

млн.грн.

1,17

Річний економічний ефект

млн.грн.

0,49

Термін окупності

років

2,4

Створення робочих місць

чол.

2

Джepeло: Янковський Н.А. Прогнозирование развития крупного производственного комплекса' теория й практика (монография). - Донецк, 2003. — с.106

Сприятливі умови, створені державою для суб'єктів ВБЗ, яким г ВАТ "Концерн "Стирол", дозволили підприємству розраховувати на реалізацію поставлених інвестиційних завдань в повній мірі. Крім того, інвестиційні проекти, що реалізуються в концерні, дозволяють не тільки зберегти наявні робочі місця, але й створити нові

Так, деякі виробництва "Стиролу" через неконкурентоспроможність і високу собівартість продукції могли бути закриті. Та ж інвестиційна політика, що проводиться, дозволить не тільки задовольнити бажання покупців, але й не підвищити рівень безробіття в Україні, а навіть трохи його знизити.

Голова агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон при Міністерстві економіки України Леонід Мінін в інтерв'ю газеті "Бізнес" сказав: "Перш за все ми зацікавлені в залученні тих інвестицій, які принесуть передові енергозберігаючі технології, створять нові робочі місця".

З вищесказаного можна зробити певні висновки, тобто потрібно відмітити, що основними цілями інвестиційної політики "Стиролу" є наступні:

• підвищення життєздатності на українському та світовому ринках про/умів, що випускаються підприємством;

• спрямованість на бажання споживачів;

• соціальне значення - створення нових робочих місць і збереження старих, які могли бути втрачені;

• насичення ринків високоякісною продукцією;

• • екологічна безпека.

Значення інвестиційної політики, що проводиться ВАТ "Концерн "Стирол", велике не тільки для акціонерів і робітників підприємства, але й для України в цілому.


2.4. Перспективні напрямки інвестиційної політики та їх реалізація.

Перш за все необхідно розглянути ключові проблеми інвестиційної діяльності в Україні, негативний вплив податкового пресу та демонетизації економіки на стан і темпи змін обсягів інвестицій у народне господарство, запропоновані макро- та мікроекономічні заходи щодо активізації інвестиційної діяльності, зокрема оптимізації вартісної структури економиш, мобілізації ресурсів чистого нагромадження, насамперед за рахунок заощаджень домашніх господарств, шляхів удосконалення амортизаційної та кредитної політики держави. Стан інвестиційної діяльності в Україні

Аналіз показників, що характеризують інвестиційну сферу в Україні, свідчить про величезне скорочення інвестиційної діяльності, що є результатом і проявом економічної кризи національної економіки. Обсяг капітальних вкладень за 6 років перехідного періоду (1992-1997) зменшився майже в 5 разів (на 79%), або в середньому за рік на 13,2% (див.табл.6).

Taблиця 6.

Капітальні вкладення в розвиток економіки України в 1990-2003 роках за рахунок усіх джерел фінансування (в цінах відповідних років)

Рік

Капітальні вкладення*

% від минулого року(+,-)

% від 1990

%від ВВП

З них по об’єктах виробничого призначення

Капітальні вкладення в цінах 2002 року, млн. грн.

Довідково ВВП

млн.грн.

% від загального обсягу

1990

31,1

1,9

18,6

55368

167,1

1991

49,7

-7,1

-7,1

14,4

51439

299,4

1992

865,99

-36,9

-41,4

17,2

538,4

62,1

32448

5 032,7

1993

29,3

-10,4

-47,5

19,8

15,97

54,5

29075

148

1995

228,0

-22,5

-59,3

18,9

123,4

54,1

22521

1204

1997

937,8

-28,5

-70,9

17,2

5573

59,4

16097

5452

1998

12 557,3

-22,0

-77,3

15,4

8098

64,0

12557

81519

2000

12400,6

-8,8

-79,3

13,3

8 141

65,7

11449

93365

2003

13 958,2

6,1

-78,1

13,4

9599

68,8

12 151

103 869

* 1990-1992-млрд. крб., 1993-1995-трлн. крб., 1997-2003-млн. грн.

Джерело: Бендерський Ю. Інвестиційна діяльність та шляхи її активізацій// Економіст. — 2003.-№4.-с.22.

Питома вага інвестицій у валовому внутрішньому продукті зменшилася з 17,2% у 1992 до 13,3% в 2000 році. Обсяги державних бюджетних інвестицій скоротилися у 12 разів, помітно зросли обсяги незавершеного будівниціва.

У 2003 вперше за останні роки вдалося досягти приросту внутрішніх інвестицій, проте ця тенденція не була закріплена у І півріччі 2004 року.

Питання підвищення економічної зацікавленості в інвестуванні у вітчизняних та іноземних інвесторів, збільшення обсягів інвестицій ч усіх можливих джерел та спрямування їх на реалізацію стратегічних цілей економіки України залишаються поки що невирішеними.

Через скорочення виробництва, неефективну систему оподаткування та недосконалу амортизаційну політику значно зменшилися обсяги прибутку і амортизації - основних джерел власних інвестицій підприємств

Не забезпечує зростання обсягу інвестицій в економіку України діяльність банківської системи, фондового ринку, спеціальних (вільних) економічних зон.

Недосконалість законодавчої бази, відсутність досвіду і практики проведення позик, нерозвиненість інфраструктури ринку цінних паперів, обмежена кількість ліквідних об'єктів. недостатні правові гарантії для інвесторів стримують акумулювання інвестицій через цей ринок.

Суттєвим явищем деформації інвестиційної політики стало викривлення структури капіталовкладень в українську економіку і насамперед у промисловість (табл.7).

Таблиця 7.

Динаміка капітальних вкладень по галузях промисловості.

1990

1991

1992

1993

1994

1995

1997

1999

2001

2003

У цінах 1991 року, млн.крб.

У цінах 1996 року, млн.грн.

Україна в цілому

53516

49713

31363

28103

21768

15559

16097

12557

11449

12151

Промисловість:

18450

15159

11149

9662

9858

7292

6121

5055

4644

4540

З неї:

електроенергетика

1540

1012

700

1071

667

8996

969

776

676

701

вугільна

2592

2958

2965

1508

1328

1109

1179

1009

901

835

чорна металургія

1650

1557

1449

1247

1198

782

1035

792

610

672

хімічна і нафтохімічна

1034

856

660

687

1440

553

700

280

269

170

машинобудування

5405

3340

1828

895

687

524

351

269

251

265

деревообробна і целюлозно-паперова

360

305

137

78

76

77

74

52

56

44

промисловість будівельних матеріалів

884

965

520

297

202

120

114

97

79

70

легка промисловість

879

561

510

425

429

226

73

65

86

30

харчосмакова

1101

1158

925

969

1449

1350

533

487

492

550

м'ясна і молочна

495

599

4Х1

491

578

1422

179

160

104

98

Джерело: Бендерський Ю. Інвестиційна діяльність та шляхи її активізації// Економіст. -2003. - №4. - c.23.

