32690

Технології. Всі визначення для уроків

Другое

Производство и промышленные технологии

Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту. Аналіз та компонування інформації для проекту. Загальні відомості про дизайн. Стадії дизайну об’єктів технологічної діяльності. Технологія створення дизайн-проекту.

Украинкский

2014-03-11

1.07 MB

32 чел.

Технології всі визначення для уроків

Урок

Тема уроку: Аналіз існуючих виробів та визначення

завдань проекту

Аналіз, розподіл, класифікація — методи розумової діяльності винахідника.

Аналіз (у перекладі з грецької — розпад, розділення на окремі частини) — операція уявного або реального поділу цілого (об’єкта, властивості, процесу чи співвідношення між предметами) на складові частини, яка виконується в процесі пізнання або предметно-

практичної чи дослідницької діяльності людини.

Аналіз у роботі дизайнера, конструктора — це метод наукового дослідження виробів, найголовніша складова художнього конструювання.

Аналіз, як метод наукового дослідження, дає змогу здійснювати класифікацію. Тому, як правило, кажуть, що аналізувати — це значить досліджувати, розкладати на складові частини об’єкт дослідження.

Розподілом називають процес мислення, за якого розглядається певний клас об’єктів, що уявно поділяють на два або більше підкласів.

Класифікацію розуміють як процес мислення, у ході якого уявно об’єднують у групи предмети, що мають визначені ознаки, спільні для кожної групи.

Результатом проведеної класифікації може бути зведена таблиця, в якій досліджувані предмети чи об’єкти укладені в різні групи.

Класифікація промислової продукції є провідною умовою всебічного визначення її якості. У зв’язку з цим розрізняють різні види аналізу: художньо-конструкторський, функціональний тощо.

Для визначення різних підходів у проведенні аналізу промислових виробів їх розподіляють на групи (підкласи).

Так промислові вироби як окремий клас поділяють на чотири підкласи:

а) вироби, що безпосередньо обслуговують людину (меблі, одяг,

взуття тощо);

б) вироби, що обслуговують людину і водночас виконують

технічну функцію (електроарматура, побутова техніка, пристрої

тощо);

в) вироби, що виконують певну роботу і частково обслуговують

людину (засоби транспорту, прилади, станки тощо);

г) вироби, які виконують лише певну роботу (автоматизовані

системи, вузли механізмів машин тощо).

Потреби для вдосконалення об’єкта проектування за такими напрямками, як:

 предметний (художня цінність виробу, нові конструктивні елементи чи функції, форма, колір, конструкційний матеріал, із якого виготовляється виріб);

 виробничий (технологічність об’єкта, автоматизація під час виготовлення, низька матеріало- та енергоємність виготовлення, уніфікація тощо);

 експлуатаційний (надійність, зручність в обслуговуванні тощо);

 торговельний (транспортування, тара чи упаковка до виробу, товарний вигляд, реклама на упаковці тощо).

Урок

Тема уроку: Аналіз та компонування інформації для проекту.

Реферат — це не твір, а огляд публікацій, доступних за заданою темою.

Існують різні типи рефератів і, відповідно, до них підходять різні моделі підготовки. Якщо говорити узагальнено, то можна виділити чотири основні типи: навчальні, контрольні, службові і творчі реферати.

Творчий реферат — це найцікавіший вид рефератів. Творчі реферати готуються для себе і не мають конкретної мети, хоча насправді цілі в них, звичайно, є, причому дуже масштабні.

Для остаточного завершення роботи над рефератом складають два розділи — вступ і висновки.

У вступі може бути самостійна тема — актуальність проблеми чи проекту. Під актуальністю розуміється значення того, про що написано в рефераті, для науки, техніки, культури, освіти тощо.

У висновках не варто розглядати ті питання чи положення, яких немає в тексті реферату.

Обов’язковою структурною частиною реферату є списки використаних літературних джерел. Бажано, щоб було два списки літератури — один відповідав знайденим у бібліотеці книжкам та журналам, інший — додатковий, для джерел, знайдених у мережі Інтернет.

Урок

Тема уроку: Загальні відомості про дизайн

Дизайн (від англійського Design, від от італійського disegno — позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення певних якостей промислового виробу.

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній дизайн (створення речей із точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, ураховуючи всі аспекти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення дизайну), функціональність (середній), комфортність виробництва,

експлуатації, утилізації технічного виробу тощо (сучасне розуміння дизайну).

Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-технічного проектування промислових виробів, їх комплексів і систем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та потребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Художнє конструювання, як практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища.

