33067

Філософія Середньовіччя, її особливості

Доклад

Логика и философия

Фома Аквінський спрямовує свої зусилля на розмежування суті того у що віримо і що знаємо. Фома описує Бога як першопричину і конечну мету сущого як “чисту форму†“чисту актуальність†або буття. Фома називає таке буття субстанцією. У своїх працях Фома розділяє догмати віри на такі що осягаються розумом Бог існує Бог єдиний душа людини безсмертна і такі що розумом не можуть бути осягнені творення світу трійця першородний гріх тощо.

Украинкский

2013-09-05

19.96 KB

3 чел.

Філософія Середньовіччя, її особливості

Наступним етапом у розвитку філософської думки є середньовічна філософія. Середні віки охоплюють величезний тисячолітній період історії (У-ХУ ст.). У Західній Європі умовним початком цього періоду вважають рік падіння Римської імперії (476)'. Для Середньовіччя у соціально-економічному плані характерне панування феодального укладу, в ідеологічному - утвердження християнства як панівної релігії. Вона проникла у всі сфери суспільства, життя та свідомості. Тому не дивно, що філософії цієї епохи притаманна значна залежність від релігійного світогляду її представників. У своїй основі вона теоцентрична, тобто чинником, що визначає все існуюче, тут є не природа чи Всесвіт, а Бог, його воля. Світ сприймався як подвійне буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, грішний) світ. Цей поділ проходить через усю середньовічну філософію. У розвитку філософії Середньовіччя можна умовно виділити такі етапи: апологетика (ІІ-Ш ст.); патристика (III-VIII ст.); схоластика (IX - кінець XIII ст.); містика (кінець XIII-XV ст.)2.

Апологетика

Розпочинається становлення філософії Середніх віків періодом так званої апологетики (від грец. apologia - захист). За умов, коли християнство становило переслідувану меншість Римської імперії, коли з нового вчення глузували, представники апологетики зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн. У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природи та сутності віри, співвідношення віри та знання.

Від самого початку апологетика розділилася на два напрями в питанні ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний і негативний.

Прихильники позитивного ставлення - Юстин Мученик (бл. 100-165), Афінагор (II ст.), Климент Олександрійський (150-215), Оріген (бл. 185-254) - вважали, що грецькі філософи йшли шляхом істини, але не могли досягти її, бо вона ще не виявила себе в особі Христа. Тому філософію треба використовувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнський світогляд більш істинний, ніж попередній.

Прихильники негативного ставлення до античної філософії - найвидатнішим їх представником був Квінт Тертулліан (бл. 155-220 pp.) - не лише засуджували античну філософію, а й вважали, що греко-римська культура взагалі зіпсувала й спотворила людину, задавила її природні нахили, вибудувала у свідомості цілий світ штучних цінностей. Серед таких цінностей, на думку Тертулліана, є і безплідна у своїй витонченості наука, і занадто розніжене мистецтво, і до краю розбещена мораль, і аморальна релігія. Єдиний вихід зі скрути полягає у спрощенні і поверненні до природного - християнського стану. Мудрування ж учених і філософів на цьому шляху не тільки зайві, а й шкідливі. Досягти мети можна через аскезу, самопізнання і, найголовніше, через віру в Ісуса Христа.

Патристика

Зміни в суспільному стані християнства не могли не відбитися на характері його ідеології: відпала необхідність захищатися і обґрунтовувати своє право на життя, настав час вказувати шлях і вести світ, що руйнувався, до спасіння1. На зміну активності апологетів прийшла діяльність отців церкви, розпочався етап патристики (від ті. pater - отець). Одним з найуславленіших її представників вважається Аврелій Августин, або, у вітчизняній традиції, Августин Блаженний (354-430). У своїх працях "Про град Божий", "Сповідь", "Про Трійцю" Августин розробив філософське вчення про свободну волю і вважав, що людина як своєрідний мікрокосм поєднує у собі природу матеріальних тіл - рослин та тварин, розумну душу і свободну волю. Душа нематеріальна, безсмертна, вільна у своїх рішеннях. Філософ віддавав перевагу вольовим характеристикам людської душі перед розумовими. Звідси виводилася незаперечна першість віри перед розумом (віра передує розумінню) і, зрештою, утверджувався беззастережний авторитет церкви як останньої інстанції у ствердженні будь-якої істини. Отже, свобода волі, за Августином, не абсолютна. Вона обмежена божественним передвічним рішенням, яким Бог одних обрав для врятування та насолоди в майбутньому житті, а інших прирік на одвічні тортури (у цьому суть християнського вчення про божественне приречення). Подібним чином Августин розмежував науку й мудрість. Наука підпорядкована мудрості, бо навчає лише вмінню користуватися речами, тоді як мудрість орієнтує на пізнання божественних справ і духовних об'єктів.


Фома Аквінський спрямовує свої зусилля на розмежування суті того, у що віримо і що знаємо. Віра і розум не тільки відрізняються один від одного, але разом з тим і утворюють єдність, гармонійно існують. Рухаючись до істини, розум може вступити у суперечність з догматами віри.Фома стверджував, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровенні не може бути нічого хибного, то із виникненням суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослів'я.

Схоласт визначає будову ієрархії предметів віри і знання. Бог - творець займає найвище місце у цій ієрархії. Фома описує Бога як першопричину і конечну мету сущого, як “чисту форму”, “чисту актуальність” або буття. Він не ототожнює буття і сутність, оскільки створене лише бере участь у бутті. Фома називає таке буття субстанцією. Основні поняття вчення Аквінського - поняття дійсності і можливості. Кожна річ є поєднанням “матерії і “форми”. При цьому “матерія” - це “можливість” прийняти форму, а “форма” - “дійсність” по відношенню до матерії, яка вже прийняла форму. Отже, матерія яка сприйняла форму (певну божественну ідею, універсалію, що існує в божественному розумі), індивідуалізує її, робить конкретною річчю певного роду.