Найвагомішим було збільшення частки паливної промисловості, енергетики та металургії, яка сумарно досягла 71% промислових інвестицій порівняно із 46% за радянських часів. У машинобудуванні капітальні вкладення скоротилися в 1990-1998 роках у 20 разів, а їх частка у загальному обсязі - з 10 до 2,2%, в тому числі в промисловості - з 29,3 до 5,1%.

Вирішення проблеми збереження і розвитку інвестиційного потенціалу потребує визначення основних факторів неефективності інвестиційної сфери в Україні та шляхів інвестиційної діяльності.

Основні фактори зниження інвестиційної активності в Україні такі:

1. Велике податкове навантаження, відсутність пільг для виробничих інвестицій, надмірний випуск (1996-2000) облігацій державної внутрішньої позики для поповнення державного бюджету. Інвестори шукають сфери найвигіднішого вкладання капіталу, якими фактично є банківські операції, купівля цінних паперів, нерухомості, торгівля споживчими товарами тощо.

2. Надзвичайна демонетизація ВВП, внаслідок чого підприємства втратили необхідні обсяги оборотних і грошових коштів, що штовхає їх переходити на бартер з багаторазовими взаємозаліками В 1992-1997 роках в Україні виручка від реалізації продукції скоротилася в 2.9 рази, собівартість продукції - в 2,2, а прибуток від реалізації - в 17,1, грошові кошти підприємства - в 17,1 рази. В 1997 році тільки у промисловості обсяг бартерних операцій становив 43%. В Україні спостерігаються явища втрати фінансово-відтворювальної системи інвестиційного розвитку. Багато підприємств не в змозі формувати необхідні фінансові ресурси для розвитку за рахунок прибутку та амортизації.

3. Сучасний ринок не використовує величезну частку виробничого потенціалу через його низьку конкурентність, високий фізичний та моральний знос. В оборотній промисловості рівень використання виробничих потужностей становив 29-30%.

4. В Україні відбулося надзвичайне знецінення основного капіталу в матеріальному виробництві. Неадекватні норми амортизації при високій інфляції та вкрай зношеному обладнанні не тільки не дають можливості купувати нові машини і технології, а й повноцінно здійснювати капітальний ремонт. Амортизаційні кошти часто використовуються не за прямим призначенням, а для поповнення оборотних коштів, відволікаються в банківський сектор на комерційні цілі

5. В інвестиційному секторі економіки втрачені науково-технічні та виробничі відділи. В багатьох галузях вони взагалі відсутні. На підприємствах з високим технологіями скорочення виробництва має 10-разовий коефіцієнт, висококваліфіковані кадри покидають високотехнологічні виробництва. Кількість персоналу, зайнятого науково-дослідними роботами і розробками, зменшилася майже в 2 рази.

Слід також згадати про невідпрацьованість правової основи інвестиційної діяльності в Україні. Мало того, що деякі закони не досконалі, спостерігається ще й таке маніпулювання з правовим полем, яке неприйнятне для цивілізованого ринку. За роки незалежності в Україні шість разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів. Таким чином, недосконалість законів доповнюється їх нестабільністю, відсутня податкова реформа, неврегульовані питання платежів, не відповідає вимогам часу законодавство про амортизацію основних фондів підприємств. Результат цього - відсутність в Україні ефективного механізму акумуляції вільних коштів. Не сприяє цьому й існуюча система інституційних форм інвестиційної діяльності

Напрямки активізації інвестиційної діяльності.

Створення сукупності макро- та мікроекономічних передумов для підвищення інвестиційної активності неможливе без здійснення ряду заходів. А саме:

1. Фінансова стабілізація на макрорівні як необхідна, але недостатня умова виходу з інвестиційної кризи

2. Нормалізація фінансового стану підприємств, включаючи підвищення їх ліквідності.

3. Активізація товарних ринків, які були б змозі споживати ініційовану інвестиціями додаткову продукцію та реалізовувати потенціал ефективності інвестиційних проектів за рахунок платоспроможного попиту.

4. Підвищення економічної ефективності інвестицій до рівня, який перевищує прибутковість безризикових інструментів фінансового ринку. Враховуючи високу вартість кредитних ресурсів в Україні, доцільно розглянути можливість надання пільгових кредитів (50% від ставки рефінансування) під високоефективні проекти.

5. Комплекс заходів з нормалізації платіжно-фінансових відносин та витіснення з обігу великої кількості квазіплатіжних засобів, які не є повноцінними ресурсами для формування потенціалу нагромадження.

6. Забезпечення низьких темпів інфляції та зменшення реальної банківської ставки до рівня, який реально стимулює масові інвестиції в економіку.

Великим нереалізованим ресурсом є інвестиційний потенціал домашніх господарств, що включає витрати на заощадження та придбання цінних паперів, купівлю іноземної валюти, а також залишки грошових коштів населення як перевищення доходів над витратами. Повноцінне використання коштів населення дозволило б нейтралізувати скорочення інвестицій у 1995-1998 роках, а й певною мірою перекрити його. Однак до цих пір необхідного механізму залучення вільних коштів населення до інвестиційної діяльності не створено. На основі державного підходу необхідно впровадити систему заходів щодо посилення довіри домашніх господарств до комерційних банків, підвищення ставок за депозитами тощо. Очевидно, ці заходи повинні гарантувати населенню повне зберігання і сталий процентний дохід. Залучення коштів до банків сприятиме вирішенню проблеми монетарної бази для своєчасної виплати заробітної плати.

Таким чином, сучасна інвестиційна політика передбачає:

  •  збільшення ресурсів капітальних вкладень за рахунок прибутку та нової амортизаційної політики;
  •  впровадження кредитних засад бюджетного фінансування інвестицій, посилення ролі довгострокових кредитів комерційних банків;
  •  збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку, та за рахунок заощаджень населення;
  •  запровадження економічного механізму страхування ризиків національних та іноземних інвесторів;
  •  розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності, створення необхідних інституцій з питань співробітництва з країнами-донорами, впорядкування діяльності інвестиційних фондів, перехід від сертифікатної до грошової приватизації.