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і естетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне середовище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична організація предметного середовища.

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини.

В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. Поняття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У перекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, розміщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живопис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компонування) — побудову художнього твору, об’єднання його частин в єдине ціле. Композиція — це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

 

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співрозмірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної досконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсутністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фізиичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в такому співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштабності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співрозмірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими ж ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає

також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об’ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція — це композиція, що розташована в одній площині.

Об’ємна — це композиція виробу, яку ми сприймаємо з усіх сторін.

Глибинно-просторова — ця композиція, що виконується з передаванням глибини простору.

У композиції художньо-конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту.

Закон масштабу. Серед об’єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають однакову форму, але різні розміри, що викликано певними функціональними вимогами. Закон масштабу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні відношення між людиною і твором, оточуючим середовищем і твором, його

елементами та загальними габаритами форми.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому організацію прийомів площинного та об’ємно-просторового формотворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

Закон контрасту. Поняття контраст означає чітко виявлену протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об’єктів художнього конструювання має дещо іншу дію, ніж у природі або суспільній свідомості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу

чи контрасту.

В об’ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражені переважно

співвідношеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька — висока, вузька — широка;

б) пластичний контраст форми, елемент — частина, увігнута — опукла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір), виразна текстура — ледь помітна, світла–темна, тепла–холодна;

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посиленні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм — властивість, що характерна для багатьох явищ природи, у тому числі й для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо. Ритм як композиційний прийом художнього конструювання — це повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-ор-

наментальної форми та інтервалів між ними, об’єднаних подібними ознаками (тотожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. 

Простий ритм — рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів у об’ємно-просторовій та орнаментальній структурі й називається метричним.

Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі.

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів.

Відомо три типи симетрії.

Перший, найпоширеніший — так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі.

Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно вісі.

Третій тип симетрії — гвинтова або циклічно-обертова, застосовується для об’ємних тіл обертання.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу.

Засоби виразності. Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графіку, пластичність і ажурність.

Фактура (від латинського factura — виконання) — спосіб подачі, формування поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Технологічну фактуру одержують у процесі відповідної обробки матеріалів: різання, тесання, кування, карбування, шліфування або внаслідок виготовлення самих творів: плетіння, ткання, вишивання тощо.


Текстура
(від латинського textura — будова, зв’язок, тканина) — природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу. Вона буває простою і складною, вигадливою і навіть примхливою. Малюнок текстури буває дрібний і великий, слабо і чітко виражений.

Графічність — позитивна якість композиції, яка своїми елементами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засоби виразності: лінії, крапки, плями, силуети.

Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні й ахроматичні. До групи ахроматичних відносяться білий, сірий

і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбитого світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні кольори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони відображають різну кількість світла, що падає на тіло.

Основні закони кольорознавства.

Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір.

Другий закон стверджує, що змішування двох не додаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає новий кольоровий тон, що знаходиться на кольоровому колі на однаковій відстані від кольорів, що змішуються. Тому, з трьох кольорів, розміщених

у кольоровому колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати, змішуючи їх у певних пропорціях, усі можливі кольорові тони та їх відтінки.

За третім законом результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектральний жовтогарячий сумішшю червоного з жовтим, і колір при цьому не змінюється.
Гармонія кольорів.
Різні кольори і кольорові поєднання по-різному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність.

Урок

Тема уроку: Стадії дизайну об’єктів технологічної діяльності

Дизайн як наукова дисципліна вивчає комплекс проблем, що виникають у ході аналізу зв’язків і відносин системи «людина — виріб — середовище».

Комплекс вимог дизайну і сукупність споживчих властивостей виробів можна умовно розділити на чотири групи:

 соціальні;

 утилітарно-функціональні;

 ергономічні;

 естетичні.

Художнє конструювання — новий метод проектування виробів промислового виробництва, упровадження якого повинне забезпечувати високу якість продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдосконалювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

Основні принципи художнього конструювання виробів промислового виробництва:

1. Комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональних, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань.

2. Врахування особливостей навколишнього середовища та конкретних умов.

3. Єдність форми і змісту.

Художньо-конструкторський аналіз — це комплексний, цілісний і різнобічний процес, у ході якого послідовно розглядають та оцінюють досконалість виробу, і зокрема: функціональність, конструктивність, технологічну доцільність, експлуатаційну практичність, економічність, вимоги ергономіки, раціональність композиції й естетичність.