Залежно від того, які форми втілюються у матерію, виникають речі різного рівня сутності й буття. Так, нижчий рівень буттєвості займають неорганічні стихії й мінерали, форма яких виступає лише їх зовнішньою визначеністю. Другий рівень посідають рослини - речі, які визначаються формою з внутрішньою доцільністю. Третій рівень - тварини, тут форма є діючою причиною. На четвертому рівні форма постає як дух, розумна душа - найвище ізсотворенного. Душаця не пов'язана з матерією, тому не гине зі смертю тіла, на відміну від форм більш низьких рівнів буттєвості.

Як бачимо, що ієрархія буттєвих форм, побудована на основі арістотеїзму, дала підстави визначити порядок речей та розмежувати сутності предметів віри і знання. Віра і знання для Фоми Аквінського чітко розмежовані й належать до різних порядків буття.

У своїх працях Фома розділяє догмати віри на такі, що осягаються розумом (Бог існує, Бог єдиний, душа людини безсмертна), і такі, що розумом не можуть бути осягнені (творення світу, трійця, першородний гріх тощо). Перші є предметом як теології, так і філософії. Другі - предметом лише віри і теології.

Філософія і теологія - самостійні науки, оскільки принципи теології і принципи розуму не залежать одне від одного, бо наука і віра втілюють два зовсім різних типи прийняття істини. Проте теологія використовує філософію для того, щоб наблизити істини одкровення до розуміння людьми, показати їх несуперечність розумові, відводити сумніви щодо них. Тому, як зазначає Фома у своїй головній “Сумі”, що філософія є служниця теології.

Людського індивіда Фома Аквінський вважає як особистісну єдність душі і життєтворного нею тіла. Душа нематеріальна, самодостатня і само суща, або субстанціальна. Але сама по собі вона не є повноцінною людиною і досягає завершення лише через тіло. Тіло бере участь в духовній діяльності людини і лише мислення і воління зберігаються, в душі, яка розлучилася з тілом. Проте безтілесне існування душі, за Фомою, не є повноцінним, оскільки повна субстанція людини вимагає єдності душі і тіла. Отже, антропологія Фоми Аквінського, як бачимо, має персоналістський характер. Особа (персона) для нього є найбільш благородне у всій розумній природі” [9].

Державна влада походить від Бога, форма правління в кожному окремому випадку повинна узгоджуватись з обставинами. Фома Аквінський надавав перевагу монархії. У своїй соціальній теорії він проповідує реакційну думку про переваги церкви над суспільством. Він також вважає, що земне життя в державі - це тільки підготовка до майбутнього, духовного життя. Влада правителя повинна підкорятися вищій духовній владі. На часі влади на небі -Христос,а на Землі - римський папа. Вчення Фоми, яке отримало назву томізму, - є провідним напрямком філософії католицизму. У 1323 році Фома Аквінський був зачислений до святих.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

55332. Система взаємодії у профорієнтаційній роботі школи та вищого навчального закладу 173 KB
  Забезпечення максимально сприятливих умов для професійного розвитку учнів формування мотивації професіональних намірів. Виявлення можливостей учнів їх корекція і розвиток розвиток професійних інтересів і необхідних якостей.
55333. Градусна сітка Землі. Географічні координати точок 282.5 KB
  Практикум Мініпрактикум Географічна розминка Світлофор Текст параграфа; позначити на контурній карті рівнини України Відносна і абсолютна висота точок місцевості Географічна мозаїка Географічний крос Проблемне питання Дивуй Кути Проблемне...
55334. Таємниці підводного царства 251 KB
  Мета проекту: освітня: розширити знання дітей про море як складну екосистему зі своїми законами і умовами для існування всіх його мешканців; сформувати елементарні уявлення про рослинний та тваринний світ морів та океанів...
55335. Десяткові дроби. Додавання та віднімання десяткових дробів 5.39 MB
  Мета роботи: використання комп’ютерних технологій при створенні математичних проектів для узагальнення і систематизації знань учнів з вивченої теми. Розвиток навичок самостійного одержання інформації, формування вміння відбирати й структурировати матеріал.
55336. Культура та мистецтво спілкування 201 KB
  Виховні завдання проекту: розширити знання учнів про етичні норми безконфліктного спілкування та мистецтва володіти собою; формувати в учнів розуміння значення спілкування в житті людини; розвивати почуття відповідальності самодисципліни...
55337. Проектна технологія 83.5 KB
  Основними характеристиками проекту є те, що він передбачає конкретні результати має інноваційний характер. Виконання проекту передбачає звязок із реальним життям незвичайність форми і самостійність виготовлення створення матеріалів що по суті є різними видами документування.
55338. Підготовка педагогів до взаємодії з обдарованими дітьми 74.5 KB
  Мета і завдання проекту Основна мета проекту: створити умови для виявлення підтримки і підготовки вчителів до взаємодії з обдарованими дітьми для ефективного розвитку інтелектуального і творчого потенціалу цих учнів.
55339. Інструмент для видалення бур'янів в саду, на городі 260.5 KB
  Мета проекту: вдосконалити навички роботи з різним інструментом для обробки деревини та металів, розвивати естетичний смак, економічно використовувати матеріали.
55340. ПРОЕКТНА СИСТЕМА ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ 328.5 KB
  Суть проектної технології полягає у функціонуванні цілісної системи дидактичних засобів змісту методів прийомів що адаптує навчальновиховний процес до структурних та організаційних вимог навчального проектування.