Одна з найскладніших і найважливіших проблем української економіки, як загалом і економік інших пострадянських держав, у сфері малого і середнього підприємництва - поганий інвестиційний клімат чи практична відсутність інвестиційно-фінансових ресурсів під ділові проекти.

І хоча ця заява вже є загальним місцем роздумів на економічні теми через чисельні повторення, необхідність покращення інвестиційної ситуації залишається, безумовно, одним з головних завдань виживання для підприємств.

У якості причин, що створюють поганий інвестиційний клімат, вказують найрізноманітніші фактори та умови економічного розвитку, починаючи від системи оподаткування і закінчуючи корупцією та менталітетом. Але важливо розкрити деякі можливості покращення інвестиційної ситуації для підприємства за рахунок, як кажуть, внутрішніх резервів бізнесу.

Можна всі фактори, що впливають на інвестиційний клімат, об'єднати в дві групи:

1) зовнішні фактори:

- політична та економічна стабільність;

- державна політика:

- законодавство;

- система оподаткування;

- фінансова інфраструктура і а ін.

2) внутрішні фактори:

- наявність (чи відсутність) конкурентоспроможної стратегії розвитку підприємства;

- прозорість діяльності підприємства (транспарентність),

- менеджмент підприємства;

- система бухгалтерського обліку та контролю на підприємстві;

- захищеність прав усіх засновників чи акціонерів та ін.

На зовнішні фактори підприємство не може здійснювати прямого та істотного впливу. В той час як внутрішні фактори, що впливають на інвестиційну ситуацію, можуть контролюватися самим підприємством. З точки зору покращення інвестиційного процесу ці фактори повинні забезпечити вирішення двох найважливіших завдань:

• формування професійно грамотної і зрозумілої для потенціального інвестора пропозиції;

• зниження ділових ризиків для потенціального інвестора. Щодо процесу залучення зарубіжних інвестицій в Україну, то навіть при готовності до інвестування зі сторони зарубіжних партнерів практично відсутня професійно грамотна пропозиція зі сторони українських підприємств і зовсім мало оформлених прагнень знижувати чи розділяти повною мірою ризики з потенційними інвесторами.

При цьому важливо підкреслити, що навіть дуже добре оформлений чи зроблений бізнес-план не вирішує питання залучення інвестиції, хоча б тому, що інвестування - це тривалий процес (а не тільки сукупність паперів та вимог), в якому бізнес-план є одним з елементів. На практиці підприємства, що шукають інвестиції, ототожнюють мотиви інвестування з умовами та характеристиками бізнес-планів (високою прибутковістю та гарною технічною спрацьованістю проекту, порівняно низькою вартістю робочої сили і т.п.). Як висновок -відсутність розумної інвестиційної пропозиції.

Іншими словами, у багатьох конкретних випадках інвестиційний процес зупиняється ще до того, як йому могли б перешкодити зовнішні по відношенню до бізнесу фактори (наприклад, складне оподаткування). Тому в якості першого кроку, який міг би сприяти покращенню інвестиційної ситуації для підприємства, можна рекомендувати встановлення зі сторони керівників контролю над згаданими вище внутрішніми факторами.

Це завдання не є простим і вимагає часу, грошей і спеціальних професійних навичок. На жаль, малі та середні підприємства далеко не завжди мають все це (та й великі підприємства, не рідко, також).

Вирішити питання формування грамотної пропозиції під інвестицію і розробити механізм зниження ділових ризиків для інвестора без допомоги різних фінансових та консалтингових закладів практично неможливо.

Велике значення лік зниження ділових ризиків га тим самим для покращення інвестиційного клімату має функціонування такого важливого сектора фінансової системи, як позабанківські фінансові заклади в цілому, та фінансово-гарантійні заклади окремо

Ще потрібно розглянути механізми інвестиційної діяльності, провести порівняння інвестицій і міжнародних кредитів; проаналізувати один із видів інвестицій – портфельні інвестиції, а також традиційні джерела фінансування підприємств в Україні - власні інвестиційні ресурси, кредити банків та державне фінансування.

Активізація інвестиційного процесу – один з найдійовіших механізмів соціально-економічних перетворень. Актуальним на даному етапі є поглиблене дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на макро- і мікрорівнях.

Для України, як і для інших крам з перехідною економікою, важливе завдання – стимулювання інвестиційних процесів, фінансування дефіциту держбюджету.

Основними шляхами реалізації цього завдання є:

- проведення політики фінансових запозичень у вигляді взаємних коштів міжнародних фінансових організацій;

- формування умов для припливу зовнішніх інвестицій та стимулювання внутрішніх інвесторів.

Способи, якими досягаються позитивні результати реформування економіки та вирішення соціальних проблем, суттєво різняться насамперед походженням кредитних та інвестиційних коштів. В основі кредитування лежать принципи повернення, платності, забезпеченості. Слід враховувати, що при несприятливій економічній та політичній ситуації надання кредитів може припинитися.

Міжнародні кредити, які отримують країни з перехідною економікою, крім фінансового інтересу, мають інтерес і політичний (наприклад, реструктурувати заборгованість, що виникла внаслідок кредитування стратегічних підприємств, висувати умови рефінансування боргу замість окремих політичних дій уряду).

Для коштів, які надходять у вигляді інвестицій, потрібно тільки створити відповідні умови:

прийнятну інфраструктуру та інвестиційний клімат у країні-реципієнті, наявні потенційно-привабливі проекти, надання можливості визначити чіткі перспективи їх реалізації га отримання прибутку.

Порівняно з кредитами інвестиції більш вимогливі - вони не здійснюватимуться там, де немає відповідних інституційних структур, чітких та зрозумілих правил, серйозних гарантій Інвесторам (це ж стосується і внутрішнього інвестиційного потенціалу). Тобто позитивна динаміка інвестиційних процесів свідчить якщо не про здоров'я економічної системи, то хоча б про окремі ознаки її одужання.

Згідно з чинним законодавством інвестиції бувають прямі та портфельні. Прямою інвестицією визнається операція, яка передбачає внесення коштів або майна безпосередньо у статутний фонд конкретного підприємства в обмін на корпоративні права, цінні папери та інші його фінансові активи.

Портфельні інвестиції - це операції з придбання за кошти цінних паперів або інших фінансових активів на фондовому ринку. Такі інвестиції чутливіші до змін, які негативно впливають на ринкові процеси в економіці, більше залежать від загальносвітової фінансової кон'юнктури, під впливом якої переміщуються фінансові ресурси.

Тому важливими є відповіді на запитання щодо майбутнього стану портфельних інвестицій в Україні іа ринку цінних паперів, визначення внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання, пошук шляхів вирішення проблем інвесторів.