Розрізняють таку послідовність художньо-конструкторського аналізу об’єктів проектування:

1) Збір інформації з різних джерел — патентних матеріалів, каталогів і проспектів, що відносяться до аналогів заданого для проектування виробу.

2) Підбір діючих аналогів виробу, що проектується.

3) Аналіз функціональних вимог із визначенням зв’язку «людина — машина», «предмет — середовище» і безпеки експлуатації.

4) Виявлення відповідності форми конструктивній основі, логіці і тектонічності форми.

5) Аналіз відповідності матеріалів у функціональному, конструктивному і декоративному відношеннях.

6) Аналіз технологічності виробу як в окремих елементах, вузлах і деталях, так і в цілому.

7) Аналіз композиційного рішення цілісності форми, єдності характеру всіх елементів і відповідності форми стильовій спрямованості.

8) Загальний висновок по виробу.

Як правило, об’єкт має прототипи, тому їх необхідно враховувати в процесі проектування.

Прототипи — це вироби, що виготовлялися раніше і мають аналогічну функцію та умови експлуатації, що й об’єкт проектування.

Якщо проектується зовсім новий виріб, який не має прямого прототипу, дизайнери вивчають аналогічні машини або речі.

Аналоги — це вироби, які мають подібні чи близькі за змістом функції до об’єкта проектування.

Призначення виробу — це його основна функція. Комплекс функціональних вимог розподіляється за чотирма основними групами виробів:

1. Вироби, що безпосередньо обслуговують людину (предмети побуту, одяг, взуття, меблі тощо).

2. Вироби, що безпосередньо обслуговують людину і виконують технічну функцію (побутові прилади, електроарматура тощо).

3. Промислові вироби, які виконують робочу функцію і частково обслуговують людину (верстати, прилади, машини, засоби транспорту).

4. Промислові вироби, які виконують тільки робочу функцію (автоматизовані системи, вузли механізмів машини, автоматичні лінії).

До першої групи виробів ставляться дві умови:

 по-перше, вироби, якими безпосередньо користується людина, повинні володіти такою формою, яка б відповідала анатомії та фізіології людини;

 по-друге, вони повинні мати такі властивості та якості, які б робили їх дійсно необхідними для людини. Кожна річ, яка призначена для безпосереднього споживання, повинна оцінюватися за власними корисними властивостями.

Вироби, що відносяться до другої групи, мають більш складну функціональну структуру, вони обслуговують людину, об’єднуючи в собі технічну та споживчі функції.

До третьої групи відносяться знаряддя праці, що вимагають від людини відповідних фізичних зусиль. Ці знаряддя праці повинні мати гарну форму, що відповідає трудовим рухам людини, а також володіти необхідними робочими властивостями.

Функціональний аналіз. Аналіз функціональних вимог — це визначення соціального значення виробу, тобто облік та оцінювання всіх якостей, що характеризують зв’язок «людина — виріб».

Функціональність — це зручність, раціональність, відповідність та досконалість.

Композиційний аналіз. Поняття композиція виробу, предмета, чи виробу пов’язано з поняттям їх образності і художньої виразності.

Композиційна якість — кінцева фаза, до якої приходять лише після ретельного і всебічного аналізу всіх утилітарних і функціональних вимог, пропонованих щодо виробу.

Процес художнього конструювання поділяється на етапи, які у методичному відношенні мають загальні риси з архітектурним проектуванням.

Художнє конструювання об’єктів проектування починається з моменту складання та видачі завдання.

Ескізний проект — це найкращий варіант конструктивного рішення об’єкта технологічної діяльності. Він виконується у вигляді креслення в ортогональних проекціях або перспективного зображення. Основна вимога до ескізного проекту — мінімум зобра-жень повинні надавати максимум інформації про об’єкт проектування.

До першої стадії художнього конструювання відносяться: виконання проектної пропозиції; розробка креслень, малюнків ескізного проекту, виготовлення макетів.

Друга стадія дизайну об’єктів технологічної діяльності — це розробка дизайн-проекту. На цьому етапі також здійснюється виготовлення робочої моделі та виконання робочих креслень.

У деяких випадках, при виготовленні особливо складних виробів, розробка технічного проекту входить у склад другої стадії дизайн-проектування. У тому випадку, робочий проект відноситься до третьої стадії.


Урок

Тема уроку: Технологія створення дизайн-проекту

Сучасні показники якості виробів та споживчі властивості сучасних об’єктів технологічної діяльності різноманітні: анатомічні, фізіологічні, психологічні, естетичні тощо. Тому дуже важливим є проведення ергономічного аналізу прототипів.

