3303

Законність та відповідальність у державному управлінні

Лекция

Политология и государственное регулирование

Досягненню зазначених цілей служать такі основні принципи здійснення юридичної відповідальності: відповідальність лише за поведінку, а не за думки; відповідальність тільки за протиправні діяння і тільки при наявності вини (презумпція невинності); законність, справедливість, доцільність і невідворотність.

Украинкский

2014-11-16

24.29 KB

11 чел.

Тема 7. Законність та відповідальність у державному управлінні

  1.  Види соціальної відповідальності: політична, юридична та моральна.

Юридична відповідальність обов'язок особи, при наявності в його діянні складу правопорушення, перетерпіти несприятливі наслідки, передбачені санкціями юридичних норм. Реалізація санкції норми, щодо правопорушника, покладання на нього офіційної обов'язки перетерплювати позбавлення матеріального, фізичного або духовного порядку.

Можливість виникнення юридичної відповідальності

формально визначається через санкції юридичних норм. Така можливість, підкріплена примусовою силою держави, гарантує виконання юридичних норм навіть всупереч волі окремих суб'єктів.

Підставою виникнення юридичної відповідальності

є повний склад правопорушення. Відсутність у діянні особи будь-якого з перерахованих вище елементів складу правопорушення унеможливлює притягнення його до юридичної відповідальності.

За своєю природою юридична відповідальність

- Це особливий вид правовідносин, з якими склад правопорушення пов'язаний як визначальний його виникнення складний юридичний факт.

Змістом юридичної відповідальності

як правовідносини є: з одного боку, - обов'язок особи, яка вчинила правопорушення, відповідати за нього, нести несприятливі для себе наслідки, з іншого боку, - право особи, чиї права порушені, відповідних державних органів притягти правопорушника до відповідальності, змусити його випробувати несприятливі наслідки , передбачені санкціями юридичних норм.

Досягненню зазначених цілей служать такі основні принципи здійснення юридичної відповідальності: відповідальність лише за поведінку, а не за думки; відповідальність тільки за протиправні діяння і тільки при наявності вини (презумпція невинності); законність, справедливість, доцільність і невідворотність.

Перші два принципи відносяться до законодавця при визначенні їм підстав юридичної відповідальності. (Проте в деяких випадках законодавець допускає залучення до юридичної відповідальності і за відсутності вини в діях правопорушника. Це відноситься тільки до цивільного права і поширюється на дуже вузьке коло суб'єктів. Зокрема, законодавець встановлює, що власники джерел підвищеної небезпеки (автомашина, літак, підйомний кран і т.п.) несуть цивільно-правову відповідальність і за відсутності провини в їх діях, за винятком випадків, коли власник цих джерел доведе, що шкода заподіяна потерпілому внаслідок винних дій самого потерпілого).

 М. Бахтіним виділяються наступні види соціальної відповідальності: моральна, персональна, політична, соціальна. Р. Хачатуров вважає, що у суспільстві існує стільки різновидів соціальної відповідальності, скільки в ньому діє різновидів соціальних норм.

Досить обґрунтованою вважаємо класифікацію соціальної відповідальності на неправову та правову. Неправова соціальна відповідальність не має юридичного характеру та виступає у формі моральної, політичної, корпоративної, релігійної, етичної та ін.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення традицій, звичаїв, норм культури та естетичних норм. Вона відображається у суспільному осуді та соціальному відмежуванні від суб'єкта, що порушує чи ухиляється від виконання норми поведінки. Моральна відповідальність має важливе значення, оскільки забезпечує відповідність суб'єктів прийнятим у суспільстві уявленням про добро та зло, справедливість та несправедливість.

Всі згадані вище види соціальної відповідальності мають пасивний характер, оскільки негативна реакція з боку суспільства у цих випадках не передбачає примусового впливу на нормопорушника. Вона не заснована на праві вимагати відповідної поведінки, а відображається у бажанні висловити негативне ставлення шляхом відмови у спілкуванні чи дистанціювання.

Правова відповідальність настає у випадку порушення норм державно-організованого права. Вона має активний характер, оскільки передбачає активний психологічний вплив на порушника аж до застосування примусового фізичного впливу.