Звернемо увагу на механізм інвестиційної діяльності на мікрорівні. Традиційні джерела фінансування підприємств в Україні - власні інвестиційні ресурси; кредити банків та державне фінансування – зараз не значні. Розраховувати підприємствам на фінансову допомогу або дотації держави є недоцільним на даному етапі розвитку ринкових відносин, оскільки державний бюджет переживає період глибокої кризи. Кредити ж банків в основному короткотермінові – нестабільна макроекономічна ситуація в Україні. Значні темпи інфляції не спонукають банки надавати довготермінові кредити. А високі відсоткові ставки, які існують на вітчизняному фінансовому ринку (80-90% річних в національній валюті), роблять вартість позикового капіталу для підприємства не сприйнятливою, якщо банк навіть і згоден надати йому довготермінові кредити. Несприятлива податкова і амортизаційна політика в Україні унеможливлює фінансування інвестиційних проектів підприємств за рахунок власних коштів.

Отже, для вітчизняних підприємств важливим є питання пошуку нових шляхів інвестування їх економічного розвитку. Як свідчить зарубіжний досвід, один в швидких та ефективних шляхів залучення капіталу в підприємства – емісія цінних паперів. Тому досить актуально-о є побудова ефективної інвестиційної стратегії на ринку цінних паперів з метою залучення капіталу для фінансування інвестиційних проектів. Крім того, процеси приватизації викликали об'єктивну необхідність у формуванні підприємствами оптимальної емісійної політики, структури капіталу, дивідендної політики тощо. Потреба у вирішенні даної проблеми також визначається відсутністю теоретичного і практичного досвіду, стилю і методів роботи фахівців підприємств на фондовому ринку.

Оцінка інвестиційних процесів на вітчизняному фондовому ринку показує, що випуск підприємствами акцій, орієнтованих на масових інвесторів, поки що є недоцільним. Оскільки, по-перше, ринок переживає фінансово-економічну кризу, і акції підприємств не мають високої ринкової ціни (наприклад, ринкова ціна акцій багатьох підприємств на порядок нижча ви їх номінальної вартості). По-друге, додатковий випуск акцій у таких умовах сприятиме пронесу розмивання капіталу підприємства з точки зору старих акціонерів, "розводженню" прибутку на одну акцію. Продаж акцій нижче від балансової вартості зменшить і так невисоку їх ринкову ціну.

Таким чином, успіх розміщення нових емісій акцій акціонерних підприємств з метою залучення інвестиційного капіталу у виробництво в інтересах підприємств може здійснюватися шляхом приватного розміщення акцій. У такому випадку йдеться про продаж цінних паперів наперед визначеному колу інвесторів або навіть одному. Як правило, визначені інвестори ставлять підвищені вимоги до структури керівництва компанії, оскільки вони голові збільшувати інвестиції в міру зростання компанії. Такі інвестори часто пов'язують свій стан з керівництвом компанії; вони готові інвестувати кошти в інвестиційні проекти в обмін на контроль (частковий чи повний) за підприємством. Прикладом може бути Тростянецька шоколадна фабрика – ВАТ Крафт Якобз Сушард Україна, де контрольний пакет акцій належить одному іноземному інвесторові.

Необхідно зазначити, що для підприємств України залучення коштів у формі акціонерного капіталу принесе також і додаткові переваги, а саме:

- відсутність чітко встановленої ціни цих фінансових ресурсів (підприємства не зобов'язані, як у випадку банківського кредиту, сплачувати встановлений відсоток і повертати основну суму боргу у встановлений термін) дає можливість менеджменту підприємства бути гнучкішим у виборі інвестиційних проектів з точки зору їх термінів здійснення і мінімальної прибутковості.

- зменшення фінансового ризику підприємства: нині більшості підприємств України необхідно здійснити впровадження нових технологій, а це традиційно пов'язано з підвищенням виробничого ризику. Чисті грошові потоки від нової продукції можуть бути на перших етапах від'ємними; тоді акціонерний капітал можна залучити на вигідніших умовах, ніж банківський кредит;

- акціонерний капітал разом з нерозподіленим прибутком – це саме та бaзa, на основі якої формується ринкова вартість підприємства. Тому емісія акцій сприяла б підвищенню стійкості підприємств, розширила б його потенціал щодо залучення кредитних ресурсів у майбутньому.

Для проведення додаткової емісії акцій необхідно визначити її обсяг та якісну структуру. Випуск привілейованих акцій та облігацій, номінованих у національній валюті, є найневигіднішим інструментом для залучення інвестицій у підприємства, оскільки емітент бере на себе зобов'язання платити фіксовані в часі дивіденди та відсотки за відносно високими відсотковими ставками (в іншому випадку випуск даних цінних паперів не відбудеться). Крім того, підприємства не зможуть платити високі відсоткові ставки за ресурси, які склалися на вітчизняному фінансовому ринку, за облігаціями чи префакціями (до 60% річних). Для облігацій існує ще один недолік: їх необхідно погасити в кінці терміну обігу.

Тому для більшості вітчизняних підприємств найприйнятнішою є емісія простих іменних акцій у розмірі, що становить близько 25% статутного фонду підприємства. Розмір емісій 25% пакета акцій задовольнить спочатку інтереси як інвесторів – майбутніх покупців акцій, так і старих акціонерів та керівництво підприємства. Це пов'язано з тим, що:

  •  Блокуючий пакет акцій, а в перспективі, можливо, і контрольний, відкриває перед новими акціонерами можливості ефективного корпоративного управління підприємством. Це й участь у виборі основних напрямів діяльності підприємства та стратегії його розвитку, прийняття рішень про створення (ліквідацій) філій, зливання і поглинання, проведення додаткових емісій акацій і боргових зобов’язань, визначення порядку розподілу прибутку за підсумками року, в тому числі розподіл дивідендів тощо.
  •  Привабливість купівлі інвестором акцій таким чином зумовлена безпосередніми взаємовідносинами з підприємством – емітентом акцій. Як свідчить зарубіжний досвід, приватні інвестори більше контактують з підприємствами (власниками підприємств), ніж з уповноваженими державними органами (Фонд державного майна України, уповноважені особи ФДМУ) з продажу акцій.
  •  Збільшення статутного фонду підприємства на 25% і продаж акцій заздалегідь відомій групі інвесторів не призведе до повної втрати контролю старих акціонерів за діяльністю емітента і можливого загострення інтересів між старими і новими акціонерами, оскільки нові акціонери не володіють тим пакетом, яким вони могли б блокувати будь-яке рішення загальних зборів. А це в свою чергу спонукатиме їх до конструктивного діалогу з керівництвом та іншими акціонерами, до залучення інвестиційного капіталу у виробництво шляхом лізингу, довготермінового кредитування тощо.