Ергономіка — це достатньо розвинена наука, яка має свій предмет та методи дослідження. На основі ергономічних досліджень розробляються вимоги до об’єктів технологічної діяльності, з урахуванням так званого «людського фактора».
Ергономічні вимоги безпосередньо пов’язані з естетичними вимогами, а тотожно — з вимогами економіки та технології.

Існують чотири групи ергономічних показників, за якими здійснюються ергономічні дослідження технологічних об’єктів та оцінюється якість продукції: гігієнічні, антропометричні, фізіологічні і психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні показники визначаються рівнями освітленості, вентиляції, вологості, запиленості, температури, радіації, токсичності, шуму, вібрації тощо.

Антропометричні показники визначаються відповідністю об’єкта розмірам та формі тіла людини, розподілу маси тіла, урахуванням розмірів голови і кисті руки.

Фізіологічні та психофізіологічні показники визначаються відповідністю конструкції об’єктів проектування наступним можливостям людини: силовим, енергетичним, фізіологічним і психофізіологічним (зоровим, слуховим, нюховим, дотиковим та смаковим).

Психологічні показники конструкції виробу визначаються відповідністю навиків людини (уже закріплених та тих, що вперше формуються) із сприйняття та переробки інформації. Психологічна відповідність визначається особливостями відчуттів людини.

Етапи дизайн-проектування.

І. Попередній аналіз та складання технічного завдання

Дизайнер повинен брати участь у складані технічного завдання на проектування, тому що в технічному завданні повинні бути вказані вимоги дизайну, які пред’являються до об’єкта проектування.

 ІІ. Попередній аналіз та розробка художньо-конструкторської пропозиції

Після одержання технічного завдання на проектування дизайнер починає розробляти попередню художньо-конструкторську пропозицію.

ІІІ. Ескізний проект

Етап ескізного проектування — один із найважливіших моментів художнього конструювання. Ескізний проект — кінцевий варіант творчої пропозиції художника-конструктора, який повинен повністю визначити всі характеристики виробу, що проектується.

ІV. Художньо-конструкторський проект

Характерна особливість даного етапу — обсяг роботи, що виконує інженер-конструктор, значно більший, ніж у дизайнера — обраний варіант художньо-конструкторської пропозиції, у першу чергу, проробляється в технічному відношенні.
V. Робоче проектування та авторський нагляд

Після затвердження художньо-конструкторського проекту дизайнер обробляє креслення і принципи систематизації складних поверхонь виробу, складає супроводжувальну документацію, розробляє робочі креслення, за якими будуть виготовляти виріб.
VІ. Експертиза

Унаслідок проведеного комплексного врахування всіх вимог та узгодження окремих вимог між собою, дизайнер повинен внести в проект такі якості об’єкта, які зроблять його оптимальним для споживання.

Урок

Тема уроку: Економічне обґрунтування проекту


Основним родом діяльності людини є
праця.

 Процес праці включає три основні моменти:

• праця людини;

• предмети праці;

• засоби праці.

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одночасно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

• дані самою природою (наприклад деревина);

• ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

• людина (головна виробнича сила);

• засоби праці;

• предмети праці (засоби виробництва);

• сили природи, які використовуються людьми;

• форми і методи організації виробництва;

• наука;

• інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

• виробничі сили;

• техніко-економічні відносини;

• організаційно-економічні відносини;

• виробничі відносини, чи відношення до власності;

• господарський механізм, так як регулювання економічної

діяльності здійснюється за його допомогою.

 Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

• за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;

• за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану

продукцію;

• за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;

• за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;

• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

• за календарними періодами — на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.
Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділяються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

 зниження ваги виробів;

 зменшення питомої витрати матеріалів;

 скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

 використання відходів та побічних продуктів;

 утилізації вторинних ресурсів;

 заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

 первинна обробка та збагачення сировини;

 комплексна переробка сировини;

 застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

 запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно-економічні заходи

 удосконалення матеріальних нормативів;

 поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

 упорядкування системи ціноутворення;

 застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити:

- комплексній переробці сировини — це процес промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи;

- вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві;

- відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне

масло, жом);

  •  відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).


Урок

Тема уроку: Маркетингові дослідження проекту

Маркетинг — це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є:

• товар;

• ціна;

• місцезнаходження товару;

• стимулювання попиту.

Типовими задачами маркетингових досліджень є:

• вивчення характеристик ринку;

• оцінка потенціалу ринку;

• аналіз розподілу часток ринку;

• аналіз збуту;

• аналіз тенденцій ділової активності;

• вивчення товарів конкурентів;

• короткострокове прогнозування;

• довгострокове прогнозування;

• вивчення політики цін.