  1.  Види юридичної відповідальності.

За галузевою ознакою розрізняють конституційну, кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, матеріальну відповідальність.

Конституційна відповідальність як самостійний різновид почала розглядатись лише останнього часу. Її особливостями є джерела вміщення, підстави призначення, суб'єкти та наявність особливих санкцій.

Цей вид відповідальності передбачається Конституцією держави та масивом конституційного законодавства, порушення якого і є підставою відповідальності.

Кримінальна відповідальність — це найбільш суворий вид відповідальності. Вона настає за вчинення злочинів та встановлюється лише законом. Кримінальний кодекс закріплює вичерпний перелік діянь, що визнаються злочинами, а кримінально-процесуальний — регламентує порядок притягнення до кримінальної відповідальності. Повноваженнями притягнення до цього виду відповідальності наділений лише суд. Ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину та притягнутий до кримінального покарання інакше, ніж за вироком суду та у відповідності до закону.

Адміністративна відповідальність настає за скоєння адміністративних правопорушень. Через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних галузей права — адміністративного, господарського, трудового, фінансового та ін.

Відповідальність в трудовому праві. Трудове правопорушення можна визначити як винне протиправне невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків суб'єктами трудових правовідносин. Трудове правопорушення відрізняється від інших галузевих правопорушень суб'єктами та змістом.

Дисциплінарна відповідальність в трудовому праві полягає у обов'язку працівника відповісти за вчинене ним порушення трудової дисципліни перед роботодавцем і понести дисциплінарні стягнення, передбачені нормами трудового права.

Матеріальна відповідальність у правовій літературі визначається як обов'язок кожної із сторін трудових правовідносин (працівника та роботодавця) відшкодувати шкоду, заподіяну іншій стороні внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

  1.  Дисциплінарні стягнення, які застосовуються до державного службовця.

До державного службовця може бути застосовано один з таких видів дисциплінарного стягнення:

1) зауваження;

2) догана;

3) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця;

4) попередження про неповну службову відповідність;

5) припинення дії службового договору;

6) припинення державної служби.

  1.  Рішення про проведення службових розслідувань.

Рішенням щодо проведення   службового розслідування визначається голова комісії з проведення службового розслідування, інші члени комісії, мета і дата початку та закінчення  службового розслідування. Термін службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

У  разі коли рішення щодо проведення службового розслідування прийнято  вищими посадовими  особами України, Першим віце-прем'єр-міністром   України, склад   комісії  з  проведення службового розслідування,  мета  і  дата  початку  та  закінчення службового розслідування визначаються керівником органу державної влади, якому доручено  проведення  службового  розслідування.

Службове  розслідування  у  цьому випадку повинне бути проведено у термін, визначений посадовою особою, яка прийняла рішення про його проведення.

Період проведення службового розслідування  не включає час тимчасової   втрати працездатності особою, уповноваженою  на виконання  функцій  держави або місцевого самоврядування, стосовно якої   проводиться таке  розслідування,  час  її  перебування  у відпустці  або службовому відрядженні  чи  відсутності  з  інших причин, час  отримання інформації, що стосується  предмета службового розслідування, від  установ, підприємств, організацій інших держав, а також час ознайомлення такою особою, уповноваженою на  виконання  функцій  держави  або  місцевого самоврядування, та керівником  органу,  в якому вона  працює, з  актом  службового розслідування.  

У разі потреби до проведення службового розслідування  можуть залучатися  вчені,  працівники  органів  державної  влади, органів місцевого  самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками).

До участі  у  проведенні  службового розслідування не повинні залучатися  посадові особи органу державної влади, якщо обставини свідчать   про   їх   особисту   заінтересованість  у  результатах розслідування.

  1.  Правова база для боротьби з корупцією та іншими зловживаннями службовим становищем.

  У статті 364 Кримінального кодексу України (КК) передбачено відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, під яким (зловживання) згідно з частиною І зазначеної статті розуміється умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Суб’єктами службових злочинів визнаються особи, які займають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, чи виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями на підприємствах, в установах, організаціях будь-якої форми власності.