При організації випуску акцій також необхідно враховувати такий важливий фактор, як розмір державної частки у статутному фонді підприємства та розпиленість акціонерного капіталу серед великої кількості акціонерів Більшість акціонерів, які володіють значними пакетами акцій підприємства та не бажають інвестувати додаткові кошти в акції нових емісій за умови відсутності грошей чи з інших причин, можуть проголосувати проти повторної емісії. ФДМУ, виходячи з позицій стратегічного значення підприємства, небажання втрачати контроль над підприємством, відсутності коштів тощо, а також може бути противником емісії. Тому керівництву підприємства необхідно вирішувати всі ці аспекти заздалегідь, будувати стратегію впливу акціонерів, заручатися їх підтримкою, в тому числі працівників - акціонерів підприємства та ФДМУ.

Досить важливою дім успішною підприємств є політика його керівництва у сфері розподілу прибутку, формуванні ефективної дивідендної політики. Результати досліджень показують, що при формуванні дивідендної політики підприємствами оптимальний варіант - це тримати величину дивідендів на досить низькому рівні й підвищувати її лише тоді, коли дозволяють доходи. Підприємств, які не мають стабільного доходу, можуть вдаватися до низьких, але стабільних дивідендів, а при сприятливих доходах і обставинах виплачувати додаткові дивіденди.

Основні напрями формування вітчизняними підприємствами ефективної дивідендної політики можуть бути такими:

- по-перше, підприємства повинні намагатися сплачувати стабільні, постійно зростаючі дивіденди. Це сприятиме підвищенню курсової вартості акцій, уникненню можливих випадків поглинання підприємства конкурентами;

- по-друге, стабільні виплати дивідендів сприяють залученню додаткового капіталу в підприємство з інших джерел за умов відносно низьких цін та сигналізують потенційним та інвесторам про успішне функціонування підприємства;

- по-третє, залучення капіталу у виробництво при низьких цінах зведе до мінімуму його середньозважену вартість. Це сприятиме підвищенню рівня рентабельності підприємства, дохідності та курсове вартості акцій, авторитету на фондовому та кредитному ринках;

- по-четверте, ярі стабільній дивідендній політиці підприємству простіше розмістити повторні емісії акцій, облігацій; воно завжди може розраховувати на прихильність інвесторів до випущених цінних паперів та використовувати постійність дивідендів, що сплачуються акціонерам, як позитивний фактор під час проведення рекламної кампанії чи залучення інвестицій.

Таким чином, розумно налагоджена політика портфельних інвестицій на макро- і мікрорівнях дасть змогу як державі, так і підприємствам залучити кошти для активного економічного і технічного відтворення.

Самофінансування і характеристика чого видів.

Найреальнішим джерелом фінансування підприємств є власні інвестиційні ресурси, тобто самофінансування. У широкому розумінні самофінансування – це метод господарювання, який означає покриття за рахунок власних доходів усіх видатків діяльності підприємства як при простому, так і при розширеному відтворенні. Самофінансування є економічною базою самостійності і самоуправління підприємства.

У країнах з ринковою економікою, а це справедливо і для України, самофінансування означає забезпечення інвестування підприємств в основному за рахунок власних фінансових ресурсів: прибутків, амортизаційних відрахувань та ресурсів, прирівняних до власних, наприклад, коштів засновників, внесених до статутного капіталу, емісійного доходу.

Досліджуючи поняття самофінансування і його функції, доцільно охарактеризувати його види: валове і чисте самофінансування.

Основними складовими частинами валового самофінансування є частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства на умовах власності або повного господарського відання (чисте самофінансування) і амортизаційні підрахунки.

Чистий прибуток – частина загального прибутку підприємства, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати до бюджету податків та відрахувань, сплати штрафних санкцій та ін.

Рис.1. Види самофінансування

Джерело: Зятковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств: Монографія. -Тернопіль. Економічна думка. - 2000. - с.43-70.

Варто зазначити, що, відповідно до чинного законодавства, кошти засновників, інвестовані у капітал підприємства, прирівнюються до власних. Ці кошти, спрямовані за цільовим призначенням, не оподатковуються, і тому, практично нічим не відрізняються від чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування відображають у грошовій формі вартість зносу основних фондів.

Розглядаючи амортизаційні відрахування в контексті валового самофінансування, їх можна прирівнювати до валового прибутку. В цілому це справедливо, адже амортизаційні відрахування є відшкодованими раніше витраченими прибутками підприємства на створення і придбання поза обігових активів, які амортизуються.

Під чистим самофінансуванням необхідно розуміти саме чистий прибуток підприємства у вигляді фондів спеціального призначення, а не всієї частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства.

Реінвестування прибутків у підприємство реалізується за кількома напрямками. Традиційним напрямком є створення за рахунок нерозподіленого прибутку фінансового резерву (резервного капіталу), що приєднуються до капіталу підприємства (акціонерного товариства). Такі резерви створюються відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів підприємства (товариства).

Акціонерні товариства за згодою акціонерів можуть запобігти створенню резерву стабілізацій дивідендів, який теж приєднують до капіталу, тобто вилучити частину прибутку, спрямовану на виплату дивідендів, що перевищує середню норму останньої за декілька попередніх років Основним мотивом формування такого резерву є відмова акціонерів від разової вигоди для стабільності в отриманні дивідендів у майбутньому.

Як вказувалося вище, найважливішою умовою ефективного функціонування підприємств є забезпечення принципу самофінансування - здійснення і господарської, фінансової та інвестиційної діяльності за рахунок власних і прирівняних до власних ресурсів.

Однак, ведучи мову про самофінансування, у більшості випадків практиками і науковцями прийнято змішувати всі наявні ресурси незалежно від їх економічної суті.

Про це свідчить формула розрахунку коефіцієнта самофінансування, яку часто наводять в економічних виданнях науковці і практики.

Наприклад, А. Шот вважає, що коефіцієнт самофінансування достатньо розраховувати таким чином:

Кс = (П +А) : (К + 3), де

Кс - коефіцієнт самофінансування, П - прибуток, який направляється у фонд нагромадження, грн .;

А - амортизаційні відрахування, грн.;

З - залучені кошти, грн..;

К- кредиторська заборгованість, грн.