Методи маркетингових досліджень. Існує чотири основних методи збору інформації: опитування, спостереження, експеримент та імітація.


Опитування — це з’ясування позицій респондентів щодо якого-небудь питання. Опитування — найпоширеніший метод дослідження, що дозволяє одержати інформацію із самомого широкого кола питань.

Персональне інтерв’ю — універсальний метод проведення опитування.

Спостереження — це метод дослідження, за якого вивчаючий веде безпосереднє спостереження за досліджуваними об’єктами, не вступаючи з ними в контакт і не роблячи на них впливу. Спостереження проводиться відповідно до заздалегідь сформульованих правил.

Імітація — це заснований на застосуванні ЕОМ метод, що дозволяє вивчати вплив різних маркетингових факторів на досліджувану величину за допомогою математичних моделей, а не в реальних умовах.

Джерела маркетингової інформації. Існує велике різноманіття

видів маркетингової інформації, використовуваних маркетологами. Основними з них є: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв’язки, чутки.

Факт — подія або умова, що спостерігається прямо (найпростіший вид маркетингової інформації).

Оцінки — відрізняються від фактів тим, що базуються скоріше на умовиводах і (або) статистичних прийомах, ніж на прямому спостереженні і підрахунку. Така оцінка може відрізнятися від

факту.

Прогнози, на відміну від оцінок, зв’язані з майбутнім. Частково вони засновані на екстраполяції тенденцій, частково на аналогії і частково на здоровому глузді.

Узагальнені зв’язки часто використовують на практиці як основу для оцінки і прогнозу.

Чутка відрізняється від факту тільки тим, що джерело інформації менш надійне.

Найбільш важливими джерелами маркетингової інформації є:

Джерела всередині компанії: спеціалізовані групи співробітників, періодичні звіти, всілякі інформаційні зв’язки.

Офіційні джерела: звіти урядових агентств, звіти торговельних

асоціацій, звіти про наукові дослідження тощо.

Конкуруючі товари: розбирання і дослідження виробів конкурентів, а також інформація про вироби, що є в компаніях.

Конференції і семінари — можуть бути безцінним джерелом інформації з новітніх технологій. Вони також надають можливість обговорення проблем з експертами.

Консультанти — учені з науково-дослідних інститутів і фахівці з інших організацій.

Клієнти і користувачі можуть зробити внесок як у ринкові дослідження, так і висловлювати свою думку про вироби або технології.

Сторінки Інтернету — дозволяють за допомогою могутніх пошукових систем зібрати величезну кількість технічних даних, патентів та іншої інформації.

Патентна література — це особлива цінність для ведення розробок у конкретних технічних галузях. Вона також є істотною і необхідною умовою у ході розгляду питання про патентування.

Законодавчо-правові і нормативні акти — закони, положення, інструкції, стандарти.

Технічна література, що містить наукові публікації фахівців і матеріали конференцій із відповідних тем, істотне джерело інформації.

Підручники — корисні для легкого введення в нову тему.

Виробнича література — містить матеріали з конкретної галузі, що публікуються виробничими асоціаціями й іншими джерелами. У ній звичайно представлені дані гарної якості із останніх

тенденцій і розробок.

Спеціалізовані виставки — надають прекрасну можливість для збору інформації про вироби конкурентів. Вони корисні також для встановлення контактів із потенційними партнерами.

Торговельні ярмарки — безцінні для ринкових досліджень і для збору технічної інформації. На них звичайно можливо установити гарні контакти й одержати цікаву інформацію про новітні продукти.

Звіти про дослідження ринку — складаються багатьма організаціями і часто надаються користувачам за плату.

Електронні засоби. Інтернет є невичерпним джерелом будь-якої інформації. Однак, вартість електронних послуг може бути високою. Тому варто уважно вивчити їх вартість перед проведенням дослідження. Це важливо, тому що часто та ж сама інформація доступна в інших джерелах за більш низькими цінами.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60525. Общая характеристика покрытосеменных и их классификация 50 KB
  Сформировать у учеников понятия об общих признаках покрытосеменных растений и современную их классификацию. Оборудование: мультимедийный проектор компьютер учебники рабочие тетради гербарные образцы однодольных и двудольных растений...
60527. Проектування вертикального ковшового елеватора 320.5 KB
  Ковшові конвеєри бувають: вертикальні і крутопохилі; стаціонарні, пересувні й переносні; з стрічковим або ланцюговим тяговим органом; з розставленими і стуленими ковшами.