Як бачимо, в розрахунках показника самофінансування (обсягу формування) включаються не тільки власні і прирівняні до власних фінансові ресурси, а й позичені. Це значить, що такий показник відображає, у першу чергу, не рівень чистого або валового самофінансування, а фінансування господарської та інвестиційної діяльності підприємств за рахунок інвестиційних ресурсів.

При дослідженні самофінансування, на нашу думку, варто оперувати, насамперед, власними фінансовими ресурсами, включаючи ресурси, які підприємство отримує на безповоротній основі (кошти вищестоящих холдінгових і акціонерних товариств, асигнування з бюджету, кошти фондів підтримки підприємництва тощо), інвестиції, які надаються підприємствам у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі або прямих грошових вкладень.

На наш погляд, показники рівня самофінансування на підприємстві повинні враховувати різну економічну природу ресурсів, які спрямовуються на забезпечення розширеного відтворення. Тому, для оцінки можливостей формування підприємством фінансових ресурсів доцільно використовувати такі показники: коефіцієнт самофінансування; коефіцієнт самофінансування підприємства за рахунок внутрішніх джерел; коефіцієнт самофінансування підприємства за рахунок позикових ресурсів. Коефіцієнт самофінансування розраховують так:

Kc=(Bк+3к) : Pi, де

Кс – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства;

Вк – власні фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизація, кошти засновників, безповоротна допомога, бюджетні асигнування);

Зк – залучені кошти (кредиторська заборгованість, кошти від фінансової участі);

Рі, - інвестиційні ресурси (Вк + Д + Пк – позикові кошти (кредити банків, фінансова допомога на зворотній основі)).

Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел характеризує рівень власних фінансових ресурсів у загальному обсязі фінансових ресурсів (забезпеченість власними фінансовими ресурсами), які формуються з врахуванням можливостей суб'єкта господарювання залучити в оборот ресурси, прирівняні до власних. Тобто таких ресурсів, що можуть використовуватись підприємством впродовж довшого часу, на безоплатній і безповоротній основі.

Визначення такого показника здійснюється за формулою:

Кс. = (П +А +Бд): (П+А +Кз+ Фу), де

Кс, – коефіцієнт самофінансування за рахунок внутрішніх джерел;

/П – прибуток, який направляється у фонд нагромадження, грн..;

А – амортизаційні відрахування, грн..;

Бд – безповоротна допомога;

Кз -– кредиторська заборгованість;

Фу – кошти від фінансової участі.

Коефіцієнт самофінансування за рахунок позикових ресурсів характеризує їх рівень у загальному обсязі інвестиційних ресурсів. Цей показник може бути розрахований таким чином:

Ксп=Пк:Рі, де

Ксп - коефіцієнт самофінансування за рахунок позикових коштів;

Пк - позикові кошти;

Pi - інвестиційні ресурси.

Серед наведених вище показників, які характеризують реальну забезпеченість ресурсами, здійснення підприємством господарської та інвестиційної діяльності, головним варто вважати коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

На думку одних вітчизняних економістів, ефективне функціонування економіки й відновлення виробничого апарату можливе при загальних обсягах інвестицій (внутрішні капітальні вкладення та іноземні інвестиції) на рівні не менше четвертої частини внутрішнього валового продукту, тобто понад 30 млрд. грн. Але за останні роки спостерігається тенденція зниження частки загального обсягу інвестицій у валовому внутрішньому продукті. Якщо в 1995 році частка загального обсягу інвестицій у валовому внутрішньому продукті становила 29,6%, то в 2002 p. вона знизилася до 10%, а у 2003 p. вона дорівнювала за планом всього 8,5%. За розрахунками інших економістів, реальна потреба України в інвестиціях значно вища і перебуває на рівні 40 млрд. дол.

Безумовно, різке зниження інвестиційної діяльності підприємств пов'язане зі значним скороченням розміру державних коштів, що спрямовувались на фінансування інвестиційних проектів.

Сподіватися на докорінні зміни в інвестиційній діяльності за рахунок припливу іноземного капіталу в короткі терміни теж не доводиться, оскільки розмір прямих іноземних інвестицій в українську економіку, розпорошених за різноманітними сферами і галузями, є на рівні 3,3% валового внутрішнього продукту. Цей показник є одним з найнижчих у країнах з перехідною економікою. Негативно на інвестиційній діяльності позначається діюча ситуація з довгострокового кредитування підприємств.

У 2004 році, за даними НБУ, загальна сума кредитів, наданих промисловим підприємствам. становила 4612 млн. грн. Основну частину кредитних ресурсів було спрямовано на покриття поточних потреб — 82,1% від загальної суми. Відповідно, на фінансування інвестиційної діяльності спрямовано лише 17,9% кредитних ресурсів.

У переважній більшості регіонів України розгорнута діяльність з підготовки інвестиційних проектів, однак рівень їх обґрунтованості у багатьох випадках залишається низьким. Культура інвестиційного проектування передбачає усвідомлення керівниками стратегічної спрямованості управлінської діяльності, виявлення ініціативи і бажання досконало обґрунтовувати інвестиційні проекти. На жаль, сьогодні у багатьох випадках це сприймається як чергове модне віяння або як результат впливу органів влади чи вищестоящої організації.

Досліджено, що стратегічні і тактичні інвестиційні рішення базуються на різноманітних методах оцінки ефективності інвестицій. Однак багатий світовий досвід показує, що кожний метод дає свої, відмінні від інших, пріоритети інвестиційних пропозицій. Тому порівняння і вибір інвестиційних альтернатив необхідно здійснювати на основі однієї методологічної і методичної бази, яка залежить, перш за все, від мети оцінки (для інвестора - рентабельність власного капіталу, прибуток і грошовий потік на акцію, коефіцієнт сплати дивідендів, співвідношення дивідендів і активів; для банкіра – ліквідаційна вартість фірми, коефіцієнт поточної ліквідності, співвідношення власного і залученого капіталу, для менеджера – рентабельність, поточні витрати, валовий дохід, ефективність використання ресурсів, дохід від інвестицій тощо).

Детальніше зупинимося на окремих проблемах, які, на нашу думку, не знаходять сьогодні достатнього відображення в теорії і практиці управління інвестиціями фірми:

  •  визначення фундаментальних основ бізнесу - формулювання стратегічної місії;
  •  пріоритетність інвестицій в персонал як основне джерело конкурентних переваг;
  •  обґрунтування гнучкості виробництва з метою адаптації до ринкового середовища і забезпечення конкурентоспроможності продукції.

1. Здійснення інвестиційної діяльності потребує від фірми детальною формулювання стратегічного акценту інвестиційної політики, що передбачає визначення її стратегічної місії: будь-які подальші кроки є похідними від цієї найважливішої проблеми. В умовах інтернаціоналізації та глобалізації ринків кір-менеджмент фірми повинен дати відповідь на пріоритетне питання: "Яким є наш бізнес і яким ми його бачимо в майбутньому?" Тобто:

  •  який тип організації формується;
  •  на яких ринках фірма працюватиме;
  •  які потреби яких клієнтів буде задовольняти.

Започаткування (вдосконалення) бізнесу потребує дослідження:

  •  привабливості даної галузі з точки зору довгострокової прибутковості і визначення чинників, що формуватимуть галузеву прибутковість у майбутньому;
  •  привабливості конкурентного середовища всередині галузі. Основними елементами галузевого і конкурентного аналізу повинні бути:

1. Аналіз галузі (оцінка галузевої структури, напрямів розвитку галузі, довгострокової привабливості тощо).

Повнота і глибина висновків про галузеву привабливість залежить від відповідей на таі питання:

  •  розмір ринку, потенціал його зростання, стадія життєвого циклу галузі;
  •  впливів (сприятливий чи несприятливий) переважаючих рушійних сил галузі;
  •  характеристика галузевої структури (наявність домінуючих фірм, можливість консолідації галузі);
  •  потенціал (бар'єри) для входження в галузь чи виходу з неї, потреба в капіталі;
  •  стабільність чи коливання попиту (вплив сезонності, ділового циклу, переваги споживача);
  •  правові, політичні, соціальні впливи;
  •  зміни технологій та інноваційні фактори;
  •  галузеві можливості та загрози;
  •  інтенсивність конкуренції порівняно з іншими галузями;
  •  ступінь ризику, перспективи галузі, складність проблем.

2. Аналіз конкурентного середовища (аналіз конкурентних сил та основних конкурентів), який передбачає розгляд таких аспектів:

  •  наявність конкурентних сил та Ь конкурентний потенціал;
  •  оцінка відносних вартісних позицій конкуруючих у галузі фірм,
  •  оцінка конкурентних позицій і сил основних конкурентів (якими є югі стратегії, який тип конкурентних переваг реалізують);
  •  прогнозування "стратегічних поворотів" основних конкурентів.

3. Аналіз становища фірми (оцінка конкурентної позиції). Теорія і практика стратегічного менеджменту найчастіше виділяє такі елементи самоаналізу фірми:

  •  оцінка власної стратегії та її узгодженості з галузевим оточенням;
  •  оцінка внутрішніх слабких і сильних сторін фірми, можливостей і загроз (аналіз SWOT);
  •  оцінка конкурентної сили фірми (як і чому фірма отримує чи втрачає позицію);
  •  виходи і проблеми, які є специфічними для фірми та сфери бізнесу.

Звичайно, це надзвичайно складне завдання, однак без сформованої системи стратегічних пріоритетів інвестиційна діяльність є мало перспективною. П. Як відомо, конкурентний статус фірми визначають зовнішні і внутрішні чинники, тому її інвестиційна політика повинна спрямовуватися як на пошук можливого позитивного впливу зовнішніх умов на діяльність фірми, так і на постійне вдосконалення мікросередовища з метою адаптації стратегічного потенціалу до динамічного ринкового оточення.

Інвестиції у зовнішнє оточення найчастіше здійснюються у вигляді участі у спільних проектах, у формі кредитування, діяльності на ринку цінних паперів і можуть охоплювати: інвестиції у фактори виробництва, у розвиток споріднених і підтримуючих галузей, формування соціальної інфраструктури регіону тощо

Інвестиції у мікросередовище фірми мають за мету постійно розвивати її стратегічний потенціал, стратегічну гнучкість за рахунок кількісної і якісної зміни тих чи інших ресурсів (технічних, технологічних, людських тощо).

Найважливішим стратегічним пріоритетом інвестиційної політики фірми є формування і постійний розвиток її людського потенціалу. В системі стратегічного менеджменту персонал необхідно розглядати як одне з головних джерел створення конкурентних переваг на тривалий період часу. За даними західних експертів, у стратегічному аспекті інновації, що стосуються розвитку здібностей людини, її потенціалу, навиків, мають пріоритетне значення порівняно з інноваціями в сфері вдосконалення властивостей продукції, технологи і організації виробництва, тобто персонал є найстабільнішим джерелом конкурентних переваг.

Розвиток персоналу – це його зміна залежно від стратегічних завдань фірми. Цей процес охоплює кадровий аудит, проведення профорієнтаційної роботи, соціальної адаптації персоналу, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації, перепідготовку та інші заходи, необхідні для успішної реалізації стратегічних завдань. Це значить, що при обґрунтуванні стратегічних пріоритетів інвестиційної політики фірми (побудові дерева цілей) згадані нюанси повинні бути враховані.

III. Динамічність конкурентного середовища як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках, потребує постійного оновлення продукції. Це приводить до одночасного виробництва товарів, що перебувають на різних стадіях життєвого циклу, а також виготовляються на основі різних технологій. Така проблема потребує вивчення і узгодження життєвих циклів попит на продукцію, життєвого циклу підприємства (конкурентної переваги фірми, технології) і самих товарів. Швидкі інноваційні процеси, що відбуваються в суспільстві, сприяють суттєвому поширенню постійно змінюваної технології, а у виробництві одночасно є вироби, що виготовляються за різними технологіями і мають різні стадії життєвих циклів, товарів, попиту на них.

У таких умовах особливої актуальності та гостроти набуває проблема забезпечення гнучкості виробництва. Відомий американський фахівець з проблеми менеджменту Р. Шонбергер, беручи до уваги досвід найкращих компаній та реалізуючи маркетинговий підхід в управлінні, сформулював критерії оцінки цілей корпоративного рівня. Серед чотирьох критеріїв – гнучкість (інші – витрати споживача, виграш часу, якість продукції).

Безумовно, критерієм гнучкості повинна бути економічність, а гнучкість як економічна категорія – характеризувати здатність системи (фірми) до ефективної адаптації, тобто здатність здійснювати свій профіль без суттєвих затрат.

Забезпечення гнучкості передбачає необхідність обґрунтування в інвестиційній політиці фірми питань оновлення ресурсів з метою забезпечення її конкурентоспроможності шляхом технічного переозброєння і реконструкції.

Методологічне і методичне вирішення розглянутих проблем дозволить суттєво підвищити обґрунтованість і результативність інвестиційної діяльності фірм в умовах перехідної економіки.


Список використаної літератури

1. Лмоша О.И., ІІІвец В.Я. Повышение эффективности управления инвесициями в промышленности // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий разных форм собственности: Сборник научных трудов /НАН Украиныї. ИЗП; Ред. кол.: Иванов Н.И. -Донецк, 2004.-c.221.

2. Бендерський Ю. Інвестиційна діяльність та шляхи її активізації // Економіст. – 2005. - .№-1 – с.22-24

3. Воронова Л.К. Фінансове право. - X.: Фірма "Консум", 2006. - с. 374.

4. Зятковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств: Монографія. — Тернопіль. Економічна думка. - 2004. - с.43-70.

5. Иванов И.И. Экономические аспекты производственного потенциала. Теория и практика - Донецк: ИЗП НАН Украины, 2006. - с.307.

6. Колосов О.Є. Напрямки трансформації інвестиційної політики України в контексті сучасних тенденцій іноземних інвестицій// Фінанси України. - 2005. - №9. - с.72.

7. Маринченко Б.В. Управління фінансами підприємств та моделі прийняття рішень // Економіка і управління. — 2003. - №1. — с.71.

8. Єрмошкіна В. Фінансовий аспект планування розвитку бізнесу // Фінанси України. - 2005. - №5. - с.39.

9. ІІокропивний С.Ф. Економіка підприємств - Київ, 2003.

10. Сазонец И.Л. Организационные аспекты инвестиционной деятельности акционерных обществ // Социально-экономические аспекты промышленной политики: Сборник научных трудов / НАН Украины. Институт экономики промышленности; Редкол.: Амоша А.И. (отв. ред.) и др. - Донецк, 2005. - с.20.

11. Сич Є.М., Ільчук В.П., Сич О.Є. Вплив ризиків на процес реального інвестування// Фінанси України. - 2005. - №3. - с.107.

12. Стрілець P. Формування підприємствами інвестиційної стратегії на фондовому ринку// Економіст - 2003. - №2. - с.59.

13. Тарпавська Н. Стратегічні пріоритет інвестиційної політики фірми в контексті європейських інтеграційних процесів// Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти. І. ЄС-У99: міжнародна наукова конференція. Збірник наукових праць учасників конференції. Ред. колегія: Роланд Айзен, Євген Савельєв, Олександр Устенко, Микола Чумаченко, Андрій Сидоренко. – Ялта-Форос, 2006. - с.297.

14. Ткачук О.М. Інвестиційне забезпечення розвитку малих підприємств// Фінанси України -2005. - №7. - с 89.

15. Ульянов В. Инвестиционные й консалтинговые аспекты поддержки малых и средних предприятий // Економіст. - 2003. - №6. - с. 18-19.

16. Фурман В.М. Формування вітчизняними підприємствами інвестиційної стратегії на фондовому ринку// Фондовий ринок. -2005. - №13. - с.2.

17. Ширмер Я. Прямі зовнішні інвестиції та економічне зростання// Економіст. - 2005. - №3. -с.ЗЗ

18. Юрій C.I., Іващук 1.0. Активізація інвестиційної діяльності на регіональному рівні// Фінанси України - 2006. - №4. - с.106.

19. Янковский Н. Инвестиционная политика предприятия в условиях территорий приоритетного развития // Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти 1. ЄС-У'99: міжнародна наукова конференція. Збірник наукових праць учасників конференції. Ред. колегія: Роланд Айзен, Євген Савельєв, Олександр Устенко, Микола Чумаченко, Андрій Сидоренко. - Ялта-Форос, 2004. - с.292-294.

20. Янковський Н.А. Прогнозирование развития крупного производственного комплекса: теория и практика (монография). - Донецк, 2005.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68089. Подорож історією Лондона 181.5 KB
  В процесі викладання іноземної мови дуже важливе місце займають позакласні заходи. Вони є дієвим методом підтримки зацікавленості учнів у вивченні англійської мови. Важливу роль відіграє підготовчий етап до заходів. Вчитель повинен підготовити сценарій і ознайомити учнів з ним, розподілити...
68090. Цінність людини – в її унікальності! 48.5 KB
  Мета: довести ідею неповторності й унікальності кожної особистості, допомогти кожному з учнів знайти в собі те, що відрізняє їх від інших. Обладнання: стікери, постери-самореклами
68091. ЛИКИ ТОЛЕРАНТНОСТИ 39.5 KB
  Усовершенствовать умения толерантного общения в практических упражнениях Информационное сообщение: Современный мир жесток жестокими стали и дети. Именно поэтому мировая общественность в качестве всеобъемлющего средства борьбы за выживание выбрала толерантность как основополагающий...
68092. Культура поведінки 28.5 KB
  Поговорімо діти про культуру про те як треба звертатись до людей щоб кожному було приємно з вами спілкуватись і щоб про кожного з нас люди могли сказати що ви людина вихована культурна. Для цього треба вміти поводитися серед людей знати правила поведінки вживати у у своїй мові чарівні слова які...
68093. Культурное наследие 151.52 KB
  Беседа Какое время года Какой месяц Что вы знаете об этом месяце Последний месяц зимы самый короткий високосный 29 дней небо голубое увеличивается световой день в народе называют лютый бокогрей. Что следует делать если подарок сладости или фрукты а поблагодарить...
68094. Режим дня. Практична робота: організація куточка відпочинку в класі та вдома 37.5 KB
  Мета: вчити учнів розуміти роль розпорядку дня для збереження і зміцнення свого здоров’я; навчити дітей самостійно визначати в себе ознаки втоми; прищеплювати вміння організовувати свою працю і відпочинок правильно облаштовувати куточок відпочинку в класі та вдома.
68095. Мусор как проблема человечества. Борьба Домовёнка Кузи за чистоту родного города Днепропетровска 53 KB
  Цели урока: познакомить учащихся с проблемой переработки мусора и ликвидации свалок бытовых отходов воспитывать бережное отношение к своей планете любовь к природе научить будущие поколения сортировать мусор и собирать бытовые отходы в раздельные баки для будущей переработки и получения...
68096. Квіти в нашому житті 137.5 KB
  Сьогодні на уроці про славні квіти ми поведемо розмову будемо вчитися вживати їх у мовленні удосконалювати наші читацькі та графічні вміння. Перевірка домашнього завдання формування компетентності уміння вчитися Та не можна йти в гості без подарунка.
68097. Головна перспектива України не в Європі і не в Росії, а в самій Україні 129.5 KB
  Мета: Розширити та поглиблювати знання дітей про Україну рідну Батьківщину та країни Європи. Обладнання: Клас прикрашений квітами парти розставлені відповідно для роботи учнів в групах командах на дошці написана тема заходу перед дітьми велика карта Європи на якій добре видно Україну.